ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ В АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ 70-Х – 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое описание

Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису

Бабій Людмила Богданівна

УДК 82.09=111„70/90”

Проблема визначення художньої літератури в англо-американському літературознавстві 70-х 90-х років ХХ століття

10.01.06 теорія літератури

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Гром’як Роман Теодорович,
доктор філологічних наук, професор

Тернопіль 2008

ЗМІСТ
ВСТУП ............................................................................................................. 4
РОЗДІЛ1. Філософсько-естетичні основи теоретико-літературних досліджень. 13
1.1. Естетика І.Канта як джерело впливу на формалістичні теоретико-літературні дослідження ХХ століття. 13
1.2. Поняття „літературність”. Функціонування при зміні парадигм.. 23
1.3. Аксіологічні виміри літератури: стабільність чи релятивізм?. 32
1.4. Метакритичний спосіб дослідження проблем літературної критики та теорії 46
Висновки до першого розділу. 59
РОЗДІЛ2. Історико-теоретичний контекст проблеми визначення літератури. 62
2.1. Гетерогенні теоретичні напрямки як показник різних підходів до визначення та інтерпретації художньої літератури. 62
2.1.1. Трактування літературного твору як автономного явища. 62
2.1.2. Пошук нових шляхів визначення літератури: принцип достовірної та об’єктивної інтерпретації 73
2.1.3. Критика читацького відгуку: від тексту до читача. 83
2.2. Інтегральна теорія мистецтва та літератури: сучасні тенденції теоретико-літературних досліджень. 97
Висновки до другого розділу. 103
РОЗДІЛ 3. Дефініції художньої літератури: критичний аналіз. 106
3.1. Спільні ознаки та сутність художньої літератури: чи потрібно їх шукати і чи можна їх знайти?. 106
3.1.1. Спроби застосування нових логічних структур при визначенні художньої літератури. 106
3.1.2. Література як враження і досвід: спроба віднайти спільні ознаки між літературними творами. 125
3.2. Домінуючі тенденції в теорії літератури кінця ХХ століття. 131
3.2.1. Література в контексті культури: вплив позалітературних чинників. 131
3.2.2. Культуральні дослідження: переосмислення старих парадигм.. 137
Висновки до третього розділу. 150
ВИСНОВКИ.. 152
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 159

ВСТУП
Проблема визначення художньої літератури одна з ключових у літературній критиці і теорії літератури загалом. Вона досліджувалася у багатьох працях. Назвемо найбільш поширені в академічно-університетському середовищі: Р.Веллек, О.Воррен „Теорія літератури” (R.Wellek, A.Warren Theory of Literature, 1956), В.Вімсетт „Вербальна ікона” (1965), Дж.Елліс „Теорія літературної критики: логічний аналіз” (John Ellis. The Theory of Literary Criticism: A logical analysis, 1974), Дж.Каллер „Літературна теорія: дуже короткий вступ” (1997), С.Раваль „Метакритика” (S.Raval. Metacriticism, 1982), Т.Іґлтон „Літературна теорія: вступ” (T.Eagleton. Literary Theory: an introduction, 1983), А.Фаулер „Різновиди літератури: вступ до теорії жанрів” (A.Fowler. Kinds of Literature: an Introduction to the Theory of Genres, 1982).
Актуальність дослідження зумовлена тим, що, незважаючи на велику кількість праць, проблема не вичерпана, немає остаточної думки, спільного підходу щодо визначення цього складного, суперечливого питання. В контексті сьогоднішніх літературно-теоретичних пріоритетних напрямків доречно ще раз звернутися до її осмислення та порівняти різні підходи до визначення художньої літератури, яке впливає на багато інших похідних питань у літературній критиці та теорії. Простежуючи логіку проблеми суті та дефініцій художньої літератури в найширшому сенсі, звертаємося до праць американських та британських теоретиків 70-х 90-х років ХХстоліття у контексті американського та британського літературознавства.
Учені-літературознавці підходять до цього питання з різних позицій, із переконаннями тієї чи іншої теоретичної школи. Особливістю періоду, який обираємо для дослідження, є те, що 70-ті 90-ті роки ХХстоліття у США та Великій Британії вирізняються боротьбою за першість багатьох теоретичних шкіл. Після тривалого панування нової критики з Європи потужним потоком вливаються нові школи: семіотика, німецька рецептивна естетика, французький фемінізм, деконструктивізм, постколоніалізм. З одного боку, школи-конкуренти повели суперечки за першість та дієвість саме їхніх методів та підходів, з іншого йдуть пошуки універсальної теорії. На літературознавчій арені присутні інтенціоналісти, антиінтенціоналісти, ізоляціоналісти (формалісти) та їх опоненти. Ми не ставимо собі за мету досліджувати кожну школу чи підхід, їхні основні постаті та теоретичні положення. Натомість робимо спробу виділити ті аспекти, що стосуються теми нашого дослідження, окреслити важливі моменти та особливості цього відтинку часу, контроверсійні погляди та з’ясувати недоліки і переваги кожного з них. Концепція літератури як своєрідної дискурсивної практики розглядається не ізольовано, а в річищі домінуючих напрямів, що цілком логічно і закономірно. Акцентуємо гетерогенність підходів до визначення літератури залежно від ядра їхніх досліджень.
Цю проблему вивчаємо, застосовуючи метакритичний спосіб дослідження, основи якого викладені в монографії С.Раваля. Сама концепція метакритики не нова, однак С.Раваль намагається її застосовувати практично і не лише як філософську естетику, а й як прагматично нейтральну структуру, яка не пропонує і не захищає якоїсь певної теорії, а намагається продемонструвати механізм її роботи, зрозуміти підґрунтя літературної концепції. При метакритичному дослідженні не обстоюється жодна з позицій, заперечуючи інші, а вивчається те раціональне, що можна знайти в кожній із них (не даючи переваги окремому напряму, школі, групі критиків, а розглядаючи їхні основні концепти, врахувати здобутки та недоліки).
Такий спосіб дослідження літературознавчих проблем широко використовується в навчальних програмах американських коледжів та університетів, під час вивчення курсів літератури, критики, у міждисциплінарних дослідженнях.
Теорія І.Канта про незацікавлене відокремлене естетичне споглядання мала вплив на літературну теорію та критику й у ХХ столітті. Її відлуння простежуємо у поглядах нових критиків на художній твір як на автономне явище. Оскільки естетичні ідеї І.Канта актуальні і в ХХ столітті, вважаємо доцільним розгляд основних ідей, пов’язаних із поняттями прекрасного, смаку, доцільності без мети, відокремленого незацікавленого естетичного споглядання, які не втратили своєї актуальності і тепер.
У пошуках визначення художності літератури важливе значення має поняття літературності, відоме з часів Р.Якобсона, котрий запропонував, щоб цей термін неодмінно застосовувався як один із атрибутів художності літератури. У працях російських формалістів 20-х років ХХ століття (Р.Якобсона, Ю.Тинянова) літературність трактувалася як виключно лінгвістична властивість, яку вони вважали фіксованою ознакою літературного твору. С.Фіш пізніше (у 80-х роках) акцентував історичність поняття літературності, заперечуючи його незмінність. Стосовно особливої організації мови у художніх творах Дж.Каллер вважав, що будь-який об’єкт водночас може мати певні риси, які роблять його літературним, а з іншого боку, літературний твір визначається літературним контекстом. Тому літературу може визначати як особлива організація мови, так і контекст, у якому реалізується цей твір. Ще одна особливість досліджуваного періоду полягає в тому, що, починаючи з 70-х років, спостерігається активне обговорення літературності нелітературних феноменів. Її ознаки адепти знаходили в історичних, психоаналітичних та інших працях, навіть у рекламних закликах, що спричинило зміни у використанні цього терміна. Саме тому важливо розглянути основні моменти його функціонування та смислову модифікацію.
Серед теоретичних аспектів визначення художньої літератури важливе місце займає концепт цінності. Якщо цінність у художніх творах вважалася чимось само собою зрозумілим (Ф.Кермоуд), то з роками її визначення, особливо стабільність, набуває іншого значення. Для Дж.Райхерта цінність перебуває у творі, її лише необхідно розкрити (тим самим стверджується її незмінна присутність); для Б.Г.Сміт ця категорія відносна, а не іманентна. Б.Г.Сміт та Т.Іґлтон узалежнюють цінність від економічної системи та ідеології. Р.Вільямс був одним із перших, хто оголосив літературну цінність інституційною формальністю. Дж.Елліс проблематизує поняття літератури як незмінної сутності, маючи на увазі можливість існування спільних визначальних ознак категорії. Натомість учений стверджує, що категорія літературного тексту визначається суспільством. Для нього література існує не як сутність, річ, а як процес, функція.
У контексті американського літературознавства неможливо оминути потужної теоретичної течії, панування якої впродовж десятиліть визначало підходи до осмислення суті мистецтва слова. Йдеться про нову критику. Навіть коли вплив цієї літературно-теоретичної школи став далеко не таким, яким він був у 40-х 60-х роках, все ж осмислення його відголосу має сенс. Представники багатьох сучасних шкіл і течій у своїх дослідженнях намагалися або спростувати, або підтримати засадничі положення нових критиків. Оскільки йдеться про суть художньої літератури та її дефініції, то розглядається передусім концепція автономії художнього твору, яку підтримували нові критики. З такої позиції розглядав цю проблему сучасний американський літературознавець С.Раваль.
Важливо простежити відгомін естетичної теорії І.Канта у працях представників нової критики (В.Вімсетт, М.Бердслі), які по-своєму провокували видозміну структуралізму, появу нових літературознавчих парадигм, їх авторитетність (рецептивна теорія, деконструктивізм тощо). Виявилося, що і питання інтерпретації художнього твору, його тексту тісно пов’язані з проблемою визначення літератури. Е.Д.Гірш один із чільних представників американської критики не підтримував позицій В.Вімсетта і М.Бердслі щодо інтенційної та афективної омани, висловлюючи натомість інші думки про об’єктивну інтерпретацію у руслі герменевтичних теорій.
Значний вплив на розвиток літературно-критичних теорій мав домінуючий у Європі деконструктивізм. І хоч його коріння знаходилося в Європі, однак значного розвитку цей напрям набув і у США.
Зі зміною підходів до літератури змінювалися пріоритети. В опозиції до течій ізоляціонізму був один із найвпливовіших представників критики читацького відгуку С.Фіш, який висунув концепцію інтерпретаційних спільнот при інтерпретації літературних текстів.
Представники сучасної опозиції до формалістичних напрямків нові історики та культурологи до проблеми розуміння суті і визначення художньої літератури підходять по-іншому. Цілком заперечуючи ізоляціонізм, вони тісно пов’язують літературу із соціологією. Література розглядається як невід’ємна частина культури, яка перебуває під впливом усіх її можливих складових. У такому контексті модифікується важлива складова поняття літератури її цінність. Спектр розширюється від „високої”, елітної літератури до масових, популярних творів (Р.Вільямс, Т.Іґлтон, Е.Істхоуп, С.Голл).
Таким чином, осмислення логіки проблеми дефініції художньої літератури, пов’язаної з розумінням її сутності в американському літературознавстві 70 х 90-х років, є передумовою вивчення основних шкіл та напрямків західного літературознавства, яке навіть імпліцитно зумовлювало пріоритети в науці про літературу в колишньому СРСР, в тому числі і в Україні. Йдемо від ізоляціонізму нових критиків (В.Вімсетт, М.Бердслі, Дж.Ренсом, К.Брукс) через інтенціоналістів (Е.Д.Гірш), критику читацького відгуку (С.Фіш) до культуральних підходів, апологети яких потужно представлені на континенті (Р.Вільямс, Т.Іґлтон, Е.Істхоуп). Експонуючи ці теорії, ми намагалися простежити динаміку досліджень, зміни акцентів та пріоритетів у теоретико-літературних працях за порівняно невеликий історичний період. Спостерігаємо поступовий рух від зосередженості на тексті, інтенціях автора, реакціях та сприйняттях читача, на культуральному середовищі та його впливах на твори, їх продукування та сприйняття. Зауважуємо, що в часовому вимірі ці теорії не зникали безслідно, даючи простір новим, а, бувало, розвивалися та функціонували приблизно в один період, часто вели тривалі суперечки за першість. Йдемо від ізоляціонізму до цілковитої опозиції у культурологічних науках, що набували поширення та впливу у 90-х роках ХХ століття.
Аналізуємо праці, окремі розділи яких досліджують можливість та пошуки існування сутності художньої літератури (Дж.Елліс, Р.Фаулер), відповідні обставини вживання цього поняття (Дж.Елліс), природу та місце літератури серед загальної теоретичної продукції (Дж.Каллер, П.Віддовсон), методи та критерії визначення художньої літератури (С.Раваль).
Зв’язок роботи з навчальними програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася на кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету іменіВолодимира Гнатюка в руслі комплексної теми „Проблеми рецептивної поетики, наратології і трансляторики в українсько-зарубіжних літературних зв’язках” (номер державної реєстрації 0105U000748).
Мета роботи виокремити основні підходи до визначення літератури в англо-американському літературознавстві 70-х 90-х років ХХ століття в крізь призму домінуючих теоретико-критичних шкіл.
Реалізація мети передбачає виконання таких завдань:
проаналізувати теоретико-естетичне підґрунтя сучасних ізоляціоністських підходів до визначення художньої літератури;
узагальнити основні тенденції трактування понять „цінності” та „літературності” як традиційно визначальних компонентів художнього твору;
дослідити історико-теоретичний контекст вищезазначеного періоду крізь призму літературно-критичних шкіл;
з’ясувати доцільність пошуку сутнісних ознак літературних творів;
виділити основні підходи до визначення художньої літератури в працях англо-американських теоретиків 70-х 90-х років ХХ століття.
Предмет дослідження логіка осмислення проблеми суті і визначення художньої літератури як мистецтва слова.
Об’єкт дослідження праці американських та британських теоретиків 70-х 90-х років ХХ століття у контексті американського та британського літературознавства: С.Раваля, Т.Іґлтона, Дж.Каллера, Дж.Елліса, Р.Фаулера, П.Віддовсона.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять концепції зарубіжних і українських філософів: Т.Андрущенко, М.Бердслі, К.Вілбера, Е.Гуссерля, І.Канта, М.Фуко; теоретиків літератури та культури: Р.Барта Г.Блума, Т.Бовсунівської, Р.Веллека, В.Вімсетта, Е.Гірша, Р.Гром’яка В.Емпсона, Т.Іґлтона, Е.Істхоупа, О.Козлова, А.Компаньйона, М.Лановик, В.Лейча, М.Моклиці, С.Раваля, Б.Сміт, С.Фіша, Р.Якобсона. У дисертації проаналізовані праці тих дослідників, які вивчали проблему визначення літератури: П.Віддовсона, Р.Вільямса, Дж.Елліса, Т.Іґлтона, Дж.Каллера, К.Куіна, Р.Омана, С.Раваля, А.Фаулера, Р.Фаулера.
Наукова новизна зумовлюється тим, що вперше в українському літературознавстві зроблена спроба ввести в активний науковий обіг концепції відомих зарубіжних теоретиків. Концепт літератури осмислений крізь призму домінуючих критичних шкіл означеного періоду. Праці, на яких зосереджена головна увага у дослідженні, не перекладалися українською мовою і мало висвітлені в україномовних джерелах.
Теоретичне значення роботи полягає в узагальненні актуальних питань літературної критики та теорії, пов’язаних з функціонуванням літературознавчих концептів під час зміни парадигм.
Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані у подальших дослідженнях сучасних літературно-критичних підходів і шкіл; у підготовці спецкурсів та спецсемінарів для студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів.
Тому наше завдання опрацювати названі монографії відповідно, інтерпретувати та проаналізувати, оскільки вони створені в різні десятиліття, відрізняються логікою рефлексії, способами підходу до проблеми, а кожен із авторів намагався знайти власне рішення, запропонувати своє розуміння того спільного, що об’єднує погляди на проблему суті визначення художньої літератури.
Ці підходи цікаві, сучасні, а також певною мірою пов’язані з різними теоретичними напрямками, тому їх варто розглядати і окремо, і в порівнянні, з різними висновками з погляду української перспективи. Кожна дефініція, як і концепція, не існують самі собою, вони формувалися як наслідок теоретичних поглядів та переконань авторів, котрі виходили на ширший теоретико-літературний та культуральний контексти. Тому необхідно простежувати витоки будь-якого визначення, тієї чи іншої пропозиції. Ми акцентуємо увагу на історико-літературному аспекті, беручи до уваги тогочасний стан літературознавства. Найбільший вплив на розвиток американського літературознавства, особливо на його прикладний аспект, справляла нова критика. Беремо для дослідження ті її концепції, які пов’язані з інтерпретацією літератури як автономного явища, та простежуємо відгуки на них.
Поділяємо тезу Дж.Елліса, який шукає „відповідні обставини для вживання терміна” і пропонує шукати відповідь не у центрі категорії, а на марґінесі, у ситуаціях, коли виникають сумніви щодо вживання та використання якоїсь терміносистеми. Літературні тексти зумовлюються суспільством, яке їх вживає саме таким способом, і питання „Що таке література?” стосується прийняття чи неприйняття суспільством певних текстів як літератури.
Різноманітність підходів до вище окресленої проблеми не недолік, а підтвердження важливості цього питання. Йдеться не про необхідність раз і назавжди вирішити це питання, а про спромогу почути думки інших теоретиків та критиків, віднайти те раці

Список литературы

ВИСНОВКИ
Простежуючи динаміку визначення концепту художня література в останній чверті ХХ століття, ми виокремили основні підходи до визначення літератури в англо-американському літературознавстві 70-х 90-х років ХХстоліття в руслі домінуючих теоретико-критичних шкіл.
Філософсько-естетичний аспект пошуку ґрунтувався на увиразненні міркувань, пов’язаних із філософськими засадами формування теоретичних позицій апологетів автономії мистецтва слова. Серед них виділяємо впливову літературознавчу школу нової критики, концепції якої становили основу визначення та інтерпретації художніх творів у навчальних закладах США упродовж кількох десятиліть.
Філософсько-естетичні основи цих досліджень виклав І.Кант у праці „Критика естетичного судження” (1790). Його концепції доцільності без мети, незацікавленого естетичного судження не оминалися дослідниками, викликаючи або схвалення і підтримку, або заперечення та аргументацію протилежного. Оскільки саме теорія І.Канта про незацікавлене естетичне судження справляла значний вплив на формалістичні школи, вона і лягла в основу аналізованих нами філософсько-естетичних засад теоретико-літературних досліджень. Опозиція між апологетами автономії мистецтва слова та їхніми опонентами була джерелом творення багатьох критичних позицій.
Ми узагальнили основні тенденції трактування понять „цінності” та „літературності” в означений період як усталено визначальних компонентів художнього твору. Очевидно, коли йдеться про естетичне підґрунтя, доцільно враховувати аксіологічні виміри літератури. Традиційно цінність вважали одним із ключових аспектів визначення художньої літератури, її вартості. Обраний нами період примітний і суспільно-політичними, і теоретико-методологічними змінами. Нові методики дослідження в гуманітарних науках у цілому і в літературознавстві зокрема стали наслідком впровадження та здобуття популярності нових теоретичних шкіл. До 60-х років у літературознавчих дослідженнях йшлося здебільшого про формалістично-ізоляціоністські підходи (російський формалізм, нова критика, структуралізм), та, починаючи з кінця шістдесятих, теоретичну арену поступово заповнювали нові школи та напрями (деконструктивізм, критика читацького відгуку, фемінізм, культуральні дослідження, новий історизм, антиколоніалізм тощо). Теорія розвивається, якщо для неї є родючий ґрунт і зручний момент для сприйняття та поширення певних ідей. 60-ті 70-ті роки ХХ століття були тим періодом для літературознавства. Епоха постмодернізму стала сприятливою для різноаспектних ідей. Трансформація та переоцінювання активно втручалися в літературознавчі студії. Літературна цінність, поняття, яке традиційно розглядалося як внутрішньо притаманне творові, змінювало не лише місце, а й спосіб існування. Її іманентність та стабільність активно полемізували постмодерні дослідники. Б.Г.Сміт узалежнює літературну цінність від динаміки економічної системи та суспільних процесів, надає їй крайньої релятивності. Т.Іґлтон основну увагу фокусує на суспільно-політичних чинниках, виявляючи тим самим залежність цінності творів від панівної ідеології (в чому могли переконатися ті, хто жив у часи радянської ідеології, коли канонізованою була лише схвалена режимом література). Р.Оман розглядав твір у системі реляцій із критиками, авторитетними критичними оглядами, видавцями, промоутерами. Доступ до читачів, на його думку, визначався інституціями. Твір, таким чином, перетворився на одиницю в комерційно-маркетингових відносинах. У працях прихильників культуральних досліджень такі тенденції трактування цінності домінували. Це, безумовно, зміщувало увагу з твору як такого та його внутрішніх ознак, серед яких традиційно розглядали „літературність”.
Концепт „літературності” беззаперечно використовувався при визначенні художнього твору. Щоправда, саме поняття та його істотність переосмислювалося впродовж ХХ століття, з часів запровадження його російськими формалістами (Р.Якобсон). Формалістичне розмежування між звичайною (повсякденною) і літературною мовою, яка актуалізувала та очужувала значення, почало активно полемізуватися. Дослідження нелітературних або невисокохудожніх текстів виявили, що в них застосовуються ті ж конвенції та коди, що і в художніх творах. Ретельна структурованість, добра організованість матеріалу чи римований виклад виявилися ознаками не лише художніх творів чи поезії, а, наприклад, реклами, політичних закликів чи пропаганди. Однак сміливі авангардові проекти не змогли заперечити чи применшити вагу вартісних художніх творів, випробуваних часом та географічними кордонами. Розширення сфер зацікавлення літературознавства, популяризація міждисциплінарних зв’язків нівелювало межі література/ нелітература, художнє/ нехудожнє, мистецтво/ немистецтво. Оскільки пошук диференційних ознак художніх творів на рівні організації мови втрачає пріоритетне значення, це привело до зміни тлумачення літературності: з визначальної вона перетворюється на одну з низки можливих ознак художніх творів.
Теоретизування здійснювалося із застосуванням метакритичного способу дослідження. Беручи до уваги присутність на теоретико-літературознавчій арені багатьох критичних шкіл, намагаючись охопити якнайбільший контекст, метакритичний аналіз видається для цього цілком прийнятним і доречним. Метакритика не виокремлює одні підходи чи теорії, заперечуючи інші, а намагається виявляти та показувати механізм їхньої дії. Застосовуючи методи аналітичної філософії, науковці досліджують глибинні структури та механізми дії теоретичних позицій. Обстоюючи плюралістичний підхід до питань літературознавства, ми все ж виявили, що кожна теорія має свої обмеження, здійснює теоретизування з певного погляду, акцентуючи свої пріоритети, уподобання, а часто і упередження. Висвітлення проблеми визначення художньої літератури залежить від того, яка концепція лежить в основі теоретизування, які критичні позиції обстоюють її апологети.
Історико-теоретичний контекст вивчається, аналізуючи гетерогенні теоретичні підходи до визначення та інтерпретації літератури. Ці аспекти не лише тісно пов’язані, а й взаємозалежні; інтерпретація твору здебільшого залежить від теоретичних шкіл, із позицій яких вона реалізується. Структуру другого розділу визначила теорія романтичної поезії М.Абрамса. Компоненти, які лежать в її основі, текст, автор, світ, читач стали визначальними для викладу позицій в англо-американському теоретичному контексті.
Теорії, орієнтовані на твір, у нашому дослідженні це нова критика, основні положення якої проаналізовані в працях В.Вімсетта, М.Бердслі, К.Брукса, Дж.Ренсома. Теорії, орієнтовані на читача, критика читацького відгуку та її чільний представник С.Фіш. Позиції, виразники яких обстоювали інтенцію автора як джерело достовірної інтерпретації, представлені працями Е.Д.Гірша. Аналіз цих концепцій, їхніх ключових положень виявляє значну різнорідність теоретичних позицій щодо визначення та інтерпретації літератури. Для нових критиків очевидним було відокремлення літературного твору від біографічних довідок про автора, його психологічних особливостей, від того, що формує довкілля твору. Найбільше значення для них мав власне текст, його органічність, багатозначність, напруга, послідовність, тобто те, що всередині, а увага до позатекстових аспектів вела, на їхню думку, до омани „афективної” чи „інтенційної”.
Намагаючись аргументувати можливість об’єктивної інтерпретації, Е.Д.Гірш знехтував „інтенційною оманою”, відкривши твір для авторської інтенції. Він розмежував значення, що втілює авторську інтенцію в творі, яке має бути об’єктом інтерпретації, і смисл як об’єкт критики. Завдання інтерпретатора віднайти значення, інтенціоноване автором.
Зміщення уваги з автора на читача призвело до поширення положень критики читацького відгуку, (по-іншому, орієнтованої на читача критики). Коріння „американського різновиду рецептивної естетики” знаходилося в Європі. Оскільки нас передусім цікавить американський контекст, для дослідження ми обрали теоретичну позицію С.Фіша, його концепцію „інтерпретаційних спільнот”, увага в якій спрямована на читачів та їхні враження під час інтерпретації художніх творів. „Афективна омана” нових критиків видозмінилася на „афективну стилістику”, творцем якої називають С.Фіша. Від тексту через автора до читача експонують свої погляди прихильники тієї чи іншої позиції, виявляючи їхню різноаспектність.
Намагаючись прийти до спільного знаменника й охопити теоретико-критичну різнорідність усіх наук, філософ-теоретик К.Вілбер запропонував інтегральну теорію мистецтва, яку ми застосували для узагальнення теоретико-літературних підходів. Для інтерпретації літератури та мистецтва К.Вілбер використав теорію холонів для позначення контекстів, що є частиною інших цілісних контекстів. Поставивши в основу ті ж чинники, що і М.Абрамс, він по-своєму видозмінив його теорію. Первинним холоном дослідник вважав задум творця (автора), з ним тісно пов’язані холон твору, читача/ глядача, фонові холони (навколишнє середовище і світ). Пропонований аналіз виявив, що вибір теоретичної перспективи змінює спосіб прочитання твору, і, навпаки, інші способи прочитання розкривають нові теоретичні горизонти.
Очевидним є європейський вплив на американське літературознавство, оскільки основні теоретичні парадигми, представлені та популярні в США останньої чверті ХХ століття, мають європейське коріння: деконструктивізм, критика читацького відгуку, культуральні дослідження.
У другій половині ХХ століття визначення літератури, які ґрунтувалися на розмежуванні „факту” та „вимислу”, „креативності” та „історичності”, „літературності” та „нелітературності” і вважалися достатніми ознаками літератури, втратили свою переконливість. Полемізується і непохитне, як видавалося, бачення літератури як вмістилища універсальних і всезагальних цінностей, її позакласовість і позачасовість. Це пов’язане з акцентуванням зовнішніх позалітературних впливів на літературу.
Змінюються не лише теоретичні школи, підходи, парадигми, а й ширше тло філософсько-теоретичний контекст. Якщо в 60-х 70-х роках увага дослідників змістилася з тексту на механізми мови, то у 80-х 90-х, домінуючим став соціально-історичний контекст. Література знову втрачає автономність і стає одиницею у складних та суперечливих реляціях політика/ суспільство/ історія/ культура.
Основні позиції в працях означеного періоду, без сумніву, позначені впливом історико-теоретичного контексту, в якому вони створювалися. Головні прагнення пов’язані з можливістю визначення сутнісних ознак літератури, з’ясування розбіжностей між літературою і Літературою, літературою і нелітературою, пріоритетних методів дослідження. Пошук сутнісних ознак літератури в другій половині ХХ століття призвів до іншого осмислення цього питання, змінюються і способи теоретизування. Теоретики-антиесенціалісти заперечують можливість існування сутності мистецтва чи літератури, пропонуючи натомість інші підходи, нові логічні структури.
Дж.Елліс шукав не спільні ознаки літератури, а відповідні обставини для вживання слова й ознаки тих обставин, які визначають вживання цих слів. Він запропонував нову тактику дослідження: дивитися не в центр категорії, де зазвичай зосереджені типові та несуперечливі елементи, а на краї у пошуках марґінальних елементів, вживання яких у певній категорії викликає у мовців сумнів. Це, на його думку, допоможе визначити ті фактори, які викликають сумнів у мовців, і з їх допомогою вивести принципи, згідно з якими приклади входять чи не входять до тієї категорії. Вивчення суперечливих, часто знехтуваних „країв” згаданої категорії дасть більше, ніж дослідження її центру. Особливе вживання концепту встановлює не автор твору, а суспільство, яке його приймає чи не приймає.
С.Раваль, Р.Фаулер доводять, що визначення літератури залежить від критичного принципу, з позицій якого здійснюється теоретизування. Для подолання суперечок про пріоритетні методи чи способи визначення художньої літератури С.Раваль пропонує метод багатьох критеріїв. Кожен із них буде достатнім, але неневід’ємним чи необхідним. Ретельно розроблена концепція є новим поглядом на літературу, який презентує її інші грані. С.Раваль розглядає літературу, як метакатегорію, яка охоплює різні жанри та форми і має свої межі. В середовищі антиесенціалістів поширюється концепція „родинної схожості” Л.Вітґенштайна для класифікації термінів, що не мають єдиної спільної властивості. Таким чином літературні твори об’єднуватиме не сутність чи спільні ознаки, а певні моделі подібності „родової схожості”.
Т.Іґлтон, Р.Оман, Р.Вільямс, акцентуючи домінантну роль суспільства, роблять висновок про неможливість існування літератури з незмінною цінністю та характерними для всіх творів ознаками. Прихильники культуральних досліджень узалежнюють літературу від суспільних чинників: культуральних, політичних, інституційних, мистецько-історичних.
Дж.Каллер пропонує ставити питання пошуку визначення по-іншому, на кшталт: „Щó змушує певне суспільство трактувати щось як літературу?”, тобто шукати не розпізнавальні властивості поняття, а критерії вживання цього поняття в різних соціальних групах; брати до уваги не природу чи формальні ознаки, а історичні, соціологічні чи психологічні фактори. До відповіді на одвічне питання „Щó визначає літературу: особлива організація мови чи контекст, у якому функціонує твір” Дж.Каллер підходить помірковано, аргументуючи правомірність обох поглядів.
Засилля масової літератури, перегляд канону призводять до нових трактувань: література та „Література”. Оскільки на звання „літературна” претендує практично будь-яка друкована продукція з елементами фікційності та креативності, постає необхідність розділяти високу та низьковартісну літературну продукцію. В середині ХХстоліття розгорнулася боротьба за визнання знехтуваних творів національних меншин, жінок, расових, етнічних груп, творів сексменшин. Із ростом масової культури почалося засилля масової літератури. Йдеться про продукування, виробництво художніх творів, а не про їх створення. Узалежнюючи літературу від зовнішніх факторів (суспільство, економіка, політика), апологети культуральних досліджень часто марґінезують літературу, позбавляючи її важливої ролі одного з головних чинників формування Культури. Йдеться про високу культуру, яку створює духовна еліта, представником якої б соціальної, етнічної, гендерної групи вона не була.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. АдорноТ. Теорія естетики / Теодор Адорно; [пер. з нім. П.Таращука]. К.: Основи, 2002. 508с.
2. Аналитическая философия: становление и развитие / Общ. ред. и сост. А.Ф.Грязнова. М.: Дом интеллектуальной книги, 1998. 528 с.
3. Аналитическая философия: избранные тексты / сост., вступ. ст. и примеч. А.Ф.Грязнова; [пер. с англ. И.В.Борисовой и др.]. М.: Изд-во МГУ, 1993. 182с.
4. АндрущенкоТ. Феномен естетичного. Філософсько-естетичний аналіз: [текст] / Тетяна Андрущенко К.: Знання України, 2007. 270 с.
5. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття/ [ред. Марії Зубрицької]. [2-е вид. Доповнене]. Львів : Літопис, 2001. 832с.
6. Аристотель. Поетика / Аристотель. К.: Мистецтво, 1967. 134с.
7. АфасижевМ.Н. Эстетика Канта / М.Н.Афасижев М.: Наука, 1975. 135с.
8. БартР. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Ролан Барт; [пер с фр. сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К.Косикова]. М.: Прогресс; Универс, 1994. 616с.
9. БартР. Мифологии / Ролан Барт. М.: Изд-во им.Сабашниковых, 1996. 312с.
10. БахтинМ.М. Литературно-критические статьи/ Михаил Михайлович Бахтин. М.: Худож. лит., 1986. 541 с.
11. БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества / Михаил Михайлович Бахтин; [сост. С.Г.Бочаров; примеч. С.С.Аверинцев, С.Г.Бочаров]. М.: Искусство, 1986. 445с.
12. БілецькийЛ.Т. Основи української літературно-наукової критики / БілецькийЛ.Т. К.: Либідь, 1998. 408с.
13. БлумХ. Страх влияния. Теория поэзии. Карта перечитывания./ Херолд Блум; [пер. с англ. С.А.Никитин]. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун‑та, 1998. 352с.
14. БлумГ. Західний канон: книги на тлі епох / Гарольд Блум [пер. з англ. під загальною редакцією Р.Семківа]. К.: Факт, 2007. 720с.
15. Бовсунівська Т.В. Основи теорії літературних жанрів: [монографія]/ Тетяна Володимирівна Бовсунівська. К.: Видавн.-полігр. центр „Київський університет”, 2008. 519с.
16. БоревЮ. Эстетика / Юрий Борев. М.: Политиздат, 1981. 399с.
17. Вейман Р. Новая критика и развитие буржуазного литературоведения / Роберт Вейман. М.: Прогресс, 1965. 428с.
18. ВилберК. Око духа: Интегральное видение для слегка свихнувшегося мира / Кен Уилбер [пер. с англ. В.Самойлова; под ред. А.Киселева]. М.: ACT и др., 2002. 476, [4] с. (Тексты трансперсональной психологии).
19. ВітґенштайнЛ. Tractatus Logico Philosophicus. Філософські дослідження / Людвіг Вітґенштайн. К.: Основи, 1995. 311с.
20. ВолковаТ.С. Концепция герменевтики в литературоведении ХХ века / Татьяна Сергеевна Волкова. Тернопіль, 1997. 34с.
21. Всемирная энциклопедия: Философия / [гл. научн. ред. и сост. А.А.Грицанов]. М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. 1312с.
22. ГагаевА.А. Художественный текст как культурно-исторический феномен: Теория и практика прочтения: [учебное пособие] / А.А. Гагаев, П.А. Гагаев. М.: Флинта: Наука, 2002. 184 с.
23. Ґадамер Г-Ґ. Істина і метод / Ганс-Ґеорг Ґадамер; [пер. з нім.]. К.: Юніверс, 2000. Т.1: Гермевтика І: Основи філософської герменевтики. 464с.
24. ГегельГ. Поэзия // Гегель Г.В.Ф. Лекции по эстетике: В 2-х т. Т.2. СПб.: Наука, 1999. С.67.
25. Гете И.В. Об искусстве и литературе // Иоганн Вольфганг Гете. Собр. соч.: В 10-ти т. Т.10. М.: Худ. лит, 1980. 510с.
26. ГірнякМ.О. Таємниця роздвоєного обличчя: Авторська свідомість в інтелектуальній прозі Віктора Петрова-Домонтовича / Мар’яна Гірняк. Львів: Літопис, 2008. 286с.
27. ГладишевВ.В. Літературний твір в культурологічному контексті / В.В.Гладишев // Зарубіжна література в школах України. 2006. №6. С.8‑14.
28. ГорскийД.П. Краткий словарь по логике / Д.П.Горский, А.А.Ивин, А.А.Никифоров; [под ред. Д.П. Горского]. М.: Просвещение, 1991. 208 с.
29. Гром’якР.Т. Громадянськість і професіоналізм: соціальна відповідальність критики. Літературно-критичний нарис / Роман Теодорович Гром’як. К.: Радян. письменник, 1986. 204с.
30. Гром’якР.Т. Естетика і критика (Філософсько-естетичні проблеми художньої критики) / Роман Теодорович Гром’як. К.: Мистецтво, 1975. 224с.
31. Гром’якР.Т. До питання про етичні виміри інтерпретації / Роман Теодорович Гром’як // Слово і час. 2000. №1. С.24‑26.
32. Гром’якР.Т. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства / Роман Теодорович Гром’як. Тернопіль: Лілея, 1997. 271с.
33. Гром’якР. Орієнтації. Розмисли. Дискурси. 1997‑2007. / Роман Теодорович Гром’як. Тернопіль: Джура, 2007. С.318‑325.
34. ГулыгаА. Кант / Арсений Гулыга. [2-е изд.]. М.: Молодая Гвардия, 1981. 303 с., ил. (Жизнь замечательных людей. Сер. Биогр.)
35. ГуляевН.А. Теория литературы в связи с проблемами эстетики / Н.А.Гуляев, А.Н.Богданов, Л.Г.Юдкевич. М.:Высш. школа,1970.380с.
36. Гундрова Т. Фулбрайтівський науковий семінар „Нова критика” / ТамараГундрова // Слово і Час. 2003. №3. С.89.
37. Гуссерль Э. Логические исследования / Эдмонд Гуссерль. К.: Вентури, Ч. 1: Пролегомены к чистой логике. 1995. 256 с.
38. ДенисоваТ.Н. Історія американської літератури ХХ століття / Тамара Наумівна Денисова. К.: Довіра, 2002. 318 с.
39. Дзюба І. Метод це насамперед розуміння / Іван Дзюба // Слово і час. 2001. №7. С.4 10.
40. Діброва В.Чи вмре література? (Погляд з Америки) / Володимир Діброва // Всесвіт. 1993. № 1. С. 143 145.
41. Енциклопедія постмодернізму / [за ред. Ч. Вінквіста та В.Тейлора]; пер. з англ. В. Шовкун. К.: Основи, 2003. 503 с.
42. Естетика: [навч. посібник] / М.П.Колесніков, О.В.Колеснікова, В.О.Лозововий та ін.; [ред. В.О.Лозовий]. К.: Юрінком Інтер, 2003. 208с.
43. Западное литературоведение ХХ века: Энциклопедия / [гл. научн. ред. Е.А.Цурганова]. М.: Intrada, 2004. 560с. (ИНИОН РАН. Центр гуманитарных научно-информационных исследований. Отдел литературоведения).
44. Западноевропейская естетика ХХ века: Сборник переводов. Вып. 1. М.: Знание, 1991. 64 с.
45. Затонский Д. В. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств / Д. В. Затонский. Харьков: Фолио; М.: ООО Издательство АСТ, 2000. 256 с.
46. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення / Вольфґанґ Ізер; [пер. з англ. М.Зубрицької] // Антологія літературно-критичної думки ХХ століття / [ред. М.Зубрицька]. Львів: Літопис, 2001. С. 349 367.
47. Ильин И. П. Постмодернизм: Словарь терминов / И.П.Ильин. М.:Intrada, 2001. 384 с.
48. Ильин И.П. Поструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм / И.П.Ильин. М.: Интрада, 1996. 238 с.
49. Историческая поэтика: Литературные эпохи и типы художественного сознания. М.: Наследие, 1994. 479 с.
50. ІгнатенкоМ.А. Читач як учасник літературного процесу / М.А.Ігнатенко. К.: Наук. думка, 1980. 172 с.
51. Каллер Дж. Теория литературы: краткое введение / Джонатан Каллер; [пер. с англ. А.Георгиева]. М.: Астрель: АСТ, 2006. 158, [2] с.: ил.
52. Кант И. Лекции по этике / [общ. ред., сост. и вступ. ст. А.А.Гусейнова]; пер. с нем. М.: Республика, 2000. 431 с. (Библиотека этической мысли).
53. Кант И. Критика способности суждения: Сочинения в 6-ти томах / Иммануил Кант / [под общ. ред. В.Ф.Асмуса и др.]. Т5. М.: Мысль, 1966. С. 201‑248.
54. Клименко Б. Криза термінологічної системи українського літературознавства чи криза наукової свідомості літературознавців / Б.Клименко // Слово і час. 2001. №4. С. 5 15.
55. КлочекГ.Д. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінки літературного твору) / Г. Д. Клочек. К.: Дніпро, 1989. 221 с.
56. Ковбасенко Ю. Мистецтво аналізу й інтерпретації художнього тексту / Юрій Ковбасенко // Всесвітня література та культура. 2003. №7. С.48.
57. Козлик І. В. Теоретичне вивчення філософської лірики і актуальні проблеми сучасного літературознавства: [монографія] / І. В. Козлик Івано-Франківськ: Поліскан: Гостинець, 2007. 591 с.
58. Козлов А.С. Литературоведение Англии и США ХХ века / Александр Спиридоныч Козлов. М.: Московский лицей, 2004. 256 с.
59. Козлов А. С. Основные течения литературоведческой мысли США в ХХ столетии / Александр Спиридоныч Козлов // США.Канада. 2000. №8. С.80 95.
60. Козюра О. В. Феномен постмодернізму: спроба визначення естетичної функції / О. В. Козюра // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2007. № 10. С. 10 12.
61. Компаньйон А. Демон теории / Антуан Компаньон. М.: Издательство им.Сабашниковых, 2001. 336с.
62. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник / Н.И. Кондаков. М.: Наука, 1975. 787 с.
63. Козлик І. В. Методологія літературознавства як актуальна проблема / І.В. Козлик // Зарубіжна література в навчальних закладах. 2004. № 5. С.56 62.
64. Кононенко П. П. В пошуках суті. Літературно-критичні нариси / П.П.Кононенко. К.: Рад.письменник, 1981. 304 с.
65. Кривцун О.А. Естетика: [учебник] / О.А. Кривцун. М.: Аспект-Пресс, 1998. 430 с.
66. Кроче Б. Эстетика как наука о выражении и как общая лингвистика / Бенедетто Кроче. М.: Интрада, 2000. 160 с.
67. Куликова Н.С. Традиции и новаторство в эстетике / Н.С.Куликова. М.: Знание, 1989. 64 с. (Новое в жизни, науке, технике. Серия „Эстетика”; №9).
68. Лановик М. Б. Теорія відносності художнього перекладу: літературознавчі проекції / Мар’яна Богданівна Лановик [наук. ред. Р.Т.Гром’як]. Тернопіль: ТНПУ, 2006. 470 с.
69. Левчук Л.Т. Естетика: [підручник] / Л. Т. Левчук [та ін.] К.: Вища школа, 1997. 399 с.
70. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / [за ред. А.Волкова, О. Бойченка, І. Зварича та ін]. Чернівці: Золоті литаври, 2001. 636 с.
71. Література. Теорія. Методологія / [упоряд. і наук. ред. Д.Уліцька]; пер. з поль. С.Яковенко. К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2006. 543 с.
72. Литературная энциклопедия терминов и понятий / [гл. ред. А.Н.Николюкин]. М.: НПК „Интелвак”, 2001. 1600 стлб.
73. Литературныйэнциклопедический словарь / [подобщ.ред.В.Кожев-никова, П.А.Николаева]. М.: Сов. Энциклопедия, 1987. 750 с.
74. Літературознавча енциклопедія: В 2 т. / [авт.-уклад. Ю.Ковалів]. К.: Академія, 2007. (Енциклопедія ерудита). (Т. 1. А (аба) Л (лемент). 2007. 608 с.
75. Літературознавча рецепція і компаративістичний дискурс: [монографія] / за ред. Р.Т. Гром’яка. Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. 378 с.
76. Літературознавчий словник-довідник / [ред. Р.Т.Гро’мяк, Ю.І.Ковалів та ін.] К.: ВЦ „Академия”, 1997. 752 с. (Nota bene).
77. Ловел С.Зачем нужна литература / Стивен Ловел // Вопросы литературы. 2003. №3. С.22 33 (32).
78. МанП.де. Аллегории чтения: Фигуральный язык Руссо, Ницше, Рильке и Пруста / Поль де Манн; [пер с англ. С.Никитин]. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1999. 368 с.
79. МедведикЛ. Про ґенезу історико-літературної категорії „мистецтво для мистецтва” / Л. Медведик// Слово і час. 2000 №11. С.58-64.