ПРОБЛЕМА ЦІЛІСНОСТІ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ І ТВОРЧОСТІ ПОЕТА-ЛІРИКА: СИСТЕМНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ (на матеріалі української поезії ХІХ – початку ХХ ст.)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г.ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЛЯШЕНКО ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 82.0:821.161.2-1

ПРОБЛЕМА ЦІЛІСНОСТІ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ І ТВОРЧОСТІ
ПОЕТА-ЛІРИКА: СИСТЕМНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ (на матеріалі української поезії ХІХ початку ХХ ст.)

10. 01. 06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук
КОДАК МИКОЛА ПИЛИПОВИЧ

КИЇВ 2007

ЗМІСТ

Вступ........3
Розділ 1. Ідея цілісності у загальнонаукових та літературознавчих
дослідженнях.........13
Розділ 2. Типи цілісності ліричних творів.....................................40
2.1. Дихотомія типів цілісності в дії: гомогенний і гетерогенний
типи40
2.2. П’ята симфонія” Є.Маланюка явище гомогенної
цілісності...62
2.3. Уривок” Д.Фальківського як твір гетерогенного типу
цілісності...71
Розділ 3. Системна цілісність ліричних циклів.83
3.1. Цілісність як системно-інтегральний фактор циклізації (загальна
характеристика)....83
3.2. Типологічні особливості в ліриці Лесі Українки та Івана
Франка...................................................................................................90
3.3. Поетичні цикли у творчості поетів гомогенного складу (на
прикладі Є.Маланюка)....................................................................................99
3.4. Циклізація в ліриці поетів гетерогенного типу творчості
(Д.Фальківський)............120
Висновки................................................................................................154
Список використаних джерел................................................160

ВСТУП

Проблема цілісності літературного твору, так само як і творчого доробку письменника віддавна перебуває у полі зору літературознавства і належить до найважливіших питань науки про літературу. У літературознавстві склалися кілька підходів до цієї категорії.
Вперше поняття цілісності” в літературознавстві було запропоновано ще в античності і означувалося як єдність”, пізніше ціле”, цілісне” те, що об’єднує в собі ряд особливостей, які функціонують в межах певної системи(Платон, Арістотель). Визначення поняття система” також датують періодом античності. Вперше його почали вживати стоїки, трактуючи як певну єдність, яка зумовлена впорядкованістю її складників, як певний світовий порядок. Отже, цілісність має ознаки системності, а система, водночас, має цілісний характер. Більшість словників як загальнонаукових, так і літературознавчих подають ці поняття як тотожні (Філософський енциклопедичний словник, словник іноземних слів, енциклопедія літературознавства тощо). Що ж до поняття структура”, то до наукового обігу воно було введено гештальтпсихологами певний аспект системи, сукупність стійких відношень між різними складниками в межах цілісної системи. Це ключеві поняття, які в даному дисертаційному дослідженні складатимуть його теоретичний інструментарій.
Наприклад, представники донецької школи літературознавства, зокрема М.Гіршман, звертають увагу перш за все на естетико-філософський зміст поняття цілісності як основи будь-якої системи. Надбання цієї школи систематизація й узагальнення понять ціле” та цілісність”; розробка методики цілісного аналізу окремого літературного твору і цілого комплексу текстів (цикли, збірки). М.Гіршман зокрема стверджує, що «поняття художньої цілісності” актуальне лише тоді, коли можна говорити про творче відтворення цілісності буття в творах мистецтва» [44, с. 8].
Проблеми цілісності в аспекті методології системності та цілісності ґрунтовно розробляє і Г.Клочек [89]. Зважаючи на тотожність понять цілісність” і системність” у загальнонауковій термінології та продовжуючи дослідження російських літературознавців Л.Тимофєєва [171], Г.Гуковського[55], Т.Браже [21] та Б.Гончарова [49], Г.Клочек актуалізує питання системного підходу для методики цілісного аналізу. Вчений вводить до теоретичного інструментарію такі поняття, як система, цілісність, системотворчий фактор, розглядає їх функціонування, зв’язки тощо [89]. Зокрема, він наголошує, що сутність системного підходу як конкретно-наукової методології, [...] полягає в тому, щоб простежити роботу” системотворчого фактора, тобто виявити, яка художня ідея формує [...] літературний твір у системну, організовану цілісність”. А далі вчений уточнює, що поняття такої системності твору адекватне поняттю його цілісності” [94, с. 145].
Розмірковуючи над застосуванням системного підходу” у Г.Клочека, В.Удалов [185] доповнює теоретичний інструментарій останнього поняттям цілісно-системного підходу. Зокрема вчений твердить, що суб’єкт (дослідник) має враховувати (цілісно-системний підхід. О.Л.) у дослідженні обраного об’єкта згідно з його закономірностями” [185, с. 35]. На нашу думку, це визначення є тавтологічним (ототожнення системи і цілісності), а його узагальнення відходить від літературознавчої сфери і стосується більше сфери загальнонаукового пізнання, оскільки, як ми уже зазначали, повноцінна система вже становить собою певну цілісність.
Зазначені погляди на проблему цілісності є тим теоретико-практичним базисом, на основі якого можлива розробка інших ідей цього питання (зокрема, цілісність сучасного поетичного твору). Цікавою й актуальною видається проблема диференціації поняття цілісності в аспекті його типології(гомогенність та гетерогенність). Історико-літературне підґрунтя такої типології знаходимо вже в античності.
Першими до цілісного аналізу звернулися ще античні філософи. Так вони відзначали багатогранність цілого: одні вважали, що все, що існує, єдине, інші наголошували, що воно безмірне, необмежене [152]. Платон, наприклад, уявляв цілісність як те, що не має жодних недоліків, тобто утворює своєрідну гармонію”, калокагатію”, а в поетиці подібне трактування цілісності знаходимо і в Арістотеля, який уявляє ціле як явище, що має початок, середину й кінець. Софісти ж вказували на два підходи до проблеми цілісності: детальний аналіз змісту твору й алегоричне пояснення твору.
Важливий внесок у вивчення проблеми цілісності належить вчителю Платона Сократові, який вперше увів принцип бінарності, де поняття золото” означало однорідність об’єкта (або ж моноліт), а мозаїка” його різнорідність. На рівні недиференційованого загальнофілософського погляду на світ в античну епоху цей аналіз слугував тією сіткою”, яка упорядковувала й систематизувала весь обшир набутого матеріалу, а також уможливлювала розгляд універсуму як єдиного об’єкта пізнання” [109, с. 50]. Те, що філософ називав золотом”, є готовий” (від природи даний) самородок”, який не створюється, а є оригінальним від початку. Натомість поняття мозаїки” допомагає пізнанню обличчя”, що складається з різнорідних частин”, зібраний образ яких візуально утворює цілісну картину дійсності [146]. Виключення з цієї картини хоча б одного компонента призведе до зміни функції і результату в цьому системному комплексі. Такий підхід надав можливість пізнішим науковцям для більш диференційованих студій системно-методологічного аналізу та його конкретних інтерпретаційних застосувань.
В епоху Середньовіччя орієнтири змінюються. Ідея цілісності осмислювалася з позиції традиціоналізму й догматизму, як поняття неподільної віри. Натомість за основний орієнтир суспільної думки епохи Відродження (Ренесансу) служить концепція автора-творця. Тобто цілісність твору вже залежала не від певної, наперед заданої, догматичної ідеї, а від майстерності художника. Поняття цілісності твору та суб’єкта, що формує його, в епоху Відродження узагальнює думка німецького художника-гуманіста А.Дюрера про твір мистецтва: [...] прекрасне збирають із багатьох речей подібно до того, як із багатьох квітів збирається мед” [70, с. 2829].
Своєрідне тлумачення й осмислення поняття цілісності спостерігаємо в епоху Просвітництва (XVII XVIII ст.). Саме у цей час актуалізується категорія естетичного мистецького твору. Значний внесок у формування нової концепції цілісності зробили німецькі філософи. Зокрема, поняття органічноїцілісності” стає одним із провідних критеріїв гердерівської та гегелівської естетик, яка надалі сприяла розробці ідеї гомогенної цілісності.
Так Й.Г.Гердер стверджував, що якщо людська природа не є чашею абсолютного, незалежного, незмінного щастя, як її визначає філософ (йдеться про Г.Гегеля О.Л.), то все ж вона відусюди виокремлює стільки щастя, скільки може, подібно до м’якої глини, котра здатна набувати різних форм у різних положеннях, з різною метою та при різному зовнішньому тиску” [41, с.276].
Водночас Г.Гегель, підтримуючи думки Й.Г.Гердера щодо проблеми цілісності, слушно зауважував: Лише цілісність науки є відображенням ідеї”[36, с. 103]. При цьому художній твір інтерпретується Г.Гегелем як безкінечний у собі організм, який має смисл (сенс) та розгортає свій зміст у відповідному явищі; має єдність, яка досягається через те, що [...] окреме зберігає таку саму живу самостійність, як і ціле, яке з навмисністю змикається в дещо досконало заокруглене” [37, с. 379380].
Ці міркування згодом розробляє Ф.Шеллінг у праці Філософія мистецтва” (1803-1805) [215], де він зазначає, що художнє ціле мистецтва нового часу значною мірою уніфікується і створюється як ціле окремим індивідом, але лише настільки, наскільки він виявляється не відокремленою одиницею”, а проявом людського роду в неповторній духовній індивідуальності, внутрішня колективність” якої здатна перетворити різні людські існування в особисту єдність (спільноту)” [215, с. 62]. Отже, переважна більшість філософів і літературознавців ХVIII ст. була схильна розкривати поняття цілісності” твору лише через Ідею (Абсолютний Дух).
Однак, одним з найважливіших моментів вивчення проблеми цілісності у ХІХ ст., ми вважаємо, появу розрізнення романтичного й реалістичного способів пізнавання та відтворення дійсності, яке виражається і в типах цілісності. Тобто відбувається повернення до античного принципу бінарності. Ще А.Шопенгауер в своїх працях (зокрема, Афоризми життєвої мудрості”[218]) розмірковував над існуванням однорідних людей, які в усьому та з усіма відчувають певну спільність, яка може переходити у гармонію або в унісон, та різнорідних, у яких кожна фраза одного співбесідника негативно впливає на іншого або розлючує його [218, с. 112]. Учень А.Шопенгауера Ф.Ніцше також відходить від розгляду цілісності мистецтва як неподільного поняття, починає розрізняти її види, використовує принцип біполярності аполлонівського та діонісійського начал [140]. Ф.Ніцше стверджує, що Гомер, занурений у себе старий сновидець, тип аполлонічного наївного художника, зі здивуванням поглядає на пристрасне чоло войовничого служителя муз Архілоха, що носиться у вирії життя” [140, с. 72]. Отже, вперше, після філософів античності, які розрізняли об’єкти за ознакою цілісності, виникає можливість диференціювати організм мистецтва, зокрема художнього твору.
Враховуючи, що романтичний і реалістичний способи пізнання дійсності є базовими в людському світогляді, ми пропонуємо взяти вищесказане припущення (про два відмінні типи цілості) за робочу гіпотезу нашого дослідження. Поділ цілісності на гомогенні (однорідні) й гетерогенні(різнорідні) типи (монолітні й мозаїчні об’єкти за Сократом), вартий, на нашу думку, поширення і на дослідження літературних явищ.
З цього огляду цікавими видаються дослідження початку ХХ ст. німецького вченого Г.Вельфліна, який у своїй книзі Основні поняття історії мистецтва” (1915) визначив принципи системного аналізу стилів щодо проблеми типології, зокрема запропонував систему бінарних опозицій [29].
Що стосується літературознавства, то вперше таке поняття як тип творчості” визначив і вказав на його бінарний характер Л.Тимофєєв [172]. на його теоретичних положеннях ґрунтуються й міркування іншого теоретика-літературознавця, О.Гаджієва. Цікавою і результативною в аспекті типологічного (дихотомного) підходу до проблеми цілісності художньої творчості є праця вченого Романтизм і реалізм як типи художньої творчості”[34], в якій дослідник виділяє два типи художнього сприйняття дійсності романтичний та реалістичний. О.Гаджієв зазначає, що однотипні, гомогенні структури”, як і гетерогенні” системи проявляються в усіх сферах романтичного і реалістичного предмета, змісту, форми” [34, с. 66].
На бінарність системних елементів неодноразово вказували представники тартусько-московської семіотичної школи [120]. Зокрема, засновник цієї школи Ю.Лотман наголошував, що відношення бінарності є одним з механізмів, які організують будь-яку структуру” [123, с. 96]. Проте вчений під час довготривалих спостережень і міркувань над процесом функціонування окремої системи відзначив характерну особливість, зазначаючи, що: неодноразово стикаємося з певною широкою смугою структурної нейтралізації, що виникає між структурними полюсами бінарної опозиції”[123, с. 96]. Навіть при утворенні певного третього полюса” система(заЮ.М.Лотманом) долає його через жорсткість синхронних описів”, які впорядковують її і надають гнучкості [123, с. 96]. Схожу особливість системи спостерігаємо в працях Ю.Тинянова [180] та М.Бахтіна [12]. Таким є й формально-структурний підхід щодо поняття бінарності в системному комплексі. Цей комплекс (власне його структурну особливість) і Ю.Тинянов, і Л.Тимофєєв, і М.Бахтін, і Ю.Лотман застосовують при цілісному аналізі літературного твору чи творчості митця.
Однак існує протилежна думка Б.Мейлаха та Д.Наливайка. Обидва вчені (та їх послідовники) стверджують, що ці типи творчості” у Л.Тимофєєва є суто типологічними”, бо вони не пов’язані з конкретно-історичним розвитком мистецтва й не зумовлені ним” [133, с. 32]. Зокрема, Д.Наливайко вважає, що визначені типи” є поняттями, які виражають лише загальні якості художньої творчості” і не залежать від місця та часу художнього процесу”[133, с. 32]. Такі висновки привертають увагу інших дослідників до визначення самого поняття тип творчості”.
Проте складність проблеми також полягає у відкритості” самого тексту (Р.Барт) і можливості безкінечних інтерпретацій результатів діяльності письменника. Та, зважаючи на умовність” власне цілісності”, її естетико-філософського наповнення, перед сучасними теоретиками літератури постає завдання систематизувати знання про цілісність як художнього твору, так і творчості й типологічно визначити цю літературознавчу категорію, яка до сьогодні постулюється як недиференційована структура, моноліт.
Розвиток системно-типологічного підходу, його поняттєво-термінологічного інструментарію та прийомів аналізу сприяє поглибленню уявлень про творчу індивідуальність митця, становлення і зміни його поетичної системи, динаміку співвідношення його поетики в однотипному та різнотипних контекстах, у синхронії та діахронії.
Реальною спонукою інтенсифікації теоретичного пошуку є збагачення предметно-об’єктної сфери досліджень і уточнення уявлень про її складність та внутрішню проблематичність. Розширення кола фактів і явищ літературно-мистецького життя, які в пострадянський період українського літературознавства стають доступними для наукового розгляду і вже одержали певне висвітлення, є об’єктивною даністю сучасного історико-літературного знання. Досягнутий рівень освоєння відкриває їхню ідейно-естетичну та історико-літературну значущість, що спонукає до більш диференційованих студій, стимулює до вдосконалення методу системно-типологічного аналізу та його конкретних інтерпретаційних застосувань. Досвід сучасної науки засвідчує, що збагачення теоретико-аналітичного інструментарію продуктивніше досягається саме в процесах текстуально-інтерпретаційного освоєння конкретних мистецьких явищ, в єдності загального й окремого, особливого.
Наукова новизна роботи. Дисертаційне дослідження містить теоретичну розробку й практичне застосування цілісного аналізу твору і творчості поета-лірика (дихотомний підхід) в аспекті типології. Зокрема, вперше запропонована трирівнева структура в підході до цілісного аналізу поетичного матеріалу митців, які типологічно різняться на всіх системних рівнях. Така класифікація й системно-методологічний підхід до цілісного аналізу уможливлюють аналіз складних явищ у літературному процесі.
Метою роботи є проблема диференціації категорії цілісності на два (дихотомний розподіл) типи та простеження зразків цієї типологічної цілісності на прикладі української поезії ХІХ початок ХХ ст.
Щоб дослідити типи цілісності, з’ясувати, як вони виявляються в системних, структурно-функціональних характеристиках окремих поетичних творів і всієї творчості письменника, необхідно окреслити цілий ряд завдань, що наближують до поставленої мети, а саме:
- простежити історію питання, акцентуючи увагу на типологічній відмінності способів цілісного сприйняття дійсності та їхньому безпосередньому відбитті в поетичній творчості; підсумувати результати аналізу типів цілісності;
- з’ясувати, які типи цілісності є продуктивними в художній літературі та які структурно-функціональні характеристики визначають кожен із типів цілісності зокрема;
- знайти оптимальні підходи до ідентифікації й наукового опису типів цілісності (твору і творчості) в термінах структурної поетики;
- застосувати вироблені пропозиції щодо доцільних способів практичної ідентифікації малодосліджених або проблематичних об’єктів літературознавства;
- верифікувати вироблені пропозиції й підходи до літературознавчого аналізу типів цілісності окремого поетичного твору чи творчості в цілому.
Об’єктом наукового дослідження є творчий доробок поетів-ліриків в аспекті типології цілісності на матеріалі української поезії ХІХ початокХХст. Вибір конкретного літературного матеріалу для студіювання базується на класичних і найбільш типових зразках української поезії того часу як першорядних поетів (Шевченко, Франко, Леся Українка, Рильський, Бажан, Маланюк), так і поетів другого плану (Фальківський).
Основним предметом дослідження є питання про закономірності диференціації типів цілісності художнього твору зокрема і творчості письменника загалом. У вирішенні цього питання ми спиратимемося на зразки різнотипних творів українських поетів: Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка, Є.Маланюка, творчість яких є більш вивченою, на відміну від ранніх творів М.Рильського, М.Бажана, Д.Фальківського, які є складними щодо їхньої типологічної кваліфікації.
Теоретико-методологічну основу дослідження становить системно-типологічний підхід до літературного твору і творчості письменника, за необхідністю доповнюваний здобутками конкретніших інтерпретаційних методів сучасного літературознавства. Вихідні положення системного аналізу твору, що випливають із теорії функціональних систем П.К. Анохіна [2], її застосування в естетиці та літературознавстві, знаходимо у працях Л.І.Тимофєєва [172], Ю.М. Лотмана [119], М.М. Гіршмана [45], В.І.Тюпи[182], Г.Д. Клочека [89], М.П. Кодака [99], у численних студіях з шевченкознавства (Ю.О.Івакін, В.Л.Смілянська, Н.П.Чамата), франкознавства (Т.І.Гундорова, Н.М.Шумило, Б.Тихолоз, А.Швець, М.Тодчук, Р.Голод, Л.Каневська) та інших відгалужень сучасної науки про літературу, де дослідники вдаються до цілісного аналізу творів.
Теоретичне і практичне значення роботи полягає у стимулюванні поглибленого вивчення й розробки методики науково послідовного цілісного та цілісно-системного аналізів. Запропоновані теоретичні і практичні положення можуть використовуватися в курсі Теорія літератури” та в спецкурсах для вищих навчальних закладів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно із загальним планом наукових досліджень відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.
Апробація дослідження. Основні матеріали й результати дослідження були апробовані на шести конференціях: IV, V, VI, VIIІ та ІХ Всеукраїнській науково-теоретичні конференції молодих учених (Київ, 2001, 2002, 2003, 2005,2007), Наукова конференція Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму” (Дрогобич,2003), Міжнародна наукова конференція Класична поетика та естетика постмодерної доби: заперечення чи трансформація?” (Львів, 2003), Четверті та П’яті лесезнавчі наукові читання (Луцьк, 2004, 2005), Всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього тексту”(Дніпропетровськ, 2007).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків (загальний обсяг 175 стор.) та списку використаних джерел(224позиції).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Категорія цілісності, яка витікає із сучасного філософського й соціогуманітарного дискурсу, становить собою складну й ще не вичерпану проблему, привертає увагу вчених и спонукає залучати зусилля все нових і нових генерацій дослідників. Упродовж різних епох поняття цілісності по-різному осмислювалось, не здобуваючи диференціації та типодиференціації його змісту й застосування.
Вирізнення в цій категорії гомогенних (однорідних) та гетерогенних (різнорідних) утворів відоме ще з часів Сократа, котрий поділяв пізнавані феномени на золото” й обличчя”. Треба сказати, що дехто з учених не вбачає зв’язку між дихотомією типів цілісності й типами творчості (наприклад, М.Гіршман), котрий у своїй монографії про цілісність подав суціль однотипні тексти романтичні.
Філософські, естетичні, психологічні, природософські, літературознавчі дослідження В.Афанас’єва, М.Бахтіна, О.Білецького, С.Ваймана, Л.Гінзбург, Р.Гром’яка, Г.Гуковського, В.Жирмунського, Д.Затонського, Р.Інгардена, Б.Кормана, М.Кодака, С.Кримського, Ю.Лотмана, Ю.Манна, Я.Мукаржовського, Д.Наливайка, Л.Новиченка, Г.Поспєлова, О.Потебні, Л.Тимофєєва, Д.Узнадзе та інших учених-гуманітаріїв та дослідників і критиків сучасного літературного процесу чинно прислужилися справі осмислення цього питання науки про слово в літературному дискурсі.
Теоретичний інструментарій кожного вченого та літературознавця віддавна зараховує поняття цілісності” до свого лексичного активу. Проте питання систематизації, а головне, уточнення цього поняття залишалося відкритим і складало проблему. З удосконаленням методології сучасного літературознавства постала проблема щодо критерії визначення категорії цілісності, визначення її функціональних особливостей в межах літературного процесу. Проаналізувавши й осмисливши праці вітчизняних та зарубіжних учених, дійшли висновку, що цілісність не є моністичною категорією. Зокрема, в межах класичної поетики цілісність диференціюється за дихотомним принципом (Я.Мукаржовський). Тому на даному етапі продуктивним видається розробка теоретичних положень щодо типології цілісності та пошук оптимальних засобів для її реалізації в літературному процесі.
З інтенсивністю системних досліджень, з винайденням нових методів осмислення дійсності (цілісний, цілісно-системний) наприкінці минулого століття постала необхідність диференціації явища цілісності й у літературознавстві. Видаються продуктивними дослідження та дискусії Л.Тимофєєва, А.Гаджиєва, Д.Наливайка. З огляду на їх теоретико-практичний досвід, ми запропонували свій підхід до аналізу художнього твору і творчості. Цей підхід полягає у розгляді літературного тексту через типи цілісності. Вони не виражають загальні якості художньої творчості (Д.Наливайко), а складають систему, елементи якої взаємоузгоджені і взаємоспівдіють один з одним, утворюючи при цьому цілісність. В такому разі художній твір та його автор стають більш виразними і переконливими щодо можливості їх типологічного визначення. Існують міркування Р.Барта, Р.Інгардена про відкритість художнього тексту та різноманітні можливості його інтерпретації. Проте в даному випадку ми пропонуємо розгляд твору і творчості митця в аспекті типології цілісності лише в межах класичної поетики, яка визнає цілісність і різноманітність. Пропонуємо іменувати ідею класичної поетики як бінарну (або дихотомічну). З огляду на все вищесказане, можна стверджувати, що тип цілісності впливає, а то й визначає характер художньої творчості. Проведені дослідження в аспекті типологічного розрізнення цілісності ліричних творів та творчості митців-ліриків пропонують більш гнучку й структурно виважену схему, яка дозволяє розглядати твори різного типологічного спрямування в межах типів цілісності (гомогенного та гетерогенного):
Структурна поетика містить у своєму теоретичному арсеналі системний та цілісний аналіз, за допомогою якого було апробовано дихотомний підхід до типів цілісності твору й творчості митця-лірика. Зокрема, до методики цілісного аналізу під час розгляду поетичних творів і творчості звертаються викладачі-гуманітарії. Розроблена в цьому дисертаційному дослідженні структура системно-цілісного аналізу буде актуальною й результативною теоретико-практичною базою для подальших студіювань художнього (власне поетичного) матеріалу.
Під час дослідження проблеми диференціації цілісності ліричного твору й творчості митця-лірика було визначено, що одним із систематизуючих факторів, який інтегрує елементи в певного роду цілісність, є циклізація. Її структура в тому чи тому творі сприяє виявленню одного з двох опозиційних типів гомогенний (монолітний) чи гетерогенний (мозаїчний), що репрезентуються відповідними особливостями:
1) на рівні психологізму або готова” (сформована), або процесуальна” особистість;
2) на рівні природи конфлікту або антиномічна конфліктність, або драматична колізія;
3) на рівні образно-поетичного вислову або метафоричний, або метонімічний тип викладу.
За цією трьохрівнєвою схемою було проаналізовано зразки гомогенного та гетерогенного типів цілісності на матеріалі ліричних поезій ХІХ початку ХХст. Розрізнення цих двох типів образності за типами цілісності, на нашу думку є теоретично перспективним насамперед в жанрі лірики і не лише в межах одного твору, але й у межах творчості одного автора. Лірика, через свою здатність організовувати свій зміст лише за допомогою суб’єкта свідомості з певним оцінювальним поглядом, де весь текст належить одному суб’єкту мовлення (Б.Корман), постає продуктивним матеріалом для вивчення проблеми цілісності твору. В такому разі, особливо перспективним видається розгляд диференціації типів цілісності на матеріалі малодосліджених (Д.Фальківський) та проблематичних (Т.Шевченко, І.Франко) творів української літератури.
Відтак, проаналізований в аспекті типології творчий доробок Д.Фальківського в цілому тяжіє до гетерогенного типу цілісності. Зокрема, на рівні концепції особистості ліричний герой митця репрезентує характер у процесі розвитку, що полягає в постійних шуканнях ліричного суб’єкта чогось нового, ще не пізнаного, а образ автора постає при цьому в ролі дослідника-спостерігача, аналітика, який прагне відобразити найменші, для звичайних людей непомітні порухи, імпульси або гру кольорів...” [193, с. 184]. Водночас природа конфлікту виражена в творах Д.Фальківського у формі драматичної колізії з елементами трагізму, типового для даної ситуації. На рівні образно-поетичного вислову структура творів митця-лірика містить численні градаційні системи, риторичні речення та метонімічні вирази, за допомогою яких можемо збагнути велику кількість вражень і явищ” [193, с. 184], весь спектр різнорідних аспектів авторської свідомості з гетерогенним типом осмислення цілісності буття. Майстерність Д.Фальківського як лірика, як творця різнорідного світу виражена також у збірці через різноманітність лексичних рядів, які він будує, наголошуючи на семантичному наповненні кожного поняття та його функціонування в тексті. При цьому системотворчим фактором у творчому доробку Д.Фальківського є циклізація, яка працює лише в межах збірки й не створює враження замкненості поезій, а підкреслює різнорідність світоглядного матеріалу. Важливо відзначити, що циклічні структури мозаїчного типу відрізняються від подібних структур монолітного типу.
У творчому доробку Є.Маланюка (збірка Стилет і стилос”), який складає іншу частину поряд з поезіями Д.Фальківського, виявляємо гомогенний тип цілісності: ліричний герой сформована особистість, що постає в текстах збірки паном долі, особою, яка в незвичайних обставинах (де ступінь вияву конфлікту сягає меж тотальної опозиції до світу) діє відповідним чином. Психологічну наповненість образу ліричного героя Є.Маланюк підкреслює за допомогою слів-символів, якими насичена кожна поезія і які вимагають спеціального детального тлумачення та інтерпретації. Окремий аспект становить кольорова символіка, де одному кольору може відповідати кілька понять із позитивним та негативним значенням (зокрема, жовтий” світло, добробут, мир і водночас смерть, хвороби, злість). Порівняно з Д.Фальківським, Є.Маланюк є більшим експериментатором у сферах тропіки (зокрема новоутвори епітетів сонячно-ярий”, божевільно-білий” тощо), евфоніки (численні звуконаслідування та кореневі повтори), що додає більше експресії художньому матеріалу, який автор вибудовує в гомогенну цілісність. Особливість циклізації ліричних творів Є.Маланюка: вона охоплює не лише зовнішню систему текстів (збірку), а й внутрішню структуру кожної окремої поезії, що додатково підсилює ефект монолітності побудови й конструктивного задуму митця. Студіювання творчого матеріалу поетичної збірки Є.Маланюка Стилет і стилос” виявило монолітний тип цілісності не лише цієї першої збірки, а й усього ліричного доробку митця, від жанрової системи та композиційної організації текстів (кожен окремий вірш збірки входить у циклічну структуру) і до цілісного сприйняття дійсності автором та його героєм (монолітний тип сформована особистість).
Зразковий матеріал щодо типологічного вивчення проблеми складають також ліричні цикли Т.Шевченка, І.Франка репрезентанти двох типів цілісності: монолітного і мозаїчного. Відтак, на нашу думку, не варто абсолютизувати принцип один автор одна система”, бо він не завжди підтверджується при розгляді творчого доробку в цілому Та розгляд окремих творів цих митців-ліриків, що входять у їхні перші збірки, актуалізує шляхи й способи подальшого аналізу творчості. Саме перші збірки митців містять зародки проектів майбутніх творів. Тому на цьому початковому етапі творчості можна перевірити: чи будуть певні кількісні або якісні зміни відтворюватись у подальшій роботі автора.
Таким чином, зважаючи на проведені в дисертаційному дослідженні розгляди та осмислення категорії цілісності в аспекті типології, зауважуємо, що дана проблема потребує на сьогодні спеціального дослідження та вимагає плідного подальшого студіювання в теоретико-літературному дискурсі, висвітлення структури та характерних особливостей циклізації ліричних творів поетів.
Дослідження є спробою започаткувати роботу в аспекті типології цілісного сприйняття дійсності та його відображення в художньому матеріалі. Звернення до ліричної поезії ХІХ початку ХХ ст., яка надає практичний матеріал для системного аналізу, є першим етапом у роботі над проблемою цілісності. І визначальним є те, що присутність обох типів не лише в якийсь окремий історичний період, а постійний їхній розвиток у сучасному літературному процесі зумовлює існування та результативність як перетворювального, так і відтворювального начал.
Ми намагалися показати, що кожен з двох видів цілісності має своє обґрунтування, розглянуте в текстуальному аналізі по три показники для реалізму та романтизму. Втім така кількість показників не є обов’язковою. При потребі вона може бути збільшена, відповідно до вимог дослідника, що не входить у завдання цієї праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Августин (Святий). Сповідь / Пер. з латини Ю.Мушака. К.: Основи, 1999. Кн.1. С.3 21.
2. Анохин П.К. Философские аспекты теории функциональных систем. М., 1978. 400с.
3. Аристотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 129с.
4. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры: Сборник. М.: Прогесс, 1990. С.5 32.
5. Астаф’єв О.Г. Ліричний герой (до проблеми типізації) // Радянське літературознавство. 1988. №10. С.3 11.
6. Афанасьев В.Г. Проблема целостности в философии и биологии. М.: Мысль, 1964. 416с.
7. Афанасьев В.Т. Системность и общество. М.: Мысль, 1980. 386с.
8. Бажан М.П. Твори в 4-х т. К.: Дніпро, 1984. Т.1: Поезії та поеми1923-1983 / Передм. Л.Новиченко. 637с.
9. Балашова Т.В. Активность реализма: лит.-худож. дискуссии на Западе. М.: Искусство, 1982. 206с.
10. Барабаш Ю.Я. Вопросы эстетики и поэтики. М.: Современник, 1983. 416с.
11. Барт Р. Избранные работы. Семіотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615с.
12. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444с.
13. Білецький Л.І. Основи української літературно-наукової критики. К.: Либідь, 1998. 408с.
14. Білецький О. Зібрання праць у 5-ти т. К.: Наук. думка, 1996. Т.3. 607с.
15. Більшовик”. 15 квітня 1924 р.
16. Благой Д.Д. Поэзия действительности. М.: Сов. писатель, 1961. 168с.
17. Блауберг И.В. Целостность и системность. // Системные исследования: методологические проблемы: Ежегодник. М., 1977. С.5 28.
18. Блауберг И.В. Понятие целостности и его роль в научном познании /И.В. Блауберг, Б.Г. Юдин. М.: Знание, 1972. 48с.
19. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму: У 2-х частинах. К.,1997. Ч. 1: Етногенез і теогенез. 155с.
20. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму: У 2-х частинах. К.,1998 Ч. 2: Ейдетика. 109 с.
21. Браже Т.Г. Искусство анализа художественного произведения. М.: Просвещение, 1971. 238с.
22. Брюсов В. Собрание соч.: В 7-ми т. М., 1973. Т.1. С.604 605.
23. Брюховецький В., Кичигін В. Як формується художня цілісність? //Прапор. 1988. №10. С. 164-175.
24. Вайман С.Т. Бальзаковский парадокс. М.: Сов. писатель, 1981. 386с.
25. Вайман С.Т. Гармонии таинственная сила: об органической поэтике. М.: Советский писатель, 1989. 368 с.
26. Василенко В. Мотиви творчості Лесі Українки // Критика. 1928. № 8 (Вересень). С.47-84.
27. Введение в литературоведение. М.: Высшая шк., 1999. С.482 495.
28. Вейнингер Отто. Пол и характер: Сб. / Пер. с нем. Мн.: ОООПопурри”, 1997. 480с.
29. Вельфлин Г. Основные понятия истории искусств. Проблема эволюции стиля в новом искусстве. СПб.: Мифрил, 1994 XVIII, 398 с.; ил. (Классика искусствознания).
30. Войчишин Ю. Ярий крик і біль тужавий”: Поетична особистість Євгена Маланюка. К.: Либідь, 1993. С.16 35.
31. Волков И.Ф. Творческие методы и художественные системы. М.: Искусство, 1989. 254с.
32. Выготский Л.С. Психология искусства. М.: Лабиринт, 1997. 416с.
33. Вэллек Р. Теория литературы / Р.Вэллек, О.Воррен М.: Прогресс, 1978. 325с.
34. Гаджиев А.А. Романтизм и реализм как типы художественного творчества: Автореф. дис. доктора филол. наук / (647 теория литературы). Баку, 1970. 68с.
35. Гаспаров М.Л. Избранные труды. М.: Языки русской культуры, 1997. Т.1. 660с.
36. Гегель Г.Ф. Энциклопедия философских наук. М.: Мысль, 1977. Т.1. 452с.
37. Гегель Г.Ф. Эстетика. М., 1971. Т.3. 621с.
38. Гей Н.К. Искусство слова. О художественности литературы. М.: Наука, 1967. 364с.
39. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1974. 412с.
40. Гейне Г. Про художню творчість. К.: Мистецтво, 1988. 351с.
41. Гердер И.Г. Избранные произведения. М.-Л.: Художественная литература, 1959. 392с.
42. Гинзбург Л.Я. О лирике. Л.: Сов. писатель, 1974. 408с.
43. Гиршман М.М. Анализ поэтических произведений А.С. Пушкина, М.Ю. Лермонтова, Ф.И. Тютчева. М.: Высш. шк., 1981. 111с.
44. Гиршман М.М. Избранные статьи. Д.: ООО Лебедь, 1996. 460с.
45. Гиршман М.М. Литературное произведение: теория и практика анализа. М.: Высш. шк., 1991. 160с.
46. Гиршман М.М. Стиль литературного произведения // Теория литературных стилей. Современные аспекты изучения. М.: Наука, 1982. С.257 300.
47. Голод Р. Іван Франко та літературні напрямки кінця ХІХ початку ХХ ст. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005. 284с.
48. Гончаров Б.П. Анализ поэтического произведения. М.: Знание, 1987. 63с.
49. Гончаров Б.П. Стихотворная речь. Методология изучения. Становления. Художественная функция. М.: ИМЛИ РАН, Наследие, 1999. 344с.
50. Грабович Григорій. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. 604с.
51. Грехнев В.А. Слово и большой лирический контекст в поэзии пушкинской поры (Жуковский, Тютчев) // А.С.Пушкин. Статьи и материалы: Уч. записки. Горький, 1971. Вып. 115. С.3-25.
52. Гром’як Р.Т. Давнє і сучасне (Вибрані статті з літературознавства). Тернопіль: Лілея, 1997. 272с.
53. Гром’як Р.Т. Естетика і критика. К.: Дніпро, 1975. 224с.
54. Гром’як Р.Т. Про визначення поетики у світлі естетичної концепції І.Я.Франка // Поетика / Відповід. ред. В.С.Брюховецький. К.: Наук. думка, 1992. С.16 21.
55. Гуковский Г.А. Пушкин и проблемы реалистического стиля. М.: Худ. лит., 1957. 413с.
56. Гуковский Г.А. Пушкин и русские романтики. М.: Худ. лит., 1965. 355с.
57. Гундорова Т.І. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 299с.
58. Гундорова Т.І. Франко не каменяр. Мельборн: Університет ім.Монаша. Відділ славістики, 1996. VIII. 151с.
59. Гусев В.И. Герой и стиль. М.: Худ. лит., 1983. 286с.
60. Дарвин М.Н. Проблема цикла в изучении лірики: Учебное пособие. Кемерово: КГУ, 1983. 104с.
61. Дарвин М.Н. Русский лирический цикл: Проблемы истории и теории: На материале поэзии первой половины XIX века. Красноярск: Изд-во ун-та, 1988. 139с.
62. Денисова Т.Н. Про романтичне у реалізмі. К.: Наук. думка, 1973. 236с.
63. Деякі аспекти аналізу літературного твору / А.Б. Гуляк, Н.М.Скоробагатько, П.П. Хропко, І.М. Цуркан. К.: Наук. світ, 2000. 131с.
64. Добренко Е. Типология на посылках” // Вопросы литературы. М., 1988. №5. С.32 56.
65. Довгалевський Митрофан. Поетика. К.: Мистецтво, 1973. 434с.
66. Довженко О. Кіноповість. Оповідання. К.: Наук. думка, 1986. 710с.
67. Драй-Хмара М. Вибране. К.: Рад. письменник, 1969. 301с.
68. Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина. К.: Наук. думка, 2002. 592с.
69. Дремов Ан. Романтическая типизация // Вопросы литературы. М.: ИХЛ, 1971. - №4. С.100 114.
70. Дюрер А. Дневники, письма, трактаты: В 2 т. М.Л., 1957. Т.2. 254с.
71. Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения. М.: Флинта, 2000. 248с.
72. Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика / Упоряд. Н.Шумило. К.: Основи, 1998. 658с.
73. Єфремов С.О. Вибране: Статті. Наукові розвідки. Монографії /Упоряд., передм. та прим. Е.Соловей. Наук. думка, 2002. 757с.
74. Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика М.: Наука, 1977. 407с.
75. Жирмунский В.М. Теория стиха. Л.: Сов. писатель, 1975. С.503.
76. Затонский Д. Реализм это сомнение? К.: Наук. думка, 1992. 280с.
77. Зеров М.К. Твори: В 2-х т. К.: Дніпро, 1990. Т.1: Поезії, переклади. 843с.
78. Зеров Микола. Українське письменство / Упоряд. М.Сулима. К.: Видавництво Соломії Павличко Основи”, 2003. 1301с.
79. Іванисенко В.П. Поезія, людина, сучасність (Особливості реалістичної типізації в ліриці). К.: В-во АН УРСР, 1960. 176с.
80. Іванисенко В.П. Що таке лірика? К.: Держлітвидав, 1963. 59с.
81. Ільницький М.М. Від Молодої Музи” до Празької школи” / НАН України. Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича. Львів, 1995. 318с.
82. Иванов В.В. Бинарные структуры в семиотических системах //Системне исследования: Ежегодник. М.: Наука, 1972. С.206 236.
83. Иванов В.В. Избранные труды по семиотике и истории культуры. М.: Языки русской культуры, 1998. Т. 1. 912с.
84. Иванюк Б.П. Метафора и литературное произведение (структурно-типологический, историко-типологический и прагматический аспекты исследования). Черновцы, 1998. 252с.
85. Ингарден Р. Очерки по философии литературы. Благовещенск: Благовещенский гум. колледж им. И.А. Бодуэна де Куртене, 1999. 202с.
86. Калачева С.В. Принципы анализа лирического произведения //Принципы анализа литературного произведения. М.: Изд-во МГУ, 1984. С.147 170.
87. Камінчук О.А. Поетика української романтичної лірики: (Проблеми просторової організації поетичного тексту). К.: ТОВ ЛТД”, 1998. 160с.
88. Каневська Л.В. Психологізм романів Івана Франка середини 80-х 90-х років: Дис канд. філол. наук: 10.01.01; Захищена 14.04.2004; Затв. 30.06.2004. К., 2004. 209с. Бібліогр.: с.188 209.
89. Клочек Г.Д. Методология системных исследований индивидуальной поэтики и поэтики отдельного литературного произведения: Автореф. дис. ... доктора филол. наук / НАН України Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка. К., 1989. 39с.
90. Клочек Г.Д. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація. К.: Основи, 1998. 238с.
91. Клочек Г.Д. Поетика і психологія. К.: Знання, 1990. 48с.
92. Клочек Г.Д. Поетика Бориса Олійника: Літ.-критич. нарис. К.: Рад.письменник, 1989. 332с.
93. Клочек Г.Д. Теорія літератури: Навч.-методичний комплекс для студентів філологічного факультету. Кіровоград: КДПУ, 2001. 40с.
94. Клочек Г.Д. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінки літературного твору). К.: Дніпро, 1989. 221с.
95. Ковалів Ю.І. На перехресних скрижалях” // Фальківський Д.М. Поезії. К.: Рад. письменник, 1989. С.5 25.
96. Ковалів Ю.І. Хай мінор зате щирий мінор” // Літературна Україна. 5 листопада 1998 р. С.7.
97. Ковальський М. Memento vivere. (Кілька слів про сучасну українську поезію) // ЛНВ. 1923. Кн. ІІІ-ІV. С.334-340.
98. Кодак М.П. Авторська свідомість письменника і поетика української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття: Дис доктора філол. наук: 10.01.01; 10.01.06; Захищена 28.05.1997. К., 1996. 367с. Бібліогр.: 357 367.
99. Кодак М.П. Поетика як система. Літ.-крит. нарис. К.: Дніпро, 1988. 154с.
100. Кодак М.П. Реалізм // Історія української літератури ХІХ століття: У 3-х кн. Кн.3: Навч. посібник / За ред. М.Т.Яценка. К.: Либідь, 1997. С.35 73.
101. Корман Б.О. Опыт описания литературных родов в терминах теории автора (субъективный уровень) // Проблема автора в художественной литературе. Ижевск, 1974. Вып. 1. С.219 224.
102. Корман Б.О. О целостности литературного произведения. // Изв. АН СССР, Сер. лит и яз, 1977. №6. С.512 513.
103. Костенко Н.В. Микола Бажан. Життя. Творчість. Особливості віршостилістики: (Моногорафія).- К.: Видавництво Кий”, 2004. 381с.: іл.
104. Костенко Н.В. Поетика М.Бажана (1923 1940 рр.) К.: В-во Київського універсистету, 1971. 172с.
105. Красіков М.М. Поетика художньої цілісності літературного твору (Війна і мир” Л.М. Толстого).: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Донецький університет. Донецьк, 1994. 16с.
106. Кремянский В.И. Некоторые особенности организмов как систем” с точки зрения физики, кибернетики и биологии //Вопросы философии. М.: Правда. 1958. №8. С.97 107.
107. Кронберг И.Я. Отрывки // Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія у трьох книгах. -К.: Либідь, 1996. Кн.1. С.52 54.
108. Крупач М.П. Біля джерел історіософської поезії Євгена Маланюка //Українське літературознавство. Львів: В-во Світ”, 1993. Вип.57. С.95 104.
109. Крымский С.Б. Целостность и биология. Материалы симпозиума. К.: Наук. думка, 1968 299с.
110. Кузьмин В.П. Принцип системности в теории и методологии К.Маркса. 3-изд., доп. М.: Политиздат, 1986. 399с.
111. Ласло-Куцюк