ЗНАКОВІ ОБРАЗИ-СИМВОЛИ ЯК СТИЛЬОВІ ЧИННИКИ В ПОЕЗІЇ ТА ПРОЗІ СИМВОЛІЗМУ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ ПЕТРА КАРМАНСЬКОГО)

Краткое описание

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

На правах рукопису
УДК 82.0

Осадко Ганна Володимирівна

ЗНАКОВІ ОБРАЗИ-СИМВОЛИ
ЯК СТИЛЬОВІ ЧИННИКИ В ПОЕЗІЇ ТА ПРОЗІ СИМВОЛІЗМУ
(НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ ПЕТРА КАРМАНСЬКОГО)

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
зі спеціальності 10.01.06 теорія
літератури

Науковий керівник
Волкова Тетяна Сергіївна,
доктор філологічних наук,
професор

Тернопіль 2006

ЗМІСТ
ВСТУП3
РОЗДІЛ 1. ОБРАЗИ-СИМВОЛИ ТА ЗНАКОВІ ОБРАЗИ-СИМВОЛИ КРІЗЬ
ПРИЗМУ ПОЕТИКИ.10
1.1.1. Теоретичні концепції образу-символу..10
1.1.2. Структура символу .17
1.1.3. Символ і знак ...20
1.1.4. Символ метафора алегорія емблема .26
1.2. Архетипний образ” образ-символ” знаковий
образ-символ” (До співвідношення понять)...28
1.3. Індивідуальне та інтертекстуальне у знакових
образах-символах34
Висновки до розділу37
РОЗДІЛ 2. ЗНАКОВІ ОБРАЗИ-СИМВОЛИ ЯК СТИЛЬОВІ ДОМІНАНТИ
ТВОРЧОСТІ ПЕТРА КАРМАНСЬКОГО....39
2.1. Головні знакові образи у поезії Петра Карманського,
їхня художня семантика та функції.39
2.2. Знакові образи у прозі Петра Карманського.74
Висновки до розділу.102
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ЗНАКОВИХ
ОБРАЗІВ-СИМВОЛІВ У ПОЕЗІЇ СИМВОЛІСТІВ...105
3.1. Знаковий образ-символ сну” в поезії П.Карманського
та В.Пачовського105
3.2. Трансформація і своєрідність знакових символів Сонця і Місяця
у поезії П.Карманського і П.Тичини.114
3.3. Знаковий символ дороги у поезії П.Карманського і О.Блока..133
Висновки до розділу...154
ВИСНОВКИ.158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ167

ВСТУП
Теоретичні та історико-літературні здобутки останніх років демонструють, що українська теорія літератури переживає складний і важливий етап трансформації, накреслюються магістральні напрями розвитку науки про літературу на найближчі десятиліття. Однією з найголовніших проблем, до яких звертаються сучасні науковці, виступає питання функціонування образу-символу в символічному дискурсі. Використовуючи надбання вітчизняних і зарубіжних теоретиків літератури, українські дослідники підготували ґрунтовну теоретичну базу для понять образ”, символ”, архетип”. Потрібно визнати, що тенденцією сучасної теорії літератури є перенесення безпосередньої уваги із суто теоретичного на порівняльно-історичний, текстологічний аспекти, прикладний та оглядовий характер досліджень з даної проблеми.
Розглядаючи український модернізм як складову загальноєвропейського літературно-естетичного руху, виокремлюючи його специфічні риси, дослідники оминають увагою детальний аналіз окремих символів у символічному дискурсі. Досі в Україні немає вичерпних наукових праць, які б на матеріалі творчості одного автора, через аналіз його знакових образів-символів, простежили специфіку раннього українського модернізму, особливості авторської манери письма, національну та історичну картини світу.
Під знаковими образами-символами ми розуміємо найчастіше вживані, найбільш характерні художні образи-символи, якими загущена” література певної епохи, які визначають основні ідеї, загальні настрої та проблеми часу, і, крім того, мають архетипний характер. Знакові символи є сигналами часового, ментального, індивідуально-авторського світогляду, вказують на приналежність митця до певного стилістичного напряму, його естетичну орієнтацію.
Домінантні риси для виявлення знакових образів-символів: частота використання митцями даної епохи, надепохальність і концентрація значень, смислова загущеність” та надзвичайна гнучкість можливість набирання нових змістів у різні епохи і у різних авторів.
Аналізуючи мистецьку цінність творів поетів Молодої Музи”, важко не помітити вірші редактора часопису Світ”, поета і прозаїка, Агасфера української літератури” Петра Карманського чи не найоригінальнішого серед цих, власне, скромного таланту, поетів. Автор численних поетичних збірок, чудовий перекладач, есеїст, літературний критик, він і сьогодні, на жаль, мало відомий пересічному читачеві. Відомий літературознавець М. Шкандрій вважає, що український модернізм у світлі глибшого вивчення біографії письменника виглядає складнішим, ніж здавалося досі, комплексом стилістичних та ідеологічних форм. Карманський, силою своєї начитаності й тривалого спілкування із західними літературами, виявляється, був доволі типовим представником центральноєвропейського модернізму. Того, що поєднував принциповий космополітизм із націоналізмом, уважав естетизм найвищою потребою нації Усе це зближує Карманського з багатьма європейськими ровесниками, й робить його не білим круком на полі української літератури, а типовим виявом своєї доби” [260, 25].
На прикладі літературної творчості цього поета ми простежуємо основні риси українського символізму: поетизацію смутку, туги, меланхолії, естетично прикрашене страждання та екзотизм, захоплення декаданською естетикою, яка, одначе, не зводиться лише до абсолютного, безмежного песимізму, але являє собою своєрідну відмову від бунтарства, примирення із дійсністю, виправдання зла, що в ній міститься” [186, 128].
У праці ми проаналізуємо поезії Карманського та його нещодавно віднайдений роман Кільці рож” крізь призму знакових образів-символів, здійснимо порівняльний аналіз, що ґрунтується на зіставленні з позиції трьох аспектів: часового (П.Тичина), індивідуально-авторського (В.Пачовський) та ментального (О.Блок), а також експлікуємо та інтерпретуємо інші марковані чинники індивідуального стилю П.Карманського назви у поезіях автора та особливості ритмомелодики віршів. Нас, насамперед, цікавитиме використання символів як маркерів національного та індивідуально-авторських первнів.
Першорядне значення для розкриття теми дисертації мають праці В.Моренця, Т.Гундорової, Л.Голомб, С.Павличко, Я.Поліщука, М.Ільницького, Д.Наливайка, М.Моклиці, П.Ляшкевича, у яких проаналізовано особливості українського модернізму, подано оцінку творчості українських символістів та розроблено концепцію раннього українського модернізму. Ці наукові розвідки становлять методологічну базу нашого дослідження.
Джерельною базою є збірка поезій учасників гурту Молода Муза” Розсипані перли”, збірка поезій П.Карманського Дорогами смутку і змагань”, нещодавно віднайдений роман П.Карманського Кільці рож”, а також ранні твори В.Пачовського, П.Тичини і О.Блока.
Теоретико-методологічна основа дисертації ґрунтується на ідеях українських та зарубіжних літературознавців С.Аверінцева, М.Бахтіна, Р.Веллека, О.Воррена, І.Ільїна, М.Ільницького, Ю.Крістевої, Н.Кулагіної, Ю.Лотмана, О.Лосєва, М.Мамардашвілі, К.Норвіда, А.Нямцу, Є.Панова, Л.Петрухіної, Ч.Пірса, М.Подрази-Квятковської, Ю.Степанова, В.Толкмачова, П.Флоренського, Е.Фромма, М.Фуко, К.Ґ.Юнґа та інших.
Актуальність теми представленої праці полягає у комплексному підході до питання творення та побутування знакового образу. Тож безсумнівною є потреба не лише розробити теоретичну концепцію знакового образу, поглибити і систематизувати знання про знаковий образ-символ, а й практично показати його характерні властивості, дослідити особливості функціонування знакового образу в національному символічному дискурсі (у даному випадку ранньому українському символізмі).
Мета і завдання дисертаційного дослідження.
Мета роботи з’ясувати особливості знакових образів-символів як стильових чинників у поезії та прозі раннього українського символізму (на матеріалі творчості Петра Карманського).
Для досягнення мети ставилися і розв’язувалися такі конкретні завдання:
- провести історіографічний огляд трансформації поняття символ”;
- виявити своєрідність знакових образів-символів, визначивши сутність цього поняття; розробити теоретичну базу для терміна знаковий образ-символ” через співвідношення понять архетипний образ” образ-символ” знаковий символ”;
- дослідити інтертекcтуальні та індивідуально-авторські первні у знакових образах-символах;
- виокремити й охарактеризувати головні знакові образи-символи у поезії та прозі символізму ( на прикладі творчості П.Карманського);
- увиразнити знакові образи-символи як маркери індивідуально-авторського стилю та вимог стилістичного напряму на прикладі аналізу особливостей ритмомелодики та семантичних функцій назв у поезії П.Карманського;
- розглянути знаковий образ-символ як маркер індивідуально-авторських характеристик, здійснюючи аналіз символу сну у поезіях П.Карманського і В.Пачовського;
- інтерпретувати знаковий образ-символ з позицій його наповненості часовими та стильовими характеристиками, порівнявши особливості творення й побутування символів Сонця і Місяця у поезіях П.Карманського і П.Тичини;
- виявити національні особливості адаптації знакових образів-символів у поезії символістів (через порівняльний аналіз символу дороги у поезії П.Карманського і О.Блока).
Об’єктом аналізу є поезія П.Карманського (здебільшого, раннього періоду), його нещодавно віднайдений прозовий роман Кільці рож”; а також ранні твори В.Пачовського, П.Тичини і О.Блока.
Предметом аналізу є знакові образи-символи як стильові чинники в поезії і прозі символізму (на прикладі творчості П.Карманського), збіги та розбіжності, спільні та відмінні риси у структурі, особливостях і засобах творення знакових образів-символів у російському та українському символістських дискурсах.
Методи дослідження.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на базових принципах сучасної академічної теорії літератури, а саме: об’єктивності, цілісності, гуманізму. Один із центральних принципів дослідження принцип історизму, відповідно до якого осмислення матеріалу здійснюється із врахуванням контексту історичної доби, подано історіографічний нарис трансформації поняття символу. Аналіз знакових образів-символів у творчості Карманського вимагає широкого використання філологічного, феноменологічного й герменевтичного методів та методу екстраполяції. Компаративістський аналіз знакових образів-символів Карманського з аналогічними образами у текстах Пачовського, Тичини, Блока ґрунтувався на порівняльно-історичному методі. Ілюстрування теоретичного і практичного розділів таблицями, схемами і рисунками вимагало використання елементів структуралістського методу.
Наукова новизна дослідження забезпечена тим, що воно є першим комплексним теоретичним дослідженням знакового образу-символу в українському символічному дискурсі. У праці доводиться, що специфічними рисами знакового образу-символу є те, що він акумулює в собі ряд прикмет: особливості стилістичного напряму, ментальну характеристику, національні риси, індивідуально-авторську манеру письма, ауру часу”, коли написаний той чи інший твір. Цей висновок обґрунтовано і розвинено низкою конкретних теоретичних положень, зокрема:
- уточнено визначення змісту поняття символ”;
- вперше подано характеристику знакового образу-символу через порівняльний аналіз понять архетипний образ” образ-символ” знаковий символ”;
- виявлено інтертекстуальні та індивідуально-авторські первні у знакових образах-символах;
- виконано порівняльний аналіз українського і російського символічних дискурсів з позицій функціонування у них знакових символів;
- подано особливості функціонування знакових образів-символів в українському символічному дискурсі (на прикладі поезії та прози П.Карманського);
- проведено аналіз знакових образів-символів як маркерів індивідуально-авторської манери письма, власних характеристик автора, його світоглядної позиції, вимог стилістичного напряму, наповненості часовими та національно-ментальними характеристиками (через детальний текстологічний порівняльний аналіз знакових образів-символів у творах Карманського, Пачовського, Тичини і Блока).
Практичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що його спостереження, узагальнення і висновки можуть бути використані при подальшому дослідженні складної природи символу, зокрема, знакового образу-символу, та суперечливої картини літературного процесу кінця ХІХ початку ХХ ст.; при поглибленому аналізі творчості П.Карманського; при читанні та проведенні спецкурсів та спецсемінарів з проблем теорії літератури, історії української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття, а також при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт.
Апробація роботи.
Результати наукового дослідження доповідались на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Тернопільського національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка за 2001, 2002, 2003 рр. та на Всеукраїнській науковій конференції молодих учених-філологів VIVAT AKADEMIA” (Львів, 2002) і представлені у п’яти публікаціях:
1) Осадко Г. Символ-маркер сну у творчості П.Карманського та В.Пачовського // Наукові записки. Серія Філологічна”. Серія Психологія та педагогіка”. Острог, 2002. С. 57 69.
2) Осадко Г. Роман Кільці рож” Петра Карманського пропедевтика символізму // Мандрівець, 2004. 2(49), березень-квітень. С. 60 64.
3) Осадко Г. Порівняльний аналіз знакового символу Сонця у поезії П.Карманського і П.Тичини // Studia methodologica. Випуск 14. Тернопіль, 2004. С. 150 156.
4) Осадко Г. До питання градуйованості дефінітивного комплексу символ знак метафора алегорія емблема”// Мандрівець, 2005. 2(55), березень-квітень. С. 58 63.
5) Осадко Г. Знакові символи як стильові домінанти творчості Петра Карманського // Міжнаціональні горизонти і компаративістичний дискурс сучасних літературознавчих студій. Монографія / За редакцією Р.Гром’яка. Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ, 2005. С. 174 227.
Структура і зміст роботи.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (1. Образи-символи та знакові образи-символи крізь призму поетики; 2. Знакові образи-символи як стильові домінанти творчості П.Карманського; 3. Особливості адаптації знакових образів-символів у поезії символістів), висновків та списка використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дисертація Знакові образи-символи як стильові чинники в поезії та прозі символізму (На матеріалі творчості Петра Карманського)” виконана як міждисциплінарне дослідження, що спирається на здобутки таких дисциплін: теорія літератури, історія літератури, компаративістика, філософія, етнопсихологія, психологія, міфокритика. Її тема осмислювалася у руслі теорії літератури крізь призму категорій символ”, знак”, архетип”, знаковий образ-символ”, міф”, символізм”, модернізм”, інтертекстуальність”, суґестивність”.
Не повторюючи проміжних висновків з першого, другого і третього розділів, у підсумку можемо констатувати:
1. Питання функціонування символу і знакового образу-символу у символічному дискурсі досі актуальне, і теоретичні та практичні розробки цієї проблеми (В.Моренець, Т.Гундорова, С.Павличко, Я.Поліщук та ін.) лише відкривають нові грані для подальших наукових звершень. Так, теоретична база для терміна символ” уже досить ґрунтовна, та це поняття настільки об’ємне і неоднозначне, воно зазнало таких суттєвих трансформацій упродовж століть, що ми, провівши у першому розділі дисертації історіографічний огляд, спираючись на вийвизначніші наукові праці з цього питання, виявили і охарактеризували характерні риси символу. Для поглиблення і узагальнення висновків опрацьованих теоретичних концепцій образу-символу ми порівняли темін символ” з такими, що мають ряд схожих рис: знаком, емблемою, алегорією і метафорою. Завдяки цьому виявили, що символ різниться від вищезгаданих понять подвійною природою”(дуальністю), тобто поєднанням конкретного предмета із суттю іншого предмета; наявністю внутрішнього зв’язку між означником і означеним; багатозначністю; суґестійністю; неконвеційністю; глибиною; багаторівневістю; незрозумілістю; неможливістю однозначного трактування; емоційністю; надіндивідуальністю.
2. Зіставивши терміни архетипний образ образ-символ знаковий символ”, ми виявили характерні риси і особливості творення та функціонування знакових образів-символів. Отож, знаковий образ-символ це такий символічний образ, який є сигналом, по-перше, часу, коли був написаний твір, відтворює т.зв. ауру”, дух” часу; по-друге, створений за канонами і згідно вимог того чи іншого стилістичного напряму; по-третє, вказує на національні риси автора, відтворює його ментальні характеристики, і, нарешті, маркує естетичну орієнтованість, світоглядні позиції, особливості авторського світовідчуття, психіки, характеру. Основними рисами для виявлення знакових образів-символів є частота їхнього вживання, надепохальність значень, гнучкість. Наступним питанням, що логічно випливало з попередніх досліджень, було з’ясування міри інтертекстуального та індивідуально-авторського первнів у структурі знакового образу-символу. Оскільки знакові образи-символи, зазвичай, архетипного походження і через них можна відчитати” інформацію типового, узагальнюючого характеру: стилістичний напрям чи національність автора, то у їхній структурі превалює інтертекстуальний зміст. Лише те, що стосується моментів авторських характеристик, можна вважати індивідуально-авторським первнем у знаковому образі-символі. Та якщо застосувати поняття автоінтертекстуальності, то ми виснуємо, що знаковий образ-символ інтертекстуальний за своєю суттю.
3. У знакових образах-символах раннього українського символізму відтворені основні вимоги західноєвропейського модернізму (індивідуалізм, заперечення філософії позитивізму, створення філософії життя) та одночасно яскраво оприсутнені характерні риси українського модернізму як специфічного мистецького явища. Так, проаналізувавши знакові образи-символи театру, гри, маски, смерті, сну, дороги, мариністичні символи у творчості представника раннього українського символізму П.Карманського, ми пересвідчилися, що вони передусім сецесійні, декадентські, просякнуті настроями втоми і розчарування, фаталізму і апатії, створені за канонами західноєвропейського літературного процесу межі XIXXX століть. Та у них відчутні такі характерні риси українського літературного процесу, як продовження народницької традиції, змалювання у творах народного життя, суспільних, історичних подій, прикладний характер поезії, неможливість створення чистого мистецтва”, віковічна традиція сприйняття літератури як зброї”, замінника держави а все це суперечить головним естетичним канонам європейського модернізму. Попри змалювання за допомогою знакових образів-символів станів людської душі, українські символісти нерідко застосовували їх для змалювання картин національно-визвольних змагань українців, що особливо виразно простежується у романі Кільці рож” П.Карманського (уособлення в образах вистави-трагедії у 3 діях і драми-містерії боротьби українців за незалежність).
Ця ж заувага стосується і знакових образів-символів дороги для відтворення історичних і соціальних подій в Україні, дороги духу” українського народу, хресної дороги” національних змагань; образу сну як смерті, сну під периною, сну як байдужості для оцінювання політично-історичних подій. Ці та інші знакові образи-символи є зразками національного символічного дискурсу, оскільки, окрім архетипної серцевини”, наділені яскравими національними, ментальними характеристиками, у них відчутний вплив народнопісенних традицій (наприклад, образи-топоси, що увиразнюють знаковий образ-символ дороги: хмари, ворони, галки, зорі, мла, сільські путівці, сліпці, тернина, яри, хрести, вітер тощо). Помічені особливості у створенні знакового образу-символу це ілюстрування таких характерних рис українського символічного дискурсу, як відсутність кардинально нової мови” для відтворення нових тем”.
Справді, торкаючись невластивих для української літературної традиції тем і мотивів, запозичуючи” їх із західноєвропейського літературного процесу, українські поети використовували старі фольклорні кліше, стару метрику, переносили на народнопісенне тло своїх творів образи, теми і мотиви європейської літератури. Це відбувалося, насамперед, тому, що в українській літературі не було історичних підвалин для створення відфольклорного” вектору, природа народнопісенних матриць не узгоджувалася з філософськими домінантами модернізму.
Важливою особливістю знакових образів-символів у поезії раннього українського символізму є їхня екзотичність митці епатували свого читача частим використанням образів екзотичної рослинності (цикута, лотос, алое, кипарис, мате, мімоза, пасифлора тощо) це було, насамперед, вимогою стилістичного напряму. Так, молодомузівці”, будучи адептами західної естетики, застосовували екзотичні образи із європейського модернізму, що виявилися чужими і незрозумілими для читача, випадали із народнопісенного дискурсу української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття.
Нагадаємо, що досягненням молодомузівців” було, насамперед, те, що вони ввели в українську поезію сецесійні топоси, що викликали асоціації зі світовим культурним контекстом так, у П.Карманського ми подибуємо численні міфологічно-символічні образи Ікара, Беатріче, Юди, Прометея, Зефіра, Демона, Тіртея, Каїна, Ніоби, Сізіфа, Діогена, Антея, Феба, Афродіти, Міноса, Одіссея, Симеона, Орфея, Соломеї, Агасфера та інших. Культурософська топографія представлена назвами Голготи і Олімпу, Гіпогею і Лети, Тіролю і Ніневії тощо. Будучи за своєю суттю інтертекстуальними, знакові образи-символи П.Карманського не сприймалися як такі. Відсутність інтертекстуальності як норми визначає собою химерність молодомузівського” поетичного дискурсу (у народнопісенні матриці штучно вклинюються запозичені, чужі образно-смислові структури). Чужі знаки не прочитуються” національною культурою, оскільки не мають підґрунтя, видаються сторонніми, випадковими, їх потрібно адаптувати, пояснювати. Тому у поезіях молодомузівців” так багато декларативності вони не можуть вільно використовувати культурно-історичні елементи, звичні для європейського читача, а змушені пояснювати, описувати первісний смисл поняття чи образу, коментувати його.
Для виявлення характерних прикмет раннього українського символізму ми здійснили компаративістський аналіз знакових образів-символів Сонця і Місяця у П.Карманського і П.Тичини та знакового образу-символу дороги у П.Карманського і О.Блока. У першому випадку виявили ті особливості, що різнили ранній український модернізм і зрілий символізм (кларнетизм). Різниця полягала, насамперед, у тому, що знакові образи-символи Сонця і Місяця у Карманського наділені екзотичними ознаками, а у Тичини національно-українськими. Знаковим є й те, що домінантним тлом у зображенні солярних образів Карманський обрав море один із найпоширеніших мариністичних символів, а Тичина степ. Переважання зображення у Карманського картин заходу Сонця, а у Тичини сходу, окрім всього, вказує і на характер літературного руху (передсимволізм, що не зміг утворити нового явища в літературі, декадентські мотиви творчості, естетизація смерті — прихильність критики і читачів до зрілого символізму, наявність розгорнутих концепцій, широка популяризація символізму у 20-х роках на Східній Україні). Знакові образи-символи Сонця і Місяця у Карманського яскраво суґестійні, сецесійні, екзотичні, а у Тичини прості, ясні, національні, створені за вимогами кларнетизму. Зіставивши таку характеристику, як мету руху, в знаковому образі-символі дороги у Карманського і Блока (у Блока наприкінці дороги завжди є Щось [сенс], у Карманського немає нічого, шлях у нікуди), ми виявили відмінні риси російського і українського символічних дискурсів: у Росії активний, розвинутий, з великою кількістю концепцій, диспутів, видань, альманахів, в Україні пасивний, пригноблений, неприйнятий критикою і читачами.
4. Ранній український модернізм різниться від західноєвропейського зразка інформативним характером поезій, перевагою раціонального, логічного первня. Це ж стосується і відсутності переносів” і зорової поезії”. Будемо відверті ці зауваги суперечили не лише вимогам класичного французького символізму, а й теоретичній базі українського модернізму (Маніфест українського модернізму” М.Вороного, стаття Молода Муза” О.Луцького, відома теза В.Пачовського Се є штука я не пхаю тут ідей!”), та практика засвідчує, що концепції у даному випадку так і не були втілені в життя (це стосується і неможливості відмовитися від змалювання громадянських, соціальних тем).
5. Ранній український символізм (передсимволізм) це складне культурне явище, де поєдналися декадентсько-сецесійні настрої утоми, захоплення смертю, екзотичність, індивідуалізм з оптимістичними настроями національної самосвідомості, відбулося руйнування традиційних народницьких тем і мотивів, але так і не була створена нова мова” для їхньої передачі, не було інтертекстуальності як норми.
6. Знакові образи-символи у Карманського типово сецесійні, декадантські, властиві і характерні часу помежів’я століть: непевне передчуття трагічних і глобальних змін, трансформацій, руйнувань, Апокаліпсису. В душах і умах людей того часу панували страх, відчай, розчарування, тривога. Через знакові образи-символи Карманського можна відчитати” вплив популярних філософських теорій того часу (Шопенгауер, Ніцше) з їхнім абсолютизуванням внутрішньої байдужості, покорою Фатуму, культом Надлюдини, індивідуалізмом як світоглядною позицією, запереченням позитивізму і натуралізму. Проаналізувавши відмінності у знакових образах-символах Сонця і Місяця у Карманського і Тичини, ми змогли осягнути ті зміни, що відбулися у свідомості людей та аурі часу” за 20 років (1900-ті 1920-ті рр.). Одразу впадає у вічі похмурість, апокаліптичність знакових образів-символів у Карманського, його зачудування смертю, естетизація потворного, гіпертрофування присмеркової доби”. У Тичини ідентичні солярні образи зображені більш оптимістично, яскраво, навіть у кількісному зіставленні використання образу Сонця значно переважає використання образу Місяця. Що ж до змалювання поетами картин заходу і сходу Сонця, то мусимо вказати на одну суттєву особливість приблизно у 90% знакових образів-символів Сонця у Карманського зображено захід Сонця, тоді ж як у Тичини схід Сонця. Це, на нашу думку, теж яскраво ілюструє домінантні настрої та світовідчуття часу межі століть (Карманський) і 20-х рр. ХХ ст. (Тичина).
7. Окрім вищезгаданих ознак, знакові образи-символи акумулюють національно-ментальні риси, національність автора. Зокрема, ми спостерігали цю властивість знакових образів-символів на прикладі порівняльної характеристики символу дороги у Карманського і Блока, частково зіставленні солярних символів у Карманського і Тичини і, звичайно, аналізуючи своєрідність національних образів-топосів.
Проаналізувавши знаковий образ-символ дороги у Карманського і Блока, попри значну кількість схожих характеристик, ми виявили ряд разючих відмінностей, які схильні пояснювати впливом національно-ментальних рис авторів. Так, у знаковому образі-символі дороги у Карманського і Блока різна мета руху (у Блока наприкінці шляху завжди є ЩОСЬ Бог, кохана, Росія, тоді як у Карманського, зазвичай, немає нічого, він не бачить сенсу руху, заперечує доцільність і своєї, і будь-якої іншої життєвої дороги). Знаково, що у Блока наявний особливий тип дороги шлях Росії. Гадаємо, це випливає з таких типових національних рис росіян, як віра у вищість, богообраність Росії, її окремий історичний шлях, фаталізм, радикалізм, максималізм; у випадку з Карманським дає про себе знати вироблене віками відчуття меншовартісності українців.
Ці ж національні риси підтверджують і наступні характеристики знакового образу-символу дороги (мандрівник Карманського озирається назад, аналізуючи пройдений шлях, він непевний, розгублений, його дорога це снування-блукання; мандрівник Блока зазирає вперед, у майбутнє, у нього домінують злети-падіння, рух, падіння у прірву). Суто національними є топоси, що увиразнюють символ дороги в обох авторів (Блок: безмежний степ, кобили, вогонь, кров, пилюка, терем, жіночий погляд з-під хустки; Карманський: туман, вітер, тернина, яри, ворони, галки, хрести, мари). Вони уявнюють знаковий образ-символ дороги, роблять його глибоко національним. Аби виявити ментальні характеристики галичан і жителів Східної України, ми зіставляли деякі відмінні риси у творенні знакових образів-символів Сонця у Карманського і Тичини: домінантне тло при зображенні солярних образів вказувало, на нашу думку, ще й на психічну поставу у світі (Карманський море вертикаль; Тичина степ горизонталь), способи творення і зображення образів Сонця і Місяця маркували такі типові риси галичан: раціоналізм, консерватизм, стриманість, поміркованість (аполлонівське начало) та східняків”: ірраціоналізм, стихійність, емоційність, романтизм, анархізм (діонісійське начало).
8. Окрім аури часу”, вимог стилістичного напряму та національно-ментальних характеристик, у знакових образах-символах наявний потужний пласт інформації про автора: його характер, психіку, світогляд, світовідчуття, естетичні, філософські концепції, яких він дотримується, тощо. Проаналізувавши найпоширеніші знакові образи-символи у поезії і прозі Карманського і зауваживши, що уся його творчість глибоко особистісна, подекуди автобіографічна, ми можемо виснувати характерні риси поета: песимізм, інтровертизм, неврівноваженість, запальність, схильність до депресій і переоцінок цінностей, прагнення змін, втікання” від самого себе, потяг до мандрів. Будучи палким прихильником філософських концепцій Шопенгауера, Карманський у своїх ранніх творах змальовує покору перед долею, фатумом, беззмістовність боротьби і бажань, прагнення смерті. Однак пізніше, починаючи зі збірки Al fresco”, він рішуче заперечує попередні філософські уподобання і світоглядну позицію байдужої покори. Це свідчить про злам, що відбувся у душі поета, пертрубацію пріоритетів у творчості домінують соціально-історичні мотиви, на зміну цвинтарним” настроям приходить їдка викривальна сатира. На основі цього ми умовно поділяємо поетичну творчість Карманського на три періоди: декадентський”(збірки Ой люлі, смутку”, Блудні огні”, Пливем по морі тьми”), громадянський” (збірки Al fresco ”, За честь і волю”, поезії 20-30-х рр.) і завершально-аналізуючий” (поезії 30-50-х рр., збірка Осінні зорі”). Переміни, що відбувалися упродовж трьох періодів творчості Карманського, простежено на прикладі знакового символу дороги та образі Петровича у романі Кільці рож”.
9. Особливістю індивідуальної творчої манери Карманського є часте використання епіграфів з латини, італійської, іспанської, французької та польської мов, що надають творам глибокої інтертекстуальності, та схильність групувати поезії у цикли. Щодо особливостей віршування, то варто звернути увагу на вишуканий звукопис творів Карманського (анафора, епіфора, рефрен, кільце, паралелізми, алітерація, полісиндетон). У поезіях нерідко використано народнопісенні кліше, превалює раціональний первень.
Загалом, український передсимволізм складне і непересічне явище в історії європейської літератури, оригінальна спроба створення національного варіанту загальноєвропейського модернізму. Це нова, самобутня естетична концепція світовідчуття, у якій поєдналися домінантні похмурі настрої епохи помежів’я століть, характерні риси українського символізму, що були зумовлені, насамперед, історичними та національними особливостями, ментальністю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. Рай // Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2 т. Москва: Советская энциклопедия, 1988. Т.2. С. 363 366.
2. Аверинцев С. Символ // Литературная энциклопедия символов и понятий. Москва: НПК «Интелвак», 2001. С. 976 978.
3. Авраменко Н. Експлікація міфопоетичних мотивів у творчості українських та англомовних поетів-символістів початку ХХ століття // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2001. Вип. Х. С. 257 265.
4. Авраменко Н. До генези символізму в Україні // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТДПУ, 1999. Вип. V. С. 79 86.
5. Авраменко Н. Поезія українських символістів перших десятиліть ХХ століття в типологічних відповідностях з англо-американською символістською лірикою. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Тернопіль, 2002. 18 с.
6. Авраменко Н. Нові мотиви у ліриці поетів символістів як відгук на національну революцію 1917 року в Україні // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТДПУ, 1999. Вип. IV. С. 42 48.
7. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000, Тернопіль: Джура, 2000. 340 с.
8. Андрухович Ю. Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Івано-Франківськ, 1996. 24 с.
9. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 2001. 832 с.
10. Арнольд И.В. Проблема диалогизма, интертекстуальности и герменевтики в интерпретации художественного текста. Санкт-Петербург: Образование, 1995. 60 с.
11. Астаф’єв О. Ліричний образ: типове і загальнолюдське // Слово і Час. 1990. №9. С. 63 72.
12. Баган О. Іван Франко і Василь Щурат як інтерпретатори модернізму (До історії відомої дискусії) // Франкознавчі студії. Вип. 1. Дрогобич: Вимір, 2001. С. 148 171.
13. Барка В. Відхід Тичини: (Про творчість П.Г.Тичини) // Слово і Час. 1992. №2. С. 13 15.
14. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. Москва: Прогресс, 1989. 615 с.
15. Бахматова Г. О поэтике символизма и реализма // Вопросы рус. лит.: Респ. межвед. науч. сб. Львов, 1988. Вып. 2. С. 124 130.
16. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Москва: Художественная литература, 1975. 502 с.
17. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. Москва: Искусство, 1979. 444 с.
18. Безпечний І. Теорія літератури. — Торонто: Молода Україна, 1984. С. 90.
19. Белый А. Символизм как миропонимание. Москва: Республика, 1994. 527 с.
20. Бенуас Л. Знаки, символы и мифы. Москва: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2004. 160 с.
21. Бистрова О. Формотворчі функції домінантних образів. На матеріалі української та російської поезії. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук.— Київ, 2001. 18 с.
22. Біловус Л. Теорія інтертекстуальності. Становлення понять, тлумачення термінів, систематика. Тернопіль, 2003. 36 с.
23. Блок А. Крушение гуманизма // Блок А. О литературе. Москва: Художественная литература, 1989. С. 342.
24. Блок А. Собр. соч. в 8 томах. Москва Ленинград, 1962. — Т. VIII. — С. 184.
25. Блок А. Стихотворения. Поэмы. Москва: Худ. лит., 1978. — 384 с.
26. Борев Ю. Эстетика. Теория литературы: Энциклопедический словарь терминов. Москва: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2003. 576 с.
27. Братко-Кутинський О. Феномен України. Київ: Українська академія оригінальних ідей, 1996. 304 с.
28. Бровко І., Коцюбинська М., Сидоренко Г. Аналіз літературного твору. Київ: Вища школа, 1959. 84 с.
29. Будний В. Літературно-критичний естетизм доби українського модерну. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Львів, 1997. 18 с.
30. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ: Довіра, 1992. 414 с.
31. В мире мифов и легенд. СПб.: ТОО «Диамант», 1995. 576 с.
32. Валери П. Об искусстве. Москва: Искусство, 1976. С. 366.
33. Вейман Р. История литературы и мифология. Москва: Прогресс, 1975. С. 247.
34. Великовский С. Верлен. Проклятые поэты. Рэмбо. Малларме и символизм// История всемирной литературы. Москва: Наука, 1994. Т.8. С. 322 357.
35. Веселовский А. Историческая поэтика. Москва: Высшая школа, 1989. 404 с.
36. Веселовский А. Сравнительная мифология и ее метод. Москва: Наука, Институт философии, 1972. 267 с.
37. Волков И. Теория литературы: Учебное пособие. Москва: Просвещение, 1995. 256 с.
38. Вороний М. Драма живих символів // Микола Вороний. Київ: Дніпро, 1989. 687 с.
39. Гайар К. Карл Густав Юнг. М.:ООО Издательство Астрель”: ООО Издательство АСТ”, 2004. 160 с.
40. Гальченко С. Текстологія поетичних творів П.Г.Тичини. К.: Наукова думка, 1990. 127 с.
41. Гачев Г. Содержательность художественных форм (Эпос. Лирика. Театр ). Москва: Просвещение, 1968. 303 с.
42. Гачев Г. Культура очами природы. Метаязык четырех стихий // Натура и культура. Славянский мир. Москва: ЦЕСЛАВ, 1997. С. 25 40.
43. Гачев Г. Национальные образы мира. Евразия — космос кочевника, земледельца и горца. Москва: Ди-Дик, 1999. 368 с.
44. Гачев Г. Национальные образы мира. Соседи России. Польша. Литва. Эстония. Москва: ПрогрессТрадиция, 2003. 384 с.
45. Гете И.В. Избранные философские произведения. Москва: Наука, 1964. С. 353.
46. Глобенко М. Література доби модернізму // Петров В., Чижевський Д., Глобенко М. Українська література. МюнхенЛьвів, 1994. С. 192 214.
47. Голомб Л. Із спостережень над українською поезією ХІХ-ХХ століть: Збірник статей. Ужгород: Ґражда, 2005. 380 с.
48. Голомб Л. Релігійно-філософські засади лірики Миколи Філянського // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТДПУ. 1998. Випуск ІІ. С. 27 36.
49. Голомб Л. Слідами дискусій навколо творчості Олександра Олеся (До історії раннього українського модернізму) // Збірник нам пошану Марка Гольберга. Дрогобич: Вимір, 2002. С. 142 153.
50. Гон М. До джерел модерної міфотворчості // Слово і Час. 2000. №4. С. 88 90.
51. Грабович Г. До історії української літератури. Дослідження, есе, полеміка. Київ: Основи, 1997. С. 562.
52. Граф А. Смерть // Современный философский словарь. Москва, Екатеринбург: Одиссей, 1996. С. 476.
53. Грицков’ян Я. До питання про Молоду Музу” // Варшавські українознавчі записки. Варшава: оо.Василіяни, 1989. Зошит 1. С. 169 185.
54. Гром’як Р. Давнє і сучасне. Тернопіль: Лілея, 1997. 272 с.
55. Гундорова Т. Ранній український модернізм: до проблеми естетичної свідомості // Радянське літературознавство. 1989. №12. С. 3 7.
56. Гундорова Т. Літературний канон і міф // Слово і Час. 2001. №5. С. 15 24.
57. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму.постмодерна інтерпретація Львів: Центр гуманітарних досліджень Львівського державного університету ім. І.Франка, 1997. 297с.
58. Гундорова Т. Український модернізм чи європейські модернізми? (Українська перспектива) // Слово і Час. 1995. №2. С. 28 31.
59. Гурко Е. Тексты деконструкции. Деррида. Differance. Томск: «Водолей», 1999. 160 с.
60. Ґадамер Г. Герменевтика і поетика. Київ: Юніверс, 2001. 280 с.
61. Даниленко В. Стереотип, Монотип, Архетип у культурних моделях // Слово і Час. 1994. №1. С. 55 59.
62. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ початку ХХ століття. Львів: Академічний експрес, 1999. 277 с.
63. Дерев’янченко Н. Творчі взаємини Василя Пачовського і Петра Карманського // Василь Пачовський у контексті історії та культури України: Науковий збірник. Ужгород, 2001. С. 104.
64. Дмитриев В. Поэтика (Этюды о символизме). Санкт-Петербург, СПб.фил. журн. «Юность», 1993. 183 с.
65. Донцов Д. Націоналізм. Львів: Вид-во Нове Життя, 1926. С. 124.
66. Еремеев Л. Французский литературный модернизм: традиции и современность. К.: Наук. думка, 1991. 119 с.
67. Ермилова Е. Теория и образный мир русского символизма. Москва: Наука, 1989. 176 с.
68. Ермоленко С. Синтаксис віршованої мови. К.: Наукова думка, 1981. 94с.
69. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. Київ: Основи, 1998. 658 с.
70. Єфремов С. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. 351 с.
71. Єшкілєв В. Сецесія // Мала українська енциклопедія актуальної літератури. Івано-Франківськ: Лілея НВ, 1998. С. 100.
72. Жирмунский В. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Ленинград: Наука, 1977. 406 с.
73. Жирмунский В. Сравнительное литературоведение. Восток и Запад. Ленинград: Наука, 1979. 493 с.
74. Жюльен Н. Словарь символов. Москва: Урал LTD”, 1999. 498 с.
75. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 142 с.
76. Затонський Д. Про модернізм і модерністів. К.: Дніпро, 1972. 272 с.
77. Зварич І. Міф у генезі художнього мислення. Чернівці: Золоті