НАРАТИВНИЙ ДИСКУРС У ПРОЗІ МИСТЕЦЬКОГО УКРАЇНСЬКОГО РУХУ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЛЯЩЕНКО ОЛЕСЯ АНАТОЛІЇВНА

УДК 821.161.2-3-054.72

НАРАТИВНИЙ ДИСКУРС У ПРОЗІ
МИСТЕЦЬКОГО УКРАЇНСЬКОГО РУХУ

10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Астаф’єв Олександр Григорович,
доктор філологічних наук,
професор

КИЇВ 2006

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..............................................................3
ВСТУП....................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. Наративний дискурс: множинність інтерпретацій, комунікативна природа, типологічні особливості
1.1. Наративний дискурс: парадигма осмислення..............................10
1.2. Комунікативна модель наративного дискурсу ........32
1.3. Оновлення наративних стратегій у модерністичному дискурсі.........49
РОЗДІЛ 2. Дискурс наратора і дискурс персонажа: інтратекстова комунікація
2.1.Функціональна позиція наратора в інтратекстуальній структурі.......59
2.2. Типи реалізації дискурсів наратора і персонажа в тексті...................97
РОЗДІЛ 3. Інтертекстова комунікація в художньому творі
3.1. Феномен міжтекстової комунікації.....................................................128
3.2. Інтертекстеми в структурі наративного дискурсу.............................135
3.2.1. Образ „нової” жінки у творчості мурівських модерністів..............138
3.2.2. Мотив двійництва у прозі І.Костецького, Ю.Косача та В.Домонтовича..............................................................................................149
3.2.3. Гоголівські інтертекстеми у романі „Без ґрунту” В.Домонтовича..............................................................................................155
3.2.4. „Джойсівсько-гемінґвеївський” стиль І.Костецького ....................165
ВИСНОВКИ.........................................................................................................177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................183

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВНД вільний непрямий дискурс персонажа або наратора
НеознПМ неозначене пряме мовлення персонажа
НіП змішане мовлення наратора і персонажа з переважанням нараторського голосу
ПіН змішане мовлення персонажа і наратора з переважанням персонажного голосу
ПіП змішане мовлення персонажів
НевлПМ невласне-пряме мовлення персонажа
МН мовлення наратора
МП мовлення персонажа
МП1 мовлення першого персонажа
МП2 мовлення другого персонажа і т.д.

ВСТУП

Упродовж останніх десятиріч ХХ ст. в низці гуманітарних наук підвищилась увага до процесів комунікативної взаємодії, до типів суб’єктивності та специфіки їхньої реалізації в багатовимірних дискурсивних практиках. Структуралістська концепція „свідомість як текст” трансформувалась у твердження „свідомість як наратив”, про що свідчать праці Т. ван Дейка, Ж.-Ф.Ліотара, М.Фуко та ін. У контексті динамічного функціонування різноманітних культурних семіосфер наративний дискурс постає надзвичайно важливим інструментом комунікації, за допомогою якого формується етно-ментальна картина світу, відбувається засвоєння та передача людського досвіду, встановлюються стосунки Я та Інший в канонічних та неканонічних інтерактивних ситуаціях.
Багатоаспектність вивчення наративного дискурсу, його структурної організації та функцій в рамках різних методологій обумовила поліваріативність термінологічного визначення його емпіричного вияву наративу, що, як і термін „дискурс”, досі не має однозначної дефініції. Нині дослідники вирізняють такі значення поняття „наратив”:
1. фундаментальний спосіб організації історико-психологічного досвіду людства та інструмент конструювання моделей дійсності (Д.Герман);
2. ідентифікатор естетико-етичних цінностей та світоглядних орієнтирів конкретної культурної спільноти, засіб ідеологічного впливу на суспільство (М.Фуко);
3. основний шлях усвідомлення темпорального перебігу людської екзистенції (П.Рікьор);
4. особливий тип мислення, яке охоплює одиничне й конкретне і є протилежним науковому типові мислення, що оперує загальним і абстрактним (Дж.Брунер);
5. розповідання (як продукт і як процес, об’єкт і акт, структура і структурація) однієї чи більше дійсних або вигаданих подій, які повідомляються одним, двома чи кількома (більш чи менш явними) нараторами одному, двом або кільком нарататорам (М.Джан, М.Кодак, М.Руденко, О.Ткачук, К.Фрідеман, Ф.Штанцель);
6. текст, у якому викладено певну історію, що містить певні події (В.Шмід)
В українському літературознавстві методика наратологічного аналізу базується на засадах „класичної” наратології 1980-х рр., представленої, головним чином, теоретичними розробками Р.Барта, У.Бута, Ж.Женетта, Ц.Тодорова, С.Четмена, В.Шміда, Ф.Штанцеля та ін., тож для українських наратологічних студій найбільш близькими є 5 і 6 визначення наративу. Такий підхід ілюструють монографії М.Легкого „Форми художнього викладу в малій прозі І. Франка”, 1999 р., Л.Козакової „Наративний дискурс малої прози Олеся Гончара”, 2003 р., дисертації В.Балдинюк „Наративні моделі сучасної української історичної прози (за творчістю Павла Загребельного та Валерія Шевчука)”, 2004 р., О.Папуші „Наратив дитячої літератури: специфіка художнього дискурсу”, 2004 р., М.Руденко „Наративна структура художньої прози М.Хвильового”, 2003р., В.Сірук „Наративні структури в українській новелістиці 80-90-х років ХХ ст. (типологія та внутрішньо-текстові моделі)”, 2003р. та ін., статті О.Капленко, Ю.Осадчої, І.Папуші, В.Поліщука, М.Руденко, О.Ткачука та ін.
Незважаючи на активне використання теорії оповіді в українському літературознавстві, недостатньо вивченою залишається низка теоретико-методологічних питань: дослідження функціональної та ідеологічної позиції гетерогенних суб’єктів розповідного дискурсу, визначення конструкцій із „чужим” мовленням, зокрема вільного непрямого дискурсу в екзегезисі та дієгезисі як чинника багатоплановості та полімодальності тексту, встановлення контекстуальних прийомів переходу між нараторським і персонажними дискурсами, „зовнішнім” і „внутрішнім” мовленням текстових комунікантів, встановлення впливу міжтекстової комунікації на формування сюжетно-композиційних структур. Особливо актуальним наратологічний метод є для аналізу творів української літератури епохи модернізму, зокрема періоду Мистецького Українського Руху (1945-1949 рр.), оскільки у цей час відбувалися помітні зрушення та оновлення наративних традицій, змінювались модальні структури розповідних текстів, зміщувалися межі між суб’єктними зонами.
Творчість представників модернізму в МУРі Ю.Косача, І.Костецького, В.Домонтовича досі не досліджувалася в наратологічному аспекті. Загальну характеристику їхньому прозовому спадку дали Ю.Шерех та Г.Грабович. Окремі аспекти стилістики, сюжетно-композиційної будови текстів, комунікативного зв’язку автор-текст-читач висвітлювали В.Агеєва, О.Астаф’єва, А.Біла, Ю.Боярчук, В.Державин, Н.Загоруйко, С.Матвієнко, Л.Нитченко, С.Павличко, М.-Р.Стех та ін. Проте досі немає ґрунтовних комплексних досліджень наративного дискурсу як особливої форми комунікації між наратором творцем художнього світу і нарататором його реципієнтом [77, с. 24] у їхній прозовій творчості. Таким чином, актуальність дослідження обумовлена потребою вивчення специфіки реалізації наративного дискурсу в прозі Ю.Косача, І.Костецького та В.Домонтовича.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою радою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, пов’язана з науковою темою „Актуальні проблеми філології” (Державний реєстраційний номер 02 БФ 044-01, науковий керівник: д. філол. н., проф. Семенюк Г.Ф.).
Об’єктом дослідження є новели, оповідання й повісті Ю.Косача та І.Костецького 1930-1940-х рр., оповідання й експериментально-психологічні романи В.Домонтовича 1920-1940-х рр.
Предметом дослідження є інтра- та інтертекстові моделі реалізації наративного дискурсу, комунікативні функції різних типів дискурсу в прозових текстах мурівських модерністів.
Мета дослідження визначити основні інтратекстуальні моделі та інтертекстуальну організацію наративного дискурсу у прозі Ю.Косача, І.Костецького та В.Домонтовича. З цим пов’язане вирішення низки конкретних завдань, зокрема
уточнити сенсогенез наративного дискурсу, його типологічні та функціональні особливості;
визначити основні компоненти комунікативної моделі наративного дискурсу;
охарактеризувати основні шляхи оновлення наративних практик у модерністичній літературі першої половини ХХ ст.;
виявити специфіку втілення наративних інтратекстуальних моделей у прозі Ю.Косача, І.Костецького та В.Домонтовича;
охарактеризувати функціональну позицію наратора, його наративну компетентність, ступінь експліцитності/імпліцитності у структурі розповідного дискурсу;
проаналізувати контекстуальні прийоми реалізації дискурсу наратора і дискурсу персонажа;
з’ясувати типологічні особливості та функції інтертекстуальних одиниць у структурі розповідного твору;
простежити стратегії реалізації інтертекстем у творчості мурівських модерністів, специфіку генерації нових смислів.
Методологічною основою роботи є поєднання наратологічного, описового, порівняльно-історичного та типологічного підходів, окремих засад рецептивної естетики. У дисертації використано теоретичні напрацювання Р.Барта, У.Бута, В.Державина, М.Джана, Л.Долежела, Г.Грабовича, Т.Гундорової, Ж.Женетта, Ю.Коваліва, Н.Кожевнікової, Ю.Лотмана, С.Павличко, В.Смілянської, М.Ткачука, В.Тюпи, С.Четмена, Ю.Шереха, Н.Шляхової, В.Шміда, Ф.Штанцеля та ін.
Наукова новизна результатів дослідження полягає у постановці та розробці актуальної теми, яка не отримала всебічного висвітлення в українському літературознавстві. Дисертантка проаналізувала теоретичні здобутки провідних наратологів, з’ясувала магістральні тенденції у тлумаченні наративного дискурсу та діалогічної комунікативної моделі тексту, доповнила типологію наративних дискурсів, розширила набір контекстуальних прийомів переходів між цими типами дискурсів, запропонований чеським структуралістом Л.Долежелом. Крім того, в дисертації визначено основні зрушення та механізми оновлення наративних практик в середовищі МУРу. Вперше комплексно проаналізовано внутрішньотекстові наративні моделі у творчості І.Костецького, Ю.Косача та В.Домонтовича, з’ясовано функціональні позиції та типи реалізації дискурсів різних комунікативних інстанцій, визначено процес взаємонакладання суб’єктних зон у тексті як основний чинник наративної полімодальності. Авторка вказала на основні шляхи синтезу українського та західноєвропейського культурного досвіду в умовах еміграції періоду МУРу і проаналізувала інтертекстуальний рівень наративного дискурсу в творчості мурівських модерністів.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження зумовлюється, по-перше, можливістю використання одержаних положень і висновків при подальшому вивченні модерністичного дискурсу в українській літературі ХХ ст.; по-друге, напрацьований у дослідженні матеріал може бути задіяний у навчальному процесі при написанні посібників та розробці нормативних і спеціальних спецкурсів з відповідних тем; по-третє, в дисертації поставлено низку конкретних проблем для перспективних наукових розвідок стосовно методології наратологічного аналізу та окремих теоретичних положень.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені в доповідях на наукових конференціях і семінарах: „Літературознавчі методології: теорія і практика” (Київ, 2003 р.), „Художня форма” (Київ, 2004 р.), „Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 2005 р.), „Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (Київ, 2005 р.), „Шевченківська весна” (Київ, 2006 р.), ІІ Всеукраїнській конференції „Історична перспектива в українській літературі: від давнини до сучасності” (Київ, 2006 р.), Всеукраїнській науковій конференції „Феномен А.Кримського у світовій науці” (Київ, 2006 р.).
Результати та частина матеріалів дисертації викладені у семи статтях у провідних наукових фахових виданнях загальним обсягом 2,5 друк. арк.:
1. Лященко О.А. Ідея полімодальності Ж.Женетта і творча практика І.Костецького // Філологічні семінари. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. Вип.7. С.187-197.
2. Лященко О.А. Інтерференція дискурсу наратора і дискурсу персонажа в експериментальній прозі гетеродієгетичного типу І.Костецького та Ю.Косача // Актуальні проблеми слов’янської філології. К.: Знання України, 2005. Вип.10. С.359-368.
3. Лященко О.А. Наративні дискурси у прозі представників МУРу (Мистецького Українського Руху) // Літературознавчі студії. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. Вип.12 С. 296-299.
4. Лященко О.А. Фреймова структура наративного дискурсу в романі „Доктор Серафікус” В.Домонтовича // Філологічні семінари. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. Вип.8. С. 283-289.
5. Лященко О.А. Контекстуальні прийоми реалізації дискурсу наратора і персонажа в повісті „Еней і життя інших” Ю.Косача // Літературознавчі студії. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006. Вип. 13. С. 244-247.
6. Лященко О.А. Інтертекстуальна комунікація в ранній творчості І.Костецького // Філологічні семінари. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2006. Вип.9. С. 219-224.
7. Лященко О.А. Образ „нової” жінки у творчості Ю.Косача, І.Костецького та В.Домонтовича // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство / За ред. проф. М.Ткачука. Тернопіль: ТНПУ, 2007. Вип. 21 С.88-97.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Її загальний обсяг 203 с. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (20 с., 264 позицій).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Українська еміграційна література періоду Українського Мистецького Руху 1945-1949 рр. у Німеччині уособлює складний культурний феномен, що формувався з опертям на різновекторні художні традиції материкової України та під впливом інноваційних напрямів розвитку європейського мистецтва першої половини ХХ ст.
У результаті теоретичних дискусій про подальші шляхи поступу українського художнього слова в мистецькому середовищі МУРу окреслилися неоднорідні, часто протилежні, художні концепти, стилі та наративні практики, що були підпорядковані єдиному завданню створити „велику” літературу, рівноцінну світовим мистецьким набуткам. Зокрема, аналіз наративного дискурсу в прозовій творчості мурівських модерністів Ю.Косача, І.Костецького та В.Домонтовича дає змогу простежити процес активного осмислення художнього досвіду багатої на експеримент європейської культури ХХ ст. у поєднанні з національними філософемами, морально-естетичними ідеалами, проблематикою тощо.
Наративний дискурс це вербальна актуалізація ментальної моделі тексту, що формується уявою митця відповідно до творчого задуму, характеру селекції подій для художнього світу, типу конструювання певної історії і застосованих розповідних стратегій, що в сукупності конституюють комунікативний зв’язок між репродуцентом (автором) та реципієнтом (читачем). Основними складовими розповідного дискурсу є мовлення наратора і мовлення персонажів. Залежно від репрезентованих у тексті типів мовленнєвих актів, характеру співвідношень між голосами інтратекстових інстанцій визначаються інваріанти наративного дискурсу. На основі аналізу типологій наративних дискурсів Ж.Женетта, Ц.Тодорова, В.Шміда, Л.Долежела і В.Тюпи встановлено такі розповідні форми: пряме мовлення персонажа, мовлення наратора, невизначено-пряме мовлення персонажа, невласне-пряме мовлення персонажа, змішане мовлення наратора і персонажа (персонажний дискурс у структурі нараторського), змішане мовлення персонажів, змішане мовлення персонажа і наратора (нараторський дискурс у структурі персонажного). Також доповнено набір контекстуальних прийомів переходу між дискурсом наратора і дискурсами персонажа, запропонований Л.Долежелом: крім різкого, пом’якшеного, ступінчатого і динамічного переходів, додано механічне поєднання дискурсів наратора і персонажів зі збереженням формальних, семантичних і стилістичних ознак їхнього мовлення та індивідуально-авторські прийоми, що за своєю структурою складніші запропонованих схем контекстуальних переходів та відображають авторські експерименти з текстом.
У сукупності мовленнєві партії наратора і персонажів утворюють внутрішньотекстовий рівень комунікації. Загалом комунікативна модель наративного дискурсу базується на багатоаспектних взаємовідношеннях між реальним автором, абстрактним автором, наратором, персонажами, нарататором, абстрактним читачем та реальними реципієнтами. На зовнішньотекстовому рівні відбувається діалог тексту з різними семіосферами культури: мистецькими традиціями і новаторськими тенденціями, „сильними” і „слабкими” текстами попередників та сучасників автора тощо.
В епоху модернізму другої половини ХХ ст. діалог різних художніх практик, естетико-філософських концептів динамізується від оновлення тематичного репертуару, виражально-зображальних художніх засобів до радикального заперечення усталених літературних норм, як це спостерігаємо в публіцистичній та художній практиці І.Костецького. В результаті збільшується роль експерименту з художньою формою, традиційними наративними практиками, комунікативними стратегіями. Можна відзначити такі зрушення в оповідній техніці в модерністичній прозі першої половини ХХ ст.: в аспекті співвідношень між риторичними модальностями домінанта наративної модальності «говоріння» над «показом», звідси явище інтерференції дискурсу наратора і персонажа, переважання персонального типу оповіді, переміщення кута зору з нараторського на персонажний, у сюжетобудуванні тяжіння до „відкритих” сюжетів. На інтертекстуальному рівні відбувається активне залучення та реінтерпретація текстів попередників та сучасників у зв’язку з пошуком нових ракурсів осмислення проблем своєї епохи та переглядом сформованих мистецьких традицій. У різних виявах перелічені ознаки наявні у прозовій творчості Ю.Косача, І.Костецького та В.Домонтовича.
Проаналізувавши специфіку реалізації внутрішньотекстових моделей у прозі митців, можна зробити висновок, що їхні тексти різною мірою відбивають зацікавлення експресіонізмом та сюрреалізмом, певними аспектами психоаналізу. У їхній творчості домінує така наративна ситуація: третьоособовий всезнаючий наратор у матричній розповіді. При цьому в оповіданнях та новелах Ю.Косача традиційна структура із всезнаючим наратором трансформується в оповідь імпліцитного розповідача, ідеологічна функція якого зредукована до позиції свідка описуваних подій, до фіксації діалогів та внутрішніх монологів персонажів без активного втручання у художній світ тексту. В прозі І.Костецького на перший план виходить говоріння персонажів, мовленнєві акти набувають вищого статусу, ніж невербальні, тому нараторський дискурс нерідко взагалі зникає з тексту. У свою чергу, розповідач в оповіданнях та експериментально-психологічних романах В.Домонтовича представлений експліцитно, він вдається до оцінок та коментарів оповідуваних подій, звертається до прийому металепсису („Доктор Серафікус”, „Без ґрунту”). Спільною рисою для творчості митців є мінімалізація дидактичної функції наратора: у прозі Ю.Косача та І.Костецького виразниками певних морально-естетичних концептів постають персонажі, активний реципієнт мусить самостійно вичленувати явні й приховані сенси твору з множинності кутів зору, представлених у творі („Остання атака”, „Дада пізнає життя” Ю.Косача, „Тобі належить цілий світ”, „День і ніч” І.Костецького). У творчості В.Домонтовича мовлення персонажів, як правило, підпорядковане основним ідеям, експліцитно озвученим у дискурсі наратора („Доктор Серафікус”), проте автор не нав’язує реципієнту альтернативної шкали цінностей, а пропонує самостійно робити висновки про порушені в текстах суспільно-етичні проблеми. Оповідач, як правило, має високу наративну компетентність, виражений у текстах експліцитно. В аспекті сюжетопобудови Ю.Косач та В.Домонтович тяжіють до лінійно розгорнутих наративних структур, І.Костецький до калейдоскопічного поєднання матричного та вставлених наративів, що відбиває захоплення письменника художньою практикою сюрреалізму, прийомами „кінонапливу”, „потоку свідомості”, „учуднення”, „зсуву”. В.Домонтович та І.Костецький активно використовують сюжети „відкритого” типу, тоді як Ю.Косач здебільшого звертається до традиційних сюжетних структур.
Щодо використання типів дискурсу наратора та персонажа і контекстуальних прийомів їхньої реалізації, то Ю.Косач застосовує у прозі такі конструкції: пряму мову персонажа та наратора, неозначено-пряму мову, різкий перехід від МН до МП. Винятками є новели „Ноктюрн b-moll”, „Юра цісарського роду”, „День гніву: повість про 1648 рік”, де автор вдається до ВНД, ступінчастого та пом’якшеного переходів між дискурсами комунікантів тексту. Для прози І.Костецького характерне активне використання вільного непрямого дискурсу (змішаного мовлення наратора і персонажа або мовленнєвих партій двох і більше персонажів) за допомогою індивідуально-авторських прийомів. Така художня практика пояснюється використанням „потоку свідомості” та автоматичного письма. У прозі В.Домонтовича представлені всі типи наративного дискурсу. Найбільш вживаний контекстуальний прийом змішане мовлення наратора і персонажів, що обумовлене домінантною для його прози схемою підпорядкування реплік, діалогів, внутрішніх монологів персонажів світоглядним концептам наратора, приховуванням нараторського голосу за персонажним мовленням.
Характер інтертекстуальної комунікації у текстах Ю.Косача, І.Костецького та В.Домонтовича періоду МУРу обумовлений життєвими обставинами: відірваність від етнічної батьківщини, невизначений соціальний статус, невпевненість у майбутньому тощо. Тому спільною в їхній творчості виступають теми безґрунтярства, втрати генетичної пам’яті, подальшої долі самотньої людини у ворожому світі. Відтак письменники звертаються до окремих концептів філософії екзистенціалізму: людського життя як фатуму, вибору в межовій ситуації, втечі від реальної дійсності у внутрішні саморефлексії.
В аспекті застосування інтертекстем у текстах мурівських модерністів досліджено, що для прози Ю.Косача найбільш характерна власне інтертекстуальна комунікація, тобто використання атрибутивних та неатрибутивних цитат і алюзій з текстів українських та зарубіжних письменників. Митець неодноразово наділяє своїх персонажів рисами та атрибутами світових образів (Еней, Дон Жуан, донна Анна та Дольорес у повісті „Еней та життя інших”) для демонстрації органічної включеності української культурологічної парадигми у процес творення духовних цінностей світового масштабу. Такий підхід презентує бачення Ю.Косачем шляху реалізації проекту „великої” літератури в середовищі МУРу.
І.Костецький вдається до архітекстуальності (апробація наративної структури роману „Наші дні” Е.Гемінґвея у збірці „Чорноліський переказ”, використання елементів „Слова о полку Ігоревім” в оповіданні „Стукіт в порожнє помешкання”), гіпертекстуальності (пародіювання „Ілліади” Гомера в повісті „Зиновій Бережан”, поетики кримінального роману в оповіданні „Стукіт в порожнє помешкання”, образу Доктора Серафікуса в оповіданні „Історія ченця Гайнріха” та ін.), метатекстуальності, коли інформація одного тексту стає імпульсом до розгортання нового тексту („Божественна лжа”, „Історія ченця Гайнріха”). Аналіз залучення інтертекстуальних одиниць дозволяє зробити висновок, що І.Костецький намагався перенести новітні наративні техніки на вітчизняний матеріал (яскравим прикладом є спроба написання епосу „Чорноліський переказ” із використанням елементів поетики сюрреалізму і дадаїзму) і тим самим деавтоматизувати читацьке сприйняття, оновити репертуар виражально-зображальних засобів української літератури.
Для прози В.Домонтовича характерне залучення різнорідних інтертекстуальних стратегій. Особливістю його текстів є імпліцитність закладених у тексті інтертекстем. Поряд з атрибутивними алюзіями, які легко вичленовуються з текстів (напр., порівняння доктора Серафікуса із Фаустом, Гординського з Бобчинським) існує низка прихованих інтертекстем, що створює додаткове поле сенсів у текстах (напр., архітекстуальна проекція сюжету про життя Витвицького на повість „Старосвітські поміщики” М.Гоголя, ситуація приїзду в Дніпропетровськ Ростислава Михайловича як обігрування появи ревізора в провінційному місті з однойменної п’єси М.Гоголя у романі „Без ґрунту” та ін). Як і мовлення персонажів, вжиті інтертекстеми слугують для розкриття основних ідей, викладених у нараторському дискурсі.
Можна підсумувати такі спільні ознаки модерністичного наративного дискурсу в прозовій творчості Ю.Косача, І.Костецького та В.Домонтовича: суб’єктивізація письма, текстова інтерференція нараторського і персонажного дискурсів, зміщення кута зору з нараторського на персонажний, використання „відкритих” сюжетів, активний діалог із „сильними” текстами інших митців. Більшою мірою ці риси представлені у творчості І.Костецького та В.Домонтовича. У прозі Ю.Косача зазначені ознаки представлені спорадично. Об’єднує мурівських модерністів пошук нових виражально-зображальних засобів з урахуванням інноваційних художніх практик, експерименту в літературі першої половини ХХ ст.
В умовах динамічного функціонування української літератури на еміграції творчість аналізованих письменників прочитується як органічна ланка в процесі абсорбації і креативного використання новітнього художнього досвіду, а також як проекція провідних тенденцій у творчій практиці наступника Мистецького Українського Руху Нью-йоркської школи. Перспективним напрямом наукового пошуку є дослідження процесу використання поетики сюрреалізму, актуалізованого в середовищі МУРу, зокрема в прозі та драматургії І.Костецького, та успішно продовженого в поезіях Емми Андієвської, Віри Вовк, Патриції Килини та ін. Сучасного наукового аналізу потребує і процес трансформації наративних стратегій в українській літературі з початку ХХ ст. і донині.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В. Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія. К.: Факт, 2003. 320 с.
2. АгеєваВ. Між екзотизмом і традицією // Проза про життя інших. Юрій Косач: тексти, інтерпретації, коментарі / Упор. В.Агеєва. К.: Факт, 2003. С.715.
3. Агеєва В. Мовні ігри В. Домонтовича. // Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. Болотяна Лукроза. К.: Критика, 2000. С. 320.
4. Агеєва В. Путівник для інтелектуального бродяжництва // Критика. 2000. Березень. Ч.3. С. 1417.
5. Антологія світової літературнокритичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. 832 с.
6. Арнольд И. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сборник статей. СПб: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1999. 444 с.
7. Арутюнова Н. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1981. №4. С. 256-367.
8. Астаф’єв О. Інтертекстуальність як літературна стратегія // Дивослово. 2002. № 2. С. 7-9.
9. Астаф’єв О. Філософсько-естетичні погляди В.Домонтовича // Вісник Київського славістичного університету. Сер.: Філологія. 2003. № 3. С. 156-174.
10. Ауэрбах Э. Мимесис. Изобрабражение действительности в западноевропейской литературе. М. СПб.: Университетская книга, 2000. 511 с.
11. Багряний І. Думки про літературу // Золотий бумеранґ. К.: Рада, 1999. С. 582596.
12. Балдинюк В. Наративні моделі сучасної української історичної прози (за творчістю Павла Загребельного та Валерія Шевчука): Дис... канд. філол. наук: 10.01.06 / Інститут літератури ім. Т.Шевченка. К., 2004. 176 с.
13. Барка В. Експресіоністична проза Ігоря Костецького // Сучасність. 1963. №. 5. С. 46-57.
14. БартР. S/Z. / Перевод Г. Косикова и В. Мурат. Общая редакция, вступит. статья Г. Косикова. М.: Ad Marginem, 1994. 342 с.
15. БартР. Введение в структурный анализ повествовательного текста. // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХХХ вв.: Трактаты, статьи, эссе. М.: МГУ, 1987. С. 387422.
16. Бар Р. Нулевая степень письма // Семиотика. М.: Радуга, 1983. С. 306360.
17. БасіліяХ. До історії мистецького українського руху // Наукові записки НАуКМА. 2001. Т. 19. Сер.: Філологічні науки. С.5155.
18. БахтинМ. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. 502 с.
19. БахтинМ. Проблемы поэтики Достоевского. Изд. 4е. М.: Советская Россия, 1974. 317с.
20. БенвенистЭ. Общая лингвистика. М. Наука, 1974. 238 с.
21. БерВ. Сучасний образ світу. Криза клясичної фізики // Арка. 1947. Липень. С. 26.
22. Бер В. Засади поетики // МУР. Зб. І. С. 723.
23. БехтаІ. Дискурс наратора в англомовній прозі. К.: Грамота, 2002. 322 с.
24. БілаА. Образ автора в ліриці Івана Франка. Донецьк: ДонДН, 2002. 192 с.
25. БілаА. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. Монографія. Донецьк: Донецький нац. ун-т, 2004. 445 с.
26. БіловусЛ. Теорія інтертекстуальності як модус новаторства (на матеріалі творчості І.Світличного та В.Стуса) К.: Час, 2003. 167 с.
27. БойкоЮ. Одвертий лист до Ю.Шереха // Орлик. 1947. Листопад. Ч. 11. С. 1923.
28. БольшаковаА. Теории автора в современном литературоведении // Известия АН. Сер.: лит. и яз. 1998. № 5. С. 15-24.
29. БоярчукО. Експериментальна проза 20-х років ХХ століття: жанрово-стильові модифікації (В.Домонтович, А.Любченко, М.Йогансен): Дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2003. 196 с.
30. БрокмейерЙ., ХарареР. Нарратив: проблемы и обещания одной альтернативной парадигмы // Вопросы философии. 2003. № 3. С. 5-24.
31. БутУ.К. Риторика художественной прозы (глава из книги (пер. с англ. Г.Косикова) // Вестник МГУ. Сер. 9. Филология. 1996. № 3. С. 132-159.
32. ВасилишинІ. Віртуальний світ українського екзистенціалізму (Ю. Косач і В. Домонтович) // Слово і час. 2003. № 6. С. 7075.
33. ВежбицкаяА. Метатекст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8. С. 18-29.
34. ВиноградовВ. О языке художественной прозы. М. „Наука”, 1980. 193 с.
35. ВітвицькийВ. Наші завдання // МУР. 1947. Зб. ІІ. С. 7581.
36. ВолошиновВ. Слово в жизни и слово в поэзии // ВолошиновВ., МедведєвП., КанавИ. Бахтин под маской. Статьи. Вып 5 (1). М.: Лабиринт, 1996. С. 6088.
37. ГашеваЛ. Функции интертекста // Интертекст в художественном и публицистическом дискурсе: Сб. докл. междунар. науч. конф. / Ран; Ин-т русск. яз. и лит. им. В.В.Виноградова; Магнитогорский гос. ун-т. Магнитогорск: МаГу, 2003. С. 204-207.
38. Гоголь и мировая литература. М.: Наука, 1988. 245 с.
39. Гоголь і українська література ХІХ ст. К.: Держ. видво художньої літератури, 1954. 156 с.
40. ГогольН. Повести. М.: Детгиз, 1961. 158 с.
41. Гончар О. Г.КвіткаОснов’яненко. Життя і творчість. К.: Держ. видво художньої літератури, 1969. С. 131248.
42. ГончаренкоЭ. Джойс Джеймс и модернизм 1910-1930 рр. Д.: Наука и образование, 2000. 346 с.
43. ГрабовичГ. Недооцінений Костецький // Критика. 2000. Січеньлютий. С. 2829.
44. ГрабовичГ. У пошуках великої літератури”. К.: Либідь, 1993. 56 с.
45. ГреймасА.-Ж., Курте Ж.Семиотика. Объяснительный словарь теории языка // Семиотика. М.: Радуга, 1983. С. 488—493.
46. ГреймасА.-Ж. К теории интерпретации мифологического нарратива // Зарубежные исследования по семиотике фольклора. М.: Наука, 1985. С.109144.
47. ГреймасА.Ж. Размышления об актантных моделях (пер. с фр. и примеч. Г. К. Косикова) // Вестник МГУ. Сер. 9: филология. 1996. № 1. С. 118135.
48. ГрицайО. Банкрот літератури (I) // Орлик. 1947. Вересень. Ч.9. С. 11-14.
49. ГрицайО. Банкрот літератури (II) // Орлик. 1947. Жовтень. Ч.10. С. 8-11.
50. Грицай О. Банкрот літератури (III) // Орлик. 1947. Листопад. Ч.11. С. 11-15.
51. ГрицайО. Банкрот літератури (IV) // Орлик. 1947. Грудень. Ч.12. С. 23-27.
52. Грицай О. В тузі за архітвором (З приводу доповіді Уласа Самчука п. н. Велика література”) // Рідне слово. 1945. Ч. 1. С. 11-21.
53. Грицай О. Мала чи велика література? // МУР. Зб.І. С. 82-86.
54. Грицай О. Моя відповідь на відкритий лист до мене Уласа Самчука // МУР. 1947. Зб. III. С. 47-50.
55. ГрінченкоБ. Твори: у 2 т. / упор. В.Яременко. К.: Наукова думка, 1990. т. 1 638 с.
56. ГуковскийГ. Реализм Гоголя. М.: Высшая школа, 1959. 234 с.
57. ГундороваТ. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Л.: Літопис, 1997. 297 с.
58. ДемьянковВ. Прагматические основы интерпретации высказывания // Изв. АН СССР. Сер.: лит. и яз. 1981. № 4. С. 370-384.
59. ДержавинВ. Літературна критика і літературні жанри (Доповідь, прочитана на літературнокритичній конференції МУР у Байройті, 4 жовтня 1946 р.) // Світання. 1947. Березень. № 6. С. 31-39.
60. ДержавинВ. Післямова: Ігор Костецький і нове мистецтво новелі // КостецькийІ. Оповідання про переможців. Дев’ять новель. Фюрт, Баварія: Золота брама. Вип. 3. 1946. 26 с.
61. ДержавинВ. Три роки літературного життя на еміґрації (1945 1947). Мюнхен: Академія, 1948. 29 с.
62. ДомонтовичВ. Болотяна Лукроза // Рідне слово. 1946. Ч. 910. С. 40-52.
63. ДомонтовичВ. Дівчина з ведмедиком. Болотяна Лукроза. К.: Критика, 2000. 413 с.
64. ДомонтовичВ. Доктор Серафікус. Мюнхен: Українська трибуна, 1947. 174 с.
65. ДомонтовичВ. Доктор Серафікус. Без ґрунту. К.: Критика, 1999. 379 с.
66. ДомонтовичВ. Комаха й Ірця // Рідне слово. 1946. Ч.11. С.17-28.
67. ДомонтовичВ. Комаха й Тася // Рідне слово. 1946. Ч.12. С.17-26.
68. ДомонтовичВ. Приборканий гайдамака (оповідання про Саву Чалого) // Похід. 1947. № 1. С. 19-30.
69. ДомонтовичВ. Самотній мандрівник простує самотнім шляхом // Арка. 1948. № 5. С. 2534.
70. ДонцівВ. Лист до голови МУРу” п. У.Самчука // Орлик. 1947. Вересень. Ч.9. С.1418.
71. ЕкоУ. Поміж автором і текстом // Антологія світової літературнокритичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. С. 564-580.
72. ЕкоУ. Роль читача. Л.: Літопис, 2004. 546 с.
73. Ен. А все через тих проклятих експериментаторів // Арка. 1947. Жовтень. № 4. С. 48.
74. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Вінквіста та В. Тейлора; Пер. з англ. В. Шовкун; Наук. ред. пер. О. Шевченко. К.: Вид. Соломії Павличко „Основи”, 2003. 503 с.
75. ЖдановичО. МУР в теорії і практиці // Орлик. 1947. Серпень. Ч.8. С. 2629.
76. ЖенеттЖ. Границы повествовательности // ЖенеттЖ. Фигуры: В 2 т. / Пер. с фр. ПерцовойН. М.: Издательство им. Сабашниковых, 1998. Т.2. С. 283299.
77. ЖенеттЖ. Повествовательный дискурс // Женетт Ж.Фигуры: В 2 т. / Пер. с фр. ПерцовойН. М.: Издательство им. Сабашниковых, 1998. Т. 1. С. 60280.
78. ЗагоруйкоЮ. Художня проза В.Петрова (В.Домонтовича): Дис... канд. філол. наук: 10.01.02 / АН України; Інститут літератури ім. Тараса Шевченка. К., 1992. 172 с.
79. Западноевропейская эстетика ХХ века / Пер. И.Куликовой. Вып. 2. М.: Знание, 1991. 63 с.
80. ЗборовськаН. Танцююча зірка Тодося Остмачки. К.: Козаки, 1996. 64 с.
81. ЗенкинС. Преодоленное головокружение: Жерар Женетт и судьба структурализма // ЖенеттЖ. Фигуры: В 2 т. / Пер. с фр. ПерцовойН. М.: Издательство им. Сабашниковых, 1998. Т. 1. С. 11-65.
82. ИванчиковаЕ. Автор в повествовательной структуре исповеди и мемуаров (на материале произведений Достоевского) // Язык как творчество. М.: Радуга, 1996. С. 250255.
83. ИльинИ. Постмодернизм. Словарь терминов. М.: Интрада, 2001. 255 с.
84. ИльинИ. Словарь терминов французского структурализма // Структурализм: «за» и «против». Сб. ст. Пер. с англ., фр., нем., чеш., польск. и болг. яз. под ред. Е.Басина и М.Полякова. М.: Прогресс, 1975. С. 450461.
85. ИльинИ. Теоретические аспекты коммуникативного изучения литературы (Обзор) // Семиотика. Коммуникация. Стиль. Сборник обзоров. М.: ИНИОН, 1983. 204 с.
86. ИльинИ. Нарратология // Современное зарубежное литературоведение. Энциклопедический справочник. М.: Интрада, 1996. 278 с.
87. КагановськаО. Авторськоперсонажний аспект семантики можливих світів // Проблеми зіставної семантики. К.: Видво КНЛУ, 2001. Вип. 5. С. 322324.
88. КаменскаяО. Текст и коммуникация. М.: Наука, 1990. 152 с.
89. КапленкоО. Наратив як модель світу: структурна побудова і проекція на художній текст // Слово і час. 2003. № 11. С. 10 16.
90. КасаткинаТ. О творящей природе слова: онтологичность слова в творчестве Ф.М.Достоевского как основа «реализма в высшем смысле». М.: ИМЛИ РАН, 2001. 479 с.
91. КашубаМ. Наративний і фабульний хронотопи англомовного художнього тексту (На матеріалі творів з оповіддю від першої особи): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.04 / Одеський держ. унт ім. І. І. Мечникова. Одеса, 1996. 16 с.
92. КебалоМ. Художня специфіка наративної стратегії в натуралістичному творі останньої третини ХІХ. ст. // Наукові записки ТДПУ. Серія: Літературознавство. Вип. Х. Тернопіль, 2001. С. 241247.
93. КирилюкЄ. До термінології українського літературознавства // Радянське літературознавство. 1976. № 3. С. 56-59.
94. КодакМ. Поетика як система. К.: Дніпро, 1988. 148 с.
95. КожевниковаН. О соотношении речи автора и персонажа // Языковые процессы современной русской художественной литературы. Проза. М.: Изд-во „Наука”, 1977. 344 с.
96. КозаковаЛ. Наративний дискурс малої прози Олеся Гончара: Монографічне дослідження / Київський національний унт ім. Тараса Шевченка. К.: Київський університет, 2003. 98 с.
97. КорибутЮ. Свій білий світ // Арка. 1948. Березеньквітень. № 34 (910). С. 4648.
98. КорибутЮ. Український трагедійний театр // Арка. 1947. Жовтень. № 4. С. 1718.
99. КорманБ. Итоги и перспективы изучения проблемы автора // Страницы русской литературы. М.: Наука, 1973. С. 199-207.
100. КорольоваА. Типологія наративних кодів інтимізації в художньому тексті: Монографія. К.: КНЛУ, 2002. 267 с.
101. КосачЮ. Que sacrificio // МУР. 1946. Зб. II. С. 6667.
102. КосачЮ. Вільна українська літерату