ПСИХОАНАЛІЗ МІКРООБРАЗІВ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ ЛІНИ КОСТЕНКО)

Краткое описание

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису

БІДЮК ОЛЕНА ВАСИЛІВНА

УДК 821.161.2-1.08

ПСИХОАНАЛІЗ МІКРООБРАЗІВ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ
(НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ ЛІНИ КОСТЕНКО)

10. 01. 06 теорія літератури

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Моклиця Марія Василівна,
д. філол. н., професор

Луцьк 2008

ЗМІСТ

ВСТУП..............................................................................................................

3

РОЗДІЛ 1. ПСИХОАНАЛІЗ ТА ЙОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ ДИСКУРС.........................................................................................................

12

1.1. Класичний психоаналіз З.Фройда......................................................

12

1.2. Глибинна (аналітична) психологія К.Ґ.Юнґа..................................

24

1.3. Багатовекторність психоаналізу.........................................................

33

1.4. Автор і літературний твір у психоаналізі..........................................

41

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ПСИХОАНАЛІЗУ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ.............................................................................................................

57

2.1. Риторичні прийоми літературного тексту та концепція гострослів’я З.Фройда........................................................................

57

2.2. Теоретико-історичний дискурс дослідження сновидінь..................

75

2.2.1. Філософський етап......................................................................

78

2.2.2. Психоаналітичний етап..

80

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ МІКРООБРАЗІВ СНОВИДНОГО ПОХОДЖЕННЯ У ТВОРЧОСТІ ЛІНИ КОСТЕНКО.................................................................

89

3.1. Психоаналітична інтерпретація сновидних мікрообразів у поезії Л.Костенко..............................................................................

89

3.2. Аналіз сновидінь у романі Л.Костенко Берестечко”....................

108

РОЗДІЛ 4. ТРАНСФОРМАЦІЯ МІКРООБРАЗІВ В АРХЕТИПИ: ЕВОЛЮЦІЙНИЙ МОМЕНТ ТВОРЧОСТІ...................................................

126

4.1. Архетипи Аніми / Анімусу як кореляти мікрообразів фемінно-маскулінного типу...........................................................................

126

4.2. Зовнішньо-внутрішня дуальність мікрообразів: архетипи Персони (Маски) / Тіні та способи їх вираження.................

145

4.3. Самість і домінантний мікрообраз.....................................................

162

4.4. Явище подвійної трансформації у творчості Л.Костенко як втілення психічної бінарності............................................................

173

ВИСНОВКИ......................................................................................................

179

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................

186

ВСТУП
В останні десятиліття в українському літературно-теоретичному дискурсі зросла увага до новітніх методів дослідження художньої творчості. Активна інтеграція літературознавства та психології вимагає перегляду інструментарію, за допомогою якого провадиться літературознавчий аналіз тексту. Дослідники все частіше стали звертатися до методів, здатних проникнути в глибини авторської психіки, віднайти внутрішні закономірності творення художніх образів та адекватно їх проінтерпретувати.
З огляду на це особливої уваги, на нашу думку, заслуговує психоаналізметодика, що постала в 1896 році з терапевтичної практики З.Фройда. Традиційно в рамках психоаналізу виділяють фройдівський (класичний) та юнґівський підходи. Обидва, незважаючи на ідейні розходження, надають широкі можливості для інтерпретації тексту на макро- та мікрорівнях.
Зацікавлення літературознавців психоаналізом вилилось у цілий ряд досліджень не лише в українській, а й зарубіжній теоретичній науці. Дочасні психоаналітичні розвідки, що постали з набутків фройдизму, торкаються в основному питань психопатологічного характеру. Значна увага приділяється вивченню психічних рис творчої особистості письменника, включно зі страхами, неврозами, інфантильними бажаннями, едіповим комплексом і т. д. Особливо яскраво це втілено у роботах українських психоаналітиків першої третини ХХ століття таких, як С.Балей, Л.Виготський, С.Гаєвський, Є.Перлін, В.Підмогильний, А.Халецький, І.Хмелевський та ін.
Утім, починаючи з 90-х рр. ХХ століття і до сьогодні, коли про психоаналіз почали знову відкрито говорити після півстолітнього замовчування, ситуація, здавалося, повинна була би кардинально змінитися, проте вона не тільки не покращилась, а, навпаки, стала ще більш напруженою. Досить гострого звучання набула проблема практики застосування психоаналізу до літературних явищ. З одного боку, ось уже протягом століття українські вчені широко послуговуються психоаналізом як одним із найбільш ефективних методів літературознавства. З іншого ж, русло наукового зацікавлення більшості сучасних дослідників залишається в межах фройдівських постулатів. Ці тенденції, зокрема, помітні у працях Г.Грабовича, О.Забужко, Н.Зборовської, С.Павличко, Л.Плюща та ін.
Тільки в окремих роботах, як-от М.Ласло-Куцюк, Л.Левчук, М.Моклиці та ін., маємо відхід від фройдизму і спроби визначення перспектив юнґівської концепції та архетипного аналізу серед інших методик і психоаналітичних технік.
Відтак, український науковий світ розколовся на тих, хто підтримує, пропагує психоаналіз, і тих, хто ставиться до явища з обережністю. Така обережність чи й подекуди відверта упередженість до психоаналізу, на жаль, у багатьох випадках є небезпідставною. Прогресивні літературознавці часто намагаються використати психоаналітичну методологію, яка справді дає чимало ключів, що відкривають потаємне в авторському світі, лише заради епатажності отриманих даних на зразок: які сексуальні поривання приховує письменник, які комплекси маскує за допомогою образних засобів тощо. А це призводить до невиправдано однобокого використання можливостей психоаналізу для того лиш, аби спровокувати, за словами Н.Зборовської, дискурс приниження великих особистостей” [77, с.347] і неминуче суб’єктивне ставлення до методу з боку науковців.
Цей суб’єктивізм посилюється ще й тим, що психоаналіз постає явищем новим, приналежним моді, а отже, начебто й недовготривалим. Як стверджує Н.Автономова, існує цікавість, існує навіть деяка мода, хоча не зовсім зрозуміло, на що саме, мода чи то на психологію, чи на психотерапію, чи на психоаналіз. Але навіть якщо має місце зацікавленість останнім, мова йде швидше за все про моду на відомості /.../, аніж про моду на власне аналіз” [1, с.23]. Зрозуміло, що потужна фройдистська спрямованість психоаналітичних досліджень у літературознавстві потребує вироблення чітких альтернатив фройдизму в рамках психоаналітичної методології. Це стає особливо актуальним, коли йдеться про дослідження художнього твору.
Настав час зосередити увагу не на особистих вадах митця, а на тексті та індивідуально-авторських стильових рисах. Адже у гонитві за сенсаційним” викриттям недосконалості письменницької вдачі: інфантильно-сексуальної, шизоїдної, мазохістської, параноїдальної, нарцистичної тощо втрачається увага до цінності тексту, образної системи, індивідуальної манери письма автора, до творчості як такої. Між тим, саме текст (включно з його найменшими елементами) передусім є об’єктом розгляду літературознавчого психоаналізу*.
Орієнтація на практичне використання психоаналізу спричинилася до того, що цілісної методології дослідження літературного твору, як, до речі, й належної теоретичної бази літературознавчого психоаналізу сформульовано не було. Відсутність чіткої методології психоаналізу тим не менше не заважає теоретикам послугуватись окресленим методом під час розгляду художніх текстів. За основу беруться механізми аналізу, пропоновані професійними лікарями-психоаналітиками (З.Фройдом, К.Ґ.Юнґом).
Насправді ж літературознавчий психоаналіз потребує власного конструктивного методологічного підґрунтя. Йдеться про необхідність вироблення методології, яка б, об’єднуючи фройдівську та юнґівську доктрини, фокусуючи увагу таки на художньому тексті, не випускала водночас із поля зору психологію автора, з одного боку, та мікрообразний рівень тексту, з іншого.
Зважаючи на це, пропонована дисертаційна робота є актуальною, позаяк покликана покласти початок активним пошукам психоаналітичної методології дослідження художнього тексту і спробує заповнити подібну літературознавчу прогалину.
На нашу думку, психоаналітичний розгляд літератури починається з аналізу найменших текстових структур на рівні мовних елементів (слів). За ними можна відстежити авторський психічний зміст. Ці структури складають мікрорівень художнього тексту.
Власне, психоаналіз як метод, на що неодноразово вказували самі психоаналітики, працює зі словесним вираженням найменшою одиницею розгляду для нього є слово. Італійський учений С.Фанті, зважаючи на таку особливість психоаналізу, запропонував послуговуватися терміном мікропсихоаналіз” [210]. Ним стали означувати прискіпливий, детальний аналіз мови пацієнта. Якщо співвіднести автора з пацієнтом, то образна мова художнього тексту (мікрорівень) становитиме об’єкт літературознавчого психоаналізу. Відтак, психоаналізові піддаватимуться окремі мікрообрази, які відтворюють психічні риси творчої особистості, а отже, приналежні індивідуальному стилю / манері письма автора.
Під мікрообразом розуміємо найменший образний елемент індивідуального стилю письменника, втілений у слові (слово-знак, слово-символ, міфема, архетип тощо).
Психоаналіз мікрообразів розглядаємо як поглиблений аналіз психічної вмотивованості мікрообразів.
Творчість Ліни Костенко непересічної творчої особистості в історії української літератури, на наш погляд, є цікавим матеріалом для психоаналітичних студій. Вважаємо її творчий доробок показовим для репрезентації методології психоаналізу мікрообразів художнього тексту. Беремо до уваги серед мікрообразів тільки той матеріал, який найкраще піддається подібному аналізові (риторичні прийоми гострослів’я, віщування, сновидні та архетипні образи).
Актуальність теми дисертації визначається також і тим, що творчість Л.Костенко жодного разу не була об’єктом вивчення літературознавців-психоаналітиків, навіть попри те, що існують докладні монографічні розвідки (В.Брюховецького, О.Ковалевського, Г.Кошарської, Л.Краснової та ін.). Однак їх автори, як правило, намагаючись охопити якнайширше коло питань, у результаті ж рухалися вздовж одних і тих самих творчих координат письменниці. А це породжує деяку однотипність у вивченні доробку багатоґранної особистості Ліни Костенко. Здається, саме монографічні дослідження повинні виходити на психологію творчості та психологію автора в цілому. Але навіть спроби такого підходу трапляються рідко.
Звичайно, треба віддати належне тим науковцям, які все ж розглядають постать Ліни Костенко в психоаналітичній проекції. Зокрема, Н.Зборовська особистість письменниці у проекті нової психоісторії Код української літератури” (2006) бачить як мужній варіант філософського мазохіста” [76, с. 354], висловлює тільки окремі зауваги про її творчість. У розвідці О.Забужко Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій” (2007) маємо цілком слушну, на наш погляд, думку про те, що головний герой Богдан Хмельницький у романі Л.Костенко Берестечко” співвіднесений із самою авторкою.
Однак і до сьогодні виразного прочитання творчості письменниці з погляду психоаналітичної методології немає.
У той же час дослідники творчості Ліни Костенко відчувають потребу використання психоаналізу. Щоправда, приходять” до цього стихійно, несподівано, тому, вочевидь, і намагаються замінити психоаналітичний підхід на інші, менш провокативні методи аналізу тексту. Зокрема, Л.Краснова стверджує, що витлумачуючи поезії Л. Костенко, ми шукаємо шляхів до душі поета /.../ Про душевні особливості індивідуальності Костенко ми знаємо, точніше, думаємо, що знаємо, лише з поезії автора. І тут часто спрацьовує інтуїтивно-творчий підхід [курсив наш. Б.О.] до тексту”[109, с.104]. Розглядати внутрішні, душевні особливості індивідуальності Костенко”, використовуючи інтуїтивно-творчий підхід, вважаємо неефективним без урахування теорії несвідомого.
Декотрі літературознавці заперечують можливість розгляду творчості Л.Костенко з позицій психоаналізу. Так, мимохіть висловлена думка О.Астаф’єва про те, що у Л.Костенко нема зміщення у сферу глибинного психоаналізу” [7, с.56], ще раз підкреслює вже сформовану стереотипність у дослідженні творчої спадщини письменниці, а також свідчить про невиправданий різнобій у використанні психоаналітичних термінів (проблема більшості сучасних студій, де заявлена настанова на психоаналітичний підхід). Адже невідомо, що саме має на увазі автор, коли говорить про сферу глибинного психоаналізу”: класичний психоаналіз З.Фройда чи глибинну (аналітичну) психологію К. Ґ. Юнґа. Та й, зрештою, із висновком щодо відсутності психоаналітичного зміщення у творчості Ліни Костенко вчений явно поспішив.
Творчість Л.Костенко ще потребує вдумливого прочитання.
Усе сказане засвідчує актуальність дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Окреслена в дисертації проблематика є складовою комплексної теми Модернізм та постмодернізм у світовій літературі ХХ століття” кафедри теорії літератури, зарубіжної літератури та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки. Тема дисертаційного проекту затверджена на засіданні вченої ради Волинського національного університету імені Лесі Українки (протокол № 6 від 27 січня 2005 року).
Об’єктом дослідження є мікрообрази творчості Ліни Костенко як психологічно вмотивані першоелементи авторського стилю.
Предмет дослідження психологічні джерела мікрообразів.
Мета роботи сформувати методологію психоаналізу мікрообразів художнього тексту, застосувати її до вивчення особливостей творчості Ліни Костенко.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завданнь:
· простежити витоки, основні концептуальні засади та напрямки розвитку психоаналітичного вчення,
· проаналізувати психоаналітичний дискурс в українських літературознавчих розвідках,
· на основі психоаналітичного дослідження мікрообразів творчості Ліни Костенко та психоаналітичних праць запропонувати методологію психоаналізу мікрообразів у художньому тексті,
· з’ясувати психологічні джерела мікрообразів сновидного походження у творчому доробку письменниці,
· дослідити трансформацію мікрообразів в архетипи у творчості Ліни Костенко.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в український теоретико-літературний дискурс уводиться поняття психоаналізу мікрообразів, пропонується методологія вивчення авторського стилю з використанням психоаналізу. Вперше здійснено спробу цілісного та системного аналізу творчості Ліни Костенко під психоаналітичним кутом зору.
Теоретико-методологічну основу дисертації складають теоретичні праці засновників психоаналізу (З.Фройд) та аналітичної (глибинної) психології (К.Ґ.Юнґ), еґопсихології (Г.Гартман, Е.Еріксон, А.Фройд), нового психоаналізу (К.Горні, Г.Саллівен, С.Фанті, Ш.Ференци, Е.Фромм та ін.), новітнього психоаналізу (Г.Башляр, Л.Бінсвангер та ін.), українських учених-психоаналітиків у галузі аналізу художньої творчості (С.Балей, С.Гаєвський, Є.Перлін, В.Підмогильний, А.Халецький, І.Хмелевський; сучасних дослідників Г.Грабович, Н.Зборовська, О.Забужко, М.Ласло-Куцюк, Л.Левчук, М.Моклиця, С.Павличко, Л.Плющ), представників структуралізму та міфоаналізу (Р.Барт, Ж.Лакан, К.Леві-Строс, Ю.Лотман, Ж.Піаже, Н.Фрай, М.Фуко та ін.).
Методи дослідження чітко підпорядковані загальній концепції, меті й завданням роботи. Основним став психоаналітичний підхід, зокрема, архетипний аналіз. Окрім того, використовувалися також різною мірою загальнонаукові методи: аналізу, синтезу, узагальнення і систематизації, опису та порівняння.
Теоретичне значення. Дисертаційна робота досліджує актуальні та дискусійні проблеми становлення, розвитку, сучасного стану та перспектив існування літературознавчого психоаналізу в Україні. З наукової точки зору обґрунтовано методологію психоаналізу мікрообразів.
Практичне значення полягає у тому, що основними положеннями дисертації можуть скористатися спеціалісти різних галузей гуманітарного знання (літературознавці, мовознавці, культурологи, психологи та ін.). Запропонована в роботі методологія аналізу мікрообразів художнього тексту може бути використана в подальшому вивченні можливостей психоаналітичного методу в літературознавчій науці для вироблення концептуальної системи аналізу найменших структурних одиниць тексту, їх психологічного наповнення та функціонального призначення. Результатами дослідження пропонується послуговуватись у розробці навчальних програм, планів спецкурсів, при укладанні методичних рекомендацій та науково-методичних розробок. Матеріал дисертації може бути використаний при написанні підручників та посібників із літературознавчого психоаналізу й нових монографічних досліджень творчості Ліни Костенко.
Апробація роботи. Окремі теоретичні та практичні аспекти були представлені у вигляді доповідей на 8 міжнародних та 6 всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції „Ґендерні аспекти в методологіях гуманітарних наук” (Луцьк, 9-10 грудня 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції, приуроченій до Всесвітнього дня книги та авторського права „Українська книга в сучасному культурному та інформаційно-економічному просторі”(Луцьк, 21-22 квітня 2005), Міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми історії та теорії української літератури” (Львів, 7-8 червня 2005), Міжнародній науково-практичній конференції „Державна мова: соціально-психологічні аспекти функціонування в освітньому, науковому та побутовому просторі” (Луцьк, 11-12 листопада 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 29-31 березня 2006), Всеукраїнській конференції Східнослов’янська філологія: здобутки і перспективи” (Кривий Ріг, 25-26 квітня 2007), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Література в системі міждисциплінарних зв’язків” (Львів, 16-18 травня 2007), ІХ Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 19-21 червня 2007), Міжнародній науковій поетологічній конференції Криза теорії” (Чернівці, 18-20 жовтня 2007), Міжнародній науковій конференції Польська, українська, білоруська та російська літератури в європейському контексті” (Луцьк, 30-31 жовтня 2007), Міжнародному українському науковому конгресі дослідників зарубіжної літератури та культури (Севастополь, 22-25 лютого 2008), Міжнародній науково-практичній конференції Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Луцьк, 20 березня 2008), Всеукраїнській науковій конференції Новітня теорія літератури і проблеми літературної антропології” (Тернопіль, 10-11 квітня 2008), Міжнародній науково-практичній конференції Ольвійський форум 2008: стратегії України в геополітичному просторі” (Ялта, 5-8 червня 2008).
Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертації викладено у 15 публікаціях, 12 з яких уміщено в фахових виданнях України.
Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, основної частини, що містить 4 розділи, висновків та списку використаних джерел (305 позицій). Загальний обсяг роботи складає ­­­212 сторінок, із них 185 основного тексту.

* Термін, на нашу думку, цілком прозорий семантично; окреслює психоаналітичний підхід серед методологічної системи літературознавства і, відповідно, мислиться в ракурсі дослідження виключно літературних явищ.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті розв’язання поставлених у дослідженні завдань приходимо до висновків про те, що психоаналіз, незважаючи на більш, як півстолітню практику застосування щодо літератури, потребує уважного та виваженого наукового осмислення, адже є одним із найперспективніших, проте і найменше вивчених методів.
Розглядаючи психоаналітичні дослідження в українському літературознавстві, зауважуємо, що помітною є чітка тенденційність, орієнтованість на фройдівську концепцію. Сучасний літературознавчий психоаналіз (термін, яким вважаємо за доцільне означити психоаналітичний підхід серед методологічної системи літературознавства), відтак, теж зорієнтований на виявлення й прочитання за рядками художнього тексту комплексів, невротичних станів, психічних відхилень та інших психопатологічних рис творчої особистості автора.
Найбільшою цінністю літературознавчого психоаналізу повинен бути художній твір і, зокрема, його мікрорівень, який водночас, з одного боку, відсилає до авторської індивідуальності, психічної, суб’єктивної, а, з іншого, дозволяє побачити її на рівні формальних елементів тексту.
У дисертаційному дослідженні розроблено й практично показано дієвість пропонованої психоаналітичної методології на прикладі творчості Ліни Костенко. Сама ж концепція будується на ідеї синтезу основних психоаналітичних підходів (фройдівського та юнґівського) при аналізі художнього твору. Власне, літературознавчий психоаналіз має поєднувати, а не розділяти психоаналіз особистості письменника та психоаналіз художнього твору.
На нашу думку, методологія психоаналізу насамперед повинна працювати з тлумаченням мікрообразів літературного тексту. Якщо психоаналіз зосереджується на розгляді мікрообразів, тоді він виконує свою безпосередню настанову на глибинний аналіз витоків та особливостей формального представлення елементів психіки автора.
Використовуючи робочий термін мікрообраз (найменший образний елемент індивідуального стилю письменника, втілений у слові (слово-знак, слово-символ, міфема, архетип тощо), ми акцентуємо на можливості застосування психоаналізу щодо індивідуального авторського стилю.
Вважаємо, що художній текст та його мікрорівнева організація (включно й до мікрообразів) указують на важливі процеси, що відбуваються у психіці письменника. За ними можна зрозуміти підсвідомі бажання, авторські настанови.
Психоаналіз мікрообразів визначаємо як поглиблений аналіз психічної вмотивованості мікрообразів авторського стилю.
Пропонована авторська методологія психоаналізу мікрообразів художнього тексту повинна мати певний алгоритм проведення такого аналізу, який, на нашу думку, ґрунтується на:
1) аналізі нехудожньої творчості з метою виявлення словника ключових для психоаналітичної інтерпретації понять в аспекті свідоме (раціональне) / несвідоме (ірраціональне)”;
2) аналізі сновидного матеріалу творчості, включно із реальними сновидіннями автора, зафіксованими у листах, щоденниках тощо на предмет виявлення мікрообразів ірраціонального походження;
3) сновидні мікрообрази стають орієнтовними для мотивного аналізу творчості. Сновидні мікрообрази, що розгортаються у провідні мотиви творчості, є основою для психоаналітичної інтерпретації особистості митця.
4) Мотивні мікрообрази аналізуються в аспекті архетипної трансформації (свідоме та несвідоме колективної психіки). Лінійні та доцентрові ланцюги мікрообразів проектуються на архетипи Аніми / Анімусу, Персони (Маски) / Тіні, Самості, що, в свою чергу, стає ключем для змістової (характер психологізму) та формальної (психологічно вмотивовані мікрообрази як елементи стилю) частин творчості.
Проаналізувавши з психоаналітичної точки зору творчість Ліни Костенко, приходимо до висновків про те, що вроджений інтелектуалізм письменниці, який недостатньою мірою реалізований у ліриці, знайшов своє втілення у промовах. Мікрообрази, що, згідно з теорією гострослів’я З.Фройда, втілені в технічних прийомах красномовства, вказують на психічну настанову Л.Костенко на т. зв. інтелектуальні мовні ігри” та отримання задоволення від власних мисленнєвих процесів.
Аналіз публічних виступів Ліни Костенко показує також і ключові образні елементи у творчості письменниці (Геній-Поет, нація, Україна тощо). Образ Генія-Поета є провідним. Опозиція Геній-Поет / нація вказує на суспільну місійність митця. У Л.Костенко вона виводиться з переконання, що ця місія посильна виключно жінці. Це яскраво прослідковується на архетипному рівні. Зокрема, реальну історичну особу Б. Хмельницького з роману Берестечко” показано таким, що не може виконати високий обов’язок щодо України, нації в той час, як місійність неісторичної особи (простої жінки, Марусі з роману Маруся Чурай”) є очевидною. У цьому вбачаємо ґендерну критику, закладену в Л.Костенко на рівні архетипного устрою українського суспільства.
Аналіз сновидінь виявляє у творчості Л.Костенко ірраціональні мікрообрази (води / ріки, лісу, степу, пустелі, поля, дороги, дерева, вогню). Вони, як правило, марковані негативно, дозволяють говорити про психічне переживання авторкою страху не-здійснення / страху творчого не-буття, що постає через різноманітні образи-замінники.
Сновидні мікрообрази виявляються у системі архетипної структури психіки авторки і здатні утворювати пари: Аніма / Анімус, Персона / Тінь. Поряд із мікрообразами, які явно представлені у сновидіннях, є також ті, які мисляться поруч із основними, але явно не представлені, хоча несуть на собі теж частинку змісту. Це, зокрема, мікрообрази дороги, дерева, вогню, річки / водойми тощо. Виявлення подібних мікрообразів у творчості Ліни Костенко дозволяє говорити про внутрішні переживання, самоусвідомлення, переродження і духовне ствердження, боротьбу з власними страхами.
Трансформаційні зміни, які проходять мікрообрази сновидного походження на основі предметних перетворень і на рівні емоційного маркування, наприклад, хата (дім) храм / церква вежа, несвідоме степ поле, несвідоме вода криниця вареники (листя) свідчать про важливість для авторки відбутися не лише в ролі поета, місійність якого у Ліни Костенко стоїть на першому місці, але й у ролі жінки, матері, господині. Внутрішній протест проти наближення самотньої старості бачимо на прикладі образу Марусі Чурай.
Мікрообрази храму / церкви і млинка є найбільш цікавими для розуміння творчості Л.Костенко загалом. Храм мислиться як досягнення Самості авторкою. Млинок єдиний мікрообраз у творчості Ліни Костенко, який втілює цензуру, тобто раціо. Сновидні мікрообрази виражають основні мотиви творчості письменниці, відтак, потребують уважного прочитання й аналізу. Вони вказують на особливості авторської психіки, відображеної у художньому творі за допомогою мікрообразів.
Мікрообрази сновидного походження у романі Ліни Костенко Берестечко” постають як органічне продовження сновидних образів, представлених у поетичних творах письменниці. Про це свідчить той факт, що деякі з них (зокрема, поле, птах, річка / море / водойма) найбільш повно розкриваються саме у романі, набуваючи нових семантичних відтінків та змінюючи конотації з позитивних на різко негативні або навпаки. Така очевидна маркованість сновидних мікрообразів визначається тим, що більшість сновидінь є жахами. Авторка сама боїться образів, які в них постають, хоча і вкладає той страх у головного героя роману Богдана Хмельницького. Негативно марковані мікрообрази показують психологічне підґрунтя з яскраво вираженим жіночим аспектом їх створення. Несвідомі страхи письменниці, тільки епізодично представлені в поезії та романі Маруся Чурай”, у Берестечку” реалізуються повною мірою, досягаючи піку.
Особливу рефлексійність Л.Костенко у творчості можна пояснити внутрішньою загерметизованістю, орієнтацією на себе-глибинну, а тому творчість для авторки є способом зрівноважити внутрішній і зовнішній світ, тобто способом досягнення Самості. Цю психічну особливість прослідковуємо, аналізуючи сновидні мікрообрази вежі, храму.
Рефлексійність письменниці може виявлятись як у суб’єктних сновидіннях, так і в безсуб’єктних. Незважаючи на те, чи мікрообрази концентруються навколо сновидця, чи постають без його автоообразу, вони однаково чітко виявляють авторські психічні характеристики завдяки акумульованому змістові.
Можемо стверджувати, що всі сновидні мікрообрази у творчості Л.Костенко підпорядковані єдиній меті шуканню і досягненню Самості. А Самість це найвища внутрішня гармонія, вона так чи інакше потребує інтеграції інших архетипних структур. Трансформація мікрообразів є одним із шляхів її досягнення. Це настанова всієї творчості Ліни Костенко. Найяскравіше це прослідковується на прикладі тепер навіть не сновидних, а виявлених нами архетипних мікрообразів.
Більшість мікрообразів беруть свій початок із авторського самовираження у тексті твору. Не варто забувати, що і промови, й роман Берестечко”, Маруся Чурай” написані автором-жінкою, що, зрештою, прояснює чимало вчинків і дій зображуваних героїв. Власне, текст не може бути відірваним від автора, у ньому, за словами психоаналітиків, заховані психічні вияви автора. За З.Фройдом, художній твір реалізація підсвідомих прагнень і почуттів того, хто його написав.
Мікрообразний рівень творчості представляє певний тип взаємодії мікроструктур між собою на позиціях трансформаційних процесів. Архетипні й сновидні мікрообрази у творчості Л.Костенко здатні до трансформації. Вони можуть мати подібні або й аналогічні змістові поля, але з розрізненням на предметному, емоційному рівнях тощо; їх трансформація є неминучою. Найцікавіше це втілено у корелятах архетипів Аніми / Анімусу. Мова йде про трансформацію образної пари Хмельницький відьма”. Б.Хмельницький є архетипним образом, у якому реалізується архетип Анімусу Л.Костенко. Головного героя роману Берестечко” розглянуто з позицій внутрішнього чоловіка” авторки.
У творчості, позаяк це є відображення психіки автора (остання завжди містить вічні дуальні пари архетипів), доцільно розглядати подвійні мікрообразні трансформації. Мається на увазі дуальна пара Персони (Маски)/ Тіні й Аніми / Анімусу. У творчості Ліни Костенко вони утворюють цілі ланцюги мікрообразів.
Архетип Персони втілено у мікрообразах сфери зайнятості, знаряддя професійної діяльності, матеріальних елементів, які відгороджують людину від світу зовнішнього і в такий спосіб захищають її внутрішній світ.
Образ Поета-генія є архетипним виявом у межах дуальної пари фемінно-маскулінного типу (Аніми / Анімусу) і елементом двох трансформаційних процесів. Настанова на подвійну трансформацію у творчості Ліни Костенко риса психічна, цілком умотивована з погляду психоаналітичної концепції.
На наше переконання, художня творчість для письменника це можливість і спроба пошуку Самості. Завданням дослідника є лише зуміти виявити, ідентифікувати ті мікрообрази, які мають первинний психічний зміст, загальний і добре відомий людству загалом і кожному зокрема. Архетип Самості може виявляти себе у таких домінуючих мікрообразах: мандали і як найпростішого її вираження мікрообразі сонця, повного місяця, храму, а також найвищим проявом Самості є образ Бога (Христа) як утілення гармонії та врівноваження всіх дуальних архетипних елементів колективного несвідомого із індивідуальним несвідомим.
Творчість полягає у постійній трансформації мікрообразів, в яких має змогу втілюватися та варіюватися психічний зміст автора. Оскільки архетипи як психічні змісти, що прагнуть наповнення та формального вияву, можуть реалізуватись у межах однієї бінарної архетипної пари (Анімусу / Аніми) або ж в різних архетипних парах (Анімусу / Тіні), то, відповідно, у творчості Ліни Костенко завжди буде присутня біполярність психічна. Вона, зрештою, є показовою у романах Маруся Чурай” та Берестечко” Ліни Костенко. Однак якщо у Марусі Чурай” центром є жіночий образ, то у романі Берестечко” він постає як позірно чоловічий.
Показовими у творчості Ліни Костенко є амбівалентні, психічно дуальні персонажі. Найчастіше це герої чоловічої статі (Гриць Бобренко, Богдан Хмельницький), які мають радше виражені жіночі риси, аніж чоловічі. Ця особливість свідчить про те, що створення образів закорінено глибоко у психологію авторки і відображає внутрішні психічні патерни архетипного походження (архетипи Анімусу / Аніми).
Результати дисертаційного дослідження засвідчили дієвість пропонованої методології дослідження мікрообразів художнього тексту з погляду психоаналітичної концепції, а також представляють новий науковий погляд на розробку актуальних проблем літературознавчого психоаналізу в Україні. Використання психоаналітичної методології для аналізу творчості Ліни Костенко дозволяє прочитати позатекстовий психологізм із одночасним виходом на формальний (мікрообраз як характеристика індивідуального стилю) та змістовий бік.
Психоаналіз мікрообразів творчості загалом будь-якого письменника дозволяє виявити глибинний психологізм автора, минаючи дражливі з етичної точки зору біографічні моменти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Автономова Н. Фрейд в Европе и в России : парадоксы второго пришествия” / Н.Автономова // Вопросы психологии. 2000. № 10. С. 15-26.
2. Алейникова Т. Психоанализ / ТатьянаАлейникова. Ростов-на-Дону : Феникс, 2000. 352 с.
3. Андрусенко В. Кодекс честі як імператив життя : на прикладі творчості Ліни Костенко / В. Андрусенко // Дивослово. 2003. № 3. С. 43-48.
4. Аристотель. О душе : [Електронний ресурс] / Аристотель ; пер. П.Попова, испр. и доп. М.Иткиным ; прим. А.Сагадеева // Режим доступу : http : //psylib.org.ua/books/arist01/index.htm
5. Асмолов А. ХХІ століття і психологія в століття психології / А.Асмолов // Психолог. 2004. № 1. С. 6-8.
6. Ассун Ж. Фрейд и фрейдизм / Ж.Ассун // Курьер ЮНЕСКО . 1993. № 5. С. 10-13.
7. Астаф’єв О. Символіка природи в поезії Ліни Костенко / О.Астаф’єв // Слово і час. 2005. №6. С. 53-56.
8. Астаф’єв О. Лірика : домінанта підсвідомого / О.Астаф’єв // Наукові записки. Літературознавство / За ред. М. Ткачука. Т. : ТНПУ, 2008. Вип. 23. С. 223-241.
9. Базилевський В. Поезія як мислення. Ліна Костенко / В.Базилевський // Базилевський В. І зав’язь дум, і вільний літ пера : літ.-крит. статті, есе, студія одного вірша. К. : Рад. письменник, 1990. С. 177-190.
10. Бакула Б. Історія і поезія / Б.Бакула // Дивослово. 2000. № 3. С.42-45.
11. Балей С. З психольогії творчости Шевченка / С.Балей // История психоанализа в Украине / сост. Кутько И., Бондаренко Л., Петрюк П. Х. : Основа, 1996. С. 132-186.
12. Банківська Н. Мітопоетичне мислення в романі Л. Костенко Маруся Чурай” / Н.Банківська, А.Яковець // Визвольний шлях. 2005. № 3. С. 52-73.
13. Барабаш С. Динаміка психологічних рефлексій в контексті інтимної лірики Ліни Костенко / С.Барабаш // Сучасний погляд на літературу : [наук. збірник, пам’яті акад. П.Хропка / Ред. кол. : П.П.Хропко (відп. ред.) та ін.]. К. : НПУ, 2004. Вип. 9. С.152-163.
14. Барабаш С. Етика поетичного живопису Ліни Костенко / С.Барабаш // Українська мова та література. 2003. № 7. С. 26-36.
15. Барабаш С. Принципи внутрішньої організації поетичного пейзажу Ліни Костенко / С.Барабаш // Гуманіт освіта в техн. вищ. навч. закладах : [збірник наук. праць / Ред. кол. : О.Д.Гнідан (відп. ред.) та ін.]. К. : [б. в.], 2005. Вип. 11. С. 298-309.
16. Барабаш С. Символ дороги як простір самопізнання в ліриці Ліни Костенко / С.Барабаш // Сучасний погляд на літературу : [наук. збірник / Ред. кол. : П.П.Хропко (відп. ред.) та ін.]. К. : НПУ, 1999. Вип. 8. С. 145-154.
17. Барабаш С. Творчість Ліни Костенко в ідейно-художньому контексті літературної доби: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філол. наук : спец. 10.01.01 Українська література” / СвітланаБарабаш. Л., 2004. 44 с.
18. Барабаш С. Філософія осягнення світу : про лірику Ліни Костенко / С.Барабаш // Дзвін. 2003. № 4. С.142-145.
19. Баррі П. Вступ до теорії : літературознавство і культурологія / ПітерБаррі; пер. з англ. О.Погинайко ; наук. ред. Р.Семків. К. : Смолоскип, 2008. 360 с.
20. Барт Р. Воображение знака / Р.Барт // Барт Р. Избранные работы : Семиотика. Поэтика. М. : Прогресс, 1994. С. 246-254.
21. Барт Р. Структурализм как деятельность / Р.Барт // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М. : Прогресс, 1994. С. 253-261.
22. Барт Р. Удовольствие от текста / Р.Барт // Барт Р. Избранные работы : Семиотика. Поэтика. М. : Прогресс, 1994. С. 462-518.
23. Бауер В. Энциклопедия символов / В.Бауер, И.Дюмотц, С.Головин. М. : Корн-пресс, 2000. 502 c.
24. Башляр Г. Избранное : поэтика пространства / ГастонБашляр. М. : РОССПЕН, 2004. 376 с.
25. Безруких А. Архетипы в психотерапии : [Електронний ресурс] / А.Безруких, О. Пилявина // Режим доступу : http://jungland.ru/ node/1115
26. Бергсон А. Вступ до метафізики / А.Бергсон // Антологія літературно-критичної думки / ред. М. Зубрицька. Л. : Літопис, 2001. С. 73-83.
27. Бергсон А. Творческая эволюция : [Електронний ресурс] / А. Бергсон // Режим доступу : http://psylib.org.ua/books/bergs01/index.htm
28. Бичатін С. Одкровення Карла Юнґа / С.Бичатін // Людина і світ. 1997. № 5. С. 11-16.
29. Бичатін С. Символи та міфи: культурологічна концепція К. Юнґа / С.Бичатін // Людина і світ. 2002. № 1. С. 60-64.
30. Бинсвангер Л. Феноменология и психопатология:[Електронний ресурс]/Л.Бинсвангер//Режимдоступу:http://anthropology.rinet.ru/old/3/binsvanger2.htm
31. Бірштейн І. Сон В. Гаршина. Психоневрологічний етюд до питання про самовбивство / І.Бірштейн // История психоанализа в Украине / сост. Кутько И., Бондаренко Л., Петрюк П. Х. : Основа, 1996. С. 118-131.
32. Благовещенский Н. Об использовании толкования сновидений аналитика для исследования контрпереноса : [Електронний ресурс] / Н.Благовещенский//Режимдоступу:http://www.psyterra.narod.ru/psy_an/default_13.htm
33. Блум Г. Західний канон: книги на тлі епох / ГаролдБлум ; пер. з англ. під заг. ред. Р.Семківа. К. : Факт, 2007. 720 с.
34. Большаков В. Искушение стихиями / В.Большаков // Башляр Г. Вода и грезы: Опыт о воображении материи. М. : Изд. гуманит. лит., 1998. С. 6-15.
35. Бондаренко Л. З історії психоаналізу в Україні / Л.Бондаренко // Філософія. Історія культури. Освіта. Х. : Око, 1996. С. 399-403.
36. Боснак Р. В мире сновидений / Р.Боснак // Наука и религия. 1990. № 9. С. 18-23.
37. Бреннер Ч. Сновидения в клинической и психоаналитической работе / Ч.Бреннер // Современная теория сновидений : [сборник]. СПб. : АСТ, Рефл-бук, 1998. С. 73-93.
38. Брюховецький В. Ліна Костенко : Нарис творчості / В’ячеславБрюховецький. К. : Дніпро, 1990. 262 с.
39. Вальзер Х. Г. Психоанализ в Швейцарии / Х. Вальзер // Энциклопедия глубинной психологии / общ. ред. А. Боковикова. М. : Когито-центр” ; МГМ, 2001. Т. 2. С. 462-490.
40. Ванинг ван А. Работы одного из пионеров психоанализа Сабины Шпильрейн:[Електроннийресурс]/А.ВанВанинг//Режимдоступу:http://www.voppsy.ru/journals_all/issues/1995/956/956066.htm
41. Выготский Л. Искусство и психоанализ / Л.Выготский // Классический психоанализ и художественная литература / сост. и общ. ред. В.Лейбина. СПб.: Питер, 2002. С. 349-368.
42. Гаєвський С. Фрайдизм у літературознавстві / С.Гаєвський // История психоанализа в Украине / сост. Кутько И., Бондаренко Л., Петрюк П. Х.: Основа, 1996. С. 260-268.
43. Гадамер Г.-Г. Актуальність прекрасного. Мистецтво як гра, символ і свято / Г.-Г.Гадамер // Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика. К. : Юніверс, 2001. С. 51-99.
44. Герасимчук В. Оббиті пелюстки : думки про літературу / В.Герасимчук // Літературна Україна. 2007. 26 квітня. С. 8.
45. Гиндилис Н. Аналитическая психология К.Г.Юнга : к вопросу понимания самости / Н.Гиндилис // Вопросы психологии. 1997. №6. С. 39-96.
46. Голдсмит Г. Некоторые замечания о психоанализе, языке и переводе : [Електроннийресурс]/Г.Голдсмит//Режимдоступу:http://www.psyterra.narod.ru/psy_an/default_3.htm
47. Горчак О. Поразка / О.Горчак // Укр. мова та литература. 2003. №7. С. 20-23.
48. Грабович Г. До історії української літератури. Дослідження, есеї, полеміка / ГригорійГрабович. К. : Критика, 2003. 632 с.
49. Грабович Г. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Т.Шевченка / ГригорійГрабович. К. : Критика, 1998. 206 с.
50. Грабович Г. Тексти і маски / ГригорійГрабович. К. : Критика, 2005. 312 с.
51. Григорьев И. Психоанализ как метод исследования художественной литературы / И.Григорьев // Классический психоанализ и художественная литература / сост. и общ. ред. В.Лейбина. СПб. : Питер, 2002. С. 326-349.
52. Гринсон Ральф Р. Исключительное положение сновидения в психоаналитической практике / Р.Ральф Гринсон // Современная теория сновидений : [сборник]. СПб.: АСТ, Рефл-бук, 1998. С. 93-129.
53. Гринсон Ральф Р. Техника и практика психоанализа / РомеоРальф Гринсон. М.: Когито-центр, 2003. 478 с.
54. Грот Н. Сновидение как предмет научного анализа / НиколайГрот. Х.: Гуманит. центр, 2007. 128 с.
55. Гугнин А. Феномен Фройда и человек / А.Гугнин // Педагогика. 1996. № 6. С. 114-120.
56. Гуревич П. Бессознательное как фактор культурной динамики / П.Гуревич // Вопросы философии. 2000. № 10. С. 37-41.
57. Гуревич П. Теория и практика психоанализа / П.Гуревич // ОвчаренкоВ. Классический и современный психоанализ. М.: Академ. проект, 2000. С. 233-272.
58. Гуревич П. Философская антропология Эриха Фромма / П.Гуревич // Фромм Э. Бегство от свободы. М. : Прогресс, 1989. С. 248-267.
59. Дадун Р. Фрейд / РожеДадун ; пер. с фр. Д.Федорова. М. : АО Х.Г.С.”, 1994. 512 c.
60. Дейвіс Н. Європа: історія / НорманДейвіс ; пер. з англ. П. Таращука. К. : Основи, 2001. 1464c.
61. Деннет Д. Виды психики. На пути к пониманию сознания:[Електроннийресурс]/Д.Деннет;пер.А.Веретенникова//Режимдоступу:http://psylib.org.ua/books/dennd01/index.htm
62. Джонсон Р. Сновидения и фантазии. Анализ и использование : [Електроннийресурс]/Р.А.Джонсон//Режимдоступу:http://www.jungland.ru
63. Довідник з теорії літератури / упоряд. У.Данильцова. К. : А.К.С., 2001. 160 с.
64. Донченко О. Архетипи соціального життя і політика : глибинні регулятиви психополітичного провсякдення / О.Донченко, Ю.Романенко. К. : Либідь, 2001. 334 с.
65. Дроздова М. Психологія мистецтва : [навч. посібник] / Марина Дроздова. Ніжин : Аспект-Поліграф, 2006. 104 с.
66. Дроздовський Д. Коли доторкаєшся до вічності : метафізична вічність поетичного буття Ліни Костенко / Д.Дроздовський // Поезія Ліни Костенко в часах перехідних і вічних : [матеріали круглого столу / Упоряд. Т. Шаповаленко]. Х.: Прапор, 2006. С. 69-79.
67. Євса К. Ліна Костенко. Пам’ять. Творчість. Любов. Природа / К.Євса // Початкова освіта. 2006. № 10, С. 5-6.
68. Жан Пиаже: теория, эксперименты, ди