ХУДОЖНІЙ ЧАС І ХУДОЖНІЙ ПРОСТІР У ДРАМАТУРГІЇ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XVIІ-XVIII СТ.)

Краткое описание

Криворізький державний педагогічний університет

На правах рукопису

КОЗЛОВ Роман Анатолійович

УДК 821.161.2-2.09

ХУДОЖНІЙ ЧАС І ХУДОЖНІЙ ПРОСТІР У ДРАМАТУРГІЇ
(НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XVIІ-XVIII СТ.)

10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
СТРЮК Лариса Борисівна,
кандидат філологічних наук, професор

Кривий Ріг 2005

ЗМІСТ
Вступ. 3
РОЗДІЛ 1 Теоретико-методологічні основи дослідження. 12
1.1. Становлення змісту загальнонаукових категорій час” і простір” 12
1.2. Стан розробки проблеми художнього часу і простору в мистецтвознавстві та літературознавстві 25
Висновки до розділу 1. 53
РОЗДІЛ 2 Видова специфіка дослідження художнього часу і простору літературного твору. 57
2.1. Проза. 58
2.2. Поезія. 64
2.3. Драматургія. 69
Висновки до розділу 2. 74
РОЗДІЛ 3 Художній час і художній простір давньої української драматургії 76
3.1. Першоджерела української драматургії 79
3.2. Вертепна п’єса. 93
3.3. Інтермедії та сатиричні сценки. 97
3.4. Декламації та діалоги. 104
3.5. Шкільна драматургія. 116
3.6. Історична драматургія. 138
Висновки до розділу 3. 145
Висновки. 151
Список використаних джерел. 158

Вступ
Актуальність дослідження.
У сучасній науці активно використовуються поняття світ особистості”, картина світу”, універсальна картина світу” і подібні на означення динамічної ієрархічної системи уявлень про оточуюче середовище. Одним з провідних напрямків наукової роботи є виокремлення в ній базових, фундаментальних та вищих, надбудовних аспектів, співвідношень між ними, що дасть більш детальне уявлення про особливості людської свідомості взагалі й процесу образного мислення зокрема. Як показують сучасні дослідження (праці М.Ахундова [16], С.Аскольдова [14], Г.Ключарєва [117], Т.Титарен­ко [188] та ін.), до базових аспектів свідомості слід відносити часові та просторові уявлення і позиції, оскільки їхній вплив пронизує усю свідомісну надбудову, вони використовуються людиною для пояснення багатьох явищ дійсності, у тому числі й абстрактних категорій. Цю тезу підтверджують і сучасні лінгвістичні дослідження (М.Всево­лодова, Є.Владимир­ський [47], І.Лисухін [141], С.Лобода [137] й інші), особливо активно роль мовних елементів з часовими та просторовими значеннями розробляється в сучасних дисертаційних роботах [227, 38, 112, 156, 218 та ін.].
Вивчення окремого твору або й цілого виду мистецтва завжди має на меті осягнення психічних процесів, унаслідок яких формується художній образ. Відповідно постає гостра необхідність дослідження базових аспектів свідомості автора і перцепієнта, зокрема часових та просторових, вивчення втілення цих явищ у творі мистецтва, їхніх змістових, формальних та функціональних особливостей. Особливого значення така робота набуває у сфері науки про художню літературу мистецтва, інтелектуальність якого зумовлюється самим матеріалом творення образів, виключним рівнем свідомості митця і не менш високим інтелектом перцепієнта.
Сформульована ще в працях Арістотеля, теоретиків класицизму, розгалужена представниками німецького романтизму й класичної філософії, проблематика художнього часу і художнього простору знайшла успішний розвиток в естетиці, мистецтвознавстві й зокрема літературознавстві ХХст. Нині вона розробляється особливо активно, а праці М.Бахтіна, Ю.Лотмана, Д.Лихачова стали теоретичним підґрунтям більшості вітчизняних досліджень з художнього часу і простору.
М.Бахтіним у роботах Час і простір у творах Гете” [20], Форми часу та хронотопу в романі” [22] були сформульовані основні принципи хронотопного аналізу прозового твору, який базується на вивченні причинно-наслідкових та хронологічних зв’язків сюжету. Тут уперше визначено сутнісне злиття художнього часу і художнього простору, на означення якого дослідник увів термін хронотоп” (букв. часопростір”), що зайняв міцні позиції в науці.
У праці Ю.Лотмана Структура художнього тексту” [140] сформульовані найважливіші принципи різноаспектного, у тому числі й хронотопного аналізу поезії. Особливості художнього часу та художнього простору простежуються не тільки на лексичному, а передусім на структурно-семантичному рівні. При такому підході твір розглядається як система текстів зі своєрідними інформаційними кодами.
Д.Лихачов у праці Поетика давньоруської літератури” [134] присвятив окремі розділи поетиці художнього простору і художнього часу, керуючись у процесі дослідження переважно сюжетним принципом, але паралельно послуговуючись й іншими і розкриваючи теоретичні положення хронотопного аналізу.
При огляді літературознавчих праць з проблем художнього часу і простору стає помітним вплив видових ознак аналізованих творів на методику роботи. На сьогодні найбільш детально розроблена методика аналізу прози, їй зокрема присвячені праці, авторами яких є (подаємо в алфавітному порядку, оскільки зіставлення результатів їхніх праць не входить у завдання нашого дослідження) БернадськаН. [24, 25], БілодідІ. [28], ГерднерР. [59], ГорностаєвМ. [68], ГречнєвВ. [70], ГуменнийМ. [79, 80], ДенисоваТ. [83], ДжохадзеН. [84, 85], ДрагомирецькаН. [95], ЄгоровІ. [96], ЗарицькийО. [101], ІваничукР. [104], КуземськийВ. [126], ЛейтісМ. [130, 131], МаргвелашвіліГ. [143], МисливецьН. [149], МотильоваТ. [155], НеклюдовС. [157], ПоповаІ. [168], РжевськаН. [172], ХабатюкЮ. [213], Чан Дінь Ши [220], ШкловськийВ. [226] та інші.
Хронотопний аналіз поезії ще знаходиться в стадії становлення, але в цій сфері вже наявні суттєві напрацювання. Найпомітнішими є дослідження Л.Дзіковської [86], М.Ільницького [105], О.Камінчук [109], О.Лободи [137], В.Мовчанюка [152], Н.Москаленко [154], Е.Свенцицької [176] та інших.
Про актуальність проблематики художнього часу і художнього простору в сучасному літературознавстві, мистецтвознавстві й естетиці свідчать збірники праць Ритм, простір і час у літературі та мистецтві” (1974р.) [173], Ритм, простір і час у художньому творі” (1984р.) [174], Категорія часу в художній літературі” (1987р.) [113], Жанр та композиція літературного твору” (1988р.) [98] та інші, хоча саме вони все яскравіше й чіткіше підкреслюють диспропорційність розподілу уваги сучасних дослідників до проблем хронотопу в різних видах літератури: найбільш дослідженими є проза та поезія, а драматургія все ще залишається поза увагою сучасних літературознавців. До неї принагідно звертаються театрознавці, але досліджувані ними питання художнього часу і простору лежать у площині іншого мистецтва. Багатий матеріал з цього питання міститься в серії праць О.Анікста, присвячених історії становлення й розвитку теорії драми”, однак він потребує суттєвої обробки й упорядкування (що не входило в завдання науковця) і, крім того, часто лежить на меж

Список литературы

Висновки
1. При з’ясуванні стану розробки проблеми були виокремлені три ключові етапи розвитку уявлень і понять про художній час і художній простір, співвідносні з етапами становлення загальнонаукових категорій час” і простір”:
а) античне й класицистичне розуміння художнього часу і простору як формальних умов розгортання зображуваних подій відповідає уявленням про абсолютний час (тривалість) та абсолютний простір (місце); вершиною такої концепції стала вимога триєдності драматургічного дійства;
б) розмежування абсолютного та відносного часу і простору в епоху Просвітництва дало можливість літературознавству звільнити художній час і простір від тиску жанрових канонів й узгоджувати історико-географічні умови зображуваних подій з авторським задумом; при цьому відбувалося подолання принципу єдності часу, місця і дії драматургічного твору, виведення цього виду літератури на нові обрії художнього зображення й сприймання;
в) звільнення від поняття абсолютності й усвідомлення часу та простору як первинних форм існування матерії в науці ХХ ст. дало можливість літературній практиці й літературознавству розглядати художній час і художній простір як один із первісних інформаційних кодів з потужним художнім потенціалом; важливим моментом розвитку концепції стало введення поняття хронотоп” на означення взаємопов’язаності часових та просторових явищ.
2. За теоретичну основу дослідження було взято праці М.Бахтіна, Д.Лихачова, Ю.Лотмана та інших дослідників. На підставі виголошених у них положень сформульовано такі дефініції базових термінів.
Художній простір це система топологічних відношень і топонімів, що використовується в процесі художньої творчості, у процесі становлення і функціонування художнього (зокрема літературного) образу. Вона не вичерпується зафіксованими в тексті елементами, а включає в себе й комплекс знаків та символів із просторовим значенням, які актуалізуються у свідомості автора і читача в процесі художнього мислення.
Художній час це система хронологічних відношень, художньо використаних у творі. Поруч із безпосереднім хронологічним узгодженням зображених подій художній час охоплює і комплекс понять, знаків та символів із часовим значенням, відбитих у мисленні й мові актуалізованих факторів свідомості автора та перцепієнта.
Художній хронотоп (або хронотоп, як це частіше вживається в сучасному літературознавстві) у широкому розумінні позначає часопростір” систему всіх часових і просторових елементів твору, що усвідомлюються в їхній змістовій та функціональній цілісності, яка й складає актуальну сутність поняття. У більш вузькому значенні хронотоп специфічні складові часопростору, які мають одночасно і часову, і просторову характеристики. У цьому випадку актуалізується злитість часу й простору, відтворення їх у межах одного поняття чи й навіть лексеми явище, характерне саме для художньої літератури. Таке бачення хронотопу дозволяє досліджувати як внутрітекстові художні явища, так й інтертекстуальні: мотив, сюжетний хід, мандрівний сюжет іт.п.
3. Для формування робочої концепції художнього часу і художнього простору в літературі як найбільш продуктивний був обраний функціональний підхід, з допомогою якого найважливіші художні функції часових та просторових елементів твору, виокремлені в літературознавстві, були зведені до трьох груп. На цій підставі сформульована теза про можливість виокремлення в межах художнього часу, простору і хронотопу трьох функціональних підструктур:
конструктивної, що обіймає сферу побудови дійсності твору” і включає в себе ті локативи та відношення між ними, які допомагають топологічно й хронологічно скоординувати у свідомості автора і перцепієнта зображувані події, розширити зміст зображуваних явищ за рахунок встановлення зв’язків з реальною географією та історією (процес прив’язування”);
індивідуальної (психічної), яка відбиває ставлення автора, персонажів, читача до тих чи інших локативів і формується переважно з маркованих елементів простору і часу; до неї включаються й невласне літературні просторові (елементи графіки в поезії, геометрична побудова прози, відчуття сцени у драматургії, особливості конкретного видання твору тощо) й часові (мелодика і темпоритм поезії, тривалість зображення дії тощо) явища та фактори;
концептуальної, яка конкретизує просторові й часові характеристики художнього задуму, елементи світовідчуття й світокомпозиції, відбиті в загальній побудові художнього простору і часу (часопростору взагалі).
4. При огляді сучасних літературознавчих праць із питань художнього часу і простору з використанням функціонального підходу була спостережена домінантна залежність методики хронотопного аналізу і видових ознак творів.
Зокрема, при аналізі прозових творів базова інформація для аналізу отримується переважно з конструктивних підструктур часу та простору, і на цій основі робиться висновок про особливості концептуального часу та простору. Аналіз індивідуально-суб’єктивного часу і простору є допоміжним.
У поезії конструктивний час та простір, як правило, підміняються реальним часом та простором, а тому ця підструктура художньо не актуалізується, і основним носієм інформації виступає індивідуально-суб’єктивний (психічний) час і простір, від особливостей якого залежать характеристики концептуальних підструктур. Тому й аналіз поетичних творів слід проводити у напрямку від суб’єктивності до концептуальності.
5. Відповідно до видових особливостей драматургії були сформульовані загальні засади хронотопного аналізу. Вихідним пунктом має стати інформація про конструктивний час і простір твору, як систему всіх локативів твору в їхньому співвідношенні з реальною історією та географією. Наступний етап аналіз індивідуально-суб’єктивного сприймання дійовими особами кон­структивних локативів і визначення на цій підставі антитезових та конфліктних пар. Узагальнення й синтезування наслідків такої роботи веде до розкриття особливостей концептуального часу і простору.
6. При класифікації творів української народної та давньої літературної драматургії за історично-жанровим принципом були сформовані такі жанри: діалогізовані дитячі примовки і пісні; ігри навчально-моделю­ючого характеру; ігри-змагання провідника і хору; ігри-змагання двох хорів; діалогізовані пісні; календарні й родинно-побутові обряди; народні вистави; вертепна драма для фольклорних творів; інтермедії та інтерлюдії; сатиричні етюди, сценки, п’єски; декламації та діалоги; релігійно-містеріальні п’єси і п’єси-міраклі; п’єси-мораліте та історичні п’єси для літературних творів з виділенням у кожній групі тематичних підгруп.
7. Аналіз творів фольклорної драматургії показав ускладнення конструктивного простору від своєрідної вибірки” з реального простору до його цілісної моделі, зростання часових масштабів, зникнення розривів між часовими локативами; деталізування просторових локативів, наповнення їх предметною й подієвою конкретикою. Конструктивний час, як правило, базується на причинно-наслідкових зв’язках, його межі поступово зростають від моменту до цілого життя людини. Конструктивний час або конструктивний простір ігор-змагань двох хорів, пісень-діалогів і календарних та родинно-побутових обрядів дуже часто маркується і навіть набуває ознак антитези.
Індивідуально-суб’єктивний час і простір в українській народній драматургії практично відсутні, за винятком лише пісень-діалогів творів, повністю зорієнтованих на особистість героя.
Концептуальний час і простір в усіх жанрах близькі до об’єктивного часу та простору. Лише в іграх-змаганнях та деяких піснях-діалогах концептуальний час або простір і дуже рідко хронотоп стають мозаїчними, тобто втрачають комплексні зв’язки між своїми локативами.
8. Аналіз вертепної драми, інтермедій, сатиричних діалогів і сценок засвідчив їхню генетичну спорідненість. Концептуальні та конструктивні часові й просторові підструктури в більшості творів цілком об’єктивні та реальні. У них автори використовують специфіку художнього часу або художнього простору для формування певних асоціацій реципієнта, за допомогою яких твір набуває суспільної гостроти, а зображені в ньому події типовості чи, навпаки, унікальності.
9. Основою формування концептуальних підструктур художнього часу та художнього простору декламацій і діалогів релігійного та історичного змісту є залучена авторами позатекстова інформація. Розширення змісту твору, а також формування конструктивних часових і просторових підструктур відбувається шляхом використання різноманітних часових, просторових та хронотопних екскурсів. На фоні інших творів яскраво виокремлюється діалог С.Дівовича Разго­вор Великороссии с Малороссией”, де конструктивний час і простір утворюють дві групи локативів: умови самого діалогу й умови історичного розвитку персонажів діалогу, а в кінці твору зливаються в цілісний історико-повістувальний концептуальний часопростір.
10. У п’єсах календарно-релігійного циклу, міраклях, мораліте спостерігається значне ускладнення практично всіх підструктур художнього часу й простору, пов’язане, насамперед, з уведенням до змісту твору абстрактних і алегоричних понять, великої кількості символів. Особливу роль автори приділяють структурно-змістовому розподілу і концептуальних, і конструктивних підструктур художнього часу та простору на абстрактні та реальні. Події, що відбуваються в абстрактних часових та просторових умовах, більш доступні як для сценічного відображення, так і для сприймання. Саме вони формують проблемно-ідейний центр твору. Події, подані автором у реальних, однак зазвичай невпорядкованих часових та просторових умовах, формують декоративний сюжетний фон” до основного конфлікту і повчального змісту твору.
11. Художній час і простір української історичної драматургії XVII-XVIIIст. закономірно об’єктивні та реальні. Основу концептуальних підструктур складає цілісна часова вісь та цілісний просторовий локатив. Конструктивні ж підструктури, незважаючи на їхню деталізованість, мають переважно асоціативний характер, а тому сюжет твориться за допомогою залученої інформації. Неодноразово підкреслювана дослідниками унікальність анонімної історичної драми Милость Божа” виявляється і в побудові її часопростору: події розгортаються в цілісних алегорично-абстрагованих часових і просторових координатах, а функції асоціювання з реальною географією та історією в цьому творі покладені передусім на сюжетну канву твору, незначні ж часові та просторові конструктивні елементи повністю підпорядковуються загальній асоціативності твору.
12. У процесі аспектного хронотопного аналізу творів фольклорної та літературної української драматургії виявлено ускладнення змісту, форм і функцій художнього часу та простору, кількісне і якісне зростання їхніх ознак як на рівні генезису окремих жанрів, так і в процесі розвитку драматургії взагалі.
13. Практична перевірка показала результативність такого функціонального підходу та продуктивність розробленої методики хронотопного аспектного аналізу творів драматургії й дала можливість зробити певні уточнення методики.
По-перше, важливими засобами зображення і розширення змісту конструктивного часу і простору драматургічного твору є екскурс та асоціювання, тому для максимального розкриття сутності цих факторів слід враховувати семантику епічних вставок та використаних авторами символів і мотивів.
По-друге, індивідуально-суб’єктивне маркування часових і просторових локативів, як правило, виявляється в побудові конструктивного часу та простору. Тому слід простежувати співвіднесеність місця і часу подій кожного акту з етапами розвитку конфлікту твору.
По-третє, попри загальну об’єктивність художнього зображення в драматургії провідними засобами втілення авторського усвідомлення часу і простору є добір реальних локативів для розташування в них зображуваних подій та часова чи просторова зумовленість конфлікту. А тому висновки про авторський час і простір повинні підкріплюватися і перевірятися додатковою (позатекстовою) інформацією.
По-четверте, важливим є врахування жанрових особливостей твору при розробці методики й здійсненні аспектного хронотопного аналізу. Зокрема у фольклорних творах індивідуально-психічні підструктури часу і простору повністю витісняються суспільними; у вертепі, інтермедіях, декламаціях і діалогах у становленні актуальності твору значну роль відіграють конструктивні елементи художнього часу і простору, що потребує залучення при аналізі значного масиву додаткової інформації; твори шкільної драматургії потребують всебічного різноаспектного дослідження художнього часу і простору, у тому числі й за методиками, характерними для творів прози і поезії.
По-п’яте, розроблена методика може використовуватися для аналізу драматургічних творів різних історичних періодів, оскільки при її формуванні враховано найбільш загальні аспекти драматургії як виду літератури і передбачена можливість вивчення художнього часу, художнього простору і хронотопу як окремо, так і комплексно, у зв’язку з іншими аспектами змісту і форми.
14. Як показало дослідження, зміст художнього часу і художнього простору конкретних драматургічних творів має значні масштаби і відтворює багатогранну палітру художнього мислення, а отже, потребує детального і різнобічного вивчення. Форми вираження художнього часу і простору в теорії та практиці драматургії в цілому вже осмислені й опрацьовані, найменш дослідженою залишається складна галузь поетики художнього часу і простору.
І все ж на особливу увагу в подальших дослідженнях заслуговує функціональний аспект художнього часу і художнього простору в окремих драматургічних творах, жанрових єдностях, творчих спадках драматургів, групах творів, які належать конкретним течіям, напрямкам, методам тощо. Надзвичайно перспективним, на нашу думку, є дослідження логіки, закономірностей функціонування цих явищ.

ЗАКЛАДКА ОСТАННЯ СТОРІНКА ТЕКСТУ
Список використаних джерел
1. Алісеєнко О. Особливості художнього простору та часу в романі А.Мердок The Nice and The Good”: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.01.04 / Дніпропетровський національний університет. Д., 2001. 18с.
2. Анализ драматического произведения: Межвузовский сборник / Под ред. В.М.Марковиича. Л.: Изд-во Лен-го ун-та, 1988. 368 с.
3. Анализ литературного произведения. Сб. статей. Л.: Наука, 1976. 236с.
4. Аникст А. Теория драмы на Западе в первой половине ХІХ века. Эпоха романтизма. М.: Наука, 1980. 652 с.
5. Аникст А. Теория драмы на Западе во второй половине ХІХ века. М.: Наука, 1988. 505 с.
6. Аникст А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. М.: Наука, 1967. 456 с.
7. Антология мировой философии. В 4-х т. Т. 2: Европейская философия от эпохи Возрождения по эпоху Просвещения. М.: Мысль, 1970. 776с.
8. Антология мировой философии. В 4-х т. Т. 3: Буржуазная философия конца XVIII в. первых двух третей ХІХ в. М.: Мысль, 1971. 760с.
9. Антологія української поезії: В 6-тит. К.: Дніпро, 1984. Т.1. 454с.
10. Аристотель. Поэтика // Сочинения. В 4-х т. М.: Мысль, 1983. Т.4. С. 645-680.
11. Аристотель. Физика // Сочинения. В 4-х т. Т.3. М.: Мысль, 1981. С.59-262.
12. Аронов Р. А. Взаимоотношение пространства и времени и пространства-времени // Философские науки. 1972. №4. С.35-43.
13. Аскин Я. Ф. Проблема времени. Ее философское истолкование. М.: Мысль, 1966. 200с.
14. Аскольдов С. А. Время онтологическое, психологическое и физическое // Философия и мировоззрение. М.: Изд-во полит. лит-ры, 1990. С.398-402.
15. Ахмакова О. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 608с.
16. Ахундов М. Д. Концепции пространства и времени: истоки, эволюция, перспективы. М.: Наука, 1982. 224с.
17. Бабушкин С.Пространство и время художественного образа: Автореф. дисс канд. философ. наук / ЛГУ им. А. А. Жданова. Л., 1971. 20с.
18. Баран Г. Художній час і простір у «Сонячній машині» В.Винниченка // Слово і час. 1999. № 9. С.60-63.
19. Баранник Д., Гай Г. Драматичний діалог. Питання мовної композиції. К.: В-во Київ. ун-ту, 1961. 163с.
20. Бахтин М. Время и пространство в произведениях Гете // Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. С.216-249.
21. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М., 1979. 169с.
22. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике // БахтинМ. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. С.237-402.
23. Белинский В. Разделение поэзии на роды и виды // Белинский В. Избранные эстетические работы: В 2 т. Т. 1 / Сост., вступ. статья и комм. Н. К. Гея. М.: Искусство, 1986. С.215-283.
24. Бернадская Н. И. Идейно-художественная функция временных смещений в композиции современного романа: Автореф. дис... канд. филолог. наук. К., 1986. 18с.
25. Бернадська Н. Проблеми часових зміщень у літературно-художній критиці 70-х років ХХ ст. // Літературознавство. Мовознавство: Вісник Київського ун-ту. Вип. 31. К.: Вища шк., 1989. С.9-15.
26. Білецький О. Зародження драматичної літератури на Україні // БілецькийО. Зібрання творів у 5-ти т. Т.1: Давня українська і давня російська літератури. К.: Наук. думка, 1965. 528с.
27. Білий О. Криза буржуазної свідомості і проблема художнього часу (за романом Т.Манна «Чарівна гора») // Радянське літературознавство. 1980. №4. С.64-71.
28. Білодід І. К. Ритми прози. Ритмомелодійні засоби творів О.Т.Гончара // Українська мова та література в школі. 1968. №5. С.16-23.
29. Блок В. Диалектика театра: Очерки по теории драмы и ее сценического воплощения. М.: Искусства, 1983. 294с.
30. Борєв Ю. Эстетика. Теория литературы: Энциклопедический словарь терминов. М.: ООО «Из-во Астрель»; ООО «Из-во АСТ», 2003. 575 с.
31. Бочаров С. Г. О художественных мирах. М.: Сов. Россия, 1985. 296 с.
32. Буало Нікола. Мистецтво поетичне. К.: Мистецтво, 1967. 136с.
33. Будагов Р. А. Язык реальность язык. М.: Наука, 1983. 262с.
34. Буряк В. Д. Поетика інформаційно-художньої свідомості. Еволюція форм і методів вираження інформації (факту) в контексті інтелектуалізації творчої свідомості: Монографія. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2001. 392 с.
35. Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины: Учеб. пособие / Л. В. Чернец, В. Е. Хализев, С.Н.Бройтман и др. / Под ред. Л. В. Чернец. М.: Высш. шк.; Изд. центр «Академия», 2000. 556 с.
36. Веселка. Антологія української літератури для дітей у трьох томах. Т.1: Твори дожовтневого періоду. К.: Веселка, 1984. 551с.
37. Веселовский А. Н. Историческая поэтика. М.: Высш. шк., 1989. 406с.
38. Виноградова О. Функціонально-семантична категорія локативності в сучасній українській літературній мові: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Інститут української мови НАН України. К., 2001. 19 с.
39. Виргинский В. Очерки истории науки и техники XVI-XIX веков. М.: Просвещение, 1984. 288с.
40. Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн.: Навч. вид. Кн. 2. Львів: Світ, 1994. 560с.
41. Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн.: Навч. вид. Кн. 1. Львів: Світ, 1992. 696с.
42. Возняк М. Початки української комедії (1619-1819). Львів: Всесвітня бібліотека, 1919. 248с.
43. Волинський К. Основи теорії літератури. К.: Рад. шк., 1967. 366с.
44. Волошин І. О. Джерела народного театру на Україні. К.: Держмузвидав, 1960. 228с.
45. Вольтер. Философские сочинения. М.: Наука, 1989. 752 с.
46. Воронков С. С. Об объективном смысле временных терминов и оборотов // Филос. науки. 1988. №4. С.44-45.
47. Всеволодова М. В., Владимирский Е. Ю. Способы выражения пространственных отношений в современном русском языке. М.: Рус. яз., 1982. 264с.
48. Всеволодский-Генгросс В. Русский театр. От истоков до середины XVIIIв. М.: Наука, 1957. 256с.
49. Гайденко В. П. Тема судьбы и представление о времени в древнегреческом мировоззрении // Вопр. философии. 1969. №9. С.88-98.
50. Галаган Г. П. Малорусский «вертеп» или вертепная рождественская драма: Объяснительный текст с нотами и рисунком ящика для представлений // Киевская старина. 1882. Т. IV. С. 1-38.
51. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О. Галича. К.: Либідь, 2001. 488с.
52. Гассенди П.Сочинения в 2-х томах. Т.1. М.: Мысль, 1966. 431 с.
53. Гачев Г. Содержательность художественных форм. Эпос. Лирика. Драма. М.: Искусство, 1968. 299с.
54. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Т. 2.: Филоофия природы. М.: Мысль, 1975. 696 с.
55. Гегель Г. Эстетика. В 4-х т. М.: Искусство, 1968-1974. Т.1. 312с.; Т. 2. 326с.; Т. 3. 622с.; Т. 4. 676с.
56. Гей Н. К. Время и пространство в структуре произведения // Контекст. 1974: Литературно-теоретические исследования. М.: Наука, 1975. С.213-229.
57. Гей Н. К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. 472 с.
58. Гердер И. Г. Критические леса... // Гердер И. Г. Избранные сочинения. М.-Л., 1959. С.157-180.
59. Герднер Р. Особливості зображення категорії часу в оповіданнях Івана Сенченка // Zeitshrift für Slavistic. 1975. Bd. XX. # 2. S. 200-203.
60. Гете И.-В. Об искусстве. М.: Искусство, 1975. 623с.
61. Гиршман М. М. Избранные статьи: Художественная целостность. Ритм. Стиль. Диалогическое мышление / Донецкий государственный университет. Донецк: Либідь, 1996. 160 с.
62. Гиршман М. М. Литературное произведение. Теория и практика анализа. М.: Высш. школа, 1991. 160с.
63. Гоббс Т. Избранные произведения в 2-х томах. Т.1. М.: Мысль, 1964. 583с.
64. Горацій. Твори. К.: Наукова думка, 1982. 254с.
65. Горбунова Е. Вопросы теории реалистической драмы. О единстве драматического действия и характера. М.: Сов. писатель, 1963. 516с.
66. Горбунова Е. Некоторые вопросы советской драматургии (О специфике драматического действия) // Проблемы теории литературы. М., 1958. С. 153-207.
67. Гординський Я. З української драматичної літератури XVII-XVIII ст. Львів, 1930. 225с.
68. Горностаев М. Перфект как способ отражения времени автора в структуре художественного времени // Анализ стилей зарубежной художественной и научной литературы. Л.: 1978. С.15-28.
69. Горський В. Історія української філософії. Курс лекцій. К.: Наукова думка, 1997. 286с.
70. Гречнев В. Я. Категория времени в литературном произведении // Анализ литературного произведения. Л.: Наука, 1976. С.126-144.
71. Гризун А. П. Про художню реалізацію проблеми часу в поезії // Радянське літературознавство. 1986. №7. С.48-52.
72. Гринцер Н. П., Гринцер П. А. Становление литературной теории в Древней Греции и Индии. М.: РГГУ, 2000. 424 с.
73. Грицай М. С., Микитась В. Л., Шолом Ф. Я. Давня українська література: Підручник для філолог. фак-тів ун-тів. К.: Вища шк., 1978. 415с.
74. Грицай М. Українська драматургія XVII-XVIIІст. К.: Вища шк., 1974. 198с.
75. Грушевський М. С. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. Т. 1. К.: Либідь, 1993. 392с. (Літературні пам’ятки України).
76. Грушевський М. С. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. Т. 4. Кн.1. К.: Либідь, 1994. 336с. (Літературні пам’ятки України).
77. Грушевський М. С. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. Т. 4. Кн.2. К.: Либідь, 1994. 320с. (Літературні пам’ятки України).
78. Грюнбаум А. Философские проблемы пространства и времени. М., 1989. 276с.
79. Гуменний М. Хронотоп у романах Гончара // Слово і час. 1993. №8. С.22-28.
80. Гуменний М., Гуменна В. Художнє осмислення духовності часового аспекту в європейській літературі // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип. 9: Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції Українська література: духовність і ментальність”, 19-20 жовтня 2001 р. / Редкол.: А.Козлов (відп. ред.) та ін. К. Кривий Ріг: Твім інтер, 2001. С.19-26.
81. Давній український гумор і сатира. К.: Держ. видав. худож. літ., 1959. 496с.
82. Дем'янівська Л. С. Українська драматична поема (Проблематика, жанрова специфіка). К.: Вища шк., 1984. 160с.
83. Денисова Т. Проблема романного часу // Денисова Т. Роман і проблема композиції. К.: Наук. думка, 1968. С.186-213.
84. Джохадзе Н. К методологии исследования проблемы времени в искусстве и эстетике // Вопр. философии. 1983. №1. С.125-137.
85. Джохадзе Н. Проблема времени в современной польской эстетике // Современная прогрессивная эстетическая мысль. М.: Наука, 1974. С.115-148. (Эстетика за рубежом).
86. Дзіковська Л. М. Художній час та художній простір у ліриці М.Воло­шина 1900-1910 років: Автореф. дисс... канд. філол. наук: 10.01.02 / Ін-тут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Київ, 2001. 18с.
87. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Ред. А.Ф.Лосев. М.: Мысль, 1986. 571 с.
88. Дитячий фольклор. К.: Дніпро, 1986. 304с.
89. Дідро Д. Парадокс про актора. К.: Мистецтво, 1937. 100 с.
90. Днепров В. Идеи времени и формы времени. Л.: Сов. писатель, 1980. 600 с.
91. Добрев Ч. Лирическая драма. К.: Искусство, 1983. 325с.
92. Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). К.: Мистецтво, 1973. 436с.