МАРГІНАЛЬНІ ФОРМИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ XX СТОЛІТТЯ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ
КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Підпалий Андрій Володимирович

УДК

МАРГІНАЛЬНІ ФОРМИ
В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ XX СТОЛІТТЯ

10.01.06.- теорія літератури

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Костенко Наталя Василівна
доктор філологічних наук,
професор

Київ-2003

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Про стан вивчення маргінальних форм у поезії XX століття 8
РОЗДІЛ 2. Верлібр маргінальна віршова форма 45
РОЗДІЛ 3. На межі вірша і прози (вірш у прозі) 88
РОЗДІЛ 4. Безпунктуаційна несегментована вільна поетична
форма 122
ВИСНОВКИ 146

Вступ
Актуальність теми. В українській поезії ХХ століття вироблено велику кількість творів, які написані маргінальними (на межі вірша та прозової мови) формами: зокрема верлібром, віршем у прозі, безпунктуаційною несегментованою вільною формою. Авторами подібних творів є кілька поколінь українських поетів. Для більшості з них дані форми є домінуючими.
Розвиток модернізму, а особливо авангардизму відбувався в українській поезії, саме у маргінальних - на межі між віршем і прозою - формах. Творчість найвизначніших українських поетів, що, на тому або іншому етапі своєї художньо-естетичної еволюції, сповідували доктрини авангардизму, цілковито пов’язано з впровадженням і повноцінним використанням цих трьох форм: верлібру, вірша в прозі, безпунктуаційної несегментованої вільної форми. Зразки численних поетичних текстів створені цими поетами, потребують розгляду з точки зору їх формальних особливостей, в тому числі версифікаційних характеристик, розвитку особливостей даних форм у відповідності до творчих завдань, на які покладались поети, впливів і видозмін між даними формами та між різними поколіннями у цих формах.
Кардинальний перегляд авангардизмом принципів творчості потребував інших формальних утілень, що проявились і сприяли розвитку поетичної мови саме у цих трьох формах. Тому вони потребують вивчення також в такому аспекті принципів авангардизму, як принципу вільної творчості необтяженої симетричністю класичного віршування і смислової ієрархічності та логічності класичної поетичної мови.
Актуальність теми полягає в тому, що цей великий масив поетичних текстів до сих пір не розглядався, ні під кутом зору формальних можливостей - спільностей та відмінностей (у віршознавчих аспектах), так і віршових особливостей (спільностей та відмінностей) поетичної мови. Тим більш актуальним є дослідження особливостей авангардизму в українській поезії, що складає кілька поетичних поколінь і потребує належного вивчення у різних аспектах, зокрема особливостей і спільностей та розвитку поетичних форм, що широко використовувались поетами авангардизму.
Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Тема дисертації пов’язана з проблематикою наукової роботи кафедри теорії літератури і компаративістики Інституту філології київського національного університету імені Тараса Шевченка за такими темами: Актуальні проблеми розвитку української філології (Кер. М.К. Наєнко); Літературознавча термінологія: поетика, риторика, віршознавство ( Кер. О. Астаф’єв).
Мета і завдання. Метою дослідження є вивчення поетичної специфіки трьох маргінальних між віршем і прозою форм (верлібр, вірш в прозі, безпунктуаційна несегментована вільна форма). Це передбачає виконання таких завдань:
опрацювання нових структуральних, із відповідними постструктуральними принципами погляду на поетичний твір, віршознавчих методик аналізу верлібра, вірша в прозі, безпунктуаційної несегментованої вільної форми - як вільних форм;
витворення цілісного погляду на розвиток даних форм та їх близькість між собою у формальних аспектах вільних форм як проявів нових принципів поетичної мови;
пропонування та впровадження методик виявлення та аналізу вільних нерегламентованих зв’язків у верлібрі, віршеві в прозі та безпунктуаційній несегментованій вільній формі і вивчення аспектів та специфіки їх смислових функцій, як у вільних структурах великої інформативності;
виокремлення факторів, що характеризують віршознавчі аспекти поетичної мови авангардизму, виявлені у верлібрі, вірші в прозі та безпунктуаційній несегментованій вільній формі за допомогою запропонованих методик аналізу;
виявлення принципів ієрархічності смислових, віршознавчих тощо компонентів у даних трьох формах;
дослідження формальних можливостей даних форм в образно-композиційних аспектах;
визначення внеску творів, написаних верлібром, віршем в прозі та безпунктуаційною несегментованою вільною формою як авангардиських явищ в розвиток української поезії та поетичної мови;
залучення до нового обігу, як естетичної цілісності та формальної подібності, великого пласту поезії, що витворена за допомогою ідей авангардизму.
Об’єктом дослідження є зразки творчості поетів верлібристів, авторів віршів у прозі та безпункуаційної несегментованої вільної форми, тобто тих авторів, у чиїй творчості дані форми були домінуючими. Це починаючи від Гната Михайличенка та Осипа Турянського до сучасних адептів авангардиських ідей, передовсім це поети Нью-Йоркської групи”, Київської школи” та сучасні автори, специфіка творчості котрих пов’язана саме з цими формами. Особливостями стилю даних авторів є те, що у переважній більшості їх творів реалізовані естечичні принципи авангарду і вони вирішували свої художні завдання працюючи у даних формах.
Предметом дослідження є: Особливості трьох маргінальних форм і їх розвиток в українській поезії ХХ ст.; Структурні принципи і їх видозміни у різновидах даних форм; Роль специфіки вільного (некласичного) статусу даних форм, їх різних формальних можливостей, в особливості становлення поетичної мови авангарду. Вичленування відповідних даних факторів; Роль різних мовно-лінгвістичних факторів у формуванні та розвитку даних форм; Принципи створення даними формами структур з найбільшою інформативністю (за Ю.М. Лотманом).
Методи дослідження. Використовуються методики Тартуської семіотики (структурального аналізу Ю. Лотмана[1.] та Б.Успенського [2.]), європейського структуралізму, російського формалізму. Враховані певні постструктуралістичні зауваги французьких теоретиків. Використовуються також для аналізу, як підгрунтя, досягнення у підходах до нетрадиційних форм російських віршознавців-структуралістів (передовсім М.Гаспарова). Творчо задіяні принципи аналізів і погляди українських віршознавців, що до некласичного віршування (Г. Сидоренко, Б. Бунчук, Н.Костенко, В.Мельник-Андрущук та ін.). Певні принципи типологічного підходу творчо запозичені в російського та українського віршознавця С.Кормілова.
На основі вищезгаданих структуралістичних принципів аналізу та постструктуральних особливостей погляду на поетичний твір, пропонуються нові комплексні методики аналізу даних вільних форм, які є реалізацією відподних авангардистських естетичних настанов, передовсім засад вільної форми”.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації запропоновано новий погляд на природу специфіку таких явищ в українській поезії як верлібр, вірш в прозі. Вперше виокремлено і дано визначення такому явищу в українській поезії як безпунктуаційна несегментована вільна форма. Вперше в українському літературознавстві зроблено спробу об’єднати і на основі естетичної спільності прослідкувати розвиток трьох маргінальних, між віршем і прозою, форм, а саме запропоновано нові методики аналізу за специфікою вільних принципів даних форм. Методики базовані на структуралістичних принципах аналізу версифікаційних, мовних та образно-композиційних рівнів поетичного твору та тексту, розроблених віршознвцями та лінгвістами для традиційних та нетрадиційних віршових форм. Новизна полягає у комплексному об’єднанні цих принципів та методик за факторами різних рівнів і співставленні рівневому та міжрівневому на основі структуралістичних принципів та постструктурального погляду на поетичний твір. Ці методики дозволяють розглядати ці зовні відмінні три форми за багатьма спільними принципами аналізу. Вперше в українському віршознавстві розглядається великий масив поезії об’єднаний за естетичними, формальними ознаками (авангардизм) кількох поколінь в українській літературі. Це покоління, які майже цілковито відмовились від симетричних віршових форм і традиційних поетичних ознак. Розглядається реалізація естетичних принципів авангардизму (сюрреалізму, футуризму, експрессіонізму тощо) у формальних аспектах маргінальних форм і відповідності формальних можливостей певним естетичним принципам.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає у можливості широкого аналізу вільних” поетичних форм (верлібру, вірша в прозі, безпунктуаційної несегментованої вільної форми), як найбільш інформативних структур з несеметричними нерегламентованими принципами. Значення одержаних результатів також дозволяє використовувати принципи і методики, застосовані у дисертації, у більш загальній аналітичній практиці.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть використовуватись при читанні вузівських курсів з теорії літератури, історії української літератури, віршознавчих спецсемінарів, відповідних лінгвістичних курсів, при укладанні підручників і навчальних посібників, фахових довідкових видань, а також при написанні курсових, дипломних робіт, предметом яких є відповідні аспекти літературного процесу та поетичної мови ХХ століття тощо.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження виголошені у формі доповідей на таких наукових конференціях: щорічна наукова конференція викладачів та аспірантів київського Національного Університету імені Тараса Шевченка (2002), Науково-теоретична конференція молодих учених (Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України)(2002, 2003). Робота обговорена на засіданні кафедри теорії літератури і компаративістики Інституту філології Національного Університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано три статті в різних наукових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (156 позицій). Загальний обсяг дисертації -164 сторінки, з них - 155 сторінок основного тексту.

Список литературы

Висновки:
Внаслідок проведеного аналізу трьох маргінальних, між віршем і прозою, форм (верлібру, вірша в прозі, безпунктуаційної несегментованої вільної форми) можемо сказати, що у всіх трьох формах в віршознавчому аспекті застосовується фактори, властиві як віршовим, так і прозовим формам. Однак всі три форми можемо цілковито називати вільними, оскільки велика інформативність створюється завдяки вільним структурним і семантичним зв’язкам це є найважливішою особливістю даних форм.
Верлібр це форма, яка відрізняється від попередніх (традиційних) систем віршування тим, що головним чинником побудови вірша є ритм рядків, побудований на принципі, що не пов’язаний із заданою фонічною ритмічною структурою, а створений за0 семантико-інтонаційною доцільністю згідно задуму автора. Це є, на нашу думку, домінуючим принципом організації верлібру.Фонетичні та інші нерегламентовані міри повтору є ознаками, що відіграють локальні ролі. Дискретність, яка виникає внаслідок семантико-інтонаційного членування, сприяє використанню монтажного”, колажного” ефектів у цій формі, сприяє зіставленню різних, навіть несумісних, згідно із концепціями попередніх традиційних форм, змістових чинників,сприяє побудові відповідного типу образності, створеної за принципом зіставлення, розірваності, неспівмірності.
Сегментація може порушувати як синтаксичну цілісність, так (в українській поезії це покищо рідкісне явище) і лексичну. Локальні фонічні, лексичні, синтаксичні та інші явища відіграють певну роль і, особливо, є цікавими у визначенні локального принципу побудови рядка, також у розриванні (сегментації) певних фонетичних, синтаксичних, семантичних тощо цілостей.
Вірш у прозі- це прозовий (лінійна організація мовного матеріалу) поетичний твір, у якому можливі різноманітні віршові фактори, які, однак, не дозволяють тексту перетворитись фактично у вірш. Лінійність мови дає свободу використанню мовного матеріалу і цим потенційно необмежено збільшує смислову та іншу варіативність тексту. Використання різноманітних віршових факторів (різних типів та видів паралелізму тощо) згідно із задумом автора дозволяє працювати зі збільшенням варіювання інформативності тексту. Саме вільне використання віршових факторів, через лінійний принцип побудови мовного матеріалу, дозволяє використовувати лінійні можливості збільшення смислової варіативності; одночасно і вільні віршові фактори дозволяють збільшувати інформативність тексту.
Але домінування віршових ознак призвело б до зменшення лінійності мовного матеріалу, тобто до втрати можливостей збільшеної смислової варіативності. Якщо текст стає віршем, він унеможливлює використання відповідної міри лінійності, яка сприяє збільшенню смислової варіативності. Отже, вірш у прозі дозволяє з надзвичайною свободою використовувати варіативність мовного матеріалу і так само уможливлює збільшення інформативності за віршовими принципами у вільному (згідно із творчим задумом автора) порядку, але не призводить до витворення вірша. Лінійні можливості лексичного матеріалу також сприяють метафоризації мови.
Різноманітність паралелізму, можливого у віршеві в прозі, може базуватись як на фонічних, метричних, тонічних, синтаксичних, так і на лексичних, граматичних факторах мови. Розглядаючи різноманітні типи паралелізму і виділяючи домінуючі фактори, можна говорити про різні варіанти віршів у прозі, які сполучають в собі метричну прозу, спорадичне римування, тонічну основу, витворення верлібрового рядкового паралелізму (це новий тип), синтаксичний паралелізм тощо.
В українській поезії використовується видовжений монострофоїд на безпунктуаційній вільній основі. Ми будемо вживати термін безпунктуаційна несегментована вільна форма” як більш чітке і конкретне визначення. Виокремлення та означення нами певного формального явища як безпунктуаційної несегментованої вільної форми спирається на чітку опозицію до верлібра у відсутності сегментації і властивим цьому характерним особливостям (хоча виникнення безпунктуаційної несегментованої вільної форми відбулось з безпунктуаційного верлібра з видовженим рядком, що доведено нами у дисертаційному дослідженні), на чітку опозицію до вірша в прозі як до чіткої у синтаксично-смисловому плані структури (хоча багато відповідних рис вірша в прозі може бути теж присутні у даній формі, що нами теж доведено), до версе” як надзвичайно розмитого поняття у віршознавстві яке може не включати в себе фонетичні чи інші принципи вільної форми”, а базуватись значною мірою на класичних основах тощо.
Зовнішніми ознаками даної форми є відсутність поділу на рядки та відсутність пунктуації. Відсутність рядків опозиція до верлібру, інтонаційно-смислового виділення рядка; відсутність пунктуації, відсутність звичної інтонації, є опозицією до прозових форм. Український мовознавець А.П.Загнітко вважає, що особливістю подібного (безпунктуаційного) поетичного синтаксису є внутрішня деструктивна та міжреченнєва компонентарність і водночас багатоплощинність у формально-граматичному і семантичному плані.
Створюється новий тип інтонації. Традиційно інтонація передавалась: на письмі певною мірою через синтаксичну організацію фраз, пунктуацію, графічні засоби.
При ліквідації сегментації (рядкового поділу) одразу ж зникає сильна пауза, що виникає в кінці рядка і додатково навантажує смислово останнє слово в рядку. Ліквідація пунктуації призводить до зникнення чітких пауз в середині синтаксично-семантичних конструкцій.
Відсутність чітких меж між синтагмами та між більшими синтаксичними конструкціями створюють відповідну характеристику даної форми: слово або група слів можуть належати до різних синтагм чи більших конструкцій, водночас відсутність пунктуації сприяє витворенню міцніших смислових зв’язків у всьому тексті, створюючи цілісну багатоплощинність у семантичному плані. Через запрограмовану варіативність у можливих синтаксичних конструкціях на відміну від інтонації, яка існує у верлібрі (інтонаційно-семантичне виділення рядка) чи прозових форм (збереження звичної розмовної інтонаційності), виникає новий відмінний тип інтонації. Бо створюється нечітка інтонаційність ритмічних (синтаксичних) груп. Як наслідок зберігаються лише чіткі межі між словами (фонетичне слово стає одразу визначальним елементом у даній формі через домінування у ній інтонування саме слова). Тобто основою ритму даної форми є послідовна зміна інтонованих слів, а не ритмічних (синтаксичних) груп. Це викликає характерну монотонію (монотонія інтонаційна ознака віршованої мови, на відміну від політонії інтонаційної ознаки розмовної мови). Монотонія в даній формі, витворена послідовним ритмом зміни інтонованих слів, є генералізуючою, бо слово - основна одиниця мови. Тому закономірно монотонія у даній формі захоплює різні рівні. Зазначу, подібна інтонація є властивою для шаманських обрядів, замовлянь,тобто фольклорних магічних форм, що спрямовані до підсвідомості реципієнта. Подібна монотонність витворена послідовним чергуванням слів (основного визначального елемента мови) тягне за собою чергування, хоча інколи приховане, інших фонетичних сутностей.
Класифікацію різновидів цієї форми варто робити за мірою збільшення чи зменшення монотонії у різних рівнях фонетичних сутностей та за можливостями перерозподілу слів (груп слів) у потенційно можливих варіантах синтаксичних конструкцій. Традиційний метричний аналіз навряд чи може бути коректним, бо чітко виділеним є лише фонетичне слово. Однак, традиційні фактори відіграють певну роль, через закономірний вплив віршів традиційних форм на поезію взагалі і на авангардну зокрема.
Образно-композиційні особливості даної форми спираються на: 1. монотонію (спричинену інтонуванням кожного фонетичного слова); 2. Лексично-семантичну та синтаксичну варіативність слів чи груп слів, спричинену можливою потенційною присутністю деяких слів з неміцним синтаксичним зв’язком, та можливим перерозподілом цих слів між потенційно присутніми кількома варіантами синтаксичних конструкцій. Отже, маємо зміну синтаксично-граматичних та лексичних функцій, загальну цілісність тексту з одночасною поліваріативністю смислу через вище зазначене і, очевидно, через генетичний зв’язок з пезпунктуаційним верлібром. Через це у всьому творі (за тої відмінності, що він не поділений на абзаци) зберігається тіснота і єдність віршового ряду. А це SIC! свідчить, що дана форма аж ніяк не може класифікуватись як різновид прозової.
Слова, що беруть участь у різних потенційних синтаксичних конструкціях пропонуємо називати вільними”. Власне, ці слова разом із принципом повної цілісності у таких творах відіграють ключеву роль у створенні образно-композиційної структури. Окрім того, саме їхня варіативність у синтаксичних конструкціях, можлива граматично-лексична зміна є головним фактором, що ліквідує звичну інтонаційну структуру можливих синтаксичних цілих. І породжує цим послідовне інтонування окремого слова. А подібне творить як головну підставу ритму акцентну властивість фонетичного слова, тобто зближує із принципом тонічного віршування.
Проаналізувавши розвиток цих трьох форм в українській поезії можемо переконливо стверджувати, що їх застосування передовсім пов’язане з різними течіями авангардизму як в Україні, так і в діаспорі, що підтверджується дослідженнями деяких вітчизняних науковців стосовно принципів подібного поетичного письма [156. с.28]. Розгляд особливостей трьох форм у діахронічному аспекті дає чітке уявлення про особливості розвитку цих форм як безперервних і взаємопов’язаних процесів у віршознавчому аспекті і в питанні розвитку поетичної мови авангардизму в українській поезії ХХ століття.
Застосування віршознавчих методик міжіктового аналізу, використовуваних для нетрадиційних форм, передовсім тонічного віршування (в українському віршознавстві впроваджується Н.Костенко), і з принципами структурального аналізу, запропонованого Ю.М. Лотманом, а для безпунктуаційної несегментованої форми методом інтонаційного аналізу слів Н. Черемісіної тощо, виправдано дали необхідні для комплексного аналізу даних поетичних форм результати, які цілком задовольнили інтенційні принципи і літературознавчі уявлення про дані форми як вільні” і дозволило виявити механізми, що відповідають у формальному втіленні принципам авангардизму.
Запропоновані нами, на основі вище згаданих, нові комплексні віршознавчі методики допомогли розв’язати питання формальних версифікаційних особливостей цих форм і кожної з них зокрема та принципів і специфіки поетичної мови, проявленої у розглянутих авангардиських творах. Тобто пов’язати віршові характеристики даних творів, що виділені завдяки запропонованим нами методикам аналізу (які найкраще, на нашу думку надаються до віршознавчого аналізу вільних несеметричних поетичних форм) із семантичними особливостями поетичної мови найрадикальніших проявів модернізму в українській поезії.
Методики комплексного аналізу даних вільних форм підтвердили запропоновані означення верлібру, вірша в прозі, безпунктуаційної несегментованої вільної форми
Суть запропонованих методик полягає в співставленні факторів різних рівнів (фонетичних, морфологічних, лексичних, синтаксичних, смислових, образно-композиційних, структурно-організаційних принципів тексту тощо) у тотожності, протиставленні та подібності у вільній послідовності як в рівневій, так і міжрівневій напрямів” структури, тобто не в чітких симетричних послідовностях (на противагу традиційним формам), а саме у вільній послідовності, у вільному сполученні.
Принцип вільного аналізу для вільних форм базований на основах постструктурального підходу до вирішення аналітичних проблем. Це допомагає структуралістичні методики для різних рівнів, розроблені у літературознавстві і мовознавстві, успішно застосовувати в комплексі для аналізу вільних (несеметричних) форм.
Співставлення (ототожнення, протиставлення і уподібнення) проводиться в цих формах на різних рівнях,деякі зних раніше не виокремлювані для аналізу, або виокремлювані зрідка без комплексного підходу. Різнорівневі співставлення разом з внутрішньорівневими дають найбільш об’єктивні результати.
Треба зазначити, що для всіх трьох форм, як правило, характерна лексика із стійкого загальновживаного репертуару лексичного запасу української мови. Тут спостерігаємо певний парадокс: авторами творів, написаних даними формами є модерністи, однак у їх поезіях практично відсутні неологізми та лексеми, що належать характерному словнику модерного” суспільства. Це є підтвердженням одного зі спостережень Ролана Барта про застосування авангардистами лексики, що пов’язана з екзистенційним досвідом багатьох поколінь; авангардисти використовували весь запас семантики слова модерної поетичної мови у її діахронії.
Внаслідок проведених аналізів ми можемо стверджувати, що верлібр в українській поезії ХХ століття мав найрізноманітніші формальні варіанти. Їх головною спільною ознакою як ми вже вище зазначали є семантичне членування згідно задуму автора, для виведення лексичних значень з конкретикиданих слів, або ж із конкретики оточуючої лексики, що сприяє радикалізації метафори або метафоризації мови. Тобто головним здобутком верлібрової форми є абстракціонування смислу кожного слова, що витворене за смисловою авторською доцільністю, і поєднання цих абстракцій у цілісний смисл твору за принципом колажу. Отже, верлібр це поетична форма, у якій вдало реалізований принцип вербального (мовленнєвого) колажу. Що сприяє вияву як локальних, так і домінуючих версифікаційно-смислових факторів уподібнення, тотожності і розмежування за вільними несиметричними (на відміну від класичних віршових форм) принципами, що радикально збільшує інформативність поетичного тексту.
Авангардистські вірші в прозі в українській літературі мають наступний головний формотворчий принцип: у витворенні подібного поетичного твору беруть участь різні міри повтору, які можуть змінюватись лінійно; фактори повтору і лінійності можуть захоплювати різні рівні (синтаксичний, граматичний, фонетичний, тонічний, силабічний, сегментаційно-інтонаційний (верлібровий) тощо). Отже, в основу ритміки віршів у прозі покладено принцип повтору і лінійності (лінійної зміни). Ритмічними факторами можуть бути силабо-тонічні, дольникові, тонічні (тактові), верліброві, силабічні та інші впорядковані певною мірою фрагменти тексту. Вони можуть переплітатись, взаємно проникати один в одного, лінійно змінюватись тощо, цим самим засвідчуючи свободу від класичної симетричності в даній формі та межовість (маргінальність) не лише між віршем і прозою, але і між різними віршовими системами. Витворення ритмічної прози” на новій (тонічній, верлібровій, силабічній) основі є, згідно наших досліджень, невід’ємною складовою характерною рисою віршів у прозі ХХ століття.
Образною особливістю даної форми є витворення специфічного художнього часу, в якому все міфологізується, метафоризується та втрачається зв’язок із звичною прозовою” реальністю. Це підтверджує історичний, генетичний зв’язок даної форми з давніми міфологічними епосами та сакральним текстами, переважна більшість яких написана ритмічною прозою.
Одним з важливих впливів прозових жанрів на дану форму є витворення великих, об’ємних циклів (послідовностей) об’єднаних більшою чи меншою мірою різноманітними спільними факторами (спільна лексика, образно-композиційна структура, тематика, сюжет тощо). Загалом вірші в прозі в українській літературі, а головно це були авангардиські поетичні твори, пройшли цікавий шлях свого розвитку залучаючи та варіюючи вільно різними мірами повтору (фонетичними, синтаксичними, смисловими тощо) та лінійністю, збільшили цим поетичну здатність даної форми.
Стосовно несегментованої безпунктуаційної вільної форми можна стверджувати, що на основі фактору послідовного ритму слів (головного чинника даної вільнї форми) виникає багато допоміжних віршових факторів як від особливостей верлібра, ритмічної прози, або ж віршів у прозі. Але найважливішим у цій формі є те, що виникає радикалізація смислів через потенційну можливість антилогічного поєднання слів у синтаксичну послідовність. Цей антилогізм є чіткою авангардистською особливістю даної форми. Навіть якщо весь текст виписано в антилогічності, можливі нові” антилогічні смисли до вже логічних”, названих умовно як логічні, як даність тексту згідно авангардистської (головно сюрреалістичної) естетики. Тобто безпунктуаційна несегментована вільна форма сприяє постійній радикалізації” смислів, водночас не сприяючи дискретності частин твору, а представляючи його як умовно цілісну смислову і синтаксичну структуру. Єдиною можливою дискретною одиницею в даній формі виступає слово як основа ритму і як носій смислу (окреме інтонування і можливість сполучень з непоєднуваними лексемами, що виокремлює смисл слова). Генералізуюча монотонія у цій вільній формі виникає від того, що основою ритму є слово основна одиниця мови. Монотоні підлягають усі рівні тексту в умовах вільної форми, тобто форми, в якій не існує чіткої фонетичної, синтаксичної та смислової регламентації. Наприклад, не існує чітких меж у різноманітних для виділення у тексті даної форми синтаксичних конструкціях, можливі різні варіанти. Тому потенційно можливі смислово-синтаксичні конструкції, у яких можуть бути виявленні спільні слова.
Результати досліджень підтвердили правильність виокремлення і об’єднання в одній науковій роботі розгляд трьох зазначених форм.
Верлібр і вірш в прозі чітко протиставляються головній засаді класичного віршування: симетрії. Формальна свобода (протисталення класичним принципам вірша на різних рівнях) це визначальний чинник для них.
Виникнення безпунктуаційної несегментованої вільної форми, як ми вище зазначали, пов’язане з видовженим верлібровим безпунктуаційним рядком, водночас багато спільного у цієї форми з прозовіршем в інтерпритації С.Кормілова, але на нашу думку вже не за вимірами традиційного віршування, а в мірі інтенційного розуміння поняття прозовірш (в модерністичну епоху). Тобто безпунктуаційна несегментована вільна форма - це форма з генералізуючою монотонією слів, однак саме на грунті вільних форм та понятті вільної віршової форми” як протиставленні класичним принципам.
Формальні принципи верлібру, вірша в прозі, безпунктуаційної несегементованої вільної форми сприяють принципам поетичної мови авангардизму, найрадикальнішим його проявам.
На основі проведеного в дисертації аналізу можна стверджувати, що українські авангардиські поети використовували зазначені форми як домінуючі і як такі, котрі найадекватніше сприяли реалізації авангардиських задумів, авангардиських поетичних завдань.
Цим дослідженням в українському літературознавстві вперше на принципах формально-естетичної цілісності охоплено магістральну (авангардистську) в ХХ столітті лінію розвитку української поезії.
Одержані результати відкривають перспективи для подальших досліджень версифікаційних особливостей некласичних форм, природи їх поетичної мови. Вони також цікаві як для діахронічного, так і синхронічного погляду на українську поезію, для співставлення у формально-естетичних відмінностях.
Виробленні методики сприятимуть розвитку аналітики вільних (несеметричних) інформаційних структур у більш широкому значенні поряд із новими віршознавчими завданнями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Лотман Ю.М. Об искустве: Структура художественного текста.- С.Пб.: Искусство, 1998. 704с.
2. Успенский Б.А. Поэтика композиции: Структура художественного текста и типология композиционной формы. М.: Исскуство, 1970. 225с.
3. Поліщук Валер’ян Літературний авангард.- Харків, 1926. 230с.
4. Сидоренко Г.К. Від класичних нормативів до верлібру. К.:Вища школа, 1980. 184с.
5. Бунчук Б.И. Свободный стих в украинской поэзии: Автореф.дис. канд. филол. наук: 10.01.03 ./ КГПИ. К. 1981. 20с.
6. Черемисина Н.В. Применение статистического анализа при исследовании ритмоинтонационной структуры организации художественной речи // Вопросы статической стилистики. - К.: Вища школа, 1974. - С.60-72.
7. 7.Czerny Z. Le vers libre francais et son art structural // PANS: Poetyka.- Warszawa, 1961.- S.37-50.
8. Поливанов Е.Д.Общий фонетический принцип всякой поэтической техники // Вопросы языкознания. 1963. - № 7 С.105-112.
9. Жовтис А.K. Граници свободного стиха//- Вопросы литературы. - 1966. № 5 С. 116-123.
10. Костенко Н.В. Українське віршування XX століття. К.: Вища школа, 1993. 232с.
11. Бонди С. О ритме // Контекст: Литературно-теоретические исследования. М.: Наука, 1973. С. 56-71.
12. Демецька В.В. Верлібр і жанр: функціонально-стилістичний та перекладацький аспекти (на матеріалі поезії У.Уїтмена та Т.С.Еліота): Автореф.дис канд.філол.наук/ Одес. Держ. Унів. Одеса, 1994. 20с.
13. Мельник-Андрущук В.О. Техніка вірша Василя Стуса: специфіка структурно-семіотичної організації поетичного тексту (ритміка, метрика): Автореф.дис канд.філолог.наук/Київський Національ.унів. ім. Тараса Шевченка. К., 2001. 20с.
14. Соколова В.А. Психологічний компонент ритмомелодики вірша: Автореф.дис к-та.філол.наук / Терн. Унів. Тернопіль, 2002. 20с.
15. Костецкий А.Г. Содержательные функции поэтической графики: Автореф.дис к-та.филолог.наук./ КГУ. К., 1975. 20с.
16. Тынянов Ю.Н. Проблема стихотворного языка. М.: Советский писатель, 1965. 301с.
17. Доминанта// Якобсон Роман Язык и безсознательное. - М.: Гнозис, 1996. С.115-136.
18. Композиция лирических произведений//Жирмунский В.М.Теория стиха. - Л.: Советский писатель. 1975 С.364-650.
19. От чего не свободен свободный стих// Жовтис А.Л. Стихи нужны. - Алма-Ата: Жазуши, 1968. С.12-67.
20. Рубан Василь Химера. - К.: Радянський письменник, 1989. - 190с.
21. Овчаренко О. Русский свободный стих. - М.: Советский писатель, 1984. - 206с.
22. Гаспаров М.Л. Очерк истории европейского стиха. - М., 1989.- 304с.
23. Гаспаров М.Л. Очерк истории русского стиха.-М., 1984.-315с.
24. Гаспаров М.Л. Русский стих.-Даугавпилс, 1989.-54с.
25. Орлицкий Ю.Б. О природе русского верлибра (к постановке вопроса) //Русское стихосложение.-М.-1985. С.134-168.
26. Орлицкий Ю.Б. Взаимодействие стиха и прозы. Типология переходных форм: Автореф.дисд-ра филол.наук/М., 1992.-35с.
27. Кормилов С.И. Маргинальные системы русского стихосложения.- М.,1995.- 159с.
28. Кормілов С.І. Вільний вірш Лесі Українки//Радянське літературознавство.-1979.- №9 С.34-51.
29. О поэтическом языке// Ян Мукаржовський Структурная поэтика.- М.: Языки русской культуры, 1996.- С.200-315.
30. Куруч Л.И. Молдавское стихосложение.- Кишинев, 1985.-236с.
31. Urbanska Dorota Wiersz wolny: Proba charakterystyki systemowej.- Warszawa, 1995.- 162s.
32. Сулима М.М. М.Рильський про верлібр і верлібр у його творчості //Целосность художественного произведения и проблемы его анализа в школьном и вузовском обучении литературы.- Донецк, 1977.-С.259-278.
33. Мойсієнко Анатолій Чи існує український верлібр// ЛУ.- 1991.- 4 квітня.
34. Ткаченко А.О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства.- К.: Київський університет, 2003.- 448с.
35. А.О. ТкаченкоА.Г. Верлібр: пунктир еволюції //Вісник Київського міжнародного університету: Літературознавчі студії: випуск 4. - К., 2001.-С.15-23.
36. Качуровський Ігор Метрика.- К.: Либідь, 1994.- с.120.
37. Лекция // Барт Ролан Избранные работы: Семиотика: Поэтика: пер. с фр.- М.: Прогресс, 1989.- С.578-600.
38. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози XIX - поч.XX ст.-Львів: Академічний експрес, 1999.- 276с.
39. Франко Іван зібр. у 50 тт. 1976-1986, т.33.- К.: Наукова думка, 1982.- 572с.
40. Українка Леся Зібр. тв. у 12 тт. 1975-1978, т. 11.-К.: Наукова думка, 1978.-478с.
41. Дим//Винниченко Володимир Оповідання.- Братислава: Словацьке педагогічне видавництво, 1968.- С.254-260.
42. Н.К.Шумило До проблеми ліризації української прози кін. XIX поч. XX ст.//Проблеми історії та теорії реалізму української літератури XIX поч. XX ст.- К.: Наукова думка, 1991. С.250-295.
43. Tullenborn U. Das Detshe prosagedict. Theorie und geshichte einergattung.- Munchen, 1970.- р.180.
44. Нечуй - Левицький І.С. На концерті //Оповідання укр. письм. дожовтневого періоду.- К.: Веселка, 1977.-.С 49 65.
45. Дискурс українського модернізму// Павличко Соломія Теорія літератури.- К.: Основи, 2002.- С.123-133с.
46. Балашов Н.И. Алоизиус Бертран и рождение стихотворения в прозе// Алоизиюс Бертран Гаспар из тьмы: пер. с франц. - М.: Наука, 1981.- С.235-295.
47. Балашов Н.И. Ритмический принцип стихотворения в прозе И.Тургенева и творческая индивидувльность писателя // Известия АН СССР сер. лит. и яз.- 1979.- Том 38, № 6.- С.540-560.
48. Балашов Н.И.Стиль ритмической прозы И.Тургенева в свете автопереводов//Доклады съезда славистов: Киев 1983.- М.: Наука, 1984.- С.113-130.
49. О ритмической прозе //Жирмунский В.М.Теория стиха. - Л.: Советский писатель. 1975 С.565- 587.
50. Гиршман М.М. Ритм художественной прозы.- М.: Советский писатель, 1982.- 367с.
51. Кормилов С.И. Русская метризованая проза (прозостих) конца XVIII нач.XIX века // Русская литература.- 1990.- №4.- С.31-44.
52. Печарський А.Я. Поетика Поза межами Болю” Осипа Турянського: Автореф.дис к.ф.н./ Львів, 2001.- 20с.
53. Наєнко М.К. Романтичний епос, ефект романтизму і українська література.- К., 2000.- 382с.
54. Коцюбинська М.Х. Зафіксоване й нетлінне.- К., 2001.- 300с.
55. Литературный энциклопедический словарь.- М., 1987.- С. 425.
56. Словарь литературоведческих терминов.- М., 1974.- 752с.
57. Літературознавчий словник-довідник.- К., 1997.- 752с.
58. Словник літературознавчих термінів.- К., 1971.- 360с.
59. История итальянской литературы.- М.: Высшая школа,1990.- 286с.
60. Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста// О поэтах и поэзии.- СПб.: Исскуство, 1996.- С.56-210.
61. Хализев В.Е. Теория литературы.- М., 1999.- 399с.
62. Эстетика: словарь.- М.: Прогресс, 1989.- 447с.
63. Неборак Віктор Alter Ego.- К.: Український письменник, 1993.- 126 с.
64. Бойчук Бо