СЕМІОТИЧНИЙ МЕТОД У ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ США

Краткое описание

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ.В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

На правах рукопису

ПОЛІКАРПОВА Юлія Олександрівна

УДК 82.09 (73): 81’22

СЕМІОТИЧНИЙ МЕТОД У
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ США

10.01.06 Теорія літератури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Козлов О.С.
доктор філологічних наук, професор

Сімферополь - 2003

ЗМІСТ

ВСТУП..3
РОЗДІЛ І. Історія питання: проблеми семіотики і семіотичного
літературознавства у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників. ...10
РОЗДІЛ ІІ. Семіотика і літературознавство..34
2.1. Становлення загальносеміотичної теорії...34
2.2. Генезис основних положень семіотики літератури..45
2.2.1. Семіотичні ідеї у літературознавстві в 60-ті рр. ХХ ст.....52
2.2.2. Особливості семіотичного літературознавства
у 70 - 90 рр. ХХ ст.70
РОЗДІЛ ІІІ. Семіотичний напрям в американському літературознавстві..91
3.1. Історичний аспект становлення семіотичного
літературознавства у США.91
3.2. Основні напрямки розвитку семіотики літератури в США100
3.2.1. Літературознавчі погляди Дж.Каллера..104
3.2.2. Семіотична концепція М.Ріффатерра....119
3.2.3. Проблеми семіотичного вивчення літератури в дослідженнях Р.Скоулза..135
3.3. Специфіка семіотичного літературознавства у США.151
3.4. Місце та значення семіотичного напряму в американському літературознавстві ....165
3.4.1. Семіотика та інші критичні напрями.165
3.4.2. Продуктивність використання семіотичного методу...183
ВИСНОВКИ.192
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....200

ВСТУП

У ХХІ столітті літературознавство посідає одне з центральних місць у культурному житті людства. У контексті гуманізації суспільства саме науці про літературу відведено провідну роль. Її статус почав активно змінюватися з другої половини ХХ століття. У цей період літературознавство та критика піднялися на суттєво новий рівень розвитку. Зросла їх роль і значення у суспільному житті. Літературознавство перестало бути другорядною наукою, необхідною виключно для полегшення сприйняття художнього твору читачем, і перетворилося на самодостатню дисципліну, що порушує загальнолюдські, філософські, соціальні, естетичні проблеми. На зміну "практичній" критиці прийшла теорія, що широко використовує досягнення з інших галузей науки. Літературознавство стало місцем перетину найрізноманітніших філософських, лінгвістичних, антропологічних, природничонаукових, політичних та інших видів знань і перетворилося на провідну гуманітарну науку. Літературознавчий процес значно пожвавився, численні дискусії тривали в цій галузі протягом ХХ століття. На сучасному етапі розвитку світове літературознавство характеризується плюралізмом думок та співіснуванням ряду напрямів, течій та шкіл.
Сьогодні питання інсталяції та розвитку різних критичних методів, течій і напрямів у літературознавстві викликають особливе зацікавлення, оскільки допомагають осмислити специфіку власне літературознавчих проблем та встановити напрямок розвитку всього літературного процесу в цілому. До того ж, без визначення та вивчення характерних рис кожного окремого напряму не можна адекватно оцінити досягнення літературознавства і критики на сучасному етапі й окреслити їх можливі перспективи.
Розвиток наукової бази українського літературознавства потребує накопичення і вивчення досвіду різних національних культур з метою його критичного аналізу і подальшого використання у вітчизняних літературознавчих дослідженнях. У зв’язку з цим спостерігається активізація інтересу з боку українських вчених до проблем зарубіжного літературознавства та критики. У 90-ті роки ХХ століття у вітчизняній філологічній науці з’явилися праці, в яких подано загальну картину розвитку літературознавства і критики в окремих країнах, показано специфіку певних напрямів чи етапів, запропоновано аналіз основних розробок видатних представників літературознавчої науки [2; 25; 26; 28; 35; 50; 66-68; 78; 82; 112; 118; 155]. Такі дослідження сприяють появі нових способів розв’язання численних літературознавчих проблем, активізації критичної діяльності, входженню українського літературознавства до світової науки про літературу, збагаченню термінологічного апарату, а також поповненню теоретичного та практичного матеріалу.
У сучасній науці про літературу спостерігається тенденція до екстенсивного розвитку. Літературознавчі дослідження все частіше пов’язуються з філософськими, соціальними, психологічними, культурними, інформаційними та іншими проблемами. Для їх розв’язання застосовують як власне літературознавчі методи, так і запозичені з інших дисциплін. Одним із таких "зовнішніх" для літературознавства підходів є семіотичний метод, дослідженню якого і присвячена дисертаційна робота.
Традиційно семіотику (від грецького semeion "знак") визначають як науку про знаки та знакові системи [90, 373]. Однак "семіотика" - термін полісемічний, який може вживатися на позначення:
1) сукупності синтаксичних, семантичних та прагматичних якостей знака;
2) теорії або дисципліни, що вивчає зазначені вище якості;
3) метатеорії, тобто науки, об'єктом якої є власне семіотика;
4) семіотичного методу, що передбачає розгляд різних об'єктів, подій чи феноменів в якості знаків;
5) прикладної семіотики, де семіотичний метод застосовують до різних об'єктів [208, 902].
Слід наголосити, що наше дослідження зосереджене на прикладній семіотиці, а саме: використанні семіотичного методу у вивченні літератури. У зв'язку з цим нашим завданням є не розвиток семіотичної теорії, а здійснення аналізу основних концепцій семіотичного літературознавства, що дозволить, не вдаючись до надзвичайно складних теорій, проаналізувати на прикладі американської критики можливості застосування семіотичного методу в дослідженні однієї з найважливіших галузей духовного життя людини - літератури.
Використання семіотичного методу в літературознавстві було викликане тим, що в ІІ половині ХХ століття виникла нагальна потреба у відході від "суб’єктивної" критики і пошуках об’єктивних засад літературознавчої науки. Саме семіотичний метод запропонував альтернативний антропоцентричному підхід до літератури. Семіотичні дослідження в галузі літературознавства носять абстрагований характер і зосереджуються на проблемах усього інституту літератури. Не задовольняючись віднесенням літератури до сфери "таємничого", "загадкового", семіотики прагнуть "деміфологізувати" її, дослідивши як звичайний об’єкт. Вони пропонують розглядати літературу як знакову систему, як невіддільну частину культури, як відмінний від інших спосіб передачі знань, як засіб збереження інформації, як прояв діяльності культурних конвенцій та кодів. Використання семіотичного методу претендує на вирішення багатьох літературознавчих проблем: створення методологічних засад об’єктивної науки про літературу, вивчення інституту літератури в цілому, встановлення специфіки літературного дискурсу, дослідження роботи літературних знаків, аналіз процедури утворення значення художніх творів, визначення ролі читача та автора в цьому процесі, з’ясування зв’язків літературних текстів з іншими текстами та навколишньою дійсністю, встановлення норм та правил, що визначають літературну комунікацію та сигніфікацію.
Актуальність дисертаційного дослідження обумовлена тим, що з 60-х років ХХ століття семіотичний метод почав активно використовуватися в літературознавстві різних країн світу. І сьогодні поряд з такими напрямами, як феноменологічна критика, деконструктивізм, "критика читацьких реакцій", феміністична критика, міфокритика та деякими іншими, семіотичне літературознавство продовжує посідати одне з чільних місць як в американській, так і у світовій науці про літературу. Однак, незважаючи на інтернаціональність, його прояви мають свою специфіку в різних країнах світу. Семіотичний напрям в американському літературознавстві виявився сьогодні найменш вивченим у вітчизняній філологічній науці, внесок представників США досі не визнаний належним чином, тому видається необхідним встановити певну рівновагу і проаналізувати розвиток літературознавчої семіотики у цій країні в контексті розвитку світової науки про літературу. Використання семіотичного методу в літературознавстві Сполучених Штатів Америки потребує розгляду, оскільки воно має свою специфіку і, на наш погляд, здатне запропонувати цікаве розв’язання проблем, що виникають при вивченні літературної теорії, вказати шляхи застосування семіотичного методу в аналізі художнього твору, а також сприяти збагаченню філологічної науки новими методологіями і конструктивними прийомами. Позаяк ставлення до семіотичної методології неоднозначне, у дисертаційному дослідженні здійснено спробу з’ясувати продуктивність і доцільність її використання в літературознавстві. Усе зазначене вище і визначило актуальність дослідження.
Дисертаційне дослідження виконане у руслі комплексної теми кафедри грецької філології Таврійського національного університету ім.В.І.Вернадського Проблеми античної та сучасної філології.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні специфіки розвитку семіотичного напряму в літературознавстві США в контексті розвитку світової науки про літературу.
Досягнення поставленої мети потребує розв'язання таких задач:
- простежити еволюцію семіотики як науки;
- встановити основні етапи розвитку літературознавчої семіотики та визначити їх специфіку;
- подати огляд критичних праць, присвячених використанню семіотичного методу в галузі літератури;
- визначити мету та засоби семіотичного підходу до вивчення літератури;
- пояснити основні категорії літературознавчої семіотики;
- проаналізувати семіотичні концепції окремих американських дослідників;
- розглянути літературознавчу семіотику в порівнянні з іншими критичними напрямами;
- з'ясувати специфіку семіотичного літературознавства у США;
- встановити продуктивність і доцільність використання семіотичного методу в літературознавстві;
- визначити місце і значення семіотичного напряму в американському та світовому літературознавстві.
Методологія дослідження грунтується на принципах системного, історичного, порівняльно-типологічного аналізу. У роботі використано сучасні досягнення вітчизняних і зарубіжних літературознавців, літературних критиків, філософів із загальних та окремих проблем культури, мистецтва, літератури. При виборі методології дослідження автор орієнтувався на праці провідних українських вчених: Д.В.Затонського, Д.С.Наливайка, Т.І.Гундорової, Т.В.Бовсунівської, Г.М.Сивоконя, М.П.Кодака, Т.Н.Денисової, К.О.Шахової, Н.О.Висоцької, Т.М.Потніцевої, О.С.Козлова та інших.
Об’єктом дослідження є семіотичний метод та особливості його використання в літературознавстві США.
Предметом дисертаційної роботи виступають роботи американських літературознавців: Дж.Каллера Structuralist poetics”, The persuit of signs”, М.Ріффатерра Semiotics of poetry”, Text production”, Р.Скоулза Structuralism in literature”, Semiotics and interpretation”, Textual power”, Т.Гоукса Structuralism and semiotics”, С.Віттіг Semiology and literary theory”, Дж.Шеріффа The fate of meaning”, В.Стейнер The semiotics of a genre: portraiture in literature and painting”, The colours of rhetoric”, Н.Армстронг Inside Greimas's square: literary characters and cultural constraints”, А.Бергера Signs in contemporary culture”, Г.Х’югса Signs of literature”, а також низка праць представників інших країн, що продемонстрували можливості використання семіотичного методу у вивченні літератури і стали суттєвим внеском до світового літературознавства та критики.
Наукова новизна одержаних результатів розкривається на тлі зробленого в цій галузі попередниками. Загальний огляд стану дослідженості проблеми свідчить про те, що, хоча до аналізу комплексу структурно-семіотичних досліджень принагідно зверталися як вітчизняні, так і закордонні літературознавці [1; 3; 22; 28; 30; 32; 50; 56; 58; 59; 62; 66; 68; 77; 100; 115-117; 124; 125; 128; 142; 143; 148; 150-154; 169; 170; 187; 199; 204; 216; 234; 235; 237; 238; 253; 255; 277], цілісного наукового осмислення його ще не було.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній вперше у вітчизняній філологічній науці здійснено спробу комплексного аналізу семіотичного напряму в літературознавстві Сполучених Штатів Америки. У роботі простежено історію зародження й виділено основні етапи еволюції семіотичного літературознавства, аналізовано теоретичні засади цього напряму, виявлено специфіку американської літературознавчої семіотики, зіставлено семіотичні дослідження, здійснені у США, з деякими досягненнями вчених інших країн світу, визначено міру продуктивності використання семіотичного методу в літературознавстві, з'ясовано місце семіотичного напряму і його значення для літературознавства та критики. У дослідженні опрацьовано маловідомий літературознавчий матеріал, критичні праці, статті з історії американського літературознавства та критики.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання її теоретичних результатів та фактичного матеріалу при підготовці загальних лекційних курсів, семінарів, розробці спецкурсів, створенні навчальних посібників з історії зарубіжного літературознавства та критики. Дослідження може сприяти новим науковим розвідкам як у галузі теорії літератури, так і у вивченні сучасного літературознавчого процесу в Сполучених Штатах Америки, а також більш повному і комплексному теоретичному осмисленню можливостей використання різних методів у вивченні всього інституту літератури та окремого художнього твору.
Основні положення й висновки дисертації були апробовані в доповідях на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції "Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства" (Севастополь, вересень 2000 р.); Міжвузівській науковій конференції "Література XVII сторіччя у контексті світової культури" (Дніпропетровськ, лютий 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасні тенденції у літературознавчій підготовці вчителів-словесників" (Мелітополь, квітень 2001 р.); Міжнародній науковій конференції "Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства та мистецтвознавства" (Севастополь, вересень 2001 р.), Міжнародній науковій конференції "Література в контексті культури" (Дніпропетровськ, листопад 2001 р.), Міжнародній науковій конференції "Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства та мистецтвознавства" (Севастополь, вересень 2002 р.) та щорічних науково-звітних конференціях Таврійського національного університету в 2000, 2001 та 2002 роках.
Матеріали дисертації висвітлені на сторінках шести публікацій, чотири з яких - статті у фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена основною метою і задачами дослідження. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (301 найменування) і містить 199 сторінок тексту (без урахування бібліографії).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження було з’ясовано, що семіотичне літературознавство є одним із актуальних та визнаних напрямів як в американському, так і у світовому літературознавстві. Однак, внаслідок розгляду семіотичного методу в нерозривному поєднанні зі структуралізмом і зосередження уваги дослідників здебільшого на французькій та радянській семіотичних традиціях, цей напрям у літературознавстві Сполучених Штатів Америки виявився найменш вивченим. Історія виникнення й генезису семіотичного літературознавства у США, його специфіка та внесок окремих представників цієї країни до сьогодні ще не висвітлені в критичній літературі. Результатом цього стало те, що можливості семіотичного методу, розкриті американськими семіотиками, не використовуються повною мірою в сучасній українській літературознавчій науці. Тому автор дисертаційного дослідження зосередив свою увагу на комплексному аналізі американської літературознавчої семіотики у широкому контексті розвитку світового літературознавства з метою ознайомлення вітчизняних дослідників з потенціалом цього напряму, активізації літературознавчих досліджень і можливої розробки нової методології через синкретичне поєднання різних методів літературознавчого аналізу.
Здійснене дослідження семіотичного напряму в літературознавстві США дає підстави зробити такі висновки:
Семіотика як наука про знаки має тривалу історію, корені її походять з античних часів. Протягом століть знаки ставали об'єктом розгляду вчених різного спрямування. Однак, як самостійна наука семіотика зародилася наприкінці ХІХ століття. Фундаторами її стали американський філософ Ч.Пірс та швейцарський лінгвіст Ф.де Соссюр. Саме доробок останнього значно вплинув на розвиток семіотичного літературознавства. У першій половині ХХ століття розвивалася семіотична теорія, семіотика самовизначалася як наукова дисципліна. З кінця 50-х років теоретичне підгрунтя, створене семіотикою, використовують і в інших галузях. Особливої популярності нова наука набуває у 60 - 80-ті роки ХХ століття.
Як було з’ясовано, загальний інтерес до знакової теорії сприяв появі оригінальної літературознавчої методології. Перші спроби застосування семіотичного методу в літературознавстві з’явилися у 60-ті роки ХХ століття. Вони отримали визнання в усьому світі. Основною метою семіотичного підходу до літератури було створення об'єктивної науки про літературу, встановлення специфіки літературного дискурсу, аналіз процедури утворення значення, визначення ролі читача та автора в цьому процесі, з’ясування зв’язків текстів з іншими текстами та навколишньою дійсністю, встановлення норм та правил літературної комунікації та сигніфікації, розгляд літератури як однієї зі складових культури, уніфікація різних видів знань, спираючись на принцип знака.
У дисертаційному дослідженні виділено два етапи у розвитку літературознавчої семіотики. Перший з них охоплює 60-ті роки ХХ століття. Для семіотичних досліджень цього періоду характерний тісний зв'язок зі структуралістськими розробками в літературознавстві, а також з лінгвістикою. Розвиток семіотичної методології іде в напрямку, запропонованому Ф.де Соссюром. Прихильники семіотичного методу активно використовують виділені ним дихотомії "мова/мовлення", "позначуване/позначення", "синхронія/діахронія", "синтагма/парадигма" тощо. Літературу розглядають як одну із знакових систем, своєрідну мову, а окремий твір, що дає можливість реалізації цієї мови, вважають мовленням. Представники семіотичного літературознавства стверджують, що література є не простим кодоподібним феноменом, а набагато складнішою системою. Вони здійснюють пошук специфіки "мови літератури", прагнуть встановити структуру, властиву всій системі. За аналогією до лінгвістики семіотики створюють поетику, яка стає теоретичним обгрунтуванням вивчення літератури. Маючи на меті створення об'єктивної науки про літературу, дослідники звертаються до метамови як цілком наукової мови, що дозволила б абсолютно об'єктивно описувати мову-об'єкт. Значення твору на цьому етапі розвитку літературознавчої семіотики ставиться в залежність від системи знаків і встановлюється з інтратекстуальних відношень. Це веде до нівелювання ролі автора, який позбавляється статусу носія значення. Літературознавці-семіотики здебільшого вважають, що художній твір не відсилає до об'єктивної реальності за його межами, а зосереджується на самому собі, на своїх внутрітекстових елементах, він має позначуване не в реальному світі об'єктів, а в самому творі. Ця стадія розвитку літературознавчої семіотики характеризується наданням переваги синтаксичному рівню аналізу текстів.
Другий період розвитку семіотичного напряму в літературознавстві починається в 70-ті роки ХХ століття з критики ряду структурно-семіотичних ідей. Для нього характерне зменшення ролі лінгвістики, відокремлення семіотики від структуралістських досліджень, перехід від вивчення систем до практик означування. Проголошується необхідність розгляду літератури в контексті культури. Запроваджується інтертекстуальний підхід до тексту, на місце структурного аналізу приходить текстуальний, мета якого - з'ясувати процедури означування в тексті. Значення ставиться у повну залежність від конвенцій, кодів та міжтекстових зв'язків. Читач стає центром уваги семіотиків, активним учасником процесу сигніфікації. Однак він трактується не як яскрава індивідуальність, а як умовний конструкт, певний набір кодів та конвенцій. Прихильники семіотичного методу вивчають сам процес читання. Вони визнають можливість різних прочитань одного тексту і множинність, але не безмежність текстових значень. Усі значення тексту семіотики вважають рівноцінними. Вони доходять висновку про практичну неможливість створення метанауки як абсолютно об’єктивного знання. У цей період поряд із синхронічним підходом починають розглядатися можливості створення діахронічної моделі розвитку літератури, а на зміну аналізу синтаксичного рівня приходить вивчення семантичних та прагматичних аспектів тексту.
У результаті проведеного в дисертаційній роботі аналізу було з’ясовано, що у США семіотичний метод в літературознавстві отримав поширення дещо пізніше ніж в інших країнах світу лише з середини 70-х років ХХ століття. Об’єктивними чинниками, що сприяли виникненню нової методології літературознавчих досліджень, стали зміна суспільно-політичної ситуації в американському суспільстві, криза в галузі гуманітарних наук, зниження статусу літературознавства та критики, перетворення їх на "вторинні" щодо точних та природничих наук, нагальна потреба у відході від традиційних методів аналізу художніх творів. Зацікавлення семіотичною методологією з боку американських літературознавців відбулося опосередковано, через літературознавство Франції. Найбільший вплив на розвиток семіотичної методології в американському літературознавстві мали дослідження французьких "нових критиків" (Р.Барта, Ц.Тодорова, Ю.Крістевої, А.-Ж.Греймаса та інших).
Як було встановлено, генезис семіотичного літературознавства у Сполучених Штатах Америки можна подати в такій хронологічній послідовності: з 1965-го по 1970-ий рік виникає зацікавлення американських вчених літературознавчими ідеями представників Франції, де семіотичні дослідження здійснюються у тісному зв'язку зі структуралістськими; 1970-й - 1975-й роки є періодом поширення структурно-семіотичних ідей у США, виходом ряду праць американських авторів; з середини 1970-х - структуралізм піддається активній критиці з семіотичних позицій, семіотика виходить за межі структуралізму і відокремлюється від нього, починається розвиток власне американської семіотики.
Як було з’ясовано, семіотичне літературознавство розвивається у США в різних напрямках: розробляється семіотична методологія, обговорюються проблеми співвідношення семіотики та критики, обгрунтовується застосування семіотичного методу до літератури, розвивається семіотика читання, в центрі уваги дослідників - вивчення усього інституту літератури, прози та поезії, різних жанрів, поетичних фігур, розробляється понятійний апарат, досліджуються процеси комунікації та утворення значення, література зіставляється з іншими видами мистецтва тощо.
Найвагоміший внесок у розвиток семіотичного літературознавства зроблено американськими вченими Дж.Каллером, Р.Скоулзом, М.Ріффатерром. Здебільшого їх дослідження визначили специфіку американської літературознавчої семіотики.
Здійснений у дисертаційній роботі аналіз семіотичного напряму в літературознавстві США дозволив виділити такі його специфічні риси: зменшення ролі лінгвістики, розвиток теорії, вивчення інституту літератури в цілому, розгляд літератури як вторинної системи, надання переваги сигніфікації, а не комунікації, акцентування уваги на дослідженні конвенцій та кодів, вивчення процесу читання, орієнтованість на правила та норми, використання поняття "літературна компетенція", розгляд читача як центру в семіотичних дослідженнях, актуалізація проблеми утворення значення, виділення різних рівнів значення, визнання множинності, але не нескінченності можливих прочитань тексту, обмеження діяльності читача текстом, проголошення антиміметичного, антиреференційного характеру літературних текстів, переважне вивчення літератури, яка в деяких аспектах протиставляється іншим знаковим системам, повне нівелювання ролі автора, тяжіння до простоти, уникання складних формул, схем, відсутність антиідеологічної спрямованості, конформізм та прагматизм американської семіотики, скерованість на використання семіотичного методу в практичних цілях. Усе це дозволяє говорити про існування американського семіотичного літературознавства як одного з варіантів світової літературознавчої семіотики.
Як показано в дисертаційній роботі, семіотичний напрям посідає чільне місце в американському літературознавстві. Семіотичні дослідження, започатковані у 60-ті роки ХХ століття, значно вплинули на розвиток як американського, так і світового літературознавства. Вони певною мірою визначили напрямок подальшого розвитку науки про літературу. Представники різних критичних напрямів або активно полемізують, або погоджуються з основними семіотичними положеннями. Семіотичний підхід став альтернативою традиційному вивченню літератури, здебільшого методології, розробленої "новими критиками". Семіотичне літературознавство повернуло у новому напрямку розвиток психоаналітичної критики, марксистської критики, феміністичної критики, "критики читацьких реакцій". Воно викликало розвиток постструктуралістської думки у США, сприяло появі численних культурологічних досліджень, активізувало деконструктивістську критику семіотичних положень.
У результаті дослідження було з’ясовано: значення семіотичного напряму в літературознавстві США полягає в тому, що він збагатив літературознавчу науку новим підходом, запропонував метод дослідження, який до цього ніколи не використовувався у вивченні художніх творів, відкрив нові перспективи і значно вплинув на напрямок розвитку американського і світового літературознавства. Семіотика запропонувала можливість аналітичного підходу до свого об'єкта. Основним результатом введення нового методу стала активізація всього літературознавчого процесу, підвищення суспільного статусу науки про літературу, розвиток теорії, "демістифікація" літератури, виведення її зі сфери таємного, загадкового і пояснення науковими методами, активізація питань створення творів, їх передачі, сприйняття та розуміння, розгляд взаємовідношень між автором та читачем у новому світлі, перенесення акцентів з автора на читача як активного творця смислів, розвиток семіотики читання, грунтовне вивчення самої процедури утворення значення, спроба вирішення проблеми інтеллігібельності текстів, зосередження уваги на "колективних структурах", аналіз текстів у взаємовідношеннях з іншими текстами, детальне дослідження культурних кодів та конвенцій, розгляд твору як продукту культури, розробка нового понятійного апарату, введення у літературознавчі дослідження практики міждисциплінарного співробітництва, розробка семіотичної методології, яка дає можливість компаративного дослідження різних видів культури тощо.
Звичайно, семіотичне літературознавство виявило деякі недоліки власного методу: антигуманізм, що проявився в розчиненні індивідуального суб’єкта в інтерперсональних конструкціях, антиісторизм, як надання переваги синхронічному підходу, інтерес до колективних структур, що може призвести до втрати унікальності окремого художнього твору, проголошення антиреференційного характеру текстів, закриття тексту в інтертекстуальному просторі, надзвичайне обмеження ролі автора, відмова від розгляду естетичної цінності твору, постійне прагнення осягнути тільки розумом те, що слід сприймати і душею, надмірне поширення категорії текстуальності, занадто абстрактна методологія, невизначеність термінології, тяжіння до схематизму та формалізації тощо. Однак, незважаючи на недоліки, подальше використання семіотичного методу видається автору дисертаційного дослідження перспективним, але виключно як одного з методів аналізу художніх творів та всього інституту літератури.
Отже, у дисертаційному дослідженні здійснено спробу комплексного аналізу семіотичного напряму в літературознавстві США. Сподіваємося, що воно сприятиме систематизації існуючих критичних напрямів в американському літературознавстві, більш глибокому усвідомленню специфіки семіотичного підходу до окремого тексту та літератури в цілому, розкриттю нових можливостей застосування семіотичного методу в літературознавстві через використання розробок, запропонованих дослідниками з північноамериканського континенту, запровадженню перспективних способів вирішення численних літературознавчих проблем.
У цілому зазначимо, що розвиток наукової бази українського літературознавства потребує вивчення різних напрямів досліджень, що ведуться в інших країнах, їх критичного аналізу й можливого використання для вирішення нагальних літературознавчих проблем. Прикутість до однієї методології в літературознавчих дослідженнях видається сьогодні неприйнятною, адже жоден з існуючих у сучасному літературознавстві напрямів не дає універсальної методології, що відповідала б усім потребам літературознавців. Семіотичний метод може бути корисним для подальшого використання у вивченні як окремих творів, так і усього інституту літератури. Сучасний дослідник має можливість обирати з різноманіття підходів саме ті, що найбільше відповідають меті та завданням дослідження. І це, на наш погляд, є важливим досягненням, певний внесок до якого був зроблений завдяки використанню семіотичного методу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Автономова Н.С. Философские проблемы структурного анализа в гуманитарных науках. Критический очерк концепций французского структурализма. - М.: Наука, 1977. - 269 с.
2. Бандровська О.Т. Творчість Девіда Лоджа і англійський університетський роман 70 - 80-х р.р. ХХ ст.: Дис... канд. філол. наук: 10.01.04. / Львів. держ. ун-т ім. І.Франка. - Львів, 1999. - 213 с.
3. Барабаш Ю.Я. Алгебра и гармония (О методологии литературоведческого анализа). - М.: Художественная литература, 1977. - 224 с.
4. Барабаш Ю.Я. Вопросы эстетики и поэтики. - М.: Советский писатель, 1973. - 320 с.
5. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов // Зарубежная эстетика и теория литературы. Трактаты, статьи, эссе / Под ред. Г.К.Косикова. М.: Изд-во МГУ, 1987. - С. 387 - 423.
6. Барт Р. Від твору до тексту // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 378 - 385.
7. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вст. ст. Г.К.Косиков - М.: Прогресс, 1994. - 616 с.
8. Барт Р. Критика и истина // Зарубежная эстетика и теория литературы. Трактаты, статьи, эссе / Под ред. Г.К.Косикова - М: Изд-во МГУ, 1987. - С. 349 - 387.
9. Барт Р. Лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс. - 1978. Вып. VIII. С. 442 - 449.
10. Барт Р. Нулевая степень письма // Семиотика / Под ред. Ю.С.Степанова. - М.: Радуга, 1983. - С. 306 - 349.
11. Барт Р. Основы семиологии // Структурализм "за" и "против" / Под ред. Е.Я.Басина и М.Я.Полякова. - М.: Прогресс, 1975. - С. 114 - 163.
12. Барт Р. S/Z: Пер. с фр., вст. ст. Г.К.Косикова. - М.: Культура, 1994. - 303с.
13. Барт Р. Текстовый анализ // Новое в зарубежной лингвистике. - 1980. - Вып. ІХ. - С. 307 - 312.
14. Барт Р. Текстуальний аналіз "Вальдемара" Е.По // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 385 - 405.
15. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. - М.: Художественная литература, 1975. - 502 с.
16. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Литературно-критические статьи. - М.: Художественная литература, 1986. - С. 428 - 472.
17. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1979. 424 с.
18. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С 308 - 317.
19. Бахтін М. Проблема тексту в лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 318 - 323.
20. Богомолов А.С. Буржуазная философия США ХХ века. - М.: Мысль, 1974. 326 с.
21. Боднар В.Т. Проблеми рецептивної естетики і поетики у творчій спадщині І.Я.Франка: Дис канд. філол. наук: 10.01.06. / Тернопільський держ. пед. ун-т ім.В.Гнатюка. Тернопіль, 1998. 171 с.
22. Борев Ю.Б. Искусство интерпретации и оценки: Опыт прочтения "Медного всадника". - М.: Советский писатель, 1981. - 400 с.
23. Вейман Р. Литературоведение и структурализм // Структурализм: "за" и "против" / Под ред. Е.Я.Басина и М.Я.Полякова. - М.: Прогресс, 1975. - С. 404 - 435.
24. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. Енциклопедичний слвник для фахівців з теоретичних гуманітарних дисциплін та гуманітарної інформатики / За ред. І.Б.Штерна. К.: АртЕк, 1998. 336 с.
25. Висоцька Н.О. Афро-американська драматургія як мультикультурний феномен. Проблеми історії та поетики: Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.01.04. / НАН України І-т літератури ім.Т.Г.Шевченка. - К., 1997. 37 с.
26. Висоцька Н. Сходження на золоту гору: штрихи до портрета азіато-американської літератури // Слово і час. - 2001. - № 9. - С. 44 - 58.
27. Владимирова Н.Г. Категория интертекстуальности в современном литературоведении // Литературоведение на пороге ХХІ в.: Мат-лы Междунар. науч. конф. - М.: Рандеву, 1998. - С. 182 - 188.
28. Галич О.А. Історія вітчизняного та світового літературознавства. - Луганськ, ЛДПУ ім.Т.Г.Шевченка, 2000. - 145 с.
29. Гаспаров М.Л. Избранные труды. О стихах. - В 2т.: Т.2. - М.: Школа "языки русской культуры", 1997. - 504 с.
30. Гиршман М.М. Избранные статьи. - Донецк: ДГУ, 1996. - 237 с.
31. Гиршман М.М Литературное произведение: Теория и практика анализа. - М.: Высшая школа, 1991. - 160 с.
32. Гиршман М.М. Ритм художественной прозы. - М.: Советский писатель, 1982. - 368 с.
33. Гельберг С.Я. Текст отражение межкультурных контактов // Текст: восприятие, информация, интерпретация: Сб. докладов І Международной науч. конференции Российского нового ун-та / Российский новый ун-т. М.: Росноу, 2002. - С. 98 118.
34. Данилова Н.К. Субъектные позиции повествовательного дискурса // Текст: восприятие, информация, интерпретация: Сб. докладов І Международной науч. конференции Российского нового ун-та / Российский новый ун-т. М.: Росноу, 2002. С. 124 - 138.
35. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. - 1995. - № 2. - С. 18 - 27.
36. Денисова Т. Чи можна створити історію літератури у позаісторичну добу? // Слово і час. - 2001. - № 9. - С. 21 - 33.
37. Дерріда Ж. Структура, знак і гра в дискурсі гуманітарних наук // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 457 - 477.
38. Еко У. Поетика відкритого твору // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 406 - 420.
39. Еко У. Риторика та ідеологія // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред.М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 420 - 427.
40. Еліот Т. Музика поезії // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред.М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 73 - 82.
41. Еліот Т. Функція літературної критики // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 65 - 72.
42. Ельмслев Л. Пролегомены к теории языка // Новое в лингвистике. - М: Изд-во иностр. лит. - 1960. - Вып. І. - С. 264 - 389.
43. Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию: Пер. с ит. - С.-Петербург: ТОО ТК "Петрополис", 1998. 432 с.
44. Элиот Т. Назначение поэзии. Статьи о литературе. К.: Airland, 1996. 350 с.
45. Зарев П. Об актуальных вопросах литературоведения и структурализма // Структурализм: "за" и "против" / Под ред. Е.Я.Басина и М.Я.Полякова. - М.: Прогресс, 1975. - С. 346 - 376.
46. Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ - ХХ в.в.: Трактаты, статьи, эссе / Под ред. Г.К.Косикова. - М.: Изд-во Моск. у-та, 1987. 510 с.
47. Зарубежное литературоведение 70-х годов: Направления, тенденции, проблемы / Под ред. Е.А.Цургановой и др. - М.: Наука, 1984. - 359 с.
48. Затонский Д. Какой не должна быть "история литературы"? // Вопросы литературы. - 1998. - №1. - С. 5 - 30.
49. Збруева Н.А. Информационное симулирование в поле культуры // Текст: восприятие, информация, интерпретация: Сб. докладов І Международной науч. конференции Российского нового ун-та / Российский новый ун-т. М.: Росноу, 2002. С. 157 167.
50. Землянова Л.М. Современное литературоведение в США: Теоретические направления и конфронтации 1920 - 1980-х г.г. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - 277 с.
51. Зеленський О.Г. Динаміка міфологізації у ранній творчості М.В.Гоголя: постмодерністська інтерпретація: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.02. / Дніпропетровський нац. ун-т. - Дніпропетровськ, 2001. - 18 с.
52. Иванов В.В. Избранные труды по семиотике и истории культуры. В 2т.: Т.1. - М.: Школа "Языки русской культуры", 1998. - 912 с.
53. Иванов В.В Очерки по истории и предыстории семиотики // Из работ московского семиотического круга / Под ред. Т.М.Николаевой. - М.: Школа "Языки русской культуры", 1997. - С. 605 - 813.
54. Иванов В.В. Очерки по истории семиотики в СССР. - М.: Наука, 1976. - 303 с.
55. Из работ московского семиотического круга / Под ред. Т.М.Николаевой. - М.: Школа "Языки русской культуры", 1997. XLIX, 896 с.
56. Ильин И.П. Введение // Тенденции в литературоведении стран Западной Европы и Америки / Под ред Е.А.Цургановой. - М.: Прогресс, 1981. - С. 5 - 11.
57. Ильин И.П. 80-е годы - время постмодернистского необарокко // РЖ. Социальные и гуманитарные науки. - 1995. - №1. - С. 9 - 22.
58. Ильин И.П. Между структурой и читателем: Теоретические аспекты комуникативного изучения литературы // Теории, школы, концепции: Художественная рецепция и герменевтика. - М.: Наука, 1985. - С. 134 168.
59. Ильин И.П. "Новая критика": история эволюции и современное состояние // Зарубежное литературоведение 70-х годов: Направления, тенденции, проблемы / Под ред Е.А.Цургановой и др. - М.: Наука, 1984. - С. 113 - 154.
60. Ильин И.П. Постмодернизм: Словарь терминов. РАН. И-тут науч. инф-ции по общественным наукам. - М.: Intrada, 2000. - 384 с.
61. Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. - М.: Интрада, 1996. - 253 с.
62. Ильин И.П. Словарь терминов французского структурализма // Структурализм: "за" и "против" / Под ред. Е.Я.Басина и М.Я.Полякова. - М.: Прогресс, 1975. - С. 450 - 461.
63. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 261 - 277.
64. Кеттл А. Введение в историю английского романа: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1966. - 445с.
65. Кодуэлл К. Иллюзия и действительность: Об источниках поэзии: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1969. - 353 с.
66. Козлов А.С. Литературоведение Англии и США ХХ века. - Симферополь: Таврида, 1994. - 255 с.
67. Козлов А.С. Мифологическое напраление в литературоведении США. М.: Высш. шк., 1984. 175 с.
68. Козлов А.С. Структурализм и мифологическое литературоведение США: проблемы взаимосвязи и интерференции // Тенденции в литературоведении стран Западной Европы и Америки / Под ред. Е.А.Цургановой, И.П.Ильина. - М.: Наука., 1981. С.120 139.
69. Колтуцька І.А. Семіотична концепція А.О.Білецького: Дис... канд. філол. наук: 10.02.15. / Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки, Луцьк, 2000. - 188 с.
70. Кораблева Н.В. Интертекстуальность литературного произведения (на материале романа А.Битова "Пушкинский дом"): Дис... канд. филол. наук: 10.01.06. / Донецкий гос. ун-т, Донецк, 1999. - 189 с.
71. Косиков Г.К. Зарубежное литературоведение и теоретические проблемы науки о литературе // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ - ХХ в.в.: Трактаты, статьи, эссе. - М.: Изд-во Моск. у-та, 1987. - С. 5 - 38.
72. Косиков Г.К. Идеология. Коннотация. Текст // Барт Р. S/Z. - М.: Культура, 1994. - С. 277 - 302.
73. Косиков Г.К. От структурализма к постструктурализму (проблемы методологии) - М.: Рудомино, 1998. - 192 с.
74. Косиков Г.К. Р.Барт - семиолог, литературовед // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. - М.: Прогресс, 1994. - С. 3 - 45.
75. Косиков Г.К. Структурная поэтика сюжетосложения во Франции // Зарубежное литературоведение 70-х годов / Под ред Е.А.Цургановой. - М: Наука, 1984. - С. 155 - 205.
76. Крістева Ю. Stabat Mater // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 495 - 509.
77. Крутоус В.П. Дискуссионные проблемы структурно-семиотических исследований в литературоведении и искусствознании // Структурализм "за" и "против" / Под ред. Е.Я.Басина и М.Я.Полякова. - М.: Прогресс, 1975. - С. 3 - 27.
78. Курносова Ю.В. Позитивистское направление в английской литературной критике 1840 - 60 г.: Дис... канд. філол. наук: 10.01.04. / ОГУ им. Мечникова, Одесса 1994. - 140 с.
79. Левин Ю.И. Избранные труды. Поэтика. Семиотика. - М.: Школа "Языки русской культуры", 1998. - 822 с.
80. Леві-Строс К. Міт та значення // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 343 - 356.
81. Леви-Стросс К. Структурная антропология: Пер. с фр., под ред. и с прим. Вяч.Вс.Иванова. - М.: Наука 1983. - 535 с.
82. Лихоманова Н.О. Постмодерністська рецепція міфу (на матеріалі європейського романного досвіду ХХ ст.): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.06. / НАН України І-т літератури ім. Т.Г.Шевченка. - К., 2001. - 20 с.
83. Літературознавчий словник-довідник / Упор. Р.Т.Гром'як, Ю.І.Ковалів та ін. - К: ВЦ "Академія", 1997. - 752 с.
84. Локк Дж. Избранные философские произведения. - М.: Прогресс, 1960. В 2 т.: Т.1. 695 с.
85. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - 480 с.
86. Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста. Структура стиха. - Л.: Просвещение, 1972. 210 с.
87. Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров: Человек - текст - семиосфера - история. - М.: Языки рус. к-ры, 1996. - 464 с.
88. Лотман Ю.М. Динамическая модель семиотической системы // Семиосфера.- С.-Петербург: "Искусство - СПБ", 2000. - С. 543 - 557.
89.