СНОВИДІННЯ В ПОЕТИЦІ РОМАНТИЗМУ: ЧАСО-ПРОСТОРОВА СПЕЦИФІКА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Мочернюк Наталія Дмитрівна
УДК 821 (100). О „18”

СНОВИДІННЯ В ПОЕТИЦІ РОМАНТИЗМУ:
ЧАСО-ПРОСТОРОВА СПЕЦИФІКА

Спеціальність 10.01.06. теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Копистянська Нонна Хомівна,
доктор філологічних наук, професор

Львів-2005

Зміст
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. Сновидіння і література: історико-культурологічне
осмислення 8
РОЗДІЛ ІІ. Естетико-художні проблеми романтичної поетики
сновидіння 21
2.1. Проблема несвідомого як важлива складова романтичної концепції мистецтва 21
2.2. Особливості художнього викладу сновидіння в поетиці
романтизму 51
РОЗДІЛ ІІІ. Роль сновидіння у структурі твору 95
3.1. Реалізація сновидіння в сюжетному хронотопі 98
3.2. Функціональність сновидіння як аспект вивчення авторського
хронотопу 121
3.3. Соціально-історичний хронотоп: сновидіння як засіб сатири 149
ВИСНОВКИ 177
Список використаних джерел 184
Додаток А. Семантико-смисловий ряд ніч сон смерть в естетичній системі романтизму 194
Примітки 218

ВСТУП

Актуальність теми. Романтизм як культурна парадигма, духовні орієнтири якої окреслюються в розвитку мистецтва наступних напрямів, приваблює дослідників і сьогодні. Тому важливо відшукати нові перспективи аналізу творчої спадщини романтиків: скрупульозний підхід до вивчення окремих художніх явищ на основі традиційних і новітніх методик, з урахуванням досягнень різних літературознавчих шкіл, дозволяє відкрити досі не акцентовані оригінальні риси поетики, краще пізнати естетичні вартості романтизму. Дослідження функціональності літературного сновидіння доби романтизму в річищі часо-простору веде до розкриття своєрідності поетики обраних творів, а також допомагає зрозуміти тогочасний міжлітературний процес, напрям та епоху в цілому.
У сучасному українському літературознавстві помітне пожвавлення зацікавлень ониричною тематикою, що настало після тривалої дослідницької неуваги до проблем сновидіння. З’явилися спеціальні дослідження, присвячені вивченню сновидінь у творчості різних письменників[1]. Дана дисертація, продовжуючи започатковану попередніми дослідниками роботу, будується на матеріалі літератури романтизму: комплексне вивчення сновидіння в контексті різних національних літератур розкриває новаторство романтиків у художньому конструюванні сновидінь, виявляє універсальність функцій сновидіння в міжлітературному процесі та вказує на національну самобутність, притаманну конкретним творам, у яких функціонує сновидіння. Теоретичною й методологічною основою роботи обрано часо-простір, який підказує критерії для виокремлення і групування функцій сновидінь, надає дослідженню системності. Комплексний підхід до вирішення наукової проблеми, часо-просторовий аспект дослідження, а також звернення до різних гуманітарних наук, які зі своїх позицій допомагають глибше пізнати таємничий світ сновидіння, і зумовлюють актуальність теми представленої роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка, узгоджена з навчальними планами та науковими програмами кафедри. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках наукової теми кафедри світової літератури ЛНУ «Дослідження закономірностей розвитку світової та античної літератури».
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою роботи є з’ясування часо-просторової специфіки функціональності сновидінь на різних рівнях поетики (структурному, ідейно-композиційному, концептуально-стильовому) через комплексний аналіз ониричних картин в окремих творах романтиків.
Реалізація мети передбачає виконання таких конкретних завдань:
дослідити основні передумови активного використання сновидінь у літературі романтизму, розглянувши спектр споріднених із проблемою функціональності сновидіння естетико-художніх питань;
проаналізувати найвагоміші щодо розробки теми відібрані картини сновидінь як складових частин у цілісній структурі творів залежно від жанрової природи, специфіки поетики кожного твору;
з’ясувати вид сну та спосіб реалізації сновидіння у взаємозв’язку з часо-просторовим моделюванням ониричного сюжету;
з’ясувати функції, що їх виконують сновидіння у творах, авторську мету, якій підпорядковане введення їх у загальну часо-просторову будову творів;
довести важливість та продуктивність реалізації сновидіння на різних рівнях хронотопної організації творів (авторського, соціально-історичного хронотопів, сюжетного часу), системно вичленовуючи функції сновидінь з урахуванням індивідуальних та національних особливостей художнього матеріалу.
Об’єктом вивчення в дисертації є твори європейських письменників-романтиків, що містять сновидіння (Новаліс, Е.Т.А.Гофман, Г.Гайне, Г.фон Кляйст, Л.Тік, А.Міцкевич, Т.Шевченко, Ф.Грільпарцер, почасти К.Г.Маха та М.Шеллі). Домінантна роль літератури німецького романтизму в роботі зумовлена концептуальним значенням для дослідження естетико-філософської думки доби романтизму, що найповніше розвинулася саме в Німеччині. Великий інтерес для теорії літератури становлять експерименти німецьких романтиків у розробці способів нарації сновидіння та багата жанрова система німецького романтизму, що вплинуло на вибір художнього матеріалу. Проведений чотирирівневий відбір матеріалу: вибір відповідних літератур письменників творів елементів твору, значущих для дослідження. Для конкретного текстуального аналізу відібрано твори, що їх досі не інтерпретували в зазначеному аспекті.
Предметом дослідження є функціональність сновидіння в поетиці романтизму, яку розглядають як вияв ідейно-філософських та естетичних надбань епохи, у структурному плані у зв’язку із часо-просторовою специфікою організації творів романтиків.
Складність художнього матеріалу, з огляду на всі рівні відбору, диктує застосування комплексної методики. Часо-простір, який обрано за теоретичну та методологічну основу дослідження, дає змогу розглядати поетику, жанрову специфіку, особливості стилістики, структурні елементи творів, манери викладу сновидінь у них. Звернення до схем Н.Копистянської для теоретичного дослідження проблеми художнього часу і простору та для практичного вибіркового застосування до аналізу творів посприяло в систематизації і структуралізації художнього матеріалу, підказуючи вибір творів для аналізу. Історико-літературний метод застосовується поряд із порівняльним. Специфіка дослідження спонукає до використання методу структурного аналізу та типологічного методу. Увага до авторського хронотопу (до того ж не лише у відповідному розділі, в якому вивчається творчість А.Міцкевича) зумовлює звернення до біографічного методу. Лінгвопоетичний аналіз та інтерпретація, застосовані при розгляді сновидінь як структурних елементів твору, дають змогу оцінити художню інформацію у двох планах у плані вираження (типи нарації) і в плані змісту (значення сновидіння). До часткових дослідницьких прийомів, які використано в роботі, слід віднести принципи рецептивної поетики, психоаналіз та інші методи, доцільність застосування яких підказує сам художній матеріал.
Методологічною базою дисертації стали наукові праці з теорії літератури, теоретичні дослідження з питань поетики романтизму, художнього часо-простору М.Бахтіна, А.Ботникової, М.Брандеса, М.Гіршмана, Р.Гром’яка, І.Денисюка, К.Долініна, Д.Дюришина, В.Жирмунського, Н.Копистянської, Л.Левітан, М.Легкого, Д.Лихачова, Ю.Манна, З.Матхаузера, Д.Наливайка, С.Скварчинської, А.Стофа, Б.Успенського, Ф.Федорова, І.Франка, Л.Цилевича та ін.
Наукова новизна роботи зумовлена системно-комплексним підходом до вивчення функціональності сновидінь на матеріалі творів письменників-романтиків, що представляють різні національні літератури (німецьку, польську, українську, австрійську, чеську, англійську). Запропоновано класифікацію сновидіння як структурної одиниці у творі з огляду на його жанрову та родову специфіку. Дослідження ролі сновидіння в часо-просторовій організації твору виявляє особливості сновидіння в сюжетному, авторському, соціально-історичному хронотопах. У науковий обіг уведено схеми Н.Копистянської для теоретичного дослідження проблеми художнього часу і простору та для практичного вибіркового застосування до аналізу творів, продемонстровано їхні практичні можливості як методології на конкретному матеріалі наукової роботи. Зроблено спробу осмислення проблем сновидіння у світлі психології, філософії, культурології.
Практичне значення роботи. Матеріал дисертації зможе використовуватися в курсах із теорії літератури під час вивчення художнього часу і простору, літературних жанрів та їхніх різновидів, художнього напряму (романтизму), проблем наратології; у курсах історії світової літератури під час вивчення доби романтизму, і зокрема творчості письменників-романтиків, чий творчий доробок найбільше взято до уваги в роботі: Новаліса, Е.Т.А.Гофмана, А.Міцкевича, Г.Гайне; для методики проведення практичних занять із теорії літератури; у спецсемінарі з проблеми функціональності сновидінь у поетиці романтизму; для написання курсових, маґістерських та дипломних робіт. Можлива перспектива продовження роботи, проведеної в дисертації: вивчення особливостей реалізації сновидіння в інших літературних напрямах, в окремих художніх творах, в яких наявні ониричні явища та подальші дослідження романтизму щодо хронотопної специфіки.
Апробація результатів дисертації. Матеріали й твердження дисертації були застосовані на практичних заняттях зі студентами Львівського національного університету імені І.Франка під час проведення аспірантської педагогічної практики. Апробація відбувалась на таких наукових конференціях та семінарах: Міжнародна наукова конференція «Німецький романтизм і європейська культура ХХ століття» (Дрогобич, 1996); ІІІ Міжнародні Чичерінські читання (Львів, 2-3 грудня, 1997); Міжнародна наукова конференція до 150-річчя заснування кафедри української словесності «Українська філологія: школи, постаті, проблеми» (Львів, 21-23 жовтня, 1998); Міжнародна наукова конференція «И ничего же бысть...» (Львів, 23-25 квітня, 1999); Міжнародна наукова конференція «Спадщина В.Борковського і сучасна філологія на межі тисячоліть» (Львів, 25-27 січня, 2000); ІХ Міжнародний славістичний колоквіум (Львів, 23-24 травня, 2000); Всеукраїнська наукова конференція «Світ слов’янства: мова, література, культура, історія» (Луцьк, 12-13 травня 2003); V Міжнародні Чичерінські читання «Проблеми розвитку художньої прози» (Львів, 20-22 жовтня 2004); звітні наукові конференції університету за 1997-99 рр. (Львів, ЛНУ ім. Івана Франка), а також на засіданнях міжнародного міждисциплінарного науково-методологічного семінару «Проблеми художнього часу, простору, ритму» (Львів, 1998).

[1] Фенько Н. «Естетичні функції картин сновидінь у художніх творах українських письменників другої половини ХІХ-ХХ ст.»(Дніпропетровськ, 1999); Бистрова О. «Формотворчі функції домінантних образів. На матеріалі української та російської поезії»(Київ, 2001)( в пдному з підрозділів роботи розглядається функціональна семантика домінанти СОН).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Комплексне вивчення художнього сновидіння епохи романизму, що постало на теоретичній основі літературознавчих матеріалів з питань поетики романтизму, художнього часо-простору, літератури психологічного і філософського спрямування, привело до встановлення естетико-філософської концепції сновидіння як вияву несвідомого, яка склалася в романтичному мистецтві.
В результаті з’ясування естетико-художніх питань, які підпорядковані аналізу специфіки художнього часо-простору, притаманної творам романтиків, встановлено, що активне використання сновидінь в поетиці романтизму зумовлене світоглядними парадигмами романтичної культури. Аналітичне зіставлення сновидінь, створених письменниками-романтиками різних національних літератур, як взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих у просторі міжлітературного процесу, дозволило виокремити і дослідити значну кількість функцій і значень сновидіння, виявити закономірності та своєрідність кожного автора у підході до використання ониричного матеріалу.
Несвідома сфера людської особистості безпосередньо співвідноситься зі світом сновидіння і відіграє в романтичній поетиці важливу роль: завдяки їй значно розширюється внутрішньо-психологічний хронотоп, активізуються ланки зовнішнього авантюрного хронотопу, пов’язані з уведенням елементів потойбічного, таємного. Теоретичне опрацювання проблеми несвідомого, що полягало у вивченні історії наукового осмислення і застосування терміна «несвідоме», у з’ясуванні виявів несвідомого та його значення з погляду різних наук (філософії, психології, психіатрії, естетики, мистецтвознавства), у розмежуванні термінів «несвідоме» та «підсвідоме», засвідчило велику роль несвідомого в естетико-філософській системі романтизму. У зв’язку з розглядом проблеми несвідомого досліджено специфіку романтичного хронотопу. Поруч із теоретичним осмисленням проблему несвідомого висвітлено на художніх прикладах відповідних явищ у романі Е.Т.А.Гофмана «Життєва філософія кота Мура» та фрагментарно у романі «Еліксири диявола». Роль несвідомого заакцентовано на таких явищах як сновидіння, творчий процес, вияви душевної хвороби та у сприйнятті музики. Багатогранність і глибинність характеру Крайслера твориться завдяки активному включенню несвідомого. Результатом пильної уваги автора до несвідомого є максимальне розширення внутрішньо-психологічного хронотопу Крайслера, що дозволяє побачити «безодні духу» героя, а також зрозуміти самого Гофмана і його час, адже Крайслер наділений багатьма автобіографічними рисами.
Аналіз композційно-викладових форм сновидіння в художній структурі твору, здійснений у зв’язку з розглядом проблем розмежування автора й оповідача, часо-просторових можливостей жанру та особливостей поетики романтизму, дав плідні теоретичні результати. Так, випадки використання сновидіння як елемента художньої структури згруповано в такі типи:
1) змалювання власне сновидіння (зображення-показ сновидіння, оповідь/розповідь про сновидіння);
2) зображення перехідного стану сон/ява;
3) застосування поетики сну у змалюванні яви.
З’ясовано, що в літературі романтизму наявні майже всі з можливих способів викладу сновидіння, а також проглядаються паростки застосування поетики сну у змалюванні яви, що стане згодом набутком літератури ХХ ст. Специфіка показу-зображення сновидіння, що можливе безпосередньо під час перебігу сновидіння і є своєрідною імітацією ониричного плину, простежена на прикладі реалізації сновидіння у новелі Е.Т.А.Гофмана «Змагання співців», оповідь про сновидіння (вербалізований спогад про сновидіння, відокремлений у часі від безпосереднього бачення сну) на прикладах сну Джильо Фави (капричіо «Принцеса Брамбілла») та сну Гайнріха, героя новели Л.Тіка «Життя переливається через вінця». Ускладнені форми викладу сновидіння розглянуті на матеріалі сну Перегрінуса Тиса з казки «Володар бліх» та сну Медарда, героя роману «Еліксири диявола». Зображення перехідного стану сон/ява (забуття, марення, що відзначається розмитістю меж між уявним та явним, ілюзорним і дійсним) проглядається в станах Анзельма з казки «Золотий горнець». Узагальнено теоретичні підсумки щодо специфіки використання поетики сновидіння в зображенні яви, що стало досягненням літератури модернізму. Твори Е.Т.А.Гофмана та одна з новел Л.Тіка, на прикладах яких проаналізовано особливості нарації сновидінь в епічних жанрах літератури, демонструють антиміметичність і дидактичну спрямованість сновидінь, «голосні» позиції авторів в ониричних текстах. Відзначено, що в епоху романтизму вже робляться спроби пошуку форм викладу сновидіння, які б дозволяли відтворити невимушеність плину сновидних подій, як у справжніх снах, безпосередньо зазирнути у рух сонної уяви героя, уникнувши авторитаризму оповідача. Виявлено, що експерименти зі сновидінням у формальній царині помітні не лише в епіці, а й у драмі. Проаналізовано специфіку реалізації сновидіння у драмах Ф.Грільпарцера «Сон життя» та Г.фон Кляйста «Принц Фрідріх Гомбурґський» та «Кетхен фон Гайльброн, або Випробування вогнем». Прагнення Кляйста зафіксувати особливості сновидних і сноподібних станів вилилося в експерименти з конструюванням ониричних матеріалів, які простежуються в роботі.
Фундаментальною основою ІІІ розділу роботи стали схеми Н.Копистянської, запропоновані для теоретичного вивчення проблеми художнього часу і простору і для практичного застосування під час аналізу твору. Вибір схем, а також певних елементів із них допоміг у встановленні системності функцій, які вдалося погрупувати щодо сюжетного, авторського та соціально-історичного хронотопів в окремі блоки. Здійснене дослідження довело важливість реалізації сновидіння на усіх ланках часо-просторової організації на прикладах обраного художнього матеріалу. При розгляді кожного художнього твору застосовано напрацювання проблеми свого/чужого простору, розроблені дослідницею, що стало продуктивним шляхом дослідження романтичної поетики.
Перше романтичне сновидіння сон Гайнріха фон Офтердінґена із однойменного роману Новаліса стало добрим ґрунтом для вивчення функціонування ониричних картин у сюжетному часі. Детально проаналізовано саме сновидіння: досліджені його часо-просторові особливості, витлумачені символічні колористика й образи сну, здійснено аналітичне зіставлення сну Гайнріха зі сновидінням батька.
Виділені такі основні ідеї роману, сформовані сновидінням як смислотворчою картиною: ідея поезії як вищого сенсу буття, ідея інтуїтивного пізнання, ідея Золотого віку, ідея безконечного і вічного, ідея безперервного буття людини.
Внаслідок аналізу реалізації сновидіння в сюжетному хронотопі встановлені функції: початковий сон впливає на творення сюжету, на його конкретизацію, сприяє завершеності; поєднує в художнє ціле елементи оповіді, є підґрунтям до творення наскрізного мотиву, впливає на формування характеру героя, є стартом розвитку характеру, спонукає героя до відповідних дій; сновидіння сакральний знак; міфотворча функція сну.
Сновидіння в авторському хронотопі досліджено на матеріалі творів А.Міцкевича: вірш «Снилася зима» репродукує сон самого автора, відтак безпосередньо виявляється авторський хронотоп; поема «Дзяди», ч.ІІІ опосередковано, через сновидіння персонажів (В’язня, Єви, Сенатора) надає матеріал до окресленого ракурсу вивчення.
За допомогою біографічного методу та методу рецептивної поетики простежена історія створення вірша «Снилася зима», реконструйований процес трансформації життєвого матеріалу в художню дійсність. Виокремлені такі функції сновидіння: сон як спогад, як результат праці пам’яті, ретроспекція-ремінісценція, сон як самовираз, як вираз глибинних переживань, самоаналізу, сон як самовикриття, сон як вияв каяття, сон як прозріння, сон як духовне очищення.
Сни персонажів у «Дзядах», ч.ІІІ, особливо сни В’язня, представлені у Пролозі, допомогли в розкритті особливостей авторського хронотопу, оскільки відбивають переживання автора за свою творчу долю в умовах гніту і деспотизму царської Росії. Здійснено інтерпретацію персонажних сновидінь, яка посприяла з’ясуванню релігійних й етичних засад А.Міцкевича, його зацікавлень містикою.
Проаналізовано складність специфіки поетичного викладу снів В’язня, що розширює їхнє функціональне навантаження. Як структурні елементи твору сновидіння у Пролозі реалізуються в таких видах: пряме ведення зображення, нашарування, переплетення зображення яви і сну, використання поетики сновидіння. З’ясовано, що сон як втручання потойбічних сил одна з основних функцій сновидіння, зафіксованих у Пролозі, підпорядковує собі й інші функції: сон як вияв опіки і турботи померлих; сон як послання Бога, як пророцтво; сон як вияв Божої прихильності, особливої уваги до людини; сон як символ духовного занепаду, моральної смерті.
У сновидінні Єви окреслено функції: сон дарунок неба обраній особі; сон-втіха, насолода, блаженство; сон як вираз внутрішньої сутності персонажа (лише духовно чистій і невинній людині міг приснитися цей сон); сон як відпочинок від буденності; сон-розрада; сон як нагорода за чесноти; сон як духовна компенсація до дійсності.
Сон як послання диявольських сил, кошмар, сон вираз нікчемного внутрішнього світу героя, сон-кара такі функції сновидіння зафіксовані у Видінні Сенатора.
Функції сновидінь, найбільш своєрідні в соціально-історичному хронотопі, узагальнено на матеріалі поеми Г.Гайне «Німеччина. Зимова казка» та поеми Т.Шевченка «Сон» («У всякого своя доля»), порівняльне зіставлення яких виявило багато спільного у цих авторів.
Обрані твори хронологічно замикають низку аналізованих художніх матеріалів: створені у 1844 року, поеми поєднали художні засоби обох напрямів (романтизму і реалізму), що значною мірою зумовлює специфіку функціональності сновидінь у них.
Аналіз сновидінь у поемах Г.Гайне та Т.Шевченка проведено в межах соціально-історичного хронотопу у синтезі інтерпретації ониричних картин, створених поетами, та вивчення поглядів авторів на природу, значення сновидіння в житті людини, тобто у поєднанні з авторським хронотопом.
Сновидіння як засіб сатири реалізується з метою: постановки і вирішення болючих політичних та соціальних проблем; поєднання сатири і гумору; вмотивування застосування гротеску; полеміки з романтизмом; пародіювання; включення в текст інших жанрів.
У Додатку виявлено і проаналізовано різноманітні поетичні інтерпретації нічної тематики на художньому матеріалі німецької, англійської, чеської, польської літератур, що, як доведено, безпосередньо кореспондуються з інтересами романтиків до сновидіння.
Ніч як провісниця гармонії у світі, його істинної сутності, що відкриває потаємне в людській душі, пробуджує глибокі почуття, пригнічені денним, суєтним життям знаходить свій вияв у творі Новаліса «Гімни до Ночі». У запропонованому прочитанні твору Новаліса з метою висвітлення семантики Ночі в романтичній естетиці розставлено акценти на дотичних зі сновидінням уявленнях про смерть і вічність. Вічне, безконечне такі часо-просторові маркери, що означують рух авторських ідей у «Гімнах». Звернено увагу на стилістичні особливості твору, які сприяють підсиленню урочистості пісень.
Ніч як символ страшного і жахливого, час внутрішніх мук, відчаю, страждання, час втручання у людське життя злих сил функціонує у романі М.Шеллі «Франкенштейн». В аналізі твору М.Шеллі враховані структурні особливості побудови твору, що базується на складній персонажній ретроспекції, розглянутий кожен «нічний» вузол сюжету, а також з’ясовано, що ніч підпорядкована контрастності, провідному принципу романтичної поетики, який поширюється на всю композицію роману. Епізоди, пов’язані зі сновидіннями, уважно розглянуті у світлі поставленої проблеми.
Амбівалентна сутність ночі (ніч похмура і таємнича та ніч просвітлена і життєствердна) зафіксована у поетичній творчості К.Г.Махи та А.Міцкевича. З’ясовано, що у літературі романтизму традиційне семантичне поле значень образу ночі розширюється і наповнюється вищим сенсом філософією буття людини.
Функціональність сновидінь у поетиці романтизму, як і в поетиці інших літературних напрямів невичерпна тема для досліджень. Виявлення символічної специфіки ониричних картин у літературі, з’ясування складної взаємодії спадковості та оновлення традицій у застосуванні сновидінь у поступі літературних напрямів та у міжлітературному процесі, вивчення сновидінь з позицій структуральної наратології усе це ще потребує значної уваги з боку літературознавства. Окрім того, запропонована у дисертації методологія, що базується на фундаменті схем для теоретичного вивчення проблеми художнього часо-простору та для практичного застосування під час аналізу творів, може стати у пригоді при розгляді інших художніх явищ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адлер А. Понять природу человека. Санкт-Петербург: Академический проект, 1997. 254с.
2. Айзенштейн Е. Сон в жизни и творчестве М. Цветаевой // Марина Цветаева. Статьи и тексты. Wiener Slawistischer Almanach Sonderband 32. Wien 1992. С.121-133.
3. Арнаудов М.Психология творчества. М.: Прогресс, 1970. 653с.
4. Афасижев М.Н. Критика буржуазных концепций художественного творчества. М.: Высш. школа, 1984. 127с.
5. Балей С. З психології творчості Шевченка. Львів, 1916.
6. Бассин Ф.В. Проблема «бессознательного» (о неосознаваемых формах высшей нервной деятельности). М.: Медицина, 1968. 468с.
7. Бассин Ф.В., Прангишвили А.С., Шерозия А.Е. О проявлении активности бессознательного в художественном творчестве // Вопросы философии. 1978. №2. С.57-69.
8. Бастид Р. Предисловие к французскому изданию. Жорж Перек. Темная лавочка// Иностранная литература. 2003. №12. С.230-234.
9. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож. лит., 1975. 502с.
10. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Сов. Россия, 1979. 318с.
11. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Худ. лит., 1990. 541с.
12. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 423с.
13. Бент М.И. Немецкая романтическая новелла: Генезис, эволюция, типология. Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та. 1987. 118с.
14. Бергсон А. Сміх. Нарис про значення комічного. Київ: Дух і Літера, 1994. 165с.
15. Берковский Н.Я. Романтизм в Германии. Ленинград: Худ. л-ра, 1973. 567с.
16. Берновская Н.М. Об иронии Гофмана // Художественный мир Э.Т.А.Гофмана. М.: Наука, 1982. С.218-235.
17. Бессознательное: Природа. Функции. Методы исследования: В 4-х т. Тбилиси: Мецниереба, 1978. Т.ІІ.
18. Бистрова О. Структуротворчі функції домінанти СОН // Наукові записки. Тернопільский державний педагогічний університет ім. В. Гнатюка. Серія: Літературознавство 3(8) 2000. Випуск VIII. Тернопіль, 2000. С.23-28.
19. Бистрова О.О. Формотворчі функції домінантних образів. На матеріалі укр. та рос. поезії: Автореф. дис. канд. філолог. наук. Київ, 2001. 18с.
20. Бовсунівська Т. Двійництво в українському романтизмі // Всесвіт. 1997. № 5-6. С.170-176.
21. Бовсунівська Т.В. Феномен укр. романтизму: основні параметри каталогізації та ідентифікації: Автореф. дис. д-ра філол. наук. Київ, 1998. 32с.
22. Ботникова А.Б. «Сказка Клингсора» Новалиса и романтическая теория «новой мифологии»// Национальная специфика зарубежной литературы ХІХ-ХХ веков. Иваново, 1996. С.5-16.
23. Ботникова А.Б. Гофман и русская литература п.п. ХІХ века. Воронеж, Изд-во Воронежского ун-та, 1977. 206с.
24. Ботникова А.Б. Романтическая ирония и преодоление монологизма // Филологические записки: Вестник литературоведения и языкознания: Выпуск 14. Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 2000. С.108-114.
25. Ботникова А.Б. Хронотоп романтического сознания (сказка Л.Тика «Руненберг») // Іноземна філологія. Український науковий збірник. 2003. Вип.114. С.93-100.
26. Брандес М.П. Стилистический анализ. М.: Высш.школа, 1971. 190с.
27. Бретон А. Манифест сюрреализма // «Называть вещи своими именами». Программные выступления мастеров западно-европейской литературы ХХ века. М.: Прогресс, 1986. С.40-73.
28. Бэлза И. Чудный гений // Гофман Э.Т.А. Крайслериана. Новеллы. М.: Музыка, 1990. С.380-399.
29. Вайнштейн О. Язык романтической мысли. О философском стиле Новалиса и Фридриха Шлегеля. М.: Рос.гос.гуманит.ун-т, 1994. 80с.
30. Вакенродер В.-Г. Фантазии об искусстве. М.: Искусство, 1977. 263с.
31. Ванслов В.В. Эстетика романтизма. М.: Искусство, 1966. 403с.
32. Вейн А.М. Три трети жизни. М.: Знание, 1991. 236с.
33. Вервес Г.Д. Головні проблеми українсько-польських літературних взаємин ХІХ ст. К.: Вид-во Акад. Наук УРСР, 1958. 47с.
34. Волинський П.К. Український романтизм у зв’язку з розвитком романтизму в слов’янських літературах. К.: Рад. школа, 1963. 52с.
35. Волкова Т. Природа лірики і структура авторської свідомості // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2000. Вип.VIII. С.49-59.
36. Волошин М. Театр и сновидение // Волошин М. Лики творчества. Ленинград: Наука, 1988. С.349-404.
37. Габитова Р.М. Философия немецкого романтизма (Фр. Шлегель, Новалис). М.: Наука, 1978. 288с.
38. Гайм Р. Романтическая школа. М.: Издание К.Т.Солдатенкова, Типо-литография В.О.Рихтер, 1891. 774+ХІ с.
39. Гальперин И.Р. Ретроспекция и проспекция в тексте // Филологические науки. 1980. №5. С.44-53.
40. Гарфильд П. Творческий сон. (Планирование сновидений и управление ими). М.: Изд-во Трансперсон. ин-та,1996. 174с.
41. Гегель Г.В.Ф. Эстетика. В 4х т. М.: Искусство, 1969. Т. 2. 326с.
42. Гей Н.К. Поэтическое время и пространство // Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. С.252-282.
43. Гейне Г. Вибрані твори: У 4 т. K.: Дніпро, 1972.
44. Гиждеу С.П. Лирика Генриха Гейне. М.: Худож.лит., 1983. 159с.
45. Гиршман М.М. Литературное произведение: теория и практика анализа. Москва: Высшая школа, 1991. 160с.
46. Гиршман М.М. Ритм художественной прозы. М.: Сов.писатель, 1982. 366с.
47. Гиршман М.М., Громяк Р.Т. Целостный анализ художественного произведения. Донецк: ДонГУ, 1970.
48. Гнатюк О. Адам Міцкевич, Дзяди: імпровізація Конрада. Інтерпретація та проблеми перекладу // Записки Перекладацької Майстерні.- 2000-2001. Т.1. С.102-113.
49. Головаха І.Є. Сни: провісник майбутнього чи згадка про минуле? (До проблеми тлумачення снів носіями фольклорної традиції) // Філософська і соціологічна думка. 1995. № 9-10. С.194-204.
50. Горова Ю. Категорія профетизму в творчості Шевченка й польських романтиків// Слов’янські літератури. ХІІІ Міжнародний конгрес славістів (Любляна, 15-21 серпня 2003р.). Збірник наукових праць. К., 2003. С.93-104.
51. Горова Ю. Топос Петербург в контексті антиурбаністичному дискурсу романтизму («Сон» Т.Шевченка, «Дзяди» А.Міцкевича)// Романтизм: між Україною та Польщею. Київські полоністичні студії. Том 5. К., 2003. С.227-239.
52. Гофман Э.Т.А. Жизнь и творчество. Письма, высказывания, документы. М.: Радуга, 1987. 464с.
53. Гофман Е.Т.А. Малюк Цахес. Харків: Фоліо, 2003. 655с.
54. Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо. К.: Критика, 2000. 317с.
55. Грешных В.И. Ранний немецкий романтизм: фрагментарный стиль мышления. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1991. 140с.
56. Грильпарцер Ф. Пьесы. Ленинград: Искусство, 1961. 766с.
57. Грифцов Б.А. Психология писателя. М.: Худож. лит., 1988. 464с.
58. Гром’як Р.Т. Давнє і сучасне. Тернопіль: Лілея, 1997. 272с.
59. Гулыга А.В. Принципы эстетики. М.: Политиздат., 1987. 285с.
60. Гуляев Н.А., Карташова И.В. Введение в теорию романтизма. Тверь, 1991.
61. Гуменюк В. «Інші закони і виміри». Всесвіт. 1997. №5-6. С.130-134.
62. Гуревич А.Я. Проблемы средневековой народной культуры. М.: Искусство, 1981. 359с.
63. Дейч А.И. Судьбы поэтов: Гельдерлин, Клейст, Гейне. М.: Худож. лит., 1987. 558с.
64. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ-ХХ ст. Львів: Науково-видавниче товариство «Академічний Експрес», 1999. 280с.
65. Джонсон Р. Сновидения и фантазии. М.: REFL-book, К.: Ваклер, 1996. 288с.
66. Дзира Я. Т.Шевченко й Адам Міцкевич: типологія політичної сатири // Романтизм: між Україною та Польщею. Київські полоністичні студії. Том 5. К., 2003. С.191-218.
67. Дзюба І. Поет супроти імперії. Слово і час. 2004. №3. С.3-15.
68. Дмитренко М. Символіка снів // Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. К.: Ред. часопису «Народознавство», 2001. С.241-258.
69. Дмитриев А.С. Проблемы иенского романтизма. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. 264с.
70. Днепров В. Идеи времени и формы времени. Л.: Сов.писатель. Ленингр. отд-ние., 1980. 598с.
71. Дністровий А. Незабутні сторінки Гельдерліна // Кур’єр Кривбасу. 2002. №147. С.179-183.
72. Долинин К.А. Интерпретация текста. М.: Просвещение, 1985. 288с.
73. Домашнев А.И. и др. Интерпретация художественного текста. М.: Просвещение, 1989. 208с.
74. Друскин Я. Сны // Даугава. 1990. №3. С.114-120.
75. Елистратова А.А. Предисловие к роману «Франкенштейн». // Шелли М. Франкенштейн. М.: Худож.лит., 1965. С.3-23.
76. Жизнь льется через край. Сказки и истории немецких романтиков. М.: Правда, 1991. 716с.
77. Жирмунский В. Немецкий романтизм и современная мистика. Санкт-Петербург, 1914. 207с.
78. Жирмунский В.М. Генрих фон Клейст // Из истории западно-европейских литератур. Ленинград: Наука, Ленингр. отд., 1981. С.81-91.
79. Жирмунский В.М. Проблема эстетической культуры в произведениях гейдельбергских романтиков // Из истории западно-европейских литератур. Ленинград: Наука, Ленингр. отд., 1981. С.62-80.
80. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 392.
81. Золотницький Н.Ф. Квіти в легендах та переказах. К.: Довіра, 1992. 207с.
82. Зольгер К.-В.-Ф. Эрвин. Четыре диалога о прекрасном и об искусстве. М.: Искусство, 1978. 431с.
83. Избранная проза немецких романтиков: в 2х т. М.: Худож. лит., 1979. Т.1. 397с.; Т.2. 429с.
84. История всемирной литературы: В 9 т. М.: Наука, 1989. Т.6.
85. История польской литературы: в 2х т. М.: Наука, 1968. Т.1. С.181-358.
86. Івакін Ю.О. Нотатки шевченкознавця: Літературно-критичні нариси. К.: Рад.письменник, 1986. 311с.
87. Івакін Ю.О. Сатира Шевченка. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1959. 336с.
88. Івакін Ю.О. Стиль політичної поезії Шевченка. Етюди». К., Вид-во Акад.наук УРСР, 1961. 280с.
89. Кайуа Р. Чары и проблемы снов // Иностранная литература. 2003. №12. С.127-150.
90. Камчатнов А.В. Подтекст: термин и понятие // Филологические науки. 1988. №3. С.40-45.
91. Кант И. Антропология. С.-Петербург: Изд-во О.Н.Поповой. 194с.
92. Карабегова Е.В. Эволюция образа романтического героя (Генрих фон Офтендинген) у Новалиса и у Гофмана // Романтизм и реализм в немецкой литературе ХVIII-XIX вв. Куйбышев: Куйбыш. гос. педаг. ин-т, 1984. С.114-124.
93. Карельский А. Драма немецкого романтизма. М.: Медиум, 1992. 336с.
94. Карельский А. От героя к человеку: Два века западноевропейской литературы. М.: Сов.писатель, 1990. 400с.
95. Карельский А. Эрнст Теодор Амадей Гофман // Гофман Э.Т.А. Собрание сочинений. В 6т. М.: Худож. лит., 1991. Т.1. С.5-26.
96. Касаткин В.Н. Теория сновидений. (Некоторые закономерности возникновения и структуры). Ленинград: Медицина, Ленингр. отд-ние, 1967. 351с.
97. Кирилюк Є.П. Шевченко і слов’янські народи. К.: Вид-во Акад. Наук УРСР, 1958.
98. Китс Дж. Письма. «Живейшее принятие впечатлений» // Вопросы лит-ры. 2002. №5. С.103-167; №6. С.214-262.
99. Клочек Г.Д. Поетика і психологія. (Тематичний цикл «Література» Сер.6, «Духовний світ людини», №7). Київ: Т-во «Знання» УкрРСР, 1990. 48с.
100. Кольридж С.Т. Избранные труды. М.: Искусство, 1987. 350с.
101. Комаринець Т.І. Ідейно-естетичні основи українського романтизму (проблема національного й інтернаціонального. К.: Вища школа, 1983. 223с.
102. Копистянськая Н.Ф. Понятие «жанр» в его устойчивости и изменчивости // Контекст-86. М., 1987. С.178-204.
103. Копистянська Н. «Дочка Слави» Яна Коллара в контексті жанрової системи європейського романтизму // Проблеми слов’янознавства. 1996. Вип.49. С.102-109.
104. Копистянська Н. Хронотоп як аспект вивчення слов’янського романтизму (на матеріалі західнослов’янських літератур у європейському контексті)// Слов’янські літератури. Доповіді. ХІІ Міжнародний з’їзд славістів. К., 1998. С.57-74.
105. Копистянська Н.Х. Аспекти функціонування простору, просторової деталі у художньому творі // «Молода нація»: Альманах. Київ, 1997. № 5. С. 172-179.
106. Копыстянская Н.Х. Хронотоп как аспект изучения жанровой системы романтизма // Zagadnienia rodzajów literackich. Łódź T.37, z.1-2. S.119 135.
107. Корзина Н.А. Специфика художественного образа в прозе Э.Т.А.Гофмана // Романтизм. Открытия и традиции. Калинин, Калининский ГУ, 1988