Щоденник як форма самовираження письменника

Краткое описание

Львівський національний університет
імені Івана Франка

на правах рукопису

Танчин Катерина Яківна

УДК 72-94.09

Щоденник як форма самовираження письменника

10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Сеник Любомир Тадейович,
д-р філол. наук, професор

Львів 2005

Зміст

ВСТУП

3

Розділ 1

ІСТОРІОГРАФІЯ І ТЕОРІЯ ЖАНРУ.

11

1.1. Щоденник об’єкт літературознавчого дослідження.

11

1.2. Визначення щоденника як літературної форми: між мемуарами і записними книгами.

18

Розділ 2

КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ ЩОДЕННИКА.

46

2.1. Задум щоденника як пошук відповідної форми.

49

2.2. Для чого і для кого пишуть щоденники (мета і адресат).

60

2.2.1. Різновиди щоденника з огляду на авторську інтенцію.

62

2.2.1.1. Особливості” щоденникового катарсису.

80

2.2.2. Проблема комунікативної спрямованості щоденника.

82

2.3. Сповідальна форма щоденника.

103

2.3.1. Сповідь перед читачем і собою.

106

2.3.2. Щоденник як умовчання.

111

2.3.3. Сповідальне і проповідницьке слово щоденника.

124

Розділ 3

ХУДОЖНІЙ ПОТЕНЦІАЛ ЩОДЕННИКА.

132

3.1. Щоденник саморозкриття письменника. (Автокоментар).

132

3.1.1. Труднощі” щоденникового письма.

132

3.1.2. Щоденник як першотворчість і як творчість.

136

3.1.3. Щоденникова органічність як праформа сучасної чернеткової художньої свідомості.

143

3.1.4. Форма коротких записів у щоденнику.

147

3.1.5. Щоденникові маски і ролі.

149

3.2. Щоденник як художній феномен.

152

3.2.1. Проблема реципієнта і актуалізація естетичної вартості щоденника.

155

3.2.2. Літературний щоденник.

164

ВИСНОВКИ

176

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

186

ВСТУП

Примітною особливістю літературних запитів суспільства на рубежі XX і XXI ст. є зростаючий інтерес до документальної літератури. На зміну белетристиці, побудованій на художньому узагальненні, вигадці, приходить література, яка базується на фактичному матеріалі, на документальних свідченнях і є просто неоціненним матеріалом для розуміння минулого та й для розуміння самого феномену письма. Перед сучасним літературознавством стоїть завдання не тільки історико-літературного вивчення, але і теоретико-літературного узагальнення феноменів документальної прози, увага до якої з боку гуманітарних наук сьогодні набуває все більшої ваги. Якщо раніше зазвичай ігнорували естетичні функції і можливості більшості жанрів документалістики, які розглядали крізь призму художньої літератури, то тепер почастішали спроби їх класифікації і визначення жанрової природи кожного з них; з’ясування ролі, яку вони відіграли в загальному розвитку літератури.
Щоденник на сьогодні є, мабуть, найменш вивченим жанром документальної прози, одною з тих ділянок в українському літературознавстві, якої практично не торкалося перо дослідника літератури, внаслідок залежності літературознаства, в основному, від панівних тодішніх стереотипів.
Але сьогодні до нас повертається минуле у формі листів, спогадів, документальної та біографічної повісті. Вони заполонили сторінки українських часописів, виходять у світ окремими виданнями. Повертаються до читача і щоденники зі спеціальних фондів, архівів, із видань у діаспорі.
На різних просторово-часових полюсах традиції українського щоденникарства можна згадати Діаріуш” Д.Туптала, який видатний український письменник-агіограф, поет, драматург, церковний діяч вів у найважчий період свого життя з 1702 до 1709 року.
У наступному столітті цю традицію продовжили вистраждані рядки Шевченкового Журналу”. Розпочав його Т.Шевченко наприкінці заслання, у 1857 р., коли вже стало відомо, що цар дав дозвіл на його звільнення з військової служби. Але звільнення затягувалося у безмежно довгі місяці очікування єдиною розрадою для поета став щоденник. На той час П.Куліш вже дванадцятий рік поспіль вносив записи у свій щоденник, з невеликою перервою під час арешту 1847 р. 16-річним хлопцем Панас Мирний дав собі слово записувати усі свої враження, що назбиралися за день, себто вести щоденник. 1865 року він зробить перший запис. У такі ж молоді роки почала щоденник О.Кобилянська. На жаль, він не зберігся. Натомість відомі її пізніші щоденникові записи, з 1883 до 1891 року. У 90-х рр. XIX ст. ще молодий учитель С.Васильченко Записками учителя” започатковує цілу серію своїх щоденних записів. Він же згодом на фронті розпочне новий Окопний щоденник”, далі ще будуть З піснею крізь вогонь і води” про подорож разом з хоровою капелою Думка” по селах України у 1920 р. та Летючий щоденник київського обивателя”, який охопив трохи більше місяця того ж року.
У перші десятиліття XX ст. одночасно декілька молодих письменників, що тоді тільки входили в літературу, разом з першими оповіданнями та віршами писатимуть ще й щоденники. В.Чумак вів щоденник у денікінській в’язниці під час першого арешту в 1919 р. Усього декілька листків за один місяць. 1919 рік став початком ще одного щоденника тоді почав робити записи П.Тичина і довів їх до кінця своїх днів, до вересня 1967 р. Відомо також і про щоденникові записи В.Поліщука за 1917 1927 рр. Хоча можна припустити, що це не все частина записів, мабуть, загинула безповоротно під час арешту письменника у 1934 р. Наступного року через арешт перестав вести щоденник і М.Драй-Хмара. Кількатомні щоденники В.Винниченка постали з невеликої записної книжечки, яку списав письменник у 1911 р.
У 30-і роки, під час масових репресій, мало хто насмілювався вести щоденник, хіба що в Сибіру, як-от Остап Вишня. Перший запис у табірному щоденнику письменника з’явився 30 липня 1934 р., а останній у лютому 1935 р. Через 10 років, уже на волі, Остап Вишня продовжуватиме свій щоденник.
А. Любченко у 1941 р. в окупованому німцями Харкові розпочинає вести новий щоденник та найбільше жалкує за тим, якого втратив у 30-х роках. Щоденник А.Любченка закінчується раптово, як і раптово обривається життя письменника останній запис зроблено за 4 дні до смерті. У 1941 р. повертається в Україну з еміграції У.Самчук. Щоденникові записи він розпочне вести ще до перетину кордону, в Берліні, а закінчить у 1943 р., коли знову покидатиме рідну землю. У роки другої світової війни на цигарковому папері розпочне свої записи Олесь Гончар і вже не кине писати щоденника до кінця життя. У 1941 р. у невеликому блокноті свої перші записи робитиме О.Довженко.
З післявоєнних літ відомий щоденник В.Симоненка. У 28 років розпочав записи, та недовго юному поетові судилося їх провадити: влітку 1962 р. його затримала міліція, ніч провів у камері, де його по-садистськи побили, після чого ще рік не жив, а доживав.
Традицію щоденникарства продовжують наші сучасники. Не чекають, коли нащадки будуть розбирати їхні архіви, видають свої записи вже зараз. Інколи це зазнає критики, часом навіть дуже гострої, аж до літературних полемік, як наприклад, щоденник К.Москальця Келія Чайної Троянди”.
Сьогодні історія української та й загалом світової літератури свідчить про активізацію щоденникового жанру, його зростаючу роль у контексті ключових проблем і головних тенденцій поетики XX ст. початку XXI ст. За останнє століття літературі стало тісно всередині літератури, і вона почала займати суміжні простори. Усе це назрівало ще на початку XX ст. нехтування вигадкою як позитивний чи негативний симптом корінного перевороту в мистецтві, т.зв. література факту”. Щораз більша територія сучасної прози позначена посиленою експансією авторського Я”. Письменницькі щоденники стають фактом літератури, навіть, можна сказати, домінують серед інших жанрів. Межу між літературою і не-літературою долають відкрито, і автори усвідомлюють перехід цілком очевидно. Видається, що для письменників-діаристів буття щоденника лежить за межею жанру просто інтимного, такого, що не належить до літератури. Автори не байдужі до щоденників, на сьогодні цей жанр представлений найрізноманітнішими зразками, що вимагають і літературознавчого визначення феномена щоденника як форми самовираження письменника.
Щоденникова література (у повному значенні цього слова) започаткована ще в епоху Відродження, коли прагнення до наукового дослідження людини, суспільства та історії поєднувалося з художнім. Зростаюче самоусвідомлення особистості, поряд з відродженням автобіографії та епістолярного жанру, викликає й появу щоденника, хоча на початках його часто сприймали як щось аматорське, майже дилетантське: бо ж направду, будь-хто може вести щоденник. В епоху класицизму з її чіткою ієрархією щоденник посідав найскромніші позиції, і лише романтизм, зацікавлений приватним, особистим життям, вивів щоденник на помітніше місце. Тобто щоденник протягом століть не був жанром літератури, навіть, якщо належав перу відомого письменника і відзначався високою літературною якістю. Щоправда, існували класичні романи, написані у формі щоденника, та це майже не впливало на зміст, тобто не породжувало органічного зв’язку між ним і формою.
На сьогодні актуальність письменницьких щоденників обґрунтовували переважно тим, що це добрі документальні свідчення, які підкріплюють, ілюструють розвідки про життя і творчість письменника, про становлення його характеру, звичок, намірів, виникнення та художнє втілення ідей. Щоденник стає незамінними документом для вивчення світоглядної еволюції автора, джерелом для вивчення творчої лабораторії письменника. Питання про його художні функції навіть не виникало.
Периферійне становище, яке щоденник традиційно займав у літературознавчих дослідженнях серед інших жанрів, призвело до того, що сьогодні його вивчення потрібно починати фактично з нульового циклу”, з визначення жанрових ознак, законів жанру і його місця в системі прозових жанрів. Це сфера безконечних суперечок і дискусій. Діапазон розуміння жанру, його критеріїв надзвичайно широкий тенденція брати за основу рішуче все, до чого тяжіє певний дослідник, тільки сприятиме розширенню цього діапазону. Загальне теоретизування щодо” затягує углиб цього воістину неосяжного океану літератури. І лише там, де теоретичні роздуми будуть підкріпленні конкретним історичним матеріалом, можна дістатися до суті розмови про щоденник загалом.
Проблематика вивчення щоденника як літературного жанру багатоаспектна. У літературознавстві поки що важко виділити послідовні і повні роботи, присвячені цій темі. Становище ускладнюється також суперечливістю поглядів на визначення жанру щоденника і його місця в літературі. Дещо краще становище в зарубіжному літературознавстві. Хоча відсутність єдиної методології і методики, де би бралися до уваги компоненти історико-генетичного, порівняльно-історичного і типологічного методів аналізу все ще не дає можливості щоденнику як жанру набути необхідної чіткості і визначенності.
В українському літературознавстві утруднює дослідження той факт, що більшість щоденників, виданих за радянської доби, має багато купюр, та й в сучасних виданнях укладачі щоденників, а чи ті, що виконують волю автора, часто пропускають місця надто інтимні або ж надто образливу критику, особливо, якщо адресат ще живий. Усе це не дає можливості достовірно локалізувати щоденник того чи того автора в літературно-історичному процесі або навіть у творчості конкретного автора, перетворюючи дослідження подекуди у незв’язний ряд випадкових зіставлень.
Мета дисертаційної роботи полягає в синтетичному аналізі щоденників як форми самовираження письменника, у визначенні місця і ролі щоденника у життєтворчості письменника. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
§ визначити жанрову природу письменницьких щоденників, виокремити місце щоденника серед інших жанрів документалістики;
§ виявити суб’єктивні та об’єктивні передумови щоденникового письма від задуму як пошуку відповідної форми до її втілення;
§ здійснити внутрішньожанрову типологію щоденника на основі авторських інтенцій;
§ розкрити специфіку щоденникового письма через аналіз авторського самороз’яснення як елемента щоденникової цілості;
§ виявити основні прийоми світських” трансформацій сповідального слова у щоденнику;
§ розглянути можливості актуалізації естетичних вартостей щоденника.
Об’єктом дослідження є жанр щоденника, його особливості і функції в контексті проблем художньої творчості.
Предметом дослідження є щоденник як форма самовираження письменника. До порівняльного аналізу залучено щоденники як вітчизняних, так і зарубіжних письменників Т.Шевченка, О.Кобилянської, Панаса Мирного, С.Васильченка, В.Винниченка, У.Самчука, А.Любченка, О.Довженка, В.Поліщука, Остапа Вишні, К.Москальця, В.Ґомбровича, Ф.Кафки, С.Далі, К.Чуковського, З.Гіппіус, М.Пришвіна, Ж.Ренара, братів Гонкурів, Л.Толстого, Ф.Достоєвського, О.Блока, А.Нін і ін. До розгляду подано не весь емпіричний матеріал. Серед опублікованих щоденників до аналізу ми відбирали насамперед ті тексти, які найкраще можуть проілюструвати своєрідність жанру щоденника. При доборі текстів ми брали до уваги й те, яке місце посідав щоденник у життєтворчості письменника.
Наукова новизна. Уперше в науковий обіг уведено і теоретично обґрунтовано закономірності становлення і розвитку щоденникового задуму, осмислено можливості авторського самовияву в процесі писання щоденника, з’ясовано вихідні принципи відображення дійсності з точки зору комунікативного наміру автора, розглянуто різновиди щоденникового письма з огляду на авторські інтенції, здійснено аналіз інверсій сповідального слова у щоденнику, проаналізовано засоби художньої виразності, відповідно до специфіки щоденника. Доповнено і підтверджено теоретичне розуміння щоденника як явища, якому притаманні характерні риси, достатні для повноцінного функціонування форми в руслі документалістики, без проміжного віднесення його чи то до мемуарного жанру, чи до мемуаристики як напряму, а чи до художньої прози.
Методологічною основою дослідження письменницьких щоденників є наукові розробки про документальну і, зокрема, мемуарно-біографічну прозу. Теоретико-літературознавчою базою стали праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем теорії та історії мемуаристики (праці О.Галича, Л.Гараніна, Д.Затонського, В.Здоровеги, К.Кобрина, Н.Банк, А.Тартаковського, Я.Явчуновського, Ф.Лежена, А.Мілецького), дослідження, які розкривають характер естетичних вартостей, актуалізованих жанром щоденника (праці С.Скварчинської, М.Ґоляшевської, С.Рудзіївської, Б.Рубчака, Л.Гінзбург). У дисертації використано й інтерпретовано ключові положення проблем жанрової специфіки і специфіки адресата щоденникового письма (праці Є.Волкової, Т.Гундорової, Г.Костюка, Т.Радзієвської, Е.Бернат).
Для розв’язання поставлених завдань застосовані методи: описовий, контекстуальний, біографічний, структурно-наратологічний, історико-генетичний, типологічний.
Теоретичне й практичне значення дисертації. Результати і висновки дослідження відкривають нові можливості у вивченні питань теорії та історії літератури, зокрема проблеми співіснування і підпорядкування жанрів у системі документальної літератури, у збагаченні методологічних підходів до вивчення щоденника у системі літературних жанрів.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для підготовки лекційних курсів з теорії та історії літератури, для розробки спецкурсів і спецсемінарів з проблем щоденникознавства, при написанні курсових та дипломних робіт, для наукового коментування розглянутих у роботі щоденників, у підготовці посібників з літературознавчих дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Окремі положення дисертації апробовано на таких конференціях: 1. Щорічна звітна конференція кафедри української літератури імені акад. М.Возняка Львівського національного університету імені ІванаФранка (Львів, 2002 р., 2003 р.). 2. Круглий стіл: Літературознавчі підсумки XX ст.” (Львів, 2001 р.). 3. Міжнародна наукова конференція Класична поетика та естетика постмодерної доби: заперечення чи трансформація” (Львів, 2003 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 6 статей, з них 5 надруковано у збірниках, що входять до затвердженого ВАК України переліку наукових фахових видань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Документальна література спогади, листи, щоденники, записні книги тощо у різні часи і культури існувала на різних правах. Та водночас жанри документалістики поза зв’язками з певними літературними напрямами епохи володіють власною, яскраво вираженою метою і можливостями її реалізації.
У теоретичному розділі, зробивши аналіз різних підходів до документалістики та розглянувши дискусії навколо жанрових утворень мемуаристики, можемо сказати, що на сьогоднішній день залишається не розв’язаною головна проблема жанрової дефініції документальної літератури і, зокрема, такого її напрямку, як мемуаристика. Так, для більшості дослідників головна проблема визначення жанру щоденника впирається у дилему: належить чи не належить щоденник до мемуаристики?
Теоретична думка минулого століття намітила три шляхи дискурсивних практик: існує загальний мемуарний жанр з такими жанровими різновидами (різниця між цими формами замала для встановлення жанрової відокремленності), як листи, нотатки, щоденники, спогади тощо. Опонуюча точка зору: листи, щоденник, спогади і т.д. це не просто форми, а цілком рівноправні жанри, які є, одначе, різновидами спільного мемуарного жанру. Третій підхід дозволяє розглядати щоденник та, наприклад, мемуари, як цілком різні жанри документальної літератури. Але дати точне визначення жанрової природи щоденника вважається практично неможливим, оскільки неможливо встановити чистоту жанру”. Попри все ми спробували дати визначення щоденника: щоденник жанровий різновид документальної прози; форма оповіді, що ведеться від першої особи у вигляді щоденних записів, від вузько документальних, завдання яких фіксація поточних справ, до таких, які наближаються до висловлювання літературного. Щоденник не має наперед визначеної конструкції, його структуру (загалом хронологічну) визначає не композиційний задум, але перебіг подій як зовнішнього так і внутрішнього життя автора.
Останній сплеск навколощоденникової історико-теоретичної думки засвідчив зростаюче зацікавлення саме жанром щоденника, а не загальними особливостями документалістики. І що важливо на цей раз більшість дослідників зосереджують свою увагу на естетичних можливостях жанру. Це стало ще одним суттєвим поштовхом у процесі виведення щоденника із маргіналій мемуаристики, наділення його власними жанрово-творчими рисами і ознаками. Шляхом залучення цих теоретичних розробок та досліджень західних вчених, взявши за основу власні теоретичні міркування, зокрема монографію О.Галича Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи” яка на сьогоднішній день містить найповніший підсумок наукового осмислення мемуаристики, ми намагалися довести, що найбільш логічно вмотивованим є розуміння щоденника як повноцінного жанру документалістики поряд з такими жанрами, як мемуари, листи, записні книги, нотатки тощо.
Серед характерних особливостей власне щоденника, котрі є свідченням його осібності як форми відображення життя і відмінностей, в першу чергу, від особливостей такого жанру, як спогади, можемо назвати:
позаконцепційність суб’єктивності.
Суб’єктивність власне спогадів завжди витворює певну концепцію історичного періоду. Автор щоденника не тримає в голові загального його плану, він пише, ідучи за течією власного життя, його точка зору на речі, характер вибору фактів, сам стиль записів може змінюватися рік від року разом з самою людиною. Мемуарист не може рости і змінюватися на очах читача він повинен вибрати якийсь один кут бачення.
відсутність часової дистанції між часом написання і часом, про який пишуть.
Ретроспективність подій у щоденнику можна вбачати і у її традиційному розумінні, адже діаристи часто-густо беруться за перо” в межах одного, двох а то й трьох днів. Але тут ми можемо говорити про таке явище, як осучаснення минулого (подача минулого як такого, що відбувається зараз). Автор щоденника не заявляє, що викликає своє минуле в тій постаті, в якій воно виступало. Хронікер не змішує часу переживання і часу писання, розуміє, однак, що вони творять єдиний блок часовий, де важливішим є те, що їх об’єднує, а не те, що їх ділить. Тим паче, що і розрив між цими двома моментами такий невеликий, в один-два дні. Воно може бути цілком неістотне, якщо діарист подає роздуми і признання як ситуаційно незалежні, і більшого значення набуває тоді, коли запис наближається до розповіді про події.
незалежність” суб’єктивності.
Мемуари канонічні. З одного боку, канонічність мемуарів це жанровий канон, заданий найбільш авторитетними текстами, а з іншого тематичний канон: визнані найдостовірнішими/найавторитетнішими тексти, присвячені тому чи іншому часу, особі чи події. Введення в культурний обіг нових мемуарних текстів за наявності канону” завжди буде здійснюватися на його тлі (Ю.Смолич Розповідь про неспокій”, В.Минко Червоний Парнас”, Г.Костюк Зустрічі і прощання”). А у щоденнику окремі факти можна вважати просто унікальними, такими, про які може повідомити лише даний щоденник і ніякий інший. Тобто, можна визнати їх фактами, що не вимагають додаткових підтверджень, істинних вже в силу самого свого ословлення. Унікальний факт, свідком якого міг бути тільки автор.
один часовий план зображення.
Щоденник пишеться найчастіше під першим враженням і тому не завжди репрезентує послідовність, логіку, але багатий на емоційність, суб’єктивність (яка, щоправда, поки ще сильні хвилювання, інколи стає суб’єктивізмом), дрібниці, які на час писання видаються важливими. З часом, у спогадах, цього вже не буде.
Автор спогадів завжди постає у двох (а то й більше) часових пластах: часові події, що описується, і часові оповіді. У спогадах здійснюється діалог часів, діалог зі своїм минулим і своїми героями. Діалог властивий мемуаристиці загалом, але найрізноманітніші його прояви інколи настільки відмінні, що здійснюються просто таки в абсолютно протилежних напрямах. У листах це переважно діалог зі сучасником, а у щоденнику поза внутрішнім діалогом зі самим собою це ще і діалог з майбутнім.
плинність концептуальності.
У кожного жанру своє творення світообразу, своє втілення концепції дійсності, своє, як говорив М.Бахтін, тематичне завершення цілого, а не умовно-композиційне закінчення. Події, почуття, переживання представлені у щоденнику в міру свого розгортання. Є постійно обновлювана Я-концепція, яка поєднує самопізнання зі знаходженням смислу власного життя, зі самовизначенням в історії, культурі, повсякденному існуванні.
Перший крок до повнішого осмислення жанру щоденника, до вирішення проблеми типологічних класифікацій щоденників полягає у визначенні мотивів, які підвели письменника до ведення щоденникових записів.
Причини ведення щоденника один зі шляхів усвідомлення мети цього заняття. Користуючись найзагальнішою схемою етапів творчого процесу задум та його здійснення, можемо вважати очевидним те, що при написанні щоденника подвійна природа задуму виступає у спрощеному варіанті немає перших результатів підготовки, є тільки зримий початок твору. Аналіз показав, що задум щоденника і його ведення у прагматичному відношенні не є явищем елементарним, а навпаки, поєднує у собі різні начала, які можуть трансформуватися, активізуватися чи згасати. Більшість щоденників просто наочно демонструють еволюцію пошуку щоденникової форми. Навіть, коли приступали до його писання з конкретним наміром, це не виключає можливості знаходження щоденника раптово іншого, ніж той, на який розраховувала людина. Іншого” в значенні його невідповідності авторським очікуванням. Життєві обставини можуть суттєво змінити першопочатковий намір щодо ведення щоденника. Можемо сказати, що рішення розпочати щоденник поєднує в собі декілька начал, вони можуть трансформуватися, активізуватися чи згасати. Стосунки між автором і його щоденником надзвичайно особисті, а навіть інтимні. Кожен стикається з тим, що вибудовує свою традицію, сам організовує свій текст відповідно до власних засад, власного психічно-емоційного стану. Таким чином цілісність тексту щоденника забезпечується не лише єдністю образу автора, але і принципово змінними внутрішніми зв’язками, що знаходяться у постійній вібрації з автором.
По-друге, подібні знаходження” щоденникової форми наводять на думку, що, напевно, саме таким первісно був шлях до щоденника, що може свідчити не просто про існування причини веденя щоденника, а про існування архіпричини, що лежить у сфері, яка найменше схильна піддаватися якимось змінам у сфері людських почуттів і переживань. Таким спонукальним спільним мотивом, у кінцевому результаті, є потреби людини вести діалог. Ця потреба проявляється і як вимоги людини до світу, і як усвідомлення незадоволення реальним станом речей. Більше того, це внутрішня, духовна потреба говорити до світу”. Вже сам акт ведення щоденника, з іншого боку, засвідчує суперечності між сущим і належним, буттям і мисленням. Таким чином, можна сказати, що щоденниковий запис є не просто фіксацією подій чи переживань, але повідомленням, яке відіграє певну роль у житті автора. Фіксація це лише матриця, первісна матерія, на яку накладають свій відбиток усі можливі типи щоденників.
Отож, за призначенням, за функцією, за роллю у житті автора, можна виділити декілька типів щоденників.
Щоденник-свідчення (щоденники С.Єфремова, С.Васильченка, З.Гіппіус). Свідчення у щоденнику ніколи не буде самодостатнім і найбільшої ваги матиме у тому щоденнику, автор якого, перебираючи на себе роль очевидця, розповідає (доповідає, переконує), як усе було насправді.
Наступному типові відповідає щоденник, породжений нарцисичними мотивами (щоденники В.Поліщука, О.Кобилянської), щоденник як особливий різновид самозадоволення (якщо не дивитися на це ширше щоденник як такий завжди є виявом нарцисизму: дзеркалом, що відображає внутрішній світ його автора).
Щоденник документ самоаналізу і самонавчання (щоденники В.Винниченка, Л.Толстого). Такий тип щоденника допомагає вивчити душевний досвід автора, вивести його з підсвідомості і перетворити в усвідомлену структуру. Текст такого щоденника постає як практика створення авторового Я”.
Щоденник пам’ять про себе самого (щоденники В.Поліщука, К.Чуковського). Він має змогу зупинити потік життя автора, залишити сліди його існування.
Щоденник як засіб психічної самотерапії (щоденники О.Кобилянської, Т.Шевченка, Ф.Кафки). Неспокій, сформульований і прояснений словом, видається не таким серйозним, не так пригнічує; слово допомагає оволодіти своїм станом. Досліджено, що механізм катарсису у щоденнику не відрізняється від оформлення цього почуття при творенні повноцінного художнього твору запис, який вноситься у щоденник, як правило, без часової дистанції, також не в силі оформити на свіжо” настрої і хвилювання сильної емоційної дії.
Щоденник постає як одна із світських” форм сповідального слова, що проявляється в літературі. Тема сповіді у жанрі щоденника стає найбільш актуальною, починаючи з ери Августина”. Вона структурує цілу ієрархію смислових відтінків сповідального слова, а головне стає доконаним фактом секуляризація ідеї сповіді. Це значить, що сповідальне” слово набуває світського характеру. Світ природно входить у це слово. Відбувається перетворення внутрішньої” людини у людину зовнішню” виведення себе зі себе самого, об’єктивація себе для власних же очей. Форми світської сповіді проголошуються і прочитуються як текст самого життя. Так сповідальне слово і автобіографічне письмо співіснують як взаємодоповнюючі жанри. Зокрема, сповідальна домінанта щоденникового тексту служить показником його щирості. Водночас інверсії сповідального слова навіть у такому приватному письмі, як щоденник, важче ніж будь-які інші елементи людського досвіду піддаються вербалізації. Часто страждання, яке повинно знайти вихід у слові, породжує своєрідний наратив умовчання, людині не вдається втримати гармонію між своїм духовно-чуттєвим світом і світом зовнішнім, і тоді людська сповідь втрачає свій видимий елемент, натомість є мовчазне почуття безвихідності, що не переходить у голосну (ословлену бодай у щоденнику) надію.
Здійснення сповіді у книгах, написаних для себе” і, зокрема, у щоденнику можливе лише у процесі розуміння і поєднання минулого, теперішнього і майбутнього, звернення до історії і до себе самого. Так щоденник стає безкінечним сповідальним словом, як духовний досвід. Безкінечним ще й тому, що не веде до завершального етапу сповіді покаяння, а все частіше підмінюється словом проповіді.
Наступним кроком стало дослідження проблеми комунікативної спрямованості щоденника, яка є одним з головних показників видозмін структури тексту щоденника. Зрозуміло, що імпліцитна присутність читача у щоденнику, вже закладена у первісній цільовій настанові, впливає на писання щоденника, зокрема на його форму, зміст, стилістику. Проаналізувавши різні типи щоденників од відверто публічних” до найінтимніших, можна сказати, що і ті, і ті пишуться з розрахунком на прочитання. Зазвичай межа імпліцитної комунікативності навіть найінтимнішого щоденника знаходиться на віддалі від автора. Між ними можуть стояти дружина, діти чи батьки, знайомі, колеги, однодумці або й адресат з далекого майбутнього. Людина відкриває себе та існує тільки через іншого, у відношенні до іншого. У щоденнику, незалежно від статусу адресата, одинична індивідуальність чи соціальна цілість це завжди субстанція розуміюча”. Невелика аудиторія сучасників позначена роллю довіреної особи” вже тому, що тільки їм дано в усій повноті зрозуміти розкидані по щоденниках натяки, атрибутувати цитати, розшифрувати прізвища. Ці ж натяки звернені і до більшої аудиторії нащадків, а вже те, що звертаються до них через голови сучасників, надає їм статусу особливої довірливості розуміння, що більшою мірою здійснюється через віру (довіру), ніж через розшифрування.
Досить часті звернення авторів щоденників до гіпотетичного читача дали підстави для роздумів про естетичну навмисність” письменницьких щоденників. Без конкретної цілі, без тиску ззовні щоденник стає для письменника додатковою сферою реалізації. Можливість вести щоденник у такому випадку це можливість займатися письменництвом. У щоденнику письменник приречений балансувати між літературою і життям. Щоденник, який часто бачиться письменниками як відхід від художньої літератури та й літератури взагалі, виявляється, по суті, альтернативним шляхом самої літератури. Спроби письменників вийти за рамки процесу створення твору і тим самим зняти антиномію ідеального завдання і реального втілення можна порівняти з крайнощами модернізму і постмодернізму, породжених тим же потягом літератури подолати саму себе, що є помітним у щоденнику вже на рівні стилістики: з одного боку концентрована образність, лаконічність, яка передбачає, що ціле постійно існує у фрагменті, форма короткого, влучного, а разом з тим об’ємного вислову, а з іншого спонтанність, асоціативність, випадковість, які можна порівняти хіба що з фрагментарністю снів.
Одним словом, щоденник може стати і вже стає притулком” творчості й жанром, зверненим до класичної форми рефлексії самовизначення, мета якої осмислити роль творця у виникненні ще не існуючої художньої цілості. Хай для деяких авторів це буде прикметою кризи, але саме звідси іде шлях альтернативного самовідтворення письменника, а відтак шлях альтернативного розвитку літератури.
Таким чином, ми підійшли до розгляду такого феномена, як літературний щоденник. Залишаючись особистим, суб’єктивним, навіть інтимним та сповідальним, він у той же час призначений на ще прижиттєве видання, хоча, треба сказати, не завжди ідея видання закладена вже у первісну цільову настанову, частіше намір друкувати свій щоденник визрівав поступово. Тому подальша публікація таких щоденників не завжди буде повною, деякі, найінтимніші моменти свого життя автори поки що воліють притримати для пізніших, вже, напевне, посмертних публікацій.
Одним зі шляхів подолання стереотипу розуміння щоденника лише як матеріалу для характеристики автора чи епохи, з розумінням, що це є самостійне художнє явище, повинен стати аналіз публічного сприймання щоденника. Отож, з огляду на читача, як співавтора художнього твору можна виділити декілька специфічних естетичних категорій, що властиві щоденнику:
правдивість / щирість. Синхронний події щоденник документується одразу, з першої спроби, без наступних поправок, що і надає йому достовірності саме непідробністю та щирістю першого жесту”;
міра щирості, яка може зупинитися перед непослідовністю, слабкістю, лякливістю і соромливістю;
простота / звичайність. Простота як зображення буденних фактів, простота як застосування щоденної мови. Щоденнику вдається вивести з автоматизму сприймання опис банальних на перший погляд фактів, звичайних ситуацій, бо ж за цим стоїть не проста величина, а письменник;
інтимність оповіді. Коливання між ексгібіціонізмом і фактографією, інколи майже протокольною, створює ефект підглядання”, що буде тримати читача в напрузі до останньої сторінки (до якої ж межі дійде письменникова відвертість;
фрагментарність і умовчання. У розшифруванні фрагментів і щоденникових умовчань лежать практично необмежені можливості для читацької уяви.
З точки зору авторських переваг щоденник притягує діариста своєю свободою висловлювання як щодо змісту, так і форми, можливістю здійснення одночасно декількох функцій: з одного боку, виставляння свого інтимного Я” на публіку, а з іншого, приховування свого Я”, можливість виступити в масці, обрати позу і роль, яку сам захочеш. У такій грі сильніше, ніж у щоденнику інтимному, виявляє себе провокативне начало, авторський виклик.
Діалог між автором літературного щоденника і читачем відбудеться лише тоді, коли співрозмовники будуть налаштовані: один на кодування, а другий на не наївний” підхід, розуміння того, що це код, а значить на розшифрування. При цілковитій опорі на факт у цих щоденниках автори намагаються подолати чисту фактографію. Факт як синтез суб’єктивного і об’єктивного перетворюється у образ-ідею, образ-персонаж, що тісно взаємодіють з образом автора, невіддільні від його внутрішнього, суб’єктивного світу.
Таким чином, значення щоденника виходить не тільки за межі власне щоденника, але якоюсь мірою стає явищем значнішим, ніж просто література свідченням відповідності духовного шляху людини якомусь визначеному наперед ідеалу, який, одначе, змінюється протягом життя, що й засвідчує щоденник.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексиевич С. В поисках вечного человека // Вопросы литературы. 2000. №1. С. 37-43.
2. Арнаудов М. Психология литературного творчества. М.: Прогресс, 1970. 654 с.
3. Банк Н. Нить времени. Л.: Сов. писатель, 1978. 246 с.
4. Бердяев Н. А. Самопознание (опыт философской автобиографии). М.: Межд. отношения, 1990. 336 с.
5. Бердяев Н. По поводу Дневников” Б.Поплавского // Человек. 1993. №3. С. 172-175.
6. Білецький О. Об одной из очередных задач историко-литературной науки (Изучение истории читателя) // Білецький О. Зібрання праць: У 5 т. К.: Наук. думка, 1966. Т.3. С. 255-274.
7. Блок А. Дневник женщины, которую никто не любил // Блок А. Собрание сочинений: В 6 т. Л.: Худож. лит.,1980-1983. Т.4. С. 248-256.
8. Блок А. Собрание сочинений: В 8 т. М., Л.: Государственное издательство художественной литературы, 1963. Т.7. 543 с.
9. Богданов К. А. Очерки по антропологии молчания. Homo Tacens. СПб.: РХГИ, 1997. 352 с.
10. Богомолов Н. Дневники в русской культуре начала XX в. // Тыняновский сборник: Четвёртые Тыняновские чтения / Отв. ред. М.О.Чудакова. Рига: Зинатне, 1990. С. 148-157.
11. Бражнин И. Сумка волшебника. Лениздат, 1978. 463 с.
12. Брод М. Післяслово укладача // Кафка Ф. Щоденники 1910-1923 рр. К.: Вид. Дім Всесвіт”, 2000. С. 381-384.
13. Брюгген В. Досвід збагачується щодня. Із блокнотів критика // Київ. 1988. №5. С. 133-137.
14. Вернадский В. И. Дневники 1917-1921. Октябрь 1917 январь 1920. К.: Наук. думка, 1994. 269 с.
15. Вернадский В. И. Дневники 1917-1921. Январь 1920 март 1921. К.: Наук. думка, 1997. 326 с.
16. Винниченко В. Щоденник. Едмонтон Нью-Йорк: Вид. Канад. Ін-ту Укр. Студій, 1980. Т. 1. 499 с.
17. Винниченко В. Щоденник. 1921-1925. Едмонтон Нью-Йорк: Вид. Канад. Ін-ту Укр. Студій, 1983. Т. 2. 700 с.
18. Волгин Г. Самое заветное. Записные книжки писателей. Воронеж: Центрально-чернозёмное книжное издательство, 1974. 111 с.
19. Волгин И.Л. Дневник писателя”: текст и подтекст // Достоевский. Материалы и исследования. Л.: Наука, 1978. С. 151-158.
20. Волкова Е. И. Покаяние и исповедь: в церкви и литературе // Вестник Московского университета. Серия 19: Лингвистика и межкультурная коммуникация. 2000. №3. С. 63-73.
21. Волошин М. А. Автобиографическая проза. Дневники. М.: Книга, 1991. 416 с.
22. Воропай О. Мемуарна література // Визвольний шлях. 1983. Кн. 3. С. 374-378.
23. В’язовський Г. Задум художнього твору // В’язовський Г. Від життя до художнього твору. К.: Рад. письменник, 1979. С. 143-208.
24. Галич О. А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи. Луганськ: Знання, 2001. 246 с.
25. Гальченко С. Горьована путь Остапа Вишні // Київ. 1989. №12. С. 104-106.
26. Гаранин Л. Я. Мемуарный жанр советской литературы. Минск: Наука и техника, 1986. 223 с.
27. Гинзбург Л. Записи 20-30-х годов. Из неопубликованного // Новый мир. 1992. №6. С. 144-186.
28. Гинзбург Л. О документальной литературе и принципах построения характера // Вопросы литературы. 1970. №7. С. 62-91.
29. Гинзбург Л. О психологической прозе. Л.: Худож. лит., 1976. 448 с.
30. Гиппиус З. Н. О синей книге // Гиппиус З. Н. Петербургские дневники. 1914-1919. Нью-Йорк. Москва: Центр ПРО” СП САКСЕС”, 1990. С. 19-21.
31. Гиппиус З. Н. Петербургские дневники. 1914-1919. Нью-Йорк. Москва: Центр ПРО” СП САКСЕС”. 1990. 318 с.
32. Гонкур Э. и Ж. де. Жермини Ласерте. Актриса Фостэн. Отрывки из Дневника”. М.: Правда, 1990. 592 с.
33. Гончар В. Записники Олеся Гончара // Гончар О.Т. Щоденники: У 3 т. К.: Веселка, 2002. Т. 1. С. 5-7.
34. Горалик Л. Собранные листья // Новое литературное обозрение. №54. 2’2002. С. 236-245.
35. Грудницька М., Курашова В. Степан Васильченко. Статті та матеріали. К.: Вид.-во АН УРСР, 1950. 333 с.
36. Гундорова Т. Щоденник” як лабораторії жіночої сексуальності // Гундорова Т. Femina Melancholica: Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської. Київ: Критика, 2000. С. 92-95.
37. Гундорова Т. Femina Melancholica: Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської. Київ: Критика, 2000. 272 с.
38. Ґомбрович В. Щоденник. У 3 т. К.: Основи, 1999. Т.1. 414 с.
39. Дали С. Дневник одного гения. М.: Искусство, 1991. 271 с.
40. Деон М. Предисловие // Дали С. Дневник одного гения. М.: Искусство, 1991. С. 46-48.
41. Дневник молодости Л.Н.Толстого. М.: Моск. рабочий, 1988. 48 с.
42. Довженко О. П. Україна в огні: Кіноповість, щоденник. К.: Рад. письменник, 1990. 416 с.
43. Дорошенко В. О. Мемуари // Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. К.: Українська енциклопедія” ім М. П. Бажана, 1995. Т. 3. 496 с.
44. Достоевский Ф. М. Полное собрание сочинений: В 30 т. Л.: Наука, 1981. Т. 22. 518 с.
45. Достоевский Ф. М. Полное собрание сочинений: В 30 т. Л.: Наука, 1982. Т.24. 518 с.
46. Достоевский Ф. М. Полное собрание сочинений: В 30 т. Л.: Наука, 1986. Т. 29. Кн. 2. 374 с.
47. Єфремов С. О. Без синтезу // Єфремов С. О. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. С. 216-235.
48. Єфремов С. О. Щоденники, 1923-1929. К.:ЗАТ Газета Рада”, 1997. 848 с.
49. Жадан С. Чай без цукру // Критика. 2002. №6. С. 33-34.
50. Жуковский В. А. Собр. соч.: В 4 т. М., Л.: Государственное издательство художественной литературы, 1960. Т.4. 783 с.
51. Жулинський М. Усі сорок років творчого життя. Щоденник” Володимира Винниченка // Київ. 1990. №9. С. 88-90.
52. Забужко О. С. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстка 90-х. К.: Факт, 1999. 340 с.
53. Загребельний П. Спроба автокоментаря // Література і сучасність. Вип. IX. К.: Рад. письменник, 1976. С. 145-168.
54. Затонский Д. Проза Макса Фриша // Фриш М. Избранные произведения. В 3 т. М.: Худож. лит, 1991. Т.1. С. 5-33.
55. Затонский Д.В. Сцепление жанров (место автобиографии, мемуаров, дневника в становлении и жизни современного романа) // Жанровое разнообразие современной прозы Запада. К.: Наук. думка, 1989. С. 4-59.
56. Здоровега В. Й. Багатоманіття документалізму і проблема жанрів // Рад. літературознавство. 1983. №9. С. 7-15.
57. Здоровега В. Й. Збагнути день сущий. К.: Дніпро, 1988. 263 с.
58. Каверин В. Дневник К. И. Чуковского // Чуковский К. И. Дневник (1901-1929). М.: Сов. писатель,1991. С. 3-9.
59. Кардин В. Жанр вне регламента // Вопросы литературы. 2000. №1. С. 16-19.
60. Карпінський В. Голос Ґомбровича // Ґомбрович В. Щоденник. У 3 т. К.: Основи, 1999. Т. 1. С. 325-348.
61. Кафка Ф. Щоденники 1910-1923 рр. К.: Вид. дім Всесвіт”, 2000. 416 с.
62. Кіяновська М. У що перетворюється істина // Книжковий поступ. 2000. №46. С. 7.
63. Кобилянська О. Слова зворушеного щастя. Щоденники. Автобіографія. Листи. Статті та спогади. К.: Дніпро, 1982. 352 с.
64. Кобрин К. Похвала дневнику // Новое литературное обозрение. 2003. №61. С. 288-295.
65. Кобрин К. Рассуждение о фрагменте // Новое литературное обозрение. 2000. №54. С. 229-235.
66. Колядич Т. М. Воспоминания писателей. Проблемы поэтики жанра. М.: Мегатрон, 1998. 276 с.
67. Кон И. Открытие Я”. М.: Политиздат, 1978. 367 с.
68. Костюк Г. Записники Володимира Винниченка // Винниченко В. Щоденник. Едмонтон Нью-Йорк: Вид. Канад. Ін-ту Укр. Студій, 1980. Т. 1 С. 11-28.
69. Коцюбинська М. Зафіксоване і нетлінне”. К.: Дух і літера, Харківська правозахисна група, 2001. 300 с.
70. Кревецький І. Українська мемуаристика. Її сучасний стан і значіння. Кам’янець: Стрільця”. 1919. 31 с.
71. Левицкий Л. А. Мемуары // Краткая литературная энциклопедия. М.: Сов. энциклопедия, 1967. Т.4. С. 759-762.
72. Левицкий Л. А. Мемуары // Литературный энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1987. С. 216-217.
73. Лежён Ф. В защиту автобиографии // Иностранная литература. 2000. №4. С. 108-123.
74. Лермонтов М.Ю. Сочинения: В 4 т. М.: Правда, 1986. Т. 4. 464 с.
75. Літературознавчий словник-довідник. К.: ВЦ Академія”, 1997. 752 с.
76. Лихачёв Д. С. Заметки об истоках искусства // Контекст 1985. Литературно-теоретические исследования. Москва: Наука, 1986. С. 15-20.
77. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. М.: Искусство, 1970. 384 с.
78. Марахова Т. А. О жанрах мемуарной литературы // Вопросы советской, русской и зарубежной литературы. Учёные записки. Вып. 69. Серия филологических наук. Горький: Волго-Вятское книжное издательство, 1967. С. 19-39.
79. Маркарьян Н., Бушканец Л. Актуальные проблемы изучения мемуаров о русских писателях // Literatura i komunikacja. Od listu do powieści autobiografichnej. Lublin: Wydawnictwo uniwersytetu Marii CurieSkłodowskiej, 1998. С. 242-258.
80. Матвієнко С. У пошуках утраченого часу // Критика. 2002. №6. С. 26-29.
81. Медведев П. В. В лаборатории писателя. Л.: Сов. писатель, 1971. 392 с.
82. Мережинська Г.Ю. Деякі підсумки вивчення мемуарно-автобіографічної прози // Рад. літературознавство. 1986. №10. С. 43-50.
83. Морозова Є. Ф. Документальна література // Українська Література Енциклопедія. К.: Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1995. Т.2. С. 85.
84. Москалець К.Келія Чайної Троянди. 1989-1999: Щоденник. Львів: Кальварія, 2001. 204 с.
85. Москалець К. Post scriptum 25 лютого 2001 // Критика. 2002. №6. С. 35.
86. Муравьев В. С. Документальная литература // Литературный энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1987. С. 98-99.