ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК МОДУС НОВАТОРСТВА (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ І. СВІТЛИЧНОГО ТА В. СТУСА)

Краткое описание

Тернопільський державний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису

БІЛОВУС Леся Іванівна

УДК 82.09

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК МОДУС НОВАТОРСТВА
(НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ І. СВІТЛИЧНОГО ТА
В. СТУСА)

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук зі спеціальності
10.01.06 — теорія літератури

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Гром’як Роман Теодорович

Тернопіль — 2003

ЗМІСТ

ВСТУП........ ...3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ: СТАНОВЛЕННЯ ПОНЯТЬ, ТЛУМАЧЕННЯ ТЕРМІНІВ, СИСТЕМАТИКА....11
1.1. Передумови й витоки інтертекстуальності...11
1.2. Розвиток інтертекстуальності у пізнавальних поворотах” другої половини ХХ століття ..18
1.3. Спроба систематики і класифікації ...28
РОЗДІЛ 2. ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК ЕПІСТЕМОЛОГІЧНА СТРАТЕГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ДІАЛОГУ” В.СТУСА ТА І.СВІТЛИЧНОГО З ЛІТЕРАТУРНОЮ ТРАДИЦІЄЮ ..43
2.1. Трансформація традиційних форм міжтекстових зв’язків у творах В.Стуса ...44
2.1.1. Ремінісценції, їх різновиди і функції..44
2.1.2. Алюзії у поетичних текстах В.Стуса...96
2.1.3. Рамкові компоненти в окресленні міжтекстових зв’язків......114
2.2. Інтертекстуальні відношення у текстах І.Світличного-літературознавця, поета, перекладача...122
2.3. Значення досвіду В.Стуса та І.Світличного для освоєння концепту інтертекстуальності в українському літературознавчому дискурсі ..152
ВИСНОВКИ....159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...162

ВСТУП
Іманентний розвиток культури, зокрема літературної творчості не може здійснюватися без постійного притікання текстів ззовні. При цьому це ззовні саме собою має складну організацію: це і ззовні кожного жанру чи певної традиції всередині конкретної культури, і ззовні духовного простору, що окреслюється певною метамовною лінією, контекстом. Власне, це чужі” тексти, котрі прийшли з іншої національної, культурної, ареальної традиції. Розвиток культури здійснюється через акти творчої свідомості, є низкою актів обміну і постійно передбачає іншого” — партнера в здійсненні цього акту. У такому діалозі обидва його учасники знаходяться в активній позиції один щодо одного і безпосередньо до самих себе. Творчість — це завжди переосмислений, перетворений, художньо усвідомлений діалог людини зі світом. Особливо це стосується митця ХХ ст., котрий усвідомлював себе як креативно активну особистість і з особливою відповідальністю ставився до власного естетичного вчинку. Видатний мислитель Ортега-і-Гассет стверджував: Будь-який наш вчинок — а думка один з них — це питання або відповідь, звернені до тієї частини світу, яка в цю мить оточує нас. Життя — безперервний діалог, а індивід — лише один із співрозмовників, другий — це навколишнє середовище, його довкілля. То чи можливо зрозуміти одного без другого?” [122, 119].
Художній твір, зреалізований як текст, починає жити і стає мистецькою живою реальністю через діалог, що мотивує, зумовлює, пояснює і виправдовує новонароджене і за власними законами існуюче нове буття. Має рацію Марк Гольберг, наголошуючи, що у тексті закладено певні діалогічні потенції. Поза процесом сприймання текст не здатний повною мірою виявити свою антропологічну сутність” [цит. за 197, 210].
Зараз узвичаєна теза про наявність в кожній епосі загального культурного шару”. Нас цікавить літературна частина цього шару. Кожен письменник отримує від епохи, з літературної традиції багато елементів художніх творів, а новим стає спосіб побудови цих елементів. Всі письменники є вільними чи не вільними співавторами в колективній творчості словесної культури” [179,18]. Таким чином, окремі твори набувають смислового наповнення не тільки завдяки своїй референційності, а і своєю взаємною співвіднесеністю, тим, що всі вони знаходяться у загальному міжтекстовому просторі: не існує жодного висловлювання поза його взаємодією з іншими висловлюваннями. Запозичення, яких при цій взаємодії не уникнути, бувають усвідомлені або ж нав’язуються потужним впливом іншої творчої особистості. Г.Блум у праці Страх впливу” ґрунтує власну теорію поезії на складних стосунках поета зі своїми попередниками. Йдеться передусім про так званого сильного” поета, бо слабкий поет одразу поглинається” чужими впливами. Однак, будь-який оригінальний талант відчуває страх впливу” — тиск консервативної літературної традиції, в якій вже всі місця зайняті” класиками, і його підсвідомий бунт проти шанованих батьків набуває форми мимовільного спотворення” їх спадщини (misreading, misprision). Ця схема, що схрещує відому ідею про звернення внуків до дідів через голову батьків, з фройдовим поняттям едіпового комплексу, кладе в основу літературної еволюції те, що може трактуватися інтертекстуальним принципом. Теорія Г.Блума вкотре наголошує, що в творчості місця для нового начебто вже не залишилось, — митець реалізується лише у вузькому прошарку між чужими досвідами [див. 21].
Свого часу М.Бахтін відзначав, як важко людині сказати щось нове в ситуації, коли свідомість повністю вже сформована культурою, коли, умовно кажучи, всі слова вже кимось мовлені. Праці М.Бахтіна актуалізували інтерес до поетики чужого слова” в різних його виявах. Один із важливих висновків дослідника — діалогічність чужого слова” і всього тексту — дозволяє думати і про принципи поведінки” одного тексту в іншому, саме про принципи, оскільки найдетальніші списки чужого слова” в тексті завжди будуть неповними.
Якщо М.Бахтін відштовхувався від тексту, відкриваючи в ньому принципову діалогічність, то багато сучасних дослідників, виходячи із широкого розуміння тексту і розглядаючи текст як безперервний процес породження смислу, підходять до нього начебто ззовні. Текст уявляється безмежним, бо допускає безліч різних прочитань в просторі інтертекстуальності. Це можливо завдяки працям Ю.Крістєвої та Р.Барта, в яких були презентовані і розроблені поняття / терміни інтертексту” та інтертекстуальності”. Інтертекст згодом поглинув увесь текст і увесь позатекстовий простір, а нині трансформується в поняття гіпертексту” — ще один різновид стосунків нового і традиційного.
Отже, новітній поняттєво-термінологічний інструмент, сформований в епоху постмодернізму, почав активно проникати в літературознавчу практику, стикаючись з давніми терміносистемами, літературознавчими концептами, породженими іншими мистецькими реаліями. Так заявила про себе потреба специфіки засвоєння пізнавально-методологічних новацій поза ареалом їх зародження. Вона актуальна для кожної національної культури, але має особливе значення на пострадянському” просторі у зв’язку з тими пізнавальними поворотами”, які сталися в гуманітарній сфері протягом другої половини ХХ століття [61,11-20]. Ці повороти” (антропологічний, культурологічний, металінгвістичний, наратологічний та ін.) пов’язані зі зміною ракурсу розгляду єдиного предмета, на який спрямовують увагу інтелектуали академічних установ у міждисциплінарних дослідженнях. Складається в такій ситуації не тільки методологічний плюралізм, а й багатофокусні” підходи до культури, виробляються поліцентричні науково-пізнавальні моделі” її надбань [61,13]. Це зумовлює необхідність зосередження уваги дослідника на саморефлексії, внаслідок чого відбувається переакцентування в системі знань про традиційні предмети, в нашому випадку — теорії літератури та історії літератури як основних галузей літературознавства, яке функціонує в складному світі культури.
У зв’язку з цим окремі терміни стають не стільки модними, скільки плідними концептами, які виконують важливу евристичну роль, притягуючи до себе цілу низку традиційних і модерних понять. Інтертекстуальність” є одним із них. Як концепти, поняття інтертекст” (інтертекстуальність”) потребують відповідної експлікації досвідом, набутим національними культурами у сферах творчої практики та її теоретичного осмислення.
Хоча в останні десятиліття за кордоном (Барт Р. [9], Блум Г. [21], Крістєва Ю. [89]) і в Росії (Арнольд И. [2], Бахтін М. [12], Бухаркін П. [27], Владимирова Н. [31], Жолковський А. [54], Звєрєва Г. [61], Косіков Г. [78], Лотман Ю. [102], Смирнов И. [157], Тороп П. [177], Фатєєва Н. [186]) з’явилося чимало робіт (декілька і в українській науці (Астаф’єв О. [3], Бєляєва Н. [16], Ігнатенко М. [66], Корабльова Н. [77], Сорока М. [162])), присвячених інтертексту та інтертекстуальності у сфері художнього дискурсу, проблему міжтекстової взаємодії не можна вважати вичерпаною. Про це свідчить те, що література все рішучіше пориває із життєвою реальністю, втрачає свою міметичну референційність” (вислів Дж.Х.Міллер. — Л.Б.), заглиблюється в самопізнання і шукає джерела розвитку вже всередині себе. Утворюється широке поле метапоетики, що стирає межі між власне художніми і науково-філологічними жанрами.
Постає проблема аналізу інтертекстуальності в контексті переосмисленої діалектики традицій і новаторства. Для цього багатий матеріал дає творчість українських шістдесятників” Василя Стуса та Івана Світличного — поетів, перекладачів, літературних критиків, які сміливо вторгались у перегляд теоретико-літературних догм і стереотипів, що складались на ґрунті соцреалізму.
Вагомий внесок у дослідження доробку цих митців здійснили такі літературознавці, як Т.Гундорова, І.Добрянська, М.Коцюбинська, Д.Наливайко, Є.Сверстюк, Е.Соловей, Д.Стус, Ю.Шевельов, з’явилися публікації молодшої генерації дослідників: Ю.Бедрика, А.Бондаренко, І.Оникієнко. Проте у багатьох статтях їх творчість дедалі більше міфологізується й сакралізується, що аж ніяк не сприяє належному осягненню (виняток становить австралійська збірка Стус як текст” — перша системна спроба критики нарешті прочитати Стуса шляхом культурного діалогу).
Причин для такого осмислення творчості Стуса та Світличного виявилося чимало. Як відомо, цілісному освоєнню спадщини письменників довго перешкоджали роки несправедливого замовчування та забуття. Однак і цей фактор не вирішальний, адже після зняття заборон та повернення до читача розпочалася доба інтенсивного тлумачення їх творчого доробку. Журнально-газетна періодика початку 90-х ХХ століття зарясніла публікаціями, в яких осягнення спадщини поетів зводилося до патріотичної патетики. Надуживання гаслами, які поетичні портрети В.Стуса та І.Світличного окреслювали лише в рамках патріотизму та правдолюбства, могло б призвести до нівеляції сутнісного значення творчості митців. А це породжувало своєрідну кризу об’єктивності. Поглибити і розширити погляд на творчість В.Стуса та І.Світличного можна, на наш погляд, за рахунок застосування до неї (творчості. — Л.Б.) не зужитих методологічних підходів і методичних прийомів у дослідницьких стратегіях. З другого боку, самі тексти поезій, перекладених версій зарубіжних авторів, літературно-критичних статей і теоретичних праць, створених В.Стусом та І.Світличним на волі й у в’язничних умовах, увиразнюють і прояснюють глибинні передумови для зміни чи трансформації літературознавчих парадигм. Тому назріла необхідність посилювати історико-літературні студії, описово-інтерпретаційні методики теоретичними рефлексіями і компаративістичними зіставленнями. Тим більше, що в останні роки інтерес до контактів між літературами і текстами все зростає. Тому ми вирішили розглянути творчість цих митців в іншому ракурсі — на рівні тексту, який є головним, так би мовити, сакральним об’єктом літературознавства” (С.Павличко). Дослідження з контактних літературних зв’язків (інтегральних та диференційних форм рецепції) свідчать про те, що у вивченні контактів між текстами часто густо відсутня наукова коректність, наукова модель розуміння та аналізу цих проблем. Така модель не може бути прескриптивною і повинна бути віртуальною, тобто повинна відбивати можливості контактів між текстами” [177,40]. Тому опис і простеження контактів між текстами світової культури, з одного боку, та текстами В.Стуса й І.Світличного з другого, аналіз суперечностей в оцінках їх творів, нерозв’язаність цілого комплексу проблем, які спричинили появу літературного феномена цих митців — все це зумовило поєднання теоретичного та історичного аспектів дослідження і визначило актуальність нашої дисертації.
У ракурсі досліджуваної проблеми скористались ідеєю М.Бахтіна про діалогізм культури взагалі і літератури зокрема, розгорнуту в концепті інтертексту” та інтертекстуальності”. Такий підхід до спадщини В.Стуса та І.Світличного виявляється результативним. Його головна перевага полягає в тому, що він дає змогу уникнути однобічності: в діалозі рівноправно діють двоє. Аналіз творчості поетів, характер викладу та мотивації проводиться у поєднанні з проблемами, що стоять нині перед українською культурою, у зв’язку з новою актуалізацією оновлення літературної теорії.
Дисертаційне дослідження виконане в річищі комплексної теми Проблеми рецептивної естетики, поетики і наратології в українсько-зарубіжних літературних зв’язках”, яка розробляється літературознавчими кафедрами Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Метою пропонованої праці є виявлення конкретних форм діалогу Стуса та Світличного із зарубіжними та національною культурами, слідів поетичної пам’яті” на різних рівнях тексту (ідейно-тематичному, образному, композиційному, ритміко-інтонаційному) як механізму новаторства на ґрунті літературної традиції. При цьому потрактувати інтертекстуальність як загальнокультурний модус оновлення духовної спадщини в процесі літературної рецепції.
Для досягнення мети ставились такі завдання:
q систематизувати основні принципи теорії інтертектуальності, специфікуючи її щодо української традиції;
q проаналізувати з цього погляду лірику В.Стуса та І.Світличного для виявлення різних модифікацій чужого слова” (ремінісценцій, алюзій, рамкових компонентів);
q охарактеризувати функцію чужого слова” з позицій сучасного літературознавства та у літературно-громадському контексті сучасної поетам епохи (60-80-ті рр. ХХ ст.) в Україні та за її межами;
q показати, як поступово в літературі ХХ століття творчість митців урізноманітнювала інтертекстуальні зв’язки і слугувала своєрідній верифікації теорії інтертекстуальності, її придатності для трансформації літературознавчої парадигми.
Об’єктом дослідження є лірика обох поетів раннього періоду творчості, поезії, написані в ув’язненні та на засланні, а також епістолярій митців.
Предметом осмислення виступає евристичний потенціал інтертекстуальності.
Методологічною основою дисертації є концепція М.М.Бахтіна про діалогізм художнього слова і ще остаточно не сформована теорія інтертекстуальності, фундамент якої був закладений французькими структуралістами Р.Бартом та Ю.Крістєвою. Такий теоретичний синтез, на нашу думку, цілком виправданий, тому що концепція інтертекстуальності не лише спирається на діалогізм художнього слова, а й розвиває, доповнює та верифікує ці концепти. Це й зумовило необхідність спиратися на ідеї та погляди таких літературознавців, як І.Арнольд, О.Астаф’єв, Н.Бєляєва, Г.Блум, П.Бухаркін, Н.Владимирова, М.Гольберг, Д.Дюришин, О.Жолковський, І.Ільїн, Н.Корабльова, Г.Косіков, Ю.Левін, Ю.Лотман, З.Мінц, К.Сидоренко, І.Смирнов, П.Тороп, В.Удалов, Н.Фатєєва, Г.Хима, І.Христенко, Т.Чонка та ін.
Інтертекстуальність є формою існування художньої літератури, модусом літературного новаторства. Ця теорія актуалізує літературно-художню традицію і спадкоємність, дозволяє виявляти специфіку нового тексту.
У дисертації використано генетичний, контекстуальний, естетико-функціональний та типологічний методи дослідження.
Наукова новизна нашого дослідження полягає у застосуванні до аналізу творчості таких традиційних” на сьогодні поетів нетрадиційного методу дослідження — теорії інтертекстуальності. Уперше зроблено спробу комплексного прочитання творчості Стуса та Світличного на рівні культурного діалогу із світовою та національною спадщинами.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали і висновки роботи можуть бути використані в теорії літератури, для інтерпретації життя і творчості В.Стуса та І.Світличного, сприятимуть розробці цілісної концепції розвитку українського літературного процесу другої половини ХХ століття, при читанні загальних курсів з історії української літератури та теорії літератури, а також в спецкурсах для студентів-філологів і вчителів.

Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації — 163 друкованих сторінки.

Список литературы

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Антология мировой философии: В 4-х томах. — М.: Мысль, 1969. — т.1. — 936 с.
2. Арнольд И.В. Проблемы диалогизма, интертекстуальности и герменевтики в интерпретации художественного текста. — СПб.: Образование, 1995. — 59 с.
3. Астаф’єв О. Інтертекстуальність як літературна стратегія // Дивослово. — 2000. — №2. — С.5-7.
4. Архангельский Л.М., Архангельская Н.А. Этическая тема в современной художественной литературе. — М.: Знание, 1980. — 64с.
5. Багряний Іван. Сад Гетсиманський. — К.: Наукова думка, 2001. — 548 с.
6. Бажан М.П. Твори: У 4-х томах. — К.: Дніпро, 1984-1985.
7. Барабаш Ю. Скільки ще писатиму — не знаю” // Слово і час. — 1994. — № 1. — С.48-50.
8. Барабаш Ю. Підтексти петербурзького тексту (-их; -ів)” (Гоголь і Шевченко) // Слово і час. — 2001. — №3. — С.31-41.
9. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. — М.: Прогресс, 1989. — 615 с.
10. Барт Р. S/Z. — М.: РИК Культура”. Изд-во Ad Margsnem”, 1994. — 303 с.
11. Батракова С. Художественное воображение // Вопросы эстетики. — М.: Искусство, 1962. — Вып. 5. — 100 с.
12. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. — М.: Искусство,1979. — 444 с.
13. Бедрик Ю. До проблеми богошукання у творчості П.Карманського і В.Стуса // Молода Муза” і літературний процес к.19-п.20 ст. в Україні і Європі: Тези доп. наук. конференції (19-20 листопада 1990). — Л., 1992. — С.66-68.
14. Бедрик Ю. Поетична спадщина В.Стуса: Проблема генезису і текстології. Дисертація канд. філол. наук: 10.01.02. / НАН України, Інс-т літератури ім. Т.Шевченка. — К., 1994. — 188 с.
15. Бердяев Н. Самопознание: Сочинения. — М.: ЭКСМО. — Пресс, Х.: Фолио, 1998. — 624 с.
16. Бєляєва Н. Історична проза Валерія Шевчука в інтертекстуальному аспекті // Слово і час. — 2001. — №4. — С.58-64.
17. Бетко І. Інновація біблійних мотивів у новій та новітній українській поезії // Визвольний шлях. — 1994. — №11. — С.1383-1389.
18. Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови давньоєврейської і грецької на українську наново перекладена: Ювілейне видання з нагоди тисячоліття християнства, 1988.
19. Біблія як пам’ятка світової літератури // Слово і час. — 2000. — №1. — С.23.
20. Біляцька В.П. Проблема Митця в естетико-художній еволюції Ліни Костенко та В.Стуса: Дис. канд. філол. наук (10.01.01) / Дніпропетровськ. держ. ун-т. — Д., 1999. — 175 с.
21. Блум Х. Страх влияния. Карта перечитывания. — Екаткринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1998. — 352 с.
22. Боднар Н. Українські письменники на Соловках // Українська мова і література. — 1997. — Ч.13(29). — С.1-6.
23. Боднарук І. Між двома світами: Вибрані статті про українських письменників. — Донецьк: Український культурологічний центр, 1997. — 174 с.
24. Бондаренко А. Спроба аналізу філософських творів В.Стуса // Дивослово. — 1998. — №8. — С.8-10.
25. Букс Н. Эшафот в хрустальном дворце. — М.: Новое лит-е обозрение, 1998. — 208 с.
26. Буряник Н. Свіча і свічадо в поезії В.Стуса // Слово і час. — 1993. — №11. — С.51-57.
27. Бухаркин П. О функции цитаты в повествовательной прозе // Вестн. ЛГУ. Сер.2, История, языкознан., литературовед. — 1990. — Вып.3. — С.29-37.
28. Василь Стус: В житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників. — Балтимор: Смолоскип, 1987. — 464 с.
29. Василь Стус в контексті європейської літератури. Мат-ли 2-ї Всеукраїнської наук. конференції (Донецьк, 20-21 вересня 2001 р.). — Донецьк: Вид-во Донецького нац. Ун-ту, 2001. — 301 с.
30. Вербицкая М.В. К обоснованию теории вторинных текстов” / в литературоведении / // Научн. докл. высш. шк. — Филологич. науки. — 1989. — №1. — С.30-36.
31. Владимирова Н.Г. Формы художественной условности в литературе Великобритании ХХ века. — Новгород: НовГУ им. Ярослава Мудрого, 1998. — 188 с.
32. Владимирова Н.Г. Категория интертекстуальности в современном литературоведении // Литературоведение на пороге ХХІ века. Материалы международной научной конференции (МГУ, май 1997). — М.: Рандеву—ЛМ, 1998. — 501 с. — С.182-188.
33. В’язовський Г.Д. Творче мислення письменника: Дослідження. — К.: Дніпро, 1982. — 335 с.
34. Гайович Г.В. Літературно-критична діяльність І.Світличного: Дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / НАН України, Інс-т літ-ри ім. Т.Шевченка. — К., 2000. — 189 с.
35. Гессе Г. Письма по кругу. — М.: Прогресс, 1987. — 395 с.
36. Голобородько В. Він став моєю совістю // Вітчизна. — 1990. — №10. — С.161-163.
37. Гольберг М. Діалог і проблеми взаємодії культур // Діалог культур. Україна у світовому контексті. — Львів: Край, 1996. — С.6-16.
38. Гордасевич Г. Твої, Україно, діти: Про репресованих письменників // Березіль. — 1993. —№9-12. — С.129-141.
39. Горинь Б. Двигун руху шістдесятників: Роль у русі І.Світличного // Літературна Україна. — 1996. — 18 липня.
40. Городнюк Н.А. Знаки необарокової культури у творчості Валерія Шевчука: компаративні аспекти: Автореф. канд. філол. наук (10.01.08). — Дніпропетровськ, 2003. — 19 с.
41. Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо. — К.: Критика, 2000. — 317 с.
42. Грицюк Л.Ф. Образно-семантичний підхід до класифікації заголовків // Мовознавство. — 1992. — №2. — С.51-56.
43. Гудзь Ю. P.S. — наприпочатку ста літ самотності // Кур’єр Кривбасу. — 1997. — №8. — С.139-143.
44. Денисюк І. Франкова концепція національної літератури // ІІ Міжнародний конгрес україністів: Літературознавство. — Львів, 1993. — С.285-290.
45. Діброва В. Проблема збереження національної тотожності за умов тоталітаризму: Досвід української літератури // Слово і час. — 1991. — №3. — С.15-24.
46. Дзюба І. Душа, розпластана на пласі”: Про І.Світличного // Світличний І. Серце для куль і для рим. — К.: Рад. письменник, 1990. — С.5-20.
47. Дзюба І. Метод — це насамперед розуміння // Слово і час. — 2001.— №7. —С.4-10.
48. Доброокий
49. Добрянська І. Жанрова специфіка в’язничної лірики І.Світличного // Наук. записки ТДПУ. Сер. Літературознавство. — 1998. — №1(2). — С.60-68.
50. Добрянська І. Творчість І.Світличного в українській літературі кінця 50-х—початку 70-х років: Дис. канд. філол. наук: 10.01.01. / НАН України, ТДПУ ім. В.Гнатюка. — Тернопіль, 1997. — 173 с.
51. Драч І. Лист до калини. — К.: Веселка, 1994. — 286 с.
52. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы: Пер. со слов. — М.: Прогресс, 1979. — 320 с.
53. Дяченко В. Сізіфова праця чи Гераклові подвиги? або Вісті з низин” і вершин”: Проблема діалектики національного та інтернаціонального в літературі // Прапор. — 1988. — №5. — С.151-170.
54. Жолковский А.К. Блуждающие сны и другие работы. — М.: Сов. писатель, 1992. — 432 с.
55. Жулинський М. Повернення в нашу Україну” // Слово і час. — 2001. — №3. — С.7-16.
56. Жулинський М. Заявити про себе культурою. Тези трибунні, позатрибунні, а також роздуми й сповіді за парадною завісою. — К.: Генеза, 2001. — 680 с.
57. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х. — К.: Факт, 1999. — 340 с.
58. Зарецький О. Міфологія більшовизму і витоки українського шістдесятництва // Учитель. — 1998. — №9. — С.21-25; №10. — С.23-28.
59. Зборовська Н. Шістдесятники // Слово і час. — 1999. — №1. — С.74-80.
60. Зборовська Н. Стильовий портрет шістдесятництва // Слово і час. — 2001. — №12. — С.26-42.
61. Зверева Г.И. Роль познавательных поворотов” второй половины ХХ века в современных российских исследованиях культуры // С.11-20.
62. Зеров М. Твори: В 2 томах. — К.: Дніпро, 1990. — Т.1: Поезії. Переклади. — 843 с.
63. Зінкевич О. З ґенерації новаторів: Світличний і Дзюба у джерел модерної української критики. — Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1967. — 224 с.
64. Іванисенко В.П. Він дарував нам світло (І.Світличний у контексті 60-х рр.) // Дніпро. — 1995. — №7-8. — С.53-61.
65. Івашко В. Міф про В.Стуса як дзеркало шістдесятників // Світовид. — 1994. — Число ІІІ(16). — С.104-120.
66. Ігнатенко М. Алюзія в словесній творчості Т.Шевченка // Дивослово. — 1999. — №1. — С.4; №2. — С.4-8.
67. Ільницький М. Палімпсести В.Стуса // Вітчизна. — 1990. — №3. — С.14-16.
68. Ильин Илья. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. — М.: Импрада, 1996. — 256 с.
69. Интертекстуальность // Хима Г. Современные направления в литературоведении. — К.: Четверта хвыля, 2000. — 180 с. — С.132-138.
70. Камінчук О. Рецепція філософії серця” в українській поезії (від романтизму до постмодернізму) // Молода нація: Альманах. — Вип.1. — К.: Смолоскип, 1996. — С.241-247.
71. Качуровський І. До 50-річчя Івана Світличного // Українські вісті. — 1979. — 9.V.
72. Квіт С. В межах, поза межами і на межі (Про деякі дискусійні питання сучасної української культури, літератури). — К.: Нова література, 1999. — 78 с.
73. Клепикова Е. Плагиат: преступление без наказания: О литературном плагиате // Иностр. лит. — 1990. — №9. — С.196-202.
74. Ковалевський В. Рима. Ритмічні засоби українського вірша. — К.: Рад. письменник, 1965. — 286 с.
75. Коваленко Г. І.Світличний в обороні забутого // Дивослово.— 1997. — №12. — С.49-51.
76. Коваленко Г. Шевченкознавчі розвідки І.Світличного // Слово і час. — 1997. — №3. — С.9-12.
77. Кораблева Н.В. Интертекстуальность литературного произведения: Учебное пособие. — Донецк: Кассиопея, 1999. — 28 с.
78. Косиков Г.К. Структурализм versus постструктурализм // На границах”. Зарубежная литература от Средневековья до современности: Сборник работ (отв. Ред. Л.Г.Андреев). — М.: Экон, 2000. — 256 с. — С.207-240.
79. Костюк В. Художня новизна та її вичерпність в історично-літературній еволюції // Слово і час. — 2001. — №5. — С.24-29.
80. Коцюбинская М. Новейшие палимпсесты: О трагической судьбе поэта В.Стуса // Философская и социологическая мысль. — 1990. — №2. — С.103-108.
81. Коцюбинська М. І.Світличний, шістдесятник // Світличний І. У мене тільки слово. — Харків: Фоліо, 1994. — С.5-27.
82. Коцюбинська М. Поет // Стус В. Твори: У 6-ти томах. — Львів: Просвіта, 1994. — Т.1.Кн.1. — С.7-38.
83. Коцюбинська М. Стусове самособоюнаповнення” (із роздумів над поезією і листами В.Стуса) // Сучасність. — 1995. — №6. — С.137-144.
84. Коцюбинська М. Епістолярна творчість В.Стуса // Стус В. Твори: У 6-ти томах. — Л.: Просвіта, 1997. — Т.6.Кн.2. — С.218-240.
85. Коцюбинська М. В.Стус у контексті сьогоднішньої культурної ситуації // Урок української. — 1999. — №7-8. — С.42-45.
86. Коцюбинська М. Зафіксоване і нетлінне”: Роздуми про епістолярну творчість. — К.: Дух і літера, 2001. — 299 с.
87. Кошелівець І. Світличний Іван [Передмова до збірки Ґратовані сонети”]. — Мюнхен: Сучасність, 1997. — 116 с.
88. Крип’якевич-Димид І. Без усмішки Івана: Про І.Світличного // Дивослово. — 1997. — №12. — С.47-49.
89. Кристева Ю. Разрушение поэтики // Вестник МГУ. — Сер.9. — Филология. — 1994. — №5. — С.44-63.
90. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман // Вестник МГУ. — Серия 9. — Филология. — 1995. — №1. — С.97-124.
91. Кудряшова М. Образ України в творчості неокласиків // Дивослово. — 1998. — №4. — С.6-8.
92. Кухар О. Проблема митця й мистецтва в естетиці й поезії Є.Маланюка // Дивослово. — 2002. — №2. — С.14-17.
93. Куцевол О. Епіграф художнього твору — метонімічний знак зв’язку та взаємодії різних культур // Язык и культура: Третья международная конференция. Тезисы докладов. — К.: Б.Н., 1994. — 356 с. — С.185-187.
94. Левин Ю.И. Лирика с коммуникативной точки зрения // Левин Ю.И. Избранные труды: Поэтика. Семиотика. — М.: Языки русской культуры, 1998. — 824 с. — С.464-480.
95. Лінецький С. В’язень сумління: І.Світличний // Молода нація: Альманах. — Вип.1. — К.: Смолоскип, 1996. — С.173-180.
96. Литературное произведение и читательское восприятие: Межвуз. темат. сб. (Редкол.: Ищук Г.Н. и др.). — Калинин: КГУ, 1982. — 161 с.
97. Літературознавчий словник-довідник. — К.: ВЦ Академія, 1997. — 752 с.
98. Лихачев Д.С. Литература—Реальность—Литература: Сборник. — Л.: Сов. писатель, 1984. — 271 с.
99. Лотман Ю. Анализ поэтического текста. — Л.: Просвещение, 1972. — 271 с.
100. Лотман Ю. К построению теории взаимодействия культур // Ю.Лотман. Избр. статьи: В 3т. — Таллин: Александра, 1992. — Т.1. — 479 с. — С.110-120.
101. Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. — М.: Гнозис, 1994. — 560 с.
102. Лотман Ю. Текст у тексті // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. — Львів: Літопис, 2001. — 832 с. — С.581-597.
103. Макаров А. П’ять етюдів: Підсвідомість і мистецтво: Нариси з психології творчості. — К.: Рад. письменник, 1990. — 285 с.
104. Макарчук В. Від юних літ до юного змужніння” (рання лірика В.Стуса) // Слово і час. — 1992. — №8. — С.64-70.
105. Матіяш Д. Поетична молитва в українській ліриці ХХ ст. // Art line. — 1999. — №4. — С.29-31.
106. Мацибура О. Категорії пам’яті в художньому просторі В.Стуса // Молода нація: Альманах. — Вип.1. — К.: Смолоскип, 1996. — С.181-186.
107. Медвідь В. Шістдесятництво: міф і реальність // Кур’єр Кривбасу. — 1997. — №6. — С.131-139.
108. Мельник В. Металінгвістична проблема двоголосся та діалогічних відносин у поезії В.Стуса // Слово і час. — 2000. — №9. — С.32-36.
109. Мельник В. Семантика виокремлення певного словесного комплексу внаслідок гіпометрії віршового ряду в поезії В.Стуса // Літературознавчі обрії: Праці молодих учених України. — Вип.2. — К., 2001. — 171 с. — С.93-98.
110. Мельник Я. В мені уже народжується Бог” // Вітчизна. — 1990. — №10. — С.157-160.
111. Минц З.Г. Функция реминисценций в поэтике А.Блока // Ученые записки Тартуского университета. — Вып.308. — Тарту, 1973.
112. Моклиця М. Міф як альтернативна реальність у літературі ХХ ст. // Укр. мова і літ-ра в сер. школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2001. — №1. — С.57-67.
113. Москаленко М. Перекладач // Слово і час. — 1992. — №3. — С.72-75.
114. Наливайко Д. В.Стус — перекладач // Всесвіт. — 1991. — №1. — С.183-185.
115. Національна ідентичність української літератури в умовах тоталітаризму (проблема літературної опозиції) // Літературознавство: ІІІ міжнарод. конгрес українців (Харків, 26-29 серпня 1996). — К., 1996. — С.44-50.
116. Нямцу А.Е. Традиционные сюжеты и образы в литературе ХХ века: Учебное пособие. — К.: УМК ВО, 1988. — 82 с.
117. Нямцу А.Е. Євангельські мотиви в українській літературі кін. ХІХ-поч. ХХ ст. — Чернівці: Рута, 1996. — 208 с.
118. Оникієнко І.М. Символ веселий цвинтар” в естетиці страждання” В.Стуса // Слово і час. — 1997. — №2. — С.54-58.
119. Оникієнко І.М. Філософсько-естетичні мотиви лірики поетів-дисидентів (В.Стус, І.Світличний, І.Калинець): Дис. канд. філол. наук (10.01.01.). — К.,1997. — 155 с.
120. Орлова О. Поезія як мистецтво асоціацій // Рідний край: Наук.-публіцист. альманах. — 1999. — №1. — С.86-89.
121. Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. — К.: Основи, 1994. — 420 с.
122. Ортега-и-Гасет Х. Этюды об Испании. — К.: Новый круг — Пор-Рояль, 1994. — 320 с.
123. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К.: Либідь, 1994. — 447 с.
124. Павлишин М. Квадратура круга: пролегомени до оцінки В.Стуса // Дивослово. — 1994. — №1. — С.15-21.
125. Пастернак Б. Об искусстве: Охранная грамота” и заметки о художественном творчестве. — М.: Искусство, 1990. — 396 с.
126. Пахльовська О. Українські шістдесятники: філософія бунту // Сучасність. — 2000. — Ч.4. — С.65-84.
127. Пигалев А.И. Деконструкция” и диалог” как стратегические альтернативы культурологического исследования // С.60-69.
128. Плющ Л. Вільготно гойдається зламана віть” // Слово і час. — 1991. — №5. — С.38-47.
129. Подгаецкая И.Ю. Свое и чужое” в поэтическом стиле. Жуковский — Лермонтов — Тютчев // Смена литературных стилей. — М.: Наука, 1974. — 388 с. — С.201-250.
130. Поетове самособоюнаповнення” (В.Стус) // Самототожність письменника: До методології сучасного літературознавства: Колективна монографія (Відпов. ред. Г.М.Сивокінь. — К.: Укр. книга, 1999. — 160 с. — С.22-31.
131. Покальчук Ю. В.Стус і моє покоління // Дзвін. — 1991. — №7. — С.131-137.
132. Поспелов Г.Н. Лирика. Срели литературных родов. — М.: Изд-во МГУ, 1976. — 208 с.
133. Пронин В. Для этой книги на эпиграф”: О толковании эпиграфа к литературному произведению // Детская литература. — 1989. — №7. — С.35-38.
134. Райнер Марія Рільке і Україна: Наук. студії та переклади з Р.М.Рільке. — Дрогобич: ДДПУ ім. І.Франка, 2002. — Вип.1. — 210 с.
135. Рарицький О. Гуманістичне осмислення буття (до історії літературного дебюту В.Стуса) // Дивослово. — 1999. — №2. — С.63-64.
136. Рарицький О. В.Стус: Еволюція поетичного мислення: Дис. канд. філол. наук (10.01.01.). — К., 2000 (КНУ ім. Т.Шевченка). — 164 с.
137. Рарицький О. В.Стус у колі споріднених душ // Українська літ-ра в загальноосвітній школі. — 2000. — №1. — С.43-45.
138. Рарицький О. Мистецтво бути собою (штрихи до літературного портрету В.Стуса) // Укр. літ-ра в загальноосвітній школі. — 2001. — №3. — С.22-25.
139. Рільке Р.М. Думки про мистецтво і поезію. — К.: Мистецтво, 1986. — 293 с.
140. Рубчак Б. Перемоги над прірвою: Про поезію В.Стуса // Сучасність. — 1983. — №10. — С.52-83.
141. Салига Т. З євшаном крізь долю // Дзвін. — 1991. — №12. — С.131-138.
142. Сверстюк Є. Українська література і християнська традиція // Наук. зб. Укр. Вільного ун-ту. — Мюнхен, 1992. — Т.15. — С.110-132.
143. Сверстюк Є. Шістдесятники і Захід: Медитативний погляд ізсередини // Літературна Україна. — 1992. — 18 червня.
144. Сверстюк Є. Блудні сини України. — К.: Знання, 1993. — 256 с.
145. Сверстюк Є. Трудівник: Про І.Світличного // Кур’єр Кривбасу. — 1997. — №1. — С.107-121.
146. Сверстюк Є. На святі надій: Вибране.— К.: Наша віра, 1999. — 780 с.
147. Світлична Л. Поруч з Іваном: Спогади // Сучасність. — 1996. — №5. — С.138-156.
148. Світлична Н. Листи І.Світличного // Слово і час. — 1999. — №9. — С.36-42.
149. Світличний І. Серце для куль і для рим. — К.: Рад. письменник, 1990. — 581с.
150. Світличний І. У мене тільки слово. — Харків: Фоліо, 1994. — 431с.
151. Севрук Г. Лицар духу: Спогад про І.Світличного із книжки Доброокий” // Дивослово. — 1999. — №9. — С.47.
152. Сеник Л. Тисячолітній ореол: Сакральна тема літератури // Дзвін. — 2000. — №1. — С.131-136.
153. Сивокінь Г. В.Стус і Т.Шевченко // Дивослово. — 2001. — №10. — С.5-6.
154. Сидоренко Г. Від класичних нормативів до верлібру. — К.: Вища школа, 1980. — 184 с.
155. Сидоренко К.П. Интертекстовые связи пушкинского слова (Рос. гос. пед. ун-т Герцена). — Сб/б Изд-во РГПУ, 1999. — 253 с.
156. Скупейко Л. Текст автора як екзистенціал страждання // Слово і час. — 2001. — №11. — С.74-83.
157. Смирнов И.П. Порождение интертекста: Опыт интертекстуального анализа с примерами из творчества Б.Л.Пастернака. — СПб: Образование, 1997. — 59 с.
158. Современное зарубежное литературоведение (страны Западной Европы и США): концепции, школы, термины. Энциклопедический справочник.— М.: Интрада — ИНИОН, 1996. — С.215-221.
159. Современный словарь-справочник по литературе (Сост. и науч. ред. С.И.Кормилов. — М.: Олимп, Изд-во АСТ, 2000. — 704 с.
160. Соловей Е. Поет // Слово і час. — 1992. — №3. — С.69-72.
161. Соловей Е. Українська філософська лірика. — К.: Юніверс, 1999. — 368 с.
162. Сорока М. Інтертекстуальність поезії Юрія Тарнавського // Слово і час. — 2002. — №7. — С.15-21.
163. Страстотерпці твої, Україно: І.Світличний // Зона. — 1993. — №4. — С.6-44.
164. Стус В. Зникоме розцвітання // Слово і час. — 1991. — №5. — С.4-13.
165. Стус В. Зібрання творів: У 6-ти томах. — Львів: Просвіта, 1994-1999.
166. Стус Д. Палімпсести” В.Стуса: Творча історія та проблема тексту // Стус В. Зібрання творів: У 6-ти томах. — Львів: Просвіта, 1999. — Т.3.Кн.1. — С.5-22.
167. Стус Д. Берегами конспектів В.Стуса: До літературної біографії пис