Поетика прози Марка Черемшини

Краткое описание

Волинський державний університет
імені Лесі Українки

На правах рукопису

Миронюк Валентина Михайлівна

УДК 821.161.2 32

Поетика прози Марка Черемшини

10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Зубович Віктор Сигізмундович
кандидат філологічних наук,
доцент

Луцьк - 2007

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3
РОЗДІЛ І. ПОЕТИКА ХУДОЖНЬОГО СЛОВА МАРКА ЧЕРЕМШИНИ..14
1.1. Новелістичне слово Марка Черемшини...................................................14
1.2. Художня деталь як засіб узагальнення.....................................................29
1.3. Портрет і портретна деталь у новелах письменника..............................36
1.4. Символіка назв творів................................................................................46
Висновки до І розділу...53
РОЗДІЛІІ.ЖАНРОВО-СТИЛЬОВАСПЕЦИФІКАНОВЕЛМАРКА ЧЕРЕМШИНИ...56
2.1 Жанрові проблеми новел Марка Черемшини...........................................56
2.2. Символіка архетипних образів..72
2.3. Діалогічність автора і героя в малій прозі новеліста..............................79
2.4. Художній хронотоп у творчості письменника........................................94
Висновки до ІІ розділу102
РОЗДІЛ ІІІ. РИТМІЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЗИ НОВЕЛІСТА104
3.1. Система тропів Марка Черемшини: генеза, еволюція, новаторство..104
3.2. Стилетвірна функція синтаксичних фігур............................................123
3.3. Ритмомелодика прозопоезій Марка Черемшини..140
Висновки до ІІІ розділу..150
ВИСНОВКИ.........................................................................................................153 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................161

ВСТУП

Видатний український письменник і громадський діяч кінця XIX початку XX ст. Марко Черемшина увійшов в історію української літератури як талановитий майстер малого жанру. Його новели пронизує глибока соціальність, народність і поетичність.
У вітчизняному літературознавстві комплексно поетика прози Марка Черемшини майже не досліджувалася. Поодинокі спроби її аналізу містяться в працях О. Засенка, О. Гнідан, О. Білецького, М. Зерова, А. Музички та інших.
Заслуговують на увагу спостереження літературного критика і поета М. Зерова, в яких зазначається, що найголовнішим художнім засобом Марка Черемшини служить образ. А найбільший ефект у нього досягається виразністю видіння, що діє на уяву, вражає її сконденсованістю та новизною” [72, с. 192]. Критик вказує на велике значення фольклору в творах Марка Черемшини, наводить приклади таких жанрів, як думи та голосіння і зазначає, що майстерне використання народної творчості виділяє індивідуальність Марка Черемшини як письменника-новеліста.
Називаючи Черемшину індивідуалістом-еротиком”, співцем стану посереднього між сном і дійсністю”, замкнутим у собі”, Д. Донцов і стиль письменника називає сильнішим від стилю реаліста”, тобто, власне антиреалістичним.
В 1928 році вийшла перша монографія А. Музички Марко Черемшина (Іван Семанюк)”, в якій після вступного розділу, де проаналізовано основну критичну літературу про Марка Черемшину й накреслено план власного дослідження, йде загальний розгляд його творчості. Детально подана біографія письменника та огляд його літературної спадщини. Цікавими є сторінки, присвячені ранній творчості Марка Черемшини. У другому розділі монографії Черемшина-імпресіоніст” А.Музичка відзначає вплив імпресіоністичної літератури на ранню творчість Черемшини, зокрема, поезію в прозі Листки”.
Докладний і цікавий розгляд Черемшининої стилістики і ритміки на тлі народних голосінь та колядок дає А. Музичка в третьому (збірка Карби”) та четвертому (На верхів’ях творчості”) розділах монографії.
У статті М.Рудницького Оригінальність Марка Черемшини” визначаються риси світогляду письменника, творча манера та особливості ліризму його новел. Підкресливши спорідненість світоглядів Л. Мартовича, В.Стефаника та Марка Черемшини, автор статті встановлює і різницю їх манери писати.
Найґрунтовнішим дослідженням творчого доробку Марка Черемшини є монографія О.Засенка Марко Черемшина” (1951р.), що дає чітку характеристику і світогляду, і творчому шляху відомого новеліста. Після вступу, в якому детально висвітлюються суспільно-політичні відносини на Західній Україні в кінці ХІХ і в першій половині ХХ століття та біографія письменника, автор переходить до аналізу і характеристики творчості Марка Черемшини за періодами. Він простежує етапи звільнення молодого письменника з-під впливу декадентської естетики.
У розділах, присвячених аналізу окремих збірок новел Марка Черемшини, автор зосереджує увагу на елементах народної творчості в новелах, використанні письменником голосінь, приповідок, пісень.
У роботі О. Засенка відзначається позитивний вплив І. Франка на творчість Марка Черемшини, а також деяка спорідненість прози представників Покутської трійці” (Л. Мартовича, В. Стефаника, Марка Черемшини), зауважується наявність народних елементів у творчості Марка Черемшини та використання письменником місцевого діалекту в мові своїх творів.
Про життєвий шлях та художню спадщину Марка Черемшини пише М. Грицюта в розділі про письменника в Історії української літератури”. Поза загальними відомостями, необхідними в статті, у розділі дається детальний фаховий аналіз творчості новеліста. На особливу увагу заслуговує розгляд автором художньої майстерності Марка Черемшини, художньо-стилістичних особливостей та поетики новел письменника. У праці розглядається також значення фольклору в формуванні естетичних поглядів і художньої манери новеліста, виразно і оригінально схарактеризована мова його творів.
У спогадах Співець Гуцульщини” дружина письменника Наталія Семанюк розповідає про громадську і творчу діяльність Черемшини, про його зв'язки з прогресивними діячами Західної України, з народом, змальовуючи письменника в побуті, в його стосунках з близькими друзями В. Стефаником, Л. Мартовичем та іншими. Ця робота проливає яскраве світло на громадську діяльність письменника та його ставлення до народу.
Про Марка Черемшину писав і Ф. Погребенник. Відомий дослідник і літературознавець глибоко не досліджує творчість Марка Черемшини, лише аналізує деякі історико-літературні питання та питання майстерності новеліста.
Існує ще ряд праць, присвячених творчості Марка Черемшини, однак у літературознавчих студіях на сьогодні не проведено належного теоретичного дослідження компонентів поетики малої прози Марка Черемшини, майже не розглядалися питання структури творів, їх композиції, категорій часу і простору, художнього моделювання, руху літературних напрямів і течій. Неабиякий інтерес викликає різножанрова природа його творів, дослідження якої значно розширило б уявлення про жанрово-стильову систему літератури кінця ХIХ початку ХХ століття.
У творчому полі зору новеліста не тільки література і її діячі. Він з болем у серці відгукується на складні проблеми суспільства, болюче реагує на людську байдужість, аморальність і бездуховність, визискування людини.
Наприкінці XIX початку XX ст. суспільне життя на Україні вкрай ускладнилося, набули небаченого загострення класові, соціальні, національні суперечності. Митці переживали цей стан разом з народом, активно шукаючи нових шляхів розвитку суспільства. Творилося мистецтво, співзвучне революційній добі. Провідними в літературі цього періоду стають мотиви пошуку правди, боротьба за зміну несправедливого ладу, пробудження соціальної активності в людині.
У Галичині, де коріння українського населення вело нерівну боротьбу за збереження своєї духовної культури, на мистецьких шуканнях лежала тінь трагедії відчуженого від усієї нації й зневаженого народу. Вона прочитується не стільки в проблематиці художнього твору і не стільки в настроях суму, безнадійності людських сподівань, скільки в пафосі опору пресингові, у консолідації сил для здійснення широкої програми вдосконалення творчої самобутності, в прагненні до своєрідності національного самовисловлення.
Нові соціально-економічні умови на зламі двох століть ставили перед літературою нові завдання і нові вимоги. Просвітянство, ліберально-народницька література вже не задовольняла передові кола громадськості. Читач вимагав від письменників високохудожніх творів з широкою, різнорідною, актуальною тематикою, сповнених новим життям, новими ідеями. Зі зростом загального освітнього рівня інтелігенції, з розвитком естетичного смаку, з виробленням мови і літературної форми, писав І. Франко, вимоги до письменників зробилися далеко більші і гостріші, ніж були перед десятьма роками. Наївне, самоцількове писання банальних історій або віршів нині вже не поплачує, і письменник і публіка тепер більш рафіновані. Двадцятилітня праця над збагаченням і очищенням мови, над виробленням літературної техніки не може пропасти марно, і жоден молодий письменник не може ігнорувати її” [171, с. 126].
Літературно-критична і літературно-дослідницька діяльність І. Франка відіграла велику роль у консолідації передових суспільно-літературних сил Наддніпрянської України, Галичини, Буковини, Закарпаття, в зростанні передової літератури на українських теренах.
Неоціниме значення мали праці Івана Франка Южно-русская литература”, З секретів поетичної творчості”, Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.” тощо. Єдиним естетичним кодексом для І. Франка було життя. Цього принципу дотримувався він сам, у таких естетичних переконаннях виховував і молодих письменників. Велике значення для розвитку українського прогресивного письменства кінця ХІХ початку ХХ ст. мали літературно-естетичні погляди П. Грабовського.
Коли в 1881 році Іван Франко говорив, що у нас нема літератури, бо спори, свари та крики про літературу це ще не література... Повісті про торішній сніг, в котрих видно все, крім життя, правди й дотепу, це ще не література” [170, с. 95], то в 90-х роках, коли в українській літературі з’явилися такі імена, як М. Коцюбинський, Леся Українка, В. Стефаник, Марко Черемшина, О. Кобилянська, А. Крушельницький та інші, він цього сказати не міг. Великий Каменяр захоплювався цими талантами і з гордістю відмічав: Наша проза під пером Кобилянської, Стефаника, Марка Черемшини, Яцкова набрала поетичного лету, мелодійності, ніжності, грації та різнорідності...” [171, с. 126]. Вказуючи на М. Коцюбинського, Лесю Українку, В. Стефаника, О. Кобилянську як на кращих представників нової психологічної школи, критик ставив поряд з ними і Марка Черемшину. І. Франко дійшов висновку, що нова генерація прагнула цілком модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу. Саме завдяки художнім шуканням молоді письменники розуміють літературу як засіб самовираження, посилюється увага до філософсько-етичних проблем, гострого психологічного аналізу індивідуальних характерів, сфер підсвідомого. Відмінність українських модерністів від західноєвропейських І. Франко убачав не в особливостях їхнього стилю, а в етичній позиції автора, яка багато в чому визначала творчу індивідуальність письменника загалом. Зокрема, необхідно відзначити, що акцентуючи увагу на еволюції творчості самого І. Франка, деякі літературознавці стверджують, що він власною творчістю підготував ті моделі, образні типи, чуттєві вияви, які пізніше асоціювалися з модернізмом. У його художньому доробку кінця ХІХ століття домінувала модерністська естетика, найосновнішими рисами якої є містицизм, інтерес до ірреального, фантастичного, до засобів імпресіоністичної поетики.
Більшість дослідників (О.Засенко, М.Зеров, Ф.Погребенник), визначаючи вплив літераторів на формування світогляду Марка Черемшини, передусім називають імена І. Франка, Т. Шевченка. Оповідання Керманич” нагадує твори Т. Шевченка, Ю. Федьковича, драма Несамовиті” тематично і сюжетно перегукується з творами І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка На громадській роботі”, І. Франка Учитель”. У Автобіографії” письменник зазначав: У гімназії зазнайомився я з цілою нашою літературою від договорів з греками та Даниїла Заточника до Франка і Чайченка. Дуже велике враження робили тоді на мене Шевченко, Франко і думи та народні пісні у збірнику Головацького. Кромі того, я захоплювався дуже Гомером, Шекспіром, Словацьким, Міллером і Гоголем” [114, с. 347].
У світогляді українських діячів, що виступали на сторінках Буковини”, зокрема, Марка Черемшини, важливою була національна ідея, яка розглядалася як ідея буття українського народу, визначальний чинник його ментальності, критерій моральних та політичних позицій людини.
Ідея самостійної української державності, згідно переконань Марка Черемшини, не суперечила національним інтересам інших народів, навпаки, сприяла їх забезпеченню.
Багато років твори Марка Черемшини зазнавали нищівної критики. Окремі дослідники вказували на нечіткість авторської позиції у розкритті деяких проблем, інші, навпаки, стверджували, що творчість митця є вагомим і неординарним явищем в українській літературі на межі ХІХ ХХ ст. Наявні у вітчизняному літературознавстві праці, в яких висвітлюються окремі аспекти прози Марка Черемшини, недостатньо повно і аргументовано розкривають особливості його творчої індивідуальності, специфіку його стилю та поетики.
Монографічних досліджень, в яких би розглядалась поетика прози митця, поки що немає, відповідно, відсутня і чітка, об’єктивна концепція його творчості, яка б недвозначно визначила місце, що його посідає в українській літературі проза Марка Черемшини.
У Літературознавчому словнику-довіднику” (1997р.) зазначено, що поетика (грецьк. Poietike майстерність творення) один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентації у зв’язку із еволюцією художньої літератури” [107, с. 557].
Бахтін М. у своїй праці Вопросы литературы и естетики” (М., 1971) дає таке визначення поетики: На нашу думку, поетика повинна бути естетикою словесної творчості, і тому вивчення прийомів побудови літературних творів є тільки одним із завдань, правда, немаловажливих” [12, с. 10].
Виноградов В. В. зазначає: Одне із найважливіших завдань поетики вивчення принципів, прийомів і законів побудови словесно-художніх творів різних жанрів у різні епохи, розмежування загальних закономірностей чи принципів такої побудови специфічних, типових для тої чи іншої національної літератури, дослідження взаємодії і співвідношень між різними видами і жанрами літературної творчості, відкриття шляхів історичного руху різних літературних форм ” [27, с. 170].
Поетика перш за все тотожна з теорією літератури, в наш час трактується як її частина, а саме теорія літературного твору, наука про художні засоби, мовні, композиційні, типові структури літературних творів, родів, жанрів, різновидів. Визначення використовується також для визначення науки про поезію напротивагу прози” [193, с. 195].
Термін поетика” багатоаспектний. Ґрунтовне вивчення цієї проблеми вченими стало передумовою для розгалуження поетики на теоретичну, історичну, динамічну та інші (О. Потебня Теоретическая поэтика” (М, 1990), М. Бахтін Вопросы литературы и естетики” (М., 1971), О. Веселовський Историческая поэтика” (М., 1980), В. Смілянська Поетика: кілька аналітичних аспектів” (К., 1994), збірник Динамичная поэтика. От замысла к воплощению” (М., 1990), М. Кодак Поетика як система” (К., 1989). У межах нашого дисертаційного дослідження згідно з поставленою метою дослідження поетики малої прози українського письменника кінця ХІХ початку ХХ століття Марка Черемшини, поняття поетика буде використовуватися як цілісна система творчих засобів письменника” [107, с. 558].
Актуальність теми пропонованої дисертації зумовлена недостатнім опрацюваннямобраноїпроблемиувітчизняномулітературознавстві,
необхідністю синтетичного підходу до малої прози Марка Черемшини, її жанрових та художньо-стильових особливостей, ритмізації, музичності, авторської позиції тощо. Це є важливою передумовою якісно нового вивчення історико-літературного процесу в Західній Україні кінця ХIХ початку ХХ століття, місця в ньому Марка Черемшини.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з проблематикою наукової роботи кафедри теорії літератури, зарубіжної літератури та журналістики Волинського державного університету імені Лесі Українки, зосередженою на дослідженнях модернізму у світовій літературі ХХ ст.
Тема дослідження затверджена вченою радою Волинського державного університету імені Лесі Українки (протокол № 7 від 25 січня 2001 року) та схвалена Науковою координаційною радою при Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 5 від 18 грудня 2003 року ).
Мета дослідження з’ясувати художню неповторність прози Марка Черемшини у контексті літературного процесу кінця ХIХ початку ХХ століття, на основі цього глибше осмислити інтенсивність сюжету, специфіку композиції, жанрові особливості, поетику художнього слова, роль художньої деталі, мистецтво оповідача в українській новелі означуваного періоду.
Для досягнення зазначеної мети передбачено виконання таких завдань:
вивчити специфіку образного мислення письменника,засоби сюжетобудування;
визначити світоглядні маркери; концепцію людини й світу в малій прозі Марка Черемшини;
дослідити жанрову природу новелістики; діалогічність автора і героя у малій прозі Марка Черемшини;
з’ясувати символіку та алюзивність назв творів;
схарактеризувати специфіку хронотопу;
проаналізувати засоби поетичного синтаксису, ритмізації, музичності й орнаментальності;
виявити місце і значущість новел Марка Черемшини в загальному контексті української прози на рубежі ХІХ ХХ ст.
Об’єктом дослідження є мала проза Марка Черемшини (збірки Карби” (1901 р.), Село за війни” (1925 р.), Верховина” (1929 р.), цикл оповідань Парасочка”, поезії в прозі).
Предметом аналізу є поетика художнього слова Марка Черемшини, жанрово-стильова специфіка малої прози та її ритмічна організація.
Теоретико-методологічну основу дисертації складають літературознавчі концепції М.Зерова, М.Йогансена, І.Денисюка, В.Фащенка, С.Єфремова, О.Білецького, Ф.Білецького, О.Потебні, Г. Майфета, Ю. Шереха, І. Качуровського; філософські та літературознавчі погляди Л. Новиченка, М. Бахтіна, Е. Фромма, Д. Чижевського, Д. Лихачова; праці провідних вітчизняних науковців з проблем малої прози та поетики прози Марка Черемшини Ф.Погребенника, О.Засенка, О.Гнідан, А. Музички, М. Наєнка, Ю. Коваліва, А. Ткаченка, А. Гуляка, О. Галича тощо. У дисертації також використано праці зарубіжних дослідників теорії новели, як І.Гете, Е.Жебар, М.Петровського, О.Веселовського, Б. Ейхенбаума.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використані порівняльно-історичний, історико-культурний та системно-описовий методи, які дають можливість з’ясувати особливості художньо-стильової системи новеліста; окремі прийоми герменевтичного методу допомагають ґрунтовно та всебічно тлумачити художній текст та його назву.
Наукова новизна дослідження визначається предметом та станом вивчення проблеми. Дисертація є однією з перших спроб цілісної естетичної оцінки та системного аналізу жанрової природи, образності, сюжетоскладання, композиції, структури рівнів оповіді, стильової своєрідності прози Марка Черемшини на рівні історичної та теоретичної поетики. У дослідженні акцентовано увагу на нових аспектах поетики малої прози письменника, як-от: психологічність колізії, єдність сюжетної дії, діалогічність автора і героя та засоби її вираження, художній хронотоп, ритмічно-музична організація розповіді, ліризм, психологізм, взаємозв’язок новел Марка Черемшини з фольклором (на рівні мотивів, образів-символів та інших художніх компонентів).
Теоретичне значення роботи. Нове прочитання прози Марка Черемшини, характеристика індивідуального стилю, своєрідності поетики його новел, становлення його як художника слова у контексті українського національного відродження на межі двох століть (ХIХ ХХ) відкриває перспективи для більш глибокого осмислення ролі письменника в західноукраїнській літературі початку ХХ століття.
Спостереження й узагальнення, представлені у дисертації, допоможуть глибше усвідомити складність, суперечливість літературного процесу кінця ХІХ початку ХХ століття: різнорідність переплетень, боротьбу, взаємодію напрямів, течій, стилів, особливість художніх пошуків митців, зумовлені психологізацією та ліризацією літератури.
Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження можуть бути використані під час читання курсу лекцій з теорії літератури, історії української та зарубіжної літератури, літературної критики, для написання підручників і посібників з української літератури кінця ХІХ початку ХХ ст.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації висвітлені в доповідях на наукових конференціях: всеукраїнській Українська література серед інших літератур” (Луцьк, 2002), міжнародних Україна і Польща: мовно-літературні та суспільно-політичні взаємини” (Луцьк, 2003); Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2006); на науково-дослідному семінарі Загальнолюдські цінності та національний менталітет у дзеркалі слов’янських літератур” (Луцьк, 2004).
Публікації. Основний зміст роботи викладено у 8 одноосібних публікаціях, які вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура й обсяг дисертації зумовлені внутрішньою логікою розкриття теми, характером предмета, а також поставленою метою та основними завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (193 позиції). Загальний обсяг 174 сторінки, з них 160 основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Марко Черемшина належить до письменників, чия художня майстерність відразу дістала широке визнання, і вже своєю першою збіркою Карби” вписується в когорту найвизначніших новелістів початку ХХ століття. У його новелах простежується неповторна авторська позиція, своєрідне поєднання трагізму й ліризму з іронією, сатирою та голосом одухотвореної природи, живі діалоги, влучні психологічні портрети. Письменника цікавить не так викінчений індивідуальний характер, як психологічний тон і соціальна характеристика ситуацій, які передують певним подіям чи вчинкам, або супроводжують їх.
У роботі з’ясовано художню специфіку прози Марка Черемшини у контексті літературного процесу кінця ХІХ початку ХХ ст.; висвітлено принципи й особливості, прийоми і засоби художнього світу письменника; осмислено поетику художнього слова; доведено, що лише у контексті воно виявляє свою неповторність, заряджене емоційною забарвленістю, магією впливу на читача. Через новелістичне слово в особливо сконцентрованій формі виявляє себе художня цілісність тексту. Слово у Черемшини містить елемент емоційної оцінки дійсності; часто піднімається над своїм буквальним словниковим значенням, народжується нова поетична виразність слова. Проблема новелістичного слова порушує питання слово і жанр”.
На основі детального аналізу мовлення конкретних новел Марка Черемшини, встановлення відношення діалектних і літературних елементів, підкреслюємо, що не може бути жодного сумніву стосовно діалектної основи й діалектно-мовної структури творчості новеліста. Саме цим спростовуємо ряд суперечливих думок щодо стилізації під діалекти”, безперечної літературної мови” у творчості Марка Черемшини. Розвинули тезу про експресивну силу діалектизмів, експресивний говірковий акцент, особливу емоційно-психологічну тональність говіркового слова.
Визначено роль художньої деталі. Вона увиразнюється до рівня символу, лейтмотиву чи творить художньо-емоційне ядро. Виділено два типи деталей: одиничні (пейзаж, портрет, інтер’єр тощо), які вживаються у вузькому контексті, і наскрізні, навмисне повторювані протягом усього твору, збірки, творчості.
Новеліст зарекомендував себе майстром деталі портретної, пейзажної, символічної, наскрізної, а також мовної. Персоніфіковані образи журби і суму є вдалою наскрізною деталлю, що служить обрамленням зовнішнього сюжету і якось по-особливому передає внутрішні переживання героя.
Художні деталі у новелах композиційно задані, свідомо використані у тексті і мають не лише комунікативне, а й експресивне, асоціативне навантаження.
Кожна художня деталь у новелі викликає певні асоціації й уявлення, виступає важливим засобом узагальнення. Деталь таїть у собі великі можливості в реалізації авторської концепції, відбиває одну з цікавих граней художнього мислення, дозволяє проникнути у його специфіку й таємниці. Художня деталь настільки виразна, яскрава, багата психологічним і філософським змістом, що сприяє оригінальності стильової структури автора.
Основним прийомом творення художнього образу у Марка Черемшини є портрет (зовнішній і психологічний), зображення героя у вчинках, дії, характеристика авторська або через інших персонажів, розкриття характеру засобами психологічного аналізу, індивідуалізація мови персонажа. Яскравість, виразність зображення образу залежить і від тональності розповіді спокійно-оповідальної, ліричної, романтично-піднесеної, журливої, імпульсивної тощо. Та щоразу при врахуванні всіх об’єктивних чинників на перший план виступають особисті уподобання автора, його світобачення.
Марко Черемшина ніколи не намагався подавати вичерпні відомості про героя та його зовнішність. І сюжет, і характеристики героїв у новеліста вимагають співтворчості з боку читача, занурення у глибини підтексту, здатності реципієнта інтуїтивно-творчо домалювати в своїй уяві ту чи іншу постать. За допомогою контексту читач обґрунтовує власне бачення людини, робить свої висновки.
Для Марка Черемшини характерні полісемантика і поліфункціональність портретних деталей; створення ретроспективного, сугестивного і ситуативного портрета.
Не можемо стверджувати, що в Марка Черемшини відсутні цілісні портрети, вони є, але це портрети ситуативні, зумовлені певною ситуацією, колізією або конфліктом. Новеліст не вдається до широких описів зовнішності, образи його чітко індивідуалізовані. Такий портрет перегукується психологічно з настроєм героя, його миттєвим сприйняттям дійсності. Змальовуючи зовнішність своїх героїв, письменник передає і їхній внутрішній світ. Зовнішній портрет у нього майже завжди збігається з характером персонажа. Портретні деталі у новелах підпорядковані головній меті, створенню живого, рельєфного образу.
Особливістю портретного мистецтва Марка Черемшини є ще й те, що він зовнішність персонажа змальовує в безперервному русі, динаміці, мінливості психіки”, переносячи центр уваги з однієї виразної деталі на іншу.
Характер і функції портрета це зв’язок між підтекстом новели та його актуальним змістом; спосіб самопрезентації героя; створення ритму образу через портретні повторення.
З’ясовано, що назви новел Марка Черемшини концентрують в собі властивості окремого слова і вбирають в узагальненому вигляді те, що згодом втілюється у всій художній системі. У Черемшининій поетиці заголовків виявилися риси, властиві його художній манері загалом: глибина проникнення в психологію героїв, виняткова правдивість і відвертість у зображенні реалій життя, особлива гармонія змістоформи, економія художніх засобів. У назві одночасно віддзеркалюється і фокусується складний і багатогранний світ твору. Щодо сигніфікативної (інформаційно-змістової) функції назв художніх творів автора, то основну роль тут відіграє психологічний аспект алюзій.
На основі аналізу жанрово-стильової специфіки висвітлено оригінальність поетичної Черемшиненої новели. Вибір письменником певного жанру (казка, драма, поезія в прозі, діалогізована новела, ліризована новела, новелістична повість, епічне розлоге оповідання, образок, лірично-драматична новела з незвичайною подією) відбиває ставлення його до зображуваного й орієнтацію на певну літературну традицію. Письменник вивчає психологію персонажів, духовну сферу життя, пізнання якого він здійснював за допомогою взаємозв’язку свідомого й підсвідомого. Для розкриття внутрішнього життя новеліст вдавався до форми потоку свідомості. Жанровий аспект аналізу дає змогу виявити історично стійкі фактори й особливості авторського я” у творі.
Доведено спорідненість між новелістичною жанровою формою та символом. Символічна форма орієнтована на таке поетичне слово, яке поєднує алегоричність і символічність, глибину внутрішньої форми і прозорість зовнішньої, органічність і умисність тощо. Усі ці риси поетики новели зумовили її нахил до символізму, що виявляється домінуванням рослинних та числових символів.
Розглянуто деякі важливі аспекти теорії новели як жанру, ті риси її художньої цілісності, що безпосередньо виражаються символічною формою твору і повинні бути матеріалом літературознавчої інтерпретації.
Запропоновано підхід, зумовлений поглядом на художній твір як на таку символічну форму, що відкриває різні аспекти, сторони, рівні нашого буття у світі. Слово письменника у такій ситуації не є наслідуванням вже вимовленого слова, а живою творчістю. Поетика Марка Черемшини є переконливим прикладом такого слова.
Підкреслено, що шлях до розуміння художнього змісту твору це осягнення авторського задуму, виявлення авторської оцінки. Поняття авторської позиції ілюструє своєрідність опанування авторською думкою життєвого матеріалу, специфічність ставлення автора до своїх героїв, психологізм і автопсихологізм у його творчості. Авторська позиція чітко простежується у ліричних відступах, авторських резюме, назвах творів, монологах, діалогах, а також у формі оповіді.
Для малої прози Марка Черемшини найхарактернішою є така організація твору, коли наратор як носій певної думки, максимально наближений до автора і виступає учасником змальованих подій. Не оформлений як конкретний образ, він є виразником авторського погляду на зображення.
Марко Черемшина оригінальний майстер психологічної оповіді, побудованої на взаємопереході: авторський голос оповідач герой. Художньої переконливості наратора письменник часто досягає за допомогою авторського голосу введення оповідача, який інтонує твір, виконує декілька функцій і за допомогою ледь вловимих зчеплень іноді зливається з героєм.
Свідомість автора, його світосприйняття передаються читачеві двома шляхами: опосередковано через сюжет, композицію, відбір фактів і зображувальних засобів, тобто форми позасуб’єктні, і безпосередньо завдяки суб’єктним формам. Наратор у прозових творах виступає як відносно самостійний суб’єкт, наділений індивідуальними рисами, він виразник думки автора, посередник між автором і читачем.
Найчастіше оповідь у творах Марка Черемшини ведеться від імені оповідача нейтрального спостерігача. При цьому головна ідея твору викристалізовується на перехресті різних думок, через різноманітну позасюжетну інформацію. Завдяки поліфонії і підтексту, як його логічному наслідку, психологічні портрети в новелах митця постають багатогранно і переконливо.
З’ясовано, що образно-змістовим компонентом художнього твору є хронотоп, який посилює змістовно-смислову роль, естетичну функцію твору, концентрує увагу на його головній ідеї. Функція хронотопу, його специфіка як естетичної категорії домінує у єдності об’єктивного та суб’єктивного, матеріального та ідеального, реального та фантастичного. Просторово-часові координати в малій прозі Марка Черемшини (спогади, ретроспекції, психологічна суб’єктивація часу, замкненість простору, різноманітні часові перехрещення) виступають авторським форматом пізнання дійсності.
Досліджено специфіку образного мислення, стилетвірну функцію синтаксичних фігур, схильність до ритмізації, музичності. Основу поетичної тканини новел Марка Черемшини складають словесні образи, які пов’язані з праглибинами тексту, з феноменом національного світовідчуття, а також з індивідуально-авторськими естетичними й концептуальними принципами, з поетичною і філософською моделлю світу.
Доведено, що саме в тропах реалізується процес поетичного мислення, відбиваються закони художнього цілого. Образність мови, безсумнівно, не вичерпується лише тропами, але тропи особливо сконцентровано виявляють характер образного мислення.
У тропах якнайповніше виявляється не лише індивідуальність письменника, його творча манера, а й дух епохи, характер цілого народу, його світобачення. Обов’язковою умовою осягнення тропів є їх функція у художній тканині твору, осмислення психології їх творення, проникнення в художню майстерню митця, що передбачає розкриття тих зв’язків й аналогій першотвору, які існують між різними явищами. Митець мислить ними, вони є органічною основою його художньої думки, в них втілюється енергія художнього образу.
В образній системі новеліста знаходить своє продовження знаменитий принцип локальності асоціацій”, який живив образну систему художнього твору ще від часів гомерівського епосу. Локальність у новелах Черемшини виходить далеко за рамки власне побутових асоціацій. Тропеїстична локальність у Марка Черемшини явище складне і багатогранне. Це, по-перше, зумовленість образу певним національно-історичним побутом персонажів та їх соціальною сферою. По-друге, вона пов’язана з характером і настроєм персонажів, із загальною емоційною настроєвістю, з широким образним контекстом, у якому живе твір. У ній яскраво виявляється синтез традиційного, народного і неповторного авторського бачення та світовідчуття. У новелах письменника бачимо тенденцію до об’єднання, злиття образу і значення, значень прямого і переносного, моментів зображальних, креативних й оцінних, описових і психологічних до поглиблення синтезу. Цю тенденцію у її різних виявах простежено на багатьох мовно-літературних явищах: розвиток метафоричного образу, тропеїстичні синтетичні модифікації метафоричні епітети, метафоричні порівняння, епітети-алегорії, епітети-перифрази, персоніфіковані метафори, а також складні художні комплекси, тропеїстичні конструкції, що одночасно включають у себе метафору, порівняння, епітет.
У цілісній образній системі Марка Черемшини важливу роль відіграє поетичний синтаксис. Істотною ознакою поетичного синтаксису є численні повтори окремих слів, словосполучень, речень, повнозначних і службових слів, ефективних прийомів побудови висловлювання. Концентруючи увагу на повторюваних синтаксичних одиницях, цей стилістичний прийом посилює їх художньо-зображувальні властивості і разом з тим є засобом контекстуальної організації висловлювання.
Синтаксичні конструкції в Марка Черемшини підкорені і ритму, і сенсу. Завдяки синтаксичним фігурам, актуалізації найважливіших лексем, образів, новеліст виробляє свій власний стиль, свою манеру.
Доведено, що творчість Марка Черемшини надзвичайно оригінально поєднує модерні європейські віяння та глибинну народність, аж до етнографізму. Це виявилося і в темах, і в образах, і в окремих ситуаціях та художніх деталях.
Народні звичаї, повір’я, забобони, усна народна творчість усіх жанрів, а особливо голосіння, знайшли найширше застосування у новелах Марка Черемшини. Новеліст найчастіше використовував форму народних тужливих плачів, вживаючи ритмізовану мову. Ритмізації мови досягав різними засобами дієслівним римуванням, характерним для голосінь, рефренами, повторами, інтонаційним членуванням речень.
Діалоги, монологи, полілоги, близькі фразеологією і лексикою до живої гуцульської говірки, в новелах письменника забарвлені ліризмом, подібні до ліризму народних дум, невольничих плачів і, особливо, голосінь. Настроєвість чи психологізм зображення досягається глибоким проникненням автора в душевний світ персонажів. Для створення напружених колізій, драматичних конфліктів письменник часто вдавався до протиставлення радості і туги.
Всі засоби образності, система тропів, ритмічна організація, жанрово-стилістична специфіка творів Марка Черемшини свідчать про неповторну індивідуально-авторську манеру письменника, який посів почесне місце в літературному процесі кінця ХІХ початку ХХ століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аксаков К. С., Аксаков И. С. Литературная критика. М.: Современник, 1982. 383 с.
2. Алексей Толстой о литературе. М.: Просвещение. 1956. 309 с.
3. Антонов С. Я читаю рассказ. М.: Знание, 1966. 47 с.
4. Антофійчук В. І., Нямцу А. Є. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі. Чернівці: Рута, 1997. 200 с.
5. Аристотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 134 с.
6. Аристотель и античная литература. М.: Наука, 1978. 230 с.
7. Арнаудов М. Психология литературного творчества. М.: Прогресс, 1970. 654с.
8. Арутюнова Н. Д. Теория метафоры. М.: Прогресс, 1990. 511 с.
9. Арсенич П. Невідомі листи Марка Черемшини // За незалежність. 1994. 16 липня. С. 7.
10. Балухатый С.Д. Вопросы поэтики. Л.: Из-во ЛГУ, 1990. 320 с.
11. Бахтин Р. М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 423 с.
12. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Наука, 1975. 502 с.
13. Барахов В. С. Литературный портрет. Л.: Наука, 1985. 312 с.
14. Бентли Э. Жизнь драмы. М.: Искусство, 1978. 368 с.
15. Білецький О. І. Зібрання праць: У 5т. К.: Наук. думка, 1986. Т. 3. 607 с.
16. Білецький О. І. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. 254 с.
17. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. К.: Либідь, 1998. 408 с.
18. Білецький Ф. М. Жанри прозових творів // Українська мова і література в школі. 1965. № 8. С. 7 16.
19. Білецький Ф. М. Оповідання. Новела. Нарис. К.: Дніпро, 1966. 89 с.
20. Білодід І. К. Ритмомелодика // Українська мова і література в школі. 1971. №4. С. 19. 31.
21. Білоус П. Індивідуальний стиль письменника // Українська мова та література. 2002. № 44. С. 3 7.
22. Братко В. О. Майстерність письменників-новелістів // Зарубіжна література в школах України. 2005. № 10. С. 126 30.
23. Василь Стефаник у критиці та спогадах. К.: Дніпро, 1970. 482 с.
24. Введение в литературоведение / Под ред. Г. Н. Поспелова. М.: Высш. шк., 1988. 527 с.
25. Введение в литературоведение: Хрестоматия / Под ред. П. А. Николаева. М.: Высш. школа, 1988. 479 с.
26. Веселовский А. Н. Историческая поэтика. М.: Высш. школа, 1989. 406 с.
27. Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М., 1963. 255 с.
28. Виноградов В. В. О языке художественной прозы. М.: Наука, 1980. 360 с.
29. Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн. Львів: Світ, 1994. Кн. 2. 560 с.
30. Волощук Є. В. Хронотопічний аналіз // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2004. №6. С. 56 58 .
31. Галич О. Модернізм як мистецьке явище // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України: Науково-методичний. К., 2006. №2. С. 2 3.
32. Гадамер Г. Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики. М.: Прогресс, 1988. 704 с.
33. Гаєвська Л. О. Морально-етична проблематика української новели кінця ХІХ початку ХХ ст. К.: Наук. думка, 1981. 127 с.
34. Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4 т. М.: Исскуство, 1969. Т. 2. 326 с.
35. Гей Н. К. Искусство слова. О художественности литературы. М. : Наука, 1967. 364 с.
36. Гершелес Г. Василь Стефаник // Василь Стефаник у критиці та спогадах. К.: Дніпро, 1970. С. 163.
37. Гиршман М. Ритм и целостность художественного произведения в прозе // Вопросы литературы, 1972. №6. С. 41 44.
38. Голубков М. М. Художественное время в современной советской прозе // Советская литература в прошлом и настоящем. М.: Наука, 1990. С. 85 100.
39. Гольберг М. Про контекстуальне вивчення літератури // Радянське літературознавство. 1981. № 7. С. 25 36.
40. Гнідан О. Д. Марко Черемшина: Нарис життя і творчості. К.: Дніпро, 1985. 167 с.
41. Горболіс Л. Гедонізм у новелістиці Марка Черемшини // Урок української. 2001. №1. С. 43 46.
42. Грабовський П. А. Зібрання творів: У 3-х т. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1960. Т.3. 416 с.
43. Грицай М. С., Бойко В. Г., Дунаєвська Л. Ф. Українська народнопоетична творчість. К.: Вища шк., 1983. 359 с.
44. Грицюта М. С. Марко Черемшина // Література в школі. 1957. № З. С. 80 82.
45. Грицюта М. С. Перлина української новелістики // Українська мова і література в школі. 1981. № 5. С. 13 21.
46. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму: Постмодерна інтерпретація. Львів, 1997. 297 с.
47. Денисюк І. О. Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ початку ХХ ст. К.: Наук. думка, 1986.
48. Денисюк І. О. Жанрово-стильова специфіка прози Марка Черемшини // Живий у пам’яті народній. К.: Дніпро, 1975. 166 с.
49. Денисюк І. Поетика новели // Жовтень. 1969. № 10. С.127 134.
50. Денисюк І. О. Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ століття // Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ століття. К., 1989.
51. Денисюк І. О. Жанрові проблеми новелістики // Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ початку ХХ ст. К.: Наук. думка, 1986. С. 6 49.
52. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. К.: Вища шк., 1981. 216 с.
53. Денисюк І. О. Дивний лад його пісень. До 100-річчя з дня народження Марка Черемшини // Жовтень. 1974. № 6. С. 128 136.
54. Джохадзе Н. И. К методологии изучения проблемы времени в искусстве // Вопросы философии. 1983. №1. С. 130 139.
55. Джун Н.С. Повтор як стилетворчий засіб орнаментальної прози // Мовознавство. 1994. № 4 5. С. 57 62.
56. Диптих про „Покутську трійцю”. П. Карби і кафлі Марка Черемшини (синтеза) // Чопик Р. Переступний вік / Українське письменство на зламі ХІХ ХХ ст. Львів Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. С. 32 55.
57. Днепров В. Идеи времени и формы времени. Л.: Советский писатель, 1980. 598 с.
58. Довгалевський М. Поетика (Сад Поетичний). К.: Мистецтво, 1973. 435 с.
59. Долгополов Л. Личность писателя, герой литературы и литературный процесс // Вопросы литературы. 1974. №2. С. 104 140.
60. Домбровський В. Українська стилістика і ритміка. Українська поетика. Мюнхен, 1993.
61. Ершов Л. Ф. Сатирические жанры русской советской литературы. Л.: Наука, 1977. 282 с.
62. Єфремов Сергій. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 686 с.
63. Живий у пам’яті народній: Відзначення 100-річчя з дня народження Марка Черемшини. К.: Дніпро, 1975. 166 с.
64. Жилко Ф. Г. Мова новел Марка Черемшини // Українська мова в школі. 1954. № 8. С. 20 31.
65. Жирмунский В. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Л.: Наука, 1977. 407 с.
66. Жук Н. Й. Майстер соціально-психологічної новели // Українська мова і література в школі. 1974. № 6. С. 13 22.
67. Засенко О. Є. Марко Черемшина. К.: Держлітвидав, 1951. 143 с.
68. Засенко О. Є. Марко Черемшина: Життя і творчість. К.: Дніпро, 1974. 253 с.
69. Засенко О. Є. Співець гуцульського села (До 20-річчя з дня смерті Марка Черем­шини) // Вітчизна. 1947. № 4. С. 160 171.
70. Засенко О. Є. Мрії співця Гуцульщини здійснилися // Дніпро. 1949. №10. С. 115 120.
71. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 390 с.
72. Зеров М. Твори: У 2-х т. К.: Дніпро, 1990. Т.2. 601 с.
73. Зеров М. Марко Черемшина. Твори. Т. 3. Ізмарагд, Львів, 1937. С. 192.
74. Зеров М. Українське письменство. К.: Видавництво Соломії Павличко”Основи”, 2003. 1301 с.
75. Ігнатенко М. Алюзія в словесній творчості Тараса Шевченка // Дивослово. 1999. № 2. С. 3 7.
76. Історія української літературної критики та літературознавств: У 3-х кн. К.: Либідь, 1996. Кн.1. 416 с.
77. Історія української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття / За ред. П. П. Хропка. К.: Вища школа, 1991. 511 с.
78. История эстетики: В 5 т. М.: Исскуство, 1969. Т.4. 783 с.
79. Каверин В. А., Новиков В. И. Новое зрение. М.: Книга, 1988. 319 с.
80. Каган М. С. Морфология искусства. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1988. 204 с.
81. Козланюк П. Марко Черемшина // Марко Черемшина. Новели. Львів, 1950. С. З 4.
82. Клочек Г. Д. Поетика і психологія. К.: Знання, 1990. 47 с.
83. Ковальов В. Виражальні засоби українського художнього мовлення. Херсон, 1991. 125 с.
84. Кодак М. П. Поетика як система: Літературно-критичний нарис. К.: Дніпро, 1988. 157 с.
85. Колесса Ф. М. Українська усна словесність. Едмонтон: КІУС, 1983. 643 с.
86. Кондаков Н. И. Логический словарь. М.: Наука, 1971. 658 с.
87. Копистянська Н. Х. Аспекти вивчення художнього часу в літературознавстві // Радянське літературознавство. 1988. № 6. С. 11 19.
88. Копистянська Н. Х. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: Монографія. Л.: ПАІС, 2005. 368 с.
89. Костенко А.З. Діалектика художнього образу. К.: Дніпро, 1986. 311 с.
90. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. К.: Наукова думка, 1965. 324 с.
91. Коцюбинська М. Образне слово в літературній творчості. К.: Наук. думка, 1960. 188 с.
92. Крижанівський С. Художні відкриття і літературний процес. К.: Рад. письменник, 1979. 240 с.
93. Красноперова М. А. Модели лингвистической поэтики. Ритмика. Учеб. Пособие. Л.: ЛГУ, 1989. 86 с.
94. Кузнєцов Ю.Б. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ початку ХХ ст.: Проблеми естетики і поетики. К.: Зодіак ЕКО, 1995. 304 с.
95. Кузьмин А. И. Повесть как жанр литературы. М.: Знание, 1984. 111 с.
96. Кухар-Онишко О. С. Індивідуальний стиль письменника: генезис, структура, типологія. К.: Вища школа, 1985. 173 с.
97. Кучинський М. Я виріс серед співанок”: Про Марка Черемшину // Історичний календар’97. К., 1996. С. 121 122.
98. Ласло-Куцюк М. Питання української поетики. Бухарест, 1974. 209 с.
99. Левитан Л. С., Цилевич Л. М. Основы изучения сюжета. Рига: Звайгзне, 1990. 185 с.
100. Леви-Стросс К. Структурная антропология. М.: Наука, 1983. 536 с.
101.Леонченко Г. Франко теоретик новели // Українське літературознавство. Львів: Вид-во Львівського університету, 1966. Вип.1.
102. Лесик В. В. Композиція художнього твору. К.: Дніпро, 1972. 96 с.
103. Лесик В. В. Про вивчення ідейно-тематичного змісту літературних творів // Українська мова і література в школі. 1976. №12. С. 3 12.
104. Лесин В. Твори Марка Черемшини російською мовою // Жовтень. 1952. № 1. С. 121 124.
105. Лесин В. Письменник-реаліст // Жовтень. 1954. № 6. С. 74 78.
106. Лесин В. М., Пулинець О. С. Словник літературознавчих термінів. К.: Рад. школа, 1971. 486 с.
107. Літературознавчий словник-довідник / Ред. колегія: Гром’як Р., Ковалів Ю., Теремко В. К.: Видавничий центр Академія, 1997. 752 с.
108. Литвин В. Концепція художньої деталі в "малій" прозі Григора Тютюника // Дивослово. 1998. № 11. С. 7 10.
109. Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы // Избранные работы: В 3т. Л.: Худож. литература, 1987. Т. 1. 654 с.; Т. 2. 493 с.
110. Лотман Ю. М. Анализ поэтического текста. Л.: Просвещение, 1972. 271 с.
111. Лотман Ю. М. Структура художественного текста. М.: Исскуство, 1970. 384 с.
112. Майданченко П. Орнаменталізм Василя Стефаника і Марка Черемшини // Літературознавство. К., 2000. Кн. 1. С. 407 415.
113. Марко В. П. У вимірах стилю (Літературно-критичний нарис). К.: Дніпро, 1984. 118 с.
114. Марко Черемшина. Новели. Посвяти Василеві Стефанику. Ранні твори. Переклади. Літературно-критичні виступи. Спогади. Автобіографія. Листи. К.: Наук. думка, 1987. 448 с.
115. Марко Черемшина. Твори. Т.3. Львів, 1937. С. 159.
116. Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики ХYІІ першої половини ХYІІІ ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. К.: Наук. думка, 1983. 234 с.
117. Мастин Н. Неоромантична модель гуцульського дивосвіту (Про нов