ЗАСОБИ МОДЕЛЮВАННЯ ІСТОРІЇ В ПОСТМОДЕРНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису

ШЕВЧУК ЗОЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 821.161.2] 19”

ЗАСОБИ МОДЕЛЮВАННЯ ІСТОРІЇ В ПОСТМОДЕРНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ

Спеціальність: 10.01.06 — теорія літератури

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Ткаченко Анатолій Олександрович

Київ-2006

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Розділ 1. ПРОБЛЕМА ІСТОРІЇ В ТЕОРІЇ ПОСТМОДЕРНІЗМУ . 8
1.1. Основні світоглядні засади постмодернізму . . . . . . . . . 8
1.2. Історія як проблема взаємокореляції дискурсу і дійсності . . . 17
1.3. Проблематизація історичного знання . . . . . . . . . . . . 34
1.4. Світоглядна залежність розуміння часу і написання історії . . . 39
Розділ 2. АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ . . . . . . . . . . . . 54
2.1. Умови та критерії оцінки альтернативності . . . . . . . . . 54
2.2. Початок української альтернативістики . . . . . . . . . . . 61
2.3. Автокоментар у контексті альтернативності . . . . . . . . . 73
2.4. Співвіднесеність АІ-сценаріїв з іншими текстами і дійсністю . . 80
Розділ 3. ЗАСАДИ МОДЕЛЮВАННЯ ІСТОРІЇ ЯК ТЕКСТУ . . 90
3.1. Загальні засади творення художньої історії . . . . . . . . . 90
3.2. Засоби творення контексту . . . . . . . . . . . . . . . . 96
3.2.1. Проблема авторського незнання . . . . . . . . . . . . . 98
3.2.2. Історичний аспект сучасного мистецтва (інтертекстуальність) 101
3.2.3. Фрагментарність як основа нової цілісності . . . . . . . . 117
3.2.4. Функції власне історичних факторів . . . . . . . . . . . 131
3.2.5. Авторська суб’єктивність. . . . . . . . . . . . . . . . 144
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 180
БІБЛІОГРАФІЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185

ВСТУП
Історія завжди була засобом національної самоідентифікації в українській літературі, яка, своєю чергою, виконувала цю функцію в контексті суспільного життя. Тож звертання до історії було й лишається постійно актуальною спробою самовираження, а також елементом певної дидактично-патріотичної програми. А проте цей аспект проблеми стосовно сучасної літератури досі не здобув належної уваги вітчизняних дослідників. Своєрідне ставлення до історії є нині важливою частиною теорії постмодернізму загалом, а сучасне мистецтво розглядає історію як базову концепцію свого світоглядного підґрунтя.
Актуальність дослідження. Діалог українського суспільства зі здобутками західної культури протягом останніх півтора десятиліть супроводжувався серйозними змінами у вітчизняній мистецькій практиці та її теоретичному осмисленні. Активне залучення до літературознавчих досліджень західних наукових праць, здебільшого філософських, зумовило появу великої кількості нових понять, суджень і теорій, оскільки західні філософи другої половини ХХ ст. для ілюстрації своїх поглядів використовували саме літературу. Кардинально змінився й сюжетно-образний матеріал художньої літератури, який потребує докладного аналізу з позицій нових методологій.
Основною ознакою сучасного українського мистецтва є наслідування постмодерних форм мистецтва західної культури із певною їх національною адаптацією, а також захоплення широким спектром нових можливостей при розробці традиційних тем. До останніх належить і історія, яка в контексті постмодернізму втрачає ознаки носія об’єктивних знань про минуле і стає цікавим (через численність потенційних напрямів опрацювання і презентації) об’єктом моделювання та перестворення. У сучасній українській прозі активно реалізуються усвідомлені нові можливості, історія в художніх творах набуває ознак зробленості, параметрів ігрового простору, педальованої відмінності від історії, зафіксованої відповідними джерелами та науковими працями.
Періодично вчені узагальнюють нові художні підходи до трактування національної історії. Але досліджується насамперед не концептуальний аспект проблеми, а історія як тема конкретного літературного твору. Аналізуються мотиви поведінки персонажів, способи зображення природи, інтерпретуються значення, закодовані в символи тощо.
Актуальність теми зумовлена відсутністю в сучасному літературознавстві вихідних положень, теоретичного обґрунтування та детального дослідження засобів, форм творення історичного контексту, а також потребою цілісного системного аналізу моделювання історії в художніх текстах.
Мета дослідження — з’ясувати причини перестворення історії, концептуальну базу її художнього осмислення, а також форми моделювання історії в художній літературі; класифікувати основні структурні фактори і засоби моделювання, їх значеннєве підґрунтя, об’єднавчі чинники творення історичного контексту на матеріалі сучасної української прози.
Для комплексного дослідження засобів моделювання історії в сучасній українській прозі потрібно вирішити такі завдання:
© вивчити світоглядні засади літературного постмодернізму, зокрема, форми вираження новітньої концепції часу (лінійність/нелінійність, фрагментарність/цілісність), семантики можливих світів”, а також особливості сприйняття постмодерном історії;
© з’ясувати специфіку літератури на історичну тематику з огляду на особливості співвідношення дійсності і дискурсу в історичній праці (проблема її достовірності та рівень змодельованості);
© розглянути альтернативну історію як форму гри з часом і історією, критерії та умови її побудови, а також автокоментар як металітературний чинник
© проаналізувати сучасні українські прозові твори на історичну тематику і виявити закономірності моделювання історії в літературному творі;
© розробити класифікацію засобів моделювання історії та визначити його основні структурні фактори;
© узагальнити особливості моделювання історії та творення нового історичного контексту в художній літературі.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано протягом 2002 — 2005 рр. на кафедрі теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах наукової теми „Актуальні проблеми розвитку української філології” (02 БФ 044-01).
Теоретико-методологічна база дослідження постала в результаті осмислення праць Р.Барта, Ж.Бодріяра, О.Вайнштейн, Т.Гундорової, У.Еко, М.Епштейна, Д.Затонського, Дж. Кавелті, П.Козловські, Т.Куна, Ю.Лотмана, Н.Маньковської, А.Мережинської, І.Пригожина, В.Руднєва, Б.Успенського, І.Хассана, Л.Хатчеон та ін. Аналіз художнього матеріалу проводився за допомогою принципу системного підходу, структурного методу та контент-аналізу, застосовано також порівняльний, типологічний, описовий і метод рецептивної естетики.
Предмет дисертації — сюжетно-образний матеріал історіоцентричних художніх творів, їх композиція та основні сенсотвірні фактори.
Об’єкт дослідження — сучасні твори української літератури на історичну тематику.
Джерельна база — прозові тексти В.Кожелянка, В.Єшкілєва, О.Гуцуляка, В.Шевчука, Я.Ороса, М.Матіос, О.Ірванця, Дм.Білого, Б.Бойчука, М.Омели, В.Туркевича та ін.
Наукова новизна роботи:
© уперше комплексно досліджено засоби моделювання історії та історичного контексту в сучасній українській прозі з погляду постмодернізму;
© систематизовано теоретичні положення, класифіковано розроблені засоби моделювання історії та введено в науковий обіг недосліджений фактичний матеріал;
© історіоцентричні твори української літератури розглянуто в контексті провідних тенденцій західних теоретичних досліджень другої половини ХХ ст. і водночас як вияв національної самобутності.
Особистий внесок здобувача полягає в систематизації поглядів теоретиків літератури на функціонування історії в літературній практиці постмодернізму; у дослідженні методів, засобів моделювання історії в художній літературі, його значеннєвому обґрунтуванні, узагальненні основних структурних чинників моделювання історії.
Теоретичне значення дисертації — в узагальненні, систематизації поглядів на моделювання історичних подій у літературі, у поєднанні літературознавчого аналізу з порівняльним осмисленням історичних фактів і філософських концепцій — підвалин теорії постмодернізму. Висновки та методологічна база дисертації можуть бути використані при аналізі сучасної української літератури інших тематичних груп.
Дослідження виконано на значному фактичному матеріалі, більша частина якого вперше вводиться в науковий обіг.
Практичне значення дисертації: її результати можуть бути використані при підготовці відповідних спецкурсів, написанні підручників та посібників, на семінарських заняттях з теорії та історії літератури. Матеріал, досліджений у дисертації, можна застосовувати для поглибленого вивчення курсу сучасної української літератури.
Основні положення дисертації апробовано на міжвузівській науковій конференції Історична ретроспектива в українській літературі: від давнини до сучасності” (Київ, Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, 2002); Міжнародній науковій конференції за участю молодих учених Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка 2005); VIII Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, Інститут літератури імені Т.Шевченка НАНУ, 2005), а також у публікаціях:
1) Ідея та історія: проблема взаємокореляції (на матеріалі сучасної української літератури)” // Історична ретроспектива в українській літературі. К.: ВПЦ Київський університет”, 2003. С.8-10;
2) Історія як проблема в теорії постмодернізму” // Філол. семінари. Вип. 7. Літературознавчі методології : практика і теорія. К.: ВПЦ Київський університет”, 2004. С.162-170.
3) Постмодерні візії часу та історії” // Зб. наук. праць Полтавського держ. пед. ун-ту ім. В.Г.Короленка. Вип. 1 (40) / Сер. Філол. науки. Полтава, 2005. С.145-150;
4) Клопіт згадування”, або Історія в літературі” // Філол. семінари. Вип.8. — С.176-184; а також «Слово і час». 2005. №9. C.14-24.
Структура дисертації визначена метою, завданнями та логікою розгортання проблеми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, а також списку використаної літератури, що налічує 194 позиції. Загальний обсяг роботи — 199 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

З метою комплексно дослідити засоби моделювання історії в постмодерній українській прозі, у роботі було розглянуто теоретичні засади постмодернізму та причини проблематизації ним історії. З огляду на особливості творення історії як тексту та властиву історичним знанням неповноту, визначено, що організована текстуально дійсність набуває ознак змодельованості. Історія, представлена в тексті художньому, характеризується ще більшим ступенем зробленості, умовності та залежності від породжуючих сенс властивостей свідомості людини, тож набуває самоцінності у зв’язку з підкресленою суб’єктивністю її перепрочитання.
У художніх творах сучасної української літератури референціюється здебільшого національна історія. Її перепрочитання вітчизняними письменниками характеризується тим, що актуалізує космологічну свідомість читача: порушення проблем національного коріння, становлення нації та її «золотої доби», подальших напрямів розвитку, зокрема в контексті глобалізації. Звертаючись до прийому пророцтва та його підробки (обігрування хронології подій, датування, авторства документів та їх соціалізації), автори експериментують з концепціями часу і простору, а також з ідеєю альтернативності.
Альтернативність як засіб моделювання історії на основі часових ігор підкреслює цінність віртуальної конструкції іншої траєкторії розгортання подій, точки біфуркації або вибору (підкреслює цінність миті, звідки починається будь-який відлік як моделювання, так і його рецепції й інтерпретації) та досліджує художні можливості розгалуженого часового виміру. В постмодерній українській прозі альтернативна проза з’явилася у 1990-х роках. В ній використовується здебільшого альтернативне моделювання дійсності, тобто таке, що спирається на реальні історичні можливості розгортання саме такої альтернативної ситуації, або контрфактичне моделювання неймовірних подій (тобто коли для реалізації змодельованої ситуації не було ні суб’єктивних, ні об’єктивних чинників). Таким чином, сучасні українські письменники розглядають інші можливі варіанти вітчизняної історії, аби відчути потенціал нації, а також сприймають історію як ігровий простір, що проявляється в умовності запропонованих ними альтернатив. У творах порівнюються різні альтернативні сценарії між собою, а також із дійсністю, що є спробою вписати змодельовану історію у відносно реальний текстуально-історичний контекст. З цією метою письменники особливо акцентують такі прийоми, як іронія, фрагментарність, інтертекстуальність і розсіювання оповідних голосів, а також виводять два типи героїв: позитивний «національний герой» (реалізує всі сподівання нації), і негативний (втілює в життя всі національні страхи). Письменники використовують постмодерну стилістику, а головним генеративним чинником моделювання ними історії є фрагментарна структура всіх внутрішніх оповідей.
З’ясовано, що саме альтернативно-історичні художні тексти найактивніше залучають до художнього простору характерний постмодерним текстам автокоментар. Таким чином перетинаються спроби дати оцінку собі та своєму тексту з оцінюванням історії власної країни, акцентуючи пошук альтернативи та об’єктивного погляду на дійсність, чи то справжню, чи то художню, в контексті експериментів з часом. Останній представлено підкреслено нелінійно, розірвано, а також у просторових категоріях і з його ознаками.
У роботі також розроблено класифікацію засобів моделювання історії та визначено його основні структурні фактори з метою виявлення закономірностей моделювання історії в літературі. Сучасній художньо змодельованій історії властиве використання прийомів історичної науки (обігрування дат, документів, хронології та ін.), як і історичній науці властивий художній підхід до аналізу фактів. У творах зі змодельованою історією письменник завжди презентує власну концепцію бачення історії. Побудова історичної моделі включає вибір доби (часу) та країни (простір), події яких буде змальовано (надано ефекту реальності).
В постмодерних українських прозових творах виділено наступні засоби моделювання художньої історії:
1. Авторське незнання (справжнє і штучне), на основі якого визначаються межі модельованого світу й історії. А також всупереч якому письменник розробляє власну модель історії, обігруючи фактор неповноти знання й абсолютної неможливості досягнення цієї повноти, з чого випливає виправданість і потрібність творення індивідуального варіанту історії для заповнення неуникної пустки знання. Формами штучного авторського незнання є фальсифікацїі, ігри з незнанням (зокрема елементи детективного сюжету), ефект зробленості тощо.
2. Різні види фрагментарності (інтертекст, композиційна фрагментарність, введення історичних документів та використання прийому рукопису), на основі яких розширюється заявлений авторським незнанням контекст до рівня власне читацьких можливостей породження сенсу і нових значень, частково передбачених письменником, а частково є довільних і привнесених по прочитані. Інтертекстуальна синхронізація різночасових явищ сприяє творенню унікального, індивідуального контексту (обігрування джерел авторських, загальних, анонімних, літературних і інших видів мистецтва тощо). Композиційна фрагментарність штучно сполучає непоєднувані спільним оповідним голосом частини (фрагменти чужих оповідей в авторськму тексті, різножанрові вставні оповіді та ін.) з метою творення нової цілісності, склеюючи частини моделі історії в єдиний конструкт, в основі якого все одно залишається розірваність, нелінійність і децентрація, підкреслюючи діалектичну єдність протилежностей заради творення нового значення. Фрагментарність використовується для «конспективного» зображення дійсності, коли для художньої фіксації обираються лише точки біфуркації (вибору), які визначили подальший розвиток подій. Прийом рукопису (дуже популярний у сучасній українській прозі), здебільшого фальшивого частково або повністю, виконує роль захисного, виправдального фактора при виникненні будь-яких зауважень до створеної історії: коли все — текст, неможливо піддавати сумніву окрему його частину. Таке активне використання прийому рукопису говорить про дефіцит в українській літературі численних жанрових різновидів та розробок окремих тем. Сучасна література намагається ігровим способом його реалізувати і проблематизувати тему літератури за допомогою текстів про тексти, які цитують, упорядковують, переказують чужі тексти.
3. Власне історичні фактори (реальні історичні персонажі різного ступеню наближення до реальності, події, принцип датування), які виконують роль підвищення правдоподібності та її обігрування з метою перестворення відомих фактів у нових контекстах і з новим значенням, тобто визначають координати дії персонажів і напрямів інтерпретації. Вид датування формує необхідний горизонт очікування та виступає найзручнішим засобом порушення зв’язку між означеним (історичною дійсністю) і означником (історичним дискурсом), його перепрочитання, а також визначає ступінь довільності інтерпретації подальшого тексту і відчуття часового потоку письменником (спрямованість, насиченість, подільність, лінійність чи нелінійність тощо).
4. Форми авторської суб’єктивності (вибір доби, історії певної нації, авторське визначення жанру, фантастичні та символічні елементи, розсіювання оповідних голосів), які підкреслюють умовність створеного конструкту історії, конкретизують контекст, додають змодельованій історії авторської деталізації та можливість історіософського та індивідуального узагальнення; створюють ефект значущості, глибинного смислу заявленої презентації історії, більшого, ніж міг уміщувати окремий історичний період (охоплюється ширший проміжок часу, включно з узагальненнями з погляду вічності, позачасся тощо). Сучасні українські письменники найбільше цікавляться національною історією, особливо добою «колиски нації», що підтверджує їх зацікавленість пошуком коріння нації та власного історичного шляху розвитку. Їм також властиво застосовувати власні жанрові визначення та різновиди з метою розширення контексту прочитання та залучення інших літературних традицій, а також символіку та фантастичні елементи.
Сучасна література загалом співвідноситься не з колишніми історичними подіями, а з історичною наукою та її текстами, підкреслює їх первинну текстуальність, тобто таку ж умовну співвіднесеність із дійсністю, як і у художніх текстів, що зумовлюється свідомістю людини. Розпад єдиної європоцентричної історії на потік багатьох локальних історій загострив увагу до кожної, актуалізувавши єдино можливе тривання історії надалі: як глобальної єдності через діалогічну взаємодію різних культурних традицій та індивідуально змодельованих конструктів, що структурно претендують на альтернативність офіційно визнаному об’єктивним знанню.
Чимало дотичних питань лишаються відкритими, наприклад, зв’язок проблеми історії з іншими концептуальними проблемами сучасного мистецтва, зокрема презентація історії та проблема пародійності (у постмодерному розумінні) як основний моделюючий засіб постмодерного мистецтва. Поглибленого теоретичного вивчення потребують способи моделювання штучного світу й індивідуальної історії, включно з аналізом просторових його характеристик, детальнішого аналізу творів сучасної української літератури з огляду на виділені методи моделювання тощо.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Акутагава Р. В роще // Акутагава Р. Избранное. — СПб.: Terra Fantastica, PoccKo, 1995. — 736 с.
2. Андреев А.Ю. «Клио на распутье». Развитие новых методологических подходов к изучению исторического процесса в трудах Ю.М.Лотмана // Информационных бюллетень «История и Компьютер». — 1997. — №20. — С.99-116.
3. Андреев В.Н. Историческая альтернативистика или сослагательное наклонение в исторических исследованиях: историографический аспект // Півден. Архів : Зб. наук.праць. — Вип.VII : Іст. науки. — Херсон: ХДПУ, 2002. — С.128-134 // http://histnova.narod.ru/texts.htm
4. Андреев Д. Роза Мира. — М.: Т-во Клышников-Комаров и Ко”, 1993. — 302с.
5. Аристотель. Поэтика //Аристотель. Соч. : В 4-х т. — М.: Мысль, 1976-84. — Т.4. — С. 645-680.
6. Арутюнова Н. Время: модели и метафоры // Арутюнова Н.Д. Логический анализ язика : Язык и время. — М.: ИНДРИК, 1997. — 351с.
7. Астаф’єв О. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем. — К.: Смолоскип, 1998. — 313с.
8. Баран Є. Басаврюк ХХ”, або Українська історія за Дмитром Білим // Білий Д. Басаврюк ХХ. — К.: Смолоскип, 2002. — 188с.
9. Барт Р. Избр. работы: Семиотика. Поэтика. — М.: Прогресс, 1994. — 615с.
10. Бахтин М. Слово в романе // Бахтин М. Вопр. литературы и эстетики. — М.: Худож. лит., 1975. — С.72-233.
11. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М. Вопр. лит. и эсетитки. — М.,1975. — С.234-407.
12. Бєляєва Н. Історична проза Валерія Шевчука в інтертекстуальному аспекті // Слово і час. — 2001. — №4. — С.58-64.
13. Беньямин В. О понятии истории // http://www.nlo.magazine.ru/philosoph/inostr/17.html
14. Березовчук Л. Homo Communicans у світі візуальних технологій, або Це повинен знати кожний // Кіноколо. — 2000. — №7-8. — С.24-33.
15. Бестужев-Лада И.В. Ретроальтернативистика в философии истории // Вопр. философии. — 1997. — №8. — С.112-122.
16. Білий Д. Басаврюк ХХ. — К.: Смолоскип, 2002. — 188с.
17. Білоцерківець Н. Інтелектуальні візерунки в дусі Умберто Еко // Березіль. — 1997. — №5-6. — С.188-189.
18. Блауберг И.И. Анри Бергсон и философия длительности // Бергсон А. Собр.соч. : В 4-х т. — М.: Московский клуб, 1992. — Т.1. — С.6-44.
19. Блок М. Апология истории, или Ремесло историка. — М.: Наука, 1986. — 254c.
20. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція. — К.: Основи, 2004. — 230с.
21. Бойчук Б. Аліпій ІІ і його Наречена // Бойчук Б. Три романи. — К.: Факт, 2004. — 175-261с.
22. Бок Г. История, история женщин, история полов // THESIS. — 1994. — Вып.6. — С.170-200.
23. Бородкин Л.И. История, альтернативность и теория хаоса // Одиссей. Человек в истории: История в сослагательном наклонении? — М.: Наука, 2000. — С.21-26.
24. Бородкин Л.И. Новые подходы в клиометрике: модели нелинейной динамики // Проблемы источниковедения и историографии. Материалы II научных чтений памяти академика И.Д.Ковальченко. — М.: РОССПЭН, 2000. — 145-150с.
25. Борхес Х.Л. История вечности // Борхес Х.Л. Соч. : В 3-х т. — М.: Полярис, 1994. — Т.1. — С.161-178.
26. Борхес Х.Л. Рассказы. — Ростов-н/Д.: Феникс; Харьков: Фолио, 1999. — 416с.
27. Булкина И. История украинской литературы: археология и деконструкция [Рец. на кн.: Грабович Г. До історії української літератури. К., 2003] // Новое лит. обозрение. — 2003. — №6 (64). — С.354-360.
28. Вайнштейн О.Б. Постмодернизм: история или язык? // Постмодерн в философии, науке, культуре. Хрестоматия. — Харьков, 2000. — С.64-67.
29. Вайнштейн О.Б. Сопротивление теории или этика чтения? // Вопр. лит. — 1990. — №5. — С.88-93.
30. Вайнштейн О.Б. Homo deconstructivus : Философ. игры постмодернизма // Апокриф. — 1992. — №2. — С.12-31.
31. Валентинов А., Ястребов С. Тени Четвертого Рейха 1 (из переписки писателей-фантастов) // Реальность фантастики. — 2004. — №2(6), февраль // http://www.rf.com.ua/article/151
32. Валентинов А., Ястребов С. Тени Четвертого Рейха 2 (из переписки писателей-фантастов) // Реальность фантастики. — 2004. — №3(7), март //http://www.rf.com.ua/article/189
33. Введение в литературоведение. Лит. произведение: Основные понятия и термины / Под ред. Л. Чернец. — М.: Высш. шк.; Издательский центр Академия”, 2000. — 556 с.
34. Вельш В. Постмодерн”. Генеалогия и значение одного спорного понятия // Путь. — 1992. — №1. — С.132-133.
35. Визгин В.П. Постструктуралистская методология истории: достижения и пределы // Одиссей. Человек в истории. Ремесло историка на исходе ХХ века. — М.: Coda, 1996. — С.39-59.
36. Визель М. Гипертексты по ту и эту стороны экрана // Иностран. лит. — 1999. — №10. — С.169-177.
37. Витгенштейн Л. Logisch-philosophische abhandlung. Логико-философский трактат // Витгенштейн Л. Філософ. работы : B 2 ч. — Ч.1. — М.: Гнозис, 1994. — C.5-74.
38. Время после Эйнштейна. По материалам беседы с К.А.Кедровым // В мире науки. — 2004. — №3. — 81-85с.
39. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури : Підручник / За наук. ред. О. Галича. — К.: Либідь, 2001. — 488 с.
40. Гейзінга Й. Homo ludens. — К.: Основи, 1994. — 250 с.
41. Гиршман М. Литературное произведение : теория и практика анализа. — М.: Высш.шк., 1991. — 160с.
42. Горбунова Т.В. Природа художественных идей. Искусство в системе общественного сознания. — Ленинград: Издательство ЛГУ, 1991. — 112 с.
43. Гудзь Ю. P.S. — На початку ста літ самотності // Кур’єр Кривбасу. — 1997. — ч.8. — С.139-143.
44. Гудков Л., Дубин Б. Раздвоение ножа в ножницы, или Диалектика желания. О работе Александра Эткинда Новый историзм, русская версия” // НЛО. — 2001. — №47. — С.78-102.
45. Гулыга А.В. О характере исторического знания // Вопр. философии. — 1962. — №9. — С.28-38.
46. Гундорова Т. Атомний дискурс і Чорнобильська бібліотека, або Як зустрілися Пашковський з Бодрійяром // Кур’єр Кривбасу. — 2004. — №174. — Травень. — C.149-162.
47. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. — К.: Критика, 2005. — 263с.
48. Гуревич А.Я. Время как проблема культуры // Вопр. философии. — 1969. — №3. — С.105-116.
49. Гуревич А.Я. Историк конца ХХ века в поисках метода // Одиссей. Человек в истории. Ремесло историка на исходе ХХ века. — М.: Coda, 1996. — С.5-10.
50. Гуревич А.Я. История культуры: бесчисленные потери и упущенные возможности // Одиссей. Человек в истории: История в сослагательном наклонении? — М.: Наука, 2000. — С.53-57.
51. Гуревич А.Я. Территория историка” // Одиссей. Человек в истории. Ремесло историка на исходе ХХ века. — М.: Coda, 1996. — С.81-102.
52. Данилевский И.Н. Соблазн альтернативы // Одиссей. Человек в истории: История в сослагательном наклонении? — М.: Наука, 2000. — С.37-39.
53. Данилов В.П. Третья волна // Вопр. истории. — 1988. — №3.
54. Дейвіс П. Цей загадковий потік часу // Світ науки. — 2003. — №3-4 (19-20). — С.22-27.
55. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку. — К., Інтелсфера, 2002. — 297 с.
56. Днепров В. Идеи времени и формы времени. — Л.: Сов.писатель, 1980. — 598с.
57. Донченко Л. Художня модель національної ідентичності в текстах Валерія Шевчука : Автореф. дис. канд. філол. наук. — К.,1999. — 16с.
58. Дубровский В.Н. Пространственно-временные концепции классической физики // Философские аспекты учения о времени, пространстве, причинности и детерминизме. — М.: Ин-т философии АН СССР, 1985. — С.3-20.
59. Єшкілєв В. Імператор повені. — Львів: ЛА «Піраміда», 2004. — 200с.
60. Єшкілєв В., Андрухович Ю. Повернення деміургів // Плерома 3’98. Мала українська енциклопедія актуальної літератури. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. — 288с.
61. Єшкілєв В., Гуцуляк О. Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен : Роман знаків. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997. — 180 с.
62. Живов В. Об исторической науке у Карло Гинзбурга // Новое лит. обозрение. — 2004. — №65. — С.6-10.
63. Завельский Ф.С. Время и его измерение. — М.: Наука, 1987.
64. Замятин Е. О литературе, революции, энтропии и прочем // ЗамятинЕ. Сочинения. — М.,1988. — C.446-452.
65. Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм. — М.: Эпицентр; Х.: Фолио, 2000. — 256с.
66. Зверева Г.И. Реальность и исторический нарратив: проблемы саморефлексии новой интеллектуальной истории // Одиссей. Человек в истории. Ремесло историка на исходе ХХ века. — М.: Coda, 1996. — С.11-24.
67. Зенкин С. Филологическая иллюзия и ее будущность // Новое лит. — 2000. — №47. — С.72-77.
68. Иванова Т. Концепт время” и языковые модели времени // Проблемы когнитивного и функционального описания русского и болгарского языков : Сб. ст. — Шумен, 2002 // http://russian.slavica.org/article140.html
69. Идельсон Н.И. История календаря // Идельсон Н.И. Этюды по небесной механике. — М.: Наука, 1976. — С.308-411.
70. Ингарден Р. О различном понимании правдивости (истинности”) в произведениях искусства // Ингарден Р. Очерки по философии литературы. — Благовещенск, БГК им. И.А. Бодуэна де Куртене, 1999. — 184 с. — С. 93-113.
71. Ионов И.Н. Судьба генерализующего подхода к истории // Одиссей. Человек в истории. Ремесло историка на исходе ХХ века. — М.: Coda, 1996. — С.60-80.
72. Ірванець О. Рівне/Ровно (стіна). Нібито роман. — Л.: Кальварія, 2002. — 192с.
73. Кавелти Дж. Г. Изучение литературных формул // Новое лит. обозрение. — 1996. — №22. — С.33-64.
74. Канигін Ю. М. Шлях аріїв : Україна в духовній історії людства : Роман-есе. — 4-е вид. — К.: Україна, 2001. — 325с.
75. Капица С.П. Об ускорении исторического времени // Новая и новейшая история. — 2004. — №6. — С.3-17.
76. Капица С.П., Курдюмов С.П., Малинецкий Г.Г. Синергетика и прогнозы будущего. М.: Наука, 1997. — 283 с.
77. Карасик В.И. Языковые концепты как измерения культуры (субкатегориальный кластер темпоральности) // Концепты. — Вып.2. — 1997 // www.crc.pomorsu.ru/library/articles/Sbornik2/sbornik2_4.htm
78. Кастанеда Г.-Н. Художественный вымысел и действительность: их фундаментальные связи // Логос. Философско-литературный журнал. — 1999. — №3 (13). — С.69-102.
79. Климишин І.А. Календар і хронологія. — 5-е вид., доп. — Івано-Франківськ: Гостинець, вид-во Івано-Франківської теологічної Академії, 2002. — 232с.
80. Кобзар О. Інтертекстуальність: динаміка досліджень // Зб. наук. праць Полтав. держ. пед. ун-ту ім. В.Г.Короленка. — Вип. 1 (40) / Сер. Філол. науки. — Полтава, 2005. — С.137-145.
81. Кобрин К. К истории датировок // Новое лит. обозрение. — 2003. — №64. — С.243-250.
82. Ковальченко И.Д. Возможное и действительное и проблемы альтернативности в историческом развитии // История СССР. — 1986. — №4. — С.83-104.
83. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. — М.: Наука, 1987. — С.439.
84. Кожелянко В. Дефіляда : Роман, новели. — Львів, Кальварія, 2001. — 196с.
85. Кожелянко В. Конотоп : Роман, новели. — Львів, Кальварія, 2001. — 176 с.
86. Кожелянко В. Котигорошко. — Львів, Кальварія, 2001. — 156 с.
87. Кожелянко В. ЛжеNostradamus. — Львів: Кальварія, 2001. — 148с.
88. Кожелянко В. Людинець. — Львів, Кальварія, 2001. — 182 с.
89. Кожелянко В. Срібний павук. — Львів: Кальварія, 2004. — 160 с.
90. Кожелянко В. Тероріум. — Львів, Кальварія, 2002. — 172 с.
91. Козеллек Р. Случайность как последнее прибежище в историографии // THESIS. — 1994. — Вып.5. — С.171-184.
92. Козлов С. На rendez-vous c новым историзмом” // Новое лит. обозрение. — 2000. — №42. — С.5-12.
93. Козловски П. Современность постмодерна, современность свободная и современность идеологическая // Постмодерн в философии, науке, культуре : Хрестоматия. — Харьков, 2000. — С.11-21.
94. Компаньон А. Демон теории. Литература и здравый смысл. — М.: Изд-во Сабашниковых, 2001. — // http://shadow.philol.msu.ru/~forlit/ Pages/Biblioteka_Compagnon_History.htm
95. Корнієнко Н.М. Масова й елітарна культура в інтер’єрі” постмодернізму // Українська художня культура / За ред. І.Ф.Ляшенка. — К.: Либідь, 1996. — С.361-363.
96. Костюк В. Етюди з сучасної жанрології // Наукові читання-1998. Праці молодих учених України. — К.: Укр. книга, 1999. — С.84-102.
97. Кривцун О. Эстетика. — М.: Аспект Пресс, 1998. — 430с.
98. Кун Т. Структура наукових революцій. — К.: PORT-ROYAL, 2001. — 226с.
99. Латов Ю. В. Ретропрогнозирование (контфактическая история) как разновидность исследований path dependence и qwerty-эффектов // http://www.ecsocman.edu.ru/db/msg/210904/print.html
100. Ле Гофф Ж. Является ли все же политическая история становым хребтом истории? // THESIS. — 1994. — Вып.4. — С.177-192.
101. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. — М.: Институт экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 1998. — 160с.
102. Литературный энциклопедический словарь. — М.: Сов. энциклопедия, 1987. — 751с.
103. ЛихачевД.С. Прошлое — будущему: Статьи и очерки. — Ленинград: Наука, ЛО, 1985. — 575с.
104. Літературознавчий словник-довідник. — К.: Академія, 1997. — 752с.
105.