ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА "ДРАМИ ДЛЯ ЧИТАННЯ"

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ імені Т.Г.ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Індекс УДК

РЕЧКА Анастасія Миколаївна

ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА "ДРАМИ ДЛЯ ЧИТАННЯ"

10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
член-кор.НАНУ, д.філол.н.
Сивокінь Григорій Матвійович

Київ 2002

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................... 1
РОЗДІЛ 1
ДО ІСТОРІЇ "ДРАМИ ДЛЯ ЧИТАННЯ"...................................................... 7

РОЗДІЛ 2
СПЕЦИФІКА ДРАМИ ДЛЯ ЧИТАННЯ” В ТЕОРЕТИЧНОМУ ВИСВІТЛЕННІ................................................................................. 45
2.1. Драма для читання” як жанровий різновид......................................... 48

2.2. Проблема адресата.................................................................................. 57

2.3. Драма для читання” і театр................................................................... 72

РОЗДІЛ 3
ПИТАННЯ ПОЕТИКИ ДРАМИ ДЛЯ ЧИТАННЯ”................................. 84
3.1. Жанрові форми драми для читання”.................................................... 87

3.1.1. Ліризована драма для читання”...................................................... 87

3.1.2. Епізована "драма для читання"...................................................... 107

3.1.3. Драми-переробки з прозових творів.............................................. 125

3.2. Композиційні прийоми драми для читання”..................................... 136

3.2.1. Ремарка в драмі для читання”....................................................... 136

3.2.2. Монтаж як структурний чинник "драми для читання".................. 142

ВИСНОВКИ............................................................................... 154

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:................................................. 161

ВСТУП

Сьогодні літературний процес особливо багатий на різні жанрові форми та їх модифікації. Жанрові трансформації, як правило, пов’язані з місцем конкретного жанру в загальній ієрархії жанрів, з культурно- історичною ситуацією, специфікою літературного поступу.
Деканонізація традиційних художніх принципів та прийомів, динаміка естетичних критеріїв і, відповідно, читацьких смаків під впливом нових можливостей літературної творчості та її рецепції в сучасних умовах істотно розширюють теоретичні погляди на саму сутність літератури, реальні і потенційні шляхи її розвитку, зокрема, на жанрову специфіку та її осмислення.
Чи не найбільш чутливою, динамічною і підвладною змінам інституцією в сучасному мистецтві постає драма, адже драма за своєю фактурою та структурою має віддати ті чи ті суперечності світу, що на них він виявився таким багатим у цьому столітті. Сам конструктивний принцип драми, сама художня архітектура перетворює її на найточніше дзеркало незліченних контрастів, антиномій, які супроводжують те, що великий французький мислитель Тейяр де Шарден назвав феноменом людини” [114, 8]. Тому драма як втілення нетрадиційних екстремів вбирає в себе весь широкий діапазон новацій, якими сучасний театр активно послуговується і завдяки яким успішно функціонує. Це результат активного входження у постмодерний мистецький контекст, що характеризується притаманними йому (постмодернізмові) рисами еклектики, тяжінням до цитувань, стилізацій, алюзій, ремінісценцій. Оригінальні варіаційні моделі визначають піджанрові” дефініції сучасних драм: сценічні картини”, драматична хроніка”, сценічний образ із життя”, драматична повість”, драматичний нарис” тощо. Такі визначення не лише номінативно, але й змістовно орієнтують сучасну драматургію на нетрадиційність жанрових пошуків.
Як зазначає Б.Костелянець, за багатовікову історію свого розвитку драма зберігала певні усталені риси та особливості, але разом з тим позначалася і помітними змінами. Зрушення в суспільному житті, процеси, що відбуваються у самій драматургії, розвиток філософсько-естетичної думки все це призвело до нових тлумачень сутності драматургії, тих завдань, що стоять перед нею, і можливостей, що їх вона має” [77, 3]. Спільним, як правило, залишається наявність дії та конфлікту основних жанрових ознак п’єси, відмінним композиція, проблематика, особливості поетики. Однак у сучасній критиці існує думка про те, що дія лише окремий випадок організації драматичних творів, а не обов’язкова норма для цього роду літератури. Конфлікт як основну рушійну силу драми теж можна розуміти по-різному. Зокрема, нова драматургія кінця ХІХ початку ХХ ст. стає виразно інтелектуальною, характеризуючись філософською домінантою, психологічними мотиваціями та особливим конфліктом, який часто називають конфліктом ідей. Драми Г.Ібсена, Г.Гауптмана, М.Метерлінка, Б.Шоу, А.Чехова, Лесі Українки, а пізніше Б.Брехта, Л.Піранделло, Ж.-П.Сартра, Ж.Кокто позначені внутрішнім конфліктом, конфліктом тонких духовних сфер, який часто залишається імпліцитним. Концепційність, проблемність, філософічність, символізація основні риси нової драми і породженого нею театру.
Цими ж властивостями відзначається і драма для читання” драматичний твір, не призначений для постановки на сцені. Драма для читання” жанрова форма, що зрушує традиційні драматургічні канони і моделює свої власні прийоми та принципи побудови, створює парадигму, відмінну від класичної арістотелівської драми, але може розглядатися в системі драматичних жанрів.
Драма для читання” жанровий різновид, обумовлений насамперед естетикою романтизму. Хоча витоки жанру можна знайти ще в трагедіях Сенеки, саме в творчості романтиків вона сформувалась як конкретний жанровий підвид, отримала дефініцію "для читання", засвідчивши свою несценічну специфіку. Романтики порушили ієрархію жанрів, відмовилися мислити непроникними одна в одну естетичними категоріями "високого", "низького", "трагічного", "комічного" і т.д., встановивши вільні взаємини між зображуваним предметом, формою зображення і авторською оцінкою.
У колах європейських романтиків побутувала думка про те, що драматичний жанр більше інших здатен висловити "те, чого хоче XIX ст.", це думка А.В.Шлегеля з його "Читань про драматичне мистецтво і літературу" (1807 рік).
"Драма для читання" синтезувала в собі риси лірики та епосу, зберігши зовнішній корпус п’єси. Драматичний конфлікт у ній зосереджено на рівні порушення, як правило, філософських проблем, що й обумовлює специфіку художньої форми твору. "Драма для читання" наочно ілюструвала естетичну концепцію романтиків, за якою центр філософії мистецтва "не мистецтво якданий особливий предмет, але універсум в образі мистецтва" [138, 67].
Структура "драми для читання" в порівнянні з драмою більш вільна, розімкнута, нетрадиційна, в ній повсякчас простежуються недраматичні ознаки, і цей жанровий різновид у процесі своєї, так би мовити, еволюції опинився на значній відстані від власне драми, хоча й продовжує розглядатися у межах драматичного роду.
Зокрема, І.Г.Неупокоєва так описує закономірності розвитку жанру: "Те, що в центрі уваги виявляється певний літературний жанр, має суттєві переваги. Жанрові форми мистецтва, їх склад і система виражають багато найважливіших завдань, можливостей і тенденцій літератури даної епохи Трансформація різних елементів жанрової структури це не тільки результат "пристосування" жанру до потреб нового змісту, а й зміна самого, "закріпленого" в даному жанрі, художнього мислення. Трансформуються не лише скристалізовані в цьому жанрі форми вираження, а й сама здатність до художнього пізнання дійсності, не тільки спосіб її відображення, а й характер естетичного на неї впливу" [96, 195].
Своєрідність стилю, поліваріантність структурних компонентів, концептуалізм проблематики, інший тип художнього освоєння дійсності, несценічна специфіка ось вектори, які ідентифікують драму для читання”. Тому актуальність роботи зумовлена потребою визначення поняття драми для читання” не лише в системі драматичних жанрів, а й у власній даності, з позицій теорії літератури та з урахуванням історико-соціальних та культурно-естетичних передумов, за яких створювалася ця синкретична форма.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відділі теорії літератури Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, узгоджена з планами та загальним профілем його наукових досліджень. Вона пов’язана з теоретичним профілем зацікавлень дисертантки.
Мета роботи: з’ясувати жанрову природу драми для читання” та осмислити її художню специфіку.
Завдання дослідження:
-простежити, окреслити в загальних рисах історію виникнення драми для читання”,
-визначити проблеми рецепції драми для читання”,
-розглянути її в контексті театральної практики,
-з’ясувати типологічні форми драми для читання”,
-проаналізувати композиційні прийоми цього драматичного різновиду.
Об’єкт дослідження: драматургічна творчість українських класиків (Леся Українка), сучасних письменників (В.Шевчук), літераторів діаспори (Б.Бойчук, Ю.Тарнавський та ін.), а також драматургія німецьких романтиків кінця XVIII поч. XIX ст., творчість деяких російських авторів у контексті поставленої проблеми.
Предмет дослідження: жанрові ознаки "драми для читання", їх художні властивості та особливості рецепції.
Методологічна основа дисертації. Методи дослідження зумовлені поставленими завданнями, специфікою матеріалу та станом теоретичного осмислення проблеми. Особливе значення при написанні роботи мали історико-літературний, компаративний, структурно-типологічний та метод рецептивної естетики.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше здійснено спробу на теоретичному рівні осмислити типологічно значущі принципи та прийоми поетики "драми для читання" як складової частини драматургії.
Практичне значення. Матеріал дисертації може бути використаний у вузівських лекціях з теорії літератури, зокрема, теорії та історії драми, а також у спецсемінарах та спецкурсах за темою дослідження, у подальшій розробці проблем драматургії. Окремі матеріали дослідження можуть бути використані при вивченні української та зарубіжної літератури.
Апробація роботи. Результати дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях відділу теорії літератури Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, виголошені на конференціях молодих науковців Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України 1999 та 2000 р.р., на філологічній конференції в Інституті лінгвістики і права 2000 року.
Публікації. Головні аспекти дисертаційної теми висвітлені у п’ятьох публікаціях:
1. Жанрові особливості "п’єси для читання". Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Випуск 1. Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України Київ.2000. С.192 - 195
2. Феномен "п’єси для читання": витоки й сучасна актуалізація. Українська мова та література. Число 15 (175), квітень, 2000. - С.1 - 3
3. Художні функції ремарки в "драмі для читання". Слово і час. 2000. №11 (479). С.48 - 52
4. Наративна специфіка "п’єси для читання" ("Не Медея" Ю.Тарнавського). Вісник (Літературознавчі студії). Міжнародний інститут лінгвістики і права. Випуск 2. Київ. 2000. С.161 - 167
5. Композиційні особливості драми для читання” (монтаж). Наукові записки. Філологічні науки. Том 19. Національний університет Києво-Могилянська Академія”. К.: Стилос. 2001. С.35 - 40

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Загальний обсяг 160 сторінок машинописного тексту. Додається список використаних джерел (150 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Як жанрове утворення «драма для читання» становить собою специфічне явище, теоретичне трактування якого в рамках драматургії вимагає врахування ряду чинників, зокрема історико-літературних та національно детермінованих. Аналіз історичних джерел "драми для читання" посвідчує, що елементи цієї жанрової форми виникли вже в художній практиці давньогрецьких драматургів, а протягом свого історичного побутування дістали розробку (оригінально чи змодифіковано) у творчості драматургів пізніших, аж до сучасних включно. Найбільшого розвитку "драма для читання" зазнала в епоху Романтизму, коли вона, по суті, набрала, так би мовити, реальної чинності. Романтики не лише ліризували "драму для читання", часто надаючи їй форми ліричної сповіді чи ліричного монологу, а й значною мірою епізували її як драматичний твір.
Слід окреслити причини, з яких драми для читання” не ставилися на кону. По-перше, часто цензура забороняла постановку занадто крамольних драм, тому автори створювали п’єси, які можна було просто декламувати у вузькому колі (на зразок циклу драматичних творів Театр у кріслі” Альфреда де Мюссе). По-друге, романтики, які створили драму для читання” наприкінці XVIII початку XIXст., деканонізували театральні традиції настільки різко, що їх драмам-феєріям, містеріям, казкам не було місця на тогочасній сцені, та й експериментальними ці твори були настільки, що вони не могли сприйматися адекватно. Технічна неготовність театру унаочнити безмежність романтичної уяви, а також посилена ліризація драм, які більше видавалися поемами та елегіями у драматичній формі, були головними перешкодами в інсценізації романтичної драми.
Також важливою причиною, з якої драми для читання” не приживалися на кону, є сама сутність цих творів, а надто той складний для сприйняття зі сцени, не-ігровий, не розважальний характер їхньої проблематики, яка відзначається екзистенційністю, філософською спрямованістю, психологічною мотивацією поведінки дійових осіб, що виявляється на текстовому рівні.
Через структурні трансформації драма для читання” значно відрізняється від сценічної канонічної п’єси, вона живиться власним художнім досвідом і запозичує від драми хіба що форму, та й ту у зміненому вигляді. Драма для читання” не деконструює канон, а швидше сама творить власну традицію, що існує і видозмінюється за своїми власними правилами. Тому драму для читання” не варто щоразу прирівнювати до театральної п’єси, хоча саме п’єса служить орієнтиром для ідентифікації цього жанрового різновиду. Драма для читання” формує свою, інакшу парадигму драматичного твору, і саме з цих позицій її треба розглядати і аналізувати.
Драма для читання” не відповідає загальновживаному уявленню про драму. У театральній п’єсі сутність персонажів виявляється безпосередньо через дію, і чим напруженіша дія, тим динамічнішою буде драма. У драмі для читання” зовнішні перипетії сюжету, інтрига не є головними принципами сюжетобудови, оскільки для неї пріоритет має ідейна боротьба, рух думки, яка об’єднує всі елементи структури.
Аспект рецепції драми для читання” стає чи не найголовнішою характеристикою, яка відрізняє її від сценічної п’єси. Для театральної драми властива посилена увага до предметно-побутового рівня, до сценічної атрибутики, сценографії, які часто відіграють важливу роль у змалюванні персонажів та в розкритті ідейного задуму. У драмі для читання” проблеми великою мірою узагальнюються, універсалізуються, відтак сценічний інструментарій втрачає свої функції і в плані моделювання ситуації в творі, і в плані посилення художнього ефекту. Натомість ваги набирає власне літературний текст, інтелектуальний потенціал якого передається через риторичні запитання, роздуми, розмірковування, сентенції. Чим більша міра концептуальності, тим активніше твір спонукає до роздумів та рефлексій на задану тему. У драмі для читання” розкриттю ідеї підкорено всі формальні рівні твору, а сприйняття змісту відбувається насамперед у лексичній площині. В процесі читання такої драми транспонування на сцену думок та ідей стає зайвим, оскільки усвідомлення певних поглядів відбувається на рівні самостійного осмислення, творчого засвоєння тексту, а не готового сприйняття зі сцени. При перегляді п’єси в театрі реципієнт отримує уже художньо опрацьовані, трансформовані моделі дійсності в режисерській та акторській інтерпретації, при читанні несценічної драми він мусить використовувати власний інтелектуальний і мистецький досвід для осягнення авторської ідеї, що передбачає глибоке проникнення в текст.
Специфіка сприйняття драми для читання” полягає ще й у тому, що часто ідеї та поняття в ній виступають не у власній даності, а через оповідь про них. Це спричиняє те, що реципієнт практично позбавляється відчуття безпосереднього контакту з реальністю. Відбувається, таким чином, неначе подвійна рецепція (сприйняття ситуації героями твору → сприйняття ситуації читачем через оповідь інших персонажів). Внаслідок такої подвійності посилюється суб’єктивність сприйняття, що знову ж таки вимагає від читача активного включення мислительних процесів, активізації своїх рецептивних потенцій .
Для цілковитої реалізації філософської змістовності драми потрібна адекватна саме читацька реакція (постановка твору на кону не лише необов’язкова умова, а інколи навіть зайва спроба унаочнення несценічного матеріалу), інакше усвідомлення тематики і проблематики не відбудеться, і твір залишиться за порогом розуміння.
Таким чином, своєрідна сутність драми для читання” відповідає нетрадиційній для драматичного твору формі, а своєю незалежністю від театральної інтерпретації немов задекларовує власну самостійність не лише як суто літературний твір, але як твір мистецтва взагалі. Головна особливість драми для читання” полягає в тому, що вона може відзначатися внутрішнім драматизмом, психологічними колізіями, боротьбою ідей, але вона все одно залишиться несценічною драмою, тому що драматизм, закладений у тексті, цілком передається читачеві і не вимагає доповнення та збагачення засобами театру. Цю драму можна виконати в театрі, але її інсценізація нічого суттєвого в творі не розкриє, оскільки драма для читання” є самодостатнім і автарктичним твором.
Тому проблема сценічності чи несценічності драми для читання” не потребує акцентації: кількість театральних дебютів, нових сценічних інтерпретацій завжди буде належати сфері просторового мистецтва, а не літературі. Це ніяк не вплине на драму для читання”, оскільки вона завжди буде самототожною, а можливість її інсценізації засвідчить лише черговий етап підвищення рівня театру, високих інтелектуальних запитів як режисерів та акторів, так і глядачів.
У драматургічному плані своєрідність "драми для читання" полягає в тому, що в основу її завжди покладено "внутрішній", так би мовити, латентний, конфлікт психологічний, етичний, екзистенційний і т.ін. Основою такого конфлікту є зазвичай якась ідея, авторський задум, що містить у собі, як уже зазначалося, потужну філософську домінанту. Внаслідок цього драматургічна основа твору трансформується, драма набирає ознак лірики або епосу в залежності від намірів автора. Тому можна стверджувати, що драма для читання” є драмою лише номінативно, оскільки вона лише оптимальна форма для реалізації певної ідеї. Філософічність, концептуалізм, медитативність та високий ступінь узагальненості проблем, порушуваних авторами драм для читання”, відповідають більше стилю філософських трактатів або есе, ніж стилю драми. Максимально й адекватно виповісти свою ідею і донести її до реципієнта ось прагнення митців, що свідомо зважуються писати драми, які театру не належатимуть.
Розв’язання так званого внутрішнього конфлікту відбувається і на рівні змісту ліричні монологи чи розгорнуті епічні вставки часто є субститутами дії, і на рівні форми оригінальна композиція "драми для читання", основні структуротворчі компоненти якої «присутність» автора (оповідача, коментатора, хору), монтажний спосіб організації твору, ремарка рівноправний, самостійний компонент драми.
Як результат інша, ніж у канонічній драмі, організація матеріалу. Драматичний діалог постійно поступається місцем численним ліричним монологам, які увиразнюють ідейно-емоційну «ауру» твору: монолог-розповідь, монолог-сповідь, монолог-роздум, монолог-ретроспекція, монолог-звертання, внутрішній монолог (a parte). Описово-наративні елементи, що помітно епізують твір, модифікують "драму для читання", видозмінюючи її драматичний характер. Динаміка подій поступається місцем розповіді, словесній суперечці. Часто саме розповідь, власне нарація стає головним і сюжетним, і структурним елементом, оскільки вона стає оптимальним засобом втілення складної, часто суперечливої ідеї твору.
Різноманітність проявів драми для читання” уможливлює велику варіативність її творення, а також різні структурні елементи, які за всієї невизначеності цього жанрового різновиду можна назвати типологічними.
Головним критерієм для класифікації драм для читання” стає наявність ліричної або епічної домінанти в них. Таким чином, виникає потреба класифікації драм для читання” на ліризовані та епізовані. Окремо слід вказати на так звані драми-переробки, як правило, з епічних творів, яким притаманні ознаки драм для читання”.
Дистанція між драмою для читання” і театральною п¢єсою відчувається насамперед на рівні форми, відтак загострюється проблема структурної ідентифікації драми для читання”. Можна стверджувати, що одними з основних принципів побудови драм для читання” виступають ремарки як самостійні засоби в драмі, а також монтаж як один з головних композиційних прийомів.
Аналіз жанрового розмаїття у межах драми для читання” показує, що існують такі структурні типи драми для читання”:
-ліризовані "драми для читання", що своєю ритмікою, інколи віршованим розміром та загальною тональністю наслідують ліричний рід літератури;
-монодрами як вид ліризованих "драм для читання", в яких усі сюжетні лінії пов’язані з особою головного героя або ж оповідь взагалі провадиться від першої особи;
-епізовані "драми для читання", дескриптивно-оповідна манера яких є основним фактором сюжетобудови.
Окрему нішу” займають драми-переробки з прозових творів, у яких драматична домінанта не перевищує епічної.
Враховуючи усі різновиди драми для читання”, а також її дискусійність, правомірно твердити, що драма для читання” може бути і драмою ідей, і ліро-драмою, і епізованою або епічною драмою за своєю формою, стилістикою, композицією, власне, за своєю художньою специфікою. Драма для читання” поліструктурне утворення, яке живиться досвідом не лише драматургії, а й ліричних та прозових жанрів. Амплітуда жанрових проявів драми для читання” досить велика внаслідок різнокомпонентної будови та панування авторського задуму над усіма елементами форми. Проте серед цілого масиву драм для читання” виділяється домінанта, що споріднює всі її різновиди. Це перевага слова над дією, тексту над виставою, читання над переглядом зі сцени, оскільки саме через процес читання така драма реалізується як самостійний літературний твір. Різниця в структурі, композиції, принципах подачі матеріалу, мірі концептуальності, а надто в рецептивному аспекті відмежовує драму для читання” від сценічної п’єси, яка не мислиться закінченим художнім твором без трансляції на кін.
Шляхи творення "драми для читання", її принципи і прийоми, безумовно, дуже своєрідні та нетрадиційні. Ці форми і принципи мають, як правило, суб’єктивний характер, здебільшого залежать від творчої волі митця, від його художньо-естетичних позицій та ідейно-філософських поглядів. Через це варто розглядати кожну "драму для читання" у всій її неповторності, зважаючи насамперед на її художні якості, не обмежуючись усталеними інтерпретаціями.
"Драма для читання" постійно розвивається і відповідно породжує нові проблеми, варті ретельного теоретичного аналізу й осмислення. Це свідчить не лише про перспективність самої проблеми, яка досліджується в дисертації, але й про невичерпні можливості "драм для читання" і в контексті драматичного мистецтва, і мистецтва в широкому розумінні цього слова.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Айхенвальд Ю. Отрицание театра. В сб.: В спорах о театре. Книгоиздательство писателей в Москве. 1913. С. 20-21
2. Акимов Н.П. Не только о театре. Л.-М.: Искусство. 1966. 427 с.
3. Алперс Б. Искания новой сцены. М.: Искусство. 1985. 398 с.
4. Аникст А. Теория драмы на Западе во второй половине ХІХ века. М.: Наука.1988. 312 с. С.57
5. Аникст А.А. Шоу. У кн.: История западноевропейского театра. Под общей редакцией проф. Г.Н.Бояджиева. Т.6. М.: Искусство. 1974. 656 с. С.40
6. Антологія модерної української драми. Редактор, упорядник і автор вступних статтей Лариса М.Л.Залеська-Онишкевич. Київ Едмонтон Торонто:Вид.-во Канадського Інституту Українських студій. 1998. 531с. С.17
7. Аристотель. Об искусстве поэзии. М.: Гослитиздат. 1957. 184 с. С. 65
8. Арто А. Театр восточный и театр западный. У кн.: Как всегда об авангарде. Антология французского театрального авангарда. Вступ. статья, составление, перевод и комментарии Сергея Исаева. М.: ТПФ "Союзтеатр". Изд.-во "ГИТИС". 1992. 285с. С.60-61
9. Байрон Дж.Н.Г. Сочинения в 3-х томах. М.: Худ. литература. 1974. Т. 2. 541 с. С. 119
10. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского.2-е изд., перераб. и доп. М.: Сов.писатель. 1963. 363 с. С.141142
11. Бачелис Т. Интеллектуальный театр. У кн.: Современный зарубежный театр. М.: Наука. 1969. 366 с. С.40
12. Белинский В.Г. Собрание сочинений в трех томах. Под общей редакцией Ф.М.Головенченко. Т. 3. - М.: Гослитиздат. 1948. 928 с. - С. 347
13. Белинский В.Г. Полное собрание сочинений. В 13-ти томах. М.: АН СССР. 1953. 683 с. Т.3. - С.434-435
14. Белинский В.Г. Эстетика и литературная критика. В 2-х томах. М.: Гослитиздат. 1959. 782 с. Т.2. С.526-527
15. Бентли Эрик. Жизнь драмы. Пер. с англ. В.Воронина. М.: Искусство. 1978. 368 с.
16. Берковский Н.Я. Литература и театр. М.: Искусство. 1969. 639 с.
17. Билецкий Н. Эпические и лирические элементы в молдавской советской драматургии: Кишинев. Штиинца. 1972. 252с. С.93.
18. Близнята ще зустрінуться. Антологія драматургії української діаспори. Упоряд. і вступ. стаття Л. Залеської-Онишкевич. Київ-Львів: Час. 1997. 627 с. С. 28
19. Блок А. Сочинения в 2-х томах. Т.1. М.: Гос. институт худож. литературы. 1955. 815 с. С.679
20. Блок В.Б. Диалектика театра. М.: Ис-во. 1983. 294 с. С. 8
21. Бойчук Б. П’ять актів двотисячного року. Драматичний монтаж. Кур’єр Кривбасу. 1999. Вересень. №117. С.3.
22. Борев Ю.Б. Основные эстетические категории. М.: Высшая школа. 1960. 446 с.
23. Борев Ю. О трагическом. М.: Сов.писатель. 1961. 392 с.
24. Брехт Б. Театр. Пьесы. Статьи. Высказывания в пяти томах. Т.5 (1). М.:Искусство. 1965. 527с. С.384.
25. Брукнер Ф. "Елизавета Английская" и другие пьесы. М.: Искусство. 1973. 584 с. С.7-8.
26. Вакуленко Д. Сучасна драма: Соціально-етичні виміри. Вітчизна.-К.,1976.- № 10 С. 128 141; Вакуленко Д.Сучасна українська драматургія. К.,1976; Билецкий Н. Эпические и лирические элементы в молдавской советской драматургии. Кишинев, 1972; Добрев Ч. Лирическая драма. Л., 1983.
27. Васильковский А.Т. Жанровые разновидности русской советской поэмы. 1917 1941: Опыт типологической характеристики. К.: Вища школа. 1979. 199 с. С.181
28. Веселовська Г. Плач Рахілі або "Нищення немовлят" у Володимира Винниченка. Кіно-Театр. 1996. №6. С.18.
29. Винавер М. Избыток режиссуры. У кн.: Как всегда об авангарде. Антология французского театрального авангарда. Вступ. статья, составление, перевод и комментарии Сергея Исаева. М.: ТПФ "Союзтеатр". Изд.-во "ГИТИС". 1992. 285с. С.186
30. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа. 1971. 239с. С.7
31. Виноградов В.В. Проблема авторства и теория стилей. М.: Гослитиздат.1961. 613с. С.63
32. Винокур Г. Язык Бориса Годунова”. В сб.: Борис Годунов” А.С. Пушкина. Под ред. К. Державина. Л.: Гослитиздат. 1939. 212 с. С. 127-128
33. Владимиров С.В. Действие в драме. Л.: Ис-во. 1972. 159 с. С. 119
34. Владимиров С.В. Драма. Режиссер. Спектакль. Л.: Искусство. 1976. 223 с.
35. Волькенштейн В. Драматургия. Изд. 5-е, доп. М.: Сов. писатель. 1969. 335 с. С. 7
36. Вороний М. Театр і драма. Збірник статей. К.: Мистецтво. 1989. 408с. С.46
37. Гачев Г.Д. Содержательность художественных форм. Эпос. Лирика. Театр. М.: Просвещение. 1968. 303 с. С. 208
38. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.:Наука. 1975. 470с. С.264
39. Гиршман М.М. Литературное произведение. Теория и практика анализа.М.:Высшая школа. 1991. 160с. С.37
40. Гозенпуд А. Поетичний театр (Драматичні твори Лесі Українки). К.: Мистецтво. 1947. 301 с. С. 6
41. Городецкий Б.П. Драматургия Пушкина. М.-Л.: АН СССР. Институт русской литературы. (Пушкинский дом). 1953. 356 с.
42. Грешных В.И. Ранний немецкий романтизм: фрагментарный стиль мышления. Л.: Издательство ЛГУ. 1991. 144 с.
43. Гринберг М. Драматургия Т.С.Элиота. У кн.: Современный зарубежный театр. Очерки. М.: Наука. 1969. 367 с. С.81
44. Гундорова Т. Грані маскулінності. Критика. Рік ІІІ. Число 9(23). С.18.
45. Гюго В. Избранные произведения в 2-х томах. Т. 2. М.-Л.: Гослитиздат. 1952. С. 502
46. Давидова І.М. Малі форми драматургії. К.: Мистецтво. 1966. 139 с.
47. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей. Том 3. 1955.
48. Демська Л.М. Проблема індивідуальної свободи в драматургії Лесі Українки. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Львів. 1999. С.147
49. Денисюк І.О. Жанрові проблеми новелістики. У кн.: Розвиток жанрів в українській літературі XIX поч.XX ст. Збірник наукових праць. К.: Наук.думка. 1986. 294с. С.18
50. Дидро Дени. Избранные произведения. Под общ. ред. А.А.Смирнова. М.-Л.: Гослитиздат. 1951. 410 с. С. 193
51. Добрев Ч. Лирическая драма. М.: Искусство. 1983. 325с. С.160
52. Довженко О. Твори в п'яти томах. Т. 4 К.: Наукова думка.1964. 486с. С.60
53. Жарри А. О бесполезности театра для театра. У кн.: Как всегда об авангарде. С.15
54. Жирмунский В.М. Байрон и Пушкин. Л.: Наука. Ленинградское отделение. 1978. 423 с. С. 74
55. Жирмунский В.М. Немецкий романтизм и современная мистика. СПб.: Axioma. 1996. 230 с. С. 30-31
56. Журавлева А.И. Русская драма и литературный процесс ХІХ века: от Гоголя до Чехова. М.: Издательство МГУ. 1988. 196 с.
57. Зборовська Ніла. Естетичне вбивство жінки. (За новою книгою Юрія Тарнавського "6x0"). Сучасність. 1999. № 3 С.122.
58. Зингерман Б.И. Очерки истории драмы ХХ века. М.: Наука. 1979. 392 с.
59. Зингерман Б.И. Современный зарубежный театр. Борьба идей и направлений. Очерки. М.: Наука. 1969. 367 с.
60. Игнатов С. История западноевропейского театра нового времени. М.- Л.: Искусство. 1940. 418 с. С.103
61. История западноевропейского театра. Под общей редакцией Г.Н.Бояджиева. М.: Искусство. 1974. 565 с.
62. История зарубежной литературы XIX в.: В 2-х частях. Под ред. А.С. Дмитриева. Ч. 1. М.: Изд.-во МГУ. 1979. 570 с. С. 105
63. Ізер В. Школа рецептивної естетики. У кн.: Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. За редакцією Марії Зубрицької. Львів: Літопис. 1996. 633 с. С.262
64. Каган М.С. Морфология искусства. Л.: Искусство. 1972. 439 с.
65. Кагарлицкий Ю.И. Театр на века: театр эпохи Возрождения: тенденции и традиции. М.: Искусство. 1987. 350 с.
66. Карельский А.В. Драма немецкого романтизма. М.: Медиум. 1992. 336 с. С. 56
67. Карягин А.А. Драма как эстетическая проблема. М.: Наука. 1971. 224 с.
68. Карягин А.А. Некоторые эстетические проблемы современной драмы. Автореф. дис. канд. искусств. М. 1964. 18 с.
69. Катышева Д.Н. Литературный монтаж. М.: Сов.Россия. 1973. 144с. С.20.
70. Кисіль Ол. Український театр: Популярний нарис історії українського театру. Х.: Книгоспілка. 1925. 179 с.
71. Клименко Е.И. Традиция и новаторство в английской литературе. Л.: Изд-во Ленинградского унив-та. 1961. 190 с. С. 98
72. Кожинов В.В. Жанр литературный. Краткая лит. энциклопедия. В 7 т. Т.2. М.: Сов.энциклопедия. 1964. С.914
73. Кокто Ж.Людський голос . У кн.: Французька п'єса XX ст. Театральний авангард. К.: Основи. 1993. 510с. С.144 145
74. Копыстянская Н.Ф. Жанровые модификации в чешской литературе. Львов: Издательство при Львовском гос. университете издательского объединения "Вища школа". 1978. 258с. С.11
75. Кореневич М. Епічні інтенції у структурі драми Миколи Куліша. У зб.: Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Випуск 1. Інститут літератури НАНУ. Київ. 2000. 223с. С.75
76. Корзов Ю.И. Драматургическая поэтика Пушкина в контексте исканий русского и западноевропейского театра. У кн.: А.С.Пушкин и проблемы мировой литературы. Русская литература. Исследования. Сборник научных трудов. Выпуск 1. Том 1. К.: Логос. 1999. 203 с. С.37.
77. Костелянец Б. Лекции по теории драмы. Драма и действие. Л.: Ленинградский гос. институт театра, музыки и кинематографии. 1976. 158 с. С.3
78. Краус В. Методологические замечания к марксистской теории литературы, к структурализму в литературоведении и к рецептивной эстетике. У кн.: Зарубежная эстетика и теория литературы XIXXX в.в. Трактаты, статьи, эссе. Составление, общая редакция Г.К.Косикова. М.: Изд.-во Моск. университета. 1987. 510с. С.434
79. Кудрявцев М. Драма ідей в українській новітній літературі ХХ ст. Кам’янець-Подільський: Qium. 1997. 268 с. С.14
80. Кузякіна Н. П’єси Миколи Куліша. Літературна і сценічна історія.К.: Рад.письменник. 1970. 452с. С.89
81. Кузьмин А.И. Повесть как жанр литературы. М.: Знание. 1984. 111с. С.3.
82. Куліш М. Твори: У 2-х т. К.:Дніпро. 1990. Т.2. 877 с. С.542
83. Куліш М. Твори: У 2-х т. К.:Дніпро. 1990. Т.1. 509 с. С.384
84. Кургинян М.С. Драма. В кн.: Теория литературы. Осн. проблемы в историческом освещении. Роды и жанры литературы. М.: Наука. 1964. 385 с. С. 246
85. Літературознавчий словник-довідник. К.: Академія. 1997. 752 с. С. 565
86. Лосев А.Ф. Проблема худож. стиля. Что не есть художественный стиль. У кн.: Жанр и проблема диалога. Межвузовский научно-тематический сборник. Махачкала: Дагестанский гос. университет им.В.И.Ленина. 1982. 170с. С.8
87. Лотман Ю.М. О русской литературе. Статьи и исследования: история русской прозы, теория литературы. Санкт-Петербург: Искусство. СПб. 1997. 845с. С.825
88. Лотман Ю.М. Об искусстве. Санкт-Петербург: Искусство. 1998. 702с. С.606
89. Малюгин Л.А. Театр начинается с литературы. М.: Искусство. 1967. 245с.
90. Мейлах Б. Художественное восприятие (аспекты и методы изучения). Вопросы литературы. 1970. №10 С.45
91. Мірошниченко Н. Монтаж як стан душі. Кіно-Театр. 2000. №1(27). С.2-3.
92. Мірошниченко Н. Неоритуальність у театрі постмодернізму. Кіно-Театр. 1995. № 1. С. 30
93. Мороз Л.З. Деякі особливості традиції в українській драматургії другої половини XIX ст. (Фольклорна традиція і жанр). У кн.: Розвиток жанрів в українській літературі XIX початку XXст. Збірник наукових праць.К.: Наукова думка. 1986. 294с. С.161
94. Науман М. Литературное произведение и история литературы. Сборник избранных работ. М.: Радуга. 1984. 422с. С.126
95. Науман М., Шленштедт Д. и др. Общество. Литература. Чтение. Восприятие литературы в теоретическом аспекте. Пер.с нем. Под ред. О.В.Егорова. М.: Прогресс. 1978. 293с. С.114
96. Неупокоева И.Г. Революционно-романтическая поэма первой половины ХІХ века. Опыт типологии жанра. М.: Просвещение. 1971. 520 с. С. 195
97. Неустроев В.П. Литературные очерки и портреты. М.: Изд.-во МГУ. 1983. 345 с. С. 46
98. Нефед В.И. Размышления о драматическом конфликте. Минск: Наука и техника. 1970. 120 с.
99. Нові підходи до вивчення й викладання філології у вищій школі: Наукова монографія. За ред. А.М.Науменка. Т.4. Науменко А.М. Жанровая специфика австрийской драмы 1918-1938-х годов. Запоріжжя: ЗДУ. 1998. 286 с. С. 142
100. Поляков М. Вопросы поэтики и художественной семантики. М.: Сов.писатель. 1986. 478с. С.143
101. Поляков М.Я. В мире идей и образов: историческая поэтика и теория жанров. М.: Сов.писатель. 1983. 367 с.
102. Поспелов Г.Н. К вопросу о поэтических жанрах. У зб.: Доклады и сообщения филолог.факультета Московского университета. 1948. Вып.5. С.62
103. Пустова Ф.Д. Жанрова еволюція української драматургії XIX ст. у дослідженнях І.Франка. У кн.: Розвиток жанрів в українській літературі XIX початку XX ст. Збірник наукових праць. К.: Наукова думка. 1986. 294с. С.195
104. Радишевський Р. "І в казці дійсність відіб'ю". У кн.: Олесь О. Драматичні казки. К.: Мистецтво. 1990. 230с. С.11
105. Райх Б.Ф. Брехт. Очерк творчества. М.: Всероссийское театральное общество. 1960. 415 с. С. 289
106. Роздольський Мих. Теорія драматичного мистецтва. Коломия. 1920. 104с.
107. Рудницкий К. Проза и сцена. М.: Знание. 1981. 110с. С.7
108. Рудницький Л. Драматургія Григора Лужницького. У кн.: Лужницький Григор. Посол до Бога. Укр. Історично-релігійна драма. Івано-Франківськ: 1996. 246 с. С.14.
109. Сахновский-