ЕСТЕТИЧНІ ФУНКЦІЇ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ПОЧАТКУ ХХ СТОРІЧЧЯ)

Краткое описание

ГОРЛІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ МОВ

На правах рукопису

Ікомасова Ольга Геннадіївна

УДК 82.0 (043.3)

ЕСТЕТИЧНІ ФУНКЦІЇ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ
(НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
ПОЧАТКУ ХХ СТОРІЧЧЯ)

Спеціальність 10.01.06 теорія літератури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Федоров Володимир Вікторович
д.філол.н., професор

Горлівка 2007

ЗМІСТ

Вступ....................................................................................................................3
Розділ І. Поняття про ліричного героя в системі літературознавчих категорій............................................................................................................16
1.1. Ліричний об'єкт чи ліричний суб'єкт? Історико-літературний огляд становлення категорії....................................................................16
1.2. Загальне уявлення про ліричного героя. «Ліричний герой» у системі термінів..........................................................................................31
Висновки......................................................................................................47
Розділ ІІ. Форми авторської активності у ліриці......................................49
2.1. «Я», яке творить, та «Я» створене...................................................49
2.1.1. Проблема біографічного автора...............................................51
2.1.2. Ліричний персонаж у події ліричного висловлювання.......63
2.2. Ліричний персонаж у творчості українських поетів початку століття.........................................................................................................77
2.2.1. Художні пошуки М.Вороного .................................................81
2.2.2. Естетичні погляди М.Семенка................................................90
2.2.3. Творчість Х.Алчевської у контексті української лірики початку ХХ століття.............................................................................99
Висновки....................................................................................................107
Розділ ІІІ. Архітектоніка ліричного висловлювання.............................111
3.1. Феноменологія одухотворення.......................................................111
3.2. Типи ліричної інотілесності............................................................129
3.3. Лірична роль як композиційний ефект........................................153
Висновки....................................................................................................165
Висновки.........................................................................................................166
Список використаних джерел.....................................................................172

ВСТУП

Серед особливостей лірики, які досліджуються у сучасному літературознавстві, особливе зацікавлення викликає проблема ліричного героя, що набула нової актуальності у наш час. Дослідники пов'язують із поняттям ліричного героя процес перетворення авторської свідомості, який дозволяє зрозуміти природу поетичного образу в цілому.
У ХХ столітті проблема розмежування автора та героя в ліриці постала з особливою гостротою. У багатоаспектних працях відомих дослідників лірики Ю.М.Тинянова, Л.Я.Гінзбург, Л.І.Тимофєєва, Т.І.Сільман, В.В.Кожинова, Б.О.Кормана, С.Н.Бройтмана, М.М.Гіршмана, В.Л.Смілянської, Л.Г.Голомб категорія «ліричний герой» визнана фундаментальною.
Л.Тимофєєв вказує, що суб'єкт дослідження є головною інтегральною складовою фактора, який формує художнє ціле та його зміст: «...субсистема слова (у відомій для нас структурі) формується через образ ліричного героя й, у свою чергу, є істотним чинником для його художнього визначення, яке ієрархічно бере початок від нього» [186, с.228].
Ліричного героя, з огляду на його центральне місце в творі, пов’язують із усіма проблемами побудови поетичного буття та називають найважливішим компонентом художнього світу. Ян Мукаржовський зауважив, що ліричний суб'єкт «це точка, з якої побудова твору може бути розглянута у своїй єдності й у всій складності» [141, с. 259].
Незважаючи на те, що термін «ліричний герой» увійшов у літературознавство та широко застосовується теоретиками літератури, дослідження цієї проблеми ще далеко не завершене: обсяг терміна залишається невизначеним, його структура детально не проаналізована. Скажемо, й досі трапляється змішування понять «ліричний герой» та «образ поета в ліриці». Не цілком висвітлено естетичну природу ліричного героя, а, отже, й не з'ясовано його місце в структурі художнього цілого. Також повністю не визначено зв’язок ліричного героя з природою художнього образу, не встановлено його місце в системі літературознавчих понять (у зв'язку з автором-творцем і персонажами лірики), не розкрито інтерсуб’єктну природу досліджуваного образу.
На сучасному етапі розвитку теорії літератури помітні дві тенденції щодо аналізу проблеми автора у ліриці: онтологічна та структурна. Вони, так би мовити, прагнуть до виокремлення, а, у деяких випадках, навіть і до заперечення одна одної. Кожна з названих тенденцій, певна річ, має власне підґрунтя. Окремо ж застосовувати їх некоректно, тому що природа людини двоєдина: вона охоплює, з одного боку, сферу особистого, що є джерелом індивідуального існування, а з іншого, аспект подолання цього особистого. Ми намагалися сконцентрувати нашу увагу на обидві сторони художньої реальності, які є взаємопов’язаними та взаємо скоординованим, зберігаючи необхідний баланс.
Наш підхід до буття автора допускає два рівні об'єкта творення рівень твору (у завершеній формі естетичний об'єкт) і буттєвий рівень автора-митця, у якому творче самовираження досягає максимально можливої повноти. Архітектоніка естетичного об'єкта є «зовсім новим буттєвим утворенням, не власне наукового, і не психологічного, звичайно, і не лінгвістичного порядку: це своєрідне естетичне буття, що виростає на межах твору шляхом подолання його матеріально-предметної, позаестетичної визначеності» [24, с. 49-50]. З наведеної цитати зрозуміло, що М.М.Бахтін, по суті, аргументує необхідність онтологічного підходу до розуміння природи художнього твору і всіх його «складових», і, відповідно, до автора. Отже, ставлення до емпіричного світу (подій цього світу, до себе як емпіричної людини) автора-творця слід осмислювати як подолання життєвої обмеженості в естетичній творчості. Такий підхід дозволяє розглянути онтологічний статус творчого «Я» як загальнолюдську проблему.
Своєрідність естетичних функцій ліричного героя має бути розглянута «із середини» родової специфіки твору. При цьому літературні роди ми розуміємо як архітектонічні (а не суто композиційні) форми завершення естетичного об'єкта. «У зв'язку з цим у структурі родового цілого головну роль відіграє суб'єктна сфера (стосунки автора та героя) і форми висловлювання та способи зображення, що її реалізують» [42, с. 84-85].
Віршований ритм, який є, за сучасними уявленнями, носієм динамічної цілісності в ліриці, також не тяжіє до одного суб'єкта: «Ритм є можливим як форма ставлення до іншого, але не до себе самого ... Де ритм, там дві душі (точніше, душа і дух), дві активності; одна подія життя, яка стає пасивною для іншої активності, котра, у свою чергу, її оформлює та оспівує» [18, с. 107].
Передусім такий підхід детерміновано загальновизнаним у теорії літератури положенням про антропоцентризм художнього твору, де «Я» вже не може бути самодостатнім, трансцендентним за суттю та ставленням до інших «Я». У макроструктурі художніх творів найбільшого значення набувають виражені за допомогою засобів прямої та непрямої номінації полюси «автора» та «героя», завдяки динамічному розвиткові яких у тексті, будь-який літературний твір стає «живою художньою подією». Тільки ці «центри» можуть надати художньому творові подієвої єдності та істотно долучити його до єдиної та єдино існуючої події буття [18, с. 137]. Ці ж відношення, концентруючись найчіткіше в особливостях еволюції образів та характеристиках персонажів, є основними актуалізаторами суб’єктно-суб’єктних стосунків у творчій діяльності автора під час створення естетичного об’єкта.
Автор-творець знаходиться в онтологічно активному стані: для написання твору він повинен «сформувати» себе так, щоб результатом його діяльності був саме ліричний твір. При цьому не можна говорити, що автор є виключно суб’єктом позасвітового буття (онтологічна лінія), тому що зафіксована сутність художнього твору (в тому числі й структура стосунків між суб’єктами), є його (автора) втіленням. Автор здійснює своє буття за допомогою висловлювання, організованого відповідним чином, втілюючи себе в суб’єкті (ліричному) та предметі (персонажі) власного висловлювання.
Автор це природа «що діє, але нестворена», а герой «природа, що діє, але створена» самим автором. Під час заглиблення в зазначену перспективу стає зрозуміло, що в суб'єктній структурі поетичного буття мова автора є такою, що «зображує, але не зображена», мова суб'єкта висловлювання такою, що «зображує, але й зображена» (створена автором).
Свідомість ліричного суб’єкта принципово відмінна від свідомості персонажа зображеної дійсності; ці дві інстанції по-різному ставляться до автора і виконують різні естетичні функції. Фабульний герой виступає суб’єктом життєвої дійсності, виконуючи свою життєву функцію, він є учасником події життя, а суб’єкт висловлювання виконує естетичну функцію, зображуючи цю життєву подію і тим самим завершуючи її.
Ставлячи питання про естетичні функції, ми цим говоримо про співвідношення ліричного суб’єкта з автором-творцем і персонажами лірики. Життєвий рівень персонажа найбільш реальний, і за допомогою його вивчення ми можемо наблизитись до усвідомлення основних закономірностей організації авторського буття. Досліджуючи результат утілення автора, ми можемо робити припущення щодо архітектоніки ліричного висловлювання. У роботі ми маємо намір окреслити естетичні функції ліричного суб’єкта та ліричного персонажа, оскільки активність персонажів дозволена і спрямована такою специфічною інстанцією у ліриці, як ліричний суб’єкт.
Ми вважаємо, що закріплена в науці категорія «ліричного героя» необхідна і сьогодні, хоча, можливо, з певними уточненнями. Термін, який запропонував Ю.Тинянов, уживався без критичної оцінки в найрізноманітніших тлумаченнях. Він «обріс» численними значеннями і трактуваннями, змінивши свою первісну суть. Інтерес до художнього твору як такого (поза біографічною інтерпретацією природи автора), структура і специфіка естетичного об’єкта зумовили необхідність пристосування терміна «ліричний герой» до змін у науковій думці. Водночас поруч із новими підходами зберігався первинний потенціал терміна (співвіднесеність із емпіричним автором). Така еклектика, з огляду на онтологічну зорієнтованість нашої роботи, потребує виділення в межах досліджуваного поняття «ліричний герой» більш чітких позначень («ліричний суб’єкт» і «ліричний персонаж») та звернення до відповідних категорій. Додавання до термінів «суб’єкт» і «персонаж» епітета «ліричний» здається нам цілком виправданим, тому що ліричний рід літератури передбачає більш чітку специфікацію активності, ніж епос та драма.
Ми виходимо з положення, що в ліриці активність ліричного суб'єкта формує різноманітні стосунки суб'єктів фабульної реальності. Лірика була розглянута нами як творча сфера, з якою пов'язані «суб’єктно-суб’єктні» (М.М.Бахтін) стосунки автора та персонажа, незважаючи на те, що у більшості праць про лірику вивчення цієї проблеми проводилося в межах суб’єктно-об’єктної орієнтації або ж із перспективи емпіричного автора. Складність дослідження та пояснення суб'єктної організації лірики зумовлена її непрозорістю, так званим «синкретизмом», збереженим суб'єктами художнього буття, тому що стосунки, «сформовані тут між суб'єктами, які зумовлюють характер ліричного завершення, важко вловимі та складні для формулювання» [42, с. 105].
Треба сказати, що останнім часом аналіз суб'єктно-суб'єктних взаємин у поетичному тексті та дослідження діалогічної природи лірики поступово набувають актуальності. Суб'єктна структура містить у собі «взаємодію облич, що активно функціонують у художньому творі: автора-творця, оповідача, героя, „ідеального” читача. Загалом це виглядає так: автор-творець, (...створений дійсністю в особі письменника) „народжує” думку, герой її носить, оповідач передає, „ідеальний” читач сприймає. У рухливій тканині художнього твору... функції цих фігур можуть взаємозмінюватися, і меж цьому, здавалося б, немає. Проте, для розуміння їхньої ролі в творі дуже важливо врахувати і пам'ятати про їхню субординацію, тому що кожна фігура, у кінцевому результаті, має свої функціональні рамки» [155, с. 9]. (курсив наш. О.І.)
Необхідно наголосити і на тому, що у ХХ столітті лірика свідомо розігрує суміжність та неподільність позицій «Я» та «Іншого». Цьому періоду властиве зростання «особистісного початку і народження нового самовідчуття особистості, яка прагне бачити себе як іншого”» [44, с. 531]. Незважаючи на відсутність чіткої зовнішньої межі між суб’єктами, що є своєрідним «генетичним кодом лірики», дослідження «побудови суб'єктом» естетичної діяльності (автором-творцем) суб'єкта висловлювання та предмета-героя в ліриці, а також способи їхньої оцінки-завершення є теоретично необхідними. Результати такого підходу можуть бути використані під час конкретного історико-літературного аналізу.
Актуальність обраної теми зумовлена її недостатнім опрацюванням, у першу чергу, в українській поезії початку ХХ століття. У самій ліриці, зокрема в українській, на початку ХХ століття «відбувається якісна зміна суб’єктної ситуації» [42, с. 294]. Були зроблені дуже важливі теоретичні відкриття, завдяки яким змінився сам характер художнього бачення. Сьогодні зрозуміло, що розмаїття суб'єктних структур «ліричної системи» (термін Б.О.Кормана) формується особливостями авторського буття поета.
Проблема ліричного суб’єкта повинна розглядатися, виходячи з позицій сучасної концепції автора. В аналізі структури авторського буття XX століття принцип діалогічної свідомості автора-творця став пріоритетним (зокрема, міжособистісна інтенція, що набрала форми суб'єктно-суб'єктних взаємин). Унаслідок актуалізації цієї «останньої значеннєвої позиції особистості» (М.М.Бахтін) було виявлено, що реальною ситуацією буття людини є двоєдиність «Я Інший». Некласичний автор уже безпосередньо виходить із такої двоєдиності. У зв'язку з цим і в поезії межі століть існують такі суб'єктні форми, основою яких стає споконвічно нероздільна інтерсуб’єктна цілісність «Я» й «Іншого» та їхнє аналітичне розрізнення. Особистість вже не тлумачать як монологічну єдність, а з'являється уявлення про неї як «невизначену та ймовірно-множинну» [42, с. 291]. Ліричний суб’єкт як суб'єкт авторського плану остаточно визначився і відокремився від первинного автора.
Розвиток категорії, яка знаходиться у центрі нашої уваги, особливо цікаво розглянути в межах такого складного, глибоко новаторського за своїми результатами періоду, який характеризується наявністю яскравих індивідуальностей письменників та їхніх ліричних персонажів. Такими є відомі українські поети М.Вороний, Х.Алчевська та М.Семенко. Вибір авторів для розв’язання поставленої проблеми не випадковий. Визнаний метр української поезії М.Вороний, епатажний поет М.Семенко та майже невідома сьогодні Х.Алчевська є яскравими індивідуальностями, з характерною авторською манерою. Окремий тип суб’єкт-суб’єктного вирішення може виступати як домінуючий у системі творів кожного автора. На творчості цих поетів цікаво простежити індивідуальні форми реалізації авторської свідомості.
Методологічна основа дослідження. Теоретико-методичною базою дисертаційного дослідження є роботи М.М.Бахтіна, а також учених, що належать до Донецької філологічної школи. Принципову методологічну підтримку ми знайшли у працях В.В.Федорова, розвиток ідей якого зумовив спрямованість нашої роботи.
Наукова новизна роботи полягає в послідовній актуалізації онтологічного аспекту дослідження проблеми автора в ліриці. Встановлення зв'язку між типом поетичного буття автора-творця та структурою поетичного висловлювання дозволило виявити в одному з основних родів літератури «суб’єктно-суб’єктні» взаємини різного типу.
На нашу думку, докладний опис понять «ліричний суб’єкт» і «ліричний персонаж», що здійснюється у дисертації, виявиться значною методологічною та методичною базою для дослідників лірики.
Дисертація також є першою спробою дослідження суб’єктних структур української поезії початку століття, що сприяє подоланню тенденційних підходів до аналізу творчості М.Вороного, М.Семенка та Х.Алчевської. Новизна полягає також у спробі пов’язати вибір типів суб’єктної структури з індивідуальними особливостями авторської свідомості.
Метою дослідження є визначення місця і функцій ліричного суб’єкта і ліричного персонажа в суб'єктній структурі поетичного цілого на матеріалі української поезії початку ХХ століття. Відповідно до зазначеної мети в роботі поставлено такі завдання:
1) розглянути історію появи і теоретичний розвиток поняття «ліричний герой»;
2) дати визначення понять «ліричний суб’єкт» і «ліричний персонаж», описати архітектонічний принцип їх взаємозумовленості та взаємовизначеності;
3) узагальнити можливі естетичні моделі співвідношення ліричного суб’єкта з ліричними персонажами, їх найбільш характерні модифікації на прикладі творчості відомих українських поетів;
4) окреслити естетичні функції ліричного суб’єкта і ліричного персонажа;
5) вивчити моделі взаємин автора-творця, ліричного суб’єкта та персонажів у ліричних творах М.Вороного, Х.Алчевської та М.Семенка, виявити розмаїтість і специфіку форм авторського буття.
Теоретико-літературні проблеми цього дослідження актуалізовані на базі поетичної спадщини українських поетів початку століття Х.Алчевської, М.Вороного та М.Семенка, що дозволяє по-новому осмислити й оцінити їхню творчість. Суб’єкт-суб’єктна структура творів названих поетів і є об’єктом нашої уваги.
Головним предметом дослідження є ліричний суб’єкт як суб’єкт опору будь-якій тілесно-фактичній визначеності в ліриці та ліричний персонаж як суб’єкт світосприйняття.
У теоретичному плані розв’язання цієї проблеми дозволить дати визначення й усвідомити суть понять «ліричний суб’єкт» та «ліричний персонаж», що розширить уявлення про форми авторської свідомості й скорегує теорію автора в ліриці.
Матеріалом дослідження є близько 2000 творів українських поетів початку ХХ сторіччя М.Вороного, Х.Алчевської та М.Семенка. Було також враховано Ії естетичний досвід: проаналізовано листування і критичні дослідження, залучено неопубліковані архівні матеріали.
На захист виносяться такі положення:
1. Співвідношення між автором-творцем і ліричним суб'єктом є передумовою визначення форми реалізації авторської свідомості.
2. Ліричний суб’єкт є специфічною формою організації авторської свідомості, яка зумовлює особливе співвідношення суб'єкта висловлювання з персонажем того ж самого висловлювання (у тому числі з самим собою як предметом власного зображення).
3. Естетична функція ліричного суб’єкта полягає в його атемпоральній активності. Залучаючи уявлення про атемпоральну активність, ми постулюємо існування стійкої кореляції між своєрідністю ставлення ліричного суб’єкта до часу і тематико-композиційним характером атрибутованих йому висловлювань.
4. Ефектом атемпоральної активності ліричного суб’єкта стає атопічність ліричного персонажа. Набуття персонажем атопічності (нечутливості до простору) відбувається як компенсаційна реакція на входження в атемпоральність (нечутливість до часу) ліричного суб’єкта. Вирішенням цього компенсаційного, відновлюючого руху і є подія ліричного висловлювання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, що дисертаційне дослідження здійснюється в руслі загальної розробки принципів теоретико-літературного аналізу художнього твору, зокрема, у межах наукової теми кафедри теорії та історії літератури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов «Аналітика літературного твору: теоретичний, історичний та діалогічний аспекти». Проблематика дослідження погоджена з Науковою радою НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка (протокол № 2 від 17 травня 2005 року).
Практична значущість дослідження полягає у можливості використання його результатів у вузівському навчальному процесі, під час вивчення таких дисциплін, як «Вступ до літературознавства», «Теорія літератури», «Історія світової літератури», «Історія української літератури», «Етика та естетика». Також матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці спецсемінарів, написанні навчальних посібників та методичних рекомендацій із проблеми автора в ліриці.
Методика дослідження є комплексною і припускає використання прийомів спостереження, зіставлення, моделювання (контекстний аналіз). Єдино коректним способом літературознавчого дослідження поетичних текстів бачимо такий філологічний аналіз, який допускає розгляд естетичного об'єкта як цілісності, що не зводиться до простої суми елементів; визнання за ним здатності до зміни, трансформації, саморегуляції, спроможності в процесі зміни зберігати свою природу. При нашому підході акцент робиться на внутрішніх закономірностях побудови авторського буття та передбачає певною мірою дискретний розгляд поетичного твору. Застосовується методичний прийом виділення й аналізу окремих суб'єктних рівнів у межах цілого твору, оскільки в тексті вони подаються для сприймання одночасно. Проте наш аналіз спрямований на з'ясування того, яким чином змістовна особливість естетичного об'єкта відтворюється в певних особливостях суб'єктної структури. Такий аналіз сприяє осмисленню ціліснотворчих функцій ліричного суб'єкта і не руйнує художньої цілісності поетичного світу.
На останньому етапі дослідження використано структурно-семантичний і класифікаційний методи. Зіставлення просторово-часових і мовних критеріїв розрізнення суб’єктів поетичного буття постає тут основним прийомом опису конкретних форм реалізації авторської свідомості. У залежності від характеру тієї ситуації, яку описуємо, ми виділяємо той або інший критерій розмежування як найбільш вагомий.
Апробація. Основні положення дисертації виголошувалися й обговорювалися на наукових семінарах кафедри теорії та історії літератури ГДПІІМ, а також на 11 міжнародних науково-практичних конференціях: «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ 2003, 2005), «Творчість Ф.І.Тютчева: філологічні та культурологічні проблеми вивчення» (Донецьк 2003), «Основні проблеми сучасної антропології» (Горлівка 2003, 2006), «Мова і культура» (Київ 2004), «Наука і освіта 2004» (Дніпропетровськ 2004), «Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства та мистецтвознавства» (Севастополь 2004), «Проблеми загальної, германської, романської та слов'янської стилістики» (Горлівка 2005), «Актуальні проблеми функціональної лінгвістики» (Харків 2005), «Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення» (Горлівка 2006); 3 міжрегіональних наукових конференціях у Горлівці, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові: Міжрегіональна конференція молодих учених «Дослідження молодих науковців в галузі гуманітарних наук» (Горлівка 2003, 2005); II Міжвузівська конференція молодих учених «Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур» (Донецьк 2004). Доповіді та тези були опубліковані в наукових виданнях.
Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Загальний обсяг роботи 188 сторінок, список літератури включає 222 позиції.

Основні положення дисертаційного дослідження викладено в таких публікаціях:
1. Икомасова О.Г. Поэт как субъект культурно-исторической деятельности // Література в контексті культури: Зб. наук. пр. Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2003. С. 97-105.
2. Икомасова О.Г. Лирический герой любовной лирики Ф.И.Тютчева (на примере «Денисьевского цикла») // Литературоведческий сборник. Вып. 15-16. Донецк: ДонНУ, 2003. С. 73-84.
3. Икомасова О.Г. Теория лирического героя в ее историческом освещении // Филологические исследования: Сб. научн. раб. Вып. 6. Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2004. С.119-135.
4. Икомасова О.Г. Поэтический мир лирического произведения и его субъектная организация // Мова і культура. Вип. 7. Т. VII. Ч.2.: Художня література в контексті культури. К.: Видав. Дім Дмитра Бураго, 2004. С. 209-215.
5. Икомасова О.Г. «Я» данное и «Я» созданное в поэзии Анны Ахматовой // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія: Літературознавство. Вип. 3 (39). Ч.2. Харків: Нове слово, 2004. С. 99-105.
6. Икомасова О.Г. Лирический герой в произведениях М.Вороного // Литературоведческий сборник. Вып. 20. Донецк: ДонНУ, 2004. С. 84-92.
7. Ікомасова О.Г. Вплив літературно-естетичних поглядів Христі Алчевської на формування суб’єктної структури її лірики // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди. Серія: Літературознавство. Вип. 1 (41). Ч.2. Харків: Нове слово, 2005. С. 46-53.
8. Ікомасова О.Г. Ідіостиль М.Семенка як ознака ультрамодерністичних поглядів автора // Література в контексті культури: Зб. наук. пр. Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2005. С. 155-161.
9. Икомасова О.Г. К истории изучения теории лирического героя // Матеріали міжрегіональної конференції молодих учених. Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2003. С. 136-137.
10.Икомасова О.Г. К вопросу о художественном методе Анны Ахматовой // Матеріали II Міжвузівської конференції молодих учених «Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур». Донецьк, 2004. С. 135-136.
11.Икомасова О.Г. Категория идиостиля в творчестве Анны Ахматовой// Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції «Наука і освіта 2004». Т. 21: Риторика і стилістика. Донецьк: Наука і освіта, 2004. С. 9-11.
12.Ікомасова О.Г. Егоцентризм поезій Михайля Семенка // Матеріали ІІІ міжрегіональної конференції молодих учених. Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2005. С. 183-188.
13.Ікомасова О.Г. Особливості творів з ліричним героєм у поетичному доробку Христі Алчевської // Проблеми загальної, германської та слов’янської стилістики: Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції: В 2 т. Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2005. С. 145-148.
14.Икомасова О.Г Зарождение субъекта высказывания на грани жизненно-прозаического и поэтического бытия//www.forlan.ghost.dn.ua/conference/ antropolog. htm.

15.Икомасова О.Г. Атемпоральная активность как архитектоническая характеристика лирического субъекта // Филологические исследования (прийнято до друку 15.02. 2007).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Основною естетичною функцією ліричного героя, за Л.Гінзбург, виступає співвідношення цього узагальненого образу з позалітературною особистістю поета, «єдність особистості поетичної і дійсної, реальної й узагальненої до ідеалу у житті й у мистецтві» [73, с. 164]. Така перспектива можлива при розгляді взаємин біографічного автора і ліричного персонажа в загальних рамках творчості, але в ній не враховуються сучасні досягнення літературознавства, зокрема ідеї М.М.Бахтіна. Якщо мислити в руслі ідей М.Бахтіна, ліричний суб’єкт виступає свого роду «онтологічним посередником» в акті здійснення авторського буття. Герой це той, через (чи за допомогою) якого автор здійснює своє поетичне буття, і це буття основна цінність. Тільки зсередини «контексту героя» автор може долучитися до моменту загальнолюдської подієвості та ввійти в «затверджений ціннісно момент». Ця дія неможлива тільки в межах емпіричного буття, вона здійснюється лише завдяки введенню додаткового «другого коду»: у ньому носієм нового повідомлення є принципово новий суб'єкт, відмінний від автора, ліричний суб’єкт (у нашому випадку).
Авторське буття слід вбачати у появі ліричного суб’єкта. Завершення буття автора здійснюється, однак, через композиційне завершення ліричного персонажа. Тільки за допомогою такого завершення здійснюється естетичне буття автора-творця. Ліричний суб’єкт не може виконати свою естетичну функцію безвідносно до автора-творця, виконуючи його задум, він, як і автор-творець, також не може здійснити своє буття безвідносно до свого героя. Ми приходимо, таким чином, до висновку, що фабульна дійсність і сфера ліричного суб’єкта становлять собою динамічне наповнення тієї сфери, яку варто визначити як «внутрішній світ» автора-творця.
Автор-творець здійснює своє буття за допомогою ліричного суб’єкта і через нього (і за допомогою персонажа теж). Важливо зауважити, що при послабленні позиції ліричного суб’єкта (наприклад, коли знижується атемпоральна активність ліричного суб’єкта і він перестає бути центром організації фабульного світу) позиція автора-творця теж послаблюється (він перетворюється на філософа, оратора, біографа і т.д.)
Неприпустимо, щоб позиція ліричного суб’єкта збігалась з позицією автора-творця, тобто, образно кажучи, «розчинялася» у ній. Отже, ліричний суб’єкт як суб’єкт атемпоральної активності необхідний фактор становлення цілого ліричного твору.
Визначивши й конкретизувавши запропоновану в цій роботі концепцію лірики (з погляду компонентів її суб'єктної структури і форм їх реалізації), актуалізуємо використану нами термінологію і представимо в максимально компактному вигляді типологію стосунків між суб'єктами поетичного буття.
1. Історіографічна частина нашого дисертаційного дослідження дає підстави визначити кілька основних етапів становлення термінів та опису проблеми взаємин автора із суб'єктом висловлювання в ліричному творі.
Поряд з іншими літературними родами, лірика є предметом рефлексії з часів античності. Від нерозділеності суб'єкта висловлювання й емпіричної людини в поетиці Аристотеля, розуміння суб'єкта висловлювання як сфери об’єктивації змісту внутрішнього світу особистості в новоєвропейській концепції теоретична думка прийшла до сучасного розуміння лірики як «специфічної форми стосунків між суб’єктами» [45, с. 28].
Новоєвропейське літературознавство змістило епіцентр досліджень у напрямі до внутрішнього світу людини. Після праць Г.В.Ф.Гегеля утвердилося розуміння ліричного образу, що ґрунтується на суб’єктно-об’єктних стосунках та теорії типового, яка була властива поетиці ХІХ століття. Категорія «ліричний герой» виявилася теоретично суміжною з поняттями «особистість поета», «Я» поета як об’єктивованих образів біографічного автора.
2. Надбанням теоретичної думки кінця ХХ століття було усвідомлення діалогізму мислення автора і ламання традиційного уявлення про суб'єктну структуру ліричного твору. Узагальнивши ідеї вчених ХХ століття, можна стверджувати, що ліричний твір є не суб’єктною, а інтерсуб’єктною цілісністю. Розуміння автора і героя не як готових і постійних ролей у структурі твору, а як перемежованих, нестаціонарних станів дозволяє нам аналізувати не тільки міжсуб’єктність, але і потенційну багатосуб’єктність авторського буття.
3. Найбільш актуальним «спрощенням» цієї багатосуб’єктності є її редукція до двох інстанцій ліричної активності: ліричного суб’єкта і ліричного персонажа. Ця теза знаходить підґрунтя в архітектоніці ліричної реакції на обмеження людського природним. Самовиявлення людського невіддільне від внутрішнього саморозрізнення «Я», що триває у часі, та формування природного від розрізнення «Я» та «Іншого», що відбувається у просторі.
4. Естетичну функцію ліричного суб’єкта ми визначаємо як атемпоральну активність, яка потрібна настільки, наскільки первинний ліричний стан характеризується передусім послабленням сприйнятливості часу як одного з фундаментальних параметрів людського самовияву в світі.
5. Естетичну функцію ліричного персонажа ми визначаємо як атопічну активність, яка доцільна настільки, наскільки безпосереднім ефектом атемпоральної активності ліричного суб’єкта є трансгресія «Іншого» і, відповідно, зростання онтологічної загрози існуванню «Я» як унікальної індивідуальності.
Архітектонічна конфліктність в умовах такої трансгресії набирає трьох принципових форм:
1. «Я» «не-Я»;
2. «Я» «Інший»;
3. «Я» «Я-Інший».
Кожна із трьох архітектонічних схем відповідає типові композиційного вирішення:
1. одухотворення;
2. перевтілення;
3. опанування ліричної ролі.
6. Історичні обставини і перипетії особистої біографії, на нашу думку, не можуть не вплинути на становлення індивідуальних поетик. Враховуючи всю обґрунтованість відсторонено-онтологічного трактування поняття «ліричного суб’єкта», ми вважаємо, що, якщо архітектоніка ліричного висловлювання більш менш індиферентна щодо конкретних обставин ліричної події створення вірша, то типи композиційного завершення творів, якщо не безпосередньо, то, в усякому разі, з відчутною значимістю пов’язані з інтимним історизмом, який притаманний кожному поетові. Опора на життєвий досвід, «квінтесенція» якого служить імпульсом для розвитку сюжету вірша, не завжди здійснюється поетом усвідомлено, хоча самопізнання автора та перетворення ним власного духовно-біографічного досвіду і рис своєї індивідуальності є невід'ємною ознакою лірики. В інших випадках авторське прочитання віршованого тексту процес, що допускає рухливу шкалу оцінок і принципів інтерпретації, відображенням чого є робота автора над текстом свого твору (наприклад, стилізація, усвідомлене включення біографічних фактів у твір).
Наші висновки не претендують на заперечення інших теоретичних та історико-бібліографічних положень. Незважаючи на певну скороченість запропонованої типології, пов’язаної зі специфікою нашого дослідження, зазначимо, що її перевагою є можливість застосування при аналізі поетичних текстів різних авторів.
Вже зараз можна сказати, що в системі творів поетів, яка є матеріалом нашого дослідження, можна простежити схильність до одного з трьох типів композиційного завершення. Сьогодні зрозуміло, що творчість М.Вороного, яка цілком справедливо розглядається у контексті її символічного забарвлення, тяжіє до такої форми композиційного завершення як одухотворення (прикладом цієї форми реалізації авторської свідомості можна назвати більшість творів циклів «Ad astra», «Сонячні хвилини», «Гротески»). Цікаво, що така форма композиційного завершення, як одухотворення, притаманна (в якості первинного феномену ліричної реакції) саме символізмові, в якому процес осмислення «всесвітнього буття» невіддільний від особистих реакцій.
Для лірики Х.Алчевської більш характерна інтуїція інотелесності. Ліричне «Я» Алчевської майже не говорить безпосередньо про себе, а переводить інтимну подію в більш загальний план, розчиняється у філософських роздумах чи в колективному «Ми». Поетеса була переконана, «що кожна квітка в природі, кожна хвиля в морі містить в собі щось, а то має своє значення й характер» [11, с. 444]. В алегоричних образах зів’ялих квітів, обпалених бурею, в творах Х.Алчевської відтворюються почуття людини, яка розчарувалася в ідеалах, згубила свою життєву стежку, опинилася на роздоріжжі сумнівів. Смутно-ліричні настрої, що дихають образами «білої і чистої лілеї», «мовчазної мімози», «гордовитої хризантеми», відобразилися в тяжінні до другого типу композиційного завершення.
«Я» ліричного персонажа М.Семенка схильне до рольової лірики (у традиційному розумінні терміна) як свого роду межі ліричного інобуття. Основний конфлікт ліричного персонажа і ранньої, і пізньої лірики Семенка протистояння «Я» і світу. Виявляється, що в прозі (життя) він самотній і не знаходить місця в «суцільній лихоманці будень», тому поет і декларує інотілесність як засіб пошуку та стабілізації власного місця у світі. Від футуристичних захоплень, звичайно, збереглися школа вірша, образної майстерності: віртуозне поєднання високого і низького, грубого та вишуканого, каскад метафор, запаморочливих асоціацій, смілива ритмічна організація віршованої мови, урбаністичної теми. І, можливо, найголовніше герой Семенка виражає властиві всім людям щиросердечні пошуки гармонії «Я» та «світу». Ліричний персонаж поезії Семенка відзначається внутрішньою рухливістю, багатоликістю. Усі «іпостасі» його зумовлені, однак, на наш погляд, тією ж причиною типом взаємин ліричного суб’єкта та ліричного персонажа у складній та суперечливій творчості цього поета.
Творчість кожного з досліджуваних поетів сигналізувала про новітні тенденції в ліриці початку ХХ сторіччя, які були реакцією на банальні постулати народницької літератури і виражали об’єктивну потребу розширення меж українського художнього слова. На жаль, прикріплення ярликів «слуги чистого мистецтва», «епатажного поета», «поетеси другого плану» заважають адекватному розумінню творчості М.Вороного, М.Семенка та Х.Алчевської. Дослідження різноманітних питань їх поетики (у тому числі й суб’єктної структури їх творів) допоможе незабаром збагнути позицію авторів та зрозуміти художнє слово цих поетів, яке органічно вписується в естетичні досягнення загальноєвропейської літератури ХІХ початку ХХ сторіччя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АверенцевС.С., АндреевМ.Л., ГаспаровМ.Л., ГринцерП.А., МихайловА.В. Категории поэтики в смене литературных эпох // Историческая поэтика: Литературные эпохи и типы художественного сознания. М.: Наследие, 1994. С. 3-38.
2. Адельгейм Є.Г. Михайль Семенко // Михайль Семенко. Поезії. К.: Радянський письменник, 1985. С 15-42.
3. Адельгейм Є.Г. Михайль Семенко: Доля, творчість, поетика (з історії українського поетичного авангардизму) // Адельгейм Є.Г. Крізь роки. К.: Дніпро. 1987. С. 47-135.
4. Алчевська Х.О. Автобіографічні уваги // Алчевська Х.О. Твори. К.: Дніпро, 1990. C. 433-435.
5. Алчевська Х.О. Автобіографія „Спомини і зустрічі” // Алчевська Х.О. Твори. К.: Дніпро, 1990. C. 414-432.
6. Алчевська Х.О. Дума і пісня // Донбас. 1993. № 5. С. 59-63.
7. Алчевська Х.О. Искания красоты // Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Ф. 34. Од. зб. 28. 10 арк.
8. Алчевська Х.О. Лист до Покровського О.М. // Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Ф. 36. Од. зб. 1341. 2 арк.
9. Алчевська Х.О. Майстри слова // Алчевська Х.О. Твори. К.: Дніпро, 1990. С. 390-401.
10. Алчевська Х.О. Нотатки з української мови та літератури // Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Ф. 36. Од. зб. 31. 5 арк.
11. Алчевська Х.О. Твори. К.: Дніпро, 1990. 558 с.
12. Алчевська Христя // „Українська хата”: Поезії 1909-1914 К.: Дніпро, 1990. С. 33-40.
13. Анненский И.Ф. Бальмонт-лирик // Книги отражений. М.: Наука, 1979. С. 93-124.
14. Аристотель. Поэтика // Сочинения в четырех томах. М.: Мысль, 1983. Т. 4. С. 645-680.
15. Бажан М. Вступне слово // Семенко Михайль. Поезії. К.: Радянський письменник, 1985. С. 3-14.
16. Бажан М. Майстер залізної троянди // Бажан М. Думи і спогади. К.: Радянський письменник. 1982. С. 9-62.
17. Барт Р. Смерть автора // Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. С. 385-390.
18. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. С.9-180.
19. Бахтин М.М. Из записей 1970-1971 годов // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. С. 336-360.
20. Бахтин М.М. К вопросам самосознания и самооценки // Бахтин М.М. Собр. соч.: В 7 т. Т. 5: Работы 1940-х начала 1960-х годов М.: Русские словари, 1996. С. 72-79.
21. Бахтин М.М. К методологии гуманитарных наук // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. С. 361-373.
22. Бахтин М.М. К переработке книги о Достоевском // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. С. 308-327.
23. Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники. М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1986. С. 80-160.
24. Бахтин М.М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном произведении // Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература, 1975. С. 5-71.
25. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе // Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература, 1975. С. 234-407.
26. Бахтин М.М. Человек у зеркала // Собр. соч.: В 7 т. Т. 5: Работы 1940-х начала 1960-х годов М.: Русские словари, 1996. С. 71.
27. Бахтин М.М. Язык в художественной литературе // Собр. соч.: В 7 т. Т.5: Работы 1940-х начала 1960-х годов М.: Русские словари, 1997. С. 287-297.
28. Бахтин М.М. Язык Маяковского // Собеседник. М.: Литературно-критический ежегодник, 1984. Вып. 5. С. 110-118.
29. Белецкий А.И. В мастерской художника слова. М.: Высшая школа, 1989. 160 с.
30. Белецкий А.И. Из наблюдений над стихотворными текстами А.С.Пушкина (1953) // Избранные труды по теории литературы. М.: Просвещение, 1964. С. 386-402.
31. Белый Андрей. Предисловие // Белый Андрей. Пепел. М.: Гослитиздат, 1959. С. 3-7.
32. Білецький О.І. Двадцять років нової української лірики (1903-1923) // Білецький О.І. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. С. 17- 44.
33. Білецький О.І. Микола Вороний // Червоний шлях. 1929. № 1. С.158-173.
34. Білогуб І. Вірячи в перемогу сонця // Донбас. 1971. № 1. С. 111-112.
35. Блок А.А. Собрание сочинений: В 8 т. М.-Л.: Гослитидат, 1962 Т.6: Проза 1918-1921. 556 с.
36. Блок А.А. Собрание сочинений: В 8 т. М.-Л.: Гослитиздат, 1960 Т.1: Стихотворения 1897-1904. 716 с.
37. Блюмбаум А. Конструкция мнимости: К поэтике «Восковой персоны» Ю.Тынянова // Новое Литературное Обозрение. 2001. № 47. С.132-171.
38. Большакова А.Ю. Теории автора в современном литературоведении // Известия АН: Серия литературы и языка. М., 1998. Т. 57. № 5. С. 15-24.
39. Бонецкая Н.К. «Образ автора» как эстетическая категория. Контекст. 1985. С. 241-269.
40. Борев Ю. Художественное произведение как форма бытия искусства // Борев Ю. Эстетика. М.: Политиздат, 1988. С. 210-216.
41. Брандес М.П. Стилистический анализ. М.: Высшая школа, 1971. 192с.
42. Бройтман С.Н. Историческая поэтика. Учебное пособие. М.: РГГУ, 2001. 320 с.
43. Бройтман С.Н. Лирический субъект // Введение в литературоведение. М.: Высшая школа, 2000. С. 141-153.
44. Бройтман С.Н. Субъектная структура русской лирики ХІХ-начала ХХ века в историческом освещении // Известия АНСССР: Серия литературы и языка. 1988. № 47. № 6. С. 527-538.
45. Бройтман С.Н. Три концепции лирики // Известия РАН: Серия литературы и языка. 1995. Т.54. № 1. С. 18-29.
46. Бубер М. Я и Ты // Бубер М. Два образа веры. М.: Республика, 1995. С. 15-92.
47. Бурбела В. М.К.Вороний: Над рядками неопублікованої бібліографії // Дніпро. 1990. № 9. С. 109-118.
48. Бурмака В. "Яблуко від яблуні...": [До 110-річчя Х. Алчевської] / В. Бурмака // Березіль. 1992. № 2-3-4. С. 155-158.
49. В. (рецензія) Михайль Семенко // Шляхи мистецтва. Число перше. 1921. С. 57-58.
50. Венгжин М. Христя Алчевська // Українська хата. 1910. № 5. С.339-340.
51. Вервес Г.Д. Микола Вороний поет, перекладач, публіцист // Радянське літературознавство. 1971. № 12. С. 39-48.
52. Вервес Г.Д. Микола Вороний // Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. К: Наук. думка, 1996. С. 5 29.
53. Вервес Г.Д. Поет повертається на Батьківщину // Радянське літературознавство. 1989. № 1. С. 26-38.
54. Веселовский А.Н. История или теория романа? // Веселовский А.Н Избранные статьи. Л.: Художественная литература, 1939. С. 3-22.
55. Веселовский А.Н. Три главы из исторической поэтики // Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л.: Художественная литература, 1940. С. 200-380.
56. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа, 1971. 240 с.
57. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Изд-во художественной литературы, 1959. 656 с.
58. Виноградов В.В. О языке художественной прозы. М.: Наука, 1980. 360с.
59. Виноградов В.В. Поэтика русской литературы: Избранные труды. М.: Наука, 1976. 512 с.
60. Виноградов В.В. Проблема образа автора в художественной литературе// Виноградов В.В. О теории художественной речи. М., 1971. С.105 121.
61. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высшая школа, 1981. 320 с.
62. Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1959. 492 с.
63. Воловець Л.І. Із-за брами несвідомості // Українська мова і література в школі. 1991. № 3. С. 43-47.
64. Волошинов В.Н. Слово в жизни и слово в поэзии // Из истории советской эстетической мысли 1917 - 1932. М.: Искусство, 1980. С. 383-396.
65. Вороний М. До статті Олександра Івановича Білецького про мене // Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. К: Наук. думка, 1996. С. 586-618.
66. Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. К: Наукова думка, 1996. 704 с.
67. Вороний М. Семенко. Prelude. Лірика. Київ, Р. 1913 // Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. К: Наук. думка, 1996. С.500-504.
68. Вороний М. Христі Алчевської. Вишневий цвіт. Х., 1912 // Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. К: Наук. думка, 1996. С.489-494.
69. Габитова Р.М. Философия немецкого романтизма. М.: Наука, 1978. 288 с.
70. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. 488 с.
71. Гачев Г.Д. Содержательность художественных форм: Эпос. Лирика. Театр. М.: Просвещение, 1968. 302 с.
72. Гегель Г.В.Ф. Сочинения: В 14 т. М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1958. Т. ХIV: Лекции по эстетике. 440с.
73. Гинзбург Л.Я. О лирике. Л.: Советский писатель, 1974. 408 с.
74. Гинзбург Л.Я. О старом и новом. Л.: Советский писатель, 1982. 423с.
75. Гинзбург Л.Я. Частное и общее в лирическом стихотворении // Гинзбург Л.Я. Литература в поисках реальности. Л.: Советский писатель, 1987. С.87-114.
76. Голомб Л.Г. І.Я. Франко про образ-характер в українській ліриці кінця ХІХ початку ХХ ст. // Українське літературознавство. Львів.: Вища школа. 1986. Вип. 46. С. 23-31.
77. Голомб Л.Г. Особа і суспільство в українській ліриці кінця ХІХ початку ХХ століття. Львів: Вища школа, 1988. 146 с.
78. Гришаєнко Н. Пісня її життя: (Штрихи до портрета Христі Алчевської) // Укр. мова і література в школі. 1991. №4. С. 89-93.
79. Грузинська Л. Заспів // Прапор. 1986. № 5. С. 170-175.
80. Грузинська Л. Іван Франко і Христина Алчевська // Українське літературознавство. 1987. Вип. 48. С. 98-106.
81. Грузинська Л. Про творчість Христі Алчевської радянського часу // Рад. літературознавство. 1987. № 8. С. 27-33.
82. Грузинська Л. Христя Алчевська // Алчевська Х. Твори. К.: Дніпро, 1990. С. 5-16.
83. Грюбель Р. Автор как противо-герой и противо-образ. Метонимия письма и видения конца искусства у В. Розанова // Автор и текст. СПб., 1996. Вып. 2. С. 354-386.
84. Гуковский Г.А. Изучение литературного произведения в школе: Методологические очерки по методике. Тула: Автограф, 2000. 224 с.
85. Гундорова Т.І. Fiat” Миколи Вороного // Слово і час. 1994. № 7. С. 32-33.
86. Гундорова Т.І. Дискурсія українського модерну. Постмодерна інтерпретація: Дис. на здоб. наук. ступ. д. філол. н. К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 1996. 355 с.
87. Гундорова Т.І. ПроЯвлення Слова: Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297с.
88. Гуць М.В. Рік великих талантів: [До 120-річчя від дня народження акад. А. Кримського... М. Вороного...] // Українська мова і література в школі. 1991. № 12. С. 72-85.
89. Давидова-Біла Г.В. Образ автора в ліриці І.Я.Франка: Дис. к. філол. н: 10.01.01 / Донецький держ. ун-т. Донецьк, 1999. 198 л.
90. Долгополов Л.К. Личность писателя, герой литературы и литературный процесс // Вопросы литературы. 1974. № 2. С. 105-140.
91. Долгополов Л.К. На рубеже веков. О русской литературе конца ХIХ начала ХХ века. Л.: Советский писатель, 1985. 351 с.
92. Дорошенко В.О. Алчевська Христя // Укр. літ. енциклопедія. Т1. К.: Укр. енциклопедія, 1988. С. 48-49.
93. Дорошкевич О. До історії модернізму на Україні // Життя й революція. 1925. Жовтень. С. 70-76.
94. Золян С.Т. «Я» поэтического текста: Семантика и прагматика (к проблеме лирического героя) // Тыняновский сборник: Третьи Тыняновские чтения. Рига: Зинатне, 1988. С. 24-28.
95. Ингарден Р. Исследования по эстетике. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1962. 572 с.
96. Ільєнко І. Лицар краси й ідеї // Урядовий кур’єр. 1996 р. 24 грудня. С. 10.
97. Історія української літератури ХХ століття. Книга перша. К.: Либідь, 1994. 524 с.
98. Історія української літератури. Т. 2: Радянська література. К.: Наукова думка, 1988. 741 с.
99. Каган М.С. Пространство и время в искусстве как проблема эстетической науки // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Л.: Наука, 1974. С. 104-112.
100. Ковалевський О. Микола Вороний // Книгарь. 1919. — № 17. С.1025-1030.
101. Ковалець Л. Невгамована туга за сонцем: Портрет Христі Алчевської так званої радянської доби: реставрація заретушованого // Березіль. 1997. № 7-8. С.173-180.
102. Ковалів Ю. В його душі бриніла скрипка // Вітчизна. 1987. № 8. С. 167-171.
103. Кожинов В.В. Стихи и поэзия М.: Сов. Россия, 1980. 304 с.
104. Колобаева Л.А. Концепция личности в русской литературе рубежа ХIХ-ХХ вв. М.: Изд-во МГУ, 1990. 336 с.
105. Коломієць Л. Ватажок футуристичної революції // Михайль Семенко. П’єро кохає. Вибрані поезії. К.: Український письменник, 1993. С.5-13.
106. Колпутіна В.В. Літературно-естетичні погляди М.Вороного (за поетичними циклами майстра): Дис к.ф.н.: 10.01.01 / Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Одеса, 1998. 177с.
107. Кноблох Н.В. Диалог личного и сверхличного (К проблеме поэтического сознания) // Диалог. Карнавал. Хронотоп. Витебск: ВитГПУ, 1994. № 3 (8). С. 50-56.
108. Кораблев А.А. Поэтика словесного Творчества. Системология целостности: Монография. Донецк: ДонНУ, 2001. 224 с.
109. Корман Б.О. Из наблюдений над терминологией М. М. Бахтина // КорманБ.О. Избранные труды по теории и истории литературы. Ижевск: Изд-во Удмуртского гос. ун-та, 1992. С. 149-161.
110. Корман Б.О. Изучение текста художественного произведения. М.: Просвещение, 1972. 110 с.
111. Корман Б.О. Итоги и перспективы изучения проблемы автора // Страницы истории русской литературы. М.: Наука, 1971. С. 199-206.
112. Корман Б.О. Лирика Н.А.Некрасова. Воронеж: Из-во Воронежского ун-та, 1964. 390 с.
113. Корман Б.О. Опыт описания литературных родов в терминах теории автора (субъективный уровень) // Проблема автора в художественной литературе. Ижевск: Труды Удмуртского гос. ун-та, 1974. Вып. 1 С. 219-224.
114. Корман Б.О. Практикум по изучению художественн