СТИЛЕТВОРЧІ ФУНКЦІЇ ТРАДИЦІЙНИХ ОБРАЗІВ У ПОЕЗІЇ НЕОКЛАСИКІВ

Краткое описание

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ЗВАРИЧ Василь Захарович

УДК 8. 04. 015.

СТИЛЕТВОРЧІ ФУНКЦІЇ ТРАДИЦІЙНИХ ОБРАЗІВ У

ПОЕЗІЇ НЕОКЛАСИКІВ

10.01.06 - теорія літератури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Борецький Мирон Іванович,
кандидат філологічних наук,
доцент

Дрогобич - 2002

ЗМІСТ

Стор.
ВСТУП ............................................................................. 3

РОЗДІЛ 1. ТРАДИЦІЯ ЯК СТИЛЕТВОРЧИЙ ФАКТОР

1.1.Визначення стилю і традиції ....................................... 14

1.2. Традиція - аксіологічна основа творчості неокласиків ......23

1.3. Жанрова традиція у творчій практиці неокласиків ..........27

1.4. Національний культуропростір поезії неокласиків ...........35

РОЗДІЛ 2. НЕОКЛАСИЦИЗМ ЯК ПОЕТИЧНИЙ СТИЛЬ, ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

2.1. Неокласицизм - художньо-стильова єдність ....................41

2.2. Естетичний ідеал і традиція в поетично-філософській
доктрині неокласиків ..................................................51

2.3. Антропоцентризм світобачення неокласиків ...................71

2.4. Неокласицизм у контексті українського модернізму............75

РОЗДІЛ 3. РОЛЬ ТРАДИЦІЙНИХ ОБРАЗІВ У ФОРМУВАННІ НЕОКЛАСИЧНОГО СТИЛЮ

3.1. Парадигма традиційних образів у тезаурусі неокласиків,
їх класифікація ..........................................................80

3.2. Античні образи в рецепції неокласиків ...................... 99

3.3. Біблійні образи в поезії неокласиків: своєрідність транс-формації.118

3.4. Літературні герої: неокласичний вимір............................129

3.5. Образи національної культури в інтерпретації неокласиків.......142

ВИСНОВКИ .............................................................................153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................158

ВСТУП
Процес освоєння духовних надбань людства національною культурою є одним із важливих чинників її збагачення, самоутвердження, самопізнання. Особливого значення він набуває в часи вирішального вибору нацією майбутнього шляху свого розвитку. Українська культура, література зокрема, впродовж своєї історії повсякчас ідентифікувала власну самобутність, колорит у мозаїці світової культури. Цьому сприяв і постійний інтерес українських митців до духовної спадщини людської цивілізації, її джерел: від біблійних вартостей і античності до духовного досвіду Нової Європи - від Григорія Сковороди до сучасних митців. Остання чверть Х1Х - перша третина ХХ ст. - період національного відродження, в якому культурне піднесення, відзначає Г.Вервес, "є квінтесенцією, певним підсумком духовних змагань тривалого часу в історичному бутті нації, і тому в них найоб'ємніше виявляються особливості входження культури у регіональний та світовий контекст зі своїм прологом, змістом і епілогом, зі своїми культуротворчими можливостями та здобутками, характером плекання традицій і світового художнього синтезу, пошуками нових доріг духовного самоутвердження нації" [31, 9]. Знаковою у цьому контексті виступає творчість поетів-неокласиків М.Зерова, М.Драй-Хмари, Юрія Клена, М.Рильського, П.Филиповича. Їхня поезія, літературознавчі студії, переклади засвідчили невід'ємну спорідненість українського Слова з Мовою світової культури. У складних умовах постреволюційної дійсності, культурного хаосу неокласики повсякчас утверджували в літературі істинні мистецькі ідеали, викристалізовані духовною історією людства.
Проблема міжлітературних взаємовпливів, трансформації традиційного образно-сюжетного матеріалу національною літературою у вітчизняному літературознавстві в нинішній час набуває якісно нового змісту, полишеного ідеологічної, ортодоксальної корекції. Віховим явищем в історії дослідження цієї проблеми став вихід п'ятитомної праці "Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті". В ній всебічно досліджено своєрідність ґенетичних і типологічних зв'язків української літератури зі світовою, зокрема польською (Булаховська Ю.Л., Вервес Г.Д., Вєдіна В.П.), чеською (Мольнар М., Шевчук В.І., Моторний В.М., Геник-Березовська З., Сиваченко Г.М.), англійською (Зорівчак Р.П.), румунською (Ласло-Куцюк М., Гайнічеру О.І.), італійською (Пахльовська О.Є.-Я.), французькою (Пащенко В.І., Рягузова Г.М.) та ін. В окремих студіях розглянуто творчу спадщину класиків національної літератури - Т.Шевченка (Кирилюк Є.П.. Якубець М.), Лесі Українки (Журавська І.Ю.), І.Франка (Вервес Г. Д.) - у контексті світової літератури, в них, зокрема, проаналізовано своєрідність авторської рецепції класичних мотивів, сюжетів, образів.
Окремі аспекти зазначеної проблеми порушувалися у працях Ю.Микитенка "Антична спадщина і становлення нової української літератури", Д.Наливайка "Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі ХI-XVIII ст.", В.Сулими "Біблія і українська література", О.Турган "Античність в українській літературі кінця Х1Х - поч. ХХ ст. Шляхи рецепції", М.Шах-Майстренко "Шевченко і антична культура".
Вагомий внесок у дослідженні закономірностей, шляхів рецепції національною літературою духовного досвіду світової культури, з'ясуванні внеску свого національного в цей міжкультурний діалог зробили чернівецькі літературознавці - Волков А.Р., Антофійчук В.І, Нямцу А.Є., Рихло П.В., Бойченко О.В. Праці А.Волкова заклали теоретичну основу для дослідження різних аспектів функціонування традиційних структур, що обумовило появу наукової школи в національному літературознавстві з проблем теорії і практики функціонування традиційних образів і сюжетів, очолювану вченим. У студіях А.Нямцу розглядаються тенденції, своєрідність еволюції традиційного матеріалу в діахронному і синхронному аспектах у світовій літературі, специфіка переосмислення традиційних образів і сюжетів в контексті сучасної епохи, простежується "життя" класичних образів і сюжетів в національних літературах. Зокрема, літературознавець вказує на поліфункціональність традиційних структур в художньому творі, їх "активну гноселогічну та аксіологічну функції" [156, 209], дієвість у творенні глибинного підтексту твору, символізації його тканини. В.Антофійчук зосереджує увагу в своїх дослідженнях на сферу "побутування" традиційного образно-сюжетного матеріалу в українській літературі, на виявлення самобутності його рецепції.
Як зауважуємо, проблема функціонування традиційних структур в національному літературознавстві є на нині вельми актуальною і перспективною, її розв'язання має не тільки суто літературознавчу значимість, але й націокультурологічну.
Естетично-філософська доктрина неокласицизму засадничо формувалася на традиціях світової культури: поетиці античності, класицизму, європейської поезії кінця Х1Х - поч. ХХ ст., що й обумовлює насиченість їхньої поезії класичними образами, мотивами і сюжетами. Д.Наливайко відзначає, що неокласики "були поетами культури - не в розумінні її співців чи апологетів, а в тому, що культура є джерелом, ґрунтом і матеріалом їхньої творчості, що їхня творчість належить до цієї специфічної сфери, котра будучи витвором людського духу, розміщається над природою" [149, 14].
Загальних проблем неокласицизму як поетичної школи торкалися В.Брюховецький, В.Державин, І.Качуровський, Ю.Ковалів, Г.Кочур, Л.Темченко, Юрій Шерех [29; 64; 65; 98; 99; 106; 114; 195; 226],однак, самобутність неокласичної рецепції традиційних структур в їх працях висвітлюється лише принагідно. В дисертаційному дослідженні Л.Темченко, яке вирізняється серед інших своїм узагальнюючим характером, чи не вперше обґрунтовано неокласицизм як тип творчості, відзначено його синтетичну природу, зумовлену взаємодію традиційного і модерністського. Особливості поетики неокласиків автор розглядає в широкому соціокультурному контексті, акцентуючи увагу на самобутності рецепції неокласиками класичних структур античного і біблійного походження.
Своєрідність осмислення митцями "п'ятірного ґрона" образів, сюжетів, мотивів, їх трансформації у власний художній світ розглядалася і в студіях, окремо присвячених творчій спадщині того чи іншого неокласика. Так, В.Брюховецький у монографії "Микола Зеров. Літературно-критичний нарис" підкреслює "дивовижну здатність" М.Зерова "вселяти в свій поетичний мікросвіт макросвіт тисячолітньої культури, не рвучи цілісності першого, а надаючи йому апозитивістської значущості" [29, 160].
У парадигмі традиційних образів, які побутують у поетичному світі М.Зерова, вагому частину становлять античні образи. Досліджуючи їх, О.Гальчук стверджує, що "міфологічні образи й мотиви для поета є одним із засобів зображення вічних моделей особистої та суспільної поведінки, певних сутнісних законів соціального й природного", через них "поет реалізовував свої філософсько-естетичні пошуки рівноваги між індивідуальним і суспільним" [42, 12].
Функціональну специфіку античних образів, серед іншого, астральних, у поезії М.Зерова розглянуто в статтях М.Борецького [27; 28]. Аналізуючи різні аспекти зв'язків творчості неокласика з античністю, дослідник доходить висновку, що "творчість М.Зерова тісно і численними нитками пов'язана з античністю, насичена її духом... В ній та за її допомогою поет прагнув розкрити прекрасне і навчити сучасників бачити його, розуміти, відчувати, цінувати красу поезії і життя. М.Зеров використовує античність для глибокого філософського осмислення сучасного йому життя, для постановки та розв'язання складних актуальних проблем..." [27, 199]. М.Борецький також підкреслює такі функції астральних образів, як орнаментальну, алегорично-символічну, функцію "уречевленості" поетичного світу, крім того, вони також виступають своєрідними хронотопними знаками, маркерами для читача.
Л.Новиченко у монографії "Поетичний світ М.Рильського. 1910 -1944" пише, що М.Рильський звертався до традиційних мотивів і образів "не заради якихось "алюзійних" аналогій або протиставлень, а заради взятих з отієї вічної скарбниці образів, що говорили про невмирущість мрії, краси, людяності" [152, 122]. У праці, не зважаючи на її ідеологічні хиби, досить детально і ґрунтовно з'ясовується особливість рецепції митцем класичних мотивів, образів, сюжетів у поезії, їхня структуротворча роль.
Проблемі трансформації античних образів і мотивів у поезії М.Рильського присвячена наукова стаття Ю.Кузьми "Античні мотиви в поезії М.Т. Рильського", в якій аналізується невелика кількість образів і мотивів античної літератури, трансформованих неокласиком. Очевидно, така вибірковість не може дати чіткого уявлення про парадигму античних образів в художній системі М.Рильського. Крім того, відсутність порівняльного аналізу (це обумовлено об'єктивною причиною: стаття з'явилася 1966 р., у час, коли творча спадщина неокласиків була табуйована для літературознавців) на синхронному і діахронічному зрізі, не дозволяє зробити більш конкретних, науково-виважених узагальнень щодо авторської рецепції класичних образів, її спорідненості і оригінальності в порівнянні з творчою практикою інших неокласиків.
Г.Вервес, розглядаючи творчість М.Рильського в контексті неокласичної практики, зауважує, що традиційний образно-сюжетний матеріал слугував поетові "не для розгадки сучасності і не для підкріплення ідеалістичних концепцій буття, подібно до Вяч. Іванова", а виступав як "предмет естетичного захоплення, певний, вироблений віками і практикою поетичного зображення зразок (а не еталон)"[32,112].
Культурологічний образний всесвіт М.Драй-Хмари не такий багатий на традиційні образи (далі: ТО), як в інших неокласиків. Але, не можна категорично стверджувати, як це робить Юрій Шерех, що "властивого неокласикам історично-мітологічного реквізиту ... в Драй-Хмари нема зовсім" [226, 103]. Однак цей "реквізит" є й відіграє помітну роль в художньому світотворенні митця, зокрема - Шехерезада, Голгота, Ной - збірка "Проростень", Лаоокон, Атта Троль, Галатея, Саломея, Скорпіон, Ліра та ін. - в поезії 20-30 рр.. Ці традиційні структури властиво й підкреслюють неокласичний первінь стильової палітри поезії М.Драй-Хмари.
У ліриці Павла Филиповича образи світової культури в єдності з образами національної походження творять єдиний культурологічний пласт тезаурусу неокласиків. "До пекучих духовно-соціальних проблем, - стверджує Н.Костенко, поет ішов через певні шари художньої культури, художньої традиції, причому як і М.Рильський та М.Зеров, відстоював право учитись "у давнього митця", відстоював думку про те, що культура належить не тільки минулому, а майбутньому" [109, 29]. Г.Райбедюк у дисертаційному дослідженні "Творчість Павла Филиповича в контексті літературного процесу 20-30 - рр. ХХ ст." зазначає, що інтимна лірика поета "це своєрідний синтез величних образів, часом спроектованих у культурологічні пласти, і цілком предметних, життєво конкретних" [178, 20].
Поетичний світ Юрія Клена глибоко закорінений також у традицію світової і національної культур. Філософське осмислення традиційних неокласиком проектується передовсім на сучасність, створюючи масштабну картину української дійсності. У збірці "Каравели", зауважує Ю.Ковалів, "тісно переплелися західноєвропейська лицарська романтика та антична героїка - із власне українськими культурними традиціями" [105, 16]. Досліджуючи феномен Юрія Клена в контексті традиційних тенденцій київської "неокласики", світоглядних принципів "празької школи" і трагічного оптимізму "вісниківської квадриги", М.Богач відзначає, що культура у буттєвій парадигмі неокласика виступає "водночас і "формою", і "змістом" буття: формою "прочитання" і потрактування емпіричної, плинної, буденної дійсності - і змістом головного, небуденного, вищого знання про цілі і сенс існування, про світ і людину, про час і вічність" [21, 21]. Важливу роль у цьому дискурсі відіграють біблійні образи, самобутність осмислення їх поетом проаналізовано в дослідженні Л.Борецького [26]. На його думку, Біблія і християнська мораль "визначають сутність" Кленової поезії, "забарвлюють її неповторним колоритом та допомагають філософськи осмислити життєву реальність" [26, 64].
В оглядовій статті М.Бондаренко "Поетичне осмислення Ю.Кленом світової культурної спадщини", яка містить ряд цікавих спостережень щодо авторсько-індивідуальної рецепції митцем ТО, висновується, що "для Юрія Клена характерною є і традиційна, і власне авторська інтерпретація міфологічного образу або сюжету" [22, 6].
Проникливо і ґрунтовно проаналізував О.Астаф'єв у своїх статтях "життя", своєрідність трансформації в художньому світі Юрія Клена образів Сковороди, Беатріче, підкреслюючи традиційне і самобутнє в авторському розкодуванні класичних образів [5; 6; 7].
Як бачимо, літературознавці в дослідженні проблеми трансформації ТО у поезії митців "п'ятірного ґрона" акцентують увагу на рецепції лише певних традиційних структур, їхньої ролі в увиразненні індивідуального стилю митця. Дослідження системного, узагальнюючого характеру, в яких би розглядалась функціональна специфіка ТО на рівні стилю неокласичної течії, в літературознавстві майже відсутні. Винятком тут лише є праця Л.Темченко "Український неокласицизм 20-рр. ХХ ст.: ґенезис, естетика, поетика", в якій частково проаналізовано своєрідність рецепції неокласиками античних і біблійних образів. Зокрема, стверджується, що "біблійний сюжет у сонетах неокласиків використовується як форма інтроспекції. Основну функцію виконує при цьому порівняння, що виступає не стільки у формі художнього тропу, скільки як тип художнього мислення поета, змушеного вдаватися до інакомовлення" [195, 19].
Важливим є й аналіз традиційних образів-концептів, які визначають ієрархію образної парадигми неокласиків і систему цінностей.
Мета дослідження полягає у висвітленні ролі традиційних образів, їхньої стилетворчої функції на різних рівнях тексту в поезії неокласиків, визначенні типового і самобутнього в трактуванні митцями класичних образів у контексті модерністичних тенденцій, систематизації традиційних образів різних ґенетичних груп, що сприяє конкретизації висновків, узагальнень щодо їхньої ролі у формуванні поетичної картини світу.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних конкретних завдань:
- висвітлення ролі традиції у формуванні філософсько-естетичної доктрини неокласиків;
дослідження взаємозв'язку естетичного ідеалу і традиції в творчій практиці неокласиків;
аналіз функціональної специфіки ТО у поезії неокласиків;
- проведення класифікації ТО, які побутують у поетичному світі М.Зерова, М.Рильського, М.Драй-Хмари, П.Филиповича, Юрія Клена;
- з'ясування самобутності неокласичного трактування традиційної образності в діахронному і синхронному аспектах;
- визначення ролі й місця парадигми ТО різного походження в образній системі неокласиків;
Об'єктом дисертаційної роботи є поетична творчість М.Зерова, М.Драй-Хмари, Юрія Клена, М.Рильського (неокласичного періоду 1921-1929 рр.) і П.Филиповича, їх науково-літературознавчі праці, епістолярій, літературно-критичні матеріали періодики різних років.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше зроблено спробу проаналізувати специфіку ролі традиційних образів на рівні стилю літературної течії, своєрідність їх трансформації митцями в межовій для української літератури, поезії зокрема, ситуації, проведено, використовуючи статистичний метод, кількісно-якісний аналіз традиційних образів, розроблено їх класифікацію.
Методологічну основу дисертації становлять студії з поетики стилю (О.Соколова, М.Гаспарова, В.Державина, Д.Наливайка, О.Чичеріна, Д.Чижевського), наукові праці з питань теорії традиційних образів (В.Антофійчука, А.Волкова, П.Беркова, І.Бернштейна, О.Білецького, В.Жирмунського, А.Нямцу та ін.), а також дослідження з проблем літературного процесу 20-30 рр., зокрема поетики неокласицизму, В.Брюховецького, В.Державина, М.Зубрицької, Ю.Коваліва, Г.Клочека, Г.Кочура, Н.Костенко, М.Ласло-Куцюк, Л.Темченко, Ю. Шереха та ін.).
У дисертації застосовано типологічний, порівняльно-історичний, статистико-частотний методи дослідження, що забезпечує наукову коректність висновків про самобутність і специфіку творчої практики неокласиків.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна студія виконана в руслі наукових досліджень та навчальних програм кафедри світової літератури і кафедри теорії та історії української літератури Дрогобицького педагогічного університету ім. І.франка.
Науково-практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали та результати можуть бути використані в лекційних курсах з теорії літератури, історії української літератури; при підготовці і проведенні спецсемінарів з поетики стилю, а також присвячених проблемітрадиції і новаторства в українській літературі; розробці тематикикурсових і дипломних досліджень; певний матеріал дисертації обумовлює перспективу постановки проблемних питань літературознавчого характеру.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційної праці було викладено у виступах та повідомленнях на науковому семінарах з проблем сучасної семіотики "Знак. Символ. Образ" (Черкаси, 1998); Міжнародній науково-практичній конференції "Біблія і світова література" (Чернівці, 1999); Міжнародній науковій конференції "Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе. Проблемы теоретической и исторической поэтики" (Гродно, Білорусь, 2000); 1-х франкознавчих читаннях "Іван Франко і питання модернізації української літератури межі Х1Х-ХХ ст." (Дрогобич, 2000). За темою дослідження опубліковано сім статей. Окремі розділи дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри світової літератури та кафедри теорії та історії української літератури Дрогобицького педагогічного університету ім. І.Франка. Повний текст обговорено та схвалено на засіданні кафедри світової літератури Дрогобицького державного педагогічного університету ім.І.Франка.
Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, кожен із яких ділиться на підрозділи, висновків, списку використаної літератури, таблиць, додатку. Обсяг дисертації - 178 стор.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У модерністичному дискурсі української літератури першої половини ХХ ст. важливим чинником у формуванні культури поетичного слова виступає освоєння митцями духовного досвіду людства. Пізнання, самоутвердження через творчість "свого" в "чужому" і навпаки - "чужого" в "своєму" - в період після жовтневого перевороту, в умовах культурної ізоляції, ідеологічної диктатури з-боку Москви цей процес набув політичного статусу. Усвідомлення нацією своїх духовних джерел, власної культурної самодостатності завжди несло в собі загрозу пануючій імперській владі, оскільки, націю, яка втратила "культурну пам'ять легше покорити, перетворити в німих рабів.
Українські поети модерністичного гарту по-різному (зрештою, як й європейські) розуміли роль традиції в художній практиці: одні зовсім її не сприймали (як наприклад, футуристи), інші активно освоювали, визнаючи тим особливе значення традиції в моделюванні власної картини світу, художньому перетворенні дійсності. У певному сенсі традиція на початку ХХ ст. стала своєрідним "вододілом" в стильовому розмаїті не тільки української, але й світової поезії. Творчість поетів "п'ятірного ґрона" в цьому контексті є прикметною, знаковою, оскільки, традиція в ній виступає не тільки "формою, але й змістом".
Кожен з поетів-неокласиків свій шлях до освоєння спадщини світової літератури розпочинав з читання творів видатних класиків світового письменства. Це ознайомлення пізніше переросло в своєрідний діалог митців з культурною спадщиною людства, стало справою їхнього життя: власна поетична творчість, переклади, літературознавчі розвідки засвідчили органічний зв'язок художнього мислення неокласиків з класичними традиціями.Творче освоєння митцями традиційного образно-сюжетного матеріалу визначило й самобутність їхнього поетичного стилю.
Літературно-стильовий контекст, в якому розвивалася творчість неокласиків, обумовив своєрідність декларації їхньої естетично-філософської програми, що виявилося в інакомовленні, алегоричних формах, іронічно-замаскованому несприйнятті правил гри, встановлюваних владою. Власне соціально-політичний фактор визначив позицію неокласиків у ставленні до дійсності, самобутність її художнього перетворення, об'єднав першопочатково в групу, об'єднання, школу поетів-однодумців, яка стала "бойовою заставою нашої нації в смертельній війні за її духовне існування" (Є.Маланюк). Підтвердженням такої спорідненості неповторностей є не тільки "Неокласичний марш", але й інші поезії, участь неокласиків у літературній дискусїї 1925-28 рр., перекладацький доробок. Як справедливо зазначає М.Шудря, творчість неокласиків "не можна розглядати поодинці - автобіографічно, бо це - могутній гурт української літератури, що своєю критикою і своїми поезіями боровся за світові принципи краси, добра і справедливості" [ 225, 12].
Самобутність творчого освоєння неокласиків традиції світової культури простежується не тільки на різних рівнях художнього тексту, але й в жанровій формі. Класичні віршові форми - сонет, дистих, олександрійський вірш, до яких звертаються неокласики, підкреслюють їх новаторство, майстерність в досягненні максимально-виражального ефекту в конденсованих віршових формах, гармонійність світосприйняття митців. Неокласики не тільки культивували традиційні віршові форми, але й самобутньо їх розвивали, що особливо проявляється в творчій практиці М.Зерова і М.Рильського.
Ідея культури, яка є визначальною у поетичній філософії неокласиків, зумовлює своєрідність тематики і проблематики їх поезій. Передовсім це відображається в творчому осмисленні митцями традицій античної культури , як джерела краси, гармонії, естетичної довершеності. Однак, неокласики орієнтуються не лише на античні взірці, ідеали, джерело для творчого наслідування для них виступає Біблія, поетика прастилю - класицизму, творчість поетів-парнасців, російських поетів "срібного віку", традиції національної культури.
Художнє осмислення неокласиками духовної спадщини людства засвідчує певну тяглість традиції в українській літературі, органічність і неперервність процесу трансформації класичного образно-сюжетного матеріалу національними письменниками. Виразно це підтверджується культурологічною насиченістю образної системи неокласиків, великою частотністю звертання поетів до образів світової культури, зафіксованою нами у формі таблиць і Додатку, що контрастує на тлі побутування традиційних структур у творчості поетів інших стильових формацій - Д.Загула і В.Еллана-Блакитного.
Особливістю художнього світосприйняття неокласиків, яке концентрується навколо ідеї Краси, виступає антропоцентризм. Духовний світ людини осягається митцями у філософській єдності особистості і довкілля, розглядається в площині вічних проблем: людина й історія, людина й час, буття і культура.
У контексті українського модернізму своєрідність неокласичного стилю проявляється в раціоналістичному світосприйнятті митців, свідомому нехтуванні ними модерністськими експериментами в царині форми й змісту. Їхній поетичний світ вільний від таємничих образів-символів, епатажності, свідомого кодування речей. В синхронній еволюції стилю неокласиків яскраво простежується самобутність інтерпретації митцями образів світової культури, її винятковість в контексті модерністського почину.
Домінування в культурологічному всесвіті неокласиків образів міфологічного походження підкреслює факт розвитку їхньої творчості в естетичному полі модернізму, іманентною рисою якого виступає неоміфологізм. Серед міфологічних образів, які побутують в поезії неокласиків, переважають образи, семантично культорологічно насичені - Муза, Орфей, Навсікая, Апполон (Феб). У рецепції неокласиків ці образи зберігають своє символічне значення (Орфей, Муза), стають предметом дискусії митців про природу Краси (Навсікая). Неокласична рецепція античних образів засвідчує їх внутрішній потенціал до універсальної інтерпретації, пристосування до незвичного для національного континууму. Характерною особливістю трансформації неокласиками міфологічних образів є також їх персоніфікація, надання їм конкретних рис, заземлення в інтимний світ ліричного героя.
Античні образи в образній системі неокласиків є найбільш частотними. Їхня функціонально-стильова дієвість реалізується, здебільшого, у формі порівняння. Включення таких образів у текст відіграє роль певного сигналу для реціпієнта, значно розширює культурологічний підтекст твору.
Дієву стилетворчу роль в моделюванні неокласиками художньої дійсності відіграють біблійні образи, які допомагають митцям відтворювати, переважно, в алегоричних формах ситуацію, адекватну сучасності, посилюють асоціативність тексту (Голгота, Лазар). Образи Старого і Нового Завіту сприяють також об'єктивізації душевних переживань ліричного героя, визначенню його психологічного типу (Ной, Адам). Самобутньою ознакою трансформації неокласиками біблійних образів є їх українізація (образ Божої Матері, Саломея). Трагічне в коді деяких біблійних образів (Голгота, Ісус Христос) при їх імплантації в текст посилює драматизм ситуації, конкретизує тривогу ліричного героя перед непевністю сучасного й майбутнього.
У рецепції неокласиків літературних героїв відзначаємо різноплановість їх поетичного "спілкування" зі світовою літературою, вибірковість у звертанні митців до персонажів художніх творів. Літературний герой завжди осмислюється неокласиками як особистість - з притаманними їй рисами характеру, внутрішніми духовними вартостями і потребами. У творчій рефлексії неокласиків літературний герой виступає учасником діалогу з ліричним героєм; прообразом ліричного героя. При включенні їх в свідомість реципієнта реанімується його культурний досвід.
Традиційні образи національного походження в осмисленні неокласиків засвідчують органічність культурологічного простору. Кількісну першість серед них посідають образи історичних місць та міст (Чернігів, Київ, Січ), які в стильовому плані виступають центром текстового дискурсу - "Київ" М.Драй-Хмари, цикл "Київ" М.Зерова, "Софія" Юрія Клена, домінантами авторської поетичної історіософії. Своєрідну роль вектора в підтексті твору в поезії неокласиків відіграють образи, персонажі національної історії та культури, зокрема Вернигора, князь Ігор, Володимир Мономах, Григорій Сковорода.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверинцев С. С. Софія-Логос. Словник.- К.: Дух і Літера,1999.- 464 с.
2. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. // За ред. М. Зубрицької. - Львів: Літопис,1996.- 634 с.
3. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця Х1Х - ХХ ст. - Чернівці: Рута, 1996. - 208 с.
4. Антофійчук В.І. Образ Іуди Іскаріота в українській літературі. - Чернівці: Рута, 1999. - 104 с.
5. Астаф'єв О. Поетика вірша Юрія Клена "Беатріче" // Українська література. - 1997. - Ч.35. - С. 5 - 6.
6. Астаф'єв О. Візії Сковороди в поемі Юрія Клена "Попіл імперії" // Українська мова та література. - 2000. - Ч.7. - С.5.
7. Астаф'єв О. Вірш Юрія Клена "Сковорода": спроба прочитання // Українська мова та література. - 1997. - Ч.35. - С.4.
8. Ашер О. Драй-Хмара як поет // М.Драй-Хмара. Поезії.- Нью-Йорк, 1964. - С.7 - 23.
9. Баган О.Р. Питання інтерпретації творчости поетів-неокласиків у школі // Життя і школа. Часопис педагогічної інтелігенції. - Дрогобич: Кафедра укр. літ-ри ДДПІ ім. І.Франка. - 1998. - Ч.1 (259). - С.35 - 48.
10. Баглай Б. Іван Франко - дослідник античної літератури. - Ужгород: Вид-во УжДУ. - 1998. - 138 с.
11. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. - М.: Худ. лит-ра, 1975. - 502 с.
12. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. - М.: Худ. литература, 1986. - 543 с.
13. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества.- М.: Ис-во, 1979.- 424 с.
14. Берков П.Н. Проблемы исторического развития литератур: Статьи. - Л.: Худож. лит-ра, 1981. - 496 с.
15. Бернштейн И. Новая жизнь вековых образов // Вопросы литературы. - 1985. - № 7. - С. 86 - 113.
16. 16. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії кінця Х1Х -поч. ХХ ст. - Zielona Gora - Kijow, 1999. - 160 с.
17. Бетко І. Біблійні мотиви Лесі Українки в європейському контексті // Українська література в системі літератур Європи і Америки (Х1Х-ХХ ст.). - К.: Заповіт, 1997. - С.136 -151.
18. Білецький О.І. Літературно-критичні статті. - К.: Дніпро, 1990. - 253с.
19. Білий О.В. Поняття художньої традиції як діалектичної суперечності // Сучасна наука про літературу: Збірник наук. праць. - К.: Наукова думка, 1985. - С. 44 - 104.
20. Білокінь С.І. Закоханий у вроду слів. М.Зеров - доля і книги. - К.: Час, 1990. - 56 с.
21. Богач М.Р. Світогляд і поетика Юрія Клена: Автореф. дис.. канд. філологічних наук: 10.01.01. - К.: Ін - тут літ - ри ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 1998. - 24 с.
22. Боднаренко М. Поетичне осмислення Ю. Кленом світової культурної спадщини // Укр. мова та література в школі. - 2000. - Ч. 7. - С. 6 -7.
23. Борецкий М. И. Художественный мир басен Федра, Бабрия, Авиана // Новое в современной классической филологии. - М.: Наука, 1979. - С. 167 - 118.
24. Борецкий М.И. Опыт использования систематического словаря для сопоставительного анализа басен Авиана и Бабрия // Іноземна філологія. Вип. 49. - Львів: Вища школа, 1978. - С.55 - 73.
25. Борецкий М.И. Художестенный мир и частотный словарь поэтического произведения (на материале античной басни) // Известия АН СССР: Серия литературы и языки.-Т.37. - 1978. -
26. № 5. - С.453 - 462.
27. Борецький Л.М. Порятунок від зла для всього людства (Біблійні образи в поезії Юрія Клена) // Українська література в середніх школах, гімназіях та колегіумах. - 2001. - № 3. - С.63 - 68.
28. 27. Борецький М.І. Античні образи і мотиви в поезії Миколи Зерова // Методологічні проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького держ. пед. ін-ту ім. І.Франка. - Вип. 1.- Дрогобич: Вимір, 1998. - C.190 - 201.
29. 28. Борецький М.І. Функції астральних образів у поетичному світі М.Зерова // Вісник Черкаського університету. Вип.7. Серія: Філологічні науки. - Черкаси, 1998. - С.129 - 134.
30. Брюховецький В.С. Микола Зеров: Літературно-критичний нарис. - К.: Радянський письменник, 1990. - 309 с.
31. Бушмин А.С. Преемственость в развитии литературы. - Л.: Худ. литература, 1978. - 224 с.
32. Вервес Г. Д. В єдиному русі (від Київської Русі до Шевченка) // Слово і Час.- 2000 .- № 4. - С.7 - 11.
33. Вервес Г.Д. Максим Рильський в колі слов'янських поетів. К.: Наукова думка, 1972. - 310 с.
34. Вервес Г.Д. Як література самоутверджується у світі. - К.: Дніпро, 1990. - 450 с.
35. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. - Л.: ГИХЛ, 1940. - 648 с.
36. Виноградов В. Проблема авторства и теория стилей. - М.: Худож. литература, 1961. - 613 с.
37. Волков А. Традиційні сюжети та образи (Нарис теорії ТСО) // Волков А., Рихло П., Бойченко О. Наскрізні сюжети і образи в літературах Європи. - Чернівці, Київ. - 1998. - С. 3 - 14.
38. Волков А.Р. К теории традиционных сюжетов // Сравнительное изучение славянских литератур. - М.: Наука. - 1973. - С.303 - 314.
39. Волков А.Р. Традиційні сюжети та образи (деякі питання теорії) // Питання літературознавства. Вип. 2 (59). Традиційні сюжети та образи. Вип.1.- Чернівці: Рута, 1995. - С.3 - 15.
40. Гадамер Г.Г. Герменевтика і поетика. Вибрані твори. - К.: Юніверс, 2001. - 288 с.
41. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури.- К.: Либідь, 2001.- 486 с.
42. Гальчук О. Поетичне осмислення Миколою Зеровим світової культурної спадщини // Дивослово. - 1997. - № 8. - С.5 - 8.
43. Гальчук О. Античні традиції у творчості М.Зерова: Автореф. дис... канд філологічних наук: 10.01.01. // Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К.,1998. - 17 с.
44. Гаспаров М.Л. Художественный мир М.Кузмина. Тезаурус формальный и тезаурус функциональный // Гаспаров М.Л. Избранные труды: В 3-х томах. - Т.2. - М.: Языки русской культуры, 1997. - С.416 - 434.
45. Гачев Г. Национальные образы мира. - М.: Сов. писатель, 1988. - 488 с.
46. Гачев Г. Жизнь художественного сознания: Очерки по истории образа. Ч.1. - М.: Искусство, 1972. - 200 с. .
47. Гей Н.К. Искусство слова. - М.: Наука, 1967. - 362 с.
48. 47. Гей Н.К. Стиль как "внутреняя логика" литературного развития // Смена литературных стилей. На материале русской литературы Х1Х-ХХ вв. - М.: Наука, 1974. - С.345 -381.
49. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика, стиль. - М.: Наука, 1975. - 469 с.
50. Геник-Березовська З. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. - К.: Гелікон, 2000. - 368 с.
51. Гиршман М.М. Литературное произведение: теория и практика анализа. - М.: Высшая школа, 1991. - 159 с.
52. Гиршман М.М. Стиль // Литературоведческий сборник. - Вып.3. - Донецк: ДонНУ, 2000. - 260 с.
53. 52. Горанов К. Художественный образ и его историческая жизнь. - М.: Искусство, 1979. - 519 с.
54. 53. Горанов К. Художественный образ и его историческая жизнь. - М.: Искусство, 1979. - 519 с.
55. Гречанюк С. М.К. Зеров "До джерел" // Гречанюк С.С. На тлі ХХ століття. Літературно - критичні нариси. К.: Рад. письменник, 1990. - С.3 - 58.
56. Гречанюк С. Один із "ґрона п'ятірного" (Павло Филипович). - Там само. - С.59 - 99.
57. Ґроно нездоланих співців. Літературні портрети українських письменників ХХ сторіччя. - К.: Укр. письменник, 1997. - 283 с.
58. Грушевський М. С. Наша політика. - Львів,1911. - 120 с.
59. Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми // Слово і Час. - 1995. - № 2. - С.
60. Гундорова Т. Ранній український модернізм: до проблеми естетичної свідомості // Радянське літературознавство. - 1989. - № 12. - С.3 - 8.
61. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. - Львів: Літопис, 1997.- 297 с.
62. Далавурак С.В., Лесин В.М. Ужинок бентежного поета // Загул Д.Ю. Поезії. - К.: Рад. письменник,1990. - С.5 - 26.
63. Даниленко П. Утвердження форми сонета в українській поезії // Праці Одеського університету. - Т.148.- Вип. 2.- 1958. - С.5 - 8.
64. Державин В. Великий поет-мислитель // Филипович П. Поезії.- Мюнхен: УВУ, 1957. - С.15 - 28.
65. Державин В. Поезія Миколи Зерова і український клясицизм // Українське Слово. Хрестоматія укр. літ - ри та літ. критики ХХ ст.: У 4-х кн. Кн.1. - К.: Рось,1994. - С. 522 - 541.
66. Державин В. Поезія Юрія Клена та її місце в українському письменстві // Український самостійник. - 2 листопада 1952. - С.3.
67. Державин В.Проблема клясицизму та систематика літературних стилів // МУР. - Зб.2. - Мюнхен, Карлсфельд. - 1946. - С.19 - 36.
68. Дзюба І. Він хотів "жить, творити на своїй землі..." // М.Драй-Хмара. Вибране. - К.: Дніпро,1989. - С.5 - 39.
69. Дмитрів Я. Сонетарій Миколи Зерова // Слово і Час.- 1994. - № 7. - С.47 - 53.
70. 69. Добрянський А. Становлення форми сонета в українській літературі // Вопросы литературоведения и языковедения: Сборник аспирантских работ Черновицкого университета. - Львів: Вид-во Львівського університету, 1964. - С.174.
71. Домонтович В. Болотяна Лукроза // Літературна панорама. 1990.- К.: Дніпро,1990. - С.291 - 297.
72. Донцов Д. Дві літератури нашої доби.- Львів: Книгозбірня "Просвіта",1991.- 296 с.
73. Дорошевич А. Миф в литературе ХХ века // Вопросы литературы. - 1970. - № 2. - С.122 - 140.
74. Драй-Хмара М. Вибране. - К.: Дніпро, 1989. - 541 с.
75. Драч І. Джерела Максима Рильського // Українська мова і література в школі. - 1965. - № 3. - С.21 - 25.
76. Еллан (Блакитний) В. Твори в 2-х томах. Т.1. - К.: Художня література, 1958. - 297 с.
77. Жирмунский В.М. Избранные труды. Сравнительное литературоведение. Восток и Запад. - Л.: Наука, 1979. - 491 с.
78. Жулинський М.Г. Із забуття в безсметря (Сторінки призабутої спадщини). - К.: Дніпро,1990. - 446 с.
79. Загул Д.Ю. Поезії. - К.: Рад. письменник, 1990. - 326 с.
80. Залізні сонети. // Переклад з німецької О.Бургардта. - Х.,1925.- 126 с.
81. Зварич В. Біблійні образи в поезії неокласиків: своєрідність трансформації // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки Дрогобицького держ. пед. ун - ту ім.І.Франка. Вип.7. - Дрогобич: Коло, 2001.- С. 232 - 243.
82. Зварич В. Київ - образ-символ у поезії М.Зерова // Знак. Символ. Образ. Вып. 3: Тезисы докдадов и сообщений научного семинара по проблемам совр. семиотики. - Черкасы: ЧГУ, 1998. - С.18.
83. Зварич В. Образний культурний всесвіт у поезії Миколи Зерова // Всесвітня література в серед. навч. закладах України. - 1997. - № 3. - С.43 - 46.
84. Зварич В. Античні образи у поезії українських неокласиків // Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе. Проблемы теоретической и исторической поэтики: Материалы Международной научной конференции (3-5 октября 2000,Гродно): В 2-х частях. Ч.1. - Гродно: ГрГУ, 2001.- С.178 -183.
85. Зварич В. Образ Саломеї у поезії неокласиків // Біблія і культура: Збірник наук. статей. Вип.2. - Чернівці: Рута, 2000. - С.50 - 52.
86. Зварич В. Поетичне осмислення образу "втраченого раю" у М.Зерова // Вісник Черкаського ун - ту. Серія: Філологічні науки. Вип.11.- Черкаси: ЧГУ, 1999. - С.137 - 173.
87. Зварич В. Стилетворча роль традиційних образів у поезії неокласиків // Сучасний погляд на літературу. Науковий збірник. Вип. 3. За ред. П.П. Хропка. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2000. - С.49 - 58.
88. Зеров М.К. До джерел: Історико-літературні та критичні статті. - Краків-Львів: Українське видавництво, 1943. - 271 с.
89. Зеров М.К. Твори: У 2-х томах: Т.1. Поезії. Переклади. - К.: Дніпро,1990.- 842 с., Т.2. Історико-літературні та літературознавчі праці. - К.: Дніпро,1990. - 594 с..
90. Зражевська Н.І. Християнська культура і художня словесність: проблеми творчої рецепції // Класична спадщина і сучасне художнє мислення: Збірник наук. праць до 60-річчя М.І.Борецького. - Дрогобич-Черкаси: Коло, 2001. - С.81- 84.
91. Зубрицька М. М.Зеров: проблема діалогу з читачем // Слово і Час. - 1991.- № 9. - С.51 - 58.
92. Іванисенко В. Михайло Драй-Хмара // Дніпро.-1989. - № 10. - С.93 - 108.
93. Івашко В. Микола Зеров і літературна дискусія (1925 - 1928) // 20 - ті роки: Літературні дискусії, полеміки: Літературно-критичні статті. - К.: Дніпро,1991. - С.69 - 89.
94. Ільницький М.М. Багатогранність єдності. Проблемно-стильові тенденції сучасної української поезії. - К.: Дніпро,1984. - 239 с.
95. Ільницький М.М. Література українського відродження (напрями та течії в українській літературі 20-30-рр. ХХ ст). - Львів: Львівський обл. наук - метод. ін - тут освіти, 1994. - 70 с.
96. Калениченко Н. Українська література кінця Х1Х-поч.ХХ ст. Напрями, течії. - К.: Наукова думка, 1983. - 314 с.
97. Качуровський І. Відгуки творчості Ґете в поезії Юрія Клена // Сучасність. - 1983. - № 3. - С.18 - 30.
98. Качуровський І. Строфіка. - К.: Либідь, 1994. - 270 с.
99. Качуровський І. Творчість Юрія Клена на тлі українського парнасизму // Юрій Клен. Поезії. США, 1992. - С.5 - 21.
100. Качуровський І. Український парнасизм // Визвольний шлях. - 1983. - Кн. 4. С.472 - 484.
101. Клен Юрій. Вибране. - К.: Дніпро, 1991.- 461 с.
102. Клен Юрій. Спогади про неокласиків // Юрій Клен. Твори: У 5 - х томах. Т.3. - Торонто, Канада, 1960.
103. Клен Юрій. Твори. Т.1.- Нью-Йорк, 1992.
104. Клєщикова В. М.Зеров: "підводна" архітектоніка літературознавчого дослідження // Слово і Час. - 1998. - № 11. - С.69 - 72.
105. Клочек Г.Д. Поетика і психологія. К.: Т- во "Знання",1990. - 48 с.
106. Ковалів Ю.І. Прокляті роки Юрія Клена //&nbs