Художньо-естетичні засади неокласицизму і творчість Михайла Ореста та Ігоря Качуровського

Краткое описание

Інститут філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

УДК 82.02 19” (477)

Бросаліна Олена Геннадіївна

Художньо-естетичні засади неокласицизму
і творчість Михайла Ореста та Ігоря Качуровського

10.01.06 — теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Костенко Наталія Василівна,
Інститут філології
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка,
професор кафедри теорії літератури
та компаративістики

Київ — 2003

Зміст

Вступ

..

5

Розділ 1.

Український неокласицизм...

9

1.1. Визначення неокласицизму

9

1.2. Формування неокласицистичної течії в українській поезії.

21

1.2.1. Київські неокласики.

21

1.2.2. Учні і послідовники київських неокласиків..

29

Розділ 2.

Естетичні засади Михайла Ореста й Ігоря Качуровського в контексті естетики неокласицизму

41

2.1. Естетизм. Ідеалістична концепція Краси..

43

2.2. Артизм..

58

2.3. Традиціоналізм

71

2.4. Концепція автономності мистецтва..

86

2.5. Раціональне та ірраціональне в процесі творчості...

98

Розділ 3.

Грані неокласицистичного артизму: порівняльний аналіз індивідуальних поетик Михайла Ореста й Ігоря Качуровського....

113

3.1. Іконіка...

114

3.1.1. Система образів у поезії Михайла Ореста.

115

3.1.2. Ключові образи і мотиви в поезії Ігоря Качуровського...

138

3.2. Стилістика....

151

3.2.1. Фігури і тропи...

151

3.2.2. Лексика..

157

3.3. Віршостилістика.

161

3.3.1. Фоніка

161

3.3.2. Основні метрико-строфічні моделі в поезії Михайла Ореста.

165

3.3.3. Основні метрико-строфічні моделі в поезії Ігоря Качуровського

168

3.4. Ґенерика

172

Висновки.

177

Список використаних джерел...

181

Додаток А

198

Додаток Б

210

Додаток В

215

Для позначення віршового розміру і строфічної форми використані загальноприйняті умовні скорочення з додатком деяких нових: Х хорей; Я ямб; Д — дактиль; Ам — амфібрахій; Ан — анапест; Х3 — 3-стоповий хорей; Я4 — 4-стоповий ямб; Пеон II 4 — 4-стоповий пеон другий; Я4242 — ямб з чергуванням 4- і 2-стопових віршів; Я в 1-5 — ямб вольний із коливанням кількості стоп у віршах від 1-ї до 5-ти; Я6цн1 — 6-стоповий ямб із цезурним нарощенням на один склад; Д5цу15цу15цу12 — дактиль: сполука трьох 5-стопових цезурованих усічених на один склад віршів з одним 2-стоповим; 3.а.3-скл. — 3-складовий розмір зі змінною анакрузою; Гк — гекзаметр; Е.д. — елегійний дистих; М.сапф. — мала сапфічна строфа; Алкей — алкеєва строфа; I архілох. — перша архілохова строфа; IV асклепіад. — четверта асклепіадова строфа; С — силабічний вірш; С 4+4 — цезурований 8-складовик (октасилабік); С575 — силабічний розмір японського гайку (перший і третій вірші 5-складові, другий 7-складовий); Дк3 — 3-іктний дольник (павзник); а, b, с — римовані вірші; х — неримований вірш; а, х — вірші з чоловічим (окситонним) закінченням; А, Х — вірші з жіночим (парокситонним) закінченням; А’, Х’ — вірші з дактилічним (пропарокситонним) закінченням; ааbb — чотиривірші із суміжним (паристим) римуванням, виділені графічно; аbаb... — чотиривірші з перехресним римуванням, не виділені графічно; ААbА — чотиривірш із римуванням, як у рубаї, де b — вірш, що має внутрішню риму; В.р. — вільне римування; аbbа → В.р. чотиривірші з вільним римуванням, де перший має кільцеве (охопне) римування; Б.в. — білий, неримований вірш; Нерів. стр. — поезія з нерівними за кількістю віршів строфами; Астр. — астрофічна, не розчленована на строфи поезія.

Вступ

Cеред напрямів у світовій літературі ХХ ст. неокласицизм посідає особливе
місце, оскільки його естетичні принципи і художня практика зорієнтовані на
засвоєння і розвиток найвищих мистецьких досягнень попередніх стильових епох, не конче класицистичних, на збереження і збагачення літературної традиції, що дозволяє йому протистояти тим руйнівним тенденціям, спрямованим на знищення або ж деформацію класичних поетичних форм, які відчутно посилились протягом останніх десятиліть. Крім того, естетика неокласицизму має непроминальне значення як комплекс концепцій, заснованих на ідеалізмі та релігійному світосприйнятті, що є в сучасному світі носіями вічних цінностей Добра, Істини і Краси.
Тетяна Бовсунівська, у своїй монографії Історія української естетики першої половини XIX століття”, висловила думку, що естетика, будучи приналежною до сфери духу, може сполучатися і з філософією, і з релігією, і з версифікацією [57, 3]. Для нашого дослідження ця настанова є провідним принципом, бо ж без осягнення філософських і релігійних поглядів поетів, творчість яких перебуває в центрі нашої уваги, ми б не змогли зрозуміти їх естетичних засад, а без розуміння їх естетики не змогли б зробити правильних висновків з того багатого матеріалу, який дає аналіз їх індивідуальних поетик.
Творчість київських неокласиків перших українських неокласицистів неодноразово ставала об’єктом літературознавчих студій. Перший крок у цьому напрямі був зроблений метром школи, Миколою Зеровим (стаття Літературний шлях Максима Рильського”); після того, як творча діяльність неокласиків була насильницьки перервана, наукове вивчення їх доробку взяли на себе дослідники-еміґранти С.Гординський, В.Петров, В.Державин, Д. Штогрин, Оксана Ашер та ін.; сьогодні центр студій перемістився на Україну (монографії С.Білоконя, В.Брюховецького, Л.Новиченка, Н.Костенко; статті Г.Кочура, Д.Наливайка, М.Борецького, І. Заславського, С.Гречанюка, М.Жулинського, Л.Таран, Г.Білик, П.Дунай, Г.Радецької, М.Стріхи тощо, дисертації В.Івашка, В. Клєщикової, О.Гальчук, М.Богач, О.Вишневської). Проте, незважаючи на вагомі результати вивчення літературної спадщини київських неокласиків, дослідники досі не склали єдиної думки щодо того, чи були ці поети літературною школою, сформованою на підставі єдності стилю, чи лише гуртком однодумців, які не мали якихось спільних стильових орієнтирів. Прибічники другої точки зору, як правило, уникають терміну український неокласицизм” і заступають його терміном неокласика”, беручи це слово в лапки. Тим часом з’являються окремі публікації про творчість поетів, які продовжили стильову лінію київських неокласиків і вважали їх своїми літературними вчителями, що дає підстави говорити про український неокласицизм як повноцінну літературну течію. Найчастіше автори цих публікацій називають два імені: Михайло Орест та Ігор Качуровський.
Системний підхід до проблеми українського неокласицизму другої хвилі” був застосований тричі: у розвідці В.Державина Поезія Михайла Ореста і неоклясицизм”, у статті Ігоря Качуровського Український парнасизм” та в монографії Олександра Астаф’єва Лірика української еміграції: еволюція стильових систем”. Ми вважаємо за необхідне продовжити розробку цієї проблеми, зосередившись саме на творчості М. Ореста й І. Качуровського найконсеквентніших послідовників київських неокласиків.
Таким чином, актуальність теми даного дослідження зумовлена двома чинниками: по-перше, естетика неокласицизму є, по суті, однією з програм подолання кризових явищ у сучасній культурі; по-друге, підвищений інтерес до творчості київських неокласиків, що спостерігається останнім часом в українському літературознавстві, поширюється також на послідовників цієї літературної школи, а отже наукове введення творів М.Ореста й І. Качуровського в контекст українського неокласицизму справді необхідне. Крім того, оскільки обидва названі поети є представниками діаспори, їх книжки дійшли до українського читача з великим запізненням, тож усебічне вивчення їх літературних доробків є сьогодні нагальною потребою.
Метою дослідження є пов’язати естетику та поетику М.Ореста й
І.Качуровського з художньо-естетичними засадами неокласицизму, українського і світового.
Для досягнення цієї мети ми ставили перед собою такі завдання:
- сформулювати визначення понять класицизм”, неокласицизм”, український неокласицизм”;
- з’ясувати, яким чином в українській поезії постала неокласицистична течія, які літературні школи та окремі творчі особистості були і є до неї причетні;
- розглянути естетичні засади М.Ореста й І.Качуровського в контексті естетики українського неокласицизму, із залученням матеріалів з історії неокласицистичних течій у зарубіжних літературах;
- виявити і зіставити основні тенденції індивідуальної поетики М.Ореста й індивідуальної поетики І.Качуровського; з’ясувати, якою мірою ці тенденції відповідають художнім засадам неокласицизму.
З’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась протягом 1999-2002р. на кафедрі теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах наукової теми кафедри.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Виклад теорії класицизму і неокласицизму спирається на висновки В. Державина, І.Качуровського, Н.Костенко, російських літературознавців Б.Ярхо, В.Жирмунського, М.Гаспарова.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань застосовується описовий метод, а також кількісний і порівняльний аналіз.
Предметом дослідження є художньо естетичні засади неокласицизму, сформульовані в наукових, публіцистичних та інших нехудожніх текстах М.Ореста й І.Качуровського (а також в Орестовому поетичному циклі Ars poetica”), і втілені на практиці в їх поетичній творчості.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній докладніше, ніж в уже існуючих дослідженнях, розглядається неокласицистична естетика в інтерпретації М.Ореста і вперше систематизуються естетичні погляди І.Качуровського. Порівняльний аналіз індивідуальних поетик цих авторів також здійснюється вперше. Використовуються архівні матеріали, що досі перебували поза науковим обігом.
Практичне значення роботи визначається тим, що її результати можуть бути використані при читанні курсів теорії літератури та історії української літератури у вищих навчальних закладах, при проведенні спецкурсів і спецсемінарів, присвячених українському неокласицизму, і зокрема творчості Михайла Ореста й Ігоря Качуровського.
Апробація результатів дослідження. Окремі тези дисертації розглядалися на Віршознавчих читаннях, присвячених пам’яті проф. Галини Сидоренко (Київ, 1999р.), на міжнародній конференції Російська література напередодні третього тисячоліття: підсумки розвитку і проблеми вивчення” (Київ, 2000р.), на ювілейному вечорі в Державному музеї літератури України з нагоди сторіччя від дня народження М.Ореста (Київ, 2001р.), на П’ятому Міжнародному конґресі україністів (Чернівці, 2002р.).
Результати дослідження зафіксовані в шістьох публікаціях.

Список литературы

Висновки

Вихідними пунктами нашого дослідження стали теза про множинність класицистичних напрямів в історії світової літератури, обстоювана Дмитром Наливайком, та теза про єдність класицизму як літературного стилю, висунута Володимиром Державиним. Нагадаємо, що ця єдність ґрунтується на визначальному принципі диференціації класицизму в колі інших літературних стилів — на принципі іманентності класицистичного образу, тобто приступності цього образу для розкриття в контексті поетичного твору, без виходу за його межі (і все ж, як показала практика безпосереднього стильового аналізу, в цьому випадку краще говорити не про іманентність класицистичного образу, а про відкритість класицистичної метафори, бо державинське розуміння поетичного образу як розбіжності між нормативним і контекстуальним значеннями слова відповідає загальноприйнятому визначенню такого стилістичного явища, як троп, а тим тропом, у якому найбільше виявляється зсув значення, є саме метафора).
Огляд конкретних історичних форм класицизму в українській літературі ми розпочали з творчості київських неокласиків, бо до них, як довели Д.Чижевський, Д.Наливайко, І.Дзюба та І.Качуровський, прояви цього літературного стилю на українському мовному ґрунті не набрали системного характеру. Творчу діяльність київської неокласичної школи логічно співвіднести з останнім класицистичним напрямом в історії світової літератури — неокласицизмом.
Наявність широкого кола учнів і послідовників київських неокласиків дозволила нам розширити рамки українського неокласицизму від літературної школи до літературної течії. На користь такого підвищення статусу неокласицизму в сучасному літературному процесі промовляє також формування в повоєнний період теоретичної бази українського неокласицизму — завдяки зусиллям Володимира Державина, Михайла Ореста й Ігоря Качуровського.
Те, що Орест і Качуровський є не лише теоретиками неокласицизму, але й провідними представниками цього літературного напряму в українській поезії, спонукало нас поєднати розгляд їх естетики з порівняльним аналізом їх індивідуальних поетик.
Естетичні засади Ореста й Качуровського, як показав розгляд їх теоретичних праць, публіцистики, листування та вибраних поетичних творів, збігаються. Центральною серед них є естетизм, що відповідає естетичній програмі київських неокласиків.
Спираючись на державинське визначення естетизму, ми виявили, що культ мистецтва зближає Ореста і Качуровського з усіма історичними класицизмами, а сповідувана ними ідеалістична концепція Краси ставить їх в один ряд з європейськими неокласицистами, передусім французькими парнасцями і, знову ж таки, київськими неокласиками. Безпосередньо пов’язаний з ідеалістичною концепцією Краси Орестів магічний ідеалізм” слова.
Артизм, віртуозне володіння мистецькою технікою, є для Ореста і Качуровського засобом наближнення — через красу поезії — до абсолютно прекрасного. Тож у взірцевому мистецькому творі довершеність форми має сполучатися зі значливістю ідеї” (вислів Ореста).
Оволодіння прийомами високого артизму неможливе без творчого навчання у видатних попередників — ця суто класицистична настанова лягла в основу яскраво вираженого традиціоналізму Ореста і Качуровського. Але їх приваблює не лише класицистична лінія в історії національних літератур Західної Європи, але й великою мірою — Середньовіччя.
Концепція автономності мистецтва, що має своїм джерелом естетику Канта, була засвоєна Орестом від Державина, а Качуровським — від Бориса Ярхо, його вчителя в літературознавстві. У своїх теоретичних працях Качуровський писав про позачасовість та екстериторіальність мистецтва, але, відмежовуючи мистецтво від політики й ідеології, він, як і Орест, не протиставляв його моралі й релігії (в дусі античної калокагатії, на якій ґрунтувався естетизм київських неокласиків).
Подібно до багатьох неокласицистів, Орест і Качуровський надають великого значення ірраціональному началу в процесі творчості, але, на відміну від прибічників естетичних теорій Юнґа, вони бачать джерело поетичного натхнення не в колективному несвідомому, а в вищих сферах світової духовості, вважаючи, що істинний поет — лише медіум, передавач того, що сходить на нього від Бога. Психологічною передумовою такого містичного контакту обидва поети вважають не діонісійську одержимість, а аполлонійську споглядальність (контемпляцію).
Проведений нами аналіз естетичних концепцій Ореста і Качуровського переконливо свідчить, що їх естетика зросла на ґрунті об’єктивного ідеалізму і релігійного світосприйняття.
У третьому розділі дисертації ми мали на меті довести, що стильовою домінантою творчості Михайла Ореста й Ігоря Качуровського є саме класицизм, а також проілюструвати деякі теоретичні положення, викладені в підрозділі Артизм”.
Взоруючись передусім на стислий виклад основних ознак класицистичної поетики, поданий Державиним у розвідці Проблема клясицизму та систематика літературних стилів”, ми показали, що такі спільні риси індивідуальних поетик Ореста й Качуровського, як відкритість метафор, майстерна стилістична орнаментація тексту за допомогою фігур мислення та конструкції, культивування високої лексики, помірна і водночас вишукана фонічна організація поетичної мови, тяжіння до багатої точної рими, абсолютна перевага силабо-тонічних (класичних) розмірів у метриці, а також тенденція до закріплення певної метрико-строфічної моделі за певним жанром, — є достатніми доказами приналежності поетичних доробків обох авторів до класицизму. Поряд з тим відмітимо, що віртуозне володіння канонізованими строфами (переважно романськими), продемонстроване Орестом і Качуровським, засвідчує їх традиціоналізм і зокрема орієнтацію на артистичні досягнення київських неокласиків та французьких парнасців.
Якщо стилістика й віршостилістика Ореста і Качуровського вибудувані в одному стильовому ключі, а їх ґенерика, попри значні розходження у виборі конкретних жанрів, сформована за спільним принципом (тяжіння певного жанру до певної віршової форми), то іконіка обох поетів являє собою два абсолютно відмінні, хоча й не ізольовані, світи: світ прекрасної природи, де все — і дерева, і квіти, і зміна пір року, і чергування дня і ночі — символізує собою вічні первні ідеального світу (в Ореста), і світ, що весь час змінює свої обриси, постаючи врешті-решт як світ Старої Європи з її мистецькими скарбами (в Качуровського). Ми відзначили, що образна система Ореста є закритою, натомість образна система Качуровського — відкрита, і пов’язали це з тим, що поети тяжіють до різних типів творчої уяви: Качуровський — до психологічного, Орест — до метафізичного.
Загалом, естетичні концепції та високий артизм Михайла Ореста й Ігоря Качуровського суттєво збагачують естетику і поетику українського неокласицизму. Розробку цієї теми бажано було б продовжити в напрямі поглибленого порівняльного аналізу індивідуальних поетик М.Ореста й І.Качуровського з індивідуальними поетиками інших представників неокласицистичної течії в українській поезії, що допоможе вибудувати історичну поетику українського неокласицизму і підсумувати його артистичні досягнення.

Список використаних джерел

I. Художні твори, статті, наукові праці та інші джерела, які є об’єктом дослідження

1. Із розмов з Ігорем Качуровським / Розмову вів Олег Баган // Шлях перемоги. — 1997. — 27 березня.
2. Качуровський І. Автобіографія творча / Машинопис. — 15 с.
3. Качуровський І. В далекій гавані: Поезії / Об’єднання українських письменників Слово”. — Нью-Йорк — Буенос-Айрес, МСМLVI. — 88 с.
4. Качуровський І. Відгуки творчості Ґете в поезії Юрія Клена // Сучасність. — 1983. — № 3. — С. 18-30.
5. Качуровський І. [Відгук на перше українське видання Трофеїв” Ж. - М. де Ередіа в перекладах Д.Паламарчука] / Машинопис. — 4 с.
6. Качуровський І. Володимир Державин // Березіль. — 1993. — № 2. — С. 161-168.
7. Качуровський І. Деякі міркування над книжкою віршів Івана Багряного // Сучасність. — 2000. — № 4. — С. 154-157.
8. Качуровський І. Ескапізм як літературне явище // Визвольний шлях. — Лондон, 1973. — № 10. — С. 1099-1111.
9. Качуровський І. Кілька слів про поета [М.Ореста] // Дзвін. — 1994. — № 4. — С. 22-23.
10. Качуровський І. Король-сонет: Сонет, його історія й теорія / Машинопис. — 28 с.
11. Качуровський І. Метрика. — К.: Либідь, 1994. — 116 с.
12. Качуровський І. Містична функція літератури та українська релігійна поезія // Хрестоматія української релігійної літератури. — Мюнхен-Лондон, 1988. — Кн. 1: Поезія / Упоряд. і вступ І. Качуровського. — С. 9-25.
13. Качуровський І. Музика теплих барв // Нові дні. — 1980. — № 12.
14. Качуровський І. Над світлим джерелом: Поезії (1945-1947) / Спілка Українських Науковців, Літераторів і Мистців у Зальцбурзі. — Зальцбурґ, 1948. — 88 с.
15. Качуровський І. Несумлінна рецензія (Відповідь на статтю Яра Славутича Русифікація українського наголошування”) // Визвольний шлях. — Лондон, 1975. — № 6. — С. 756-760.
16. Качуровський І. Основи аналізи мовних форм: (Стилістика): У 2 ч. — Мюнхен-Ніжин, 1994. — Ч. 1: Лексика. — 135 с.
17. Качуровський І. Основи аналізи мовних форм: (Стилістика): У 2 ч. — Мюнхен-Київ, 1995. — Ч. 2: Фігури і тропи. — 236 с.
18. Качуровський І. Пісня про білий парус / Ін-т Літератури ім. М. Ореста. — Мюнхен, 1971. — 208 с.
19. Качуровський І. Покоління другої світової війни в літературі української діяспори // Кур’єр Кривбасу. — 2002. — № 147. — С. 120-134.
20. Качуровський І. Про поезію Михайла Ореста // Орест М. Пізні вруна: Кн. поезій п’ята / Ін-т Літератури ім. М. Ореста. — Мюнхен, 1965. — С. 5-10.
21. Качуровський І. Релігійно-містичні елементи в ліриці Михайла Ореста // Слово і час. — 1992. — № 11. — С. 14-18.
22. Качуровський І. Свічада вічности: Лірика / Ін-т Літератури ім. М. Ореста. — Мюнхен, 1990. — 208 с.
23. Качуровський І. Село: Поема / Вст. сл. І.Дзюби. — 2-е вид., доп.; Осінні пізньоцвіти: Лірика 1990-2000 рр. — К.: Ніос, 2000. — 96 с.
24. Качуровський І. Спогад про Бориса Ярхо // Соборність. — 2000. — № 1. — С. 116-119.
25. Качуровський І. Строфіка. — К.: Либідь, 1994. — 269 с.
26. Качуровський І. Творчість Михайла Ореста // Науковий збірник Укр. Вільного Ун-ту. — Мюнхен, 1992. — С. 147-166.
27. Качуровський І. Творчість Юрія Клена на тлі українського парнасизму // Клен Ю. Твори: У 4 т. — Нью-Йорк, 1992. — Т. 1. — С. 5-22.
28. Качуровський І. Транспозитивна лірика: (Маленький розділ з великої книги Ґенерика і архітектоніка”) // Пам’ятки України. — 2001. — № 1-2. — С. 12-13.
29. Качуровський І. Український парнасизм // Визвольний шлях. — Лондон, 1983. — № 4. — С. 472-483.
30. Качуровський І. Фоніка. — К.: Либідь, 1994. — 166 с.
31. [Листи І. Качуровського до Д. Нитченка] // Нитченко Д. Листи письменників: 3б. 2. — Мельборн (Австралія)-Ніжин, 1998. — С. 113-162.
32. Листи І. Качуровського до М.Ореста // Особистий архів І.Качуровського.
33. Листи І.Качуровського до О.Бросаліної // Особистий архів О.Бросаліної.
34. Листи М.Ореста до І.Качуровського // Особистий архів І.Качуровського.
35. Листи Михайла Ореста до Ігоря Качуровського / Публікацію підготував П.Ротач // Укр. засів. — 1997. — № 10-12. — С. 40-49.
36. Орест М. Держава слова: Вірші та переклади / Упоряд. та автор передм. С. Павличко. — К.: Основи, 1995. — 544 с.
37. Орест М. Заповіти Ю.Клена // Орлик. — 1948. — № 2. — С. 5-7.
38. Орест М. З записів у нотатнику // Особистий архів І.Качуровського.
39. Орест М. Кум там, де коровай”: Відкритий лист до п. А.Животка // Орлик. — 1947. — № 12. — С. 28-30.
40. [Орест М.] Михайло Орест // Пороги. — Буенос-Айрес, 1951. — № 10-12. — С. 1-2.
41. Орест М. Поезії поза збірками // Особистий архів І.Качуровського.
42. Орест М. Про автора // Ґеорґе, Стефан. Вибрані поезії / Пер. з нім. М.Ореста. — Авґсбурґ, 1952. — С. 81-84.
43. Послідовник неокласиків: Розмова з Ігорем Качуровський / Розмову провів Тарас Салига // Дзвін. — 1994. — № 1. — С. 123-128.
44. У інших серце б’ється хореєм, а в мене — ямбом...”: Розмова з Ігорем Качуровським / Розмову вів Тарас Унгурян // Хроніка-2000. — 1993. — № 3-4. — С. 2-10.

ІІ. Науково-критична література та інші джерела

45. Астаф’єв О. Лірика української еміграції: Еволюція стильових систем. — К.: Смолоскип, 1998. — 313 с.
46. Астаф’єв О. Нарис життя і творчості Ігоря Качуровського // Література української діаспори. — Ніжин, 1994. — Вип. 2. — 25 с.
47. Астаф’єв О. Таємниця особистості // Літературна Україна. — 1998. — 3 вересня. — С. 10.
48. Афасижев М.Н. Эстетика Канта. — М.: Наука, 1975. — 136 с.
49. Ахматова А. Избранная лирика. — Л.: Детская литература, 1977. — 223 с.
50. Базилевський В. Шлях до кастальських джерел // Літературна Україна. — 1998. — 3 вересня. — С. 10.
51. Бердяев Н.А. Духовное состояние современного мира // Новый мир. — 1990. — № 1. — С. 216-224.
52. Бердяев Н.А. Кризис интеллекта и миссия интеллигенции // Новый мир. — 1990. — № 1. — С. 228-231.
53. Бердяев Н.А. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990. — 175 с.
54. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. — К.: Либідь, 1998. — 406 с.
55. Білик Г. Неокласицизм як естетичний феномен // Вісник Полтавського педін-ту ім. В.Г. Короленка: Сер. Філолог. науки”. — 1998. — Вип. 1. — С. 104-108.
56. Білокінь С. Я — з покоління, що війна скосила” // Слово і час. — 1992. — № 11. — С. 11-13.
57. Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХIХ століття. — К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2001. — 344 с.
58. Бондар А. Стадія ламання” М.Рильського (1929-1934): Спроба дискурсивного аналізу // Наукові записки / Нац. ун-т Києво-Могилянська Академія”. — К.: Вид. дім Academia”, 1998. — Т. 4: Філологія. — С. 60-63.
59. Борецький М., Зварич В. Естетичні постулати київських неокласиків // Сучасний погляд на літературу: Наук. зб. /Нац. педагогічний ун-т ім. М. Драгоманова. — К., 2000. — Вип. 4. — С. 71-86.
60. Борхес Хорхе Луис. Автобиографические заметки // Борхес Хорхе Луис. Сочинения: В 3 т. — М.: Полярис, 1997. — Т. 3: Стихотворения. Устные выступления. Интервью. — С. 513-563.
61. Борхес Хорхе Луис. Цветок Колриджа // Борхес Хорхе Луис. Сочинения: В 3 т. — М.: Полярис, 1997. — Т. 2: Эссе. Новеллы. — С. 16-18.
62. Брюсов В.Я. Избранное. — СПб.: ТОО Диамант”, 1997. — 448 с.
63. Брюсов В. Научная поэзия // Избр. соч.: В 2 т. — М.: Гос. изд-во худож. литературы, 1955. — Т. 2.: Переводы. Статьи. — С. 193-209.
64. Брюховецький В. Микола Зеров: Літературно-критичний нарис. — К.: Рад. письменник, 1990. — 312 с.
65. Буало Нікола. Мистецтво поетичне / Пер. з франц. М.Рильського. — К.: Мистецтво, 1967. — 136 с.
66. Бунин И.А. Дневники // Бунин И.А. Собр. соч.: В 6 т. — М.: Худож. литература, 1988. — Т.6. — С. 309-540.
67. Бунин И.А. На поучение молодым писателям // Бунин И.А. Собр. соч.: В 6 т. — М.: Худож. литература, 1988. — Т. 6. — С. 615-618.
68. Бунин И.А. Речь на юбилее Русских ведомостей” // Бунин И.А. Собр. соч.: В 6 т. — М.: Худож. литература, 1988. — Т. 6. — С. 609-614.
69. Веселовский А. Данте и символическая поэзия католичества // Въстникъ Европы. — 1866. — Т. 4. — С. 152-209.
70. Вишневська О.А. Античність у творчості українських неокласиків, російських акмеїстів і польських скамандритів: Дис канд. філолог. наук: 10.01.05. — Луцьк, 2001. — 189 с.
71. Гаспаров М.Л. Очерк истории русского стиха: Метрика. Ритмика. Рифма. Строфика. — М.: Наука, 1984. — 319 с.
72. Гаспаров М.Л. Работы Б.И. Ярхо по теории литературы // Труды по знаковым системам. — Тарту, 1969. — Т. 4. — С. 504-514.
73. Гаспаров М.Л. Современный русский стих: Метрика и ритмика. — М.: Наука, 1974. — 487 с.
74. Гессе Герман. Нарцисс и Златоуст / Пер. с нем. В.Седельника // Гессе Герман. Собр. соч.: В 8 т. — М.: Изд. группа Прогресс — Литера; Харьков: Фолио, 1995. — Т. 4. — С. 5-246.
75. Гете Йоганн Вольфганг. Невгасима любов: Вибрані поезії / Пер. з нім. П.Тимочка. — К.: Академія, 1997. — 478 с.
76. Глазкова О. Висока модерністська генерація. Уоллес Стівенс, Михайло Орест // Слово і час. — 1998. — № 3. — С. 24-28.
77. Глобенко М. Нарис української поезії: (Уваги до книжки Ганса Коха) // Глобенко М. З літературознавчої спадщини. — Париж: Націоналістичне вид-во в Европі, 1961. — С. 19-36.
78. Гнатишак М. Літературні періоди. — Augsburg Montreal, 1979. — 16 с.
79. Гордасевич Г. Сьомий з лебединого грона // Вітчизна. — 1995. — № 9-10. — С. 142-146.
80. Гординський С. До історії видання першої збірки Михайла Ореста Луни літ”: (Матеріяли і спогади) // Слово. — Нью-Йорк, 1964. — Зб. 2. — С. 288-295.
81. Гриценко О. Авангард як традиція // Прапор. — 1989. — № 7. — С. 157-166.
82. Гумилёв Н. Жизнь стиха // Гумилёв Н. Сочинения: В 3 т. — М.: Худож. литература, 1991. — Т. 3.: Письма о русской поэзии. — С. 7-16.
83. Гумилёв Н. Стихи. Поэмы. — Тбилиси: Мерани, 1989. — 494 с.
84. Гумилёв Н. Читатель // Гумилёв Н. Сочинения: В 3 т. — М.: Худож. литература, 1991. — Т. 3.: Письма о русской поэзии. — С. 20-25.
85. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. — М.: Искусство, 1972. — 318 с.
86. Державин В. Великий осяг ідеалізму в поезії: (Михайло Орест Держава слова”. Філядельфія, 1952, накладом прихильників творчости автора, 96 сторінок) // Особистий архів І.Качуровського.
87. Державин В. Великий поет-мислитель // Филипович П. Поезії / Ін-т літературознавства при Укр. Вільному ун-ті. — Мюнхен, 1957. — С. 15-27.
88. Державин В. Дух і джерело київського неоклясицизму: (До 60-их роковин з дня народження Миколи Зерова / 26.4.1890/) // Україна і світ. — Ганновер. лютий 1951. — Зошит 4. — С. 12-18.
89. Державин В. Лист до І.Качуровського від 13.6.1948 // Особистий архів І.Качуровського.
90. Державин В. Національна література як мистецтво: (Мистецька мета і метода національної літератури) // Українське слово: Хрестоматія укр. літератури та літературної критики ХХ ст.: У 3 кн. — К.: Рось, 1994. — Кн. 3. — С. 597-608.
91. Державин В. Поезія Ж.М. де-Ередія // Пороги. — 1952. — Травень-червень. — С. 2-4.
92. Державин В. Поезія Миколи Зерова і український клясицизм // Зеров М. Sonnetarium. — Берхтесґаден: Орлик, 1948. — С. 7-52.
93. Державин В. Поезія Михайла Ореста і неоклясицизм: (З приводу збірки поезій: М.Орест. Душа і доля. Авґсбурґ, 1946, вид-во Брама Софії”) // Світання. — 1946. — № 2. — С. 17-42.
94. Державин В. Поетичне мистецтво Ольжича // Українське слово: Хрестоматія укр. літератури та літературної критики ХХ ст.: У 4 кн. — К.: Рось, 1994. — Кн. 2. — С. 578-599.
95. Державин В. Поль Валері (1871-1945) // Хроніка-2000. — 2000. — № 37-38. — С. 753-759.
96. Державин В. Проблема клясицизму та систематика літературних стилів // МУР. — Мюнхен-Карлсфельд, 1946. — Зб. 2. — С. 19-36.
97. Державин В. Проблема наслідування і стилізації // Пороги. — 1952. — Січень-лютий. — С. 20-22.
98. Державин В. Три роки літературного життя на еміграції (1945-1947) // Українське слово: Хрестоматія укр. літератури та літературної критики ХХ ст.: У 4 кн. — К.: Рось, 1994. — Кн. 3. — С. 575-596.
99. Державин В. Ш.Леконт де Ліль і поезія французького неоклясицизму (До 55-тих роковин з дня смерти) // Україна і Світ. — Ганновер, 1950. — № 2. — С. 50-53.
100. Дзюба І. Він хотів жить, творити на своїй землі” // Драй-Хмара М. Вибране. — К.: Дніпро, 1989. — С. 5-39.
101. Дионисий Ареопагит. О божественных именах. О мистическом богословии /Тексты, пер. с древнегреч. — СПб.: ГлаголЪ, 1995. — ХХІІІ, 370 с.
102. Драй-Хмара М. Вибране. — К.: Дніпро, 1989. — 542 с.
103. Жирмунский В.М. На путях к классицизму: (О.Мандельштам — Tristia”) // Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. — Л: Наука, 1977. — С. 138-141.
104. Жирмунский В.М. О поэзии классической и романтической // Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. — Л: Наука, 1977. — С. 134-136.
105. Жирмунский В. Рифма, её история и теория // Жирмунский В. Теория стиха. — Л: Сов. писатель, 1975. — С. 235-430.
106. Заславський Ісай. З етюдів про неокласиків // Сучасність. — 1997. — № 7-8. — С. 87-103.
107. Заславський Ісай. Поет, брат поета // Дивослово. — 1997. — № 5-6. — С. 12-15.
108. Затонський Д. Негативний катехізис у дев’яти запитаннях і відповідях // Слово і час. — 2002. — № 7. — С. 4-14.
109. Зварич В. Образний культурний світ у поезії Миколи Зерова // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 1997. — № 3. — С. 43-46.
110. Зеров М. Василь Елланський // Зеров М. Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 562-567.
111. Зеров М. Євразійський ренесанс і пошехонські сосни // Зеров М. Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 573-581.
112. Зеров М. Європа — Просвіта — Освіта — Лікнеп // Зеров М. Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 568-573.
113. Зеров М. З епістолярії // Вітчизна. — 1988. — № 3. — С. 155-161.
114. Зеров М. [Конспект доповіді] /Арх. ЦНБ ім. В.І. Вернадського АНУ. — Фонд ХХХV. — № 46. — Арк. 1.
115. Зеров М. Літературний шлях Максима Рильського // Зеров М. Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 547-562.
116. Зеров М. Наші літературознавці і полемісти //Зеров М. Українське письменство / Упор. М. Сулима. К.: Вид-во С. Павличко Основи”, 2003. С. 521-549.
117. Зеров М. Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 1: Поезії. Переклади. — 844 с.
118. Зеров М. У справі віршованого перекладу //Зеров М. Українське письменство / Упоряд. М. Сулима. К.: Вид-во С. Павличко Основи”, 2003. С. 609-624.
119. Зеров М. Catalepton / Ред. і післямова М. Ореста. — Філядельфія: Київ, 1951. — 80 с.
120. Зеров М. Sonnetarium. — Берхтесґаден: Орлик, 1948. — 196 с.
121. Ізарський О. Михайло Орест у листах // Сучасність. — 1964. — № 3. — С. 49-61.
122. Ізарський О. Михайло Орест у листах: (Закінчення) // Сучасність. — 1964. — № 4. — С. 70-81.
123. Ільницький М. Вірші з далеких гаваней // Дзвін. — 1992. — № 7-8.— С. 19-21.
124. Ільницький М. Замкнене в магії слова // Дзвін. — 1994. — № 4. — С. 21-22.
125. Ільницький М. Навала форм, і почувань, і слів” // Гординський С. Колір і ритми: Поезії. Переклади. — К.: Час, 1997. — С. 5-16.
126. Кант И. Критика способности суждения / Пер. с нем. — М.: Искусство, 1994. — 367 с.
127. Квінт Горацій Флакк. Послання до Пісонів: (Про поетичне мистецтво) // Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія. — Львів: Світ, 2000. — С. 124-130.
128. Класична пластика і контур строгий: З листування Миколи Зерова / Публікація І.Лисенка // Україна. — 1990. — № 17. — С. 4-5.
129. Клен Ю. Бій може початися // Звено. — Інсбрук, 1946. — № 3-4. — С. 55-64.
130. Клен Ю. Вибране. — К.: Дніпро, 1991. — 461 с.
131. Клен Ю. Попіл імперій // Клен Ю. Вибране. — К.: Дніпро, 1991. — С. 131-356.
132. Клен Ю. Спогади про неокласиків // Україна. — 1990. — № 21. — С. 61-62.
133. Клєщикова В. М.Зеров: Підводна” архітектоніка літературного дослідження // Слово і час. — 1998. — № 11. — С. 69-72.
134. Костенко Н. Врятує вроду і себе людина” // Филипович П. Поезії. — К.: Рад. письменник, 1989. — С. 5-45.
135. Костенко Н.В. Максим Рыльский — мастер украинского классического стиха. — К.: Изд-во при Киев.гос. ун-те издат. объединения Выща школа”, 1988. — 199 с.
136. Костенко Н.В. Метричний довідник до віршів Тараса Шевченка: Метод. розробка з курсу віршознавства: (Розділи: Історія українського віршування; Метрика. Фоніка. Строфіка). — К.: Вид.-поліграф. центр Київ. ун-т”, 1994. — 39 с.
137. Костенко Н.В. Українське віршування ХХ століття. — К.: Либідь, 1993. — 232 с.
138. Костецький І. Гостина в печерників // Українські вісті. — 1950. — № 6. — С. 3-4.
139. Кошелівець І. Про редактора цього збірника // Безсмертні: Зб. спогадів про М.Зерова, П.Филиповича і М.Драй-Хмару / Ред. текстів та прим. М.Ореста. — Мюнхен, 1963. — С. 5-16.
140. Курилов А.С. О сущности понятия классицизм” и характере литературно-художественного развития в эпоху классицизма // Русский и западноевропейский классицизм: Проза. — М.: Наука, 1982. — С. 3-31.
141. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ ст. — К.: Либідь, 1997. — 222 с.
142. Леконт де Лиль, Шарль. Из четырёх книг: Стихи / Пер. с франц. И.Поступальского. — М.: Гос. изд-во худож. литературы, 1960. — 215 с.
143. Лихачёв Д.С. Великие стили и стиль барокко // Лихачёв Д.С. Историческая поэтика русской литературы. Смех как мировоззрение и др. работы. — Санкт-Петербург: Алетейя, 1999. — С. 168-176.
144. Лосев А.Ф. Конспект лекций по эстетике Нового времени: (Публикация А.А. Тахо — Годи) // Лит. учёба. — 1990. —