СИНТЕТИЗМ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ ІВАНА ФРАНКА (ПРОЗА ПОЧАТКУ ХХ СТ.)

Краткое описание

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ДУРКАЛЕВИЧ ВІКТОРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 821.161.2’3 (477.83) 20”
Д 84

СИНТЕТИЗМ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ ІВАНА ФРАНКА
(ПРОЗА ПОЧАТКУ ХХ СТ.)

10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Андрусів Стефанія Миколаївна

Дрогобич 2006

ЗМІСТ
Вступ.....................................................................................................................4
Розділ 1. ПРОБЛЕМА СИНТЕЗУ У ТВОРЧОСТІ І. ФРАНКА В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ФРАНКОЗНАВСТВІ...........................14
1.1. Пізня проза І.Франка: основні тенденції її прочитань...............................14
1.2. Сойчине крило” І.Франка: історія прочитань............................................21
1.3. Повість Великий шум”: конфлікт інтерпретацій.......................................27
1.4. Відкритість твору як визначальна засада його різночитань.......................41
Розділ 2. СИНТЕТИЗМ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА ЗАСАДА ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ І МОДЕЛЮВАННЯ ХУДОЖНЬОЇ КОМУНІКАЦІЇ І.ФРАНКА.................................................................................................................49
2.1. Концепція автора у літературознавчих розмислах І.Франка..................50
2.2. Корелятивна пара автор-твір” у літературознавчій концепції І.Франка..............................................................................................................60
2.3. Літературознавчі рефлексії І.Франка над комунікативною діадою читач-твір”........................................................................................................74
2.4. Комплекс методологій дослідження ключ до розуміння синтетизму творчого мислення І.Франка.............................................................................81
Розділ 3. ПРОЗА І.ФРАНКА ПОЧАТКУ ХХ СТ. ЯК ЯВИЩЕ ХУДОЖНЬОГО СИНТЕЗУ...................................................................................93
3.1. Переклад як джерело творчого імпульсу І.Франка.................................93
3.1.1. Семантика й символіка імені у перекладеному й новому творах (на прикладі новели Сойчине крило”)..................................................................97
3.1.2. Роль заголовку у формуванні інтерпретаційної перспективи нового твору (на прикладі повісті Великий шум”).................................................104
3.2. Інтертекстуальний горизонт Франкової прози початку ХХ ст.: реалізація стратегії автор як читач для інших”...........................................109
3.2.1. Асоціативне поле образної діади Марія-Хома.................................115
3.2.2. Інтертекстуальне прочитання повісті Великий шум”....................127
3.3. Неоднорідність тексту як джерело його інтерпретаційного потенціалу..138
3.3.1. Неначе сон” й Син Остапа”: репрезентація онейричної дилогії..138
3.3.2. Як Юра Шикманюк брів Черемош” й Терен у нозі”: реалізація стратегії текст у тексті”.........................................................................................143
Розділ 4. МІФОПОЕТИЧНИЙ ВИМІР ФРАНКОВОЇ ПРОЗИ ПОЧАТКУ ХХ СТ. ЯК ОКРЕМИЙ СИНТЕТИЧНИЙ ТЕКСТ”...................................................149
4.1. Образ цілого чоловіка” у пізній” прозі І.Франка.......................................154
4.2. Міфосимволіка Франкових творів початку ХХ ст........................................167
Висновки.................................................................................................................178
Бібліографія............................................................................................................183

ВСТУП
Серед розмаїття тем і проблем у сучасному українському франкознавстві домінує зацікавлення пізнім” І. Франком, І. Франком так званого смеркального періоду” (Я. Мельник) його літературно-культурної діяльності. У багатьох наукових дослідженнях здійснюється спроба по-новому прочитати (перечитати)[1] низку прозових творів І. Франка цього періоду, серед яких Сойчине крило” (1905), Як Юра Шикманюк брів Черемош” (1906), Терен у нозі” (1906), Великий шум” (1907), Син Остапа” (1908), Неначе сон” (1908), які тривалий час або замовчувалися, або (досить часто) розглядалися крізь призму вульгарно-соціологічних стереотипів.
Перечитування Франкових текстів пов’язується із процесом зміни парадигм у літературознавчому дискурсі. Як зауважує Г. Грабович, момент переходу від одних усталених парадигм до інших [...] знаменує основну внутрішню динаміку інтелектуального процесу і заразом його закорінення в історичному, а отже ідеологічному та культурному вимірах” [63; 575]. Про те, що у сучасному франкознавстві відбувається активна зміна парадигм, свідчить наявність різноманітних методологій та теоретичних підходів до пізньої” прози письменника. Плюралізм інтерпретаційних практик сприяє витворенню нового рецептивного поля, в якому багатоаспектно розкривається своєрідність творчого мислення І. Франка зламу століть.
Ключовим поняттям, яким оперують сучасні франкознавці, досліджуючи пізню” прозу письменника, є поняття синтезу. Концептуальний діапазон цього поняття є досить широким і охоплює характеристику завершального етапу Франкової діяльності крізь призму таких категорій, як творчий метод, особливості стиле- й жанротворення, а також функціонування ейдологічного виміру творів. Поняття синтезу витлумачується як активне експериментування митця із жанрами, стилями, образами, але ступінь теоретико-літературознавчого розкриття цього поняття є неоднаковим. Не в усіх проаналізованих працях поняття синтезу є центральною категорією.
Про явище синтезу художніх традицій розвинутих європейських літератур” і його вплив на формування творчого методу І. Франка говорить Т. Гундорова [82; 226]. Діалектичне розуміння синтезу пропонує Р. Голод у своїй статті Синтезуюча здатність як головна риса творчого методу І. Франка”. Р. Голод вказує на те, що творчий метод І. Франка є багатовимірний й не піддається чіткому окресленню, такий метод не можна назвати ні однозначно реалістичним, ні романтичним, ні натуралістичним, ні модерністським, оскільки головною його рисою є синтезуюча здатність, завдяки якій Франко міг збагачувати власний арсенал засобів художнього зображення елементами кожного із зазначених літературних напрямів, поєднуючи часом непоєднувані” на перший погляд начала: аполлонівське і діонісійське, раціо та емоціо, розум і почуття, матеріалізм й ідеалізм, фактографізм” і фантазування” [50; 157]. До проблеми спадкоємності і синтезу культур у творчому доробку І. Франка звертається Я. Ісаєвич [113].
Поняттям синтезу користується й М. Легкий. У його студіях над повістю Великий шум” вказане поняття набуває рис універсальної характеристики, завдяки якій розкривається непересічність цього Франкового твору, особливості його модерної поетики. М. Легкий зауважує, що специфіка повісті Великий шум” полягає у тому, що цей твір можна без пребільшення назвати синтезом усіх стильових та ідейно-естетичних пошуків письменника, своєрідним підсумком усього його творчого шляху” [127; 78]. Роль і значення неусвідомлюваного чинника у процесах творчого синтезу” досліджує Р. Піхманець на прикладі теоретико-літературознавчих розважань І. Франка [187].
Жанрові особливості пізньої прози І. Франка досліджує І. Денисюк, який звертає увагу на сплав різних родових та видових цінностей” [88; 43] новели Сойчине крило”, завдяки чому, на його думку, й витворюється ефект новизни твору, науковець веде також мову про стильовий синтез Франка-новеліста [87; 262]. Поняттям синтезу (у генологічному аспекті) оперує й М. Гуняк у статті Новаторство поетики повісті Івана Франка Великий шум”, наголошуючи на тому, що повість Великий шум” може вважатися синтезом його (І. Франка В.Д.) художньої діяльності” [84; 15] у повістевому жанрі. На синтез епічної й ліричної, епічної й драматичної розповіді” у Франковій прозі останніх десятиліть звертає увагу М. Ткачук [205; 6].
Явище синтезу у творчості І. Франка осмислювалося і в категоріях національне” та християнське” [78]. З. Гузар пише про те, що синтез Франка полягав у ствердженні Євангельської правди та національної ідеї” [77; 119].
Поняття синтезу, як видно із наведених вище прикладів, є досить містким і багатоаспектним, тому саме воно, на нашу думку, є набільш доречним і найбільш відповідним для спроби осмислення феномену Франкової творчості, особливо пізнього її періоду.
Дисертаційне дослідження Синтетизм творчого мислення Івана Франка (проза початку ХХ ст.)” є спробою узагальнення існуючих вже інтерпретаційних практик, у яких поняття синтез конкретизувалося поняттями жанр, стиль, метод та ін., а також спробою окреслення явища синтезу у творчості І. Франка як важливої категорії творчого мислення письменника, отже, як окремого об’єкта наукового дослідження, що його у дисертаційній праці позначаємо робочим терміном синтетизм творчого мислення І. Франка.
Поняття синтезу” як домінуючої властивості творчого мислення митця запозичуємо у самого І. Франка, який наголошував на тому, що [...] поетова задача зовсім противна аналізу: з розрізнених явищ, які підпадають під наші змисли, сотворити цілість, пройняту одним духом, оживлену новою ідеєю, сотворити новий, безсмертний животвір. Се синтез в найвищім розумінні сього слова (підкреслення наше. В.Д.)” [274; 110]. Із наведеного фрагменту видно, що І. Франкові йдеться про синтез як іманентну властивість творчих зусиль митця. Тому вважаємо за можливе, а у межах нашого дослідження й за необхідне, трансформувати поняття синтез” у робочий термін синтетизм творчого мислення”, який глибше відбиватиме багатогранність Франкової прози початку ХХ ст. Під поняттям синтетизм творчого мислення розуміємо унікальну здатність митця до моделювання відкритих художніх текстів, зорієнтованих на активну співпрацю читача й низку інтерпретаційних альтернатив.
На семантику робочого терміна у дослідженні значною мірою вплинуло осмислення поняття творче мислення/творча свідомість”, запропоноване Ю. Лотманом, на думку якого, кожна свідомість містить у собі здатність до логічних операцій, тобто до трансформації певних вихідних висловлювань згідно з визначеними алгоритмами, й елементи творчого мислення. Останнє пов’язується зі здатністю трансформувати вихідні висловлювання непередбачуваним чином” [139; 196].
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена кількома підставовими чинниками, а саме: 1) потребою виявлення й обґрунтування спільного (креативного) знаменника, своєрідного ключового інваріанта творчого мислення письменика, завдяки якому з’являється й функціонує світ його художнього слова; 2) необхідністю перечитування творів І. Франка крізь призму поліметодологічного підходу, для якого ці твори якнайкраще надаються; 3) потребою концептуального впорядкування особливостей рецептивного поля, яке виникло навколо пізньої прози І. Франка внаслідок активного звернення до неї кількох поколінь дослідників.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка на кафедрі теорії та історії української літератури, серед наукових пріоритетів якої комплексне дослідження творчої спадщини І. Франка із сучасних теоретико-методологічних позицій, а також вивчення інтерпретаційного потенціалу класичних творів української літератури.
Об’єкт дослідження явище синтетизму як підставовий механізм творчого мислення І. Франка та моделювання текстів його прози початку ХХ ст.
Предмет дослідження особливості поетики найбільш репрезентативних з погляду реалізації синтетизму творчого мислення І. Франка прозових творів початку ХХ ст., а саме: Великий шум”, Сойчине крило”, Як Юра Шикманюк брів Черемош”, Неначе сон”, Син Остапа”, Терен у нозі”.
Мета дослідження комплексне (поліметодологічне) осмислення явища синтетизму творчого мислення І. Франка, його реалізації у пізній прозі письменника.
Основні завдання роботи полягають у тому, щоб:
1) з’ясувати найважливіші мистецькі ознаки Франкових творів початку ХХ ст., які сприяли й сприяють формуванню навколо них неоднорідного інтерпретаційного поля;
2) розглянути й докладно охарактеризувати низку теоретико-літературних поглядів І. Франка, які дозволять глибше збагнути особливості синтетизму творчого мислення письменника, його розуміння таких підставових категорій художньої комунікації, як автор”, твір”, читач”;
3) обґрунтувати необхідність застосування багатоаспектного (поліметодологічного) витлумачення, яке сприяло б глибшому зрозумінню явища синтетизму визначальної засади творчого мислення І. Франка;
4) дослідити, яким чином реалізується явище синтетизму творчого мислення на прикладі пізньої прози І. Франка;
5) актуалізувати інтерпретаційний потенціал Франкової прози початку ХХ ст.
Методологічна база дослідження охоплює: 1) теоретико-літературознавчі погляди І. Франка на природу функціонування творчого мислення митця, а також на особливості розгортання художньої комунікації, її базових понять автор”, твір”, читач”; 2) структурально-семіотичне прочитання (Р. Барт, Ю. Лотман, У. Еко) літературних текстів; 3) теорія міфу (М. Еліаде); 4) психоаналітичні концепції З. Фройда і К.-Ґ. Юнґа. Методологічним орієнтиром стали також праці теоретиків літератури Андрусів C., Гольберга М., Грабовича Г., Гром’яка Р., Зборовської Н., Калиниченко Н., Поліщука Я., Ткаченка М., а також франкознавчі дослідження Войтюка А., Голода Р., Гром’яка Р., Гузара З., Гундорової Т., Гуняка М., Денисюка І., Євшана М., Журавської І., Ільницького М., Комариці М., Легкого М., Мельник Я., Михайлина І., Мороза О., Мочульського М., Пастуха Т., Пахльовської О., Піхманця Р., Пустової Ф., Скупейка Л., Тихолоза Б., Ткачука М., Тодчук Н., Фізера І., Чопика Р. та ін.
Основними методами дослідження є: структурально-семіотичний метод (дозволяє виокремити і проаналізувати певні структуротворчі константи пізньої Франкової прози); контекстуальний (сприяє глибшому усвідомленню оригінальності пізніх творів І. Франка у порівнянні із: а) іншими творами цього ж письменника; б) його літературознавчими настановами; в) творами інших митців); психоаналітичний (дозволяє по-новому розглянути екзистенційний вимір творів, особливості я-концептуальної структури персонажів); метод архетипного витлумачення (поглиблює розуміння антропологічного виміру пізніх Франкових творів, архетипної символіки й варіантного втілення ініціаційної схеми персонажів); метод докладного прочитання (актуалізує інтерпретаційний потенціал творів, дає нове асоціативне насвітлення образів, тем, мотивів пізньої прози І. Франка); рецептивний (засада незлиття горизонтів дотримання комунікативної дистанції твору й читача сприяє об’єктивному витлумаченню твору); герменевтичний (принцип герменевтичного кола дозволяє докладніше розглянути й проаналізувати корелювання цілого” (синтетизм творчого мислення) й частини” реалізації цього явища у конкретних творах І. Франка).
Наукова новизна дослідження. Пропонована праця перше в українському літературознавстві системне висвітлення особливостей мистецької природи пізньої Франкової прози крізь призму поняття синтетизм творчого мислення”. У кандидатській роботі виокремлено наявність сформованого за кілька останніх років інтерпретаційного нурту у франкознавчих студіях, де розглядаюється специфіка творчої діяльності І. Франка за допомогою багатоаспектного поняття синтез”. Кандидатське дослідження є спробою поглиблення названого типу студій завдяки впровадженню нового теоретико-літературного поняття синтетизм творчого мислення”, під яким розуміємо динамічний креативний механізм мислення письменника, який сприяв появі нових Франкових текстів останнього десятиліття його літературно-культурної діяльності.
Запропоноване у кандидатській дисертації поняття синтетизм творчого мислення” дозволило, по-перше, вийти поза межі опрацьованих вже категорій жанру, стилю, методу, по-друге, сприяло якісно новому прочитанню аксіологічного, онтологічно-метафізичного й антропологічного вимірів пізніх творів І. Франка. Наукова новизна дисертації полягає й у тому, що вона є першою спробою теоретико-літературної реконструкції концептуальної схеми автор-твір-читач, зафіксованої у численних (епістолярій, публіцистика, наукові й художні тексти) висловлюваннях І. Франка.
У роботі здійснена спроба цілісного переосмислення явища синтетизму як універсального механізму творчого мислення і моделювання художньої комунікації у творах І. Франка початку ХХ ст. За допомогою поліметодологічного підходу вдалося розглянути Франкові твори (Великий шум”, Сойчине крило”, Як Юра Шикманюк брів Черемош”, Неначе сон”, Син Остапа”, Терен у нозі”) як єдиний багатовимірний художній текст, відкритий на активний діалог із читачем. Систематизовано і проаналізовано основні тенденції формуванння витлумачувальних моделей у сучасному українському франкознавстві як результату звернення до творів письменника кількох поколінь дослідників. Актуалізовано інтерпретаційний потенціал аналізованих творів і запропоновано нові можливості їх прочитання.
Теоретичне і практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані у нормативних теоретичних та історико-літературних курсах, спецкурсах і спецсемінарах, присвячених проблемам художньої комунікації, творчим принципам Франкового мислення, особливостям побудови та функціонування Франкової прози кінця ХІХ початку ХХ ст.; враховані при написанні дипломних та курсових робіт з проблем теорії та історії літератури, а також при створенні монографій, підручників і навчально-методичних посібників зі спорідненої проблематики.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри теорії та історії української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Основні теоретичні положення викладено в доповідях, виголошених на наукових конференціях Іван Франко і питання модернізації української літератури межі ХІХ- ХХ ст.” (Дрогобич, 2000); Іван Франко і питання релігії” (Дрогобич, 2001) та Іван Франко і польська культура” (Дрогобич, 2002); VIII семінарі творчої молоді України Самовизначення в координатах сучасності: людина, культура, нація” (Ірпінь, 2002); ХVI, XVII, XVIII, XIX та ХХ щорічних наукових франківських конференціях (Львів, 2001 2005); Міжнародному симпозіумі Orbis terrarium Івана Франка” (Дрогобич, 2005); Міжнародній науковій конференції Біблія в українській літературі” (Люблін, 2005); VIII Міжнародній славістичній конференції молодих науковців Світ слов’ян у мові і культурі” (Побєрово, 2006); Міжнародній науковій конференції Етнокультурні цінності і сучасна філологія” (Рівне, 2006), Міжнародній науковій конференції Українська література ХІХ-ХХІ ст. в європейському контексті” (Люблін, 2006), Всеукраїнській науковій конференції Творчість І.Я. Франка в контексті української духовності” (Житомир, 2006), щорічних звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Основний зміст роботи викладено у таких публікаціях:
1. Дуркалевич В. Єврейська тема” у двох редакціях повісті Івана Франка Петрії і Довбущуки”: рух тексту-твору// Українське літературознавство. Зб. наук. праць, 2003. Вип. 66. С. 47 54.
2. Дуркалевич В. Художня проза Івана Франка fin de siécle: реконструкція самості// Слово і час. 2005 № 11. С. 7 14.
3. Дуркалевич В. Символічний код текстуального простору художньої прози І. Франка початку ХХ ст.// Studia methodologica. Випуск 15. Тернопіль, 2005. С. 52 57.
4. Дуркалевич В. Синтетизм як визначальний принцип образотворення Франкової прози початку ХХ ст.// Вісник Житомирського університету імені Івана Франка. Житомир, 2006. Вип. 26. С. 138 142.
Тези доповідей на конференціях:
5. Дуркалевич В. Жидівська тема” у двох редакціях повісті Івана Франка Петрії і Довбущуки”: рух тексту// Тези доповідей шістнадцятої щорічної наукової конференції, присвяченої 145-річчю від дня народження Івана Франка (17 19 жовтня 2001 року)/ Відп. ред. Л. П.Боднар. Львів, 2002. С. 53 54.
Додаткові публікації:
6. Дуркалевич В. Сповідальний дискурс як націоекзистенційний репрезентант біблійного аксису у творчості Івана Франка// Франкознавчі студії. Зб. наук. праць/ Ред. кол. Є. Пшеничний (голов. ред.), А. Войтюк, В. Винницький та ін. Дрогобич: Вимір, 2002. Випуск другий. С. 39 68.
7. Дуркалевич В. Поза межами статті, або нетристанівський архетип любови у двох новелах fin de siécle// Франкознавчі студії. Зб. наук. праць/ Ред. кол. Є. Пшеничний (голов. ред.), А. Войтюк, Л. Винар та ін. Дрогобич: Коло, 2005. Випуск третій. С. 168 174.
8. Дуркалевич В. Хома Кремінь, або ще одна загадка Сойчиного крила” // Франкознавчі студії. Зб. наук. праць/ Ред. кол. Є. Пшеничний (голов. ред.), А. Войтюк, Л. Винар та ін. Дрогобич: Коло, 2005. Випуск третій. С. 175 184.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі Вступу, чотирьох розділів, Висновків та бібліографії (328 позицій). Загальний обсяг дисертації 216 сторінок, з них 178 сторінок основного тексту.

[1] Важливість перечитування Франкового доробку підкреслює Р.Гром’як, пишучи про те, що сучасні літературознавці, до якого б покоління вони не належали, мають поважний обов’язок: знову перечитати всі твори І.Франка, витлумачити їх сенс для сучасних читачів, зважаючи при тім на волю автора, на історико-культурний контекст і на рівень і можливості новітньої науки про літературу. Йдеться про те, що йменується тепер реінтерпретацією давніх текстів”[68; 377].

Список литературы

ВИСНОВКИ
Явище синтезу у творчості І. Франка досі не осмислене ще достатньою мірою. Запропоноване кандидатське дослідження стало спробою аналізу цього феномена творчого мислення письменника шляхом комплексного поліметодологічного аналізу. У дисертації окреслено широкий проблемний діапазон досліджуваного явища, що спонукало до пошуку відповідного літературознавчого поняття для осмислення його найсуттєвіших ознак. Запропоновано розглянути явище синтезу як іманентну властивість творчого мислення І. Франка, яка в особливий спосіб реалізувалася у його пізній” прозі, окреслюючи його терміном синтетизм творчого мислення”.
Теоретико-літературознавче поняття синтетизм творчого мислення” виникло у результаті узагальнення спостережень над поетикою таких Франкових творів, як: Великий шум”, Сойчине крило”, Як Юра Шикманюк брів Черемош”, Терен у нозі”, Син Остапа”, Неначе сон”, а також Франкових висловлювань про природу творчого синтезу й специфіку діяльності артиста-синтетика” й осмислення явища синтезу у творчості І. Франка у сучасному франкознавстві. Не менш важливим чинником появи запропонованого робочого терміна був вплив сучасного літературознавства та культурологічної методології, зокрема семіотики культури.
Показано, що у сучасному літературознавчому дискурсі спостерігається жваве зацікавлення пізніми творами І.Франка. Існує чимало визначень, за допомогою яких намагаються окреслити сутність феномену пізнього І. Франка. Говорять про модернізм”, гуманітаризм”, неоромантизм”, неокласицизм”, модерністичний фольклоризм” та ін. Особлива увага звертається на такі риси Франкової прози початку ХХ ст., як: парадоксальність, нереалістичність, параболізм й амбівалентність образо- й сюжетотворення. Ключові категорії, за допомогою яких розглядаються підставові властивості досліджуваних творів можна згрупувати у вигляді відповідних опозицій. Серед найчастіше вживаних опозицій вказані такі, як: сакральне/профанне”, реальне/ірреальне”, буденне/виняткове”, вічне/минуще”, чоловіче/жіноче” та ін. Доведено, що особливу нішу у контексті літературознавчних студій над пізніми творами І. Франка займають праці, у яких особливості його прози пов’язуються із поняттям синтезу жанрового, проблемно-тематичного, стильового, образного. Пізня Франкова проза завдяки численним різночитанням, що базуються на сучасних теоретико-літературних підходах, постає як багатовимірний текст, який не припиняє генерувати нові множинні смисли.
Проза І. Франка (Великий шум”, Сойчине крило”, Як Юра Шикманюк брів Черемош”, Терен у нозі”, Син Остапа”, Неначе сон”) представлена як єдиний художній вимір, у якому поглиблюється митцева візія людини і світу, що яскраво відбивається на рівні поетики творів: посилюється інтертекстуалізація і міфопоетизація, еволюціонують сталі для Франкових творів образи-архетипи; ускладнюється структура текстового простору (принцип побудови тексту у тексті”).
У дисертаційному дослідженні Синтетизм творчого мислення Івана Франка (проза початку ХХ ст.)” проаналізовано Франкові погляди на роль і значення взаємин, які виникають на рівні тріади автор твір читач”, що дозволило вести мову про синтетизм як визначальну засаду моделювання художньої комунікації. Із проаналізованих джерел І. Франко постає як автор цілісної і багатовимірної комунікативної стратегії, у якій органічно охоплені усі компоненти комунікативної тріади автор твір читач”. Доведено, що синтетизм Франкового мислення активно проявився й на рівні моделювання кожного із компонентів зазначеної тріади, перетворюючи останню у комунікативну схему цілий чоловік слово цілий чоловік”. Обґрунтовано, що явище синтетизму стало невід’ємним атрибутом тих процесів, які виникали на межі перетину трьох силових полів автора, твору й читача. Синтетизм для І. Франка це, перш за все, збирання, з’єднування окремих часточок-сенсів у цілісний світ художнього слова. Але синтетизм цей, як видно з дослідження, стосується не лише автора як збирача”, архітектора”, але й читача, який наново відкриває, впорядковує для себе твір, а також самого твору, який у нових літературно-культурних контекстах синтезує (генерує) нові, часто несподівані, смисли.
Дослідження засвідчило також домінуючу роль явища синтетизму творчого мислення митця безпосередньо у поетикальній структурі його творів початку ХХ ст. Корпус обраних для інтерпретації прозових творів розглянуто з урахуванням проаналізованої концепції художньої комунікації І. Франка. Інтерпретація Франкових творів Великий шум”, Сойчине крило”, Як Юра Шикманюк брів Черемош”, Терен у нозі”, Син Остапа”, Неначе сон” як багатогранної інтертекстуальної реальності сприяла глибшому усвідомленню того, що вони є прикладом потужного літературно-культурного синтезу. Семіосфера Франкової прози початку ХХ ст. розгортається як простір активного перетину численних кодів й субкодів, розмаїтих інтертекстів, вона (проза) є унікальним синтезом побаченого, почутого, пережитого. Франкова проза це відкритий діалогізуючий текст, який одночасно є унікальною репрезентацією самобутнього мистецького я” у культурному багатоголоссі.
Підкреслено, що семантичний і символічний простір Франкової прози є сферою активного семіозису, пов’язаного із творенням амбівалентних художніх структур (епатуючі образи й сцени творів Великий шум”, Син Остапа”, Неначе сон”), що провокувало неминучий конфлікт інтерпретацій, який не припиняється й у сучасному франкознавстві. Для одних науковців повість Великий шум”, наприклад, є вершинним синтезом Франкових шукань у царині художнього слова, для інших взірцем аморальних сцен й невмотивованих епізодів. Але обидві точки зору виникають і функціонують у межах певних методологій, певної наукової мови, яка дозволяє описувати літературно-культурне явище в іманентних для нього категоріях. Плюралізм прочитань свідчить про те, що, з одного боку, диференціюється й урізноманітнюється культурологічний простір українського літературознавства (яскравим прикладом цього явища є перечитування як зміна парадигм у літературознавчому дискурсі), з іншого, твори І. Франка не втрачають своєї актуальності, активно функціонуючи у нових діалогічних контекстах. Явище синтетизму творчого мислення докладно проаналізовано за допомогою концепції творчого імпульсу й концепції автора-як-читача-для-інших, стратегії текст у тексті, характеристики реалістичного й сновізійного дискурсів, полікодованості й архетипально-символічного витлумачення. Показано, що міфопоетичний вимір Франкових творів початку ХХ ст. зітканий із численних архетипів й символів, які розгортаються у вигляді окремих синтетичних текстів із власною інтерпретаційною перспективою, поєднуючи у собі відгомони одвічного пра-сенсу й авторського їх трактування. Інтердисциплінарний підхід сприяв глибшому усвідомленню логіки розгортання як окремих образів (наприклад, кривавого ока у повісті Великий шум”), так і складних архісюжетних схем (наприклад, сценарію ініціації чи синтетичного тексту про людину цілісну цілого чоловіка” у корпусі інтерпретованих творів).
Розгляд антропологічного виміру Франкової прози також засвідчив унікальність синтезуючої здатності Франкового мислення у процесі моделювання такого антропософського феномену, як образ цілого чоловіка”. Показано, що міфологема цілого чоловіка” у Франковій прозі початку ХХ ст. розгортається як окреме синтетичне повідомлення із власною комунікативною схемою й відкритою інтерпретаційною перспективою. Образ цілого чоловіка” у Франковій прозі початку ХХ ст. є оригінальним варіантним втіленням архетипального (іманентного для всього творчого дискурсу митця) концепту. У пізній” прозі І. Франка відбулася глибока ідейно-естетична еволюція цього образу: письменник наважився зазирнути у найпотаємніші сховки людського я”, розгортаючи перед читачем загадкову логіку несвідомого. Дослідження засвідчило, що однією із найхарактерніших ознак образного виміру Франкової прози початку ХХ ст. є ініціаційна символіка. Метасюжетна символічна структура текстів Сойчине крило”, Великий шум”, Як Юра Шикманюк брів Черемош”, Терен у нозі”, Син Остапа”, Неначе сон” розгортається як ініціаційний сценарій людського буття-у-світі, як реактуалізація міфу про втрачену й відновлену духовну цілісність. У надтексті (символіко-ініціаційному дискурсі) реалізується оригінальний Франків міфопоетичний архетип цілого чоловіка”, демонструється несподіване варіантне розв’язання його (архетипу) смислової наповненості. Символи Дому, Крил, Терену, Переходу, Води яскраво відбивають особливості етико-антропологічного й аксіологічного вимірів Франкової прози початку ХХ ст., поглиблюють звучання образу цілого чоловіка”, що є яскравим втіленням синтетизму творчого мислення письменника.
У творах Великий шум”, Сойчине крило”, Як Юра Шикманюк брів Черемош”, Терен у нозі”, Син Остапа”, Неначе сон” закладений принцип кількаразового перечитування: лише в активному діалозі читач наближується до глибини їхнього сенсу. Франкова проза початку ХХ ст. сформувалася як відкритий для різночитань текст, який у нових комунікативних ситуаціях виявляв активність до генерування численних, раніше прихованих, смислів. Відкритий твір є складним поліфункціональним утворенням, сценарій розгортання якого відбувається за зразком функціонування складної семіотичної системи. Текст розповідає, приховує, запитує. Представлена у ньому картина світу прочитується крізь низку численних кодів, що потребують адекватних розшифрувань. Життя такого тексту є постійним переступанням меж, порушенням усталених заборон. Життя відкритого твору це рух, це постійний вихід із рівноваги, постійне реагування на зміни культурних контекстів (комунікативних ситуацій) Відкритий твір вимагає діалогу, отже, спільноти розуміючих осіб. Підкреслюється, що у відкритості Франкових творів закладалася й модель відкритого читача налаштованого на сприйняття складної й багатовимірної художньої реальності Франкових творів останнього десятиліття його творчої діяльності.
Дисертаційне дослідження стало спробою накреслення можливих літературознавчих підходів до інтерпретації пізньої” прози І. Франка, а також засвідчило, що проблема синтнтизму творчого мислення є складним і багатогранним явищем, яке потребує подальших наукових студій.

Анотація
Дуркалевич В.В. Синтетизм творчого мислення Івана Франка (проза початку ХХ ст). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06. теорія літератури. Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2007.
Дисертацію присвячено теоретичній проблемі дослідження синтетизму творчого мислення І.Франка. Явище синтетизму інтерпретується як визначальна властивість творчого мислення митця, аналізується його вплив на творення механізмів художньої комунікації, повновимірно представленої у теоретико-літературній концепції І.Франка, а також на моделювання текстів його прозових творів початку ХХ ст. На рівні художньої комунікації явище синтетизму розглядається як основне джерело трансформації комунікативної схеми автор твір читач” у концептуальну схему цілий чоловік слово цілий чоловік”. На рівні текстотворення синтетизм аналізується як головний чинник продукування нових творів. Запропонований тип дослідження є спробою поліметодологічного прочитання Франкової прози початку ХХ ст. як єдиного тексту, наділеного відкритою інтерпретаційною перспективою.
Ключові слова: синтетизм творчого мислення, відкритий твір, інтерпретаційна модель, архетип, ініціаційна ситуація.

Аннотация
Дуркалевич В.В. Синтетизм творческого мышления Ивана Франко (художественная проза начала ХХ в.). Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06. теория литературы. Тернопольский национальный педагогический университет имени Владимира Гнатюка, Тернополь, 2007.
Диссертацию посвящено теоретической проблеме исследования синтетизма творческого мышления И.Франко. Явление синтетизма интерпретируеться как главный принцип творческого мышления писателя, анализируется его фундаментальное влияние на создание механизмов художественной коммуникации, обстоятельно представленной в теоретико-литературной концепции И.Франко, а также на моделирование текстов его прозовых произведений начала ХХ в. На уровне художественной коммуникации явление синтетизма рассматривается как главный источник трансформирования коммуникационной схемы автор произведение читатель” в концептуальную модель целостный человек произведение целостный человек”. На уровне создания текстов синтетизм анализируется как главный фактор продуцирования новых произведений. Предложенный тип исследования пример полиметодологического прочтения прозы И.Франко начала ХХ в. как единого текста с открытой интерпретационной перспективой.
Ключевые слова: синтетизм творческого мышления, открытое произведение, интерпретационная модель, архетип, ситуация инициации.

Summary
Durkalevych V.V. The synthesis of Ivan Franko’s creative thinking (prose of the beginning of the XX century). Manuscript.
Dissertation presented for candidate academic degree in philology, speciality 10.01.06. Theory of Literature. Ternopil Volodymyr Gnatiuk National Pedagogical University, Ternopil, 2007.
Dissertation deals with the main features of Ivan Franko’s creative thinking. The expression of synthesis of Ivan Franko’s creative thinking is presented as the basic principle of communicative strategy formation of I.Franko’s texts from the beginning of the XX century. Structural-semiotics substance of creative and receptive processes of artist’s creative laboratory is revealed.
In this dissertation for the first time in the Ukrainian literary criticism the main (synthetic) aspect of Ivan Franko’s creative thinking is presented. The synthesis is conciderated as a complicated system of both communicative and creative levels, in the result of which the heterogenic, multifunctional and open textual space of I.Franko’s late prose is formed.
Some aspects of the creative synthesis are the phenomena parallel to Ivan Franko’s understanding of the artistic communication, represented in his scientific, artistic, publicystic and epistolary inheritance. The synthetic model of I.Franko’s creative mentality is comprehended as a compile structure using the main semiotics categories such as intentio auctoris” (the author’s intention”) intentio operis” (the work’s intention”) intentio lectoris” (the reader’s intention”).
For the first time such I.Franko’s artistic works as The Jaj’s Wing”, The Great Noise”, Ostap’s son”, Blackthorn in the Foot”, Like a Dream”, How Jura Shykmanjuk Was Crossing The Cheremosh” are concidered as well-rounded semiotics space devided into two parts central and peripheral areas. All the numerous elements which go to make up an open textual space are functionally related to each other and create a unity in which every element (especially intertextual, allusive, and symbolic structures) has an expressive relation to other elements. It is their interaction that conveys the message and gives rise to the reader’s intellectual and emotional responce. I.Franko’s prose from the beginning of the XX century is unique in the sense that it has it own unforeseen imagery and evokes a specific emotional response on the part of a reader.
Artistic prose (The Jaj’s Wing”, The Great Noise”, Ostap’s son”, Blackthorn in the Foot”, Like a Dream”, How Jura Shykmanjuk Crossed The Cheremosh”) is considered as a great textual space, with its own semantic, syntactic and pragmatic strategies. Each of the stories unrolls as a heterogenic text with several subtexts which are structured by a complex system of different codes. The main of them are the enigmatic, cultural and symbolic ones. The textual diversity of I.Franko’s works is the principle cause of the dynamic processes of semiosis. Thus, some of predominant matrices such as prototext, intertext, autointertext and overtext have been analised.
The researcher underlines that diversity of I.Franko’s texts is not connected with different influences or adoptions, but with such theoretical problems as reader for others” and reader’s creative, inspiring impulse”. The heterogenic and polyphonic peculiarities of I.Franko’s texts are conveysed as the exceptionally conducted creative intercultural dialog. The symbolic and archetypical structure of Ivan Franko’s texts is explained as a specific existential discourse with the model of initiation as dominant. A special attention is paid to semantic majorants. Aesthetic elements which structure the art expression of situation of initiation are the death, the scene of cross, the chain of tests, the second birth, the gain of wisdom.
The Self (following Young’s conception) is the central archetype symbolizing autothematical constant of the whole person”. A special attention is paid to such archetypes as: Wing, Water, House, Road, Tree, Antihero, Word.
In this dissertation for the first time in the Ukrainian literatury criticism the complex structure and well-rounded system of functional peculiarities of I.Franko’s outlook connected with specific processes of artistic communication is given.
This work is a kind of polimethodological reading of I. Franko’s late prose as a unity text with an open perspective of interpretation.

Key words: synthesis of creative thinking, open work, model of interpretation, archetype, the situation of initiation.