СУГЕСТИВНА ЛІРИКА КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.: ҐЕНЕЗА, СТРУКТУРА, ФУНКЦІОНУВАННЯ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Джугастрянська Юлія Володимирівна

УДК 82-1.09:159.164.225

СУГЕСТИВНА ЛІРИКА КІНЦЯ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТ.:

ҐЕНЕЗА, СТРУКТУРА, ФУНКЦІОНУВАННЯ

10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Астаф’єв Олександр Григорович,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2009

Зміст

Вступ.3
Розділ 1. Сугестія: ґенеза, становлення та функціонування
1.1. Сугестія в добу Премодерну...17
1.2. Сугестивні стратегії епох Модерну та Постмодерну........47
1.3. Сугестивна лірика як метажанр......71
Розділ 2. Структура сугестивної лірики
2.1. Міфопроекція сугестивний засіб творення художньої картини світу.77
2.2. Сугестивна природа ритмомелодики вірша.103
2.3 Синестезія як сугестивний прийом122
Розділ 3. Види сугестивної лірики
3.1. Ауто-, гетеросугестивна лірика та лірика змішаного типу156
3.2. Філософська, медитативна і сугестивна лірика: межі розрізнень та співвідношення182
Висновки........193
Список використаних джерел...204

Вступ

Питання взаємодії автора і читача цікавило літературознавців здавна. Розпочинати його дослідження можна ще з часів магічного світогляду, коли Слово уявлялося сакральним посередником між людиною і Світом, Божеством. Тоді його роль варіювалася від богоданої (в силу божественої природи натхнення, яке й породжує слово) жертви (О.Фрейденберг, Т.Єлізаренкова) до співтворця світу, який дає порядок усьому, іменуючи все, до найменших дрібниць. Пізніше відгомін такого бачення спостерігаємо в мусульманських агіографічних оповіданнях та кельтських міфах, Біблії. У добу релігійного світогляду Слово також отримує поділ на світське та релігійне. Молитва як жанр стає спадкоємицею функції замовляння (це можна помітити, аналізуючи більш пізні тексти фольклорні замовлянь, де, наприклад, Діва Марія, Ісус Христос закликаються разом із силами природи зірницями, вітром тощо). А світська літературна творчість отримує посилену увагу дослідників, яких цікавить загадкова природа творчого процесу, бажання кодифікувати, регламентувати сам текст та специфіку його постання. Так виникають різноманітні поетики, що містять, крім першопочатків літературознавчого аналізу тексту, поради авторові, як краще вплинути на читача, змусити його співпереживати, викликати у нього ті чи інші емоції (Аристотель, Квінтіліан, Макробій, Тассо, Буало, Лессінг та ін.).
Проте вести мову про вивчення сугестії у межах літературознавства видається доцільним, починаючи з порубіжжя ХІХ ХХ століть. Час кризи позитивізму та приходу йому на зміну модерністських течій означений у царині літературознавства посиленою увагою до особи автора, його психіки, тих загадкових процесів, що спонукають його до творчості. У працях В.Дільтея, В. Фельдмана творчість розглядається як процес порозуміння із читачем, передачі читачеві авторських почуттів, переживань, які спонукали його до написання. Ніцше, Шопенгауер вбачали у творчому процесі вивільнення людини від пристрастей, що обіймають її душу, а Фройд розвинув цю думку, запропонувавши теорію творчої сублімації. Загалом у цей період можемо виділити три шляхи розвитку досліджень:
· психологічні та психолінгвістичні студії;
· теоретико-літературні;
· авторські маніфести та роздуми.
До перших можемо віднести роботи О. Потебні та його послідовників Л. Виготського, Д. Овсянико-Куликовського та ін. Намагаючись встановити зв’язок між психікою людини та її мовленням, а також простежити взаємодію між текстом та читачем, вчені вибудовують власне комунікативний ланцюг, висуваючи тезу про емоційний обмін між автором і читачем через посередництво художнього тексту.
Певним містком між психолінгвістичними та літературознавчими дослідженнями у царині сугестії постають праці І. Франка «Із секретів поетичної творчості», роздуми та листування, присвячені питанням творчого процесу. Власне, чимало етапів авторочитацької взаємодії через посередництво художнього тексту, як-то переживання автором певного потрясіння та спроможність підшукати вербальне втілення для пережитих емоцій, закласти їх у новостворений текст, засоби передачі цих емоцій: прийом обманутих очікувань, контрасти, паралелізми, градації, діалогізм тощо були окреслені автором раніше за вчених-психолінгвістів. Відштовхуючись від учення про несвідоме, в поглядах М. Дессуара нижню свідомість, І.Франко вибудовує власну концепцію несвідомої природи творчого процесу, акцентуючи увагу на художньому образі як посереднику, що втілює авторську інтенцію та пробуджує інтенцію-відгук у читача. Передбачаючи комунікативну модель Якобсона та теорію набуття «естетичного досвіду» представників Констанської школи, вітчизняний учений пропонує зосередитися на обміні естетико-емоційним досвідом та засобах його здійснення: «Як у релігії «вирішальне значення має не те, в що ми віримо, а тільки те, як ми віримо», так само і в артистичній творчості краса лежить не в матеріалі, що служить їй основою, а ві тім, яке враження робить на нас даний твір і якими способами артист зумів осягнути те враження» (виділення авт.).[185, с.248]
Поезія у такому світлі учення О. Потебні бачиться як судження, подане у формі образу. Цю тезу у 20-30-х роках ХХ століття заперечують В.Шкловський, Р. Якобсон. Вступаючи у полеміку з потебніанцями, вони схиляють умоглядні терези в бік ірраціональної природи поезії, містичного походження натхнення, а відтак енергетичного заряду, який передається у процесі художньої комунікації, закодований в образах, символах, асоціативних ланцюжках тощо. Схема взаємодії автора і читача виглядає наступним чином: А→Т→Ч.
У 60-х роках Б. Ларін розвиває теорію Шкловського та Якобсона, зміщуючи акцент із загадкової природи постання твору на специфіку його сприймання. «Як одного разу було зроблено літературний твір ми не дізнаємося ніколи, але тут можна гратися здогадами. А от чому і як воно діє, щось значить для нас це можна досліджувати». [107, с.49] Аналізуючи мову ліричних поезій, вчений зосереджується на естетичному переживанні читача, викликаному тими чи іншими лексико-стилістичними засобами.
А. Макаров у монографії «П’ять етюдів про мистецтво» розглядає поезію як пряму спадкоємицю прадавніх магічних традицій, що апелює до образів, які містяться в «архаїчній пам’яті» людини та сприймаються нею несвідомо. Дослідник також розглядає, яким чином впливають на емоційний стан психіки читача ті чи інші засоби поетичної мови.
Сучасні психолінгвісти В. Белянін, І. Черепанова, В. Аллахвердов розглядають текст як сукупність потенційних настанов (установок), які реалізують свій вплив на реципієнта через апеляцію до архетипових, символічних структур несвідомого, яке задіюють в обхід свідомості. Одним із важливих чинників реалізації такого впливу аргументовано називають ритмічну будову тексту.
Аналіз упливу тих чи інших лексико-стилістичних засобів тексту на читача та викликання ними певної емоційної реакції співвідноситься з теорією «горизонту сподівань» Г.Р.Яусса. Проте, якщо в рецептивній естетиці йдеться про імовірне цілісне напівсвідоме сприймання тексту, то в дослідженні явища сугестії в художньому тексті, його сугестивності, наслідок упливу тексту на читача розглядається як синкретична цілість, що постає з великої кількості взаємопов’язаних елементів. При цьому «горизонт сподівань» витворюється почасти через свідому оцінку читачем прочитаного, почасти через неусвідомлені порухи його душі, а сугестивний вплив тексту на читача майже цілком базується на несвідомому, прихованих у ньому образах, спогадах про пережитий досвід, асоціативних ланцюжках. «Естетичний досвід», який, за В.Ізером, отримує читач, переживши катарсис разом із персонажем, розширює його «горизонт сподівань», збагачує емоційно-психологічний досвід та осідає у підсвідомості. Враховуючи категорію емоційного досвіду, ми отримуємо продовження ланцюга: А→Т→Ч→Д.
У працях Я Мукаржовського також зустрічаємо цікаві аспекти, пов’язані з проблемою несвідомої природи авторочитацької взаємодії: поняття актуалізації прихованих смислів, домінанти як ідейної організуючої складової тексту, що забезпечує цілісність його сприймання.
Спираючись на засади школи рецептивної естетики, когнітивної поетики та праці окремих американських і західноєвропейських психолінгвістів, канадські учені Д. Міаль та Д. Куїкен у 90-х роках ХХ століття розробили концепцію практичного застосування психолінгвістичних методик в аналізі художнього тексту. На думку дослідників, прочитання тексту відбувається таким чином, що читач витворює у власній уяві художню картину світу, яка базується на його особистісному досвіді, який, у свою чергу, залежить від рівня освіченості, психофізіологічного стану, соціокультурної належності, емпіричного особистого досвіду реципієнта. Сама по собі теоретична ідея не нова, в різних варіаціях ми знаходимо її у багатьох дослідників, але Д. Міаль та Д. Куїкен перевірили її в лабораторних умовах, експериментальним шляхом, працюючи з групами різних людей, а відтак аргументовано довели доцільність та правомірність використання психолінгвістичних методик в аналізі художнього тексту з метою передбачити імовірну психоемоційну реакцію читача (або певної аудиторії) на той чи інший текст.
Підсумовуючи психолінгвістичні надбання у царині сугестивності художнього тексту, можна розгорнути згаданий ланцюг наступним чином.
А→Т→О→Д.
Ч
Де в силу знакової природи мови читач декодує текст, витворюючи у власній психіці художню картину світу, відображену в тексті. У процесі прочитання-декодування реципієнт переживає певне емоційне потрясіння, внаслідок якого у підсвідомості читача відкладається певний емоційний досвід. Отже, ми маємо особливу модель художньої комунікації, за якою відбувається вплив на психіку читача шляхом апелювань до його несвідомого, наслідком такого впливу є навіювання (сугестія) читачеві певних емоцій, відчуттів, приховане спонукання його до певних роздумів, спогадів тощо.
Першу частину згадуваного ланцюга авторочитацької взаємодії можна означити наступним чином
ЗП→Е→О→Т→Ч
А
Де ЗП зовнішній поштовх, якась подія чи явище, що спонукали автора пережити емоцію (Е), «побачити», уявити її в певному образі і дібрати лексико-стилістичні засоби для відображення пережитого у тексті. Тобто перебуваючи під впливом певних зовнішніх подій, які сколихнули його психіку, змусили пережити емоції такої сили, що це дозволило вийти на поверхню архаїчному досвіду несвідомого та відбитися у поетичних образах, автор знаходить вираження для цих емоцій і намагається втілити їх якнайповніше, «передати» їх читачеві, несвідомо вдаючись до сугестії, яка у такий спосіб присутня і в процесі створення тексту, першій частині комунікативного ланцюга.
До власне літературознавчої частини досліджень сугестії, безперечно, слід також зарахувати міркування учених із приводу жанрового визначення сугестивної лірики, значення категорії «сугестія» в літературознавстві взагалі. Так, від початку ХХ століття Б. Томашевський, А. Квятковський намагалися дати свої визначення «сугестивної лірики», виходячи з понять підтексту, прихованого змісту, неясної, невловимої атмосфери твору. А. Ткаченко розглядає сугестивну лірику в опозиції сугестія медитація. Аналогічним шляхом іде у своїх статтях А. Грізун, даючи визначення сугестивній ліриці через співставлення з філософською та медитативною. Ю. Ковалів у «Літературознавчій енциклопедії» розглядає поняття «сугестія» в якості «наджанрової специфікації».
Окремим блоком можна виділити праці, де йдеться про сугестивність певних творів. Наприклад, монографії Л. Гінзбург, Е. Соловей, І. Галінської та ін. У них сугестивність розглядається як якісна характеристика тексту, що реалізує себе через ряд художніх засобів витворюючи певний психоемоційний вектор сприймання тексту, навіюючи його читачеві. Вони особливо цінні тим, що засоби реалізації сугестії у творі розглядаються на конкретних прикладах.
Цікаве і досить ґрунтовне дослідження С. Яковенка «Романтики, естети, ніцшеанці» торкається сугестії як одного з явищ україно-польського літературно-критичного дискурсу доби модернізму. Авторське розуміння, хоча й ґрунтується лише на критичних і теоретичних міркуваннях представників цього дискурсу, досить близьке до предмета даного дослідження.
Також до радше літературознавчих, ніж психолінгвістичних, належать праці, присвячені питанню авторочитацької взаємодії: наукові розробки Ю.Лотмана, М. Бахтіна, В. Левидова, М. Зубрицької та ін. Зокрема, концепція діалогічності твору М. Бахтіна з орієнтацією на передбачувану реакцію реципієнта, що імпліцитно присутній у тексті навіть під час написання. Розуміння ученим твору як втілення автора, що стає об’єктом для читача актуалізує розуміння сугестії як одного зі шляхів реалізації пізнавальної функції поетичного тексту. Лінійна побудова комунікативного ланцюжка, як втілення нескінченного процесу комунікації як між особистісної так між текстуальної (те, що лягло в основу теорії інтертексту) дає підстави для візуально-схематичного зображення процесу авторочитацької взаємодії, який і використовується у даному дослідженні.
Лотманівський принцип «естетики тотожності», коли зовнішній поштовх, отриманий наразі з тексту, слугує організуючим збудником «внутрішньої інформації», можна співставити з «особистісним досвідом» Д.Міаля й Д. Куїкена. В обох випадках, хоча і з різною аргументацією, йдеться про процес вивільнення несвідомого в обхід свідомості. Заколисаний ритмікою, збуджений несподіваним образом чи поворотом сюжету, читач відкриває для себе нові, неочікувані відчуття, емоції, спогади чи хід роздумів. Запропонований Ю. Лотманом структурно-семіотичний аналіз поетичного твору відкриває нові перспективи дослідження різних рівнів тексту: композиційного, образно-символічного, ритмічного, лексико-стилістичного та ін. Враховуючи, що такий підхід базується на двох площинному розгляді твору в роботах Р. Інгардена, можна провести гіпотетичну лінію спільності досліджень від феноменологічного напрямку і Констанської школи через напрацювання структуралістів, долучивши до них окремі положення Я.Мукаржовського, Р.Якобсона, М. Бахтіна та поєднати їх із емпіричним аналізом поетичного твору канадських дослідників.
В. Левидов у праці «Автор образ читатель» зосереджується на ролі читача у процесі прочитання, та розглядає на прикладі конкретних текстів «правильні» та «хибні» способи передачі закодованої у тексті ідеї реципієнту. Зокрема, основним критерієм є відсутність авторського тиску на читача, свобода читача в оцінці персонажів та їх учинків.
М. Зубрицька акцентує увагу на місці ланцюга авторочитацької взаємодії у загальнокультурному середовищі. На думку дослідниці, зміщення літературознавчих акцентів від ролі автора до читача, далі до тексту, закріплюється саме на останній позиції, адже поставлена в умови конкуренції з комп’ютером з одного боку, та хаотичний плюралізм літературознавчої думки, яка виховує смак читача, а відтак, за Рікером, є частиною комунікативного ланцюга, з іншого, книга має зберегти свою роль у житті читача, а отже, свій взаємозв’язок із ним. Відтак процес читання, відносини автора і читача у ньому набувають особливої ваги. [76]
Звівши докупи раніше розглянуті частини процесу авторочитацької взаємодії, отримуємо наступне
ЗП→Е→О→ Т →О→ Е→Д.
А Ч
Отже, як ми бачимо, текст залишається полем авторочитацької взаємодії, головним засобом комунікації автора і читача. Сугестія наразі бачиться нам тим надтекстуальним засобом згаданої взаємодії, що забезпечує функціонування, а відтак авторочитацький діалог. Адже, за І.Франком, сугестивним є текст, створений «у стані щирого вітхнення», він же є мистецьким, вартісним. І саме дійсно мистецький твір може спонукати читача до несвідомого діалогу, дотворення, прочитання тексту. Такою, умовно кажучи, є думка літературознавців. З погляду психолінгвістичних досліджень, сугестивним є будь-яке повідомлення (навіть не обов’язково текст будь-який, навіть невербальний, знак, що несе якусь інформацію). Тут криється невідповідність, через яку, можливо, питання сугестії та сугестивності художнього тексту зберігає свою дискутивність уже понад століття. Виходить, навіть розклад потягів є сугестивним, а значить, мистецьким, бо в кожної людини він викличе якийсь спогад, міркування, переживання (чи встигну я купити квиток на цей потяг)? Тут видається слушним звернутися до аналізованого нами ланцюга авторочитацької взаємодії, згадавши несвідому природу сугестії. Процеси, зображені ланцюгом, відбуваються несвідомо, позакритично, навідміну від спогадів, думок, переживань, які виникають у реципієнта в ході прочитання немистецького тексту. Психічні процеси, навіяні сугестивним текстом, неможливо проаналізувати, оцінити чи осмислити. Їх можна лише описати постфактум, коли пережите відклалося у підсвідомості як крихта емоційного, естетичного досвіду. Постає питання як визначати категорію «мистецькості», або ж сугестивності тексту? Самого лише стану «чистого натхнення» замало вочевидь, адже навіть класичні твори «пробуджують» далеко не кожного. Дослідження аспектів вияву сугестії у художньому тексті дає змогу окреслити імовірний вплив на реципієнта тієї чи іншої соціокультурної категорії.
Підтвердження думки знаходимо і в міркуваннях самих письменників. Прикметно, що багато хто з поетів, письменників, пробуючи проаналізувати творчий процес, описує його як сугестивний. Б.-І. Антонич про процес створення та сприймання художнього («мистецького» автор) тексту: „...першим завданням творця є композиція уявлень, внутрішня будова з елементів цілості. Другим є перелиття уявлень в слова... Коли цілість, збудовану з уявлень, убираємо в одяг слів, приходить третє завдання. Треба компонувати слова, творити будову слів, рівнобіжну й відповідну будові уявлень.
У творця зміст випереджує форму, у сприймача навпаки форма випереджує зміст.
Спонука зміст творця формальні засоби матеріальна форма. Три перші верстви в готовому творі перестають існувати. Можемо в ньому тільки шукати їх, відтворювати розумово їх правдоподібний образ.» [10, с.316] Р.Фрост дав іще більш поетичний коментар: «Вірш починається клубком у горлі, це викликано прагненням знайти втілення задуму» Досконалими на його думку, будуть ті вірші, в яких «почуття знайшло думку, а думка знайшла слово». [189, с.12]
Загалом, у літературознавчій царині проблема авторочитацького діалогу має вже досить тривалу традицію, окремою увагою користувалися вже віддавна і зберігають актуальність питання діалогічної природи взаємодії автора і читача через посередництво художнього, як об’єкт даного дослідження поетичного тексту; ролі несвідомого у процесі створення і сприйняття його; ролі знакової природи мови при сприйманні поетичного твору; взаємодії різних рівнів структури поезії та її впливу на читача. Ці та інші явища описово окреслюють природу сугестії у поетичному творі, із чого випливає необхідність чіткого окреслення у сучасному літературознавстві понять «сугестія», «сугестивність», «сугестивна лірика», «засоби реалізації сугестії». Це обумовлює актуальність даної роботи.
Поняттям «сугестія» оперують у своїх літературно-критичних розвідках модерністи М. Євшан, Х. Алчевська, М. Вороний, М Сріблянський, які також є й авторами, і критиками водночас. Загалом доба модернізму як у вітчизняній, так і в світовій літературі характеризується сплеском нових творчих та рецептивних досягнень, пошуком нетрадиційних підходів, а також рядом надбань, які лягли в основу численних науково-критичних досліджень пізнішого періоду, нових стильових напрямів та критичних дискурсів. Численні стильові пошуки доби, водночас із якими відбувалося становлення наукового розуміння явища сугестії художнього твору, знайшли своє відображення у поетичній творчості Лесі Українки, В. Свідзінського, Б.-І.Антонича, П. Тичини, М. Вороного. Тож саме їх вірші обрано об’єктом даного дослідження.
Предмет дослідження становить становить явище літературної сугестії у поетичному творі.
Мета даного дослідження дати визначення й окреслити функції та специфічні риси сугестивної лірики.
У дисертаційній роботі поставлено наступні завдання:
· простежити природу явища сугестії у поетичному творі;
· розглянути шляхи прояву поетичної сугестії у міфологічному аспекті;
· проаналізувати сугестивну природу ритмомелодики вірша;
· дослідити особливості синестезії як сугестивного прийому;
· з’ясувати специфіку поділу сугестивної лірики на ауто- та гетеросугестивну, враховуючи співвідношення філософська медитативна лірика;
· окреслити характерні ознаки аутосугестивної та гетеросугестивної лірики.
Методологічною базою дисертаційного дослідження є засади феноменології та структурно-семіотичної естетики, викладені у працях Р.Інгардена, Р. Якобсона, Я.Мукаржовського, Ю. Лотмана тощо, концепція діалогічності художнього твору М. Бахтіна, окремі ідеї рецептивної естетики, когнітивної поетики, лінгвокультурології, зокрема, міфопроективного аналізу, а також графічний метод дослідження ритмомелодики вірша, дослідження К.-Г. Юнга, Н. Фрая, О.Мелетинського, Дж. Фрезера, Г. Майфета, М. Еліаде, Ю.Лотмана, Р. Цура, Н.Костенко, Н. Слухай, О. Бондарєвої, С. Бонді, С.Бураго, Б. Галєєва, Л.Генералюк, О. Рисака, О. Вербицької, Т. Єщенко.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, системний та різноплановий розгляд явища сугестивної лірики вперше здійснено, виходячи з понять «літературна сугестія», «сугестивність художнього твору» за допомогою синтезу психолінгвістичних, лінгвокультурологічних, літературознавчих та ін. методик. Вперше застосовано комплексне поєднання згаданих методик в аналізі сугестивних поезій Лесі Українки, В. Свідзінського, М. Вороного, Б.-І. Антонича, П.Тичини.
Теоретичне значення роботи. У дисертації розглянуто явища літературної сугестії та сугестивної лірики як структурно-функціонального феномену. Простежено ґенезу, проаналізовано структуру та специфіку функціонування сугестивної лірики у межах несвідомого авторочитацького діалогу. Значення одержаних результатів також дозволяє використовувати принципи і методики, застосовані у дисертації, при подальшому аналізі поетичних творів у контексті сугестивного дискурсу в українській літературі.
Практичне значення роботи. Результати, отримані у дисертаційному дослідженні, поглиблюють і розширюють перспективи поетичного аналізу, тому можуть бути використані при підготовці спецкурсів з аналізу та інтерпретації літературного твору, а також у вузівському і шкільному викладанні історії та теорії літератури, при укладанні навчальних посібників та написанні курсових і дипломних робіт. Крім того, у дисертації поставлено ряд конкретних проблем для перспективних наукових досліджень у царині інтердисциплінарних методик аналізу вірша.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у межах комплексної теми «Актуальні проблеми філології» (Державний реєстраційний номер 02 БФ 044-01. Науковий керівник д.філо.н., проф. Семенюк Г.Ф.).
Апробація дослідження здійснена на 8 наукових конференціях: Третій теоретичний симпозіум «Літературна критика в сучасному світі: функції, модуси, інституції», ІЛ НАНУ за участю Інституту Критики (Київ, 2006); Х філологічний семінар «Теоретичні і методологічні проблеми літературознавства» (Київ, 2006); Всеукраїнська наукова конференція «Образ світу в творчості Т. Шевченка: бачення національного і загальнолюдського» (Київ, 2007); Міжнародна наукова конференція «Жінка з-за східного кордону Польщі» (Краків, 2007); щорічна конференція молодих науковців«Світоглядні горизонти філології: традиції і сучасність»(Київ, 2007);Міжнародна наукова конференція «Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики» (Київ, 2007); Міжнародна наукова конференція «Проблеми розвитку літературних родів і жанрів» (Сімферополь, 2007); ХІ філологічний семінар «Теоретичні і методологічні проблеми літературознавства» (Київ, 2007); ХІI філологічний семінар «Теоретичні і методологічні проблеми літературознавства» (Київ, 2008).
Основні положення роботи викладено у публікаціях:
1. Джугастрянська Ю.В. Тяглість традиції літературної сугестії: від Ренесансу до романтиків. / Юлія Джугастрянська // Літературознавчі студії: [зб.наук.праць / Редкол: Семенюк Г.Ф. та інші]. К.: ВПЦ «Київський університет», 2003. Вип.5. С.52-56.
2. Джугастрянська Ю.В. Сугестія літературного твору як діалог автора і читача. / Юлія Джугастрянська // Літературознавчі студії: [зб.наук.праць / Редкол: Семенюк Г.Ф. та інші]. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. Вип.7. С.92-96.
3. Джугастрянська Ю.В. Деякі аспекти літературної сугестії (на матеріалі оповіданні Ольги Кобилянської «Лист засудженого вояка до своєї жінки»). / Юлія Джугастрянська // Літературознавчі студії: [зб.наук.праць / Редкол: Семенюк Г.Ф. та інші]. К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. Вип.9. С.57-62.
4. Джугастрянська Ю.В. Психолінгвістичні особливості творення образу княгині Ольги. / Юлія Джугастрянська // Літературознавчі студії: [зб.наук.праць / Редкол: Семенюк Г.Ф. та інші]. К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. Вип.10. С.81-84.
5. Джугастрянська Ю.В. До питання аналізу художнього тексту: психолінгвістичний аспект. / Юлія Джугастрянська // Літературознавчі студії: [зб.наук.праць / Редкол: Семенюк Г.Ф. та інші]. К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. Вип.11. С.131-134.
6. Джугастрянська Ю.В. Літературна сугестія як засіб впливу на установки особистості. / Юлія Джугастрянська // Шевченківська весна: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених. К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. Вип.2 С.357-359.
7. Джугастрянська Ю.В. До обширів Орієнту. // Сіверянський літопис. 2007. №1. С.170-172.
8. Джугастрянська Ю.В. Асоціативні та міфопроективні методики при аналізі художнього тексту. ./ Юлія Джугастрянська // Теорія літератури. Компаративістика. Художній діалог з історією: [наук.-метод.зб. / Редкол: Грицик Л.В. та інші]. К.: ВПЦ «Київський університет», 2007. С.104-109.
9. Джугастрянська Ю.В. Категорія «сугестія» та її супідрядні поняття. / Юлія Джугастрянська // Філологічні семінари: [зб.наук.праць / Редкол: Наєнко М.К. та інші] К.: ВПЦ «Київський університет», 2007. Вип.10. С.160-164.
10. Джугастрянська Ю.В. Балади Т.Г.Шевченка: сугестивний аспект. / Юлія Джугастрянська // Шевченкознавчі студії. [зб.наук.праць / Редкол: Задорожна Л.М. та інші]. К.: ВПЦ «Київський університет», 2007. Вип. 9. С.26-30.
11. Джугастрянська Ю.В. Сугестивна природа «Ісе Манагатарі». / Юлія Джугастрянська // Літературознавчі студії: [зб.наук.праць / Редкол: Семенюк Г.Ф. та інші] К.: ВПЦ «Київський університет», 2007. Вип. 19, ч.1 С. С.80-84.
12. Джугастрянська Ю.В. Екзегетична література Середньовіччя: сугестивний аспект. / Юлія Джугастрянська // Літературознавчі студії: [зб.наук.праць / Редкол: Семенюк Г.Ф. та інші]. К.: ВПЦ «Київський університет», 2007. Вип. 21,ч.1. С.180-185.

13. Джугастрянська Ю.В. Сугестія як проблема теорії літератури. / Юлія Джугастрянська // Філологічні семінари: [зб.наук.праць / Редкол: Наєнко М.К. та інші]. Вип.11. К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. С.273-279.

Список литературы

Висновки

Явище сугестивної лірики перебуває у полі зору літературознавців уже близько століття, але, як засвідчив аналіз основних праць, присвячених цій проблемі, вона потребує міждисциплінарного, комплексного підходу. У дисертаційному дослідженні обґрунтувано доцільність поєднання методичних напрацювань різних напрямів психолінгвістичних, теоретико-літературних, математичних та пов’язаних із теорією музики при аналізі сугестивної лірики. Це дає змогу різнопланово висвітлити природу явища літературної сугестії у поетичному творі на матеріалі поезії українських модерністів Лесі Українки, М.Вороного, П. Тичини, В. Свідзинського, Б.-І. Антонича. Також у дисертаційному дослідженні дано визначення сугестії та сугестивної лірики, простежено ґенезу та обумовлену цим специфіку впливу поетичного тексту на реципієнта, досліджено структуру сугестії та засоби її втілення на різних рівнях тексту.
Отже, сугестія це явище авторочитацької несвідомої взаємодії, що відбувається через посередництво художнього (наразі поетичного) тексту. Несвідома авторочитацька взаємодія реалізується як процес, що його можна зобразити наступним чином

де ЗП зовнішній поштовх, що спонукає автора до написання твору, Е емоція, викликана зовнішнім поштовхом, О образ, викликаний емоцією, а Т текст як вербалізоване інтенційне (смислопороджуюче) втілення авторських переживань. Читач проходить усі ланки в зворотньому напрямку: прочитуючи текст, він уявляє образ, у ході уявлення відчуває емоції, які потім відкладаються у його підсвідомості в якості естетичного досвіду (Д). Сугестія ж є тим надтекстуальним засобом згаданої взаємодії, що забезпечує її функціонування, а відтак авторочитацький діалог. Сугестивність це здатність художнього твору впливати на читача певним чином, а саме спонукати його відчути деякі емоції за допомогою визначених (сугестивних) лексико-стилістичних прийомів. Виходячи з цього, можна стверджувати, що до сугестивної лірики належить будь-яка поезія, в якій присутня сугестія, або ж навіювання. Тобто, філософський роздум, захоплений мадригал, героїчна ода, проникливий пейзаж є зразками сугестивної лірики, оскільки володіють сугестивністю здатністю викликати у читача певні емоції, спонукати його до роздумів тощо. Таким чином, пропонується розглядати сугестивну лірику як наджанрову характеристику ліричних текстів за їх якісно-функціональною ознакою сугестивністю.
Залежно від вікової, етнокультурної, релігійної, професійної, гендерної тощо належності реципієнта, сугестивний вплив поезії на нього може варіюватися. Одний і той же твір сприймається по-різному фаховим філологом та, скажімо, інженером. Тому з різних рівнів структури сугестивної лірики у дисертаційному дослідженні виокремлено ті, що охоплюють найбільш універсальні засоби впливу на психіку читача: мфілогічний, ритміко-мелодійний.
Особлива роль слова як дієвої складової ритуалу взаємообумовлюється, з одного боку, вірою у священну силу сказаного, з іншого специфікою синкретичного дорелігійного мислення людини, відгомін якої спостерігаємо у численних пам’ятках народнопоетичної творчості, культових текстах, міфах тощо.
Коли сакральна роль слова-посередника між світами богів і людей перейшла до міфу сконденсованої образної пам’яті про інше буття, а художнє, зокрема, поетичне слово однак зберегло свою сугестивну функцію, перед дослідниками постало питання їх співвідношення. Міф оприсутнюється у слові, яке водночас є його частиною, зберігаючи свої основні сутнісні ознаки, що забезпечує сугестивність обох. Міф є особливим виміром духовного буття людини, де нівелюються причиново-наслідкові зв’язки, притаманні світу реальності, це простір, де усе можливо, адже у міфі буквально ніщо нізвідки не виникає і нікуди не зникає, мікрокосм людини синхронізується з макрокосмом всесвіту. Часом міфу є вічність, а тому звернення до міфологічної картини світу є водночас спробою людини і подолати лінійний часоплин, минущість людського буття, і відчути себе єдиним із природою, всесвітом, таким же усемогутнім і всевладним. Загалом сугестивний вплив поетичного тексту на реципієнта на міфопоетичному рівні може реалізуватися двома шляхами: через цілісне витворення автором міфопоетичної картини світу у тексті, або ж через використання окремих міфологем, архетипових та символічних образів, структурно-композиційних, риторичних прийомів, притаманних міфічним, сакральним текстам. Нерідко використання тих чи інших прийомів, образів, народнопоетичних формул тощо відбувається несвідомо, що пояснюється їх архетиповою, глибинною ґенезою. І навпаки міфологічне прочитання їх реципієнтом, розкриття прадавнього сугестивного потенціалу тексту на несвідомому рівні забезпечує особливий зв’язок між ним і автором. Враховуючи несвідому природу використання та сприймання міфопоетичних образів, такий прийом визначено як міфопроекцію, тобто апеляцію до несвідомого шляхом використання міфологічних структур, що забезпечує співставлення їх із особистісним досвідом людини, його переосмисленням, або ж модифікацією сприймання міфопоетичного образу.
Одним із генетично та типологічно найближчих до прадавніх обрядів жанрів є замовляння. Якщо порівняти їх структуру з поезіями В. Свідзінського, Б.-І. Антонича, П. Тичини, то крім традиційної для замовлянь трьохчастинної будови: зачин, опис магічної дії та кінцівка-«замок», співставна із «замикаючою кінцівкою» сугестивного вірша (Б. Томашевський), можемо також виокремити певні закономірності розташування міфологем у тексті:
· градація магічної ознаки;
· поетичний паралелізм, що втілює космогонічність людина і природа взаємодіють нарівні, хтонічні та сакральні істоти існують у єдиному часопросторі з людиною і водночас відділені від неї;
· зрештою, психологічний прийом рефреймінгу у кінцевий фрагмент виноситься установка до виконання, закріплюється магічна сила слова („слово моє кріпко”), також бажане може вербалізуватися як таке, що вже здійснилося;
· специфічна ритміка та логічні наголоси, завдяки яким акцентується, як правило, магічна дія, близькість людини та природи.
Як засвідчив аналіз циклу поезій В. Свідзінського «Зрада», шляхом витворення міфопоетичної картини світу реципієнтові навіюється надзвичайно багатий спектр емоцій від туги і розпачу до тотального тріумфу, торжества життя. Утримувати внутрішню напругу, постійне відчуття «причетності», «присутності» у читача авторові вдається саме завдяки використанню міфологем магічно-фольклорного походження, структурних елементів чарівної казки та замовляння.
Інший аспект втілення сугестії знаходимо у релігійних текстах та їх літературних інваріантах молитвах. Сугестія у них базується на феномені віри. Вірою у дисертаційному дослідженні вважаємо, слідом за Т. Казанцевою, систему когнітивних, ціннісних, мотиваційних, настановних та афективних елементів, що дозволяє здійснювати фільтрацію та прийняття інформаційного змісту поза раціональною аргументацією. При цьому сугестія є механізмом формування віри, однак, не достатньою підставою для її виникнення, необхідна відповідність змісту віри специфіці ментальності, простіше кажучи, духовним потребам людини. Тоді сама віра підсилюватиме сугестивність компонентів своєї структури.
При порівнянні молитви та замовляння у їх структурно-функціональному аспекті помічено, що обидва жанри характеризуються сталістю, канонічністю вербальних формулювань та образів, що пояснюєтьсяпояснюється вірою у їх сакральну сутність, а відтак спроможністю впливати на реципієнта, відкриваючи глибини його несвідомого, допомагаючи йому у такий спосіб знайти відповідь на питання, з якими він звертається до вищих сил Бога, природи, всесвіту. Але при цьому замовляння містять конкретні повсякденно-життєві звернення, а молитви скеровані на ідеальне, духовне вдосконалення молільника. Проте це ще не дає підстав стверджувати, що замовляння спрямоване тільки на матеріальний аспект дійсності хоча б тому, що матеріальне є віддзеркаленням духовного. Специфіка архаїчного закорінення у природу поетичного світу Б.-І. Антонича, водночас із глибокими християнськими поглядами, присутніми там же, простежена на матеріалі розгляду збірки «Велика гармонія». У співставленні з аналізованим циклом «Зрада» В. Свідзінського, отримуємо ряд спільних мотивів:
· «дорога до себе», що лежить у ліричного героя Б.-І. Антонича через сакральний, а у В. Свідзінського через хтонічний світ;
· одночасна єдність і окремішність мікрокосму мовця (людини) і макрокосму адресата поетичного (священного) мовлення (Бога і Всесвіту відповідно);
· розуміння смерті як злиття згаданого мікрокосму (людини) з макрокосмом (Богом, Всесвітом), при чому останній у поезіях Б.-ІАнтонича виявляється розлитим у природі, оприсутненим у всьому сущому.
Перетворення ліричного героя на акорд у «Великій гармонії» нагадує злиття із золотим світлом у циклі «Зрада». В обох випадках маємо мотив єднання зі всесвітом, джерелом сили й гармонії. Основою такої подібності можемо назвати сугестивну міфологічну природу поетичної картини світу у згаданих збірці та циклі. Загалом саме сугестія видається тим спільним знаменником, що об’єднує магічно-ритуальний та релігійний світогляди у віршах, оприсутнюючи у такий спосіб природній синкретизм поетичного світогляду.
Також у дисертації розглянуто сугестивність ритмолелодики вірша. Погляди вчених на це питання можна згрупувати за трьома напрямками: психолінгвістичні, літературознавчі та міждисциплінарні (на перетині літературознавства і музики, психології, математики). Проаналізувавши їх, можна спостерегти наступне.
Ритм виступає не лише як формоорганізучий принцип, але й поєднує смисл і форму, реалізуючись на композиційному, семантичному та фонологічному рівнях. Зміст, форма та ритмічне упорядкування тексту підпорядковуються його сугестивному значенню настанові. Настанова в такому разі це і стан творчого натхнення автора, каталізуючий чинник, що допомагає образам із несвідомого стати «праобразом», інтенцією майбутнього твору. Водночас настанова є і тим естетичним досвідом, який отримує читач унаслідок сприймання тексту.
Поетична настанова втілюється в образі, повторюваному мотиві, що є наскрізним, об’єднує вірш, поетичний цикл, збірку. Образ витворюється з упорядкованих певним чином, пов’язаних між собою семантично, композиційно і ритмічно елементів. Такі зв’язки можуть суперечити логіці, контекстуально розмивати значення слів, змінювати їх, навіюючи реципієнтові певний образ.
На композиційному рівні сугестивність ритму проявляє себе через синонімічний повтор образів, їх перегук, алюзії, «дзеркальні» відображення, прийом «кільця», обігрування як у межах окремої поезії, так і поетичного циклу або збірки. Лексичний аспект сугестивної функції ритму реалізується через такі маркери, як синонімічні та буквальні повтори, натяки, гра словами тощо. Його специфіка полягає у ритмізованому повторі тих чи інших одиниць або їх значень, що сприяє навіюванню закодованого у них сенсу, емоційної тональності. Сугестивність фоносемантики тексту також активно досліджується, однак серед практично перевірених положень можна поки беззастережно прийняти лише експериментальні дослідження Р. Цура, за якими у дисертації зроблено висновок про ще одну сугестивну функцію ритму наближувати до медитативно-розслабленого стану, коли свідома критично-розрізнювальна функція мозку послаблюється, поступаючись місцем некритичному, інтуїтивно-чуттєвому сприйманню дійсності, що сприяє сугестії.
Загалом, підсумувавши розгляд учених різних напрямів психолінгвістиики, літературознавства, теорії музики сформульовані наступні міркування. Сугестивність вірша значною мірою визначається співвідношенням семантики та ритмомелодичного малюнку вірша. Ритмічне акцентування ключових образів сприяє їх виокремленню, приверненню уваги реципієнта. Водночас повторюваність ритмічних елементів може діяти заспокійливо, зачаровувати, «приколисувати», знижуючи критично-оцінювальну здатність психіки. Реалізована на різних структурних рівнях ритміка вірша налаштовує психіку читача на певний спосіб сприймання, активізує наявний у нього естетичний досвід, апелює до цього досвіду через асоціативні ланцюжки, викликані музикою вірша, звукописом, несподіваними інтонаційними акцентами тощо. Метрична будова та римування сприяють реалізації на відповідних структурних рівнях сугестивного прийому «обманутого очікування». З метою простежити теоретичні положення на практиці здійснено аналіз поезії П. Тичини «Хтось гладив ниви», поєднуючи елементи психолінгвістичного сугестивного аналізу С. Болтаєвої, структурно-аналітичний принцип Є. Еткінда та графічну методику С. Бураго.
Як засвідчив здійснений аналіз, таке поєднання різнопланових методик допомагає глибше розкрити смислові та емоційні відтінки твору, а також підтверджує наявність сугестії на всіх рівнях ритмомелодики вірша. Помітні «взаємовіддзеркалення» мелодики та семантики поетичних образів на прикладі аналізованого твору П. Тичини «Хтось гладив ниви» дають підстави говорити про сугестивну природу ритмомелодики вірша, її архаїчне походження, закорінене ще у прадавніх ритуалах, поетичному синкретизмі творчого мислення.
Також у дисертації проаналізовано сугестивну природу явища синестезії асоціації різномодальних чуттєвих вражень. На основі теоретичних досліджень Г. Майфета, Б. Навроцького, С. Анан’їна, Б. Галєєва, Л.Генералюк, О. Рисака, О. Вербицької, Т. Єщенко та ін. простежено наступні положення. Синестезія присутня у поетичному тексті у двох взаємопов’язаних формах: це якісна характеристика творчої свідомості та ряд лексико-стилістичних прийомів, через які вона проявляється у вірші. Завдяки несвідомій природі синестезії, це явище є сугестивним, оскільки сприяє авторському самовираженню та кращому сприйняттю його емоцій та переживань реципієнтом. У дисертації прийнята класифікація синестезій за чуттєвою модальністю: зорові, слухові, дотикові, смакові, нюхові та синестезії за переміщенням у просторі. Також використовується поняття синестемії тропи, утворені на перетині абстрактного поняття та чуттєвого враження, найчастіше такими бувають «забарвлені» почуття на зразок «тепла надія», «червоний гнів» (М. Семенко).
Зорові синестезії впливають на реципієнта шляхом апеляції до його чуттєвого та естетичного досвіду головним чином через аспекти живопису та символіки кольору. Живописні аспекти реалізуються у віршах шляхом
· жанрових запозичень у назвах творів;
· апеляції до чуттєво-естетичного досвіду реципієнта через ремінісценції з образотворчим мистецтвом (екфразис);
· апеляції до чуттєво-естетичного досвіду реципієнта шляхом вербальної візуалізації зображуваного (гіпотипозис).
Символіка кольору у синестезійних тропах своєрідно корелює з прадавньою міфологічною символікою українського фольклору і водночас набуває індивідуальної специфіки, що допомагає ширшому та глибшому осягненню поетичної картини світу певного автора.
Музичний аспект синестезії втілюється у поезії як
· жанрові запозичення у назвах творів;
· діючий елемент ліричного сюжету;
· засіб осягнення дійсності, самовираження ліричного персонажа.
Різномодальні синестезії можуть поєднуватися між собою в межах одного художнього образу, утворюючи складні синестетичні конструкції, іноді, як це спостерігаємо у творчості П. Тичини, весь вірш може бути суцільною комплексною синестезією.
Поділ сугестивної лірики на ауто-, гетеросугестивну та сугестивну лірику змішаного типу, запропонований у дисертації, обумовлений наступними міркуваннями. Аутосугестивна лірика спрямована на пізнання себе, власної сутності через пізнання своїх почуттів і вражень. Витворюючи матеріальну, словесну форму їх, автор усвідомлює, «перепроживає» знову, але інтроспективно, у спогадах, думках, осмислюючи та оцінюючи власні душевні порухи. У такий спосіб змінюється його досвід, як психо-емпіричний, так і естетичний.
Ознаками аутосугестивної лірики є
· самозаглиблення, самопізнання
· інтроспективність «внутрішнього зору» ліричного «я»
· символічна знаковість художніх деталей, закорінена в особистісному досвіді ліричного «я»
· внутрішні монологи та діалоги з безпосередньо присутнім у тексті чи уявним адресатом, які виступають у ролі засобу саморозкриття та самопізнання
· порушення ритму, підпорядковані авторським наголосам, що акцентують суб’єктивні враження, емоції тощо, ілюструють зміни емоційної тональності
Настанова гетеросугестивної лірики полягає у передачі закладених у поетичному тексті емоцій якнайширшому колу реципієнтів, вона спрямована на аудиторію. Порівняно з аутосугествиною лірикою, самопізнання і самовираження наразі відбувається головним чином у безпосередньому процесі переживання емоції й може завершуватися філософським, афористичним узагальненням, але не передбачає поетичної рефлексії, спрямованої вглиб себе.
Гетеросугестивна лірика характретизується наступними рисами:
· риторичні питання, заклики, звертання до реципієнта чи іншого ліричного персонажа;
· об’єднання ліричного „я” з реципієнтом шляхом ведення мови від першої особи множини („ми”);
· вживання імперативів, прямих і прихованих директив;
· схильність до узагальнень, афористичність вислову;
· вибудова ліричного сюжету як ілюстрації певної ідеї;
· аксіологічність.
Запропонований у дисертаційному дослідженні розгляд співвідношень філософської та медитативної лірики як гетеро- й аутосугестивної відповідно, узгоджує протиріччя, що простежуються у працях, присвячених філософській та медитативній ліриці, як, наприклад, питання включення одного виду в інший чи різноспрямованості художнього пізнання.
Дослідження структури сугестивної лірики засвідчило доцільність комплексного використання психолінгвістичних, мистецтвознавчих і теоретико-літературних методик в аналізі вірша, зокрема, коли йдеться про сугестивну поезію доби Модерну, позначену творчими пошуками у царині авторського самовираження і самопізнання, новаціями ритмомелодики, поетичними спробами переосмислення міфологічної спадщини різних культур. Використані у дисертаційному дослідженні методики міфопроективного аналізу відкривають нові горизонти прочитання тексту на предмет сугестивного впливу, адже дозволяють розкривати
Простежені у дисертації шляхи впливу сугестивного поетичного тексту на несвідоме реципієнта відкривають шляхи для нових досліджень у різних галузях літературознавства, психолінгвістики, лінгвокультурології, художнього перекладу. Отримані у дисертаційному дослідженні результати можуть суттєво доповнити розроблюваний В. Бєляніним (Росія), Д. Міалем (Канада), Р. Цуром (Ізраїль) та ін. ученими напрям сугестивного аналізу тексту з можливістю подальшого використання у психологічних, психіатричних методиках.
Розуміння сугестивності як архаїчної характеристики поетичного твору, ґенеза якої сягає прадавніх ритуалів, що визначає спільність сугестивних прийомів у текстах різних культур та епох, відкриває нові шляхи дослідження у порівняльному літературознавстві.
Окремого ґрунтовного розгляду потребує сугестивна функція форм авторської присутності у творі. Проблема ритмічного впливу поетичного тексту може бути розглянута у розрізі наукової спадщини Б. Асаф’єва, Ж.Дрогаліної та ін. учених, які свідомо ритмізували свої наукові тексти, аби покращити їх розуміння читачем на несвідомому рівні.
Сугестивний аналіз тексту, запропонований у дисертації, підкреслює необхідність текстологічних досліджень творів, обраних для вивчення, задля кращого розкриття природи їх сугестивності. Дисертаційна робота засвідчила також необхідність повернення в науковий обіг розробок Г. Майфета та системного осмислення вітчизняної історії вивчення синестезії.
Загалом, матеріали дисертації можуть бути використані як у подальших теоретичних розробках, так і в аналізі поетичних творів, створенні вузівських програм та спецкурсів, написанні наукових робіт відповідної тематики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуллаева Ф. И. Персидская кораническая экзегетика: (Тексты, переводы, комментарии)./Федеральная целевая программа «Государственной поддержки интеграции высшего образования и фундаментальной науки на 1997 2000годы»/Абдуллаева Фирюза Абодуллаевна. СПб.: «Петербургское востоковедение», 2000. 192с. (Культура и идеология мусульманского Востока).
2. Аверинцев С. Авторство и авторитет. // Литературные эпохи и типы художественного сознания. М.: Наследие, 1994. с.105 125.
3. Аверинцев С. С. Истоки и развитие раннехристианской литературы // История всемирной литературы: В 9 томах / АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1983—Т. 1. — 1983. с.501-516.
4. Аверинцев С. С. Мировоззренческие основы древнееврейской литературы // История всемирной литературы: В 9 томах / АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1983 с.275-277.
5. Аллахвердов В. Психология искусства: Эссе о тайне эмоционального воздействия художественного произведения./Аллахвердов Виктор Михайлович. СПб.: ДНК, 2001. 197с. (Серия психология и культура).
6. Альшванг А. Ритм і метр./Альшванг Арнольд // Музика 1923. №3-5 с.3-7.
7. Альшванг А. Ритм і метр./Альшванг Арнольд // Музика 1923. №6-7 с.13-20.
8. Анандавардхана. Дхваньялока. («Свет дхвани»)/Анандавардхана [Пер. с санск­рита, введ. и коммент. Ю. М. Алихановой]. М.: Наука, 1974. 305с. ([АН СССР. Отделение истории. Институт востоковедения. Институт стран Азии и Африки при МГУ]. Памятники письменности Востока.39).
9. Анан’їн С. Психологія музичних переживань. / Анан’їн Сергій. // Музика. 1923. - №8-9. с.8-17.
10. Антонич Б.-І. Твори. Літературні та публіцистичні статті./Богдан-Ігор Антонич. К.: Дніпро, 1998 598с.
11. Антонич Б.-І. На другому березі./Богдан-Ігор Антонич; Худож.-оформлювач Є.В. Вдовиченко. Харків: Фоліо, 2008. 283с. (Укр. літ.).
12. Антонич Б.-І. Пісня про незнищенність матерії: [поезії]. [Упорядкув., вступ. стаття, примітки Д. Павличко]./Богдан-Ігор Антонич. К.: «Радянський письменник», 1967 451с.
13. Антоний Сурожский, митр. Школа молитвы./ Блум Андрей Борисович; митр. Сурожский; [сост. и пер.: Е. Л. Майданович] Клин: Христианская жизнь, 2006. 491с.
14. Аристотель. Поетика./Аристотель.//Античні поетики: [збірка]/М. Борицький, В. Зварич (упоряд.) К.: Грамота, 2007. 167с.
15. Аристотель. «Риторика» [Електронний ресурс] // Перевод Н. Платоновой (Античные риторики. М., 1978.) Режим доступу: http://lib.ru/POEEAST/ARISTOTEL/ritoriki.txt
16. Атхарваведа: Избранное. Пер., комент и вступит. статья. Т. Елизаренковой. М.: Наука, 1989. 406 с.
17. Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу. Происхождение мифа, метод и средства его изучения (о сравнительной мифологии) // Абелюк Е. Миф или сказка? [Текст]: экспериментальное учебное пособие / Е. С . Абелюк. М.: Мирос, 1995. 224 с.
18. Ашхаруа-Чолокуа А. Духовно-практическое воздействие искусства и художественно-ассоциативная работа психики: автореферат дис. на соискание научн. степени канд. филос. наук./Ашхаруа-Чолокуа А Тбилиси, 1979. 20с.
19. Балклицький М. «Скорбна мати» П. Тичини й «Марія» У. Самчука як богородичні апокрифи. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://philology.univer.kharkov.ua/katedras/prof_sites/balaklitsky/apocripha.pdf
20. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування /Михайло Бахтін.// Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./За ред.. М. Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2002. С.416 425.
21. Бахтін М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках./Михайло Бахтін. // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./За ред. М. Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2002. С. 406 416.
22. .Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса./Бахтин Михаил Михайлович. М.: Художественная литература, 1965. 527с.
23. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика./Роллан Барт М.: Прогресс, 1989 618с.
24. Белый А. Мастерство Гоголя: Исследование. /А. Белый. М.; Л., 1934. 164с.
25. Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. 528с. (Мыслители ХХ века).
26. Белянин В. Психолингвистика [Текст] : учебник / В. П. Белянин ; Рос. акад. образования. Моск. психол.-соц. ин-т. М.: Флинта : МПСИ, 2003.
27. Белянин В. Основы психолингвистической диагностики : (Модели мира в литературе). М.: Тривола, 2000. 248 с.
28. Блинов И.И. Синестезия в поэзии русских символистов. / Блинов И.И. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://synesthesia.prometheus.kai.ru/blinov.htm
29. Бодуэн де Куртене И. «К теории «слова как такового» и «буквы как таковой». И. Бодуен де Куртене. // Избранные труды по общему языкознанию. М.: АН СССР, 1963. Т. 2 389с. с.243-245.
30. Болтаева С.В. Ритмическая организация сугестивного текста: автореферат на соискание научн.степени канд.филол.наук: спец.10.02.01. /Болтаева С.В. Екатеринбург, 2003. 25с.
31. Бондарєва О. Міф і драма у новітньому літературному контексті: поновлення структурного зв’язку через жанрове моделювання: [Монографія] / Бондарєва Олена К.: «Четверта хвиля»,2006. 512с.
32. Бонди С.М. О ритме // Контекст. Литературно-теоретические исследования. М.: Наука, 1977. С. 100-129.
33. Борев Ю. Эстетика. М.: Русь-Олимп: АСТ: Астрель,2005 829с.
34. Бо Цзюйи Письмо к Юань Чжзню (IX в.)./Бо Цзюйи; [пер. Л. Е. Померанцевой]. // Восток 1995 № 3. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/China/IX/800-820/Bo_tsjuji/brief_815.htm.
35. Боярська Л. Історія міфологічної критики [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.journ.univ.kiev.ua.
36. Бройтман С. Н. Историческая поэтика. Учебное пособие./Бройтман Самсон Наумович. М.: РГГУ, 2001. 320с.
37. Бураго С.Б. Музыка поэтической речи. К.: Днiпро, 1986./Бураго С.Б. 181 с.
38. Буряк О. «У дно, у суть, у корінь речі» (Художньо-філософська концепція людини в поезії Б.-І. Антонича) /Буряк О.// «Слово і час», 2000. №11. с.44-48.
39. Васадзе А.Г. Художественное чувство как переживание созревшей установки // Бессознательное: Природа, функции, м