Читач в українському літературно-критичному дискурсі першої половини ХХ століття

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т. Г. ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Соловій Галина Романівна

УДК 82.0

Читач в українському літературно-критичному дискурсі
першої половини ХХ століття

Спеціальність 10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Агеєва Віра Павлівна

Київ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП стор. 3
РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ ПОНЯТТЯ ЧИТАЧ” У
ТЕОРЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ ХХ СТОЛІТТЯ
1.1. Вплив формалізму і структуралізму на становлення
рецептивної естетики стор. 13
1.2. Читач у теорії діалогізму Михайла Бахтіна стор. 18
1.3. Читацьке підсвідоме у психоаналізі стор. 20
1.4. Смерть автора у постструктуралізмі та деконструкції стор. 27
1.5. Розуміння категорії читача у герменевтиці та феноменології стор. 33
1.6. Теорія рецептивної естетики стор. 37
1.7. Жінка-читачка у ґендерному контексті стор. 48
1.8. Постмодерна гра з читачем стор. 53
РОЗДІЛ ІІ. КАТЕГОРІЯ ЧИТАЧА В ДИСКУРСІ
УКРАЇНСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ
2.1. Мистецтво для мистецтва” чи мистецтво для читача стор. 58
2.2. Імпліцитний читач українського модернізму стор. 73
2.3. Аванґардні ігри з читачем стор. 87
2. 4. Критик як читач стор. 103
РОЗДІЛ ІІІ. КОНЦЕПЦІЯ ЧИТАЧА У СОЦРЕАЛІЗМІ
3.1. Читач соцреалізму в світлі марксистсько-ленінської
доктрини стор. 113
3.2. Масовий читач соцреалізму стор. 129
3.3. Виховання інфантильного читача у соцреалізмі стор. 141
ВИСНОВКИ стор. 153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ стор. 157

ВСТУП

Класичне літературознавство, як зарубіжне, так і вітчизняне, основну увагу, як правило, зосереджувало на розгляді таких понять, як автор”, герой”, художній образ” тощо, залишаючи при цьому осторонь іншу важливу складову твору читача. На жаль, протягом століть читач як об’єкт дослідження був витіснений на марґінес літературної теорії, лиш зрідка з’являючись у поодиноких працях, адже в центрі уваги найчастіше опинялась авторитетна фігура автора. Побіжний ретроспективний огляд дозволить побачити, коли і в якому контексті виникає інтерес до читача.
У середині ХІХ на початку ХХ століття цей інтерес носив, зазвичай, випадковий характер видавничого, бібліотекознавчого, соціологічно-психологічного спрямування. У другій половині ХІХ століття у Європі з’являються роботи Е. Шмідта, Е. Еннекена, Ж. М. Гюйо, Б. Кроче та інших дослідників, котрі заторкують питання читацького сприймання. У 80-х роках ХІХ століття вслід за Європою російські видавці починають цікавитися читацькими уподобаннями не лише представників еліти, а й нижчих верств населення, зокрема селян. Скажімо, петербурзький дослідник М. М. Ледерле та видавець І. Д. Ситін розсилають листи до видатних авторитетних людей з проханням вказати книги, котрі, на їх думку, користуються найбільшим попитом у народі та потребують видання. У той час у Росії була перекладена і поширена книга Ч. Річардсона Як читати книги, аби вони приносили нам користь” (1893) та інші подібні видання, котрі були першими кроками на шляху до вивчення читача.
Намагання наблизитись до народу та ближче пізнати його смаки, інтереси та проблеми приводять також інтеліґентів-народників до необхідності ширити книги для народу та сприяти їх виданню. З цією метою у 70-х роках у Харкові Христина Алчевська спільно з вчителями проводить дослідження читацьких симпатій серед простого люду, в результаті чого готує та видає збірник Що читати народу?”, який викликає інтерес не лише серед вітчизняних видавців, а й на закордонних виставках у Брюсселі та Чикаго, а у 1889 році на виставці у Парижі йому було присуджено вищу нагороду золоту медаль [137].
Опосередковано чи безпосередньо проблеми сприйняття художнього твору та особливості читацьких смаків розглядали у своїх працях відомі українські письменники та громадські діячі, зокрема П. Куліш, М. Драгоманов, І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський та інші. Вагомий внесок у дослідженні засобів впливу на читача належить, безперечно, працям І. Франка Із секретів поетичної творчості”, Слово про критику”, Леся Українка”, Задачі і метода історії літератури” та іншим статтям і трактатам, котрі аналізують особливості та закономірності естетичного сприймання читачів. Франко неодноразово повертався до питань, як відбувається взаємодія автора і читача на усіх рівнях структури художнього твору, яке враження робить на нас даний твір і якими засобами артист зумів осягнути це враження [147, 118].
З метою поширення освіти серед народу відкриваються хати-читальні Просвіти”. Скажімо, Борис Грінченко читав книги для невеликої селянської аудиторії та фіксував враження від прочитаного, що згодом підсумував у книгах Перед широким світом” та Книга на селі”. Автор пропонує пустити в нарід і поширити всі видатніші твори світового письменства та й подивитися, як їх народ прийме. Ми тоді могли б побачити, що саме є серед нашого літературного надбання таке, що може нас об’єднувати з масами, що саме нарід розуміє і що ні, що і чим йому подобається або ні” [43, 16].
Такого просвітницького характеру були перші кроки щодо вивчення уподобань читачів наприкінці ХІХ початку ХХ століть. В. П. Таловов зазначає, що з середини ХІХ століття до Жовтневої революції в Російській імперії було видано близько 90 праць про читача, однак вони носили, як правило, оглядово-ознайомчий популяризаторський характер.
Серед перших вітчизняних теоретичних робіт, котрі торкаються ряду аспектів осмислення проблеми читача варто виділити праці Олександра Потебні Думка й мова” (1862), Із лекцій з теорії словесності” (1894), Із записок з теорії словесності” (1905). Теорія Потебні аналізує психолінґвістичні основи поетичної творчості та їх вплив на особу читача. Потебню цікавило питання засвоєння літературних явищ свідомістю читача, він вважав, що художнє слово однаково належить як авторові твору, так і читачеві. Саме теорія Потебні, зокрема дискусії щодо образності, поетичної та прозаїчної мови, отримали своєрідне продовження у дослідженнях російських формалістів[1] та інших дослідників.
У 1922 році до аналізу теорії Потебні звертався також Олександр Білецький. У статті Про одне з чергових завдань історико-літературної науки (вивчення історії читача)” Білецький виокремлював проблему сприйняття твору сучасниками і нащадками та відмінність його функціонування у читацькій свідомості. Автор слушно зазначав, що важливість питання про читача і його роль у справі вироблення поетичної свідомості та її форм”, про читача як учасника літературного процесу і співробітника письменників у створенні літератур окремих народностей належить до числа методологічних питань, начебто вирішених, але на практиці трактованих якось обережно і без охоти Визнана необхідність вивчення не лише літературних творів, але й соціальних груп, котрі є їх споживачами і котрі віднайшли в них співчутливе вираження своїх ідеалів і смаків і естетичних запитів” [9, 257]. Білецький підкреслював наявність певних суспільних груп, котрі задають тон літературі та культурі в цілому, рухають її вперед. Більше того, автор заторкнув проблему читацького формування канону, а саме врахування яких соціальних смаків повинно лягати в основу літературного канону.
У 20-30-х роках на деякий час активізувались соціологічні дослідження читацьких інтересів та обґрунтування психології читачів. Цьому присвячені такі праці українських та російських авторів, як Психологія читача і книги” М.О. Рубакіна, Нариси психології читача” Я. Шафіри, Проблема читацтва та її вивчення” В. Іванушкіна, Аналітичний та синтетичний метод вивчення читацтва” Д. Балики, та інші, котрі носили, як правило, бібліотекознавчий емпіричний характер і часто не були позбавлені схематизму. У 20-30-х роках побутують емпіричний, типологічний та соціологічний напрямки досліджень читацької аудиторії. Найбільш поширеним серед них був соціологічний напрямок, представлений працями М. О. Рубакіна [125], одного з засновників та знаних свого часу дослідників проблем читацьких смаків, котрий робив особливий наголос на вивченні індивідуальних характеристик читачів. На жаль, згодом цей напрямок було розкритиковано та зведено до вульгарного соціологізму.
У 1925 році при Агітпропі ЦК РКП(б) був організований інститут по вивченню читацьких інтересів, що проводив дослідження у масштабах всієї країни, окрім того, планувалось створення окремого науково-дослідного інституту читачів. У жовтні 1926 року при Українському науково-дослідному інституті книгознавства (УНІК) було відкрито Кабінет вивчення книги і читача”; серед його співробітників Д. Балика, Н. Фрід’єва, А. Вияснівський, В. Іванушкін та інші. Дослідники аналізували насамперед теорію бібліопсихології М. О. Рубакіна, шляхом спостережень, анкетування та бібліотечної статистики вивчали читацьку психологію різних соціальних груп, зокрема особливості київських читачів, потреби масового читача, популярність української книги і т. ін.
У 20-30-х роках регулярно проводились дослідження читацької психології окремих груп, зокрема радянського селянства та червоноармійців, як наслідок, у радянській періодиці з’являлись статті на зразок: Вивчення селянського читача” Я. Шафіри, Селянський читач” А. Капліна, Читацькі інтереси червоноармійців” Є. Хлєбцевича і т. д. На жаль, усі ці спроби були віддаленими від безпосереднього зв’язку з літературознавством в цілому чи з теорією читача зокрема, позбавлені художньо-естетичного підходу, вони не торкались питань формування естетичного смаку читачів, а обмежувались бібліотекознавчою статистикою, котра часто носила тенденційний характер і перебільшувала зацікавленість читачів працями марксистів чи радянських письменників. Більше того, читацька психологія аналізувалась з метою корегування аґітаційної політики партії та формування читачів нового” радянського зразка.
Серед вітчизняних досліджень читача у 30-ті роки варто виділити працю Павла Филиповича Соціальне обличчя українського читача 30-40 років ХІХ в.” [146], у котрій автор аналізував процес соціальної диференціації читачів з кола селян, міщан, інтелігенції, їх смаки та оцінки, а також передплату художніх видань творів поетів-романтиків та вплив ряду соціальних факторів на розвиток літературного процесу.
Однак після 30-х років і аж до 60-х у радянському літературознавстві згортаються не лише ґрунтовні теоретичні дослідження поняття читача, але припиняється навіть ведення бібліотечної статистики. У цей час у радянській періодиці зрідка з’являлись окремі оглядові статті, котрі, будучи далекими від теоретичних досліджень, намагались певною мірою привернути увагу до поняття читач”.
Наприклад, у статті Б. О. Боровича Письменник-критик-читач” [13] автор підкреслював низький рівень розвитку радянських читачів і критиків, відзначав брак професійної бібліографії та анотацій до книг, осуджував підміну професійної критики поверховими читацькими оцінками. Як реакція на таку непролетарську” позицію у радянських журналах на зразок Критики” з’явився ряд статей-відповідей, зокрема К. Довганя Жертва педагогічної саможертовності, або Б. О. Борович в світлі проблеми читача” [42] та Соціальна функція літератури і проблема читача” [43], Ф. Ковалевського Робітнича критика та її шляхи” [74] і т. д.
Потреба читача заявити про себе на повний голос довгий час витала у повітрі, і лише у 60-х роках, насамперед у зарубіжних теоретичних дослідженнях, розгортається глибший аналіз проблем рецепції та читача, котрі звучали раніше у працях формалістів, представників Празького лінґвістичного кола та інших дослідників. Відроджений інтерес до читача як літературознавчої категорії був своєрідною формою протесту проти позитивістських схем та стереотипних підходів у текстовій інтерпретації. На думку І. Ільїна, увагу до реципієнта можна охарактеризувати як своєрідний прояв феномену марґіналізму”, як специфічний фактор сучасного модерного мислення ХХ століття. Саме у 60-х роках з’являються як окремі дослідники, так і цілі школи у зарубіжному літературознавстві, котрі активно обговорюють та аналізують місце і функції читача у художньому процесі; серед них варто назвати імена Р. Барта, Г.-Ґ. Ґадамера, С. Фіша, представників Констанцької школи рецептивної естетики Г. Р. Яусса, В. Ізера та інших.
Серед сучасних українських дослідників проблем рецепції та читацьких смаків потрібно відзначити роботи М. Ігнатенка, Г. Сивоконя, Р. Гром’яка, Г.Грабовича, В. Будного, О.Червінської та інших.
У праці Г. Сивоконя Художня література і читач” [130] подається коротка історія вивчення особливостей вітчизняного читача та функцій художньої літератури в українській науці 20-30-х років, а також при поєднанні соціологічного та літературознавчого підходів аналізується образ читача 60-х років, його пріоритети, смаки і уподобання щодо зарубіжної та української класичної та сучасної літератури.
Дослідження Г. Грабовича Теорія та історія: горизонт сподівань” і рання рецепція нової української літератури” [30] є одним з перших кроків у напрямку ознайомлення українського літературознавства з доробком Констанцької школи та її зарубіжною критикою. Окрім короткого викладу історії рецептивної естетики від її герменевтичних та феноменологічних коренів, автор переходить до низки практичних та емпіричних застосувань вказаної методології. Зокрема, використовує поняття горизонт сподівань”, аналізуючи нову українську літературу в загальноросійському контексті. Грабович слушно зазначає, що модель рецепції мала би бути пріоритетною для українського літературознавства” [30, 46].
Монографія американського науковця Є. Добренка Формовка радянського читача” [41] є одним з найповніших досліджень соціальних та естетичних умов творення радянського читача. Автор на матеріалах радянських періодичних видань, бібліотечної статистики, шкільних програм, читацьких відгуків та художніх і критичних текстів відтворив горизонт сподівань” радянських читачів, особливості їх стратегій читання та інтерпретації класичних і радянських текстів. Добренко не лише окреслив функції влади у стосунку до літератури, письменників і читачів, але й охарактеризував вимоги та роль пролетарських мас у процесі творення соціального замовлення та соцреалістичного канону.
Актуальність теми дослідження. Як свідчить побіжний огляд науково-критичної літератури, поняття читач” потребує ширшого аналізу та активнішого включення у науковий дискурс. Це дасть змогу літературознавцям продовжити розпочаті у 60-х роках дослідження ролі читача у теорії та практиці аналізу художнього твору, застосувати сучасні методи досліджень, а також по-новому подивитись на фігуру автора у контексті його співпраці з читачем, на горизонт сподівань” читачів, авторів і критиків. Більше того, прочитання історії літератури з урахуванням точки зору читача дозволить відкрити альтернативні шляхи творення вітчизняної історії літератури та моделювання її канону.
В українському літературознавстві відчутний як брак методологічного застосування доробку Констанцької школи рецептивної естетики, так і відсутність досліджень літературних напрямів та шкіл з урахуванням їх рецептивної настанови та ідеальних моделей читачів. Таким чином, у нашому дослідженні ми хочемо простежити імпліцитні та експліцитні моделі читачів та рецепцію емпіричних читачів, проаналізувати вплив соціально-історичних умов та філософсько-естетичних настанов на процес формування читацьких смаків, що дозволить у новому ракурсі побачити характер змін та особливості розвитку української літератури.
Окрім того, в сучасних складних умовах формування демократичних цінностей у державі та загрози свободі слова, коли громадська думка нерідко іґнорується, хотілось би своїм дослідженням ще раз наголосити на потребі врахування точки зору народу, публіки, читачів, що стане запорукою формування громадянського суспільства в Україні.
Мета і завдання дослідження. Безпосередньою метою роботи, її предметом є дослідження ролі читача в українському літературно-критичному дискурсі першої половини ХХ століття, зокрема у модернізмі та соціалістичному реалізмі, моделювання насамперед імпліцитної моделі читачів у зазначених літературних напрямах.
Ґрунтуючись на теорії рецептивної естетики та її основних поняттях, а також виходячи з того, що для кожного літературного напряму та епохи характерне своє специфічне бачення читача, публіки загалом, у роботі зроблено спробу реконструювати рецептивну настанову модернізму та соцреалізму, закладену у філософсько-естетичних основах напрямів та відображену у художніх текстах. У дослідженні представлено як горизонти сподівань” письменників щодо своїх ідеальних” читачів, так і очікування реципієнтів, котрі не завжди збігались з авторськими, а також точка зору критиків. Поняття читач” аналізується у співвіднесенні з поняттями автор”, твір”, з урахуванням взаємовпливу цих категорій.
Об’єктом дослідження дисертації є, насамперед, теоретичні тексти, що аналізують поняття читача” та особливості читацького сприйняття, а також критичні статті, щоденники, листи, в котрих відображено бачення українськими письменниками та критиками певних типів читачів, їх досвіду, естетичних смаків, очікувань тощо.
Окрім того, реконструкція імпліцитної рецептивної настанови модернізму та соцреалізму ґрунтується на аналізі особливостей змісту і форми художніх творів, зокрема модерністів Лесі Українки, М. Коцюбинського, О.Кобилянської, В. Винниченка, М. Хвильового, М. Йоґансена, Л. Скрипника та інших, а також письменників соцреалізму: текстів виробничого” роману, творів О. Копиленка, О. Донченка, О. Гончара та інших.
Методологічна основа дисертації. Робота ґрунтується на принципах та засадах рецептивної естетики, з урахуванням постструктуралістської критики даної методології. У дисертації використано елементи культурно-історичного літературознавства та соціологічний підхід з метою реконструкції образу українських читачів та їх смаків у першій половині ХХ століття.
Наукова новизна. В українському літературознавстві, як ми зазначили вище, дослідження читача проводились швидше в соціологічному, аніж у літературознавчому ключі. Тому в нас бракує наукових праць, котрі б містили аналіз рецептивної настанови та типології читачів у модернізмі, соцреалізмі та інших літературних напрямах.
Найбільш ґрунтовні теоретичні розробки та емпіричні застосування понять рецептивної естетики здійснено на Заході у 70-х роках ХХ століття. Йдеться насамперед про роботи С. Фіша Вражений гріхом: читач у Загубленому раї” (1967), В. Ізера Імпліцитний читач: зразки комунікації у прозі від Буньяна до Беккета” (1972), Р. Барта Задоволення від тексту” (1973), Г. Р. Яусса Естетичний досвід і літературна герменевтика” (1977) та інші. Дисертація відображає практичне застосування вказаних теоретичних розробок до українських художніх текстів модернізму та соцреалізму.
Теоретичне та практичне значення роботи. Дане дослідження є подальшим кроком на шляху переосмислення місця та ролі читача в історії української літератури ХХ століття. На теоретичному рівні воно є спробою узагальнити історію розвитку та формування теорії читача у зарубіжному та вітчизняному літературно-критичному дискурсі, а також чіткіше окреслює функції читача та його стосунки з автором і художнім твором. Робота вказує на взаємодію історії, політики, філософії та культури як вагомих факторів формування рецептивних моделей літературних напрямів.
Матеріали дисертації можуть бути використані для подальших досліджень теорії та історії читача як на українському, так і на зарубіжному матеріалі, для компаративістичних наукових праць, а також для розробок теоретичних та історико-літературних курсів бакалаврських та маґістерських університетських програм.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі філології Національного університету Києво-Могилянська академія”, науковими пріоритетами якої є поширення нових методологічних підходів до інтерпретації української літератури та врахування зарубіжного досвіду дискурсивних практик. Дане дослідження є спробою показати нові перспективи ширшого застосування категорії читача у теоретичних і практичних розробках та у висвітленні історії української літератури.
Апробація дослідження. Проміжні результати дисертаційної роботи сформульовано у доповідях на таких наукових конференціях: вузівській конференції в рамках тижнів студентської науки у Національному університеті Києво-Могилянська академія” (Київ, 2001), VI науково-теоретичній конференції молодих вчених Інституту літератури (Київ, 2003), Днях науки в Європейському колегіумі польських і українських університетів (Люблін, 2002, 2003), загальнопольській інтердисциплінарній науковій конференції Поетика тілесної аномалії. Здеформоване тіло в тексті та образі” (Ґданськ, 2003).
З дотичної проблематики в Національному університеті Києво-Могилянська академія” захищено маґістерську роботу на тему Рецепція поезії шістдесятників” у 60-х та 90-х роках” (1999 р., науковий керівник професор Соломія Павличко).
Результати дисертації опубліковано у 3 статтях основного і 2 додаткового характеру.
Структура роботи. Робота має вступ, основну частину, висновки та список використаної літератури (193 позиції). До основної частини належать три розділи, кожен з яких складається з окремих підрозділів. Виклад роботи займає 169 сторінок (з них 140 основного тексту).

[1] Ставлення формалістів до теорії Потебні В. Шкловський сформулював у статті Потебня” (1919 р.).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні проаналізовано роль поняття читач” в українському літературно-критичному дискурсі першої половини ХХ століття, зокрема в модернізмі та соціалістичному реалізмі. Представлено зарубіжні та вітчизняні теоретичні розробки понять читач”, сприйняття”, інтерпретація” у співвіднесенні з поняттями автор”, твір” та з урахуванням взаємовпливу цих категорій у формалізмі, постструктуралізмі, психоаналізі, герменевтиці, рецептивній естетиці. Ґрунтуючись на теорії рецептивної естетики та її основних поняттях, зокрема, імпліцитний читач”, експліцитний читач”, рецепція”, горизонт сподівань” та інших, робота презентує моделі читачів та рецептивні настанови модернізму і соцреалізму, виходячи з їх філософсько-естетичних засад, особливостей художніх текстів та з урахуванням національної суспільно-культурної ситуації читання. У дослідженні знайшли відображення як горизонти сподівань” письменників щодо своїх ідеальних” читачів, так і очікування реальних читачів та критичні інтерпретації, котрі не завжди збігалися з авторськими візіями.
Аналіз рецептивної настанови модернізму подано у контексті модерністського гасла мистецтво для мистецтва”, відтворено дискусії між прихильниками чистого” мистецтва, орієнтованого на елітарного інтелектуального читача, та представниками реалістичної літератури. Виходячи з жанрової, тематичної, сюжетно-композиційної, наративної та мовної новизни модерністських текстів, зокрема Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Володимира Винниченка, Миколи Хвильового та інших, у роботі показано імпліцитну рецептивну настанову творів, орієнтованих на мислячого читача, здатного долати інертність традиційного сприйняття, рефлексувати над прочитаним, декодувати зміст та оцінити ориґінальну форму.
У дослідженні представлено видозміни образу читача від раннього модернізму до аванґардної рецептивної стратегії, котра підтверджує налаштованість митців провокувати публіку, руйнувати усталений горизонт сподівань”, нав’язувати читачам власні правила гри на території тексту. Аванґардна манера письма повертає у художні тексти модель експліцитного читача, котрий стає одночасно об’єктом і суб’єктом авторської гри у творах Майка Йоґансена, Леоніда Скрипника та інших митців. І хоч українське ліве мистецтво” 20-30-х років нерідко підкреслювало орієнтацію на масового читача, однак і за формою, і за змістом воно імпонувало різним читацьким категоріям, витворюючи в такий спосіб новий горизонт сподівань” і нових читачів.
У роботі також враховано різноманітні точки зору професійних читачів, тобто критиків українського модернізму, зокрема представників позитивістської (народницької) критики, естетичної” критики, формалістської”, як і окремі спроби психоаналітичного та феміністичного прочитання, що в свою чергу сприяло формуванню читацьких смаків та вказувало на поліфонічність і множинність інтерпретацій. До аналізу образу читача у модернізмі долучено характеристику рецептивних настанов ряду періодичних видань 20-30-х років, котрі адресовані різним групам, та показано їх боротьбу за читацьку аудиторію.
Як свідчить історія рецепції та горизонту сподівань” українського модернізму, імпліцитна модель інтелектуального елітарного читача була далекою від реальності. Емпіричний читач частково наближався до експліцитних зразків у аванґарді, однак імпліцитна та емпірична моделі на практиці рідко перетинались, оскільки між ідеальним та реальним читачами була прірва, витворена консерватизмом читацьких смаків, низьким рівнем естетичного досвіду, боязню формальних експериментів. У той же час історія горизонту сподівань” читачів модернізму була кроком до наступних видозмін рецептивної настанови, моделі імпліцитного та експліцитного читачів оновлюються в аванґарді, а згодом докорінно змінюються у літературі соцреалізму.
У дисертації відтворено також концепцію адресата в контексті ідейно-естетичних засад соцреалізму, котрі базуються на марксистсько-ленінській доктрині, з урахуванням принципів класовості, партійності літератури, наслідування класичних зразків, правдивого зображення типових характерів у типових обставинах” тощо. Беручи до уваги ідеологічну заанґажованість письменників та їх творів, у соцреалізмі окреслюємо специфічну рецептивну настанову, імпліцитно запрограмовану на низькоосвіченого, масового читача з невибагливим смаком. Такий читач дезорієнтований щодо власного національного коріння, заідеологізований, зосереджений на класовій боротьбі, соціальних питаннях та проблемах побудови світлого майбутнього. Однак процес формування та закріплення соцреалістичної естетики відбувався не тільки під впливом партійної політики, а шляхом синтезу та компромісу влади і маси, котра стала не лише жертвою своєрідного інтелектуального насильства, але й мимовільним співучасником та співтворцем соціального замовлення.
Соцреалізм пропонує читачам власні жанрові різновиди, зокрема виробничий”, колгоспний” роман та роман виховання. Прикладами таких текстів є зокрема ряд творів О. Копиленка, П. Панча, О. Донченка, А. Головка та інших письменників соціалістичного реалізму. Аналіз сюжетно-композиційних, стильових, мовних особливостей соцреалістичних творів показав їх зорієнтованість насамперед на масового інфантильного читача, котрий повинен прийняти на віру точку зору автора, нерідко тенденційно окреслену.
Автори закладають інфантильність у монологічну лінійну текстуальну стратегію, відповідно модель імпліцитного читача цілком передбачається і постулюється всім літературним твором. Написані з урахуванням заідеологізованого горизонту сподівань” та владної риторики, соцреалістичні твори не передбачають процесу активної конкретизації тексту емпіричним читачем та заповнення ним так званих порожніх”, недоокреслених місць” у творі, прихованих смислів, оскільки вони як такі відсутні у раціонально оформленій оповіді. Накинуте автором однозначне прочитання втрачає цінність для емпіричного читача, оскільки таку інтерпретацію він, зазвичай, не може назвати своєю. Аналізуючи рецептивну настанову соцреалізму, бачимо налаштованість на збіг позицій емпіричного та імпліцитного читачів, підпорядкованих авторській лінійній точці зору. У той же час, говорячи про виховання масового інфантильного читача у літературі соцреалізму, приходимо до висновку, що інфантильність письма стає складовою стилю радянських письменників, проявляючись на усіх рівнях художнього тексту від тематики до мови творів. Безперечно, інфантильна манера письма не збагачувала естетичного досвіду читачів, навпаки призводила до закріплення у масовій читацькій свідомості інтерпретаційних штампів, тим самим залишаючи горизонт сподівань” у межах соцреалістичного канону.
Зіставлення імпліцитної читацької моделі у модернізмі та соцреалізмі вказує на відмінність рецептивних стратегій вказаних літературних напрямів, при цьому модерністські тексти потребують інтелектуального, мислячого читача, для якого незвичний зміст та нестандартна форма стають джерелом не просто задоволення, але насолоди від процесу декодування прочитаного. У той час як реалістична текстуальність імпліцитно замикається конкретною художньою структурою і націлена на уже відомі читачеві стандартні репресивні схеми сприйняття, не вимагаючи перегляду існуючого горизонту сподівань. Очевидно тому соцреалістичні тексти навряд чи викличуть інтерес у сучасних читачів. Щодо емпіричних читачів модернізму і соцреалізму, то, безперечно, рівень їх естетичного досвіду потребував розширення та збагачення, не випадково у митців-модерністів через неадекватність читацького сприйняття та критичну надінтерпретацію нерідко виникало відчуття, що вони пишуть для наступних поколінь.
Осмислення поняття читач” у взаємозв’язку з іншими категоріями у художньо-критичному дискурсі модернізму та соцреалізму збагачує методологію вітчизняного літературознавства, водночас висновки дисертаційного дослідження розгортають перспективу подальшого дослідження рецептивної настанови та типології читачів у інших художніх напрямах та стилях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. К.: Либідь, 2001. 264 с.
2. Бабишкін О. К. Олесь Гончар. К.: Дніпро, 1968. 323 с.
3. Барт Р. Смерть автора // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. С. 384-391.
4. Барт Р. Удовольствие от текста // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. С. 462-519.
5. Бахтин М. М. Автор и герой в эстетической деятельности // Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. С. 9-191.
6. Бахтин М. М. Проблема речевых жанров // Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. С. 250-296.
7. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского. 4-е изд. М.: Сов. Россия, 1979. 318 с.
8. Бахтін М. М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 310-317.
9. Білецький О. Об одной из очередных задач историко-литературной науки (изучение истории читателя) // Білецький О. Зб. праць: У 5 т. К.: Наук. думка, 1966. Т. 3. С. 255-273.
10. Білецький О. Проза взагалі й наша проза 1925 року // Червоний шлях. 1926. № 2-3. С. 121-129; 133-136.
11. Богачев А. О возможности герменевтического метода (Коллингвуд versus Гадамер) // Феноменологія і філософський метод: Щорічник. К.: Тандем, 2000. С. 27-39.
12. Бодлер Ш. Цветы зла. Обломки. Парижский сплин. Искуственный рай. Эссе. Дневники. Статьи об искусстве. М.: Классик, 1997. 960 с.
13. Борович Б. О. Письменник-критик-читач // Журнал бібліотекознавства та бібліографії. 1930. № 4. С. 28-33.
14. Бранский В. П. Искусство и философия: Роль философии в формировании и восприятии художественного произведения на примере истории живописи. Калининград: Янтарный сказ, 1999. 703 с.
15. Будай Л. В нашій країні // Українська хата. 1911. Кн. 11-12. С. 25-35.
16. Валіцький А. Марксизм і стрибок у царство свободи. Історія комуністичної утопії. К.: Видавничий дім Всесвіт”, 1999. 510 с.
17. Василенко В. Літературний ярмарок” // Критика. 1929. № 2. С. 18-39.
18. Винниченко В. Вибрані п’єси. К.: Мистецтво, 1991. 603 с.
19. Винниченко В. О морали господствующих и морали угнетенных. (Открытое письмо к моим читателям и критикам). Львів, 1911. 92 с.
20. Виробнича діяльність Плуга”. Доклад тов. Биковця // Література, наука, мистецтво. 1924. № 14. С. 3.
21. Вышеславцев Б. П. Кризис индустриальной культуры: марксизм, неосоциализм, неолиберализм. Нью-Йорк, 1982. 350 с.
22. Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. К.: Наукова думка, 1996. 704 с.
23. Галета О. І. Юрій Меженко літературознавець: Автореф. дис... канд. філол. наук. Львів, 2000. 20 с.
24. Гебнер Р., Кірхнер П. Автор психіка читач: (До питання про літ.-теорет. погляди О. Білецького у 20-ті рр.) // Слово і час. 1990. № 11. С. 34-42.
25. Герменевтика і деконструкція: дискусія Г.- Ґ. Ґадамера і ж. Дерріди // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 223-226.
26. Гехтер М. Український читач про українську часопись // Літературно-науковий вісник. 1912. Т. 58. С. 531-535.
27. Гончар О. Берег любові. Бригантина. Сімферополь: Таврія, 1981. 414 с.
28. Гончар О. Тронка. Собор. К.: Дніпро, 1992. 688 с.
29. Горький М. Радянська література. Доповідь на Першому Всесоюзному з’їзді радянських письменників 17 серпня 1934 року // Матеріали до вивчення історії української літератури: В 5 т. / Упорядн. О. І. Білецький. К., 1963. Т. 5: Радянська література. С. 19-26.
30. Грабович Г. Теорія та історія: горизонт сподівань” і рання рецепція нової української літератури // Грабович Г. До історії української літератури. К.: Основи, 1997. С. 46-136.
31. Гриневичева К. Нерозуміння як доказ // Київська старовина. 1903. Кн.VI. С. 214-217.
32. Гром’як Р. Естетика і критика. Філософсько-естетичні проблеми художньої критики. К.: Мистецтво, 1975. 224 с.
33. Гром’як Р. Т. Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ століття). Тернопіль, 1999. 224 с.
34. Грушевський Ол. Др. Степан Балей. З психології творчости Шевченка // Шлях. 1918. № 8. С. 75.
35. Гундорова Т. Постмодернізм і постструктуралізм: питання текстуальності // Світовид. 1996. № 1(22). С. 126-133.
36. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 300 с.
37. Гусейнов А. А. Марксизм и этика // Карл Маркс и современная философия: Сб. материалов научной конференции к 180-летию со дня рождения К.Маркса. М., 1999. С. 159-167.
38. Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: Пер. з нім. К.: Юніверс, 2001. 288с.
39. 20-ті роки: літературні дискусії, полеміки: Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1991. 366 с.
40. Деррида Ж. Письмо и различие. Спб: Академический проект, 2000. 428с.
41. Добренко Е. Формовка советского читателя. Спб: Академический проект, 1997. 321 с.
42. Довгань К. Жертва педагогічної саможертовности, або Б. О. Борович в світлі проблеми читача // Критика. 1930. № 11. С. 36-46.
43. Довгань К. Соціяльна функція літератури і проблема читача // Критика. 1929. № 7-8. С. 3-56.
44. До книги сто тридцять дев’ятої // Літературний ярмарок. 1929. Кн. 9. С.1-6.
45. Еко У. Інтерпретація і надінтерпретація // Еко У. Маятник Фуко. Умберто Еко, Річард Рорті, Джонатан Куллер, Крістін Брук-Ровз. Інтерпретація і надінтерпреетація. Львів: Літопис, 1998. С. 655-719.
46. Еко У. Поетика відкритого твору // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 2002. С.525-538.
47. Еко У. Реторика та ідеологія // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 2002. С. 539- 548.
48. Еллан-Блакитний В. Без маніфесту // Еллан-Блакитний В. Твори: У 2 т. К., 1958. Т. 2. С.140-158.
49. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика / Упор. Н. Шумило. К.: Основи, 1998. 658 с.
50. Євшан М. Літературні замітки // Українська хата. 1913. № 11. С. 758-780.
51. Єфремов С. В поисках новой красоты // Єфремов С. О. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. С. 48-120.
52. Жеребкина И. А. Прочти мое желание...”. Постмодернизм. Психоанализ. Феминизм. М.: Идея-Пресс, 2000. 256 с.
53. Жовтень і ми // Нова генерація. 1927. № 2. С. 27-30.
54. Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 392 с.
55. Зелений Д. Лист до редакції // Нова генерація. 1929. № 6. С. 53.
56. Зенкин С. Н. Работы по французской литературе. Екатеринбург: Изд-во Уральского ун-та, 1999. 320 с.
57. Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М.: Интрада, 1998. 255 с.
58. Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 255 с.
59. Ингарден Р. Очерки по философии литературы. Благовещенский гуманитарный колледж им. И. А. Бодуэна де Куртенэ, 1999. 184 с.
60. История психоанализа. Харьков: Основа, 1996. 360 с.
61. Іванюк С. С. Адресат майбутнє. Герой і концепція адресата української радянської прози для дітей (1917-1941). К.: Наук. думка, 1990. 126 с.
62. Ігнатенко М. А. Читач як учасник літературного процесу. К.: Наук. думка, 1980. 172 с.
63. Ізер В. Процес читання. Феноменологічне наближення // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 261-277.
64. Інґарден Р. Про пізнання літературного твору (фрагменти) // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 139-163.
65. Історія української літератури: У 8 т. К.: Наукова думка, 1967-1971. Т. 7: Література періоду завершення будівництва соціалізму та Великої вітчизняної війни (1933-1945). 402 с.
66. Історія української літератури ХХ століття: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. В. Г. Дончика. К.: Либідь, 1993. Кн.1: 1910-1930-ті роки. 784 с.
67. Йогансен М. Вибрані твори. К.: Смолоскип, 2001. 516 с.
68. Йогансен М. Як будується оповідання. Аналіза прозових зразків // Йогансен М. Вибрані твори. К.: Смолоскип, 2001. С. 361-475.
69. Канетті Е. Маса і влада. К., 2001. 415 с.
70. Китастий В. Лаканова стадія дзеркала” в літературі // Маґістеріум. Літературознавчі студії. Випуск другий. К., 1999. С. 9-11.
71. К. Маркс и Ф. Энгельс об искусстве: В 2-х т. М.: Искусство, 1967. Т. 1. 584 с.
72. Кміт Ю. Фрідріх Ніцше //Літературно-науковий вісник. 1901. Кн. 8. С.87-107.
73. Кобилянська О. Аристократка: Оповідання, повісті. К.: Основи, 2001. 699 с.
74. Ковалевський Ф. Робітнича критика та її шляхи // Критика. 1930. № 11. С. 28-35.
75. Ковалів Ю. І. Літературна дискусія 1925-1928 рр. К.: Т-во Знання” УРСР, 1990. 48 с.
76. Копиленко О. Десятикласники // Копиленко О. Твори: В 4-х т. К.: Держлітвидав УРСР, 1961. Т. 2. 600 с.
77. Копиленко О. Народжується місто // Копиленко О. Твори: В 4-х т. К.: Держлітвидав УРСР, 1961. Т. 2. 600 с.
78. Коряк В. Форма і зміст // Шляхи мистецтва. 1922. № 2. С. 40-46.
79. Коцюбинський М. Твори: В 3-х т. К: Дніпро, 1979. Т. 3: Повісті, оповідання (1910-1921). 375 с.
80. Крижанівський С. Романтик революційного слова // Йогансен М. Вибрані твори. К.: Смолоскип, 2001. С. 477-499.
81. Кримський А. Поезії. К.: Радянський письменник, 1968. 339 с.
82. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: поезія-проза-драма-есеї. К.: Просвіта, 2001. 794 с.
83. Лайн Л. Інтелігент // Нова генерація. 1927. № 1. С. 69-78.
84. Лакан Ж. Инстанция буквы в бессознательном, или Судьба разума после Фрейда. М.: Русское феноменологическое общество, 1997. 184 с.
85. Ланський М. Лівий роман // Нова генерація. 1927. № 2. С. 4-38.
86. Левидов А. М. Автор образ читатель. Ленінград: ЛГУ, 1977. 360 с.
87. Ленін В. І. Про характер наших газет // Матеріали до вивчення історії української літератури: В 5 т. / Упорядн. О. І. Білецький. К., 1963. Т. 5: Радянська література. С. 28-29.
88. Ленін В. І. Партійна організація і партійна література // Матеріали до вивчення історії української літератури: В 5 т. / Упорядн. О. І. Білецький. К., 1963. Т. 5: Радянська література. С. 31-39.
89. Литературные манифесты от символизма до наших дней / Сост. и предисловие С. Б. Джимбинова. Москва, 2000. 608 с.
90. Лукач Д. Социалистический реализм сегодня // Вопросы литературы. 1991. апрель. С. 70-92.
91. Луначарский А. В. Новейшая литература Западной Европы // Луначарский А. В. Собр.соч.: В 8 т. М., 1964. Т.4. С. 329-368.
92. Луначарський А. Соціалістичний реалізм // Луначарський А. Про літературу. Збірник статей. К., 1960. С. 228-251.
93. Луцький Ю. Літературна політика в радянській Україні 1917-1934. К.: Гелікон, 2000. 242 c.
94. Ман Поль де. Аллегории чтения: Фигуральный язык Руссо, Ницше, Рильке и Пруста. Екатеринбург: Изд-во Уральского ун-та, 1999. 368 c.
95. Марков Д. Ф. Проблемы теории социалистического реализма. М.: Худож. лит., 1975. 352 с.
96. Марковський М. З психології творчости Шевченка // Шлях. 1918. № 10-11. С. 63-73.
97. Маркс К., Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії. К., 1947. 48 с.
98. Медведев П. Н. Формальный метод в литературоведении // Бахтин М. М. Фрейдизм. Формальный метод в литературоведении. Марксизм и философия языка. Статьи. М.: Лабиринт, 2000. С. 186-347.
99. Меженко Ю. На шляхах до нової теорії // Червоний шлях. 1923. № 2. С. 199-210.
100. Моклиця М. Модернізм як структура: Філософія. Психологія. Поетика. Луцьк, 2002. 390 с.
101. Мукаржовський Я. Мова літературна і мова поетична // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 326-342.
102. Навроцкий В. Класс, идеология, литература: Сборник статей. М.: Радуга, 1986. 320 с.
103. Наєнко М. К. Україське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. К.: Академія, 1997. 320 с.
104. Ніковський А. Українська література в 1913 році // Літературно-науковий вісник. 1914. січень. С. 151-163.
105. Ніцше Ф. Народження трагедії // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С.40-54.
106. Ницше Ф. Рождение трагедии, или Эллинство и пессимизм // Ницше Ф. Соч. в 2 т. М.: Мысль, 1990. Т. 2. С. 728-732.
107. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. К.: Основи, 1993. 415 с.
108. Общество. Литература. Чтение: Восприятие литературы в теоретическом аспекте. М.: Прогресс, 1978 . 294 с.
109. Овсянников М. Ф. Маркс, Енгельс, Ленин об искусстве. М.: Искусство, 1965. 42 с.
110. О. Кобилянська. Слова зворушеного серця. К., 1982. 360 с.
111. Ортега-і-Гассет Х. Бунт мас // Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори: Пер. з іспан. К.: Основи, 1994. С. 15-139.
112. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. К.: Либідь, 1999. 447 с.
113. Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського. К.: Основи, 2001. 328 c.
114. Павличко С. Фемінізм. К.: Основи, 2002. 322 с.
115. Павлишин М. Канон та іконостас: Літературно-критичні статті. К.: Час, 1997. 447 с.
116. Панейко В. Культура і критика // Літературно-науковий вісник. 1908. Т. 43. С. 279-287.
117. Платформа ідеологічна і художня // Плуг. 1924. № 1. С. 24.
118. Платформа й оточення лівих // Нова генерація. 1927. № 1. С. 39-43.
119. Полторацький О. Мова поезії та мова практична // Нова генерація. 1927. № 1. С. 48-56.
120. Полторацький Ол. Практика лівого оповідання // Нова генерація. 1928. №1. С. 50-60.
121. Про перебудову літературно-художніх організацій. Постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. // Матеріали до вивчення історії української літератури: В 5 т. / Упорядн. О. І. Білецький. К., 1963. Т. 5: Радянська література. С. 7.
122. Про політику партії в галузі художньої літератури. Резолюція ЦК РКП(б) від 18 червня 1925 р. // Матеріали до вивчення історії української літератури: В 5 т. / Упорядн. О. І. Білецький. К., 1963. Т. 5: Радянська література. С. 42-45.
123. Про українські художні угруповання. Постанова Політбюро ЦК КП(б)У від 10 квітня 1925 р. // Матеріали до вивчення історії української літератури: В 5 т. / Упорядн. О. І. Білецький. К., 1963. Т. 5: Радянська література. С.41-42.
124. Рединґ О. Лист до читачів Л. Скрипникового Інтеліґента” // Нова генерація. 1929. №10. С. 48-53.
125. Рубакин Н. А. Избранное: В 2-х т. М.: Книга, 1975. Т. 1. 233 с.
126. Руднев В. Морфология реальности: Исследования по философии текста. М.: Гнозис, 1996. 207 с.
127. Руднев В