ПОЕТИКА ІМПЛІЦИТНИХ СМИСЛІВ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Краткое описание

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

На правах рукопису
УДК 82.0 82.09

НАГОРНА МАРИНА МИКОЛАЇВНА

ПОЕТИКА ІМПЛІЦИТНИХ СМИСЛІВ
ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
Спеціальність 10.01.06 теорія літератури

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Клочек Григорій Дмитрович,
доктор філологічних наук, професор

Кіровоград 2004

ЗМІСТ

ЗМІСТ............................................................................................................... 2
ВСТУП.............................................................................................................. 4
РОЗДІЛ 1 ІМПЛІЦИТНІ СМИСЛИ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ
ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА........................................................................... 9
1.1. Імпліцитний смисл підтекст прихований смисл: увиразнення
понять.......................................................................................................... 9
1.2. Підтекст у художній літературі: діахронія....................................... 25
1.3. Методологічні та методичні проблеми вивчення імпліцитних
смислів....................................................................................................... 42
РОЗДІЛ 2 ПОЕТИКА СВІДОМО ТВОРЕНОГО ПІДТЕКСТУ У
ТВОРАХ ДЖ.Д.СЕЛІНДЖЕРА ТА ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА......................... 52
2.1. Свідомо творені імпліцитні смисли творів Селінджера................... 52
2.1.1. Прикінцева загадка як прийом творення підтексту
(на матеріалі оповідання Добре ловиться рибка-бананка”).. 54
2.1.2. Принцип айсберга” і художня деталь як чинники
підтекстових смислів (на матеріалі оповідання І ці вуста,
і очі зелені...”)........................................................................... 71
2.1.3. Адекватний (імпліцитний) читач і підтекст (на матеріалі
оповідання Тедді”).................................................................. 83
2.1.4. Імпліцитний смисл та інтертекстуальні зв’язки у
творах Селінджера................................................................... 95
2.1.5. Висновки................................................................................... 99
2.2. Підтекст як творчий принцип Валерія Шевчука............................ 102
2.2.1. Поетика відкритого” підтексту (на матеріалі повісті
Чортиця”)............................................................................... 103
2.2.2. Висновки................................................................................. 116
РОЗДІЛ 3 ІМПЛІЦИТНА СФЕРА В ОПОВІДАННЯХ
ГРИГОРА ТЮТЮННИКА ЯК РЕЗУЛЬТАТ ГЛИБИННОГО
ХУДОЖНЬОГО ОСЯГНЕННЯ ЖИТТЯ..................................................... 118
3.1. Проблема імпліцитності художніх смислів в оповіданнях
Григора Тютюнника........................................................................ 118
3.2. Приховані мотиви як спосіб творення імпліцитної сфери
(на матеріалі оповідання Три плачі над Степаном”).................... 121
3.3. Відкритість” та глибинність” тексту як чинники
імпліцитності (на матеріалі оповідання Три зозулі з поклоном”) 136
3.4. Системне бачення та системне відтворення явища як чинник
змістової глибини тексту (на матеріалі оповідання Дивак”)......... 145
3.5. Висновки........................................................................................... 157
ВИСНОВКИ................................................................................................. 160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................... 167

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Вже давно загальноприйнятою є думка, що художній потенціал літературного твору, його здатність жити у вічному часі” (М.Бахтін), визначається наявністю в ньому підтекстової (імпліцитної, прихованої) змістової сфери. Висока інформативність літературного тексту, його змістова щільність, що є одним із найважливіших чинників його художньої енергетичності, як правило, є результатом присутності за першим, видимим”, поверхневим змістовим планом часто невидимого, певною мірою замаскованого і досить розмаїтого за своїми формальними виявами другого смислового плану. Усе це визначає значущість проблеми імпліцитних смислів літературного твору для пізнання таємниць” художності. Саме тому її можна вважати однією з фундаментальних теоретико-літературних проблем. Її осмислення важливе як для побудови теорії літературного твору, так і для удосконалення методики його інтерпретації.
Проте увага до зазначеної проблеми в сучасному вітчизняному літературознавстві є неадекватною до її справжньої значущості: спеціальних розробок мало і вони здебільшого епізодичні [54], [59], [87], [112], [113], [129], [133], [135], [146], [159], [160].
З часом усе більше увиразнюється як сама проблема імпліцитної сфери художнього твору, так і потреба її системного всебічного осмислення.
Дане дисертаційне дослідження зосереджене на вивченні поетики імпліцитних смислів літературного твору. Вибір такого аспекту дає змогу осмислювати технологію” породження прихованої підтекстової сфери твору. Іншими словами, нам належить досліджувати витоки явища, процес його творення а це найбільш вигідний шлях до осмислення його сутності.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації пов’язана з науковою темою Методологія і методика системного аналізу літературного твору”, що розробляється колективом учених філологічного факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.
Об’єктом дослідження є твори Дж.Д.Селінджера, Вал.Шевчука та Гр.Тютюнника. Такий вибір обумовлений тим, що для художніх текстів цих письменників імпліцитна сфера є особливо значущою. Окрім того, названі автори представляють два головних, на нашу думку, типи творення підтексту. Дж.Д.Селінджер і Вал.Шевчук належать до митців, для яких вибудовування другого смислового плану є усвідомленим і винятково важливим творчим принципом. Імпліцитна сфера у творах Гр.Тютюнника це результат змістової щільності тексту, який прямо залежить від глибокого та всеосяжного відображення життя.
Предметом дослідження у роботі виступає поетика імпліцитних смислів у багатоманітності своїх проявів.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення поетики імпліцитних смислів та осягнення їх функцій як важливих генераторів художності. Мета роботи передбачає реалізацію ряду завдань, а саме:
- увиразнити та співвіднести зміст термінологічних понять підтекст”, імпліцитний смисл”, прихований смисл”;
- дослідити у діахронічному аспекті проблему підтексту літературного твору;
- узагальнити методологічний та методичний досвід вивчення імпліцитних смислів, виробити на даній основі власні дослідницькі принципи;
- здійснити теоретико-літературні узагальнення про породження другого, підтекстового” плану художнього твору, про форми його художнього буття;
- осмислити імпліцитну сферу художнього твору як одне з найпотужніших джерел його енергетичної сили” його художності.
Методологічні та методичні принципи. Для виконання завдань дисертаційного дослідження необхідна універсальна методика, яка дозволила б дослідити імпліцитний смисл художнього твору як у змістовому плані, так і в плані поетикальному. Останній поетикальний план передбачає виявлення чинників, що генерують імпліцитні смисли. Без виявлення імпліцитних смислів неможливе артикулювання головного смислу (головної ідеї) твору.
Такою універсальною методикою дослідження вважаємо системний підхід, оскільки аналіз художнього твору в єдності змісту і форми” потребує усвідомлення його природи як системно організованої цілісності. Володіння таким розумінням суттєво підвищує результативність і точність різних способів, видів, аспектів аналізу.
Розуміння поетики літературного твору з позицій системного підходу передбачає, по-перше, виявлення компонентів, з яких складається об’єкт (складовими поетики твору є художні прийоми), по-друге, визначення груп системотворчих чинників (такими чинниками у творі є його головна ідея / пафос / головний смисл).
Завдання дослідити поетику імпліцитної сфери твору вносить деякі корективи в зазначену концепцію системного підходу. У зв’язку з тим, що маємо справу з творами, наділеними підтекстовою смисловою сферою, доцільно починати аналіз не з артикулювання головного смислу твору як системотворчого чинника, а з виявлення підтекстів, які беруть найактивнішу участь у генеруванні головного смислу. Таким чином нам відкриваються і процес творення головного смислу, і багатогранність його змістового наповнення. Експлікацію головних смислів необхідно здійснювати шляхом простеження за смисловою векторністю виражальних компонентів. Такий висновок випливає з положення: якщо у творі наявна імпліцитна сфера, значить існують переважно замасковані засоби (прийоми, виражальні компоненти), які її породжують. Виявлення цих засобів, простеження за їх роботою”, фіксація їх смислової векторності і є головним методичним принципом дослідження імпліцитних смислів та механізмів їх породження.
Зауважимо, що наш метод полягає як у моделюванні процесу породження прихованих художніх смислів, так і в моделюванні процесу впливу цих смислів на реципієнта. Дуже часто перше і друге моделювання співпадають за суттю. Таким чином, беремо на озброєння дослідницькі принципи, що притаманні рецептивній поетиці.
Наукова новизна роботи та особистий внесок автора дисертації у проблему полягає в тому, що в ній уперше здійснено результативні спроби увиразнити і співвіднести між собою категорії підтекст”, імпліцитний смисл”, прихований смисл”, дослідити в діахронічному аспекті проблему підтексту літературного твору, здійснити теоретико-літературні узагальнення про технологію” породження другого смислового плану. Окремо треба відзначити наявність у дисертації нових інтерпретацій відомих творів Дж.Д.Селінджера, Вал.Шевчука та Гр.Тютюнника.
Практичне значення дослідження полягає в уможливленні використання системного підходу для аналізу імпліцитної сфери літературно-художнього твору, що сприяє цілісному й повному розумінню ролі та функцій імпліцитних смислів у творенні його художності.
Результати дослідження можуть бути використані в навчальному курсі Теорія літератури” (розділ Теорія літературного твору”), в удосконаленні методів інтерпретації художніх текстів, для написання кваліфікаційних робіт у вищих навчальних закладах.
Апробація результатів дослідження здійснювалася у формі аспірантських звітів, окремі розділи дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Деякі положення були виголошені на науково-практичних конференціях КДПУ імені Володимира Винниченка (Кіровоград, 2003, 2004) та науковій конференції Дніпропетровського національного університету (Дніпропетровськ, 2002). Більшість положень дослідження апробовані дисертанткою під час проведення практичних занять із теорії літератури.
Основні аспекти дослідження викладені у чотирьох публікаціях автора.
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та висновків.
У першому розділі здійснюється постановка проблеми імпліцитних смислів і вивчення стану її розробки в науковій літературі, її наукове осмислення, увиразнюються поняття, пов’язані з імпліцитністю літературно-художнього твору, досліджується діахронічний аспект підтексту у літературі, окреслюється методологія дослідження.
У другому розділі проводиться дослідження особливостей свідомо творених імпліцитних смислів у творах Дж.Д.Селінджера та Вал.Шевчука.

У третьому розділі досліджується процес творення художності за допомогою імпліцитної сфери в оповіданнях Григора Тютюнника.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Сформулюємо підсумкові результати даного дослідження.
1. У даній роботі вживаємо кілька термінів, що позначають об’єкт нашого дослідження, а саме імпліцитний смисл”, підтекст”, прихований смисл”. У психолінгвістиці підтекст розглядається як особливий вид імпліцитних смислів, який містить інформацію, не виражену вербально, і який не є логічним, тобто відкритим наслідком вербальної інформації. Логічні висловлювання абсолютно об’єктивні, тобто такі, що мають єдине правильне тлумачення, а в умовах реальної комунікації подібне майже не трапляється, адже на смисл висловлювання впливають численні комунікативні фактори (наприклад, мовна ситуація, знання комунікантів, багатозначність лексичних одиниць). Це твердження справедливе і щодо тексту, а тим більше тексту літературно-художнього. До того ж, термін підтекст” більш точно виражає сутність явища, яке воно позначає, коли йдеться про співіснування тексту, контексту та підтексту (завдяки спільному кореню текст”). Отже, виходячи з попередніх тверджень, у нашому дослідженні ми вживаємо термін підтекст” паралельно з терміном імпліцитний смисл”.
Часто смисл підтексту не лише не співпадає із смислом тексту або певним чином змінює його, а й може суперечити останньому. Тому, на нашу думку, буде цілком правильно ототожнювати поняття імпліцитний смисл” та прихований смисл”, адже поняття прихований смисл” тексту підкреслює відносну самостійність, певну втаємниченість і важливість підтексту у художній канві твору.
2. Імпліцитний смисл це прихований, внутрішній смисл художнього твору, тобто такий, що не створює безпосередніх, очевидних” асоціативних зв’язків між словами та їх денотатами (тобто образів). Сприймається, декодується” імпліцитний смисл не лише за участю уяви, пам’яті, асоціативного мислення, часто він апелює до емоційної сфери людини. При цьому залучаються як елементарні емоції”, так і предметні почуття” (тобто емоційні стани людини в даний час), узагальненні світоглядні почуття” (соціально й культурно обумовлені емоції). Саме емоції більше піддаються маніпулюванню, сторонньому зовнішньому впливові, а емоційна сфера людини надзвичайно чутлива до змін, які обумовлюються такими впливами, і, у свою чергу, стимулює виникнення різноманітних емоційно забарвлених образів.
Імпліцитні смисли у художньому тексті мають надзвичайну значущість, глибоку змістовність і здатні відкривати читачеві безодню смислу” твору. Якщо підтекст є глибиною тексту, то у певному сенсі він володіє усіма ознаками тексту. А тому, коли говоримо про підтекст високохудожнього літературного тексту, можемо з повним правом зазначити, що підтекст володіє такими ознаками твору, як цілісність, функціональність, доцільність, енергетичність. А це підводить до висновку, що підтекст твориться за допомогою системи художніх прийомів, які взаємопов’язані і взаємодіють між собою.
3. З точки зору діахронії, у різних літературних напрямках підтекст виконує різні функції і набуває відповідно різних форм. Форми й функції підтексту змінюються від напрямку до напрямку, виявляючи певні закономірності.
Так, якщо у літературних напрямах, які існували до реалізму та модернізму (окрім східної літератури, де підтекст здавен був основоположним принципом літературної творчості, та бароко з його усвідомлено твореним інтелектуальним” підтекстом), прихований смисл породжувався і сприймався переважно інтуїтивно, неусвідомлено. Скоріше, можна було говорити про майстерність письменника, який створював текст з ознаками змістової глибинності, і про досвідченість читача, який відчував і знаходив прихований смисл твору. В літературі модернізму та неореалізму підтекст набуває ролі художньої техніки, яка дозволяє, з одного боку, виразити набагато більше (за допомогою прихованих впливів) ідей і думок і розкрити їх із різних точок зору (адже у XX столітті багатозначність художнього тексту значно зросла), а, з іншого боку, реалізувати індивідуальний творчий потенціал митця, підтвердити його власну майстерність і обдарованість (зауважимо, що підтекст є текстом у тексті”, для створення якого необхідні бездоганна творча інтуїція і художній талант). Змінюється і власне характер підтексту він стає психологічнішим і філософічнішим, тобто апелює до чутливої психічної сфери читача та до філософсько-культурних конотацій реципієнта, сформованих світоглядними уявленнями епохи, нації, індивіда. У літературі постмодернізму ці тенденції поглиблюються, а значить і зростає важливість підтексту. У сучасній літературі підтекст функціонує у зв’язках із текстом та контекстом, утворюючи інтертекстуальні зв’язки, і разом із читацьким простором” створює метатекст літературно-художнього твору.
4. Універсальною методикою для дослідження імпліцитних смислів художнього твору є системний підхід, адже аналіз художнього твору уявляється неможливим без усвідомлення його природи як системно організованої цілісності. Згідно з положеннями системного підходу розуміння поетики літературного твору вимагає виявлення його компонентів, якими стають групи художніх прийомів, об’єднані за характером своїх функцій у тексті, а також визначення груп системотворчих чинників.
Аналіз творів, наділених імпліцитною сферою, необхідно починати не з артикулювання головного смислу твору як системотворчого чинника, а з виявлення імпліцитних смислів, які генерують головний смисл. Таким чином нам відкривається і процес творення головного смислу, і багатогранність його змістового наповнення. Простеження за смисловою векторністю виражальних компонентів твору основний шлях експлікації головних смислів. Такий висновок випливає з положення: якщо у творі наявна імпліцитна сфера, значить існують переважно замасковані засоби, які її породжують. Виявлення цих засобів, простеження за їх функціонуванням, фіксація їх смислової векторності і складає головний методичний принцип дослідження імпліцитних смислів та механізмів їх породження.
5. При аналізі художніх текстів маємо справу зі свідомо та несвідомо створеними імпліцитними смислами. Свідомо творені імпліцитні смисли це результат цілеспрямованої роботи письменника над їх побудовою.
Якщо у творах зі свідомо твореним підтекстом автор ретельно відбирає художні прийоми, які працюють” на його виявлення, то у творах із несвідомо твореними імпліцитними смислами вони виникають без інтенції автора. Це означає, що автор не ставить за мету утворити імпліцитні смисли за допомогою низки художніх прийомів і таким чином спрямувати мислення читача вглиб” тексту. Джерелом генерування імпліцитних смислів у таких творах стає глибоке проникнення в життя, яке змальовує письменник, явлення читачеві сутності проблеми чи явища. Й оскільки ідеї, які експлікуються з художнього тексту, переважно філософські, універсальні, то вони здатні породжувати у читача безліч додаткових ідей і думок, які є різними у кожного читача. Це дозволяє нам говорити про такі суттєві риси несвідомо творених підтекстів, як відкритість”, тобто можливість численних індивідуальних читацьких трактувань, а також їх глибинність”, завдяки якій породжуються нескінченні роздуми щодо ідей, виражених у творі.
6. В оповіданні може існувати декілька імпліцитних смислів, зокрема, ”емоційний підтекст” навіює читачеві певний настрій і створює емоційне тло для сприймання інших прихованих смислів. Іноді підтексти можуть працювати” на одну ідею і тим самим підсилювати її.
Імпліцитні смисли художніх текстів різні за природою й функціями: психологічні”, філософсько-естетичні”, філософсько-релігійні” та емоційні”. Психологічний підтекст дозволяє зрозуміти справжні причини поведінки героїв, пояснити їх учинки та почуття; філософсько-естетичний та філософсько-релігійний підтексти примушують читача замислитись над вічними” проблемами життя й смерті”, матеріального та духовного”. Вони ніби посилають думку читача у безкінечність, змушують його знаходити власні відповіді на питання, які вони ставлять; емоційний підтекст сугерує емоційний настрій, тобто навіює читачеві певне почуття.
7. Один із важливих принципів творення імпліцитної сфери художнього твору принцип загадки”: сюжет оповідання ставить читачеві низку запитань, на які не дає відповідей, і читач змушений повертатися до тексту знову й знову в пошуках прояснень цих питань, тим самим заглиблюючись у підтекст. Цей принцип реалізується за допомогою системи художніх прийомів: сюжетних, композиційних, мовних. Основним художнім прийомом, що його використовує автор для створення такого ефекту є гостродинамічна, несподівана з точки зору попереднього викладу, кінцівка оповідання, яка спонукає читача до пошуку прихованих смислів.
Загадки у творах із несвідомо створеним підтекстом виникають через майстерне лаконічне зображення подій, яке спонукає до роздумів, залишає простір для домислювання”. Автор зображує лише ті події, образи та деталі, яких достатньо, щоб заглибити думки читача в сутність того, що відбувається. Цим пояснюється і надзвичайне функціональне навантаження художніх прийомів, які працюють на глибше розкриття прихованої ідеї.
8. Свідомо творений підтекст у художньому творі може виникати за допомогою принципу контрасту, який реалізується на різних рівнях тексту: у викладі подій, композиційно, стилістично. Уведення умовних елементів у реалістичний план твору, загострення, гіперболізація окремих явищ або подій усе це способи творення імпліцитних смислів художнього тексту.
Іще один важливий принцип свідомого імпліцитного письма принцип айсберга” спосіб зображення подій, при якому на поверхні” тексту міститься лише незначна частина інформації, що необхідна для розуміння ідеї твору, більша ж її частина міститься у підтексті. Діалог, як форма тексту, найкращим чином відповідає меті створити айсбергові” імпліцитні смисли, адже його учасники часто добре знають один одного, а отже, можуть свідомо й несвідомо пропускати певні зрозумілі для них (але не для читача!) моменти. Застосовуючи такий композиційний прийом, автор змушує читача знову й знову ставити численні питання, на які він сподівається знайти відповіді при подальшому читанні.
9. У високохудожньому творі кожен художній прийом функціональний, більше того, один прийом часто може виконувати кілька функцій. Тому не існує художніх прийомів, які працювали б лише на створення підтекстів, проте є прийоми, які частіше порівняно з іншими використовуються для побудови імпліцитного смислу твору. Це перш за все різноманітні повтори: лексичні, синтаксичні, емоційно-оціночні та ситуативні. Саме завдяки повторам автор вибудовує так звані лейтмотиви - пунктири” варіативне побіжне згадування протягом уривка або всього тексту подій, реплік, рис характеру, поведінки тощо для вираження певної думки, ідеї.
Важливу роль у створенні імпліцитних смислів твору також відіграє художня деталь. Художні деталі створюють низку асоціацій і породжують емоційні стани, впливаючи на сприйняття подій читачем. Художня деталь може бути настільки виражальною з точки зору створення асоціацій та емоційного настрою, що може набувати символічного змісту. Виражальність повторів та художніх деталей, які працюють на створення підтексту, досягається завдяки створенню асоціативних сіток” деталі та елементи повторів з’являються протягом усього твору в різних контекстах і з варіюванням значень, що обумовлює їх функції багатоасоціативності та створення прихованих емоційних впливів.
10. Адекватне прочитання імпліцитних смислів творів часто не можливе без урахування інтертекстуальних зв’язків. Інтертекстуальне” прочитання імпліцитного смислу оповідання допомагає краще зрозуміти ідеї, вкладені у підтекст, адже інтертекст поглиблює й деталізує його. Також необхідне володіння фоновими знаннями та біографічними відомостями про письменника, оскільки не можливо глибоко проникнути в імпліцитну сферу художніх творів без такої інформації.
11. Імпліцитні смисли оповідань можуть втілюватися у форму смислових мотивів (концептів), які реципієнту необхідно виявляти (експлікувати) зі змістових глибин твору. Ці смисли визначаються кількома головними чинниками. Це, перш за все, проникнення автора в суть відображуваного явища. По-друге, системне бачення явища митцем, і так само, системне його відображення. Третій чинник обумовлений високою художньо-інформативною цілісністю, якою характеризується образно-змістовий план твору. Йдеться про змістову ємність образного відображення. Усі названі чинники перебувають у внутрішній системній взаємозалежності.
12. Глибинність, системність осягнення явища письменником великою мірою досягається через лаконізм зображення та високу змістову щільність, інформативність художнього тексту. І саме ця інформативна щільність змушує читача заглибитися” у текст, провокує на роздуми та міркування. При цьому імпліцитні ідеї, що експлікуються читачем, не є кінцевими, однозначними. Вони породжують нескінченну кількість індивідуальних читацьких ідей.
13. Проникнення в суть явища пов’язане з його системним осмисленням. У літературно-художньому творі такими явищами можуть бути події, поняття, образи. Якщо зображуваним явищем стає характер, то й він розглядається як системне утворення. Системне розуміння характеру образу у творі передбачає його глибоке, всебічне зображення. Саме імпліцитне прочитання художнього образу, занурення в імпліцитну сферу художнього тексту дозволяють читачеві відкрити цілісність і глибину зображуваного характеру. І коли імпліцитному читачеві відкриваються внутрішні зв’язки між окремими складовими характеру, імпліцитне сприймання тексту стає творчим процесом, наснаженим енергією відкриття нового.
У високоінформативному художньому тексті завжди присутні й запропоновані увазі читача головні системосутнісні параметри відображуваного явища, які дозволяють йому заглибитись в імпліцитну сферу тексту. Якщо у художньому творі системно зображений характер, то системосутнісними параметрами у ньому будуть поверхневі зазначення складових цього характеру. Ці поверхневі зазначення спонукають читача до пошуків внутрішніх, імпліцитних зв’язків між складовими характеру й обумовлюють активний творчий процес сприйняття тексту читачем. Проте цілісність осмислення характеру читачем залежить від його, читача, здатності відкрити для себе імпліцитні смисли художнього твору.
Усе сказане підтверджує думку про те, що наявність імпліцитної сфери у творі один із найважливіших чинників його художності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. AlexanderCh. Salinger’s Franny and Zooey” and Nine Stories” (A Critical Commentary). New York, 1966. 356 p.
2. FrenchW. J.D. Salinger. N.Y., 1963. 187 p.
3. GriceH.P. Studies in the way of words. Cambridge.: Harvard Univ. Press, 1989. 415 p.
4. GwynnF., BlotnerJ. The Fiction of J.D. Salinger. University of Pittsburgh Press, 1964. 59 p.
5. HassanI. Almost the Voice of Silence: The Later Novelettes of J.D.Salinger. Wisconsin Studies in Contemporary Literature”, 1963. 367 p.
6. HornbyA.S. Oxford Advanced Learners Dictionary of Current English. Oxf., 1992. 1200 p.
7. MalmgrenC.D. Fictional space in the modernist and postmodernist American novel. Lewisburg; London; Toronto, 1985. 253 p.
8. MillerJ.Jr. J.D. Salinger. Minneapolis, 1965. 388 p.
9. Outline of American Literature. The United States Information Agency, 1994. 125 p.
10. АвраховТ. Екзистенція в художньому слові Григора Тютюнника // Українська мова та література в школі. 1992. №9 10. С. 46 48.
11. Аристотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 135 с.
12. БарабашЮ. Підтексти петербурзького тексту” ( их; ів) (Гоголь і Шевченко) // Слово і час. 2001. №3. С. 31 41.
13. БахтінМ.М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За редакцією Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 321322.
14. БезхутрийЮ.М. Художній світ Миколи Хвильового: Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.01.01 / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. Л., 2003. 35 с.
15. БлизнецьВ.С. Землянка. Повість. Київ: Дніпро, 1995. 165 c.
16. БуалоН. Мистецтво поетичне. К.: Мистецтво, 1967. 136 c.
17. БулахГ. Його велика душа // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 138 162.
18. ВінграновськийМ. Два дні в Одесі // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 163 168.
19. Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. 495с.
20. ГаличО., НазарецьВ., ВасильєвЄ. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. 488 c.
21. ГижаО. Нічні розмови про сіль // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 169 179.
22. ГладьоС.В. Емотивність художнього тексту: семантико-когнітивний аспект (на матеріалі сучасної англомовної прози): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський держ. лінгвістичний ун-т. К., 2000. 19с.
23. ГончарО. Живописець правди // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 180 185.
24. ГригорівМ. Щедрість // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 186 196.
25. ГуцалоЄ. Зі свічкою в руці // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 200 240.
26. ГуцалоЄ. Олень Август / Новели. Київ: Дніпро, 1969. С. 155 167.
27. ДангуловаН. Нестихаючий біль // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 240 241.
28. ДзюбаІ. Великий людинознавець (До вивчення творчості Григора Тютюнника) // Урок української. 2003. №3. С. 38 41.
29. ДзюбаІ. Смуток правди в Григорових очах // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 242 251.
30. ДітковськаІ.Ю. Інтертекстуальність прози В.Пелевіна: Автореф. дис... канд. філол. наук: 01.01.02 / Дніпропетр. нац. ун-т. Д., 2003. 18 с.
31. ДончикВ. Слід у народі // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 252 264.
32. ЕкоУмберто. Поетика відкритого твору // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За редакцією Марії Зубрицької. Львів.: Літопис, 1996. С. 408 417.
33. ЖовновськаТ.Б. Онірично-міфологічний дискурс прози Валерія Шевчука: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Південноукраїнський держ. педагогічний ун-т ім. К.Д.Ушинського. О., 2000. 16 с.
34. ЖулинськийМ. До людини і світу з любов’ю // Шевчук В. Вибрані твори: Роман-балада. Оповідання. К., 1989. С. 5 15.
35. ЗагребельнийП. Болід // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 271 274.
36. ЗасенкоП. На берегах пам’яті // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 275 286.
37. ЗахарчукІ.В. Культурологічно-естетичні функції малої прози Григора Тютюнника (семантика та динаміка проекцій): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Київськ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 1998. 16 c.
38. Іванишин П. Макроструктура літературного твору: герменевтичне уточнення // Філологічні семінари. Випуск 6. К.: Київський національний ун-т ім. Т.Г.Шевченка, 2003. С. 84 91.
39. Ізер Вольфґанґ. Процес читання: феноменологічне наближення // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За редакцією Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 263 276.
40. КагановськаО.М. Текстові концепти художньої прози: когнітивна та комунікативна динаміка (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя: Автореф. дис... докт. філол. наук: 01.01.05 / Київський національний лінгвістичний університет. К., 2003. 32 с.
41. КлочекГ.Д. Поетика і психологія. К.: Т-во Знання” УРСР, 1990. 48с.
42. КлочекГ.Д. Світ Велесової книги”. Кіровоград: Степова Еллада, 2001. 160 с.
43. КлочекГ.Д. Так що ж таке поетика? / Поетика / Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка АН України. К.: Наук. думка, 1992. С. 5 15.
44. КлочекГ.Д. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінки літературного твору). К.: Дніпро, 1989. 221 c.
45. КовалевськаТ.Ю. Моделювання емпатії в сучасній українській мові: Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.02.01 / НАН України. Ін-т укр. мови. К., 2002. 36 с.
46. КорнєєвВ.М. Експлікація прихованого впливу публіцистичного тексту: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.08 / Ін-т журн. Київськ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. К., 2002. 19 с.
47. КорнєєвВ. Текстова локалізація прихованого впливу у літературній публіцистиці // Наукові записки. Випуск 50. Серія: Філологічні науки (літературознавство). Кіровоград, 2003. С. 143 149.
48. КуцеволО. Епіграф літературного твору // Слово і час. 1996. №2. С.59 62.
49. ЛихачоваО.А. Поетика новелістичної творчості Григора Тютюнника: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Запоріз. держ. ун-т. Запоріжжя, 2002. 16 с.
50. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. К.: ВЦ Академія”, 1997. 752 c.
51. МайдаченкоП. Проза Валерія Шевчука: поетика умовності // Радянське літературознавство. 1988. № 2. С. 13 22.
52. МаркоВ. Із студій над творами Григора Тютюнника // Наукові записки. Випуск 50. Серія: Філологічні науки (літературознавство). Кіровоград, 2003. С. 210 220.
53. МаркоВ.П. Основи аналізу літературного твору: Навчально-методичний посібник для студентів і вчителів. Кіровоград, 2003. 32 с.
54. МатчукА. Підтекст у літературі ХХ століття // Актуал. пробл. сучас. фiлол. Лiтературознавство: Зб. наук. пр. Рiвне, 2001. Вип. Х, спец.. С.51 57.
55. МаценкоІ. Я пишу трудно” // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 330 336.
56. МовчанР. Барокові тенденції в романі Валерія Шевчука // Українська мова і література в школі. Серпень, 1999. С. 7 11.
57. МовчанР. Неопублікованими сторінками записників Григора Тютюнника // Слово і час. 1993. №8. С. 28 35.
58. МушкетикЮ. Вічна загадка любові // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 341 348.
59. НазарецьВ.М. Підтекст як смисловий феномен та художнє явище./ Дис. канд. філологічних наук. 10.01.01. теорія літератури. Рівне, 1994. 149c.
60. НевідомськаЛ.М. Імпліцитний зміст символу камінь у драмі Лесі Українки "Камінний господар // Вісн. Житомир. держ. пед. ун-ту. 2001. N 7. С.101 105.
61. НепийводаН.Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). К.: Міжнародна фінансова агенція, 1997. 303 с.
62. ОнковичД. Слухався совісті // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 357 358.
63. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. К.: Либідь, 2002. 632 с.
64. ПавличкоД. Голос правди // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упор. А.Я. Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 359 363.
65. ПавлишинМ. Міфологічне, релігійне та філософське у прозі Валерія Шевчука // Павлишин М. Канон та іконостас. Київ: Час, 1997. 446