Шкуров Євген Владленович Антропологічна парадигма сучасної наукової фантасти­ки : Шкуров Евгений Владленович Антропологическая парадигма современной научной фантастики Shkurov Yevgeniy Vladlenovich Antropologicheskaya paradigma sovremennoy nauchnoy fantastiki

Краткое описание

Шкуров Євген Владленович, тимчасово не працює: «Антропологічна парадигма сучасної наукової фантасти­ки» (10.01.06 - теорія літератури). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національному університеті імені Тараса Шев­ченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ШКУРОВ ЄВГЕН ВЛАДЛЕНОВИЧ
УДК 82-311.9.0’06:141.319.8
АНТРОПОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА СУЧАСНОЇ НАУКОВОЇ
ФАНТАСТИКИ
10.01.06 – теорія літератури
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник –
доктор філологічних наук,
професор Костенко Н.В.
Київ – 2017
2
ЗМІСТ
ВСТУП……….………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. ХУДОЖНЯ ФАНТАСТИКА В ЛІТЕРАТУРНОМУ І НАУКОВОМУ
ДИСКУРСІ ……………………………………………………………..……………...10
1.1. Фантастика та фантастичне як особливий прояв вимислу………………..……10
1.2. Класифікація фантастичної літератури…………………………………………..34
Висновки до першого розділу…………………………………………….....................42
РОЗДІЛ 2. КУЛЬТУРОСОФСЬКІ ТА ПОЕТОЛОГІЧНІ КООРДИНАТИ
ЛЮДИНИ В НАУКОВІЙ ФАНТАСТИЦІ….……………...……............................45
2.1. Наукова фантастика в літературно-художньому дискурсі……..……………….45
2.1.1. Феномен наукової фантастики………………………….……....…45
2.1.2. Етапи становлення науково-фантастичної літератури………..….58
2.2. Антропологічне кредо сучасної наукової фантастики…………………………..69
2.3. Принципи антропологічного аналізу науково-фантастичних творів..................76
Висновки до другого розділу……………………………………...….…………..…..103
РОЗДІЛ 3. ВІЗІЇ ЛЮДИНИ В ДИСКУРСІ СУЧАСНОЇ НАУКОВОФАНТАСТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…...…….............................................................106
3.1. Людина в руслі автоеволюційних візій науково-фантастичної
літератури……………………………………………………...……………..…..106
3.1.1. Біотехнологічні зміни людини (на матеріалі творів С. Лук’яненка
«Л – означає люди» та Т. Чана «Зрозумій»)……………………..109
3.1.2. Технічна трансформація людини в науково-фантастичних творах
(на матеріалі оповідань С. Лук’яненка «Нема чого ділити»,
Х. Райаніемі «Deus Ex Homine», Г. Ігана «Хранителі
кордону»)….…………………………………………………........127
3.1.3. Візія техніко-біотехнологічної автоеволюції в науковофантастичній літературі (на матеріалі циклу С. Лук’яненка
«Геном» та роману Ю. Нікітіна «Транслюдина»)……………...145
3
3.2. Природний розвиток людини в науково-фантастичних творах (на матеріалі
роману С. та М. Дяченків «Vita nostra»)………………………….......................160
3.3. Стагнація людини в антропологічній парадигмі наукової фантастики
(на матеріалі оповідання М. Резніка та Л. Робін «Споріднені душі»)………..166
3.4. Деградація людини
(на матеріалі повісті С. та М. Дяченків «Лихоманка»)……………………......172
3.5. Комбінований тип осмислення людини в науково-фантастичних творах
(на матеріалі циклу В. Кузьменка «Древо життя»)………………………..…..179
Висновки до третього розділу………………………………………………………...191
ВИСНОВКИ………………………………………………………………..................195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….................203
4
ВСТУП
Художня фантастика заглиблена в пошуки відповідей на питання, пов’язані з
буттям як окремої людини, так і всієї цивілізації. Наукова фантастика – різновид
фантастичної літератури, оснований на припущенні раціонального характеру, за
яким фантастичне у творі моделюється за допомогою гіпотетичних наукових
відкриттів або технічних винаходів. Сучасна постмодерна література занурена у
філософсько-естетичні ігри, віддаляючись від нагальних проблем часу, або іронічно
їх обігруючи. Наукова фантастика, навпаки, розглядає сьогочасні тенденції крізь
призму уважної аналітики. Від свого зародження наукова фантастика тісно пов’язана
з найновішими інтенціями в науці, техніці, соціумі. Саме цим можна пояснити
численні передбачення на сторінках науково-фантастичних творів, які одне за одним
втілюються в життя. Зв’язок науки й наукової фантастики виявляється насамперед у
впливі наукових методів на відношення фантастики до дійсності. Ситуації,
створювані науковою фантастикою, не повинні суперечити логіці матеріального
світу або принаймні мають пояснюватися раціональним вихідним науковофантастичним припущенням. Дійсність не обов’язково показана в тексті, але завжди
відіграє роль точки відліку, тож не дивно, що наукова фантастика так суголосна
нашому часові, який на чільне місце ставить науку та раціональне мислення. У ХХ
– на початку ХХІ ст. наріжним каменем фантастичної літератури стала проблема
людини, що поєднала гносеологічні, аксіологічні, соціокультурні та філософськоантропологічні питання.
Актуальність дисертації зумовлена тим, що потенційні зміни людини та
людства сьогодні стали не просто абстрактним філософуванням, а нагальним
питанням. Так, американські вчені з Університету Пенсільванії та ще двох дослідних
центрів у 2016 році отримали дозвіл на проведення експериментів із редагування
людського генома; подібні експерименти проводить Китай. У Массачусетському
технологічному інституті триває робота над інноваційними способами інтеграції
кібернетичних механізмів та людського тіла. Потенційні втручання в людську
біологію, перспективи зрощення людини з машиною сьогодні цікавлять медицину,
5
філософію, кібернетику тощо. Розвиток цих і подібних тенденцій, їх вплив на
майбутнє людства, зокрема загрози та небезпеки, посідають центральне місце в
сучасній науково-фантастичній літературі. Для аналізу обрані автори і тексти, які, з
нашого погляду, найяскравіше відображають художню специфіку осмислення
людини в науково-фантастичній прозі кінця ХХ – початку ХХІ століть.
Звʼязок роботи з науковими планами, темами. Дисертацію виконано на
кафедрі історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості в
Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в
межах науково-дослідницької програми «Мови і літератури народів світу: взаємодія
та самобутність» (державний реєстраційний номер 11БФ044-01, науковий керівник
– доктор філологічних наук, професор Г.Ф. Семенюк).
Мета роботи – визначити специфіку художнього втілення людини в сучасній
науково-фантастичній літературі. Це передбачає виконання таких завдань:
• з’ясувати сутність феноменів фантастичного, фантастики та наукової
фантастики, уточнити естетико-онтологічні координати фантастичної літератури;
• розглянути класифікації фантастики,
• дослідити специфіку та генезу науково-фантастичної літератури;
• проаналізувати специфіку художнього осмислення людини в науковофантастичному творі, зокрема технооптимізму і технопесимізму;
• визначити та дослідити основні візії людини в науково-фантастичному
творі.
Об’єкт дослідження – науково-фантастична проза порубіжжя ХХ та ХХІ ст.,
зокрема твори американця Т. Чана «Зрозумій» (1991 р.), росіянина С. Лук’яненка «Л
‒ означає люди» (1991 р.), «Геном» (2000 ‒ 2004 рр.), фіна Х. Райаніемі «Deus Ex
Homine» (2005 р.), австралійця Г. Ігана «Хранителі кордону» (1999 р.), росіянина
Ю. Нікітіна «Транслюдина» (2006 р.), українського подружжя фантастів
М. та С. Дяченків «Vita Nostra» (2007 р.) та «Лихоманка» (2009 р.), американського
дуету М. Резніка та Л. Робін «Споріднені душі» (2009 р.), українця В. Кузьменка
«Древо життя» (1991 р.), канадця П. Воттса «Острів» (2009 р.), білорусько-
6
українського дуету фантастів О. Громико та А. Уланова «Космобіолухи» (2001 р.) та
ін.
Предмет – естетико-поетологічний та культурософський аспекти зображення
людини у творах сучасної наукової фантастики.
Теоретико-методологічну основу роботи складають праці, присвячені
вивченню різних аспектів фантастичного, фантастики та наукової фантастики
(Г. Гуревича, Т. Бовсунівської, О. Ковтун, Р. Лахманн, С. Лема, Ю. Лотмана,
М. Мещерякової, К. Мзареулова, М. Назаренка, Р. Нудельмана, Є. Нейолова,
А. Нямцу, С. Олійник, В. Пузія, О. Сайковської, А. та Б. Стругацьких, Ж.-П. Сартра,
І. Смірнова, О. Стужук, Є. Тамарченка, Ц. Тодорова, Т. Чернишової,
О. Чигиринської, Н. Чорної та ін.), літературної антропології (С. Андрусів, В. Ізера,
С. Козлова, Д. Лихачова, М. Марковського, Т. Музики, Р. Нича, В. Подороги,
О. Поліщук, Л. Тарнашинської, С. Яковенка та ін.), проблеми людини в науковій
фантастиці (Д. Айдачича, А. Брітікова, О. Ковтун, Р. Лахманн, С. Лема, Є. Нейолова,
А. Нямцу та ін.), філософської та культурної антропології (П. Гуревича, А. Камю,
М. Кожевнікової, В. Маслова, Е. Фромма, М. Фуко, Ф. Фукуями, В. Чеклєцова,
М. Шелера та ін.).
Методи дослідження. У роботі, окрім загальнонаукових (серед яких аналіз і
синтез, дедукція, абстрагування, порівняння), застосовується низка спеціальних
методів: філологічний – для вивчення та коментування текстів; порівняльнотипологічний – для виявлення параметрів художнього осмислення людини в
науковій фантастиці та створення типології основних візій людини в цьому різновиді
фантастичної літератури; герменевтичний – для аналізу та інтерпретації творів
сучасної наукової фантастики, а також для вивчення структури тексту; порівняльноісторичний – для аналізу становлення наукової фантастики; наратологічний – для
осмислення способів оприявлення авторського бачення людини в науковофантастичних текстах; інтертекстуальний – для виявлення інтекстів, які є ключами
до інтерпретації авторського розуміння людини; біографічний – для прояснення
авторських філософсько-естетичних концепцій у розглянутій прозі.
7
Наукова новизна дисертації визначається тим, що вперше в українському
літературознавстві здійснено комплексний аналіз антропологічної проблематики в
сучасній науково-фантастичній літературі, зокрема запропоновано принцип
антропологічного аналізу науково-фантастичного твору, розроблено типологію візій
людини в науково-фантастичній літературі. Більшість досліджених текстів уперше
стали об’єктом наукового вивчення.
Теоретичне значення одержаних результатів – у з’ясуванні особливостей
зображення людини в науково-фантастичній літературі, а також у визначенні
основних аспектів антропологічного аналізу науково-фантастичного твору,
виявленні ключових візій людини в науковій фантастиці та в увиразненні понять
«фантастичне», «фантастика», «наукова фантастика».
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх
використання у викладанні філологічних дисциплін і спецкурсів: із теорії літератури,
фантастознавства, теорії і практики літературної творчості, сучасного літературного
процесу, історії української та зарубіжної літератур тощо. Запропонований принцип
антропологічного аналізу та класифікація візій людини в науково-фантастичних
творах можуть слугувати методологічним підґрунтям для аналізу конкретних
текстів. Окремі теоретичні положення й аналізи конкретних текстів можуть стати в
нагоді під час написання підручників і посібників для вищих та середніх навчальних
закладів.
Особистий внесок здобувача. Роботу виконано самостійно. Дисертація є
самостійною науковою працею, у якій висвітлені власні ідеї і розробки автора, що
дозволили розв’язати поставлені завдання. Робота містить теоретичні та методичні
положення і висновки, сформульовані особисто дисертантом. Використані в
дисертації ідеї, положення чи гіпотези інших авторів мають відповідні посилання і
наведені лише для підкріплення ідей здобувача.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і
практичні результати дослідження заслухані та обговорені на засіданнях кафедри
історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Інституту
філології КНУ імені Тараса Шевченка, низці конференцій: Міжнародній науковій
8
конференції «Думка і слово: традиції О. Потебні й сучасна філологічна традиція (до
175-річчя О. Потебні)» (21–22 жовтня 2010 р., Інститут філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка); Міжнародній науковій
конференції «Мова та літератури в глобалізованому світі: взаємодія та самобутність»
(18 жовтня 2012 р., Інститут філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка); Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених
«Мова, свідомість, художня творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних
студій» (11 квітня 2013 р., Інститут філології Київського національного університету
імені Тараса Шевченка); ХІІ Міжнародній конференції молодих учених (19–21
червня 2013 р., Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України); Міжнародній
науковій конференції «Етнознакові функції культури: мова, література, фольклор»
(17 жовтня 2013 р., Інститут філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка); ХХІІІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго
«Мова і культура» (23–25 червня 2014 р., Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН
України та Інститут філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка); Міжнародній науковій конференції «Сучасна філологія: парадигми,
напрями, проблеми» (9 жовтня 2014 р., в Інститут філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка); II Міжнародній науковій
конференції «Слов’янська фантастика» (24–25 жовтня 2014 р., Інститут філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка); ХV Міжнародних
славістичних читаннях пам’яті академіка Леоніда Булаховського (24 квітня 2015 р.,
Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка);
Міжнародній науковій конференції «Сучасна філологічна наука в
міждисциплінарному контексті» (8 жовтня 2015 р., Інститут філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка та Інституті мовознавства НАН
України); Всеукраїнських наукових читаннях за участі молодих учених «Мова і
література в глобальному і локальному медіапросторі» (5–6 квітня 2016 р., Інститут
філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка).
Публікації. Проміжні результати дослідження висвітлювалися в низці
публікацій. На сьогодні вийшли друком у фахових виданнях дев’ять статей (одна за
9
кордоном) та вісім додаткових, серед яких дві за кордоном і дві у співавторстві. Зі
статей, що опубліковані в співавторстві, у дисертаційній роботі використані лише ті
ідеї та положення, які напрацьовані особисто автором.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять
підрозділи і проміжні висновки, загальних висновків і списку використаних
джерел (277 позиції). Загальний обсяг роботи – 228 сторінок, із них – 202 сторінки
основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації осмислена специфіка художнього втілення людини в сучасній
науково-фантастичній літературі, установлено основні аспекти антропологічного
аналізу науково-фантастичного твору та запропоновано типологію візій людини в
науковій фантастиці. Художня фантастика – це особливий різновид творів,
заснований на художньому зображенні неможливого як реальності. Фантастика
зустрічається не лише в літературі, але й в інших видах мистецтва, зокрема
живописі, графіці, скульптурі, кінематографі, архітектурі, коміксі тощо. Важливою
ознакою фантастики є фантастичний засновок – художньо-фантастичне
припущення, що відрізняє художній світ твору від реальності та структурує його.
Фантастика має давнє коріння. Однак теоретично поняття «фантастичного»
осмислене лише в епоху романтизму Шарлем Нодьє. Видатний романтик відстоював
право поета на вигадку та полемізував із цього приводу з академічною критикою,
яка дотримувалася консервативних позицій класицизму. Для романтичної
фантастики характерна «прихована» форма фантастичного, за якої до кінця не
зрозуміло, чи розказана історія про неймовірний випадок – «правдива», чи події
мають реалістичне пояснення. Письменники не наважувалися суттєво відірватися
від реальності, а ті, хто наважувався, зазнавали нищівної критики. Так,
Е. Т. А. Гофмана засуджував за надмірне фантазування В. Скотт. Саме «приховану»
романтичну форму фантастичного, де читач «вагається» з визначенням природи
фантастичних подій, узяв за основу своєї концепції Ц. Тодоров, через що йому
довелось вилучити з царини фантастичного наукову фантастику (він називає її
«інструментальним чудесним»). Історія фантастики показує, що ефект вагання для
поетики фантастики не обов’язковий. Письменник цілком може створювати
художній світ, підкреслено відмінний від реальності та цінний насамперед цією
відмінністю.
Для художньої фантастики вирішальною є позиція автора в сприйнятті тексту,
а не позиція читача. В історії літератури непоодинокі випадки, коли читачі вірили у
фантастичні твори (так відбулося з творами «Плутонія» В. Обручева, «Правда про
196
те, що трапилося з містером Вальдемаром» Е. По тощо), утім, це не змінювало
природи твору. Тож, аби встановити, чи фантастичний той або той твір, треба
передусім збагнути позицію автора. Деякі науковці відносять до фантастики
міфологічні та релігійні образи, однак для вірян вони не менш реальні, ніж
навколишня природа, тобто міф і релігія жодною мірою не фантастика. Фантастичне
в найширшому значенні створюється будь-якою ірраціоналізацією мови, але не
зумовлюється нею: існування фантастики пов’язане насамперед зі специфікою
творчої вигадки і мислення. Водночас його слід відмежувати принаймні від двох
категорій – алегорії та поетичної мови. Існують різноманітні класифікації
літературної фантастики, зокрема Г. Гуревича, Т. Чернишової, М. Назаренка,
О. Стужук та інших. Ми виокремлюємо два основних напрямки в художній
фантастиці за природою вимислу: наукову фантастику, фантастичний засновок якої
спирається на науково-технічний елемент, та фентезі, засновок якої апелює до
надприродного. У кожному з цих різновидів художньої фантастики можна виділити
за проблемно-тематичним та поетологічним принципами окремі субжанри, скажімо,
у науковій фантастиці – кіберпанк, біопанк, нанопанк, хроноопера тощо.
Наукова фантастика – різновид художньої фантастики, заснований на
припущенні раціонального характеру, за яким фантастичне аргументується певним
науковим відкриттям або винаходом. Людина становить осердя рефлексій наукової
фантастики. У художній фантастиці окреслюють дві тенденції осмислення людини
(за Р. Лахманн): згідно з першою, природа людини зображена як непізнавана, згідно
з другою, людина підкорена владі експериментатора. На нашу думку, у сучасній
науковій фантастиці можна вирізнити й третю тенденцію: людина бере на себе
відповідальність за власні зміни та намагається використати їх на благо.
Антропологічне кредо сучасної наукової фантастики в тому, що вона постулює віру
в людські дух та душу на теренах змін навколишнього світу та власної природи.
Деякі вчені вважають, що в науковій фантастиці є лише один фантастичний
засновок, утім, через системне значення науки та техніки в художньому світі творів
один засновок пов’язаний, своєю чергою, із низкою інших. Скажімо, художня
гіпотеза про контакт із інопланетними цивілізаціями пов’язана з такими засновками,
197
як існування міжзоряних подорожей, можливість міжвидової комунікації тощо
(«Космобіолухи» О. Громико та А. Уланова). Наукова фантастика апелює до науки
та здатна вводити ідеї в науковий дискурс (наприклад, поняття «робот»
запроваджене чеським письменником К. Чапеком). Цей різновид фантастики стає
специфічним проявом інтермедільності, що пов’язує літературу з наукою та
технікою. Яскравим прикладом постає оповідання Г. Ігана «Хранителі кордону», у
якому художній світ твору вибудований на алюзіях до аналітичної геометрії та
квантової механіки.
Уявлення, на які спирається науковий фантаст, не обов’язково мають
сповідувати букву науки. Науково-технічний елемент у науково-фантастичних
творах важливий для образів, мотивів тощо, але вирішальною все ж є творча
фантазія. Часто в ролі науково-фантастичного засновку слугує поширений науковий
міф, зокрема, Жуль Верн усвідомлював, що гармата не здатна відправити людей на
Місяць, але використав цю концепцію через її популярність серед читачів («Із Землі
на Місяць», 1865 р.). Сьогодні поширення набули думки про перспективи
нанотехнонауки, і, хоча доказової бази нанотехнології вповні не отримали, цей
мотив часто використовується у творах. Наприклад, в оповіданні С. Лук’яненка
«Нема чого ділити» (2004 р.) змальовується штучний інтелект, який створив себе з
неймовірної кількості нанороботів.
Серед шляхів творення науково-фантастичних образів, зокрема людини, а
також ідей, тем та мотивів, можна виділити п’ять основних: 1) автор опрацьовує
нефантастичну ідею або переживання в науково-фантастичному руслі (в основі
роману О. Беляєва «Голова професора Доуеля» пережите ним під час тривалого
паралічу); 2) відштовхується від реальної наукової чи технічної ідеї («Володар
світу» Ж. Верна, «Франкенштейн» М. Шеллі); 3) переосмислює в науковофантастичному ключі фольклор («Людина із сокирою» Ю. Нікітіна); 4) звертається
до художніх розробок інших авторів («Космобіолухи» О. Громико та А. Уланова);
5) сполучає кілька вищезазначених шляхів («Людина-амфібія» О. Беляєва).
Коріння наукової фантастики закладене у фольклорі, меніппеї, окультизмі, ідеї
людини-творця тощо. Вирішальним для її становлення стало ХІХ століття.
198
Фундамент активного розвитку цього різновиду літератури сформував твір
М. Шеллі «Франкенштейн» (1818 р.), у якому втілено образ штучної людини, що
перетворилася на монстра через відразу та погане ставлення до неї. Романтична
наукова фантастика позначилася художнім переосмисленням готичної традиції та
новітніх наукових винаходів. В. Одоєвський змальовував соціальні та технічні
аспекти далекого майбутнього («4338 рік: Петербурзькі листи»), Е. По замислився
над затримкою смерті невиліковно хворої людини («Правда про те, що трапилося з
містером Вальдемаром», 1845 р.), М. Шеллі – над наслідками пандемії для людства
(«Остання людина», 1826 р.) тощо.
На становлення наукової фантастики вплинула творчість Ж. Верна,
К. Лассвіца та інших, які поглибили акцент на образах, тематиці та мотивах,
пов’язаних із технічними винаходами. Г. Веллс, своєю чергою, віддав перевагу
художньому осмисленню соціокультурних та гуманітарних наслідків науковотехнічних упроваджень для людини. Наукова фантастика ХХ ст. пережила кілька
періодів. Початок ХХ ст. позначився розвитком авантюрно-розважальної наукової
фантастики. На Заході в період 20 – 30 рр. ХХ ст., «епоху pulp-журналів», була
поглиблена поетика науково-технічної образності цієї літератури. Період 30 – 50-х,
«золота доба» наукової фантастики, позначений розквітом спеціалізованих науковофантастичних альманахів, поширилось багато типових і сьогодні образів та мотивів.
Період 60 – 70 рр. отримав назву «нова хвиля», автори шукали новацій у поетиці:
характери та «внутрішній космос» людини цікавили їх більше за винаходи. Період
80-х – часи виникнення кіберпанку та, водночас, посилення позиції «гуманістів», які
заглиблювались у психологію, соціологію, антропологію. У 90-ті західна наукова
фантастика частково позбулася позицій під натиском фентезі, утім, розвиває теми та
образи минулих періодів та заглиблюється у дискурс наднових технологій, зокрема,
нанотехнонауки, кібернетики, генетики тощо, намагаючись передбачити, як вони
вплинуть на тілесність та особистість людини. Радянська наукова фантастика
20 – 30-х рр. ХХ ст., зокрема українська, експериментує над тематикою та мотивами,
присвяченими трансформації довкілля, водночас приділяючи багато уваги ідеології.
Кінець 30 – 50-х став часом домінування фантастики «ближнього прицілу»:
199
фантасти переважно уникали писати про віддалене майбутнє чи технології, які не
могли бути реалізовані найближчим часом. Гуманітарна тематика була слабким
місцем їхніх творів. Період 60 – 70-х отримав назву «золота доба радянської
фантастики»: були подолані обмеження фантастики «ближнього прицілу», а
письменники заглибились у соціокультурну та гуманітарну проблематику. Період
80-х відомий як «четверта хвиля», фантасти намагалися експериментувати з формою
та тематикою, що несхвально сприйняла офіційна критика, оскільки трактувала
наукову фантастику переважно як пропагандистську та науково-популярну
літературу. Сучасна українська та інша східноєвропейська наукова фантастика
позначена впливом західної традиції та переймає найновіші субжанри: нанопанк,
біопанк, кіберпанк тощо.
Можна вирізнити кілька рівнів прояву людини в науково-фантастичному
тексті, кожен із яких відображатиме специфіку авторської концепції людини. Ми
запроваджуємо п’ятирівневий принцип аналізу художнього осмислення людини, що
обіймає п’ять рівнів: 1) ідейно-тематичний аспект твору, 2) образ автора, 3) образ
персонажа, 4) соціокультурні реалії, 5) природу. Кожен зі шляхів може
репрезентувати якості, що групуються в три категорії: 1) духовно-аксіологічні, 2)
морально-психологічні та 3) тілесні. Не обов’язково всі зазначені прояви та якості
знайдуться в кожному з науково-фантастичних текстів. Для передачі своєї концепції
автору часом досить обмежитися кількома з них, і таке обмеження не піде на шкоду,
якщо буде вичерпувати художній задум.
Образ як близького, так і далекого майбутнього в творах фантастів суттєво
різниться. І все ж домінантним є уявлення про важливу роль науково-технічного
прогресу. Роль техніки та знання в науково-фантастичній літературі розгортається,
як правило, у двох напрямках: технопесимістичному («Франкенштейн» М. Шеллі,
«Лихоманка» М. та С. Дяченків, «Deus Ex Homine» Х. Райаніемі) та
технооптимістичному («Майбутнє століття» Е. Белламі, «Транслюдина»
Ю. Нікітіна, «Хранителі кордону» Г. Ігана). Кожна із цих тенденцій має свою
історичну тяглість.
200
Науково-фантастична література задається питанням, які зміни можуть
спіткати людину та людство. Можна виділити кілька основних візій людини в
науковій фантастиці, а саме: автоеволюцію, природний розвиток, стагнацію,
деградацію та комбінований тип.
Автоеволюцією ми називаємо керовані штучні зміни у природі людини. Можна
виокремити три типи автоеволюції за напрямками втручання у людську природу:
біотехнологічну («Л – означає люди» С. Лук’яненка, «Зрозумій» Т. Чан), технічну
(«Нема чого ділити» С. Лук’яненка, «Deus Ex Homine» Х. Райаніемі, «Хранителі
кордону» Г. Ігана) та їх синтез – техніко-біотехнологічну автоеволюцію
(«Геном» С. Лук’яненка, «Транслюдина» Ю. Нікітіна). Візія біотехнологічної
автоеволюції апелює до біотехнології та медицини, осмислює соціальні та
психологічні наслідки зміни фізіології людини. Вона може бути пов’язана з різними
видами науково-фантастичного засновку: хірургічне втручання («Квіти для
Елджернона» Д. Кіза, «Людина-амфібія» О. Беляєва), фармакологічне («Зрозумій»
Т. Чана), генетичне («Тиха війна» П. Макоулі) тощо, або замовчувати природу
трансформації («Л – означає люди» С. Лук’яненка). Візія технічної автоеволюції,
своєю чергою, художньо аналізує симбіоз людини та техніки. Вона розглядає як
повне («Нема чого ділити» С. Лук’яненка) і часткове («Хранителі кордону» Г. Ігана)
злиття людини та машини, так і різну градацію цього злиття («Deus Ex Homine»
Х. Райаніемі). Візія техніко-біотехнологічної автоеволюції дозволяє порівнювати та
синтезувати обидва зазначені шляхи осмислення змін людини. Водночас Ю. Нікітін,
заглиблений у дискурс трансгуманізму, більшої уваги приділяє осмисленню
кібернетичних змін («Транслюдина»), а С. Лук’яненко – наслідкам генетичного
втручання (цикл «Геном»).
Фантасти підкреслюють, що попри зміну тілесності визначальними в людях
залишаться морально-психологічна та духовно-аксіологічна сфери. Зміна тілесності
може виявитися актом жертовності, спрямованим на допомогу звичайним людям («Л
– означає люди» С. Лук’яненка). Головний герой твору С. Лук’яненка уособлює
людяність, його здатність до фізичних метаморфоз – науково-фантастична реалізація
мотивів подвижництва та самопожертви. Проте морально недосконала людина
201
примножить вади, перетворившись на «надлюдину» («Зрозумій» Т. Чана), тож зі
зміною тілесності має відбуватися одночасна духовна еволюція. Утім, без
внутрішнього саморозвитку, показують деякі автори, стати «надлюдиною» і не вийде
(«Транслюдина» Ю. Нікітіна), адже шлях до неї починається із самодисципліни та
складної роботи над собою.
Якщо автоеволюція стає наслідком штучного втручання людини у свою
природу, то візія природного розвитку показує, що люди мають уроджений
потенціал до змін. Це може бути оволодіння надзвичайними силами, наприклад
пірокінезом («Керрі» С. Кінга), аутотрофією («Вогнесміх» О. Бердника), телепатією
(«Що може бути простішим за час?» К. Саймака) тощо. Письменники подеколи
звертаються до філософії та езотерики, обравши цю стратегію осмислення людини.
Так, М. та С. Дяченки апелюють до філософії Платона про матеріальний світ як
втілення ідеї, поглядів номіналістів, постмодерністського бачення світу як тексту
(«Vita nostra»). Природні здібності вже закладені в людині, тож ними не можна
наділити зі сторони, а лише розвивати в собі.
Стагнація як візія особлива тим, що не показує змін у людині під впливом часу
та обставин. За відмови від трансформацій у тілесних, соціокультурних та моральнопсихологічних якостях людини фантасти, наприклад, зосереджуються на проблемі
суспільного устрою майбутнього, критикують його («Париж у ХХ столітті»
Ж. Верна) чи, навпаки, підкреслюють, що сучасна людина – вінець творіння, а тому
жодні зміни неможливі, ба навіть інопланетяни відрізняються хіба що кольором
шкіри («Аеліта» О. Толстого) тощо. Сучасні американські письменники М. Резнік та
Л. Робін показали трагічну історію пересічної людини: у головного героя помирає
дружина, бо не вистачає грошей на лікування («Споріднені душі»). У технологічно
надрозвинутому суспільстві, де поширений штучний інтелект та робототехніка,
звичайна людина виявляється такою ж беззахисною та соціально незахищеною, як і
тепер.
Візія деградації людини застерігає від загроз, що несуть наука та техніка
(«День триффідів» Дж. Уіндема), нищівні війни («Бійцівське коло» П. Ентоні),
природа («Остання людина» М. Шеллі) тощо. Фантасти показують: не наука
202
небезпечна сама собою, а те, як її застосовувати. Відкриття, що відкидають
гуманність, не здатні принести благо, тож навіть спроба знайти шлях до безсмертя
призводить до загибелі багатьох людей («Лихоманка» С. та М. Дяченків).
Письменники можуть моделювати і комбіновану візію осмислення людини,
поєднуючи кілька зазначених вище візій («Нескінчена Земля» Т. Прачетта та
С. Бакстера, «Ойкумена» Г. Л. Олді). Це допомагає зіставляти та порівнювати різні
версії, що бачимо, зокрема, у романі В. Кузьменка «Древо життя». За допомогою
низки візій український фантаст заглибився в пошуки шляху виживання людства,
аналізуючи різноманітні загрози: від епідемії генетичних хвороб та перенаселення
до контакту з іншими расами та створення штучного надінтелекту, який людина не
зможе контролювати. Письменник вказує, що визначальною є не людська природа,
а рівень толерантності. В. Кузьменко відкидає опозицію «людина-техніка»,
оскільки, за його художньою концепцією, штучний інтелект та інші здобутки науки
лише реалізують інтенцію, закладену в них людиною.
Таким чином, людина посідає центральне місце в сьогоднішніх рефлексіях
науково-фантастичної літератури. Осмислюючи візії людини, наукова фантастика
заглиблюється в дискурс найостанніших досягнень науки та техніки, зокрема
нанотехнонауки, кібернетики, біоніки, біотехнології тощо. Бачення проблеми
людини в сучасній науковій фантастиці амбівалентне: низка авторів ставляться
песимістично до майбутнього людини та її місця у світі, але багато й оптимістичних
художніх моделей. Письменники прокреслюють різні вектори осмислення людини
(автоеволюція, природний розвиток, стагнація, деградація, комбінований тип),
водночас застерігаючи від загроз та шукаючи дорогу до кращого майбутнього
людства.
203
СПИСО