МІФО-СИМВОЛІЧНІ ДЖЕРЕЛА ПРОЗОВОЇ СПАДЩИНИ ВАСИЛЯ БАРКИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ
ім. М.Т. РИЛЬСЬКОГО

На правах рукопису

ВОВК Мирослава Петрівна

УДК 398.22: 82-311.6.091+821.161.2 Барка

МІФО-СИМВОЛІЧНІ ДЖЕРЕЛА ПРОЗОВОЇ СПАДЩИНИ
ВАСИЛЯ БАРКИ

Спеціальність 10.01.07 фольклористика

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
старший науковий співробітник,
кандидат філологічних наук
Дмитренко Микола Костянтинович

Київ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП..С.3
РОЗДІЛ 1. ХУДОЖНІЙ СВІТ ВАСИЛЯ БАРКИ І ФОЛЬКЛОР..С.17

РОЗДІЛ 2. МІФОЛОГІЧНА ТА ФОЛЬКЛОРНА ОСНОВА
ПРОЗОВОГО ДОРОБКУ ВАСИЛЯ БАРКИ...С.41
2.1. Декодування символічних назв романів Жовтий князь” і Рай”.С.41
2.2.Архетипна образна символіка прозових творів Василя Барки...С.90
2.3. Фольклоризм індивідуального стилю письменника.С.127

РОЗДІЛ 3. ЕТНОАРХЕТИПИ ТА РИТУАЛИ
ЯК МОДЕЛЮЮЧІ ЗАСОБИ СИМВОЛІЧНОГО
СВІТУ АВТОРСЬКОЇ ПРОЗИ....С.144
3.1.Традиційні ознаки етноархетипу сім’ї
в прозовому доробку письменника............................................................С.144
3.2.Сакральна ритуальність у символічному
світі прози Василя Барки.....................С.159

ВИСНОВКИ.....................................................................................................С.174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................С.182

ДОДАТОК........................................................................................................С.203

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема інтерференції міфології, фольклору та літератури залишається актуальною на початку ХХІ ст. Ця актуальність полягає у зіткненні процесів глобалізації з функціонуванням механізму колективної та національної пам’яті в культурі народу, в якій міф і фольклор є універсальними і локальними одночасно моделями світовідтворення, первинними компонентами емоційно-інтелектуального сприйняття народом певних соціально-історичних процесів. Дослідження цієї проблеми дає можливість з’ясувати значення національно-народної традиції, глибше аналізувати специфіку авторського стилю, розкривати генезу основи літературного твору, особливості характеротворення образів, визначити особливості мислення письменника, його мовну палітру тощо. Словесний вид мистецтва втілює етико-естетичні складові характеру нації, що дає можливість продемонструвати стійкість механізму колективної пам’яті народу. Цей процес специфічний тому, що авторські художньо-словесні тексти увібрали і трансформували форми усної етнічної пам’яті зразки традиційної народної творчості та міфології. Саме фольклор один із основних складових процесу створення інтелектуального багатства мистецтва художнього слова. Більшість письменників, обравши певне концептуальне навантаження твору, відштовхуються від первинних форм пояснення дійсності, втілених у традиційній символіці. Літературне мистецтво щодо результатів усної творчості народу та міфологічного світосприйняття до певної міри є вторинною системою.
З погляду функціональної диференціації фольклор та література становлять опозиційні (бінарні) системи. Але коли маємо справу із проникненням фольклорних елементів у творчу палітру письменника, то виникають так звані корелятивні види взаємозалежності (термін Р.Якобсона у мовознавстві зближення або протиставлення одиниць мови за відповідними їхніми якостями).
Як наслідок корелятивних відношень між фольклором та літературою виник термін фольклоризм” ідейно-естетична категорія, що виявляється в безпосередньому чи опосередкованому, свідомому або підсвідомому відтворенні, трансформації або й розвитку літературою структурно-художніх елементів фольклору і його традиційних прийомів та принципів” [160; 7].
Художнє переосмислення фольклору в умовах аналізу творчого доробку письменника може бути поверховим, неглибинним, штучним, але, як правило, використання фольклорних елементів має свідомий характер та трансформується автором творчо, стає невід’ємним аспектом ідейно-проблемного змісту твору. Відтворення фольклорної поетики, образності сприяє виявленню ролі усної народної творчості як системоутворюючого чинника в контексті інтерферентних зв’язків з літературою. Але зауважимо, що фольклорні елементи у складі художнього твору повинні одночасно розглядатися і як самостійні (у своєму первинному значенні) і, головним чином, з точки зору того перетворення, якому вони підлягають у конкретній системі у художньому творі.
Художньо-літературні тексти демонструють індивідуальні світоглядні тенденції письменника крізь призму ряду образно-стилістичних прийомів на фонетичному, лексичному, фразеологічному, синтаксичному рівнях. Авторський художній твір це нова модель впорядкування реального та ірреального світу. Таким чином, література як тип словесного мистецтва є способом світоупорядкування, адже письменник шляхом створення образної системи твору формує специфічні моделі людської свідомості, які, в свою чергу, сприймаються читачем як інша реальність, що викликає певні почуття, емоційні реакції (над вымыслом слезами обольюсь” (О.Пушкін)). Внаслідок створюється рефлексійно-емоційний зв’язок окремої особистості (читача, науковця) з сучасністю чи історичним минулим, відтвореним художньо.
Фольклор є однією з форм колективної та національної пам’яті, вторинною системою щодо слова та міфу, враховуючи його змістове ідейно-проблемне навантаження. Літературним творам як зразкам індивідуального моделювання дійсності властива так звана внутрішня семіотична неоднорідність, що вимагає від дослідника структурного підходу до реконструкції творчого задуму письменника (концепту) та до пошуку образно-мовних засобів його втілення (денотатів, смислів).
Декодування художньої системи літературного твору передбачає асоціативно-рефлективний аналіз ідейно-проблемного та образно-стилістичного плану з метою пошуку первинних та індивідуально-авторських смислів етнічних символічних образів. При цьому читач-дослідник виступає в ролі інтерпретатора, що передбачає суб’єктивне розшифрування тексту. Особлива роль у інтерпретації тексту належить міфу, спектр дефініції якого розглядається від ототожнення з героїко-історичною оповіддю, легендою, билиною до означення його як засобу вираження стійких національно-культурних моделей.
Остання характеристика міфу протягом ХХст. на початку ХХІст. лягла в основу твердження про побутування в культурі процесу реміфологізації. Цей феномен має продуктивне функціонування у сфері взаємодії літератури, фольклору та міфології. Для багатьох українських письменників сьогодення художньо-історичним тлом виступають суспільно-політичні події ХХ початку ХХІст. (зокрема, у прозових творах В.Барки), що вибудовуються крізь призму традиційної семантики етнічної символічної образності та її новітніх ідейно-символічних відтінків. На сучасному етапі наслідками процесу реміфологізації можна вважати визнання міфу вічно живим початком, фундаментальним діючим поняттям, що виконує утилітарну функцію у всіх напрямках культури. Модифіковане застосування письменниками автохтонних міфологічних образів з їхньою архетипною генеалогією свідчить про унікальну модель авторського світосприйняття, його індивідуальну міфологію.
Інтерпретація текстів сучасної літератури може здійснюватись з допомогою поняття бриколаж”. Його образотворча функція використовується письменниками символічного, футуристичного, постмодерного та в деякій мірі реалістичного напрямку відтворення дійсності. Художня література належить до арсеналу культури, в якому порушуються так звані вічні” проблеми загальнолюдського буття, і тому письменники часто вдаються до бриколажних прийомів, особливо в процесі трансформації міфологічної образності та етимологічної символіки, а також з метою створення експресивно-стилістичного ефекту.
Явища літературного міфологізму, реміфологізації та бриколажного відтворення буття впливають на індивідуальне сприйняття образної системи літературного твору, його мовно-стилістичні особливості, символічну структуру. Але водночас кожен читач трактує художньо-ідейну систему твору, спираючись на засвоєний культурно-мистецький, етико-естетичний досвід попередніх поколінь, який сформувався на основі полісемантичності уявлень предків. Саме завдяки розмаїттю смислів знаків (які спочатку були культивовані у ритуально-обрядових дійствах) людство накопичило універсальний спектр знань і має можливість передавати його з покоління в покоління як універсальний практично-духовний код. До такого світоглядно-мистецького досвіду належить міфотворчість та пов’язана з нею символічна народна система, сформована в результаті чуттєво-інтелектуального сприйняття дійсності.
Одним із письменників, що використовують засоби бриколажу, літературного міфологізму та реміфологізації, є ВасильБарка. Бриколаж В.Барки це засіб символічного перевпорядкування світу, подібного до міфологічного, але на кілька рівнів вищого за інтелектуально-емоційною інформацією, закладеною в образних системах його творів. Крім того, варто наголосити на символічності бриколажу письменника, а це вже спосіб створення вторинної моделюючої системи. Тобто письменник завдяки власним літературним здобуткам, у яких відбувається семантична модифікація з урахуванням певної соціально-політичної ситуації автохтонних смислів етнічної символіки, вибудовує індивідуальну світоглядну модель, цим самим демонструючи універсальну роль механізму колективної та національної пам’яті. Отже, дослідження творчості письменника щодо акумуляції споконвічного народного досвіду конкретизує функцію літератури як необхідної умови збереження етнічно-традиційних моделей світосприйняття народу. Безперечно, література увібрала в себе елементи традиційного міфологічного сприйняття дійсності певного етносу, а також їхні модифіковані варіанти у творах фольклорного спрямування. Кожен письменник здійснив модифікацію традиційних образів неповторно. Це і є однією з головних умов стабільності і розвитку механізму колективної та національної пам’яті, що забезпечується процесом лінійно-історичної передачі інформації у системі міф фольклор література”.
Визначення наслідків проникнення фольклорних елементів у письменницьке бачення світу крізь призму створених літературних полотен дозволить виявити особливості світосприйняття Василя Барки, новаторство чи традиційність художній прийомів, визначити роль його творчості для літературного мистецтва в цілому.
Ступінь наукового дослідження проблеми. Символіка прози В.Барки ще не була предметом власне фольклористичного аналізу. Домінуючі літературознавчі та філософсько-етичні вітчизняні дослідження (В.Скрипка [184], С.Павличко [152], Д.Степовик [190], О.Федорук [210], В.Гриневич [48], І.Бондарук [20], Л.Плющ [158] [159], М.Жулинський [75], Ю.Барабаш [5], Т.Салига [179], Я.Орлюк [150], З.Митяй[133] та ін.) торкаються загалом оцінки письменницького таланту В.Барки, морально-естетичного змісту його публіцистики, поезії, прози, оригінальності авторського стилю, окремих біографічних відомостей тощо. У працях окремих українських дослідників (Ю.Бойко [19], Д.Гусар-Струк [59], Ю.Шерех [222] [223], Б.Бойчук [93], К.Кіндрась [87], В.Пушко [170] [171] [172], М.Кульчицька [101] [102], Р.Мовчан[140] [141] [142], Т.Головань [39] [40] [41] [42]) відзначається специфічність світоглядної моделі автора та оригінальність індивідуального стилю, домінантами яких є синтез традиційних схем народного сприйняття та релігійно-моральної доктрини. Вчені відзначили роль В.Барки у продовженні філософсько-етичних поглядів Г.Сковороди та його внесок у розвиток філософії серця” (В.Гаврилюк [34], О.Гринів [49]). Тобто ми ґрунтуємось у процесі вивчення символічного образного пласту прози письменника на певній науковій традиції.
Дослідження символічної структури прози В.Баркивідбувалось крізь призму фольклористичного, літературознавчого, філософського, етнографічного, лінгвістичного досвіду. Зокрема, проблема взаємодії міфу, фольклору та літератури вивчається у кількох аспектах: по-перше, це дослідження, присвячені питанням трансформації та синтезу фольклору в творчості окремих письменників (О.Дей [66], М.Пазяк [153], Т.Комаринець [92], М.Яценко [228], О.Мишанич [138], О.Вертій [24] [25], В.Погребенник [161] [162] та ін.); по-друге, праці, які висвітлюють проблему фольклоризму цілої літературної епохи (В.Бойко [18], Г.Нудьга [148], О.Гончар [44], М.Грицай [52], П.Білоус [17], В.Погребенник [160], Т.Шевчук [220], Л.Горболіс [45] та ін.); по-третє, ряд спеціальних студій, у яких аналізуються теоретичні питання взаємодії фольклору та літератури (М.Русин [176], С.Грица [51], С.Єрмоленко [74], С.Росовецький [174] [175], О.Вертій [26] та ін.). У працях цих вчених засвідчено, що інтерференція фольклору і літератури має складну природу: фольклор джерело індивідуального словесного мистецтва, допоміжна галузь літератури, найперша стадія словесної творчості та ін. Процес взаємодії фольклору та літератури характеризується дослідниками у двох аспектах: фольклоризм (ознака літератури як результату впливу фольклору) та фольклоризація (твір літературного походження перейшов у арсенал фольклору). Для нашої роботи найбільш актуальною стала проблема фольклоризму літератури, зокрема, фольклоризму образної системи та стилістичного наповнення прози В.Барки.
У філософсько-антропологічних працях В.Горського [46], В.Шинкарука [83], М.Поповича [163], М.Томенка [203], Т.Коберської [89], С.Хрипко [213] та інших розглядаються проблеми сакральної сфери буття народу, що дало можливість реконструювати певні первинні смислові відтінки символіки, використаної письменником.
У контексті розгляду основних характеристик міфу й символу та визначення їх утилітарно-творчого потенціалу в культурі етносу праці О.Потебні [166], В.Проппа [169], Є.Мелетинського [129], Ю.Лотмана [119] [120] [121], О.Лосєва [117], Н.Лисюк [112], М.Дмитренка [68] та ін. спонукали до асоціативного аналізу окремих символів образної системи прози письменника. Визначальною ідеєю стала думка Ю.Лотмана щодо акумуляції в міфі основоположних аспектів колективної та національної пам’яті, що є рушійними силами культури з високим рівнем духовно-матеріальної організації.
Арсенал сакральних народнорелігійних уявлень, їхнє втілення у міфологічно-символічній образності та ритуально-дійовій сферах проаналізовано у працях українських та російських дослідників (М.Максимович [125], Я.Головацький [43], М.Костомаров [95], П.Чубинський [217] [218], І.Нечуй-Левицький [146], П.Іванов [81], В.Милорадович [130] [131], М.Сумцов [191], В.Гнатюк [37], Д.Зеленін [77], О.Воропай [33], О.Таланчук [192], М.Ткач [194] [195], В.Давидюк [60] [61] [62] та ін.). Зафіксований у цих працях міфологічний та ритуальний досвід допоміг віднайти фольклорні елементи у прозі письменника та реконструювати авторську модель світосприйняття, яка грунтується на етимологічних етнічних уявленнях, на етично-естетичних критеріях оцінювання подій.
Отже, дослідження проблеми інтерференції міфології, фольклору та літератури дозволяє здійснити комплексний аналіз міфологічних та фольклорних витоків прозового доробку В.Барки, що сформувався на перетині особливих соціально-політичних подій та фольклорної традиції.
Зв’язок із науковими програмами. Дисертація виконана в рамках планової теми наукових досліджень відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України Сучасні фольклористичні дослідження: історія, теорія, інноваційні тенденції” (шифр теми 4.1.8.2; 4.16.1 від 08.04.2003 р.).
Об’єктом дисертаційного дослідження є прозові твори В.Барки.
Предмет дослідження міфологічні та фольклорні джерела прози В.Барки.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є комплексне реконструювання авторської моделі світосприйняття, втіленої у міфологічній та фольклорній архетипній символіці прозової спадщини В.Барки. Ця мета передбачає розв’язання таких завдань:
1) проаналізувати біографічні відомості В.Барки з метою реконструювання світоглядних орієнтирів крізь призму визначальних характеристик поняття народнорелігійна мораль”;
2) розкрити міфологічний та фольклорний аспекти концепції письменника як вияву етнічно-традиційної моделі світосприйняття;
3) опрацювати прозовий доробок В.Барки щодо виявлення в ньому етноархетипної символіки;
4) визначити шляхом структурно-семіотичного аналізу міфологічне та фольклорне походження назв романів Жовтий князь” і Рай”;
5) дослідити символічну систему прози В.Барки, що реалізується в експліцитному та імпліцитному планах;
6) з’ясувати смислове навантаження фольклорних елементів у індивідуальному стилі письменника;
7) проаналізувати архетипну символіку прози В.Барки, що демонструє ментальні характеристики українців у динамічному (ритуали) та статичному (вірування, уявлення) виявах.
Методологічна основа дослідження. Методологія роботи визначається категоріями і поняттями семіотики (Ю.Лотман [119] [120] [121], В.Іванов [80], В.Лобас [114] [115]), логічної семантики (Г.Фреге [212]), психологічної наукової школи (О.Потебня [165] [166]), структуралізму (К.Леві-Строс [106]), психоаналізу (К.Г.Юнг [225] [226]), когнітивної лінгвістики (М.Кочерган [96] [97], О.Олянич [149]). Фундаментальне поняття, яке акумулює в собі основоположні моменти колективної пам’яті (поняття Ю.Лотмана), міф, а з ним пов’язані поняття міфологічної свідомості, міфологізації, реміфологізації, знаку, символу тощо. Фольклор унікальна форма колективної пам’яті, вторинна моделююча система щодо слова, міфу, яка дозволяє письменникам створювати на її основі художні зразки духовної культури літературні твори. Письменник, модифікуючи у своїх художніх текстах народну символіку, відтворює ознаки етнічної ментальності, духу народу”. Адже митець використовує міф і символ як національну культурну схему, систему стереотипів інтелектуально-емоційних поведінкових реакцій. Тому література художньо трансформована система, в якій втілились фольклорна тематика, традиційна мовностильова манера тощо.
К.Леві-Строспов’язував символ з міфологією: міф характеризується певною символічністю, яка в різні часові періоди має свій варіант декодування, але всі ці часові варіанти створюють зрештою загальну структурну цілісність. Міф реалізується в мові. У художньому творі як знаковій структурі виокремлюються міфеми (поняття К. Леві-Строса) вищі форми мовного плану авторського тексту. Їм властиві реміфологізовані характеристики відповідно до певних історико-соціальних подій.
Ю.Лотман пояснював генеалогію символу як результату необхідності трактування міфологічних текстів на рівні звичних форм сприйняття, а саме на межі міфологічного та метафоричного світовідчуття. Тобто міф ґрунтується на метафоричній основі, передусім на гіперболізованому світосприйнятті.
У межах аналізу проблеми співвідношення мови і мислення, мови і мовлення, мови та міфу була сформована фольклористична концепція О.Потебні, згідно з якою міф, фольклор та література розглядаються як вторинні щодо мови моделюючі системи. Ця концепція була підтримана семіологами тартусько-московської школи, які зауважували, що слово первинна моделююча система (бо саме воно як загальне лінгвістичне поняття номінує та моделює” первинні уявлення про світ), а міфологія вторинна моделююча система щодо слова, мови взагалі. Важлива думка вченого про те, що слово має три складові: зовнішню форму, внутрішню форму і значення. Внутрішня форма (уявлення) вияв багатозначності, асоціативності, що виражає відношення змісту думки до свідомості.
Г.Фреге ввів поняття образ-уявлення”, що базується на емоційних реакціях особистості, тобто має суб’єктивну природу. Це поняття доцільно використовувати при декодуванні символіки авторських творів, де основним шляхом є асоціативність мислення з урахуванням індивідуального та етнічного досвіду народу. Поняття образу-уявлення розглядається у сфері логічної сематики у системі концепт денотат смисл”, де денотат власне річ, уявлення внутрішній образ, що виник на основі вражень від цієї речі, смисл тотожний первинному значенню. Поняття образу-уявлення дає можливість говорити про індивідуальне сприйняття художнього твору, його стилістики, символічної структури. Концепт акумулює в собі усі смисли й уявлення та виражає основну авторську ідею, задум. У когнітивній лінгвістиці концепт розглядають як ментальний прообраз, що визначається пізнавальними та поведінковими стереотипами і установками індивіда чи певної соціальної групи.
Проблема декодування символічного пласту культури стала об’єктом дослідження психоаналізу (К.Г.Юнг), базове поняття якого явище колективного підсвідомого (архетип). У вітчизняній науці як наслідок зосередження певних емоційно-інтелектуальних стереотипів у ментальності народу застосовується поняття етноархетипу (В.Ятченко). Терміни архетип та етноархетип стали визначальними в аналізі символічної образної структури прози В.Барки.
Сучасні та класичні дослідження ритуально-обрядової сфери етносу (А.ван Геннеп [36], Р.Каюа [86], А.Байбурін [4], В.Єрьоміна [73], М.Гримич [47] та ін.) визначають функціональний спектр сакральних дій, в яких втілена світоглядна система народу. У контексті прозового доробку В.Барки маємо репрезентацію певних народних вірувань в дії, тобто втілення міфологічної народної свідомості у перехідні періоди життя окремої особистості згідно з моделлю етимологічних уявлень.
Названі теоретико-методологічні та емпіричні підвалини надають можливість здійснити фольклористичний аналіз міфо-символів прозової спадщини В.Барки.
Джерельну базу дослідження становлять романний доробок В.Барки (роман-мартиролог Жовтий князь”, роман у новелах Рай”, драматичний роман Спокутник і ключі землі”), невідомі або маловідомі архівні матеріали, епістолярій.
Наукова новизна дослідження. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше прозова спадщина В.Барки стала об’єктом фольклористичного аналізу, зокрема, щодо виявлення символічних витоків образної системи творів. У процесі дослідження отримано нові результати, що виносяться на захист:
1) у процесі аналізу біографічно-творчих фактів про В.Барку крізь призму характеристик народнорелігійної моралі виокремлено три плани авторської моделі світу: народнотрадиційний, релігійно-містичний та сковородизм”;
2) унікальність моделі світосприйняття письменника ґрунтується на відродженні й трансформації етнічних схем світопояснення, що підтверджується специфікою домінування концептів у епістолярній, мемуарній та публіцистичній спадщині, а також у художньо-літературних текстах: міф”, символ”, Дерево Життя”, серце”, хліборобська етика”, мати”, пам’ять”, Бог”, любов”, душа”, родовід” тощо;
3) у смислових спектрах символічних назв романів Жовтий князь” і Рай” В.Барка використав прийом реміфологізації, створивши нові соціальні міфи з яскравою політичною конотацією, ґрунтуючись на етимологічно-міфологічній народній символіці;
4) модифікована образна символіка прози В.Барки відображає концептуальну схему Світового Дерева у двох планах: у художньо-символічному імпліцитному вияві (символи, що мають етноархетипне походження) та експліцитному вимірі, втіленому у візуальній світоглядовій” схемі;
5) етноархетипні символи в образній системі прози В.Барки класифікуються за трирівневою структурою згідно зі схемою Світового Дерева: верхній світ” (небо, сонце, місяць, зорі, птахи), середній”, земний світ (хата (дім), серце, душа), нижній світ” (ворота, змій), що свідчить про тотожність з народнорелігійним світоглядом відповідно до дієвої функції механізму колективної та національної пам’яті;
6) індивідуальному стилю В.Барки властиві яскраві фольклорні характеристики, виявлені на лексичному, синтактичному та особливо на фразеологічному мовних рівнях, де фольклорні елементи розкривають народнотрадиційні світоглядні орієнтири, філософію серця”, рівень здорового глузду”;
7) ментальні статичні ознаки української сім’ї втілені у жіночому етноархетипі, крізь призму якого В.Барка відтворює традиційні емоційно-інтелектуальні характеристики жіноцтва згідно з етнічною схемою світосприйняття;
8) динамічна сфера діяльності сім’ї у В.Барки є реалізацією світовпорядковуючої функції ритуалів у критичні моменти особистісного та суспільного хаосу, демонстрацією сакральності співвідношення світів відповідно до структури Світового Дерева.
Науково-теоретичне та практичне значення дослідження. Теоретичні висновки дисертації можуть сприяти розумінню проблеми інтерференції фольклору та літератури, з’ясуванню співвідношення слова, народної символіки, фольклорної образності та індивідуально-авторської творчості, визначенню місця міфологічних та фольклорних джерел у творчому доробку окремого письменника. Дослідження прозового доробку В.Барки щодо виявлення етнічних фольклорних витоків може стати корисним для вивчення спадщини інших письменників. Семіотично-структуралістський підхід дає можливість прослідкувати детермінований зв’язок фольклорної образності, стилістичної манери та авторського осмислення певних історичних подій.
Аналіз світогляду письменника засвідчує традиційність джерел світовідчуття, що тотожні міфо-релігійним схемам сприйняття світу, втіленим у фольклорних та релігійних текстах. Реміфологізований характер образної системи прозової спадщини В.Барки випливає зі сформованої родинної моралі, ментальних схем поведінки. Відтворені письменником фольклорні засоби це результат його інтелектуально-емоційного становлення на грунті традиційної селянської етики, народної сміхової культури, козацько-хліборобського походження тощо.
Дослідження міфологічних та фольклорних витоків творчості В.Барки дає можливість ґрунтовно висвітлити домінуючі тенденції образної системи, стилістичних прийомів, традиційних та модифікованих засобів характеротворення. Теоретичний і фактологічний матеріал можна використати як методологічні орієнтири при вивченні творчості митців слова у культурологічному, релігієзнавчому, філософському контекстах, а також при підготовці спецкурсів у вищих навчальних закладах, присвячених проблемам сучасного стану фольклористики, актуальним питанням літературного процесу.
Апробація дослідження. Окремі розділи дисертації і робота в цілому, а також публікації автора обговорювалися у відділі фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України. Основні положення викладені в доповідях на конференціях, семінарах: на ІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (Київ, 2003), Всеукраїнській науковій конференції Суспільство, мислення, мова”, присвяченій пам’яті Д.О.Жданова (Луганськ, 2004), ХІІІ Міжнародній науковій конференції Мова і культура” (Київ, 2004), V Міжнародному семінарі Поліетнічне середовище: культура, політика, освіта” (Луганськ, 2004), Міжнародній конференції Традиція і культура” (Київ, 2005), ХV Міжнародній науковій конференції Мова і культура” (Київ, 2006).

Список литературы

ВИСНОВКИ

В.Барка оригінальний митець художнього слова, образна система прозових творів якого має виразні символічні витоки, що характеризуються реміфологізованою сюжетною обробкою, унікальною модифікацією фольклорної образності, влучним використанням зразків усної традиції. На основі характеристики поняття народнорелігійна мораль” у результаті аналізу невідомих та маловідомих біографічно-творчих відомостей про В.Барку виокремлюються три плани концепції письменника-філософа: народно-традиційний (відтворення традиційних схем поведінки, знання народнорозмовного культурного пласту, зацікавленість етнічною сміховою культурою”, підкреслення унікального духовного зв’язку між представниками одного роду, сакральне ставлення до матері й землі, відтворення механізмів колективної пам’яті та специфіки національної ментальності тощо), релігійно-містичний (втілення християнських законів у практичному житті та творчості, сформованість характерного світорозуміння крізь механізм емоційно-містичної рефлексії, унікальна модифікація християнської світоглядової” схеми тощо), сковородизм” (доповнення вчення про три світи, продовження традиції поділу кожного із світів на дві натури, специфіка втілення філософії серця” у творчому доробку письменника-філософа).
З огляду на триаспектність письменницького світорозуміння визначаються специфічні авторські концепти, що знайшли своє художнє переосмислення в прозовій спадщині. Серед них найбільш вагомі міф”, символ”, Дерево Життя”, серце”, селянська культура”, хліборобська етика”, мати”, сміхова культура”, Бог”, віра”, Ісус Христос”, родовід”, любов”, душа” тощо. Письменник використав особливі прийоми реалізації цих концептів у своєму словесно-мистецькому доробку. Це відбувається шляхом їх ґрунтовного змістового переосмислення та особливої модифікації, використання асоціативних додаткових смислів, застосування прийомів реміфологізації та бриколажу, трансформації у контексті певних соціальних умов, що свідчить про внесок автора не лише у сферу літературної, а й соціальної міфології. Письменник-філософ вибудував унікальну модель світосприйняття крізь призму власного практичного досвіду та духовно-емоційного зростання. Але ця модель у своїй основі віддзеркалення традиційних етнічних схем, відтворених у символічному пласті духовної культури етносу, у сфері його ритуально-містичної діяльності та релігійно-християнському світосприйнятті.
У полісемантичному спектрі назв романів Жовтий князь” та Рай” на основі асоціативного аналізу виокремлюються тенденційні смисли найважливіших символів прози В.Барки. Зокрема, у семантичній структурі символу жовтого князя відзначається кілька смислів: змій диявол ящур дракон бузувір”. Використовуючи прийом реміфологізації, письменник, на нашу думку, створює соціальний міф, власний етично-політичний концепт, втілений у кількох смислових виявах, цим самим створюючи унікальний денотат: жовтий князь символ політичної влади у трагічний для народу історичний період. Символ жовтий князь у В.Барки реміфологізований образ, який зосередив у собі, з одного боку, ознаки автохтонного раціонально-експресивного світосприйняття українського етносу, а, з іншого боку, є виявом індивідуально-авторської міфосвідомості. Використання письменником символу жовтого князя детерміновано міфологічно-релігійними уявленнями народу про змія, сатану, диявола, бузувіра, про сферу їх впливу на земне й потойбічне життя та фольклорно-казковою варіативністю зазначених смислів образу. Етимологічні міфи про змія і сатану відіграють роль первинного фактора у вибудовуванні” письменником образу жовтого князя, у наснаженні його різними смисловими варіантами, що мають в авторському варіанті яскраву політично-соціальну конотацію.
Авторський концепт, втілений у смислових виявах назви роману Рай”, реалізується крізь полісемантичне різноманіття асоціативних символічних відтінків. Ґрунтуються вони переважно на етимологічно-міфологічній народній традиції, релігійно-містичних уявленням про образ раю. В окремих випадках виявляються індивідуально-специфічні смислові варіанти цього відправного образу твору, які свідчать про схильність автора до глибинного метафорично-персоніфікованого осмислення. Виділяються такі символічні структури, в яких денотатом є рай: рай сад”, рай хата”, рай держава”, рай любов”, рай гармонія”. У них виражається смислова варіативність центрального образу твору, але, перш за все, джерелом Барчиного раю” є біблійні легенди, релігійний міф, що має статус традиційного, автохтонного у духовному символічному пласті української та взагалі християнської культури. Авторські смислові варіанти символу раю, ґрунтуючись на метафоричних, гіперболізованих художніх прийомах вибудовування, результат емоційних оцінок сприйняття подій, описаних у творі (умови авторитарного комуністичного режиму, початок Великої Вітчизняної війни). Багатозначна смислова палітра символу раю, часом зосереджуючи в собі бінарні семантичні вияви, втілюється у єдиному денотаті: рай це символ минулого і теперішнього, символ людської любові і водночас ненависті до нової держави з її командно-адміністративним устроєм, символ сім’ї, роду та державної антисім’ї” з проявами тоталітарного впливу на особистість. В.Барка використав традиційні символічні смисли образу раю, зосереджені в народнорелігійній моделі світосприйняття, але шляхом реміфологізації образу письменник створив унікальну модель, що характеризує політично-соціальну ситуацію. Автор засвідчує стійкість і художню продуктивність міфологічного світосприйняття, можливість пояснення певних подій крізь призму етнічної архетипної образності. Цей процес демонструє дію механізмів колективної та національної пам’яті.
Архетипна образна символіка прози В.Барки це універсальна модель світопояснення, що відображає структуру Всесвіту і знайшла своє системне впорядкування у письменницькому світобаченні, модель Дерева Життя. У В.Барки наявні дві схеми світоустрою згідно з моделлю Світового Дерева: по-перше, це художньо-символічна імпліцитна схема, втілена в образних системах прозового доробку письменника, вона представлена символами, які мають архетипну природу та характеризуються міфологічними ознаками; по-друге, експліцитна світоглядова” схема, в якій відображена модифікація давньосхідної моделі Дерева та християнської моделі світобудови (збережена в архіві письменника). Художньо-образна структура прозових творів письменника, що акумулює етноархетипні образи (дерево, сонце, місяць, зорі, серце, дім, птахи, душа, ворота), характеризується традиційним походженням та індивідуально-авторською варіативністю. Семантичні вияви цих образів базуються на інтелектуально-чуттєвому світосприйнятті письменника, а саме: на народно-символічних смислових варіантах згідно із системою народної моралі, на релігійно-біблійних символічних значеннєвих відтінках, а також на характеристиках української філософії серця”.
Смислові варіанти образу-символу Дерева Життя втілені у В.Барки в загальному концепті дуба: це символ життя, інтелектуально-духовної стабільності етносу. Символічні відтінки образу дуба, що становлять структуру ”дуб політика воля грім (Перун) апокаліпсис нове життя”, створюються автором за рахунок етнічних міфологічно-гіперболізованих уявлень та індивідуально-авторської оцінки певної соціально-політичної ситуації.
Символи верхнього” світу Дерева Життя (небо, сонце, місяць, зорі) у письменника у своїй основі характеризуються як сакральні, божественні явища, наділені персоніфікованими ознаками, що відповідає народно-традиційній схемі світосприйняття. На цьому рівні представлена така опозиційна символічна структура, як світло темрява”, що цілком правомірно відповідає бінарним структурам Бог диявол”, порядок хаос”, які входять до етнічної світоглядно-релігійної моделі. Але автор цю дихотомічну структуру піддає реміфологізації і використовує для пояснення історично-соціальних чинників, цим самим засвідчуючи стійкість механізму колективної і національної пам’яті. Розглянуті нами міфоструктури світло краса”, світло родина” свідчать про синтез анімістично-язичницького та християнського аспектів світосприйняття письменника.
Символи другого рівня Дерева Життя (хата (дім), серце і душа) відповідають цілісним уявленням письменника згідно із традицією народнорелігійної моралі та ідеям філософії серця”. Як продовжувач філософії Г.СковородиВ.Баркавикористовує ці етноархетипні образи на рівні мікрокосму. Створюючи міфоструктури хата могила”, хата поріг”, автор засвідчує сакральне ставлення українців до власної оселі згідно з первісно-містичними та релігійними народними уявленнями. В.Барка створює опозиційну структуру свій чужий”, грунтуючись на характеристиках ментального характеру українців, на етнічно-традиційних моделях світосприйняття.
Поліаспектністю характеризуються архетипні для українського світогляду символи, етноархетипи, серце і душа. Створивши смислові структури серце любов”, серце віра народ”, серце віра Бог”, серце краса”, письменник відтворив експресивні ментальні характеристики українців крізь традиційну модель народнорелігійного світовідчуття. В опозиційно-символічних структурах душа тіло”, душа гріх” втілились світоглядні аспекти письменника, тотожні народно-міфологічним та християнським уявленням про душу, яка наділена персоніфіковано-метафоричними характеристиками. В.Барка виступає новатором у спробі надати символу душі структуралізованих властивостей: експліцитна світоглядова” модель у контексті роману Спокутник і ключі землі” розглядається як ієрархія душі. Використовуючи символ воріт як перехідний образ від середнього” світу до вищого” та до підземного рівня Дерева Життя, автор надає йому унікальних ознак, які, з одного боку, відповідають народнорелігійній традиції пояснення світопорядку, з іншого, є індивідуально-авторським реміфологізованим образом, втіленим у смисловій структурі ворота Новий Єрусалим”.
Автор модифікує символи (дерево, сонце, місяць, зорі, птахи, серце, дім, душа, ворота) шляхом реміфологізації. Імпліцитна та експліцитна моделі світобудови засвідчують символічний бриколаж письменника, що є способом створення вторинної моделюючої системи. Персонажі творів В.Барки сприймають світ крізь призму народнорелігійного світогляду, а це свідчить про духовний зв’язок поколінь, стійкий механізм передачі етнічної інформації, тобто колективної пам’яті.
Індивідуальний стиль В.Баркимає виразно фольклорні ознаки на лексичному, синтаксичному та фразеологічному мовних рівнях. Фольклорна традиція лягла в основу створення значної кількості епітетів, порівнянь, метафор, оксюморонів, інверсій, тавтологій, градацій, оказіоналізмів тощо. Крім стилістичного ефекту, що характеризується ознаками народності, етнографічного колориту, фольклорині елементи у прозових творах В.Баркивиконують прагматично-смислову функцію: вони є яскравим виявом народнотрадиційної світоглядної моделі, що зумовлює активне використання письменником фразеологічних одиниць усталеного та індивідуально забарвленого характеру (оказіоналізмів), традиційних та модифікованих словосполучень, фольклорних прикметників тощо. Це засвідчує стабільність передачі одного з механізмів колективної пам’яті механізму здорового глузду”, втіленому у літературних творах.
Споконвічні морально-естетичні основи української родини втілені у письменника в образі жінки-матері. Смислові вияви жіночого начала, вибудувані у символічних конструкціях жінка чоловік”, мати вдова”, мати дитина”, мати пам’ять”, мати Аніма Богородиця”, створюють універсальний концепт жінки. Письменник відтворює українські ментальні ознаки жіноцтва згідно з моделлю народнорелігійних уявлень. Новатором В.Барка виступає у створенні індивідуального міфу про кохання-любов, але його любовна” концепція має фольклорну етимологію. Особливо прагматичну функцію виконує жіночий етноархетип, втілений у структурі мати пам’ять”, що відображає традиційні уявлення про розподіл родинних функцій, зокрема, про роль жінки у збереженні колективно-родової пам’яті.
В.Барка осмислив сім’ю у її динамічному прояві (у ритуальній діяльності), відтворює ряд ритуальних дій з метою демонстрації сакральності співвідношення світів згідно зі структурою Світового Дерева. Особливого значення автор надає обрядам переходу: на основі традиційних етнічних уявлень про душу, життя і смерть, містичний зв’язок живих і мертвих, сакральне і профанне автор послідовно відтворив елементи ритуалу поховання. Окремі модифіковані елементи традиційної ритуальної сфери також засвідчують усталеність збереження механізмів колективної пам’яті, що є виявом стабільності етнічної моделі світопорядку.
Отже, мета дисертаційного дослідження щодо комплексного реконструювання авторської моделі світосприйняття, втіленої у міфологічній та фольклорній етноархетипній символіці прозової спадщини В.Барки, реалізована. Проаналізовано біографічні відомості письменника-філософа у контексті формування світоглядних орієнтирів згідно з ознаками поняття народнорелігійна мораль”, розкрито традиційно-народний аспект його моделі світосприйняття, досліджено традиційні витоки назв романів Рай” і Жовтий князь”, охарактеризовано етноархетипну символіку прозового доробку, з’ясовано семантичне навантаження ряду фольклорних засобів у індивідуальному стилі письменника, визначено основні критерії української родини у її статичному (вірування) та динамічному (ритуали) виявах, що знайшли яскраве втілення у контексті прозового доробку В.Барки. Але маємо ряд питань, які вимагають в майбутньому грунтовнішого аналізу. Недосліджені всі матеріали з архівів письменника, зокрема, у США, щодо виявлення в них біографічних відомостей, які стосуються народно-традиційного аспекту світоглядної концепції В.Барки. Глибшого аналізу вимагають фольклорні елементи, властиві авторській стилістичній манері.
Отже, В.Барка у своїй прозовій спадщині репрезентує вияв індивідуальної моделі світосприйняття в її трьох виявах: народно-традиційному, релігійно-містичному та сковородинсько-філософському”. Декодування символічних назв творів (жовтий князь, рай), семантико-символічне трактування їх архетипної образної системи (символи дерева, сонця, неба, місяця, зорі, дому, серця, душі, воріт), дослідження статичних (традиційних міфологічних уявлень) та динамічних (ритуальної сфери діяльності) ознак сім’ї, мовно-фольклорних особливостей індивідуального стилю засвідчують домінуючу роль у письменницькому світогляді народнорелігійного фактору, результатом чого є відтворення дійсності крізь призму традиційних етнічних символічних моделей, що свідчить про стійкий механізм колективної та національної пам’яті, репрезентований шляхом інтерференції міфу, фольклору та літератури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агапкина Т.А. Дуб // Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5-ти томах / Под ред. Н.И. Толстого: Т.2: Д-К (Крошки). М.: Междунар. отношения, 1995. 704 с. (Институт славяноведения и балканистики РАН). С. 141-146.
2. Асов А.И. Златая Цепь. Мифы и легенды древних славян. М.: Наука и религия, 1998. 320 с.
3. Афанасьев А.Н. Древо жизни: Избранные статьи / Подготовка текста и коммент. Ю.М. Медведева, вст. статья Б.П.Кирдана. М.: Современник, 1982. 464 с.
4. Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. Структурно-семантический анализ восточнославянских обрядов. СПб.: Наука, 1993. 240 с.
5. Барабаш Ю. Трикирій Василя Барки // Сучасність. — 1998. — №7-8. С. 95-102.
6. Барка В. Автобіографія // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У IV-х томах / Упорядн. В.Яременко, Є.Федоренко. К.: Видавництво Рось”, 1994. Т.ІІ 719 с. С.642-653.
7. Барка В. Відхід Тичини // Слово і час. 1992. №2. С. 12-17.
8. Барка В. Жовтий князь: Роман / Передм. М.Жулинського. К.: Дніпро, 1991. 266 с.
9. Барка В. Проблема синтезу традиції і новаторства в розвитку культури і мистецтва України // Народна творчість та етнографія. 2003. №4. С. 52-56.
10. Барка В. Світоглядова таблиця // Відділ архівних матеріалів Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Фонд 204.
11. Барка В. Спокутник і ключі землі: Роман-притча. К.: Орій, 1992. 426 с.
12. Барка В. Традиція і модернізм // Слово: література, мистецтво, критика, мемуари, документи. Нью-Йорк: Об’єднання українських письменників в екзилі. 1968. Зб. 3. 533 с. С. 502-509.
13. Барка В. Уваги про поезію старовинну і сучасну / Укр. літ. г-та. Ч. 5. 1958 // Відділ архівних матеріалів Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Фонд 204.
14. Барка В.К. Рай: Роман. Нью-Йорк: Свобода, 1953. 309 с.
15. Белова О.В., Виноградова Л.Н., Топорков А.Л. Земля // Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5-ти томах / Под ред. Н.И.Толстого: Т.2: Д-К (Крошки). М.: Междунар. отношения, 1995. 704с. (Институт славяноведения и балканистики РАН). С. 315-321.
16. Біблія, або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту: Ювілейне видання з нагоди тисячоліття християнства в Україні. К., 1992. 1383 с.
17. Білоус П. Давньоукраїнська література і фольклор: проблема художнього коду // Слово і час. 2002. №12. С. 29-35.
18. Бойко В.Г. Поетичне слово народу і літературний процес: Проблема фольклорної традиції в становленні української радянської поезії. К.: Наук. думка, 1965. 336 с.
19. Бойко Ю. Про Василя Барку і дещо принципове // Бойко Ю. Вибране. Т 1. Мюнхен, 1971. 312 с.: іл.
20. Бондарук І. Василь Барка і стимули його творчості // БондарукІ. Між двома світами: Вибрані статті про українських письменників. — Донецьк, 1997. С. 8-10.
21. Боровский Я.Е. Мифологический мир древних киевлян. К.: Наук. думка, 1982. 103 с.
22. Босый А.Г. Семантика и композиция орнаментальных структур в традиционной культуре (генетические аспекты символики герба Украины) // Сознание и социальная реальность. Монография / Научн. ред. И.Ф.Кононов. Луганск: Альма матер”, 2004. 432 с. С. 180-194.
23. Валявко І. Дмитро Чижевський фундатор поняття філософія серця” // Слово і час. 1998. №8. С. 83-88.
24. Вертій О. Народні джерела творчості Івана Франка. Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. 255 с.
25. Вертій О. П.Куліш і народна творчість. Тернопіль, 1998. 120 с.
26. Вертій О. Теоретичні основи вивчення проблеми художнього освоєння народного світогляду в оригінальній літературі // Українська література в загальноосвітній школі. №3. 2002. С. 53-64.
27. Ви, зорі-зориці: Українська народна магічна поезія (Замовляння) / Упорядн. М.Г. Василенко, Т.М. Шевчук. К.: Видавництво Молодь”, 1991. 336 с.
28. Вихрова Т.В. Образы времени и пространства в русском свадебном ритуале Восточной Слобожанщины конца ХІХ начала ХХ века (по материалам Старобельского уезда Харьковской губернии) // Сознание и социальная реальность. Монография / Научн. ред. И.Ф.Кононов. Луганск: Альма матер”, 2004. 432 с. С. 194-211.
29. Вовк М.П. Міфо-символічні засоби моделювання дійсності в художній літературі // Наукові записки Луганського національного педагогічного університету. Вип. 5. Т. 2. Серія Філологічні науки”: Зб. наук. праць [Поліетнічне середовище: культура, політика, освіта] / Луган. нац. пед. ун-т ім. Тараса Шевченка. Луганськ: Альма-матер”, 2004. 380 с. С. 283-294.
30. Вовк М.П. Модифікація фразеологічних одиниць та їх авторська структурно-семантична варіативність (на матеріалі романів В.Барки Жовтий князь” та Рай”) // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Вип. 34. Ч.ІІ. Львів: Львівський національний університет імені ІванаФранка, 2004. С. 254-258.
31. Вовк М.П. Фольклоризми як структурно-семантичні компоненти індивідуального стилю письменника // Мова і культура. Вип. 7. Т.VIII: Теорія і практика перекладу. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. С.123-129.
32. Войтович В. Українська міфологія. К., 2003. 725 с.
33. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: У 2-х т. Т. 1. Мюнхен: Українське видавництво, 1958. 455 с.
34. Гаврилюк В. Василь Барка і Григорій Сковорода (Аналогії) // Відділ архівних матеріалів Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Фонд 204.
35. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
36. Геннеп А., ван. Обряды перехода: Систематическое изучение обрядов / Арнольд ван Геннеп; Пер. с франц. Ю.В.Ивановой, Л.В.Покровской; Послесл. Ю.В.Ивановой. М.: Вост. лит., 2002. 198 с.
37. Гнатюк В.М. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія / Упор., прим. та біогр. нариси А.П.Пономарьова, Т.В.Косміної, О.О.Боряк; Вст. ст. А.П.Пономарьова; Іл. В.І.Гордієнка. К.: Либідь, 1991. 640 с. С. 383-406.
38. Голіченко Т.С. Слов’янська міфологія та антична культура. К.: Наук. думка, 1994. 91 с.
39. Головань Т. До таємниць морального критерію слова: Досвід символізму та сюрреалізму в поезії Василя Барки // Укр. мова й л-ра в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2002. №4. С. 45-49.
40. Головань Т. Естетична природа поетичного мислення Василя Барки / Автореф. дис. канд. філол. наук. К.: Ін-т л-ри ім.Т.Г.Шевченка НАН України, 2003. 20 с.
41. Головань Т. Естетична природа поетичного мислення Василя Барки // Дис. канд. філол. наук. К.: НАН України, Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка. 2003. 205 с.
42. Головань Т. Словотворчість Василя Барки // Дивослово. 2002. №9. С. 7-8.
43. Головацький Я. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія. К.: Довіра, 1991. 94 с.
44. Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. К.: Наук. думка, 1982. 312 с.
45. ГорболісЛ. Парадигма народнорелігійної моралі в прозі українських письменників кінця ХІХ початку ХХ ст. Суми: ВАТ СОД” Видавництво Козацький вал”, 2004. 199 с.
46. Горський В. Історія української філософії: Курс лекцій. 3-тє вид. К.: Наук. думка, 1997. 288 с.
47. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців (Когнітивна антропологія). К., 2000. 379 с.
48. ГриневичВ. Під сонцем шестикрилих // Голос України. 2003. №130 (16 липня). С. 3.
49. Гринів О. Василь Барка як послідовник Григорія Сковороди // Літературознавство: Матеріали ІІІ конгресу україністів. Харків, 1996. С.325-332.
50. Гринів О. Українська націологія: від другої світової війни до відродження держави. Історичні нариси. Львів: Світ, 2004. 592 с.
51. Грица С. Фольклор у просторі та часі. Вибрані статті. Тернопіль: АСТОН”, 2000. 228 с.
52. Грицай М.С. Давня українська поезія / Роль фольклору у формуванні образного мислення українських поетів XVI-XVIII ст. К.: Видавництво Київського університету, 1972. 155 с.
53. Грицай М.С., Бойко В.Г., Дунаєвська Л.Ф. Українська народно-поетична творчість: Підр. для студ. філолог. факультетів університетів. К.: Вища школа, 1983. 359 с.
54. Грушко Е.А., Медведев Ю.М. Словарь славянской мифологии. Нижний Новгород: Русский купец” и Братья Славяне” , 1996. 480 с.
55. Гура А.В. Жук // Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5-ти томах / Под ред. Н.И. Толстого: Т.2: Д-К (Крошки). М.: Междунар. отношения, 1995. 704 с. (Институт славяноведения и балканистики РАН). С. 225-227.
56. Гура А.В. Змей // Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5-ти томах / Под ред. Н.И. Толстого: Т.2: Д-К (Крошки). М.: Междунар. отношения, 1995. 704 с. (Институт славяноведения и балканистики РАН). С. 333-338.
57. Гура А.В. Символика животных в славянской народной традиции. М.: Издательство Индрик” , 1997. 912 с. (Традиционная духовная культура славян / Современные исследования).
58. Гура А.В., Кабакова Г.И. Вдовство // Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5-ти томах / Под ред. Н.И. Толстого: Т.1: А-Г. М.: Междунар. отношения, 1995. 584 с. (Институт славяноведения и балканистики РАН). С. 293-297.
59. Гусар-Струк Д. Літературознавча довідка // Відділ архівних матеріалів Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Фонд 204.
60. Давидюк В.Ф. Кроковеє колесо: Нариси з історичної семантики українського фольклору / НАН України. Інститут народознавства. К.: Наук. думка, 2002. 187 с.
61. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору Луцьк: Вежа, 1997. 295 с.
62. Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. Львів: Світ, 1992. 176 с.
63. Далгат У.Б. Литература и фольклор: Теоретические аспекты. Москва, Наука” , 1981. 303 с.
64. Данилюк А.Г. Українська хата. К.: Наук. думка, 1991. 112 с.
65. Даркевич В.П. Символы небесных светил в орнаменте Древней Руси // Советская археология. 1960. №4. С. 56-67.
66. Дей О. Спілкування митців з народною поезією: І.Франко та його оточення. К.: Наук. думка, 1981. 334 с.
67. Дитячий фольклор / Упор. і передм. Г.В.Довженок; іл. художника Ю.Криги. К.: Дніпро, 1986. 304 с. іл. (Б-ка укр. усної народної творчості).
68. Дмитренко М.К. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. К.: Редакція часопису Народознавство, 2001. 576 с.
69. ДударенкоЛ. Міфологемний концепт лірики Василя Голобородька // Дивослово. 2002. №7. С. 2-6.
70. Душа, яка знайшла стежку до Бога (Із розмови М.Жулинського з В.Баркою) // Укр. мова і л-ра в школах, гімназіях та колегіумах. 1999. №2. С. 202-207.
71. Енциклопедія українознавства / За ред. проф. В.Кубійовича. Львів: Молоде життя, 1993. Т.1. С.94.
72. Еремина В.И. Миф и народная песня (к вопросу об исторических основах песенных превращений // Миф фольклор литература. Ленинград: Наука” , 1978. 252 с. С. 3-16.
73. Еремина В.И. Ритуал и фольклор / Отв. ред. А.А. Горелов. Ленинград: Наука” , 1991. 207 с.
74. Єрмоленко С.Я. Нариси української словесності: стилістика і культура мови. К.: Довіра, 1999. 431 с.
75. Жулинський М. Василь Барка культоролог і літописець долі українського народу // Народна творчість та етнографія. 2003. №4. С. 56-66.
76. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні, прислів’я, загадки, скоромовки / Упоряд., передм. та прим. Н.С. Шумади; худож. оформл. В.П. Вересюка. Упоряд. граф. матеріалу С.М. Музиченка]. К.: Веселка, 1989. 606 с.: іл.
77. Зеленин Д.К. Избранные труды: Статьи по духовной культуре (1901-1913) / Вст. ст. Н.И. Толстого; сост. А.Л. Топоркова; подготовка текста Т.А.Агапкиной; коммент. Т.А. Агапкиной, Л.Н. Виноградовой и др. М.: Издательство Индрик” , 1994. 400 с.
78. Зеленько А.С. Ритуал и единицы подсистем языка // Сознание и социальная ре