ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА ДУМКА В ГАЛИЧИНІ 20-30 РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ (К.СОСЕНКО, Ф.КОЛЕССА, І.СВЄНЦІЦЬКИЙ)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ШУТАК ОЛЕСЯ СТЕПАНІВНА

УДК 801.81 (477.83/.86) "192/193" (092)
К.Сосенко, Ф.Колесса, І.Свєнціцький

ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА ДУМКА
В ГАЛИЧИНІ 20-30 РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
(К.Сосенко, Ф.Колесса, І.Свєнціцький)

10.01.07 фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
ДЕНИСЮК Іван Овксентійович,
доктор філологічних наук, професор

Львів 2003

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. Віденська культурно-історична школа
на українському ґрунті (Ксенофонт Сосенко) .. 16
1.1. Історія виникнення та розвитку віденського
етнологічного гуртка 17
1.2. К.Сосенко єдиний в Україні представник
віденської культурно-історичної школи 26
РОЗДІЛ ІІ. Комплексний науково-методологічний підхід в аналізі народнопоетичної творчості (Філарет Колесса) . 54
2.1. Теоретичні розвідки Ф.Колесси 56
2.2. Критичні огляди та рецензії .. 81
2.3. Дослідження українських народних дум . 91
РОЗДІЛ ІІІ. Від теорії самозародження сюжетів до історико-порівняльного методу (Іларіон Свєнціцький) .. 114
3.1. Дослідження українських похоронних голосінь 118
3.2. Студії над колядками та щедрівками ... 137
ВИСНОВКИ 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .. 174

ВСТУП

Актуальність дисертаційної теми зумовлена необхідністю вивчення найменш досліджених етапів розвитку української фольклористики. До них належать 20-30 роки ХХ століття.
20-і роки ХХ ст. це чи не найплідніший період першої половини ХХ ст. у науці про усну народну словесність. В УРСР розпочала діяти політика "українізації", що сприяло розвиткові саме української культури і науки, але, зрозуміло, з певним радянським обрамленням. У цей час була створена ВУАН, у якій фольклористикою займалися установи Історико-філологічного відділу: Етнографічна комісія (М.Сумцов, А.Лобода); Кабінет музичної етнографії (К.Квітка); Культурно-історична комісія та Кабінет примітивної культури та її пережитків у побуті й фольклорі України (К.Грушевська); Історична секція (М.Грушевський). Працівники ВУАН на чолі з М.Грушевським видавали "Етнографічний вісник" (1925-1932), журнали "Україна" (1924-1930), "Первісне громадянство" (1926-1930) та ін., що подавали інформацію про сучасні здобутки у галузі історико-філологічних наук. У 20-ті рр. М.Гру­шев­ський посилено працював над своєю "Історією української літератури", І і ІV (2-а книга) томи якої присвятив українському фольклорові. У той час К.Грушевська здійснила видання двох томів корпусу українських народних дум. "Етнографічний вісник" за редакцією А.Лободи та В.Петрова друкує студії К.Квітки "Українські пісні про дітозубництво" (1927), В.Петрова "Мітологема "сонця" в українських народних віруваннях та візан­тій­сько-гел­лін­ський цикл" (1927) та "Кузьма і Дем’ян в українському фольклорі" (1930), В.Перетца "Нова метода вивчати казки" (1930) та ін. У 1927 р. відбулося святкування столітнього ювілею з часу виходу збірки "Малоросійських пісень" М.Максимовича. Декілька номерів "Етнографічного вісника" та "України" зві­тують про проведення вечорів пам’яті великого українського фолоклориста. Появляються статті про його життя і творчість, серед яких розвідка М.Гру­шев­ського "Малороссийские песни" М.Макси­мо­ви­ча і століття української наукової праці", поміщена у шостій книзі журналу "Україна" за 1927 р.
Однак кінець 20-х початок 30-х рр. ХХ ст. це час згортання політики "українізації", масових репресій і знищення діячів української науки і культури, закриття ВУАН, що унеможливило дальший розвиток фольклористики в УРСР та створило вакуум у науці про фольклор аж до післявоєнного періоду, коли у фольклористику прийщов Максим Рильський.
Хоча у 1936 р. був створений Інститут українського фольклору та почав виходити журнал "Український фольклор" (пізніше "Народна творчість"), проте більшість матеріалів не мали справжнього наукового характеру. Чого варті, наприклад, сфальсифіковані народні пісні про Леніна, Сталіна та комуністичну партію! Автори статей у журналі послідовно критикували західну науку та її представників в Україні, на котрих було накладено тавро "буржуазний", що означало заборону їх праць.
Закономірно, що центр розвитку фольклористичної думки з Великої України переміщується до Галичини, де умови праці були значно сприятливіші. Тут продовжує роботу Наукове Товариство імені Т.Шевченка. Високий науковий рівень фольклористичних досліджень 20-30 рр. ХХ ст. у Галичині це, зрозуміло, наслідок столітньої праці кількох поколінь західноукраїнських дослідників із їх постійною орієтацією на здобутки наукового українознавства на Надніпрянщині.
Історію фольклористики у Галичині прийнято розпочинати від діяльності "Руської трійці", членами якої були М.Шашкевич, І.Вагилевич та Я.Голо­ва­цький. Альманахом "Русалка Дністрова" вони розбудили національну свідомість українців австрійської імперії, а своїми публікаціями народнопоетичних текстів та студіями над усною словесністю поклали початок науковому виданню та вивченню народної творчості. Так, І.Вагилевич у 1840 році у чеському часописі "O upirech i vid’mach" опублікував частину студії "Сло­в’ян­ська демонологія" та закінчив роботу над розвідкою "Символіка слов’ян" [101, c.150]. Я.Головацький назавжди залишився в історії української фольклористики передусім своїм корпусом "Народные песни галицкой и угорской Руси" (1878). Аналіз фольклористичної спадщини членів "Руської трійці" є в ґрунтовній монографії сучасного українського дослідника Р.Кирчіва "Етнографічно-фольклористична діяльність "Руської трійці" (1990).
50-ті роки ХІХ століття у Галичині позначені спадом культурного та громадського життя, і лише у 60-70 роках відроджується інтерес до фольклористичних досліджень під впливом журналу "Основа" (1861-1862) та праць Південно-західного відділу Російського географічного товариства (1873-1876) у Східній Україні. У 60-70 років ХІХ століття свої сторінки українському фольклорові надавав часопис "Правда". Зокрема, тут публікувалися такі цікаві розвідки: "Добрі і злі духи" (1867) та "Народні вірування о птицях" (1867) А.Новосельського, "Народна філософія списана по народним пословицям і приповідкам" (1867) Є.Згарського, "О народних праздниках у русинів" (1868) О.Партицького та ін. У Львові та Коломиї виходять збірники українських народних пісень. Так, у 1864 році Саламон Счастний публікує збірник "Коломийки і шумки", на який звернув увагу І.Франко у своїй студії "Огляд праць над етнографією Галичини ХІХ в.", де зазначав, що С.Счастний попсував свій збірник власними підробками. Однак "Коломийки і шумки" викликали і схвальні рецензії львівської преси. Сучасний український дослідник М.Гри­цик, підтримуючи такий відгук газети "Слово", писав, що збірник захоплює істинною народністю, красою та образністю поетичного вираження, а безперечною "заслугою С.Счастного слід вважати те, що він використав власні, ніде не фіксовані раніше, записи" [24, с.19]. Ігнатій з Никлович 1861 році опублікував збірку народних казок, яка була першим виданням народної прози не лише в Галичині, а й, між іншим, у цілій Україні.
Однак поставала потреба наукового опрацювання зібраного матеріалу, що почало здійснювати Товариство імені Т.Шевченка, "метою якого було допомагати розвиткові української словесності" [31, с.4]. 1892 р. воно отримало статус Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Упродовж багатьох десятиліть НТШ відігравало роль неофіційної академії наук не лише Західної України, а було одним з провідних загальноєвропейських центрів. Студіюванням усної словесності займалася Етнографічна комісія, в якій у різні часи працювали М.Грушевський, В.Гнатюк, Ф.Колесса, І.Свєнціцький, З.Кузеля, О.Роздольський, Б.Заклинський, М.Зубрицький, С.Людкевич, А.Онищук, Я.Пастернак, В.Щурат, С.Томашівський, Б.Вахнянин та ін. Свої наукові праці члени ЕК публікували у "Записках НТШ", "Етнографічному збірнику", "Матеріалах до української етнології". Про ефективність праці НТШ у Львові можна дізнатися зі звіту К.Студинського: упродовж 1893 1928 рр. вийшло 150 томів "Записок НТШ", 40 томів "Етнографічного збірника" та 22 томи "Матеріалів до української етнології". Як відомо, з 1914 по 1918 рік робота НТШ була перервана першою світовою війною, а повоєнні збори Товариства відбулися лише 28 березня 1921 року.
Політична та економічна ситуація в Галичині спричинила зменшення видань НТШ цього періоду. У 20-30 роках ХХ століття вийшли 39-40 томи "Етнографічного збірника", 129-155 томи "Записок НТШ" і 21-22 том "Матеріалів до української етнології", а за 1923-1928 роки не з’явилося жодного тому "Етнографічного збірника" та "Матеріалів до української етнології". Тому на засіданні ЕК у 1938 році ухвалили розпочати видання місячника "Сьогочасне і минуле", який мав стати "органом для широких кругів українців, що мав на меті ознайомлювати наше громадянство та й інші народи з найновішими здобутками на полі українознавчих наук" [154, с.19]. Журнал проіснував недовго, вийшло лише чотири номери. А з 1939 року часопис припинив своє існування через закриття НТШ.
Крім академічних видань, у Львові з 1927 по 1936 роки видавництво "Просвіта" випускало науково-популярний часопис "Життя і знання". У ньому були надруковані два цікавих описи водження гаївок у Львові з середини ХІХ ст. Авторами цих описів були Карл Зан, чеський письменник і друг М.Шашкевича, та поляк Станіслав Шнюр-Папловський.
Цікавою спробою наукових дослідів можна вважати журнал "Слово", що був органом богословської академії у Львові. Перший номер цього часопису цілком присвячений етнографії та фольклористиці. У ньому містилися розвідки Я.Бабія "Косарські звичаї в Галичині" з матеріалами 215 місцевостей краю та В.Якуб’яка "Косовиця в Печеніжині коломийського повіту" з додатком нот двох мелодій косарських пісень. Більше відомостей про фольклористичні матеріали часопису ми не маємо.
Упродовж 1931-1939 рр. виходив літературно-науковий місячник "Дзвони", де, зокрема, К.Сосенко опублікував розвідку "З проблєми місячних назв на Україні" (1931).
20-ті рр. ХХ ст. у Галичині характеризуються появою узагальнюючих праць з історії української літератури. Це тритомна "Історія української літератури" (1920-1924) М.Возняка, "Історія української літератури" (1920) О.Барвінського та "Начерк історії української літератури" (1920) Б.Лепкого, окремі розділи яких були присвячені українському фольклору. Практику введення в курс історії літератури української народнопоетичної творчості в Західній Україні ми спостерігаємо ще у 70-х роках ХІХ ст., коли усна словесність входила у посібники для гімназій та нижчих шкіл. Серед таких видань треба назвати такі, як "Руска читанка для висшої гімназії" (1870), яку уклав О.Барвінський, та "Руска читанка для низших кляс середних школ" (1871) О.Партицького. Оглядові українських фольклористичних досліджень був присвячений четвертий том "Історії літератури руської" Омеляна Огоновського. Професор Львівського університету, користуючись бібліографічним та біографічним методами, подав найгрунтовнішу на той час інформацію про українських фольклористів та їх діяльність у царині усної словесності.
Найбільшої уваги заслуговує "Історія української літератури" М.Возняка. Праця мала чітку та прозору структуру, дохідливий виклад. Матеріал підпорядкований розвиткові української національної ідеї. Автор "Історії української літератури" передусім спирався на теорію І.Франка та інших дослідників про паралельне існування впродовж тисячоліття двох форм словесності усної та писемної, про взаємодію фольклору та літератури. Учений великого значення надав міфології: "Вихідну точку усної народної творчості творить мітологія народу, яка витворює ту духовну атмосферу, в котрій виростають перші пуп’янки майбутньої національної літератури: пісні, перекази, народні казки" [14, с.53]. Слід відзначити, що Вознякова історія літератури з’явилася раніше, ніж аналогічний корпус М.Грушевського. Для М.Возняка не було сумніву, що українська усна словесність вже існувала у поганські часи: "Не знаючи письменності, зазначав учений, створили наші прапрадіди твори свого розуму й фантазії, що в них виявили свою духовну діяльність. Це була традиційна усна словесність, що не потребувала письменності, бо передавалася від уст до уст, від покоління до покоління. Була у нас тоді дуже багата скарбниця народної поезії: обрядова пісня на честь коляди, так звані колядки з містичним змістом, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші побутові пісні, зокрема: весільні, родинні, похоронні й інші, були замовляння, казки, загадки та приповідки" [14, с.77] Торкнувся вчений також проблеми двовір’я, візантійського впливу на нашу словесність, билинного питання і т.ін. Отже, можна констатувати, що проблемам фольклору та фольклоризму в "Історії української літератури" М.Возняка приділено значну увагу як у теоретичному плані, так і в аспекті конкретного аналізу творів, що вигідно відрізняє її від попередніх праць такого типу.
М.Возняк залишиться в історії фольклористики і як невтомний відкривач старих рукописів із записами українських народних пісень. Особливого значення для історії вивчення українських дум та пісень мала Вознякова знахідка збірника Кондрацького кін. XVІІ в., в якій академік виявив чотири тексти народних дум, зокрема найдавніший запис кобзарської рецитації "Про козака-нетягу", відомий у записах ХІХ ст. під назвою "Дума про козака Голоту".
У науковій спадщині вченого є студії, присвячені фольклористичній діяльності "Руської трійці", які він об’єднав у праці "У століття "Зорі" Маркіяна Шашкевича" (1935-1936), а також розвідки про Франка-фольклориста. Всестороння діяльність ученого всебічно проаналізована у книзі його учня М.Нечиталюка "Честь праці!": Академік Михайло Возняк у спогадах та публікаціях" (2000).
У такому середовищі працювали також Ф.Колесса, І.Свєнціцький та К.Сосенко, студії яких ми вважаємо визначальними для розвитку української фольклористичної думки 20-30 рр. ХХ ст. у Галичині.
В українській науці досі немає синтетичної монографії з історії української фольклористики. Однак характеристиці наукових шкіл у фольклористиці та літературознавстві присвячені праці І.Франка, Л.Білецького, О.Колесси, М.Наєнка, Я.Гарасима, М.Гнатюка та ін. На жаль, фундаментальна праця "Основи української літературно-наукової критики" (1925) Л.Білецького залишилася недокінченою, і, як справедливо зазначав Я.Гарасим, "постає потреба якимось чином "дописати" цей унікальний задум історії українських наукових шкіл" [17, с.8]
Не можна назвати вдалою спробу окреслення тенденцій історії фольклористики у розвідці Олександра Колесси "Головні напрями й методи в розслідах українського фольклору" (1927). Маємо дуже короткий і водночас хаотичний перелік європейських та українських фольклористичних шкіл із своєрідним трактуванням приналежності до них українських учених. Так, І.Франка та М.Драгоманова віднесено до історико-порівняльної школи без врахування їх прихильності до культурно-історичного методу дослідження українського фольклору. Основною тенденцією у виборі методології на поч. ХХ ст. О.Колесса вважав еклектизм, який притаманний працям М.Сумцова, Ю.Яворського та ін.
У радянський період фольклористичний процес 20-30 років в Україні висвітлювався однобоко, бо панівною була марксистсько-ленінських методологія. Так, А.Лобода у статті "Судьбы этнографии на Украине за 1917-1925 гг." (1926) лише побіжно охарактеризував центри фольклористичних досліджень, до яких відніс Київ, Харків, Полтаву, Житомир, оминувши при цьому Галичину. У праці П.Попова "Вивчення фольклору в Академії Наук УРСР за 25 років її існування" (1947) засуджується робота ВУАН через використання ворожих марксизму буржуазно-націоналістичної концепції, що, на думку автора, було "невідповідністю її роботи новому етапові" [115, с. 65] та зумовило її закриття. Такої ж позиції притримувався і М.Грицай у нарисі "Роз­ви­ток української фольклористики за 50 років" (1968), затаврувавши при цьому багатьох учених ВУАН за відхід від марксистсько-ленінської методології.
Попри свою багатообіцяючу назву праця І.Березовського "Українська народна творчість (20-30-і роки ХХ ст.)" (1973) виявилася фактично збіркою пафосних повідомлень про творення нового фольклору радянського без найменшого прояву наукового критицизму. Тенденційною була і попередня студія того ж автора "Українська радянська фольклористика" (1968). Так, у характеристиці фольклористичного процесу в Західній Україні 20-30 років ХХ ст. дослідник назвав імена лише тих учених, які не були табуйовані радянським режимом: Ф.Колесси, М.Возняка, І.Свєнціцького, О.Роздольського. І.Березовський схвально відгукувався про монографію І.Свєнціцького "Різдво Христове в поході віків" та фольклористичні студії Ф.Колесси, побіжно згадав працю К.Сосенка "Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого вечера". Критикуючи методологію цього автора, радянський дослідник вважав її результатом впливу на вченого М.Грушевського. Негативну оцінку отримали й праці "Історія української літератури" М.Возняка та "Начерк історії української літератури" Б.Лепкого, які, за І.Березовським, написані з буржуазно-націоналістичної позиції. Попри обов’язкову в умовах комуністичного режиму критику немарксистської ідеології все ж праця І.Березовського "Українська радянська фольклористика" має значення передусім своєю інформативністю.
Не знайшлося місця для ґрунтовної характеристики фольклористичної дум­ки в Галичині 20-30-х років ХХ ст. і в книзі О.Дея "Сторінки з історії україн­ської фольклористики" (1975), у якій автор взагалі оминув працю на фольклорній ниві таких українських учених, як П.Куліш, М.Драгоманов, О.По­теб­ня та ін. Для нас найцікавішою частиною у праці є розділ "Українські колядки і щедрівки в дослідженнях слов’янських вчених", де автор серед інших спинився на аналізі монографій К.Сосенка "Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого вечера" та І.Свєнціцького "Різдво Христове в поході віків". У своїх висновках, притримуючись радянської ідеології, О.Дей фактично повторив судження І.Березовського.
Спробою заповнення "білої плями" у вивченні методології української фольклористики є монографія Я.Гарасима "Культурно-історична школа в українській фольклористиці" (1999). У цій праці основна увага зосереджена на фундаторів української культурно-історичної школи та її дві фази романтичну й позитивістичну. Дослідник побіжно торкнувся й наукових принципів вивчення фольклору Ф.Колесси та К.Сосенка у контексті культурно-істо­рич­ної школи, що зумовлено концепцією книги.
Такий стан досліджуваного питання є підтвердженням положення про своєчасність і назрілу необхідність поставлених у дисертації проблем вивчення наукової спадщини Ф.Колесси, К.Сосенка, І.Свєнціцького, які своїми студіями над усною словесністю визначали вектор фольклористичної думки в Галичині в 20-30 рр. ХХ ст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження узгоджений із науковими програмами та навчальними планами кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема, відповідає кафедральній темі "Актуальні проблеми теорії фольклору та історії української фольклористики".
Мета дисертації вивчити й оцінити фольклористичну спадщину К.Со­сен­ка, Ф.Колесси й І.Свєнціцького на тлі наукових здобутків їх часу, визна­чи­ти їй заслужене місце в історії української фольклористики. Реалізація цієї мети зу­мо­вила вирішення конкретних історико-теоретичних та практичних завдань:
визначити методологію досліджень над українською народнопоетичною творчістю названих учених та їх приналежність до наукових шкіл європейської фольклористики;
здійснити аналіз і дати оцінку фольклористичної спадщини К.Сосенка, Ф.Колесси й І.Свєнціцького та вказати на їх роль у розвитку української фольклористики ХХ ст.;
простежити неперервність, т. зв. тяглість, української фольклорис­тич­ної традиції міжвоєнного двадцятиріччя, її зв’язку з фольклористичною думкою попередніх епох.
Методологічною основою дисертації стали наукові розробки українських та зарубіжних фольклористів: О.Потебні, О.Веселовського, М.Грушев­сь­ко­го, К.Грушевської, В.Петрова, С.Грици, Л.Білецького, Дж.Кокк’яри, В.Шмід­­та, Я.Гарасима й ін. З огляду на необхідність з’ясування теоретично-методологічних та практично-пошукових завдань у роботі поєднуються такі методи дослідження: біографічний, історико-порівняльний. системний тощо, використання яких зумовлене предметом студіювання (особистість ученого, специфіка наукового доробку, систематизація наукових положень).
Об’єктом і основною базою дослідження були друковані праці К.Со­сен­ка, Ф.Колесси й І.Свєнціцького 20-30 рр. ХХ ст., а також рукописні матеріали з особистих архівів учених у ЦДІА у Львові, де збереглися документальні свідчення про життєвий шлях та наукову діяльність фольклористів, їх епістолярна спадщина.
Предмет дослідження еволюція фольклористичної думки в Галичині 20-30 рр. ХХ ст. в особі її найвидатніших представників.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що комплексне дослідження наукової спадщини К.Сосенка, Ф.Колесси й І.Свєнціцького у контексті розвитку української науки здійснюється вперше, а тому робота неминуче має проблемний характер, оскільки пропонує цілий ряд нових оцінок, підходів тощо. Крім того, використані матеріали, які були вилучені з наукового обігу впродовж останніх десятиліть ХХ ст. У дисертації відзначається високий науковий рівень фольклористичних студій 20-30-х рр. ХХ ст. у Галичині. Це дає підстави стверджувати, що К.Сосенко, Ф.Колесса й І.Свєнціцький на найвищому науковому регістрі вирішували ті ж проблеми, які були пріоритетними в наукових розробках представників тогочасної європейської фольклористики.
Аналіз наукової спадщини українських учених визначеного періоду дає можливість заповнити суттєві прогалини в історії вітчизняної фольклористики, реконструювати штучно спотворену панораму українського науково-фольклористичного процесу.
Практичне значення одержаних результатів. Розроблені й обґрунтовані положення дисертації можуть бути використані в лекційних курсах з історії української фольклористики, а також спецкурсах, присвячених доробку окре­мих фольклористів; при підготовці підручників, хрестоматій і методичних розробок з історії української фольклористики для студентів-фольклористів та етнографів; у синтетичних корпусах історії української фольклористики.
Особистий внесок здобувача полягає у заповненні "білої плями" в історії української фольклористики, якою була фольклористична думка в Галичині 20-30 рр. ХХ ст., репрезентована науковим доробком К.Сосенка, Ф.Колесси й І.Свєнціцького. Результати дисертаційного дослідження здобуті самостійно.
Апробація результатів дисертації. Матеріали й положення дисертації використовувалися на практичних заняттях зі студентами філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка під час проходження аспірантської педагогічної практики. Результати дослідження були апробовані на наукових семінарах кафедри, звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів Львівського національного університету імені Івана Франка за 1999-2002, а також на таких наукових конференціях:
1. Міжнародні науково-практичні читання "Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків", присвячені пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка (23-24 травня 2000 р., м. Київ).
2. Наукова конференція "Мова, література і культура у науковій спадщині І.Свєнціцького", присвячена 125-річчю від дня народження І.Свєнціцького (5 квітня 2001 р., м. Львів).
3. Всеукраїнська наукова конференція "Володимир Гнатюк і сучасність: фольклористика, етнографія, літературознавство" (3-4 травня 2001 р., м. Тернопіль).
4. Міжнародні науково-практичні читання "Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків", присвячені пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка (23-24 травня 2001 р., м. Київ).
5. Всеукраїнська наукова конференція "Родина Колессів у духовному та культурному житті України кінця ХІХ ХХ століття" (з нагоди 130-річчя дня народження академіка Філарета Колесси) (22-24 листопада 2001 р., м.Львів).
6. Наукова конференція "Актуальні проблеми україніки", присвячена 75-річчю з дня народження професора Теофіля Комаринця (18-19 квітня 2002р., м. Львів).
Публікації. Основні результати дослідження висвітлені у шести публікаціях: чотирьох статтях і двох тезах, а саме:
1. Фольклористичний спадок Іларіона Свєнціцького // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Серія: Літературознавство. Тернопіль, 2001. Вип. 1 (9). С. 134-140.
2. Колядки і щедрівки Гнатюкового зібрання у дослідженні західноукраїнських фольклористів 20-30 років ХХ століття // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Серія: Літературознавство. Тернопіль, 2001. Вип. 2 (10). С. 137-142.
3. Із фольклористичної спадщини Ф.Колесси: українські народні думи // Мандрівець. 2002. № 3 (38). С. 27-30.
4. Віденська культурно-історична школа на українському ґрунті (Ксенофонт Сосенко) // Вісник Львівського університету: Серія філологічна. Вип. 31. Львів: ЛНУ, 2002. С. 43-51.
5. Відгомін пізнього компаративізму О.Веселовського у дослідженні І.Свєн­ці­цького "Різдво Христове в поході віків" // Матеріали міжнародних науково-практичних читань "Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків", присвячене пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка. К., 2001. С. 118-120.

6. Перші дослідження похоронних голосінь у Галичині (Іларіон Свєнціцький) // Матеріали міжнародних науково-практичних читань "Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків", присвячене пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка. К., 2002. С. 129-131.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В історії української фольклористики досі існують маловивчені періоди її розвитку, що були штучно вилучені з наукового процесу у радянський час. Од­нією з таких "білих плям" є фольклористична думка в Галичині 20-30 рр. ХХ ст.
Аналіз наукового процесу у Східній Україні та Галичині дозволив виявити високий науковий рівень праць над усною словесністю 1920-1930 рр., з’ясувати методологію провідних фольклористів та їх приналежність до тогочасних європейських наукових шкіл.
Якщо ХІХ ст. в українській фольклористиці характеризується переважно нагромадженням уснопоетичних текстів, збирацькою та видавничою діяльністю, то ХХ ст. це розгортання їх наукового-теоретичного опрацювання. У фольклористиці поч. ХХ ст. в Україні домінували методи культурно-історич­ної, історико-порівняльної, неоміфологічної та інших шкіл, які ефективно функціонували також і в західноєвропейській науці.
Спираючись на традиції фольклористичних досліджень І.Франка, М.Гру­шев­ського, Ф.Вовка, у 20-30 рр. у Галичині їх продовжували В.Гнатюк, О.Роздольський, З.Кузеля, В.Щурат, М.Возняк, Я.Пастернак, К.Студинський та ін. Методологічні тенденції цього часу найбільш яскраво відбилися у науковому доробку К.Сосенка, Ф.Колесси та І.Свєнціцького.
К.Сосенко був популяризатором методів віденської культурно-історичної школи, які намагався прищепити на науковий ґрунт вітчизняної фольклористики. Однак специфіка української усної словесності зумовила застосування теорії культурних кругів К.Сосенком з певними видозмінами, зокрема залучення до аналізу українського фольклору міфологічної теорії, історико-порівняльного методу з елементами етимологічних реконструкцій. Компаративізм у системі методологічних принципів К.Сосенка не зводився до вишукування тільки впливів. Часто це аналогії, сказати б по-сучасному, типологічні зіставлення, за допомогою яких можна побачити не тільки подібність явищ, а й їх національну специфіку, що нерідко й робить дослідник. К.Со­сен­ко першим після О.Потебні зважився на оригінальне трактування міфології та світогляду українців, зробивши цікаві припущення щодо астральної символіки, культу прародича племені чи міфічного господаря; залучив до аналізу усі існуючі на той час опубліковані тексти колядок і щедрівок, ствердив їх автентичність та архаїчність. Зокрема, К.Сосенко виявив унікальну колядку про три села з чітким суспільним поділом за статевим принципом. Учений провів численні етимологічні українсько-іранські зіставлення для ствердження самобутності та оригінальності українського фольклору; у порівнянні міфологічних систем американців, індійців, австралійців, фінів та ін. доводив давність та значущість української язичницької релігії. Своїми студіями над українською народнопоетичною творчістю ввів нашу словесність в обіг європейських наукових кіл.
Хоч не всі проблеми, поставлені у дослідженнях, К.Сосенко розв’язав з достатньою переконливістю (мають його дослідження неточності та натяжки, зокрема у трактуванні місяця, райського дерева як трансформованої ідеї верховного єства), що зумовлене не лише методикою студії, а й складністю фольклорної символіки як такої, то все ж безперечним є те, що він показав давність української усної словесності у її генотипах, на які накладались часові нашарування. Багатство фактичного матеріалу, знання зразків світового фольклору, екзотичних мов та наукових теорій роблять праці К.Сосенка глибоконауковими студіями, до рівня яких не доросло багато його сучасників.
Проаналізувавши фольклористичний доробок Ф.Колесси, ми з’ясували, що вчений був вільний у виборі методів дослідження усної словесності, де він обережно балансував між культурно-історичним (історичним в його інтерпретації), історико-порівняльним методами та теорією самозародження сюжетів. Ми не віднесли Ф.Колессу до якоїсь однієї із фольклористичних шкіл, а його методологію визначили як комплексний підхід в аналізі народнопоетичної творчості. Ф.Колесса рекомендував застосовувати до аналізу фольклорних жанрів відповідний метод дослідження, який мав найповніше виявити їх особливості. Велика заслуга і новаторство вченого полягає в тому, що він остаточно обґрунтував шляхом аналізу ритміки і мелодії приналежність українських народних дум до окремого специфічного фольклорного жанру, вивів їх генезу від похоронних голосінь, припинивши наукову дискусію про їх напівнародне чи напівкнижне походження. Як фаховий фольклорист-музикознавець, він одним із перших дав визначення науки про фольклор, науково обґрунтував варіантність уснопоетичних творів, постання но­во­тво­рів та роль у них індивідуального і колективного начала, здійснив періодизацію українського фольклору. Виявив Ф.Колесса у вітчизняній фольк­лорній системі дві основні форми віршування (вільний речитатив і складочисловий силабічний вірш), які вважав суто національними українськими формами віршування. Учений у книзі "Українська усна словесність" (1938) здійснив масштабне видання зразків українського фольклору, подавши до них чіткий науково-теоретичний коментар. Високий рівень відгуків та рецензій Ф.Ко­лес­си свідчать про обізнаність ученого з сучасними науковими школами європейської фольклористики та здобутками її адептів. Результати власних студій дослідника йшли в ритмі з досягненнями світової науки про фольклор.
Розвідки ж І.Свєнціцького про похоронні голосіння були першими дослідженнями цього жанру української усної словесності в Галичині. Домінуючою при їх аналізі була теорія самозародження сюжетів. Учений детально простежив генезу та розвиток похоронних плачів, довів приналежність їх до обряду й архаїчність цього жанру уснопоетичної творчості. Вперше в українській фольклористиці розглянув структуру голосіння, надавши епітету роль об’єднуючої сили частин плачу та генератора нових поетичних картин. Наслідуючи теоретичні вказівки О.Веселовського, І.Свєнціцький створює таблицю епітетів похоронних голосінь, розподіляє їх за принципом вживання стосовно певної особи. Одним із перших виокремив із похоронних плачів сороміцькі голосіння, звівши їх до плачу-анекдоту, плачу-новели та ін. Особливим досягненням І.Свєнціцького є видання корпусу похоронних плачів у 31-32 томах "Етнографічного збірника", де були поміщені 139 нових записів та тексти голосінь, раніше розпорошені по багатьох виданнях.
Для характеристики колядок і щедрівок найоптимальнішим для дослідника був компаративістський метод аналізу. З його допомогою вчений встановлює генетичну залежність української різдвяної словесності від еллінського фольклору, елементи якого через румунів перейшли до українців. Важливу роль у запозиченні колядкових мотивів І.Свєнціцький відводив скоморохам, які переносили чужі мотиви або були їх безпосередніми творцями. Хоча, на наш погляд, історично-порівняльний метод з його теорією переймання сюжетів дещо застарів, все ж монографія І.Свєнціцького була помітним явищем фольклористики минулого віку і віддзеркалювала наукові пошуки в Галичині 20-30 років ХХ століття. Гідна подиву ерудиція дослідника, що свідчить про величезний простудійований ним колядковий матеріал, застосування до аналізу методу німецької школи Дільтея-Вальцеля та оперування матеріалами мовами оригіналу. Якщо для сучасної фольклористики праця І.Свєнціцького "Різдво Христове в поході віків" має радше інформативно-пізнавальну цінність, то його студії над похоронними голосіннями не втратили своєї актуальності й сьогодні.
Отже, фольклористичні студії К.Сосенка, Ф.Колесси й І.Свєнціцького залишаються актуальними й сьогодні, вони дають поживний ґрунт для майбутніх досліджень у галузі фольклористики, утверджуючи тяглість та неперервність української наукової традиції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Brūckner A. Ilarion Svencićkyj. Rizdvo Christove v pochodi vikiv (Istorija li­te­ra­­turnoi temy I formy). Lemberg, 1933, 178 s. und mehrere ungezählte Blät­ter// Zeitschrift fūr slawische Philologie. Leipzig, 1934. № 11. S.453-456.
2. Азадовський М.К. История русской фольклористики. М.: Наука, 1956. Т. 2. 363 с.
3. Андрієвський О. Бібліографія літератури з українського фольклору. К.: ВУАН, 1930. Т.1. 822 с.
4. Барвінський О. Руска читанка для висшої гімназії. Львів: Просвіта, 1870. Ч. 1. Усна словесність. 367 c.
5. Березовський І. Українська народна творчість (20-30 роки ХХ ст.). К.: Наук. думка, 1973. 152 с.
6. Березовський І. Українська радянська фольклористика. К.: Наук. думка, 1968. 343 с.
7. Бібліографія українського народознавства: У 3 т. / Зібрав і впорядкував М.Мороз. Т.1. Фольклористика. Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1999. Кн. 1. 495 с.; Кн. 2. 1097 с.
8. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. К.: Либідь, 1998. 408 с.
9. Борковский В. Иларион Семенович Свенцицкий // Русская речь. 1975. № 3. С. 90-95.
10. Брик І. Гаївки у Львові // Житя і знання. 1928. Ч. 8. С. 237-238.
11. Веселовский А. Три главы из исторической поетики // ВеселовскийА. Ис­то­рическая поетика. М.: Высшая школа, 1989. С. 155-299.
12. Возняк М. Із збірника Домініка Рудницького // Записки НТШ. 1929. Т. 150. С. 243-252.
13. Возняк М. Із збірника Кондрацького кін. ХVІІ в. (Кілька нових даних до старої української писемності) // Записки НТШ. 1927. Т. 146. С.155-179.
14. Возняк М. Історія української літератури. У 2 книгах: Навч. вид. Вид. 2-ге, перероб. Львів: Світ, 1992. Кн. 1. 696 с.
15. Возняк М. У століття "Зорі" Маркіяна Шашкевича (1834-1934). Львів, 1935-1936. Т. 1-2. 324 с.
16. Возняк М. Українські пісні збірника бібліотеки Чарторийських // ВознякМ. Матеріали до історії української пісні і вірші. Тексти й замітки. Львів, 1913. Ч. 1. С. 1-44.
17. Гарасим Я. Культурно-історична школа в українській фольклористиці. Львів: ЛДУ, 1999. 143 с.
18. Гнатюк В. Колядки і щедрівки // Етнографічний збірник. 1914. Т.35. 243 с.; Т. 36. 345 с.
19. Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів: Ін-т народознавства НАН України, 2000. 263 с.
20. Гнатюк В. Про жерело українського релігійного світогляду // ЛНВ. 1924. Т. 82. С. 352-354.
21. Гординський Я. Іларіон Свєнціцький. Різдво Христове в поході віків (Історія літературної теми й форми). (Збірки Національного Музею у Львові). Львів, 1933. VIII + 184 с. // Відбитка з "Записок чина св. Василія Ве­ли­кого". 1935. Т. 6. Вип. 1-2. С. 347-359.
22. Грица С. Філарет Михайлович Колесса. Київ: Державне вид-во образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1962. 111 с.
23. Грицай М. Розвиток української фольклористики за 50 років // Українське радянське літературознавство за 50 років. К.: Вид-во Київського ун-ту, 1968. С. 143-158.
24. Грицик М. Фольклорно-етнографічні видання Галичини 60-70-х років ХІХ століття і їх значення у розвитку загальноукраїнської національної культури // Народ. творчість та етногр. 1998. № 2-3. С. 16-21.
25. Гром’як Р. Міфологічна школа // Літературознавчий словник-довідник. К.: Академія, 1997. С. 464.
26. Грушевська К. Два центри етнологічної науки // Первісне громадянство. 1928. Вип. 2-3. С. 81-96.
27. Грушевська К. До нових матеріалів про первісний монотеїзм // Первісне громадянство. 1928. Вип. 1. С. 105-118.
28. Грушевська К. Др. Філярет Колесса, Українські народні думи // Україна. 1925. Кн. 6. С.139-142.
29. Грушевська К. Праці Ф.Колесси (про укр. думи) // Українські народні думи. Том 1 корпусу / Тексти № 1-13 і вступ К.Грушевської. К.: Держ. вид-во України, 1927 С. CLXXXII-CXCIV.
30. Грушевський М. Відродження соціологічної французької школи // Первісне громадянство. К. 1927. №1-2. С. 9-38.
31. Грушевський М. Дотеперішній розвій Наукового Товариства імені Шевченка // Хроніка НТШ. 1900. Ч. 1. С. 3-19.
32. Грушевський М. Історія України-Руси. К.: Наук. думка, 1994. Т. 1. 648 с.
33. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т. 9 кн. К.: Либідь, 1993. Т. 1. 390 с.
34. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т. 9 кн. К.: Либідь, 1993. Т. 4. Кн. 2. 319 с.
35. Гумецька Л. Іларіон Семенович Свєнціцький // Мовознавство. 1976. №2. С. 78-82.
36. Дах М. Поетика балади // Слово і час. 1998. № 12. С. 45-48.
37. Дей О. Українські колядки і щедрівки в дослідженнях слов’янських вчених // Дей О. Сторінки з історії української фольклористики. К.: Наук. думка, 1975. С. 220-234.
38. Дорошенко Д. Славянський світ в його минулому й сучасному. Берлін: Українське слово, 1922. 264 с.
39. Єдлінська У. Іларіон Семенович Свєнціцький // Архіви України. 1966. № 3. С. 43-47.
40. Єдлінська У. Іларіон Семенович Свєнціцький // Український історичний журнал. 1966. № 4. С. 133-135.
41. Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах. К.: Изд-во "Киев­­ская старина", 1893. 248 с.
42. Іларіон Митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. Історично-релігійна монографія. К.: Обереги, 1994. 424 с.
43. Іларіон Семенович Свєнціцький (до 120-річчя від дня народження): Бібліографічний покажчик. Львів: ЛДУ, 1996. 62 с.
44. Казки / Зібрав Ігнатій з Никлович. Львів: Накладом Я.Савчинського, 1861. 96 с.
45. Качкан В. Хай святиться ім’я Твоє: Історія української літератури і культури в персоналіях (ХІХ перша половина ХХ ст..). Івано-Франківськ: Сіверсія, 2000. Кн.. 4. 386 с.
46. Квітка К. Вибрані статті. К.: Музична Україна, 1985. Ч. 1. 140 с.
47. Квітка К. Філарет Колесса // Музика. 1925. № 11-12. С. 417.
48. Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність "Руської Трійці". К.: Наук. думка, 1990. 339 с.
49. Кирчів Р. Міфологія Володимира Гнатюка // Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів: Ін-т народознавства НАН України, 2000. С. 7-37.
50. Коваль-Фучило І. Українські похоронні голосіння: Генеза і поетика: Автореф. дис. на здоб. наук. ст. кан. філолог. наук. Львів: ЛНУ, 2000. 23 с.
51. Коккьяра Дж. История фольклористики в Европе. М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. С. 491.
52. Колесса О. Головні напрями й методи в розслідах українського фольклору. Прага, 1927. 10 с.
53. Колесса Ф. [Рецензія на антологію слов’янської народної пісні, укладену П.Айснером] // Колесса Ф. Фольклористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наук. думка, 1970. С. 393-394.
54. Колесса Ф. [Рецензія на збірник "Угорська балада", укладений Г.Люде­ке] // Колесса Ф. Фольклористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наук. дум­ка, 1970. С. 390-392.
55. Колесса Ф. [Рецензія на статтю Е.Гофмана-Крайєра] // Колесса Ф. Фольклористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наук. думка, 1970. С. 399-400.
56. Колесса Ф. [Ц. Бодуен де Куртене Еренкройц про польський весільний обряд] // Колесса Ф. Фольклористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наук. думка, 1970. С. 394-399.
57. Колесса Ф. Автобіографія // ЦДІА України у Львові. Ф. 309. Оп. 1. Спр. 387. Арк. 31-45.
58. Колесса Ф. Балада про дочку-пташку в слов’янській народній поезії // Ко­лесса Ф. Фольклористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наук. думка, 1970. С. 109-163.
59. Колесса Ф. Варіанти мелодій українських народних дум, їх характеристика і групуванє // Записки НТШ. 1913. Т. 116. С. 126-165.
60. Колесса Ф. З царини української музичної етнографії // Записки НТШ. 1925. Т. 136-137. С. 119-138.
61. Колесса Ф. К.Квітка "М.Лисенко як збирач народних пісень" // ЛНВ. 1924. Т. 83. С. 89-94.
62. Колесса Ф. Малорусские песни, собр. Я.П.Новицким // Колесса Ф. Фольк­лористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наук. думка, 1970. С. 379-382.
63. Колесса Ф. Малорусские сказки, предания, пословицы и поверья, записанные И.И.Манжурою // Колесса Ф. Фольклористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наук. думка, 1970. С. 382-383.
64. Колесса Ф. Найновіші видання словацьких народних пісень // КолессаФ. Фольклористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наукова думка, 1970. С.383-388.
65. Колесса Ф. Передмова // Матеріали до української етнології. 1913. Т.14. С.ІІІ-ІV.
66. Колесса Ф. Про вагу наукових дослідів над усною словесністю // Колесса Ф. Фольклористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наук. думка, 1970. С.7-33.
67. Колесса Ф. Про музичну форму дум // Матеріали до української етнології. 1910. Т. 13. С. І-LІІ.
68. Колесса Ф. Про музичну форму українських народніх пісень з Поділя, Холмщини й Підляся // Матеріали до української етнології. 1916. Т.16. С. ІІІ-VІІ.
69. Колесса Ф. Проф. І.Горак у справі збирання й видання народних пісень // Колесса Ф. Фольклористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наук. думка, 1970. С. 388-390.
70. Колесса Ф. Українська народна пісня в найновішій фазі свого розвитку // Колесса Ф. Фольклористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наук. думка, 1970. С. 34-59.
71. Колесса Ф. Українська народна пісня на преломі XVII-XVIII вв. // Колесса Ф. Фольклористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наук. думка, 1970. С.60-108.
72. Колесса Ф. Українська усна словесність. Едмонтон: Канадський Ін-т Українських студій Альбертського Університету, 1983. 643 с.
73. Колесса Ф. Українська усна словесність. Львів: Накладом фонду "Учітеся, брати мої", 1938. 645 с.
74. Колесса Ф. Українські народні думи у відношенню до пісень, віршів і похоронних голосінь // Записки НТШ. 1920. Т. 130. С. 1-18.
75. Колесса Ф. Українські народні думи у відношенню до пісень, віршів і похоронних голосінь // Записки НТШ. 1921. Т. 131. С. 1-63.
76. Колесса Ф. Українські народні думи у відношенню до пісень, віршів і похоронних голосінь // Записки НТШ. 1921. Т. 132. С. 1-63.
77. Колесса Ф. Фольклористичні праці / За ред. О.Дея. К.: Наук. думка, 1970. 414 с.
78. Копержинський К. Ксенофонт Сосенко. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера. Львів: Накладом автора, 1928, ІХ + 349 // Первісне громадянство. 1928. Вип. 2-3. С. 191-199.
79. Копистянська Н. Професор І.Свєнціцький (1876-1956) // Іноземна філологія, 1976. Вип. 44. С. 102-105.
80. Коробка Н. К изучению малорусских колядок. СПб, 1902. 42 с.
81. Костомаров М. Слов’янська міфологія. К.: Либідь, 1994. 384 с.
82. Лавров Ф. Ф.М.Колесса видатний дослідник українського народного епосу // Пам’ятки України. 1971. № 4. С. 42-43.
83. Лавров Ф., Павлій П. Пам’яті видатного вченого-фольклориста і етнографа Ф.М.Колесс // Вісник АН УРСР. 1947. № 3. С. 6-12.
84. Левин М. Культурно-историческая школа в этнографии // БСЭ. М., 1973. Т. 13. С. 598-599.
85. Лепкий Б. Начерк історії української літератури. Коломия: Галицька накладня, [б.р.]. Кн. 1. 333 с.; Кн. 2. 272 с.
86. Лобода А. Судьбы этнографии на Украине за 1917-1925 // Этнография. 1926. № 1-2. С. 201-210.
87. Лозинський І. Великий український славіст // Наша культура. 1966. №9. С. 5-7.
88. Маєрчик М. Шляхи трансформації символу світового дерева // Народознавчі зошити. 1995. № 1. С. 25-31.
89. Малинка А. О погребальных обрядах: Малорусские обряды, поверья и заплачки при похоронах // Этнографическое обозрение. 1898. Т. 38 (№3). С. 96-107.
90. Марков Г. Культурно-историческая школа // Философская энциклопедия. М.: Советская энциклопедия, 1964. Т. 3. С. 122-123.
91. Марков Г. Культурных кругов теория // Философская энциклопедия. М.: Советская энциклопедия, 1964. Т. 3. С. 123.
92. Михайлишин Б. І.Свєнціцький у подіях і датах // Українська філологія: Дослідження і перспективи. Львів: ЛДУ, 1994. С. 118-123.
93. Мишанич С. Текстологія видань українських народних дум // Народна творчість та етнографія. 1990. № 1. С. 45-53.
94. Мишанич С. Українські народні голосіння // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. Донецьк: Кассіопея, 1999. Вип. 3. С.3-51.
95. Мороз М. М.С.Возняк як фольклорист // Народ. творчість та етногр. 1967. № 1. С. 39-44.
96. Моторний В., Ярмолюк М. До питання про україністичну спадщину професора І.Свєнціцького // Українська філологія: Дослідження і перспективи. Львів: ЛДУ, 1994. С. 124-129.
97. Мушинка М. Філярет Михайлович Колесса та його місце в українській фольклористиці // Колесса Ф. Українська усна словесність. Едмонтон: Канадський Ін-т Українських студій Альбертського Університету, 1983. С. 11-48.
98. Нечиталюк М. "Честь праці!": Академік Михайло Возняк у спогадах та публікаціях. Львів: ЛНУ, 2000. 424 с.
99. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу (Ескіз української міфології) . К.: Обереги, 1992. 87 с.
100. Нудьга Г. Українська народна балада // Українська мова та література в школі. 1968. № 12. С. 11-18.
101. Огоновський О. Історія літератури руської. Львів: Накладом НТШ, 1894. Т. 4. Етнографія. 349 с.
102. Онацький Є. К.Сосенко і "Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого вечера" // ЛНВ. 1929. Т. 99. С. 734-738.
103. Павлій П. Досягнення української радянської фольклористики за сорок ро­ків // Українська народна творчість та етнографія. 1958. № 3. С. 7-17.
104. Павлій П., Лавров Ф. Дійсний член Академії наук УРСР Ф.М.Колесса // Вісті АН УРСР. 1946. № 8. С. 21-25.
105. Партицький О. Руска читанка для низших кляс середних школ. Львів: Просвіта, 1871. Ч. 2. 245 с.
106. Пастернак Я. Етнографія в українських і чужих виданнях // Записки НТШ. 1937. Т. 155. С. 355-360.
107. Перетц В. Историко-литературные исследования и материалы. СПб, 1900. Т. I. Из истории русской песни. Ч. I. 425 с.
108. Перетц В. Ф.Колесса. Про генезу українських народних дум // Україна. 1925. Кн. 1/2. С. 196-203.
109. Петров В. Найстарші типи усної словесності // Енциклопедія українознавства: Загальна частина. К.: Ін-т укр. археографії АН України, 1994. С. 253-263.
110. Петров В. Український фольклор: Заговори, голосіння, обрядовий фольклор народно-календарного циклю. Мюнхен: Український вільний університет, [б.р.]. Машинопис. 142 с.
111. Петров В. Український фольклор: Заговори, голосіння, обрядовий фольклор народно-календарного циклю // Берегиня. Ч. 1-2. 1997. С. 126-143.
112. Петров В. Український фольклор: Заговори, голосіння, обрядовий фольклор народно-календарного циклю // Берегиня. Ч. 3-4. 1997. С. 113-130.
113. Пілка Олена. Українські колядки. К., 1903. 137 с.
114. Плісецький М. Фольклористичні праці Філарета Колесси // Вітчизна. 1947. № 3. С. 149-157.
115. Попов П. Вивчення фольклору в Академії Наук УРСР за 25 років її існування (1919-1944) // Наукові записки Ін-ту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії. К., 1947. Т. 1-2. С. 61-80.
116. Потебня А. Объяснение малорусских и сродных народых песен. Варшава, 1887. Т. ІІ. Колядки и щедровки. 809 с.
117. Свенцицький И. // КЛЭ. М.: Сов. энцик., 1971. Т. 6. С. 698.
118. Свєнціцький І. // УРЕ. К., 1963. Т. 12. С. 556-560.
119. Свєнціцький І. // УРЕ. К., 1968. Т. 3. С. 226.
120. Свєнціцький І. Архангелови віщаніє Марії і благовіщенська містерія (проба іст. літ. теми) // ЦДІА України у Львові. Ф. 401. Оп. 1. Спр.101. 65 арк.
121. Свєнціцький І. Листи // ЦДІА України у Львові. Ф. 358. Оп. 2. Спр.250. 146 арк.
122.