НАРОДНА ТОПОНІМІЧНА ПРОЗА ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ: СИНХРОНІЧНИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису

Шкляєва Наталія Володимирівна

УДК 398.34 (477)
Ш.66

НАРОДНА ТОПОНІМІЧНА ПРОЗА
ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ: СИНХРОНІЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 10.01.07 фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор В. Ф. Давидюк

Луцьк - 2005

Зміст

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ТОПОНІМІЧНОЇ ПРОЗИ..................................................................................16

1.1. Жанрова специфіка народної топонімічної прози......................................16
1.2. Тематична специфіка народної топонімічної прози Західного Полісся...29

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ МОТИВИ НАРОДНОЇ ТОПОНІМІЧНОЇ ПРОЗИ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ.....................................................................................53

2.1. Специфіка відображення військових конфліктів у топонімічній
прозі ........................................................................................................................53
2.2. Відетнонімічна народна проза......................................................................70
2.3 Антропонімія топонімічної прози................................................................80
2.4. Родинно-побутова тематика в топонімічній прозі.............................91
2.5. Реліктові форми народної архітектури в топонімічній прозі ..................97
2.6. Господарська діяльність у топонімічній прозі..........................................103
2.7. Лімнонімічні мотивації у топонімічній прозі...........................................122
2.8. Гелонімні мотиви у топонімічній прозі.....................................................132
2.9. Фітонімічні мотиви у топонімічній прозі..................................................144
2.10. Зоогонічні мотиви у топонімічній прозі .................................................164
2.11. Оронімія топонімічної прози ...................................................................176

РОЗДІЛ 3. РАЙОНУВАННЯ ОСНОВНИХ МОТИВІВ............................185
3.1. Картографування основних топонімічних мотивів .............................185
ВИСНОВКИ......................................................................................................211
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................217

ВСТУП
Актуальність теми. Топонімічна проза - найчисленніший і найменш вивчений розділ української народної творчості. Під цим поняттям у фольклористиці прийнято розуміти сукупність мотивів усної народної прози, які пояснюють походження назв природних та штучно створених об’єктів, так званих топонімів.
Ця ділянка фольклору належить до найвразливіших сфер, оскільки становить одне з найдинамічніших явищ народної творчості. Зі спорадичними змінами ландшафту, викликаними господарською діяльністю людини, одні топоніми щезають, інші з’являються. Разом зі старими назвами зникають і фольклорні обґрунтування їхнього походження. Нові ж народжуються тільки через деякий час. Таким чином, перебуваючи в постійному русі, зумовленому техногенними навантаженнями на ландшафт, топонімічна етимологія потребує постійної уваги. Крім природних факторів впливу, традиційна топонімічна спадщина зазнала надмірних утрат у роки тоталітарного режиму в Україні, коли постійно змінювались назви населених пунктів, нищилась фольклорна топонімічна традиція, розмивалась багатовікова, невидима для стороннього ока система творення топонімічних мотивів.
З. Франко, торкаючись питання функціонування топонімічної спадщини України, вказує, що наймасовішими були два періоди перейменувань населених пунктів у XX ст.: у перші пореволюційні та у перші повоєнні роки. Найбільшої шкоди було завдано у середині століття, бо „тоді було змінено сотні назв кутків, присілків, хуторів і цілих сіл, усього майже 4000 одиниць”[1].
Сьогодні існує необхідність очистити топонімічний пласт від невмотивованих нашарувань, адже старі топоніми „можуть багато чого прояснити з історичного буття нашого краю”[2].
Топонімічна проза синтезує пізнавальний та естетичний рівні освоєння народом дійсності. При аналізі її зразків повсякчас стикаємося з цілими скарбницями давньої минувшини у всіх сферах народного буття етнології, антропології, географії, біології тощо. Народні топонімічні сюжети вміщують інформацію не лише про звичаї, а й про родинні стосунки, ведення населенням господарства, про давні промисли та ремесла, реліктові форми житла, відображають військові конфлікти різних часів. Велика кількість зразків топонімічної прози пов’язана з тваринним і рослинним світом.
Така багатоплановість змісту топонімічної прози пояснюється тим, що вона належала колись до тих сфер народних знань, які заміняли простим селянам наукові джерела. Сьогодні її функції інші. Одна з них полягає в тому, щоб слугувати матеріалом для вивчення причин номінування топонімічних об’єктів та способів народної інтерпритації етимології, в т.ч. й помилкових. До того ж це джерело інформації не лише для фольклористів, а й для істориків, етнографів, біологів, географів, культурологів, лінгвістів.
Регіонально краєзнавчий аспект цього питання відкриває широкі можливості для його використання як історичного джерела. Закономірності наявності чи відсутності тих чи інших тем та мотивів нерідко знаходять свої причини в історичних чинниках. Певною мірою це стосується і таких сфер, як ландшафт, господарська, демографічна, етнічна специфіка краю.
Українська фольклористика, на жаль, немає монографічних узагальнень ні на тему топонімічної прози, ні на тему її специфіки в межах жодного з етнографічних регіонів. У цьому виявляється актуальність дослідження народної топонімічної прози Західного Полісся.
Ступінь вивченості теми. Функціонування народної топонімічної прози підпорядковано більше практичним, ніж естетичним запитам. Де постає питання, чому так називається та чи інша місцина, тільки там і виникає передумова для появи фольклорної мотивації. Чим незрозуміліша назва, тим більша ймовірність виникнення її фольклорного тлумачення, більші й можливості появи топонімічної мотивації у вигляді усного оповідання. Таким чином, етіологія таких топонімічних оповідань у часовому вимірі значно відстає від етіології самих топонімів. Останні виникають у міру заселення будь-якої території тому, що колектив був змушений створювати систему орієнтирів і називати їх. Пояснення його походження з’являлося ж тільки тоді, коли його значення втрачало загальну доступність. Тим-то фольклорних пояснень таких топонімів як Озерни, Галичани, Мельники. Мостище, Броди взагалі не існує. Причини такого номінування зрозумілі й без того. Більше підстав сподіватися на існування фольклорних інтерпретацій дають малозрозумілі назви, для прикладу Хоше, Сойне, Бадилля, Хотимля, Нечимля.
Значна частина цього пласта народної прози потрапила до записів відомих українських збирачів і дослідників фольклору XIX ст.
Так, ще з 1864 року шанувальникам старовини відома праця Л. Похилевича „Сказания о населенных местностях Киевской губернии”[3].
Чимало зразків топонімічної прози зібрали І.Срезневський, О.Стороженко, О. Афанасьєв-Чужбинський, І. Манжура, Я. Новицький, Д.Яворницький[4]. М. Драгоманов, намагаючись здійснити першу в українській фольклористиці спробу класифікації неказкової прози, окремий розділ виділяє для переказів про місцевість [5].
На Західному Поліссі одним із перших дослідників географічних назв був М. Теодорович. У своїй 5-ти томній праці „Историческо-статистическое описание Волынской губернии” (1884-1889) він торкається змісту і багатьох топонімічних переказів, і ,особливо, легенд Західного Полісся. Сьогодні важко судити про рівень автентичності багатьох із них. Для багатьох сюжетів праця М.Теодоровича єдине місце їхнього побутування. В усній традиції вони відсутні.[6]
Деякі із них повторив у своєму двотомному словнику „Стара Волинь і Волинське Полісся” О.Цинкаловський[7].
До першопроходців у царині фольклорної етимології поліських топонімів належить і П.Тутковський. Найбільшу цінність становлять його записи топонімічних легенд та переказів, у яких інформується про походження назв населених пунктів, річок, озер, боліт. Так, у праці П.Тутковського „Побережье реки Левы (географическое и геологическое описание)”[8], можна побачити не тільки описи поліських краєвидів, а й опрацювання топонімічного матеріалу. Деякі праці дослідника науковці називають „справжніми топонімічними скарбницями”[9]. Серед них „Озеро Свитязь и народные предания о нем”, „Поліське велике озеро Князь”[10].
Легенди та перекази, записані П.Тутковським у Світязі на початку ХХст. побутували і в кінці 80-х років, принаймні ті, темою яких була топоніміка. Вони виявилися живучішими, ніж сюжети про нечистого, який оселився в хаті і не давав уночі спати її мешканцям, аж поки не покликали на ніч цигана з ведмедем, про те, як сом ухопив вола за ногу, а той, перелякавшись, витяг рибу на берег; про те, як дядько разом із рибою приволік до хати водяника, тощо.
Інтерес вченого до топонімічної прози лежав тим часом у суто практичній площині. Використання народної топонімічної прози давало змогу дослідникові відшукувати родовища каменю, глини та ін. Вивчення ареалу топонімів „Оконськ”, „Вікна”, „Вікнини”, „Безодне” дали авторові можливість виявити місця карстових форм рельєфу[11]. У науковій розвідці П.Тутковського „Побережье реки Левы (географическое и геологическое описание)” вміщені легенди про виникнення озера Світязь[12].
Західне Полісся певний час було об’єктом дослідження польських вчених. Серед них Я. Контрим, Т. Стецький, Ю. Крашевський[13]. У післявоєнний період цю роботу було продовжено, але лише на лінгвістичному рівні.
У радянські часи, коли стара топоніміка невтомно нищилася, увага до топонімічної прози хоч і не каралась, але й підтримки не отримувала. Дозволялось у певних межах друкувати її в місцевій пресі, в письменницьких есе на краєзнавчу тематику, але не займатися систематизацією чи виданням цілісних зібрань. Щодо регіону Західного Полісся, то цими скромними можливостями скористалися письменники В.Лазарук та Г.Дем’янчук[14]. А справжнім проривом у цій галузі став збірник легенд та переказів П.Ігнатовича „Легенди Карпат”, який вийшов у світ у 1968 році. Серед іншого матеріалу у ньому були щедро представлені легенди й перекази про виникнення сіл, селищ, міст, замків, урочищ та їх назв. У текстах виведені мотиви першопоселенництва, мотиви боротьби із завойовниками та порятунку від стихійних лих, соціальні мотиви, а також наявні легенди про утворення замків[15].
Топонімічні легенди та перекази наведено і у збірнику „Легенди нашого краю”, що вийшов 1972 р. під упорядництвом П. М. Скунця[16].
У 1985 році у збірнику „Легенди й перекази” за упорядництвом А.Л.Іоаніді було вміщено й топонімічні легенди та перекази. У розділі „Топонімічні та гідронімічні легенди” вміщено всього 77 найвартісніших у художньому плані текстів [17].
Зразки топонімічної прози знаходимо й у збірнику „Українські перекази”, який упорядкував М. Возняк[18]. 1992 р. вийшли збірники народних легенд та переказів: „Лицарі волі” та „Євшан-зілля”. У збірнику „Євшан-зілля” наведено ряд топонімічних легенд та переказів, зокрема, представлена народна топонімічна проза з історичними мотивами (татарські мотиви, мотиви, пов’язані із визвольною війною під проводом Б. Хмельницького), соціальні мотиви (побутові, мотиви кріпацтва), а також героїчні та міфологічні мотиви, пов’язані з гідронімічними легендами та переказами[19]. Зразки народної топонімічної прози Західного Полісся вміщено у збірнику „Легенди Полісся”, де представлені власні записи В.Давидюка (1993) [20].
Найвагоміше місце серед зібрань топонімічної прози 90-х років ХХст. посідає збірка топонімічних легенд та переказів В. Сокола „Писана Керниця”[21]. У ній упорядник надав перевагу архівним матеріалам, до того ж тим текстам, що зберегли „автентичні мовні особливості виконавців”[22]. Видно, суто з практичних міркувань він згрупував подані в збірнику матеріали за трьома розділами, виділивши серед них „легенди та перекази про оселі”, „гідронімічні легенди та перекази” та „легенди та перекази про урочища”.
Чимало зразків топонімічної прози є у збірниках „Золота скриня” В.Давидюка [23] та „Савур-могила” В. Чабаненка. Остання праця містить тексти, які публікували свого часу І. Срезневський, О. Стороженко, О. Афанасьєв-Чужбинський, І. Манжура, Я. Новицький, Д. Яворницький. Згадана добірка налічує аж 98 зразків топонімічної прози, більшість з яких малодоступні тексти[24].
Теоретичному осмисленню проблем української народної топонімічної прози присвячені праці „Топографічні назви Карпатського регіону в народних легендах і переказах” Я.Кушнірюка[25], „Топоніміка гірських районів Чернівецької області” Ю.Карпенка[26]. Проблеми топоніміки Волині і Полісся з історико-археологічного погляду розглядав В.Давидюк у статті „Писались назви ралом і мечем”[27].
Серед ширших досліджень української топонімічної прози наявний розділ про неї в монографії В. Сокола „Народні легенди та перекази українців Карпат”. Розглядаючи топонімічні легенди та перекази в контексті карпатської неказкової прози, автор намагається класифікувати їх „за природою базових мотивів, котрі прив’язуються до найменувань населених пунктів, гір, полонин, лісів, річок, озер, криниць тощо”[28]. Тобто йдеться не про той предметно-тематичний поділ, який усі критикують, але без якого при дослідженні топонімічних оповідань не обходяться, а про засадничі принципи. Науковець виділяє такі пласти топонімічної прози: топонімічні легенди з домінуючими міфологічними елементами, топонімічні легенди-персоніфікації, релігійні мотиви, які, на думку автора, „обмежені у поширенні”, перекази зі стрижневими історичними мотивами, а також перекази з домінуючими природно-географічними мотивами, з особливостями ландшафту, з фауною, сюжети, пов’язані з господарською діяльністю людини, з базовими побутовими мотивами[29]. Серед нововведень автора й термін „топонімічна легенда”, якого інші науковці не вживають, обмежуючись поняттям „топонімічний переказ”. На жаль, у праці він залишається не обгрунтованим. Та й загалом вона ставить більше запитань, ніж дає відповідей на них.
Тож українська топонімічна проза вимагає зусиль ще багатьох дослідників. Важко переоцінити її ж фактологічну вартість. У свій час І.Франко та В.Гнатюк, закликаючи збирати і вивчати легенди та перекази, в тому числі й топонімічні, наголошували: „Збирайте ці традиції і перекази, не дайте загинути їм у завірюсі нашого часу! Інші народи назбирали їх велику силу і тепер заходяться коло їх видання. Невже ж ми одні лишилися позаду і опинимося колись бездомними сиротами, яких ніщо не в’яже з їх родом і рідним гніздом”[30]. Ці відомі світові науковці зазначали, що в подібних оповідках поєднуються елементи історичних переказів, народних вірувань, етимології і міфології[31]. Однак, як стверджує М.Чорнопиский, „умови тяжкої іноземної окупації, цілеспрямованого національно-культурного етноциду не дали змоги українським ученим у XX столітті належно розгорнути розпочаті студії у цій ділянці, і фольклористи повинні тепер надолужувати втрачене”[32].
Питання дослідження української топонімічної прози також залишається відкритим. Ще й досі не розроблено класифікації сюжетів, мотивів. Немає єдиної думки щодо жанрового розмежування топонімічних легенд і переказів, недостатньо проаналізовано районування певних тем.
На сучасному етапі уже багато зробили українські лінгвісти, чимало досягли у топоніміці історики, але вони все ж „не змогли розгорнути дослідження національного топонімічного фонду в таких масштабах, як осягнули мовознавці у Польщі, Чехії, чи інших європейських країнах”[33]. Можливо, причина у тому, що лінгвістичні тлумачення топонімів „обмежуються переважно рамками морфології та етимології і нерідко потребують допомоги з боку фольклористики та етнографії”[34].
Та й фольклористів повинні цікавити не лише „ті топонімічні оповідки, в яких помітний примат художності, образності вислову”, як помилково вважає М.Чорнопиский[35], а й ті примітивні з першого погляду тлумачення, які дають поштовх для збудження думки на предмет тих історичних колізій та подій, про які сьогодні мало ще чого й знаємо. Методологія збору та дослідження цього матеріалу поки що також не вироблена. Головно через різнобій підходів до самого предмета вивчення.
Останнім часом проблемами методології топонімічної фольклорної прози займається М. Чорнопиский[36]. У статті „Топонімічна фольклорна проза: специфіка і проблеми дослідження” він виводить основні проблеми, вирішенню яких необхідно приділити увагу уже зараз. Це, перш за все, вивчення даного пласта народної прози у поєднанні з іншими науками: історією, географією, біологією, лінгвістикою, літературознавством, етнографією, і навіть, як зазначає автор, медициною (етномедициною) та ботанікою (етноботанікою). Ще однією з „невідкладних проблем сьогодення” у дослідженні топонімічної прози науковець вважає необхідність дослідження мікротопоніміки, оскільки це є „незахищений від руйнування часом та обставинами топонімічний та етнокультурний ландшафт”[37].
Усі вказані проблеми стосуються й народної топонімічної прози Західного Полісся. Незважаючи на своє як кількісне, так і тематичне багатство, у науковій літературі вона, на жаль, представлена бідно. Серед поодиноких досліджень лише стаття В.Давидюка „Писались назви ралом і мечем” та його численні публікації в місцевій пресі („Що в імені, село, твоєму?”, „Любешів: до таємниці назви”, „І народилася назва села”, „І назвали ім’ям Трояновим”, „Легенда чи дійсність”, „Про доброго діда, віщу птицю та озеро Віно”, „Звідки ім’я твоє, село?”, „У Соснах біля першого броду”, „Легенди синіх борів” тощо), де дослідник не лише пояснює походження назв багатьох населених пунктів, а й демонструє інтердисциплінарний підхід, спираючись, крім фольклору, на дані археології, етнографії та етнолінгвістики, а також піднімає проблему запозичення деяких назв[38].
Тему міфології деяких топонімів Західного Полісся порушували у своїх працях І. Денисюк та В. Денисюк[39].
Наявний джерельний матеріал із Західного Полісся слід визнати недостатнім для вивчення процесу побутування народної топонімічної прози цього регіону на діахронічному зрізі. Більше можливостей створено для синхронічного дослідження, яке своєї справжньої історичної ваги зможе набути, очевидно, через кілька поколінь. На сьогодні цей пласт народної культури не втрачає своєї значимості для фольклористів, лінгвістів, краєзнавців.
Специфіка досліджуваного об’єкта та ступінь вивченості обраної теми визначили мету дисертаційної роботи. Вона полягає в дослідженні побутування топонімічної прози в синхронічному аспекті та її співвідношення з етнографічними та географічно-біологічними даними.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- уточнити критерії диференціації різних видів топонімічної прози;
- встановити тематичний склад топонімічної прози Західного Полісся;
-дослідити взаємозв’язки народної та наукової інформації, з’ясувати детермінованість фольклорних мотивів історичними, соціальними, географічними чинниками, що вплинули на творення топонімічної прози різної тематики;
- визначити специфіку зосередження тих чи інших базових мотивів
у різних районах західнополіського регіону;
-охарактеризувати особливості районування сюжетів і мотивів за допомогою картографічного методу.
Теоретико-методологічною основою дослідження обрано наукові концепції українських та зарубіжних вчених: С.Азбелєва, О.Білецького, П.Будівського, В.Буряка, О.Веселовського, В.Гнатюка, М.Грушевського, В.Давидюка, І.Денисюка, М.Драгоманова, Л.Дунаєвської, М.Костомарова, Н.Криничної, Ф.Кейди, Ф.Колесси, С.Мишанича, В.Сокола, Н.Пастух, Б.Путілова, І.Франка.
Методологічною основою дослідження послужать порівняльно-історичний, статистичний, картографічний та описовий методи.
Особливість цієї роботи полягатиме в тому, що вона не обмежена рамками фольклористики. Аналіз топонімічної прози проводитиметься з позиції інтердисциплінарного підходу, оскільки „сучасний розвиток наук дає нам все нові підтвердження того, що кастова замкненість тої чи іншої науки не може сприяти вирішенню проблем, які стоять перед нею”[40].
Предметом дослідження є змістове навантаження терміна „народна топонімічна проза”, своєрідність тематик та підпорядкованих їм мотивів, регіональні особливості локалізації їх на території Західного Полісся.
Об’єктом дослідження є науково достовірні друковані та архівні тексти топонімічних переказів та легенд, виявлених на Західному Поліссі.
Під Західним Поліссям мається на увазі територія, обмежена з західного боку річкою Західний Буг, із північного державним кордоном між Україною та Білоруссю, зі східного річкою Горинь та з південного трактом Устилуг Володимир-Волинський Луцьк Рівне.
Топонімічна проза представляє поєднання не лише різних мотивів, а й різних галузей знань: фольклористики, етнографії, історії, географії та ін. Тим-то й особливість дослідження цього об’єкта полягає у необхідності його комплексного розгляду. За допомогою даних історії, етнографії, географії та біології спробуємо відтворити первісну основу, що стала передумовою для появи топонімічної прози. Тому допоміжним матеріалом для реконструкції процесу її утворення є дані вказаних вище наук.
Джерельною базою служать архівні матеріали Полісько-Волинського народознавчого центру НАН України (далі ПВНЦ), тексти топонімічних легенд та переказів, вміщені в збірнику В. Давидюка „Золота скриня”[41], документи Державного архіву Волинської області, а також власні записи дисертантки, що становлять 268 текстів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що це перше в українській фольклористиці цілісне дослідження народної топонімічної прози регіону. На основі узагальнення досвіду попередників у ньому запропоновано новий підхід до класифікації топонімічних оповідань мотив визначено базовим поняттям цієї класифікації. Проведено розмежування топонімічних оповідань на жанровому рівні, де основними одиницями визначено топонімічний переказ та легенду з топонімічною тематикою.
Уперше для окреслення локусів побутування топонімічних мотивів застосовано картографування.
Практичне значення одержаних результатів дисертації в тому, що її основними положеннями можуть скористатися спеціалісти різних галузей науки (етнографи, фольклористи, культурологи, історики, географи, біологи). Поданий у дисертаційному дослідженні фактичний матеріал, загальні положення та висновки можуть бути використані у навчальних посібниках з усної словесності, історії, етнографії, у лекційних курсах з усної словесності.
Особистий внесок здобувача полягає у систематизації топонімічної прози Західного Полісся та у комплексному дослідженні генеалогії топонімічного тексту у площині міжсистемних зв’язків різних галузей науки.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження оприлюднено на наукових конференціях та у публікаціях.
Публікації. Основні положення дисертації викладені у 6-ти статтях, надрукованих у фахових наукових виданнях:
1. Реліктові форми народної архітектури у топонімічній прозі Західного Полісся // Фольклористичні зошити. Луцьк: Полісько-Волинський народознавчий центр, 2001. - Вип. 4. С. 97-103.
2. 

Список литературы

ВИСНОВКИ
Детальний розгляд текстів народних оповідань на топонімічну тематику, окреслених поняттям народна топонімічна проза, переконує в тому, що серед них трапляються як сюжетні (фабулати), так і безсюжетні повідомлення (хронікати). Відсутність у зв’язку з цим можливості синкретичного розгляду їх у визначених жанрових рамках спонукає в основу класифікації цього тематичного виду народної прози покласти мотив, до чого підводила загальну думку науковців і російська дослідниця Н.Кринична.
Топонімічну прозу Західного Полісся репрезентують мотиви відображення військових конфліктів, відетнонімічні, антропонімічні, родинно-побутові, реліктових форм народної архітектури, господарської діяльності, оронімічні, фітонімічні, гелонімічні, зоогонічні, лімнонімічні. Кожна з цих груп своєрідна інформативна база народних спостережень про об’єкт, що став предметом народнопізнавальних зацікавлень.
Достовірність поданої у цих мотивах інформації доволі висока. Мотиви військових конфліктів корелюються з даними історії, перекази з відетнонімічними та родинно-побутовими мотивами з соціологічними даними, перекази про різні види будівель з фактами районування реліктових форм народної архітектури, фітонімічні та зоогонічні з даними ботаніки та зоології, оронімічні, гелонімічні, лімнонімічні географії, економіки, народного господарства.
Поетика топонімічної прози Західного Полісся у переважній більшості не виходить за межі форм, властивих для хроніката (короткої безсюжетної інформації фактологічного характеру). Однак серед її зразків знаходимо й легенди. Форму легенди здебільшого набули розповіді про утворення озер та твори на родинно-побутову тематику. Сюжети цих легенд мають чітку структуру з відкритими причиново-наслідковими зв’язками.
Переважають хронікати серед творів з історичними мотивами. Пам’ятками духовної культури стали описані в них пагорби та острівки, означені як Татарські, колишні мости, названі Шведськими.
Форму хронікатів мають оповідання з фітонімічними мотивами. Окремі з них нагадують таксодендрологічну характеристику колишніх лісів.
Оронімічні мотиви Західного Полісся переважно вказують на імена власників цих об’єктів. Походження багатьох пагорбів пояснюється насипанням їх шапками та закопуванням скарбів.
Серед топонімічної прози з родинно-побутовими мотивами увагу їх творців привертали факти народження близнят, трійнят і навіть сімох дітей.
Чимало у топонімічній прозі Західного Полісся мотивів, пов’язаних з прізвищами людей.
Топонімічній прозі з історичними мотивами на Західному Поліссі властива система персонажів з нерозгорнутою характеристикою. У переказах і легендах підставою для виникнення фольклорної мотивації виступає якась одна, рідше дві риси. З часів татарської навали на Поліссі відомі образи чоловіків і жінок, загальна риса яких жорстокість. Уяву місцевих жителів збуджували не лише чоловіки, а й жінки з армії завойовників. На противагу слов’янкам вони керували військом, на болотах народжували дітей. Проте в кмітливості поступалися слов’янам, які, керуючись інстинктом самозбереження, легко обходили їх у винахідливості.
Набагато благороднішими постають шведи. Народна свідомість зафіксувала їх як людей конструктивного начала: будували греблі, мости.
Доповнює галерею цих персонажів образ діда, який повів французів через непрохідний ліс. Це патріот, що ціною власного життя рятує свій народ від можливих більших жертв.
„Чужі”, не свої люди потрапляли на західнополіські землі не лише у воєнні часи. З хронікатів із етнонімічними мотивами дізнаємося, що тут, крім корінного населення, жили поляки, євреї, німці, голландці, цигани. На відміну від інших жанрів неказкової прози: анекдотів, побрехеньок перекази не вдаються у поширені характеристики навіть домінантних рис характеру цих людей. Вони констатують факт: проживали. Більш поширена інформація збереглася про євреїв. Очевидно, тому, що жили інакше: не обробляли поля, щось купували і продавали, брали землю в оренду. Рід занять їх істотно різнився від українських уподобань. У переказах про циган вказується, що вони займались лише ковальством.
Хронікати з антропонімічними мотивами містять інформацію про рівень матеріального забезпечення людей. Тут виділяються особи, імена яких відомі в усій Україні: пани Вишневецькі, Опалінські і т.д. Дізнаємося про поміщиків місцевого масштабу.
У народі цінувались і звичайні хазяї, особливо ті, хто здійснював важливий вчинок для громади: збудував млин, прокопав рів тощо. Класове розшарування у народній свідомості зафіксувалось такими словами: богатир, хазяїн, вельми багатий хазяїн, пан і батрак, наймит.
У топонімічній прозі з родинно-побутовими мотивами західнополіська оповідальна традиція частіше концентрує увагу чомусь на образах жінок. У легендах з такими мотивами особлива увага приділяється найемасипованішим та найупертішим з них Красній Пані, яка одна воює проти цілого війська; панській доньці, яка самовільно виходить заміж за простого селянина Любаша; іншій панянці, яка топиться в знак протесту, що її віддають заміж за нелюба. У переказах, на відміну від легенд, жіноча неординарність реалізується мотивом звичайного народження близнят.
Досить поширена в західнополіській топонімічній прозі думка про водні об’єкти як прокляті місця. Призвідцями їхньої появи уявляються надміру жадібні, горді, егоїстичні люди або ж звичайні прокляття. Промовлене у фатальні години слово спричиняє велику біду: утворення провалля і заповнення його водою. Регіональною особливістю західнополіських легенд можна вважати ту, що поліщуки вдаються до лихослів’я навіть у церкві. Внаслідок цього майже кожен водний об’єкт в уяві місцевих мешканців наділяється мотивом відлуння з дна озера церковних дзвонів.
Оскільки Західне Полісся місцевість, укрита лісами і непрохідними болотами, навіть у переказах десь на інтертекстуальному рівні ці об’єкти виступають як персоніфіковані образи. З одного боку вони стихія, непередбачуване природне середовище, з іншого прихисток від ворогів.
Дослідження топонімічної прози Західного Полісся, дозволяє робити висновки, що в основу номінації топооб’єктів цього регіону лягали ознаки:
1) національної належності;
2) особливостей побуту „чужих людей”;
3) компактного проживання національних меншин;
4) предмета або місця, завдяки якому вдалося зберегти життя людей;
5) різновидів жител, що вперше з’явилися в даній місцевості;
6) прізвищ відомих у краї людей ;
7) видів ремесел чи промислів, що мали відношення до конкретної місцевості;
8) скупчення свійських тварин, диких звірів, комах, плазунів;
9) психічних відчуттів людей, які перебували в означеній місцевості: радість, страх, здивування;
10) трагічних подій, що трапились на означеному топонімом місці.
Топонімічна проза Західного Полісся багатьма своїми спостереженнями корелюється з науковою інформацією історичного, географічного, біологічного, економічного характеру. Порівняння зразків топонімічної прози з науковими джерелами вказує на адекватність змісту повідомлень. Для прикладу, топонім Шведський міст районується тільки в місцях рейду шведського війська, обмежений і район побутування на Західному Поліссі топоніма Татарська гора. Головним чином вони охоплюють район інвазії татарських військ на Червенські міста, відомої за літописними джерелами. Відповідну прив’язку до цих місць мають і зразки топонімічної прози.
Інформація з народних вуст та з наукових джерел може перебувати на рівні взаємодоповнення. Так, народ не фіксує точних дат. Час вимірюється приблизно, як от: „ще за татар”, „за козаків”, „як шведи тут були”, „ще за панів”, „ще за Польщі”, „колись давно”, „колись тут був ліс”, „колись тут було поле”.
Порівняльне вивчення фольклорних та історичних даних в деяких випадках дозволяє конкретизувати місця воєнних дій, встановлювати ментальнісні характеристики завойовників і ставлення до них місцевого населення, чого не знайти в жодному історичному джерелі. Народні перекази не лише підказують історикам шлях армій, а й називають населені пункти, де перебували завойовники, розповідають про їхній побут на окупованих територіях. Шлях Золотої Орди, для прикладу, закарбований у топонімічних переказах, записаних у таких селах як Висоцьк, Пульмо, Забужжя. З них дізнаємося й про невідомий з історичних джерел факт існування на Західному Поліссі невольничих ринків, на яких продавали у рабство наших людей, про те, що татарськими набігами керували навіть жінки.
Виказують топонімічні перекази й високу інженерну культуру шведського війська. Вони засвідчують також переміщення шведів через Старовижівський, Ратнівський, Камінь-Каширський та Маневицький райони. Там головним чином сконцентровані топонімічні перекази, метою яких було пояснити походження назв з топоосновою „шведський”.
Події визвольної війни 1648-1650 рр. розгорнулись у Ратнівському та Ковельському районах.
На рівні взаємодоповнення інформації перебувають перекази з народногосподарськими мотивами та наукові джерела з економіки. З переказів дізнаємося, як випасали худобу, яку саме і де; чим засівали землю, як відвойовували шматки орної землі у природи і як її обробляли і т.д.
Економічна література пояснює причини дій населення Західного Полісся не лише регіональними, а й західноєвропейськими проблемами розвитку капіталізму.
Народна проза дає нам інформацію про заселення та обживання краю. Люди вибирали місце для життя, враховуючи не лише зручність географічного положення, а й наявність майстра-ремісника, села розростались біля монастирів.
Топонімічні перекази називають імена людей, від яких пішла назва, але лише наукова література дозволяє уточнити, що у ХІV-XV ст. виникли прізвища представників вищих соціальних сфер, а у XVIII-XIX ст. почали здійснювати реєстр прізвищ простих селян у церковних книгах.
Часове визначення у зразках топонімічної прози, як от: „колись тут були ліси, луги” і т.д. - дозволяє зробити висновки про руйнівний вплив людини на фауну і флору Західного Полісся.
Велика кількість достовірних хронікатів у топонімічній прозі Західного Полісся свідчить про потужний розвиток реального, наукового мислення населення цього регіону.
Картографування основних мотивів топонімічної прози дозволило зробити висновок про полісемантичність топонімічної прози у кожному районі Західного Полісся. Воно ж дозволило встановити й цілісні географічні локуси, в межах яких той чи інший мотив становив географічну неперервність.

ЛІТЕРАТУРА
1. Азбелев С.Н. Отношение предания, легенды и сказки к действительности (с точки зрения разграничения жанров) // Славянский фольклор и историческая действительность: Сб. статей. Москва: Наука, 1965. С. 5-25.
2. Азбелев С.Н. О подразделениях несказочной прозы // Русское народное поэтическое творчество. Хрестоматия по фольклористике / Сост Ю. П. Круглов. Москва: Высш. шк., 1986. С. 286-291.
3. Азбелев С.Н. Международная систематизация преданий и легенд // Русский фольклор. Москва, Ленинград: Наука, 1966. - Т. 10: Специфика фольклорных жанров. С. 176-195.
4. Андрієнко Т. Це дивне Чермське болото // Радянська Волинь, 1984.
7 грудня. С. 2.
5. Аникин В. П. Художественное творчество в жанрах насказочной прозы: К общей обстановке проблемы // Русский фольклор. Ленинград, 1972. Т 13: Русская народная проза. С. 6-19.
6. Аникин В. П., Круглов Ю. Г. Русское поэтическое творчество: Пособие для студентов нац. отд-ний. пед. ин-тов по спец. № 2101 „Рус. яз и лит. с доп. спец. „Педагогика". Ленинград: Просвещение, 1983. 375с.
7. Андрияшев А. Очерк истории Волынской земли до конца XIV столетия. СПБ., 1887. 250 с.
8. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 21.
9. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 22.
10. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 23.
11. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од.зб.24.
12. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 25.
13. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 27.
14. 14.Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 29.
15. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. З0.
16. Архів ПВНЦ. Ф.1 Од. зб. 39.
17. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 36а.
18. Архів ПВНЦ. Ф.І. Од. зб. 40.
19. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 42.
20. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб.47.
21. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 50а.
22. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 51.
23. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 54.
24. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 69.
25. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 70.
26. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 73.
27. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 74.
28. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 75.
29. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 76.
30. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 80.
31. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 81.
32. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 85.
33. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 86.
34. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 88 .
35. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 90.
36. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 91.
37. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 93.
38. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 98.
39. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 98А.
40. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 99.
41. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 100.
42. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 102.
43. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 106.
44. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 107.
45. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 108.
46. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 109.
47. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 110.
48. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 111.
49. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 112.
50. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 113.
51. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 114.
52. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 115.а.
53. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. Зб. 116.
54. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 118.
55. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 119.
56. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 119а.
57. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб.1ЗЗ.
58. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 155.
59. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 157.
60. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 160.
61. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 163.
62. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 164.
63. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 168.
64. Архів ПВНЦ. Ф.5. Од. 36. З.
65. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 1.
66. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 2.
67. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. З.
68. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 4.
69. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 5.
70. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 6.
71. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 8.
72. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 10.
73. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 11.
74. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 12.
75. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 14.
76. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 15.
77. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 16.
78. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 21.
79. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 22.
80. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 23.
81. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 24.
82. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 29.
83. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 34.
84. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 35.
85. Архів ПВНЦ. Ф.1. -А. Од. зб. 39.
86. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 45.
87. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 51.
88. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 54.
89. Архів ПВНЦ. Ф.1. А. Од. зб. 76.
90. Архів ПВНЦ. Ф.1 А. Од. зб. 165.
91. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 15.
92. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 17.
93. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 20.
94. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 23.
95. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 24.
96. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 25.
97. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 26.
98. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 30.
99. Архів ПВНЦ. Ф.1. Од. зб. 32.
100. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 35.
101. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 36.
102. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б . Од. зб. 39.
103. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 41.
104. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 45.
105. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 47.
106. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 49.
107. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 50.
108. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб.53.
109. Архів ПВНЦ. Ф.1 Б. Од. зб. 54.
110. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 56.
111. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 57.
112. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 59.
113. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 63.
114. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 64.
115. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 65.
116. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 67.
117. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 68.
118. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 75.
119. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 106.
120. Архів ПВНЦ. Ф.1. Б. Од. зб. 120.
121. Архів ПВНЦ. Ф.5. Од. зб. 3.
122. Атаматенко В. Б. Свідчення про татарські напади на Волині у Луцьких міських книгах другої половини XV століттях. Остріг, 1993. 180 с.
123. Атлас Волынской области. Главное управление геодезии и картографии при совете Министров СССР. Ленинград, 1990. 41 с.
124. Багмет М. До проблеми висвітлення німецьких поселень на Волині // Волинь і Волинське зарубіжжя. Луцьк, 1994. С. 120.
125. Батюшков П. Н. Волынь: Исторические судьбы Юго-Западного края. СПб., 1988. 559 с.
126. Бачинський В.М., Гром В.М., Цибулъський В.І. Волинь у XVI -XVIII століттях: Навч. посібник. Рівне, 1997. 111 с.
127. Білоус П. Святилище древніх богів (сторінки топоніміки Житомирщини) // Кожному мила своя сторона: (Краєзнавчі нариси про видатних людей, минуле Житомирщини, обряди і звичаї населення краю) / Упоряд. Л. І. Бондарчук, Л. С. Демченко. Житомир, 1997. С. 157-159.
128. Блинкова Л.А., Бородько Р.Г., Одинцова И.И., Савушкина Н.И. Китешская легенда и несказочная проза Заволжья // Советская этнография. 1973. № 4. С.113-120.
129. Бондаренко В. Д., Лукашук А. Д. Лісовими стежками. Розповіді про тварин світ Волинських лісів. Львів: Каменяр, 1985. 56 с.
130. Бріцина О. Прозові жанри фольклору в публікаціях останніх років // Народна творчість та етнографія. 2000. № 5-6. С. 131.
131. Будзиновський В. Гетьман Мазепа // Будзиновський В. Мазепа. К.: Мистецтво, 1993. С. 145- 169.
132. Булашев Г. О.Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К.: Довіра, 1993. 414 с.
133. Василюк Л. Л., Фізико-географічна зумовленість топонімії Волинської області: Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук. К., 2000. 24 с.
134. Василюк Л.Л., П. А. Тутковський дослідник народних географічних термінів // Українське Полісся: вчора, сьогодні, завтра: Збірник наукових праць. Луцьк: Надстир'я, 1998. С. 28-35.
135. Васильев В. И. Исторические основы некоторых жанров фольклора народов Севера // Фольклор и этнография: У этнографических истоков фольклорных сюжетов и образов: Сборник научных трудов. Под редакцией Б. Н. Путилова. Ленинград, 1984. С. 138-139.
136. Веремійчик І. Традиційні знаряддя праці, промисли і ремесла на Волині. Луцьк, 1995. 225с.
137. Веселовский А. Н. Поэтика сюжетов: Собр. Соч. СПб., 1913.