СВЯТОЮРІЇВСЬКА НАРОДНОПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ: ПРОБЛЕМА СЕМАНТИКИ І ЖАНРОВОЇ СПЕЦИФІКИ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Василькевич Галина Павлівна

УДК 398+398.8 ]:82.09:264-945 Юрій

СВЯТОЮРІЇВСЬКА НАРОДНОПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ: ПРОБЛЕМА СЕМАНТИКИ І ЖАНРОВОЇ СПЕЦИФІКИ

10.01.07 фольклористика

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
доцент Остапик Іван Дмитрович

Львів 2004

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Юрія”: генеалогія образотворення 18

1.1. Міфологічно-ритуальні витоки фольклорних мотивів.
змієборства та одруження зі змієм. 18
1.2. Дохристиянський прототип св. Юрія та його іпостасі. 34

Розділ 2. Святоюріївські пісні як комплекс календарно-
обрядової поезії 81

2.1. Прикметність юріївських пісень. 81
2.2. Семантично-поетичний аспект вивчення текстів. 95
2.3. Сублімація пісенного образу св. Юрія. 117

Розділ 3. Літературна парадигма народнопоетичного Юрія” 133

3.1. Рецепція юріївської обрядовості в українській літературі. 133
3.2. Народнопоетична естетика літературного образу Юрія. 146
3.3. Символізація Юрія” у поезії. 166

Висновки 177
Список використаних джерел 186

Додатки 208

ВСТУП
Актуальність теми.
У святоюріївському обрядово-пісенному циклі під багатовіковими нашаруваннями збереглося чимало давніх сюжетів і мотивів, без усвідомлення яких неможливе цілісне бачення річної календарно-пісенної системи та світогляду наших предків.
Інкорпорованість юріївських пісень у весняний комплекс заважала визначенню їх самобутності. Ймовірно, до веснянок залучено юріївські пісні, що належали до свята, але не заадресували образ Юрія. Дослідження цієї видової модифікації веснянок, у якій збереглися релікти архаїчного світобачення, дозволяє простежити розвиток світогляду народу від епохи міфологічного світосприйняття до сучасного періоду естетичного переосмислення язичницьких уявлень та їх еволюційні зміни під впливом християнства.
Вперше у науковій літературі заабрисовано юріївський обряд у Русских простонародных празниках и суеверных обрядах” І.Снєгірьова. М.Петров (О простонародных празниках в юго-западной России”) та М.Красільніков (Україна і українці”) серед обрядів, представлених за календарним принципом, виокремлюють юріївську обрядовість. Заслуговує уваги Сборник песен буковинского народа” А.Лоначевського, який демонструє тенденційність до етнографізму у висвітленні цієї теми. Адже у розділі пісні культу” автор серед повір’їв та окремих обрядодій наводить лише два тексти юріївських пісень. Своєрідним етапом наукових студій стали праці М.Грушевського (Історія української літератури”), П.Єфименка (О Яриле, языческом божестве русских славян”) та Д.Кравченка (О новооткрытом славянском боге Рае”), А.Новосельського (Lud Ukraiński”) зі спробою аналітичного аналізу юріївського матеріалу. Дослідників цікавить проблема відображення міфологічних уявлень у піснях та обряді.
Поодинокі тексти обрядових пісень з образом Юрія представлені у збірниках: Народные песни Галицкой и Угорской Руси” Я.Головацького, Гаївки” В.Гнатюка, Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край” П.Чубинського, у записах М.Костомарова. Сучасна наука заакцентувала аспекти збагнення специфіки регіонального побутування юріївської обрядовості у загальноетнічному контексті (Р.Кирчів) та вивчення юріївської поезії у системі весняно-пісенного комплексу (О.Чебанюк і В.Костик). В історіографії дослідження прикметна тенденція від констатації юріївської обрядовості до визначення дохристиянських витоків образу св. Юрія та студій обрядового фольклору.
Оскільки юріївська народнопоетична творчість висвітлена у літературі фрагментарно, то виникає потреба її цілісного осмислення. Попередні наукові розробки окреслили проблематику нашого дослідження визначити на матеріалі святоюріївської народнопоетичної творчості міфологічні уявлення, що лягли в основу творення герменевтичного образу св. Юрія-змієборця та з’ясувати специфіку юріївських пісень у системі календарно-обрядової поезії.
Один із перших реставраторів українського фольклору Я.Головацький наголошував на потребі зібрати усі уснословесні кавалки до купки”, щоб відтворити народну епопею” [43, с. 83]. В українській фольклористиці досі не вистачає студій, присвячених реконструкції явищ духовної культури. Тим не менше усна словесність залишається багатим джерелом для відтворення архаїчних елементів міфологічного світогляду. У свій час М.Драгоманов на прикладах визначення первісного варіанту мандрівного сюжету продемонстрував перспективність генетичного методу (ембріогенезису”). Сучасні розвідки у галузі відтворення міфологічних уявлень на матеріалі українського фольклору представлені працями В.Давидюка.
Проблема генеалогії образу св. Юрія видається центральною щодо семантики святоюріївського народнопоетичного комплексу та найбільш значущою у загальнокультурному контексті. Актуальність теми дослідження полягає у тому, що з погляду реконструктивного вивчення юріївська уснословесна творчість як цілісний комплекс не була предметом спеціального аналізу.
Перші спроби визначити дохристиянське походження образу св. Юрія і його прототип належать М.Грушевському, О.Фамінцину, П.Єфименку, А.Кірпічнікову та іншим. Гіпотези учених базувалися на підставі етимологічного вивченні імені святого, порівняльних паралелей з календарно-обрядовими символами та на основі подібності функцій з окремими божествами (Ярилом, Велесом).
Наукові пошуки ХІХ століття, представлені дослідженнями А.Веселовського, А.Кірпічнікова, А.Ристенка, виділили проблему генезису змієборчого мотиву в агіографічній легенді у межах іконографії, агіографії та усної словесності. Внаслідок дискусії” було з’ясовано: а) уснословесні витоки апокрифічного мотиву змієборства; б) нашарування культу християнського святого на вже існуючий культ подібного за функціональними властивостями дохристиянського Х-божества; в) християнське походження символізму апокрифічного образу змія. Праця В.Проппа Змееборство в свете фольклора” (1973р.) стала своєрідним підсумком попередніх досліджень. Учений відзначив, що причина відсутності загальноприйнятої версії щодо проблеми генезису образу Юрія-змієборця полягає у тому, що методологія попередніх робіт застаріла”, оскільки це питання розглядалося ізольовано у межах однієї знакової системи (св. Юрій у живописі чи в агіографічній легенді тощо). Для правильного вирішення питання потрібно вивчити весь існуючий матеріал щодо мотиву звільнення жінки від дракона, якого б жанру чи виду народного мистецтва (обряд, міф, казка, легенда, житіє, духовний вірш, ікона і т. п.) і якого б періоду ( починаючи від народів, близьких до первіснообщинного устрою, і до сучасних ) ці матеріали не стосувалися б” [176, с.193].
Таким чином, походження образу св. Юрія потребує комплексного аналізу у міжсистемній площині взаємовпливів різних галузей духовної культури усної словесності, етнографії, агіографічної літератури та іконографії.
Церква невипадково залучила житіє св. Юрія до так званих відречених”, тобто заборонених книг (М.Тіхонравов Памятники отреченной русской литературы”). Синкретичний образ Юрія в архітектурному, іконографічному, агіографічно-літературному та уснословесному мистецтві представляє симбіоз дохристиянських і християнських вірувань. Він визріває на ґрунті народного християнства”, головною тенденцією якого була міфотворчість прагнення збагнути головні ідеї нової віри за допомогою народно-мистецьких конструкцій. Відбулися два синхронні процеси офольклорення канонізованого образу християнського святого Георгія та християнізація Х-божества внаслідок існуючих уявлень про святого. Поява герменевтичного образу Юрія-змієборця зумовлена органічним злиттям двох культурних традицій, з яких домінуючою виявилася дохристиянська.
Зважаючи на ступінь вивчення проблеми, спробуємо реконструювати один із фрагментів нашої культури Юрія”. У цьому випадку внутрішньо фольклорна реконструкція передбачає розгляд зв’язку змія і змієборця, мотиву протиборства і одруження зі змієм у різних жанрових текстах, а також серед обрядовості. Проте, як зазначав В.Пропп, таке дослідження не повинно бути виключно внутрішньо системним. Залучення різних знакових структур (іконографії, агіографічної літератури й усної словесності) і порівняльно-типологічний аналіз обраних мотивів і образів дозволяє виявити спільні елементи і визначити їх генезис. Багатий матеріал для реконструкції фрагментів духовної культури представляють зовнішні системи споріднених культурних традицій, що мають генетично спільні витоки.
Питання генезису змієборчого мотиву торкає досить делікатну проблему взаємозв’язку християнства та усної словесності. Не один учений зіткнувся з проблемою семантики фольклорного образу св. Юрія: що у ньому від християнства, а що від дохристиянських вірувань? Фольклорний образ св. Юрія нестандартний, інтригуючий. На думку Г.Шаповалової, християнське житіє органічно сплелось з дохристиянськими уявленнями і культами. Образ Єгорія-Георгія Переможця втілив і риси реально існуючого юнака знатного роду, воєначальника, що прийняв християнство і помер мученицькою смертю 23 квітня 303 р., і античний міф про переможця смерті, і широко розповсюджену серед народів Європи та Азії легенду про змієборця-переможця. На слов’янському ґрунті він увібрав, очевидно, риси якихось світлих”, доброзичливих язичницьких божеств” [236, с.127].
Факт невизнання богословами змієборчих ідей свідчить про їх чужорідність” для християнства. Проникненню міфологеми змієборства в агіографічну літературу, очевидно, сприяла існуюча на той час секта богомолів, яка була зацікавлена підтримувати ідею боротьби добра і зла, оскільки в основі їх віровчення лежав принцип дуалізму. Основним засобом розповсюдження єресі богомоли обрали пристосування християнських ідей до власне народної ідеології. Не маючи змоги викоренити образ змія з іконографічних зображень та агіографічної легенди, богослов’я прийняло його, переосмисливши як символ зла, зокрема язичництва [190, с.139]. На матеріалі іконописних зображень, народного живопису, повір’їв можна зауважити велику популярність цього святого у народі. Юрій один із найулюбленіших святих. Причина активного офольклорення цього святого, очевидно, полягає у коінцидентності (подібності) дохристиянських і християнських уявлень. Говорячи словами О.Потебні, з нового особливо легко запозичується те, що споріднене з відомим” [171, т.2, с.224].
Специфіка об’єкта дослідження, ступінь вивченості обраної теми визначили мету дисертаційної роботи на основі комплексного вивчення святоюріївської народнопоетичної творчості і дотичних знакових структур з’ясувати генеалогію синкретичного образу св. Юрія, еволюцію його образотворення від ембріонально-міфологічних до народнопоетичних і художньо-образних форм в українській словесності.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
виявити при порівняльно-типологічному вивченні матеріалу внутрішньо культурних систем (агіографії, іконопису, усної словесності, етнографії) та зовнішніх структур (духовної культури народів, споріднених індоєвропейським походженням) уснословесний інваріант образу св. Юрія;
при порівняльному аналізі семантичних інтерпретацій образу Юрія на матеріалі різних жанрів усної словесності реконструювати первинну (міфологічну) форму образу, простежити еволюцію його семантичних та формотворчих модифікацій;
визначити генеалогію юріївських пісень та особливості їх поетики;
з’ясувати специфіку художнього образотворення Юрія”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна тема Святоюріївська народнопоетична творчість: проблема семантики і жанрової специфіки” є складовою комплексного дослідження Проблеми поетики українського фольклору в історичному і типологічному аспектах”, секція Літературознавство, мовознавство та мистецтвознавство” (номер держреєстрації 0103U005956) кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка та її навчальних програм.
Об’єктом вивчення є святоюріївська усна словесність, репрезентована у прислів’ях, приказках, замовляннях, календарно-обрядових піснях, повір’ях, оповіданнях, що опубліковані у збірниках Малорусские народные предания и рассказы” М.Драгоманова, Гуцульщина” В.Шухевича, Галицько-руські народні приповідки” І.Франка, Песни, собранные в западной части Волынской губернии в 1844 году” М.Костомарова та інших.
У дослідженні принципово важливе зіставлення семантичної інтерпретації образу св. Юрія на матеріалі різних жанрів усної словесності, які дотепер зберегли релікти міфологічного світогляду. Такий підхід дозволяє виявити глибинну міфологічну семантику образу, тобто первісну ембріональну” форму його синкретичного образотворення і простежити її еволюцію.
Святоюріївський комплекс представляє синкретичне поєднання ритуально-магічної дії та обрядової пісні; ритуального танцю і музики; замовляння й молитви; ворожіння і примовки. Специфіка цього об’єкта дослідження полягає у його комплексності. Свято Юрія представляє різновид народної драми, у якій текст і пісня, міміка і жести мають синкретичну подобу.
Проблема взаємодії усної словесності та етнографії досить складна і ще не вивчена. Здебільшого фольклористичні дослідження обмежувалися вивченням суто обрядового фольклору. Проте музика, танцювально-ігрові та імітаційні рухи, обрядові дії становлять зі словесним текстом одне ціле. Тому текст не доцільно розглядати відірвано від ритуального контексту. Ще Ф. Колесса специфіку обрядової поезії вбачав у синкретичній цілості”, у якій на початках пісенної творчості словесний елемент стояв на другому плані супроти музичного і хореографічного” [114, с.643]. Розгляд обрядової поезії поза обрядом призводить до відриву тексту від функцій, від дій і уявлень, що його породили. Прагнення вивчити суто свій” матеріал (фольклорний текст фольклористи, обряд етнографи) може привести до розщеплення єдиного обрядового комплексу та однобокого розуміння семантики тексту” [1, с.15]. Зв’язок з обрядом зберігає у пісні мотиви, образи, відповідні її ритуальній функціональності.
Співвідношення ритуалу з усною словесністю не обмежується лише обрядовим фольклором (тобто ритуальними текстами), це більш складний зв’язок, який А.Бабурін, Г.Левінтон визначили як відображення фрагментів ритуалу і його семантики у різних не ритуальних текстах”, які найдавніші за походженням [220, с.132]. Святоюріївський комплекс це драматизоване дійство, що представляє симбіоз світоглядних уявлень різних пластів дохристиянської та християнської культури. За допомогою методу ембріогенезу”, що передбачає порівняльно-типологічний аналіз трансформованих рудиментів ритуалу у фольклорній традиції уснословесній (прислів’я, приказки, загадки, казки, легенди, повір’я); вокально-хореографічній (танці, календарно-обрядові пісні); обрядово-драматичній (обряди, звичаї, ігри); зображувальній (опудала, способи оформлення костюмів ритуальних осіб дерева, гілки; народний живопис) з його ритуальними формами давніх та сучасних культурних традицій індоєвропейських народів спробуємо відтворити первісну семантику і структуру ритуалу, що став основою юріївського свята.
Висвітлення проблеми генеалогії образу св. Юрія можливе при умові комплексного вивчення усіх компонентів духовної культури у їх взаємодії. Тому дотичним матеріалом для реконструкції процесу образотворення можуть бути етнографічні та археологічні дані.
Предмет дослідження специфіка народно-образного бачення св.Юрія, її вираження в етноестетиці народної поезії та художньо-літературних формах.
Юріївські календарно-обрядові пісні заслуговують особливої уваги з точки зору специфіки жанрово-поетичної структури та народнопісенної рецепції образу Юрія.
Також постає питання жанрової дефініції юріївської пісні, яка практично відсутня у науковому обігу фольклористичної термінології. Це зумовлено виродженням юріївського обряду та частковою втратою пісенного репертуару. Специфіка побутування юріївської пісні пов’язана з часовою необмеженістю функціонування юріївського обряду, яку відзначив Р.Кирчів, вказавши, що причина цього явища полягає у часовій лабільності весняних звичаїв” [109, с.41]. Порівняльний аналіз юріївського обряду з головними весняно-літніми обрядами (Трійці, Купала) виявляє спільні елементи обрядових структур (Куст як ритуальне дерево, обрядове ворожіння Ляля”). Відсутність часової приуроченості юріївського обряду до однієї дати зумовлена певними чинниками: часовий фактор, християнізація призвели до втрати цілісності давньої обрядовості, релікти якої пристали до Великодня (обливання водою), Зелених свят (водіння Куста, клечання, обхід полів), русального обряду (пошанування предків), Купала (ритуальне дерево) тощо. Необхідно зазначити й те, що християнське свято могло акумулювати різні дохристиянські весняні обряди.
Реконструкція календарно-міфологічних уявлень, що лягли в основу обряду, та осмислення генезису юріївської пісні змушують врахувати співвідношення народного і християнського календаря. Основні одиниці офіційного календаря, а саме межі пір року та місяці, не мали суттєвого впливу на народні уявлення про календарний час і водночас практично не відображали реальної структури слов’янського народного календаря ( перш за все його поділ на основні сезони) [1, с.700]. Отож, у християнському календарі за святом Юрія закріпилася точна дата 6 травня за н.с., у народному ж календарі часовий діапазон функціонування юріївського обряду був рухомим і визначався просторово-часовим та природним факторами. За народним повір’ям, у день Юрія весна, яку до цього часу закликали, сходить на землю. У різні роки та у різних місцевостях України залежно від природних і просторово-часових особливостей обрядова зустріч весни відбувалася не в один і той самий день, оскільки у народному календарі початок весни не мав точної дати. Погодні умови також впливали на час проведення дійства. Якщо на Юрія було холодно, то ладкали і прикрашали худобу на Зелені свята [109, с.41]. Таким чином, у дохристиянські часи (до закріплення церквою точної дати за святом 6 травня) часовий діапазон функціонування архаїчного обряду на колишній території України охоплював приблизно місяць.
Певну плутанину у строках виконання весняних обрядів вніс церковний календар з рухомою Пасхою, у залежності від якої перебувало свято Трійці, яке могло збігатися з Юрієм”. Часова лабільність” весняних обрядів, а відтак повторюваність обрядових елементів зумовлені спільним функціональним призначенням весняних звичаїв розбудити природу, довівши її до найбільшого розквіту. Гуцули на Юрія заквітчують ворота кецкою” з зелених гілок, яка зберігається аж до Купала, хорвати на Юрія розпочинають низку річних вогнів”, які завершуються купальським вогнищем [240, т.4, с.247; 248, с.56]. За допомогою деревця чи багаття маркувалися і детермінувалися основні етапи вегетативного циклу його початок і апогей” [1, с.617].
Загальновідомо, що головним святам передували вступні, метою яких було підготувати людей до святкування основного обряду. Первісно календарний рік усвідомлювався як два періоди теплий і холодний. За святом Юрія була закріплена ідея початку теплого сезону. Свети Георги лято носи, а свети Димитр зима” [112, с.106]. Починаючи від Юрія, усі весняні обряди, спрямовані на пробудження вегетативних сил природи, були провісниками головного апофеозного свята Купала, яке позначало кульмінацію теплого періоду. Для реконструкції структурно-семантичного тла юріївського свята можна застосувати порівняльно-типологічне зіставлення юріївського комплексу з обрядами весняного циклу, а також зимового, оскільки зі зміщенням весняного новоріччя на зимове елементи календарно-весняного циклу могли мігрувати у зимову обрядовість.
Особливості функціонування юріївського обряду позначені на специфіці юріївської пісні, яка теж позбавлена спеціальної приуроченості до дня Юрія: більшість юріївок” співали упродовж усієї весни. Свято Юрія не створювало пісенного цензу щодо інших різновидів веснянок у цей день співають різних пісень”, серед яких відомі веснянки Перепілонька”, Соловейко ранняя пташка”, купальська Посаджу я рожу” і т.п [Додаток А, 3, арк.260].
Жанрову контамінацію пісень календарно-обрядового циклу зауважив М.Костомаров, який механізм цього явища вбачав у цілісності календарно-пісенного комплексу: Не дивлячись на їх численність та різноманіття, пісні відзначаються єдністю та послідовністю. Вони у сукупності створюють ряд поетичних творів, з’єднаних один з другим як кільця ланцюжка. Ці пісні веснянки, петрівочні, чи петрівки, і купалові, чи купали” [119, с.58]. М.Гоголь і А.Кримський пропонували розглядати всі календарно-обрядові пісні як один цикл пісень культу” [57, с.360].
Причина контамінації жанрів полягає також у динамічності жанрової системи, яка з часом модифікується. Зміни у календарі (запровадження січневого літочислення на поч. XVIII ст.) призвели до жанрової міграції календарно-обрядових пісень весняного новоріччя у зимово-пісенний цикл. Ілюстрацією цього є весняні мотиви колядок. Показово, що хорватській і білоруській традиціям відома юріївська колядка” [260, с.118]. Окрім цього, з часом відсутність діючого юріївського обряду, який організовував текст, зберігав структурну цілісність обрядової пісні, призвела частково до реструктуризації юріївської пісні чи до міграції в інші жанри, зокрема у купальські, жнивні пісні. Осмислення жанрової специфіки юріївської пісні неможливе без врахування народного бачення її у системі календарно-пісенного циклу. Виконання юріївської пісні не обмежувалося певними часовими рамками. У зв’язку з цим чіткої різниці між веснянками і юріївськими піснями не було. Зрештою, термін веснянка” часто вживається як загальне визначення жанрових різновидів весняних пісень. Юріївські пісні, як і веснянки, виконувалися упродовж усієї весни, бо належали до одного специфічного жанру весна”. Жінки розповідають: Весна”, літо”, осінь” називались так тому, що кожна мала свій мотив: весна” один, літо” другий... А зимою різні пісні. Март, апрель, май весну” співали. Літо” співали по 28 августа. А там осінь”, поки бульбу покопають. Зимою були різні. Їх уже не називали зима” [10, кас.11]. Народна диференціація календарно-пісенних жанрів, в основі якої лежить теж принцип часової приуроченості, більш загальна, ніж наукова класифікація. Автор вважає доцільним відмовитися від вузько календарного принципу і застосувати функціонально-семантичний критерій як концептуальний підхід до порозуміння жанрового багатства юріївської пісні, її образної системи та ідейно-мотивного тонусу.
Юріївський пісенний цикл це складова весняної піраміди жанрових творів. Жанр весна” постає синкретичним явищем, яке не належить ні музикознавству, ні хореографії, ні усній словесності. Це явище надто самобутнє. Тому у поетиці цього словесного дійства наявні різні мікрожанри, які мають пряме відношення до народної риторики, народної прогностики, народного моління та ворожіння, шани предків і, звичайно ж, продовження життя.
Зважаючи на специфіку функціонування юріївського обряду та обрядової пісні, автор розглядатиме свято Юрія у контексті календарної обрядовості, а юріївську пісню, говорячи словами М.Костомарова, як кільце цілісного календарно-пісенного ланцюжка”. Юріївські пісні це календарно-обрядові пісенні тексти, приурочені до свята Юрія, що, втративши обрядово-супроводжувальну функцію, мігрували в інші жанри календарно-обрядового циклу, зберігши юріївські мотиви.
Викликає наукове зацікавлення географія поширення юріївської пісні. Вона доволі широко охоплює південно- і західнослов’янський ареал (Сербія, Хорватія, Білорусія). У межах України цей геофольклор” не представляє цільний масив, а виступає окремими острівцями” Буковина, Полісся тощо.
Методи дослідження. Мета і завдання дисертаційної роботи зумовили застосування комплексного підходу до об’єкта дослідження. Так, застосування структурного, типологічного, порівняльного, культурно-історичного, генетичного (за М.Драгомановим, ембріогенезису”) та естетичного методів дозволило реконструювати ембріональну форму уснословесного образу св. Юрія, простежити еволюцію його семантичних і формотворчих модифікацій та збагнути естетику народнопісенних і художніх образів.
Джерельною базою служать чисельні різножанрові тексти українського та слов’янського фольклору з погляду наявності у них жанрових трансформацій праюріївського ритуалу та календарно-обрядові пісні з образом св. Юрія. У дисертації використані архівні матеріали, що зберігаються у відділах рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Рильського НАН України, Львівської бібліотеки імені В.Стефаника НАН України, на кафедрі української фольклористики імені Ф.Колесси, у Львівській музичній академії імені М.Лисенка та у домашньому архіві к. філол. н. доц. І.Остапика.
Наукова новизна одержаних результатів:
здійснено спробу реконструкції дохристиянського праобразу св. Юрія-змієборця на різножанровому матеріалі усної словесності;
для відтворення генеалогії образу св. Юрія використано комплексний підхід із залученням усної словесності, етнографії, іконографії, агіографії, релігієзнавства та археології;
простежено еволюцію процесу образотворення Юрія на матеріалі усної словесності, зокрема обрядових пісень, та художньої літератури від міфологічного бачення образу до його естетичного переосмислення;
на основі функціонально-семантичного принципу осмислено специфіку юріївських пісень у жанровій системі календарно-обрядового комплексу, визначено властиві ознаки їх поетики.
Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає у тому, що на її основні положення можуть спиратися спеціалісти різних гуманітарних галузей (етнографи, фольклористи, культурологи, теологи). Поданий у дисертаційному дослідженні фактичний матеріал, загальні положення та висновки можуть бути використані у навчальних посібниках з усної словесності, історії культури, у лекційних курсах з усної словесності, поетики фольклору та української літератури. Методологію дослідження можна застосовувати при реконструкції інших явищ духовної культури, у дослідженнях пісенних жанрів календарно-обрядового циклу та при вибудові загальної методології уснословеснознавства.
Особистий внесок здобувача полягає у систематизації юріївського фольклору та у комплексному дослідженні генеалогії образотворення Юрія у площині міжсистемних зв’язків різних галузей духовної культури усної словесності, етнографії, іконографії та агіографічної літератури. На матеріалі календарно-обрядової поезії та художньої літератури простежено еволюцію творення образу від міфологічного бачення до його естетичного сприйняття. Здійснено спробу осмислення юріївських пісень у жанровій системі календарно-обрядової поезії та визначення властивих ознак поетики.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження оприлюднено на науковому семінарі кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси (2003 / 2004 р.) та наукових конференціях:
1. Міжнародній науковій конференції И ничєгожє бысть” 23-25 квітня 1999 р., Львів;
2. Міжвузівській науковій молодіжній конференції Міф і ритуал у традиційній та новітній культурі” 1 березня 2001 р., Київ;
3.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Вивчення святоюріївського комплексу дало змогу простежити специфічний взаємозв’язок ритуалу / міфології, мистецтва (уснословесного, іконографічного, агіографічно-літературного, художньо-літературного), християнської релігії і стверджувати безперервність духовної культури.
Міфологема протиборства світлого (теплого) і темного (холодного) сягає часів праіндоєвропейської спільноти. Проте у нашому дослідженні під час типологічного зіставлення різножанрових уснословесних трансформацій змієборчого міфу з іконографічними, агіографічними творами та елементами юріївської обрядовості виявлено коінцидентність (подібність) обрядодій з міфологемами інсценізовану боротьбу та одруження, що дозволило ствердити ритуальне вираження протиборчого міфу.
Ритуал відіграє важливу роль у формуванні людської культури, як зазначав В.Топоров, це передмистецтво”, синкретичний сплав зародкових форм різних видів творчості [209, с.24]. На юріївському фольклорно-обрядовому матеріалі можна простежити складний процес реалізації міфологічних уявлень, що мали ритуальний контекст, у народно-словесне мистецтво. Міфологеми протиборства та теогамії, як основні концепти архаїчного ритуалу, трансформувалися у різножанрові форми усної словесності (календарно-обрядові пісні, весняні ігрові пісні, казки, легенди, приказки тощо), реалізувавшись у мотивах змієборства та одруження героя з дівчиною, антагоністичних мотивах.
Релікти весняних обрядодій, зокрема юріївського обряду, (імітоване вбивство і воскресіння, боротьба календарно-обрядових символів, звичай палити діда”) представляють рудименти ритуального вираження протиборчого міфу. Ритуальне знищення старого” було властиве перехідному часу, тобто весняному новоріччю. Два міфологічні концепти (протиборство і теогамія) репрезентували ядро календарного міфу, суттю якого було відродження Всесвітньої гармонії у найбільш хаотичний, порубіжний час.
Юріївський фольклор (повір’я, приказки, обрядові пісні) підтверджує лімінальність юріївського свята як порубіжжя календарних років. Міфопоетичні домінанти обряду (знищення / відродження і теогамія) розкривають суть архаїчного ритуалу, яка полягала у відродженні нового через знищення віджитого і у продовженні Життя у теогамному зв’язку.
Поява міфологеми протиборства, очевидно, співвідносна з періодом землеробської діяльності та існуванням хліборобського календаря”, за яким рік ділився навпіл [64, т.1,с.168]. Світоглядні уявлення про зміну двох календарних циклів породили календарний міф про споконвічне протиборство двох стихій однієї божественної природи життя (тепла) і смерті (холоду). Такий антагонізм зберігся у пареміях (Зима літо з’їдає, хоч перед ним утікає”, У році два Юр’ї: один голодний, а другий холодний”), частково у юріївських піснях (мотиви відбирання ключів, спалення соломи), у колядках про трьох трубачів тощо [51, т.23,с.183; 194, с.53].
Відомості про два юріївські свята весняне й осіннє, що ділили рік навпіл, повір’я про двох Юріїв молодого і старого сконденсували давні уявлення про календарний рік як цілісну систему свят, що була підпорядкована пошануванню верховного божества, якого М.Костомаров назвав батьком природи” [123, с.200]. В уснословесних образах двох Юріїв відображені міфологічні уявлення про вікові періоди Х-божества, які співвідносилися з календарними циклами у природі.
Щорічне розігрування на межі календарних років (у час весняного новоріччя) обрядового дійства містично відтворювало основні концепти міфологічного світобачення про протиборство двох стихій життя і смерті, про смерть і відродження Х-божества у новій іпостасі. Як зазначав М.Костомаров: Єдинобожжя слов’ян незаперечне” [123, с.200]. У міфопоетичному світогляді поліфункціональне Х-божество було нероздільним від природи. Символом Всесвіту, циклічного круговороту у природі постає міфологічний змій-деміурґ, скручений у кільце. З часом у процесі еволюції світобачення чітко усвідомлюється дуалізм добра і зла, і універсальний деміурґ наче розщеплюється на дві іпостасі змія і героя (старого і молодого). Про це свідчить контамінація цих образів в усній словесності.
В основу творення герменевтичного образу Юрія-змієборця лягли міфологічні уявлення про двоєдину сутність Творця, батька природи”, дві іпостасі якого виражені такими параметрами як життя і смерть, молодість і старість та співвідносяться з двома періодами календарного року теплим (весна, літо) і холодним (осінь, зима). Міфологема протиборства характеризує порубіжний час, момент трансформації Х-божества з однієї подоби в іншу омолоджену. Ця міфологема була визначальним концептом саме весняного новоріччя.
Подібність обрядодій юріївського свята та жнивного обряду (качання по полі, завивання вінків, обхід хат), ті ж самі календарні символи, проте з віковими” змінами (Зелений Юрій (Куст) Ляля як ярі, молоді; дідух баба у жнива вже старі), повір’я про повернення з вирію навесні і відхід туди” восени, ритуальне маркування теплого періоду (весна осінь) ритуальним вогнем вказують на те, що у народній свідомості теплий” період сприймався як одне ціле, як час життєтворення” у природі. Таким чином, у контексті календарної обрядовості свято Юрія постає одним із найголовніших свят, що знаменувало весняне новоріччя і було початком теплого півріччя, а також звіщало прихід” у земні володіння божественного життєдавця.
Визначення семантики уснословесного образу Юрія на матеріалі різних жанрів виявило ряд міфологічних рис, а також допомогло з’ясувати семантично-функціональне значення календарного символу юріївського обряду Зеленого Юрія (Куста).
Зооморфні, орнітоморфні, фіто- та антропоморфні вияви календарно-обрядового символу як втілення міфологічного персонажа (Х-божества) дозволили простежити еволюцію міфологічних уявлень. Незважаючи на історичну видозміну календарно-обрядового символу, незмінною залишалася ідея весняно-новорічного ритуалу відновлення життя у природі.
В уснословесному образі св. Юрія проступають міфологічні риси Х-божества Життя, що еволюціонувало від зоо- орнітоморфних до антропоморфних втілень, постійно видозмінюючись і набуваючи амбівалентних семантично-функціональних ознак. Полісемантичність та багатоморфність уснословесного образу Юрія переконує, що у процесі еволюції він зростав” під впливом уявлень різних культурних епох, модифікуючись у синкретичні форми. Синтез амбівалентного Х-божества з християнським святим створив найбільш складну образну модель, що пульсує” в індивідуальному руслі усної словесності, агіографічної легенди та художньої літератури, професійного та народного живопису і скульптури.
Таким чином, намагання наблизити релігійну оповідь про св. Георгія до народного світогляду зберегло в агіографічній легенді суттєво важливу для давньої культури ідею торжества життя над смертю, весняного відродження Х-божества, значущість якої зумовила виняткову живучість міфологем протиборства і теогамії, їх трансформацію у мистецькі форми.
Християнство, що торкнулося не лише слов’янського ареалу, спричинилося до утворення синкретичного образу Юрія, який резонував у кожній культурі по-різному. Незважаючи на глобальний світовий контекст, процес засвоєння, офольклорення образу християнського святого у межах різних уснословесних традицій мав індивідуальний характер. Так, в усній словесності українців образ Юрія поетичний, у грузинській та білоруській традиціях він тяжіє до епічності. В українському живописі традиційний образ Юрія на білому коні, а зелений колір коня віщував голод. А у хорватській уснословесній творчості усталений образ Юрія саме на зеленому коні, що символізував достаток, темна ж масть коня віщувала голод і неврожай [112, с.154]. Ці слов’янські повір’я мають індоєвропейський контекст, оскільки перегукуються з давньоіранським міфом, за яким щороку відбувається двобій між божествами у вигляді коней білого і чорного. Таким чином, функція образу визначається не лише типологічними ознаками, а місцем і значенням у національній культурі (усній словесності, художній літературі). У залежності від цього один і той самий образ у різних етнокультурах має суттєво інше семантично-функціональне навантаження.
Народнопоетичний Юрій” у художній літературі не такий ефектний, як Різдво, Купала, проте це не менш виразне явище, якому властиві певні закономірності. Художня естетизація Юрія”, різні ідейно-тематичні відтінки його вираження творять нові, унікальні художні модифікації. У процесі еволюції духовної культури елементи її різних структур, зокрема усної і писемної словесності, взаємодіють, деформуючись видозмінюються, утворюючи синкретичні структури. Архетипи міфологічного світогляду реалізуються у процесі формотворення в уснословесні образи, що з часом, модифікуючись, викристалізовують більш складні художні моделі. За визначенням О.Хмельовського, образотворення один із способів формування та існування духовної культури як феномену, оскільки, втративши свої архетипи, вона приречена на смерть [226, с.39]. Тож можна констатувати, що явище образотворення Юрія” в українській культурі триває, набуваючи оригінально художніх форм вираження.
Щодо етноестетичної функції цього синкретичного образу, то варто відзначити, що в етнокультурі українців св. Юрій один із найпопулярніших святих, захисник української нації, образ Юрія переріс у символ торжества добра над злом.
На основі порівняльного вивчення юріївського обряду можна стверджувати загальнослов’янський ареал свята. У вужчому контексті свято Юрія має загальнонаціональний характер, хоч спостерігаються окремі риси регіональні та локальні особливості, що зумовлені географічним положенням місцевості та видом господарської діяльності. Так, елементи обрядової системи у різних місцевостях варіюються (у гірських регіонах України юріївський комплекс пов’язаний з тваринництвом, на рівнинній території обряд землеробського характеру), проте зберігається спільне семантично-функціональне значення забезпечити родючість.
Варто відзначити соціодетерміновану функцію юріївського обряду, оскільки у ньому брали участь юнаки і дівчата, що досягли шлюбного віку.
У релігійному плані потрібно наголосити на двох аспектах. По-перше, міфологічні уявлення про протиборство були настільки ідейно важливими, що зуміли проникнути у християнську релігію (агіографічну легенду). По-друге, відносний монотеїзм, ідея тріумфу життя над смертю вказували на найбільш зрілий рівень дохристиянської культури і її готовність до сприйняття, як бачимо, до певної міри ідеологічно сумісної релігії.
Архаїчність реліктів юріївського обряду вказує на те, що обрядові пісні не менш давні, ніж сам обряд, а юріївська пісня умовна термінологічна одиниця сучасної жанрової системи. Офіційний християнський календар з поділом на місяці та одноденні свята (свято Юрія) не відображає реальної структури слов’янського народного календаря (поділу на два основні сезони, а згодом чотири пори року). Відповідно й наукова жанрова система не цілком відповідає народній диференціації пісенних циклів. У зв’язку з цим неможливо вивчати юріївські пісні лише у синхронній площині, у межах сучасної жанрової системи календарно-обрядових пісень, керуючись вузько календарним принципом приуроченості. Необхідно враховувати діахронний рівень історичної еволюції юріївського циклу.
Подібність мотивів юріївської пісні з колядками про св. Юрія, із царинними піснями та з весняними ігровими, у яких як і у юріївських піснях збереглися у трансформованому вигляді міфологеми протиборства і теогамії, переконує у первісній цілісності обрядового циклу весняних пісень, що був лише умовно обмежений у функціонуванні (весна Купала). У зв’язку з певними чинниками (християнським календарем, втратою цілісності юріївського обряду, часовою лабільністю” весняної обрядовості) весняний цикл пісень реструктурувався, втративши цілісність, і лише незначна частина весняно-пісенного циклу закріпилася за християнським святом Юрія.
На підставі досягнутих результатів хочемо наголосити:
на основі порівняльного вивчення юріївського обряду з рудиментарними формами весняних обрядів та з юріївським обрядовим дійством інших народів вдалося реконструювати структурне ядро обряду інсценізацію смерті і воскресіння календарного символу та його одруження;
типологічний аналіз мотиву змієборства та мотиву одруження зі змієм у різних знакових системах іконографії, агіографічній літературі, уснословесному мистецтві (календарно-обрядових піснях, весняних ігрових піснях, казках, зооморфічній легенді), а також у структурі юріївського обряду дозволив ствердити їх міфологічно-ритуальний контекст;
юріївський обряд це з часом модифікований архаїчний ритуал, що співвідносився з весняним новоріччям, міфологічними концептами якого були протиборство старого і нового років та творення життя, гармонії;
зоо-, орнітомофність, фіто-, антропоморфність календарно-обрядового символу як втілення Х-божества дозволили простежити еволюцію міфологічних уявлень, що лягли в основу юріївського обряду;
уснословесний образ Юрія унікальний в українській етнокультурі, зокрема словесності, оскільки репрезентує співіснування міфологічного світогляду і християнської релігії;
юріївська пісня відносно сучасна жанрова одиниця, що диференційована за ознакою зв’язку з юріївським обрядом, самі ж пісні представляють архаїчний пласт календарно-обрядової поезії, що у процесі історичної еволюції видозмінився;
юріївська поезія це невеликий уламок” колись цілісного весняно-пісенного циклу, що включав еротичні пісні, царинні та пісні, з якими обходили хати;
історичні фактори (християнський календар, зимове літочислення, втрата цілісності обряду) реструктурували весняно-пісенний цикл, зумовивши міграцію обрядових пісень в інші пісні жанрової системи колядки, жнивні, весільні тощо;
на сьогодні юріївські пісні характеризує амплітуда згасання”;
специфіка поетики юріївської пісні у її автологічності і тяжінні до емоційно-смислового типу образності;
у юріївській пісні образ Юрія розчиняється” серед природи, сублімує у світ флори, виконує функцію батька природи”;
в українській літературі існує певна тенденція художнього образотворення від рецепції юріївської обрядовості та олітературення уснословесного образу Юрія до символізації у поезії;
естетизація Юрія”, різні ідейно-тематичні відтінки його вираження у вітчизняній та діаспорній літературі творять нові, унікальні художні модифікації;
художня література зображає синкретичний образ Юрія, що увібрав міфологічні ознаки та риси християнського святого, з чітко видимою міфологічною домінантою;
сугестивна лірика, спрямована на певний етнодосвід, збуджує асоціативний образ Юрія. Такий асоціативний тип образності у поезії можна було б назвати найвищим ступенем естетико-художнього відтворення уснословесного образу.
В естетичному аспекті юріївське свято це не тільки ще один фрагмент календарно-річних дійств, а важливе загальнокультурне явище. Визначення семантики юріївського обряду допомогло викристалізувати глибоко філософську ідею свята апофеоз життя, молодості і любові, утвердження вічності життя. Про юріївське свято можна було б сказати словами М.Бахтіна: Це було справжнє свято часу, свято становлення, змін і оновлень. Воно було вороже будь-якому увічненню, завершенню й кінцю. Воно дивилося у майбутнє, яке ніколи не завершується...” [15, с.10].
Реконструкція з поодиноких фрагментів дохристиянського прототипу св. Юрія у широкому контексті української та загальнослов’янської духовної культури, на нашу думку, поширила уявлення про українську міфологію, зокрема про її Єдинобога Бога природи, і тим самим дала змогу якоюсь мірою реставрувати частину слов’янської праїсторії з її натурфілософією. У цьому полягає наукове значення дисертаційного дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Агапкина Т. Мифопоетические основы славянского народного календаря. Весенне-летний цикл (Традиционная духовная культура славян. Современные исследования). М.: Индрик, 2002. 816 с.
Андрієвський О. Бібліографія літератури українського фольклору. К., 1930. 823 с.
Аничков Е. Весенняя обрядовая песня на Западе и у славян. От обряда к песне // Сборник отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук. Спб.: Типография императорской Академии наук, 1903. 392с.
Аничков Е. Язичество и Древняя Русь. Спб.: Типография Стасюлевича, 1914. 386 с.
Антонич Б.-І. Поезії. К.: Радянський письменник, 1989. 454 с.
Апдайк Дж. Кентавр. М.: Правда, 1990. 624 с.
Архів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського (ІМФЕ).
Архів кафедри української фольклористики імені Ф. Колесси.
Архів проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології при Львівській державній музичній академії імені М. Лисенка (ПНДЛМЕ при ВДМА імені М. Лисенка).
Архів (домашній) кандидата філологічних наук, доцента І.Остапика.
Афанасьев А. Зооморфические божества у славян: птица, конь, бык, корова, змея и волк // Отечественные записки. 1852. Т.LXXX (№1). С.124; (№2). С. 95-118.
Афанасьев А. Поэтическое воззрение славян на природу. М.: Изд-во К. Солдатенкова, 1866. Т.1. 800 с.; 1868. Т.2. 784 с.; 1869. Т.3. 840 с.
Багдановіч А. Перажыткі старажытнага светасузірания у беларусау. Этнаграфічны нарыс. М.: Рэпрынтае выданне Беларусь”, 1995. 186 с.
Барвінський О. Історія української літератури. Л.: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1920. Ч.1. 374 с.; 1921. Ч.ІІ. 428 с.
Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренесанса. М.: Худож. лит., 1990. 543 с.
Беларуская вусна-паэтычная творчасць: Падруч. для філал. спец. ВНУ / К. Кабашнікау, А. Фядосік, А. Ліс і інш. М.: Выш. шк., 1988. 415с.
Беларускі фальклор у сучасных запісах. Традыцыйныя жанры. Мінская вобласць / Уклад. В. Ліцвінка. М.: Універсітэцкае”, 1995. 479 с.
Беларускія народныя казкі. М.: Дзержаунае выдавецтво БССР, 1962. 325 с.
Беньковский И. Суд св. Юрия (Из народных уст). Киевская старина, 1902. Т. VI. С. 163-165.
Березовський І. Фольклорний жанр // Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін. К.: Українська Радянська Енциклопедія” ім. М. Бажана, 1990. Т.2. С. 193-194.
Бессонова С. Скифские погребенные комплексы как источник для реконструкции идеологических представлений // Обряды и верования древнего селения Украины. Сборник научных трудов. К.: Наукова думка, 1990. С.1740.
Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. К.: Либідь, 1998. 408 с.
Български народни песни / Събрани от брати Миладинови. С.: Наука и изкуство, 1981. 538 с.
Богатырев П. Вопросы теории народного искусства. М.: Издательство, 1971. 544 с.
БогоразТан В. Миф об умирающем и воскресающем звере // Художественный фольклор. 1926. Т.1. C.6776.
Богославень. Духовна поезія західноукраїнських авторів. Т.: Бібліотека журналу Тернопіль” і газети Русалка Дністрова”, 1994. 513с.
Болабольченко А. Гнат Хоткевич. Біографічні нариси. К.: Літопис, 1996. 272 с.
Борев Ю. Основные эстетические категории. М.: Высшая школа, 1960. 444 с.
Брайчевський М. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1988. 260 с.
Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К.: Довіра, 1992. 414 с.
Буслаев О. Историческая христоматия церковно-славянскаго и древне-русскаго языковъ. Учебныя руководства для военно-учебных заведений. М.: Университетская типография, 1861. 1632 с.
Василькевич Г. Змієборство св. Юрія: проблема співіснування двох культур // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. К.: Київський університет, 2000. Вип. 7. С. 28-36.
Василькевич Г. Українська інтрига: св. Юрій в інтерпретації науковців // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. К.: Київський університет, 2001. Вип. 11. С. 166-177.
Василькевич Г. Свято Юрія: теза, антитеза чи синтез?.. // Народознавчі зошити. Л.: Інститут народознавства НАН України, 2003. №1-2. С.55-59.
Василькевич Г. Святий Юрій: християнська традиція чи українська давність? // Вісник Львівського університету. Л.: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. Вип. 31. С.103-113.
Велецкая Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов.М.: Наука, 1978. 239 с.
Вернгржиновский П. Языческий обычай в Брацлавщине Гоныты Шуляка” // Киевская старина. Л., 1896. Т.50. С.290-309.
Веселовский А. Разыскания в области русских народных стихов. Св. Георгий в легенде, песне и обряде // Сб. отд. Рус. Яз. и словесности Рос. Акад. Наук. М., 1881. Т.XXI. №2. С.1-160.
Вилинбахов Г., Вилинбахова Т. Святой Георгий Победоносец. Спб.: Искусство СПБ, 1995. 159 с.
Виноградова Л. Фольклор как источник для реконструкции древней славянской духовной культуры // Славянский и балканский фольклор. Реконструкция древней славянской культуры: источники и методы. М.: Наука, 1989. С.101-122.
Виноградова Л., Толстая С. К проблеме идентификации и сравнения персонажей славянской мифологии // Славянский и балканский фольклор: Верования. Текст. Ритуал. М.: Наука. 1994. C.16-44.
Виноградова Л. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян: Генезис и типология колядования. М.: Наука, 1982. 256 с.
Возняк М. З романтичного періоду фольклорних зайнять Якова Головацького // У століття Зорі” М. Шашкевича (1834-1934). Нові розшуки про діяльність його гуртка. Л.: Богословське наукове товариство, 1935. Ч.1. С.73-123.
Волицька І. Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат кінця ХІХ поч. ХХ. ст. К.: Наукова думка, 1992. 137с.
Воропай О. Звичаї нашого народу. К.: Оберіг, 1993. 590 с.
Гаврилюк Е. Хаос, Танатос і Ерос у символіці обрядів переходу // Студії з інтегральної культурології.I.Thanatos. Л.: Інститут народознавства НАН України. 1996. С.63-70.
Гаївки / Зібр. В. Гнатюк // Етнографічний збірник. Л.: НТШ, 1907. Т.XI. 252с.; 1909. Т.XII. 248 с.
Галицькі народні казки / Зібр. О. Роздольський // Етнографічний збірник. Л.: НТШ, 1899. Т.VII. 168 с.
Галицько-руські народні легенди / Зібр. В. Гнатюк // Етнографічний збірник. Л.: НТШ, 1902. Т.XII. 215с.; Т.XIII. 287 с
Галицько-руські народні пісні з мельодіями, зібрані у с. Ходовичах / Зібр. І. Колесса // Етнографічний збірник. Л.: НТШ, 1902. Т. ХІ. 303с.
Галицько-руські народні приповідки / Зібр., упорядк. І.Франко // Етнографічний збірник. Л.: НТШ, 19011905. Т.16. 612с.; 1907. Т.23. 300с.; 1909. Т.27. 300 с.
Георгий // Мифы народов мира. Энцыклопедия: В 2 т. / Под ред. С.Токарева М.: Советская Энциклопедия. Т. 1. 1987. С.273-277.
Георгий // Христианство. Энциклопедический словарь: В 2т. / Под ред. Ф. Брокгауза, И. Ефрона. М.: Научное издательство Большая Российская энциклопедия”, 1993. Т.1. С.406-407.
Георгиево мучение // Н. Тихонравов. Памятники отреченной русской литературы. Спб.: Типография Товарищества Общественная Польза”, 1863. Т.1. С.100-111.
Гнат Хоткевич. Спогади. Статті. Світлини / Упоряд. Анатолій Болабольченко, Галина Хоткевич. К.: УКСП Кобза”, 1994. 165 с.
Гнатюк В. Нарис української міфології. Л.: Інститут народознавства НАН України, 2000. 263 с.
Гоголь Н. Полное собрание сочинений в 14т. М.: Академия Наук СССР, 1940. Т.10. 540 с.
Голан А. Миф и символ. М.: Русслит, 1993. 375 с.
Головацкий Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси: В 3ч. М.: Университетская типография, 1878. Ч.1. 388 с.; Ч.2. 841 с.; Ч.3. 523 с.
Головацкий Я. Очерк старословянского баснословия или мифологии. Л.: Ставропигийский институт, 1860. 105 с.
Горлач Л. Слов’янський острів: Іст. роман. К.: Рад. письменник, 1986. 238 с.
Грица С., Дей О. Принципи класифікації і наукового видання української словесно-музичної народної творчості на сучасному етапі. К.: Наукова думка, 1968. 37 с.
Грицюта М. М.Коцюбинський і народна творчість. К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. 55 с.
Грушевський М. Історія української літератури: В 6т. К.: Либідь, 1993. Т.1. 392 с.
Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження / Під ред. Ю. Гошка. К.: Наукова думка, 1987. 465 с.
Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Л.: Вежа, 1997. 296 с.
Давидюк В. Українська міфологічна легенда. Л.: Світ, 1991. 176с.
Дей О. Поетика української народної пісні. К.: Наукова думка, 1978. 251 с.
Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору // Вісник Львівського університету. Серія філологічн