СУЧАСНИЙ ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР: СЕМАНТИЧНИЙ, СТРУКТУРНИЙ, ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КУЛИНИЧ СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ

УДК 398.20

СУЧАСНИЙ ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР:

СЕМАНТИЧНИЙ, СТРУКТУРНИЙ, ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ

10.01.07 фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор Копаниця Любов Миколаївна

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ І. СУЧАСНИЙ ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР У НАУКОВИХ ДЕФІНІЦІЯХ ТА СТУДІЯХ
1.1.Зміст, об’єм і межі понять дитячий фольклор”, сучасний дитячий фольклор”................................................................................................... .... .9
1.2.Специфіка сучасного дитячого фольклору, проблеми класифікації........... 27
РОЗДІЛ ІІ. ЛОГІКА ТА МЕХАНІЗМИ ТВОРЕННЯ СУЧАСНОГО ДИТЯЧОГО ФОЛЬКЛОРУ
2.1. Парадоксальність сучасної дитячої логіки................................................... 38
2.2 Символізація конфлікту, агресії та страху в страшних історіях” дітей як психологічний і культурний архетип............................................................... .48
РОЗДІЛ ІІІ. ПОЕТИКА ЖАНРІВ СУЧАСНОЇ ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ
3.1. Концепти, мотиви та образи страшного” фольклору дітей ...................... 59
3.2. Парапародійні, пародійні, пародичні форми усної дитячої традиції................................................................................................................... .70
3.3. Просторові координати символічної системи дитячого фольклору...........86
3.4. Символіка кольору а усній дитячій культурі...............................................106
3.5. Ігрова модель в жанрах викликання”, ворожіння” та
її функціональні особливості.................................................................117
3.6.Семантика глузду та безглуздості в структурі дитячих лічилок.................131
ВИСНОВКИ......................................................................................................148
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................156
ДОДАТКИ.............................................................................................................169

ВСТУП
Український дитячий фольклор з погляду взаємодії усної творчості дитинства і фольклору дорослих, шляхів виникнення і розвитку його жанрів, способів трансляції культурної традиції на поетику дитячого віку явище не тільки творчо багате, а й неодномірне та неоднозначне. Тією чи іншою мірою дитячий фольклор ставав об’єктом уваги збирачів, науковців протягом ХІХ та ХХ ст. Наукове дослідження дитячого фольклору провадилося не так активно, як його збирання та публікація. Увага до нього пояснювалась різними причинами, проте визначення його як унікального феномена дитячої субкультури почалось досить пізно. Сучасний підхід до вивчення багатоманітності дитячого фольклору знаходимо у працях українських (Л.Дунаєвської, Г.Довженок, Ф.Кейди, К.Луганської, О.Бріциної, В.Семерянського, Й.Федаса, П.Чемериського та ін.) та зарубіжних фольклористів (М.Чередникової, М.Осориної, С.Лойтер, М.Бєлоусова, С.Тихомирова, М.Мухлиніна, О.Трикової). Однак дитячий фольклор достатньою мірою не введено у сучасний вітчизняний науковий контекст, його осмислення залишається переважно традиційним.
Втім, у сучасному фольклорному репертуарі дітей присутні твори як історично усталених жанрів усної народної творчості, так і відносно нові нетрадиційні (страшилки”, страшні історії”, оповідання про викликання”, переробки-пародії, текстографічні загадки, дівочі альбоми-анкети, жахливі” віршики, ігри в країни-мрії), що складають палітру сучасної дитячої традиції.
У наш час селянська культура з її традиціями, звичаями, обрядами, стійким общинним устроєм на очах одного покоління надзвичайно швидкими темпами відходить у минуле. Ігрова поведінка, побут, напрямки зацікавленості сільських і міських дітей помітно зближуються. Природно, що в таких умовах змінюються і процеси передачі культурної спадщини. Отже, дослідження процесу створення фольклорної образності, формування історичної поетики та ігрової поетики дитячого фольклору, таким чином, зачіпає, з одного боку, проблему типологічної спадкоємності та типологічної повторюваності, а з іншого питання виконавства у дитячому фольклорі у світлі теорії інформації. Ось чому в парадигмі дитячої традиції особливого значення набувають семантика художньої форми, моделюючі властивості загальних знакових топосів, жанрів і власне структура фольклорного мислення, де закладені всі передумови поетичної перспективи усної культури.
Актуальність дослідження зумовлена насамперед відкриттям з 80-их рр. ХХ ст. міського дитячого фольклору, який тільки до певної міри є аналогом селянського фольклору, але загалом постає унікальним явищем, призначеним розкрити самостійність дитячої субкультури як особливого світу дитячого соціуму, законів дитячої традиції.
Необхідність дослідження продиктована також відсутністю в українській фольклористиці концепції сучасного дитячого фольклору, невизначеністю категорії жанру і пов’язаними з цим термінологічними проблемами, які з різних причин до недавнього часу знаходились за межами наукового знання. Одне, причиною цього стала інерція дослідницької думки, де уявлення про дитячий фольклор та етнографію обмежувалось рамками селянської традиції, інше зумовлене свідомим замовчуванням та цензурною чисткою текстів і цілих жанрів усної дитячої творчості.
Особливість дисертації виявляється у тому, що в ній уперше в українській фольклористиці досліджується жанровий масив сучасної усної дитячої творчості, який активно функціонує у різновікових групах сучасних дошкільнят і школярів, визначається концептуалізація, методологічно нове обґрунтування специфіки поняття сучасний дитячий фольклор”.
Зв’язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано на кафедрі фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Праця узгоджена з планами кафедри, відповідає науковим засадам теорії і практики вивчення фольклорних жанрів, зокрема сучасного дитячого фольклору.
Об’єктом дослідження є наративні тексти сучасного дитячого фольклору (страшилки”, страшні оповідання”, пародійні тексти), текстографічні загадки, магічні” викликання, лічилки, ігри в країну-мрію, що побутують серед сучасних дітей дошкільного і шкільного віку. У дисертації використано матеріал з українських та російських періодичних видань (Барвінок”, Комсомольская правда в Украине”, Педагогика”, Живая старина”), а також окремих дитячих видань. Основну частину текстів (близько 1500 одиниць) зібрано автором дисертації протягом 2000 2005 років методом польових записів на території Київської, Кіровоградської, Черкаської, Полтавської області, а також міста Москви та Раменського району Московської області, більшість яких вводиться в науковий обіг уперше.
Предметом дослідження став структурний, семантичний та функціональний аспекти вивчення сучасних жанрів усної дитячої традиції, які через сюжетно-мотивну парадигму, міфологічну, архетипну основу наративу доводять існування феномену дитячої субкультури як структурованої складової українського фольклору.
Основна мета дослідження полягає в тому, щоб дослідити спектр різноманітних жанрів сучасного дитячого фольклору в контексті фактів традиційної культури, проаналізувати сучасні жанри традиційного дитячого фольклору як систему на сюжетному, мотиваційному, поетичному рівнях. Цілісність сучасного дитячого фольклору виявляється через генетичні, типологічні та естетичні зв’язки, які детермінуються в синхронічному та діахронічному прочитанні. Відповідно до сформульованої мети пропонованого дослідження визначається ряд завдань:
· виходячи із нових у фольклористиці та етнографії методологічних принципів в інтерпретації поняття фольклор”, беручи до уваги розширення фольклорного поля, запропонувати сучасну характеристику змісту, об’єму та меж термінів дитячий фольклор», ”сучасний дитячий фольклор”;
· визначити науково вивірені методологічні засади дослідження дитячого фольклору та апробувати методичні принципи і прийоми структурного вивчення жанрів традиційного дитячого фольклору;
· структурувати наративні жанри сучасного дитячого фольклору;
· окреслити генетичні витоки жанрів, прослідкувати етапи їх еволюційного процесу, виявити хронологічні й семантичні нашарування, тим самим довести мобільність творчого мислення дітей;
· прослідкувати процес створення фольклорної образності, історичної поетики дитячого фольклору;
· з’ясувати вплив і прояви міфологічно-ігрової культурної традиції на певні рівні художньої структури сучасного дитячого фольклору, встановити статус міфологічної основи сюжетів та мотивів, жанрів дитячої усної культури;
· охарактеризувати спосіб об’єктивації сакрального в усній дитячій традиції та його основні моменти.
Теоретико-методологічним підґрунтям дисертації стали концепції українських та зарубіжних учених В.Бойка, Г.Довженок, Л.Дунаєвської, О.Таланчук, М.Причепія, В.Анікіна, Л.Виготського, Г.Виноградова, О.Капиці, В.Проппа, О.Трикової, Є.Мелетинського, М.Чередникової, С.Лойтер, М.Осориної, М.Гайдеггера, Ж.-Ж.Піаже, З. Фройда, К.- Г.Юнга.
Досягнення поставленої в роботі мети при вирішенні конкретних завдань зумовило застосування історико-генетичного, герменевтичного, психолого-генетичного, структурно-семантичного та функціонального методів. Застосування історико-генетичного методу передбачає зіставлення фольклорних явищ у рамках одного жанру в контексті ендогенних процесів розвитку суспільства, герменевтичний метод визначив принципи текстологічного дослідження текстів, психолого-генетичний виявив природу виникнення і створення оригінального життєвого світу” дитини, структурно-семантичний метод залучався для вивчення жанрових особливостей сучасного дитячого фольклору, функціональний метод окреслив практичне і прагматичне призначення найбільш поширених жанрів сучасної усної традиції.
Наукова новизна дослідження полягає як у виборі теми, так і у підходах до її опрацювання: вперше в українській фольклористиці пропонується комплексне дослідженням дитячої субкультури в контексті фактів традиційної культури та дитячої психології і доводиться, що специфічною ознакою становлення і функціонування сучасного дитячого фольклору є його цілісність, синкретизм та поліфункціональність, але, в той же час, і тісний зв’язок з традиційним дитячим фольклором. Цей висновок обґрунтовано і визначено низкою конкретних теоретичних положень, зокрема:
· уперше в одному дослідженні проаналізовані сфери сучасного дитячого життя, які з різних причин до недавнього часу знаходились за межею наукового знання;
· уточнено і визначено зміст поняття сучасний дитячий фольклор”, виявлено особливості його становлення та функціонування в контексті дитячої вікової диференціації;
· запропоновано концептуалізацію, методологічно нове обґрунтування специфіки сучасного дитячого фольклору;
· конкретизовано жанрову класифікацію найбільш поширених в українському сучасному дитячому фольклорі вербальних та вербальнографічних зразків усної дитячої творчості;
· дістало дальшого розвитку положення про символізацію конфлікту, агресії та страху в контексті архетипів колективного несвідомого, де визначається оригінальність дитячого мислення і його природна спрямованість до уснотворення шляхом колективного переживання страху.
Теоретичне значення дисертації. Досліджений фактографічний та польовий матеріал сучасного дитячого фольклору, одержані результати та висновки запропонованого дослідження відкривають нові можливості у вивченні теорії сучасного фольклору та історії фольклористики на сучасному етапі, зокрема в галузі дитячого фольклору. Структурно-семантичний та поетичний аспекти розгляду дитячих наративів доповнили номінативний ряд українського фольклору, ввели нові категорії та означення, з’ясували способи і методи осягнення дійсності засобами створення неповторного життєвого світу” дитини. Матеріали дослідження, його висновки, зібрані зразки усної дитячої традиції сприятимуть подальшій розробці цілісної концепції функціонування жанрів дитячого фольклору, запровадженню більш об’єктивних, наукових, критеріїв їх диференціації, розумінню поширення дифузних явищ та їхньої ролі в жанроутворенні, усвідомленні української дитячої традиції як цілісного етнокультурного явища і його тісного семантичного, структурного, функціонального зв’язку із традиціями світового дитячого фольклору.
Практичне значення одержаних результатів полягає в уточненні методологічних засад, важливих для подальших студій над зібраними зразками сучасної усної дитячої творчості та істотно поглиблює уявлення про розвиток сучасної фольклористичної науки у питанні дослідження дитячого фольклору і спростовує ряд усталених стереотипів та помилкових уявлень про нього як сталу, інертну систему. Опрацьований матеріал може бути використаний в науково-методичних посібниках, підручниках з фольклористики, при розробці лекційних та спеціальних курсів, в педагогічно-виховній та навчальній діяльності.
Апробація основних положень дисертації. Дисертація обговорена на кафедрі фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Апробація роботи проводилась на Міжнародній науковій конференції Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (14 квітня 2004 р.), науково-прогностичній конференції Людина проект світу і смислу: життєтворчі орієнтири для освіти XXІ століття” (До 80-річчя з дня народження члена-кореспондента НАН України, доктора філософських наук, професора Л.В. Сохань) (26 листопада 2004 р.); на щорічних (2002р., 2003р., 2004р.) науково-практичних конференціях в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у чотирьох опублікованих працях авторах, які розміщено у фахових наукових збірниках, рекомендованих ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Комплексне дослідження проблем увизначенні зміту, об’єму і меж понять дитячий фольклор”.сучасний дитячий фольклор”, їх специфіки та класифікації привело до наступних висновків. Осмислення поняття сучасний дитячий фольклор” як самостійного, неоднорідного явища народної культури вимагає усвідомлення його специфіки, для виявлення якої недостатньо дослідження дитячого фольклору в руслі народної традиції та народної педагогіки; необхідна однакова увага до всіх номінацій у словосполученні сучасний дитячий фольклор”, а відтак і явищ, всіх контекстів його функціонування. Адже фольклор це насамперед фольклор, він належить культурі традиції, в основі якої наступність і типологічна повторюваність. Сучасна дитяча традиція різні жанри і види, що активно побутують серед дошкільнят та дітей приблизно до 13-14 років. Дослідження такого пласту дитячої субкультури ґрунтується на матеріалі, який введений в науковий обіг з 80-90-их років ХХ ст. Він репрезентує сучасну дитячу традицію, семантичним ядром якої є образ, що здатний передати найперше афективний стан психіки дитини та її творчий потенціал. Цей образ як відбиття, вираження певного уявлення за своєю природою інтегральний. Скажімо, у психології стверджується: те, що випливає на поверхню нашої свідомості із того, що глибше свідомості, уже з самого початку своєї появи є складним і багатогранним синтезом (А.Ухтомський). У свою чергу, всякий інтегральний образ є продуктом пережитої культурної домінанти. Це багато в чому пояснює живучість психологічних архетипів, проблема яких завдяки роботам К.Г.Юнга привернула увагу мистецтвознавців та культурологів ХХ ст. Досягнуто завдання дослідження виявити в наративних текстах, в розвитку дитини ту домінанту, що стає психологічним джерелом дитячого уснотворення. Такою домінантою в свідомості дитини стає страх, страх смерті, боязнь (М.Гайдеггер) та гра як найхарактерніший контекст функціонування дитячого фольклору взагалі.
Аналіз різних жанрів сучасного дитячого фольклору демонструє, що силою того, як у творах дитячої традиції на зміну одній домінанті приходить інша, план вираження наступного ступеня втрачає своє утилітарне значення і знаходить при цьому зовсім інші внутрішні якості. З урахуванням цього емоційне переживання первинного досвіду змінюється переживанням творчого самовираження, яке із зміною віку дитини може набувати гумористичного, пародійного ефекту.
З погляду походження, вікового призначення, естетичної установки та ефекту емоційного впливу, особливостей побутування та виконання сучасного дитячого фольклору”, ми можемо розглядати його як масив стабільних текстів активної дитячої традиції, що побутує переважно серед мешканців міста і становить багатоскладову галузь дитячої вербальної творчості, фольклорної писемності, яка характеризується наявністю варіантів і стереотипів, що є основою її самореалізації та самоствердження і має важливе значення в регулюванні ігрової та комунікативної діяльності дітей.
Поставлені в дисертації завдання завдання визначили вибудову ієрархії характерних ознак творів сучасного дитячого фольклору і визначення універсальних параметрів, за якими можна буде класифікувати матеріал і адекватно його описати. Перший це типологічна тяглість і типологічна повторюваність, досвід багатьох попередніх поколінь, що повторюється, трансформується в ігрових формах поведінки і творчості дитини. Другий функціонування та побутування жанрів усної культури дитинства та виконавство. Фольклорне знання дитини у дитячому фольклорі визначається не її пам’яттю, а різноманітними формами ігрової активності дитини. Дитячий фольклор через те не має моножанрів, які вимагають особливої епічної пам’яті. Досвід дисертанта показує, що серед дітей надзвичайно рідко зустрічається дитина з великим репертуаром. Третій параметр пов’язаний із тим, що сучасному дитячому фольклору властива обумовленість зміни одних специфічно вікових форм фольклору іншими.
У дисертації проблема класифікації дитячого фольклору визначалася в двох аспектах визначення меж поняття і виділення системи жанрів і жанрових різновидів.
В процесі вивчення сучасної дитячої субкультури в контексті народної традиції, матеріал з дитячого фольклору дозволив прийняти низку критеріїв його аналізу: функціональне призначення, побутування і виконання творів, міра вияву ігрового начала, особливості художнього відтворення дійсності цілою системою стабільних текстів, які загалом правомірно назвати найважливішими засобами формування, збереження і трансляції картини світу в дитячій традиції.
Доведено, що зовні спокійний ранній шкільний вік, з одного боку, стає акумулятором суперечливих тенденцій і конфліктів, суть яких, як свідчать спостереження і матеріали польових досліджень автора, визначається невідповідністю між усвідомленням дитиною своєї дорослості, яку вона отримує від світу старших, а з іншого тим ступенем довіри і свободи, який зобов‘язана отримати дитина. Отже, центральний конфлікт раннього шкільного віку проблема між відповідальністю і довірою, регламентованістю і свободою, що нав’язані ззовні, а довіра і свобода є внутрішніми рушійними силами. Безсвідомо дитина вимагає плати за свою регламентованість і єдиною її формою вважає вільне виявлення своїх спрямувань, право на довіру з боку старших. Як і будь-який внутрішній психологічний конфлікт, ця суперечність між регламентованістю і свободою вивільнює у свідомості дитини не осягнені розумом механізми і символи, що складають струнку і логічну систему спонтанного осмислення оточення, модель світу”, засіб пізнання його і звідси дитячий усний міф” (визначення М.Чередникової).
Однак звертання до міфу як вербального тексту, що широко побутує в дитячому середовищі, дозволяє виявити світоглядну основу, систему уявлень, що відповідає міфологічному мисленню дитини дошкільного віку. За немудрим інвентарем дитячої міфології психологічні константи, емоційні переживання предметів, що створюють в уяві дитини пластичні образи, які являють собою, за К. Юнгом, психічну енергію і знаходять опору в колективному безсвідомому”. З такої точки зору, усна дитяча творчість, сучасний дитячий фольклор зокрема, - психічні явища, що виражають глибинну суть дитячої усної традиції
Механізм логіки саморозвитку архетипів агресії і страху дав ряд вторинних асоціацій в страшилках”, страшних історіях” від вібрації семантики просторових локусів, образів-символів зла, смерті до їх художніх трансформацій. Послідовною фіксацією на ґрунті зближення виявів безсвідомого, асоціацій у фольклорі сучасних дітей з архетипами агресії і страху є нові психологічні й культурні переживання символи ”плям” (червоних, жовтих, білих, зелених), що уявляються причиною смерті..
Разом з тим фольклорний словник дітей, що відображає суб’єктивні емоційні переживання і підтверджений загальним потоком культури, в якій розвивається особистість, актуалізується в той час, коли перед дитиною постають глобальні питання життя і смерті.
Обмеженість індивідуального досвіду перемагається колективною дитячою творчістю. Фольклор стає для дитини своєрідним засобом пізнання світу, засобом вростання в загальну культуру, психічної саморегуляції і розвитку волі. У надрах дитячого міфу” народжуються естетичні форми вербальної творчості, що розвиває уяву.
Визначено, що смисловим центром концептів, мотивів та образів страшного фольклору дітей є теза про вплив цільової установки на структурну організацію тератологічних текстів, здатність домінантного мотиву надприродного випадку бути найдоступнішим засобом до жанрової ідентифікації страшного” дитячого оповідання. Про справедливість цього твердження свідчить аналіз спільних мотивів, персонажів, окремих словесних блоків, певних світоглядних підходів щодо вибору лексичних, контекстуально-синонімічних, стильових засобів вираження.
Аналіз пародійних текстів показує, що буття одних чи других форм страшних оповідань” і пародій на них, художні орієнтації і жанрові переваги дітей різного віку відображають складний процес соціалізації і творчого саморозвитку дитини. Символічна система наративтих текстів сучасного дитячого фольклору з точки зору їх семантичного та функціонального спрямування вимальовується через систему засобів поетичного втілення, якими і виступають найрізноманітніші символи від казкових до безіменних, від неістот до персонажів, наділених надприродними властивостями (Баба Яга бабуня, піаніно, кольорові стрічки, Фіранки, Відьма, чортик).
Вікові зміни у свідомості дитини перетворюють не лише характер зображення міфологічних персонажів, а й структуру наративного простору. Якщо міфах” 4-5-річної дитини зло, що загрожує її життю, життю родичів, асоціюється з безмежним простором поза помешканням, то в наративах пізнішої вікової групи простір локалізований, маркований зримими кордонами, які необхідні знанню дитини (наприклад, вікна, двері, плями на речах, стінах, стелі). Просторові координати у свідомості дитини організовуються за законами сучасної культури, генеза якої прослідковується і в класичних зразках дитячого фольклору.
Аналіз жанрів дитячого фольклору, що побутує серед школярів і дітей дошкільного та молодшого шкільного віку визначив: в символіці усної дитячої творчості, подібно міфології, основна функція кольору сигніфікативне значення, за яким іде ідентифікація ознаки, що попереджає” про небезпеку. Стійкі кольорові епітети співпадають з відомими у світовій колористичній традиції символами червоний, чорний, жовтий, зелений, синій, які об’єднані у свідомості дитини законом загального емоційного знаку” (Л.Виготський). Таким чином, аналіз текстів дитячої усної традиції дає змогу зробити висновок, що первинне переживання кольору, як домінанти психічного розвитку дитини, стає основою тієї надлишкової інформації, яка з часом знаходить відображення в змісті страшних оповідань”, страшилок”, а захоплення магічною традицією, як однією з ігрових форм діяльності, відповідає психічним і творчим потребам дитини, допомагає їй утвердитись в своїх творчих можливостях перед таємничим світом невідомого.
У колективній творчості відпрацьовуються механізми перемагання символічної обмеженості міфологічного мислення і швидшого переходу до мислення понятійного.
Забуті фольклорні образи з’являються в стихії снів і у фантазіях поетів і художників. У зв’язку з цим знання сучасної усної дитячої творчості і дитячого фольклору загалом може стати ключем до розуміння ірраціональної природи світосприйняття дорослої людини і символічної мови мистецтва.
Вростання дитини в культуру виявляється з перших миттєвостей її життя: до немовляти звернена мова дитини, в тому числі і в поетичній формі. Дві лінії розвитку, що у філогенезі розведені у часі, в онтогенезі злиті воєдино. У зв’язку з цим стає визначається послідовна модель творчого мислення дитини.
Однак звертання до міфу як вербального тексту, що широко побутує в дитячому середовищі, дозволяє виявити світоглядну основу, систему уявлень, що відповідає міфологічному мисленню дитини дошкільного віку. За немудрим інвентарем дитячої міфології психологічні константи, емоційні переживання предметів, що створюють в уяві дитини пластичні образи, які являють собою, за К. Юнгом, психічну енергію і знаходять опору в колективному безсвідомому”. З такої точки зору, усна дитяча творчість, сучасний дитячий фольклор зокрема, - психічні явища, що виражають глибинну суть душі.
Разом з тим фольклорний словник дітей, що відображає суб’єктивні емоційні переживання і підтверджений загальним потоком культури, в якій розвивається особистість, актуалізується в той час, коли перед дитиною постають глобальні питання життя і смерті.
Обмеженість індивідуального досвіду перемагається колективною дитячою творчістю. Фольклор стає для дитини своєрідним засобом пізнання світу, засобом вростання в загальну культуру, психічної саморегуляції і розвитку волі. У надрах дитячої міфології народжуються естетичні форми вербальної творчості, що розвиває уяву.
У колективній творчості відпрацьовуються механізми перемагання символічної обмеженості міфологічного мислення і швидшого переходу до мислення понятійного.
Забуті фольклорні образи з’являються в стихії снів і у фантазіях поетів і художників. У зв’язку з цим знання сучасної усної дитячої творчості і дитячого фольклору загалом може стати ключем до розуміння ірраціональної природи світосприйняття дорослої людини і символічної мови мистецтва.
Таким чином, використовуючи різні підходи до витлумачення механізмі творення сучасного дитячого фольклору, у дисертації подано простору картину феномена сучасної дитячої субкультури. Початок, покладений цією роботою, дасть можливість більш конструктивніше і послідовніше провести дослідження механізмів дитячої творчості, цінностей сучасного життєвого світу дитини.
Вивчення дитячого фольклору і побуту не периферія наукового знання, а один із найважливіших напрямків сучасних міждисциплінарних досліджень. Цілісне вивчення феномена дитячої субкультури вимагає комплексного наукового підходу і має на меті використання найновіших відкриттів не лише у галузі фольклористики, а й таких наук, як психологія, семіотика, психолінгвістика, філософія, педагогіка.
Особливість дисертації виявляється у тому, що в ній уперше у вітчизняній фольклористиці аналізується той жанровий масив сучасної усної дитячої творчості, який активно функціонує у різновікових групах сучасних дошкільнят і школярів, і є тією складовою життєтворчості дитини, що детермінує перші кроки у формуванні світогляду, становленні її як творчої особистості.
Таким чином, перші спроби дитячого міфотворення є результатом тривалого процесу, свого роду історією психічного життя дитини. Однак, звертання до міфу як вербального тексту в широкому смислі слова є наближення до суті світоглядної основи, системи уявлень, що відповідає творчо-міфологічному” мисленню дитини дошкільного і шкільного віку, яке за посередництва інтегральних образів дитячої свідомості, що виникають відповідно до вікових домінант ,транслюється на сучасну усну дитячу традицію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамян Л.А. Мифы оначале и проблема першого табу.// Этнокультурные процесы в современных и традиционных обществах. М., 1979. 354 с.
2. Аверинцев С.С. Аналитическая психология К.Г. Юнга и закономерности творческой фантазии// Вопросы литературы. 1970, №3. С. 26-39.
3. Автомонова Н.С. Миф: хаос и логос// Забредающийся разум? Многообразие научного значения. М.,1990. С.46- 58.
4. Азбелев С.Н. Место фольклора в традиционной и современной культуре.// Славянская традиционная культура и современный мир. М., 1997. Вып. 2. С. 212 223.
5. Азбелев С.Н. К определению понятия фольклор”// Русская литература. 1974. - №3. с.32 40.
6. Аникин В.П. Теория фольклора. Курс лекций. М.:Университет, 2005. 432 с.
7. Аникин В.П. Художественное творчество в жанрах несказочной прозы ( к общей постановке проблемы) В кн.: Русский фольклор. Т.ХІІІ. Ленинград: Наука, 1972. С.6 19.
8. Аинкин В.П. Системный анализ фольклорного и литературного стиля// Филологические науки. 1995. - №4. С.16 - 44
9. Архетипические образы в мировой культуре. СПб.: Эрмитаж, 1998. 306с.
10. Архетипические образы в мировой культуре. СПб.: Эрмитаж, 1998. 106с.
11. Байбурин А. К. У истоков этикета. - Л.,1990. 234 с.
12. Барташевич Г.А. Вершавания жанры дзіцячаго фальклору. 1966. 368 с.
13. Барташевич Г.А. Мифологии. М., 1996. 378 с.
14. Бахтин В. Детский фольклор//Энциклопедия для детей. Русская литература. Ч.1 М.,1998. Т.9. С 123-133.
15. Бахтин В. От былины до считалки. Л., 1988, - 224 с.
16. Белоусов А.Ф. Детский фольклор. Таллин,1989. 789 с.
17. Бойко В.Г. Дитячий фольклор важливий засіб виховання.//Народна творчість та етнографія. К.,1962. - №4. С. 123 131.
18. Бутенко И.А. Над чем смеется «черный юмор»? // Социологические исследования. М., 1996. - №7. С. 86 92.
19. Бутенко И.А. Черный юмор в подростковом фольклоре.//Педагогика. М.,1993. - №1. С. 123 128.
20. Василенко В.А. Об изучении современного русского фольклора// Современный русский фольклор. М., 1966. С.187-198.
21. Восточнославянский фольклор: Словарь научной народной терминологии. Минск, 1993.
22. Виноградов Г. Детская сатирическая лирика. Иркутск, 1925. 247 с.
23. Виноградов Г. Детский фольклор/ Публикация А.Н. Мартыновой// Из истории русской фольклористики. Л., 1978. 388 с.
24. Виноградов Г. Русский детский фольклор: Игровые прелюдии. Иркутск, 1930. 256 с.
25. Виноградов Г. Страна детей. СПб., 2000. 452 с.
26. Воронин С.В. Основы фоносемантики. Л., 1982. 456 с.
27. Выготский Л. С., Лурия А. Р. Этюды по психологии поведения: Обезьяна. Примитив. Ребёнок. М.-Л.,1990. 276 с.
28. Выготский Л.С. Речь и мышление ребенка. М., 1968, - 198 с.
29. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте. М., 1967, 208 с.
30. Гайдеггер М. Пролегомены понятия к истории времени: Пер. с нем. Томск, 1998. 478 с.
31. Гарасим Л.І. Культурно-історична школа в українській фольклористиці. Л., 1999. 144 с.
32. Гарбузов В. И. От младенчества до отрочества. Л.,1991. С.124 с.
33. Гачев Г. Национальные образы мира: Космо-Психологос. М., 1995. 158с.
34. Гачев Г.Д. Жизнь художественного сознания. Очерки по теории образа. М., 1972. 256 с.
35. Гейзинга Й. Homo ludens: Пер. с нем. Москва, 1998. 376 с.
36. Голосовкер Я.Э Логика мифа. М., 1987.
37. Грица С. Й. Фольклор у просторі і часі. (Вибрані статті). Т.:Астон, 2000. 228 с.
38. Гречина О.Н., Осорина М.В. Современная фольклорная проза для детей// Фольклор и историческая действительность. Л.,1981. 96-106
39. Гумилев Л. Энтогенез и биосфера земли. М., 1990. 256 с.
40. Гурко Е. Деконструкция: Тексты и интепретации. Екатернбург: Деловая книга, 1998. 480 с.
41. Гусев В.С. Эстетика фольклора. Л., 1967.
42. Гутарав І.Сучасны беларускі фальклор. Мінск, 1963. 143с.
43. Давидюк В. Історична символіка української кумулятивної казки // Фольклористичні зошити. Вип.1. Луцьк, 1996. С. 13 27.
44. Давидюк В. Українська міфологічна легенда. Львів: Світ,1992. 174 с.
45. Детский быт и фольклор: Сб.1 Л.,1930. 246 с.
46. Детский поэтический фольклор. Антология. (Сост. Мартынова А.Н.). СПб.: Институт русской литературы, 1997. 577 с.
47. Дзига. Українські дитячі й молодечі народні ігри та розваги. (Упорядники В.Семеренський, П. Черемиський). Харків:Друк, 1999. 517 с.
48. Джеймс В. Научные основы психологии.СПБ.:”С.-П. Электоропечатни”, 1902. - В кн.. Психология в 1991 году.- 240 с.
49. Дивна сопілка: Українські народні казки. Для дітей молодшого шкільного віку. (Упорядник Бойко В.Г.) Львів: Каменяр,1989. 280 с.
50. Дитинство і народна культура Слобожанщини: Матеріали фольклорно-етнографічних експедицій. (Упорядник В.М.Осадча). Харків, 2000. 132с.
51. Довженок Г. В.Літала сорока по темнім гаї. Дитячі та молодіжні українські народні ігри. К.:Молодь,1990. 158 с.
52. Довженок Г.В., Луганська К.М. Дитяча поезія// Дитячі пісні та речитативи/ Упорядн. Г.В. Довженок, К.М. Луганська. Київ, 1991. 236с.
53. Довженок Г.В. Український дитячий фольклор:Віршовані жанри. К.: Наукова думка, 1981. 272с.
54. Дунаєвська Л. Українська народна проза (легенда, казка). Еволюція епічних традицій. Київ, 1997. 447 с.
55. Емонская Е. Некоторые замечания по поводу сложения сказок: Заговорная формула в сказке// Этногафическое обозрение, 1912. - №1 2.
56. Журавлев А.П. Фонетическое значение. Л., 1974. 98 с.
57. Заглада Н. Побут селянської дитини. К., 1964. 298 с.
58. Залізняк Л. Українська міфологія. Образ воїна-звіра// Пам’ятки України. 1991. - №5. С.40 43.
59. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков: Анамнез, этиология и патогенез. Л., 1988.
60. Зуева Т.В. Русский фольклор: Учебник для вузов. М.,2001. 386 с.
61. Зуева Т.В. Категория чудесного в современном повествовательном фольклоре детей// Сб. научн. Тр. М.,1985. С.131-149.
62. Кавелти Дж. Т. Изучение литературных формул// Новое литературное обозрение. 1996. - №22. С. 33 64.
63. Калинова сопілка. Антологія української народної прозової творчості. (Упор. Бріцина О.Ю.). К.,1998. 430 с.
64. Капица О. И. Детский фольклор. Л., 1928. 312 с.
65. Кон И.С. Собрание сочинений: в 6-ти т. М., 1982 Т.2. С.449-463.
66. Капица Ф.С., Т.М. Колядич. Русский детский фольклор. Учебное пособие. Для студентов и преподавателей. Флинта. Наука, 2002. 320 с.
67. Кастанеда К. Учение дона Хуана. Отдельная реальность. Путешествие в Икстлан. Сказки о силе. - Киев. - София, 1997. - 385 с.
68. Киченко О., Пахаренко В. Міфічні та номінативні домінанти у зміні культурних епох// Слово і час.-1999. - №11. С.24-35.
69. Кісь Р. Коваріації уявлень про смерть як індикатор типу культури: (спроби кроскультурного бачення)//Студії з інтегральної культурології. Спеціальний випуск Народознавчих зошитів”. І. Львів, 1996. С.23-39.
70. Кон И.С. Психология ранней юности. М., 1989. 198 с.
71. Кондрашов А.М., Шилик К.К. Как рождаются мифы ХХ века. Л., 1988. 220 с.
72. Кореньков А.В. К предыстории жанра «садистских стишков».// Вестник Университета Дружбы народов. Сер.: Литературоведение. Журналистика. М.,1997. - №2. С. 113 119.
73. Косарев А.Ф. Философия мифа. Мифология и её евристическая значимость. М., 2000. 346 с.
74. Костомаров М. Слов’янська міфологія. Київ: Либідь, 1994. 384 с.
75. Красная Рука, Чёрная Простыня, Зелёные Пальцы./Предисловие, сост. Э. Успенский, А. Усачёв/ М.,1992. С.113-287.
76. Лакан Ж. Стадия зеркала» и другие тексты. 1992. 458 с.
77. Леви-Брюль К. Первобытное мышление. М.,1987. 326 с.
78. Левин Ю.И. Семантическая структура загадки// Паремиологический сборник. Пословица. Загадка. М., 1978. 268 с.
79. Левина Е.М. Ехала телега мимо мужика” ( О строении детской небылицы и перевертыша) // Живая старина. М., 1995. - №2. С. 49 50.
80. Леви-Строс К. Мифологики в 4-х т. - М., СПб.: Культурная инициатива. - 2000. 406 с.
81. Леви-Строс К. Структурная антропология. М., 1985. 388 с.
82. Лихачев Д.С. Историческая поэтика русской литературы: Смех как мировоззрение и другие работы. СПб, 1997. 398 с.
83. Лойтер С.М. Детские мифологические рассказы.// Живая старина. М., 1992. - №4. С. 61 62.
84. Лойтер С.М. Детские мифологические рассказы// Живая старина. 1996. - №1. С.44-45.
85. Лойтер С.М.Современный школьний фольклор: Учебное пособие. Петрозаводск,1991. 280 с.
86.