Проблема походження української народної балади

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Донецький національний університет

На правах рукопису
Ганіч Олена Миколаївна
УДК 398.87
Проблема походження української народної балади
Спеціальність 10.01.07. фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
Мишанич Степан Васильович,
доктор філологічних наук, професор

Донецьк-2007

ЗМІСТ

Вступ.3

Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ...15
1.1.Дослідження генези народної балади в українській та зарубіжних фольклористиках...15
1.2.Питання класифікації баладних пісень.37

Розділ 2. балади з архаїчними мотивами, специфіка їх розвитку....50
2.1. Українські народні балади і обрядова поезія..50
2.2. Взаємозв’язки балад з народною казкою....84

Розділ 3. Жанрові зміни української народної балади..100
3.1. Різновид епічної баладної пісні. Історичні балади. Балади-легенди із євангельськими мотивами .100
3.2. Особливості ліризації баладної пісні. Специфіка процесу творення нової балади на суспільно- та родинно-побутову тематику ..125

Висновки...150
Список використаної літератури .....159

ВСТУП

Кожен фольклорний жанр пов'язаний у своєму змісті та формі з конкретними сторонами дійсності як об'єктом художнього відображення і є органічною складовою естетичної системи, яка формувалася впродовж багатьох тисячоліть і донесла до нас відгомони багатьох епох. Сукупність фольклорних жанрів складає єдину картину світу на тому чи іншому історичному відрізку часу. Народний епос одне із найбільш унікальних явищ у скарбниці народної творчості, що втілює у собі інформативно-художню картину світу, відшліфовану століттями та поколіннями у народну естетику, етику, історію, філософію тощо.
Один із підрозділів народного епосу балада найбільш продуктивний жанр українського фольклору, історичне коріння якого сягає вглиб віків і який продовжує збагачуватися все новими сюжетами, мотивами, образами, зображальними засобами. Життєздатність жанру обумовлена предметом зображення (найдраматичнішими моментами у житті людини). Естетика народної балади, відбір та „опрацювання” життєвого матеріалу, система її зображальних засобів спрямовані на засудження зла, ненависті, несправедливості. Народна балада виникла у глибині віків, сформувавши з часом коло усталених сюжетно-тематичних зразків, кожний із яких оптимально реалізувався у пучкові варіантів.
Історія дослідження українських народних балад охоплює майже півтора сторіччя. Але до недавнього часу вони були найменш дослідженими порівняно з іншими фольклорними жанрами. Народні баладні пісні активно записуються вже з другої половини XVIII ст., а згодом видаються та досліджуються. Зацікавленість баладними піснями спостерігаємо із часу зародження фольклористики як науки, власне тоді розпочалось нагромадження фактичного матеріалу, започаткування традиції вивчення окремих сюжетів, пошуки національних відповідників до мандрівних сюжетів і мотивів. Із загальної сукупності жанрів балади виокремлюються вченими у першій половині XIX ст. Фольклористи минулого диференціювали балади серед епічних жанрів побутового змісту. Зокрема, М.Максимович у збірці „Українські пісні” [185, с.VII-VIII] характеризує балади як повісті про приватні домашні події, О.Кольберг називає твори цього жанру „думами звичаєвими” [205]. У „Народних піснях Галицької та Угорської Русі” Я.Головацький зазначає, що баладні пісні це думи про події звичайних осіб [51]. Однак і серед інших „дум” можна зустріти типові баладні сюжети. Джерела баладних пісень, їх тематику та образну систему вивчав М.Соболевський, що видав „Великорусские народные песни”, де подав спробу тематичної класифікації балад, зарахувавши їх до „нижчих епічних пісень” [25].
М.Андрєєв намагався окреслити типові риси балади, ідучи шляхом порівняння балад з творами інших жанрів (билинами, історичними піснями, духовними віршами, романсами) та виділення рис, що їх не мала баладна пісня на відміну від творів зазначених жанрів. Ї.Горак в антології словацьких народних балад окреслив сферу баладної творчості переважно сімейною тематикою, але зазначив, що балада порушує теми суспільного та історичного життя. Учений наголосив на гуманістичній сутності народних балад, зазначивши, що балади є давнім пластом фольклористики.
Терміном „балада” вже користувалися у ХІХ ст. М.Маркевич, М.Максимович, М.Костомаров. В автономний жанр фольклору балади виокремив В.Гнатюк, який у „Матеріалах з Угорської Русі” (1900) сформував розділ балад. Назва „балада” (від лат. bаllаге) у народному середовищі не вживається. В Україні твори цього типу в народі називають „пісня”, „довга співанка”, „велика гуцулка”, „довга пісня”. Вдалим термін „балада” можна назвати досить умовно, оскільки він багатозначний: „баладою” називають, по-перше, провансальські танцювальні пісні XI-XVII ст., по-друге, англо-шотландські народні балади, по-третє, літературні балади. Термінологічну невизначеність можна пояснити недостатньою теоретичною розробкою самого жанру. Як зазначав Б.Путілов, „проблема балади є однією з найбільш складних і дискусійних у колі історико-філософських проблем слов'янської науки про народну творчість” [147, с.7].
Процес сучасного підходу до аналізу народної балади базується із врахуванням методологічних засад, що запропонували у своїх працях М.Драгоманов, О.Веселовський, О.Потебня, М.Сумцов, І.Франко, В.Гнатюк, К.Квітка, Ф.Колесса. Оскільки на той час (друга половина ХІХ ст. перша половина ХХ ст.) фольклористика не мала чітких жанрових дефініцій баладного жанру, невизначеність в оцінках суті явища відбивала теоретичну нерозробленість проблеми. Названі вчені стали, по суті, популяризаторами української народної балади серед кола західноєвропейських вчених. Завдяки їм зразки української народної балади були залучені до збірок європейських балад.
Українські народні балади утверджуються як автономний жанр із 30-х років, від посібника Ф.Колесси з фольклористики [96]. Згодом народні балади привертають все більшу увагу науковців. Пожвавлення у цьому плані відбулося у 50 рр. XX ст. Причиною став IV Міжнародний з'їзд славістів, на якому посилилась увага дослідників до епічної творчості слов'янських народів, зокрема, до жанру балади. З цього часу з’ясовуються специфічні риси жанрової форми балади, робляться спроби простежити витоки та перспективи жанру, досліджуються старі збірники, випускаються нові, ведеться активна робота зі збирання баладних пісень. Триває інтерес до вивчення специфіки балад з огляду побутування жанру в регіонах, перш за все, Карпатах, що започаткував ще в 20-х рр. Ф.Колесса. Результатом цієї роботи стали окремі фольклористичні розвідки та збірники, зокрема, видання баладних пісень П.Лінтура [112], [113], С.Мишанича [75], О.Дея [10], М.Дмитренка [181]. Ареальне дослідження балад пов’язане із ґрунтовним пізнанням локальних складових національного баладного фольклору. Осмислюється місце української народної балади у фольклорній традиції Донеччини [9] регіону, який деякі фольклористи помилково зараховували до „небаладних”; розглядаються особливості поширення і побутування жанру в Західному Поліссі [166].
Серед вчених, що активізували науковий пошук суті народної балади в системі фольклорних жанрів можна виділити праці П.Лінтура, Г.Нудьги, М.Кравцова, М.Андрєєва, Б.Путілова, Л.Вардяша, Ї.Горака, М.Арнаудова, О.Зілінського, М.Мушинки. Цей ряд продовжують такі дослідники, як: Д.Балашов, А.Кулагіна, Л.Салавей, М.Гайдай, С.Грица, О.Дей, С.Мишанич.
Дослідження певних аспектів жанру української народної балади стали предметом зацікавлення науковців нової генерації М.Гримич, Л.Семенюк, І.Сирко, Н.Урсані та ін. На сьогодні в українській фольклористиці накопичений значний фактичний матеріал, ведуться монографічні дослідження сюжетів та мотивів баладних пісень, здійснені спроби систематизації національного баладного фонду та укладання покажчика сюжетів та мотивів української народної балади [63, с.65-85]. Також ведеться робота щодо каталогізації східнослов'янської балади, започатковано системні узагальнюючі та порівняльні дослідження (фольклористичні роботи П.Лінтура, О.Дея, С.Мишанича). Після видання (1987, 1988) двох томів академічного національного зводу баладних творів [11], [12] пройшло майже 20 років, однак вихід у світ останнього, третього тому, який включив би балади історичної та соціально-побутової тематики, все ще на часі. Відповідно ще не створено узагальнюючої праці про жанр народної балади, в якій було б охоплено та систематизовано всю сукупність записів народних балад від XVI ст. до наших часів в усіх можливих варіантах та версіях.
Багато принципових питань стосовно жанру народної балади залишаються відкритими або недостатньо розробленими. Чекають відповіді питання: як і коли виникла українська народна балада, які визначальні тенденції її еволюції на шляху суспільного розвитку? Чому вона є гнучкою жанровою одиницею, здатною втілити художні запити кількох історичних формацій? У чому відмінність між архаїчними баладними мотивами та баладами новітнього складу? Якою є специфіка взаємодії жанру із обрядовими, епічними, історичними, духовними, ліричними піснями та іншими жанрами народної творчості? Незважаючи на вагомість праць дослідників, проблема походження української народної балади у них вивчалась або лише стосовно певних сюжетів (груп сюжетів), або лише як складова іншого дослідження, і тому залишається на сьогодні не розробленою.
Процес нагромадження великого фактичного матеріалу та його аналіз викликав дискусію із головних проблем баладознавства. Принципове значення має питання про жанрову структуру балади. Більшість вчених схиляються до думки, що коротке лаконічне визначення не зможе дати відповідного рівня дефініції балади. Серед вчених існують думки, що балада: 1) епічний або епіко-драматичний жанр (М.Андрєєв, В.Пропп, Д.Балашов, М.Кравцов, А.Кулагіна, О.Дей, С.Мишанич) „баладами можна вважати ті епічні пісні про незвичайні події та драматичні конфлікти родинного та суспільно-побутового характеру, які завершуються трагічно” [126, с.258], „балада епічна (оповідна) пісня драматичного характеру” [128, с.7]; 2) ліро-епічний (О.Веселовський, Ф.Колесса, Ї.Горак, А.Меліхерчик, П.Динеков, А.Кінько, П.Лінтур, О.Тумілевич) або епіко-ліричний жанр (В.Гусєв, Б.Путілов, О.Ковилін) „народна балада епіко-лірична пісня із яскраво вираженими елементами драматичними” [62, с.137]; 3) епіко-ліро-драматичний жанр, у якому залежно від історичної доцільності та необхідності, у суворій відповідності до еволюційної теорії дані начала [епічне, ліричне, драматичне] можуть отримувати різне функціональне навантаження [90, с.10-11].
Докладно питання родових ознак народної балади як епічного жанру висвітлив у роботі „Проблеми слов'янського фольклору” М.Кравцов. Його основним опонентом виступає В.Гусєв. Деякі вчені намагаються відійти від категоричного погляду. Наприклад, С.Грица вважає, що це питання немає однозначного вирішення. Дослідниця пояснює це нерівномірними умовами розвитку балад різних слов'янських народів [60, с.93]. Т.Якименко, займаючись проблемами білоруської балади, дійшла висновку, що твори цього жанру часто набувають особливостей стилю тих обрядових пісень, з якими вони виступають поряд [197, с.59-69]. Необхідно визнати, що на сьогодні найбільш детальну характеристику жанрових параметрів української народної балади подав О.Дей: „Жанр балади слід визначити як сукупність епічних пісенних творів розгорненої гостро драматичної і трагічної сюжетності, що реалістично художньо узагальнюють виняткові, незвичайні до екстремальності та сенсаційності за своєю внутрішньою конфліктністю життєві події, вчинки та фатальні збіги обставин в особистій, сімейній та громадській сферах, освітлюючи все це з позицій традиційної родинно-побутової моралі, переважно від протилежного стверджуючи та відстоюючи її принципи, чим обумовлені психологічна напруженість сприйняття балад і їх виховна та дидактична дійовість” [63, с.7].
Питання створення внутрішньожанрової класифікаційної системи має виняткове значення для дослідження баладного матеріалу. Жанрова атрибуція та систематизація конкретних народно-поетичних творів перебуває у безпосередньому зв'язку з рівнем вивчення фактичного матеріалу. Без вироблення каталогу неможливе серйозне дослідження жанру балади. „Класифікаційна система, каталог балад це своєрідний синтез всього їх „фонду” [63, с.62].
Слід зауважити, що становлення і розвиток українського баладного фонду пов’язані як із оригінальними баладними творами, створеними на суто національному побутовому, соціально-історичному ґрунті, так і з асимільованими творами, що розробляють мандрівні сюжети, властиві багатьом слов'янським та неслов'янським фольклорам. Є необхідність у науковому висвітленні окремих пісенних сюжетів із максимальним урахуванням всіх варіантів, редакцій і версій, із акцентом на оригінальність і національну прив’язаність фольклорної балади як художньої цілісності, зумовленої характером зображуваної дійсності, „відчувається особлива потреба у розгляді баладних творів передусім на тлі специфічно національних обставин” [63, с.61].
Серед проблем, що чекають глибокого вивчення, дослідження місця народної балади в національній системі жанрів, зв'язку її з іншими фольклорними жанрами, як поетичними, так і прозовими. Розробка цієї проблеми відбувалася на рівні спостережень жанрово-типологічної, сюжетно-стильової подібності. Зокрема, нею займалися О.Веселовський, М.Драгоманов, І.Созонович, О.Потебня, Ц.Нейман, І.Франко, М.Сумцов, П.Лінтур, М.Кравцов, А.Кулагіна, Л.Салавей, О.Тумилевич, О.Дей, С.Мишанич, М.Гайдай та ін. Дослідники йшли шляхом порівняння баладних пісень як і з поетичними, так і з прозовими творами; вирішити цю проблему науковці намагались у різний спосіб: шукаючи ознаки, що не властиві баладі, на відміну від інших жанрів, чи навпаки: намагаючись знайти подібність між жанрами на рівні сюжету чи образної системи. Спорадично в поле зору дослідників потрапляли питання взаємин народної і літературної балади.
Основну увагу в роботі зосереджено на дослідженні проблеми походження української народної балади, що є однією із найскладніших у сучасній науці. Незважаючи на підвищений інтерес до вивчення українських народних балад останніх двох століть, звернення нами до дослідження проблеми походження жанру зумовлено тим, що „жоден з найважливіших аспектів... генезис, дефініція й атрибутування, класифікація, еволюція взаємозв’язків з іншими фольклорами та місце в національній системі жанрів, специфіка відображення дійсності та ін. не досяг того рівня вивченості, який би задовольняв науку на сучасному етапі розвитку” [125, с.434-435], а також необхідністю переорієнтації фольклорних пошуків у напрямку новітніх методик дослідження, засвоєнням знецінених чи навмисно „призабутих” за радянських часів теорій пізнання фольклору видатних попередників О.Потебні, О.Веселовського, М.Драгоманова, І.Франка, Ф.Колесси, К.Квітки, В.Гнатюка та ін.
Актуальність нашого дослідження визначається осмисленням на ґрунті конкретних спостережень проблеми еволюції жанрової системи української народної балади і пов'язана із необхідністю концептуального підходу до вивчення природи походження баладної пісні: розгляду баладного фонду національного фольклору як динамічної системи, що має свою логіку і особливості розвитку; його аналізу в контексті історичних змін художнього мислення народу, що дає можливість з’ясувати роль, специфіку функціонування, місце народнопісенних жанрів у фольклорному процесі, дозволяє простежити еволюцію художнього мислення та мистецтва слова, а також відкриває необмежені можливості для вивчення закономірностей формування і розвитку фольклорної поетики від її витоків до сучасного стану. Означені глобальні питання у галузі баладознавства не досягли того рівня вивченості, який би задовольнив фольклористику на сучасному етапі розвитку, та викликають неоднозначне трактування у науці.
Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри історії української літератури та фольклористики Донецького національного університету (тема „Актуальні проблеми української літератури та фольклору”, шифр Г 06/7, держреєстрація № 0101и003342).
Мета дослідження простежити процес зародження української народної балади, осмислити еволюцію жанру від найдавніших форм до нашого часу.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних логічно взаємозалежних завдань:
- розглянути історію дослідження народної балади в концепціях українських та зарубіжних науковців;
- дослідити питання класифікації народної балади в контексті означеної проблеми;
- з’ясувати типологічні риси жанру на конкретних історичних етапах, специфіку художніх образів та стильових ознак в їх історичному розвитку і на цій основі встановити закономірності формування і розвитку хронологічно різностадіальних різновидів жанру;
- вивчити взаємозв’язки української народної із суміжними жанрами народної творчості на певних історичних етапах, простежити специфіку еволюційних змін у жанрі;
- окреслити тенденції розвитку народної балади із здійсненням синхронних та діахронних виходів у баладні цикли і конкретні фольклорні твори близьких і більш віддалених народів.
Об'єктом дослідження обрано тексти баладних творів із класичних фольклорних видань в записах українських, російських, білоруських, словацьких, польських, болгарських, сербських дослідників фольклору, починаючи від ХІХ ст. У роботі проаналізовано балади, включені до двотомного академічного видання національного фонду балад; до баладних збірників П.Лінтура, О.Дея, С.Мишанича та ін.
Предметом дослідження виступає еволюційна модель жанрової структури української народної балади.
Методологічною основою дослідження є принципи теоретичного аналізу фольклорної спадщини українського народу як автономної есте­тичної системи. Для обґрунтування широкого спектру теоретичних положень роботи використовувались праці І.Франка, М.Драгоманова, В.Гнатюка, Ф.Колесси, К.Квітки, М.Гайдая, О.Дея, Г.Нудьги, С.Мишанича; дослідження зарубіжних вчених (російських, білоруських, чеських, болгарських, польських, сербських, угорських).
Загальне дослідження балад здійснено з ураху­ванням трьох основних методів: генетичного, історико-культурного і типологічного. Аналізуючи конкретні сюжетні різновиди баладних пі­сень, вважаємо за доцільне використовувати порівняльну методологію, яка передбачає дослідження сюжету чи мотиву у напрямку від націона­льних версій (варіантів) у контексті всієї фольклорної спадщини народу до встановлення міжслов'янських та міжнародних зв'язків. Роботу виконано із використанням методів структурного аналізу: оскільки в народному творі, зокрема баладі, сюжет виконує важливу функцію трансформації дійсності в художній твір, він є організаційним ядром пісні, реалізацією творчої традиції, основна увага в роботі зосеред­жена на аналізі сюжетів конкретних баладних пісень. Але сюжет може бути сприйнятим як ціле тільки за умов залучення до аналізу макси­мальної кількості записаних варіантів. Народ не без причин змінював тексти творів, він робив це цілком вмотивовано, враховуючи зміни, що відбулися в житті, у світогляді, естетичних смаках. Оскільки варіант є відображенням світорозуміння народу, аналіз варіантів є доцільним і важливим. „Шляхом вивчення всього комплексу варіантів кожної балади можна окреслити історію її розвитку, що дасть важливий додатковий матеріал до історичного атрибутування тексту, тобто до визначення на основі внутрішньої його структури характеру часового і територіального руху твору” [9, с.13].
Фольклорні явища розглядаються у культурологічному контексті з широким залученням та використанням фактичного матеріалу суміжних наук в теорії мистецтва, історії, етнографії, етнопсихології, соці­альної філософії тощо. Дослідження зроблено на широкому емпіричному матеріалі. Жанр народної балади розглядаємо як епічний жанр, що від­биває специфіку народного світогляду. Практичне відношення того чи іншого уснопоетичного твору до конкретного жанру є справою нелегкою. Визначаючи жанр, в роботі акцент переносили, перш за все, на зміст твору в єдності зі словесно-образною та музичною формами (структура твору є різною для кожного жанрового різновиду), по-друге, враховували відношення до дійсності (орієнтація на аспект дійсності та спосіб відображення її), а також значення в житті народу, оскільки усвідомлення необхідності у творах із певною життєвою настановою має значення неодмінної умови для становлення жанру.
При аналізі поетики конкретних народних балад було застосовано сучасні досяг­нення теорії фольклористики, зокрема, фольклорної стилістики. Роботу здійснено з використанням методологічних досягнень відомих вчених-фольклористів.
Наукова новизна роботи визначається комплексним підходом до вивчення української народної балади: у процесі систематизації існуючих поглядів на проблему генези балади, на основі аналізу національного баладного фонду із залученням фольклорного матеріалу інших народів (найбільше білоруського, російського, словацького), текстів суміжних жанрів (обрядової поезії, родинної та суспільної лірики; історичних, духовних пісень; казок і легенд тощо), а також етнографічних матеріалів вибудовується багатошарова еволюційна модель походження різностадіальних типів балади. Оскільки проблема не мала відповідного узагальнюючого висвітлення у вітчизняній фольклористиці, дисертація є спробою заповнити одну із прогалин у науці.
У роботі запропоновано нові наукові версії походження окремих баладних сюжетів на основі дослідження їх етнографічної основи. У цьому ми бачимо наукову доцільність дослідження. Репрезентований матеріал дає підстави для створення додаткової інформації про історію жанру народної баладної пісні, проведення порівняльного аналізу еволюційних ланцюгів у баладному доробку інших слов’янських та неслов’янських народів, висвітлення загальної моделі походження баладного жанру.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедри історії української літератури та фольклористики Донецького національного університету. Основні аспекти оприлюднені на VI Міжнародному конгресі україністів (Донецьк, 2005), ХVI Міжнародній науковій конференції „Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2007). Основні положення дисертації викладено у монографії та 4 публікаціях, надрукованих у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України:
1. Ганіч О.М. Проблема походження української народної балади. Донецьк: Норд-Прес, 2007. 140 с. (7 др. арк.).
2. Ганіч О.М. Особливості інтерпретації євангельських мотивів та образів українською народною баладою / / Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Вип. 10. Донецьк: ДонНУ, 2006. С.162-176 (0,6 др. арк.).
3. Ганіч О.М. Проблема класифікації народних балад / / Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Вип. 11. Донецьк: ДонНУ, 2007. С.34-46 (0,51 др. арк.).
4. Ганіч О.М. Проблема походження жанру української народної балади (історіографічний аспект) / / Філологічні дослідження: Зб. наук. робіт / Донецький національний університет. Вип. 8. Донецьк: ТОВ „Юго-Восток, Лтд”, 2007. С.85-106 (1,11 др. арк.).
5. Ганіч О.М. Сюжет „мертвий коханець” в народній баладі і казці / / Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія літературознавство. Вип. 2 (50). Ч.І. Харків: ППВ „Нове слово”, 2007. С.3-10 (0,49 др. арк.).

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації 176 сторінки, з них 158 сторінок основного тексту.

Список литературы

Висновки

Дискусія щодо виникнення та еволюції балади ведеться з часів становлення фольклористики як науки. Вже з початку ХІХ ст були накреслені дві основні теорії виникнення баладного жанру теорія індивідуальної та теорія „комунальної” (колективної) творчості. Згідно з першою (Т.Персі) балади були створені у Франції менестрелями професійними співцями, носіями народної музичної традиції. Натомість у другій теорії (Я.Грімм та його послідовники) усну поезію представляли безособовим та несвідомим вираженням „народного духу”, колективною творчістю, що виникла у класовому суспільстві. Представники міфологічної, історично-міграційної, антропологічної фольклористичних шкіл неоднозначно трактували питання про витоки народної поезії (зокрема, і народної балади). У вітчизняній науці вперше вивченням жанрової поетики та еволюції фантастичних та міфологічних мотивів у баладах зацікавились М.Костомаров, О.Потебня, М.Сумцов.
У першому розділі роботи накреслено теоретичну й методологічну основу дисертаційного дослідження проблеми генезису жанру балади, що сформувалась в результаті осмислення фундаментальних положень з питань баладознавства з фольклористичного доробку І.Франка, М.Драгоманова, О.Веселовського, Ф.Колесси, К.Квітки, В.Гнатюка, в ході вивчення окремих аспектів цієї проблеми у роботах Д.Балашова, М.Андрєєва, Б.Путілова, М.Кравцова, Ї.Горака, О.Зілинського, П.Лінтура, Г.Нудьги, Л.Салавей, А.Кулагіної, М.Гайдая, О.Дея та ін. Розширення інформаційного поля в ракурсі зазначеної проблеми марковано розглядом значної кількості сучасних наукових робіт, присвячених окремим аспектам дослідження генезису баладної пісні, насамперед баладознавчих студій С.Мишанича, а також М.Гримич, О.Ковиліна, Н.Урсані та ін.
Записи творів національного баладного фонду відзначаються великим часовим і територіальним діапазоном. Необхідність класифікації баладного матеріалу постала перед вченими вже тоді, коли почали з'являтися друком окремі видання балад. Проблема систематизації цього пісенного надбання безпосередньо пов’язана із проблемою походження жанру, оскільки генетична неоднорідність творів, які становлять баладний жанр, обумовлює складності класифікації подібного матеріалу. Результати дослідження свідчать про те, що науковцями на сьогодні вироблено близько десяти принципів класифікації народної балади. Найбільшу популярність має сюжетно-тематичний принцип. Цей принцип як найдоцільніший ліг в основу каталогу українських балад, розробленого О.Деєм. Автор за характером людських взаємин і конфліктів, їх причинами та наслідками розподілив балади на три великі групи, у межах яких виділяються тематичні цикли, а в них сюжетні типи. Цей покажчик сюжетних типів, варіантів та версій є найбільш прийнятною на сьогодні класифікацію українських народних балад, оскільки становить спробу охопити всю розмаїтість систематизованого баладного матеріалу із врахуванням генетичних різновидів жанру та неоднорідності формування національних пісенних зразків.
Проаналізувавши зазначену проблему в історіографічному аспекті, доходимо висновків, що хоча на сьогодні фольклористика має цінні досягнення в ділянці розроблення пріоритетних напрямків баладознавства, стан дослідження природи походження української народної балади не досяг того рівня вивченості, який би задовольнив науку на сучасному етапі. Неоднозначність висновків науковців очевидна, оскільки одні вчені позиціонують баладу як жанр прадавнього походження (на підставі того, що у баладах як піснях до танцю збереглися рудименти первісного ладу); інші історичні передумови виникнення балад пов’язують із раннім середньовіччям. Балада, на їх думку, приходить на зміну героїчному епосу. Можна навести ще одну позицію, яка стверджує, що балада у своїх різновидах виникла неодночасно. Однак у наших попередників ця позиція „не знайшла ясного та чіткого формулювання та доказового обґрунтування” [101, с.242].
Отже, в основу другого та третього розділів дисертаційного дослідження покладено положення, відповідно до якого розмаїття сюжетів, форм і типів балад сформувалося не одразу, а є результатом тривалого розвитку жанру, що мало вияв у збагаченні його у зв'язку з рухом життя народу. У центрі наукового осмислення стала гіпотеза, згідно з якою балада існувала не ізольовано від інших жанрів, а у безперервній взаємодії з ними, що також є безпосереднім чинником виникнення її різновидів. Домінуюча у науці теорія змінювання жанрів не являється, на нашу думку, абсолютною. Звичайно, існував і існує поступовий розвиток жанрів, за своїм походженням вони не є одночасними. Але більша частина періодів розвитку народної творчості характеризується тим, що у різні хронологічні відрізки одночасно існували численні жанри і впливали один на одного.
Відповідно вивчення проблеми генезису жанру у роботі базувалось на комплексному розкритті специфіки різновидів балади і простеженні еволюційних змін у її жанровому складі шляхом порівняльного вивчення з іншими жанрами в їх історичному розвитку, при цьому не виключалась можливість опосередкованого впливу абсолютно відмінних за ідейно-естетичною настановою видів народної творчості. Враховуючи те, що кожен національний фонд баладного жанру при загальних типологічних ознаках, пов’язаних з розвитком епічного поетичного мислення, має специфічні особливості (обумовлені своєрідним народним світоглядом, системою естетико-виражальних засобів, що кожним етносом твориться оригінально, відповідно до власної історії, розвитку образно-поетичного моделювання світу), методологічно виправданим та найбільш плідним щодо вироблення системи загальних положень проблеми походження жанру став принцип вивчення балад передусім на національній основі.
У другому розділі дисертації розглянуто архаїчну баладну епіку, що являє собою пізній наслідок розкладання первісної ритуальної нероздільності, зумовленої синкретизмом усної народної творчості. Обґрунтування цього складного еволюційного процесу вперше у ХІХ столітті подано О.Веселовським. У науковій інтерпретації цього вченого, а також у результаті проектувань основних положень концепції О.Веселовського його послідовниками (П.Лінтуром, Ї.Гораком, С.Мишаничем) розроблено теорію про тісний зв’язок народної епіки (за С.Мишаничем, загалом усієї пісенної творчості) із обрядовим субстратом.
У результаті історично-порівняльного аналізу доходимо висновків, що перший етап складного процесу еволюції балади стосувався викристалізовування жанру з первісної базової пісенної сфери, яка не втратила зв’язку з обрядом. Подібні еволюційні кроки характеризуються наявністю дифузії (змішування) жанрів. Показовим моментом є поліфункціональність пісень з архаїчними мотивами, їхнє подвійне жанрове атрибутування (як балад та як обрядових пісень). Таким чином, уже в традиційній обрядовій пісні диференційовано елементи баладної естетики. Проаналізовані архаїчні балади із хоровою основою донесли відгомони пережиткових відносин давнини та сягають доби слов’янської спільності, міфологічна система якої відчутна у фольклорних творах пізнішого часу, що репрезентують генетично спільні образи, мотиви, рідше сюжети. Найдавнішу верству архаїчних балад на родинно-побутову тематику пов’язуємо із календарно-обрядовою та сімейною обрядовістю. У значній частині аналізованих українських архаїчних пісень наявні епічне ядро, драматичний характер передачі сюжетних ситуацій та подій, емоційність і психологізм зображення, діалогічна форма викладу, спільні з обрядовою пісенністю елементи тематики та естетико-виражальні засоби. Подібна спорідненість переконливо свідчить про їхнє прадавнє походження, і, можливо, пряму трансформацію окремих обрядових зразків у балади.
Серед групи архаїчних пісень також проаналізовано „балади з міфологічними мотивами, органічно пов’язані із казковою творчістю” (П.Лінтур). Розглядаючи проблему взаємозв'язку народних балад та казок, провели історико-порівняльний аналіз сюжетів та мотивів, що побутували у казко­вій формі та в пісенній. Подібні твори як один з найбільш архаїчних різновидів усної творчості об'єднують прозову форму художнього вираження з віршованою, репрезентують драматичний перебіг подій. У певних зразках яскраво простежується процес переродження казки в баладу. В окремих випадках деякі факти засвідчують зворотне співвідношення: первинними є пісні, а вторинними казки. Характер досліджуваного явища дозволяє стверджувати давність цієї категорії архаїчних баладних пісень, генетично пов’язаних із казковою творчістю, що визначається хронологічними межами родового устрою. Розглянуті проміжні форми архаїчної баладної епіки сприяли еволюційному процесу зміцнення зв’язків не лише у внутрішньожанровому аспекті, а й з усіма близькими формами народної творчості, відсутність яких означала б відокремленість баладного жанру, а, значить, і його недовговічність.
У третьому розділі роботи одним із об’єктів дослідження був тісний зв’язок, що українська балада виявляє у генетичному плані з героїчним епосом. Цей вид баладної пісні деякі фольклористи номінують як епічний (П.Лінтур), оскільки він має міцні зв'язки з героїчним епосом (били­нами, думами, історичними піснями). Продовжуючи еволюціонувати у період розквіту героїчного епосу, народна балада відчула на собі його сильний вплив, зблизилась з ним, перейняла деякі риси епосу та дійсно стала „нижчою епічною піснею”, як її називали фольклористи XIX ст. У фольклорних системах, де героїчний епос досяг високого ідейно-художнього рівня (сербський та російський фольклори), спостерігаємо тенденцію поглинання баладної пісні героїчною, поступовий відхід балади на другий план. Це явище, з нашої точки зору, пояснюється наступною особливістю історичної еволюції родів та видів усної поезії: епічний елемент, присутній в обрядовій пісні у стані зародження, виділяється з первинного синкретизму та, відділяючись від хорового сплаву, переходить у героїчний епос, залишаючи мало місця для баладної пісні. У народів, що не мають героїчного епосу, епічний елемент переходить з обрядової поезії переважно у жанр баладної пісні, а не історичної, оскільки цей жанр виник пізніше. Більша частина епічних балад відображає соціально-економічний та культурний побут доби пізнього середньовіччя. Із більшою ймовірністю можна маркувати час виникнення балад, диференційованих фольклористами як історичні балади, оскільки герої цих пісень не вигадані особи, а мають свою документальну біографію. Детальний аналіз ідейного змісту подібних пісень та їх художньої форми підтвердив би приналежність цих творів до певної історичної доби.
Наступним вектором дослідження у цьому розділі стало з’ясування еволюції такого різновиду народної балади, як балада-легенда (умовна назва), що розвинулась із християнської легенди. Хронологічні межі цієї категорії баладних пісень визначаються епохою після введення християнської релігії, епохою слов'янського середньовіччя. Типовими баладами-легендами, історико-порівняльний аналіз яких подано у роботі, є „Грішниця, що покаялася”, „Грішна дівчина в пеклі”. Історико-порівняльний аналіз цих баладних пісень-легенд приводить нас до висновку, що в еволюційному процесі важливу роль відіграли духовні вірші.
У ході подальшого розгляду питання про взаємозв’язки народної балади та духовних віршів, визначаємо наступну тенденцію: оскільки духовні вірші побутували у середовищі лірників і не могли стати здобутком широкого загалу народних співців, закономірним є процес переходу цих творів у новий жанр. При цьому не всі духовні вірші пройшли шлях свого історичного розвитку у напрямку трансформації у баладу. Можна стверджувати, що подібні еволюційні зміни стосувались тільки тих духовних віршів, сюжети яких репрезентують найактуальніші загальнолюдські теми.
На наступному хронологічному відрізку характерним є тяжіння народної балади в напрямку ліричних пісень, що призводить до виникнення творів проміжного характеру, які нерідко побудовані на діалогах, мають драматичні колізії. Баладу і ліричну пісню зближує спільність в етичній оцінці народом світлих і темних явищ життя, що є важливою і постійною ознакою жанрів. Спільності можуть виявлятися в розробці однієї теми чи сюжетної версії, а також в поетиці. Симптоматично, що внаслідок взаємовпливів зазначених народнопісенних жанрів, балада збагачується історичною та соціально-побутовою тематикою.
Балада є живою формацією, чутливою до запитів певного історичного часу, до засвоєння нового, породженого новими умовами життя. Жанрова система за нових умов отримує нові імпульси розвитку, баладні твори у даному випадку помітно відрізняються від генетичних попередників. „Кожна пізніша верства пісенна вносить щось нового в скарбницю народної поезії. Але і вбирає в себе елементи, витворені давнішими формаціями, достосовуючись до нового стилю” [97, с.34].
Продовження традицій баладного жанру спостерігаємо у фольклоротворчому процесі ХІХ-ХХ ст. У складній архітектоніці класифікування новотвори баладного жанру отримали назву „нової балади” (на противагу класичній), „балади новітньої формації”, „балади новітнього складу”. Фольклористи вважають періодом зародження цього типу балад XIX ст. Час виникнення нової балади, власне, її сюжетної канви, можна встановити із більшою долею достовірності, оскільки цей пісенний шар є органічним спадкоємцем попередніх видів балади. З’ясування сюжетно-тематичної різноманітності баладних новотворів та аналіз їх жанрової специфіки висвітлюють характер співвідношення баладно-пісенного зображення з реальною дійсністю.
У ході історично-порівняльного дослідження баладних пісень робітничої, емігрантської, солдатської, повстанської тематики, циклу родинно-побутових балад доходимо висновків, що пісенні новотвори в процесі еволюції вбирають індивідуальні риси зображуваних об’єктів дійсності людей, подій тощо, несуть в собі хронологічні (певною мірою атрибутивні) елементи. За умов більш широкого розповсюдження та довгого побутування баладного сюжету, він проходить „шліфовку” від окремої події до максимального узагальнення із нівеляцією конкретних осіб, місця, географічних реалій. На перше місце виступає життєва колізія, що стала основою сюжету і нерідко її виховна настанова. Існуванню жанру в різних соціально-історичних умовах сприяє передусім функціональне призначення баладних творів та їх специфічні особливості. Оскільки чимало трагедій та виняткових ситуацій є повторюваними та типовими, відшліфована „баладна матриця” на рівні окремого сюжету, частіше на рівні мотиву, вже у межах традиції може набувати поширення у різних місцевостях та у різних народів.
У період функціонування так званого „пізнього фольклору”, коли фольклорне мислення зімкнулось з літературним і широко розповсюдились пісні так званого літературного походження, новий етап баладотворчості наочно засвідчив „пластичність” жанрової формації та гнучкість пристосування до нових умов: продуктивний розвиток кращих баладних традицій поєднується із змінами у ритмічному складі, стилістичних засобах, поетичній образності, композиційній моделі баладних творів. Важливо зауважити, що деякі балади, які побутують в активному репертуарі виконавців дотепер, досить повно зберігають ознаки міфологічного мислення, але це не дає нам право говорити про жанрову давність. Мотив як неподільна смислова одиниця, з якої складається сюжет, є одним із ланцюгів між різностадільними баладами, в широкому значенні між світоглядами різних епох. Пізні балади, використовуючи давній мотив, входять у традицію і це дозволяє жанрові бути постійно рухомим, мобільним, дає можливість легко модифікуватися для задоволення різних потреб різних епох.
Підкреслюючи загальнолюдське, майже позачасове значення і звучання баладних творів, можемо визнати перспективи продуктивного розвитку кращих традицій жанру. Важливо наголосити, що до нашого часу народна балада перебуває в стані активного побутування та залишається одним із невичерпних джерел національної культури. Стійкий інтерес народних творців до цього різновиду епічної пісенності обумовлений органічною потребою естетичного осмислення трагічного в житті людини. Особливо яскравим підтвердженням цього слугує еволюція баладної моделі зображення життєвих ситуацій, яка пройшла довгий період формування, зазнавши на цьому шляху чимало видозмін.
Таким чином, у процесі розвитку балада в українському фольклорі сформувала свій тип творів зі збереженням традиційної домінанти жанрової специфіки, який (на відміну від фольклорних систем інших народів) не підлягає занепаду, а, навпаки, розробляє нові досягнення жанру на різних етапах його існування.

Список використаної літератури

1. Андреев Н. Песни-баллады в русском фольклоре / / Русская баллада М.: Советский писатель, 1936. С.ХIV-XLVIII.
2. Аникин В. Возникновение жанров в фольклоре (К определению понятия жанра и его признаков) / / Русский фольклор. Т.10. М.: Наука, 1965. С.28-42.
3. Аникин В. Генезис необрядовой лирики / / Русский фольклор. Т.12. М.: Наука, 1967. С.3-24.
4. Аничков Е. Весенняя обрядовая песня на западе и у славян: В 2-х т. / / Сборник отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук. Т.2. Спб., 1905. 404 с.
5. Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа с объяснениями Т.1. К., 1874. 336 с.
6. Астахова А. Народные сказки о богатырях русского эпоса. М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1962. 120 с.
7. Афанасьев А. Народные русские легенды. М.: Молодые силы, 1914. 230 с.
8. Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу. Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов. Т.2. М., 1868. С.506.
9. Бабич Н. Місце української народної балади у фольклорній традиції Донеччини (Порівняльний аспект). Донецьк: Дон НУ, 2000. 100 с.
10. Балади. Народна творчість / Упоряд. і прим. О.Дея та А.Ясенчук, передм. О.Дея. Київ: Дніпро, 1987. 319 с.
11. Балади: кохання та дошлюбні взаємини / Упорядкували: Дей О., Ясенчук А. (тексти), Іваницький А. (мелодії). Київ: Наукова думка, 1987. 472 с.
12. Балади: родинно-побутові стосунки / Упорядкували: Дей О., Ясенчук А. (тексти), Іваницький А. (мелодії). К.: Наукова думка, 1988. 521 с.
13. Балашов Д. Баллада о гибели оклеветанной жены (К проблеме изучения балладного наследия русского, украинского и белорусского народов) / / Русский фольклор. Т. 10. М.: Наука, 1965. С.132-139.
14. Балашов Д. Из истории русской баллады / / Русский фольклор. Т.6. М.-Л.: Изд. АН СССР, 1961. С.Х.
15. Балашов Д. История развития жанра русской баллады. Петрозаводск, 1966. 74 с.
16. Балашов Д. Князь Дмитрий и его невеста Домна (К вопросу о происхождении и жанровом своеобразии баллады) / / Русский фольклор. Т.4. М.: Изд. АН СССР, 1959. С.80-99.
17. Балашов Д. Постановка вопроса о балладе в русской и зарубежной фольклористике / / Труды Карельского филиала АН СССР, 1962. Вып. 35. С.65.
18. Балашов Д. Русская народная баллада / / Народные баллады. М.-Л.: Советский писатель, 1963. С.5-41.
19. Беларуская народная вусна-паэтычная творчасць. Гысторыка-теаратычнае даследавание. Минск: Изд-во АН БССР, 1967. С.169.
20. Българска народна поезия и проза: В 7т. София: Бълг. писател, 1982. Т.4: Народни балади / Съст и ред. С. Бояджиева. 495 с.
21. Български народни балади и песни с митически и легендарни мотиви / Л. Богданова, С. Бояджиева и др. София: Изд-во на БАН, 1993. Ч.1. 576 с; Ч.2. 927 с.
22. Българско народно епично творчество: Христоматия / Ц. Романска 2-го изд. София: Наука и искусство, 1964. 260 с.
23. Былины: В 2т. / Подготовка текста, всупительная статья и комментарии В.Я.Проппа и Б.Н Путилова. Т.1. М.: Государственное издательство художественной литературы, 1958. С.163-336.
24. Буковинські народні пісні / Упорядк., вст. стаття та прим. Л.Ященка. К.: Наук. думка, 1963. С.39-208.
25. Великорусские народные песни, изданные А.И.Соболевским. Т.1. СПб. 1895. 789 с.
26. Веселовский А. Андрей Критский в легенде о Кровосмесителе и сказание об апостоле Андрее / / Журнал Министерства народного просвещения. М., 1885. Т.VI. С.231-237.
27. Веселовский А. Из лекций по истории эпоса / / Историческая поэтика / Ред., вступ. статья и прим. В.Жирмунского. Л.: Художественная литература, 1940. С.446-492.
28. Веселовский А. Три главы из исторической поэтики / / Историческая поэтика / Ред., вступ. статья и прим. В.Жирмунского. Л.: Художественная литература, 1940. С.200-382.
29. Веселовский А. Балладные, эпические мотивы колядок / / Веселовский А. Разыскания в области русского духовного стиха. Спб., 1881. С.265-281.
30. Врабель М. Угро-русские народне спеванки / Издал М.Врабель. Т.1. Спеванки мараморошски. Будапешт, 1900. С.69-369.
31. Гайдай М. Слов’янська балада в її зв’язках з іншими жанрами фольклору / / Розвиток і взаємовідношення жанрів слов’янського фольклору. К.: Наукова думка, 1973. С.22-61.
32. Гайдай М. Народна етика у фольклорі східних і західних слов’ян (Проблема добра і зла). К.: Наук. думка, 1972. 198 с.
33. Гайдай М. Розвиток стильових особливостей і мистецтво зображення людини в слов'янській народній баладі / / IX Міжнародний з'їзд славістів: історія, культура, фольклор та етнографія слов'янських народів. Доповіді. К.: Наук. думка, 1983. С.236-251.
34. Ганіч О. Особливості інтерпретації євангельських мотивів та образів українською народною баладою / / Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Вип. 10. Донецьк: ДонНУ, 2006. С.162-176.
35. Ганіч О. Проблема походження жанру української народної балади (історіографічний аспект) / / Філологічні дослідження: Зб. наук. робіт / Донецький національний університет. Вип. 8. Донецьк: ТОВ „Юго-Восток, Лтд”, 2007. С.85-106.
36. Ганіч О. Сюжет „мертвий коханець” в народній баладі і казці / / Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. Вип. 2 (50). Ч.І. Харків: ППВ „Нове слово”, 2007. С.3-10.
37. Гиппиус Е. Вступительная статья / / Крестьянская лирика. Л.: Советский писатель. 1935. С.25.
38. Гнатюк В. Гаївки / / Матеріали до української етнології. Т. ХІІ. Львів, 1909. С.11-249.
39. Гнатюк В. Галицько-руські народні легенди. Т.І-ІІ / / Етнографічний збірник. Т.ХІІ-ХІІІ. Львів: Наукове товариство ім.Т.Шевченка. Етнографічна комісія, 1902. 478 с.
40. Гнатюк В. Етнографічні матеріали з Угорської Русі. Т.ІІ / / Етнографічний збірник. Т.ІV. Львів: Наукове товариство ім.Т.Шевченка. Етнографічна комісія, 1898. 254 с.
41. Гнатюк В. Етнографічні матеріали з Угорської Русі. Т.ІІІ / / Етнографічний збірник. Т.ІХ. Львів: Наукове товариство ім.Т.Шевченка. Етнографічна комісія, 1900. С.128-140.
42. Гнатюк В. Етнографічні матеріали з Угорської Русі. Т.ІV / / Етнографічний збірник. Т.ХХV. Львів: Наукове товариство ім.Т.Шевченка. Етнографічна комісія, 1909. 248 с.
43. Гнатюк В. Етнографічні матеріали з Угорської Русі. Т.V / / Етнографічний збірник. Т.ХХІХ. Львів: Наукове товариство ім.Т.Шевченка. Етнографічна комісія, 1910. 318 с.
44. Гнатюк В. Етнографічні матеріали з Угорської Русі. Т.VІ / / Етнографічний збірник. Т.ХХХ. Львів: Наукове товариство ім.Т.Шевченка. Етнографічна комісія, 1910. С.92-96.
45. Гнатюк В. Колядки і щедрівки. Т.ІІ / / Етнографічний збірник. Т.ХХХVІ. Львів: Наукове товариство ім. Т.Шевченка. Етнографічна комісія, 1914. С.ХІ-ХІІ.
46. Гнатюк В. Колядки і щедрівки. Т.ІІ / / Етнографічний збірник. Т.ХХХVІ. Львів: Наукове товариство ім. Т.Шевченка. Етнографічна комісія, 1914. С.163-275.
47. Гнатюк В. Лірники. Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і таке інше про лірників повіту Бучацького / Зібрав в вересні 1895 року Володимир Гнатюк / / Етнографічний збірник. Т.ІІ. Львів: Наукове товариство ім.Т.Шевченка, 1896. С.38-58.
48. Гнатюк В. Пісня про неплідну матір і ненароджені діти / / ЗНТШ. 1922. Т.133. С.173-224.
49. Гнатюк В. Пісня про покритку, що втопила дитину / / Матеріали до української етнології. Львів: Наукове товариство ім. Т.Шевченка, 1919. Т. 19-20. С.249-389.
50. Гнатюк В. Словацький опришок Яношік в народній поезії / / ЗНТШ Львів: Наукове товариство ім. Т.Шевченка, 1899. Кн.6. С.1-56.
51. Головацкий Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть 1. Думы и думки. М.: Общество истории и древностей российских при Московском университете, 1878. 841 с.
52. Головацкий Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть 2. Обрядные песни. М.: Общество истории и древностей российских при Московском университете, 1878. 388 с.
53. Головацкий Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІІІ. Отделение І. Думы и думки. М.: Общество истории и древностей российских при Московском университете, 1878. 523 с.
54. Головацкий Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІІІ. Отделение ІІ. Обрядные песни. М.: Общество истории и древностей российских при Московском университете, 1878. 747 с. + 24 с. + 16 с. + LXXX с.
55. Горалек К. Взаимосвязи в области славянской народной баллады / / Русский фольклор. Т.8. М.: Наука, 1963. С.98-101.
56. Гримич М. З історії двох українських балад про інцест / / Народна творчість та етнографія. 1990. №3. С.38-41.
57. Гримич М. Слідами архаїчного ритуалу в пісенних сюжетах про перевтілення утоплениць / /