ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІДІОСТИЛЮ СОХРАБА СЕПЕХРІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. КРИМСЬКОГО

На правах рукопису

Мазепова Олена Вікторівна

УДК 821.22 ”19”1.09(091)

ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІДІОСТИЛЮ СОХРАБА СЕПЕХРІ

10.02.13 мови народів Азії, Африки,
аборигенних народів Америки та Австралії

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Богомолов Олександр Вікторович
кандидат філологічних наук

Київ - 2007

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ІДІОСТИЛЮ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ

13

1.1. Поетичний ідіолект/ідіостиль з погляду сучасної лінгвістики
1.1.1. Мовна картина світу і мовна особистість як категорії ідіостилю
1.1.2. Поняття концепту як ментально-мовно-культурного феномену

13
19
25

1.2. Лінгвістичний аналіз художнього тексту як засіб дослідження ідіостилю
1.2.1. Концептуальний аналіз та його застосування при лінгвістичному дослідженні художнього тексту
1.2.2. Дослідження образної системи поета з лінгвістичних позицій
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

31
36

41
53

РОЗДІЛ 2. ІДІОСТИЛЬ СОХРАБА СЕПЕХРІ В ЕВОЛЮЦІЙНОМУ АСПЕКТІ

57

2.1. Поетична творчість Сохраба Сепехрі в контексті „нової поезії” Ірану
2.2. Концептуальний простір поезії Сохраба Сепехрі та його мовна реалізація
2.2.1. Ключові концепти раннього періоду творчості
2.2.2. Еволюція концептосфери Сепехрі протягом другого періоду творчості
2.3. Мовні особливості поетичної картини світу Сохраба Сепехрі
2.3.1. Метафора як засіб створення мовної картини світу у творах поета
2.3.2. „Граматика ідіостилю” та синтаксичний рівень поетичного мовлення
Сепехрі

57
65
66
95
121
122
140

2.3.2.1. Граматичні особливості ідіостилю Сохраба Сепехрі
2.3.2.2. Стилістичні засоби організації тексту в поезіях Сепехрі
2.3.2.3. Діалогічність як яскравий компонент ідіостилю митця
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

141
153
172
182

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ

187
195
213

ВСТУП

Іранська поезія ХХ сторіччя яскраве і самобутнє явище в історії перської літератури, яка налічує понад 2500 років. Численні новаторські тенденції, які з’явилися у ХХ ст., дозволяють розглядати поезію цього періоду як якісно нову порівняно з тим типом поезії, що існував в Ірані традиційно аж до початку ХХ сторіччя. Іранська література починає швидкими темпами засвоювати численні здобутки західноєвропейської літератури, перетворюючись на літературу відкритого типу з притаманним їй прагненням використовувати все розмаїття засобів для зображення сучасної дійсності [106, с. 82].
Сохраб Сепехрі (1929-1981) видатний іранський поет і художник, у творчості якого знайшли відбиток усі характерні риси, притаманні розвитку літературного процесу в Ірані того часу. Його поезія неодноразово привертала увагу численних іранських критиків і дослідників, які, всупереч різним, часом кардинально протилежним оцінкам, сходяться в тому, що постать Сепехрі в іранській культурі явище неординарне й самобутнє, а його творчий спадок як послідовника новаторської поетичної школи „ше’ре ноу” („нова поезія”), започаткованої у 20-х роках минулого століття, особлива сторінка в новій поезії Ірану.
Із самого початку своєї творчої діяльності Сепехрі вдало поєднував заняття поезією з живописом. Ці два способи вираження таланту йшли поруч все його життя. Як тільки з друку виходила його поетична збірка, в різних місцях Тегерану влаштовувалися виставки його картин. Зі своїми картинами Сепехрі побував в Англії, Франції, Японії, Індії, Бразилії, Німеччині, США та інших країнах. Деякі його живописні роботи можна побачити в музеях цих країн і тепер.
Гармонія живопису та поезії у творчості Сепехрі, на думку іранського дослідника М. Яхаги, „досягається тим, що всі його художні твори та вірші просякнуті духом самітництва, споглядання навколишнього світу у стані безмовності. Сепехрі тому й називають сучасним містиком, що для сприйняття його творчості необхідні суголосність та тонке артистичне бачення, властиві не кожному. Живописні роботи Сохраба виконані у дусі тієї самої поетичної щирості, що відрізняє його поезії” [132, с. 117].
На думку Б. Мегдаді, „Сепехрі належить до тих поетів, у яких є „філософський біль”. Його біль це не здобування шматка хліба і не наслідування комусь; його біль віддаленість від свого власного витоку, і тому він поет-філософ, митець, який мислить філософськи, а говорить поетично” [239, с. 122]. Сутність новаторства Сепехрі лежить у площині релігійно-філософського характеру, оскільки він у безперервних пошуках власного поетичного почерку розробляв містичний аспект філософської лірики нового типу [52, с. 191].
В Україні творчість Сепехрі досі не ставала об’єктом окремого самостійного дослідження. У російській науці вона представлена працями В.Б. Кляшторіної, М.Ю. Ніколаєвської та С.Р. Сатарова, яким притаманний оглядовий, описовий або зіставний характер. Перші згадки про поета знаходимо в праці В.Б. Кляшторіної [59], яка, визначаючи філософічність і естетизм як головні ознаки творчості Сепехрі, вважає, що вірші поета певною мірою продовжують його пошуки в живопису. Поет, на думку дослідниці, наче намагаючись осягнути чисте буття, виступає як споглядач, закоханий у плин життя; він оспівує предметну красу навколишнього світу та злиття з природою, що дарує людині відчуття вічності буття [59, с. 147]. Мотиви пошуків і містичного єднання з „другом”, божественної самотності, що дає відчуття гармонії, а також наповненість віршів містичними символами свідчать про світоглядну близькість поета до ідей іранських середньовічних містиків. З іншого боку, образний лад деяких філософсько-містичних віршів поета наштовхує на думку про певний вплив буддійської філософії. У кращих своїх творах поет „розкривається як зраділий художник, що прийшов у цей світ, щоб обдарувати усіх радістю і внести у життя гармонію” [59, с. 148-149].
М.Ю. Ніколаєвська у своїй статті [106], яку вона вважає „першим підходом до творчості видатного іранського поета-новатора”, має за мету „висвітлити філософську основу, головні художні ідеї поета і способи їхнього втілення з погляду взаємодії елементів західних і східних традицій” [106, с. 101]. Дослідниця приділяє увагу розгляду основних мотивів і тем, образної системи та символіки у віршах поета; намагаючись виявити сутність новаторства поета, аналізує співвідношення традиційного й нового в його поезії і доходить висновку, що новаторство поета було результатом синтезу як східних, так і західних традицій [106, с. 91-101]. У нарисі, присвяченому розвитку перської поезії у другій половині ХХ ст. [52, с. 120-225], дослідниця зазначає, що творчість Сепехрі особлива сторінка в новій поезії Ірану. На її думку, з одного боку, світогляд та творчий метод поета виявляють багато спільного з європейським модернізмом (зокрема, з французьким сюрреалізмом), а також з філософією дзен-буддизму, а з іншого боку, його поетична творчість просякнута наскрізь „іранським духом”, оскільки становлення його як поета проходило в річищі релігійно-філософської думки Ірану та Індії [52, с. 191-192]. Внаслідок проведеного аналізу дослідниця доходить висновку, що в цілому „поетиці Сепехрі притаманне сполучення філософсько-містичного підтексту із сюрреалістичною трактовкою образів”. Саме така гармонія традиційного й нового, на думку дослідниці, надає стилю поета вишуканості й самобутності [52, с. 197]. Таким чином, основною рисою, що відрізняє поезії Сепехрі від інших представників „ше’ре ноу”, можна вважати яскраве поєднання модерністичної (частіше сюрреалістичної) техніки віршування з традиційними для іранського та індійського містицизму темами, образами і символами.
М.Р. Сатаров [132] аналізує філософську лірику Сепехрі в аспекті її витоків та зв’язку з класичною традицією Ірану. Зазначимо, що єдиної точки зору на цю проблему серед іранських дослідників немає. Одні вважають, що у поезіях Сепехрі „відчувається потужний вплив з боку дзен-буддизму, англійської поезії в особі Уільяма Блейка та французького сюрреалізму” (Р. Барахані), інші, навпаки, схильні шукати витоки його творчості саме у класичній поезії, бо вся його творчість просякнута „безумовно іранським духом” (А. Нафісі). Багато дослідників відзначають близькість деяких віршів поета до суфійської поезії Ірану і вбачають у цьому значний вплив газелей великого середньовічного містика Джелаледдіна Румі (Г. Насер Пур, Х. Хамадані) [106, с. 84-85]. Крім того, як зауважує М.Р. Сатаров, підтримку своїм творчим пошукам поет знаходить у спадщині поетів „індійського стилю” перської поезії, зокрема, у творчості таких поетів, як Саеб Тебрізі та Беділь. Дослідник розглядає, якого розвитку і трансформації в поезії Сепехрі зазнають такі найважливіші категорії індійського стилю, як ма’нівфаріні (створення нових мотивів), хийвлбвфі (плетення фантазій), мазмунсвзі (створення мотиву) та негврешвфаріні (живопис словом). Саме негврешвфаріні, як одна з особливостей поезії цього стилю, що вказує на зв’язок живопису і поезії, є чи не найпомітнішою рисою поезії Сохраба Сепехрі. На прикладі аналізу поетичних фігур тамсіл (уподібнення), ташхис (персоніфікація), еѓраѓ (гіпербола, перебільшення), бвзі бв каламе (гра слів), танз (іронія) дослідник виявляє схожість поетичного методу Сепехрі з кращими зразками поезії „індійського стилю” [132, с. 121-125]. У другій частині своєї статті М. Сатаров робить спробу проаналізувати основні мотиви творчості поета в контексті світової літератури ХХ ст., вдаючись до зіставного аналізу окремих віршів іранського поета з віршами таких поетів ХХ ст., як О.Мандельштам, М. Волошин, Б. Пастернак, Д. Томас [132, с. 129-140].
Американський дослідник Девід Л. Мартін [188] зазначає, що Сепехрі був першим іранським поетом, який у своїй творчості поєднав традиційний містицизм із любов’ю до природи. На думку дослідника, у творчості поета, який, з одного боку, зазнав визначального впливу з боку класичної суфійської поетичної традиції, а з іншого, ідіостилів таких західних митців, як Т. Еліот та Е. Паунд, досить своєрідно поєднуються і відбиваються елементи кардинально відмінних напрямів. Його містицизм яскраво вирізняється тим, що, звертаючись до теми Бога, поет не тільки не описує Божественну сутність як містичного Коханого, що в цілому властиво суфійській поезії середньовіччя, а й взагалі не ставить цю тему в центр уваги, створюючи з неї своєрідний фон для своїх поезій [188, с. 7]. У обширному коментарі, що подається до перекладів віршів поета із збірки „Зелений об’єм”, Д.Мартін вдається до аналізу коранічних алюзій, які він убачає в деяких віршах цієї збірки, розглядає особливості застосування поетом суфійської термінології та визначає основні складові „суфійського стилю” митця. Проведений аналіз дає змогу досліднику визначити як домінантну світоглядну ознаку пізнього періоду творчості Сепехрі його самобутній „пантеїстичний містицизм” [188, с. 183-203].
У сучасній іранській літературознавчій науці поезія С. Сепехрі неодноразово ставала об’єктом дослідження. Різним аспектам поетичної творчості іранського митця присвячували свої праці такі іранські дослідники, як С. Шаміса, М. Хогуги, Б. Мегдаді, Д. Ашурі, М. Хамедані, К. Емамі, К. Абеді, К. Тофангдар, К. Сарамі, А.Табаї, Г. Тарагги, Б. Джалалі, С. Кашані, С. Хосейні, С. Вазірнійа, Г. Ірандуст та ін. Найвагоміший внесок у дослідження ідіостилю Сепехрі зробив С. Шаміса. Крім розгорнутих коментарів до окремих творів поета [229], вчений у своїх працях вдається до ґрунтовного аналізу образної системи поета, механізмів створення порівнянь та метафор, які посідають значне місце в його ідіостилі [229, с. 313-325]. Зазначимо, що поетичні образи Сепехрі через їхню складність, смислову насиченість і неординарність викликають різну реакцію читачів і критиків. Серед сучасних дослідників існує думка, що його поезії переобтяжені складними образами та метафорами, причому деякі з них взагалі не піддаються розшифровці. На думку М. Хогуги, усі метафоричні словосполучення поета можна поділити на „гарні” та „погані”; в останніх сила відштовхування між членами метафоричної структури більша, ніж сила тяжіння [216, с. 20-21].
Праці інших іранських дослідників торкаються таких аспектів творчості Сепехрі, як: творча еволюції поета (Д. Ашурі, Б. Мегдаді, М. Хогуги, П. Загеді, К.Сарамі, К. Тофангдар, С. Вазірнійа, Г. Ірандуст, А. Табаї та ін.), витоки творчості та зв’язок з іранською поетичною традицією, зокрема суфійською літературою та поезією „індійського стилю” (Ш. Кадкані, М. Хогуги, Б. Мегдаді, Х. Хамедані, К.Сарамі, І. Хакемі, С. Хосейні та ін.), вплив з боку західноєвропейських течій і шкіл (Р. Барахані, Б. Мегдаді, д-р Забеті та ін.), формування й розвиток світогляду поета, вплив релігійно-філософських вчень Індії та Японії, співвідношення суфійського та індійського варіанту містицизму у світогляді поета (К. Абеді, Д.Ашурі, Б. Мегдаді, Х. Хамедані, І. Хакемі, Ф. Саркухі, М. Багері, С. Кашані та ін.), психологічний аналіз творчості (С. Вазірнійа, Г. Ірандуст, Б. Мегдаді та ін.) тощо.
В основу досліджень як іранських, так і російських науковців, присвячених творчості Сепехрі, покладено засади літературознавчого аналізу. Є підстави констатувати, що взагалі східну поезію сьогодні аналізують переважно з літературознавчих позицій. Саме відсутність лінгвістичних праць на матеріалі східної поезії й зумовила вибір напрямку дослідження ідіостилю іранського митця в дисертаційній праці на основі лінгвістичного аналізу всієї сукупності його поетичних текстів. Адже саме аналіз мовних фактів, репрезентованих у тексті, дає змогу об’єктивно, без залучення екстралінгвістичної інформації, визначити ключові особливості творчої еволюції поета, а також з’ясувати специфіку мовно-виразових засобів, що вирізняють його як індивідуальну творчу особистість з-поміж інших представників національної поезії.
Актуальність дослідження визначається загальною орієнтацією сучасних лінгвопоетичних досліджень на комплексне вивчення поетичних ідіостилів з позицій антропоцентричної мовознавчої парадигми, в основі якої лежить тріада „світ мова людина”. Усі сучасні напрями лінгвістичної науки, у межах яких проводяться дослідження поетичних ідіостилів, демонструють інтерес до таких категорій ідіостилю, як мовна картина світу та мовна особистість митця. Залучення сучасного апарату лінгвістичних досліджень з використанням концептуального аналізу та когнітивних методик, які дотепер не використовувалися не лише для аналізу творчості іранських поетів, а й взагалі поетів Сходу, дає змогу, по-перше, шляхом реконструкції концептосфери творів поета проникнути у внутрішній світ митця, а по-друге, визначити домінантні особливості мовної картини світу, збудованої поетом у його творах, та змоделювати „портрет” поета як мовної особистості. При аналізі образної системи митця урахування того факту, що метафора не є лише мовно-зображальним засобом та поетичною фігурою, а пов’язана з концептуальною системою носіїв мови, дозволяє скласти уявлення про основні константи світобачення поета, що знаходять мовне вираження на образному рівні його ідіостилю.
Метою дослідження є визначення домінантних особливостей ідіостилю Сохраба Сепехрі шляхом реконструкції концептуального простору його поетичної творчості та опису мовної картини світу митця як мовної особистості.
Досягнення мети передбачає розв’язання таких завдань:
визначити сутність поняття „ідіостиль”, відокремити його від поняття „ідіолект”, „поетичний ідіолект” тощо;
проаналізувати основні підходи, що існують в сучасній науці для дослідження поетичного ідіостилю з лінгвістичних позицій;
окреслити актуальні на сьогодні складові та категорії ідіостилю з огляду на антропоцентричне спрямування сучасної лінгвістики;
охарактеризувати значення лінгвістичного аналізу художнього тексту як засобу дослідження ідіостилю;
обґрунтувати можливість застосування концептуального аналізу при дослідженні ідіостилю з метою реконструкції поетичної картини світу митця;
розглянути основні підходи, що використовуються для дослідження образної системи поета з лінгвістичних позицій;
описати концептуальний простір поезії С. Сепехрі в еволюційному аспекті шляхом аналізу основних концептів та утворюваних ними концептуальних полів на матеріалі віршів усіх восьми поетичних збірок поета;
схарактеризувати способи метафоричного осмислення найважливіших для поетичної картини світу митця концептів;
виходячи з того, що мовна картина світу знаходить своє вираження не тільки на лексико-семантичному, а й на морфологічному та синтаксичному рівнях, описати граматичні та стилістичні особливості поетичного мовлення С. Сепехрі;
визначити основні риси С. Сепехрі як мовної особистості та описати створену ним поетичну картину світу.
Об’єктом дослідження є мова поетичних творів С. Сепехрі, яскравого представника провідного напрямку іранської поезії ХХ ст. „ше’ре ноу” („нова поезія”). Предмет дослідження становлять: концептосфера поетичної картини світу Сепехрі та її мовна реалізація в еволюційному аспекті; метафоричні словосполучення бінарного типу з субстантивним означенням як яскравий компонент образної системи поета; граматичні особливості та стилістичні засоби організації тексту у творах митця.
Методи дослідження визначаються специфікою роботи та окресленими завданнями. Для досягнення основної мети дослідження застосовано комплексне поєднання методів контекстуального, концептуального, семантико-стилістичного та лінгвокультурологічного аналізів, методу лінгвістичного спостереження й опису мовних явищ, кількісного й таксономічного методів, а також когнітивних методик.
Матеріалом дослідження послужило повне зібрання поетичних творів Сохраба Сепехрі, що складається з восьми поетичних збірок. Дві збірки являють собою поеми із загальною кількістю рядків 767, решта поетичні збірки, кількість віршів яких становить 134.
Наукова новизна дисертаційної праці полягає у тому, що в ній уперше в українській науці ідіостиль іранського поета ХХ століття досліджено з лінгвістичних позицій з застосуванням концептуального аналізу та когнітивних методик: описано концептуальний простір поезії Сепехрі в еволюційному аспекті; схарактеризовано способи метафоричного осмислення найважливіших для поетичної картини світу митця концептів; визначено основні риси Сепехрі як мовної особистості.
Теоретичне значення дослідження полягає у подальшому опрацюванні поняття ідіостилю в контексті сучасної лінгвопоетичної науки, зокрема, таких його категорій, як мовна картина світу й мовна особистість митця; у застосуванні когнітивних методик та концептуального аналізу, які переважно розробляють на матеріалі європейських мов, на новому матеріалі східного поетичного тексту; у подальшій розробці методів реконструкції поетичної моделі світу і „творчого портрету” митця як мовної особистості.
Практична цінність наукової праці полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у викладанні курсів та написанні посібників і підручників з сучасної перської літератури, лінгвістичного аналізу художнього тексту, стилістики перської мови, лінгвокультурології Ірану, у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених вивченню ідіостилів іранських письменників та поетів, а також у лексикографічній практиці при укладанні словників поетичних образів.
Апробація результатів дослідження. Окремі розділи і вся дисертація загалом обговорювалася на засіданнях кафедри Близького Сходу Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка та науковому семінарі Інституту сходознавства ім. А.Кримського (2002-2006 р.). Зміст дисертації апробовано у виступах на наукових конференціях: 1) Міжнародні наукові конференції „VІ-Х Сходознавчі читання А.Кримського” (Київ 30-31 жовтня 2002 р.; 4-5 червня 2003 р.; 2-3 червня 2004 р.; червень 2005 р.; 5-6 жовтня 2006 р.); 2) ІV-V Міжнародні науково-практичні конференції „Україна країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій” (Київ 17-18 травня 2002 р.; 18-19 квітня 2003 р.); 3) Міжнародний науковий семінар „Взаємодія літератур Ірану та світу” (Тегеран 6 травня 2003 р.); 4) VІ Міжнародна науково-практична конференція „Україна Східний Світ: людина і суспільство” (Київ 23-24 квітня 2004 р.); 5) Міжнародна наукова конференція „Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ 14 квітня 2004 р.); 6) Міжнародна наукова конференція за участю молодих вчених „Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ 12 квітня 2005 р.); 7) ХV Міжнародна наукова конференція „Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (Київ 19-23 червня 2006 р.). Результати дослідження використано в лекціях зі стилістики сучасної перської мови, історії сучасної перської літератури, спецкурсу когнітивної лінгвістики перської мови, прочитаних студентам Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка та Київського університету „Східний Світ” у 2002-2006 рр.
Основні положення дисертації висвітлено у таких публікаціях:
1. Метафора як засіб створення мовної картини світу (на прикладі поезії Сохраба Сепехрі) // Мовні і концептуальні картини світу: Зб наук. пр. К., 2004. Вип. 12, ч. ІІ. С. 2127.
2. Сюрреалізм в іранській поезії ХХ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Східні мови та літератури. К., 2004. № 9. С. 4952.
3. Особливості поетичного ідіостилю Сохраба Сепехрі // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Східні мови та літератури. К., 2005. № 10. С. 4345.
4. Поема С.Сепехрі „Звук кроків води” та її місце у творчій еволюції поета // Вісник Львівського університету. Серія філолог. Львів, 2005. Вип. 36. С. 171186.
5. Ключові концепти поетичної картини світу Сохраба Сепехрі // Мовні і концептуальні картини світу: Зб наук. пр. К., 2005. Вип. 16, кн. І. С. 254259.
6. Синтез традицій Сходу та Заходу в поезії Сохраба Сепехрі // Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції „Україна країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій”. К., 2003. С. 131135.
7. Творчість Сохраба Сепехрі // Тези доповідей міжнародної наукової конференції „VІ сходознавчі читання А. Кримського”. К., 2002. С. 7882.
8. Сохраб Сепехрі і Франц Кафка // Тези доповідей міжнародної наукової конференції „VІІ сходознавчі читання А. Кримського”. К., 2003. С. 6871.
9. Парадигми образів у поезіях Сохраба Сепехрі // Тези доповідей міжнародної наукової конференції „VІІІ сходознавчі читання А. Кримського”. К., 2004. С. 7679.
10. Концептуальне поле містичного у поезіях Сохраба Сепехрі // Тези доповідей міжнародної наукової конференції „Х сходознавчі читання А.Кримського”. К., 2006. С. 105111.
Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна праця складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (245 позицій) та додатків. Обсяг тексту дисертації 194 сторінки, загальний обсяг 265 сторінок.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Дослідження поетичної творчості іранського поета Сохраба Сепехрі одного з найяскравіших представників провідного поетичного напряму іранської поезії ХХ століття „ше’ре ноу” („нова поезія”), який визначає обличчя сучасної іранської поезії, здійснено у руслі актуальної антропоцентричної парадигми в сучасному мовознавстві, що зумовила зростання інтересу лінгвопоетичних студій до вивчення поетичної творчості в аспекті ідіостилю поета.
Щодо термінологічного визначення понять ідіолект / ідіостиль виходимо з необхідності розрізняти їх: ідіолект розглядаємо як фазу формування ідіостилю, а ідіостиль як сукупність глибинних текстопороджувальних домінант і констант певного автора, що обумовили появу його творів у певній хронологічній послідовності.
У зв’язку з формуванням нової, антропоцентричної, парадигми в мовознавстві значної актуальності набули дослідження ідіостилю, що проводяться у межах таких напрямів лінгвістики, як когнітивний, психолінгвістичний, комунікативно-стилістичний тощо. Спільним для багатьох лінгвістів є звертання до проблем, пов’язаних з такими категоріями ідіостилю, як мовна картина світу та мовна особистість. Виходимо з того, що картина світу це цілісний глобальний образ світу, який є результатом усієї духовної активності людини і формується в процесі всіх контактів особистості зі світом. Більшість дослідників розрізняють дві основні картини світу: концептуальну та мовну. Перша пов’язана з сукупністю знань про світ, інша є засобом експлікації цих знань. Загальноприйнятим у сучасній лінгвістиці є положення про те, що концептуальна картина світу ширша і багатша за мовну картину світу, оскільки може включати в себе й невербальні форми.
Дослідження мовної особистості у вітчизняній науці започатковано В.В. Виноградовим. Ю.М. Караулов, потрактовуючи теорію мовної особистості, у структурі останньої виділив три рівні: вербально-семантичний, пов’язаний з нормальним володінням мовою; когнітивний, одиницями якого є поняття, ідеї, концепти, що складаються в певну „картину світу”; та прагматичний, що включає цілі, мотиви, інтереси й інтенційні настанови особистості.
Інтегруючим чинником понять мовної картини світу і мовної особистості виступає концепт, який є основною одиницею концептуальної картини світу, що лежить в основі мовної картини світу людини, а також одиницею когнітивного рівня мовної особистості. Науковці виділяють три аспекти у трактуванні поняття „концепт”: лінгвокогнітивний, лінгвокультурологічний та психолінгвістичний. Якщо представники лінгвокогнітивного та психолінгвістичного напрямів визначають концепт як глобальну мисленнєву одиницю, ідеальну сутність, яка формується у свідомості людини, то дослідники лінгвокультурологічного спрямування розглядають концепт як культурне явище. Індивідуальні образно-художні концепти реалізуються в результатах естетичної мовленнєвої діяльності, тобто в художніх текстах, де фігурують як одиниці індивідуальної свідомості автора та складові його концептуальної системи.
Дослідження концептів у різних напрямках лінгвістичної науки здійснюється з застосуванням різних методик, але всі вони інтегровані під егідою концептуального аналізу. Основними підходами до здійснення концептуального аналізу є: використання дистрибутивного і контекстуального аналізу, пропозиційне моделювання концептів, фреймовий, прототипний або сітковий підходи.
У сучасній лінгвістиці тексту пріоритетними визнають антропоцентричний та когнітивний напрями аналізу художнього тексту. У центрі уваги дослідників, що представляють ці напрями, також постають питання мовної особистості письменника та мовної картини світу. Останнім часом значної актуальності набуває і застосування концептуального аналізу, сутність якого полягає у визначенні та репрезентації змісту основних концептів твору. Такий аналіз може бути здійснений як на матеріалі одного твору, так і всієї сукупності творів автора. Опис концептосфери сукупності текстів одного автора має на меті встановлення характерних властивостей певного концепту (його атрибутів, предикатів, образних асоціацій тощо), а тому передбачає узагальнення всіх контекстів, в яких використовуються ключові слова лексичні репрезентанти і носії концептуального смислу.
Виходячи з того, що найсуттєвіші ознаки будь-якого ідіостилю знаходять вияв на рівні створення художнього образу, дослідження творчості письменника з лінгвістичних позицій вимагає аналізу авторської системи образності. Оскільки найяскравішим компонентом образної системи Сепехрі є метафора, у дисертації здійснено аналіз метафоричних сполучень бінарного типу. В основу аналізу покладено положення когнітивної теорії метафори, методику визначення поетичних парадигм Н.В. Павлович та деякі положення дескрипторної теорії метафори.
Сьогодні не викликає сумніву, що метафора, яка існує в мові й мовленні, ґрунтується на концептуальній метафорі. Остання постає як результат процесу, що розгортається на мисленнєвому, концептуальному рівні. Метафоризація заснована на взаємодії двох структур знань когнітивної структури „джерела” (source domain) і когнітивної структури „мети” (target domain). У процесі метафоризації деякі елементи області мети структуруються за зразком джерела, внаслідок чого метафора постає як розуміння й переживання сутності одного виду в термінах сутності іншого виду. Для вивчення поетичного образу у дослідженнях когнітивного спрямування використовується структура: X (tenor) is like Y (vehicle) in respect to Z (ground), де в зону Х входять поняття-референти, що зосереджують на собі увагу митця та знаходять образне вираження; зона Y це набір понять-корелятів, за допомогою яких відбувається створення образу; Z є зоною встановлення подібності, tertium comparationis, тобто ознаки, за якою співвідносяться поняття в поетичному образі. Згідно з методикою Н.В. Павлович, узагальнення найбільш продуктивних (лівих і правих) елементів структури поетичних образів уможливлює виявлення „картини образного світу” поета. Визначення домінантних парадигм (або „метафоричних моделей” у термінах дескрипторної теорії метафори) поетичних образів дозволяє через мову з’ясувати концептуальний рівень митця як мовної особистості.
Аналіз поетичної творчості Сепехрі здійснено хронологічно за періодами. До першого періоду увійшли перші чотири поетичні збірки поета, до другого дві поеми та дві останні збірки поезій. Концептуальний аналіз усієї сукупності творів Сепехрі, спрямований на встановлення ключових концептів його поетичної картини світу, дозволив реконструювати концептосферу творчості поета та визначити домінанти когнітивного рівня поета як мовної особистості. Модель концептосфери включає ядро, приядерну зону, ближчу та дальшу периферії. Ядром концептосфери є сам поет, представлений своїм ліричним суб’єктом, тобто поет-художник зі своїм внутрішнім світом. Приядерна зона концептосфери включає основні складові його внутрішнього світу: а) найважливіші почуття та емоції, що домінують у його психічній сфері; б) осмислення життя і смерті; в) містицизм як основна світоглядна константа більш зрілого періоду творчості. Ближчу периферію концептосфери становить місце перебування й оточення ліричного героя, що представлені всіма наявними у творах видами простору та часу. Дальша периферія охоплює образні характеристики основних концептів, в яких виявляються найбільш суттєві ознаки їхньої структури.
Аналіз мовної реалізації базових концептів, образної системи та граматико-стилістичних засобів організації поетичного тексту виявив особливості мовної картини світу та вербально-семантичного рівня поета як мовної особистості. Проведене дослідження дає підстави зробити такі висновки:
1. Ключовими на першому етапі життєвої та творчої еволюції Сепехрі є концепти НІЧ, СОН, САМОТНІСТЬ, СУМ та СТРАХ. Поет, як і його ліричний герой, відчуває внутрішній дискомфорт і розлад з оточенням. Страх перед реальністю примушує його шукати притулок у світі марень і снів. Згодом з’являється бажання „розірвати сон свого існування”, і поет починає свій шлях назовні, від ночі до ранку, від темряви до природи й світла. На другому етапі творчості значно актуалізованим залишається концепт САМОТНІСТЬ, який зазнає помітної трансформації, набуваючи позитивних характеристик. Концепти САМОТНІСТЬ та СУМ тепер знаходять вираження в одному контексті з такими осмисленими в містичному ключі концептами, як КРАСА і ЛЮБОВ.
2. Концептуальне поле МІСТИЧНЕ набуває актуалізації у другій половині першого періоду творчості поета. На цьому етапі містицизм поета носить активний, дієвий характер, що виражається у постійному бажанні ліричного героя віднайти ознаки присутності містичного співрозмовника в навколишньому світі, у численних звертаннях до нього, у намаганні вступити з ним у діалог. З-поміж усіх концептів, що є складовими розглядуваного концептуального поля, найбільш актуалізованим є концепт ГОЛОС. У віршах другого періоду творчості містицизм поета набуває ознак ісламського суфійського спрямування з пантеїстичним забарвленням. Тепер він носить переважно спокійний, споглядальний характер, що обумовлює медитативний настрій віршів.
3. У другій половині першого періоду творчості у психіці поета починає формуватися інтерес до природи. Згодом любов до природи стає визначальною особливістю світобачення Сепехрі, про що свідчить найбільша актуалізація у віршах другого періоду творчості концептуального поля ПРИРОДА зі складовими СВІТЛО, РОСЛИНА, ВОДА. Особливістю мовного втілення цього поля є, зокрема, надзвичайна деталізація об’єктів рослинного і тваринного світів у поемі „Звук кроків води”. Вода стає домінантою в концептосистемі поета, оскільки її місія омити все і вся й примусити людей по-новому подивитися на світ. Загалом же природа сприймається поетом як місце перебування Бога, що є виявом його пантеїстичного погляду на світ. Перебуваючи на природі, ліричний герой поета відчуває містичне єднання з нею.
4. У поетичній картині світу Сепехрі значної уваги приділено осмисленню таких концептуально важливих понять, як життя і смерть, які упродовж усієї творчості поета зазнають значної еволюції. На першому етапі ліричний герой поета, не знаходячи сенсу в житті, впадає у відчай, проклинає життя і бажає смерті. У двох поемах і віршах другого періоду творчості помітна кардинальна зміна в ставленні поета до цих понять. Вони гранично зближуються, і смерть постає як невід’ємна частина життя, яку потрібно прийняти як даність. Все створене Богом у цьому світі, впевнений поет, є доцільним на своєму місці, а тому „поки є маки, треба жити”.
5. Образне осмислення ключових концептів у поетичній картині світу Сепехрі відбувається за допомогою таких концептів-корелятів, як ВМІСТИЛИЩЕ, РЕЧОВИНА, АРТЕФАКТ, ФЕНОМЕН (ОБ’ЄКТ) ПРИРОДИ, ЛЮДИНА. Домінантною особливістю образного рівня ідіостилю Сепехрі є зближення концептуальних полів ПРИРОДА і ЛЮДИНА. Про це свідчить, з одного боку, образна реалізація концептів духовної сфери людини за допомогою природних концептів-корелятів, а з іншого, антропоморфізація таких складових концептуального поля ПРИРОДА, як СВІТЛО, РОСЛИНА, ВОДА.
6. Аналіз метафоричних словосполучень засвідчив, що спільними для усієї творчості поета є парадигми образів, побудовані на поєднанні складових таких концептуальних полів: Природа ↔ Людина, Природа → Природа, Природа ↔ Конкретні речі, Людина → Людина, Людина ↔ Конкретні речі, Загальні поняття → Природа, Загальні поняття → Людина, Загальні поняття → Конкретні речі. Провідне місце з-поміж усіх зазначених поетичних парадигм належить зворотній парадигмі Природа ↔ Людина: увагу поета в навколишньому світі передусім привертають поняття духовної сфери людини, об’єкти та феномени природи. Поетичній картині світу Сепехрі притаманні: а) всезагальний антропоморфізм (усім об’єктам живої і неживої природи, фізичного світу та загальним поняттям надаються фізичні атрибути та властивості людини); б) зближення конкретного й абстрактного, духовного і матеріального; в) мстецьке поєднання непоєднуваного асоціативні зв’язки слів з далеких лексико-семантичних рядів, що примушує читача по-новому подивитися на відомі речі й осмислити узвичаєні поняття.
7. Особливості вербально-семантичного рівня поета як мовної особистості яскраво репрезентовані в його „граматиці”. Аналіз „граматики ідіостилю” та стилістичних засобів організації поетичного тексту Сепехрі засвідчив, що: а) для поетичного ідіолекту раннього Сепехрі властивий свідомий відхід від нормативного вживання на користь узуального та оказіонального; б) поетичному синтаксису Сепехрі притаманне широке вживання різноманітних стилістичних фігур, насамперед, повтору, різні види якого надають творам поета високого ступеня ампліфікативності, а також тяжіння до зображувального синтаксису з ознаками синтаксичного імпресіонізму; в) яскравим компонентом синтаксичного рівня ідіолекту Сепехрі на певному етапі творчості є діалогічність, яка виявляється в усіх властивих діалогові побудовах із уживанням звертання, другої особи, наказового способу, питальних речень тощо. Адресатами, до яких звертається автор, є об’єкти і явища природи, конкретні речі фізичного світу, а також містичний співрозмовник поета, до якого він спрямовує свої думки, пов’язані з процесами пізнання світу та осмисленням свого місця у ньому.
Проведене дослідження та узагальнення домінантних ознак когнітивного та вербально-семантичного рівнів Сепехрі як мовної особистості дає підстави зробити певні висновки стосовно прагматичного рівня поета, який найкраще виявляється у віршах другого періоду творчості.
Незважаючи на те, що багатьом віршам поета цього періоду притаманні споглядальність та естетизм, зумовлені бажанням заглибитися у внутрішній світ та злитися з природою, загалом Сепехрі постає як закоханий у життя художник, що прийшов у світ, щоб дарувати радість, внести гармонію в життя і медитативність у споглядання природи. Відчуття краси, яким поет хоче поділитися з усіма людьми, у нього настільки глибоке, що дозволяє відчути свою належність до вселенського буття. Проте через нерозуміння і дискомфорт, які виникають при зіткненні зі світом, гармонія втрачається. Протест проти жорстокого світу й людей, ідеалів яких він не поділяє, знаходить вихід у бажанні побудувати човен і плисти до невідомої землі, до омріяного ним міста, де „в руках кожної дитини гілка знання”, під парканами „сліди Бога”, а сонце таке широке, „як очі мудреців, що підводяться на світанку”. Бажання знайти місто, в якому люди зрозуміють те важливе, що він хоче до них донести, а також прагнення знайти те головне, що часто зветься Істиною, спонукає його до постійних пошуків, до яких закликає вічний Голос. Усе життя поета проходить у нескінчених подорожах, метою яких є постійне прагнення до самовдосконалення і розуміння вищого смислу життя. Поет не залишається пасивним спостерігачем: він іде до людей і несе їм звістку, яка допоможе їм „відкрити очі душі”: порятунок близько, він у простому, саме в тому, що нас оточує, тільки треба захотіти побачити його. Для цього необхідно промити все навколо: слова, думки, спогади, щоб вода змила „пил звички”, що лежить на шляху споглядання речей. Поезія Сепехрі відкриває шлях до примирення, до життя в єдності з природою і всім навколишнім світом, створеним Богом. Як сучасний містик, поет закликає між квітами лотосу і залізом століття „бігти за голосом Істини”.
Основні константи концептуальної картини світу, представлені й зреалізовані яскравими мовними засобами образності у творах поета, вирізняють Сохраба Сепехрі як непересічного митця художнього слова і видатну постать у літературному процесі Ірану другої половини ХХ століття.
Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що використання сучасного лінгвістичного апарату, зокрема, концептуального аналізу і когнітивних методик при аналізі східного поетичного тексту має значну евристичну цінність і відкриває великі перспективи для подальшого вивчення творчості поетів Сходу в аспекті ідіостилю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Апресян В.Ю., Апресян Ю.Д. Метафора в семантическом представлении эмоций // Вопросы языкознания. 1993. № 3. С. 27-35.
2. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Вопросы языкознания. 1995. №1. С. 37-67.
3. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. М.: Прогресс, 1990. С. 5-32.
4. Арутюнова Н.Д. Образ (опыт концептуального анализа) // Референция и проблемы текстообразования: Сб. науч. трудов. М.: Наука, 1988. С. 117-129.
5. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора (Синтаксис и лексика) // Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1979. С.147 173.
6. Аскольдов С.А. Концепт и слово // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста. Антология / Под ред. В.П. Нерознака. М.: Academia, 1997. С. 267-279.
7. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1969. 608 с.
8. Бабенко Л.Г. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика: Учебник; Практикум / Л.Г. Бабенко, Ю.В. Казарин. М.: Флинта: Наука, 2003. 496 с.
9. Баевский В.С. Рецензия на книгу: Павлович Н.В. Язык образов. Парадигмы образов в русском поэтическом языке. М., 1995. // Вопросы языкознания. 1996. № 5. С. 140-142.
10. Баранов А.Н. Когнитивная теория метафоры: почти двадцать лет спустя // Дж. Лакофф, М. Джонсон. Метафоры, которыми мы живем: Пер. с англ. М.: Едиториал УРСС, 2004. 256 с.
11. Баранов А.Н. О типах сочетаемости метафорических моделей // Вопросы языкознания. 2003. № 2. С. 73-94
12. Безугла Л.Р., Бондарено Є.В., Донець П.М. та інші. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / Під загальн. ред. Шевченко І.С.: Монографія Харків: Константа, 2005. 356 с.
13. Бєлова А.Д. Мовні картини світу: принципи утворення та складові // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. статей. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2001. Вип. 7. С. 26-30.
14. Бертельс А.Е. Художественный образ в искусстве Ирана ІХ-ХV веков (Слово, изображение). М.: Издательская фирма „Восточная литература” РАН, 1997. 422 с.
15. Блэк М. Метафора // Теория метафоры: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1990. С. 153-172.
16. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: (Курс лекций по английской филологии): Учеб. пособ. Тамбов: Изд. ТГУ, 2000. 130 с.
17. Болотнова Н.С. Изучение идиостиля в современной коммуникативной стилистике художественного текста // Тезисы ІІ Международного конгресса русистов-исследователей. 2004./http://www.philol.msu.ru/~rcl2004/files/sec/24.doc
18. Болотнова Н.С. Об основных понятиях и категориях коммуникативной стилистики текста // Вестник российского гуманитарного фонда. 2001. № 3. С. 123-133.
19. Большой энциклопедический словарь. Языкознание / Гл. ред. В.Н.Ярцева. 2-е изд. М.: „Большая Российская энциклопедия”, 2000. 688 с.
20. Булатова А.П. Концептуализация знания в искусствоведческом дискурсе // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. 1999. № 4. С. 25-27.
21. Вежбицкая А. Семантические универсалии в описании языков: Пер. с англ. / Под ред. Т.В. Булыгиной. М.: Языки русской культуры, 1999. 780 с.
22. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: Пер. с англ. / Отв. ред. М.А. Кронгауз; вступ. ст. Е.В. Падучевой. М.: Русские словари, 1996. 416 с.
23. Вилкокс Л. Суфизм и психология / Пер. с англ. СПб.: Издательство „Диля”, 2005. 256 с.
24. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Государственное издательство художественной литературы, 1959. 653 с.
25. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 256 с.
26. Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1959. 492с.
27. Вольф Е.М. Метафора и оценка // Метафора в языке и тексте. М.: Наука, 1988. С. 52-65.
28. Воркачев Л.Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании // НДВШ. Филологические науки. 2001. № 3. С. 64-72.
29. Ворожбитова А.А. Теория текста: Антропоцентрическое направление: Учеб. пособие. Изд. 2-е, испр. и доп. М.: „Высшая школа”, 2005. 367 с.
30. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте. М.: Наука, 1988. С. 11-26.
31. Гак В.Г. Рецензия на книгу: Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. Русская политическая метафора (материалы к словарю). М.: Ин-т русского языка РАН, 1991. // Вопросы языкознания. 1993. № 3. С. 136-140.
32. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
33. Гаспаров М.Л. Художественный мир писателя: тезаурус формальный и тезаурус функциональный // Проблемы структурной лингвистики: Сб. науч. трудов. М.: Наука, 1988. С. 125-137.
34. Голобородько К.Ю. Поэтическое творчество и проблемы идиостиля. Херсон: Олди-Плюс, 2001. 168 с.
35. Голубовская И.А. Этнические особенности языковых картин мира: Монография. К.: Издательско-полиграфический центр „Киевский университет”, 2002. 293 с.
36. Григорьев В.П. Грамматика идиостиля. В. Хлебников. М.: Наука, 1983. 224 с.
37. Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1985. 451 с.
38. Гусейнов Б. Традиции и новаторство в поэзии Ирана ХХ в. Баку: Элм, 1973. 12 с.
39. Демьянков В.З. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего подхода // Вопросы языкознания. 1994. № 4. С. 17-33.
40. Димитренко Л.В. Когнітивні та лінгвостилістичні особливості поетичного образу (на матеріалі американської поезії ХХ ст.). Автореф. дис. канд. філол. наук. Одеса, 2000. 19 с.
41. Єрмоленко С.С., Харитонова Т.А., Ткаченко О.Б. та інші. Мова в культурі народу (план-проспект) // Мовознавство. 1998. - № 4-5. С. 3-17.
42. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: Стилістика та культура мови. К.: Довіра, 1999. 431 с.
43. Жаботинская С.А. Когнитивная лингвистика: принципы концептуального моделирования // Лінгвістичні студії. Вип. ІІ. Черкаси: „Сіяч”, 1997. С. 3-11.
44. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: типы фреймов // Вісник Черкаського університету. 1999. Вип.. 11. С. 12-25.
45. Жоль К.К. Мысль, слово, метафора. (Проблемы семантики в философском освещении). К.: Наукова думка, 1984. 303 с.
46. Залевская А.А. Национально-культурная специфика картины мира и различные подходы к ее исследованию // Языковое сознание и образ мира. Сб. статей / Отв. ред Н.В. Уфимцева. М.: РАН. Институт языкознания, 2000. С. 39-54.
47. Зализняк А.А., Левонтина И.Б., Шмелев А.Д. Ключевые идеи русской языковой картины мира: Сб. ст. М.: Языки славянской культуры, 2005. 544 с.
48. Золян С.Т. К проблеме описания поэтического идиолекта (на материале поэзии Л.Мартынова) // Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка. Том 45. № 2. 1986. С. 138-148.
49. Зубова Л.В. Поэзия Марины Цветаевой. Лингвистический аспект. Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1989. 264 с.
50. Иванова Л.П. Отображение языковой картины мира автора в художественном тексте (на материале романа А.С. Пушкина „Евгений Онегин”): Учебное пособие к спецкурсу. 2-е изд. доп. К.: Освита Украины, 2006. 140 с.
51. История зарубежной литературы, 1945-80: Учебник для студентов-филологов / Под ред. Л.Г.Андреева. 2-е изд., перераб. М.: Изд-во МГУ, 1989. 413 с.
52. История персидской литературы ХІХ-ХХ веков. М.: Издательская фирма „Восточная литература” РАН, 1999. 535 с.
53. Казарин Ю.В. Особенности лингвистического анализа поэтического текста // Бабенко Л.Г. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика: Учебник; Практикум / Л.Г. Бабенко, Ю.В. Казарин. М.: Флинта: Наука, 2003. С. 291-374.
54. Караулов Ю.Н., Красильникова Е.В. Предисловие. Русская языковая личность и задачи ее изучения // Язык и личность / Отв. ред. акад. Д.Н.Шмелев. М.: Наука, 1989. С. 3-10.
55. Караулов Ю.Н. Общая и русская идеография. М.: Наука, 1976. 355 с.
56. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. Изд. 3-е, стереотипное. М.: Едиториал УРСС, 2003. 264 с.
57. Касевич В.Б. Буддизм. Картина мира. Язык. 2-е изд. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. 282 с.
58. Кляшторина В.Б. Иран 60-80-х годов. От культурного плюрализма к исламизации духовных ценностей: (Идеология. Политика. Литература) / АН СССР, Ин-т востоковедения. М.: Наука, 1990. 205 с.
59. Кляшторина В.Б. „Новая поэзия” в Иране. М.: Наука, 1975. 255 с.
60. Кляшторина В.Б. Современная персидская поэзия. Очерки. М.: Изд-во вост. лит., 1962. 148 с.
61. Кныш А.Д. Мусульманский мистицизм. Краткая история. М.-С.-Пб.: Диля, 2004. 464 с.
62. Ковалик І.І., Мацько Л.І., Плющ М.Я. Методика лінгвістичного аналізу тексту. К.: Вища школа, 1984. 119 с.
63. Ковтунова И.И. Поэтический синтаксис. М.: Наука, 1986. 206 с.
64. Колесник Д.М. Концептуальний простір авторської метафори у творчості А.Мердок: Автореф. дис. канд. філол. наук. Черкаси, 1996. 17 с.
65. Колшанский Г.В. Объективная картина мира в познании и языке. М.: Наука, 1990. 108 с.
66. Комиссаров Д.С. О современном иранском литературоведении. М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1980. 99 с.
67. Комиссаров Д.С. Пути развития новой и новейшей литературы. Очерки. М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1982. 294 с.
68. Корнилов О.А. Языковые картины мира как производные национальных менталитетов, 2-е изд., доп. и исправ. М.: ЧеРо, 2003. 349 с.
69. Кочерган М. П. Мовознавство на сучасному етапі // Дивослово. 2003. №5. С. 24-29.
70. Кочубей Ю.Н. Поэзия „свободного стиха” в Ираке (40-е-70-е гг. ХХ ст.).