РОЗВИТОК ЖАНРУ ЕЛЕГІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ XVI – XIX СТОЛІТЬ : РАЗВИТИЕ ЖАНРА Элегия В УКРАИНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ XVI - XIX ВЕКОВ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • РОЗВИТОК ЖАНРУ ЕЛЕГІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ XVI – XIX СТОЛІТЬ
  • Альтернативное название:
  • РАЗВИТИЕ ЖАНРА Элегия В УКРАИНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ XVI - XIX ВЕКОВ
  • Кол-во страниц:
  • 403
  • ВУЗ:
  • УНІВЕРСИТЕТ імені ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА


    На правах рукопису


    Ткаченко Олена Григорівна

    УДК:821.161.2 143 15/16”

    РОЗВИТОК ЖАНРУ ЕЛЕГІЇ
    В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ XVIXIX СТОЛІТЬ


    Спеціальність: 10.01.01 українська література


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    доктора філологічних наук



    Науковий консультант:
    доктор філологічних наук,
    професор Ткачук Микола Платонович



    Тернопіль 2006







    ЗМІСТ

    Вступ..............................................................................................................4

    Розділ 1. Елегія як теоретична проблема:
    генетико-історичний погляд.......................................................................14
    1.1. Елегія в літературно-критичному дискурсі.............................15
    1.2. Теоретичні засади жанрового визначення елегії..30
    Розділ 2. Парадигма жанрових модифікацій
    ......... давньоукраїнської елегійної поезії....................................................49
    2.1. Латиномовна елегія в ренесансній та бароковій традиціях
    української літератури.......................................................................54
    2.2. Духовна елегія.....................72
    2.3. Мотивна типологія жалобної елегії............................................89
    2.4. Громадянський пафос історико-патріотичної елегії..103
    2.5. Екзистенціальний вимір буття людини
    у соціальній елегії.............................................................................114
    2.6. Формування чуттєвого світу в любовній елегії........................129
    2.7. Синтез релігійного і світського начал в елегії
    Григорія Сковороди..........................................................................143

    Розділ 3. Еволюція жанру елегії в українській літературі
    ......... ХІХ століття......................................................................................151
    3.1. Естетичні засади романтичної елегії.........................................152
    3.2. Елегійний художній світ поетів Харківської школи
    романтиків”.......................................................................................179
    3.3. Новаторство Тараса Шевченка в жанрі елегії ..........................201
    3.4. Елегія на смерть: модифікація жанрового різновиду227
    3.5. Елегійна творчість поетів другої половини
    ХІХ століття і традиції Тараса Шевченка........................................256
    3.6. Художня своєрідність невільницьких елегій
    Павла Грабовського..........................................................................294
    3.7. Дискурс модернізму в елегіях Івана Франка та
    Лесі Українки....................................................................................308

    Висновки ..........................................................................362

    Список використаних джерел...........................................................369








    ВСТУП

    У складній парадигмі українського літературного процесу чимало ліричних жанрів мали періоди піднесення та спаду. Однак жоден із них упродовж століть не дістав такого поширення й такої жанрової стійкості, як елегія. У доробку найяскравіших її творців, зокрема Г.Сковороди, Л.Боровиковського, М.Шашкевича, А.Метлинського, М.Петренка, В.Забіли, Т.Шевченка, О.Кониського, Л.Глібова, С.Руданського, Ю.Федьковича, М.Старицького, Олени Пчілки, В.Cамійленка, П.Грабовського, І.Франка, Лесі Українки та інших, елегія стала оригінальним самобутнім ліричним жанром.
    Незважаючи на багату історію і жанрове розмаїття, елегія ще не була в українському літературознавстві об’єктом спеціального аналізу. Конк-ретні елегійні твори привертали увагу багатьох дослідників: М.Бондаря, О.Камінчук, Є.Кирилюка, В.Крекотня, Н. Левчик, В.Маслюка, Т.Мейзерської, О.Мишанича, В.Мовчанюка, Д.Наливайка, Р.Радишевського, Г.Сивоконя, В.Смілянської, А.Ткаченка, М.Ткачука, Л.Ушкалова, Н.Чамати, В.Шевчука, В.Шубравського.
    Відтак нагромадилися певні спостереження щодо їх тематики, поетики, особливостей вірша, зв’язків з народною поезією, які дають значний матеріал для узагальнення.
    Елегія один із найдавніших і найпоширеніших ліричних жанрів, який представлений в усіх літературах світу. Упродовж багатьох культурно-мистецьких епох вона знаходиться в епіцентрі ідейно-естетичних пошуків художньої свідомості, що й зумовлює постійний інтерес учених до цього жанру.
    Вивчення елегії як ліричного жанру починається майже одночасно з її появою. Свідченням того є численні дослідження, що з’явились у світовому літературознавстві [374], [421], [424], [432].
    Науковці за радянських часів не приділяли належної уваги елегії, оскільки така поезія вважалась вульгарним соціологічним літературознавством ледь не шкідливою і неспроможною задовольнити потреби нової доби”, що призвело до полярних суджень щодо самого факту існування жанру елегії за певних періодів літературного процесу чи у творчості окремих митців. Однак поети не зважали на негативне ставлення офіційного метанаративу до елегії: цей жанр залишився одним із найуживаніших у ліриці.
    На захист елегії свого часу став М.Рильський: А чи має право на сум сучасний поет? запитував він. Чи є сум, смуток, журба, печаль, туга, скорбота складовими частинами душі сучасної людини, барвами, без яких неповною була б її настроєва гама, чи, може, їх треба рішуче гнати...?” [283, 108]. Поет відзначав чудові елегії у творчості Г.Гейне, М. Лер-монтова, Дж. Байрона, І. Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся й наголошував: Про мужність Лесі Українки ми говоримо ненастанно, але ж які тужливі ноти виривалися з її серця, коли вона хотіла проспівати лебедину пісню собі!..” І без цих нот годі вже розводитись про те, що саме їх викликало! без цих нот Леся Українка не була б тим великим поетом, перед яким ми клонили голову...” [283, 110].
    Констатуючи широке побутування елегії в тодішній поезії, поет доходить висновку: ...не треба позбавляти людину права посумувати тоді, коли їй сумно і коли думає вона про сумні речі. Не треба наліплювати наличку занепадництво” там, де тим занепадництвом” і не пахне. От який уже бадьорий і світлий наш друг Андрій Малишко, а якою скорботою перейняті часом його співучі рядки” [283, 111]. Живучість жанру М.Рильський вбачав у його природі, комплексі ідей, загальногуманістичному характері притаманних йому мотивів. В елегії панують почуття, пов’язані з тяжкими моментами буття, що, безперечно, трапляються у житті кожної людини. Їхній діапазон досить широкий: від тихого смутку, печалі, туги, жалоби, рефлексії до невимовного болю, розпачу, крику серця”, що душу роздирає”.
    Тому назріла необхідність дослідити шляхи загального розвитку елегійної поезії в українській літературі, простежити процеси еволюції та модифікації елегії в окремі періоди літературного процесу, визначити її типологію і національну специфіку, а також розкрити місце і значення елегійної поезії у творчості відомих митців.
    У дисертації досліджується розвиток елегійного жанру в літературному процесі України XVIXIX століть у таких аспектах: елегія як теоретична проблема; елегія як історико-літературне явище (антична, ренесансна, барокова, класицистична, романтична, реалістична, модерна); жанрові різновиди елегії та їх модифікації у творчості найяскравіших її репрезентантів.
    Українська елегія складне і самобутнє мистецьке явище, відтак шляхи її розвитку, жанрова атрибуція та відбір матеріалу для аналізу викликали значні труднощі. Звичайно, охопити величезний масив текстів, чимале коло проблем, укласти їх у жорсткі” схеми дослідження важко. По-перше, у різні часи існували певні відмінності в розумінні жанру елегії, по-друге, поети інколи навіть не визнавали цього жанру, але писали твори, що не тільки відповідали жанровим канонам, а й вносили якісні позитивні зміни в його розвиток.
    У нашому науковому дискурсі визначальними стали такі складові елегії, як самодостатність художньо-ліричної системи, змістовно-емоційна тональність, форма наративу, особливості вираження авторської свідомості та характер образності. Це вимагало висвітлення як традиційних типологічних ознак жанру елегії в порівнянні з аналогічними інонаціонально-світовими явищами, так і встановлення національної самобутності жанру. Водночас історико-типологічний підхід дав можливість дослідити жанрову еволюцію елегії і як глибинного руху стійких структур, у якому реалізується історична й художня необхідність” [224, 87], і як руху структурних форм художнього мислення за умови врахування найзагальніших закономірностей, індивідуальних способів трактування елегійних форм та індивідуальних типів елегійних стилів.

    Актуальність теми. Пропоноване дослідження продиктоване необхідністю ґрунтовного і комплексного вивчення еволюції української елегії як цілісного художньо-естетичного явища з погляду функціонування, історичної поетики в його складній діалектиці, визначення місця та значення елегійної лірики у вітчизняній поезії ХVІХІХст. як репрезентативного етапу становлення і утвердження дискурсивної практики цього жанру.
    Актуальність теми дисертації відповідає сучасним потребам науки про літературу щодо вивчення естетичної природи, національної своєрідності й генези жанру елегії як художньої реалії літературного процесу зазначеного періоду.

    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
    Дисертація виконана в межах науково-дослідних програм, які розробляються кафедрою історії української літератури Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка в річищі колективної теми Проблеми рецептивної поетики і наратології в українсько-зарубіжних літературних зв’язках”. Тему дисертації затверджено науково-координаційною радою НАН України Класична спадщина і новітня художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (протокол №2 від 16 квітня 1995 року).

    Мета і завдання дослідження здійснити системний аналіз елегії в українському літературному процесі XVIXIXст., дослідити шляхи й етапи її розвитку, з'ясувати тематико-структурні особливості, генеретику елегійних форм і їх художній дискурс, простежити трансформацію та модифікацію жанру у творчості українських поетів.
    Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:
    - експлікувати історико-теоретичні засади елегії як жанру;
    - узагальнити основні аспекти теорії жанру елегії в Україні;
    - окреслити жанрову природу античної елегії та простежити її відзвуки у давній українській поезії;
    - розглянути еволюцію генологічної рецепції жанру елегії в українському письменстві XVIXIXст.;
    - запропонувати історико-функціональну парадигму еволюції жанру елегії в українській літературі зазначеного періоду;
    - виділити жанрові різновиди елегії як характерних означників літературного процесу XVIXIXст., характерні чинники метанаративу, художнього світу та естетичної свідомості елегійних поетів;
    - висвітлити історію виникнення і розвитку елегійної поезії в давній українській літературі;
    - співвіднести генологічну свідомість українських елегіків з європейською ренесансною та бароковою традицією;
    - простежити особливості розвитку елегії в дискурсивній практиці поетів XVIXIXст.;
    - окреслити основні константи поетики елегійного жанру;
    - визначити типологію української елегії та найбільш характерні особливості її жанрових різновидів;
    - висвітлити національну специфіку та перспективні обрії розвитку української елегії.
    Об’єкт дослідження повний корпус елегій в українському письменстві, літературний процес в Україні XVIXIXст., історія розвитку української поезії, жанровий горизонт і репертуар якої формуються елегією.
    Предмет дослідження елегія як форма вираження художньо-естетичної свідомості, її історична динаміка, тематично-структурні особливості, типологічні риси. Матеріалом послужила поетична творчість давньоукраїнських поетів, осібно Г.Сковороди, поетів ХІХст. Л.Боро-виковського, М.Шашкевича, А.Метлинського, М.Петренка, В.Забіли, Т.Шевченка, О.Кониського, Л.Глібова, С.Руданського, Ю.Федьковича, С.Воробкевича, Я.Щоголева, М.Старицького, Олени Пчілки, В.Самій-ленка, П.Грабовського, І.Франка, Лесі Українки.
    Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою є системно-цілісний підхід до вивчення шляхів розвитку української елегії в XVIXIXст. на історико-теоретичному та рецептивному рівнях, що зумовлено метою та характером дослідження. Системний аналіз як окремих творів, так і складних історико-літературних і естетичних явищ, а також компаративний, зокрема порівняльно-типологічний метод з пріоритетною увагою до тематологічного, імагологічного й жанрологічного аспектів аналізу елегії. При введенні в науковий обіг маловідомих текстів і найяскравіших зразків елегійної поезії використовувався описовий метод; аналіз змісту творів ґрунтується на соціально-генетичному методі; жанрова специфіка елегій визначається на основі порівняльно-типологічного методу; історико-функціональний аналіз використовувався при дослідженні елегії як історико-літературного явища.
    Методологічною основою дослідження стало широке коло теоретичних та історико-літературознавчих праць вітчизняних та зарубіжних вчених: М.Бахтіна, Ф.Байсснера, Т.Бовсунівської, М.Бондаря, К.Бродзін-ського, О.Веселовського, П.Волинського, М.Возняка, О.Галича, М.Гна-тюка, О.Гнатюк, М.Довгалевського, О.Доватура, Р.Доктора, С.Єфремо-ва, П.Житецького, М.Жулинського, О.Камінчук, Є.Кирилюка, В.Крекот-ня, Б.Кучери-Хахульської, Н.Левчик, В.Маслюка, Т.Мейзерської, О.Ми-шанича, В.Мовчанюка, Д.Наливайка, В.Перетца, Г.Потеца, Ф.Прокопо-вича, Р.Радишевського, Г.Сивоконя, В.Смілянської, Е.Соловей, А.Тка-чемка, М.Ткачука, Р.Уеллека, Л.Ушкалова, І.Франка, Л.Фрізмана, М.Храпченка, Н.Чамати, Д.Чижевського, Вал.Шевчука, В.Шелеста, В.Шубравського та інших.
    Щоб найповніше висвітлити дискурсивну практику функціонування елегії в українському літературному процесі, дати уявлення про українську елегію як стійку, самодостатню художньо-ліричну систему, в дисертації застосовані синхронний, діахронний і герменевтичний підходи до аналізу жанру.
    Синхронний дає змогу простежити відповідність твору як цілісної жанрової структури певним канонам та критеріям, зумовленим станом науки про літературу певної доби; діахронний репрезентує нагромадження змін та відхилень від жанровизначальної моделі на різних етапах та стадіях літературного розвитку і відтворює еволюцію елегійної поезії.
    Герменевтичний уможливлює з’ясування поняттєвого значення жанру. Текст завжди фіксує структуру розуміння; герменевтична традиція орієнтує на процедури тлумачення текстів і явищ культури, на виявлення загальнокультурних контекстів осмислення дійсності людиною і специфіки пізнання особи особою, зокрема людини іншої епохи або іншої культури. Із суто психологічної сфери проблема розуміння перейшла у світоглядний контекст дослідження. Залишаючись у рамках психології предметом конкретно-наукових спеціальних розвідок, водночас ця проблема торкається суттєвих філософських аспектів, пов’язаних із виявленням світоглядних принципів культурно-історичного прогресу.

    Наукова новизна дисертаційної роботи:
    - вперше в українському літературознавстві на широкому фактичному матеріалі системно досліджено процес виникнення та розвитку елегії в українській поезії XVIXIXст.;
    - здійснено історико-теоретичну реконструкцію жанру елегії в контексті античної та західноєвропейської генологічної свідомості на перетині західної і східної жанрологічних орієнтацій;
    - простежено тяглу лінію естетичної реалізації елегійних сюжетних мотивів, образів, філософських концептів у жанровій структурі української елегії та її функціональність в українській ліриці досліджуваного періоду;
    - систематизовано й визначено ідейно-тематичні, структурні та національні особливості елегійної поезії;
    - зреалізовано комплексний підхід до розгляду розвитку жанру елегії в українському письменстві XVIXIXст.;
    - на основі аналізу визначальних аспектів поетики елегії з сучасних методологічних засад запропоновано її дефініцію і типологію;
    - узагальнено розвиток української теоретичної думки щодо жанру елегії;
    - уперше обґрунтовано історико-літературну концепцію еволюції елегійного жанру як форми художньо-естетичної свідомості.

    Практичне значення одержаних результатів. Результати роботи можуть бути використані істориками української літератури при дослідженні літературного процесу XVIXIX століть, викладачами філологічних факультетів при вивченні історико-літературних дисциплін та творчості письменників, учителями в шкільній практиці.

    Особистий внесок здобувача. У дослідженні представлені ідеї, концепції та результати особистих розробок автора. Дисертація, автореферат, опубліковані 2 монографії та 26 публікацій, в яких оприлюднено основні положення роботи, виконані здобувачем самостійно.

    Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на конференціях: Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів СумДУ” (Суми, 1996); І.П.Котляревський перший класик нової української літератури” (Полтава, 1997); Сковородинівські читання. До 275-річчя від дня народження Г.С. Сковороди” (Харків, 1997); Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів СумДУ” (Суми, 1997); Наукова конференція з нагоди 184-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка” (Київ, 1998); ХХХІІ Наукова шевченківська конференція” (Луганськ, 1998); Олександр Олесь: проблеми вивчення творчої спадщини і сучасність” (Суми, 1998); Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів СумДУ” (Суми, 1998); Наукова конференція з нагоди 185-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка” (Київ, 1999); І Наукова шевченківська конференція викладачів та студентів філологічного факультету Київського національного університету ім.Т.Шевченка” (Київ, 2000); Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів СумДУ” (Суми, 2000) Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури” (Київ, 2001); Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету СумДУ” (Суми, 2001); Павло Грабовський: проблеми творчості” (Суми, 2002); Міжнародна наукова конференція Спадщина Тараса Шевченка як націєтворчий чинник”, Київський національний університет ім. Т. Шевченка (Київ, 2003); Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету СумДУ” (Суми, 2004); Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету СумДУ” (Суми, 2005); Володимир Гнатюк і проблеми розвитку сучасної української культури” (Тернопіль, 2006).
    Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри історії української літератури Тернопільського національного педагогічного університету іменіВолодимира Гнатюка.

    Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено у 2 монографіях, 24 основних публікаціях у наукових фахових виданнях та 2 додаткових.

    Структура та обсяг дисертації. Дисертація є рукописом. Структура дисертації визначається поставленою метою та завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (435 позицій). Обсяг основного тексту 368 сторінок. Загальний обсяг роботи 403 сторінки.
  • Список литературы:
  • ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА


    На правах рукопису


    Ткаченко Олена Григорівна

    УДК:821.161.2 143 15/16”

    РОЗВИТОК ЖАНРУ ЕЛЕГІЇ
    В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ XVIXIX СТОЛІТЬ


    Спеціальність: 10.01.01 українська література


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    доктора філологічних наук



    Науковий консультант:
    доктор філологічних наук,
    професор Ткачук Микола Платонович



    Тернопіль 2006







    ЗМІСТ

    Вступ..............................................................................................................4

    Розділ 1. Елегія як теоретична проблема:
    генетико-історичний погляд.......................................................................14
    1.1. Елегія в літературно-критичному дискурсі.............................15
    1.2. Теоретичні засади жанрового визначення елегії..30
    Розділ 2. Парадигма жанрових модифікацій
    ......... давньоукраїнської елегійної поезії....................................................49
    2.1. Латиномовна елегія в ренесансній та бароковій традиціях
    української літератури.......................................................................54
    2.2. Духовна елегія.....................72
    2.3. Мотивна типологія жалобної елегії............................................89
    2.4. Громадянський пафос історико-патріотичної елегії..103
    2.5. Екзистенціальний вимір буття людини
    у соціальній елегії.............................................................................114
    2.6. Формування чуттєвого світу в любовній елегії........................129
    2.7. Синтез релігійного і світського начал в елегії
    Григорія Сковороди..........................................................................143

    Розділ 3. Еволюція жанру елегії в українській літературі
    ......... ХІХ століття......................................................................................151
    3.1. Естетичні засади романтичної елегії.........................................152
    3.2. Елегійний художній світ поетів Харківської школи
    романтиків”.......................................................................................179
    3.3. Новаторство Тараса Шевченка в жанрі елегії ..........................201
    3.4. Елегія на смерть: модифікація жанрового різновиду227
    3.5. Елегійна творчість поетів другої половини
    ХІХ століття і традиції Тараса Шевченка........................................256
    3.6. Художня своєрідність невільницьких елегій
    Павла Грабовського..........................................................................294
    3.7. Дискурс модернізму в елегіях Івана Франка та
    Лесі Українки....................................................................................308

    Висновки ..........................................................................362

    Список використаних джерел...........................................................369








    ВСТУП

    У складній парадигмі українського літературного процесу чимало ліричних жанрів мали періоди піднесення та спаду. Однак жоден із них упродовж століть не дістав такого поширення й такої жанрової стійкості, як елегія. У доробку найяскравіших її творців, зокрема Г.Сковороди, Л.Боровиковського, М.Шашкевича, А.Метлинського, М.Петренка, В.Забіли, Т.Шевченка, О.Кониського, Л.Глібова, С.Руданського, Ю.Федьковича, М.Старицького, Олени Пчілки, В.Cамійленка, П.Грабовського, І.Франка, Лесі Українки та інших, елегія стала оригінальним самобутнім ліричним жанром.
    Незважаючи на багату історію і жанрове розмаїття, елегія ще не була в українському літературознавстві об’єктом спеціального аналізу. Конк-ретні елегійні твори привертали увагу багатьох дослідників: М.Бондаря, О.Камінчук, Є.Кирилюка, В.Крекотня, Н. Левчик, В.Маслюка, Т.Мейзерської, О.Мишанича, В.Мовчанюка, Д.Наливайка, Р.Радишевського, Г.Сивоконя, В.Смілянської, А.Ткаченка, М.Ткачука, Л.Ушкалова, Н.Чамати, В.Шевчука, В.Шубравського.
    Відтак нагромадилися певні спостереження щодо їх тематики, поетики, особливостей вірша, зв’язків з народною поезією, які дають значний матеріал для узагальнення.
    Елегія один із найдавніших і найпоширеніших ліричних жанрів, який представлений в усіх літературах світу. Упродовж багатьох культурно-мистецьких епох вона знаходиться в епіцентрі ідейно-естетичних пошуків художньої свідомості, що й зумовлює постійний інтерес учених до цього жанру.
    Вивчення елегії як ліричного жанру починається майже одночасно з її появою. Свідченням того є численні дослідження, що з’явились у світовому літературознавстві [374], [421], [424], [432].
    Науковці за радянських часів не приділяли належної уваги елегії, оскільки така поезія вважалась вульгарним соціологічним літературознавством ледь не шкідливою і неспроможною задовольнити потреби нової доби”, що призвело до полярних суджень щодо самого факту існування жанру елегії за певних періодів літературного процесу чи у творчості окремих митців. Однак поети не зважали на негативне ставлення офіційного метанаративу до елегії: цей жанр залишився одним із найуживаніших у ліриці.
    На захист елегії свого часу став М.Рильський: А чи має право на сум сучасний поет? запитував він. Чи є сум, смуток, журба, печаль, туга, скорбота складовими частинами душі сучасної людини, барвами, без яких неповною була б її настроєва гама, чи, може, їх треба рішуче гнати...?” [283, 108]. Поет відзначав чудові елегії у творчості Г.Гейне, М. Лер-монтова, Дж. Байрона, І. Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся й наголошував: Про мужність Лесі Українки ми говоримо ненастанно, але ж які тужливі ноти виривалися з її серця, коли вона хотіла проспівати лебедину пісню собі!..” І без цих нот годі вже розводитись про те, що саме їх викликало! без цих нот Леся Українка не була б тим великим поетом, перед яким ми клонили голову...” [283, 110].
    Констатуючи широке побутування елегії в тодішній поезії, поет доходить висновку: ...не треба позбавляти людину права посумувати тоді, коли їй сумно і коли думає вона про сумні речі. Не треба наліплювати наличку занепадництво” там, де тим занепадництвом” і не пахне. От який уже бадьорий і світлий наш друг Андрій Малишко, а якою скорботою перейняті часом його співучі рядки” [283, 111]. Живучість жанру М.Рильський вбачав у його природі, комплексі ідей, загальногуманістичному характері притаманних йому мотивів. В елегії панують почуття, пов’язані з тяжкими моментами буття, що, безперечно, трапляються у житті кожної людини. Їхній діапазон досить широкий: від тихого смутку, печалі, туги, жалоби, рефлексії до невимовного болю, розпачу, крику серця”, що душу роздирає”.
    Тому назріла необхідність дослідити шляхи загального розвитку елегійної поезії в українській літературі, простежити процеси еволюції та модифікації елегії в окремі періоди літературного процесу, визначити її типологію і національну специфіку, а також розкрити місце і значення елегійної поезії у творчості відомих митців.
    У дисертації досліджується розвиток елегійного жанру в літературному процесі України XVIXIX століть у таких аспектах: елегія як теоретична проблема; елегія як історико-літературне явище (антична, ренесансна, барокова, класицистична, романтична, реалістична, модерна); жанрові різновиди елегії та їх модифікації у творчості найяскравіших її репрезентантів.
    Українська елегія складне і самобутнє мистецьке явище, відтак шляхи її розвитку, жанрова атрибуція та відбір матеріалу для аналізу викликали значні труднощі. Звичайно, охопити величезний масив текстів, чимале коло проблем, укласти їх у жорсткі” схеми дослідження важко. По-перше, у різні часи існували певні відмінності в розумінні жанру елегії, по-друге, поети інколи навіть не визнавали цього жанру, але писали твори, що не тільки відповідали жанровим канонам, а й вносили якісні позитивні зміни в його розвиток.
    У нашому науковому дискурсі визначальними стали такі складові елегії, як самодостатність художньо-ліричної системи, змістовно-емоційна тональність, форма наративу, особливості вираження авторської свідомості та характер образності. Це вимагало висвітлення як традиційних типологічних ознак жанру елегії в порівнянні з аналогічними інонаціонально-світовими явищами, так і встановлення національної самобутності жанру. Водночас історико-типологічний підхід дав можливість дослідити жанрову еволюцію елегії і як глибинного руху стійких структур, у якому реалізується історична й художня необхідність” [224, 87], і як руху структурних форм художнього мислення за умови врахування найзагальніших закономірностей, індивідуальних способів трактування елегійних форм та індивідуальних типів елегійних стилів.

    Актуальність теми. Пропоноване дослідження продиктоване необхідністю ґрунтовного і комплексного вивчення еволюції української елегії як цілісного художньо-естетичного явища з погляду функціонування, історичної поетики в його складній діалектиці, визначення місця та значення елегійної лірики у вітчизняній поезії ХVІХІХст. як репрезентативного етапу становлення і утвердження дискурсивної практики цього жанру.
    Актуальність теми дисертації відповідає сучасним потребам науки про літературу щодо вивчення естетичної природи, національної своєрідності й генези жанру елегії як художньої реалії літературного процесу зазначеного періоду.

    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
    Дисертація виконана в межах науково-дослідних програм, які розробляються кафедрою історії української літератури Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка в річищі колективної теми Проблеми рецептивної поетики і наратології в українсько-зарубіжних літературних зв’язках”. Тему дисертації затверджено науково-координаційною радою НАН України Класична спадщина і новітня художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (протокол №2 від 16 квітня 1995 року).

    Мета і завдання дослідження здійснити системний аналіз елегії в українському літературному процесі XVIXIXст., дослідити шляхи й етапи її розвитку, з'ясувати тематико-структурні особливості, генеретику елегійних форм і їх художній дискурс, простежити трансформацію та модифікацію жанру у творчості українських поетів.
    Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:
    - експлікувати історико-теоретичні засади елегії як жанру;
    - узагальнити основні аспекти теорії жанру елегії в Україні;
    - окреслити жанрову природу античної елегії та простежити її відзвуки у давній українській поезії;
    - розглянути еволюцію генологічної рецепції жанру елегії в українському письменстві XVIXIXст.;
    - запропонувати історико-функціональну парадигму еволюції жанру елегії в українській літературі зазначеного періоду;
    - виділити жанрові різновиди елегії як характерних означників літературного процесу XVIXIXст., характерні чинники метанаративу, художнього світу та естетичної свідомості елегійних поетів;
    - висвітлити історію виникнення і розвитку елегійної поезії в давній українській літературі;
    - співвіднести генологічну свідомість українських елегіків з європейською ренесансною та бароковою традицією;
    - простежити особливості розвитку елегії в дискурсивній практиці поетів XVIXIXст.;
    - окреслити основні константи поетики елегійного жанру;
    - визначити типологію української елегії та найбільш характерні особливості її жанрових різновидів;
    - висвітлити національну специфіку та перспективні обрії розвитку української елегії.
    Об’єкт дослідження повний корпус елегій в українському письменстві, літературний процес в Україні XVIXIXст., історія розвитку української поезії, жанровий горизонт і репертуар якої формуються елегією.
    Предмет дослідження елегія як форма вираження художньо-естетичної свідомості, її історична динаміка, тематично-структурні особливості, типологічні риси. Матеріалом послужила поетична творчість давньоукраїнських поетів, осібно Г.Сковороди, поетів ХІХст. Л.Боро-виковського, М.Шашкевича, А.Метлинського, М.Петренка, В.Забіли, Т.Шевченка, О.Кониського, Л.Глібова, С.Руданського, Ю.Федьковича, С.Воробкевича, Я.Щоголева, М.Старицького, Олени Пчілки, В.Самій-ленка, П.Грабовського, І.Франка, Лесі Українки.
    Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою є системно-цілісний підхід до вивчення шляхів розвитку української елегії в XVIXIXст. на історико-теоретичному та рецептивному рівнях, що зумовлено метою та характером дослідження. Системний аналіз як окремих творів, так і складних історико-літературних і естетичних явищ, а також компаративний, зокрема порівняльно-типологічний метод з пріоритетною увагою до тематологічного, імагологічного й жанрологічного аспектів аналізу елегії. При введенні в науковий обіг маловідомих текстів і найяскравіших зразків елегійної поезії використовувався описовий метод; аналіз змісту творів ґрунтується на соціально-генетичному методі; жанрова специфіка елегій визначається на основі порівняльно-типологічного методу; історико-функціональний аналіз використовувався при дослідженні елегії як історико-літературного явища.
    Методологічною основою дослідження стало широке коло теоретичних та історико-літературознавчих праць вітчизняних та зарубіжних вчених: М.Бахтіна, Ф.Байсснера, Т.Бовсунівської, М.Бондаря, К.Бродзін-ського, О.Веселовського, П.Волинського, М.Возняка, О.Галича, М.Гна-тюка, О.Гнатюк, М.Довгалевського, О.Доватура, Р.Доктора, С.Єфремо-ва, П.Житецького, М.Жулинського, О.Камінчук, Є.Кирилюка, В.Крекот-ня, Б.Кучери-Хахульської, Н.Левчик, В.Маслюка, Т.Мейзерської, О.Ми-шанича, В.Мовчанюка, Д.Наливайка, В.Перетца, Г.Потеца, Ф.Прокопо-вича, Р.Радишевського, Г.Сивоконя, В.Смілянської, Е.Соловей, А.Тка-чемка, М.Ткачука, Р.Уеллека, Л.Ушкалова, І.Франка, Л.Фрізмана, М.Храпченка, Н.Чамати, Д.Чижевського, Вал.Шевчука, В.Шелеста, В.Шубравського та інших.
    Щоб найповніше висвітлити дискурсивну практику функціонування елегії в українському літературному процесі, дати уявлення про українську елегію як стійку, самодостатню художньо-ліричну систему, в дисертації застосовані синхронний, діахронний і герменевтичний підходи до аналізу жанру.
    Синхронний дає змогу простежити відповідність твору як цілісної жанрової структури певним канонам та критеріям, зумовленим станом науки про літературу певної доби; діахронний репрезентує нагромадження змін та відхилень від жанровизначальної моделі на різних етапах та стадіях літературного розвитку і відтворює еволюцію елегійної поезії.
    Герменевтичний уможливлює з’ясування поняттєвого значення жанру. Текст завжди фіксує структуру розуміння; герменевтична традиція орієнтує на процедури тлумачення текстів і явищ культури, на виявлення загальнокультурних контекстів осмислення дійсності людиною і специфіки пізнання особи особою, зокрема людини іншої епохи або іншої культури. Із суто психологічної сфери проблема розуміння перейшла у світоглядний контекст дослідження. Залишаючись у рамках психології предметом конкретно-наукових спеціальних розвідок, водночас ця проблема торкається суттєвих філософських аспектів, пов’язаних із виявленням світоглядних принципів культурно-історичного прогресу.

    Наукова новизна дисертаційної роботи:
    - вперше в українському літературознавстві на широкому фактичному матеріалі системно досліджено процес виникнення та розвитку елегії в українській поезії XVIXIXст.;
    - здійснено історико-теоретичну реконструкцію жанру елегії в контексті античної та західноєвропейської генологічної свідомості на перетині західної і східної жанрологічних орієнтацій;
    - простежено тяглу лінію естетичної реалізації елегійних сюжетних мотивів, образів, філософських концептів у жанровій структурі української елегії та її функціональність в українській ліриці досліджуваного періоду;
    - систематизовано й визначено ідейно-тематичні, структурні та національні особливості елегійної поезії;
    - зреалізовано комплексний підхід до розгляду розвитку жанру елегії в українському письменстві XVIXIXст.;
    - на основі аналізу визначальних аспектів поетики елегії з сучасних методологічних засад запропоновано її дефініцію і типологію;
    - узагальнено розвиток української теоретичної думки щодо жанру елегії;
    - уперше обґрунтовано історико-літературну концепцію еволюції елегійного жанру як форми художньо-естетичної свідомості.

    Практичне значення одержаних результатів. Результати роботи можуть бути використані істориками української літератури при дослідженні літературного процесу XVIXIX століть, викладачами філологічних факультетів при вивченні історико-літературних дисциплін та творчості письменників, учителями в шкільній практиці.

    Особистий внесок здобувача. У дослідженні представлені ідеї, концепції та результати особистих розробок автора. Дисертація, автореферат, опубліковані 2 монографії та 26 публікацій, в яких оприлюднено основні положення роботи, виконані здобувачем самостійно.

    Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на конференціях: Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів СумДУ” (Суми, 1996); І.П.Котляревський перший класик нової української літератури” (Полтава, 1997); Сковородинівські читання. До 275-річчя від дня народження Г.С. Сковороди” (Харків, 1997); Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів СумДУ” (Суми, 1997); Наукова конференція з нагоди 184-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка” (Київ, 1998); ХХХІІ Наукова шевченківська конференція” (Луганськ, 1998); Олександр Олесь: проблеми вивчення творчої спадщини і сучасність” (Суми, 1998); Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів СумДУ” (Суми, 1998); Наукова конференція з нагоди 185-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка” (Київ, 1999); І Наукова шевченківська конференція викладачів та студентів філологічного факультету Київського національного університету ім.Т.Шевченка” (Київ, 2000); Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів СумДУ” (Суми, 2000) Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури” (Київ, 2001); Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету СумДУ” (Суми, 2001); Павло Грабовський: проблеми творчості” (Суми, 2002); Міжнародна наукова конференція Спадщина Тараса Шевченка як націєтворчий чинник”, Київський національний університет ім. Т. Шевченка (Київ, 2003); Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету СумДУ” (Суми, 2004); Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету СумДУ” (Суми, 2005); Володимир Гнатюк і проблеми розвитку сучасної української культури” (Тернопіль, 2006).
    Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри історії української літератури Тернопільського національного педагогічного університету іменіВолодимира Гнатюка.

    Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено у 2 монографіях, 24 основних публікаціях у наукових фахових виданнях та 2 додаткових.

    Структура та обсяг дисертації. Дисертація є рукописом. Структура дисертації визначається поставленою метою та завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (435 позицій). Обсяг основного тексту 368 сторінок. Загальний обсяг роботи 403 сторінки.
  • Стоимость доставки:
  • 50.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины