МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙ І УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ. : МаркО Кропивницкий И УКРАИНСКАЯ ДРАМАТУРГИЯ ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ ХIХ - начале ХХ в.

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

На правах рукопису

Новиков Анатолій Олександрович

УДК 82: 09: 821.161.2-2 185/ 191”

МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙ І УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТ.

10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант:
доктор філологічних наук, професор Семенюк Г.Ф.

Харків 2006

ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ..3
Розділ 1. Парадигма наукових інтерпретацій
спадщини М.Кропивницького..12
Висновки.54
Розділ 2.Іпостасі творчої діяльності митця....56
2.1. М.Кропивницький у контексті літературно-мистецького
життя 50 70-х років..56
2.2. Естетичні пріоритети театру М.Кропивницького...71
2.3. Останній період життя й творчості драматурга.100
Висновки....150
Розділ 3.М.Кропивницький драматург...152
3.1. Панорамний огляд української драматургії
другої половини ХІХ початку ХХ ст...152
3.2.Провідні теми, мотиви, образи181
3.3. Мистецтво характеротворення....279
3.4. Типологія конфлікту в п’єсах митця..300
3.5.Жанрова палітра й культура архітектоніки
п’єс М.Кропивницького..306
3.6. М.Кропивницький і український модернізм.321
3.7.Аспекти інтертекстуальності...329
3.8.Мовна майстерність драматурга.....370
Висновки...................................381
Загальні висновки............384
Список використаних джерел..........................392

ВСТУП

Економічне процвітання більшості країн світу, які прийнято вважати цивілізованими, завжди розпочиналося з духовного відродження нації. Не можуть бути винятком у цьому відношенні й українці, які лише після створення власної держави одержали змогу в повному обсязі вивчати свою культуру, що є своєрідним явищем у світовій духовній скарбниці. Адже кожна культура розвивається за законами, притаманними тільки їй. Як зазначала Олена Пчілка, колесо нашої історії котилось особливим ходом не було в нас нашої літератури для добірної” громади, не було ні придворних” співців та письменників, ні придворних” драматичних видовищ” [407, с.242].
Упродовж багатьох століть українська культура змушена була боротися за своє елементарне виживання. Так було і за часів царської Росії, і в добу Радянського Союзу. Згадаймо хоча б страдницьку долю Тараса Шевченка, горезвісний Емський указ Олександра ІІ чи розстріляне українське відродження в не такому далекому радянському минулому. Однак, попри всі негаразди, українська культура розвивалась і в цих надзвичайно несприятливих умовах.
За колоніальних часів вітчизняні дослідники не мали можливості досконально проаналізувати все розмаїття багатої духовної спадщини нашого народу. Особливо це стосується аспектів, пов’язаних із категорією національного. В роки комуністичного режиму до цього додалося ще й суттєве обмеження на правдиве висвітлення релігійних мотивів. Подібні тенденції в якійсь мірі розповсюджувалися навіть на творчість Т.Шевченка. Саме тому на десятки талановитих українських митців, серед яких, наприклад, О.Кониський, П.Куліш, І.Багряний, М.Зеров, М.Хвильовий та ін., було накладено ідеологічне табу”.
Тільки з проголошенням незалежної Української держави наше літературознавство стало нарешті збагачуватися працями, присвяченими розгляду творчості низки несправедливо забутих” чи напівзабутих” національних художників слова. Тут варто назвати докторські дисертації О.Куцої Михайло Драгоманов і розвиток української літератури у другій половині ХІХ століття” (1997), Л.Мороз Драматургія Володимира Винниченка: ідейно-мистецьке експериментаторство на тлі нової драми” кінця ХІХ початку ХХстоліть” (1997), Я.Голобородька Художні константи Миколи Куліша” (1997), Ю.Безхутрого Художній світ Миколи Хвильового” (2003), С.КіраляТрохим Зіньківський в ідейно-естетичному контексті доби” (2003) та ін.
Згадані вище ідеологеми стали гальмом і у справі дослідження літературного доробку засновника українського професійного театру, геніального актора й режисера Марка Кропивницького, оскільки в більшості його творів національні та християнські константи є домінуючими.
Актуальність теми. У добу незалежності України настала нарешті можливість більш глибокого наукового осмислення духовної спадщини українського народу. Важливим чинником цієї спадщини є драматургія, а отже, й літературна творчість одного з провідних митців другої половини ХІХ початку ХХст. М.Кропивницького, кращі п’єси якого впродовж десятиліть багато в чому визначали не лише обличчя національної драматургії й українського театру, а і всієї вітчизняної культури.
Багатогранна духовна спадщина М.Кропивницького вивчалася понад сто тридцять років. Однак тривала й копітка науково-дослідницька робота залишилась незавершеною. Так, дослідники майже зовсім не торкалися ролі драматурга в боротьбі за українське національне відродження, що значною мірою знайшло відображення в його п’єсах. Серед них Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, Замулені джерела”, Конон Блискавиченко”, Розгардіяш”, Скрутна доба” та багато інших. Поза увагою літературознавців залишилися й такі надто важливі морально-філософські домінанти, характерні для драматургії Кропивницького, як питання духовного здоров’я нації, морально-психологічний аспект проблеми злочину й покарання, створення письменником позитивного образу заможного селянина (в сучасному розумінні фермера), інші актуальні як для тієї доби, так і для нашого часу константи, висвітлення яких дасть змогу краще зрозуміти естетично-гуманістичний всесвіт митця. Малодослідженою є також проблема зв’язку драматургії Кропивницького з українською й світовою літературою. З поля зору літературознавців та театрознавців значною мірою випав останній період життя і творчості драматурга, коли він, живучи у своїй садибі на хуторі Затишок, продовжував створювати нові оригінальні п’єси, перекладав твори російських і світових майстрів слова (Гоголя, Некрасова, Шекспіра, Мольєра), працював над своїми мемуарами, виїздив на гастролі до багатьох українських і російських міст (Харкова, Полтави, Києва, Катеринослава, Одеси, Санкт-Петербурга, Москви, Саратова), презентуючи в такий спосіб власні творчі досягнення й надбання національної драматургії загалом, разом з аматорами виставляв у провінційних містах та селах українські п’єси, знайомив місцеве населення з поезіями Т.Шевченка, Л.Глібова, інших письменників, відкрив у себе на хуторі початкову школу з українською мовою навчання. Крім того, є й ще одна досить важлива проблема, що потребує термінового вивчення і переосмислення. Оскільки дослідження духовної спадщини Кропивницького за радянських часів (а це більша частина наукових джерел, присвячених аналізу його творчого доробку) розглядалася зазвичай з позицій марксистсько-ленінської ідеології, це нерідко призводило до серйозних розбіжностей з життєвою правдою. Досить яскраво подібні тенденції проявились, зокрема, при розгляді п’єс Розгардіяш”, Скрутна доба”, Зерно і полова”, інших драм і комедій письменника, особливо останнього періоду, де відображуються події, пов’язані з першою російською революцією 1905 1907 років.
Зважаючи на це, а також те, що у вітчизняному літературознавстві творчість митця в контексті драматургічного процесу його доби в повному обсязі жодного разу не розглядалась, назріла нагальна потреба дослідити тему Марко Кропивницький і українська драматургія другої половини ХІХ початку ХХст.” як окрему, самостійну проблему. Це дасть змогу глибше осмислити творчість драматурга, розвиток тогочасного літературного й театрального процесу загалом.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукової теми кафедри української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди Концепція людини в українській літературі”. Тема затверджена вченою радою професорів Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди (протокол № 3 від 21 червня 2002 р.) та узгоджена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол№ 4 від 30 вересня 2003 р.).
Метароботи полягає в цілісному і системному дослідженні драматургічної творчості Марка Кропивницького у контексті літературного процесу другої половини ХІХ початку ХХ ст. Мета вимагає розв’язання таких завдань:
з’ясувати ступінь вивчення досліджуваної проблеми;
схарактеризувати основні здобутки української драматургії другої половини ХІХ початку ХХ століття;
простежити творчу еволюцію Кропивницького-драматурга;
проаналізувати домінантні теми, мотиви, проблеми творчості митця;
розкрити мистецтво характеротворення в п’єсах письменника;
виявити особливості жанрової палітри й архітектоніки драматургічних творів Кропивницького;
встановити причетність п’єс Кропивницького до українського модернізму;
дослідити мовну майстерність письменника;
визначити місце і значення драматургічної спадщини Кропивницького в українському літературному процесі його часу.
Об’єктом дослідження є літературний процес в Україні другої половини ХІХ початку ХХ століття, історія розвитку драматургії і театру.
Предмет дослідження п’єси Кропивницького, його епістолярна спадщина, архівні матеріали, артистична, режисерська й громадська діяльність драматурга.
Методологічну та теоретичну основу дисертації складають теоретико-літературні й історико-літературні праці І.Франка, О.Білецького, Г.Сивоконя, М.Жулинського, М.Сулими, М.Ткачука, А.Гуляка, Т.Гундорової, С.Павличко, М.Моклиці, С.Кіраля, Ю.Безхутрого, зарубіжних дослідників Б.Шоу, Б.Алсперса, А.Аникста, М.Бахтіна, В.Сахновського-Панкеєва, а також монографії і наукові розвідки з проблем теорії та історії української драматургії й театру М.Вороного, С.Єфремова, Д.Антоновича, П.Руліна, М.Йосипенка, П.Киричка, П.Хропка, О.Ставицького, Л.Стеценка, В.Івашківа, Л.Дем’янівської, Г.Семенюка, Л.Мороз, Я.Голобородька, С.Хороба та ін.
Дисертація ґрунтується на принципі історизму: всі художні твори вивчаються в межах конкретної літературної епохи, з характерними для неї особливостями проблематики й поетики.
У процесі дослідження широко застосовуються різні методи й підходи. Відповідно до завдань і мети дисертації використовується, зокрема, системно-комплексний погляд на внесок М. Кропивницького в літературно-культурний процес, сутність якого, за словами І.Франка (стаття З останніх десятиліть ХІХ в.”), полягає в тому, щоб показати, як разом із літературною творчістю розвивалась у нас і мова і ще щось далеко більше; розвивався рівень нашої цивілізації, сила нашого національного почуття”. Крім того, до уваги взято здобутки порівняльно-історичної школи, що дає змогу виразно окреслювати суспільний і культурний контекст, у якому створювалися й удосконалювалися п’єси драматурга, надбання сучасної компаративістики: інтертекстуальний аналіз та типологічні зіставлення, які допомагають виявляти спільне в загальному драматургічному процесі другої половини ХІХ початку ХХ ст.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що:
уперше в українському літературознавстві робитьсяспроба наукового осмислення драматургічної спадщини Марка Кропивницького в контексті літературного процесу його доби з сучасних наукових засад;
з позицій сьогодення розглядаються маловивчені і вилучені з наукового обігу п’єси, зокрема Титарівна” (за Шевченком), Замулені джерела”, Вій” (за Гоголем), Нашествіє варварів”, Страчена сила”, Скрутна доба”,Старі сучки й молоді парості”, Зерно і полова”, Хоч з мосту в воду головою” (за Мольєром) тощо;
ґрунтовно досліджуються такі провідні для творчості Кропивницького домінанти, як категорія національного та проблема духовного здоров’я українського народу;
уперше по-новому розв’язується проблема позитивного героя у драматургії Кропивницького;
уперше на основі маловідомих матеріалів та старої періодики ґрунтовно вивчається останній період життя Кропивницького;
у літературному доробку письменника всебічно, на конкретних текстах, аналізуються традиції І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка, М.Гоголя, В.Шекспіра, Ж.-Б.Мольєра, О.де Бальзака, О.Грибоєдова, О.Пушкіна, О.Островського, Л.Толстого, інших відомих українських і світових митців, а також зворотній процес, тобто вплив п’єс Кропивницького на творчість його сучасників і послідовників, зокрема І.Франка, А.Чехова та ін.
Вихідним положенням дисертації є визначення місця і ролі драматургії М.Кропивницького в літературно-театральному процесі його доби.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Наслідки дослідження уможливлюють формування нових конструктивних підходів до розуміння творчості українських драматургів доби Кропивницького, сприяють визначенню їх місця в національному літературно-мистецькому процесі другої половини ХІХ і початку ХХ ст. Результати дисертації можуть бути використані викладачами філологічних факультетів у вузівському викладанні історії української літератури, загальних курсах української літератури, а також спецкурсах та спецсемінарах, присвячених українській драматургії, творчості М.Кропивницького, історії українського театру, при написанні монографічних досліджень і підручників з історії української літератури й театру. Ними можуть послуговуватися вчителі української літератури в гімназіях, ліцеях і загальноосвітніх школах.
Особистий внесок здобувача. Дослідження узагальнює самостійні наукові пошуки автора. Основні ідеї дисертації оприлюднені в трьох монографіях і багатьох наукових статтях. Усі праці виконані самостійно, без участі співавторів.
Апробаціярезультатівдисертації. Дисертація обговорювалась і схвалена на засіданні кафедри української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди.
Матеріали дисертації упродовж багатьох років використовуються у трьох спецсемінарах: Театральне мистецтво як складова професійної підготовки майбутнього вчителя (на матеріалі історії слобожанського драматичного театру)”, Виховання національної свідомості майбутнього вчителя на матеріалі українського театру і драматургії другої половини ХІХ початку ХХ ст.” та Марко Кропивницький і Слобожанщина”, що ведуться автором дослідження на факультетах початкового й заочного навчання Харківського національного педагогічногоуніверситету ім.Г.С.Сковороди, вивчаються учнями загальноосвітніх шкіл міста Харкова й області на уроках української літератури та уроках, присвячених вивченню рідного краю.
Результати дослідження обговорювалися на дванадцяти наукових конференціях різних рівнів, а саме: Другій міжнародній Кирило-Мефодіївській конференції Слов’янська писемність та культура” (Куп’янськ, 2000), Міжнародній науковій конференції Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні” (Херсон, 2001), П’ятих слобожанських читаннях, присвячених 10-річчю незалежності України (Харків, 2001), Всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього тексту” (Херсон,2002), ХІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго Мова і культура” (Київ, 2002), Міжнародній науковій конференції Шості слобожанські читання”(Харків, 2002),Всеукраїнській науково-практичній конференції Громадське виховання молоді засобами мови та літератури” (Полтава, 2003), ХІІМіжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго Мова і культура” (Київ, 2003), Міжнародній науковій конференція Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки ХХ ст. До 200-річчя Харківського університету і філологічної школи факультету” (Харків, 2003), Науковій конференції, присвяченій 225-й річниці від дня народження видатного діяча національної культури Г.Ф.Квітки-Основ’яненка (Харків, 2003), Всеукраїнській науковій конференції Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2005), Міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми функціональної лінгвістики” (Харків, 2005).
Публікації. На тему дисертації зроблено 48 публікацій загальним обсягом 62,06др.арк. Серед них монографії:ХудожнійуніверсумМарка Кропивницького” (20,46 др. арк.), Марко Кропивницький і Харківщина. Розвідки, гіпотези, документи” (10,4 др. арк.), Слобожанський драматичний театр. Нариси історії” (7,0 др. арк.), брошура Марко Кропивницький на Харківщині. Розвідки, гіпотези, документи” (4,5 др. арк.). Більша частина статей надрукована у таких поважних часописах, як Дивослово”, Українська мова і література в школі”, Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах”, Українська література в загальноосвітній школі”, Рідні джерела”, Слобожанщина” та ін.
Відгуки на монографію Марко Кропивницький і Харківщина. Розвідки, гіпотези, документи” оприлюднені в газетах Слово просвіти” (2000, Ч.12; стаття З.Сидоренко Батько українського театру”) і Кримська світлиця” (2001, №6870; стаття М.Киричка Він жив Україною”), а також у фаховому збірнику наукових праць Південний архів. Філологічні науки” (2003; випуск ХХ; стаття доктора філологічних наук Я.Голобородька Марко Кропивницький у контексті національної культури”). Рецензію на монографію Художній універсум Марка Кропивницького” опубліковано в часописові Українська література в загальноосвітній школі” (2006, №10). Автор рецензії Суттєвий крок на шляху осягнення мистецького світу драматурга” доктор філологічних наук В.Гуменюк.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які членуються на підрозділи (крім першого розділу), висновків і списку літератури. Загальний обсяг роботи 436 сторінок (основний текст становить 391 сторінку). Список використаних джерел налічує 571 позицію.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Духовна спадщина Марка Кропивницького висвітлювалась упродовж тривалого часу, що охоплює період терміном понад сто тридцять п’ять років. Серед тих, хто вивчав творчість драматурга найавторитетніші фахівці з Наддніпрянської України, Галичини, діаспори, Росії зокрема І.Франко, М.Петров, О.Суворін, М.Комаров, В.Горленко, М.Вороний, В.Катранов, Олена Пчілка, С.Єфремов, Д.Антонович, П.Рулін, І.Пільгук, І.Мар’яненко, З.Мороз, П.Киричок, М.Йосипенко, В.Ревуцький, Л.Стеценко, П.Хропко, П.Перепелиця, Л.Дем’янівська, Л.Мороз та інші. Переважна більшість дослідників наголошувала на великих заслугах митця перед національною драматургією зокрема й українською культурою в цілому.
Разом з тим результати дослідження дають змогу дійти висновку, що багатогранна спадщина Кропивницького (особливо літературний доробок) у багатьох своїх аспектах залишилася не вивченою. Головна причина цього полягає в тому, що у його творчості домінуючою є категорія національного. Тому в умовах панування імперської і комуністичної ідеологій зробити об’єктивний її аналіз було неможливо. Лише нове прочитання спадщини Кропивницького, запропоноване, зокрема, автором даної дисертації, дає змогу зрозуміти, що це глибоко національний митець, який усе своє свідоме життя присвятив служінню українському народові.
Закономірним результатом титанічної праці драматурга на ниві національної культури було заснування ним восени 1882 року Театрального товариства, більш відомого під назвою першої трупи корифеїв, яка своєю неперевершеною грою на весь світ заявила про те, що Україна ще жива і має свою багату і самобутню культуру. Ця трупа об’єднала кращі акторські сили українського народу й відповідала всім ознакам колективу, котрі тепер зазвичай називають класичними. Створений Кропивницьким професійний театр упродовж багатьох років був основним джерелом культурного життя уярмленої нації, особливо якщо зважити на те, що більшість наших співвітчизників була в ті часи неписьменною і не мала змоги читати чудові поезії й оповідання Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Івана Франка, інших українських письменників.
Усе це дало неабиякий поштовх не лише для подальшого розвитку української культури, а мало й неоціненне суспільно-політичне значення, стало однією з важливих духовних підвалин, на яких через багато десятиліть потому було побудовано незалежну Українську державу.
Пальма першості належить Кропивницькому і в організації в 1900-х роках на теренах тодішньої країни дитячого театру. Акторами” в цьому театрі були здебільшого селянські діти, які з великим успіхом виставляли в Затишку та у сусідніх із садибою митця хуторах і селах дитячу оперу М.Лисенка Коза-дереза”, а також п’єси-казки свого керівника Івасик-Телесик” і По щучому велінню”. Разом із невеличкою школою з українською мовою навчання, яку в ці роки драматург відкрив у своїй садибі, це був справжній промінь світла в царстві пітьми”, що панувала в тодішньому українському селі.
За великим рахунком залишається дотепер невідомою ні сучасному літературознавству, ні тим більше сучасній школі драматургічна спадщина Кропивницького. Постійні цензурні утиски його п’єс у добу російського царизму, навішування ідеологічних ярликів за радянських часів нерідко призводили до того, що дослідники, не маючи можливості ознайомитися з канонічними текстами, які не допускалися до друку, у кращому разі оцінювали понівечені цензурою варіанти, як це було, наприклад, здрамами Титарівна” (за Шевченком) чи Конон Блискавиченко”, а в гіршому не мали для опрацювання жодних варіантів, оскільки деякі твори, серед яких Замулені джерела”, Нашествіє варварів” та ін., вперше були надруковані через багато років по смерті автора. З другого боку, у вітчизняному літературознавстві закріпилася стійка тенденція, за якою окремі твори драматурга, особливо останнього періоду (наприклад, Страчена сила”, Òшибка провзойшла”, Розгардіяш”, Скрутна доба”, Старі сучки й молоді парості”, Зерно і полова” та деякі інші), заздалегідь вважалися слабкими (а отже, не вартими серйозної уваги), що, на наше тверде переконання, не відповідає дійсності. Саме в цих п’єсах знайшли відображення нові творчі пошуки митця, пов’язані з життям українського села в умовах бурхливих політичних подій (російсько-японська війна, революція 1905 1907 рр.), філософськими роздумами про неминучість відповідальності людини за свої вчинки, проявленням у літературному доробку письменника ознак модернізму.
Кропивницький драматург, який порушив у своїх п’єсах чи не всі актуальні питання доби, започаткував чимало нових тем, які з успіхом продовжували розробляти М.Старицький,І.Карпенко-Карий, ПанасМирний, І.Франко та інші. До таких знакових тем належить передусім тема глитайства. Змалювавши повнокровний образ Йосипа Бичка (Глитай, або ж Павук”), митець започаткував галерею портретів визискувачів трудового селянства. ІГерасим Калитка (Сто тисяч”Карпенка-Карого), і ТетянаКоломийчиха (У темряві” Старицького), і Вольф Зільберглянц (Учитель”Франка) в тій чи іншій мірі несуть на собі відбиток літературного попередника. При зображенні куркуля-мироїда українські майстри слова ніби орієнтувалися на образ Бичка Кропивницького.
Першим почав розробляти драматург і такі проблеми, як свавілля сільської адміністрації (По ревізії”, Чмир”, Мамаша”) та розорення дворянських садиб (Олеся”, Замулені джерела”, На руїнах).
Лейтмотивом через усю творчість Кропивницького проходить тема девальвації віковічних духовних цінностей у свідомості людей, які в умовах капіталізації українського села стали все більше відриватись від духовних основ свого народу. Певну данину розробці цієї проблеми віддають, щоправда, й два інші найвизначніші драматурги доби Старицький і Карпенко-Карий. Одначе у творчості згаданих письменників вона не носить такого глобального масштабу, як у Кропивницького, не пов’язується з загальнонаціональним лихом. Створюючи типові образи моральних покручів, що, прилучившись до так званої міської цивілізації”, нехтують віковічними народними звичаями, цураються рідної мови, відображаючи окремі елементи деградації в середовищі сучасної йому сільської молоді загалом, Кропивницький наполегливо проводить думку, що це постійна стійка тенденція, яка охоплює все більші й більші прошарки населення.
Ліки від духовного занепаду співвітчизників драматург вбачає в українському національному відродженні. Цій проблемі тією чи іншою мірою присвячена більшість його п’єс (Помирились”, За сиротою і бог з калитою, або ж Несподіване сватання”, Беспочвенники”, Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, Олеся”, Замулені джерела”, Нашествіє варварів”,Супротивні течії”, Конон Блискавиченко”, Розгардіяш”, Скрутна доба”, Голомозий”, Старі сучки й молоді парості” та інші), у яких наголошується на необхідності розкріпачення рідного слова, збереження принципів високої духовності, заснованої на засадах християнської етики, кращих народних традицій, провадиться думка про важливість заснування національних шкіл, газет, журналів тощо. До цього питання Кропивницький постійно повертається також у листах до друзів і знайомих (В.Лукича-Левицького, В.Уманова-Каплуновського, М.Сумцова), відомих державних та громадських діячів (голови комітету міністрів С.Вітте, депутата держдуми І.Шрага), у своїй театральній діяльності.
По-новому у творчості Кропивницького постає питання відповідальності людини за скоєний злочин. За Кропивницьким, злочин перед людьми це передусім гріх перед Богом. Промовистим свідченням цього є доля Єфрема Заїки (Страчена сила”), який, начебто заради шляхетної мети пограбувавши п’яного купця, так і не зміг вибачити собі порушення одного з основних християнських постулатів. У цьому, з одного боку, проявляється принципова відмінність героя Кропивницького від Василя Цокуля (Наймичка” Карпенка-Карого), для якого подібна поведінка є нормою життя, а з іншого деяка спорідненість із Родіоном Раскольниковим (Злочин і кара” Ф.Достоєвського).
Важливим чинником літературного доробку Кропивницького є його мистецтво створювати цікаві людські характери. Письменник, зокрема, активно застосовує такі прийоми, як сатиричне зображення (глитаї Самрось Жлудь і Тихон Кирпа, представники місцевої адміністрації Василь Миронович і Севастьян Скубко та ін.) і романтична ідеалізація (Конон Блискавиченко, Василь Музиченко, Хвилимон), в якості характеротворчого засобу використовує можливості пісні (Пошились у дурні”).
Створюючи той чи той образ, драматург не поділяє своїх героїв за принципом: багач завжди негативний персонаж, а бідняк відповідно позитивний. Багата людина в його творах нерідко є носієм кращих народних і християнських традицій. Такими є, наприклад, Володимир Горнов (Доки сонце зійде, роса очі виїсть”) і Роман Жлудь (Де зерно, там і полова”). Водночас пересічний селянин Данило Кугутенко (Зерно і полова”) зображується як закінчений негідник.
Саме за таким принципом змальовує Кропивницький галерею образів, які можна схарактеризувати як портрети нових людей”, що були нетиповими для драматургії його доби. Це якоюсь мірою романтизовано-ідеалізовані типи. В них письменник утілює свої суспільно-політичні погляди, багато в чому сформовані під впливом ідей Г.Спенсера, Д.Мілля, Р.Оуена, М.Чернишевського, народників, А.Шопенгауера, Ф.Ніцше і переосмислені з урахуванням власного досвіду. Подібні персонажі мали бути своєрідними прикладами для наслідування. У такий спосіб драматург шукав рецепт” для удосконалення сучасного йому суспільства, яке він уважав несправедливим і тому постійно піддавав нищівній критиці. Серед цих портретів неважко віднайти позитивні постаті з-поміж представників місцевої влади, панівного класу, жінки-інтелігентки та ін. Так, змалювавши образи сільських писарів Василя Сокуренка (Помирились”) і Якова Приблуди (За сиротою і бог з калитою, або ж Несподіване сватання”), Кропивницький робить спробу (чи не вперше в українській літературі) зобразити портрет національного інтелігента. Традицію створювати позитивні типи з-поміж представників сільської влади продовжує митець і у драмі Конон Блискавиченко”, де однойменний центральний персонаж, обіймаючи посаду сільського старшини, докладає неабияких зусиль, щоб допомогти селянам у вирішенні їхніх повсякденних проблем.
Варті уваги образи Нарциси Необачної (Замулені джерела”) й Антона Деревіцького (Скрутна доба”), оскільки це позитивні образи представників дворянсько-поміщицького класу, що для української драматургії доби Кропивницького також було нетиповим. Особливу зацікавленість у цьому плані викликає постать ліберального поміщика Антона Деревіцького. Адже останній попри те, що радянські літературознавці безкомпромісно зараховували його до ворогів трудового селянства, за своїми суспільно-політичними поглядами, методами господарювання та стосунками з селянами багато в чому нагадує, як на нашу думку, самого автора, що дозволяє розглядати п’єсу Скрутна доба” під дещо іншим кутом зору.
Уперше в українській літературі Кропивницький змальовує привабливий портрет сільського підприємця (мається на увазі Василь Музиченко з п’єси Старі сучки й молоді парості”), що є повним антиподом таким загальновідомим глитаям, як Бичок, Балтиз, Калитка, Коломийчиха та іншим їхнім духовним родичам. Василь Музиченко за своїм світоглядом нагадує сучасного фермера. Це принципово новий тип заможного селянина, який, дбаючи про власний добробут, разом із тим цивілізовано веде свій бізнес: по-людяному ставиться до своїх робітників (надає їм вихідні дні й безвідсоткові кредити), опікується виданням дешевої газети для народу, розуміє важливість освіти для пересічних людей.
Справжнє новаторство проявляє драматург і тоді, коли на прикладі постаті багатого парубка Хвилимона (Зерно і полова”) створює образ свідомого героя-борця за економічні інтереси селянства. Це образ, який є справжньою знахідкою не лише для творчості Кропивницького, а і всієї української літератури загалом.
Серед портретів нових людей” Кропивницького чільне місце належить образу жінки-інтелігентки, що вийшла з самої гущі селянської маси. Цим критеріям багато в чому відповідають такі його героїні, як Тетяна (Конон Блискавиченко”) й Надежда (Супротивні течії”), котрі, на відміну від своїх попередниць, як із творчості самого Кропивницького (Олеся з однойменної драми), так і інших драматургів (наприклад, Соня з драми Карпенка-Карого Хазяїн”) вже не на словах, а на ділі працюють на користь своєму народові, допомагають йому вирватися з пазурів темного царства”.
Кропивницькому належить одна з головних заслуг в утвердженні на українській сцені соціально-психологічної (Глитай, або ж Павук”, Перед волею”) й політичної драми (Òшибка провзойшла”, Розгардіяш”, Скрутна доба”), розробці такого нового для того часу жанрового утворення, як трагікомедія (На руїнах”, Старі сучки й молоді парості”).
Особливою прикметою драм і комедій Кропивницького є неабияка чутливість їх автора до різноманітних модерністських напрямів у літературі. Уже в першій п’єсі письменника Дай серцеві волю, заведе у неволю”, яку за жанровою ознакою в цілому можна схарактеризувати як соціально-побутову, неважко віднайти елементи, характерні для нової драми”. У подальших творах митця (Де зерно, там і полова”, Замулені джерела”) прикмети нової європейської естетичної системи посилюються і чи не найповніше своє вираження знаходять у п’єсі Страчена сила”. Драматичним творам Кропивницького притаманні також ознаки неоромантизму (Помирились”, Конон Блискавиченко”), символізму (Зерно і полова”, Старі сучки й молоді парості”), екзистенціалізму (Замулені джерела”, Мамаша”), драми абсурду” (По ревізії”, Нашествіє варварів”). Все це є свідченням глибокого розуміння письменником тих якісно нових процесів, які розпочалися наприкінці ХІХст. в надрах загальноєвропейського театру, фактом його причетності до когорти загальновідомих творців нової естетичної системи, серед яких Г.Ібсен, Г.Гауптман, М.Метерлінк, А.Чехов таін.
Важливе значення в цьому плані має також те, що драматургія Кропивницького, з одного боку, генетичними узами пов’язана з фольклором, Словом о полку Ігоревім”, давньоукраїнською інтермедією, кращими зразками української класичної літератури, зокрема творчістю І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка, М.Гоголя, а з іншого в ній вельми відчутні традиції таких світових майстрів слова, як В.Шекспір, Ж.-Б.Мольєр, О.деБальзак, О.Грибоєдов,О.Пушкін, О.Островський, Л.Толстой, М.Некрасов (тут заслуговує на увагу також зворотний процес сліди впливу митця на інших авторів, серед яких Чехов і Франко).
Таким чином, є всі підстави стверджувати, по-перше, що на прикладі п’єс Кропивницького, простежується еволюція жанровості української драми від соціально-побутової до соціально-психологічної й політичної, нових гібридних форм драми та передчуття різноманітних тенденцій модернізму, а по друге літературний доробок митця слід розглядати не лише в межах національного драматургічно-мистецького процесу, а і в більш широкому загальноєвропейському контексті.
Проте головна заслуга Кропивницького-драматурга полягає в іншому в тому, що він, як ніхто інший, відчуваючи загрозу знищення українського народу як етносу, тобто небезпеку його розчинення в панівній нації, своїм палким словом намагався розбудити національну свідомість українців, закликав їх до збереження рідної мови й культури. Порушені письменником проблеми (питання української мови, національної свідомості, бюрократизму, зневажливого ставлення можновладців до маленької людини”) багато в чому залишаються актуальними і в наш час. Його п’єси разом з п’єсами двох інших найвизначніших тогочасних драматургів Старицького й Карпенка-Карого склали не лише основу репертуару молодого українського театру, а й дали значний імпульс для подальшого розвитку всієї вітчизняної драматургії. На їхніх творах виховалося нове покоління українських драматургів, серед яких Леся Українка, В.Винниченко, О.Олесь та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акторська майстерність корифеїв [Збірник матеріалів про дожовтневий театр...]. К.: Мистецтво, 1983. 183 с.
2. Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Збірник наукових праць. Рівне: РДГУ, [1998]. 267 с.
3. Антонович Д. Триста років українського театру. 1619 1919. Прага, 1925. 273 с.
4. А.П. Театр и музыка// Южный край. 1896. №5286. 29 мая.
5. Алчевская Х.А. На могилу М.Л.Кропивницкого // Утро.1910. №1015. 13 апреля.
6. Алчевська Х. Життє і смерть (Похорон Кропивницького) // Діло. 1910. №96. 21 травня.
7. Аникст А.А.История учений о драме: Теория драмы на Западе во второй половине ХІХ в. М.: Наука, 1988. 310 с.
8. Аникст А.А.Теория драмы в России от Пушкина до Чехова. М.: Наука, 1972. 643 с.
9. Артист.1890. №7. С.191 192.
10. Артист.1891. №4. С.209.
11. Артист. 1891. № 14. С. 203 218.
12. Артистичний шершень. Маркові Лукичу Кропивницькому // Шершень. 1906. № 15. 14 квітня. С. 6.
13. Ашкаренко Г. Спомин про першу українську трупу // Спогади про Марка Кропивницького. Збірник. К.: Мистецтво, 1990. С.28 30.
14. Бабецький Ю. М. Перший приїзд Кропивницького до Харкова // Спогади про Марка Кропивницького. Збірник. К.: Мистецтво, 1990. С.79.
15. Бабишкіна О.О. Вивчення життя і творчості М.Л.Кропивницького (20 30ті роки) // Рад. літературознавство. 1974. № 9. С. 74 79.
16. Балака І. Золота сторінка. До 125-річчя з дня народження М.Л.Кропивницького // Прапор. 1965. № 6. С. 96 97.
17. Багалій О. Простий і чулий // Спогади про Марка Кропивницького. Збірник. С.169.
18. Багалей Д.И.,Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655 1905). Истор. монография. В 2-х т. Репринт. изд. Харьков, 1993. Т.2.С.828. 982 с.
19. Бальзак О. де. История тринадцати. Гобсек. Прославленный Годиссар: Пер. с фр. / О. де Бальзак. М.: ООО Издательство АСТ”, 2003. 475 с.
20. Батько українського театру // Діло. 1907. №2. 16 січня.
21. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1986. 541 с.
22. Б в Евг. [Борисов Евгений]. Малорусская драматическая литература // Заграничный вестник. 1883. Т.6. С.527 535.
23. Бедзик Д.І. Вибрані п’єси. К.: Держполітвидав України, 1957. 327 с.
24. Бич-Лубенський К. Памяти М.Л.Кропивницкого // Утро. 1910. 21 апреля.
25. Білан В., Несторенко Г. Виставка архівних документів до 125-річчя з дня народження М.Л.Кропивницького // Науково-інформ. Бюлетень Архівного управління УРСР, 1965. № 3. С. 35 38.
26. Білецька Л.К. Марко Кропивницький і російська театральна культура // Творча індивідуальність М.Л.Кропивницького і розвиток української культури. Тези республіканської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження М.Л.Кропивницького. Кіровоград, 1990. С.139 142.
27. БілецькийФ.М. До питання про специфіку жанру комедії М.Л. Кропивницького // Творча індивідуальність М.Л.Кропивницького і розвиток української культури. Тези республіканської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження М.Л.Кропивницького. С. 78 81.
28. Білило Цезар. До історії нашого театру // Зоря. 1894. №7. С.164 165.
29. Білинська М.Л.І.І. Воробкевич. Нарис про життя і творчість. К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958. 51 с.
30. Білокінь С. Невідомий лист [М.Кропивницького] // Вітчизна, 1983. № 9. С. 204 205.
31. Білоконенко С.П. Тесленко і Кропивницький // Творча індивідуальність М.Л.Кропивницького і розвиток української культури. Тези республіканської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження М.Л.Кропивницького. С. 35 37.
32. Білоус О.М. Сприйняття творів М.Л.Кропивницького за межами України // Творча індивідуальність М.Л.Кропивницького і розвиток української культури. Тези республіканської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження М.Л.Кропивницького. С. 102 104.
33. Бодянский И. Хроника // Театр и искусство. 1910 № 3. С.52.
34. Бонфельд С.М. Маловідомі сторінки з життя корифеїв українського театру // Творча індивідуальність М.Л.Кропивницького і розвиток української культури. Тези республіканської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження М.Л.Кропивницького. С. 13 15.
35. Бонч-БруєвичВ.Д. Спогади із спогадів //Спогади про Марка Кропивницького. Збірник. С. 123.
36. Борисов Б.С. Із книжки Історія мого сміху” // Спогади про Марка Кропивницького. Збірник. С. 113 114.
37. Бв Евг. [Борисов Евгений].Малорусская драматическая литература // Заграничный вестник. 1883. Т.6. С.527 535.
38. Ботунова Г. Я. Харків у театральній діяльності М.Л.Кропивницького // Творча індивідуальність М.Л.Кропивницького і розвиток української культури. Тези республіканської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження М.Л.Кропивницького. С. 20 23.
39. Боцяновский В.Памяти М.Л.Кропивницкого // Театр и искусство. 1910. №.16. С.331 332.
40. Брелінська Л.М., Матвеєва Т.П. Улюбленець одеського глядача // Побратими Українського Театру Корифеїв: (Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Михайло Старицький): Тези доповідей та повідомлень регіональної наукової конференції 14 16 грудня 1990 року. Одеса, 1990. С. 26 28.
41. Бубличенко Л. Мої спогади // Спогади про Марка Кропивницького. Збірник. С.179 181.
42. Бубличенко М. Л. З далекого минулого // Спогади про Марка Кропивницького. Збірник. С.181 185.
43. БундівськийП.О. Специфіка народних пісень драми М.Кропивницького Дай серцю волю, заведе в неволю” // Творча індивідуальність М.Л.Кропивницького і розвиток української культури. Тези республіканської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження М.Л.Кропивницького. С. 54 56.
44. Бутенко В.Г. Творчість М.Л.Кропивницького і проблеми формування естетичного ставлення до мистецтва // Творча індивідуальність М.Л.Кропивницького і розвиток української культури. Тези республіканської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження М.Л.Кропивницького. С. 148 149.
45. Бутник-Сіверський Б. І. Ю.Рєпін та М.Л.Кропивницький // Мистецтво. №3. 1959. С. 40 41.
46. Ванна І.Г. Українська шекспіріана. До історії втілення п’єс Шекспіра на українській сцені. К.: Мистецтво, 1964. 204 с.
47. Ванченко К. Спогади українського лицедія // Спогади про Марка Кропивницького. Збірник. С. 53 58.
48. Введение в литературоведение: Основные понятия и термины. Учебное пособие / Л.В. Чернец, В.Е.Хализев, С.Н.Бройтман и др.М.: Высшая школа; Издательский центр Академия”, 1999. 556 с.
49. Велісовський А. Бувальщина. К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної культури УРСР, 1961. 39 с.
50. ВертійО. Вивчення українсько-грузинських літературно-театральних взаємозв’язків від найдавніших часів до початку ХХ ст. // Українська література в загальноосвітній школі.2005.№12. С.2 7.
51. Вертій О.З’ясування народних джерел творчості письменника в школі // Українська мова і література в школі. 2004. № 6. С.1722.
52. Вертій О.Побутово-психологічна течія і особливості типізації в українській літературі 70 90-х рр. ХІХ ст. // Дивослово. 2004. №12. С.62 66.
53. Вечорницький А. По ревізії. (Розмова з Марком Лукичем Кропивницьким) // Спогади про Марка Кропивницького. Збірник. С.189 190.
54. Вільний І. Документи про М.Л.Кропивницького // Архіви України. 1967. № 4. С.92 93.
55. Возняк М. В єднанні з народом Наддністрянщини // Марко Лукич Кропивницький. Збірник статей, спогадів і матеріалів. К.: Мистецтво, 1955. С. 144 169.
56. Возняк М.С.Історія української літератури. У двох книгах: Навчальне видання. 2-ге видання виправлене. Львів: Світ, 1994. Кн. Друга. 560с.
57. Волицька І.Театральна юність Леся Курбаса: (проблема формування творчої особистості) Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1995. 152 с.
58. Волочай В.Г. Традиції реалістичної драми М.Кропивницького у Лісовій пісні” Лесі Українки // Творча індивідуальність М.Л.Кропивницького і розвиток української культури. Тези республіканської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження М.Л.Кропивницького. С. 112 114.
59. Волошин І. Творчість, віддана народу // Акторська майстерність корифеїв. [Збірник матеріалів про дожовтневий театр...]. К.: Мистецтво, 1983. С.3 16.
60. Волькенштейн В.М.Драматургия. М.: Советский писатель, 1969. 335 с.
61. Воронежский телеграф. 1884. №83. 25 июля.
62. Вороний М. Вій”, фантастична комедія у 5 діях, з апофеозом, з співами, хорами і танцями” // Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. К.: Наук. думка, 1996 С. 245248.
63. Вороний М. Драма живих символів // Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. С. 159 168.
64. Вороний М.З приводу Спогадів” Марка Кропивницького // Життя і революція. 1928. №9.С.177184.
65. Вороний М. Марко Л<укич> Кропивницький // Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. С.241 245.
66.