ЖАНРОВА СИСТЕМА ЛІРИКИ ІВАНА ФРАНКА : Жанровая система ЛИРИКИ ИВАНА ФРАНКА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т.Г.ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису

Клим’юк Юрій Іларіонович

УДК: 821.161.2 12 Фра.09

ЖАНРОВА СИСТЕМА ЛІРИКИ ІВАНА ФРАНКА

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант:
доктор філологічних наук
Кодак Микола Пилипович

КИЇВ
2006

зміст

ВСТУП............................................................................................................ 4

Розділ 1. Основні фактори формування жанрової
СИСТЕМИ ЛІРИКИ І.ФРАНКА..................................................................... 17
1.1. Українське жанрознавство і проблема вивчення
жанрової системи лірики І.Франка................................................................ 17
1.2. Жанровий системогенез лірики І.Франка................................................ 28

РОЗДІЛ 2. ЕКСПРЕСИВНІ ЖАНРИ.............................................................. 52
2.1. Літературна пісня..................................................................................... 54
2.2. Літературна веснянка............................................................................... 58
2.3. Романс...................................................................................................... 60
2.4. Жанр думки.............................................................................................. 64
2.5. Лірична дума............................................................................................ 66

РОЗДІЛ 3. РЕФЕРЕНСНІ ЖАНРИ
ЯК ВИД ВОКАТИВНОЇ ЛІРИКИ................................................................. 72
3.1. Жанр послання......................................................................................... 73
3.2. Віршова присвята..................................................................................... 89
3.3. Жанр епістоли..............................................................................................122

РОЗДІЛ 4. НЕКРОЛОГІЧНІ ЖАНРИ В КОНТЕКСТІ
ВОКАТИВНОЇ ПОЕТИКИ........................................................................... 136
4.1. Жанр епітафії.......................................................................................... 138
4.2. Прощальне посмертне слово................................................................. 140
4.3. Поминальник.......................................................................................... 147

РОЗДІЛ 5. ЖАНРИ УМОВНОЇ АДРЕСНОСТІ ЯК ФОРМИ
ВОКАТИВНОСТІ......................................................................................... 160
5.1. Вірш-заклик............................................................................................. 161
5.2. Жанр віршового повчання...................................................................... 169
РОЗДІЛ 6. ГІМН І СОНЕТ ЯК ЖАНРИ
РЕПРЕЗЕНТАТИВНОЇ ЛІРИКИ.................................................................. 221
6.1. Жанр гімну.............................................................................................. 221
6.2. Сонет як віршова форма і як жанр лірики.............................................. 229

РОЗДІЛ 7. ВІРШ-АЛЕГОРІЯ
ЯК ЖАНР ТРОПОВОЇ СТРУКТУРИ.......................................................... 263
7.1. Жанр вірша-алегорії в репрезентативній ліриці..................................... 265

РОЗДІЛ 8. МЕДИТАТИВНІ ЖАНРИ
РЕПРЕЗЕНТАТИВНОЇ ЛІРИКИ.................................................................. 301
8.1. Жанр медитації....................................................................................... 303
8.2. Станси.................................................................................................... 340
8.3. Елегія...................................................................................................... 345

ВИСНОВКИ.................................................................................................. 358
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................ 369

Вступ

Жанрова характеристика літературного твору належить до фактів, які важко або й неможливо заперечити. Це стосується і самої літературної творчості, образно кажучи, художньої практики”, що в ній від найдавніших епох до новітніх часів жанрове мислення митця неодмінно проявляється: чи в усвідомлено-цілеспрямованих, чи в інтуїтивних формах, чи в розмаїтому їх поєднанні. Стосується це й літературно-теоретичної та історико-літературної думки, яка прагне вияснити логіку жанрового розвитку літератури, природу й суть тих чи інших, більших масштабом чи дрібніших жанрових явищ.
Літературознавчими дослідженнями останнього півстоліття переконливо доведено, що жанр мусить розглядатися не ізольовано. Його справжнє буття (іпродуктивний аспект вивчення) упевній групі жанрів, у жанровій системі. Саме у взаємозв’язку з іншими жанрами формуються ті творчі завдання, на які зорієнтовано цей жанр. Поза системою жанрів практично неможливо визначити суттєві риси й особливості жанру, який стає наразі предметом розгляду.
Уже перше наближення до такого об’ємного творчого масиву, як лірика І.Франка, подає свідчення наявності тут великого різноманіття проблем, тем, мотивів, форм викладу, художніх прийомів, жанрових рішень тощо. Звернення до поняття жанрової система та її реальна побудова дослідником є, на наше переконання, необхідною умовою сьогоднішньої постановки наукового завдання, що ставить своєю метою аналіз лірики Франка.
Істотна, художньо містка частина творчої спадщини письменника його лірика виступає явищем надзвичайно своєрідним, у певних відношеннях унікальним в українській та світовій літературі. Незаперечною може бути думка про велике жанрове багатство цього явища, як і, більше того, про свідому авторську настанову до урізноманітнення й примноження його творчих аспектів.
Жанрова система лірики Франка формувалась за складних обставин (не кажучи вже про обставини літературного побуту поета), у постійній динамічній еволюції митця, у змінюваності й розширюваності його художніх і позахудожніх зацікавлень. Все це, безперечно, чинило вплив на жанрову систему лірики Франка, на характеристику того чи іншого жанру як її складової.
Для докладнішого розкриття Франкової роботи в ліричних жанрах, надзвичайно важливою рисою якої є розуміння поетом їх історичного розвитку, а також для з’ясування питань формування жанрової системи лірики Франка варто бодай пунктирно окреслити історичний аспект існування жанру.
На думку О.Фрейденберг, основи жанрової специфіки сформувалися ще в родовому суспільстві і пов’язані з особливостями людського мислення. Вона пише, що їжа, народження, смерть” можуть виступати уявленням” про ці речі, а тому є метафорами, ці метафори, перекомбіновуючись, варіюючись, оформлюють літературні жанри і сюжети і стають їхньою морфологічною частиною” [227, 119-120]. Правомірним є твердження про структуротворчу роль метафори стосовно художнього твору. Його дотримувався В.Шкловський; такі ж думки висловлюють А.Волков, М.Пащенко та ін. Б.Іванюк, розглядаючи питання цілісності художнього твору в контексті метафори, зазначає, що, враховуючи участь метафори у створенні структурно-семантичної єдності наративного твору”, її можна вважати композиційною фігурою”, наділеною можливістю смислоорієнтованої організації художнього матеріалу і функціонально спорід­неною цим із сюжетом” [87, 58]. Образне вираження певних естетичних прин­ципів та життєвої ситуації поєдналися у метафорі, що, набувши сталої форми, утворила жанрову парадигму.
В античні часи жанри літератури мали прикладний характер, тобто виникали внаслідок певних суспільних потреб (епітафія, епінікій, ксенія, енкомій, гімн, послання, епіграма і т.д.). Міметична функція жанрів закріплялася в естетичних нормах, тобто стійких художніх ознаках. Так виникли зразки, іншими словами, класичні жанрові форми літератури.
Епоха середньовіччя різнилася від епохи античності насамперед зміною світоглядної системи європейських народів: відбувся перехід від язичництва до християнства. Жанрові форми античної літератури були покликані виражати новий зміст, мали відповідати вже іншим естетичним смакам суспільства. Таким чином, тривав процес видозміни жанрів, їх еволюція. Зв’язок середньовічної літератури з античною особливо посилюється в епоху Відродження та класи­цизму. Антична література й теоретична думка впродовж багатьох століть залишалися авторитетною основою розвитку європейських літератур.
Ситуація змінюється з утвердженням у літературі романтизму (кінець ХVІІІ початок ХІХ ст.). Антична (класична) література значною мірою втрачає значення неперевершеного взірця, парадигми художнього в тому числі й жанрового мислення. У літературі починає утверджуватись індивідуальність, більшою стає свобода митця. Паралельно з цим у письменстві (мається на увазі книжний” підрозділ словесності) виникає інтерес до здобутків фольклору, до національної старовини. Зміна естетичних орієнтирів веде до розпаду класи­цистичної жанрової системи.
Тому важливим у проблемі жанру постає питання стійкості та зміню­ваності. Н.Копистянська виділяє чотири сфери функціонування жанру. Вона підходить до його розуміння, по-перше, в теоретичному плані: жанр, на її думку, наділений цілим рядом стійких ознак, внаслідок чого твори різних епох, народів та письменників можна зарахувати до одного жанру; по-друге, жанр пов’язаний з певною епохою і з тими літературними напрямами та течіями, які в ній існують; по-третє, у жанрі виражається національна специфіка кожної літератури, її традиції та своєрідність; по-четверте, жанр знаходить свою реалізацію у творчості конкретного письменника, виражає своєрідність його художньої манери [108, 181-182]. Такий підхід дає можливість розглядати жанр в істо­ричному аспекті від його зародження до наших днів.
Загалом жанр визначається синтезом змісту з різними художньо-структур­ними елементами. За Д.Чижевським, жанр ґатунок (як він його називає) це певний тип твору”, до якого автор, читачі, теоретики літератури ставлять певні вимоги”, які стають нормами”. Вони стосуються форми і змісту. Від форми вимагається певна композиція, вживання певних прикрас (або забороняється вживати певні прикраси), вибір певних лексичних засобів тощо. Від змісту вимагається певного характеру тема, певного типу сюжет, а іноді певний мотив” [238, 26]. Все ж, на нашу думку, жанр може бути прив’язаний до якоїсь тематики (гімн, повчання), навіть теми (елегія, пастораль, еклога, романс), але може бути і не прив’язаний, наприклад, медитація, сонет, співомовка. У такому разі жанр твориться іншими художніми прийомами, скажімо, специфічною зовнішньою формою (сонет), способом логічного доведення якоїсь істини (притча), переробкою творів із певною метою (переспів, наслідування, пародія) іт.д. Засоби у своїй сукупності творять естетичну сутність жанру. На нашу думку, існує потреба у впровадженні окремого поняття, у якому було б відбите те начало, яким характеризується стійкість, тривкість, тяглість” жанру як у русі літературної історії, так і в творчості того чи іншого автора. Видається, це могло б бути таке поняття, як концепція жанру. Провідними у ній виступають пафос, що складається з тону, інтонації, настрою твору, тип сюжету і модальність, тобто його стильова визначеність. Саме завдяки стилю формується жанровий зміст” (Л.Чернець) [237, 115], зберігається жанрова пам’ять” (В.Захаров) [81, 113], загалом твориться жанрова єдність висловлювання” (М.Бахтін) [14, 433]. П.Білоус дивиться на жанр як на форму організації художнього матеріалу” [24, 22]. Концепція жанру дає можливість у межах родового поняття говорити і про специфіку його модифікацій.
Тут доречно згадати про поняття лірична ситуація” (відоме в німецькому і польському літературознавстві), яким користується ряд дослідників. На думку М.Полякова, що належить до них, саме воно формує структурне поле жан­рового охоплення предмета”. Лірична поезія є не прямим відгуком на реальне життя, а багатокомпонентним наслідком ліричної ситуації, тому вчений розуміє під нею процес перетворення чуттєвого досвіду в ліричний образ світу” [173, 258].
Певні естетичні ознаки жанру в процесі історичного розвитку літератури змінюються під впливом різних чинників. І головним у цьому є його еволюція, поява модифікацій. До них веде зміна суспільних функцій жанру, впливи есте­тичних течій, філософських учень чи навіть уподобань письменника. Відбува­ється видозміна, перетворення, поява нових ознак, властивостей. Стійким зали­шається саме поняття концепції жанру, у межах якої й відбувається виникнення та формування його модифікацій. У процесі історичного розвитку жанри всту­пають у взаємозв’язки, ускладнюючи при цьому рух художніх зразків. В.Синенко зазначає, що у змішаному вигляді жанри не існують, у взаємодії їх завжди перемагає якийсь один” [191, 233]. Додамо, що той інший надає жанрові лише специфічного в художньому плані відтінку, творячи його модифікацію.
Жанри це смислово-емоційні коди поетичної мови. Вони за сприятливих умов народжуються, входять до її активного складу і відбивають рівень естетичної свідомості народу. При цьому літературний рух пов’язаний не так із зміною самих цих жанрів, як із різним рівнем їх актуальної присутності в певній художній системі. За зміни літературних епох жанри можуть то відходити в її пасивний склад, то, навпаки, знову підніматися з його надр і в оновленому вигляді включатися в літературний процес, тим самим вносячи новий порядок у констеляцію жанрів, корегувати їх ієрархію, значущість та співвідношення.
Поетичний доробок І.Франка формувався понад 40 років від першого надрукованого вірша Народна пісня (Сонет)” у 1874 році і до завершення життєвого шляху поета в 1916 році.
Жанри лірики І.Франка утворюють певну систему. Російський учений-фізіолог П.Анохін розробив чітку теорію виникнення функціональної системи. Він пише, що в ній насамперед повинен бути конкретний фактор, який її упо­рядковує” [8, 68]. Скажімо, психофізіологічна система має єдиний упорядкуваль­ний фактор, одну мету”, на яку працює весь організм, життєзабезпечення. У художній творчості функціонально реалізується вся психоментальна сутність людини, всі її творчі стосунки зі світом.
Н.Копистянська стосовно принципів формування жанрової системи в художній літературі пише, що в такій системі відбувається складна взаємодія, а не просто поєднання. Завдання під час вивчення системи полягає у виявленні специфічного характеру, особливостей цієї взаємодії у виділенні системоутворю­вальних елементів і домінант, у розуміння ієрархії, яка створюється всередині системи” [109, 61].
Жанрова система не з’являється спонтанно, а є наслідком трьох склад­ників: внутрішнього саморозвитку літератури, зовнішніх впливів та вияву творчої індивідуальності письменника, тобто має свою, зумовлену естетичними можливостями епохи, структуру. У зв’язку з цим треба говорити про жанрову системогенезу лірики І.Франка. Вона пов’язана з естетичними закономірностями, а саме, послідовними історико-типологічними формами, що творять ієрархічні зв’язки між жанрами та їх модифікаціями. У чому ж особливості жанрової системогенези лірики І.Франка? Щоб відповісти на це запитання, треба насамперед розібратися в художній системі творчості письменника. У радянські часи через суспільні обставини вона визначалася як міметична. Не з літературо­знавчих, а з ідеологічних міркувань І.Франка зараховували до яскравих представ­ників критичного реалізму. Багато явищ, які виходили за межі такого підходу, замовчувалися, ігнорувалися, зазнавали кривотлумачень. Тепер необхідно повер­нутися до вивчення глибинних джерел художньої спадщини І.Франка.
М.Зеров, звертаючи увагу на реалістичні основи творчості класика у статті Франко поет” (1925), писав: Під драгоманівським впливом зложилася мистецька ідеологія раннього Франка. Драгоманов одвернув його від бульвар­ного романтизму Петріїв і Довбущуків” до французького натуралізму Золя: сам Франко посвідчив це в передмові до збірника В поті чола” (1890)” [82, 467]. Справді, І.Франко відійшов від бульварного романтизму”, але це не означає, що розпрощався з романтизмом назавжди. У листі від 13 березня 1895 року до М.Драгоманова, не погоджуючись із його оцінкою драми Сон князя Свято­слава”, писав: Ваш суд про Святослава” мене не здивував, а тим менше вразив. Я його від Вас і надіявся, хоч так, як є, він мені видається трохи заострим, а то ось чому. Ви трохи невірно оцінюєте сам характер мого таланту. Я вдачею своєю далеко більше романтик, ніж реаліст. Всі речі реального змісту, які я писав, справляли мені при написанню далеко більш муки, прикрості, зденервовання, ніж ті романтичні скоки”, при котрих я просто спочиваю душею. Таким починком, такою рекреацією був для мене й Святослав” [6, т.50, 30]. Справді, І.Франко розпочинав свою художню творчість як пізній романтик”, про що свідчить його перша поетична збірка Баляды і росказы”. Згодом його талант змужнів, піднявся до рівня літературних вимог свого часу, утверджуючи в українській літературі реалізм. Уже в статті Література, її завдання і найважніші ціхи” (1878) І.Франко означив його важливу якість науковий реалізм”. Улисті до М.Павлика від 12 листопада 1882 року І.Франко розкриває власне розуміння сутті реалізму. Критично висловлюючись про художні принципи Золя і Флобера, він радить своєму другові звернути увагу на творчість німецького письменника Шпільгагена, при цьому зазначає, що в нього реалізм не такий яркий, як у французів, але не о то йому йде, щоб змалювати не само, що так скажу, діло сучасного чоловіка і сучасної суспільності, але думки, змагання, боротьбу. Се є реалізм ідеальний, котрий приймає реалізм яко методу, а ідеалізм (не ідеалізу­вання людей, але представлення людей з їх добрими і злими боками, а главноє представлення типів, котрі б уособляли в собі думи і змагання даної доби, представлення розвитку суспільності) яко зміст, яко ціль” [6, т.48, 331]. Це стосувалося насамперед прози, роду епічного й реалістично-аналітичного по суті. Аналітизм і реалістичність митець культивував і в поезії. Але художня спад­щина І.Франка підтверджує й ідею тяглості романтизму в українській літературі”.
Хоч він і тяжів у зрілий період своєї творчості до реалізму, зміна стильових течій у європейських літературах викликала в нього адекватну реакцію, тому з другої половини 90-х років, а це був період становлення в українській літературі раннього модернізму, в ліриці поета з’являються елементи експресіонізму, імпресіонізму, неоромантизму, неокласицизму тощо. Р.Голод у монографії Іван Франко та літературні напрями кінця ХІХ початку ХХ століття” (2005) пише про стильове багатство художнього доробку письменника [див.: 50]. Отже, поетичне мислення І.Франка не було однотипним, тому можна говорити про стильову поліфонію його творчості.
І.Франко часто свідомо намагався збагатити жанровий склад української поезії, вводячи до неї форми, продуктивність яких давно згасла. Це, скажімо, станси, віршова епістола, віршове прощальне посмертне слово, притча, повчан­ня, ксенія та ін. Треба зазначити, що деякі жанри, які були в українській літера­турі лише у прозовому варіанті, він переносив, виступаючи при цьому їх творцем, до поезії (притча, повчання). Він міг бути невдоволений можливостями жанру, а тому намагався їх розширити, зробити так, щоб з його допомогою виражалися не лише, скажімо, побутові, а й суспільно важливі теми, як це було зі співомовкою (цикл Нові співомовки”). Загалом І.Франкові доводилося присто­совувати традиційні, апробовані в історії поезії, ліричні жанри до вираження нових актуальних тем, враховуючи при цьому естетичні запити епохи. Зрозуміло, що жанри, зазнаючи змін, набували нових художніх властивостей, що відбивали сутність типологічних зв’язків між ними. Таким чином, можемо сказати, що жанрова система лірики І.Франка є наслідком еволюції жанрів (давніх, новіших тощо), до яких звернувся поет, включаючи їх у створювану ним жанрову систему, примушуючи ці жанри дещо видозмінюватися, тобто набувати нових рис і ознак.
Генологічне мислення І.Франка розкривається за допомогою низки художніх категорій, насамперед пафосу, тобто ідейно-емоційного тону твору. Вважаючи пафос могутньою силою в людському існуванні”, Гегель вказував на визначальну його роль у художньому зображенні [43, кн.1, 237]. Зазначимо тільки, що в пафосі авторська суб’єктність має за свою антитезу колективну поліджерельність.
М.Зеров писав, що каменярство Франкове не випадковий образ, це його заповітний настрій, його звичайне самоозначення...” [82, 472]. Саме в ньому криється світоглядний принцип поступовства письменника, який вірив, що будь-яку ситуацію треба змінювати на краще.
Жанрове мислення І.Франка визначається інтенсивним психологічним життям автора та героїв його творів, в тому числі ліричних, що виражається у вмотивованості конфліктних ситуацій та динаміці поетичного висловлювання, ідейній позиції ліричного героя та розвитку характеру, зображуваних особис­тостей, різних форм зчеплення словесних образів, композиції, ритмічної та синтаксичної організації поетичного тексту.
Однією з констант жанрового мислення виступає хронотоп. У ліриці І.Франка він дає змогу диференціювати експансивність із толерантно-сурядним зв’язком значущих елементів художнього світу й поетичного висловлювання про нього. Час і простір виражається через специфіку жанрових інгредієнтів, що виникають внаслідок естетичних запитів епохи.
В.Сімович писав: Франко це частина історії нашої землі. Вийшов із неї і для неї віддав усе, що мав. А як відійшов від нас, на всьому, до чого він своїх рук прикладав, полишилась печать його Духа” [190, 4]. Визначальними моментами у формуванні жанрів лірики поета є їх ситуативна сюжетність, концептуальність, стильова єдність.
Жанрова система лірики І.Франка склалася як форма забезпечення еврестичних, експлікативних і прогностичних завдань епохи фактично не досліджувалася у своїй цілості, саме це визначає актуальність пропонованої роботи.
Дисертаційне дослідження виконане як складова частина комп­лексної теми Загальноукраїнський літературний процес та розвиток національного письменства і фольклору на Буковині: історія, питання теорії, літературної критики і публіцистики”, яку розробляє колектив кафедри української літератури і журналістики Чернівецького національного універ­ситету ім. Ю.Федьковича.
Мета роботи полягає у створенні науково обґрунтованої класи­фікації жанрів лірики І.Франка, її зв’язку з особливостями його поетичного мислення, розкритті художнього значення ліричних творів на широкому історико-культурному тлі.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
історично репрезентативне осмислення ліричної ситуації у творчості І.Франка шляхом зіставлення її статусу в історико-літературній ретро­спективі і в сучасному культурно-мистецькому континуумі;
встановлення характеру залежності між жанровим (ліричним) мисленням та психологічним, кореляційним типом творчості;
пояснення продуктивності жанрового мислення І.Франка у світлі історико-естетичного досвіду української та світової літератури;
здійснення термінологічної кваліфікації системогенези ліричних жанрів твор­чого доробку І.Франка як результату диверсифікації його авторської свідомості.
Об’єктом дослідження є лірика І.Франка. Не включені до аналізу ліро-епічні та сатирико-гумористичні вірші, тобто ті твори, у яких домінує епічне начало і які за своїм походженням є фабульними.
Предметом дослідження виступає лірична ситуація й естетична природа ліричних жанрів І.Франка, їх системогенеза з урахуванням автор­ської свідомості та типів творчості.
Дисертаційне дослідження має кілька аспектів новизни:
1.Робота відзначається повнотою в охопленні жанрових типів лірики, що зумовлено орієнтацією на повноту самого корпусу лірич­них творів Франка, тобто, дисертантом беруться до уваги всі твори цього літературного роду, в тому числі й ті, які у радянські часи з ідеологічних міркувань обминалися дослідниками.
2.Ліричні вірші І.Франка після опублікування зазнавали різних тлумачень, часто навіть викривлених на догоду панівній ідеології. Визначальним у дисертації є об’єктивно-історичний підхід, внаслідок якого зроблено крок до віднов­лення наукових принципів розуміння творчості письменника.
3.У дисертації чітко поставлене питання про індивідуальний стиль І.Франка, його відношення до загальних художніх стилів, які здобули вияв в історичному розвитку літератури, та його взаємозв’язок із формуванням жанрової системи лірики.
4.Уперше в українському літературознавстві жанри лірики І.Франка розглядаються як єдина система, що склалася впродовж усього періоду його творчості.
5.У дисертації досліджуються жанри, які ще не знайшли належ­ного теоретичного осмислення в українському літературознавстві епітафія, станси, вперше виділено у нашому дослідженні жанр прощального посмертного слова.
6.Переважна більшість жанрів лірики І.Франка вперше розгля­дається в широкому літературознавчому контексті літературна пісня, літературна веснянка, романс, думка, лірична дума, послання, присвята, епістола, поминаль­ник, гімн, сонет, вірш-алегорія, вірш-медитація, станси, елегія.
7.У дисертації вперше застосовано єдиний підхід до визначення розрядів жанрів лірики І.Франка, а саме за видовими ознаками ліризму (експресивності, вокативності, репрезентативності).
8. На основі поділу жанрів лірики І.Франка на розряди розроблена класифікація груп, у якій враховано їх походження (жанри фольклорної генези та жанри літературного походження - ті, що перенесені в нашу літературу з інших літератур), а також типологічна близькість (виражальні жанри, референсні жанри, некрологічні жанри, жанри умовної адрес­ності, жанри власне літературного походження, жанри тропової структури, меди­тативні жанри).
9.Виникнення підгруп пов’язане з модифікаційним багатством жанрів лірики І.Франка.
Теоретико-методологічною основою дослідження є системно-цілісний аналіз лірики І.Франка. Він дав можливість провести повну ідентифікацію жанрів лірики поета, визначити групи жанрів, а також підгрупи, що виникли внаслідок появи модифікацій. Вивчення груп та модифікацій привело до розкриття ієрархічних зв’язків між ними. У дисертації застосовано і жанровий аналіз художнього твору, тобто дослідження типу ліричного сюжету, пафосу та стильової специфіки. У зв’язку з цим виникла необхідність звернутися до елементів порівняльного літературознавства, що передбачає вивчення принципів інтер­претації сюжетів та образів у творах світової літератури, а також до традиційно-стилістичного аналізу, оскільки жанр корелюється із певним мовним строєм твору.
У своїх дослідженнях ми спиралися, насамперед, на досягнення українських дослідників-жанрологів, учених в галузях франкознавства і стилістики, представників української діаспори, а також на здобутки провідних зарубіжних літературознавців, що займаються вивченням жанрів і поетичного мистецтва.
Застосування згаданих методів зумовило, на наше переконання, повне розкриття жанрово-стильової єдності лірики І.Франка.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її основні положення розкривають принципи формування жанрової системи лірики І.Франка, показують шляхи розвитку окремих жанрів в українській поезії та виникнення їх модифікацій. Основні положення роботи можуть бути використані у процесі зіставлення і вивчення жанрових систем інших авторів цього періоду, а також слугувати теоретичним і практичним матеріалом, зрештою, зразком для створення наукового дослідження про жанрову систему української лірики кінця ХІХ початку ХХ століття та визначення основних тенденцій розвитку стилів і жанрів української лірики ХХ ст.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження знайшли своє застосування в курсі Історія української літератури другої половини ХІХ ст.”, «Принципи та методи аналізу художнього твору», спецкурсах Жанрова система лірики Івана Франка”, Лірика Івана Франка в контексті сучасних літературознавчих досліджень”, «Аналіз художнього твору», які читає автор тривалий час у Чернівецькому національному університеті. Вони можуть бути використані у справі розробки нових історичних і теоретичних курсів вищої школи, у підготовці дисертаційних та дипломних робіт, а також враховані при написанні підручників та посібників для вищих і середніх навчальних закладів, нових досліджень, присвячених ви­вченню творчості І.Франка.
Особистий внесок здобувача. Всі ідеї роботи та її висновки належать авторові. У тих випадках, коли використані дані з праць інших дослідників, це щоразу обумовлюється.
Апробація роботи. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні відділу класичної української літератури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Основну концепцію та результати дослідження викладено в 19 доповідях на наукових конференціях різних рівнів, у т. ч. П’ятому Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, 2002), міжнародних конференціях Іван Франко письменник, мислитель, громадянин” (Львів, 1996), „Біб­лія і світова література” (Чернівці, 1999), Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000), Українська література в загально­європейському контексті” (Ужгород, 2001), Кобзар. Каменяр. Покутська трійця” (Івано-Франківськ, 2001), Проблеми жанру, стилю, літературного напряму” (Запоріжжя, 2003), Іван Франко і Буковина” (Чернівці, 2006), трьох франківських конференціях ХVІ щорічна наукова конференція, присвячена 145-річчю від дня наро­дження Івана Франка (Львів, 2001), ХVІІ щорічна наукова франків­ська конференція (Львів, 2002), ХVІІІ щорічна франківська наукова конференція (Львів, 2003), дванадцяти республіканських, всеукраїн­ських, міжвузівських конференціях Іван Франко і національне відродження” (Криворівня, 1991), Сатира і гумор в українській літературній традиції” (Чернівці, 1994), Роди і жанри літератури” (Одеса, 1997), Роди і жанри літератури” (Одеса, 1999), Розвиток української філології на Буковині у загальноєвропейських зв’язках ХІХ ХХ ст.” (Чернівці, 2000), Українська література в контексті світової літератури” (Одеса, 2001), Актуальні проблеми слов’ян­ської філології” (Бердянськ, 2001), Українська література в кон­тексті світової літератури” (Одеса, 2002), Актуальні питання зару­біжної літератури та теорії літератури” (Чернівці, 2002), Поетика художнього тексту” (Херсон, 2003). За матеріалами дисертації видано монографію та надруковано тридцять сім наукових статей.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, восьми розділів, висновків та списку використаних джерел (253 позиції). Обсяг роботи без списку літератури 368 сторінок, повний обсяг 388 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Жанр одна з найбільш художньо визначених форм поетичного висловлювання. Він виражає естетичну спрямованість творчості письменника, його світогляд, завдання, які ставить усвоїх творах. Вивчення жанрів означає виявлення закономірностей, тобто системний підхід, пошук відповіді на питання, які чинники укладають жанри в типологічні єдності.
Геній І.Франка позначився і на жанровому складі української поезії. Поет у своїй творчій практиці йшов шляхом жанрового еволюціонізму, а це означає, що він не наслідував механічно жанрові зразки, а, йдучи за найширшою традицією традицією світового плану, вдосконалював кожен застосовуваний жанр, розширював його зображувальні можливості, підтягав” до естетичних потреб свого часу, зорієн­товував на визначні загальноєвропейські зразки, змінюючи таким чином рівень художнього мислення в українській літературі.
У своїй творчості І.Франко прагнув охопити всі сфери людських пере­живань і стосунків. Його вірші могли мати за мету ідейну настанову, духовну мобілізацію, показ експресії душевних мук і переживань, могли бути націлені на осмислення повсякденних явищ, а також на фіксацію імпресій особистого, інтимного життя.
Такі переключення були необхідні І.Франкові й у суто жанровій практиці українського письменства. Адже він, може, найбільше серед тодішніх літераторів усвідомлював, що є причетним до творення літератури, жанровий склад якої потребує поповнення, тому посилено працював над цим. Це стосувалося не лише лірики, а й епіки та драматургії. І скрізь І.Франко зумів сказати жанрово повноцінне слово.
Художня практика і творче мислення І.Франка як процес здійснювалися в ідейно й психологічно суперечливих обставинах. Ідентифікуючи ситуацію, письменник збагнув її як тяглу” чинність романтичного світовідчуття і зростання значущості більш раціонального, реалістичного осмислення світу й становища людини в ньому. З транзитивним (перехідним) характером епохи каузально пов’язані особливості його поетичного мислення.
У балансі екстро- й інтроверсійних диспозицій склалася система ліричних жанрів І.Франка енциклопедично-кумулятивна. Вона стала адекватною твор­чою відповіддю митця-громадянина на історичні запити українського культур­ного поступу, на розмаїті естетичні сподівання реципієнтів у справі піднесення національної свідомості.
І.Франко надав нового імпульсу в розвитку літературної пісні, веснянки, романсу, думки, ліричної думи, викінченої форми в його поезії набув вірш-алегорія, нового значення набрав вірш-медитація, завдяки йому утвердився в українській поезії жанр стансів. Поет звернувся до жанру елегії у зв’язку з його найдавнішою версифікаційною і смисловою формою елегійним дистихом. Нові якості завдяки його творчості розкрили жанри послання і присвяти, відновив свої позиції жанр епістоли, набрали актуального значення жанри епітафії, прощаль­ного посмертного слова, поминальника. На вищий рівень підніс І.Франко жанр вірша-заклику, увів в українську поезію жанр повчання. Жанр гімну (Гімн”, Не пора, не пора, не пора”) в його поезії це художньо досконалі твори. І.Франко канонізував жанр сонета, посилив його інтроекційну дію.
Жанри в давній українській літературі, принаймні до кінця ХVІ століття, мали переважно позаестетичне, службове” значення, були підпорядковані бого­словським цілям: виховувати народ у дусі християнської моралі. Таким чином, суспільне значення давньої літератури перш за все визначалося її учительною роллю як головною. Відповідно і жанрова система давньої української літера­тури відповідала цим іманентним цілям. Посилення естетичного принципу в ХVІІ ХVІІІ столітті вело до зміни функціональних особливостей самих жанрів, їх системи, загалом усієї літератури.
Нова українська література якісно відмінний період розвитку, пов’язаний із романтичними і реалістичними тенденціями, що відбивають нові ідеологічні зміни у свідомості людей. Особливе значення в цьому процесі відводиться романтизму. Вньому не предмет диктує свої правила митцеві, а митець стає суб’єктом творчого акту. Зростання національної свідомості європейських наро­дів зумовлює й особливе ставлення романтиків до усної народної творчості. Зби­рання, вивчення, популяризація фольклору в Україні стає улюбленим заняттям багатьох ентузіастів. Саме з романтизмом в українській поезії пов’язана поява нових жанрів та відновлення художньої потенції жанрів давньої української літератури, швидке засвоєння провідних жанрів європейської поезії (балади, медитації, сонета тощо).
Саморозвиток художньої свідомості в реалізмі відбувався завдяки зростан­ню пізнавальної функції літератури. В українській поезії тривав постійний процес її інтелектуалізації на основі глибокого художнього (не без звернення до логічно-наукових засобів) аналізу суспільних явищ і подій, філософського осмислення їх з позицій певного естетичного ідеалу.
Взаємодія та творче протистояння романтизму й реалізму визначає розви­ток української літератури, зокрема й поезії, впродовж ХІХ ст.
Лірика І.Франка цікава насамперед оновленням (поповненням) системи ліричних жанрів української літератури, зверненням до індивідуального жит­тєвого досвіду, до суб’єктивної сфери, життя серця з метою поглиблення психологічного аналізу.
Жанрова система лірики І.Франка відбиває різні підходи до створення ліричної ситуації в процесі поетичного мовлення. Орієнтація на виражальні можливості лірики сформувала експресивну (фольклорну) групу жанрів, вико­ристання звернення як способу поетичного висловлювання привело до виник­нення вокативної групи жанрів (референсні жанри, некрологічні жанри, жанри з умовним адресатом), застосування зображувальних якостей лірики спричинило появу групи репрезентативних жанрів (жанрів власне літературного походження, жанрів тропової структури (вірш-алегорія), медитативних жанрів).
Функціонування жанрових груп у ліриці І.Франка пов’язане з відповід­ними типами хронотопу, сюжету, пафосу, психологічності, нарації.
Хронотоп визначається своїм зв’язком із ліричним сюжетом. У роман­тичних віршах І.Франка він здебільшого позаісторичний. Світ універсальних ідей і почуттів знаходить вираження у переважно традиційних сюжетах і образах, запозичених із фольклору, античної чи старохристиянської літератури. Ідеї ці й почуття спрямовані на піднесення духовних основ української громади.
У реалістичних віршах І.Франка хронотоп, як правило, історичний. Він прив’язаний до реальних обставин часовим фактором.
Естетична природа романтичних і реалістичних сюжетів різна. Первісна метафора”, в якій закладена сутність якогось явища, поєднується з емоційно-логічними способами вираження, розвивається в різні сюжети, тобто формули, які відбивають етапи розвитку поетичного мислення. Романтичний сюжет пов’язаний із переважанням суб’єктивного фактора в художній творчості, що веде до його умовних форм, появи казковості, фантастичності, легендарності. Така ілюзійність є наслідком узагальненого сприйняття дійсності, пошуку ідеальних форм її відтворення. Якщо поетичне висловлювання спрямовується на справжні речі та людські стосунки, то в таких творах переважає їх настроєва оцінка або заглибленість у власні почуття, інтерес до стану душі.
Романтичний сюжет несе в собі в узагальненій формі відбиття назрілих проблем сучасності, які потребують свого осмислення і вирішення. Він виступає лише засобом для їх актуалізації. У романтичному сюжеті переважно відсутня ча­сова конкретика, тому спостерігається тенденція до його традиційності або уні­версальності, поняття сучасності в ньому нівелюється загальнолюдськими ідеями.
Реалістичний сюжет твориться на об’єктивній основі. Вокативні і власне традиційні жанри вирізняються прагматичним підходом не лише до формування жанрової єдності, але й прикладною формою поетичного висловлювання, що спрямоване до адресата дійсного чи умовного, загалом реципієнта. Сюжет цих творів відбиває сучасність в її реальних зв’язках з минулим і майбутнім.
Міметичні підходи до художньої творчості пов’язані з намаганням точно відобразити світ, відкрити істину через осмислення окремого і навіть одинич­ного. Такий підхід теж може породити вияви художньої творчості, що колива­ються між об’єктивізмом і романтизмом сприйняття (гімни Гімн”, Не пора, не пора, не пора...”; послання Товаришам із тюрми”, Данилові Млаці”, Декадент” та ін.), а також фактографізмом зображення (натуралістичні сюжети циклу Тюремні сонети”). Реалістичний сюжет не виключає можливості суб’єктивації дійсності, зосередженості на відображенні різних вражень, сумовитого настрою, імпресіоністичного світовідчуття (вірші циклу Із днів журби”), в ньому може з’являтися і казковість, і фантастичність, а поряд з фактографізмом інтерес до стану душі героя, тобто поглиблена психологічність.
Перевага інтелігібельного принципу в поетичному мисленні І.Франка визначає специфіку пафосу творів його лірики. Загалом романтичний пафос має свої особливі риси. В ньому незвичайність дійства чи почуття виникає внаслідок їх суб’єктивації, сила духу виступає основним заперечувальним чинником стосовно буденності. Загальна єдність романтичного пафосу доповнюється специфікою пафосу кожного жанру.
Діапазон пафосу в романтичних творах І.Франка коливається від підне­сеності позитивних емоцій до абсолютизації суму, від героїчного сприйняття подій до занепаду душевних сил ліричного героя. Пафос, що значною мірою визначається жанром, виступає константою образно-стильового значення творів, стає засобом типологічної збірності жанрів.
Пафос творів реалізму за своєю природою протилежний до пафосу творів романтизму. Він відображає об’єктивний підхід до словесно відтворюваної дійсності. Реалізм заперечує ідеалістичне розуміння світу, відкидає мрійництво. Основні його тези: відображення життя таким, яким воно є насправді, тобто без прикрас, проголошує відвертість у всьому, цінність факту. У межах цих естетичних завдань для нього характерна емоційність, що сягає вищих проявів героїзму, закличності, трагізму, до інтимного світовідчуття та побутового рівня сприйняття навколишньої дійсності.
Романтичні скоки” І.Франка відповідають пафосу піднесеності над буден­ністю, закликам поринути у світ високих ідей, вільного лету думки, рішучих дій, віри у власні сили. Яскравим відображенням таких настроїв у поета виступають його вірші-алегорії, вірші-медитації.
Реалістичний пафос відбиває демократизм І.Франка, неприйняття тогочас­ної політичної системи, закоріненість у проблеми життя звичайної людини. Ними пройняті вокативні та жанри власне літературного походження його репрезентативної лірики.
Романтичний психологізм визначає хід поетичного висловлювання, що пов’язане зі сферою розмаїтих переживань, в експресивних жанрах з оспівуван­ням почуттів любові, дружби (вірші-пісні, романси), сподіванням на кращу долю людини (веснянки, думки, ліричні думи), у репрезентативних жанрах з інако­мовним вираженням патріотичних настроїв, високого призначення мистецтва (вірші-алегорії), з філософським осмисленням світу, буття народу з погляду вищої справедливості (вірші-медитації), а також екзистенції окремої людини (вірші-медитації, станси, елегії).
Реалістичний психологізм визначає об’єктивізацію поетичного висловлю­вання, перенесення його зі сфери ідей у сферу реалій, у групах вокативних жанрів він відображає стосунки між автором і конкретизованим адресатом: живим з метою оцінки його діяльності, повідомлення про події, пов’язані з ним (референсні жанри послання, присвяти, епістоли), мертвим панегіричне його прославлення (некрологічні жанри епітафії, прощальні посмертні слова, поми­нальники), умовним адресатом ззакличними, напучувальними зверненнями до нього з метою цілеспрямованого впливу на реципієнта (вірші-заклики, повчан­ня), у жанрах власне літературного походження з оспівувально-героїчними та розвінчу­вально-заперечувальними викладами (гімн, сонет).
Тип нарації залежить від способу повідомлення, а він визначається у ліриці І.Франка не лише жанровою системою, але й групами жанрів та самими жанрами й окремими творами. Романтична нарація це ліричний виклад думок і почуттів суб’єкта експресій, що йдуть зі сфери ідеальної в розрахунку на сприйняття його певним культурним середовищем. Реалістична нарація це ліричний виклад думок і почуттів суб’єкта імпресій, що виникають у сфері справжніх стосунків у формі типізації як виду узагальнення і спрямованих до демократичного середовища. Однак ці два типи нарації в українській літературі зливаються на основі ідеї єдності нації. Можна вважати, що нарація в ліриці І.Франка виконує незалежно від свого типу функцію, що визначається завданнями поступу всього українського народу.
Індивідуальний стиль І.Франка був одним із факторів формування єдності жанрової системи його лірики. У ній він позначився на лексичних, словесно-образних та художньо-синтаксичних складових. Вони, звичайно, підпоряд­ковувалися законам конкретних стилів, до яких звертався письменник, інакше кажучи, виявлялися на макрорівні і мікрорівні стильової будови творів. Саме стильова поліфонія (романтизм, неоромантизм, реалізм, натуралізм, експре­сіонізм, імпресіонізм, неокласицизм тощо) виражає сутність естетичних пошуків І.Франка в перехідну епоху, що визначається зламом двох століть ХІХ-го і ХХ-го, та динаміку творення жанрової системи лірики.
Завдяки цьому виникає ієрархічна впорядкованість жанрів. Провідна роль у ній належить жанровій модальності, тобто естетичній оцінці автором вибраної ним ліричної ситуації. Жанрова модальність втілюється в пафосі творів. Фактич­но стиль є композиційно-мовленнєвим його вираженням.
Змістова домінанта поезії І.Франка накладає відбиток на спосіб поетичного висловлювання. Не заперечуючи сенсибельного підходу до поетичної творчості, автор у межах кожного із стильових напрямів (романтизму, неоромантизму, реа­лізму, натуралізму, експресіонізму, імпресіонізму, неокласицизму тощо) дотри­мується загальних ознак, що надають його поезії неповторного забарвлення. Насамперед, це її ідеогенність. Лірика І.Франка порушує широкий діапазон проблем, що стосуються різних галузей життя народу політики, моралі, естетики, але які є націотворчими за своїм змістом.
І.Франко відгукувався на всі животрепетні питання свого часу. Він заперечував політичну доцільність монархічної влади, виступав проти москво­фільства, обскурантизму галицьких політиків, польської українофобії, боровся проти космополітизму і занепадництва в літературі. У зв’язку з цим можна говорити про велику мобілізаційність його лірики, для віршів якої властива закличність тону, експансивність.
Незважаючи на бунтарський дух творчості І.Франка, його лірика позначена високою мірою толерантності (політичної, естетичної), що підкреслює глибоко гуманістичну основу його творчої особистості. Нести людям добро основне завдання, яке ставив перед собою поет. Саме з цих джерел піднімається могутня хвиля сугестії в його віршах. Вона спрямована на зміну самої людини її думання, поведінки, характеру.
Ліриці І.Франка властива експлікативність пояснення багатьох різнорід­них суспільних явищ, аналіз, прояснення причинно-наслідкового зв’язку в їх появі, науковий підхід у викладі. Для поета притаманна філософічність, що виявляється не лише в інтересі до онтологічних питань, але й традиційної для християнського світу книжної мудрості та морального удосконалення людини.
Стильова поліджерельність лірики І.Франка визначається двома принципо­вими підходами до художнього відтворення це міфологічна наснаженість його віршів і конкретика життя. Міфологізм творів часто пов’язаний із рецептивною поетикою, орієнтацією на жанрові зразки, теми, сюжети, образи з фольклору, античної та старохристиянської літератури. В інших випадках маємо заглиб­леність у реалії життя, з яких черпаються сюжети та образна форма його творів.
Для І.Франка властива роздвоєність художнього мислення, що виражається в антитетичності, рідше паралельного однозначного смислу образності.
Кожен жанр має якісь свої естетичні домінанти, співзвучні певним епохам, вони можуть видозмінюватися, набувати нових формотворчих значень, поси­люючи його продуктивність.
І.Франко удосконалив стильову систему ліричних жанрів. Він пристосував їх до потреб свого часу, збагатив модифікаційну структуру. Кожен із них відповідає певній потребі, відтворює ситуацію, в центрі якої автор або ліричний герой, адресат. Вона є наслідком онтогенезу, тобто окремого творчого акту. З кожним жанром та його модифікацією пов’язане коло стійких понять, що тво­рять їх основу, а далі йде процес підбору емоційно-логічних словесних конструк­цій, що в сукупності творять саме поетичне висловлювання, їх стильова своєрід­ність пов’язана з індивідуальною майстерністю І.Франка. Неабияку роль тут відіграв загальноосвітній рівень письменника, його світоглядні підходи до вирішення завдань поступу свого народу. Велика увага І.Франка до суспільних проблем, їх філософського осмислення та морального трактування знайшла вираження в посиленій психологічності творів, що відбиває загальну тенденцію її зростання в українській літературі другої половини XIX початку XX ст. Соціально-психологічнна” і філософсько-психологічна” стильові течії присутні у творчості І.Франка. Вони позначилися на вокативних жанрах та їх модифікаціях, жодна з яких хоч самостійного значення не має, та не може не враховуватися, оскільки не лише становить якийсь різновид стосунків автора й адресата, але й виступає засобом вираження глибокогуманістичних думок.
Кожен із жанрів лірики І.Франка є відповідним поєднанням інформатив­ності, агітаційності, повчальності, доказовості, що, комбінуючись, завершують формування їх стильової єдності. Риторика віршів в основному пов’язана з акцентуаційними та смислово-емоційними фігурами художнього синтаксису. Визначальними у їх застосуванні є логічність та почуттєвість.
Дослідження характеристик тропів, риторичних фігур, інших художніх засобів і прийомів у творах, віднесених до певних жанрів, дозволяє зробити висновок про диференціацію виражальних елементів стосовно того чи іншого жанру та їх груп. Так, у І.Франка із жанрами експресивної ліри­ки (літературна пісня, веснянка, романс, думка, лірична дума) органічно взаємо­діє народнопісенна образність, зовні сталі тропи, які, втім, поет збагачує новими відтінками значень. Жанрам вокативної лірики (референсним по­слання, присвята, епістола; некрологічним епітафія, прощальне посмертне слово, поминальник; умовної адресності заклик, віршове повчання) притаманна загалом конвенціональна літературна стилістика. Для жанрів власне літературного походження репрезентативної лірики гімну та сонетові властива конклюзивна стилістика генералітивного і дескриптивного типу. Заглибленість художнього мислення І.Франка у міфологічну стихію по-своєму розкриває жанр вірша-алегорії з його семіотично багатими образами каменярів”, беркута” тощо. Образність виразно індивідуально-авторського плану заявлена у таких жанрах медитативної лірики І.Франка, як медитація, станси, елегія.
У ліриці І.Франка жанри не лише оновлюються, але й творять власну систему модифікацій (скажімо, присвяти та ін.). Особливо активним у системі жанрів Франка є авторське начало, відтак можливості диктату самого жанру у визначенні теми і стилю порівняно з авторською волею обмежені, хоча, безпе­речно, автор враховує органічне тяжіння жанру до відповідних тем і стильових характеристик.
Поет ніколи не замикався зі своїми болями в собі. Спосіб його життя, діяльності, мислення спрямований до загалу, тому в його ліриці переважають жанри, в яких поетичне висловлювання спрямоване назовні, хоча трапляються і твори, в яких поетичне висловлювання замкнуте в собі. Його зумовлює інтим­ність поетичного мовлення або заглибленість у психологічний стан ліричного героя.
Єдність жанрів лірики І.Франка визначається також багатоступеневою структурою, що випливає з єдності універсалізаційних та міметичних стилів тодішньої літератури, а саме: романтизму і експресіонізму, неокласицизму, типологічно пов’язаного з романтизмом неоромантизму, реалізму і романтизму, імпресіонізму, натуралізму тощо. До романтизму входять жанри експресивні (вірш-пісня, веснянка, романс, думка, лірична дума), переважно тропової структури (вірш-алегорія), медитативні (медитація, станси), до неоромантизму тропової структури (вірш-алегорія) (деякі зразки), медитативний жанр елегії, до реалізму вокативні жанри з чітко визначеним адресатом (референсні послання, присвята, епістола; некрологічні епітафія, прощальне посмертне сло­во, поминальник), з умовним адресатом (вірш-заклик, повчання), репрезента­тивні жанри жанри власне літературного походження (гімн, сонет). У двох стилях (реалізмі та натуралізмі) виявляє себе сонет.
Система жанрів лірики І.Франка включає жанри фольклорної генези і жанри літературного походження. Перші відображають процес критичного усвідомлення явищ літератури внаслідок її саморозвитку, як це ми маємо з жанрами вірша-пісні, веснянки, романсу, думки, ліричної думи. Другі входять з інших систем у систему поетичного мислення певного народу, набуваючи при цьому національних ознак.
Лірика І.Франка, як і вся його художня творчість, відзначається інтелек­туалізмом. Він має свої конкретні вияви. Насамперед це філософська лірика поета, що пов’язана із конкретними жанрами віршем-медитацією, філософ­ським віршем-присвятою та повчанням. Глибокі філологічні знання, широка освіченість І.Франка, коло його наукових інтересів (він знав український фольклор, старохристиянську, давню і нову українську літературу, літератури й фольклор європейських і східних народів) дали змогу не тільки порушити широ­ченний обсяг проблематики, але й підняти загальний технічний” рівень україн­ської поезії. У зв’язку з цим варто лише згадати звернення І.Франка до вишука­них строфічних форм європейської поезії терцини, стансів, твердих строфічних форм сонета, газелі, тріолета. Теми, сюжети, образи української усної народної творчості, античної літератури, літератур Заходу і Сходу стали знаками поетич­ної мови, з допомогою яких автор висловив актуальні для свого часу думки і переживання. І.Франко подав зразки власне інтелектуальної поезії (вірш-медитація Мамо-природо!..”). Для його лірики властива концептуальність, інте­рес до філософських і мистецьких тем, рефлективність, абстрактне мислення, поширеність філософем.
Жанрова система лірики І.Франка відзначається тенденцією до родової й видової повноти, природно-художньої багатоаспектності й поліфонічного сти­льового звучання.
Франкові досягнення у галузі жанротворення знайшли продовження у формуванні жанрових систем українських поетів ХХ ст.: М.Рильського, М.Зе­рова, В.Барки, М.Бажана, Є.Маланюка, Т.Осьмачки, А.Малишка, І.Муратова, Л.Первомайського, Д.Павличка, Б.Кравціва, Б.Рубчака та ін., як бачимо, насам­перед тих, які духовно сприйняли його спадщину.
Вважається правомірним, що кожній епосі відповідає наявність у літе­ратурі певних жанрів. Але є митці, творчість яких становить епоху в літературі. До таких, безперечно, належав І.Франко.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Франко І. Посвята Михайлові Петровичу Драгоманову // Гете Й.В. Фавст. Трагедія: Часть перша / З нім. переклав і пояснив І.Франко. Львів, 1882. С. ІІІ.
2. Франко І. На смерть бл. п. Володимира Барвінського дня 22 січня (3 лютого) // Діло. 1883. № 9-10. 22 січня (3 лютого). С. 3.
3. Франко І. [Живий]. Спом’янім! В І роковини смерті Володимира Барвін­ського // Нове зеркало. 1884. № 3. 1(13) лютого. С. 1.
4. Франко І. Олександр Яковлевич Кониський: 18 серпня 1836 12грудня 1900. [Некролог] // Літературно науковий вістник. 1901. Т. 13. Ч. ІІ. С. 46-47.
5. Франко Іван. Твори: У 20 т. Тт.120. К.: Держлітвидав України, 1950-1956.
6. Франко Іван. Зібр. творів: У 50 т. Тт.150. К.: Наук. думка, 1976-1986.
7. Франко Іван. Встане славна мати Україна (З віршів Івана Франка, що не включені до Зібрання його творів у п’ятдесяти томах) / Упорядкування та вступна стаття Ф.Погребенника. К., 1996. 51 с.
8. Анохин П.К. Избранные труды: Философские аспекты функциональной системы. М.: Наука, 1978. 400 с.
9. Аристотель. Об искусстве поэзии. М.: Гос. изд-во худ. лит., 1957. 183 с.
10. Артюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры: Сборник. Пер. с англ., нем., исп., польск. яз. / Вступ. ст. и сост. Н.Д.Артюновой, общ. ред. Н.Д.Артюновой и М.А.Журинской. М.: Прогресс, 1990. С. 5-32.
11. Архимандрит Никифор. Библейская энциклопедия: В 2-х кн. Кн.1. М., 1891. 494 с.; Кн. 2. 408 с.
12. Барабаш С.Т. До проблеми фольклоризму І.Франка // Українське літературо­знавство: Республік. міжвідом. наук. зб. Вип. 54. Іван Франко: Статті та матеріали. Львів: Світ, 1990. С. 20-26.
13. Басс И. Иван Франко: Биография. М.: Гослитиздат, 1957. 351 с.
14. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Литературно- критические статьи. М.: Худ. лит., 1986. С. 428-472.
15. Бернштейн И. Новая жизнь вековых образов // Вопросы литературы. 1985. № 7. С. 86-113.
16. Бернштейн М.Д. Франко і Шевченко (Спостереження над шевченкознавчою спадщиною І.Я.Франка). К.: Дніпро, 1984. 272 с.
17. Бетко Ірина. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ початку ХХ століття. Зелена Гура Київ, 1999. 160 с.
18. Бетко Ірина. Епітафія як релігійно-філософський жанр української барокової поезії // Slavia orientalis. Т. LI. 2002. № 1. С.37-59.
19. Біблія, або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Ізмови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена. М.: Видання Московського патріархату, 1986. 1523 с.
20. Біла Анна. Образ автора в ліриці Івана Франка: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2002. 192 с.
21. Біленко Т. Тлумачення євангельського слова в ремінісценціях збірки Івана Франка Мій Ізмарагд” // Франкознавчі студії: Збірник наук. праць. Вип. 2. Дрогобич: Вимір, 2002. С. 157-165.
22. Білецький О.І., Басс І.І., Кисельов О.І. Іван Франко: Життя і творчість. К.: Вид-во АН УРСР, 1956. 360 с.
23. Білецький О.І. Від давнини до сучасності: Збірник праць з питань україн­ської літератури: У 2 т. Т.1. К.: Держлітвидав України, 1960. 504 с.
24. Білоус Петро. Жанрова система української літератури (період Київської Русі) // Слово і час. 2002. № 2. С. 19-23.
25. Білоцерківець Н. Пророк і художник (Образ митця в творчості Т.Шевченка й І.Франка) // Українська мова і література в школі. 1986. № 3. С. 3-10.
26. Бовсунівська Т. Феноменологічна збірка Івана Франка Зів’яле листя” // Дивослово. 1999. № 5. С. 2-7.
27. Боднар Л. Євангельські мотиви в творчості І.Франка // Другий Міжнародний конгрес україністів (Львів, 22-28 серпня, 1993 р.): Доповіді і повідомлення. Літературознавство. Львів, 1993. С.273-277.
28. Бойко О. Поезія боротьби (Лірика збірки І.Франка З вершин і низин”) К.: Держлітвидав України, 1958. 180 с.
29. Бондар М.П. Поезія пошевченківської епохи. Система жанрів. К.: Наук. думка, 1986. 327 с.
30. Бондар М.П. Поезія Івана Франка і розвиток художніх форм у європейській поезії кінця ХІХ ст. // Іван Франко і світова куль-тура: Матеріали міжнарод­ного симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11-15 вересня 1986 р.). Кн.1. К.: Наук. думка, 1990. С. 237-239.
31. Бунчук Борис. Віршування Івана Франка: Монографія. Чернівці: Рута, 2000. 307 с.
32. Васильева А.А. Стилистическая функция порядка слов (На материале сложноподчинённых предложений с уступительным значением в немецкой прозе и поэзии) // Стилистический анализ художественного текста: Межвузовский сборник научных трудов. Смоленск: Смоленский гос. пед. институт им. Карла Маркса, 1988. С. 120-126.
33. Васильківський О. Жанровий аналіз літературного твору // Рад. літературо­знавство. 1976. № 2. С. 50-61.
34. Вервес Г.Д. Іван Франко і питання українсько-польських літературно-гро­мадських взаємин 70-90-х років ХІХ ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1957. 363 с.
35. Вертій Олексій. Народні джерела творчості Івана Франка. Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. 255 с.
36. Виноградов В.К. К спорам о слове и образе // Вопросы литературы. 1960. № 5. С. 66-96.
37. Возняк М. Велетень думки і праці: Шлях життя і боротьби Івана Франка. К.: Держлітвидав України, 1958. 403 с.
38. Войтюк А.Ю. Літературознавчі концепції І.Франка. Львів: Вища школа, 1981. 183 с.
39. Волкова Т.С. Проблема жанра в лирике (На метериале современной русской и украинской поэзии) . Львов: Свит, 1991. 187 с.
40. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Ч.І. К.: Оберіг, 1991. 455 с.
41.