ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ТЕОДОСІЯ ОСЬМАЧКИ: ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНІ ТА ФІЛОСОФСЬКІ КОНСТАНТИ : ТВОРЧЕСКАЯ ЛИЧНОСТЬ ТЕОДОСИЯ Осьмачки:Художественно-эстетические и философские КОНСТАНТЫ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

БАРЧАН
Валентина Володимирівна

УДК 821. 161.2.09 ”19” Т.Осьмачка

ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ТЕОДОСІЯ ОСЬМАЧКИ:
ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНІ ТА ФІЛОСОФСЬКІ КОНСТАНТИ
10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
доктор філол. наук,
проф.Голомб Л.Г.

Ужгород 2008

Зміст

ВСТУП................................................................................................................. 3
Розділ І. Стан вивчення творчості Т.Осьмачки............................................... 14
1.1.Поезія 20-х рр. у рецепції тогочасної української критики.................... 15
1.2.Критика львівського та еміграційного періодів
про творчість письменника............................................................................ 24
1.3.Т.Осьмачка в сучасних вітчизняних дослідженнях................................ 51
Розділ ІІ До джерел творчої індивідуальності Т.Осьмачки............................. 59
2.1. Психоаналітична інтерпретація творчої індивідуальності письменника............... 59
2.2.Т.Осьмачка крізь призму його літературно-критичної спадщини......... 74
2.3.Естетичні та світоглядні засади творчості митця.................................. 103
Розділ ІІІ.Особливості художнього світосприйняття Т.Осьмачки................ 119
3.1.Експресіоністична естетика і мистецька свідомість в Україні
1020-х рр. ХХ ст.......................................................................................... 120
3.2.Поетична творчість Т.Осьмачки 20-х рр. ХХ ст................................... 150
3.3.Лірика 4050-х років............................................................................... 202
3.4.Філософсько-естетична парадигма поеми „Поет”................................. 236
Розділ ІV.Поетика художньої прози Т.Осьмачки.......................................... 281
4.1.Естетично-філософські параметри повісті „Старший боярин”.............. 281
4.2.Повість „План до двору”: художній світ в екзистенційних вимірах...... 316
4.3.„Ротонда душогубців”: „чума” страху, вибір на „межі”,
екзистенціал приреченості............................................................................ 335
ВИСНОВКИ..................................................................................................... 356
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................... 363

ВСТУП

Українська література ХХ століття є яскравим прикладом того, як „заблокована”, за висловом Л.Костенко [150], культура збіднює духовний потенціал нації, прищеплюючи їй комплекс неповноцінності, маргінальності, а то й другосортності. Знищення, денаціоналізація еліти означали ослаблення інтелектуальної потуги нації. Тому повернення творчості заборонених раніше письменників, митців-емігрантів та української діаспори, „відновлення повноти матеріалу і принципів виокремлення найбільших постатей [215, с.86]” значно розширює і збагачує духовне поле національної літератури і культури загалом. Це стосується, зокрема, й творчості Т.Осьмачки, яка репрезентує важливі тенденції розвитку літературного процесу 20-х років в Україні та української еміграційної літератури впродовж 40-60-х років і по-новому сприймається й прочитується сучасним літературознавством.
Українське літературне відродження 20-х рр. ХХ століття виявило могутній потенціал національної духовності, незбагненно потужну життєву силу, яка, звільнившись від утисків, розкрилилась багатством художніх явищ, репрезентованих модернізмом та авангардизмом. Серед нових літературних течій слід виділити експресіонізм, який склався в контексті західноєвропейських стильових тенденцій і постав в українській літературі означеного періоду самодостатнім явищем. Суспільно-історичні процеси, зокрема й боротьба за національне визволення, внесли зміни в життя та світогляд людини. У літературі „просвітительський і позитивістський об’єктивізм, раціоналізм та емпіризм заступаються прагненням до творчої суб’єктивності, художнього інтуїтивізму, естетичного синтетизму, а тенденційність і моралізаторство увагою до питань філософсько-етичного плану, гострим психологічним аналізом індивідуальних характерів, сфери підсвідомого, соціальної та масової психології тощо [60, с.10]”. Естетично-філософські засади західноєвропейського експресіонізму були близькими українським митцям, хоча в кожному індивідуальному випадку вони проявлялись по-різному. Письменникам імпонували антиміметичність, експресивна естетика, в якій елемент вираження переважав над елементами зображення, був спрямований на максимальне вираження суб’єктивного світу, через який сприймався реальний світ природи та суспільно-історичної дійсності. Спільними ознаками експресіоністичної поетики були, як відзначає Н.Шумило, „нервова напруженість, фрагментарність, символ, гіпербола, гротеск, плакатність письма, позбавленого прикрас, контрастування барв, мотивів тощо [409, с.306]”. Умови утвердження більшовицької ідеології й тоталітарного режиму наклали свій відбиток на свідомість митців. У багатьох із них спостерігається роздвоєння внутрішнього „Я”, в художніх творах відчутний відбиток страху, відчаю, душевної надломленості, а разом із тим і протест проти руйнації, жорстокості, насильства, заперечення новоутверджуваної системи цінностей, перш за все моральних і політичних.
Експресіоністичне освоєння дійсності притаманне творчості П.Тичини, М.Бажана, В.Сосюри, А.Любченка, М.Йогансена, Г.Шкурупія, Д.Фальківського О.Довженка, М.Куліша та багатьом іншим митцям. Це підтверджує думку про те, що „типи художнього мислення не виступають в чистому вигляді, вони розвиваються в постійному взаємозв’язку та взаємодії [223, с.53]”. У творчості українських письменників зазначеного часу проступала виразна ознака стильовий синкретизм із перевагою певного типу художнього мислення.
Найбільш виразним представником експресіонізму в українській поезії 20-х років був Т.Осьмачка. Творчість митця репрезентує таку іманентну властивість мистецтва, як його національний характер, що проступає на різних структурних рівнях. Властиві європейському експресіонізму прагнення піднести особистість „в її творчій могутності, зруйнувати стримуючі уяву кайдани”, бунт „проти бездушної дійсності, а також проти норм офіційної моралі”, проти „закабалення Духу”, знищення „Людини в Людині” [416, с.21]” органічно поєднані в творчості митця з намаганням актуалізувати національні проблеми, піднісши їх до космічних вимірів. Експресіоністична свідомість Т.Осьмачки зумовлена суспільно-історичними факторами, що стали для нації і для самого поета екзистенційно визначальними. Можна твердити, що Т.Осьмачка, як і інші українські письменники, котрі переживали катастрофальні умови 20-30-х років ХХ століття, випередивши Ж.-П.Сартра майже на два десятиріччя, ввели в літературу екзистенціалізм, який до 1940 року існував як замкнене філософічне мислення. Знищення українського письменства комуно-більшовицьким режимом не дало можливості екзистенціалізму розгорнутися в новий напрям української літератури зазначеного періоду. Його навність у національній літературі відзначають дослідники Г.Бежнар [26], Ю.Бондаренко [41], А.Волков [179], Р.Гром’як, Ю.Ковалів [189], Т.Гудорова [63], М.Нефьодов, В.Лета [364], С.Павличко [271], В.Панченко [273; 274], Г.Токмань [359; 361] та ін. Творчість Т.Осьмачки 2060-х років теж засвідчує це явище [24]. Сорок років життя митця були „межовою ситуацією”, якої не змогли змоделювати ні О.Шпенґлер, ні Ж.-П.Сартр. „Болючі компроміси з дияволом, навіть коштом частки власної душі стають неминучістю. Падають мури останньої фортеці опору, фортеці індивідуальної душі. Битва переходить із суспільного поля на територію душі одиниці. Приходить момент, коли одиниця розколюється і воює не тільки з ворогом, а й сама з собою. Завдання стає воістину надлюдським [168, с.178]”.
З огляду на сказане вважаємо, що творчість Т.Осьмачки представляє якісно нові аспекти національного письменства, і її вивчення в контексті естетично-філософських параметрів експресіонізму та екзистенціалізму є доцільним.
Актуальність теми. Нові дослідження явищ українського модернізму та авангардизму змінюють парадигматичну модель національної літератури. У цьому контексті дослідницької уваги потребує експресіонізм, який виразно проявився у творах В.Стефаника, В.Винниченка, О.Турянського і набрав нового забарвлення у творчості наступної генерації митців Леся Курбаса, П.Тичини, М.Куліша, Т.Осьмачки, М.Бажана, О.Довженка, Ю.Яновського та ін.
Протягом тривалого часу дискурсу українського експресіонізму в нашому літературознавстві взагалі не було. Поява його пов’язана з дослідженнями творчості конкретних письменників В.Стефаника [387], В.Винниченка [311], М.Куліша [149], О.Турянського [279], виявленням його національної специфіки крізь призму творчості окремих авторів у працях Н.Шумило [409], Л.Петренко [278], з появою дослідження С.Хороба про експресіоністичну драматургію [383] та ін. Переглядаються стильові домінанти поетики М.Хвильового [27].
Теоретичні питання експресіонізму розробляють А.Біла [38], Г.Вервес [44], Т.Гундорова [61; 62], Д.Затонський [97; 98], М.Моклиця [212; 213], Д.Наливайко [224], В.Пахаренко [276], А.Ткаченко [356], Г.Яструбецька[423], та ін. Естетично-філософські засади експресіонізму стали предметом наукових студій Н.Зборовської [103], Л.Левчук [177], О.Осьмак [246; 247]. Загальні положення подаються у довідниково-енциклопедичних виданнях [179; 188; 189; 364].
У сучасних дослідженнях дискутуються питання про взаємодію імпресіонізму та експресіонізму, про приналежність експресіонізму до модернізму чи авангардизму. Д.Наливайко, Г.Вервес відносять експресіонізм до авангардизму, А.Ткаченко [356], автори посібника „Загальне літературознавство” О.Галич, В.Назарець, Є.Васильєв [51] до модернізму. Т.Гундорова, характеризуючи ранньомодерністичні форми, висловлює думку, що „імпресіонізм, символізм, неоромантизм, експресіонізм, натуралізм, неокласицизм, звичайно, перепліталися між собою і рідко оформлялися в окремі школи [61, с.13]”. Г.Яструбецька вважає, що „експресіонізм принципово не авангардизм ... це й не модернізм... Експресіонізм це окрема мистецька філософія [423, с.1718]”. А.Біла, розглядаючи авангардизм, приходить до висновку, що „футуризм, конструктивізм та експресіонізм в українській літературі загалом постають як комплексне явище „революційної” і „перехідної епохи [36, с.384]”.
Стосовно думки дослідників про експресіонізм як окрему мистецьку філософію, то вважаємо її занадто загальною, адже все мистецтво це своєрідна філософія, і твори будь-якого стилю можуть торкатися філософських проблем. А дефініція А.Білої, на наш погляд, не несе тієї термінологічної конкретики, яка б диференціювала кожен із стилів з точки зору поетики.
Вважаємо, що різнобій у думках літературознавців зумовлений перш за все орієнтацією на загальні теоретичні положення експресіонізму як мистецького явища взагалі, а не на конкретний його вияв у творчості українських митців перелому століть та першої третини ХХ століття. Дивним видається, наприклад, судження М.Кореневич, яка, розглядаючи експресіонізм драм М.Куліша, не виділяє в його поетиці національних ознак, а вважає, що порушені митцем теми „були зумовлені не тільки інтернаціональними літературними впливами чи перегуками, а передусім об’єктивними пацифістськими настроями людства початку ХХ ст. [149, с.79]”.
Не досліджений належним чином експресіоністичний театр Леся Курбаса, експресіоністична проза, яка й до цього часу ще вважається романтичною (О.Довженко, Ю.Яновський), та поезія, не вписані в цей контекст українське малярство й кіно. Отже, відсутність бачення українського експресіонізму як процесу, як культурного явища з власними ознаками зумовлює відсутність відповідної концепції, його чіткої ідейно-естетичної парадигми.
Показовим є й те, що в сучасних солідних дискурсах модернізму та
авангардизму, зокрема в огляді експресіонізму, прізвища Т.Осьмачки можна й не знайти або його просто згадують у кінці перелічуваного ряду імен. Але постать цього письменника має особливу значущість. Вона багатоаспектно відбиває свій час, репрезентує проблему „доля поета поневоленої нації”, вочевидь унаочнює філософську тезу людини в межовій ситуації, порушує проблему національно свідомої еліти й держави. Творчість Осьмачки чи не найяскравіше представляє експресіонізм у його національному змістовому й виражальному сенсах у поєднанні з європеїзмом. Конкретно-індивідуальна трансформація органічно національного елемента культури і надзвичайно широкий інтертекст репрезентують творчість Т.Осьмачки як елітарну. З огляду на сказане актуальність дослідження творчості митця в контексті дискурсу українського експресіонізму є очевидною.
Позитивним є те, що в сучасному українському літературознавстві значно активізувалася увага до творчості Т.Осьмачки. Зроблено спроби окреслити літературний портрет письменника, відтворити його складний життєвий шлях. Частина праць присвячена дослідженню особливостей поетики митця, типології творчості, представлено цікаві інтерпретації поеми „Поет” та повістей.
Попри це значна частина творів митця залишається поза увагою дослідників або їх інтерпретація не є вичерпною чи незаперечною. І поетична, і прозова творчість Т.Осьмачки в дослідженнях вузько проблемного характеру трактується поза ідейно-світоглядними засадами митця, що зумовлює поверхове їх сприйняття або прочитання за напрацьованими вже схемами. Вкрай необхідною є потреба вивчення спадщини Т.Осьмачки як феномена з точки зору явища „людина в межовій ситуації”, як творчої індивідуальності, психології його творчості, світоглядних та естетичних засад, соціальних та поетичних джерел його експресіонізму з екзистенційною змістовою наповненістю, визначення місця митця в літературному просторі та його творчості в ідейно-стильовому розмаїтті того часу. Спадщина Т.Осьмачки є багатим і свіжим матеріалом для історико-літературних, теоретичних висновків та узагальнень. Її системне вивчення в контексті експресіонізму та екзистенціалізму на сьогодні відсутнє. Дослідження творчості письменника під таким кутом зору дасть можливість значно глибше осмислити його творчий феномен, сприятиме інтенсивному формуванню літературознавчої думки про експресіонізм як стиль в українській літературі з виразно національною специфікою, увиразнить думку про філософічність нашої літератури, зокрема про екзистенційність як іманентну ознаку її змістової наповненості, а також дасть поштовх до оновлення усталених поглядів на творчість інших художників слова та з’ясування джерела певних естетичних явищ нинішнього літературного процесу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі української літератури Ужгородського національного університету і здійснювалося в рамках кафедральної комплексної теми „Розвиток української літератури західного регіону та української діаспори в загальнонаціональному та світовому контексті”, затвердженої на засіданні кафедри української літератури УжНУ 12 січня 2001 року, протокол №5.
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є системне вивчення творчості Т.Осьмачки в контексті культурних, суспільно-історичних процесів першої половини ХХ ст. в Україні, експресіоністичного стилю та філософії екзистенціалізму.
Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:
здійснити психоаналітичний дискурс творчої особистості митця;
охарактеризувати естетичні та світоглядні засади творчості письменника;
простежити неповторність індивідуальності Т.Осьмачки крізь призму його літературно-критичної спадщини;
проаналізувати експресіоністичну естетику і мистецьку свідомість в Україні в 1020 рр. ХХ ст.;
охарактеризувати поетичну творчість Т.Осьмачки 20-х рр.;
простежити основні художні константи поетичного доробку митця 4050-х років, з’ясувати національні джерела його експресіоністичної поетики;
дослідити ідейно-художній світ поеми „Поет” крізь призму художньо-філософської концепції митця, фольклорно-міфологічних засад поетики та інтертекстуальних параметрів твору;
проаналізувати повісті Т.Осьмачки з точки зору естетико-філософських та світоглядних засад автора.
Об’єкт дослідження поетичні та прозові твори Т.Осьмачки, спогади, літературно-критична спадщина, автобіографічні матеріали, листування.
Предметом дослідження є художній світ Т.Осьмачки в його естетично-філософській інтерпретації як вияв суспільно-культурних тенденцій першої половини ХХ ст.
Теоретико-методологічна основа дисертаційного дослідження. У роботі спираємося на праці провідних учених-істориків та теоретиків літератури з проблем розвитку літературного процесу Л.Андреєва, М.Бахтіна, О.Білецького, М.Бондаря, М.Жулинського, С.Єфремова, Д.Затонського, М.Наєнка, Д.Наливайка, Л.Новиченка, А.Ткаченка, І.Франка, Н.Шумило, на дослідження з питань поетики О.Астаф’єва, В.Барки, Р.Барта, В.Державина, У.Еко, М.Ільницького, Ю.Коваліва, Н.Костенко, Ю.Лавріненка, Є.Мелетинського, В.Пахаренка, О.Потебні, В.Проппа, Т.Салиги, Ю.Суровцева, Ю.Шереха та інших. У роботі використано наукові дослідження, що стосуються історії й теорії модернізму Т.Гундорової, Н.Зборовської, В.Моренця, С.Павличко, Я.Поліщука, М.Сулими, праці про експресіонізм як мистецький напрям (А.Біла, Л.Копелєв, І.Куликова, Г.Недошивин, О.Оніщенко, О.Осьмак, Н.Павлова, С.Хороб та ін.), проблем етнопсихології, етнокультури С.Андрусів, О.Кульчицького, В.Яніва та інших, психології творчості (М.Арнаудов, Р.Піхманець К.-Г.Юнг, та ін.).
Ідеї філософії релятивізму О.Шпенглера, інтуїтивізму, проблем творчої еволюції А.Бергсона, концептуальні екзистенціалістські положення Н.Аббаньяно, М.Бердяєва, П.Гайденка, М.Гайдеггера, Е.Гуссерля, А.Камю, С.К’єркегора, Ж.-П.Сартра, В.Соловйова дають ключ до розуміння ідейно-естетичних засад експресіонізму, художнього трактування митцями цього напряму онтологічних проблем. Волюнтаристські теорії Ф.Ніцше, А.Шопенгауера, ідеї індивідуального та колективного позасвідомого З.Фройда, К.-Г.Юнга, теорія архетипів Н.Фрая, теоретичні положення соціального детермінізму Е.Фромма, концепція „раціовіталізму” Х.Ортеги-і-Гассета служать для нас джерелом розуміння світоглядних, естетичних засад майстрів слова, психології їх творчості, проблематики, стильових особливостей. Праці Л.Левчук, Н.Михайловської, М.Моклиці, Л.Онишкевич та ін. стали основою наукової інтерпретації взаємодії філософії й літератури.
Системне вивчення творчості Т.Осьмачки зумовило поглиблене дослідження біографії письменника, його ідейно-естетичних поглядів, психофізичних особливостей у суспільно-історичному контексті на засадах психобіографічного методу. Детермінованість творчого процесу суспільно-історичними, культурними процесами зумовила необхідність історико-культурного та соціологічного, а також рецептивного наукових підходів; аналіз особливостей поетичного світомислення, констант авторського художнього світу здійснено на засадах естетичного, герменевтичного, порівняльного, міфологічного методів.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що у ній уперше виконано такі завдання:
здійснено системне монографічне дослідження творчого феномена Т.Осьмачки;
проаналізовано психологію його людської та авторської індивідуальності;
осмислено естетичні та світоглядні засади творчості митця, які сформували його суспільну та індивідуальну поведінку, витворили концепцію його художнього світу, стали основою його космології;
розглянуто літературно-критичну спадщину письменника;
у контексті культурно-естетичних явищ 1020-рр. ХХ ст. простежено процес розвитку експресіоністичної мистецької свідомості, її вияв в українській поезії;
здійснено аналіз поетики художніх творів Т.Осьмачки, яка переконливо репрезентує ознаки експресіоністичного стилю в поєднанні з елементами інших стилів;
на засадах міфопоетичного, архетипного підходів до аналізу художніх текстів розкрито національні засади експресіонізму Т.Осьмачки;
досліджено інтертекстуальне поле творчості митця, що дало можливість окреслити стиль письменника як високомистецький сплав органічно національного і загальнокультурного духовного полів, які представляють виразно індивідуальний художній світ Т.Осьмачки і вписують його твори в ряд явищ високої культури;
у результаті концептуально-аналітичного підходу до творчості письменника виявлено її екзистенційне філософське наповнення, що дало можливість герменевтичної інтерпретації його поетичних та прозових текстів;
продемонстровано, що екзистенціалістська концепція світу Осьмачки, в яку вкладалося буття особистості та нації, мала найбільш оптимальний вираз в індивідуально окресленому експресіоністичному стилі письменника з такими виражальними засобами, як космізм мислення, абстрактність, символіка, гіперболізація, метафоризація, посилена емоційність тощо.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у вузівських курсах історії української літератури ХХ століття, у спецкурсах та спецсемінарах, у курсі вступу до літературознавства та теорії літератури при висвітленні відповідних питань. Ними можуть послуговуватися студенти при виконанні курсових, дипломних, магістерських проектів, інших видів науково-дослідних робіт, а також викладачі гімназій, коледжів, шкіл, аспіранти, науковці при дослідженні відповідних аспектів літературного процесу. Застосування основних положень дисертації можливе при написанні підручників та посібників.
Особистий внесок автора. Дисертація є самостійним дослідженням автора. Основні її положення оприлюднені в монографії та наукових статтях, виконаних самостійно, без співавторства.
Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на розширеному засіданні кафедри української літератури УжНУ. Основні результати дослідження оприлюднювалися на Всеукраїнській науковій конференції „Творчість і доля Т.С.Осьмачки в контексті українського письменства ХХ ст.” (Черкаси, 1995), міжнародній науковій конференції „Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000), Всеукраїнській науковій конференції „Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку (Херсон, 2001), Всеукраїнській науковій конференції „Український модернізм зі столітньої відстані” (Рівне, 2001), Міжнародній науковій конференції „Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2002), на П’ятому Конгресі Міжнародної асоціації україністів (Чернівці, 2002), Міжнародній науковій конференції „Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2006), УІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2006), Всеукраїнській науковій конференції „Творчість Івана Чендея в загальноукраїнському літературному контексті” (Ужгород, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Сучасна журналістика: ідейно-концептуальні засади, тенденції, перспективи”, присвяченій пам’яті професора Володимира Йосиповича Здоровеги (Львів, 2007), Міжнародній науковій конференції „Сучасна журналістика: вітчизняні реалії та європейський досвід” (Ужгород, 2007), щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу в Ужгородському національному університеті ( 19952008 рр.).
Публікації. Основні наукові результати роботи висвітлено в монографії та 23 наукових статтях, 20 із них у фахових вітчизняних виданнях.

Обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який містить 428 позицій. Загальний обсяг роботи 402 с., з яких 362 сторінки основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Творчість Теодосія Осьмачки, поета, прозаїка, перекладача, публіциста, літературного критика, що охоплює майже сорок десятиліть, репрезентує материкову й діаспорну складові українського літературного процесу. Вона залишається притягальним об’єктом для дослідників як явище оригінальне й неповторне. Різножанровий та різночасовий творчий набуток митця об’єднують незмінні характеристичні прикмети: безкомпромісна громадянська позиція, усталені світоглядно-естетичні засади та стильова парадигма творчості.
У жанрово-тематичному, стильовому розмаїтті українського літературного відродження 20-х рр. ХХ століття Т.Осьмачка-поет постав як явище індивідуально-неповторне, репрезентувавши свій талант трьома поетичними збірками („Круча”, „Скитські вогні”, „Клекіт”). Критична рецепція творчості митця цього десятиріччя представлена двома позиціями: об’єктивно науковою з визнанням геніальності митця, акцентуванням на виразно експресіоністичних засобах поетики, її національних духовних коренях та ідеологічно заангажованою, вульгарно-соціологічною, яка супроводжувалась ідеологічними звинуваченнями, що й призвело до переслідувань, арештів поета, психіатричної лікарні та довічної еміграції (19421962).
Еміграційна критика містила різні погляди щодо геніальності Осьмачки, але в оцінці поезії та прози митця дослідники сходилися на позиції індивідуальної неповторності його творчості, відзначали продовження тенденцій попереднього періоду і визнавали суто „осьмачківський” стиль. Його вписували в коло тих митців неоекспресіоністів, які майстерно поєднали в літературі національне з європейським, витворивши таким чином органічно національний стиль. Дослідники вбачали новаторство Осьмачки в збагаченні поетичної мови, індивідуально авторському „вживленні” фольклорної традиції в поезію, в порушенні умовно-поетичного стилю, оновленні класичної октави. До прикметних ознак художнього мислення митця критики віднесли синкретизм його світосприймання, що проявлявся в елементах поетики експресіонізму, сюрреалізму, бароко, неоромантизму.
Поява поеми „Поет” викликала різні судження критиків. З одного боку було відзначено глибокий філософський зміст твору, своєрідність його композиції, стилю, літературної школи, революціонізуюче значення оновленої октави (Ю.Шерех, В.Барка), з іншого, деструкцію класичного розміру вважали недоліком митця ( В.Державин, С.Гординський, Є.Маланюк).
Критичні інтерпретації прозової спадщини Т.Осьмачки, представлені працями Ю.Шереха, В.Державина, Ю.Лавріненка, І.К-го, М.Овчаренко, І.Смолія, О.Ізарського та ін., збігаються щодо наявності міфологічних та гоголівських традицій у прозі митця, його стильової та тематичної усталеності, екзистенційної проблематики, що вписує творчість письменника в контекст світової літератури.
Нове прочитання спадщини Т.Осьмачки спостерігається в материковому літературознавстві, що засвідчено появою монографій біографічно-літературного, проблемного характеру, дисертаційних досліджень. Однак усі наявні в нашому та зарубіжному літературознавстві дослідження не дають цілісного уявлення про самобутність Осьмачки-митця в контексті національної літератури першої половини ХХ століття.
У концепції системного підходу до творчої індивідуальності митця важливим є з’ясування основних чинників її формування. Визначальними для Осьмачки в цьому процесі були сім’я, генетичні складники, вроджене геніальне обдарування, психо-духовні домінанти, притаманні емоційному психологічному типу людей.
Літературно-критична спадщина Осьмачки доповнює уявлення про нього як митця й людину, розкриває особистісне сприйняття суспільно-культурного процесу 20-х років, поглиблює розуміння конфлікту митця з системою та його екзистенційний вибір, містить глибокі різнобічні характеристики сучасників.
Естетичні та світоглядні засади творчості Т.Осьмачки формувалися під впливом природних, історичних, суспільних, культурних чинників. Вроджена національна самосвідомість зумовлювала гранично гостре відчуття митцем трагедії України, крайньо відверту реакцію на катастрофічне для неї придушення національного відродження, що виявлялася в експресіоністичному стилі творів.
Експресіонізм в Україні був іманентною складовою літературного процесу й розвивався в руслі західноєвропейських тенденцій, зазнавши кореляції, набувши національного колориту та тональності. Філософсько-естетичні засади експресіонізму були активно сприйняті новою генерацією митців і найбільш повно проявилися у творчості Леся Курбаса, О.Довженка, П.Тичини, М.Бажана, Т.Осьмачки.
Відмінні ознаки поетики експресіонізму в творчості П.Тичини проявляються в художньо-виражальних засобах, зокрема в особливій експресивній функціональності звуку з його найширшим асоціативним полем, суцільній музичності, асоціативності, динаміці, колористиці, багатій тропіці з її фольклорними витоками, своєрідному синтаксисі, калейдоскопічності картин, космізмі мислення. Експресія дисонансів національного буття реалізується в жанрах пісень-псалмів, листів, циклічній будові творів, чорно-білій графіці. „Розщеплена свідомість” як нова форма сприйняття реального світу відбиває болісний процес втрати віри в гуманістичні ідеали, зміну філософського світорозуміння, відповідно до якого жорстокість сприймається як закон Всесвіту. Експресіоністична поетика П.Тичини найбільш адекватно виражала суб’єктивізовану форму реального світу.
Концептуальну настанову експресіоністів на самовираження творчо реципіював М.Бажан. Нова епоха в його творах постає крізь призму екстатичного психічного стану людини з революційних мас, яка здійснює самопожертву як вияв високого піднесення серця. Суб’єктивна картина трагічного, розбурханого світу знаходить вираження у властивому експресіонізмові „варварському”, деестетизованому світі образів, емоційно насичених, потворних. Трагізм сприйняття підсилюється елементами поетики натуралізму, прийомом контрасту, динамізмом, перевагою коротких речень у синтаксисі. Експресіоністичну художню свідомість М.Бажана репрезентують популярні у світовій літературі теми двійника, свободи творчості митця, а також притаманне цьому напряму заперечення естетичних систем минулого. Прикметною ознакою Бажанової поетики є її спорідненість з поетикою бароко, а також поєднання інтелектуальності з неестетичністю образів.
Найбільш виразним представником експресіоністичної течії в українській поезії 20-х років постає Т.Осьмачка. Експресіоністична свідомість Осьмачки, як засвідчують збірки „Круча”, „Скитські вогні”, „Клекіт”, мала свої глибини в міфологічному світовідчутті, національному фольклорі, народній мовній стихії. Напружене, нервове, трагічне сприйняття реального світу є своєрідною рефлексією на історичне буття України, втрату нею незалежності. Філософсько-естетична концепція поета зреалізована в космізмі мислення, абстрактності, асоціативності, функціональній наповненості архетипної, біблійної символіки, народнопоетичної образності, лексем-вульгаризмів, специфічній колористиці, де превалюють чорні, білі, криваві фарби. Органічною складовою експресіоністичної свідомості Т.Осьмачки є екзистенційні мотиви, центральне місце в яких займає мотив буття людини та України.
Національна специфіка українського експресіонізму проявляється в Осьмачки в активній художній трансформації широкого фольклорного масиву: жанрів, тропів, образів, мотивів; у незмінному об’єкті поетизації соціального, етнографічного, ментально-психологічного світу українства, в іманентному національній поетичній свідомості ліризмі. В дусі експресіоністичної естетики Осьмачка моделює образ поета-бунтаря, інтерпретує тему міщанської моралі, розширюючи екзистенційними проблемами межової ситуації, свободи вибору, митця і суспільства, національної свідомості.
Поетична творчість Т.Осьмачки еміграційного періоду, об’єднана в збірки „Сучасникам”, „Китиці часу”, „Із-під світу”, та поема „Поет” характеризується як новий етап його художньої свідомості. Еміграційна поезія митця збагатилася новою для творчості митця темою кохання, яка знайшла експресіоністичну інтерпретацію. Ключовою залишається тема України, увиразнена новими екзистенційними мотивами, що розгорнуті в дусі філософсько-естетичних засад експресіонізму крізь призму історичних, духовних, космічних вимірів. Особистісні та національні аспекти цих мотивів зумовили їх трагічне звучання.
Поема „Поет вершинний твір Т.Осьмачки, що за своїм змістом та формою вписується в контекст кращих зразків європейської літератури. Його новаторство простежується в поетичному виразі (поділ на частини та пісні, алегоричність, міфологізм), в інтерпретації традиційних для національної літератури тем, у проблематиці. Тема села інтерпретується в космічних вимірах, а тема митця, що є центральною у творі, осмислюється в контексті філософсько-естетичних тенденцій національної та європейської культур: митець син своєї Вітчизни й матері-природи. Експресіоністична дискурсивна модель Осьмаччиного митця включає екзистенційні настанови на те, що поет це втілення національної й загальнолюдської духовної субстанції, необхідна для нації в критичний час її буття концентрація життєдайної енергії; обов’язок і відповідальність творця це усвідомлена необхідність, реалізація якої можлива лише за умови відповідності їй духовного стану, природної детермінованості митця, наснаженості його енергетикою попередніх поколінь; духовна досконалість поета досягається через страждання; художник це виконавець волі Бога, носій незнищенної творчої енергії, а значить втілення безсмертя.
Поет в експресіоністичній свідомості Осьмачки бунтар не лише проти соціальної несправедливості, але й проти жорстокості Космосу. Це стоїчна особистість, етична поведінка, творча потенція якої детермінована національним силовим полем. Тому слово поета, наснажене енергетикою боротьби нації за волю, уявляється авторові як естетично довершена вежа у просторах Всесвіту, рівна досконалості космосу.
Поема „Поет” цілком новаторська експресіоністична інтерпретація філософської концепції митця, представлена в аспекті митець і космос. Форма реконструйованих класичних октав, широке міфологічне, фольклорне, інтертекстуальне поле, самобутня мовно-образна стихія поеми витворили неповторно індивідуальний стиль, що репрезентував твір як яскраве естетичне явище в національній модерністській та авангардистській літературі.
Повісті „Старший боярин”, „План до двору”, „Ротонда душогубців” являють собою ще одну грань експресіоністичного мислення Т.Осьмачки, поглиблюють розуміння його світоглядних засад та громадянських принципів. Центральною і об’єднуючою віссю всіх творів є тема долі України, що знаходила своє трактування в творчості українських митців (В.Винниченко, Є.Маланюк, У.Самчук, та ін.). У прозі Осьмачки вона інтерпретується через актуальну в контексті історіософської парадигми буття поневоленої нації проблему інтелігенції (державної еліти, сильної особистості) і народу в його боротьбі за волю (державність). У повісті „Старший боярин” ця проблема, актуалізована придушенням національного відродження, знаходить вияв у міфологічному трактуванні. Міфосвіт вибудуваний на основі притаманного українцям способу почування з пріоритетом чуттєво-інтуїтивного, ірраціонального, що відповідало експресіоністичному світовідчуванню. Персонажі твору образи-алегорії, відповідно до настанов експресіоністичної естетики вони позбавлені виразно індивідуальних рис і є певними типами, втіленням ідей. В авторській концепції проблеми „інтелігенція і державність нації” домінує думка, що причиною бездержавності України є відсутність питомо національної, народної інтелігенції. У „Старшому боярині” на суто національному матеріалі в руслі міфологічних, фольклорних, літературних (М.Гоголь, В.Винниченко) традицій знайшли художнє потрактування актуальні проблеми ролі інтелігенції в державотворенні, громадянської й національної самосвідомості, історичного досвіду й ментальності, чесності з собою.
Повість „План до двору” вибудувана на тогочасних суспільно-політичних реаліях із застосуванням прийомів міфопоетики як відповідного естетиці експресіонізму засобу суб’єктивізації світу (світ добра Україна, світ зла більшовизм як демонічна сила). Ключова проблема національна інтелігенція і державне буття розширюється, порівняно з попереднім твором, іншими проблемами екзистенційного плану: страху, вибору, роздвоєння, бунту. Концептуальний погляд Осьмачки на головну проблему увиразнюється думкою про те, що бездіяльний патріотизм робить людину не героєм, а жертвою, загнана страхом людина втрачає снагу до боротьби.
Вивершує авторську концепцію проблеми „інтелігенція і державність нації” повість „Ротонда душогубців”. Межова ситуація життя письменника, тотальне руйнування духовного й матеріального світу українства, фізичне знищення національної еліти й основи нації селянства це та об’єктивна реальність, яку Т.Осьмачка, порівняно з європейськими митцями-екзистенціалістами (Сартр, Камю), теоретиками філософії екзистенціалізму (О.Шпенглер), пережив особисто. Це стало предметом глибокого аналітичного осмислення, було причиною екстатичного стану психіки, граничних емоцій автора і вимагало відповідного художнього вираження. Міфологічні прийоми складають основу художнього експресіоністичного інструментарію Осьмачки. На відміну від попередніх повістей, предметом художнього осмислення в „Ротонді душогубців” є вся нація в її історичному, етно-ментальному бутті. Тому вирізняються ключові екзистенційні проблеми, з якими пов’язана трагедія нації: страху як психологічного стану („чума” страху), вибору в межовій ситуації, приреченості й віри.
Художня проза Т.Осьмачки підняла національні проблеми на рівень загальнолюдських екзистенціальних проблем.
Т.С.Осьмачка як людина і митець репрезентує національне буття України ХХ століття у повному і неповторному його вияві. Наділений Божою іскрою геніальності, він з’явився в духовному полі нації у час її відродження й трагедії, своєю поезією засвідчив невмирущість національного духу, вічність краси творчості, що виявляється і в слові, і в незгасному поклику до волі, та кричав несамовитим криком на руїнах національної державницької вежі. Одержимий вірою у правду, він не піддався силі влади й слабкості власного людського єства, а знайшов підказаний інтуїцією і глибокою логікою розуму шлях збереження своєї особистісної і творчої індивідуальності. Вроджене світовідчуття митця, його тонкий, на рівні інтуїтивного, підсвідомого зв’язок зі світом, з національною й загальнолюдською духовністю витворили власний, неповторний стиль творчості, що в своїх філософсько-естетичний параметрах збігався з тогочасними європейськими тенденціями. Творчість Т.Осьмачки репрезентує українське письменство на рівні європейських зразків словесного мистецтва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.АббаньяноН. Структура экзистенции. Введение в экзистенциализм.
Позитивный экзистенциализм / Аббаньяно Николо ; [пер с ит., коммент. и
именной указатель А.Л.Зорин]. СПб : Алетея. 512 с.
2.АндреевЛ. Сюрреализм / Л.Г.Андреев. М. : Высшая школа, 1972. 231 с.
3.АндрусівС. Модус національної ідентичності : львівський текст 30-х років
ХХ ст. [філологія, культурологія; монографія] / Стефанія Андрусів. Тернопіль :
Джура Львів : Львівський національний ун-т імені Івана Франка, 2000. 340 с.
4.АндрущенкоВ. Сучасна соціальна філософія / В.П.Андрущенко,
М.І.Михальченко / [вид. друге, випр. й доп.]. К. : Генеза, 1996, 368 с.
5.АрнаудовМ. Психология литературного творчества / Михаил Арнаудов ;
[пер. с болг. Д.Д.Николаева]. М. : Прогресс, 1970. 654 с.
6.Астаф’євО. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем / Олександр
Астаф’єв. К. : Смолоскип, 1998. 313 с.
7.Астаф’євО. Художні системи українського зарубіжжя / Олександр Астаф’єв.
К. : Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2000. 52 с.
8.БажанМ. Твори : у 4 т. / Микола Бажан / [передм. Л.Новиченка]. К. :
Дніпро, 1984. Т. 1 : Поезії та поеми 19231983. 1984. 637 с.
9.БажанМ. Удари серця / Микола Бажан // БажанМ. Думи і спогади. К. :
Рад. письменник, 1982. С.99103.
10.БажанМ. Диптих про Олександра Довженка / Микола Бажан // БажанМ.
Думи і спогади. К. : Рад. письменник, 1982. С.6383.
11.БайронД. Сочинения : в 3 т. / [редкол. : О.Афонина и др.; вступ. статья
М.Кургинян; пер. с англ.]. М. : Худож. лит., 1974. Т. 2 : Поэмы и
трагедии; Из публицистики / [ коммент. О.Афониной]. 1974. 542 с.
12.БаркаВ. Відроджена лірика („Сучасникам” Т.Осьмачки) / Василь Барка //
Земля садівничих : есеї. Сучасність, 1977. С.7173.
13.БаркаВ. Перехрестя кобзарів / Василь Барка // Земля садівничих : есеї.
Сучасність, 1977. С.8598.
14.БаркаВ. Поема як відтворений вік / Василь Барка // БаркаВ. Земля
садівничих : есеї. Сучасність, 1977. С.7484.
15.БартР. Від твору до тексту / Ролан Барт // Слово. Знак. Дискурс : антологія
світової літературно-критичної думки ХХ ст. за ред. М.Зубрицької /
[передм., упор. і прим. М.Зубрицької]. Львів : Літопис, 1996. С.380384.
16.БартР. Смерть автора / Ролан Барт // БартР. Избранные работы: Семиотика;
Поэтика / [пер. с фр.; сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К.Косикова. М. :
Прогресс, 1989. С.413423.
17.Барт Р. Текстуальний аналіз „Вальдемара” Е.По / Ролан Барт // Слово. Знак.
Дискурс : антологія світової літературно-критичної думки за ред.
М.Зубрицької / [передм., упор. і прим. М.Зубрицької]. Львів : Літопис,
1996. С.385405.
18.БахтинМ. Проблемы поэтики Достоевского / М.М.Бахтин. [2-е изд.,
перераб. и доп.]. М. : Советский писатель, 1963. 363 с.
19.БахтинМ. Проблемы содержания, материала и формы в словесном
художественном творчестве / М.М.Бахтин // БахтинМ. Вопросы литературы
и естетики : исследования разных лет. М. : Худ. лит., 1975. С.671.
20.БарчанВ. Міфологічні структури в „Поеті” Т.Осьмачки / Валентина Барчан //
Науковий вісник УжДУ. Серія : Філологія. Ужгород, 2006. Вип.14. С.39.
21.БарчанВ. Експресіонізм у збірці Т.Осьмачки „Сучасникам” / Валентина
Барчан // Південний архів : зб. наук. праць : філологічні науки. Херсон :
Атлант, 2001. Вип.3. С.174180.
22.БарчанВ. Любовна лірика Теодосія Осьмачки / Валентина Барчан // Сучасні
проблеми мовознавства та літературознавства : зб. наук. праць. Ужгород,
2000. Вип.3. С.272285.
23.БарчанВ. Фольклоризм поетичної творчості Т.Осьмачки / Валентина Барчан
//Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства : зб. наук. праць.
Вип.10. Ужгород, 2006. С.213223.
24.БарчанВ. Поема Тодося Осьмачки „Міщани” у світлі філософії екзистенціалізму
/ Валентина Барчан // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів :
літературознавство / упоряд. і відп. ред. О.Мишанич. Чернівці : Рута, 2003.
Кн.1. С.283286.
25.БарчанВ. Авторська концепція самовияву національної інтелігенції в умовах
історичного буття України в повісті „Старший боярин” Т.Осьмачки /
Валентина Барчан // Науковий вісник Ужгородського університету. Сер. :
Філологія. Ужгород, 2007. Вип.16. С.1622.
26.БежнарГ. Екзистенційні мотиви в творчій спадщині В.Винниченка : автореф.
дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец.09.00.05 „Історія
філософії” / Бежнар Ганна Петрівна. К., 2004. 19 с.
27.БезхутрийЮ. Хвильовий : проблеми інтерпретації / Юрій Безхутрий.
Харків : Фоліо, 2003. 495 с.
28.БелыйА. Мастерство Гоголя : исследование / Андрей Белый . М. -Л. :
Гослитиздат, 1934. 321 с
29.БергсонА. Вступ до метафізики / Бергсон Анрі // Слово. Знак. Дискурс :
антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. за ред. М.Зубрицької /
[передм., упор. і прим. М.Зубрицької]. Львів : Літопис, 1966. С.5565.
30.БердяевН. Самопознание : опыт философской автобиографии / Николай
Алексеевич Бердяев / [составл., предисл., подгот. текстов, коммент. и указ.
имен А.В.Вадимова]. М. : Книга, 1991. 446 с.
31.БердяевН. Смысл творчества / Н.А.Бердяев // БердяєвН. Философия свободы ;
Смисл творчества. М. : Правда, 1989. С.254534.
32.БердяєвМ. Національність і людство / Ніколай Бердяєв // Сучасність. 1993.
№1. С.154157.
33.БердяєвМ. Про призначення людини : досвід парадоксальної етики / Микола
Бердяєв // Філософія : хрестоматія. Кам’янець-Подільський : Абетка, 2000.
С.174178.
34.Бехер ЙоганнесР. Избранные сочинения / Бехер Йоганенс Р. / [под ред.
Н.Вильмонта, предисл. ] М. : Изд-во иностранной литературы, 1961. 806 с.
35.БичкоА. Історія філософії : підручник / Бичко Ада Сергіївна, Бичко Ігор
Валентинович, Табачковський Віталій Гергійович. К. : Либідь, 2001. 408 с.
.36.БілаА. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки :
монографія / Анна Біла. [вид. 2-е, переробл. і доп.]. К. : Смолоскип,
2006. 464 с.
37.БілецькийО. Двадцять років нової української лірики (1903-1923) / Білецький
Олександр Іванович // БілецькийО. Літературно-критичні статті [упоряд. та
авт. приміт. М.Т.Гончарук]. К. : Дніпро, 1990. С.1744.
38.БілецькйО. Поема Данте / Олександр Білецький // БілецькийО. Зібрання
праць: у 5 т. / [редкол. : М.К.Гудзій (голова), Д.В.Затонський та ін.; упор.
та прим. Ф.П.Погребенник] К. : Наукова думка, 1966. Т.5 : Зарубіжні
літератури 1966. С.272304.
39.БіляївВ. Тодось Осьмачка / Володимир Біляїв // Нові дні. 1989. Лютий.
С.910.
40.БондарМ. Українська література класичного періоду : рух крізь категорію
художності / Микола Бондар // Нова історія української літератури :
теоретико-методологічні аспекти. К. : Фенікс, 2005. С.220234.
41.БондаренкоЮ. Національна парадигма українського екзистенціалізму /
Юрій Бондаренко // Слово і час. 2003. № 6. С.7074.
42.Велика втрата : (некролог) // Українське слово : хрестоматія української
літератури та літературної критики ХХ ст. / [упор. Євген Федоренко, Василь
Яременко; підгот. текстів Богдан Яременко; наук. ред. Анатолій Погрібний].
К. : Дніпро, 1994. Кн. 2. С.119120.
43.ВеликовскийС. „Проклятые вопросы” Камю / Самарий Великовский // Альбер
Камю. Избранное ; [пер. с фр.] / вступ. ст. С.Великовского; ил. А.Еремина.
М. : Правда, 1990. С.532.
44.ВервесГ. Український авангардизм у контексті європейського (серед
маніфестів і програм) / Григорій Вервес // Українська література: матеріали
І Конгресу Міжнародної асоціації україністів (Київ, 27 серпня 3 вересня,
1990 р.). К. : Обереги, 1995. С.5971.
45.ВинниченкоВ. На той бік Володимир Винниченко // ВинниченкоВ. Раб
краси. Оповідання; повість; щоденникові записи. К. : Веселка, 1993.
С.193290.
46.ВинниченкоВ. Відродження нації. У 3 ч. / В.Винниченко [відп. за вип.
ГанникН.П.]. Київ-Відень, 1920. Ч. 1 : Доба Української Центральної
Ради. Період перший. Революційна організація державності й морально-
правової влади. 1920. 348 с. Ч. 2 : Історія української революції (марець
1917р. грудень 1919р.). 1920. 328 с. Ч. 3 : Історія української революції
(марець 1917 грудень 1919). 1920. 542 с.
47.В.Ч. [Рец.] // Зоря. 1926. № 13. С.30.
48.ГайдеґґерМ. Гельдерлін і сутність поезії / Мартін Гайдеґґер // Слово. Знак.
Дискурс : антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. за ред.
М.Зубрицької / [передм., упор. і прим. М.Зубрицької]. Львів: Літопис,
1966. С.198207.
49.ГайдеґґерМ. Навіщо поети? / Мартін Гайдеґґер // Слово. Знак. Дискурс :
антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. за ред. М.Зубрицької /
[передм., упор. і прим. М.Зубрицької]. Львів : Літопис, 1996. С.182197.
50.ГайденкоП. Человек и история в экзистенциальной философии Карла Ясперса
/ П.П.Гайденко // ЯсперсК. Смысл и назначение истории ; [пер. с нем.].
М. : Политиздат, 1991. С.526 (Мыслители ХХ века).
51.ГаличО. Теорія літератури / Олександр Галич, Віталій Назарець, Євген
Васильєв [підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих
закладів освіти] / за наук. редакц. Олександра Галича. К. : Либідь, 2001.
С.416418.
52.ГейзінгаЙ. Homo Ludens / Йоган Гейзінга ; [пер. з англ. Олександра
Мокровольського]. К. : Основи, 1994. 250 с.
53.ГнатюкВ. Нарис української міфології / Володимир Гнатюк / [підгот. та опрац.
тексту, вст. ст. і прим. Романа Кирчіва]. Львів : Інститут народознавства
НАН України, 2000. 263 с.
54.ГогольМ. Тарас Бульба Гоголь / М.В.Гоголь // ГогольМ. Твори : в 3 т. К. :
Держлітвидав, 1951. Т.1 : Вечори на хуторі біля Диканьки; Миргород.
1951. С.296413.
55.ГогольМ. Страшна помста / М.В.Гоголь // ГогольМ. Твори : в 3 т. К. :
Держлітвидав, 1951. Т. 1 : Вечори на хуторі біля Диканьки; Миргород.
1951. С.198238.
56.Голомб Л. Генеза символічного образу „вавілонських рік” у ліриці Т.Осьмачки
/ ГоломбЛ.Г. // Творчість і доля Т.С.Осьмачки в контексті українського
письменства ХХ століття : матеріали Всеукраїнської наукової конференції,
присвяченої 100-річчю від дня народження Т.С.Осьмачки 1113 травня 1995р.
/ Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України, Черкаська обласна рада,
Черкаський державний педагогічний інститут. Черкаси. 1995. С.1314.
57.ГолубєваЗ. Двадцяті роки ХХ століття. Зошит другий : найвидатніші
письменники доби. Харків : Фоліо, 2001.
58.ГординськийС. Поезія Тодося Осьмачки / Святослав Гординський //
ГординськийС. На переломі епох : літературознавчі статті, огляди, есеї, рецензії,
спогади. Львів : Світ, 2007. С.342344. (Серія „Аd Fontes До джерел”).
59.ГуменнаД. Дар Евтодеї. Іспит пам’яті. Кн.1 : Київські кручі. Кн.2 : Жар і
крига / Докія Гуменна / [передм. В.Пепи; післям. С.Горошка]. К. : Дніпро,
2004. 516 с.
60.ГундороваТ. Початок ХХ ст. : загальні тенденції художнього розвитку /
Тамара Гундорова // Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн. / [за
ред. В.Г.Дончика; 2-е вид., стереотип.]. К. : Либідь, 1994. Кн.1 : 19101930-ті
роки. 1994. С.9496.
61.ГундороваТ. Проявлення слова : дискурсія раннього українського модернізму
Постмодерна інтерпретація / Тамара Гундорова. Львів : Літопис, 1997. 297 с.
62.ГундороваТ. Руйнування романтичної метафізики / Тамара Гундорова //
Слово і час. 1993. № 11. С.2225.