ЄВГЕН МАЛАНЮК: ВИТОКИ Й ЕВОЛЮЦІЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ : ЕВГЕНИЙ МАЛАНЮК: ИСТОКИ И ЭВОЛЮЦИЯ ТВОРЧЕСКОЙ ЛИЧНОСТИ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка

На правах рукопису

Куценко Леонід Васильович

УДК 82. 091 Маланюк
К 95

ЄВГЕН МАЛАНЮК: ВИТОКИ Й ЕВОЛЮЦІЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

10.01.01. Українська література

Дисертація на здобуття
наукового ступеня доктора філологічних наук

Науковий консультант
доктор філологічних наук, професор
Клочек Григорій Дмитрович

Кіровоград 2002

ЗМІСТ

Вступ............................................................................................. 4

Розділ І. Становлення особистості та витоки естетичної та
культурологічної позиції............................................................. 12

1. Степовий Вавилон............................................................. 13
2. Новоархангельськ. Родинне вогнище Маланюків.............. 29
3. Єлисаветградське земське реальне училище...................... 51
4. Єлисаветград. Світ духовної і матеріальної культури....... 71
5. Географічне середовище світу дитинства.......................... 83

Розділ ІІ. Національна самоідентифікація і народження
письменника.................................................................................. 96

1. В апокаліпсі хижих літ...”: етапи національного
самоусвідомлення (1914-1920).......................................... 96
2. Таборові республіки: кристалізація життєвої мети та
пошук ціннісних орієнтацій (1920-1923)........................... 110
3. Таборова публіцистика Є.Маланюка: пошук відповідей
на прокляті питання” і спроба естетичного
самовизначення.................................................................. 121
4. Поетичний дебют: слово як можливість націєтворення
(1920-літо-осінь 1923)........................................................ 137

Розділ ІІІ. Між двох ісходів: Україна в системі мистецьких
рефлексій Є.Маланюка.................................................................. 159

1. Поетове я” і його зовнішні обставини (1923-1939)........... 159
2. Ніщо та суще в художній моделі світу поета......................176
3. Мотиви кари, переступу та спокути у поетичній творчості
Є.Маланюка........................................................................188
3.1. Кара........................................................................... 189
3.2. Переступ.................................................................... 212
3.3. Спокута...................................................................... 232
4. Від початку війни до другого ісходу (1939-1949)............... 260
5. Проза Є.Маланюка як хроніка життя власної душі”.......... 277

Розділ ІV. Друге вигнання: Вітчизна і світ....................................303

1. За межами нашої культурної вітчини Європи” (1949-
1968)....................................................................................303
2. Пізнати себе” найголовніше завдання нашої національної
спільноти..............................................................................327
3. Поетична творчість другого ісходу (1947-1967)...................351
3.1. Таборова поезія 1947-1948 років..................................353
3.2. Лірика пори осінньої весни”, ”серпня” та лютого” у
творах 1949-1967 років................................................363

Висновки...........................................................................................395

Список використаних джерел..........................................................406

Вступ

Актуальність теми. Дебютувавши майже одночасно як поет, публіцист, есеїст та літературний критик ще у таборах інтернованих вояків армій УНР у Польщі, Євген Маланюк відразу ж заявив себе як провідна постать в українській літературі. Обравши Слово єдиним знаряддям служіння своїй Батьківщині, він не зрадив тому вибору до останнього дня, ставши одним з найталановитіших і найяскравіших в усій нашій літературі ХХ століття” [44, 132] письменників.
З перших публікацій, з першої поетичної збірки його творчість стала об’єктом прискіпливої уваги літературної критики. То ж не дивно, що маємо одну із найбільших бібліографій діаспорних видань, присвячених Є.Маланюкові. Йдеться про праці Ю.Липи [108], Д.Донцова [49], С.Гординського [37], В.Державина [46], Є.-Ю. Пеленського [214], Ю.Клена [89], М.Мухина [263], Ю.Шевельова [268], Ю. Лавріненка [102], Б. Бойчука [12], О.Тарнавського [247] та інших. Перу канадської дослідниці Ю.Войчишин належить перший літературний портрет письменника Ярий крик і біль тужавий. Поетична особистість Євгена Маланюка” [32].
Статтею словацького вченого-українознавця М.Неврлого Воскресіння” (1989), потужно заявило себе маланюкознавство в Україні. Маємо вже кілька дисертаційних досліджень, понад триста публікацій, присвячених творчому доробку митця. Помітний внесок у вивчення спадщини письменника-вигнанця зробили Т.Салига [232], М.Неврлий [200], Г.Сивокінь [240], Н.Лисенко [106], М.Ільницький [80], Ю.Ковалів [94], О.Астаф’єв [2] та інші.
Отже, напрацювання вчених діаспори та України дають право стверджувати, що маланюкознавство як сегмент вітчизняної літературознавчої науки відбулося. Водночас не йдеться про вичерпаність процесу пізнання багатообдарованої особистості митця, а швидше про створення умов для підготовки ґрунтовних студій над творчістю та життєписом письменника. Проблем же в їх осмисленні є ще чимало. Одна із найпосутніших та, про яку писав свого часу ще сам Маланюк у статтях, присвячених Шевченкові: Хотілося б звернути увагу на одну проблему, яку наше Шевченкознавство ще не поставило виразно і на повний зріст. Це проблема Шевченкової особистости... Шевченкознавство наше, скероване переважно на певні формальні цілі стиль, тематика, філософічні основи, історичне оточення, окремі комплекси ідей і т. д. мало зупинялося на змісті самої особистості поета” [140. С. 153]. Актуальність цієї думки, висловленої понад півстоліття тому, ще нагальніше звучить сьогодні. Зумовлено це кількома причинами.
Перша з них викликана модерністськими пошуками, наприклад, структуралізмом, що заявляв про смерть автора”, про необхідність дослідникам абстрагуватися від творця. Натомість Є.Маланюк, полемізуючи свого часу з формальною методою”, у статті Поезія і вірші (1936) бунтував проти гіпнозу безличної абстракції”, проти оперування в сфері творчості лише хірургічними приладами формальної аналізи”, що їх розтин часто-густо виконує ніж коновала”. Він закликав відчути твір не формально, а безпосередньо-емоційно”, відчути живий організм” твору [138. С. 144, 139, 151, 152], його значення в літературі і в творчості поета.
Закономірне прагнення нашої літератури вирватися із десятиліттями нав’язуваної мистецтву штучної системи мислення, відмежуватися від ідеологічних догм, нерідко призводить і до ігнорування думки, сформульованої ще Д.Чижевським: Літературна теорія не єдина сила, що визначає собою літературу певної епохи. Літературна практика залежить і від ідеології свого часу, і від соціальної структури суспільства” [262. С. 328]. Як наслідок послабився інтерес до особи письменника, його художнього світу, часопросторових координат його творчості, до соціальності твореного письменником світу. Похвальне ж прагнення деідеологізації літератури нерідко обертається безглуздим ігноруванням ідеології навіть там, де вона є. Творчість же Є.Маланюка вибудовувалася на ідеології націєтворення. Світогляд Маланюка-громадянина потужно віддзеркалився в його творчості. В мистецтві, розмірковував з цього приводу письменник на сторінках свого нотатника 1954 року, як правило, існує трагічна рівновага поміж життям і творчістю: за справжній твір мистецтва митець мусить заплатити еквівалєнтом свого життя. Дуже клясично висловив десь цей закон Шіллєр:
Was unsterblich im Gesang, soll leben
Muss im Leben unvergehen.
І щоб там не балакали легкодухі ліберали”, поміж біографією й творчістю існує стислий, майже органічний” зв’язок, існує своєрідна рівновага”[282, 8].
То ж національна ідея у творчості Є.Маланюка має ґрунтуватися на... системній природі художнього осмислення поетом ключових проблем української нації” [91].
Поколінню Є.Маланюка випало бути учасником тріумфу і поразки УНР, звідати гіркої емігрантської долі. Тому історичний та соціокультурний контексти епохи, роль та значення міжвоєнної політичної еміграції для культурної праці письменника вимагають уважного погляду в процесі осмислення еволюції митця.
Не менш важливий феномен творчість Є.Маланюка між двох ісходів. Поетика чину та інвективи, аристократизм духу”, характер історіософського мислення спонукають до аналізу художньо-естетичної еволюції письменника, змушують дослідити історію художньої творчості. Водночас, якщо у міжвоєнний період на кожну поетичну збірку Євгена Маланюка критика відгукувалася кількома рецензіями, а поетичний доробок загалом ставав предметом ґрунтовного і всебічного аналізу літературознавцями, то творчість другого вигнання осмислена значно скупіше. Наприклад, справедливо наголошуючи на поглибленні філософського струменя у повоєнних збірках, на розробці рількеанських мотивів” (Ю.Шевельов), дослідники практично залишили поза увагою поезії-інвективи, наскрізні загалом для поетичної творчості митця, а у повоєнний час спрямовані супроти світу зла, що заполонило планету. Відтак, не було спроби цілісного погляду на поетичну творчість другого ісходу, Те ж саме можна сказати і стосовно прозового доробку письменника. Якщо Маланюкова есеїстика, історіософські статті, тобто великі прозові проекти, що виходили за життя письменника окремими виданнями, а згодом були включені до Книги спостережень” (Малоросійство”, До проблеми большевизму” та ін.), доволі активно залучалися до аналізу, критичного осмислення, то майже непоміченими залишалися окремі статті, публіцистичні цикли Листи до любезних земляків”, З нотатника”, спогади тощо. Практично недослідженим залишався особистий архів митця з недрукованими поезіями, щоденниковими записами, епістолярною спадщиною. Нарешті, життєпис письменника останніх двох десятиліть втілився у лаконічній формулі: Працював за фахом, багато писав, любив товариство”. Глибина ж внутрішньої драми митця, спричиненої втратою родини, Європи, віддаленням у часі плеканої ним Української держави, несподіваним відкриттям для себе недосконалості Нового світу залишилися поза увагою дослідників і біографів.
Нарешті не маємо ми розвиненої традиції у жанрі письменницьких біографій. І коли сьогодні світ переживає піднесення цього жанру, то українська література втрачає і той досвід, який був напрацьований у минулому. Прикро, але ми досі не маємо біографії Є.Маланюка.
Саме тому об’єктом цього дослідження є творча особистість Євгена Маланюка, його мистецький доробок (поезії, проза, літературна критика, щоденникові записи, епістолярна спадщина), сторінки його життєпису, спогади про поета, критична література про нього.
За мету ж ставилося пізнати митця в контексті світу і часу. Простежити витоки та еволюцію творчої особистості. Спробувати збагнути його у єдності і драматичному протистояння двох складових я” і світ”, що, за визначенням Х.Ортеги-і-Гасета, і є життя”. На думку іспанського вченого, що розмірковував над завданням створення біографії Гете, зв’язок між я” і світ” утворює простір, який і є те справжнє із середини”, звідкіля тільки і варто побачити особистість митця. Не з середини самого письменника, наголошував вчений, а із середини його життя, або драми. Справа не у тому, щоб побачити життя Гете очима Гете, в його суб’єктивному баченні, а в тому, щоб вступити як біограф у магічне коло даного існування, стати спостерігачем дивної об’єктивної події, яким було це життя і чиєю всього лише частиною був Гете” [207. С. 440].
Отож і праглося побачити Є.Маланюка із середини” драми його життя, а реалізація цього прагнення передбачала розв’язання таких завдань:
· простежити формування та еволюцію світоглядних та естетичних позицій письменника та їх зв’язок з художньою творчістю;
· визначити основні етапи творчої еволюції Є.Маланюка та їх ідейно-стильові домінанти;
· реконструювати сторінки життєпису письменника та через біографію пізнати своєрідність особистості;
· розглянути творчість письменника крізь призму самоусвідомлення його життєвого покликання:
· висвітлити етапи національного самоусвідомлення;
· розкрити феномен української політичної еміграції та значення її культурної праці;
· проаналізувати історичний та соціо-культурний контексти епохи, виявити їх формотворчий вплив на особистість митця;
· простежити витоки та сутність історіософської концепції творчості митця
· дослідити історію художньої творчості, біографію” (генетичну” критику) окремих творів як шлях до пізнання внутрішньої біографії письменника та результату самореалізації митця.
Розв'язання визначеного комплексу завдань підпорядковувалося інтегральній проблемі дослідженню динаміки свідомості митця і громадянина, найоптимальнішою жанровою формою якого є наукова біографія письменника, яка має органічно поєднати такі складові: а) життєпис митця; б) дослідження його творчої еволюції, кінцевою метою якого є створення динамічного й одночасного цілісного образу Маланюка як творчої особистості; в) інтерпретація головних змістовних домінант його художнього, літературно-критичного та історіософського доробку. Науковість такого дослідження ґрунтується як на точній і самодостатній фактологічній базі, так і на виявленні системнообумовлюючих зв'язків між указаними складовими.
Теоретико-методологічна основа дисертації ґрунтується на дослідницьких принципах системного аналізу. Їх суть полягає у тому, що створення наукової біографії відбувається шляхом виявлення взаємообумовлюючих зв'язків між усіма її складовими. Життєпис митця найтісніше повязаний з його творчою еволюцією; аналіз творчої еволюції неможливий без інтерпретації головних змістовних домінант його доробку; вивчення суспільно-політичного та культурологічного контексту допомагає точніше й глибше зрозуміти процес еволюції митця і зміст його творчості. Одним словом, виявлення та аналіз системних зв'язків обумовлює високу точність кінцевого наукового результату.
У роботі використовуються елементи біографічного та порівняльно-історичного методів. При тлумаченні поетичних текстів Маланюка були використані деякі принципи сучасної герменевтики.
Теоретичну основу складають літературознавчі праці Г.Сивоконя, Г.Клочека, М.Ільницького, Х.Ортеги-і-Гасета, а також наукові дослідження істориків української літератури Т.Салиги, О.Астафє’ва, М.Неврлого, В.Панченка, Ю.Коваліва.
Наукову новизну одержаних результатів визначає комплексний аналіз художнього доробку письменника одночасно з осмисленням життєвого та творчого шляху письменника. Робота є першим в Україні цілісним дослідженням творчої особистості Євгена Маланюка в її динаміці.
У дисертації досліджено і вперше введено до наукового вжитку значну кількість поетичних та прозових текстів письменника, залучено до наукового обігу великий фактичний матеріал до життєпису поета. Ідеться про дослідження рукописної спадщини (автографи художніх текстів, щоденники, спогади, епістолярій) письменника з його архіву, що зберігається в Українській Вільній Академії Наук у США, з архіву митця у Празі, який збережений дружиною поета. А також із залученням архівних матеріалів Кіровоградського обласного державного архіву, Центрального державного архіву вищих органів влади України, Центрального державного історичного архіву України у Львові, Російського державного військово-історичного архіву.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріал, на якому ґрунтується дисертація, може бути використаним у лекційних курсах історії української літератури ХХ ст., під час читання спецкурсів та спецсемінарів. Зокрема, вже використовується у спецсемінарі Поети Празької та Варшавської шкіл”, який читається здобувачем на філологічному факультеті Кіровоградського педуніверситету. Положення і висновки, викладені в роботі, можуть бути використаними при написанні підручників, посібників для вищої та загальноосвітньої шкіл, при написанні дисертаційних, магістерських робіт.
Дисертація є самостійним дослідженням автора.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційне дослідження виконувалося як складова частина комплексної теми Українська література в школі як націтворчий фактор: теорія і практика” (затверджена Міністерством освіти України), над якою працювала наукова група кафедри української літератури Кіровоградського педагогічного університету імені Володимира Винниченка в 1997-2001 рр. Тема затверджена також координаційною радою Інституту літератури НАН України.
Апробація роботи. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри української літератури Кіровоградського педуніверситету імені Володимира Винниченка. Основні її положення викладено у доповідях на конференціях різних рівнів: Ювілейних читаннях, приурочених 100-річчю від дня народження Є.Маланюка (Прага, 1997); Міжнародній науковій конференції Євген Маланюк: література, історіософія, культурологія” (Кіровоград, 1997); Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 60-річчю Ізмаїльського педагогічного інституту (Ізмаїл, 2000); щорічних наукових конференціях на філологічному факультеті Кіровоградського педунівеситету імені Володимира Винниченка (1997 2002).
Основні наукові результати дослідження відбито у 47 наукових публікаціях (монографії, брошури, статті).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел, який включає 347 найменувань.

Список литературы

Висновки

1. Феномен рідної землі в долі і творчості Євгена Маланюка розгорнувся щонайменше у двох аспектах: геокультурному та геополітичному.
2. Ареал функціонування геокультурного чинника мав свою динаміку і масштаб. Його екстраполяція найпотужніше сфокусувалася на мікросвіті родини Маланюків, в якій повнокровно реалізувався фермент національної ментальності:
· здоровий дух україноцентризму, уособлюваний дідом;
· традиції провінційного дворянства, принесені в селянську родину матір’ю поета;
· запізніле у провінції пробудження духу просвітництва та реформації, репрезентоване батьком;
· екзистенція реального світу як живий прояв українського буття з його високими етично-естетичними вимірами.
Темпоритм українського буття часів дитинства і юності Євгена Маланюка позначений активізацією діяльності містечкової станової та духової еліти, що також позначилося на стрімкому духовному виростанні душі майбутнього поета.
Часопросторовий континуум періоду навчання Євгена Маланюка в Єлисаветградському реальному училищі окреслювався атмосферою культурно-мистецького пробудження Єлисаветграда, гуманітарною традицією гімназії, блискучою історико-філологічною школою. Поетичний дебют юного гімназиста прозвучав як вияв внутрішньої потреби самореалізації та органічної вписаності в культурологічний світ початку ХХ століття.
Щасливе часопросторове коло дитинства-юності, визначене географічним діапазоном Новоархангельськ-Єлисаветград, дало ключ майбутньому поетові до архетипічних глибин рідного народу, визначивши характер його світогляду і творчості.
3. Геополітичний аспект феномену степової вітчизни, обумовлений відвічним географічним протягом”, проявився у складному спектрі українського менталітету. Саме українська вдача у її історичній ретроспекції й перспективі стане об’єктом постійного осмислення в поезії і прозі Євгена Маланюка. Біди й негаразди національного організму, приспаність чорноземами, байдужість до власної долі, небажання збутися нацією, яничарство й зрадництво, індивідуалізм, стихія вольниці й анархії, денаціоналізація еліти це постійні больові точки Маланюка-людини й Маланюка-філософа.
4. Драма першої світової війни з безповоротністю й безглуздям людських жертв стала особистою трагедією зразкового офіцера російської армії Євгена Маланюка. Перебування в епіцентрі воєнних подій, які згущували суспільно-політичні катастрофи, посилило патріотичний фермент почувань і мислення молодого офіцера. То ж його вибір на користь армії УНР був закономірним, а внутрішні поривання Маланюка-воїна знаходили сприятливе середовище:
· зустріч у російській армії із свідомим українцем, начальником штабу 2-го дивізіону Туркестанського полку Євгеном Мєшковським;
· штабна та фронтова служба в армії УНР;
· співпраця з Василем Тютюнником, Євгеном Мєшковським, Володимиром Сінклером, Миколою Капустянським, Андрієм Мельником, Марком Безручком, Олександром Удовиченком;
· близькість до військового та політичного керівництва УНР;
Служба у Генеральному штабі УНР, війна за незалежність Української держави з її трагічним листопадом 1920 року включно, склали основу симбіозу особистості Євгена Маланюка в параметрах від максимального почуття відданості Батьківщині через згущення станів любові і болю до проявів могутньої потенції історіософського бачення людей і подій.
5. Еміграція стала долею Євгена Маланюка, як і багатьох його колег. Перший її етап з трагічним прощанням зі зброєю та обмеженим простором таборів для інтернованих вояків УРН позначений такими особливостями:
· усвідомлення необхідності опанувати екстремальні обставини;
· чітко окреслений національно-політичний характер діяльності;
· пошук форм творення духовної держави як прообразу майбутньої реальної України;
· активізація культурологічної діяльності як сфери духовної реалізації.
У цілому таборовий період засвідчив прискорений темпоритм визрівання історіософської концепції Євгена Маланюка на зрізі осмислення таких проблем:
· причини поразки у війні за державність;
· причини власної незадіяності в долі Вітчизни;
· пошук власного призначення в контексті доби;
· принципи самовизначення у надзвичайних обставинах;
· можливість служіння Україні в умовах вигнання.
6. Кардинальна життєва зміна розлука з Батьківщиною перевели вектор думання і творення Євгена Маланюка з площини горизонтальної у вертикальну. Пошук відповідей на прокляті питання” охопили часовий простір від доби УНР до княжої і навіть у глибину тисячоліть. Енергія ж історичних інформаційних кодів залучала в силове поле мислячу особистість. Наслідком внутрішньої потужної роботи став стрімкий прорив у сферу Поетичного слова як одвічну метаморфозу чуття і мислі. Таким чином, саме в цей час Євгенові Маланюку відкрилася глибинна суть поезії і поряд з цим власне призначення бути поетом і обов’язок брати на себе відповідальність перед словом і світом ( я навмисне тверезим варягом / Увійшов в цю добу історичних вітрів і злив”).
Отже, творчість названого періоду демонструє блискавичний прорив митця до якісно нових енергетичних сутностей, які визначили оригінальність смислових акцентів, специфіку структури й ритміки вірша (побідний ямб”), поглиблення знакової системи поетичного мислення, що в комплексі дало взаємодифузію традиції і модерну.
Його поетична творчість як універсальний текст накладає сукупність семантичних полів на контури рельєфу українського материка” (В.Стус). Визначальною характеристикою творчості Євгена Маланюка стала вибаглива й всеохопна інтертекстуальність письма, поліаспектність якого і на сьогодні залишається проблемою для дослідників.
7. Характерною рисою міжвоєнної української еміграційної поезії став націєтворчий, державницький компонент. Його достеменна органічність постала на лицарській вірності воїнів-емігрантів образові Земної Мадонни”, яка була для них Єдиною. Липа і я, ми були (як Дараган, Мосендз, Чирський) солдатами”, воїни цим все сказано”, запише Євген Маланюк у своєму нотатникові 23 вересня 1967 року.
Таким чином, поняття воїнського обов’язку й честі переплавилося у поняття мистецької потуги, адекватне за силою і міццю першим. За цією шкалою координат жили і творили в умовах міжвоєнної пори митці Празької школи. Переосмислення поза Батьківщиною пройденого й пережитого, драма українського історичного життя на тлі європейської історії дали їм новий погляд на національне буття, українську людину: формується концепція вольової особистості, людини чину. У руслі сказаного вище мистецьке слово Євгена Маланюка екстраполюється на проблеми розслабленості, байдужості, приреченості, пораженства. На противагу українському зледачінню підносяться найвищі чесноти українського характеру честь, воля, мужність, вірність.
У цю пору в мистецьких колах української еміграції визріває та акцентується ідея українського месіанізму як образ надії бездержавної нації.
8. Процес еволюції творчої особистості Євгена Маланюка активніше реалізується в різних іпостасях, незмінним для яких залишається перейнятість долею Батьківщини, вірність обов’язку митця.
Масштаби особистості митця диктували усвідомлення вищого призначення поета бути духовним провідником народу. Розшарування політичної еміграції за партійними вотчинами, трагічна смерть Симона Петлюри спонукають до вольової формули: Як в нації вождів нема, / Тоді вожді її поети”.
Віднайдення поетом наведеної формули, усвідомлення її як власного мотто засвідчує його прорив до вищих істин, який уможливлює розгортання перспективного бачення тексту й підтексту всякого явища. Поет оволодів мистецтвом виходити за межі тимчасового, ставши певною мірою посередником між небом і землею, як і належить справжньому художникові.
Така перспектива часопросторового бачення дала право на жанр інвективи як засіб активної переорієнтації ментальності співвітчизників від зледачілого мислення до усвідомлення ними власного призначення і бажання збутися державним народом.
9. Маємо всі підстави припускати, що жанр інвективи був продиктований поетові часом і болем. Пошук ідеалу цілісної особистості органічний і природніший, оскільки поет як справжній син гармонії” заприсягся місії шестикрилого серафима” на землі. Оптимістична візія постійно шукала простору для реалізації у світі поезії: Бачу їх високих і русявих, зовсім інших, не таких, як ми. Пристрастників висоти і слави...” Духовну потугу ідеалу поет віднаходив у яскравих особистостях, у явищах історичної ретроспективи, близької йому сучасності й будущини. Тяглість індивідуальної поетичної традиції в цьому аспекти безпримірна.
10. Художнє бачення реальності в її контрастах у поетичних візіях Євгена Маланюка тяжіє до перемоги Добра над Злом (І встане вік молитви і заліза / Над гноїщем, де панувало Зло”).
Одвічна боротьба між двома взаємопротилежними началами зреалізувалася у провідних мотивах міжвоєнної творчості Євгена Маланюка. Кара переступ спокута взаємообумовлені сутності, які розгортаються в художню модель своєрідної структури: кара як сталося?”; переступ що ми за народ?”; спокута що робити?”.
Діяльнісна позиція Євгена Маланюка поета і громадянина і є тією оптимістичною нотою в серії тривожних питань.
11. У просторі націєтворчих пошуків долі для України у доробку Євгена Маланюка спостерігаються виразні трансформації: римо-варязький первень із приматом зброї, криці, крові від середини 30-их років поступається домінанті плекання Духу, філософському заглибленню в українську проблему. Необхідність поєднання римського та еллінського начал у Маланюковій концепції державотворення етап вже осмислений. З цієї висоти митець вписує українське питання в систему проблем світового рівня: людина Всесвіт Бог природа життя Вічність.
12. Масштабність мислення Євгена Маланюка однаковою мірою поширює рамки проблеми і в поетичному світі, і в публіцистичних студіях, і в історіософських роздумах.
У міжвоєнній творчості вирізблюються дві серйозні проблеми: національне начало будь-якої будівничої чинності” та проблема досконалої особистості, суверенної індивідуальности” як серцевини національного питання. Названі питання стали предметом роздумів у рецензіях, літературно-критичних оглядах, статтях, спеціальних теоретичних студіях (Буряне поліття”, Ієрархія”, Творчість і національність”, Поезія і вірші”, Про малоросіянство”).
Логіка висновків, до яких підводить читача письменник, незмінна: справжнє мистецтво, література виростають із національної суті”, а справжній митець може бути особистістю лише національною”.
Прискіпливо аналізуючи причини, що призводять до національної безплідности”, Євген Маланюк розвінчував міф класовості”, анатомував комплекс малоросійства, висловлював своє неприйняття голого модерну в літературі кризової доби. Письменник наполегливо стверджував згубність таких факторів для недержавних народів, для не сформованих націй, мистецтво яких мусить бути не лише проявом національного існування”, але найголовніше творенням національного Духу, особистості, формотворчим чинником нації.
13. Спізнене покоління” українських митців у вигнанні зусиллями волі й таланту знайшло вихід із безвихідности” саме в літературі. Високоталановите слово Євгена Маланюка всією потужністю енергії засвідчило, що це поет вроджений. Трагедія втрати Батьківщини і статус політичного вигнанця позначилися на творчій палітрі митця. Фраза Т.Еліота про те, що поет постійно зрікається самого себе в ім’я чогось більш значного” [66, 172], певною мірою торкається особи Євгена Маланюка. Ідея націєтворення, котрій він служив до самозречення, визначила високу температуру його слова.
Захоплений з юності срібним віком” російської поезії, блискуче зорієнтований в європейських і світових поетичних течіях і школах, Євген Маланюк був потужним локомотивом української інтелектуальної поезії, служив Визвольній Літургії” українського відродження.
Україна в поезії і в душі цей вибір Євгена Маланюка мусів статися за будь-яких умов, котрі б запропонувала доля. Всупереч тяжким життєвим випробуванням поет не зрадив ні поезії, ні Україні, наскільки потужним був його внутрішній імператив, закорінений рідної степової землі, роду і народу.
14. У роботах, присвячених життю і творчості Є.Маланюка другого періоду (1949-1968), часом подибуємо думку про докорінні зміни у творчій палітрі митця після другого ісходу. Безсумнівно, війна, народжена нею нова Європа, друге вигнання, втрата родини, неприйняття Нового світу серйозно позначилися на творчості поета. Проте це не є підставою для категоричних висновків. Євген Маланюк і в цей час лишається вірним головній пристрасті: Україна-держава, Україна-нація над усе. Митець бунту, неспокою, прихильник інвектив, він всього себе підпорядковує ідеї українського державотворення.
Час вніс певні корективи в його стиль і настроєвість. Тема України із поезії перейшла у світ історіософських студій. Сама ж поезія сягала філософських глибин, певною мірою ускладнивши філософським контекстом мотив чину.
15. Особиста драма митця, зіткана з потрясінь і катастроф, народжених розв’язкою Другої світової війни, посилювала його самотність і страждальність. Болюче поглиблювалося усвідомлення евфемерності мрії про Україну-державу, загострювалося відчуттям безплідності його діалогу з Батьківщиною. Вольовими надзусиллями, творчими пориваннями поет опановує відчай і зневіру, реалізується в історіософських прозових працях, адресованих сучасникам і нащадкам. Унікальні за глибиною філософського осмислення доленосних проблем життя українського народу, зокрема, феномену вітчизняної культури як чинника історіотворчих сил нації, історії української духової еліти, що протягом віків забезпечувала процес регенерації Нації”, науково виважені студії над проблемами малоросійства як внутрішнього ворога національного організму, аргументовані роздуми над природою і сутністю зовнішнього ворога, прозові твори Євгена Маланюка безпомильно й точно окреслили найболючіші проблеми українського буття, без усвідомлення яких годі мріяти про успішне будівництво національної держави. Десятиліття нашого сучасного державотворення переконали нас в тому.
Тим часом історіософська проза періоду другого вигнання продовжила, поглибила і, зрештою, підсумувала розпочату поезією часів між двох ісходів тему: Україна як проблема”. Уся післявоєнна проза, статті-портрети української духової еліти, що стали своєрідною відповіддю на пошук у міжвоєнній творчості цілісної особистості, багата і оригінальна публіцистика це все підпорядковувалося творенню ідеалу української людини.
16. Друга світова війна як всесвітня трагедія, загроза ядерної катастрофи остаточно довершили процес зміни акцентів у ліриці Євгена Маланюка. Домінантний для міжвоєнної поезії інвективно-історіософський напрям з традиційним діалогом Україна я” продовжився поезіями-інвективами супроти планетарного Зла, втілившись у діалог Світ я”. Тепер мотив України накладається на матрицю світових проблем, характер яких визначає агресія Антидуху” супроти світу людей. Вже перша поезія, написана у США (Ані вершин, ані низин...”), зафіксувала новий струмінь у поезії-інвективі несприйняття міста (Нью-Йорку), гнів проти держави, докір Новому світові, що претендує на роль провідника світового розвитку. Тривога за долю планети, прагнення достукатися до мислячих і небайдужих лейтмотив поезії другого періоду творчості Євгена Маланюка, котрими він наголошує: Бо один закон у державі Творця Любов”.
17. У творчості періоду другого ісходу процес самозаглиблення і самоаналізу з кожною новою поезією набуває все значиміших горизонтів. Болючий життєвий досвід, неперебутній розрив з рідною землею, втрата надії на прижиттєве побачення з нею, драма особистого життя, відсутність гідного українського середовища, свідомість власної недосконалості й гріховності спонукали Євгена Маланюка все частіше звертати погляд до себе внутр”. Поезія, зроджена мандрівкою серця, оприявила особистість потужну й непересічну, довірливу й мужню.
18. Синтезований доробок Євгена Маланюка (поезія, публіцистика, історіософія, культурологія, критика) позначений високим професіоналізмом і гарячим чуттям людини драматичної долі й трагічного світопочування. Аналіз цього спадку в руслі еволюції митця дозволив виділити окремі ознаки творчості:
· генетичний код національного світовідчуття визначив етико-естетичні пріоритети образного мислення й громадянського переживання Євгена Маланюка на увесь його земний шлях;
· життєпис поета природно й щиро сублімувався в слові в площинах усіх названих вище аспектів його творчого буття, озвучивши потужний плин патріотичного й громадянського мислення, окресливши темпоритм гідного проживання поетом недолі України в історичних проекціях, здатність аналітичного прогнозування майбутньої долі Вітчизни;
· пам’ять землі і роду незнищенною енергією живила душу і слово Є.Маланюка, залишаючись неперебутнім ферментом духовних змагань митця зі світовим іменем до останньої його хвилини;
· синтез життєпису, духовної біографії і творчої спромоги виказав світові постать потужну і цілісну, сформовану складним часом і власними назусиллями опанувати цей час.
Потенція такого життя проектуючись у віки, стає уроком для нащадків. Ідеал цілого чоловіка” (І.Франко), сповідуваний Є.Маланюком був його глибинною сутністю.
З трагічної вершини піввікових доріг поза Батьківщиною, у пориві творчого прозріння Євген Маланюк зумів передбачити позажиттєву, позамежову зустріч з Україною, недаремність духовних змагань заради неї:
Мій ярий крик, мій біль тужавий,
Випалюючи ржу і гріх,
Ввійде у складники держави,
Як криця й камінь слів моїх.
Безумовність величі постаті Євгена Маланюка доведена часом. Феномен його життя і творчої долі в позачассі.

Список використаних джерел

1. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. За ред. Марії Зубрицької. Львів.: Літопис, 1996. 633.
2. Астаф’єв Олександр Апокаліпсис Євгена Маланюка. Ніжин, 1997. 40 с.
3. Астаф’єв Олександр. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем. К.: Смолоскип, 1998. 313 с.
4. Баган Олег. Бард неспокою раси”: Про деякі філософські підстави українського націоналізму // Баган Олег та ін. Лицарі духу. Дрогобич: Відродження, 1996. С. 9-37; С. 169-178.
5. Барабаш Ю. Почва и судьба. Гоголь и украинская литература: у истоков. М., 1995.
6. Барабаш Ю. Український Єремія: Євген Маланюк і парадигма малоросійства // Слово і час. 1997. № 1. С. 15-24.
7. Берг Л.С. Номогенез, или Эволюция на основе закономерностей. Петроград, 1922.
8. Бердяев Н.А. Самопознание. М.: Книга, 1991. 446 с.
9. Библейная энциклопедия. М., 1891. Т. 1.
10. Биографии и контрбиографии. С Жаком Нефом, професором университета Парижа-VІІІ (Франция) и университета Джонса Хопкинса (США), беседует Сергей Зенкин // Иностранная литература. М., 2000. № 4. С. 275-279.
11. Бодлер Шарль. Поезії. К.: Дніпро, 1989. 357 с.
12. Бойчук Богдан. Відбронзований портрет Євгена Маланюка // Маланюк Євген. Земна Мадонна. Братислава, 1991. С. 387-371.
13. Бойчук Б. Два штрихи. // Сучасність. Мюнхен. 1980. № 1. С. 61-66.
14. Бойчук Богдан. Євген Маланюк та його доба. До сімдесятиріччя поета // Слово. Нью-Йорк, 1968. Зб. 3. С. 35-40.
15. Бойчук Богдан. Розмова з Наталею Лівицькою-Холодною // Сучасність. 1985. № 3. С. 8-17.
16. Босий Павло. Прогулянки старою вулицею // Кіровоградська правда. 1992. 21 січня.
17. Босий П., Кизименко П. З історії міста Кіровограда // Весь Кіровоград. Довідник. К., 1996. 320 с.
18. Босько В. Барви степу. Огляд художнього життя Єлисаветградщини // Вежа. 1995. № 1. С. 177-122.
19. Ботев Христо. Избранное. М., 1963.
20. Брандес Г. Шекспир. Жизнь и произведения. М.: Алгоритм, 1997. 734 с.
21. Брокгауз Ф., Эфрон И. Эндиклопедический словарь. Санкт-Петербург, 1897. Т. 44.
22. Брюховецький В’ячеслав. Микола Зеров. К.: Радянський письменник, 1990. 308 с.
23. Військовий (Евг.М.). Про ролю еміграції на чужині // Наша зоря. 1922. Ч. 28.
24. Військовий. Нарешті! // Наша зоря. 1921. Ч. 16-17.
25. Військовий. Забуті // Наша зоря. 1922. Ч.18-20.
26. Військовий. Паки й паки // Наша зоря. 1922. Ч. 21-22.
27. Військовий. В темряві федералізму // Український сурмач. Щипйорно-Каліш (Польща), 1922. Ч. 34. 5 жовтня.
28. Військовий. Перше завдання // Наша зоря. Стрілково (Польща), 1921. Ч. 16-17.
29. Винниченко Володимир. Заповіт борцям за визволення. К., 1991. 127 с.
30. Винниченко Володимир. Раб краси. К.: Веселка, 1994. 382 с.
31. Возняк Тарас. Що є мораль? // Сучасність. 1994. № 5. С. 145-149.
32. Войчишин Юлія. Ярий крик і біль тужавий...” . К.: Либідь, 1993. 158 с.
33. Вордсворт У. Предисловие к Лирическим баладам” // Писатели Англии о литературе. ХІХ-ХХ вв. М., 1981. С. 19-34.
34. Гайдеггер Мартін. Гейдерлін і сутність поезії // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. За ред. Марії Зубрицької. Львів, 1996. С. 198-207.
35. Гімн на честь Варшави // Дзвони. Львів, 1933. Ч. 4. С. 202.
36. Гон М.Я. Із спостережень над поетикою Є.Маланюка // Євген Маланюк: література, історіософія, культурологія. Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження Євгена Маланюка. Кіровоград, 1997. Ч. 1. С. 6-9.
37. Гординський Святослав. Євген Маланюк // Київ. 1955. № 1. С. 9.
38. Гординський С. Чотири реторти лірики // Назустріч. Львів, 1935. Ч. 2. Січень.
39. Грабович Г. Шевченко як міфотворець. К.: Радянський письменник, 1991. 211 с.
40. Гридень К. З минулих літ // Сучасність. 1968. Ч. 8. С. 38-48.
41. Група Танк”. Варшава, 1929. 12 с.
42. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. Ленинград, 1990.
43. Дванадцять листів Д. Чижевського до Є.Маланюка. Публікація М. Неврлого // Дукля. Пряшів, 1995. Ч. 2. С. 45-52.
44. Дзюба Іван. Поезія вигнання // Прапор. № 1. С. 131-136.
45. Демянівська Людмила. Євген Маланюк про Ірлявського, Гай-Головка, Влизька, Кравцева, Осьмачку, Чирського, Мосендза та ін. // Слово і час. 1995. № 2. С. 61-67.
46. Державин В. Поет своєї епохи // Український самостійник. Мюнхен, 1952. № 13.
47. Доленга Святослав. Поет тьми й хаосу // Ми. Варшава, 1935. Кн. 4. С. 113- 134.
48. Дон-Аминадо. Поезд на третьем пути. М.: Книга. 1991. 331 с.
49. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Торонто: Гомін України, 1958. 295 с.
50. Донцов Д. Дух нашої давнини. Дрогобич: Відродження, 1991. 341 с.
51. Дражевська Любов. Перші кроки недостріляних” українців у повоєнній Америці // Слово і час. 1991. № 10. С. 28-34.
52. Евген Маланюк. В 115-річчя з дня смерти. Упорядник Оксана Керч. Філядельфія, 1983. 119 с.
53. Е.М. Від автора. Рукопис. Архів Б.Маланюка у Празі.
54. Е.М. Глас вопіющаго // Вісник. Нью-Йорк, 1963. Ч. 11. С. 12-14.
55. Е.М. Дещо про Polskość // Вісник. 1958. Ч. 1. С. 21-24.
56. Е.М. Евген Чикаленко (До 30-ліття смерти) // Вісник. 1959. Ч. 7-88. С. 16-19.
57. Е.М. З мого Блок-Нота // Вісник. Львів, 1933. Кн. 1. С. 73-74.
58. Е.М. З нотатника // Вісник. Нью-Йорк, 1953. Ч.7. С. 6-7.
59. Е.М. З нотатника // Вісник. 1954. Ч.11. С. 14.
60. Е.М. З нотатника // Вісник. 1955. Ч. 9. С. 5-6.
61. Е.М. З нотатника // Київ. Філадельфія, 1954. Ч. 3. С. 128-129.
62. Е.М. З нотатника // Київ. 1953. Ч. 3. С. 154-157.
63. Е.М. З нотатника // Київ. 1953. Ч. 5. С. 249-251.
64. Е.М. Подєбради (Квітень 1922) // Вісник. 1958. Ч. 4. С 21-22.
65. Епік Григорій. На поточні теми // Пролітфронт. Харків, 1930. № 1. С. 11-18.
66. Элиот Т. С. Традиция и индивидуальный талант // Зарубежная эстетика и теория литературы 19-20 вв. Трактаты, статьи, эссе. М., 1987.
67. Є.М. Зовсім інші // Вежі. Місячник культури. Мюнхен, 1947. Зошит 1. С.2-14.
68. Євшан Микола. Іван Франко // ЛНВ. К., 1913. Т. 36. Кн. 7-9. С. 286-290.
69. Євшан Микола. Леся Українка // Євшан Микола. Критика; Літературознавство; Естетика. К., 1998.
70. Журнал заседаний Елисаветградского Уездного Земского Собрания в октябре 1910 года. Єлисаветград, 1910.
71. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст. К.: Основи, 1993. 126 с.
72. Забужко Оксана. Чому Шевченко? (До початків філософського Шевченкознавства). Філософські студії 99. К., 1999.
73. Забужко Оксана. Шевченків міф України. К.: Абрис, 1997. 142 с.
74. Задорожна Світлана. Тарас Шевченко в очищальному світлі спостережень” Є.Маланюка // Українська мова та література. К., 1999. Ч. 9. Березень. С. 1-2.
75. З життя української еміграції // Трибуна України. Варшава,1923. Ч. 5-7. С. 187.
76. Змунчи