ФОЛЬКЛОРНО-ЛІТЕРАТУРНІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ: ГЕНЕТИЧНИЙ АСПЕКТ : ФОЛЬКЛОРНО литературные взаимосвязи: ГЕНЕТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Росовецький СТаніслав Казимирович

УДК 801. 81: 82. 091

ФОЛЬКЛОРНО-ЛІТЕРАТУРНІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ:
ГЕНЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

10.01.01 українська література
10.01.07 фольклористика

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
ДУНАЄВСЬКА ЛІДІЯ ФРАНЦІВНА
доктор філологічних наук, професор

Київ 2003

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ..................................... 6
ВСТУП .............................................................................. 7
РОЗДІЛ 1. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНСЬКОЇ Літератури З ФОЛЬКЛОРОМ У СВІТЛІ СВІТОВОЇ ТРАДИЦІЇ ВИВЧЕННЯ ГЕНЕТИЧНОГО АСПЕКТУ ФОЛЬКЛОРНО-ЛІТЕРАТУРНИХ
ВЗАЄМИН .......................................................................... 19
1.1. Актуальні аспекти фольклоризму української літератури ............ 19
1.2. Міфологізм і "неоміфологізм" ........................................ 37
1.3. Від "ідентифікації" до фольклористичного юнгіанства ...................... 46
1.4. Український фольклор під впливом літератури .................................. 78
1.4.1. З а г а л ь н о к у л ь т у р о л о г і ч н і а с п е к т и
в п л и в у л і т е р а т у р и н а ф о л ь к л о р ................ 78
1.4.2. Ф о р м и в п л и в у л і т е р а т у р и н а
у к р а ї н с ь к и й ф о л ь к л о р
к і н ц я X V I X V I I I c т. ............................................. 82
1.4.2. Ф о л ь к л о р н і ц и к л и п р о п о е т а ,
п р о д а в н ю
п а м ’ я т к у т а п р о ї ї п е р с о н а ж і в ..................... 90
1.5. Ускладнені та багатоступеневі форми взаємодії
фольклору й літератури в Україні. ................................................................ 92
1.5.1. Проблема "зигзагів" або "бумерангів" .................... 92
1.5.2. Дослідження вторинних міфів фольклорно-літературного, "поета як міфотворця" та "національно-консолідуючого авторського міфу"............. 98
1.6. Фейклор”, "фольклоризмус", "фольксінес" та їх
українські відповідники ............................................................................ 106
1.7. Про наукознавчий статус вивчення фольклорно-літературних
зв’язків ........................................................................................................ 110
1.8. Висновки ....................................................................... 113

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ВИВЧЕННЯ СПАДКОЄМНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ЯК ОДНОГО З НАПРЯМІВ генетичного ДОСЛІДЖЕННЯ ФОЛЬКЛОРИЗМУ
УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ........................... 118
2.1. Методологічна тріада: філософська основа дослідження,
фахова методологія, методика ..................................................................... 118
2.1.1. Філософська основа як світо-
глядне підґрунтя фахової методології ................... 118
2.1.2. Прогноз "нового традиціоналізму"
в українській фольклористиці .................................. 126
2.2. Фольклор і література як дві форми духовної діяльності
українського народу ...................................................................................... 134
2.3. "Словесна культура" одна з "одиниць виміру" при вивченні
фольклорно-літературних зв’язків .............................................................. 150
2.3.1. М.С.Грушевський про фольклорно-літературну спільність ................................................................................................
2.3.2.Обсяг поняття "словесна культура". Прогноз подальшої трансформації української
"словесної культури" ........................................................................
2.4. Феномен спадкоємних зв’язків національних "словесних культур": Попередні методологічні зауваження .................................................................. 160
2.5. Стосунок вивчення спадкоємних зв'язків
до деяких сучасних напрямів
порівняльних філологічних студій ................................................. 166
2.5.1. Вивчення спадкоємних зв’язків та "історико-генетичний" й "історико-контактний" напрями фольклористичної компаративістики
в інтерпретації В.М.Жирмунського ....................................185
2.5.2. Погляд на українську літературу в міжнародному
контексті (Г.Д.Вервес) і дослідження спадкоємних зв’язків .... 444
2.5.3. Вивчення "послідовних зв’язків", "історико-функціональне" та студії над "внутрішньолітературними зв‘язками" в їхньому стосунку до дослідження спадкоємних зв‘язків ....................... 444
2.5.4. Стосунок вивчення спадкоємних зв'язків до сучасного бенфеїзму ......................................................................................... 176
2.5.5. Вивчення спадкоємних зв’язків і дослідження українсько-російських літературних і
фольклорних взаємин ....................................................... 192
2.5.6. "Типологічні зв'язки" та їх термінологічна примарність у генетичних
студіях. ................................................................................................. 196
2.5.7. Місце компаративістики в генетичному дослідженні
"словесної культури" ....................................................................... 203
2.5.8. Вивчення спадкоємних зв’язків
і дослідження інтертекстуальності. ........................................
2.6. Проблема макрооб’єкта співуспадкування українською,
російською та білоруською "словесними культурами" .................................206
2.7. Внутрішні колізії функціонування спадкоємних зв’язків
і класифікація їх об’єктів ............................................................................ 213
2.8. Висновки .................................................................... 223

РОЗДІЛ 3. УСПАДКУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЮ ЛІТЕРАТУРОЮ Й ФОЛЬКЛОРОМ МОТИФЕМ ТА ІДЕЙ ІЗ ДАВНЬОСЛОВ'ЯНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРНОГО СПАДКУ..........................................................................228
3.1. Уявлення про перевагу вояка-"простака" .......................... 228
3.2. Давньослов’янська міфологема Миру. Попередня модель ................ 245
3.3. Успадкування ідей миру й добросусідства: Київська Русь .................. 249
3.4. Українські національні особливості рецепції
міфологеми Миру: XVXVII cт. ................................................................... 264
3.5. Висновки ....................................................................... 289

РОЗДІЛ 4. УСПАДКУВАННЯ УСНОГО ЖАНРУ: ДАВНЬОСЛОВ'ЯНСЬКА "ПОТАЄМНА НОВИНА" В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ..................... 295
4.1. Попередня модель жанрової структури "потаємної новини".
Гіпотетичні відбиття цього жанру в давньоруській писемності ................ 295
4.2. Зрілі зразки "потаємної новини": XVII ст. ............................................ 299
4.2.1. Стан вивченості "потаємних новин" XVII ст. Атрибуція "Новин про повстання 1630 року". .........................................................
4.2.2. Гетьман Тиміш Орендаренко як "видавець" "Новин..." ........
4.2.3. Реконструкція первісних літературних форм і відтворення способів розповсюдження ..........................................................
4.2.4. Поетика умовчань .................................................
4.2.5. Загальнофольклорне підґрунтя потаємних новин” XVII ст.
4.2.6. Національна специфіка української "потаємної новини"
XVII ст. як пам‘ятки літератури .............................................
4.3. "Потаємна новина" у творчості Т.Г.Шевченка .................................. 329
4.4. Сакральні та історичні витоки жанру "потаємної новини" .................. 355
4.5. Висновки ....................................................................... 371

ВИСНОВКИ ...................................................................... 376
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................... 382

ВСТУП

На всіх етапах розвитку культури українського народу найважливішими завданнями її самоосмислення були пошук та ідентифікація власних коренів у давньослов'янській та індоєвропейській культурах. Завдання ці залишаються гостро актуальними й тепер, при цьому можливості наукового їх вирішення залишаються далеко ще не вичерпаними.
Актуальність теми дисертації, передусім, і визначається тим, що в ній пропонується один із невикористаних поки що в нашій філології шляхів вирізнення, наукової ідентифікації та реконструкції духовних реалій передукраїнства, а також вивчення функціонування певних їх трансформацій (на рівнях ідеологічних комплексів, сюжетики, жанру, символіки тощо) в українському фольклорі, у давній українській літературі, та в літературі Нового часу. З одного боку, як про це справедливо нагадуєМ.В.Попович, "реконструкція та осмислення реалій архаїчних слов'янських культур необхідна передумова для пізнання не лише минулого, але й сучасності" [1, с. 3]. З іншого ж боку, дослідження рецепції та функціонування їх спроможне, як виявляється, суттєво збагатити й наші уявлення про світоглядне підґрунтя й естетичну своєрідність деяких пам’яток вітчизняного фольклору й літератури. Пошукові перспективи для цього відкриваються на шляху удосконалення методики генетичного напряму вивчення українських фольклорно-літературних взаємин за рахунок дослідження спадкоємних зв'язків національних словесних культур” (СЗНСК). Таким чином, дослідження ведеться на матеріалі українського фольклору й літератури та отримує результати, важливі саме для історії фольклору та історії української літератури, але за допомогою пошукової методики, що, з одного боку, переносить деякі методи сучасної компаративістики на вивчення фольклорно-літературних взаємодій, а з другого, використовує прийоми реконструкції з методичного арсеналу фольклористичної текстології та порівняльно-історичного мовознавства.
Відразу може виникнути запитання і принципове. А чи не є введення нових термінів спробою лише ззовні ускладнити, замаскувавши тим самим, давно відому в науці методику? Проте ускладнення пошукового апарату є однією з аксіом стратегії наукового пізнання. І.Г.Неупокоєва, маючи на увазі вивчення системності світової літератури, нагадує: "Об’єкт дослідження, що значно ускладнюється, вимагає від дослідника ускладнення пошукових методів" [2, с. 21]. А втім у цій думці московської дослідниці спостерігаємо певне спрощення. Річ у тому, що тут варто розрізняти об'єкт та предмет дослідження. Об'єкт вивчення в філології взагалі, а при дослідженні фольклорно-літературних зв’язків зокрема, має складність абсолютну, проте предмет конкретного дослідження становить лише певний сегмент його, який на даному етапі розвитку науки стає доступним для наукового спостереження й осмислення. Ускладнення ж методики дослідження дозволяє розгледіти в об'єкті вивчення більш ускладнені стосунки, а їх осмислення викликає до життя більш ускладнену модель предмета дослідження, перевірка ж її на конкретному матеріалі виявить, як правило, нові факти, осмислення яких вимагатиме нового ускладнення методики і т.д. Іншими словами, перед нами варіант відомого герменевтичного "кола розуміння", але ж і вихід з нього десь там, де його знаходить класик сучасної герменевтики Х.Г.Гадамер: розуміння змісту певного тексту є, власне, розробкою "попередньої проекції змісту, яка, зрештою, постійно переглядається залежно від того, що виходить при подальшому заглибленні у зміст" [3, с. 75].
Актуальність теми дисертації визначається також і станом вивчення фольклорно-літературних взаємозв'язків у світовій науці в цілому і в українській зокрема. Тут, по-перше, існує диспропорція в науковому вивченні світового фольклору і світової літератури (див. докладніше: [4, с. 22]). Хоч у темряві нашого незнання (час вже позбуватися марксистського вкрай небезпечного оптимізму щодо досягнень і можливостей науки) обидва ці явища духовної діяльності людства поки що ледь висвітлені, зазначена диспропорція дуже помітна. У той час, як термін "світова література", введений до обігу Й.‑В.Гете, з кожним роком наповнюється все реальнішим науковим змістом (див., зокрема, наш допис: [5]), "світовий фольклор" залишається здебільшого голою абстракцією, що працює скоріш як елемент рубрикації бібліотечних картотек. Чинники тут і об’єктивні, і суб’єктивні.
Серед об’єктивних назвемо ось який: на відміну від міжлітературних, контактні зв’язки між національними і/або етнічними фольклорами досить жорстко детерміновані географічно та в часі: річ тут у "природному" на відміну від літератури, способі комунікації в усній традиції [6, с. 35]. В той час, як історик літератури спирається на результати "самоосмислення" літератури, фольклорист має справу з об’єктом дослідження, що, на думку К.Леві-Строса, відзначається "колективним і несвідомим характером" [7, с. 339]. Дослідник світового фольклору зустрічається і з труднощами суб’єктивними. Так, С.Томпсон недаремно ж констатує, що в цій галузі науки вчений "має вкласти до своєї праці більше талантів, аніж це можливо для однієї людини" [8, p. 6].
По-друге, у світовій науці, як це засвідчує, наприклад, огляд питання в розвідці Х.Язон [9, p. 206208], фольклористи та літературознавці не звертаються до компаративного аспекту фольклорно-літературних зв’язків. Водночас, і компаративісти фактично ігнорують його, що пов’язано, між іншим, з переконанням, яке більше нагадує забобон і яке румунський теоретик компаративістики А.Діма формулює таким чином: "Обов’язковою умовою порівняльного аналізу в даній науці є розгляд взаємостосунків різних літератур" [10, с. 94]. Коли вже явища всередині однієї національної літератури правовірний послідовник П.ван Тігема забороняє досліджувати компаративістам, то про залучення фольклору тієї ж нації й мови немає.
Що ж до української гуманітарної науки, то легко переконатись, що у відомих дослідженнях зв’язків фольклору й літератури В.Г.Бойка [11], О.В.Мишанича [12], О.І.Дея [13], як і в дослідника "міфопоетики" Г.Грабовича [14], порівняльний аспект майже не враховується. Ця особливість осмислення фольклорно-літературних взаємозв’язків у вітчизняній науці останніх десятиріч виникла через прикрі обставини її розвитку. На початку 20-х рр. XX ст. М.С.Грушевський писав про праці М.П.Драгоманова: "Виходячи від фольклорних фактів, вони поборювали <...> конструювання характеристичних національних прикмет на підставі нашвидку проінтерпретованих творів. <...> Наш фольклорний матеріал з невеликими виїмками признано одним великим запозиченням" [15, с. 351]. Але наприкінці 20-х і в 30-і рр., коли передчасно пішли з життя М.С.Грушевський і О.М.Лобода, було репресовано В.М.Перетца, С.В.Савченка, К.М.Грушевську, а багато хто з учнів В.М.Перетца покинув Україну, традиція порівняльних досліджень в українській фольклористиці перервалася, і в роки боротьби проти "безрідного космополітизму" навіть не знайшлося в ній фольклориста, що з ним можна було розрахуватися, як сказав поет, "критики мечем" за "схиляння перед культурою Заходу". Тому й після відродження в СРСР компаративістики під час "відлиги" (див. докладніше: 2.4.2) саме порівняльні дослідження залишилися найбільш занедбаною ділянкою української фольклористики. Так, у виданому 1958 р. "проекті для обговорення" директивних "Основних проблем розвитку фольклористики та етнографії в Українській РСР" порівняльні дослідження традиційного українського фольклору взагалі не передбачалися, а в розділі "Українська радянська народнопоетична творчість і шляхи її розвитку" знаходимо лише такий абзац: "В переможній ході нашої країни до комунізму зміцнюються взаємозв’язки і взаємопроникнення між народною поетичною творчістю і професійною літературою" [16, с. 5]. Але й тут йдеться не про необхідність вивчення фольклорно-літературних зв’язків: це один із схоластичних аргументів на підтримку новотворів "радянського фольклору", висунутих московським теоретиком сталінського ще зразка В.І.Чичеровим [17, с. 3135]. Пізніші спорадичні звернення до фольклорних міжслов’янських взаємозв’язків [18; 19 та ін.] не використовували навіть компаративістської термінології.
Таким чином, пропонована дисертація, окрім основних завдань у сферах історії українського фольклору і вітчизняної літератури, має й додаткове заповнити певну лакуну в теорії вивчення фольклорно-літературних зв’язків, а саме привернути увагу до теоретичного осмислення відповідних явищ із позицій сучасних порівняльних студій компаративістики, а також і досліджень інтертекстуальності. З іншого ж боку, актуальність теми пропонованої дисертації випливає також з того, що вона передбачає подальшу розробку методології вивчення та конкретні дослідження на генетичному напрямі міжслов’янських порівняльних студій, який практично залишається, як відомо, поза увагою компаративістів (це демонструє, зокрема, й досвід польської філології [20]).
Коли самі по собі введення термінологічних новацій і спроба дисертанта осмислити взаємостосунки української літератури й фольклору з нової дослідницької позиції не можуть, таким чином, викликати принципових заперечень, проблема доцільності пропонованого дисертаційного дослідження переноситься до іншої площини. Якою мірою застосований його автором новий підхід вивчення спадкоємних зв’язків національних і/або етнічних "словесних культур" є адекватним матеріалу дослідження? Наскільки ефективно нова методика дослідження виявляє особливості його предмета, що не піддаються спостереженню з інших наукових позицій? Які конкретні методичні прийоми спроможні відкрити нові факти та явища історії українського фольклору й української літератури? Пошук відповідей на ці питання й обумовлює структуру дисертації. Перший та другий її розділи, присвячені теоретичному обґрунтуванню пропонованого підходу, виразно протиставлені третьому й четвертому, що мають довести його ефективність. При цьому в розділі першому ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНСЬКОЇ Літератури З ФОЛЬКЛОРОМ У СВІТЛІ СВІТОВОЇ ТРАДИЦІЇ ВИВЧЕННЯ ГЕНЕТИЧНОГО АСПЕКТУ ФОЛЬКЛОРНО-ЛІТЕРАТУРНИХ ВЗАЄМИН" власні дослідження здобувача в галузі зазначеної проблематики лише реферуються, а в розділі другому МЕТОДОЛОГІЯ ВИВЧЕННЯ СПАДКОЄМНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ЯК ОДНОГО З НАПРЯМКІВ генетичного ДОСЛІДЖЕННЯ ФОЛЬКЛОРИЗМУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ", де обґрунтовується й описується пропонований у дисертації підхід до вивчення фольклорно-літературних взаємин, конкретні спостереження виступають лише як необхідні ілюстрації дії механізму” спадкоємних зв'язків, тобто теж мають допоміжний характер. Натомість у двох останніх розділах викладено результати дослідження СЗНСК у більш-менш повнокровному вигляді, вони власне й репрезентують пропонований підхід.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження пов'язане з міжкафедральною науковою темою філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Народна культура України: Порівняльний аспект. (Фольклор та етнографія в контексті інших видів мистецтв)” (№ 192, 19911993 рр.), одним з виконавців якої був автор.
Мета і задачі дослідження. Метою пропонованої дисертації є теоретичне обґрунтування й демонстрація пошукових потенцій нового напрямку вивчення генетичного аспекту фольклорно-літературних зв'язків дослідження спадкоємних зв'язків національних і/або етнічних словесних культур” як засобу для реконструкції архаїчної усної "праісторії" українського красного письменства та для вивчення давньоукраїнської літератури та української літератури Нового часу. Для досягнення ж її було поставлено такі конкретні задачі:
огляд методики дослідження взаємозв'язків фольклору й літератури у світовій фольклористиці та літературознавстві, вибір і самостійна розробка пошукових методик, найбільш ефективних на українському матеріалі;
визначення філософської основи та фахової методології дослідження взаємозв’язків української літератури й фольклору;
обґрунтування доцільності використання терміна словесна культура” (в значенні національної фольклорно-літературної спільності) як одиниці виміру” при дослідженні спадкоємних зв'язків; побудова моделі функціонування спадкоємних зв'язків в українському фольклорі та літературі, а також на рівні міжнаціональному, та опис внутрішніх колізій їх екзистенції;
виявлення рис пошукової своєрідності дослідження спадкоємних зв’язків як одного з напрямків вивчення взаємозв’язків української літератури та фольклору;
використання можливостей дослідження спадкоємних зв’язків для виявлення національних особливостей української словесної культури” та реконструкцій прадавніх форм української усної традиції на матеріалі успадкування в українській та російській словесних культурах” мотифеми про перевагу вояка-простака” над професійним вояком і давньослов'янської міфологеми Миру;
реконструкція праформи давньоукраїнської версії жанру потаємної новини” в процесі дослідження процесу успадкування його в творах української та генетично споріднених літератур давніх і Нового часу.
Об'єктом дослідження є взаємостосунки української літератури з фольклором в усій складності їх реальної екзистенції, предметом твори українського фольклору, літератури та ділової писемності, а також тексти інших літератур (російської, білоруської, давньогрецької, давньоанглійської тощо), що вступають з ними у спадкоємні зв'язки.
Методологія дослідження. Основним методом дослідження є метод порівняльний, що застосовується на всіх рівнях дослідження від осмислення методології вивчення фольклорно-літературних зв'язків і до зіставлення конкретних текстів. Використовуються також методи структуральний, головним чином, при визначенні жанру фольклорних джерел літературних творів, "ідентифікації" (Т.Тіселтон-Дейєр) фольклорних за походженням компонентів у літературному творі та дослідження "інтертекстуальності".
Наукова новизна одержаних результатів. Думка про існування спадкоємних зв'язків” літератур, зумовлених передусім етнічною спорідненістю”, була побіжно висловлена словацьким літературознавцем Д.Дюришиним [21, с. 158]. У дисертації вивчення СЗНСК, поширене й на явища фольклору, набуває значення самостійного напрямку вивчення українських фольклорно-літературних зв'язків із своєрідною методикою та значними можливостями як для виявлення рис специфіки (зокрема національної) явищ української літератури й фольклору, що порівнюються, так і для реконструкції об'єктів успадкування в прадавній усній традиції. Результати посильної реалізації згаданих можливостей нового підходу і складають групу запропонованих у дисертації новацій. Реконструктивні можливості вивчення СЗНСК продемонстровано на матеріалі успадкування в українській та російській словесних культурах” мотифеми (сюжетної конструкції, що несе певне ідеологічне навантаження) про перевагу вояка-простака” над вояком-професіоналом. Уперше доведено існування згаданої мотифеми в світовому фольклорі та в словесній культурі” Київської Русі, простежено її втілення в текстах української літератури та фольклору XVIIст., запропоновано гіпотезу про історичні умови актуалізації цієї мотифеми в усній традиції протоукраїнства. Вперше запропоновано реконструкцію давньослов'янської язичницької міфологеми Миру й доведено успадкування окремих її елементів у давній українській літературі. Вперше окреслено специфіку фольклорного жанру потаємної новини”, доводиться його втілення в переписаних укладачем "Львівського літопису" Михайлом Гунашевським новинах” про козацьке повстання 1630 р., вперше вивчених як літературна пам'ятка, а також у поемах Т.Г.Шевченка Сон (Комедія)" й Великий льох”. Побічним результатом дослідження здобувачем фольклорно-літературних зв'язків стали інтерпретація текстів у робочому зошиті поета кінця XVII ст. Івана Величковського як перших записів українських анекдотів, знахідка нової, раніш невідомої в науці давньої російської Повісті про одруження Івана Грозного з Марією Темрюківною”, тісно пов'язаної з фольклором XVI cт. (фахову оцінку першої її публікації див.: [22, с. 187]), інтерпретація тексту, надрукованого свого часу О. М. Веселовським під рубрикою казки” як російської сміхової” повісті XVII ст., що виступає як певний феномен україно-російських фольклорних зв'язків.
Теоретичне значення дисертації. Теоретично обґрунтовано можливість запровадити до вивчення взаємодії української літератури з фольклором понятійний апарат та методику сучасної компаративістики. Запропоновано використати при осмисленні філософської бази сучасної української фольклористики та вивчення зв’язків української літератури з фольклором концепцію, що ґрунтуються на ідеях гносеології Г.С.Сковороди, які знайшли своє втілення також у філософських поглядах Т.Г.Шевченка і в методології вітчизняної науки про фольклор її "срібного віку". Дістали подальшого розвитку думки М.С.Грушевського про специфічну єдність національних фольклору й літератури [15, с. 4244], запропоновано для цієї синтетичної спільності термін словесна культура” та обґрунтовано його доцільність. Зроблено прогноз майбутньої еволюції основних компонентів української словесної культури” літератури й фольклору. Вперше висунуто методологічну вимогу попередньої компаративної експертизи” досліджуваного явища подібності, яка полягає в послідовному висуненні та перевірці гіпотез контактного зв'язку, генетичної (походження із спільного джерела) та типологічної” (незалежної подібності) і має передувати обранню одного з визначених В.М.Жирмунським [23] методів зіставлення.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження використано автором у наукових коментарях до 26 томів (29 книг) Історії української літератури” М.С.Грушевського (К.: Либідь, 19931996), а також при підготовці підручника Український фольклор” (30 д.а., друкується), рекомендованого до друку з грифом Допущено Міністерством освіти України” як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (рішення колегії Міністерства освіти від 20 березня 1996 р., протокол № 3/318).
Результати пропонованого дисертаційного дослідження можуть бути використані в дослідженнях взаємозв’язків української літератури з фольклором, при подальшому вивченні феномена спадкоємних зв’язків. Висновки стосовно текстології поеми Т.Г.Шевченка Великий льох” пропонується врахувати в наступних виданнях цього твору. Виявлені в дисертації явища історії української літератури та фольклору можуть знадобиться при підготовці окремих розділів загальних курсів з давньої української літератури, української літератури XIX ст., українського фольклору.
Особистий внесок здобувача. Праці, опубліковані з теми дисертації, є одноосібними за двома виключеннями, але у цих розвідках здобувачеві належать задум та основні ідеї. Всі теоретичні та інтерпретаційні новації, позначені в роботі як авторські, становлять особистий внесок здобувача в теорію та методику вивчення зв'язків української літератури та фольклору.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до дисертації, оприлюднено на П'ятій всесоюзній науковій конференції з проблем книгознавства (Москва, 1984), науково-теоретичній конференції Православ'я: Історія і сучасність” (Київський університет, 1988), Республіканській науковій конференції Шевченко і розвиток мов та літератур народів СРСР і країн соціалістичної співдружності” (Київ, 1989), науковій конференції Питання творчості та біографії О. С. Пушкіна” (Одеса, 1989), наукових читаннях, присвячених 125-річчю з дня народження В. М. Істріна (Одеса, 1990), V Некрасівських читаннях Сучасне прочитання М.О.Некрасова” (Ярославль, 1990), X Всеукраїнській славістичній конференції Духовне відродження слов'ян у контексті європейської та світової культури” (Чернівці, 1992), міжнародній науковій конференції Тарас Шевченко і національно-визвольні змагання українського народу” (Київ, 1996), Міжнародних науково-практичних читаннях, присвячених пам'яті українського фольклориста Михайла Пазяка (Київ, 2000, 2001).
Публікації. З теми дисертації опубліковано дві монографії (загальним обсягом 31,9 д. а.), 20 наукових статей (16, 6 д. а.) і 8 додаткових публікацій, матеріалів конференцій (6, 1 д. а.). Дисертацію обговорено на спільному засіданні кафедри фольклористики та кафедри історії української літератури XX ст. Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка 21листопада 2002 року.

Струк

Список литературы

2.8. Висновки

2.8.1. У методологічному підґрунті дослідження фольклорно-літературних звязків доцільно розрізняти його філософську основу, фахову методологію та методику, що утворюється сукупністю конкретних прийомів аналізу та синтезу. На сучасному етапі розвитку української фольклористики актуальними є нові осмислення кожного із складників цієї методологічної "тріади".
Від примусового за радянської влади філософського монізму маємо переходити до принципового плюралізму, що його в методології ще на початку XX ст. пропагував В.М.Перетц. Водночас слід підкреслити обмеженість як марксистського, так і позитивістського підходу до інтерпретації релігійно забарвлених явищ народної культури. Не хитаючись у бік християнської богословської ортодоксії, ані потрапляючи до обіймів новітнього язичництва, сучасний фольклорист шукає філософську базу, що дозволила б об’єктивно вивчати вияви народного світогляду. Основні контури цієї бази моделює, наприклад, вчення Я.С.Голосовкера про "імагінативний абсолют".
Прогнозоване в дисертації постання у світовій фольклористиці "нового традиціоналізму" як синтезу фахових ідей XX ст., спрямованого на вивчення національного традиційного фольклору, може здійснитися і в Україні. Цього можна буде очікувати, якщо наша наука, яка займається тепер, в основному, регенерацією ідей "срібного віку" її розвитку, виявиться спроможною на своєрідний "прискорений розвиток", щоб критично адаптувати ідеї світової фольклористики XX ст., які відкидала в часи невільницької автаркії радянських часів. Такий український "новий традиціоналізм" міг би базуватися на філософії Г.С.Сковороди, а саме на його постулаті "Пізнай себе!" та його гносеологічній моделі рецепції іноетнічної мудрості. Висунення концепції "нового традиціоналізму" обіцяє, як не парадоксально, у певному сенсі перетворити один із одвічних недоліків (або, з іншого погляду, недоробок) української фольклористики на перевагу: зосередженість її на інтерпретації майже виключно національної усної традиції, обумовлена, як виявляється, вітчизняною філософською традицією, може полегшити реальний внесок нашої науки до теоретичної скарбниці сучасної світової фольклористики. Належним чином осмислений та популяризований, цей досвід може допомогти фольклористам країн, що розвиваються, перейти з рейок, визначених постколоніальною антропологією країн-метрополій, на теоретичні позиції, більш адекватні стосовно вивчення власного фольклору саме "зсередини".
2.8.2. Із такої методологічної позиції в дисертації й вирішується перше із поставлених у ній методичний завдань обрання "одиниці виміру", доцільної для дослідження спадкоємних фольклорно-літературних зв’язків. Ми зупинилися на синтетичній спільності національного фольклору й красного письменства, феномен якої описав М.С.Грушевський і яку пропонуємо назвати не "літературою", як у нього й у В.М.Перетца, а "словесною культурою". Окрім власне фольклору й літератури, "словесна культура" певної нації містить у собі й усю масу нехудожніх, "ділових" словесних текстів, що робить це поняття зручним для дослідження давніх і середньовічних усних і писемних традицій, де, як це було і в Україні, межі тієї ж літератури розпливчасті й нечіткі, а уявлення про фольклор здебільшого гіпотетичні.
Розглядаючи українську "словесну культуру" як динамічну систему, дисертант пропонує прогноз її майбутнього перетворення під впливом, зокрема, технічного прогресу в електронних засобах інформації та розваги. З одного боку, під час прогнозованої "мутації" література ще далі, ніж сучасна, зайде на шляху звільнення від реліктів первісного, напівфольклорного синкретизму, які передасть відеоваріанту масової культури, а з другого майже остаточно емансипує свою естетичну функцію. Що ж до фольклору, то справжні утворення усної традиції все більше будуть замінятися своїми відповідниками з "фейклору" й "фольклоризмусу", а живий селянський фольклор поступово розчиниться в міському.
2.8.3. Основна ж сфера застосування до українського фольклорного й літературного матеріалу методики пропонованого в дисертації вивчення спадкоємних зв’язків національних "словесних культур" це, зрозуміло, не майбутнє, а минуле. Для демонстрації можливостей такого підходу обрано механізм взаємовпливів двох національних словесних культур, що діє при успадкуванні ними певного явища із спільної культурної спадщини. Щоб визначити методологічну своєрідність такого підходу, його було зіставлено з деякими, апріорно визначеними як найближчі до нього, напрямками та течіями сучасних порівняльних досліджень власне компаративістичних, близьких до компаративістики та вивчення інтертекстуальності.
Зокрема, розгляд відношення вивчення СЗНСК до сучасної версії бенфеїзму, що отримала в західній фольклористиці назву "географо-історичного методу", дозволив дисертантові вказати на спадкоємний характер усякого запозичення (навіть у класичному розумінні Т.Бенфея), заперечити на матеріалі рецепції в культурі нового часу роману "Сатирикон" думку П.Н.Беркова про непридатність термінів "взаємозв’язок" та "взаємодія" при вивченні процесів успадкування.
Аналіз конкретного наповнення в світовій культурі терміна "посередник" викликав думки про своєрідність функціонування "давньослов’янської літератури-посередниці" (Д.С.Лихачов) в українській та білоруській літературах, дозволив доповнити поданий М.І.Конрадом "каталог" середньовічних "індивідуальних посередників" за рахунок мандрівного дружинного співця (типу Бояна із "Слова о полку Ігоревім"), показати роль польського хроніста Мацея Стрийковського як "посередника" між давньоруським літописанням та деякими українськими письменниками XVII ст., а також цікаві аспекти трансмісії образотворчими "посередниками" середньовічними зображеннями святих Бориса й Гліба інформації про їх первісний, народний "глібоборисівський" культ.
Особливу увагу приділено сутності типу порівняння, яке В.М.Жирмунський назвав "історико-типологічним". Свій скепсис щодо надзвичайно популярних у радянських порівняльних дослідженнях "типологічних" пояснень подібних явищ у "словесних культурах" навіть географічно віддалених один від одного індоєвропейських народів дисертант обґрунтовує на прикладі подібності між образами святої княгині Ольги у ПВЛ і Бритомерт у поемі Е.Спенсера "Королева фей", яка пояснюється, зокрема, втіленням у них античних уявлень про Артеміду-Діану.
2.8.4. Компартійна концепція "спільної колиски" й концепція "України-Руси" І.Франка-М.Грушевського вимагають, з погляду дисертанта, об’єктивної наукової перевірки, для якої в майбутньому можуть придатися й спостереження над успадкуванням у "словесних культурах" східнослов’янських народів явищ усної традиції попередніх етапів їх етногенезу.
Зрозуміло, невирішеність питання про існування спільної для східних слов’ян культурної спадщини знецінювало б дослідження спадкоємних зв’язків між "словесними культурами" цих народів, але насправді проблематичними залишаються розташування її (або окремих її компонентів) на хронологічній шкалі та етнічна приналежність носіїв відповідної усної традиції. Невирішеність ж саме цих питань не позбавляє в даному випадку вивчення СЗНСК об’єкта успадкувань. Так само й можливість виникнення в процесі успадкування певних колізій некомплектності складу учасників успадкування або периферійності одного з них (або й усіх заразом), дискретності цього процесу або диференційності рецепції лише ускладнюють вивчення СЗНСК, а з іншого боку, обіцяють нові можливості дослідження явищ, що вивчаються.

2.8.5. Методика дослідження спадкоємних зв’язків розглядається в дисертації як засіб збагачення арсеналу пошукових прийомів вивчення фольклорно-літературних зв’язків міждисциплінарного дослідження, в ідеалі рівновіддаленого від обох об’єктів зіставлення, але за українською науковою традицією ближчого до фольклористики. Як і вивчення фольклорно-літературних зв’язків у цілому, дослідження СЗНСК не належить до компаративістики, але запозичує в цієї науки певні евристичні прийоми, а саме розпізнавання (ідентифікації) трансформацій та втілень успадкованих явищ давньої традиції на пізніших етапах розвитку фольклору й літератури, виявлення рис національної своєрідності таких суб’єктів успадкування в українській "словесній культурі", встановлення "посередників" у передаванні культурної інформації. За межами компаративістики дослідник спадкоємних зв’язків може звертатися до методики виявлення інтертекстуальності, але має пам’ятати, що його матеріал обтяжений необхідністю визначення конкретних історичних умов використання "чужого слова", соціологічних характеристик, атрибуцій та датувань тобто всією позатекстовою конкретикою, що її дослідник інтертекстуальності принципово ігнорує. Прийоми ж реконструкції об’єктів успадкування дослідник спадкоємних зв’язків запозичує не так із фольклористичної текстології ("критики тексту"), як із методики порівняльно-історичного мовознавства.