ПРОБЛЕМА КОНФЛІКТУ В ПОЕЗІЇ Т. Г. ШЕВЧЕНКА : ПРОБЛЕМА КОНФЛИКТА В ПОЭЗИИ Т. Г. ШЕВЧЕНКО

Краткое описание

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені І. І. МЕЧНИКОВА

КОВАЛЕНКО Олена Анатоліївна

На правах рукопису

УДК 821.161.2-1 Шевченко (043.5)

ПРОБЛЕМА КОНФЛІКТУ В ПОЕЗІЇ
Т. Г. ШЕВЧЕНКА

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття вченого ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
ПРІСОВСЬКИЙ Євген Миколайович,
доктор філологічних наук, професор

ОДЕСА 2007

ЗМІСТ

ВСТУП...............................................................................................................

3

Розділ 1. ПРОЯВИ КОНФЛІКТУ В РАННІЙ ТВОРЧОСТІ
Т. Г. ШЕВЧЕНКА ............................................................................

18

1.1. Внутрішній тип конфлікту в романтичних творах ...................

18

1.2. Конфлікти в поемах першого періоду творчості Т.Шевченка:
специфіка їх художньої організації ............................................

39

Розділ 2. ПОЛІФОНІЧНІСТЬ КОНФЛІКТУ У ТВОРАХ КОБЗАРЯ ПЕРІОДУ ТРЬОХ ЛІТ” ................................................................

54

2.1. Різноманітність форм вияву конфліктного протистояння
в поезіях 1843-1847 рр. ............................................................

54

2.2. Політична сатира”: характер конфлікту
і специфіка його вираження .......................................................

67

2.3. Проблема внутрішнього конфлікту в баладах ...........................

93

Розділ 3. ПСИХОЛОГІЗАЦІЯ КОНФЛІКТІВ У ТВОРЧОСТІ ПОЕТА ПЕРІОДУ ЗАСЛАННЯ ...................................................................

99

3.1. Зовнішній конфлікт у контексті ліричного переживання
драматичних обставин існування ...............................................

99

3.2. Психологічний конфлікт у ліричному творі ..............................

116

Розділ 4. ХУДОЖНІЙ КОНФЛІКТ У ТВОРАХ ОСТАННЬОГО ТВОРЧОГО ПЕРІОДУ .......................................

152

4.1. Концептуальність конфлікту в розкритті соціально-
філософської та політичної проблематики ( поезія 1857-1861рр.)

152

4.2. Екзистенційний зміст конфлікту
в інтимно-медитативній поезії Т. Г. Шевченка ........................

186

ВИСНОВКИ .....................................................................................................

197

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................

202

ВСТУП

Творчість Т. Г. Шевченка стала невід’ємною частиною життя кожного українця. Пройшовши нелегкий життєвий шлях від кріпака до визнаного поета-художника, Тарас Шевченко повністю присвятив життя рідній Україні. Його зранена душа постійно шукала виходу з ситуації, яка, здавалось, не могла бути вирішеною. Саме він Тарас Шевченко одним із перших помічав тенденцію визрівання тих чи інших життєвих конфліктів, першорозв’язував їх, аналізував, постійно привертаючи до них увагу суспільства. А.Погрібний у своїй роботі писав : Не література, як знаємо, розв’язує життєві конфлікти вона їх відтворює, аналізує, заглядаючи у перспективу їх розвитку, а іноді й підказуючи шляхи їх розв’язання” [133, 132]. Це стосується конфлікту і в ліричному творі, бо, на думку А. Панкова, не ілюстративно соціологічна модель, а ланка художнього світу... Конфлікт обумовлений самобутньою побудовою мистецтва, його методів і напрямків тематики, жанрів, а також неповторністю поетових світоглядів. У творі конфлікт має з одного боку абстрактний зміст, скажімо, протиборство добра і зла, мети і засобів, а з другого рухомий і конкретний зміст, зумовлений історичним контекстом даної культури, ідеології суспільного середовища” [125, 73].
Проблема конфлікту в ліриці це проблема розкриття однієї з найважливіших рис творчої індивідуальності поета. Теоретично природу конфлікту в ліриці вивчали А. Бочаров, О. Горбунова, Ю.Гусєв, Й.Кисельов, М. Наєнко, Ю. Манн, М.Сидоряк, В.Смілянська, Л. Тимофєєв, А.Панков, А.Погрібний, Є.Прісовський, В.Фащенко, Н.Чамата та інші. Зокрема, відомий критик А. Погрібний зазначає: Відносно ліричної поезії художній конфлікт не має обов’язкового характеру як у творах драматичних. В меншій мірі ця особливість відноситься до прози, до тих її видів, які тяжіють до створення моментально зафіксованого стану, мають за мету не розвиток дії в часі, а переважно просторове відношення письменницького завдання. Ліричний тип конфлікту передбачає своєю головною рисою не стільки зображення, а скільки вираження явищ життя за допомогою аналізу людської душі, її рухів і стану. Сутність ліричного типу конфлікту складається не у витисканні об’єктивно-реальних виявів життя, а перш за все в способі підходу до принципів їх осмислення, який своєю своєрідністю і зумовлює необхідність спеціально розрізняти даний тип” [134, 145]. Нерідко ліричний конфлікт разом із тим залишає за собою і автономне” право зосереджуватись у частині твору на фактично абстрагуючих від реалій зовнішнього світу явищах суб’єктивно-внутрішнього порядку, ”не відступаючи від предмета своєї рефлексії” [29, 515]. Навряд чи маємо необхідність називати приклади створених за цим принципом ліричних шедеврів, які досягли великої художньої сили не лише в силу таланту їх авторів, але й завдяки значимості, загальнолюдському змісту зображення почуттів і переживань. З А. Погрібним погоджується і О. Михайлов: Конфлікт у ліриці знаходить вияв не в сюжетних ситуаціях, а в сфері думок, почуттів, переживань поета” [103, 144]. Роль автора в ліричному конфлікті розкривається по-різному, хоч у порівнянні з іншими типами конфліктів вона найбільш значима. Автор може розміститись в душі героя” (І. Я. Франко) й переживати разом з ним, бо в ліричному конфлікті автор стає повноправним і діяльним учасником” [134, 148].
Та що ж таке конфлікт? В перекладі з латинської мови conflictus” зіткнення”. Конфлікт важливий компонент ідейно-образної структури, який через художнє вираження суперечливого розвитку характерів, подій, ідей втілюється в образно-стильовій будові твору. Конфлікт слід співвідносити як з власне конфліктною, так і з колізійною формою втілення художніх ідей. Колізії допоміжні ланки для вираження конфлікту” [132, 558]. Колізії це художнє вираження, яке розгортається з ситуацій і рухомих суперечливих ідей, характерів, подій, почуттів у творі. „Необов’язково кожній колізії набувати власної конфліктної гостроти” [131, 19]. Конфлікт у творі, залежно від задуму і жанру, висловлює адекватність відображеного зображуваному. Його обумовлюють, готують, спружинюють певні колізії, що розвиваються із ситуації”, стверджує А.Погрібний [131, 17].
Як стверджує А. Панков, конфлікти можна розділити за школами” (класицистичний, романтичний, реалістичний), за жанрами (драматичний, епічний, трагічний, комічний), за матеріалом дійсності (побутовий, виробничий, любовний, військовий), за способом характеристики персонажів (внутрішній”, зовнішній”), за способом взаємодії автора й персонажів (монологічний, діалогічний, поліфонічний)” [124, 10].
У літературознавчому словнику-довіднику також подається класифікація конфлікту, де визначається конфлікт за типовістю (типові й нетипові), за питомою вагою у структурі твору (головні, другорядні), за гранями духовного світу (конфлікт між розумом і почуттям, обов’язком і честю), за приматом біологічного і соціального в людині (сексуальні потяги, фізіологічні потреби, моральні догми, політичні догми)” [96, 382].
Але якщо говорити про художнє втілення цих різновидів конфлікту, то варто зазначити, що літературознавців найбільше цікавлять два типи конфліктів: 1. Конфлікти, персоніфіковані в групи дійових осіб з певними яскраво окресленими характерами, що діють у відповідних обставинах. 2. Конфлікти, текстуально матеріалізовані в системі багатоголосся, яке відтворює автор від себе чи через оповідача, ліричного героя у формах сповіді, монологу, опису, медитації” [96, 383]. Звернення до внутрішнього психологічного конфлікту при поєднанні з зовнішніми ознаками конфлікту це одна з ліній розвитку ліричних творів. Адже саме різниця протилежних поглядів та думок, сягаючи гостроти, призведе до конфлікту.
Досить часто в підручниках з теорії літератури автори ведуть мову про конфлікт у розділах, де вивчається сюжет. Наприклад, у роботі зарубіжних літературознавців Р. Уеллека та О. Уоррена читаємо: Конфлікт є в основі кожного сюжету” [169, 234], а в підручнику Л. Тимофєєва Основи теорії літератури” зустрічаємо думку про „розмежування художнього конфлікту (сюжету) і життєвого конфлікту” [165, 160-161]. Багато теоретиків у поняття конфлікт” вкладають власний зміст, надаючи при цьому перевагу певним окремим елементам.
Полемізуючи з російською дослідницею Іриною Грінберг, яка зазначала, що лірична поезія не знає зіткнення характерів, боротьби інтересів, розгортання конфліктів” [35, 52], у своїй монографії Творча індивідуальність поета” професор Євген Прісовський говорить про конфліктність кожного ліричного твору і подає свою класифікацію: Розуміємо, що ця класифікація, як і будь-яка класифікація в літературознавстві, яке вивчає таку нематеріальну” субстанцію, не може повністю відобразити все багатство поетичного світу, та все ж, гадаємо, вона передає основні види конфліктів.
І. Конфлікти, зовні відчутні, відверто заявлені, що часто виявляються й у сюжетних ситуаціях, а за соціальною природою антагоністичні.
1. Боротьба з класово, ідейно, політично антагоністичними силами. Такий вид конфлікту виявляється у публіцистичній ліриці, у відверто політичних віршах (громадянська лірика Т. Шевченка, М. Старицького, Б. Грінченка, І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки, П. Тичини, В. Сосюри, М. Бажана). Конфлікт у цих віршах протиборство двох світів, у якому має перемогти світ свободи, демократії.
2. Боротьба з моральною потворністю, яка в поезії трактується загострено, теж як сила, ідейно чужа, ворожа суспільству. Так, у М. Рильського у вірші Вони між нами ходять” (із книги Зимові записи”), у Л. Первомайського в Віддаю тобі твою славу” (зі збірки Сузір’я Ліри”) моральний антипод автора, ліричного героя та і взагалі кожної порядної людини, тип аморальний, наклепник, пристосованець, кар’єрист, засуджується судом нашої совісті. Це хоч і безкровна, але гостра боротьба, спрямована на те, щоб створити в суспільстві атмосферу, в якій відхід від принципів загальнолюдської моралі був би немислимим.
ІІ. Конфлікти внутрішні, що виявляються у сфері думок, почуттів, переживань, як правило, це конфлікти неантагоністичні.
1. Боротьба за утвердження істини, виховання однодумців. У віршах із таким видом конфлікту поет звертається до своїх сучасників зі словом хоча часто й дуже гострим, але доброзичливим (вірші В. Симоненка Вихвалять, і славити, й кричати”, Б. Олійника Про хоробрість” та ін.).
2. Боротьба з самим собою, пошуки ідейних, моральних орієнтирів, формування себе як особистості (поезія Т. Шевченка періоду заслання, збірка І. Франка Зів’яле листя”, лірична поема Б. Олійника Заклинання вогню”, вірш Л. Первомайського Провина” тощо).
3. Вічні” конфлікти: життя і смерть, людина і природа, молодість і старість, любов і ненависть. Розв’язання конфлікту в прямому, остаточному розумінні тут власне бути не може, хоча поети пропонують своє розв’я-зання, однак неоднозначне, багатоаспектне, бачачи всю складність соціальних, морально-психологічних колізій, складність філософських проблем буття, але утверджуючи силу людини, можливості самовиховання, духовний, творчий потенціал особистості, суспільства, людини... (суб’єктивно-психологічна філософська, інтимна, пейзажна лірика О. Пушкіна й Лесі Українки...”) [141, 94-95].
Хоча характеристики конфліктів за проблемно-тематичними ознаками (виробничі, побутові) дещо позбавлені художнього наповнення і більше служать для уточнення ідейно-смислової координації твору. На думку Є. Прісовського, конфлікт є в кожному ліричному вірші. Справа лише в тому, що виявляється він суто індивідуально: гостро публіцистично, або лірико-драматично, або філософськи-трагедійно, або філософськи роздумливо, медитаційно; а є багато творів, де конфлікт, глибоко внутрішній, не зразу відчувається за зовні безконфліктним матеріалом. Але, відкрито чи підспудно, ідея боротьби завжди живе в ліриці. Немає її немає вірша” [141, 93]. М. Наєнко у статті Художній конфлікт: наукове висвітлення проблем” виділяє конфлікти на різних рівнях і, зокрема, конфлікт на рівні структурно-стильових особливостей творів зовнішньо-подієвий і внутрішньо-психологічний типи” [106, 84].
У своїй праці Йосип Кисельов Конфлікт у художньому творі” також твердить про конфліктність кожного ліричного твору. Він вважає, що конфлікт є дійовим організатором поетичної розповіді, складає кістяк твору, бо конфліктний кожен ліричний вірш, звичайно, якщо він справжній витвір мистецтва, а не плід холодного римування, не версифікатор ілюстрації. Авторські поняття за своїм настроєм або співзвучні оспівуваній природі, або, навпаки, протилежні їй. І в першому, й у другому випадках вірш не позбавлений конфліктного звучання” [77, 34]. Цю думку цілком поділяє Ю.Гусєв , який стверджує ”художній конфлікт й організовує увесь матеріал твору” [39, 50].
Конфліктність поезії зростає тим більше, чим глибше відбивають автори реальну дійсність, чим правдивіше відтворюють вони життя у всій складності й суперечності. Кожного, хто вивчає природу художнього конфлікту, очікує небезпека надто широкого чи надто вузького тлумачення цього поняття” [101, 109]. А. Панков у своїй роботі Вечное и злободневное”, підсумовуючи вивчене про конфлікт, наголошує, що існуюча класифікація конфліктів не може бути мірилом художнього конфлікту, бо розглянувши твір, знайдемо у ньому відразу кілька типів. І не окремо, а разом” [124, 10]. До того ж, на думку Ю. Манна, в межах головних конфліктів можуть знаходитись мікроконфлікти” [101, 105].
Коли в поезії ми не відчуваємо боротьби, коли вона нас не захоплює, коли не тривожать доля героїв та їх переживання, коли ми не розуміємо, чи любимо чи ненавидимо їх, тоді не варто говорити про художність такого твору тільки на конфліктній основі. В конфлікті реалізується взаємовідношення характерів та обставин”, зазначає А. Бочаров [21, 46]. Ідеал прекрасного в житті може засяяти, розкритися в поезії (як і в будь-якому літературному творі) з такою силою, щоб полонити людські почуття й відчуття, піднести їх до нових висот духовного зростання. М. Сидоряк пише: Від творчих можливостей поета залежить, наскільки глибоко розкритий покладений в основі конфлікт” [153, 40]. Дуже часто в одному творі відразу наявні різні види конфліктів (так звана багатоконфліктність”) твору, які майстерно розкриті й висвітлені через єдиний спільний конфліктний вузол, який визначає розвиток і формування ліричного характеру. А конфлікт у художньому творі, на думку О. Горбунової, яка детально вивчала конфлікт у художньому творі, як правило зав’язується завдяки індивідуальним особливостям характерів” [32, 45].
Майстром з великої літери в цьому розумінні був Тарас Шевченко, адже саме конфлікт його ліричних творів, як писав Г. Грабович, має багато рівнів і багато облич, він породжений однією важливою причиною знищенням первісного, ідеального ладу, поновлення якого обґрунтовує і відкрито, і приховано. Цей лад чи спосіб існування проявляється у видіннях ідеальної рівності, ідеальної людської спільності...” [33, 78], а також служить критерієм Шевченкового сприйняття світу. Йосип Кисельов переконаний, що конфлікт необхідний для глибокого й наочного розкриття життєвих протиріч” [76, 14]. В останній своїй роботі Естетичні виміри художнього конфлікту” А. Погрібний підкреслив, що особливістю ліричного конфлікту є те, що повноправним і діяльним його учасником, нерідко його своєрідним епіцентром є сам автор” [131, 45].
Спеціального дослідження проблеми конфлікту в творчості Тараса Шевченка немає, але багато науковців так чи інакше вивчали це питання (Грабович Г. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка”, Клочек Г. Поезія Т. Шевченка: сучасна інтерпретація”, Мовчанюк В. Медитативна лірика Т. Г. Шевченка”, Смілянська В., Чамата Н. Структура і смисл: спроба наукової інтерпретації і поетичних текстів Тараса Шевченка” та ін.).
Щодо конфлікту в ліричному творі, то варто зазначити, що він має певну специфічність, яка полягає у розгортанні його в ліричне переживання, яке обов’язково народжується як зіткнення внутрішнього світу людських емоцій з раціональним зовнішнім світом. В. Фащенко стверджував: Якщо конфлікт зависає у зовнішньому шарі проблем, не перетворюючись у плоть, у живе дихання створеної словом людини, він із художнього світу переходить у світ абстракцій. Або в нікуди. Це очевидно” [172, 138]. Відмінність поглядів та характерів є ідейним підґрунтям для конфлікту, але це ще не конфлікт. На думку А. Панкова, конфлікт, колізія це нерв художнього твору, зосередження усіх зовнішніх та внутрішніх дій, які здійснює персонаж” [124, 7]. А Й. Бехер твердо переконаний, що особа у процесі переживання конфлікту стає особистістю” [6, 260].
Розглядати проблему конфлікту у творчості Т. Г. Шевченка досить складно: його твори багатогранні, а в одній поезії чи поемі ліричне почуття іноді охоплює цілу систему.. До того ж, у літературознавстві побутує думка, що ліричний твір може існувати без конфлікту. Так вважає загалом один із глибоких знавців лірики Олександр Михайлов. Він стверджує, що специфіка жанрів інтимної та пейзажної лірики „допускає „безконфліктність”[103,146]. Ми вважаємо, що ліриці не властива безконфліктність, головне в ній розвиток, боріння думок і почуттів. Свідчення того уся поезія Т.Шевченка, насичена гострими конфліктами. Саме через конфлікт розкриваються й характери автора та ліричного героя, постаті яких є багатовимірними. Саме в боротьбі, у конфлікті розкривається їхня і громадянська, і глибоко інтимна суть.
Актуальність теми дослідження. Перепрочитанням літературних шедеврів Тараса Шевченка займається велика когорта літературознавців. Постать Кобзаря беззаперечно належить до вузького кола геніальних людей світового масштабу. Кожне нове покоління прагне по-новому осягнути творчість Тараса Григоровича, заглиблюючись в рядки поетичних витворів, шукаючи там щось нове, дивовижне, сучасне.
Поезія Т.Шевченка широко досліджувалась науковцями впродовж багатьох десятків років у розвідках різного типу:
працях загального характеру (І. Дзюба Тарас Шевченко”, Б. Лепкий Про життя і твори Т.Шевченка”, Г. Неділько Т.Шевченко. Життя і творчість”, П. Федченко Т.Г.Шевченко”, Є. Шабліовський Народ і слово Шевченка” та ін.);
дослідженнях, присвячених окремим важливим проблемам Шевчен-кової творчості, його художнього методу і поетики (М. Коцюбинська ”Етюди про поетику Шевченка”, П. Приходько Шевченко й український романтизм”, М. Рильський Поетика Шевченка”, В. Смілянська Стиль поезії Шевченка”); віршування (Г. Сидоренко Ритміка Шевченка”, Н. Чамата Ритміка Т.Г.Шевченка”); роботи Шевченка над текстами своїх поезій та їх творчої історії (праці Л. Большакова , В. Бородіна , Ю. Івакіна, Г. Клочека, Є. Ненадкевича , В. Просалової, В. Шевчука та ін.);
розвідках про творчість окремих періодів (Ю. Івакін Поезія Т. Г. Шевченка періоду заслання”, Є. Ненадкевич Творчість Т.Г.Шевченка після заслання (1857-1861 рр.)” та З творчої лабораторії Шевченка: Редакційна робота над творами 1847-1858 рр.” та ін.);
студіях з питань вивчення біографії поета ( Г. В’язовський, І. Дузь, В. Недзвідський, М. Левченко Т.Г.Шевченко. Біографія”, Є. Кирилюк., Є. Шабліовський Т. Шевченко. Біографія” та ін.)
Дослідницькі студії науковців часів СРСР позначені соцреалістичними штампами, які звучали категорично й однозначно, як того вимагала радянська епоха. Зі зміною ситуації з початку 90-х років ХХ ст. з’являється чимало нових праць, які здебільшого руйнують застарілі стереотипи, відкривають нове або по-сучасному осмислене в українському шевчен-кознавстві, часом викликають і дискусії. Мова йде про дослідження О.Забужко Шевченків міф України”, Г.Грабовича Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка” і Шевченко, якого не знаємо. З проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета”, Г.Клочека Поезія Т.Шевченка: сучасна інтерпретація”, В.Смілянської та Н.Чамати Структура і смисл: спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка”, Л.Плюща Екзод Тараса Шевченка: Навколо Москалевої криниці”: Дванадцять статтів”, І.Дзюби Тарас Шевченко”, Є. Нахліка Доля Los Судьба: Шевченко і польські та російські романтики ”, П.Іванишина Вульгарний неоміфологізм”: від інтерпретації до фальсифікації Т.Шевченка”, Ю. Барабаша Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко”, Є.Прісовського Дороговказ на віки” (літературно-критичні статті Поліфонічність першого Шевченкового Кобзаря”, Про типологічну спорідненість поем Т.Шевченка Сон”, Кавказ” та А.Міцкевича Поминки”, Г.Гейне Німеччина”, Заперечення, сумнів, роздум на шляхах пізнання істини в ліриці Т.Шевченка”) та багатьох інших. Сучасне шевченкознавство настільки багатоаспектне, що полемічність наукових і художніх розвідок цілком закономірна. На думку П.Іванишина, важливість і „перспективність шевченкознавчих студій, їх життєва необхідність для справжнього національного відродження українців очевидна” [71, 122].
Шевченкові тексти вивчаються системно, як одне ціле, або на окремих рівнях їх художньої структури (жанрова форма, проблематика, семантична багатошаровість, хронотоп, суб’єктна організація твору). Показово, що сьогоднішня епоха здатна сприймати і розуміти вже не спримітивізовані визначення й поняття, а сучасне прочитання творів Т.Шевченка. Попри те, що поезія Кобзаря не перестає бути предметом зацікавлення багатьох учених, у роботах яких було висловлено ряд цікавих міркувань та спостережень, проблему вивчення й надалі поетичного доробку Кобзаря не можна вважати вичерпаною. Залишається багато аспектів творчості поета, що не стали предметом ретельного розгляду.
Актуальним та малодослідженим є питання вивчення концептуально і цілісно проблеми конфлікту у творчості Т.Шевченка. До цього ж ця проблема є вельми актуальною в літературі. Її розгляд матиме значення для подальшого вивчення поезії Кобзаря. Незважаючи на досить глибоке аналітичне вивчення творчості поета, питання конфлікту в ній, його концептуальний і функціональний аспекти ніколи не були об’єктом спеціального дослідження. Цим і зумовлена актуальність детального аналізу теми.
Дослідниця О. Шупта-В’язовська пише: Традиційно творчість Шевченка поділяється на чотири періоди. Цю періодизацію запропонував ще І. Франко, після того робилися спроби цю періодизацію модифікувати (Шевельов, Грабович), але чинною все ж залишається періодизація І. Франка. І це не є випадковістю, оскільки саме вона передає не тільки зовнішню, але й внутрішню динаміку художньо-словесного вираження генія Шевченка. У цьому випадку кожний наступний період є не стільки новим етапом лінійно організованої еволюції творчості поета, її розвитку, скільки вищим рівнем в осягненні сущого. Внутрішнім смислом періодизації І. Франка є бачення розгортання творчості Шевченка не в її лінійному, а в об’ємному сенсі, де лінія неминуче переходить у спіраль” [202, 133]. Тому робота побудована саме за цим принципом аналізу усіх творів поета.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконувалась на кафедрі української літератури Одеського національного університету імені І.І.Мечникова згідно з планами наукової роботи кафедри Національний характер і концепція народу в українській літературі”. Тему дисертації затверджено вченою радою Одеського національного університету імені І.І.Мечникова від 25 червня 2004 року (протокол № 11) та Координаційною радою Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (14 грудня 2004 року, протокол № 4).
Об’єктом дослідження є поетичні твори Т.Шевченка (Шевченко Т. Г. Зібрання творів: У 6-ти т. (вид. автентичне 1-6 томам Повного зібрання творів у дванадцяти томах”)” Т.т. 1-6. Київ: Наукова думка, 2001-2005 р.р.), а також Шевченко Т.Г. Дневник. Автобиография”. Київ: Наукова думка, 1972 р.
Предметом дослідження є проблема конфлікту в поезії Т.Шевченка як один із важливих елементів тексту його творів.
Мета і завдання дослідження.
Мета роботи полягає у з’ясуванні типології конфлікту в поезії Т.Шевченка і у вивченні своєрідності його художнього втілення. Відповідно до цього в роботі вирішено такі завдання:
з’ясувати своєрідності конфлікту в ліричному творі (теоретичний аспект);
розкрити поліфонію ліричних переж

Список литературы

ВИСНОВКИ

Людина різнопланових обдарувань та інтересів, Тарас Шевченко виявив певний універсалізм: був поетом, прозаїком, критиком літературно-мистецьких творів, художником і педагогом, громадським діячем. Виступав новатором, реформатором, творцем нового типу художньої мови.
На рівні загальносвітових пошуків та наукових відкриттів Т. Шевченко завжди ставив проблему людини, нації, народу. Усі його помисли, думки, фантазії, осмислення, почуття, розуміння, реалії стоять за кожним рядком його поезій (причому вже починаючи з першого твору), де осмислене кожне слово, бо воно відбиття рухів душі народного співця.
Тому тема Проблема конфлікту у поезіях Т. Г. Шевченка” була багатогранною, пізнавальною. Саме конфлікт (конфліктний вузол) стає осердям будь-якого поетичного твору поета. Формотворчими джерелами ставали для Кобзаря тисячолітня історія України, знання героїчного епосу та християнського фольклору, знайомство з кращими творами французької, російської, польської, грузинської, чеської літератур. Поет синтезував усе набуте попередніми поколіннями і започаткував новий світ літературного та мистецького розвитку українців. У створеному ним міфі українці репрезентовані як самодостатня реальність із власним національним міфом, власною історією та власною літературною мовою” [38, 117].
На основі проведеного в дисертації аналізу можна стверджувати, що в поезіях Кобзаря немає безконфліктних творів. Поезії Т. Шевченка можуть бути відвертими до останнього слова або, навпаки, завуальованими, схованими глибоко в душі, інколи настрій змінюється з рядка в рядок (чи й в одному рядку) і все це робить їх шедеврами світової лірики. Оспівував почуте й бачене, а кожне витворене слово народжувалося від злиття розуму і почуттів душі. Його твори це реагування на побачене й почуте, довгі роздуми й переживання або просто певне світосприйняття. На думку Л. Генералюк, для Шевченка характерне, з одного боку, сфокусоване і загострене сприйняття протиріч, невлаштованості, дисгармонійності світу, що спонукало його до втручання, переробки або хоча б, як мінімум, до поетичного бунту протистояння безладу життя. З іншого боку, в ньому жила орієнтація на цілісність, гармонійність, правильність світобудови, а відповідно й довірливе сприйняття світу, бажань вписатися у світову гармонію, стати дзеркалом” [30, 210].
На основі проведеного в дисертації аналізу можна стверджувати, що в поезіях Кобзаря немає жодного безконфліктного твору. У ранній творчості Шевченка ліричне переживання оприявнюється через своєрідну форму романтичного конфлікту (Причинна”, Тополя”, Катерина”), соціального конфлікту (Якби ви знали, паничі...”), соціального, вибудованого на історичному контексті конфлікту (Чигрине, Чигрине...”), філософського, етичного характеру (Причинна” зіткнення справедливості й несправедливості, любові й заздрощів; Садок вишневий коло хати...”, Зацвіла в долині...” невловимо-розлитий вияв ідилії і асоціативного відчуття дисгармонії. Характер конфлікту, як і його художнє виявлення, у процесі розвитку поезії Т. Шевченка еволюціонує.
1. Конфлікт у ранній творчості поета, що відзначається романтичними настроями, здебільшого постає у формі медитації (внутрішній конфлікт). Він, як правило, виявляється в монологах героїнь балад Утоплена”, Тополя”, Причинна”, де в долі героїнь відтворено суперечності світу як соціуму і особистого життя героїнь (нерідко з трагічним фіналом). Внутрішній конфлікт простежується і в поезіях, звернених до майстрів слова (На вічну пам’ять Котляревському” і До Основ’яненка”). Характерно, що в поезіях, де поет вдається до діалогічних форм, накреслюється структура зовнішньо відкритого конфлікту, через який розгорнуто мотив правди життя і заклик до боротьби з існуючим ладом (поеми Гайдамаки”, Катерина”). Шевченко часто використовує драматичні форми діалогу та монологу, щоб повніше розкрити внутрішній світ свого героя, його почуття та розміркування.
У ранній творчості поет торкається історичної тематики минулого України, поєднуючи обидві форми конфліктів. Зображуючи драматизм подій минулого українського народу, поет акцентує увагу на разючих суперечностях у суспільстві, вмотивовує необхідність боротьби за волю і незалежність.
2. За період трьох літ” Шевченко написав багато творів, різноманітних за формою, жанром, тематикою. У більшості з них увиразнено конфлікт як зовнішній, так і внутрішній. До акцентації або й розвитку зовнішнього конфлікту поет частіше звертався у поетичному осмисленні історичних подій, зокрема дій гетьмана Б. Хмельницького (Чигрине, Чигрине...”, Великий льох”); у змалюванні боротьби братів-слов’ян, у засудженні дій самодержавної Російської імперії до малих” народів Кавказу (поема Кавказ”); у розкритті проблеми рекрутчини та пасивності народних мас у виборенні своїх прав (Сова”, Сон (У всякого своя доля...)”. Внутрішній конфлікт знаходить своє виявлення в поетичних шедеврах Т. Шевченка у вираженні болю і заклику до боротьби з самодержавством, аби звернули увагу на становище жінки в умовах кріпосницького суспільства (Наймичка”, Лілея”, Русалка”, Відьма”). Цей різновид конфлікту органічно знаходить вияв також у творах-роздумах поета над власним життям, його єдності з рідним народом України. У них він завжди висловлює свою готовність до будь-яких випробовувань, утверджує ідеї гуманізму і величі людини, прагне осягнути усі сфери суспільного життя (Заповіт”, Минають дні, минають ночі...”). Серед поезій періоду трьох літ” є поліфонічні твори, де один тип конфлікту в одному й тому ж творі змінюється іншим, частіше вони доповнюють одне одного (І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм...”, Три літа”, Гоголю”, Маленькій Мар’яні”).
3. Відбуваючи своє десятирічне заслання, яке почалося ув’язненням в казематі Третього відділу”, поет ні на мить не забував про своє призначення: він не уявляв себе окремо від народу, проймався його болем і стражданням. Цим вмотивовано посилення пафосу боротьби, протесту, гніву, що досягається й поглибленням зовнішнього конфлікту, вираження його через виокремлення ситуацій соціальних протиріч, антитетичності в зображенні представників протилежних таборів, поглиблення сатири у викритті кріпосників, самодержців, звертаючись до історії України. Все це супроводжується висловом особистого драматизму. Поет гнівно осуджує кріпосництво й рекрутчину (По улиці вітер віє...”, Не вернувся із походу...”, Ой виострю товариша...”); ліберальне панство (П. С.”); поразки козаків-запопрожців (За байраком байрак...”, Іржавець”, Заступила чорна хмара...”); рабську покору й пасивність (Пророк”), торкається проблеми історичних взаємин Польщі й України у вірші Полякам”.
Правдивістю та природною щирістю, відвертістю та емоційністю відзначаються поезії періоду заслання, в яких переважає самовираження я” поета. Саме в них свого драматичного наповнення набуває внутрішній конфлікт. Поет постає як захисник жінок (матерів, дружин і дочок), висловлюючи своє їм співчуття (Ой одна я...”, Ой три шляхи широкії...”, Рано-вранці новобранці...”), змальовує образ жінки-матері (У нашім раї на землі...”, І досі сниться: під горою...”), нещастя жінок-вдів та дівчат-покриток (Ой я свого чоловіка...”, І багата я...”, Породила мене мати...”). Глибока любов і розуміння дитячих душ, нелегкі спогади своїх дитячих літ лягли в основу поезій Мені тринадцятий минало...”, На Великдень на соломі...”, І золотої, й дорогої...”, І виріс я на чужині...”. Мотив самотності та безпорадності постає у творах: Не гріє сонце...”, І знов мені не привезла...”, Лічу в неволі...”, Думи мої, думи...”. Інтимні почуття до коханої жінки Ганни Закревської вилились у рядках Г. З.” та Якби зострілися ми знову”.
Через відтворення власних переживань, почуттів, розгорнутих (нерідко асоціативно) з допомогою внутрішнього конфлікту, спостерігаючи природу казахської пустелі (Готово! Парус розпустили...”, У Бога за дверми лежала сокира...”, Не додому вночі йдучи...”, І небо не вмите...”), згадуючи українські пейзажі (Садок вишневий коло хати...”, Зацвіла в долині...”), Шевченко емоційно висловив свій стан.
4. Лірика останнього періоду життя і творчості Т. Шевченко (1857-1861 р.р.) виявила його потужні художні можливості в розкритті соціально-філософської та політичної проблематики. Зовнішній відкритий конфлікт характерний для його політично-викривальних творів (Неофіти”, Юродивий”, Тим неситим очам...”, численні подражанія), де гостро й неприховано викривається самодержавство й кріпосництво. Аналогічно поглиблюється і вияв внутрішнього конфлікту, викликаного посиленням відчуття самотності, відверто критичного самоаналізу свого життєвого шляху поетом (триптих Доля. Муза. Слава”, М. Вовчку”, Ликері”, Якби з ким сісти хліба з’їсти...”, Поставлю хату і кімнату...”, І день іде...” та Чи не покинуть нам, небого...”). Саме у цих творах внутрішній конфлікт набуває ознак екзистенційного.
Відомий шевченкознавець Г.Грабович неодноразово у своїх працях називає Кобзаря „міфотворцем”, прагне „знівелювати Шевченка як поета національної ідеї” [79, 5]. А суть поезії Шевченка, конфлікти в його творчості свідчать про те, що він бачить не міфічну, а реальну Україну, реальну дійсність із реальними життєвими конфліктами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Багалій Д. І. Т. Г. Шевченко і кирило-мефодіївці. Харків, 1925. 94 с.
2. Балей С. В. З психольогії творчости Шевченка. Черкаси: Брама, 2001. 79 с.
3. Барабаш Ю. Я. Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія”, 2006. 742 с.
4. Барабаш Ю. Я. Історіософія Тараса Шевченка // Слово і час. 2004. № 3. С. 15-36.
5. Бернштейн М. Д. Франко і Шевченко: Спостереження над Шевченкознавчою спадщиною І. Франка. К.: Дніпро, 1984. 367 с.
6. Бехер И. Р. В защиту поезии. М.: Изд-во ин. лит-ры, 1959. 373 с.
7. Білецький О. І. Зібрання праць: У 5-ти т. К.: Наук. думка, 1963-1965. Т. 2. 369 с.
8. Біографія Т. Шевченка за спогадами сучасників. К.: АН УРСР, 1958. 438 с.
9. Бовсунівська Т. В. Історія української естетики першої половини 19 ст. К.: Вид. Дім Бураго, 2001. 344 с.
10. Боженко М. К. Балади Т. Г. Шевченка і вивчення їх у школі. К.: Рад. школа, 1966. 63 с.
11. Бойцун І. Є. Образи дітей в творах Т. Г. Шевченка періоду заслан­ня // Збірник праць XXXI наукової шевченківської конференції. Лу­ганськ: Вид-во ЛДУ, 1994. С. 17-19.
12. Большаков Л. Н. Літа невольничі. Книжка пошуків і досліджень про Шевченка періоду заслання. К.: Дніпро, 1971. 424 с.
13. Большаков Л. Н. До питання про творчу історію деяких жанрових та пейзажних творів Т. Шевченка // Збірник праць двадцятої наукової шевченківської конференції. К.: Наук. думка, 1973. С. 81-91.
14. Бондар М. Від міфу до інтелектуалістичного парадоксу (алегоризм у поетичному мисленні Шевченка) // Слово і час, 2001. № 3. С. 23-30.
15. Бородін В. С. Над текстами Шевченка. К.: Наук. думка, 1971. 221 с.
16. Бородін В. С. Поема Т. Г. Шевченка Гайдамаки” // Українська мова і література в школі. 1986. № 5. С. 12-17.
17. Бородін В. С. Поема Т. Г. Шевченка Катерина” // Вогненне слово Кобзаря. К.: Рад. школа, 1984. С. 146-176.
18. Бородін В. С. Соціально-побутові поеми Т. Г. Шевченка періоду трьох літ”. К.: АН УРСР, 1958. 46 с.
19. Бородін В. С. Три поеми Т. Г. Шевченка (Сова”, Сліпий”, Наймич­ка”). К.: Наук. думка, 1964. 131 с.
20. Бородінова М. В. Біблійні мотиви в поезії Т. Шевченка // Тези доповідей обласної міжвузівської науково-теоретичної конференції Т. Г. Шевченко і загальнолюдські ідеали”. Одеса: Вид-во ОДУ ім. І. І. Мечникова, 1989. Ч. 1. С. 22-29.
21. Бочаров А. Г. Круги художественного конфликта // Вопросы литературы, 1974. № 5. С. 41-54.
22. Ващенко В. С. Що означає слава (славний) у Шевченкових поезіях // Збірка праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. К.: Наукова думка, 1966. С. 106-113.
23. Ващук Ф. Т. Дві редакції поеми Шевченка Мар’яна-черниця” / Збірка праць двадцятої наукової шевченківської конференції. К.: Наук. думка, 1966. С. 106-123.
24. Ващук Ф. Т. Редакційна робота Шевченка над циклом В казематі” // Збірка праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. К.: Наук. думка, 1966. С. 51-67.
25. Волинський П. К. Вірш Шевченка як складова частина його поети­ки // Збірник праць Ювілейної тринадцятої наукової шевченківської конференції. К.: Наук. думка, 1965. С. 94-135.
26. В’язовська О. Г. Час і простір в поемі Сон” Тараса Шевченко // Тези доповідей обласної міжвузівської науково-теоретичної конференції Т. Г. Шевченко і загальнолюдські ідеали”. Одеса: Вид-во ОДУ ім. І. І. Мечникова, 1989. Ч. 1. С. 33-34.
27. В’язовський Г. А., Дузь І. М., Недзвідський В. А., Левченко М. О. Т. Г. Шевченко. Біографія”. К.: Вид-во Київського ун-ту, 1964. 256 с.
28. Гаско М. Е. Пошуки і знахідки. К.: Рад. письменник, 1990. 347 с.
29. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика в четырех томах. Т. 3. М.: Искусство, 1971. 621 с.
30. Генералюк Л. І. Візуальна концепція гармонії у творчості Т. Шевченка // Збірник праць Міжнародної тридцять п’ятої наукової Шевченківської конференції Тарас Шевченко і народна культура: У 2-х кн. Черкаси: Брама-Україна, 2004. Кн. 2. С. 208-212.
31. Горбунова Е. Н. Идеи. Конфликты. Характеры. М.: Сов. писатель, 1960. 418 с.
32. Горбунова Е. Н. Единство внешнего и внутреннего в конфликте // Вопросы литературы. 1959. № 11. С. 22-44.
33. Грабович Г. Ю. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. К.: Критика, 1998. 208 с.
34. Грабович Г. Ю. Шевченко, якого не знаємо. З проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета. К.: Критика, 2000. 317 с.
35. Гринберг И. Л. Лирическая поезия. М.: Сов. писатель, 1955. 226 с.
36. Гузар І. Ю. Шевченко і Гете. Торонто, 1999. 210 с.
37. Гуржій І. О. Т. Шевченко про героїчне минуле України. К.: Знання, 1964. 46 с.
38. Гусєв В. А. Пушкін, Гоголь, Шевченко як міфологічні фігури й домінантні символи національних культур // Гуманітарні науки. 2006. № 1. С. 110-118.
39. Гусев Ю. П. Художественные конфликты и реальность // Вопросы литературы. 1986. № 2. С. 47-78.
40. Дзира Я. І. Літопис С. Величка і творчість Т. Шевченка // Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук. Одеса: ОДУ ім. І. І. Мечникова, 1968. 354 с.
41. Дзюба І. М. Застукали сердешну волю...” (Шевченків Кавказ” на тлі непроминального минулого). К.: Дніпро, 1995. 61 с.
42. Дзюба І. М. Між культурою і політикою. К.: Сфера, 1998. 372 с.
43. Дзюба І. М. Тарас Шевченко. К.: Альтернатива, 2005. 702 с.
44. Дзюба І. М. Шевченко вчора, нині і завжди // Українська мова і література в середніх школах, ліцеях, гімназіях і колегіумах. 2004. № 1. С. 4-8.
45. Добролюбов М. О. Літературно-критичні статті. К.: Держлітвидав, 1961. 452 с.
46. Довбищенко Г. В., Лабінський М. І. Поема народного гніву. К.: Мис­тецтво, 1972. 226 с.
47. Донцов Д. І. Дві літератури нашої доби. Львів: Каменяр, 1991.--296 с.
48. Донцов Д. І. Незримі скрижалі Кобзаря (Містика лицарства запоро­зького). Торонто, 1961. 232 с.
49. Дорошкевич О.К. Трагедія самотнього життя // Життя й революція. № 9. 1926. С. 83.
50. Дрозд В. Г. Титан духу // Прапор. 1989. № 3. С. 20-21.
51. Дузь І. М. Шевченко і Одеса: Літературознавчі нариси. Одеса: Маяк, 1994. 128 с.
52. Єнсен А. Тарас Шевченко. Життя українського поета // Світ величі Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т. Г. Шевченка в 3-х т. Т. ІІІ. К.: Наук. думка, 1964. 179 с.
53. Єфремов С. О. Історія українського письменства. К.: Femina, 1995. 608 с.
54. Жулинський М. Г. Шевченкознавство: стан і перспективи // Збірник праць Міжнародної тридцять п’ятої наукової шевченківської конференції Тарас Шевченко і народна культура”: У 2-х кн. Черкаси: Брама-Україна, 2004. Кн. 1. С. 9-16.
55. Жур П. В. Третя зустріч. Хроніки останньої мандрівки Т. Шевченка на Україну. К.: Рад. школа, 1970. 306 с.
56. Жур П. В. Шевченківський Петербург. К.: Дніпро, 1972. 192 с.
57. Забужко О. С. Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу. Вид. 2-ге, випр. К.: Факт, 2001. 159 с.
58. Завадка Б. В. Серце чистеє подай. Л.: Фелікс ЛТД, 1993. 159 с.
59. Завгородній І. П. Тарасове слово до рабів недужих”. Одеса: ВМФ, 2004. 116 с.
60. Зайцев П. І. Життя Тараса Шевченка. Вид. 2-ге. К.: Обереги, 2004. 477 с.
61. Зайцев П. І. Оксана. Перше кохання Шевченка. К.: Друкарь, 1918. 30 с.
62. Заславський І. Шевченків Кавказ” як художній феномен” // Дивослово. 2002. № 3. С. 2-3.
63. З досліджень про Т. Г. Шевченка. К.: Дніпро, 1968. 142 с.
64. Івакін Ю. О. Коментар до Кобзаря” Шевченка. Поезія до заслання. К.: Наук. думка, 1964. 371с.
65. Івакін Ю. О. Коментар до Кобзаря” Шевченка. Поезії 1847-1861 рр. К.: Наук. думка, 1968. 440 с.
66. Івакін Ю. О. Нотатки шевченкознавця. К.: Дніпро, 1966. 189 с.
67. Івакін Ю. О. Поезія Шевченка періоду заслання. К.: Наук. думка, 1984. 237 с.
68. Івакін Ю. О. Сатира Шевченка. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 335 с.
69. Івакін Ю. О. Стиль політичної поезії Т. Г. Шевченка. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 270 с.
70. Іванишин В. П. Непрочитаний Шевченко. Дрогобич: Відродження, 2001. 32 с.
71. Іванишин П. В. Вульгарний неоміфологізм”: від інтерпретації до фальсифікації Т. Шевченка. Дрогобич: Відродження, 2004. 174 с.
72. Ісаєнко Л. М. Морально-етичний ідеал людини в ранній творчості Шевченка // Матеріали тридцять першої наукової шевченківської конференції. Луганськ: Вид-во ЛДУ, 1994. С. 12-15.
73. Історичні погляди Т. Г. Шевченка. К.: Наук. думка, 1964. 242 с.
74. Кирилюк Є. П. Творчий метод // Шевченкознавство. Підсумки й проблеми. К.: Наук. думка, 1975. С. 319-347.
75. Кирилюк Є. П. Тарас Шевченко. Життя і творчість. Вид. 2-ге, доп. К.: Держлітвидав УРСР, 1964. 650 с.
76. Киселев И. Н. Конфликты и характеры. М.: Сов. писатель, 1957. 341 с.
77. Кисельов Й. М. Конфлікт у художньому творі. К.: Держвидхудліт, 1962. 73 с.
78. Клочек Г. Д. Поезія Т. Шевченка: сучасна інтерпретація. К.: Освіта, 1998. 176 с.
79. Клочек Г. Д. Проблема „міфотворця”: момент істини // Дзеркало тижня. 2003. № 42(467). 1 листопада. С. 2-5.
80. Ковтун Ю. І. Тарасові музи. К.: Україна, 2003. 206 с.
81. Кодацька Л. Ф. Однойменні твори Т. Г. Шевченка. К.: Наук. думка, 1968. 127с.
82. Комаринець Т. І. Т. Г. Шевченко і народна творчість. К.: Держлітвидав, 1963. 230 с.
83. Кониський О. Я. Тарас Шевченко Грушівський. Хроніка його жит­тя. К.: Дніпро, 1991. 702 с.
84. Конкордація поетичних творів Тараса Шевченка в 4-х т. Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. Edmonton-Toronto. 2001. T. I. 774 c.
85. Копиленко О. Л. Політико-правові ідеї Т. Шевченка та І. Франка в сучасній ідеологічній боротьбі. К.: Наук. думка, 1990. 113 с.
86. Коцюбинська М. Х. Балада Шевченка // Матеріали до вивчення історії української літератури. Т. 2. К.: Рад. школа, 1961. С. 462-474.
87. Коцюбинська М. Х. Етюди про поетику Шевченка. К.: Рад. пись­менник, 1990. 271 с.
88. Коцюбинська М. X. Перлина лірики Шевченка (Естетичний аналіз вірша Не кидай матері”) // Матеріали десятої ювілейної наукової шевченківської кон­ференції. К.: Наук. думка, 1962. С.173-186.
89. Кужільна Л. В. Феномен Т. Шевченка як знак національної самоідентифікації шістдесятництва // Збірка праць Міжнародної тридцять п’ятої наукової шевченківської конференції Тарас Шевченко і народна культура”: У 2-х кн. Кн. 2.Черкаси: Брама-Україна, 2004 С.209- 220.
90. Кужільна Л. В. Естетика літературного шістдесятництва й астральні архетипи в неосяжності шевченкового космосу // Українська мова і література в школі. 2004. № 2. С. 47-50.
91. Лавренюк В. В. Ідейно-образна палітра поезій Великого Кобзаря. Літературна Одеса. 2006. № 2(21). С. 61-64.
92. Ласло-Куцюк М. Велика традиція ( Українська класична література в порівняльному висвітленні ). Бухарест, Критеріон, 1979. 286 с.
93. Лепкий Б. С. Про життя і твори Тараса Шевченка. К.: Україна, 1994. 171с.
94. Листи до Тараса Шевченка. К.: Наук. думка, 1993. 382 с.
95. Лисюк Н. Фольклорне підґрунтя поеми-комедії Т. Шевченка Сон” (У всякого своя доля...”) // Слово і час. 2004. № 4. С. 36-41.
96. Літературознавчий словник-довідник // Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. К.: Академія, 1997. 752 с.
97. Лубківський Р. Богорівний бо правдомовний: (Тарас Шевченко і сучасність). Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2002. 18 с.
98. Ляхова Ж. Т. За рядками листів Т. Шевченка. К.: Дніпро, 1984. 133 с.
99. Лях Р. Д. Шевченко про Б. Хмельницького // Збірник праць тридцятої наукової шевченківської конференції. Донецьк: Вид-во ДДУ, 1993. С. 57-64.
100. Маланюк Є.Ф. Книга спостережень. К.: Атика, 1995. 236 с.
101. Манн Ю. О. О движущей типологии конфликтов // Вопросы литературы. 1971. № 10. С. 91-110.
102. Мейзерська Т. С. Слово Шевченка: міф, метафора, історія. Наукове есе. Одеса: Астропринт, 1996. 61 с.
103. Михайлов А. А. Лирика сердца и разума. М.: Сов. писатель, 1965. 395 с.
104. Мовчанюк В. П. Задум і художня модель містерії Великий льох” // Матеріали тридцятої наукової шевченківської конференції. Донецьк: Вид-во ДДУ, 1993. С. 72-85.
105. Мовчанюк В. П. Медитативна лірика Т. Г. Шевченка. К.: Наук. думка, 1993. 146 с.
106. Наєнко М. К. Художній конфлікт: наукове висвітлення проблеми // Радянське літературознавство. 1981. № 12. С. 82-85.
107. Наєнко М. К. Шевченків романтизм і філологічна школа літературознавства // Матеріали тридцятої наукової шевченківської конференції. Донецьк: Вид-во ДДУ, 1993. С. 47-55.
108. Назаренко І. Д. Суспільно-політичні, філософські, естетичні та атеїстичні погляди Шевченка. К.: Держлітвидав УРСР, 1964. 400 с.
109. Наливайко Д. С. Тарас Шевченко в контексті романтизму та націоналізму // Магістеріум. Вип. 21. Літературознавчі студії. С. 21-35.
110. Нахлік Є. К. Доля Los Судьба: Шевченко і польські та російські романтики. Л.: Каменяр, 2003. 567 с.
111. Нахлік Є.К. Міфотворець чи міфомедіум? // Слово і час. 2002. № 3. С. 8-14.
112. Неділько Г. Я. Тарас Шевченко. Життя і творчість. К.: Рад. школа, 1988. 245 с.
113. Ненадкевич Є. О. З творчої лабораторії Шевченка: Редакційна робота над творами 1847-1858 рр