ВАСИЛЬ ПАЧОВСЬКИЙ – ЛІРИК : ВАСИЛИЙ Пачевского - ЛИРИК

Краткое описание

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Балла Евеліна Юріївна

ВАСИЛЬ ПАЧОВСЬКИЙ ЛІРИК

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Голомб Л.Г.

Ужгород - 2002

Зміст

Вступ3
Розділ І. Фольклоризм як стильова домінанта ранньої лірики В.Пачовського (збірка Розсипані перли”)15
Розділ ІІ. Творчі здобутки В.Пачовського-лірика періоду Молодої Музи”.55
2.1. Розширення тематичних горизонтів та стильових пошуків (збірка
На стоці гір”).59
2.2. Поетика збірки Ладі й Марені терновий огонь мій” в контексті ранньомодерністського дискурсу.86
Розділ ІІІ. Лірика В.Пачовського закарпатського” періоду творчості120
3.1. Поетична історіософія В.Пачовського..126
3.2. Трансформація біблійних мотивів та образів у національно-патріотичній ліриці митця.137
3.3. Збірка Розгублені звізди” як синтез творчих досягнень поета.150
3.4. Поетична педагогіка В.Пачовського.162
Висновки.172
Література...178

ВСТУП

Відносно невеликий за хронологічними межами період розвитку української літератури, окреслений кінцем ХІХ першою половиною ХХ століття, відзначається оновленням усіх сфер її творення і функціонування. Цей період і в світовому, і в українському літературознавстві прийнято характеризувати терміном модернізм”, що найбільш точно визначає його основну сутність.
Модернізм не вузько локальне чи конкретно національне, а широкомасштабне, світове явище. Тому кваліфікація українського модерну як ланки загальноєвропейського культурно-інтелектуального прогресу межі століть у працях М.Степняка [210], Б.Рубчака [196], Яра Славутича [204], Б.Романенчука [195], Т.Гундорової [45;46], С.Павличко [135], М.Ільницького [65;66;67], Т.Салиги [201], Я.Поліщука [186;188;189] є цілком виправданою. Як слушно зауважує А.Погрібний, була це стадія, коли нова українська література після багатьох десятиріч боротьби за своє утвердження нарешті почала входити в своє естетичне повносилля, коли вона відчула в собі внутрішні резерви, щоби переважаючою мірою бути художнім феноменом та розвиватися в тій широкій гамі стилів і жанрів, які характеризували європейське письменство назагал” [185,24-25].
Український модернізм, що розвивався в загальноєвропейському контексті, мав такі характерні для нього типологічні ознаки, як інтерес до внутрішнього світу людини, що дає підставу говорити про його інтровертний характер; розуміння мистецтва як самодостатньої естетичної реальності (звідси особлива увага до формальних якостей твору, артистизм); зміщення домінантного інтересу митця від об’єкта зображення до суб’єкта, коли, як твердить М.Моклиця, естетичним об’єктом стає сам суб’єкт” [112,36]. Водночас український модернізм мав ряд специфічних особливостей, найсуттєвішою з яких була його національно-політична заанґажованість, поєднання громадянських мотивів із суб’єктивно-авторським вираженням власної творчої індивідуальності поета. За висловом Г.Мухиної, він відбивав новий етап формування української нації, був національно-будівничим за змістом і громадсько-будівничим за характером. Ідеї повноцінної громадянської і національної суспільності визначали основний пафос українського модернізму, той властивий йому порив ins Blau”, якого, мабуть, в такій органічній формі і такому універсалізмі не мала жодна європейська література” [116,39].
Поширення модернізму на західноукраїнських землях пов’язане з виникненням і діяльністю у Львові літературно-мистецького угруповання Молода Муза”(1907-1914). Підкреслюючи винятковий внесок цієї групи у розвиток української поезії, М.Бондар виділив такі її основні набутки: нова потужна активізація суб’єктивного начала, легітимізація приватних” переживань, інтерес до внутрішніх (іноді глибинних) станів особистості (зокрема страждань, настроїв туги, розчарування), творчо-конструююча функція іронії у побудові персонажного образу, руйнація ритуальної куртуазності в любовній темі і вивільнення відтак енергії психологічного аналізу” [18,13]. Художньо-естетичний феномен Молодої Музи” став предметом дослідження у працях вищеназваних дослідників, а, крім того, в спеціальних розвідках Д.Рудика [198], М.Рудницького [199;200], П.Карманського [74], М.Ільницького [65;67], І.Дзюби [51], В.Лучука [97], П.Ляшкевича [99], З.Ляхович [98].
Василь Пачовський один із чільних представників цієї модерністської групи, який послідовно втілював у своїй художній творчості принципи модерного мистецтва і чи не найбільше віддалився від традиційної естетики та поетики. Властива характерові Василя Пачовського самобутність, слушно зауважив О.Тарнавський, допомогла йому знайти себе в модернізмі, що так сильно підкреслював індивідуальність, повну незайманість митця людину, за визначенням Ніцше, вищого виміру, жерця мистецтва” [214,17].
Стан наукового дослідження проблеми. Лірика В.Пачовського, талановитого представника раннього українського символізму, стала предметом уваги критики зразу ж після виходу його дебютної збірки Розсипані перли” у 1901 році. Схвальною рецензією відреагував на її появу І.Франко в Літературно-науковому віснику”, помітивши справжній талант митця: Поезія пливе у нього натурально, не силувана, як найпростіший вислів його чуття. Нехай і так, що те чуття ще не глибоке, що круг вражень нашого поета поки що не широкий, що мелодії його монотонні; тим більше признання належиться його талантові, що він і найпростіші, найтривіальніші речі вміє висловити поетично, не шаблоново, вміє змалювати свіжими, рідко де позиченими красками” [225,176]. Сам В.Пачовський розумів, що стаття І.Франка потягнула за собою всю опінію, і його ім’я, як поета, стало відомим” [179,438], проте згодом він не зміг пробачити І.Франкові нищівної критики його драми Сон української ночі”(1903) у статті Южнорусская литература” в словнику Брокгауза-Єфрона.
На появу збірки Розсипані перли” в тогочасній пресі відгукнулися також А.Крушельницький, О.Луцький, М.Лозинський. Найбільш близько до розуміння ідейно-художніх вартостей книги підійшов А.Крушельницький, який у ті роки зустрічався й листувався з автором і добре знав його творчу лабораторію. У виданій 1908 року літературно-критичній студії Поет жрець любові” предметом аналізу критика стали дві збірки В.Пачовського: Розсипані перли” і На стоці гір”(1907). А.Крушельницький дійшов висновку, що художню вартість збірки На стоці гір” знижує еклектичне поєднання віршів, різних за настроями та мотивами: У хвилі любовного шалу-упоєння поет виграє на своїй лірі фальшивий дисгармонійний акорд патріотичних звуків. Збираючи розсипані перли”, їх творець нагадав собі, що він снив також піднеслий сон про українську ніч...” [86,108].
Подібною була інтерпретація творчості В.Пачовського його сучасником Миколою Євшаном талановитим критиком Української хати”, вихованим на кращих традиціях європейського модернізму. Виділивши дві сторони творчості поета: лірику любовну і поезію патріотичну” [57,182], критик зазначив, що коли В.Пачовський змішує цинізм та порнографію з високими вигуками патріотичними”, то виходить щось вельми несимпатичне, типу Жіночого храму” чи Українській дівчині”. За спостереженням М.Євшана, Пачовський поет любові, новочасний її трубадур, який має в собі щось з типу бурлаки, Пачовський свавільний метелик, непоправний, злісний філют, а то й цинік, і Пачовський зарозумілий, ясногордий дух, що пишливо дивиться навколо, українець, що проголошує нове слово, промовляє до цілого народу та піснями своїми будить самосвідомість національну” [57,181]. На думку критика, стиль В.Пачовського характеризується штучністю, позбавлений справжньої життєвої енергії: Поет починає любити декорацію, улюблені звороти повторює скрізь, і деякі місця його поезії роблять враження гри слів” [57,186].
У статті Найновіша лірика Галицької України”(1913) М.Євшан аналізує щойно видану В.Пачовським третю збірку Ладі й Марені терновий огонь мій”. Витончену художню форму та музикальність вірша критик вважає єдиною позитивною якістю збірки. Але сама його психіка як поета, твердить він, не глибока, не багата і обмежена до кількох акордів” [59,491]. Дослідник зауважує, що в своїх настроях і мотивах В.Пачовський раз у раз повторюється, внаслідок чого виникають у віршах порожні місця”, а його улюблені мотиви і думки роблять враження idee fixe. Загальний настрій збірки не справляє на критика позитивного враження: Ідейно він [Пачовський - Е.Б.] фатально спотикнувся” [59,493]. І головна причина цього, за Євшаном, штучне поєднання патріотичних та інтимних мотивів.
У естетстві звинувачує В.Пачовського відомий критик початку століття С.Єфремов: До віртуозності часом доводить форму в своїх поезіях Василь Пачовський (збірка Розсипані перли”), у якого, очевидячки, домінує естетична кісточка, що часто виявляється просто порожнім кокетуванням вигадливою формою” [61,593].
Цінні спостереження щодо характеристики В.Пачовського як людини і митця знаходимо у спогадах та критичних замітках його побратимів по перу, зокрема поетів-молодомузівців П.Карманського, Б.Лепкого та близького до них М.Рудницького. Так, Б.Лепкий вдало підмітив основні риси психології та поетичної манери В.Пачовського, який має, за його словами, буйну, може, навіть ще не досить уговкану фантазію, володіє по-мистецьки українською мовою, має дуже вражливе ухо для краси вірша і для його музичних ефектів, близько сприймає до серця політичні переживання народу і являється одною із замітних появ серед сучасних наших письменників” [212,209]. М.Рудницький відзначав, що Пачовський сидів по вуха в народній словесності і мріяв про цикл могутніх історичних драм, що сонцем забутих руїн загріють серця сучасних паралітиків” [199,3].
Ґрунтовне дослідження лірики В.Пачовського здійснив пізніше, в 1933 році, Мирон Степняк у статті Поети Молодої Музи”. Він по-новому підійшов до трактування творчості поета, зокрема, його збірки Ладі й Марені терновий огонь мій”, яка в свій час не була об’єктивно оцінена в критиці. Основну увагу М.Степняк зосередив на дослідженні поетики В.Пачовського і переконливо обґрунтував висновок, що він дійсний, без усяких обмежень, майстер зовнішньої форми. Багатство його строфіки просто дивує, тут він досягає рівня російських майстрів Бальмонта і Блока” [211,181]. Аналізуючи розмір та ритмомелодику віршів В.Пачовського, М.Степняк висловив цінне спостереження, що до Тичини українська поезія не мала такого майстра ритмічної техніки, як Пачовський, безперечним нам здається і вплив Пачовського на Тичину в цій галузі” [211,182]. Критик доводить цю тезу, знаходячи стильові, лексичні, текстуальні аналогії в творчості обох поетів.
До цікавих висновків приводить М.Степняка і зіставлення творчості В.Пачовського з лірикою М.Філянського, П.Карманського, Б.Лепкого, К.Бальмонта. Те, що В.Пачовський модерніст, який сприяв оновленню української ліричної поезії початку ХХ ст., не викликає в М.Степняка сумніву, і він легко ілюструє це відповідними прикладами. Паралельно критик ставить перед собою складніше запитання: чи є В.Пачовський символістом? Він простежує наближення поетичного стилю поета до символізму, виділяє деякі символістські ознаки його лірики (подвійне ставлення до жінки, символіка барв, використання оксюморону тощо), але загальний висновок його такий: це ще не символізм” [211,195]. М.Степняк першим іще за життя В.Пачовського зробив спробу докладного аналізу його індивідуальної стильової манери, і ця характеристика не втратила свого значення і в сучасному літературознавстві.
Після смерті В.Пачовського (1942 р.) з’явилося декілька публікацій у пресі: В.Бирчака в часописі Наші дні”, Ю.Шевельова в Новій Україні”, некролог у газеті Львівські вісті” та інші. Це були переважно спроби цілісно окреслити життєвий і творчий шлях митця. В.Бирчак, давній добрий приятель В.Пачовського, висвітлив деякі маловідомі факти біографії поета, зробив цікаві спостереження про фольклоризм його поетичного стилю: Лірика Пачовського це стилізована народна пісня. Пачовський чи не останній український поет, в якого ще іскриться українська народна пісня, як найбільш мистецький вислів поетичного натхнення” [14,26].
У радянський період ім’я В.Пачовського, як і всіх учасників Молодої Музи”, було відсунуто на периферію літературного процесу, а звинувачення у приналежності до модернізму, привнесеного із Західної Європи, спричинилося до повного забуття його поетичного доробку. Більше було зроблено в діаспорі. Творчість В.Пачовського досліджували В.Шаян [232], В.Лев [89], Р.Пачовський [176;177;178;179], Я.Грицков’ян [44]. У 1984 1985 рр. зусиллями родини Пачовських в Америці було видано двотомник поета з ґрунтовною передмовою Остапа Тарнавського.
І лише кінець 80-х початок 90-х років позначений в українському літературознавстві реабілітацією забутих цінностей, зумовленою оновленням літературознавчих підходів і методів. Це призводить до актуалізації літературного процесу початку століття, який у період постмодернізму викликає особливий інтерес.
Незадовго до кардинальних змін у радянському суспільстві та суспільній свідомості невеликий анонс творчості В.Пачовського зробив М.Бондар у збірнику Поезія 86”. Дослідник, у полі зору якого опинилися три ранні збірки поета (Розсипані перли”, На стоці гір” та Ладі й Марені терновий огонь мій”), вказав на виняткове обдарування митця, музичне чуття слова, тонкий гумор, а також на символістські засади його світовідчуття та поетичного стилю. М.Бондар особливо виділив новаторський підхід Пачовського до поетизації мотиву кохання: Поет зумів торкнутися нових аспектів обраної теми, що були націлені на зображення всебічної повноти життя, дав певною мірою нове трактування драми любові: насамперед тих явищ, які закорінені у віками складувану психологію і які за утертими схемами, образами, фразами не часто ставали безпосереднім об’єктом осмислення тогочасної української лірики” [19,151].
Новий (пострадянський) етап у дослідженні творчості молодомузівців започаткував М.Ільницький, упорядкувавши і видавши в 1989 році поетичну антологію Розсипані перли”. Пізніше, в 1995 році, вчений опублікував книгу Від Молодої Музи” до Празької школи”, в якій провів аналогії не лише між творами самих молодомузівців, а й зіставив їх із творчістю представників пізніших мистецьких угруповань Західної України. М.Ільницький простежив стильову та ідейну співзвучність збірок В.Пачовського Розгублені звізди” (1927) і Є.Маланюка Земна мадонна” (1936). Ще раз обґрунтував висловлену М.Степняком і продовжену В.Баркою, О.Тарнавським думку про вплив В.Пачовського на П.Тичину в галузі ритмомелодики та образотворення: Саме акцентована музичність В.Пачовського була визнана найближчою українською попередницею тичининського кларнетизму” [65,52]. М.Ільницький окреслив розвиток і вдосконалення образно-поетичних засобів вираження авторської свідомості від Розсипаних перлів” до Ладі й Марені терновий огонь мій” як шлях висхідний, на противагу критиці початку століття, що вбачала в другій і третій збірках В.Пачовського сліди занепаду (М.Євшан). Дослідник звернув увагу на наявність у збірці Ладі й Марені терновий огонь мій” мотивів слов’янського язичництва, які чи не вперше в українській поезії вжиті на рівні певних філософських мотивів” [65,51]. М.Ільницький актуалізував питання про міфопоетику творчості В.Пачовського, насамперед на прикладі його драматичних поем, і зробив висновок, що він як поет-модерніст витворив своєрідний і оригінальний стиль на основі сплаву фольклорної образності та ритмомелодики і тогочасної європейської поезії з її тяжінням до неясного й таємничого, спрагою містичного зв’язку з космічною нескінченністю світу” [65,44].
Проте лірика В.Пачовського так і не стала об’єктом спеціального дослідження. У публікаціях деяких сучасних літературознавців (І.Дзюби, В.Лучука, З.Ляхович, Т.Салиги), присвячених вивченню творчого доробку поетів-молодомузівців, висловлено чимало цінних спостережень щодо особливостей поетичного письма В.Пачовського. В найновіших монографіях Т.Гундорової, С.Павличко, Я.Поліщука його творчість інтерпретується в контексті ранньомодерністського дискурсу. Я.Поліщук, зокрема, вказує на міфологізм ліричної творчості В.Пачовського та наявність у поетиці митця елементів сецесійного стилю. С.Павличко характеристичними ознаками поетики В.Пачовського вважає риторичність, декларативність, імперативність, використання мовних кліше. Погоджуючись із М.Євшаном, закидає поетові місогінізм” (ненависть до жінок). У цій ненависті до жінок виявилася своєрідна імпотенція самої любовної теми, її формальних виявів”, зауважує дослідниця [135,114]. Подібну думку висловлює і Т.Гундорова: Така, зрідні бодлерівській, боротьба” з жінкою прикмета художнього дискурсу Пачовського” [45,144].
Останнім часом на сторінках періодики та різних наукових збірників з’явилося чимало нових публікацій, в яких висвітлюються різні аспекти життєвого і творчого шляху митця (Т.Береза [9], Н.Вигодованець [24], Ю.Горблянський [38], М.Ільницький [66], М.Комариця [79], О.Кононенко [80], Р.Марків [104], Н.Мушировська [117;118], В.Соболь [208] та ін.).
Найменше уваги в літературно-критичних працях приділено дослідженню лірики В.Пачовського закарпатського” періоду (1921-1929) творчості, окресленого збірками Огні мести”(1919-1921), З блакитної книги”(1923-1927), Розгублені звізди”(1927) та поезіями, що були опубліковані на сторінках тогочасної періодики і не ввійшли до вищеназваних збірок. Нещодавно вийшла книжка Л.Голомб Василь Пачовський. Закарпатські сторінки життя і творчості”, яка містить не перевидані досі ліричні твори поета, головно на тему Закарпаття та слушні висновки авторки про особливості творчої манери митця. Л.Голомб подає нову і цінну інформацію про місце поета-галичанина в національному та літературному відродженні Закарпаття, за вкладом у наукове вивчення історії та культури краю ставить Пачовського поряд із М.Драгомановим, І.Франком, В.Гнатюком, І.Панькевичем, В.Бирчаком. Що ж до художнього осмислення теми Карпат, твердить дослідниця, із ним не може рівнятися жоден із поетів Галичини та Наддніпрянщини. Якщо в О.Олеся, С.Черкасенка, Марійки Підгірянки, О.Ольжича, Є.Маланюка, С.Гординського та ін. знаходимо окремі твори, мотиви, образи, навіяні чаром Срібної Землі, то в В.Пачовського тема Закарпаття органічно входить у його поетичну систему, породжує її ключові образи, диктує символи, які стали складовою частиною художньої концепції єдності українства, що проступає в творчості митця (сріберний дзвін, скарб руської землі, золотий перстень Карпат)” [32,28].
Цінним джерелом вивчення закарпатського” періоду науково-педагогічної та літературної діяльності В.Пачовського є спогади його сина Романа, опубліковані у журналі Київ” [178]. Цей період життя і творчості письменника опинився в полі зору і чеських україністів А.Гартла [241] та Ф.Тихого [216].
У цілому сучасний стан вивчення лірики В.Пачовського недостатній, залишається відкритим питання про стильову домінанту його поетичної системи. Його творча спадщина як поетамодерніста, передсимволіста (С.Николишин, Б.Рубчак) або раннього символіста потребує докладнішого спеціального вивчення та аналізу в контексті загальноукраїнського та світового літературного процесу першої половини ХХ століття. Цим і зумовлена актуальність дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукової проблематики, над якою працює кафедра української літератури Ужгородського національного університету (Розвиток української літератури західного регіону та української діаспори в загальнонаціональному і світовому контексті”).
Мета роботи проаналізувати ліричну спадщину В.Пачовського у плані з’ясування основних ознак його поетичного стилю через призму творчої еволюції та на тлі розвитку раннього українського модернізму, визначити місце і роль В.Пачовського в оновленні української поезії початку ХХ століття.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
простежити фольклоризм ліричних творів В.Пачовського, у якому виявився синтез традиційної і модерної поетики;
визначити рівень засвоєння поетом фольклорного, легендарно-міфологічного та біблійного матеріалу на всіх етапах його творчого зростання;
виявити своєрідність і новаторство В.Пачовського в освоєнні досвіду модерної західноєвропейської літератури і мистецтва;
з’ясувати формально-змістові та естетичні функції ключових образів-символів та традиційних структур у ліричних творах В.Пачовського;
простежити в ліриці поета наявність та естетичну функцію синтезу мистецтв, характерного для періоду межі століть;
проаналізувати особливості версифікаційної техніки митця, виявити елементи символізму, декадансу та сецесійного стилю в його ліричній спадщині;
окреслити особливості закарпатського” періоду творчості, акцентуючи увагу на зміні основних художньо-естетичних та настроєвих домінант.
Предметом дисертаційного дослідження є лірична спадщина В.Пачовського в контексті його ліро-епічних, драматичних та прозових творів, наукових, публіцистичних і автобіографічних праць.
Теоретико-методологічною основою дисертації є основні положення наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених-літературознавців, фольклористів, філософів, мистецтвознавців з проблем поетики (О.Веселовський, Л.Гінзбург, О.Дей, М.Коцюбинська, М.Моклиця, А.Нямцу, Я.Поліщук, О.Потебня, Т.Сільман, Л.Смілянська, Е.Соловей, А.Ткаченко), психології творчості (Л.Виготський, А.Макаров, І.Франко, З.Фройд, К.Юнг) та літературного процесу кінця ХІХ першої половини ХХ століття (О.Білецький, Т.Гундорова, М.Ільницький, Д.Наливайко, С.Павличко, В.Погребенник, Б.Рубчак, Т.Салига).
Основними методами дослідження є історико-генетичний, типологічний, міфопоетичний та естетико-функціональний.
Наукова новизна роботи полягає, зокрема, в тому, що в ній уперше об’єктом спеціального дослідження стала майже вся лірична творчість В.Пачовського. Дисертація є першою спробою системного осмислення в українському літературознавсті творчого доробку поета-молодомузівця під кутом зору його мистецької еволюції, визначення ролі митця в оновленні української ліричної поезії початку ХХ століття та його місця в національному літературному процесі. На основі вказаних методів літературознавчого аналізу, дисертантка намагається вичерпно проаналізувати особливості поетичного стилю В.Пачовського.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості їх використання при читанні нормативних курсів та спецкурсів з історії української літератури у вузі; при написанні студентами курсових та дипломних робіт з проблем розвитку української літератури кінця ХІХ першої половини ХХ століть; у шкільній практиці для проведення уроків та позакласних заходів; при підготовці нових наукових праць про творчість В.Пачовського та інших поетів-молодомузівців.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри української літератури Ужгородського національного університету та кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. Деякі тематичні аспекти дисертаційної роботи та практичні результати дослідження висвітлювалися у формі доповідей, виголошених на Всеукраїнських наукових конференціях Василь Пачовський у контексті історії та культури України (до 120-річчя з дня народження письменника)” (Ужгород, 1998), Поетика художнього твору” (Запоріжжя, 2000), Науково-педагогічна діяльність та літературна творчість Федора Потушняка (до 90-річчя з дня народження)” (Ужгород, 2000); Міжнародних наукових конференціях Біблія і світова література” (Чернівці, 1999), Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000), "Українська література в загальноєвропейському контексті" (Ужгород, 2001) та щорічних підсумкових науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету (1999, 2000, 2001). За темою дисертаційного дослідження опубліковано 7 наукових статей, 4 з яких у фахових виданнях.
Структуру дисертації визначили її мета і завдання. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури. Загальний обсяг дисертації 177 с. Список літератури містить 244 позиції.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Василь Пачовський один із перших і найвизначніших представників раннього українського модернізму. Органічно засвоївши та синтезувавши творчий досвід європейської літератури, мистецтва, філософії й естетичної думки з національною культурною традицією, він витворив свій оригінальний поетичний стиль, що засвідчив появу на українському літературному видноколі дійсно талановитого і модерного письменника.
Становлення творчої індивідуальності В.Пачовського відбувалося під впливом нових модерністських віянь кінця ХІХ початку ХХ століття. Уже його перша лірична збірка Розсипані перли” стала визначним явищем в історії раннього українського модернізму і репрезентувала народження якісно нового ліричного письма, стильовою домінантою якого став фольклоризм. Слід зауважити, що фольклорна поетика залишалася потужним чинником формування індивідуального стилю митця на всіх етапах його творчого шляху.
Засвоєння В.Пачовським матеріалу усної народної творчості відбувалося у різних формах, включаючи стилізацію, психологічну інтерпретацію та звернення до первісної міфології. Для автора Розсипаних перлів” головним джерелом творчого переосмислення стали українські ліричні пісні про кохання (особливо ті, що ввійшли до V тому Трудів” П.Чубинського). Спостерігається не лише тематична, а й образно-стильова спорідненість віршів В.Пачовського з народною пісенністю, що виявляється у використанні відповідних художньо-поетичних засобів (епітетів, порівнянь, демінутивів, метафор, усталених пісенних формул тощо), традиційної символіки, композиційних принципів побудови (принципу троїстості, поляризації, психологічних та синтаксичних паралелізмів), близьких до фольклорних версифікаційних моделей (нахил до силабічного віршування та коломийкового розміру). Поетичну тональність першої збірки В.Пачовського характеризують ті ж ознаки, що притаманні поетиці народних пісень про кохання: романтичний характер зображення дійсності, гіперболізація душевних переживань, сентиментальність, драматизм та ліризм. Наявність численних алюзій і ремінісценцій з ліричних пісень яскраво відтінює індивідуально-авторський підхід у засвоєнні В.Пачовським виражальних засобів фольклорного зразка. Фольклоризм передусім розширює інтертекстуальне поле його лірики.
Відфольклорну” природу має також міфологізм ліричної творчості митця. В.Пачовський поет із чітко вираженим міфопоетичним світовідчуттям, що найповніше виявилося у збірці На стоці гір”, особливо в циклі На гори”. Засвоєння матеріалу усної народної творчості тут відбувається на якісно новому етапі міфологічному. Предметом творчої інтерпретації поета у збірці стали дохристиянські вірування прадавніх слов’ян, легенди і міфи, що закорінені в пантеїстичному сприйнятті навколишнього світу. Міфогенну природу мають у ліриці В.Пачовського образи сонця, весни, зорі, туману, цвіту папороті, тернового вогню. Автор вдається до поетизації ритуальних дійств, зокрема танцю і весілля. Художня рецепція В.Пачовським язичницької легенди про цвіт папороті яскраво ілюструє, з одного боку, оригінально-авторський, а з другого, характерний для раннього українського модернізму підхід до використання традиційних фольклорних структур, в основі якого лежить їх актуалізація та реінтерпретація в новому культурно-історичному контексті. Міфологізм ліричної творчості В.Пачовського, що оформився під впливом національної культурної традиції та західноєвропейського мистецтва, зокрема драм Р.Вагнера, суголосний з новими тенденціями розвитку модерністичної літератури.
У збірці На стоці гір”, що складається з трьох художньо довершених поетичних циклів Над морем”, На гори” і Пурпуровий танець”, спостерігається розширення тематичних горизонтів поетичного бачення В.Пачовського. Автор звертається до поетизації природи, зокрема морських краєвидів. У мариністичній ліриці В.Пачовського відчутне характерне для поетики імпресіонізму органічне поєднання суб’єктивного і об’єктивного, людини і природи. В.Пачовський виявляє себе як поет настрою, його марини мають сугестивний характер. У кольоровому спектрі циклу Над морем” переважають барви, що походять від назв дорогоцінних каменів золотий, срібний, смарагдовий, опалевий, перловий, рубіновий. Поет майстерно відтворює зорово-слухові асоціації за допомогою відповідних ритміко-інтонаційних засобів та строфічної побудови.
У циклі На гори” наочно проступає орієнтація В.Пачовського на нові тенденції розвитку західноєвропейської літератури і мистецтва. Тут чітко простежуються впливи ніцшеанської філософії життя”, елементи декадансу, частково сецесійного стилю. Загалом у нього, на відміну від інших молодомузівців, декадентсько-песимістичні настрої не стають настроєвою домінантою жодної збірки, хіба що окремих творів.
Міфологічне осмислення екзистенційних проблем лежить в основі збірки Ладі й Марені терновий огонь мій”. Принцип антитези, загалом характерний для ліричного світовідображення В.Пачовського, набуває у збірці концептуального значення. Один із центральних екзистенційних мотивів життя і смерті, втілений у символічних образах Лади й Марени, стає наскрізним у збірці. Філософічність у розв’язанні цього одвічного мотиву, що має подвійну семантику і спроектований також на виділення двох протилежних жіночих типів, найповніше розкритих у циклах Онілля” і Гелена”, характерна ознака міфопоетики збірки Ладі й Марені терновий огонь мій”.
Аналіз ліричної творчості В.Пачовського періоду Молодої Музи” дає підстави говорити про питому частку символістських рис у стилі поета. В.Пачовський, на нашу думку, представник раннього українського символізму. Хоча драматичні твори митця дають більше матеріалу для підтвердження цієї тези, в його ліриці також наявні елементи символістської естетики та поетики. Така визначальна риса поетичного стилю В.Пачовського, як музичність, чи не найкраще репрезентує наближення ліричної манери митця до символізму. Виділення символістами музики як праоснови життя і мистецтва знайшло відгомін в поетичному світі В.Пачовського і особливо позначилося на макро- і мікроструктурі збірки Ладі й Марені терновий огонь мій”. Музикальність у ліриці поета, як і багатьох представників раннього українського символізму (М.Вороного, О.Олеся, Г.Чупринки, М.Філянського), стає засобом художнього втілення символічного змісту.
В.Пачовський як великий майстер версифікації особливу увагу приділяв формальній стороні своїх творів. У нього спостерігається якесь внутрішнє замилування музикою звуків і слів, ритмом і римою. Його ліриці притаманне максимальне використання можливостей звукопису, що сприяє відтворенню настроєвих нюансів та візуально-акустичних вражень, вибаглива строфіка, внутрішні рими, варіативність у застосування образів і мотивів.
Отже, творчість В.Пачовського репрезентує його як талановитого, цілком модерного поета-символіста, тонкого лірика з неабияким відчуттям слова. Джерелом мотивів, образів, поетичного натхнення для нього стали насамперед надбання національного фольклору, зокрема ліричної пісні та міфологічних уявлень. Орієнтація поета на західноєвропейське мистецтво виявилася у творчій рецепції художнього досвіду Г.Гайне, Ш.Бодлера та інших французьких символістів, С.Виспянського, в засвоєнні філософських ідей Ніцше і Шопенгауера. Близькість до віденської сецесії, що сформувалася на символістських засадах, спричинила появу в ліриці В.Пачовського демонічних та еротичних мотивів, стимулювала міфопоетичну уяву автора та процес синтезованого використання ресурсів різних видів мистецтв.
Події Першої світової війни та національно-визвольних змагань 1917-1921 років сприяли появі в художній свідомості автора нових настроїв та мотивів. Точніше, вони визначили тематичну та настроєву домінанту ліричної творчості митця як таку, що утверджує національне мистецтво задля здійснення державотворчого чину. Неоромантичне ствердження цілісної людської особистості, прогностично-візійне бачення майбутнього України, використання біблійної символіки для увиразнення основних проблем сучасності характеризує творчість поета закарпатського” періоду, окресленого збірками Огні мести”, З блакитної книги”, Розгублені звізди”. У цьому плані лірика В.Пачовського суголосна з головними тенденціями розвитку української поезії міжвоєнного періоду, споріднена з творчістю поетів Празької школи.
Пафос історіософських віршів В.Пачовського співзвучний настроям доби і відзначається органічним поєднанням трагічного й героїчного. Суттєвою рисою його поетичної історіософії є акцентація важливих державотворчих питань шляхом проектування долі особистості на долю нації. Серед подібних творів збірки Огні мести” виділяються поезії, що мають автобіографічний характер. Активно включившись у політичне і культурне життя закарпатського краю, поет відчув необхідність пропагування ідей українськості серед місцевого населення. Як учитель-історик В.Пачовський намагався виховати достойне закарпатоукраїнське покоління, чому немало сприяло використання художнього слова на уроках у Берегівській гімназії. Можна говорити про поетичну педагогіку митця. Такі його поезії дидактичного-виховного характеру, як Скарб руської землі”, Сріберний дзвін”, Тріє царі”, сприяли зростанню національно свідомої української інтелігенції Закарпаття.
У збірці З блакитної книги” спостерігається поглиблене осмислення автором проблем бездержавності нації, в контексті яких актуальним виявляється звернення до біблійного сюжетно-образного матеріалу. Методом зближення хронотопів, наскрізного паралелізму В.Пачовський педалює важливі складові процесу відновлення Україною власної державності. Загалом характерне для української літератури ототожнення долі нашого народу з долею ізраїльського люду стає ключовою рецептивною моделлю книги.
Збірка Розгублені звізди” це синтез творчих досягнень митця. В.Пачовський знову звертається до поетизації жіночої краси, демонструє майстерність у відтворенні настроєвих нюансів. Ліричний герой вдається до самоаналізу та рефлексій, вражає глибина філософського осмислення поетом власного життя і процесу творчості. Художня палітра В.Пачовського збагачується закарпатськими пейзажами, ідіолект поповнюється діалектною лексикою, яку поет тактовно і доречно використовує, розширюється міфологічний горизонт його поетичного бачення.

У цілому лірична творчість В.Пачовського належить до вершинних здобутків раннього українського символізму. Вона репрезентує характерне для національної літератури першої половини ХХ століття поєднання індивідуально-особистісного із загальнолюдським та державним. Оригінальний ліричний талант автора, засвоєння ним досвіду національної і світової літератури, вроджене поетичне та історичне чуття дали йому змогу створити майстерні зразки дійсно модерної української лірики.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреев Л. Импрессионизм. М.: Издательство Московского университета, 1980. 250 с.
2. Антонич Б.-І. Статті // Сучасність. 1992. №9. С. 70-82.
3. Антофійчук В., Нямцу А. Євангельські мотиви в українській літературі кін. ХІХ ХХ ст. Чернівці: Рута, 1996. 208 с.
4. Бабота Л. З історії фільму про Срібну землю // Дукля. 1992. №6. С.59-61.
5. Балега Ю. Поема В.Пачовського Сріберний дзвін”: історія і легенда // Василь Пачовський у контексті історії та культури України: Матеріали всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 120-річчю з дня народження письменника. Ужгород, 2001. С.265-270.
6. Барка В. Лірик-мислитель // Пачовський В. Зібрані твори: У 2-х т. Філадельфія; Нью-Йорк; Торонто, 1985. Т.2. С. 11-21.
7. Барчан В. Мотив жіночого роксоланства” в поезії В.Пачовського та Є.Маланюка // Василь Пачовський у контексті історії та культури України: Матеріали всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 120-річчю з дня народження письменника. Ужгород, 2001. С.37-42.
8. Белый А. Символизм как миропонимание / Сост., вступ. ст. и прим. Л.Сугай. М.: Республика, 1994. 528 с.
9. Береза Т. Народнопоетичні жанри у творчості В.Пачовського // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Збірник наукових праць міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. Львів: Світ, 1999. Ч.2. С.455-458.
10.Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1993. 17 с.
11.Бетко І. Рецепція Біблії в українській поезії: деякі історико- і теоретико-літературні аспекти дослідження // Питання літературознавства: Наук. збірник. Чернівці: Рута, 1995. Вип.1. С.31-41.
12.Библейская энциклопедия / Труд и издание Архимандрита Никифора. Москва, 1891 (репринт. издание 1989 г.).
13.Библейский словарь / Составил Э.Нюстрем; Перевод со шведского под ред. И.С.Свенсона. Торонто: Мировая христианская миссия, 1987. 522 с.
14.Бирчак В. Лицар-мрійник // Пачовський В. Зібрані твори: У 2-х т. Філадельфія; Нью-Йорк; Торонто, 1985. Т.2. С.23-28.
15.Білецький О. Двадцять років нової української лірики (1903-1923) // Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. С.17-44.
16.Богомолов Н. Мы два грозой зажженные ствола”. Эротика в русской поэзии от символистов до обэриутов // Литературное обозрение. 1991. №11. С.56-65.
17.Бодлер Ш. Поезії: Пер. з фр. /Ред.-упоряд. М.Москаленко; авт. вст. слова Д.Павличко; авт. післям. Д.Наливайко. К.: Дніпро, 1999. 272 с.
18.Бондар М. Молода Муза” й модернізм в українській поезії // Молода Муза” і літературний процес кінця ХІХ початку ХХ століття в Україні та Європі: Тези доповідей наукової конференції. Львів, 1992. С.12-13.
19.Бондар М. Поезія Пачовського // Поезія’86: Зб. К.: Рад. письменник, 1986. Вип.2. С.146-151.
20.Брюнель П. Литература // Энциклопедия символизма: Живопись, графика и скульптура. Литература. Музыка. М.: Республика, 1999. С.181-286.
21.Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах і віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування. К.: Довіра, 1992. 414 с.
22.Василь Пачовський не живе // Львівські вісті. Щоденник для дистрикту Галичини. Львів, 1942. Ч.74. С.3.
23.Веселовский А. Историческая поэтика / Ред., вступ. ст. и прим. В.Жирмунского. Л.: Художественная литература, 1940. 648 с.
24.Вигодованець Н. Іван Франко та Василь Пачовський про перше культурно-національне відродження на Закарпатті // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Збірник наукових праць міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. Львів: Світ, 1999. Ч.2. С.589-595.
25.Волкова Т. Проблема жанра в лирике / На материале современной русской и украинской поэзии. Львов: Свит, 1991. 186 с.
26.Выготский Л. Психология искусства / Под ред. М.Ярошевского. М.: Педагогика, 1987. 344 с.
27.Гайне Г. Вибрані твори: У 2-х т. / Переклад з нім за ред. Л.Первомайского. Київ: Держ. вид-во худ. літ-ри, 1956. Т.1. 376 с.
28.Ґеник-Березовська З. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. К.: Гелікон, 2000. 368 с.
29.Гинзбург Л. О лирике. Л.: Сов. писатель, 1974. 408 с.
30.Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість. К.: Наукова думка, 1966. 247 с.
31.Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. 264 с.
32.Голомб Л. Василь Пачовський. Закарпатські сторінки життя і творчості поета. Шкільна серія. Випуск 6. Ужгород: Ґражда-Карпати, 1999. 146 с.
33.Голомб Л. Генріх Гайне в творчості українських поетів-ліриків початку ХХ століття // Романтизм у культурній генезі. Матеріали міжнародної наукової конференції Німецький романтизм і європейська культура ХХ століття”. Дрогобич: Вимір, 1998. С.94-102.
34.Голомб Л. Поезія Петра Карманського. До 40-річчя від дня смерті українського поета // Тернопілля 96. Регіональний річник. Тернопіль: Збруч, 1996. С.417-436.
35.Голомб Л. Символіка Старого Заповіту в творчій самосвідомості Лесі Українки як митця в Країні неволі” // Леся Українка і національна ідея: Зб. наук. праць / За ред. Я.Поліщука та А.Криловця. К.: Вид-во імені О.Теліги, 1997. С.44-54.
36.Голомб Л. Тема України в ліриці В.Пачовського 20-х рр. // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль,1998. С.70-77.
37.Голосовкер Я. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 218 с.
38.Горблянський Ю. Іпостасі любові у творчості Агатангела Кримського та Василя Пачовського // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. ХІХ. Рівне: РДГУ, 2000. С.20-29.
39.Граничка Л. Василь Пачовський Розсипані перли”. Друге видання // Вісник. - 1933. С.393.
40.Ґренджа-Донський В. Література вдома й на Пряшівщині // Твори Василя Ґренджі-Донського. Т.ХІІ. Додаткові твори. Бібліографія / За ред В.Лева. Вашингтон: Видання Карпатського Союзу, 1992. С.226-227.
41.Грицай О. Визвольна боротьба Західної України в літературних відгуках // Український Прапор. 1928. С.5-6.
42.Грицай О. З літературних новин. Василь Пачовський: Ладі й Марені терновий огонь мій. Новітня Б-ка ч. 15-18 // Діло. 1913. Ч. 126-131, 133-135, 137, 138.
43.Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації ХІХ ХХ ст. К.: Генеза, 2000. 360 с.
44.Грицков’ян Я. До питання про Молоду Музу” // Варшавські українознавчі записки. 1989. Зошит 1. С.169-184.
45.Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 300 с.
46.Гундорова Т. Фрідріх Ніцше й український модернізм // Слово і час. 1997.№4. С.29-33.
47.Далгат У. Литература и фольклор: Теоретические аспекты. М.: Наука, 1981. 303 с.
48.Дарвин М. Проблема цикла в изучении лирики. Учебное пособие. Кемерово: КемГУ, 1983 104 с.
49.Дей О. Поетика української народної пісні. К.: Наукова думка, 1978. 252 с.
50.Дей О. Спілкування митців з народною поезією: І.Франко та його оточення. К.: Наукова думка, 1981. 332 с.
51.Дзюба І. Запрошення до Молодої Музи” // Поезія 90: Збірник. К.: Радянський письменник, 1990. Вип.1 С.189-197.
52.Дикарев М. Посмертні писання з поля фольклору й мітольогії / Збірник фільольогічної секції Наукового товариства імені Т.Шевченка. Львів, 1903. 258 с.
53.Дмитренко М., Іваннікова Л., Лозко Г., Музиченко Я., Шалак О. Українські символи. Київ, 1994. 140 с.
54.Домбровський В. Українська поетика: Підручник для середніх шкіл і для самонавчання. Перемишль, 1924 (репринтне видання. Укр. вільний університет, Мюнхен, 1993). 175 с.
55.Дорошкевич О. До історії модернізму на Україні // Життя й революція. Щомісячний журнал. Київ, 1925. №10. С.70-76.
56.Ермилова Е. Теория и образный мир русского символизма. М.: Наука, 1989. 176 с.
57.Євшан М. Василь Пачовський // Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Н.Шумило. К.: Основи, 1998. С.181-188
58.Євшан М. Жінка в українській літературі (рукопис). ДІАЛ. Фонд 309. - Оп.1. Од. зб. № 1334. арк. 1-12.
59.Євшан М. Найновіша лірика Галицької України // Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Н.Шумило. К.: Основи, 1998. С. 489 496.
60.Євшан М. Трагедія козацької України // Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Н.Шумило. К.: Основи, 1998. С.551-553.
61.Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
62.Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. К.: Основи, 1993. 126 с.
63.Завгородня Т. Маємо виховувати не істориків літератури”: Проблеми вивчення української літератури в спадщині Василя Пачовського // Література. Літературознавство. Життя: Збірник наукових праць й матеріалів на пошану доктора філологічних наук, професора М.Теплінського. Івано-Франківськ: Плай; ТзОВ Поліскан”, 1999. С.330-335.
64.Зубрицька М. Український модернізм початку ХХ ст.: дійсність і міф // Молода Муза” і літературний процес кін. ХІХ початку ХХ століття в Україні та Європі: Тези доповідей наукової конференції. Львів, 1992. С.10-11.
65.Ільницький М. Від Молодої Музи” до Празької школи. Львів, 1995. 318 с.
66.Ільницький М. Візія національного воскресіння”: Wesele” Станіслава Виспянського і Сон української ночі” Василя Пачовського // Слово і час. 2000. №6. С.41-47.
67.Ільницький М. Краси свічадо // Розсипані перли: Поети Молодої музи” / Упоряд., автор передм. та приміт М.Ільницький. К.: Дніпро, 1991. С.5-17.
68.Історія української літератури ХХ століття: У 2кн. - Кн.1: Перша половина ХХ ст. Підручник / За ред. В. Дончика. К.: Либідь, 1998. 464 с.
69.Камінчук О. Поетика української романтичної лірики: (Проблеми просторової організації поет. тексту). К.: ТОВ ЛДЛ”, 1998. 160 с.
70.Карабутенко І. Лабіринт бодлерівської естетики // Бодлер Ш. Поезії: Пер. з фр. / Передм. Д. Наливайка. К.: Дніпро, 1989. С.255-286.
71.Каралюс М. Музичний модерн як останній відблиск романтизму // Романтизм у культурній генезі. Матеріали міжнар. наук. конференції Німецький романтизм і європейська культура ХХ століття”. Дрогобич: Вимір, 1998. С.133-137.
72.Карманський П. Достойні гості! (Молодомузці”) // Київська старовина. №1. 1998. С.156-159.
73.Карманський П. Ой люлі, смутку. Ужгород: Поличка Карпатського краю”, 1996. 416 с.
74.Карманський П. Українська Богема. Львів: Олір, 1996. 144 с.
75.Качуровський І. Метрика: Підручник. К.: Либідь, 1994. 120 с.
76.Качуровський І. Строфіка: Підручник. К.: Либідь, 1994. 272 с.
77.Качуровський І. Фоніка: Підручник. К.: Либідь, 1994. 168 с.
78.Комаринець Т. Шевченко і народна творчість. К.: Д-не в-во худ. літератури, 1963. 230 с.
79.Комариця М. І я станув перед містичною загадкою свого народу” (В.Пачовський в оцінці критики та самооцінці на сторінках галицької преси) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / За ред. М.Романюка. Львів, 1998. Вип.V. С.306-317.
80.Кононенко О. Проблема відступництва в поезії Василя Пачовського // Дивослово. 2000. №11. С.11-12.
81.Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка: Літ.-крит. нарис. К.: Рад. письменник, 1990. 272 с.
82.Кочерга С. Образний світ поетичного циклу Б. Лепкого З-над моря” // Богдан Лепкий видатний український письменник: Збірник статей і матеріалів. Тернопіль, 1993. С. 36-43.
83.Кочерга С. Українська поетична мариністика кінця ХІХ поч. ХХ століття: Автореф. дис. канд. філол. наук. Львів, 1993. 16 с.
84.Кошиць О. Про українську пісню й музику. Репринт. вид. К.: Муз. Україна, 1993. 48 с.
85.Крушельницький А. П.Карманський: За честь і волю // Нова Громада. 1923. Ч.3-4.
86.Крушельницький А. Поет жрець любові (Збірки Василя Пачовського Розсипані перли” і На стоці гір”) // Літературно-критичні нариси. Станіслав, 1908. С.81-126.
87.Кубилюс В. Формирование национальной литературы подражательность или художественная трансформация (Три шага литературы в фольклор) // Вопросы литературы. 1976. №8. С.21-56.
88.Лановик М., Лановик З. Українська народна словесність. Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. Львів: Літопис, 2000. 614 с.
89.Лев В. Сон української ночі”, драма Василя Пачовського. Спроба аналізи // Відбитка із Symbolae in honorem” Wolodimyri Janiw. Munchen, 1983. С.609-633.
90.Левицький В. В.Пачовський: Ладі й Марені терновий огонь мій” // Руслан. 14(1) серпня. - 1913. Ч.179-181.
91.Лепкий Б. Твори: В 2 т. К.: Наукова думка, 1997. Т.1. 846 с.
92.Литературный энциклопедический словарь / Под общ. ред. В.Кожевникова, П.Николаева. М.: Сов. энциклопедия, 1987. 752 с.
93.Літературознавчий словник-довідник / Р.Гром’як, Ю.Ковалів та ін. К.: ВЦ Академія”, 1997. 752 с.
94.Лозинський М. Розсипані перли” Василя Пачовського // Буковина. 23серпня (25вересня). - 1902. Ч.100. С.1-2.
95.Луцький О. [Про збірку В.Пачовського Розсипані перли”] // Молода Україна: Часопис української молоді. Львів, 1902. Ч.1,2 і 3. С.93-96.
96.Луцький О. Молода муза” // Остап Луцький і сучасники. Листи до О.Кобилянської й І.Франка та інші забуті сторінки / Під ред. Ю.Луцького. Нью-Йорк; Торонто: Вид-ня Укр. Вільної Академії Наук у США, 1994. С.175-180.
97.Лучук В. Повернення навіки // Молода Муза. Антологія західноукраїнської поезії ХХ ст. К.: В-во Молодь ЦК ЛКСМУ, 1989. С.5-11.
98.Ляхович З. Художньо-естетичний феномен Молодої Музи” // Українське літературознавство. Випуск 59. 1994. С.124-133.
99.Ляшкевич П. Фрагменти з історії української богеми // Карманський П. Українська Богема. Львів: Олір, 1996. С.5-19.
100. Макаров А. П’ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво: Нариси з психології творчості. К.: Радянський письменник, 1990. 285 с.
101. Маковей О. Твори: У 2 т. / Упор. та авт. приміт. О.Мишанич. К.: Дніпро, 1990. Т.1. 719 с.
102. Максимов Д. О мифопоэтическом начале в лирике Блока (Предварительные замечания). Статья первая // Ученые записки Тартусского гос. у-та. Вып. 459. Блоковский сб. ІІІ. Творчество А.Блока и русская культура ХХ века. Тарту, 1979. С.174-186.
103. Маркевич Н. Обычаи, поверья и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія / Упор; прим. та біогр. нариси А.Пономарьова, Т.Косміної, О.Боряк. К.: Либідь, 1991. С.52-169.
104. Марків Р. Фольклорно-міфологічні образи у драмах Василя Пачовського // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Збірник наукових праць міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. Львів: Світ, 1999. Ч.2. С.538-545.
105. Мартинюк М. Своєрідність художнього втілення національної ідеї у творчості Володимира Самійленка: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2000. 20 с.
106. МГ. В.Пачовський: Розсипані перли. Третє видання. В.Пачовський: Гетьман Мазепа. Містерія воскресіння в 5 діях // Дзвони. Львів, 1934. Ч.3. С.124-126.
107. Медриш Д. Литература и фольклорная традиция: Вопросы поэтики. Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1980. 296 с.
108. Мейзерська Т., Сербул Д. Філософія екзистенціалізму у творчості поетів Молодої Музи” // Молода Муза” і літературний процес кінця ХІХ початку ХХ століття в Україні та Європі: Тези доповідей наукової конференції. Львів, 1992. С.5-7.
109. Мелетинский Е. Поэтика мифа. М.: Наука, 1976. 408 с.
110. Мифологический словарь / Гл. ред. Е.Мелетинский. М.: Советская энциклопедия, 1991. 736 с.
111. Міхновський М. Самостійна Україна. Харків Полтава Львів, 1900 2000. 14 с.
112. Моклиця М. Модернізм проблема теоретична і психологічна // Слово і час. 2001. №1. С.32-38.
113. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників ХХ століття. Част.1. Українська література. Луцьк: Вежа, 1999. 156 с.
114. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників ХХ століття. Част.2. Зарубіжна література: Навч.посібник. Луцьк: Вежа, 1999. 181 с.
115. Моклиця М. Модернізм як структура. Філософія. Психологія. Поетика: Автореф. дис. докт. філол. наук. К., 1999. 32 с.
116. Мухина Г. Проблематика українського модернізму // Вісник міжнародної асоціації україністів 2. К.: Наукова думка, 1991. С.36-40.
117. Мушировська Н. Музична образність як спосіб утілення символічного змісту в поезії Василя Пачовського // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. ХІХ. Рівне: РДГУ, 2000. С.29-40.
118. Мушировська Н. Народнопоетичні елементи у складі ранньомодерністського дискурсу і поет