ГРИГОРІЙ КОСТЮК – ІСТОРИК ЛІТЕРАТУРИ ТА ЛІТЕРАТУРНИЙ КРИТИК : ГРИГОРИЙ Костюк - историк литературы И литературной критики

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису
УДК 821.161.2.09

Баштова Надія Григорівна

ГРИГОРІЙ КОСТЮК ІСТОРИК ЛІТЕРАТУРИ
ТА ЛІТЕРАТУРНИЙ КРИТИК

10.01.01 - українська література

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор, академік НАН України
Жулинський Микола
Григорович

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Київ 2002

ЗМІСТ

ВСТУП ..............................................................................................................

3

І. ФОРМУВАННЯ НАУКОВО-КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ГРИГОРІЯ КОСТЮКА ........................................................................................................

15

1.1. Літературно-критичні праці доеміграційного періоду: національна ідентичність та ілюзія пролетарсько-інтернаціонального перетворення дійсності .............................................................................

15

1.2. Культурно-історична концепція в літературно-критичній практиці Г.Костюка ..................................................................................................

29

1.3. Період МУРу: суспільна активність і критична прозірливість ...............

45

ІІ. ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНІ ІДЕЇ В РЕЦЕПЦІЇ ГРИГОРІЯ КОСТЮКА ..

60

2.1. Літературні ідеї у вітаїстичній” перспективі .........................................

60

2.2. Винниченкознавча діяльність Г.Костюка ................................................

73

2.3. Концепція двоколійності”: відновлення неперервної тяглості історії літератури ..................................................................................................

88

2.4. Мемуари Зустрічі і прощання”: спроба автобіографії покоління .........

107

ІІІ. ГРИГОРІЙ КОСТЮК ЛІТЕРАТУРНИЙ КРИТИК ................................

123

3.1. Автобіографічний синерген: літературно-критична інтерпретація (спроба автобіографічного прочитання літературно-критичних праць Г.Костюка) .................................................................................................

123

3.2. Проблема традиції та новаторства: художня традиція як діалектична суперечність ..............................................................................................

144

3.3. Повстання духу” та українська національна ідея: Костюк-публіцист ..

155

ВИСНОВКИ ......................................................................................................

165

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..........................................................

171

Додаток А ..........................................................................................................

187

ВСТУП

Україна вступає у ХХІ ст. з наміром звільнитися від пут десятиріччями вкорінюваної в людську свідомість соціологізованої тенденції культури й літератури. Прикметно, що суспільно-політична ситуація детермінує стан розвитку наукової думки. Навіть помірний у своїх політичних поглядах Д. Чижевський в Історії української літератури” писав: Літературна теорія не єдина сила, що визначає собою літературу певної епохи. Літературна практика залежить і від ідеології свого часу, і від соціальної структури суспільства” [1, 311]. Однак роль і функції літератури не повинні субординуватися суспільством та пануючою владою, яка (маємо гіркий досвід) насаджує свої закони існування, що веде до відмирання творчого потенціалу нації, її духовного зубожіння.
Нині ми вже не говоримо про відрубність нашого” українського історико-літературного процесу від національно-буржуазних” теорій західного світу. Сучасна література, що впродовж тривалого часу розвивалася у власній культурній обсерваторії, ревниво оберігаючи свою соціально-історичну специфіку, поступово звільняється від герметичної замкнутості та долучається до інших типів художньої свідомості й творчості. Перелом у духовній атмосфері суспільства зробив очевидною вимогу відкритості літератури, яку так натхненно відстоювали і продукували у своїх творах, починаючи від Молодої України”, М. Грушевський, М. Зеров, М. Хвильовий; згодом літературну тенденцію 20-х продовжили шістдесятники, трансформуючи її у наш час. Відтак ідеться про створення власної концепції української культури” та українського стилю”.
Нині, повертаючись обличчям до Європи”, ми прагнемо вивчати український історико-літературний процес ХХ ст., розшматований політичними суперечками, в цілісній системі, враховуючи різні шляхи та естетичні напрями в тлумаченні стильових відмінностей окремих авторів, які виступають творцями загального потоку”. Очевидно, в історії української літературно-наукової думки .це можна вважати початком нового етапу, нових ситуацій, які вона має перейти і в яких повинна повноцінно реалізувати себе, а це, в свою чергу, вимагає переосмислення історичного минулого.
Творчий поступ літературної еміграції спрямовувався, як відомо, в річище материкового українського історико-літературного процесу і мав конструктивний характер. Натомість ідеологічне” літературознавство підрадянської України було переважно деструктивним, часто не сприймаючи й відкидаючи будь-яку нову свіжу думку. Тому переоцінка українського літературного життя в історичному контексті не можлива без звернення до культурних надбань діаспори: тут простежуємо продовження традицій, народжених в рідній домівці, але з деякими правками з боку домінуючого чужого середовища з притаманними йому культурними сентенціями. Мистецькі надбання еміграції дедалі частіше привертають увагу українських літературознавців, що засвідчують і наукові праці, останніх років [2-9].
Зміна конфронтаційних стосунків між двома культурно-історичними осередками прискорила процес повернення” на батьківщину літературного й наукового доробку вихідців з України, які через певні обставини змушені жити й творити за її межами. Цінним набутком української культурної скарбниці стали й історико-літературні, критичні та публіцистично-політологічні праці Г.Костюка літературознавця, дослідника історії української літератури, критика, суспільного діяча. Його літературознавча спадщина об’ємна і многоцінна, має енциклопедичний характер” [10, 694-695]. Так оцінено літературно-критичний доробок ученого в хрестоматії української літератури й літературної критики ХХ ст. Українське слово”.
Прикметно, що вихідні методологічні засади упорядників вищезгаданого видання продиктовані бажанням подати цілісну модель історії українського слова та науково-критичних міркувань про нього, безвідносно до того, де вона постала в діаспорі чи в Україні. Тому творчість кожного письменника супроводжується одним-двома, а то й трьома різножанровими літературознавчими матеріалами, що дає змогу ширше уявити парадигму розвитку української літературознавчої думки.
Літературно-критична спадщина Г.Костюка репрезентована тут портретами-нарисами про Б.Антоненка-Давидовича, В.Підмогильного, Ю.Яновського, У.Самчука. Проте цими працями спектр його наукових зацікавлень не вичерпується. Свого часу Г.Костюк писав про М.Драгоманова, В.Винниченка, М.Хвильового, О.Олеся, М.Вороного, М.Зерова, П.Филиповича, М.Драй-Хмару, С.Єфремова, Б.Якубського, О.Досвітнього, Д.Гуменну, І.Багряного, А.Любченка, Є.Маланюка, Остапа Вишню, М.Куліша, М.Шеремета, Ю.Смолича, П.Панча, Т.Масенка, Ю.Шереха, Е.Андієвську та ін. Йому належать також ширші історико-літературні огляди Українська еміграційна проза за 1965 рік” (1966), На магістралі історії” (1968), З літопису літературного життя в діаспорі” (1971).
Нове видання Історії української літератури” за редакцією В.Дончика (1998) також відображає постмодерний” підхід до вивчення історико-літературного процесу з урахуванням наріжних тенденційних особливостей різних суспільств: материкової України та української еміграції. У розділі Літературознавство і критика. 40-ві50-ті роки” розглядається паралельно літературне життя в Україні й українських осередках поза її межами, згадуються імена як представників материкового літературознавства, так і діаспори. Про Г.Костюка сказано небагато. Побіжно завважено, що в своєрідних центрах українського літературознавства зарубіжних країн (Німеччина, США, Канада) працювали такі відомі дослідники літератури як Г.Костюк, Ю.Шерех (Шевельов), Ю.Лавріненко, В.Гришко, О.Пріцак та інші. А мемуарну спадщину України (Ю.Смолич, В. Минко, М. Рудницький та ін.) доповнюють спогади Г.Костюка Зустрічі і прощання” [11, 180, 414, 434]. Воднораз підручник містить численні посилання на праці Г.Костюка [12, 256, 335; 11, 232, 239, 245], що констатує наукову значимість його критичної думки.
Нові підходи до розв’язання низки наукових проблем сьогодення спостерігаємо і в монографії М.Наєнка Українське літературознавство. Школи. Напрями. Тенденції.” (1997). Відтворюючи поступ української літературно-критичної думки, як органічної частини світового літературознавства, автор фактично робить першу спробу системного осмислення здобутків у галузі історії української літератури, теорії та критики. Тому названа праця могла б заповнити лакуну в українській науці про літературу і представити образ Г.Костюка як одного з авторитетних промоторів літературно-критичної думки на еміграції. На жаль, досліджуючи добу 4050-х років, зокрема, літературознавчий процес у діаспорі, добу МУРу, М.Наєнко жодним словом не обмовився, що активним його діячем і засновником був і Г.Костюк (Борис Подоляк). Тим часом, як і Ю.Шерех, У.Самчук та І.Багряний, він шукав шляхи розв’язання проблеми великої української літератури” [13, 233; 14; 10, 459]. Навіть накреслив власну схему її подальшого розвитку.
Не заперечуючи того, що Г.Костюк, мешкаючи на американському континенті, активно працював як літературний критик, М.Наєнко, на жаль, не згадує про його внесок у розвиток безпосередньо українського літературознавства [15, 248-258]. Тому дозволимо собі наголосити, що перу Г.Костюка належить низка історико-літературних й критичних розробок про літературний процес у 2030-х роках, у добу так званого розстріляного відродження”. За його редакцією та коментарями було опубліковано п’ятитомне видання творів М.Хвильвого, твори М.Куліша, М.Драй-Хмари, П.Филиповича, М.Плевако, невідомий в Україні роман В.Підмогильного Місто”, твори та щоденники (перший і другий томи) В.Винниченка тощо.
Цінними для дослідження процесу формування естетико-культурної свідомості та літературознавчого методу Г.Костюка є нещодавно опубліковані публіцистичні праці (спогади) В.Гришка Карби часу” (1999) та книжка П.Одарченка Видатні українські діячі” (1999). В.Гришко, як представник покоління 20-х, будучи особисто знайомим із Г.Костюком, згадує про його літредакторську працю у видавництві Молодий більшовик” (1932), суспільно-політичну діяльність як одного з організаторів УРДП, її генерального секретаря [16, 156, 235, 249, 262, 263, 279, 281-290, 331, 332, 334, 357, 363]. Однак його суб’єктивні міркування про тогочасну політичну атмосферу та особливості українського літературного руху, важливі для з’ясування фактів життя та діяльності Г.Костюка, не дають можливості виявити своєрідних прикмет його науково-критичного мислення.
Не менш вартісним є нарис П.Одарченка Академік Григорій Костюк” [17]. Тут зібрано, проаналізовано й подано в хронологічній послідовності біографічні відомості про життєвий і творчий шлях Г.Костюка. У дослідженні простежено формування науково-критичного стилю вченого, проте, на нашу думку, не достатньо повно відображено цілісний образ його як історика літератури й критика, не розкрито своєрідності його літературознавчої концепції. Очевидно, автор не прагнув до такого штибу узагальнень та консеквенцій, хоча, з огляду на стан дослідження літературознавчої спадщини Г.Костюка, наразі розвідка історико-теоретичного, навіть інтерпретаційного характеру, була б варта більшої уваги дослідника літератури.
Отже, як бачимо, українська та еміграційна науково-критична думка виявляє інтерес до історико-літературних та критичних праць Г.Костюка. Проте в усіх названих виданнях, академічних зокрема, відсутній найважливіший аспект глибокий цілісний аналіз процесу формування його естетичного світогляду, прикметних ознак історико-літературної системи поглядів, літературознавчого методу та критичного підходу до літературного явища. Що й зумовлює актуальність нашого дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася впродовж 19982001 років у відділі історії української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України в контексті колективної теми Нариси з історії української літератури ХХ століття”, над якою працює відділ літератури ХХ ст. Інституту ім. Т.Г.Шевченка. Тему дисертації узгоджено з Науково-координаційною радою Класична спадщина і сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.
З огляду на рівень висвітлення на сучасному етапі різних аспектів предмета нашого дослідження, основною метою дисертації є комплексний аналіз літературознавчого доробку на матеріалах особистого архіву Г.Костюка, визначення його місця в історії української літератури та культури ХХ ст., з’ясування впливів доби на формування та розвиток його особистості. Мета роботи обумовлює її завдання.
По-перше, простеження процесу формування критичного методу Г.Костюка в контексті його діяльності, впорядкування біографічних даних, що дасть можливість визначити чинники, під впливом яких формувався світогляд ученого. Особлива увага приділяється доеміграційному періоду, коли розвивалися й утверджувалися його життєві принципи, починалося серйозне осмислення літературних здобутків письменників-сучасників і творів світової літератури, закладалися основи історико-літературної й критичної діяльності. Враховуються контакти з Б.Якубським, М.Зеровим, П.Филиповичем, С.Єфремовим, В.Бойком та ін.
По-друге, з’ясувати своєрідність концептуальної єдності історико-літературних, критичних та публіцистичних праць Г.Костюка
По-третє, висвітлити функціональну роль та сутність концепції двоколійності” й теорії вітаїзму” в історико-літературній рецепції вченого.
По-четверте, дослідити своєрідність критичного стилю, зумовленого особливостями психології” доби, які й визначали індивідуальну манеру письма.
По-четверте, нас цікавить процес співіснування літературознавчих текстів Г.Костюка в історико-літературному контексті науки про літературу.
Починаючи із 40-х років в українській еміграційній періодиці (Краківські вісті”, Наші дні”, Українська літературна газета” (Мюнхен), Українські вісті” (Новий Ульм), Народна воля” (Скрентон), Український самостійник” та ін. ) час від часу вміщуються статті, рецензії, нариси, замітки про життя та літературознавчу, критичну й суспільну діяльність Г.Костюка [18-22].
Неупереджене поцінування літературно-критичної спадщини ученого в Україні почалося з кінця 80-х. Тим часом після публікації в Літературній Україні” (13 липня 1989 р.) інтерв’ю Івана Дзюби Далеко не войовничий оптимізм”, у якому, ділячися враженнями від поїздки до США та Канади, він згадав про патріарха української літературної громади на Заході Григорія Костюка, живу пам’ять українського літературного процесу ХХ століття” [23] та статті Миколи Жулинського Я жив життям вільного емігранта” [24], де вперше представлено Г.Костюка як винниченкознавця, не з’явилося жодної докладнішої літературознавчої розвідки про нього. Звісно, названими публікаціями не вичерпуються бібліографічні відомості про Г.Костюка. Сюди слід додати ще низку літературно-критичних статей, в яких подається переважно хронологія його біографічних даних, що дає можливість з’ясувати хронологічні періоди життя та діяльності вченого, бодай частково, відтворити сучасну йому історико-культурну атмосферу [25-31].
Найповнішою автобіографією Г.Костюка є спогади Зустрічі і прощання” (1987, 1998). Водночас це унікальна енциклопедія українського історико-літературного процесу ХХ ст. в цілому. Отже, так званих білих плям” у біографії Г.Костюка фактично немає. Проте залишається нез’ясованим питання наукового обґрунтування природи його критичного методу, особливостей формування світоглядної основи, політичних поглядів. Тобто практично відсутній цілісний літературно-критичний аналіз літературознавчої спадщини Г.Костюка як оригінального літературного явища.
Тим часом публікація в Україні науково-критичного доробку вченого сприяє процесові переосмислення й заповнення існуючих у науці лакун. У періодичних виданнях Хроніка-2000” (1993), Дивослово” (1993), Кур’єр Кривбасу” (1999), Слово і час” ( 1990; 1991; 2000), Друг читача” (23 грудня 1992 р.) та ін., поряд з рецензіями на праці Г.Костюка, передруковуються й сторінки його спогадів, вибране з наукової спадщини. Найважливіші праці (Stalіnist Rule in the Ukraine” (1960), Володимир Винниченко та його останній роман” (1971), Теорія і дійсність” (1971), З літопису літературного життя в діаспорі” (1971), Володимир Винниченко та його доба” (1980), У світі ідей і образів: вибране” (1983), На магістралях історії” (1983), спогади Зустрічі і прощання” (1987, 1998), Сталінізм в Україні” (1995)) вже давно введено в український науковий простір.
Однак неповнота, подекуди й прямолінійність підходів до вивчення літературознавчої спадщини Г.Костюка не дають змоги точно визначити його історико-літературну концепцію, не відбивають стильових особливостей його науково-критичного доробку. Друковані раніше праці про іноземного члена НАН України, організатора й понад двадцять років голови Об’єднання українських письменників Слово”, дійсного члена УВАН, НТШ, Міжнародного ПЕН-клубу, не розв’язують поставленої проблеми, яка вимагає розгорнутих історико-літературних та критичних розробок. Це й обумовлює об’єкт нашого дослідження історико-літературні, критичні й публіцистичні праці Г.Костюка, архівні матеріали, а також спогади як окреме явище культури, що відбиває об’єктивні та суб’єктивні чинники формування творчої особистості.
Нині, коли ми говоримо про цілісну модель історико-культурного процесу, розглядаючи творчі надбання української культури як явище цілісне, як творчий організм, саме на часі ширше літературно-критичне дослідження про літературознавця, який усе своє життя присвятив розщепленню натягнутого між двома світами штучного флеру, обстоюючи взаємнодоповнюючу функцію творчих пошуків письменників діаспори й України. Побудоване на основі теорії цілісності Г.Смірнова, концепції безконечності” Шеллінга, Новаліса, Гегеля наукове обґрунтування теорії двоколійності” літературного процесу Г.Костюка наочно підтверджує, як побачимо далі, ефемерність природи даного явища, аргументує нинішні зміни в суспільстві.
Історико-літературні дослідження Г.Костюка позначені культурно-історичними сентенціями М.Зерова, ідеологічними впливами Б.Якубського, М.Хвильового, С.Єфремова, що надає їм яскравого соціологічного забарвлення, наближує до публіцистики. Відтак можливий порівняльний аспект трактування літературних ідей вчителя та учня.
Цікаве історико-літературне явище інтерпретація теорії вітаїзму” як оригінальної структури, вираженої у вибудованому ряді письменників-вітаїстів” і в контексті подібних трактувань Ю.Шевельова (національно-органічний” стиль) та Ю.Лавріненка (кларнетизм”). Важливо, що попри деяку проблематичність своєї вітаїстичної” концепції, Г.Костюк, прагне бачити самобутній і цілісний український історико-літературний процес, показати, що 2030-і роки справді були періодом літературно-мистецького відродження із далекосяжними перспективами. Гуманістичні ідеї, а людину як їхнього виразника, він вважав основою естетично-мистецької свідомості не лише письменницького покоління 20-х років ХХ століття, а й філологічного дискурсу в цілому. Письменника, як людину, індивіда, громадянина, бачив у контексті його творчої практики і, відповідно літературно-критичні портрети митців слова розглядав безпосередньо в процесі суспільного буття.
Критичний доробок Г.Костюка цікавий своїм автентичним спрямуванням, точним відтворенням портрета (як зовнішнього, так і внутрішнього) того чи того історико-літературного діяча. Прикметною особливістю літературно-критичних праць ученого є автобіографічні факти, що зумовило актуалізацію автобіографічного суб’єкта, а відтак і означило можливість спроби її автобіографічного прочитання на основі принципу автобіографічного синергену (К.Дуб).
Отже, в такий спосіб обґрунтовується предмет дослідження життя та діяльність Г.Костюка як представника літературного процесу 2030-х років, учасника українського культурного руху в еміграційних осередках Німеччини (19441951) та США (з 1952 р. до наших днів).
Наукову методологію дослідження складають конкретно-історичний, порівняльний, системний, історико-біографічний методи.
Теоретико-методологічною основою є праці вітчизняних і зарубіжних літературознавців, філософів, психологів.
Аналіз історико-літературної концепції Г.Костюка передбачає оцінку літературного процесу з огляду на виявлення в ньому авторської самосвідомості, а також крізь призму філософських, естетико-культурних, психологічних вчень Ф.Шеллінга, Г.Гегеля, З.Фрейда, Л.Виготського. Важливий аспект дослідження розгляд літературознавчих праць Г.Костюка в історико-літературному контексті. Значною мірою на напрямок дисертаційної праці вплинули ідеї та методологічні принципи, закладені в студіях М.Бахтіна, В.Брюховецького, М.Гіршмана, Р.Гром’яка, В.Дончика, К.Дуба, М.Жулинського, М.Ільницького, М.Полякова, Г.Сивоконя, Г.Смірнова.
Літертурно-критичний доробок Г.Костюка тривалий час не був об’єктом наукового дослідження. Навіть після реабілітації історико-літературної, критичної й політологічної спадщини він залишається типовою еніґмою для української науки. Щоправда, новітні (90-х років) енциклопедичні й наукові видання [32, 22; 33, 1150], сучасні дослідження розвитку науково-критичної думки та українська періодика послуговуються наявною в Україні інформацію про авторитетного літературознавця. Проте це не вичерпує усього спектра проблем дослідження його літературознавчої спадщини. Отже, наукова новизна дисертаційної праці полягає у спробі вперше здійснити цілісний багатоаспектний аналіз історико-літературної та критичної спадщини Г.Костюка, залучивши неопубліковані документи з його особистого архіву.
Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні й обґрунтуванні основних літературно-критичних принципів та особливостей естетико-культурних поглядів Г.Костюка.
Практична цінність дисертації в тому, що її висновки можуть бути використані при дослідженні літературного процесу першої половини ХХ століття, у лекційних курсах із історії української літератури, при підготовці й проведенні спецкурсів та спецсемінарів, присвячених розвитку науково-критичної думки української діаспори.
Апробація результатів дослідження здійснювалася на засіданні відділу Історії української літератури ХХ століття. Основні положення дисертаційного дослідження були викладені у формі доповідей та повідомлень на щорічних науково-теоретичних конференціях молодих учених Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (1999, 2000, 2001).
Обсяг і структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатку (хронологія життя та діяльності) та списку використаної літератури, який містить 207 позицій. Обсяг роботи 188 ст., з них 168 сторінок основного тексту.
Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:
1. Григорій Костюк архіваріус спадщини В.Винниченка // Слово і час. - 2000. - № 7. - С. 53-55 (0,3 друк. арк.).
2. Мемуари Г.Костюка як спроба автобіографії покоління // Сучасність. - 2000. -№ 7-8. - С. 88-94 (0,5 друк. арк.).
3. Відновлення неперервної тяглості історії” в концепції двоколійності” літературного процесу Г.Костюка // Літературознавчі обрії. Праці молодих вчених. Випуск 2 / НАН України. Ін-т літ. ім. Т.Шевченка. - К., 2001. - С. 115-120 (0,5 друк. арк.).
4. Національна ідентичність та пролетарське перетворення дійсності (критична діяльність Г.Костюка доеміграційного періоду) // Слово і час. 2002. - № 2. - С. 67-72 (0,4 друк. арк.).

Крім того, підготовлено публікацію з архіву Г.Костюка, інтерв’ю з футурологічного симпозіуму від 13 березня 1971 року Україна на порозі 2000-го року” (Сучасність. - 2001. - № 1. - С. 136-139 (0,4 друк. арк.)).

Список литературы

ВИСНОВКИ

В історію розвитку суспільства ХХ століття Г.Костюк увійшов як історик літератури, критик, публіцист, політолог, суспільно-громадський діяч. Його життєва доля нічим не відрізняється від долі творчих особистостей його покоління. В 30-х роках, позначених масовими репресіями, Г.Костюка було ув’язнено. А в роки другої світової війни, як більшість підданих остракізму, він змушений залишити батьківщину й шукати порятунку за кордоном. Разом із Юрієм Шевельовим (Шерехом), Юрієм Дивничем (Лавріненком), Іваном Кошелівцем, Юрієм Луцьким, Юрієм Бойком-Блохіним та іншими представниками українського літературно-мистецького осередку діаспори всебічно досліджував історико-літературний процес 2030-х років ХХ століття, який нині називаємо розстріляним відродженням”. Духовна культура нації, її історичне минуле визначають спектр літературознавчих зацікавлень Г.Костюка. Актуальні проблеми української літератури як цілісного процесу стають предметом дослідження в його літературно-критичних та публіцистичних розробках.
Сучасне винниченкознавство неможливо уявити без історико-літературних та критичних досліджень Г.Костюка. Власне, його подвижницька праця щодо врятування та первісного впорядкування архіву В.Винниченка сприяла зародженню нової галузі в літературознавстві. Низка його фундаментальних науково-критичних тверджень стала основоположною для українського винниченкознавства. Наприклад, названий вченим 1916 рік як рік початку малярської діяльності В.Винниченка, досі не спростований сучасними дослідниками, а історико-літературний нарис Остання резиденція В.Винниченка” єдина на сьогодні праця, в якій відтворено достеменний опис первісного вигляду Винниченкового Закутку”.
Поряд із науково-дослідною діяльністю Г.Костюка в галузі виннченкознавства слід відзначити і видавничу, адже публікація архівної спадщини В.Винниченка була досить важливим аспектом проблеми збереження літературної спадщини письменника. Зокрема такі його твори, як роман Слово за тобою, Сталіне!” (1971), повість На той бік” (1972), два перших томи щоденників вперше з’явилися друком саме з передмовами Г.Костюка.
Г.Костюк інтенсивно сприяв популяризації доробку багатьох українських письменників, у західноєвропейському літературному світі, тим самим розкриваючи естетичне багатство української літератури серед мистецьких надбань інших культур, інтегруючи твори українського красного письменства в світовий контекст. У цьому пафос і новаторство його дослідницької праці.
Особливість естетико-культурної концепції Г.Костюка полягає в приналежності до того покоління української еміграції, чиє критичне мислення формувалося в умовах радянської України. На першому етапі розвитку науково-критичного мислення він, як і М.Хвильовий, В.Блакитний, Г.Михайличенко, В.Коряк розробляє теорію так званої пролетарської літератури, за якою дійсність розглядається за законами діалектичного матеріалізму. Однак ідея національної ідентичності, вповні зрозуміло, вносить суттєві корективи в трактування російського пролеткульту” українськими літераторами, що призводило до надто суперечливих критичних узагальнень та висновків. Тим часом це кардинально не змінює детермінацію індивідуальності науково-критичного підходу Г.Костюка до історико-літературного явища, що генетично походить від засадничих принципів так званої історико-культурної школи, яка продовжувала й розвивала науково-критичні ідеї І.Тена, О.Веселовського, О.Пипіна, М.Тихонравова, М.Дашкевича, М.Драгоманова, І.Франка. Базисною основою їхніх методологічних здобутків було розуміння соціальної зумовленості світогляду письменника, трактування твору як історичного духовного документа певної епохи, що вимагало від дослідника вміння вивчати кожне літературне явище в широкому загальнокультурному та ідейно-політичному, національному та світовому контекстах.
З огляду на стан тогочасного літературознавства, становлення критичного мислення Г.Костюка відбувалося, з одного боку, під впливом марксистського діалектичного розуміння літератури старшими наставниками, зокрема Б.Якубським та В.Коряком, з другого культурно-історичної концепції С.Єфремова. Особливо це помітно в літературознавчих дослідженнях еміграційного періоду, коли критик, після руйнації пролеткультівських” ілюзій, починає апробацію набутого науково-критичного досвіду, послуговуючись методологією літературознавства, що формувалося в діаспорі й вирізнялося відсутністю політичної заангажованості. Примат соціальної ідеологеми в його естетиці інспірує заперечення теорії чистого мистецтва”. Це й привело вченого до психоаналізу та теорії вітаїзму”.
Як ровесник покоління розстріляного відродження”, Г.Костюк розвиває концепцію вітаїстичної” людини М.Хвильового, а посилюючи її гуманістичну пафосність, трансформує у теорію національного універсалізму. Відтак накреслює парадигму становлення активно-романтичного стилю, послідовно вибудовуючи своєрідний ряд імен письменників, що безпосередньо, на його думку, виступали промоторами вітаїзму”. Костюкова теорія національного універсалізму, вибудувана на ґрунті вітаїстичної” концепції, як і теорія кларнетизму” Ю.Лавріненка, національно-органічний” стиль Ю.Шереха стверджує єдине джерело української літератури, його етнокультурну кореневість” власну етнокультурну й психолінгвістичну базу” (В.Моренець), яка вирізняє українську літературу з-поміж інших літератур.
Історично значущою є суспільно-політична теорія Г.Костюка стосовно цілісного розвитку історико-літературного процесу як неперервної тяглості історії”, що зумовлюється концепцією двоколійності”. Ще за часів МУРу він висуває ідею цілісності українського історико-літературного процесу. Для Г.Костюка найбільше важив примат великої літератури” як єдиного цілісного організму з її самобутньою історією та органічно-національним стилем. Керуючись теорією українського універсалізму, дослідник виявляє хибність дихотомії українського історико-літературного розвитку. На цій же основі виникають футурологічні прогнози Г.Костюка, викристалізовуючи притаманне його критичній думці інтуїтивне відчуття майбутнього. Прогностичність думки, в свою чергу, інспірується методом оцінки історико-літературного явища з домінуючими принципами моделювання та системно-цілісного аналізу.
Дослідження історико-літературної дійсності” одна з найосновніших проблем літературознавчої практики Г.Костюка. Помітним явищем в історії української мемуаристики стали його спогади, в яких практично вперше без політичної упередженості переглянуто історію покоління, зафіксовано” його біографію. Зустрічі і прощання”, як і вся літературознавча спадщина критика, є наслідком цілісного розуміння історико-літературного процесу. Більше того, українська нація з появою мемуарів Г.Костюка дістала не тільки повноцінний художній твір, а й відкрила ля себе багато нового стосовно історії становлення й розвитку української державності.
Вперше здійснивши спробу автобіографічного прочитання критичного доробку Г.Костюка, можемо стверджувати, що в силовому полі його думки функціонують ті антропологічні парадигми, що спроможні гуманістично потрактувати літературу. Г.Костюк прагнув бачити гуманістичний пафос у творчості кожного з тих митців, хто писав про народ і націю, людство і майбутнє. Людину як носія гуманістичної ідеї він вважав основним об’єктом художнього зображення не лише для письменницького покоління 20-х років ХХ століття, а й у масштабі світового історико-літературного дискурсу. Це диктувалося передусім менталітетом самого Г.Костюка та логічно створеною ним концепцією національного універсалізму. Прикметною рисою його критичного методу є те, що літературні портрети письменників розглядаються на тлі суспільного життя та з залученням психоаналізу. Для Г.Костюка важило дослідження особистості у взаємозв’язку з навколишнім середовищем, у поєднанні психологічного та суспільно-історичного чинників. Воднораз людина, письменник, індивід у трактуванні критика виступає і як повновартісний образ, і як частина цілісного історико-літературного процесу.
Оскільки художня традиція, потрактована як діалектична суперечність, для Костюка-критика є основним джерелом руху літературного процесу, то цілком зрозуміло, що в поле його особливої уваги потрапляє проблема взаємодії традиції та новаторства з властивою їй циклічною повторюваністю. Подібне розуміння не нове, однак оригінальність критичного мислення Г.Костюка виявляється в спробі з’ясувати національну специфіку цього явища. А вона визначається, на думку дослідника, не стільки відштовхуванням новаторства від традиції, скільки їхньою узгодженою взаємодією, що залежить від психоідейного тонусу”, духовної сутності мистецького твору як національно-культурного явища. Цей, за Г.Костюком, закодований” у мистецтві психоідейний тонус” і детермінує цілісність українського літературного процесу.
Епіцентром критичного аналізу Г.Костюка повсякчас виступає національно-визвольна ідея, а в поєднанні з персоналізованим потрактуванням історії вона стає тією індивідуальною призмою, крізь яку критик розглядає життя та діяльність кожного окремого письменника чи суспільного діяча в контексті історико-літературного процесу. Відтак символізм М.Вороного та О.Олеся (як і український символізм взагалі), стверджує Г.Костюк, різняться від містико-есхатологічного настрою” російських символістів. Причина проблема державності й національної свободи українського народу. Національно-визвольна ідея виступає основним критерієм аналізу творчого шляху й В.Винниченка, М.Хвильового, М.Плевако, П.Филиповича, Б.Антоненка-Давидовича та ін.
Не становлять винятку й публіцистичні праці. Системно-цілісний підхід Г.Костюка до предмета дослідження, зокрема, національної ідеї, забезпечує бачення чіткого ланцюга причин та наслідків” саме українського літературного процесу. І на цьому слід наголосити, маючи на увазі значення об’єктивних, виважених і послідовних висновків для неупередженої історії літератури та критики.
Костюк-публіцист висуває теорію наполегливої боротьби за українську незалежність, виховання патріотичного національного почуття, національного духу”, покликаного об’єднати всіх українців у єдину національну цілісність, що є важливою умовою забезпечення неодмінної перемоги в боротьбі за національне самовизначення. Відтак Г.Костюк торкається фундаментальної проблеми української нації її неповноти, недосконалості соціальної структури українського етносу, що й виділяє його публіцистику з-поміж інших публіцистичних праць і надає їй історичного значення.
Підсумовуючи сказане, можемо стверджувати, що непересічність та значимість літературознавчої (як друкованої, так і архівної) спадщини Г.Костюка, попри деяку полемічність його суджень, полягає насамперед у її ґрунтовності, сумлінності та багатій фактологічності. Праці Костюка-критика, дослідника історії літератури і сьогодні залишаються актуальними завдяки принциповості, виваженості, доказовості полеміки, гостроті порушених проблем. Цим і визначається його місце в історії української літератури ХХ століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Чижевський Д.І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). - Тернопіль: Феміна, 1994. - 480 с.
2. Заставний Ф.Д. Українська діаспора: розселення українців у зарубіжних країнах. - Львів: Світ, 1991. - 120 с.
3. Зарубіжні українці: Довідник / Я.Балан та ін. - К.: Україна, 1991. - 252 с.
4. Лановик З.Б. Творчість Остапа Тарнавського у двоколійному літературному процесі: Дис канд. філол. наук: 10.01.01. - Тернопіль, 1997. - 181 с.
5. Лисенко Н.О. Становлення і розвиток творчої постаті Є.Маланюка (у контексті літератури 20-30-х років ХХ століття): Дис канд. філол. наук: 10.01.01. - К., 1999. - 182 с.
6. Маруняк В. Українська еміграція в Німеччині і Австрії по другій світовій війні. Роки 1945-1951. - Мюнхен, 1985. - 365 с.
7. Погребенник Ф.П. Еміграція і література // Слово і час. - 1991. - № 10. - С. 22-28.
8. Українська еміграція: від минулого до сьогодення: Навчальний посібник / Б.Д.Лановик, М.В.Траф’як, Р.М.Майстренко та ін. - Тернопіль: Чарівниця, 1999. - 511с.
9. Харчук Р.Б. Ще раз про дві літератури нашої доби // Світовид. - 1994. -
№ 1. - С. 103-109.
10. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття: В 4 кн. / Упор. В.Яременко, Є.Федоренко. - К.: Рось, 1994. - Кн.1. - 703 с.
11. Історія української літератури ХХ століття: В 2 т. / За ред. В.Г.Дончика. - К.: Либідь, 1998. - Т. 2: Друга половина ХХ століття. - 453 с.
12. Історія української літератури ХХ століття: В 2 т. / За ред. В.Г.Дончика. - К.: Либідь, 1998. - Т. 1: Перша половина ХХ століття. - 461 с.
13. Шерех Ю. Українська еміграційна література в Європі 1945-1949 // Шерех Ю. Не для дітей: Літературно-критичні статті і есеї. - Мюнхен: Пролог, 1964. - С. 226-275.
14. Шерех Ю. МУР і я в МУРі. Сторінки зі спогадів // Шерех Ю. Третя сторожа: Література, мистецтво, ідеології. - Балтімор-Торонто: Смолоскип”, 1991. - С. 365-400.
15. Наєнко М.К. Українське літературознавство: Школи. Напрями. Тенденції. - К.: ВЦ Академія, 1997. - 320 с.
16. Гришко В. Карби часу: Історія, література, політика, публіцистика: В 2 т. - К.: Смолоскип, 1999. - Т 1: (19461952). - 868 с.
17. Одарченко П. Академік Григорій Олександрович Костюк // Одарченко П. Видатні українські діячі: Статті. Нариси. - К.: Смолоскип, 1999. - С. 75-82.
18. Стахів В. Видатний науковець жертва терору // Український самостійник. - 1962. - № 3. - С. 43-45.
19. Сварог В. Життя, присвячене народові // Українські вісті. - 1962. - 28 січня. - С. 3.
20. Пишкало І. Дві доповіді про двох великих // Українські Вісті. - 1964. - 20-27 грудня. - С. 4.
21. Бойків О. Один із тисяча // Українська Думка. - 1962. - 20 травня. - С. 3.
22. Ротач П. Мемуарна епопея Григорія Костюка // Слово і час. - 1991. - № 7. - С. 76-78.
23. Дзюба І.М. Далеко не войовничий оптимізм // Літературна Україна. - 1989. - 13 липня. - С. 3-4.
24. Жулинський М.Г. Я жив життям вільного емігранта // Слово і час. - 1990. - № 7. - С. 12-14.
25. Пригорницький Ю. І впадуть єрихонські стіни // Літературна Україна. - 1991. - 30 травня. - С. 7-8.
26. Пригорницький Ю. Холодильник марки Воркута”, або розмова з людиною, що рятувала Слово // Хроніка -2000. - 1993. - № 1/2 (3/4). - С. 6-16.
27. Кошелівець І. Ентузіаст відродження // Дзвін. - 1991. - № 12. - С. 125-130.
28. Ротач П. Жива вода срібного джерела // Літературна Україна. - 1997. - 27 листопада. - С. 6.
29. Вавілова І., Драновський В., Яцків Я. Так! Є ще козаки в Україні // Літературна Україна. - 1999. - 1 квітня. - 1999. - С. 10.
30. Костюк Г.О. Дещо про мою літературну працю: Автобіографічна розповідь // Сучасність. - 1972. - № 12. - С. 79-88.
31. Григорій Костюк. Біо-бібліографічна нотатка // Сучасність. - 1972. - № 12. - С. 89-92.
32. Українська літературна енциклопедія: В 5 т. / НАН України. Ін-т літ. ім. Т.Г.Шевченка. - К., 1995. - Т.3. - 493 с.
33. Енциклопедія українознавства: В 2 т. / Наук. тов-во ім. Т.Шевченка у Львові. - Перевидання в Україні. - Львів: Молоде життя, 1994. - Т.2: Словникова частина. - Ч. 3. - С. 805-1199.
34. Костюк Г.О. Винниченко та його доба. Дослідження, критика, полеміка. - Нью-Йорк, 1980. - 283 с.
35. Костюк Г.О. Зустрічі і прощання: В 2 т. / Канадський ін-т укр. студій. Альбертський ун-т. - Едмонтон-Торонто, 1987. - Т. 1: Синові Теодору. - 743 с.
36. Подоляк Б. Володимир Винниченко (27. 08. 18806.03.1951) // Українські вісті. - 1951. - 1-2 квітня. - С. 5-6.
37. Винниченко В.К. Дизгармонія // Винниченко В.К. Драматичні твори. - Харків-Київ: Рух, 1926. - Т.9. - 193 с.
38. Костюк Г.О. Микола Хвильовий // Костюк Г.О. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980. - Мюнхен: Сучасність, 1983. - С. 56-126.
39. Костюк Г.О. Шляхом зростання // Життя й революція. - 1929. - № 7/8. - С. 202-207.
40. Ільницький М.М. Література українського відродження: Напрями і течії в українській літературі 20-х поч. 30-х рр. ХХ століття / Львівський обл. наук.-метод. ін-т освіти. - Львів, 1994. - 74 с.
41. Копія листа Г.Костюка до П.Голубенка від 24 квітня 1982 року. - Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, відділ рукописів та текстології (далі зазначатимемо. - ІЛ). - Ф. 217. Оскільки архів Г.О.Костюка перебуває в процесі опрацювання, ми не маємо змоги вказати номер одиниці зберігання та номер аркуша. Тут і надалі подаємо лише номер фонду та назву документа.
42. Костюк Г.О. Деякі корективи до "справді марксистської" критики "Робітних сил" // Пролітфронт. - 1930. - № 4. - С. 205-229.
43. Костюк Г.О. "Визволення" О.Копиленка та його критика // Пролітфронт. - 1930. - № 7-8. - С. 237-262.
44. Доленго М.В. М.Івченко та його Робітні сили” // Критика. - 1929. - № 10. - С. 20-32.
45. Колесник П. Робітні сили” Івченка // Літературна газета. - 1929. - 1 вересня. - С. 4
46. Мельник В.О. Михайло Івченко (1890-1939) // Історія української літератури ХХ століття: В 2 т / За ред. В.Г.Дончика. К.: Либідь, 1998. - Т. 1: Перша половина ХХ століття. - С. 269-275.
47. Костюк Г.О. Микола Шеремет. У похід. Поезії // Молодняк. - 1929. - № 6. - С. 107.
48. Костюк Г.О. Романтика життя. Роман Майстер корабля” // Літературна газета. - 1928. - 15 березня. - С. 3-4.
49. Бойко Ю. Основи українського націоналізму. - На чужині, 1951. - 128 с.
50. Костюк Г.О. До початків соціологічної критики (про критичну діяльність Івана Білика) // Життя й революція. - 1928. - № 11. - С. 119-127.
51. Костюк Г.О. Традиція і новаторство // Костюк Г.О. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980. - Мюнхен: Сучасність, 1983. - С. 522-527.
52. Зеров М.К. Евразійський ренесанс і пошехонські сосни // Зеров М.К. До джерел. - Краків-Львів: Українське видавництво, 1943. - С. 258-265.
53. Костюк Г.О. Шторм: поезії Григорія Косяченка // Життя й революція. - 1929. - № 7/8. - С. 228-230.
54. Лавріненко Ю. М.Зеров // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття: В 4 кн. / Упор. В.Яременко, Є.Федоренко. - К.: Рось, 1994. - Кн.1. - С. 513-515.
55. Клен Ю. Спогади про неоклясиків. - Мюнхен: Накладом української видавничої спілки, 1947. - 48 с.
56. Якубський Б. Соціологічний метод у письменстві. - К.: Слово, 1923.- 59 с.
57. Костюк Г.О. Брати І.Микитенка // Молодняк. - 1929. - № 7. - С. 115.
58. Костюк Г.О. Світ Винниченкових образів та ідей // Костюк Г.О. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980. - Мюнхен: Сучасність, 1983. - С. 32-55.
59. Меженко Ю.О. На шляхах до нової теорії // Червоний шлях - 1923. - № 2. - С. 199-210.
60. Костюк Г.О. Деструктор-шукач // Молодняк. - 1929. - № 9. - С. 72-92.
61. Костюк Г.О. Микола Вороний. 80 років від дня народження // Сучасна Україна. - Мюнхен. - 1951. - 23 грудня (№ 25). - С. 3-4.
62. Бойко В. Суб’єктивно-соціологічний напрям в українському літературознавстві // Критика. - 1929. - № 6. - С. 34-58.
63. Білецький О.І. Українське літературознавство за сорок років (1917-1957) / АН УРСР. Ін-т літ. ім. Т.Г.Шевченка. - К, 1957. - 56 с.
64. Костюк Г.О. На магістралі історії // Костюк Г.О. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980. - Мюнхен: Сучасність, 1983. - С. 491-511.
65. Білецький Л.Т. Основи української літературно-наукової критики: спроба літературно-наукової методології. - Впровід-Прага, 1925. - 307 с.
66. Фриче В.М. Проблемы социологической поэзии // Вестник коммунистической академии. - 1926. - № 17. - С. 169.
67. Костюк Г.О. До проблеми творчої методи пролетарської літератури (попередні нотатки) // Критика. - 1931. - № 10. - С. 84-98.
68. Поляков.М.Я. Поэзия критической мысли. О мастерстве Белинского и некоторых вопросах литературной теории. - М.: Советский писатель, 1968. - 342 с.
69. Грабович Г. Сергій Єфремов як історик українського письменства // Грабович Г. До історії української літератури: дослідження, есе, полеміка. - К.: Основи, 1997. - С. 418-431.
70. Наєнко М.К. Сергій Єфремов і його історико-літературна концепція // Сергій Єфремов. Історія українського письменства. - К.: Феміна, 1995. - С. 3-15.
71. Шерех Ю. Два стилі літературної критики // Шерех Ю. Не для дітей: Літературно-критичні статті і есеї. Мюнхен: Пролог, 1964. - С. 404-414.
72. Костюк Г.О. Сталінізм в Україні (Генеза і наслідки). Дослідження і спостереження сучасника. - К.: Смолоскип, 1995. - 508 с.
73. Тарнавський О. Літературний Львів 1939-1944: Спомини. - Львів: Просвіта, 1995. - 136 с.
74. Подоляк Б. Сон // Наші дні. - 1943. - № 12. - С. 5-7.
75. Костюк Г.О. Українські письменники і вчені в більшовицьких тюрмах і табо­рах // Краківські вісті. - 1943. - 14 листопада. - С. 5-6.
76. Грабович Г. У пошуках великої літератури / АН України. Ін-т укр. археології. Гарвардський ун-т. Укр. наук. ін-т. - К., 1993. - 56 с.
77. Павличко С.Д. Дискурс модернізму в українській літературі. - К.: Либідь, 1999. - 447 с.
78. Шерех Ю. Стилі сучасної української літератури на еміграції // Шерех Ю. Не для дітей: Літературно-критичні статті і есеї. - Мюнхен: Пролог, 1964. - С. 182-226.
79. Костюк Г.О. Проблеми літературної критики // Костюк Г.О. У світі ідей і образів. Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980. - Мюнхен: Сучасність, 1983. - С. 10-31.
80. Косач Ю. Вільна українська література // МУР. Збірник ІІ. - Мюнхен- Карсфельд. - 1946. - С. 47-65.
81. Костецький І. Український реалізм ХХ сторіччя // МУР. Збірник ІІІ. -Реґенсбурґ. - 1947. - С. 51-63.
82. Костюк Г.О. Про первісну туманність і ще дещо // Українські вісті. - 1977. - 20, 27 лютого. - С. 5.
83. Багряний І. Доповідь на ІІ з’їзді УРДП // Багряний І. Публіцистика. - К.: Смолоскип, 1996. - С. 87-103.
84. Копія листа Г.Костюка до І.Багряного від 30 жовтня 1961 року. - ІЛ. - Ф. 217.
85. Копія листа Г.О.Костюка до Г.Багряної від 9 вересня 1963 р. - ІЛ. - Ф. 217.
86. Костюк Г.О. Зустрічі і прощання: В 2 т. / Канадський ін-т укр. студій. Альбертський ун-т. - Едмонтон-Торонто, 1998. - Т.2: Моїй дружині вірній супутниці мого життя. - 609 с.
87. Хвильовий М. Україна чи Малоросія? Памфлети / Заг. ред. М.Г.Жулинського. - К.: Смолоскип, 1993. - 290 с.
88. Костюк Г.О. Поет юности і сили // Костюк Г.О. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980. - Мюнхен: Сучасність, 1983. - С. 206-218.
89. Костюк Г.О. Письменник, людина, громадянин // Костюк Г.О. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980. - Мюнхен: Сучасність, 1983. - С. 159-171.
90. Моренець В.П. Народництво позитивізм модернізм // Слово і час. - 2000. - №1. - С. 35-39.
91. Клименко Б. Криза термінологічної системи українського літературознавства чи криза наукової свідомості літературознавців // Слово і час. - 2201. - № 4. - С. 5-14.
92. Костюк Г.О. З літопису літературного життя в діаспорі // Костюк Г.О. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980. - Мюнхен: Сучасність, 1983. - С. 440-490.
93. Костюк Г.О. Традиція і новаторство // Костюк Г.О. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980. - Мюнхен: Сучасність, 1983. - С. 522- 527.
94. Єфремов С.О. Історія українського письменства.- К.: Феміна, 1995.- 688 с.
95. Лавріненко Ю. Література вітаїзму // Лавріненко Ю. Розстріляне відродження / Ін-т літ. - Мюнхен, 1959. - С. 931-967.
96. Костюк Г.О. В костюмі прапрадіда Адама // Костюк Г.О. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980. - Мюнхен: Сучасність, 1983. - С. 367-384.
97. Лавріненко Ю. Дух неспокою // Лавріненко Ю. Зруб і парости: Літертурно-критичні статті, есеї, рефлексії. - Мюнхен: Сучасність, 1971. - С. 33-80.
98. Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури. (1917-1927):В 3 т. / Ін-т літ. ім. Т.Г.Шевченка. - Х: ДВУ, 1928. - Т. 2: Організаційні та ідеологічні шляхи української радянської літератури . - 436 с.
99. Ковалів Ю.І. Літературна дискусія 1925-1928 рр. / Тов-во Знання” УРСР. - К., 1990. - 48 с.
100. Костюк Г.О. Українське літературознавство в перше пореволюційне п’ятнадцятиліття // Записки наукового товариства імені Шевченка. - Париж- Чикаго, 1962. - С. 185-216.
101. Костюк Г.О. Українська література за пореволюційне п’ятдесятиріччя (1917-1967): Збірка статей-лекцій. - ІЛ. - Ф. 217.
102. Костюк Г.О. Стиль і канонізатори // Пролітфронт. - 1930. - №. З. - С. 270-283.
103. Костюк Г.О. Лицар культури нації // Костюк Г.О. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980. - Мюнхен: Сучасність, 1983. - С. 179-191.
104. Шерех Ю. Хвильовий без політики // Шерех Ю. Не для дітей: Літературно-критичні статті і есеї. - Мюнхен: Пролог, 1964. - С. 53-67.
105. Винниченко В.К. О морали господствующих и морали угнетенных. (Открытое письмо моим читателям и критикам). - Львов, 1911. - 92 с.
106. Гундорова Т.І. ПроЯвлення слова: Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. - Львів: Літопис, 1997. - 297 с.
107. Відповідь Григорія Костюка, голови Комісії УВАН у США для вивчення й охорони літературної спадщини Володимира Винниченка, докторові Михайлові Мольнарові, науковому співробітникові Інституту світової літератури та мов Словацької Академії Наук у Братіславі // Костюк Г.О. Володимир Винниченко та його доба. - Нью-Йорк, 1980. - С. 267-273.
108. Мольнар М. Якою ж буде доля рукописної спадщини В.Винниченка? // Костюк Г.О. Володимир Винниченко та його доба. - Нью-Йорк, 1980. - С. 263-266.
109. Костюк Г.О. Деякі проблеми наукового вивчення В.Винниченка // Костюк Г.О. Володимир Винниченко та його доба. - Нью-Йорк, 1980. - С. 11-22.
110. Василів В. Чи потрібний нам В.Винниченко // Українське життя. - 1982. - 1 серпня. - С. 4.
111. Юриняк А. З пієтизмом шанувальника і сумлінністю науковця // Народна воля. - 1981. - 5 листопада. - С. 5.
112. Дзюба І.М. Інтернаціоналізм чи русифікація. - К.: КМ Academia, 1998. - 272 с.
113. Копія листа Г.Костюка до В.Приходька від 24 серпня 1981 року. - ІЛ. - Ф. 217.
114. Гарасевич М. В.Винниченко та його доба // Нові дні. - 1981. - № 11. - С. 17-20.
115. Приходько В. Надзвичайна книга // Українські вісті. - 1982. - 10, 17 січня. - С. 5.
116. Онишкевич Л. Вартісна збірка // Свобода. - 1982. - 16, 17 листопада. - С. 6.
117. Лист Дарії Сіяк до Г.Костюка від 2 вересня 1957 року. - ІЛ. - Ф. 217.
118. Костюк Г.О. Перед великою ювілейною датою // Нові дні. - 1978. - № 11. - С. 14-17.
119. Приходько В. У справі спадщини В.Винниченка // Свобода. - 1968. - 10 квітня. - С. 6.
120. Звернення до всіх людей доброї волі в Канаді і США // Український голос. - 1975. - 19 лютого. - С. 4.
121. Костюк Г.О. Володимир Винниченко та його останній роман // Костюк Г.О. Володимир Винниченко та його доба. - Нью-Йорк, 1980. - С. 23-84.
122. Костюк Г.О. Сергій Єфремов та Володимир Винниченко // Костюк Г.О. Володимир Винниченко та його доба. - Нью-Йорк, 1980. - С. 153-172.
123. Костюк Г.О. Повість про людей буреломних років // Костюк Г.О. Володимир Винниченко та його доба. - Нью-Йорк, 1980. - С. 119-131.
124. Костюк Г.О. Записники Володимира Винниченка // Костюк Г.О. Володимир Винниченко та його доба. - Нью-Йорк, 1980. - С. 184-203.
125. Погорілий С. Неопубліковані романи Володимира Винниченка. Нью-Йорк, - 1981. - 212 с.
126. Гординський С. Про малярські твори В.Винниченка // Володимир Винниченко: Статті й матеріали / Б.Подоляк та ін., Українська вільна академія наук у США, Комісія для охорони і збереження літературної та мистецької спадщини В.К.Винниченка. - Нью-Йорк, 1953. - С. 57-60.
127. Костюк Г.О. Володимир Винниченко маляр // Костюк Г.О. Володимир Винниченко та його доба. - Нью-Йорк, 1980. - С. 173-183.
128. Певний Б. Винниченкове малярство: курйоз чи мистецтво // Сучасність. - 1994. - № 9. - С. 127-140.
129. Копія листа Г.Костюка до Є.Сохацької від 25 листопада 1996 року. - ІЛ. - Ф. 217.
130. Костюк Г.О. Українська еміграційна проза за 1965 рік // Костюк Г.О. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-