ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА МОДЕЛЬ СВІТУ В ДРАМАТУРГІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ : Экзистенциальной МОДЕЛЬ МИРА В драматургии Леси УКРАИНСКИЙ

Краткое описание

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 821.161.2-2.09
На правах рукопису

Кузьма Оксана Юріївна

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА МОДЕЛЬ СВІТУ В ДРАМАТУРГІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Голомб Л.Г.

Ужгород 2008

ЗМІСТ
Вступ.....3

Розділ І. Теоретико-методологічні засади вивчення драматургії Лесі Українки з позицій філософії екзистенціалізму..11

Розділ ІІ. Проблема національного буття в екзистенційних шуканнях
Лесі Українки...22
2.1. Пошуки виходу з ситуації національної неволі (драматичні поеми Вавилонський полон”, На руїнах”, В дому роботи, в країні неволі”).....................23
2.2. Проблема свободи в драматичних поемах Лесі Українки „Осіння казка”,
„В катакомбах”, „Бояриня”..............................................................................................45
2.3. Нація на межі буття і смерті (драма „Кассандра”)..................................................66

Розділ ІІІ. Проблема особистісного вибору в драматургії Лесі Українки.............74
3.1. Онтологічні виміри особистого в драматургії Лесі Українки („Три хвилини”, „Руфін і Прісцілла”, „Йоганна, жінка Хусова”, „На полі крові”).................................75
3.2. Осмислення феномену любові в драмах „Блакитна троянда”, „Прощання”, „Одержима”, „Айша і Мохаммед”.................................................................................106
3.3. Проблема „митець і суспільство” в екзистенційній інтерпретації Лесі Українки (драми „У пущі”, „Оргія”)..............................................................................................140

Розділ ІV. Синтез екзистенційної проблематики в драматургії
Лесі Українки.................................................................................................................155
4.1. Особистість у складних перипетіях історії (драма „Адвокат Мартіан”)............155
4.2. Випробування владою в екзистенційних вимірах драми
Камінний господар”......................................................................................................164
4.3. Екзистенційна проблематика драми-феєрії „Лісова пісня”.................................174
Висновки.........................................................................................................................189
Література......................................................................................................................196

ВСТУП

Драматургія Лесі Українки є яскравим взірцем модерного тексту, що виявляє значний філософський потенціал художнього мислення письменниці. Творчі шукання видатного українського драматурга йшли в руслі оновлення та поглиблення ідейно-художнього змісту національного письменства. Разом із тим вони засвідчили органічний зв’язок філософської антропології Лесі Українки із європейською філософією ХІХ ХХ століть, зокрема із її екзистенціальними орієнтаціями. Сучасні дослідники роблять висновки про те, що авторка „Лісової пісні”, „Камінного господаря” „певною мірою виступає попередницею європейського екзистенціалізму [254, с. 26]”.
Витоки екзистенціалізму вчені вбачають у поглядах античних філософів (Сократ, Платон, Діоген), вченні „отців церкви” (Августин Блаженний), а також у філософуванні Б. Паскаля, С. К’єркегора, Ф. Ніцше. До формування класичного етапу екзистенціалізму в ХХ століття цей напрям мав значну традицію в історії світової філософії та мистецтва.
Розглядаючи проблему початків та кінців нових ідеологічних епох, Д. Чижевський відносить екзистенціальну філософію до третього типу „початків” духовних течій: „Це виставлення певної програми, але не нової, а такої, що свідомо повертається до якоїсь старшої традиції, що в деяких випадках була репрезентована в минулому, ще один раз [337, с. 15]”. Дослідник ілюструює цю тезу яскравим прикладом: „Гайдеґґер виступив з думками, що не були вже новими. По-перше, вони одночасно були вже підготовлені працями іншого „екзистенціаліста”, Карла Ясперса, по-друге, сам Гайдеґґер (менше Ясперс) нав’язує свої думки до думок старшого письменника, що його навіть було забуто, але що його з насолодою читали ширші кола... Цим попередником екзистенціалізму є данський філософ ... Сьорен Кіркеґор [337, с. 15]”.
До основоположників екзистенціалізму відносять німецьких філософів М. Гайдеґґера та К. Ясперса, до послідовників російських мислителів М. Бердяєва, Л. Шестова, іспанських Х. Ортегу-і-Гасета, М. Унамуно, італійського Н. Аббаньяно, французьких Г. Марселя, Ж.-П. Сартра, А. Камю, М. Мерло-Понті, ізраїльського М. Бубера.
Екзистенціалізм виник як своєрідний протест проти засилля мас, розповсюдження масової культури, проти доби, в якій „ординарна людина проголошує та накидає право ординарності або ординарність як право [256, с. 55]”. Філософи-екзистенціалісти відчули наростання в суспільстві процесу, який ґрунтовно осмислив Х. Ортега-і-Гасет у відомій праці „Бунт мас” (1929). За спостереженням іспанського мислителя, маса почала бунтувати, розчавлювати „під собою все, що відмінне, незвичайне, індивідуальне, кваліфіковане й добірне”; вона оголосила смерть індивідуальності, натомість звеличила колектив посередностей [256, с. 55].
У такій ситуації назріла потреба у новій філософській системі, яка б реанімувала особистість, її право на неповторний і самобутній внутрішній світ. Такою і стала філософія екзистенціалізму. Це, за словами В. Пахаренка, „одна із найбільш поширених і авторитетних світоглядно-мистецьких систем (течій) ХХ початку ХХІ ст., що акцентує увагу на індивідуальному існуванні та самовираженні людини [262, с. 3]”.
Оскільки основна тема екзистенціалізму це тема людського існування, долі особистості у сучасному світі, яка близька кожному митцю, то цей напрям став популярним серед мистецької еліти, зокрема письменницької. Слушним є вислів Н. Михайловської, що це вчення „плід інтеграції літературного-художнього і філософського мислення [221, с. 8]”.
Ідеї, покладені в основу екзистенціальної філософії, знайшли своє відображення і в творчості українських мислителів, письменників, зокрема Г. Сковороди, М. Гоголя, Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, В. Винниченка, В. Стефаника, В. Підмогильного, М. Хвильового, Є. Плужника, Т. Осьмачки, В. Стуса, В. Шевчука. Сучасні дослідники наголошують на особливому зв’язку екзистенціалізму з характером вітчизняної філософської думки. Українська ментальність, за спостереженням Н. Михайловської, сприятливий ґрунт для розвитку й формування екзистенційно-кордоцентричного типу філософування [221, с. 7].
На екзистенційно-антропологічному характері української ментальності наголошують вчені-етнопсихологи та філософи. У праці В. Яніва „Нариси до історії української етнопсихології” знаходимо цінні міркування про специфіку національного характеру українців: „Українець це інтровертивна людина, з сильним відчуттям свого „я” і бажанням самовияву назовні, яке прямування вирішує про приналежність українського народу до індивідуалістичного культурного циклу. Заглиблений у собі і маючи відчуття гідності, він прямує до повалення всяких обмежень особистої свободи... [348, с. 88]”.
Спостереження В. Яніва над особливостями національного характеру перегукуються із твердженням філософів А. Бичко та І. Бичко, що українцям властивий „індивідуалізм, поєднаний з ідеєю рівності, з повагою до окремого індивіда та його свободи, гостре неприйняття деспотизму, абсолютної монархічної влади [48, с. 31]”. Саме тому, за словами дослідників, „на світоглядно-ментальному рівні український національний характер виявляється у домінуванні в ньому екзистенціальних (орієнтованих на окремішне людське існування в усьому розмаїтті його емоційно-психологічних виявів) мотивів, у плюралістичному (поліфонічному) баченні навколишнього світу, у діалогічному спілкуванні з природним і людським оточенням [48, с. 31]”.
Творчість Лесі Українки базується на українських ментально-світоглядних підвалинах, тому екзистенційно-кордоцентричний тип філософування основа її філософської системи. Погоджуємося із висловлюванням О. Онуфрієнко, що „екзистенціальний порив Лесі Українки був зумовлений неоромантичним світовідчуттям ... і спирався на українські літературно-мистецькі традиції, для яких провідним завжди був внутрішній світ людини, її індивідуальне неповторне екзистенційно спрямоване буття [254, с. 7]”.
Специфіка філософського дискурсу Лесі Українки зумовлена потужним морально-етичним, гуманістичним потенціалом її творчості, яка звернена до аналізу актуальних екзистенційно-антропологічних проблем.
У філософській системі Лесі Українки буття окремого індивіда проголошується найвищою цінністю. На цій основоположній тезі базується і вчення екзистенціалістів.
У статтях „Новейшая общественная драма” і „Винниченко”, де обґрунтовується неоромантична естетика авторки, утверджується неповторність внутрішнього світу кожної особистості. У першій праці Леся Українка відзначає: „Неоромантизм прагне звільнити особистість у самому натовпі, розширити її права, дати їй можливість знаходити собі подібних і, якщо ця особистість активна і діяльна, підносити до свого рівня інших [314, с. 237]”. Поетеса вбачає в неоромантичному героєві особистість вольового чину, яка, будучи внутрішньо вільною, до свого рівня підносить і інших людей.
Суть „гуманістичного індивідуалізму” Лесі Українки (вислів В. Гуменюка) розкривається у статті „Винниченко”: „... Кожна особистість суверенна, ... кожна людина, якою б вона не була, є героєм для самої себе і частиною середовища стосовно інших [311, с. 238]”. На думку письменниці, „істинний новоромантик зневажає не сам натовп, тобто не осіб, які складають натовп, а той рабський дух, який змушує людину добровільно зараховувати себе до натовпу, як до чогось стихійного, такого, що поглинає, нівелює, стирає індивідуальність [311, с. 239]”. Ідея натовпу як нівелюючої індивідуальність спільноти перегукується із концептом „маси”, про який писав Х. Ортега-і-Гасет у вище цитованій праці „Бунт мас”.
Характеризуючи світоглядні засади філософування С. К’єркегора, дослідниця П. Гайденко відзначає: „ ... Філософія К’єркегора екзистенціальна у тому сенсі, що в ній знайшло свій вираз духовне життя самого філософа, який писав завжди про те, що його особисто хвилювало ...; але духовне життя не „приватне життя” у звичному розумінні цього слова, його не можна вивести, прив’язуючись до тих чи інших фактів біографії філософа... [75, с. 28]”. І далі: „Чим більш духовним життям живе людина, тим більше те, що хвилює її, виходить за межі зовнішніх фактичних подій її біографії і вбирає в себе біль цілої епохи, а це якраз і мало місце у випадку з К’єркегором [75, с. 28]”.
Це зауваження слушне і стосовно Лесі Українки. Її філософська система базувалася на особистому переживанні трагічних катаклізмів епохи і увібрала в себе всі її болі та сподівання.
Сучасний стан вивчення творчості Лесі Українки попри поліваріантність її наукових осмислень усе ж виявляє потребу в більш детальному дослідженні драматургії письменниці в ракурсі понять екзистенціальної філософії, у цілісному трактуванні філософського змісту творів у його зв’язках із поетикою, формою художнього вираження ідей авторки. Актуальність дисертаційного дослідження і зумовлюється недостатністю вивчення проблеми переломлення екзистенціальних ідей у драматургії Лесі Українки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукової проблематики, над якою працює кафедра української літератури Ужгородського національного університету („Розвиток української літератури західного регіону та української діаспори в загальнонаціональному і світовому контексті”).
Мета роботи проаналізувати драматургію Лесі Українки крізь призму ідей філософії екзистенціалізму.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
з’ясувати зміст екзистенційної спрямованості драматургії та філософського дискурсу Лесі Українки;
актуалізувати зв’язок екзистенційного дискурсу творів письменниці з традиціями вітчизняного екзистенційного філософування та розвитком екзистенціалізму як одного з найвизначніших філософських напрямів у світовій культурі;
розкрити базові концепти осмислення людського буття в драмах авторки, пов’язані з ключовими категоріями філософії екзистенціалізму;
простежити проблему національного буття в творах Лесі Українки у розрізі центральних домінант екзистенційного філософування (проблема свободи, мотив неволі, полону, межова ситуація);
охарактеризувати проблему особистісного вибору в драматичних поемах авторки;
дослідити трактування екзистенціалу любові в творах письменниці;
простежити проблему „митець і суспільство” в ракурсі основних понять екзистенціальної філософії;
розглянути реалізацію „традиційних” тем та сюжетів у драмах Лесі Українки крізь призму концептуальних категорій екзистенціалізму;
виявити новаторство авторки у засвоєнні оригінальної тематики, проблематики, пов’язаної з екзистенційним філософуванням в європейській літературі кінця ХІХ ХХ століття.
Об’єктом дисертаційного дослідження є драматургія (прозова і лірична) Лесі Українки, а предметом екзистенційна проблематика творів письменниці.
Теоретико-методологічну базу дисертації складають основні положення праць провідних українських та зарубіжних учених-літературознавців з проблем літературного процесу кінця ХІХ початку ХХ століття (І. Франко, М. Євшан, М. Зеров, В. Агеєва, І. Бетко, Н. Зборовська, Т. Гундорова, М. Моклиця, С. Павличко, С. Хороб), з питань світоглядно-філософських засад творчості Лесі Українки (Л. Демська, А. Криловець, Н. Колошук, М. Кудрявцев, Л. Мороз, А. Матющенко, Н. Малютіна, Н. Михайловська, О. Онуфрієнко, А. Паньков і Т. Мейзерська, О. Рисак), з проблем міфопоетики (Я. Поліщук, Л. Скупейко, О. Турган, Я. Голосовкер). Філософським підґрунтям роботи стали теоретичні праці та художні твори чільних мислителів-екзистенціалістів С. К’єркегора, М. Унамуно, К. Ясперса, М. Гайдеґґера, М. Бердяєва, Х. Ортеги-і-Гасета, Ж.-П. Сартра, А. Камю, Н. Аббаньяно, О. Ф. Больнова, І. Леппа.
Основним у дисертації є метод екзистенціальної інтепретації тексту. Він базується на ключових позиціях філософії екзистенціалізму і передбачає пошук та аналіз у драмах Лесі Українки системи екзистенційних модусів (способів людського існування), чи екзистенціалів (абсурд, відчуження, істина, свобода, страх, совість, страждання, самотність, бунт, ненависть, ворожість, відчай, тривога, надія, самогубство, смерть). Ця система модусів не є однорідною, оскільки кожен із мислителів-екзистенціалістів займався розробкою окремих екзистенціалів, тому під час аналізу відзначається, чий підхід до трактування тієї чи іншої філософської категорії береться до уваги.
Для поглибленого дослідження смислових пластів художнього тексту застосовується психоаналітичний та герменевтичний методи. Типологічний метод використовується для зіставлення драм Лесі Українки із творами не тільки українських митців доби модернізму, але й зарубіжних письменників-екзистенціалістів. Трактування екзистенційної проблематики окремих драм („Кассандра”, „Камінний господар”, „Лісова пісня”) вимагає застосування міфопоетичного підходу до аналізу тексту. Для простеження джерел, специфіки екзистенційного мислення Лесі Українки необхідними є естетико-функціональний, біографічний, феміністичний методи.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше:
здійснено цілісне, системне дослідження драматургії Лесі Українки крізь призму ідей філософії екзистенціалізму;
концептуалізовано теоретико-методологічні засади екзистенціальної інтерпретації художнього тексту;
доведено зв¢язок художньої філософії письменниці з екзистенціальними орієнтаціями українського письменства ХІХ початку ХХ століття;
актуалізовано тезу про неоромантичні джерела екзистенційного мислення Лесі Українки;
подано концептуальний аналіз екзистенціалів у драмах авторки.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Здійснене дисертаційне дослідження дає можливість цілісно, системно осмислити філософський дискурс Лесі Українки у зв’язку з базовими положеннями екзистенціальної філософії, простежити на прикладі драм авторки специфіку розвитку української модерної літератури, що орієнтувалася на європейські філософсько-світоглядні засади і засвоювала кращі традиції світового письменства.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання одержаних результатів дослідження під час читання нормативних курсів та спецкурсів з історії української літератури у вузі; при написанні студентами курсових та дипломних робіт із питань розвитку української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття; у шкільній практиці для проведення уроків, присвячених вивченню творчості Лесі Українки; при підготовці наукових праць про екзистенційну проблематику творчої спадщини Лесі Українки та інших українських письменників.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри української літератури Ужгородського національного університету. Деякі тематичні аспекти дисертаційної роботи та практичні результати дослідження висвітлювалися у формі доповідей, виголошених на Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях „Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2004, 2006), Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2006), VІІ та VІІІ Міжнародних наукових конференціях молодих учених (Київ, 2004, 2005), Міжнародних наукових конференціях „Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2005), „Леся Українка і європейська культура” (Луцьк, 2006), Пушкінсько-декабристська доба в історико-культурному контесті” (Херсон, 2005), Міжнародному театральному симпозіумі „Література Театр Суспільство” (Херсон, 2005) та щорічних підсумкових науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету (2004, 2005, 2006, 2007). За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових статей, з яких 7 розміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структуру дисертації визначили її мета і завдання. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації 195 с. Список літератури містить 355 позицій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Леся Українка належить до найвизначніших представників доби раннього українського модернізму, яка зуміла в своїй творчості органічно поєднати досвід європейського письменства, філософії, мистецтва з національними культурними традиціями.
Здійснивши аналіз драматургії Лесі Українки крізь призму ідей філософії екзистенціалізму, можна зробити висновок, що зміст творчості авторки носить екзистенційно-антропологічний характер і зорієнтований на філософські пошуки та осмислення фундаментальних проблем людського буття. Драматургія письменниці органічно вписується у контекст екзистенційних орієнтацій української літератури кінця ХІХ початку ХХ століть і продовжує традиції екзистенційного мислення, що виявляються у духовній спадщині Г. Сковороди, П. Юркевича, Т. Шевченка, П. Куліша. Ці традиції знайшли своє відображення і в творчості сучасників Лесі Українки І. Франка, В. Винниченка, В. Стефаника, а також у художній спадщині М. Хвильового, В. Підмогильного, М. Куліша, Т. Осьмачки, Є. Плужника, В. Стуса, Вал. Шевчука, Ліни Костенко. Тривалість цієї традиції у часі, тяглість засвідчує її природність, органічність для національного філософування, її глибоку закоріненість в українській ментальності.
Екзистенціальна модель світу в драматургії Лесі Українки виявляється у формі співіснування різних буттєвих моделей, з яких базовими є модель національного буття і модель людського існування. Інваріанти цих моделей репрезентуються в драмах авторки, що за своєю суттю є мікродискурсами загальнолюдської та національної проблематики. Слід відзначити, що у творах Лесі Українки часто інварінти різних буттєвих моделей взаємодоповнюють один одного, тому розмежування драм за концептуальними екзистенційними проблемами є певною мірою умовним.
Аналіз екзистенційної проблематики у національному розрізі зумовлений високим націєтворчим потенціалом творів Лесі Українки. Дискурсивне поле розділу дисертації, присвяченого аналізу проблем національного буття, розгорталося навколо центральної теми творчості письменниці теми неволі, репрезентованої в її різних проявах, екзистенційно значущих ситуаціях. Пошуки виходу з ситуації національної неволі моделюються у драмах авторки „Вавилонський полон”, „На руїнах”, „В дому роботи, в країні неволі”. Ці твори, побудовані на „екзотичних” сюжетах із життя єврейського та єгипетського народів, розкривають процеси, що відбуваються у внутрішньому і зовнішньому бутті поневоленої нації.
Проблема національного буття в названих драмах розв’язується за схемою „від екзистенції до національної онтології”, що означає: людина, свідома своєї національної приналежності з високим почуттям патріотизму, наділена внутрішньою свободою, прагненням здобути визволення для рідного краю, є тим типом людської особистості, на яку покладають надії в переломних моментах національного існування.
Важливу роль у дискурсі драм відіграє концепція національного героя, проводиря нації. У руслі цієї концепції моделюється образ пророчиці Тірци, людини, здатної „підняти” до свого рівня інших. Разом із відтворенням сильних типів людського характеру авторка наголошує і на негативних рисах українського менталітету пасивності, слабкій волі до життя, бракові вольового елементу в психічній структурі представників нації.
Окреслюючи проблему національного буття, Леся Українка фіксує всі прояви деструктивного впливу неволі на внутрішній світ особистості. Ці прояви майстерно зображені в драмах „Осіння казка” та „Бояриня”.
Актуалізуючи індивідуально-буттєвий момент, письменниця наголошує, що саме від внутрішніх спонук, духовної конституції людини залежить доля нації. Тому вона так багато уваги приділяє відтворенню картини зовнішнього і внутрішнього буття особистості, що проходить перевірку на автентичність свого існування. Проблема національного буття в окремих драмах („Осіння казка”, „Бояриня”, „В катакомбах”) переноситься у сферу психологічну, індивідуально-особистісну. Кожен персонаж творів авторки реалізує логіку власного характеру, шукаючи сенс життя в складних історичних обставинах, в умовах „межового” буття.
Екзистенційна проблематика „Кассандри” представлена розвитком теми буття нації в межовій ситуації, що продовжує розробку попередньо заявлених проблем. Характерною рисою драми є відтворення буттєвого модусу, позначеного роз’єднаністю персонажів, їх невмінням оцінити увесь трагізм ситуації, що склалася. У п’єсі будується така модель національного існування, в якій деструктивні процеси паралізують у людей волю до життя. Втрата цієї волі, невміння об’єднатися для спільної боротьби призводить до руїни, знищення вітчизни.
Тема „руїни” займає першорядне місце в аналізованих драмах. Маючи пряме значення руйнування, фізичного знищення, вона трансформується у складний філософсько-психологічний феномен „руїну душ”, що символізує собою втрату автентичності, нівеляцію самості людини.
Варто наголосити, що драми „Вавилонський полон”, „На руїнах”, „В дому роботи, в країні неволі”, „Осіння казка”, „Бояриня”, „В катакомбах”, „Кассандра” моделюють широкий діапазон екзистенційних станів та ситуацій: екзистенціали відчаю (образ Лицаря в „Осінній казці”, збірний образ євреїв у „На руїнах”), страху (образ Степана в „Боярині”), самотності (образ Тірци у „На руїнах”, Кассандри), страждання (Оксана в „Боярині”). Відзначимо, що неоромантична концепція героя в драматургії Лесі Українки суголосна в окремих моментах з філософемою бунтівної людини А. Камю (образи Раба-гебрея у драмі „В дому роботи, в країні неволі”, Неофіта-раба у п’єсі „В катакомбах”).
Спільним із вченням екзистенціалістів у Лесі Українки є концепція переживання історичного як індивідуально-особистісного. Суспільно-історичні катаклізми, хід історичного буття людства подається крізь призму особистісного існування персонажів.
У творах письменниці національна проблематика тісно пов’язується із загальнолюдською. Фундаментальним поняттям в екзистенційному аналізі її наступних драм є поняття особистісного вибору. Крізь призму цієї філософської категорії розглядалися твори „Три хвилини”, „Руфін і Прісцілла”, „Йоганна, жінка Хусова”, „На полі крові”, „Блакитна троянда”, „Прощання”, „Одержима”, „Айша і Мохаммед”, „У пущі” й „Оргія”.
Онтологічні виміри буття персонажів указаних драм розкриваються через поняття автентичного буття. Леся Українка створює такі моделі людського існування, в яких максимально загострена проблема внутрішньої свободи людини та вибору нею життєвого шляху. Авторка змальовує своїх героїв у переломні історичні епохи. Вона подає яскраву галерею типів характеру, наділених великою силою духовної свободи (Йоганна, Руфін, Прісцілла).
Для драм Лесі Українки характерне те, що вона завжди прагне відтворити людський характер у його діалектиці. У її творах немає статичних образів, кожен персонаж це особистість, зображена у динаміці свого екзистенційного становлення. У такому плані показовим є образ Жирондиста (драма „Три хвилини”), що приходить до усвідомлення важливої істини: діяльне, активне існування необхідна умова процесу самореалізації.
У філософському дискурсі Лесі Українки знакове місце належить осмисленню феномену любові. Ця концептуальна екзистенційна категорія визначається авторкою як любов-трансценденція, порив у небесну блакить.
Естетика любові письменниці близька до концепцій теїстичних філософів-екзистенціалістів (К. Ясперса, М. Бердяєва, Г. Марселя), які вважають любов містичним актом, проривом за межі буденного існування. Варто наголосити, що тема любові в драмах Лесі Українки незмінно пов’язана із темою страждання та жертовності. Жертовними натурами є Міріам („Одержима”), Долорес („Камінний господар”), Йоганна („Йоганна, жінка Хусова”), Мавка („Лісова пісня”).
Свідомий вибір страдницького шляху характерна риса героїв драм Лесі Українки. Через страждання „оприявнюється” справжня сутність персонажів. Модус страдницького життя долучає їх до вічності, робить нетлінним у часі.
Екзистенційні виміри буття не знайшли б свого повного осмислення у драматургії Лесі Українки без аналізу проблеми „митець і суспільство”. У драмах „У пущі” та „Оргія” авторка створює моделі існування творчої людини в умовах неволі, що розв’язується на рівні національному (Антей, „Оргія”) та загальнолюдському (Річард Айрон, „У пущі”). У творах підкреслюється трагізм і самотність буття митця, що мислить іншими категоріями, ніж його оточення, і прагне відстояти свій талант, своє право на творчість.
Необхідною умовою повновартісної творчості, на думку Лесі Українки, є свобода митця, можливість вільно творити.
Вершинні драми Лесі Українки „Адвокат Мартіан”, „Камінний господар”, „Лісова пісня” це художній синтез екзистенційної проблематики в творчості Лесі Українки.
Повертаючись до тем, які опрацьовувалися раніше, письменниця розширює їх проблемне коло, намагається наголосити на концептуальних проблемах людського існування. Вона загострює проблематику сенсопокладання буття і загрози нівеляції особистості з боку соціуму, розгортає колізії існування людини, що прагне жити автентичним існуванням.
Ранньохристиянські часи, боротьба між двома світоглядними моделями (християнством та античністю) стають у центрі художнього зображення драми Лесі Українки ”Адвокат Мартіан”. Авторка моделює образ трагічного героя, який проходить шлях випробувань на автентичність буття. Інтертекстуальним підґрунтям твору є біблійні образи Йова та Авраама.
К’єркеґорівська концепція Авраама як ”лицаря віри” продуктивна і стосовно екзистенціального трактування образу Мартіана. Леся Українка звертається у драмі до осмислення віри як конституюючої ознаки внутрішнього життя героя. Саме віра є фундаментом, на якому ”виростає” безкомпромісна, вольова особистість Мартіана.
Апелювання до теми всесвітнього гульвіси і спокусника Дон Жуана розширило можливості авторки у відображенні проблеми „вірності собі”. Леся Українка звертається до мотиву спокуси славою. Цей мотив увиразнює проблему зради своїй самості.
Образи Анни та Долорес вирізняються з-поміж жіночих типів характеру, представлених у творах попередників авторки в опрацюванні теми спокусника Дон Жуана. Вони створені у руслі неоромантичної концепції Лесі Українки: це особистості вольові, внутрішньо сильні. Якщо образ Анни актуалізує ніцшеанський мотив волі до влади, то образ Долорес розбудовує в драмі дискурс жертовності.
Досягненням Лесі Українки в „Камінному господарі” є розробка психологічно складніших типів людського характеру, ніж у творах попередніх письменників, а також акцентування на проблемах екзистенціального плану.
Тема „вірності собі” стала центральною і в драмі-феєрії „Лісова пісня”, в якій здійснюється підсумок смисложиттєвих пошуків письменниці.
У „Лісовій пісні” Леся Українка прагне розв’язати суперечності людського буття, подолати відчуження людини і природи. Екзистенційний зміст драми полягає в осягненні концептуальної для людського існування категорії свободи. Тільки будучи духовно вільною, особистість зможе здійснити свій екзистенційний проект, досягти внутрішньої гармонії, утвердити невмирущість свого духу.
В образах Мавки і Лукаша, головних у творі, Леся Українка моделює два шляхи екзистенційного становлення. Екзистенційне становлення Мавки складний процес самореалізації через любов-жертву. У Лукаша цей процес проходить етап занедбування душі, зраду своїй екзистенції.
Отже, аналіз екзистенціальної моделі світу в драмах Лесі Українки засвідчив спільність художніх інтенцій української письменниці та мислителів-екзистенціалістів. Екзистенційне мислення Лесі Українки, яке коріниться в її неоромантичному світовідчуванні, було спрямоване на розкриття концептуальних проблем людського існування.
Творячи різні моделі людського існування, багатоаспектно аналізуючи життя, письменниця не подає готових схем для розв’язання екзистенційних проблем. Кінцівки її драм завжди відкриті, а самі драми активізують мислення, спонукають до пошуків сенсу власного буття.
Таким чином, драматургія Лесі Українки яскравий текст, в якому тісно переплітаються проблеми людського існування, актуалізується простір сенсопокладання особистості. Філософський дискурс письменниці, наближений до теоретичних положень екзистенціально-персоналістичного філософування, відкриває розуміння важливості людського буття, усвідомлення складних і суперечливих процесів, що відбуваються у суспільному і внутрішньому житті людини.
Розгляд людського існування в екзистенційних феноменах наближає творчість Лесі Українки до кращих зразків неакадемічного європейського та українського філософування.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аббаньяно Н. Структура экзистенции. Введение в экзистенциализм. Позитивний экзистенциализм / Николо Аббаньяно ; пер. с итал. А. Л. Зорин. СПб. : Алетея, 1998. 506 с.
2. Аврахов Г. Г. Художня майстерність Лесі Українкилірика : посібник / Георгій Аврахов. К. : Радянська школа, 1964. 233 с.
3. Агеєва В. П. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму / Віра Агеєва. К. : Факт, 2003. 320 с.
4. Агеєва В. П. Митець і пуща / В. П. Агеєва // Слово і час. 1999. № 8. С. 1118.
5. Агеєва В. П. Мовні ігри В. Домонтовича / Віра Агеєва // Домонтович Віктор. Дівчина з ведмедиком. Болотяна Лукроза. К. : Критика, 2000. С. 320.
6. Агеєва В. П. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації : монографія / Віра Агєєва. К. : Либідь, 1999. 264 с.
7. Агеєва В. П. Чому торжествує Камінний господар / Віра Агєєва // Слово і час. 1998. № 910. С. 4249.
8. Алпатов С. „Каменный гость” : образ и смысл / Семен Алпатов // Литература. 2001. № 46. С. 78.
9. Ангелова А. О. Міфологічне осмислення буття в драматургії Лесі Українки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 17.00.01 „Теорія та історія культури” / А. О. Ангелова. К., 2002. 20 с.
10.Андреев Л. Н. Жизнь Василия Фивейского / Леонид Андреев // Андреев Л. Избранное ; [сост. и авт. послесл. В. И. Баранов]. Горький : Волго-В’ятское кн. изд-во, 1979. С. 104160.
11.Андреев Л. Г. Импрессионизм / Леонид Андреев. М. : Изд.-во МГУ, 1980. 249 с.
12.Андрусів С. М. Модус національної ідентичності : Львівський текст 30-х років ХХ ст. / Стефанія Миколаївна Андрусів. Львів : Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 2000; Тернопіль: Джура, 2000. 340 с.
13.Андрущенко В. П. Сучасна соціальна філософія : курс лекцій / В. Андрущенко, М. Михальченко. 2-е вид., випр. і доповн. К. : Генеза, 1996. 368 с.
14.Антофійчук В. І. Іуда Іскаріотський в українській літературі ХХ ст. / В. І. Антофійчук // Літературознавча компаративістика : навч. посіб. / ред. Р. Т. Гром’як, упоряд. Р. Т. Гром’як, І. В. Папуша. Тернопіль : Редакційно-видавничий відділ ТДПУ, 2002. С. 216227.
15.Антофійчук В. І. Євангельські образи в українській літературі ХХ століття / Володимир Іванович Антофійчук. Чернівці : Рута, 2001. 335 с.
16.Антофійчук В. І. Євангельські мотиви в українській літературі ХІХ ХХ ст. / В. І. Антофійчук, А. Є. Нямцу. Чернівці : Рута, 1996. 206 с.
17.Антофійчук В. І. Леся Українка Наталена Королева : християнська традиція в українській літературі ХХ століття / В. І. Антофійчук // Леся Українка і сучасність: зб. наукових праць. Луцьк : Видавництво „Волинська обласна друкарня”, 2005. Т. ІІ. С. 2030.
18.Астаф’єв О. Екзистенціалізм : етос індивіда і життя заради смерті / О. Астаф’єв // Астаф’єв О. Лірика українсько еміграції : еволюція стильових систем. К. : Смолоскип, 1998. С.199222.
19.Бабишкін О. К. Драматургія Лесі Українки / О. К. Бабишкін. К. : Держмузвидав, 1963. 407 с.
20.Бабишкін О. К. На полі крові / О. К. Бабишкін // Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. Т. ІІІ. К. : Вид.-во АН УРСР, 1960. С. 138160.
21.Бабишкін О. К. Перші драми Лесі Українки / О. К. Бабишкін // Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. Т. ІІ.. К. : Вид.-во АН УРСР, 1956. С. 292327.
22.Бабишкін О. К. Леся Українка. Життя і творчість / О. Бабишкін, В. Курашова. К. : Держлітвидав України, 1955. 480 с.
23.Бабій Ф. Про назву твору „Лісова пісня” та імена персонажів / Ф. Бабій // Дивослово. 1995. № 2. С. 2226.
24.Багаліка Ю. О. Історичні погляди Лесі Українки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук : спец. 07.00.06 „Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни” / Ю. О. Багаліка. К., 2000. 20 с.
25.Баган О. Художня історіософія Лесі Українки : волюнтаристсько-ірраціоналістський дискурс (на матеріалі діалогу „Три хвилини”) / Олег Баган // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка. 2001. № 7. С. 1214.
26.Банацька Н. А. Національна рефлексія неволі / Наталія Банацька // Леся Українка і національна ідея : зб. наук. праць / ред. Я. Поліщук та А. Криловець. К. : Видавництво ім. Олени Теліги, 1997. С. 115118.
27.Баранова В. Неоромантичне двосвіття „Лісової пісні” Лесі Українки / В. Баранова // Українська мова і література в школі. 2005. № 3. С.3036.
28.Барт Р. От произведения к тексту // Барт Р. Избранные работы : Семиотика. Поэтика / Ролан Барт ; пер. с фр. Г. К. Косикова. М. : Прогресс, 1989. С. 413423.
29.Барт Р. Смерть автора / Ролан Барт ; пер. с фр. Г. К. Косикова // Барт Р. Избранные работы : Семиотика. Поэтика. М. : Прогресс, 1989. С. 384391.
30.Барт Р. Текстуальний аналіз „Вальдемара” Е. По / Ролан Барт ; пер. з фр. Х. Сохоцька та М. Зубрицька // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / ред. М. Зубрицька. Львів : Літопис, 2001. С. 497522.
31.Бартко О. А. „Адвокат Мартіан” : свобода особистості в герметичному просторі / О. А. Бартко // Леся Українка і сучасність (До 130-річчя від дня народження Лесі Українки) : зб. наук. праць. Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2003. С. 159167.
32.Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренесанса / М. М. Бахтин. М. : Худ. литература, 1990. 541, [2] с.
33.Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. М. : Искусство, 1979. 444 с. (Из истории советской эстетики и теории искусства).
34.Башляр Г. Фрагменти Поетики Вогню / Гастон Башляр ; пер. з фр. Р. В. Мардер. Харків : Фоліо, 2004. 144 с.
35.Бежнар Г. П. Екзистенційні мотиви в творчій спадщині В. Винниченка : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.05 „Історія філософії” / Г. П. Бежнар. К., 2004. 19 с.
36.Бенуас Л. Знаки, символы, мифы / Л. Бенуас ; пер. с фр. А. Калантарова. М. : ООО „Астрель” : ООО „Издательство АСТ”, 2004. 160 с. Cogito, ergo sum : „Университетская библиотека”.
37.Бердяєв М. Національність і людство / Микола Бердяєв // Сучасність. 1993. № 1. С. 154157.
38.Бердяев Н. А. О рабстве і свободе человека / Николай Бердяев // Мир и Эрос : антология философских текстов о любви. М. : Издательство политической литературы, 1991. С. 311316.
39.Бердяев Н. А. Самопознание : сборник ; [сост., авт. вступ. ст. А. А. Ермичев] / Н. А. Бердяев. Л. : Лениздат, 1991. 395, [2] с.
40.Бердяев Н. А. Философия свободы ; Смысл творчества / Н. А. Бердяев. М. : Правда, 1989. 607, [1] с. (Из истории отечественной философской мысли).
41.Бетко І. Amo, ergo sum (я люблю, значит я существую : библейские мотивы в любовной поэзии Леси Украинки и Анны Ахматовой) / Ірина Бетко // Біблія і культура : зб. наук. статей / ред. А. Є. Нямцу. Чернівці : Рута, 2000. Вип. 2. С. 123126.
42.Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ початку ХХ століття / Ірина Бетко. Zielona Góra : Kiyow, 1999. 160 с.
43.Бетко І. Біблія як джерело ідей у творчості Лесі Українки / Ірина Бетко // Слово і час. 1991. № 3. С. 2836.
44.Бетко І. Драматична поема „Одержима” : Проблема морального максималізму / Ірина Бетко // Дивослово. 1995. № 2. С. 1921.
45.Бичко А. К. Леся Українка : Світоглядно-філософський погляд / Ада Корніївна Бичко. К. : Український Центр духовної культури, 2000. 186 с. (Духовні скарби України).
46.Бичко А. К. Історія філософії : підручник / А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. К. : Либідь, 2001. 408 с.
47.Бичко А. К. Феномен української інтелігенції : спроба екзистенціального аналізу / А. К. Бичко, І. В. Бичко. Дрогобич, б / в, 1997. 115 с.
48.Бичко І. Абсурду філософія / І. Бичко // Філософський енциклопедичний словник / [В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін.]. К. : Абрис, 2002. С. 5.
49.Бичко І. Екзистенціалізм / І. Бичко // Філософський енциклопедичний словник / [В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін.]. К. : Абрис, 2002. С. 186187.
50.Бичко І. Екзистенція / І. Бичко // Філософський енциклопедичний словник / [В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін.]. К. : Абрис, 2002. С. 187.
51.Бичко І. Ситуація / І. Бичко // Філософський енциклопедичний словник / [В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін.]. К. : Абрис, 2002. С. 584585.
52.Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового заповіту / пер. з арам., євр. та грец. І. Хоменка. К. : Українське Біблійне Товариство, 2002. 1070 с.
53.Библейская энциклопедия : труд и издание Архимандрита Никифора. Репринтное издание. М. : ТЕРРА, 1990. 902 с.
54.Білецький О. І. Антична драма Лесі Українки („Кассандра”) / О. І. Білецький // Білецький О. І. Зібр. праць : У 5 т. / [М. К. Гудзій (гол. редкол.) та ін.]. К. : Наук. думка, 1965.
Т. 2 : Українська література ХІХ початку ХХ століття. 1965. С. 543564.
55.Білецький О. І. Пушкін і Україна / О. І. Білецький // Білецький О. І. Від давнини до сучасності : збірник праць з питань української літератури. К. : Наук. думка, 1960. С. 128215.
56.Богданов К. А. Очерки по антропологии молчания : Homo tacens / А. К. Богданов. СПб. : Издательство РХГИ, 1998. 352 с.
57.Бойко Ю. „В дому роботи, в країні неволі” / Юрій Бойко // Бойко Ю. Вибрані праці. К. : Медекол, 1992. С. 161172.
58.Бойко Ю. Естетичні погляди Лесі Українки та її стильові шукання / Юрій Бойко // Бойко Ю. Вибрані праці. К. : Медекол, 1992. С. 110160.
59.Больнов О. Ф. Философия экзистенциализма. Философия существования / Отто Фридрих Больнов ; пер. с нем. Ю. А. Сандулов. СПб. : Лань, 1999. 224 с. (Мир философии).
60.Бондаренко Ю. Національна парадигма українського екзистенціалізму / Юрій Бондаренко // Слово і час. 2003. № 6. С. 6469.
61.Борисюк Т. Фольклор і міфологія „Лісової пісні” Лесі Українки / Тетяна Борисюк // Народна творчість та етнографія. 1991. № 2. С. 3140.
62.Вендел М. Ейкок. Леся Українка і легенда про Дон Жуана / Вендел М. Ейкок // Леся Українка. 18711971: зб. праць на 100-річчя поетки / [Б. Романенчук (гол. редкол.) та ін.]. Філядельфія, 19711980. С. 124143.
63.Веретельник Р. Козачка в теремі (Драма Лесі Українки „Бояриня”) / Роман Веретельник // Слово і час. 1992. № 6. С. 4650.
64.Веретельник Р. Фемінізм у драматургії Лесі Українки / Роман Веретельник // Сучасність. 1991. № 2. С. 2937.
65.Водолагин А. В. Психопаталогия и метафизика воли (К 125-летию Карла Ясперса) / А. В. Водолагин // Вопросы философии. 2008. № 5. С. 140148.
66.Возняк Т. „Народження трагедії з духу музики” та „Лісова пісня” : Слово музика мовчання / Тарас Возняк // Сучасність. 1992. № 2. С. 107112.
67.Войтюк А. Ю. Природа історизму Лесі Українки / А. Ю. Войтюк // Радянське літературознавство. 1984. № 5. С. 3140.
68.Вороний М. Драма живих символів / Микола Вороний // Вороний Микола. Твори / упоряд., підгот. Г. Д. Вервес. К. : Дніпро, 1989. С. 405412.
69.Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного / Ганс Георг Гадамер ; [пер. с нем.] // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. М. : Искусство, 1991. С. 266323. (История эстетики в памятниках и документах).
70.Гаджилова Г. О. Драма Лесі Українки „Руфін і Прісцілла” : проблематика, поетика, становлення тексту : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 „Українська література” / Г. О. Гаджилова. К., 2001. 18 с.
71.Гаджилова Г. О. Творча генеза тексту драми Лесі Українки Руфін і Прісцілла” та особливості характеротворення / Ганна Гаджилова // Слово і час. 2001. № 4. С. 5157.
72.Гайдеґґер М. Навіщо поети? / Мартін Гайдеґґер ; пер. з нім. Ю. Прохасько // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / ред. М. Зубрицька. Львів : Літопис, 2001. С. 230249.
73.Гайденко П. П. Прорыв к трансцендентному : Новая онтология ХХ века / Пиама Павловна Гайденко. М. : Республика, 1997. 495 с. (Философия на пороге нового тысячелетия).
74.Гайденко П. П. Трагедия эстетизма. Опыт характеристики миросозерцания Серена Киркегора / Пиама Павловна Гайденко. Москва : Искусство, 1970. 248 с.
75.Гарасим Я. Етноестетика „Лісової пісні” Лесі Українки / Я. Гарасим // Вісник Львівського університету. Серія філологія. Львів, 2004. Вип. 35. С. 406410.
76.Герасимчук Л. Штрихи до проблеми профетизму / Лесь Герасимчук // Слово і час. 1999. № 7. С. 4547.
77.Гозенпуд А. А. Поетичний театр (Драматичні твори Лесі Українки) / А. А. Гозенпуд. К. : Мистецтво, 1947. 301 с.
78.Головко Б. А. Філософська антропологія : навч. посібник / Б. А. Головко. К. : ІЗМН, 1997. 239 с.
79.Голомб Л. Г. Концепція слави в творчості Лесі Українки крізь призму філософських ідей А. Шопенгауера / Л. Г. Голомб // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства : матеріали Міжнародної наукової конференції „Українська література в загальноєвропейському контексті”, (Ужгород, 1617 жовт. 2001 р.) / відп. ред. М. І. Сюсько. Вип. 5. Ужгород : Ліра, 2002. С. 7276.
80.Голомб Л. Г. Символіка Старого Заповіту в творчій самосвідомості Лесі Українки як митця в „Країні неволі” / Л. Г. Голомб // Леся Українка і національна ідея: зб. наук. праць / ред. Я. Поліщук та А.Криловець. К. : Видавництво ім. Олени Теліги, 1997. С. 4454.
81.Голосовкер Я. Э. Логика мифа / Я. Э