Романи Віктора Домонтовича в контексті української інтелектуально-психологічної прози: особливості художнього мислення : Романы Виктора Домонтовича в контексте украинской интеллектуально-психологической прозы: особенности художественного мышления

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

На правах рукопису

Ушневич-Штанько Соломія Едуардівна

УДК 821.161.2 + 82 - 311.1

Романи Віктора Домонтовича в контексті української інтелектуально-психологічної прози: особливості художнього мислення

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Хороб Степан Іванович,
доктор філологічних наук, професор

Івано-Франківськ
2008

ЗМІСТ
ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ 1. Філософсько-естетичні концепції Віктора Петрова-Домонтовича й визначальні дискурси його інтелектуальних романів: аспекти взаємозв’язку ........ 9
1.1. Рецепція історіософсько-культурологічних засад художнього мислення В.Петрова-Домонтовича ....................... 9
1.2. Модерністська парадигма інтелектуально-психологічної прози: текст і контекст ........ 40
РОЗДІЛ 2. Модифікації і новаторство в літературно-художніх пошуках В.Домонтовича... 76
2.1. Органічність синтезу мистецтв у поетиці досліджуваних романів.... 76
2.2. Особливості моделювання образної системи у текстуальній площині інтелектуальних творів ........100
РОЗДІЛ 3. Специфіка художнього психологізму в інтелектуальній прозі В.Домонтовича ........ 134
3.1. Філософсько-психологічні рефлексії автора у створенні цілісного образу світу . 134
3.2. Психоаналітичний дискурс в екзистенційному мисленні письменника...... 156

ВИСНОВКИ..177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 185

ВСТУП
Дослідження й осмислення інтелектуальної романістики перших десятиліть ХХ століття як складової естетичного світовідчуття належить до пріоритетних напрямів сучасного літературно-теоретичного інтерпретаційного процесу. Стосується це насамперед інтелектуально-психологічної прози В.Домонтовича, вилученої свого часу з українського літературного процесу і порівняно недавно (90-ті рр. ХХ ст.) повернутої до системи національно-культурних координат. У контексті становлення нових парадигм ідейно-образної авторської свідомості, нових форм і структур творчості виникає необхідність переосмислення художнього доробку тих письменників, зв’язок яких із модерністською культурною традицією виражений найбільш яскраво.
В останнє десятиліття різноманітні наукові ракурси продукують активний інтерес до художніх текстів В.Домонтовича. Історики та теоретики літератури з’ясовують особливості творчого феномена письменника в контексті новаторської естетики початку ХХ ст. (В.Агеєва, О.Буханенко, Р.Горбик, Ю.Загоруйко, С.Павличко); у річищі гендерної критики (Н.Зборовська, С.Матвієнко); в межах жанрової проблематики (Т.Белімова, О.Боярчук, В.Зубань, Н.Мариненко, Н.Мішеніна); як письменника екзистенційного напряму (І.Василишин); у художній рецепції архетипних значень (Ю.Ганошенко, Ю.Матасова); з позицій теоретичного обґрунтування амбівалентного характеру авторського Я” у тексті (М.Гірняк) тощо. Однак без усвідомлення автентичної природи художнього мислення В.Домонтовича у зв’язках з його філософсько-мистецтвознавчими поглядами, без з’ясування специфіки моделювання багатовимірної художньої реальності в контексті літературного доробку письменників-сучасників неможливий аналіз головних засад творчої діяльності митця.
Актуальність обраної теми зумовлена потребою синтезуючого дослідження специфіки індивідуально-авторського художньо-філософського світовідтворення. На часі дослідження ґенези й особливостей функціонування світоглядно-естетичних засад художнього мислення В.Домонтовича у визначальних дискурсах його романів; вивчення романного тексту письменника у взаємодії з іншими видами мистецтв; осмислення характеру творчих пошуків і новацій в контексті складного літературного процесу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на кафедрі української літератури Інституту філології згідно з плановою науковою роботою, присвяченою проблемам історії літератури (зокрема вивченню класичної спадщини українського письменства, номер державної реєстрації 0106U002244). Тему дисертаційної роботи затверджено науковою радою НАН України з проблеми класичної спадщини та сучасної художньої літератури (8 квітня 2008 року, протокол № 2).
Мета дисертаційної роботи полягає в аналітико-синтезуючому та контекстуальному осмисленні ідейно-образної системи В.Домонтовича, а також у виявленні філософсько-естетичних поглядів перенесених у текстуальну площину його творів.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких конкретних завдань:
з’ясувати філософсько-естетичні засади художнього мислення письменника шляхом аналізу текстів з відкритою інтерпретаційною перспективою;
окреслити світоглядну проблематику інтелектуальних романів у контурах модерністської парадигми;
розкрити своєрідність синтезу мистецтв у прозі В.Домонтовича, простежити рівні міжвидової мистецької інтеграції в ідейно-естетичному, емоційно-чуттєвому світосприйнятті митця;
дослідити особливості художньо-психологічної концепції письменника та обґрунтувати філософський контекст творчості;
проаналізувати психоаналітичний дискурс в екзистенційному мисленні прозаїка з метою розкодування додаткових смислів у світі текстової реальності;
розглянути художні моделі буття в контексті інтелектуальної прози.
Об’єктом дисертаційного дослідження є інтелектуально-психологічні романи В.Домонтовича Дівчина з ведмедиком”, Доктор Серафікус”, Без ґрунту”, філософсько-культурологічні праці та літературно-критичні статті, а також твори М.Івченка Робітні сили”, М.Могилянського Честь”, В.Підмогильного Місто”, Є.Плужника Недуга”.
Предметом наукового осмислення є світоглядно-філософські рефлексії в художньому мисленні В.Домонтовича та представників української інтелектуально-психологічної романістики 20-х рр. ХХ ст.
Методологічною і теоретичною базою дослідження стали праці О.Астаф’єва, М.Бахтіна, Р.Гром’яка, Ж.Дерріди, М.Ільницького, М.Ігнатенка, Г.Клочека, В.Кодака, В. Нарівської, Р.Піхманця, Т.Салиги, А.Ткаченка, М Ткачука, І.Франка. Використано фундаментальні наукові дослідження в царині модернізму (Т.Гундорової, Д.Затонського, Н.Зборовської, М.Моклиці, В.Моренця, Д.Наливайка, С.Павличко, Я.Поліщука, С.Хороба); праці, присвячені питанням розвитку української прози першої третини ХХ ст. (Ю. Безхутрого, Н.Бернадської, І.Денисюка, В.Дончика, Л.Новиченка, Л.Сеника, Н.Шумило); історико-літературознавчі розвідки (В.Агеєвої, Т.Белімової, Г.Бенжар, О.Боярчук, О.Буханенко, Л.Василик, Р.Горбика, О.Гусейнової, Ю.Загоруйко, Н.Мариненко, С.Матвієнко, Р.Корогодського, В.Корпусової, М.Хороб); наукові роботи з проблеми синтезу мистецтв (О.Мацяк, О.Рисака, О.Рябініної, Я.Полфьорова, В.Саєнко); літературно-критичні статті учених з діаспори (Ю.Дивнича, Ю. Лавріненка, І.Качуровського, Ю.Корибута (І.Костецького), П.Кречета, О.Черненко, Ю.Шевельова (Ю.Шереха)). Застосовано етико-антропологічні підходи для тлумачення змісту авторської концепції через залучення філософських ідей Ф.Ніцше, теорії психоаналізу З.Фройда, К.Юнга, філософії Ж.-П.Сартра та екзистенційного психоаналізу Л.Бінсвангера.
Специфіка об’єкта дослідження і поставлені завдання зумовили застосування різних методів:
− герменевтичний передбачає тлумачення тексту у філософському, психологічному та психоаналітичному контекстах з орієнтацією на синтетизм основну засаду творчого мислення В.Домонтовича;
− культурно-історичний застосовувається при виявленні культурологічно-мистецтвознавчої парадигми художніх творів;
− типологічний тісно пов’язаний з феноменологією, спрямований на дослідження ідейно-образної системи української інтелектуальної прози 20-их років;
− порівняльно-історичний використовується для характеристики традицій і новаторства у художніх текстах письменника, що зумовлює залучення деяких принципів рецептивної естетики.
Методично важливим для висвітлення обраної теми став комплексний підхід, що доповнюється теоретичними працями Й.Гейзінги, А.Лосєва, Ю.Лотмана, Є.Ноймана.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що феномен творчої особистості В.Домонтовича вперше розглядається крізь призму синтетизму авторського художнього мислення. Філософсько-естетична концепція митця досліджується як підставовий механізм художнього моделювання дійсності. В аспекті поетики репрезентуються ключові ознаки новаторства інтелектуально-психологічних романів (міжвидові дифузії, екзистенційність хронотопу, елементи кубізму, текст у тексті”, психоаналітична складова). У роботі запропоновано результати теоретико-літературознавчого осмислення синтезу мистецтв з акцентом на музиці як одній із форм вираження буття. Досліджено функціонування та застосування психоаналітичних методик у екзистенційному мисленні автора.
Синтезовано основні підходи до вивчення інтелектуальної прози В.Домонтовича. Здійснено комплексний аналіз філософського дискурсу у прозі письменника з акцентом на специфіці художнього пошуку, осмисленні тих модерних якостей, які дозволяють зрозуміти особливості новаторської поетики автора в контексті інтелектуальної романістики перших десятиліть ХХ ст.
Теоретичне значення дослідження полягає у подальшому вдосконаленні методології синтетичного аналізу, яка найбільш адекватна гетерогенності естетичних пошуків інтелектуально-психологічної прози; у цілісному сприйнятті творчої спадщини В. Домонтовича крізь призму синтезу мистецтв; у застосуванні поліметодологічного підходу для актуалізації інтерпретаційного потенціалу художніх текстів.
Практичне значення одержаних результатів дослідження зумовлене тим, що вони можуть бути використані при написанні нормативних курсів з історії та теорії української літератури ХХ ст., спецкурсів, спецсемінарів, при укладанні підручників та навчальних посібників, фахових видань довідкового характеру. Матеріали дисертаційного дослідження можуть слугувати основою для подальшої розробки проблем українського інтелектуально-психологічного роману, компаратипологічних студій, багатьох аспектів вивчення новаторської естетики зазначеного періоду.
Апробація роботи. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданнях кафедри української літератури Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні теоретичні положення викладено в доповідях, виголошених на VІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції молодих учених (Київ, 2326 червня 2004 р.), науковій конференції Актуальні проблеми історії і теорії української літератури” (Львів, 78 червня 2005 р.), VІІІ Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2123 червня 2005 р.), VІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2021 жовтня 2006 р.), Міжнародній науковій конференції Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (Львів, 2021 листопада 2008 р.), щорічних звітно-наукових конференціях Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (20042008 рр.).
Публікації. Матеріали та висновки дисертації відображені у 9 статтях, з них 8 опубліковано у наукових фахових виданнях (усі статті одноосібні), затверджених ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг тексту дисертації 212 сторінок. Основний текст 184 сторінки. Список використаних джерел містить 315 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Література з модерністською системою художнього мислення, досліджуючи духовну атмосферу ХХ ст., ламала, власне, ті віджилі традиції нашого національного письменства, які заважали йому в подальшому розвитку, а отже, перетворилися у своєрідні штампи, схеми, кліше і стали анахронізмом. У часи суспільно-історичних переломів і духовних стресів літературна еліта не могла оминути складних філософських проблем своєї епохи, її хвилювали масштабні проблеми буття психологія перехідного часу. Вагомим компонентом мистецької системи стає тяжіння до філософської глибини у зображенні психологічно-рельєфних характерів. Формуючись у духовній культурі України 20-30-х років, розвиваючись у площинах теорії, методології та конкретних досліджень, В.Домонтович створює філософсько-естетичну концепцію, яка становить особливу цінність у контексті естетико-світоглядних засад початку ХХ ст. Його художні пошуки були близькими до творчості таких представників національного письменства, як М.Івченко, М.Могилянський, В.Підмогильний, Є.Плужник, Микола Хвильовий та ін., що дозволяє з’ясувати ідейно-естетичну самоцінність і певну спорідненість текстів у межах інтелектуально-психологічної прози перших десятиріч минулого століття.
Рецептивний потенціал творів доводить, що до розуміння іманентних ознак художнього мислення письменника треба йти через філософсько-аналітичне осмислення літературних текстів. Тому ретельний огляд історіософсько-культурологічних поглядів і світоглядних позицій Віктора Петрова-Домонтовича допомагає глибше осмислити новаторську естетику та поетику письменника-експериментатора, адже тексти В.Домонтовича зашифровані смисли його філософсько-естетичного сприйняття, ілюстрація специфіки авторського художнього світовідтворення. З’ясовано, що В.Домонтович, як прихильник інтелектуального становлення суспільства, репрезентував основні ознаки століття, а самі тексти (як наукові, так і художні) віддзеркалювали глобальні питання того часу це характеристика культурно-історичних епох, особливості розвитку сучасного мистецтва, нарешті, наскрізна тема, яка пов’язує всі попередні, тобто загальна криза сучасної цивілізації, філософії та мистецтва. Звідси, тема доби, сформульована в історіософських поглядах ученого, внутрішнім інтертекстом на рівні хронотопу пов’язує і художні твори автора. Проблема кризи в художній моделі життя набуває багатоаспектного характеру та виступає втіленням ідеологічно-культурницької проблематики. У творах Дівчина з ведмедиком та Доктор Серафікус” авторська свідомість поєднує в один хронотоп конкретно-історичну атмосферу в Україні 1920-х рр. і внутрішній світ людини початку ХХ ст., демонструючи духовну нівеляцію особистості. В романі Без ґрунту” уже спостерігається посилення інтересу до ідеологічного контексту доби, але в досить завуальованому вигляді. З метою глибшого проникнення в художнє мислення письменника у дисертації подано теоретико-літературознавчі узагальнення основних положень філософсько-естетичної концепції Віктора Петрова-Домонтовича, що певною мірою реалізовані та обґрунтовані автором у інтелектуальній романістиці. Як показує аналіз, письменник-ерудит прагне через світовий досвід, через найновіше слово в європейському мистецтві критично оглянути вітчизняні культурні надбання. Тло романів, створене повсякчасними історіософськими відсилками і роздумами автора, обговоренням особливостей мистецьких епох та їх стилів, робить можливим розуміння історико-культурних періодів, які зумовили появу аналізованих творів. Виявлено основні механізми художнього мислення В.Домонтовича, виокремлено інтелектуалізм як основну складову авторського сприйняття і такі його структурні елементи: парадокс, маскування та гру, експериментування з геометричними формами.
В естетиці Нового часу відбулася зміна пріоритетів, перебудова всієї ціннісної ієрархії різноманітних компонентів і атрибутів культури, зумовленої процесами в суспільній свідомості. Новітні пошуки В.Домонтовича, репрезентовані інтелектуальним експериментаторством, доводять, що парадоксальність автора має іронічно-сатиричний характер і перебуває у повній гармонії з загальною світонастановою письменника. А мотив маски стає інструментом і способом прикриття істинного обличчя і внутрішньої сутності. Слід відзначити, що представники інтелектуально-психологічної прози намагались вийти за рамки обмежень, а філософсько-естетична насиченість комунікативного виміру гри з читачем стала основою модерністського світосприйняття початку ХХ ст. Однак усвідомлення ключових ознак художнього мислення В.Домонтовича дозволяє виокремити його основні риси: філософічність, мистецький синтез концептуальних постулатів європейської культури, інтелектуальність, тяжіння до зображення психічного життя людини. В межах індивідуальної текстової реальності впадають у вічі геометричні проекції автора, що само собою вирізняє його з-поміж письменників-інтелектуалів, підтверджує логіко-конструктивний тип художнього мислення В.Домонтовича та дає підстави говорити про елементи кубізму в його романістиці.
Кінець ХІХ початок ХХ ст. в українській літературі характеризується потребою розширення зображально-виражальних засобів надбаннями суміжних мистецтв. Орієнтуючись на видову специфіку різних мистецтв, творчо використовуючи їх, письменники-синтезисти доповнили, розширили способи досягнення мистецького ефекту. Комплексне вивчення особливостей реалізації синтезу мистецтв у творчому мисленні В.Домонтовича дозволило глибше простежити зв’язок інтелектуально-психологічної прози і поліаспектних витоків авторської художньої свідомості. Тому варто вивчати романістику письменника крізь призму архітектурно-живописного дискурсу та інтерпретацію музичної події як форми естетичного досвіду, які, будучи суттєвим зрушенням суб’єктивної реальності, разом із цим наповнюють твір емоційно-чуттєвим змістом. Свідомий намір В.Домонтовича синтезувати свою прозу із суміжними видами мистецтва пояснюється внутрішньою потребою кожного митця повністю самореалізуватися. Музичні елементи є невід’ємною частиною творів тих авторів (М.Івченка, М.Могилянського, В.Підмогильного, Є.Плужника), які використовують їх як певний художній прийом, і як засіб поверхневої фактури твору (тло - фон”), і як спосіб поглибленого відображення психології дійових осіб (персонажів). У центрі уваги Віктора Петрова-Домонтовича, на його погляд, найважливіша сфера духовного життя мистецтво, яке розуміється як певна форма культурного співвідношення і певна репрезентативна модель, в межах якої можливе послуговування здобутками суміжних мистецтв у фіксуванні та інтерпретації найрізноманітніших процесів та станів. У контексті синтезу мистецтв можна значно повніше охарактеризувати постать самого митця, а через нього найприкметніші ознаки певної епохи.
Доведено визначальну роль ідейно-естетичної еволюції у художніх пошуках В.Домонтовича, окреслено філософствування як характерну рису інтелектуальної прози письменника. Адже на сторінках більшості його творів згадуються А.Данте, Т.Кемпійський, М.Гоголь, О.Уайльд, М.Рильський, мистецькі доробки П.Пікассо, В.Кандінського, П.Гогена та ін. Здійснений аналіз показав, що філософське спрямування романів тісно пов’язане з пильною увагою до внутрішнього світу особистості, роздумами автора над феноменом людського існування. Повноправним чинником естетичної системи 20-х років ХХ ст. стають підсвідомі, асоціативні, інтуїтивні, інтелектуальні теорії та ідеї, реальний та ірреальний світи, їхнє складне переплетення. Тому змінюється модель епічного персонажа відбувається ускладнення його характеру через поступове освоєння сфери несвідомого. Письменники дотримуються головної настанови нової естетики показувати життя в усій його багатогранності й складності, а багатовимірний текст, як правило, має, відповідно, і складну структуру. У дисертації простежено специфіку роману концентричного типу (з одним головним героєм, що централізує дію), у сюжеті якого обов’язково виділяється головний композиційний центр, завдяки якому визначається провідна тема. Всі ж інші лише поглиблюють, художньо уточнюють головну проблему.
У 20-ті роки ХХ ст. посилюється інтерес до питань сюжетно-композиційної структури як визначальної ланки організації романної форми. Як засвідчив аналіз, для інтелектуально-психологічної прози В.Домонтовича характерними були художні пошуки, ускладнення структури текстуального простору, запровадження нових форм ідейно-естетичної образності, модифікованих засобів поетики, нахил до безсюжетності, який зреалізовується у формі знецінювання або усунення розв’язки. Руйнуючи сюжетну основу, письменник водночас відшукує компенсаційні елементи, які починають виконувати функцію сюжету: напругу подієвості змінює напруга у зіткненні світоглядних позицій; зміщується акцент від події до її авторського сприйняття; використовується принцип монтажу (фрагментарних вкраплень); характерна множинність смислів (просторова рознесеність) та принцип побудови текст у тексті”.
В.Домонтович не лише помітно розширив обрії інтелектуально-психологічної прози (проблемно-тематичні, образно-стильові, сюжетно-композиційні), щораз наповнюючи їх індивідуальним змістом й оригінальною поетикою, але й своєю творчістю певним чином знаменував зміну художницьких поколінь, заміну мистецьких та ідейно-естетичних орієнтирів. Романи В.Домонтовича засвідчили, що модерністська література, така, здавалось, антифактурна, антиміметична, стала в царині психології найбільш переконливою, вірогідною, навіть реалістичною. Своєрідна інтелектуалізація психологізму як структури свідомості особистості видозмінює художню концепцію людини в романі 20-х рр. ХХ ст.
Будучи безпосереднім учасником літературно-мистецьких процесів зазначеного періоду, В.Домонтович витворює власну концепцію світобачення, індивідуальну систему художнього мислення, гармонійно поєднавши у ній стильові особливості різних літературних жанрів, запропонувавши свої філософсько-психологічні принципи бачення та відтворення. Зокрема, психологізм осмислюється в романістиці В.Домонтовича у двох значеннях: 1) як методологічна засада, психологічний підхід до тлумачення текстів, образів, уявлень, переживань, емоційних станів, особливостей мислення автора та його героїв. У Домонтовичевій концепції людини і світу гармонія чи дисгармонія осягаються через взаємодію протилежних начал. Серед найчастіше вживаних опозицій зустрічаються такі, як: реальне / ірреальне”, правдоподібне / неправдоподібне” у романі Дівчина з ведмедиком”; серафічність / природність” у творі Доктор Серафікус”; свій / чужий” як втілення ідеологічного контексту доби в романі Без ґрунту”; 2) як художній засіб відображення широкої палітри психологічних станів персонажів, які мисляться в єдності (взаємопереходах), вираження автором емоційно-чуттєвої моделі твору, що разом зі свідомим чинником складає основу його структури.
Підкреслено важливість неусвідомлених сфер авторської психіки як одного із конструктивних чинників появи інтелектуальних творів. У контексті поетики психологізму принципи фройдівського вчення вважаються універсальним ключем, який може розкривати складні й різноманітні проблеми людської культури. Підсвідомість особистості прямо співвідноситься з навколишнім світом, відіграючи важливу роль у літературі перших десятиліть ХХ ст., завдяки введенню несвідомого значно розширюється внутрішньо-психологічний хронотоп, активізуються ланки зовнішнього подієвого часопростору, пов’язані з уведенням елементів ірраціонального, містичного, таємного. Складність художнього матеріалу зумовлює дослідження оніричних явищ, аналіз ролі кожного окремого сновидіння в композиційній системі, у стильовій манері автора й у світлі його філософсько-естетичних поглядів дають підстави стверджувати, що в інтелектуальній романістиці В.Домонтовича трактування сну абсолютно індивідуальне це не просто художній прийом, це сон концепція, в основі якої авторське бачення та розуміння цього психічного явища.
Творчий геній В.Домонтовича синтезував інтелектуальний та інтуїтивний підходи в художньому зображенні людини. Традиційна, але вічна та не розв’язана багатьма епохами проблема сенсу людського буття, гостро порушена у творах письменника, закладена в самій специфіці існування героїв у художньому просторі. Письменник розумів, що тільки так, насамперед через пізнання людини, можна пізнати світ. Саме тому, як ми доводимо, доречним є розгляд романістики В.Домонтовича в контексті екзистенційного світосприйняття автора та інтелектуально-психологічної прози 20-х рр. ХХ ст., адже екзистенційно-образне відтворення проявляється у творчому мисленні художників слова, в апеляції до кола специфічних сюжетних колізій і дозволяє говорити про насиченість екзистенційними мотивами модерністського дискурсу перших десятиліть ХХ ст. В основі художнього мислення В.Домонтовича та найбільш яскравих представників інтелектуально-психологічної прози (М.Могилянського, В.Підмогильного, Є.Плужника) конфлікт раціонального й ірраціонального начал у свідомості особистості, тобто проблема існування буття у світі”. Тому в силовому полі окресленої проблематики розкрито особливості виявів несвідомого ситуативні психічні розлади (Дівчина з ведмедиком”), сновидіння (Доктор Серафікус”), метафізичні осяяння (Без ґрунту”). Дослідження психоаналітичного дискурсу в екзистенційному мисленні В.Домонтовича є не просто важливим для з’ясування особливостей авторської ідейно-естетичної свідомості, а й науково актуальним у виявленні специфіки літературно-художнього новаторства початку минулого століття. У цьому ракурсі особливої уваги заслуговують романи Дівчина з ведмедиком” та Доктор Серафікус” і такі проблеми у них: аналіз поведінки героїв крізь призму фройдівського психоаналізу, а саме концепції позасвідомого, як регулятора поведінки та підсвідомих бажань, трансформованих у снах; вивчення невротичних станів персонажів через використання методів екзистенційного психоаналізу Ж.-П.Сартра та Л.Бінсвангера; вплив ідей Ф.Ніцше на світосприйняття героїв.
У формах психологічного зображення проступають риси нових стильових тенденцій у прозі початку ХХ ст. схильність до суб’єктивності, зміни ракурсу викладу (крізь сприйняття героя) корелюють із письменницькою концептуальною настановою щодо цінності особистості. Дослідження засвідчило органічність ідейно-естетичних засад В.Петрова-Домонтовича в художній, теоретико-літературознавчій, літературно-критичній, історико-філософській діяльності, що проростала з авторської світоглядної позиції, її цілісного еволюційного поступу в межах модерністської системи художнього мислення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Августин Аврелий. Шесть книг о музыке / Августин Аврелий // Музыкальная эстетика западноевропейского Средневековья и Возрождения: Памятники музыкально-эстетической мысли. М. : Музыка, 1966. С. 108 149.
2. Агеєва В. Проблеми розвитку малої” прози в журнальній критиці 20-х років / В.Агеєва // Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті. К. : Дніпро, 1991. С. 124 171.
3. Агеєва В. Автор і герой у структурі новели М. Хвильового / В.Агеєва // Слово і час. 1993. № 12. С. 16 21.
4. Агеєва В. Мовні ігри В. Домонтовича / В.Агеєва // Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. Болотяна Лукроза / В.Домонтович. К. : Критика, 2000. С. 3 20.
5. Агеєва В. Путівник для інтелектуального бродяжництва / В.Агеєва // Критика. 2000. № 3 (29). С. 14 17.
6. Агеєва В. Нова жінка у прозі В. Домонтовича / В.Агеєва // Слово і час. 2002. № 10. С. 25 36.
7. Агеєва В. Формалізм versus неокласицизм / В.Агеєва // МатвієнкоС. Дискурс формалізму: український контекст / С.Матвієнко. Львів : Літопис, 2004. С. 45 48.
8. Агеєва В. Поетика парадокса: Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича / В.Агеєва. К. : Факт, 2006. 432 с.
9. Адорно Т. Теорія естетики / Т.Адорно. К. : Основи, 2002. 518 с.
10.Андрусів С. Модернізм / постмодернізм: ланки безконечного ланцюга історично-культурних епох / С.Андрусів // Світовид. К. Нью-Йорк, 1997. Ч. І-ІІ (26-27). С. 113 116.
11.Арнаудов М. Психология литературного творчество / М.Арнаудов. М. : Прогресс, 1970. 654 с.
12.Аронсон М. Монтаж и література / М.Аронсон, С.Рейсер. // Литературные кружки и салоны. М. : Аграф, 2001. С. 13 20.
13.Басин Е.Я. Двуликий Янус: О природе творческой личности / Е.Я.Басин. М. : Магистр, 1996. 171 с.
14.Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет / М.Бахтин. М. : Художественная литература, 1975. 504 с.
15.Бахтин М. Эстетика словесного творчество / М.Бахтин. М. : Искусство, 1986. 445 с.
16.Бахтін М.М. Форми часу і хронотопу в романі / М.М.Бахтін // Вступ до літературознавства : хрестоматія. К. : Либідь, 1995. С. 78 82.
17.Бевзенко Л. Самоорганізаційна феномена гри / Л.Бевзенко // Філософська думка. 1999. № 3. С. 3 19.
18.Бежнар Г. В.К. Винниченко і В.П. Домонтович: типологія філософських пошуків / Г.Бежнар // Вісник Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. 2005. Вип. 73. С. 10 12.
19.Белімова Т. Дискурс Фрідріха Ніцше як один із дискурсів тексту роману В.Домонтовича Дівчина з ведмедиком” / Т.Белімова // Вісник Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка. Серія : Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. 2003. Вип. 14. С. 7 11.
20.Белімова Т. Інтертекстуальна основа художньої прози В. Домонтовича (на матеріалі романів Дівчина з ведмедиком”, Доктор Серафікус” та Без ґрунту”): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.01.01 Українська література” / Т.Белімова. К., 2005. 19 с.
21.Белімова Т. Література українського модернізму: Дівчина з ведмедиком” Віктора Домонтовича / Т.Белімова // Українська література в загальноосвітній школі. 2004. №7. С. 12 16.
22.Бенюк О.Б. Трансформація тлумачення поняття експеримент”: межа ХІХ ХХ століття / О.Б.Бенюк // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : зб. наук. праць. К., 2003. Вип. 11. С. 138 143.
23.Бер В. Екскурси в мистецтво / В.Бер // Рідне слово. Ч. 12. Мюнхен, 1946. С. 57 65.
24.Бер В. Проблема епохи / В.Бер // Орлик. 1947. № 9. С. 5.
25.Бергер Л.Т. Эпистемология искусства : Художественное творчество как познание. Археология” искусствоведения. Познание и стили искусства исторических епох / Л.Т.Бергер. М. : Русский мир, 1997. 420 с.
26.Березина А.Г. Философия музыки в творчестве Г. Гессен / А.Г.Березина // Березина А.Г. Литература и музика / А.Г.Березина. Л. : ЛГУ, 1975. С. 195 207.
27.Бернадська Н. Український роман : теоретичні проблеми і жанрова еволюція / Н.Бернадська. К. : Академвидав, 2004. 368 с.
28.Бєлова А. Поняття стиль”, жанр”, дискурс”, текст” у сучасній лінгвістиці / А.Бєлова // Вісник Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Серія : Іноземна філологія. 2002. Вип. 32. С. 11 14.
29.Биховський Г. Від катарсису до твору мистецтва / Г.Биховський // Psychoanalis and culture. N.-Y., 1955. - Р. 236 240.
30.Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки / А.Біла. Донецьк : ДоННУ, 2004. 455 с.
31.Білик Я. Дослідження ігрового феномену в культурі / Я.Білик. Харків : Константа, 1998. 144 с.
32.Білітюк Л.А. Жанр і зміст художнього твору як проблема / Л.А.Білітюк. Луцьк : ВДУ, 1998. 31 с.
33.Білокінь С. Довкола таємниці / С.Білокінь // Петров В. Діячі української культури (1920 1940 рр.). Жертви більшовицького терору / В.Петров. К. : Воскресіння, 1992. С. 3 20.
34.Білокінь С. Хронотоп повісті В.Домонтовича Доктор Серафікус” / С.Білокінь // Vivat Academia : матеріали І Всеукраїнської наукової конференції молодих учених-філологів. Львів : ЛНУ імені І.Я. Франка, 2003. С. 92 94.
35.Бинсвангер Л. Бытие в мире : избранные статьи / Л. Бинсвангер / [перев. с англ.. Е.Суриной; научн. ред.. С.П.Куликов]. М.-СПб : Ювента, 1999. 300 с.
36.Блюм Д. Психоаналитические теории личности / Д.Блюм. М. : Деловая книга, 1999. 222 с.
37.Бойченко О.В. Традиційні образи в глибинній психології / О.В.Бойченко, О.М.Пендерецька. Чернівці : Рута, 1999. 56 с.
38.Боярчук О. Експериментальна проза 20-х років ХХ століття: жанрово-стильові модифікації (В. Домонтович, А. Любченко, М. Йогансен) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук. : спец. 10.01.01. Українська література” / О.Боярчук. К., 2003. 19 с.
39.Боярчук О. Парадокси романіста В. Домонтовича / О.Боярчук // Вісник Міжнародного інституту лінгвістики і права. Літературознавчі студії. 2001. Вип. 3. С. 193 205.
40.Боярчук О.М. Неокласична” проза В. Домонтовича як різновид модернізму / О.М.Боярчук // Актуальні проблеми сучасної філології. Серія : Літературознавство. 2001. Вип. Х. С. 205 214.
41.Боярчук О.М. Між реальністю і грою (ігровий аспект в експериментальній” прозі 20-х рр. ХХ ст.) / О.М.Боярчук // Літературознавчі обрії : Праці молодих учених України. 2002. Вип. 3. С. 83 89.
42.Будний В. Хто говорить у літературному творі / В.Будний // Українське літературознавство. 2003. Вип. 66. С. 117 127.
43.Бурячківський О. До брами (Поеми-дослідження Романа Корогодського) / О.Бурячківський // Сучасність. 2001. № 2. С. 128 139.
44.Буханенко О. Експериментальний роман В. Домонтовича в контексті української прози 20-х років ХХ століття / О.Буханенко // Проблеми сучасного літературознавства : зб. наук. праць. Одеса : Маяк, 2002. Вип. 10. С. 173 181.
45.Василик Л. В. Петров (Домонтович): художньо-психологічна концепція безґрунтя” / Л.В.Василик // Вісник Ужгородського національного університету : Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2002. Вип. 5 : міжнародна наукова конференція Українська література в загальноєвропейському контексті”. С. 56 59.
46.Великий тлумачний словник сучасної української мови. К.-Ірпінь : Перун, 2001. 1425 с.
47.Вервес Г. Український авангардизм у контексті європейських маніфестів і програм / Г.Вервес // Слово і час. 1992. № 12. С. 37 43.
48.Виноградов В.В. Сюжет и стиль: Сравнительно-исторические исследования / В.В.Виноградов. М. : АН СССР, 1963. 192 с.
49.Войтюк А. Франкова концепція модернізму / А.Войтюк. // Франкознавчі студії. Дрогобич : Вимір, 2001. Вип. 1. С. 69 72.
50.Выготский Л. Психология искусства / Л.Выготский. М. : Искусство, 1986. 573 с.
51.Гаєвський С. Фройдизм у літературознавстві / С.Гаєвський // История психоанализа в Украине. Харків, 1996. С. 260 268.
52.Газнюк Л. Філософія наративу” в персональному бутті людини / Л.Газнюк // Філософська думка. 2004. № 4. С. 3 16.
53.Галич О. Теорія літератури / О.Галич, В.Назарець, Є.Васильєв. К. : Либідь, 2005. 488 с.
54.Ганошенко Ю. Відображення кризи національного міфу в українському інтелектуальному романі 20-х рр. / Ю.Ганошенко // Слово і час. 2004. №5. С. 24 29.
55.Ганошенко Ю.А. Міф, архетип, традиційний образ в українському інтелектуальному романі 20-30-х рр. ХХ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.01.01 Українська література” / Ю.А.Ганошенко. Харків, 2006. 19 с.
56.Гегель Г.В.Ф. Вопросы естетики / Г.В.Ф.Гегель : в 4 т. М. : Искусство, 1971. 473 с.
т. 3. 1971. 473 с.
57.Гейзінга Й. Homo Ludens / Й.Гейзінга. K. : Основи, 1994. 250 c.
58.Гірняк М. Диверсифікація авторської свідомості в інтелектуальній прозі В.Домонтовича : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.01.06 Українська література” / М.Гірняк. К., 2006. 19 с.
59.Гірняк М. До проблеми взаємин” формалізму і В. Петрова-Домонтовича / М.Гірняк // Матвієнко С. Дискурс формалізму : український контекст / С.Матвієнко. Львів : Літопис, 2004. С. 69 71.
60.Гірняк М. Поняття автора й авторської свідомості в контексті термінологічних проблем сучасного літературознавства / М.Гірняк // Вісник Житомирського державного університету : Філологічні науки. 2005. Вип. 22. С. 168 171.
61.Гірняк М. Слово і мовчання: самоусвідомлення через Іншого (в інтелектуальній прозі В. Домонтовича) / М.Гірняк // Слово і час. 2004. № 11. С. 28 36.
62.Гірняк М. Таємниця роздвоєного обличчя : Авторська свідомість в інтелектуальній прозі Віктора Петрова-Домонтовича / М.Гірняк. Львів : Літопис, 2008. 286 с.
63.Гнатюк М. Літературознавчі концепції в Україні другої половини ХІХ початку ХХ сторіч / М.Гнатюк Львів : Львівський націон. ун-т ім.І.Я.Франка, 2002. 208 с.
64.Голубєва З. Український радянський роман 20-х рр. / З.Голубєва Х. : Вид-во Харківського ун-ту, 1967. 175 с.
65.Горбачов Д. Гра в хаос від бароко до авангарду / Д.Горбачов // Всесвіт 1992. № 3/4. С. 183 184.
66.Горбик Р. Знімання масок, або лист у вічність (В. Домонтович і світовий контекст) / Р.Горбик // Вітчизна. 2001. №11/12. С. 136 143.
67.Гороховський Є. Віктор Петров сторінки творчої спадщини / Є.Гороховський // Хроніка 2000. 1992. Вип. 2. С. 90 98.
68.Горпенко В.Г. Сюжетнотворчі можливості монтажу / В.Г.Горпенко. К. : ДІТМ, 1999. 62 с.
69.Горпенко В.Т. Виражальні можливості монтажу / В.Т.Горпенко. К. : ДІТМ, 1999. 61 с.
70.Горяча Н. Синтез мистецтв у романі Марселя Пруста У пошуках утраченого часу” : наступність чи новаторство? / Н.Горяча // Слово і час. 2003. - № 11. С. 65 71.
71.Грабович Г. Тексти і маски / Г.Грабович. К. : Критика, 2005. 312 с.
72.Григорьев И. Психоанализ как метод исследования художественной литературы / И.Григорьев // Зигмунд Фрейд, психоанализ и русская мысль. М., 1994. С. 221 236.
73.Гринштейн А. Карнавал и маскарад в художественной литературе / А.Гринштейн. Самара : СГАКИ, 1998. 120 с.
74.Гром’як Р.Т. Естетика і критика : Філософсько-естетичні проблеми художньої критики / Р.Т.Гром’як. К. : Наукова думка, 1975. 224 с.
75.Гром’як Р.Т. Про визначення поетики в світлі естетичної концепції І.Я.Франка / Р.Т.Гром’як // Поетика : зб. наук. праць. К. : Наукова думка, 1992. С. 16 21.
76.Гуменюк О. Проблематика Я” у психоаналітичній теорії Зиґмунда Фройда / О.Гуменюк. Тернопіль : Економічна думка, 2003. 34 с.
77.Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація / Т.Гундорова. Львів : Літопис, 1997. 297 с.
78.Гундорова Т.І. Тенденції розвитку художнього мислення: початок ХХ століття / Т.І.Гундорова, Н.В.Шумило // Слово і час. 1993. № 4. С. 55 66.
79.Гусейнова О. Київський текст” у романах В. Домонтовича: поетика інтер’єру / О.Гусейнова // Вісник Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка. Серія : Філософія. Політологія. 2005. Вип. 73. С. 17 18.
80.Гусейнова О. Елементи архітектурного дискурсу в українському урбаністичному романі (Без ґрунту” В. Домонтовича) / О.Гусейнова // Слово і час. 2004. №11. С. 18 23.
81.Гущак І. Плеяда заборонена, призабута / І.Гущак. Кн. 2: Невідоме у відомих. Львів : Кобзар, 2000. 216 с.
82.Дашак А. Божественна природа звуку / А.Дашак. Львів : Світ, 2003. 108 с.
83.Дем’янюк М.Б. Психоаналітична інтерпретація літературного тексту / М.Б.Дем’янюк // Вісник Житомирського державного університету : Філологічні науки. 2005. Вип. 22. С. 160 163.
84.Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири / Т.Денисова // Слово і час. 1995. № 2. С. 18 27.
85. Денисюк І. Франкова концепція національної літератури / І.Денисюк // Матеріали Другого Міжнародного конгресу україністів (Львів, 22-28 травня 1993 р.). Львів, 1993. С. 284 285.
86. Діденко Л. Філософ як виразник ідей епохи (на ґрунті персоналістичної спадщини Г. Кониського та В. Петрова) / Л.Діденко // Вісник Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Серія : Філософія. Політологія. 2005. Вип. 73. С. 18 20.
87. Домбровський В.О. Українська поетика і ритміка / В.О.Домбровський. Мюнхен : УВУ, 1993. 366 с.
88. Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. Болотяна Лукроза / В.Домонтович. К. : Критика, 2000