СИНКРЕТИЗМ ХУДОЖНЬОЇ ОБРАЗНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ : Синкретизм художественной образности В УКРАИНСКОЙ прозе ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ ХIХ - НАЧАЛА ХХ ВЕКА

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

УДК 821.161.2
Є 70

єременко олена володимирівна

синкретизм художньої образності
в українській прозі другої
половини ХІХ початку хх століття
Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
доктор філологічних наук,
професор
Гуляк Анатолій Борисович

Київ - 2008

З м і с т

Вступ 3
Розділ 1
Концепція синкретизму художньої образності: 11
теоретико-методологічний аспект

Розділ 2
генеза синкретизму художньої образності 103
в українській прозі другої половини ХІХ початку
ХХ ст.
2.1. Специфіка літератури та синкретична поетика тексту 107
2.2. Психологічні виміри синкретичної бінарної 116
системи "автор-реципієнт"
2.3. Екстратекстові та інтратекстові чинники СХО 185
в українській прозі початку ХХ століття

Розділ 3
Типи СИНКРЕТИЗМУ ХУДОЖНЬОЇ ОБРАЗНОСТІ 204
(на матеріалі української прози другої половини ХІХ
початку ХХ століття)
3.1. Синкретизм напрямів як форма реалізації 206
поліфункціональності творчих методів ХІХ ст.
3.2. Синкретизм жанрів і відкритість жанрової матриці 255 3.3.Стильовий синкретизм у комплексі 288
індивідуальних стилів письменників
3.4. Еволюція композиційного синкретизму 296

Висновки 366
Список використаних джерел 373

ВСТУП
Актуальність дослідження. Фахова інтерпретація історії української літератури явище багатоаспектне, адже нині актуалізовано численні проблеми методології літературознавства, дотепер не охоплені системними дослідженнями. Лише в останні роки з’явилися ґрунтовні аналітичні розвідки, присвячені маловідомим персоналіям у контексті плину літературного процесу, тематичним мотивам і жанровій своєрідності, філософському підґрунтю й психологічному наповненню художнього твору. Не залишилася поза увагою дослідників і подальша розробка теоретико-літературних понять.
Між тим, у сучасному регістрі підходів, творчих пошуків часом втрачається найважливіше усвідомлення того, що література є мистецтвом водночас цілісним і розмаїтим, спроможним послуговуватися художніми знахідками, позамистецькими фактами; вона як витвір творчої свідомості не може існувати поза співмірною тріадою: автор образ читач. Саме поєднання в літературі неоднорідних явищ на всіх рівнях художнього тексту могло б стати об'єктом наукових спостережень. Академік О.Білецький свого часу завважував, що навіть окремий твір вже естетико-емоційна концепція дійсності [37, с.523], і таким чином заакцентував поєднання в тексті генетично автономних первнів. Література ж як сукупність текстів синкретична в усіх своїх виявах, оскільки завжди в центрі художнього моделювання перебуває багатовимірна, різновекторна постать людини, для адекватної інтерпретації якої на рівні мисленнєвих операцій, волевиявлення, емоційної сфери автора використовується еклектичний спектр інтенційних засобів мистецького і позамистецького походження. Автор, поза сумнівом, також є суб'єктом нелінійним, на що звертали увагу представники практично всіх новітніх філософсько-літературознавчих концепцій. Так, К.Г.Юнг зазначав: "Кожна творча людина є подвійність чи синтез парадоксальних властивостей. З одного боку, вона є по-людськи особистий, а з іншого позбавлений особистісного творчий процес" [477, с. 133]. Сприйняття тексту читачем також синкретичне, адже реципієнт спирається на різні чинники його осягнення: на власний життєвий досвід, поточний психічний стан, сучасну естетичну, національну свідомість, на певні елементи суміжних форм духовності (політики, соціології, релігії, моди тощо тобто, всього, що наприкінці ХХ століття було прийнято називати найширшими семіотичними контекстами). У зв'язку з цим вияскравлюється проблема декодування функціональних аспектів літературних творів через поєднання різнорідних елементів у художньому тексті. Так, "Лель і Полель" і "Для домашнього огнища" І.Франка можуть бути інтерпретовані і через спектр європейського роману виховання, родинного роману, і в системі світоглядних впливів письменника на своїх сучасників.
Проблема виявів синкретизму в письменстві розроблена спорадично, лише в окремих вузьких аспектах. Маємо підстави твердити, що літературознавство фактично обмежує можливість інтерпретації художнього тексту, відмовляючись від місткого поняття синкретизму, яке полягає в поєднанні елементів різного походження, не пов'язаних один із одним на ґрунті фундаментальних принципів. До того ж, говорити про образ без форми та змісту неможливо, бо формальний і змістовний аспекти структури сфокусовуються в образі, інтегруючи компоненти твору (теми, проблеми, жанри, композицію, тропи, напрям, художню систему тощо). Неоднорідність елементів не впливає на їхню взаємодію та взаємопроникнення в художню тканину твору. Натомість будь-який літературний артефакт із позицій синкретичного аналізу може постати в абсолютно новому світлі. Тож у пропонованій роботі досліджується синкретизм художньої образності (СХО), визначений нами як явище поєднання різнопланових компонентів у творчості українських письменників другої половини ХІХ початку ХХ ст. Проте дослідження не обмежується художньою спадщиною, спродукованою в суворих хронологічних межах 1850-1900-х років. Поетикальні прояви синкретизму в прозі цієї доби зароджувалися у творчості письменників 1840-60-х років. Водночас вони заклали підґрунтя модерних видозмін в українській літературі після межі ХІХ ХХ століть. Відповідно, виникає необхідність монографічно дослідити реалізацію СХО в українських романах і малій прозі середини ХІХ віку (П.Куліш, А.Свидницький, Марко Вовчок, О.Стороженко, Ю.Федькович).
На загальному тлі історичної діахронії питання, наприклад, суттєво вирізняються російськомовні повісті Т.Шевченка, де синкретизм набуває унікальних рис завдяки синтетичній (у сучасних координатах синергійній) особистості митця. СХО в різних модифікаціях спостерігається також у прозі Олени Пчілки, Ганни Барвінок, Д.Мордовця, Б.Грінченка, О.Кониського, Д.Марковича, Т.Бордуляка, Н.Кобринської, Є.Ярошинської, глибоко інтегрований у творчість Панаса Мирного та І.Нечуя-Левицького (романістика, повісті й мала проза письменників). Наприкінці ХІХ на початку ХХ століття, в період становлення української модерної літератури (передусім поезії) проза набувала незвичних для белетристики художніх якостей, а місткість синкретичного образу прогресувала, що демонструють насамперед прозові доробки І.Франка, М.Коцюбинського, А.Кримського, О.Плюща, Лесі Українки, Ольги Кобилянської.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця виконана як складова частина комплексної теми кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації» (номер державної реєстрації 06БФ044-01).
Мета дослідження здійснити комплексний аналіз української прози другої половини ХІХ початку ХХ століття і на основі цього з'ясувати специфіку синкретизму образності в художньому творі на всіх рівнях його структури.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:
- сформулювати концептуальні параметри синкретизму в літературі;
- визначити й обґрунтувати взаємодію всіх компонентів структури тексту з позицій їх синкретичностї;
- оптимізувати аналіз текстових масивів української прози у вимірах синкретизму художньої образності;
- по-новому інтерпретувати генезу зреалізованих у прозі досліджуваної доби моделей художньої образності;
- атрибутувати типи синкретизму в українській прозі другої половини ХІХ ст.;
- маркувати активізацію суміжних мистецтв в українській прозі аналізованого періоду;
- декодувати потенціал смислових кіл образності як потужного засобу синкретизації прози;
- класифікувати синкретичні жанрові модифікації прози означеної доби;
- дослідити комплекс "автор-реципієнт" у структурі тексту й екстралітературних факторів.
Об'єкт дослідження українська проза другої половини ХІХ початку ХХ століття в широкому синхронному та діахронному контекстах з позицій нового типу синкретизму в літературі.
Предмет дослідження структура художньої образності вітчизняної прози другої половини ХІХ початку ХХ століття в аналітичному полі синкретизму.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали теоретико-літературні й історико-літературні праці вітчизняних та зарубіжних учених В.Агеєвої, С.Аверинцева, Е.Ауербаха, Р.Барта, М.Бахтіна, Г.Башляра, О.Білецького, С.Бройтмана, Н.Валгіної, О.Веселовського, Л.Виготського, Г.Гачева, Л.Гінзбург, А.Гуляка, Т.Гундорової, І.Денисюка, В.Жирмунського, М.Зерова, В.Ізера, Р.Інґардена, М.Кагана, Н.Калениченко, Г.Клочека, М.Кодака, Ю.Коваліва, Б.Кормана, М.Коцюбинської, С.Кримського, Ю.Крістевої, О.Лосєва, Ю.Лотмана, Е.Мелетинського, Я.Мукаржовського, М.Наєнка, Д.Наливайка, І.Неупокоєвої, С.Павличко, О.Потебні, П.Рікера, Ю.Тинянова, А.Ткаченка, М.Ткачука, Ц.Тодорова, Б.Успенського, І.Франка, О.Фрейденберг, М.Фуко, К.Г.Юнга, Ґ.-Р.Яусса та інших дослідників.
У дисертації використано культурно-історичний, історико-функціональний, компаративний, контекстуальний, типологічний, описовий, структурний та семіотичний методи наукового дослідження із застосуванням принципів системного підходу до вивчення історико-літературних явищ, елементів психоаналітичної критики та рецептивної естетики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
· новий тип синкретизму художньої образності, акумульований передмодерною літературною свідомістю, вперше став предметом системного наукового дослідження;
· українську прозу другої половини ХІХ початку ХХ століття з огляду на її синкретичні властивості вперше розглянуто у досить широкому синхронному та діахронному контекстах;
· суттєво поглиблено і теоретизовано концептуальні параметри синкретизму художньої образності в літературі;
· простежено генезу теоретичних і текстологічних моделей синкретизму художньої образності;
· категорію синкретизму художньої образності проаналізовано з позицій рецептивної естетики;
· доведено, що підґрунтя СХО утворюють поліфонія, асоціативність, динамічність, синестетичність художнього образу;
· визначено іманентні риси синкретизму художньої образності, які дозволяють говорити про співзвучність творчих інтенцій українського письменства загальноєвропейським пошукам другої половини ХІХ початку ХХ ст.;
· обґрунтовано взаємодію компонентів структури тексту з позицій їхньої синкретичності;
· схарактеризовано типи та модифікації синкретизму в українській прозі другої половини ХІХ ст.;
· вперше доведено, що синкретизм є одним із чинників, які визначають художню довершеність української прози досліджуваного періоду.
Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження є персональною роботою, всі її результати отримані безпосередньо дисертантом.
Теоретичне значення дисертації зумовлюється різноаспектністю проведеного аналізу. З'ясування художньої своєрідності української прози, її образотворчих домінант сприятиме науковому поглибленню адекватної інтерпретації специфіки літературного процесу другої половини ХІХ століття в Україні, конкретизації й унаочненню загальних естетичних принципів розвитку мистецтва слова, що відкриває можливості для створення його цілісної моделі. Здобуті результати сприятимуть подальшому вивченню проблем художності літератури, інтермедіальних зв’язків, генези образності, студіюванням цілісності та системності художнього тексту, вибудові концепцій реалізації різних моделей синкретизму в українській літературі.
Практичне значення роботи. Фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки дисертації можуть бути використані в літературознавчих студіях для відтворення повноти й структурної цілісності літературного процесу ХІХ початку ХХ ст.; у курсах лекцій з історії української літератури, у спецкурсах і спецсемінарах, підготовці підручників і посібників із теорії та історії української літератури, у процесі подальших історико-літературних та теоретичних досліджень прози. Отримані результати можна вважати основою для розширення проблематики курсових, дипломних і магістерських робіт. Матеріали дисертації можуть використовуватися в дослідженнях синкретизму художньої образності драми і поезії, а також прози інших епох.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено та рекомендовано до захисту на засіданні кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 7 від 13 березня 2008р.). Наукову концепцію та результати дослідження апробовано у формі доповідей на всеукраїнських і міжнародних конференціях: «Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури» (Київ, 2001), Всеукраїнська наукова конференція «Актуальні проблеми слов’янської філології» (Бердянськ, 2005), ІV науково-практична конференція Полікультуротворча діяльність”, (Київ, 2006), VІІ Всеукраїнська науково-практична конференція Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2006), ХХХVІ наукова Шевченківська конференція (Черкаси, 2006), "Мова і культура". XV Міжнародна конференція ім. проф. С.Бураго (Київ, 2006), Міжнародна наукова конференція «Масова література від давнини до сучасності» (Бердянськ, 2006), загальноукраїнська наукова конференція "Концепція нації у творчості Івана Яковича Франка" (Київ, 2006), ІV Всеукраїнська науково-методична конференція "Феномен Т.Г.Шевченка в контексті сучасних соціокультурних і освітніх процесів" (Сімферополь, 2007), ІХ Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 2007), "Мова і культура". XV Міжнародна конференція ім. проф. С.Бураго (Київ, 2007), Міжнародна наукова конференція Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики”(Київ, 2007).
Публікації. За матеріалами дисертації надруковано 20 публікацій, серед яких 19 одноосібних статей у фахових виданнях, монографія.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури та джерел (496 позицій). Загальний обсяг роботи 419 сторінки, із яких 372 основного тексту.

Список литературы

Висновки

Синкретизм художньої образності (СХО) є іманентною властивістю літератури, однією з її сутнісних характеристик і в системі мистецьких чинників, і через психологічні компоненти індивідуальностей автора та реципієнта. Синкретизм як специфічна єдність елементів літературного твору, неостаточне злиття різнорідних рівнів тексту, що при цьому зберігають свої якості, об'єднує всі пласти текстового масиву й водночас розмежовує їх, створюючи неповторну системність окремого твору. Цілісність, саморегуляція, здатність до трансформації є питомими ознаками духовної культури, форми свідомості, що має не лише зовнішню структуру образності, але й внутрішню сенсову змістовність. Духовний світ, що виражає сутність людини, - центральний і фактично домінантний предмет мистецтва апріорі конгломеративний. Існування синкретизму ґрунтується на структурній одиниці художньої свідомості образі. Він визначає основні складові твору, переплітаючись із його мистецькими властивостями, моделює якості, притаманні літературі як мистецтву загалом.
Пов'язана з синкретизмом і багатоаспектність тексту, його художня насиченість, прагнення до психологічного аналізу, філософських узагальнень, творення прекрасного, елементів, по суті, різнорідних. Фактично, його образність, використана для моделювання уявлення про предмети, дії, почуття, думки, ідеї, стани душі чи будь-якого сенсорного або екстрасенсорного досвіду. Образність функціонує як поняття еклектичне й водночас сфокусоване на свідомості людини. Магістральними рисами образності, на яких ґрунтується її синкретизм, є динамічність, диференційованість і сенсорна (відкрита для сприйняття органами чуття, в літературі переважно через уяву) забезпеченість. Підсумком цілісно-динамічної структури творчості є художньо-смислове усвідомлення тексту. Художній твір конкретна форма буття художньої літератури має системний характер. Значною мірою онтологічно-художню системність зумовлює ейдетична структура твору, стосунки взаємозв'язку і взаємодії між різними типами образів. Із позицій моделювання реального буття та духовного життя автора художній образ є фактом ідеального, схематичним об’єктом, відокремленим від свого матеріального втілення. Потенційні можливості художнього твору стають фактором, що формує цю амбівалентність і парадоксальність переживання.
Українська література ХІХ століття є періодом чи не найбільш характерологічним для гармонійного й водночас дисбалансованого функціонування СХО в образі, тексті та їх взаємодії. Виразність і енергетична напруга художнього образу реалізується у творчості як корифеїв мистецтва слова, так і менш відомих письменників синкретично, оскільки література цілеспрямовано формувала національну свідомість, була покликана не лише творити прекрасне, а й сугестіювати світоглядний і діяльнісний аспекти особистості. Катарсис у цьому випадку як складний і суперечливий психічний процес, глибоке потрясіння особистості здійснює деформацію структури емоційної сфери, перетворює та гармонізує особистість з її архетиповим національним прауявленням, активізуючи ментальні структури.
Таким чином, синкретичний аналіз дотичний до актуальної нині проблеми національної своєрідності літератури як мистецтва слова, водночас активізуючи з'ясування позицій української літератури в світовому художньому процесі.
Поєднання раціонального й творчого первнів у тексті можна визначити як синтезований синкретизм, тобто складні виміри образності. Думці притаманна належність до змістовної сфери; слово, зосібна художнє, ближче до формальної, тому їх взаємовпливи в тексті посилюють відмінності між цими категоріями. Якщо глибинна емотивна реакція гармонізує особистість, то суперечливість художньої свідомості особистості пов’язана з психологічним механізмом більш високого рівня, а саме з інтелектуальною сферою, саморефлексією читача як представника української культури.
Художня література як система словесних образів, результат словесного моделювання дійсності постає як домінуючий вид мистецтва завдяки своїй синкретичності, набуває спроможності максимально впливати на реципієнта. Його призначення в другій половині ХІХ століття пов'язане з соціальною функцією, забезпеченням процесу передачі уявлень, що штучно, з позамистецьких причин, був увірваний. Переживання автора, його автопсихоаналіз підіймається до суспільно значущих узагальнень, тобто обмін словесною художньою інформацією відіграє функцію громадського каталізатора. Первинна ознака літератури - спрямованість на реципієнта, задоволення потреби суспільства в літературному художньо-образному спілкуванні збагачується усвідомленою письменником надметою творчості. Проте не слід обмежувати сенс мистецтва слова лише національною та соціальною заангажованістю.
Гармонійна структура форми універсальна ознака художнього образу, теж посутньо позначена синкретичністю. У такий спосіб досягається її впорядкованість, узгодження, співпорядкованість частин загалом і паралельно вражаюча еклектичність. Із такого твору неможливо без зменшення естетичної вартості виокремити ні сцени, ні персонажу, ні слова, і поряд із цим кожен із цих чинників впливає на окремий аспект особистості читача. Художній образ, що розглядається під кутом зору синкретичного аналізу, є неоднорідною структурою максимально функціональних, чуттєвих, матеріальних, смислових, ідеальних аспектів. Він поступує від графічної знаковості, внутрішнього звукового відтворення тексту до надзмістовності філософських узагальнень і психологічних навіювань. Художній текст результат літературно-художнього спілкування демонструє всю складність цілісного структурного аналізу особистості, яка взаємодіє з мистецтвом, у її ставленні до мистецтва, тобто, в органічному й суперечливому поєднанні загальних, неспецифічних її реакцій на твори. Синкретичні художні процеси виявляються не лише у вигляді опозицій чи паралельного буття, а й як константний зв'язок на різних рівнях художнього тексту. Вони об’єднані синкретизмом світоглядних, жанрових, стильових особливостей, індивідуальних рис окремого майстра слова.
Синкретизм художньої образності зароджується в художньому тексті внаслідок взаємопов'язаності екстратекстових (загальнокультурних і психологічних) та інтратекстових (внутрішні чинники літературного твору) факторів. Кардинальну функцію в цьому процесі виконує подія авторства, що відбулася, обґрунтувала пролонгований вплив даного суб’єкта на духовну динаміку соціуму. Внаслідок цього текст постає як синкретичний результат самосвідомості автора, психічного життя реципієнта, рушійних сил духовної культури і закономірностей поставання художнього тексту. Відповідно, з позиції реципієнта з його сприйняттям, ускладненим власним естетичним і соціальним досвідом, об'ємніше постає вся розмаїтість проявів синкретизму.
У ґенезі синкретизму художньої образності виокремлюємо такі моделі: за походженням - змістова (підвиди: за авторською інтенцією та читацькою рецепцією), коли в комбінаторних поєднаннях взаємодіють елементи ідейно-тематичного аспекту твору; формальна (літературний та екстралітературний підвиди), коли структурні елементи тексту сполучаються порівняно автономно. Переважає комбінована конфігурація, коли обидві моделі взаємопов'язуються між собою. За спрямованістю, залежно від кількості й системи взаємодій компонентів текстової рівневої ієрархії, синкретизм може бути бінарним і полікомпонентним. У бінарному помітні передусім взаємовпливи явищ, що формують образ (емоційний, аналізаторний, раціональний), у полікомпонентному - їх доцентровість або відцентровість, зорієнтованість на урізноманітнення образності й її рельєфність.
Помітним надбанням світової літератури ХІХ століття небезпідставно вважається мистецьке осягнення взаємообумовленості дихотомії "особистість-середовище". Сама по собі ця бінарна опозиція вже є синкретичною, оскільки становить єдність філософських, політологічних, ідеологічних, моральних, культурних критеріїв. Для української літератури проблема взаємозалежності, стосунків індивідууму та соціуму особливо акцентована, що пояснюється месіаністичним її характером.
Маніфестування СХО в українській прозі другої половини ХІХ віку спостерігається на всіх рівнях тексту від тропів через систему мікрообразів, образів-персонажів до композиції, через тематику і проблематику до жанрової специфіки, а через їх узагальнення до напряму та всієї художньої системи. Види й модифікації синкретизму пов'язані з ієрархією рівнів тексту. Отже, виокремлюються синкретичні видозміни художніх напрямів (на перетині творчих методів). У досліджуваному періоді спостерігаються вияви романтизму, класичного й психологічного реалізму, народовства, модернізму в усіх його підвидових стилістичних течіях, жанровий (двох типів внутрішньожанровий і міжжанровий), композиційний (взаємодія компонентів архітектоніки), стильовий (об'єднання різних стилів у межах одного твору) синкретизм. Модифікаціями синкретизму в текстах є дифузія, контамінація, диференціація та інтеграція.
Від епохи до епохи, на різних етапах формування національних літератур ці категорії змінюють свою оболонку й сенс, вступаючи в нові взаємозв'язки, щоразу структуруючись в специфічні, відмінні одна від одної системи. Обґрунтовані світоглядні концепції досить часто не лише викликають до життя відповідні художні ідеї, а й дають потужний мистецький потенціал подальшим напрямам, стаючи додатковим відтінком у багатстві творчих пошуків. Відповідно в межах однієї епохи художні явища можуть перетинатися на різних рівнях, синкретизуючись і в проявах методу, і в складових напряму, і в індивідуально-творчому стильовому розмаїтті. Синкретизм на рівні напряму це поєднання ознак різних напрямів із домінуванням одного з них у творчості його різних представників, тобто в реалізмі вияви романтизму, імпресіонізму тощо. Найбільш поширеним синкретичним явищем в українській прозі середини ХІХ століття є взаємопроникнення романтизму та реалізму саме на рівні художніх напрямів. Натомість синкретизм напрямів і течій наприкінці століття, фактично вже у 1880-х роках, стає поліфункціональним. Іншими словами, реалізм як напрям в останні десятиліття ХІХ віку зазнає таких суттєвих трансформацій, що (хоч до нього ще могли звертатися деякі старші письменники) світова література разом із розвитком людської свідомості набула принципово нових рис. А вже початок ХХ століття прикметний з'явою переважно модерністської свідомості. У літературі вона постала у вигляді взаємодії тенденцій реалістичного мистецтва й інших художніх течій, найпродуктивнішими серед яких були натуризм, неоромантизм, символізм, імпресіонізм, футуризм, неокласицизм та ін. Реалізуючись через художньо-естетичну єдність, передумови виокремлення властивих добі жанрових виявів переважно матеріалізуються через деформацію й трансформацію відкритої жанрової моделі, його практичне втілення в конкретних творах. Міра збереження нормативних ознак, співвідношення загальноприйнятих та індивідуальних рис у жанровій організації тексту дають можливість встановити закономірності функціонування жанрових модифікацій у певну літературну епоху. Можна стверджувати, що письменник, формуючи жанрову систему власної творчості, почасти дотримується чітких вимог жанру відповідно до своєї доби. Водночас він сміливо експериментує з їх компонентами, досягаючи цього зокрема через авторські жанрові визначення. Окрім того, в другій половині ХІХ століття модифікації поліфункціональності образності виявляються в синкретичних видозмінах стилю та композиції. Тому сам термін синкретизму є спробою уніфікації й універсалізації різнопланових явищ художнього світу письменника. Спорідненими з синкретизмом художньої образності є інтертекстуальність, гендерний аспект творчості, синтетичність, тобто ті процеси в літературі, ґенеза яких пов'язана з реалізацією широкого спектру компонентів.
Літературний твір, осмислений із позицій синкретизму художньої образності, постає в несподіваному мистецькому ракурсі. Будь-які його компоненти, об'єднуючись, зберігають властивості смислової та художньої структури, проте текст залишається невичерпною глибинністю образів, сенсів, духовного буття особистості й суспільства.

список використаної ЛІТЕРАТУРи

1. Аверинцев С. С. Жанр как абстракция и жанры как реальность: Диалектика замкнутости / Аверинцев С. С // Взаимосвязь и взаимовлияние жанров в развитии античной литературы: сборник статей. [отв. ред. С. С. Аверинцев, М. Л. Гаспаров]. Москва : Наука, 1989. С. 341.
2. Аверинцев С. С. Категории поэтики в смене литературных эпох / Аверинцев С. С. Андреев М. Л., Гаспаров М. Л., Гринцер П. А. // Историческая поэтика: литературные эпохи и типы художественного сознания [отв. ред. П. А. Гринцер]. Москва : Наследие, 1994. С. 3 38.
3. Аврахов Г. Олена Пчілка: барви особистості і феномен духу / АвраховГ. // Дзвін. 1993. № 10 12. С. 140144.
4. Агеєва В. П. Українська імпресіоністична проза / Агеєва В. П. К. : Факт, 1994. 159 с.
5. Агеєва В. Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність / Агеєва В. // Три долі. Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі [упорядник В. Агеєва] . К. : Факт, 2002. С. 103113.
6. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии / Адлер А.; [пер. с англ. А. Боковикова] Москва : Библиотека зарубежной психологии, 1995. 296 с.
7. Александрова Г. Знаковість і значущість присутності / АлександроваГ. // Дивослово. 2006. № 10. С. 5861.
8. Амброс А. Роберт Шуман. Жизнь и творчество; пер. с нем. А.Н.Серова / Амброс А. Москва : Музыка, 1988. 59 с.
9. Андреев А. Л. Художественный образ и гносеологическая специфика искусства / Андреев А. Л. Москва : Наука, 1981. 193 с.
10. Андрусів С. Сучасне українське літературознавство: тексти і контексти / Андрусів С. // Слово і час. 2004. № 5. С.4853.
11. Андрусяк І. PAR EXELLENCE//http://dyskurs.narod.ru/PAR EXELLENCE. htm. / Андрусяк І. [Інтернет-ресурс].
12. Антологія українського оповідання ; [редкол. : С.А.Крижанівський ]. К. : Держлітвидав, 1960.
Т. 1. 1960. 575 с.
13. Антонич Б.-І. Національне мистецтво. Спроба ідеалістичної системи мистецтва / Антонич Богдан-Ігор // Наука і культура України [щорічник]. 1990. Вип. 20. С. 230234.
14. Аристотель. Риторика. Поэтика / Аристотель; [перев. с древнегреческ. Цыбенко О. П., Аппельрот В. Г.]. Москва : Лабиринт, 2000. 224 с.
15. Арнхейм Р. Искусство и визуальное восприятие / Арнхейм. Р. [перев. с англ. В. Н. Самохина] Москва : Прогресс, 1974. 392 с.
16. Асєєва Н. Імпресіонізм в українському образотворчому мистецтві та його зв’язки з іншими напрямками і течіями кінця ХІХ початку ХХ ст. / Асєєва Н. // http://www.mau-nau.org.ua/kong/Odesa/Book2/Art03.htm. - [Інтернет ресурс].
17. Ауэрбах Э. Мимесис: Изображение действительности в западноевропейской литературе / Ауэрбах Э.; [перев.снем.А.В.Михайлова ] Москва: Универсальная книга, 2000. 511 с.
18. Банфи А. Философия искусства / Банфи Антонио; [перев. с итал. Г.П. Смирнова] Москва : Искусство, 1989. 383 с.
19. Барабаш Ю. Коли забуду тебе, Єрусалиме” Гоголь і Шевченко: Порівняльно-типологічні студії / Юрій Барабаш. Харків : Акта, 2001. 373 с.
20. Барт Р. S/Z / Барт Р. [перевед. с франц.­ Г. К. Косикова и В.П.Мурат]. Москва : Эдиториал УРСС, 2001. 230 с.
21. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов / [перевед. с фр.] // Зарубежная эстетика и теория литературы ХIХ ХХ вв. : Трактаты, статьи, эссе [под ред. Г.К. Косикова.] Москва : Изд-во МГУ, 1987. С.387422.
22. Барт Р. Від твору до тексту / Барт Ролан [перекл. з франц. Юрія Гудзя]// Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. [за ред. Марії Зубрицької]. 2 вид., доповнене. Львів : Літопис, 2001. С. 491 496.
23. Барт Р. Мифологии / Барт Р. [пер., вступ ст. и коммент. С. Зенкина]. Москва : Изд-во им. Сабашниковых, 1996. 312 с.
24. Баршт К. А. О типологических взаимосвязях литературы и живописи / Баршт К. А. // Русская литература и изобразительное искусство XYIII нач. ХХ в.в.: сб. научных трудов [ред.: М. П. Алексеев и Р.Ю.Данилевский]. Ленинград : Наука, 1988. С. 2639.
25. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет / Бахтин М. М. Москва : Художественный институт, 1975. 502 с.
26. Бахтин М. М. Литературно-критические статьи / Бахтин М. М. Москва : Художественная литература, 1987. 546 с.
27. Бахтин М. Философия языка и объективная психология / Бахтин М. // Ars nova ars vetus... К. : Гнозис, 2003. С. 168183.
28. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / Бахтин М. Москва : Искусство, 1975. 444 с.
29. Башляр Г. Грезы о воздухе. Опыт о воображении движения / БашлярГ. ; [пер. с фр. Б. М. Скуратова.]. Москва: Изд-во гуманитарной литературы, 1999. 344 с.
30. Бердяев Н. А. Философия свободы. Смысл творчества / Бердяев Н.А. Москва : Правда, 1989. 607 с.
31. Бергсон А. Вступ до метафізики / Бергсон Анрі ; [перекл. з франц. Євгена Яворовського] // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. [за ред. Марії Зубрицької ]. 2 вид., доповнене. Львів : Літопис, 2001. С. 7385.
32. Бергсон А. Смех / Бергсон А. ; [предисл., примеч. И. С. Вдовиной]. Москва : Искусство, 1992. 127 с.
33. Берковский Н. Я. Мир, создаваемый литературой / Берковский Н. Я. Москва : Сов.писатель, 1989. 492 с.
34. Бернадська Н. Проза Івана Франка: проблема жанрових меж повісті і роману / Бернадська Н. // Українська мова та література. 2004. № 36. С.3032.
35. Бичко А. К. Феномен української інтелігенції. Спроба екзистенціального дослідження / Бичко А. К., Бичко І. В. Дрогобич : Коло, 1997. 115 с.
36. Білецький О. В мастерской художника слова / Білецький О. (зібр. праць : у 5 т. ). Т. 3. К. : Наукова думка, 1966. С. 274-490.
37. Білецький О. Проблема синтеза в литературоведении / Білецький О. (зібр. праць : у 5 т. ). К. : Наук. думка, 1966. Т.3. С. 505526.
38. Білецький О. Російська проза Т. Г. Шевченка / Білецький О. (зібр. праць : у 5 т. ). Т. 2. К. : Наук. думка, 1965. С. 219242.
39. Білецький О. Українська проза першої половини ХІХ ст. (від Г.Квітки до прози «Основи») // О. Білецький. К. : Держлітвидав, 1960. (вибрані твори : у 2 т. / Білецький О.). Т. 2. 1960. С. 231282.
40. Білецький П. Мова образотворчих мистецтв / Білецький П. К. : Рад. школа, 1973. 128 с.
41. Білецький Ф. Оповідання. Новела. Нарис / Білецький Ф. К. : Дніпро, 1966. 89 с.
42. Білик В. О. Особливості психологізму українських народних пісень : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.07 фольклористика / БіликВ. О. Львів, 2002. 20 с.
43. Білітюк Л. А. Жанр і зміст художнього твору як проблема / БілітюкЛ. А. Луцьк : Волинський державний університет ім. Лесі Українки, 1998. 31 с.
44. Біловус Л. Теорія інтертекстуальності: становлення понять, тлумачення термінів, систематика / Біловус Л. Тернопіль : Видавець Стародубець, 2003. 36 с.
45. Бінчук Н. Актуалізація архетипів національного підсвідомого засобами художнього слова (на матеріалі творчості Т.Шевченка) / Бінчук Н. // Слово і час. 2005. № 10. С.1218.
46. Божович В. Традиции и взаимодействие искусств Франции конца ХІХ начала ХХ в. Москва: Наука, 1987. 319 с.
47. Бондарева О. Міф і драма у новітньому літературному контексті: Поновлення структурного зв’язку через жанрове моделювання: Монографія / Бондарева О. К. : Четверта хвиля, 2006. 512 с.
48. Бондарева О. Гнучкість жанрових кордонів новітньої прози і драматургії (на матеріалі п’єси І.Драча «Гора») / Бондарева О. // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Філологічні науки. Вип. 15. Том 2. Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2007. С.2025.
49. Бочаров С. Г. О художественных мирах / Бочаров С. Г. Москва : Сов. Россия, 1985. 296 с.
50. Бройтман С. Н. Историческая поэтика / Бройтман С. Н. // Литературоведческие термины (материалы к словарю). Вып. 2. Коломна : Изд-во Коломенского университета, 1999. 120 с.
51. Бройтман С. Н. Историческая поэтика / Бройтман С. Н. Москва : Издательский центр РГГУ, 2001. 421 с.
52. Брокмейер Й. Наратив: проблемы и обещания одной альтернативной парадигмы / Брокмейер Й., Харре Р. // Вопросы философии. 2000. №3. С.2942.
53. Будний В. Розгадка чарів Цирцеї: національні образи та стереотипи в освітленні літературної етноімагології / Будний В. // Слово і час. 2007. № 3. С. 5263.
54. Буряк В. Д. Інтелектуальний генезис української публіцистичної свідомості ХІХ століття (до проблеми модульності в осмисленні реального факту) / Буряк В. Д. // http://journlib.univ.kiev.ua/index.php? act= article&article =1091. - [Інтернет-ресурс].
55. Бютор М. Роман как исследование / Бютор Морис; [сост., пер., ст., коммент. Н. Бунтман]. Москва : Изд-во МГУ, 2000. 208 с.
56. Вагнер Р. Избранные работы [пер. с нем. А. Шепелевского и А.Винтер] / Вагнер Р. Москва : Искусство, 1978. 695 с.
57. Валгина Н. Теория текста / Валгина Н. Москва : Изд-во МГУП "Мир книги", 1998. - 210 с.
58. Ванслов В. Изобразительное искусство и музыка / Ванслов В. Ленинград : Художник РСФСР, 1983. 233 с.
59. Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины [учебн. пособие] / [под ред. Л. В. Чернец]. Москва : Высшая школа. Издат. центр "Academia", 1999. 556 с.
60. Вельфлин Г. Основные понятия истории искусств. Проблема эволюции стиля в новом искусстве / Вельфлин Г. [пер. с нем. А.А.Франковского]. Санкт-Петербург : Мифрил, 1994. 427 с.
61. Веретюк О. Скажи мені, хто я? Проблема національної ідентичності літератури, літературного твору та його автора / Вельфлин Г. // Слово і час. 2005. № 12. С.6973.
62. Вертій О. Народні джерела національної самобутності літератури 70-90 р. / Суми: Собор, 2005. 486 с.
63. Вертій О. Побутово-психологічна течія і особливості типізації в українській літературі 70-80 р. ХІХ ст. / Вертій О. // Дивослово. 2004. № 12. С.6266.
64. Веселовский А. Н. Историческая поэтика / Веселовский А. Н. Москва : Высшая школа. 406 с.
65. Винокур Г. О. Филологические исследования: лингвистика и поэтика / Винокур Г. О. Москва : Наука, 1990. 452 с.
66. Волкова Т. Концептуальний апарат і структурно-семантичні та генетичні особливості термінології англійського літературознавства: автореф. дис. канд. філол. наук: спец. 10.02.04 германські мови. Одеса, 2002. 19 с.
67. Восприятие музыки: сборник статей; / [под ред. В. Н. Максимова ]. Москва : Музыка, 1980. 256 с.
68. Выготский Л. С. История развития высших психических функций / Выготский Л. С. (Собр. соч: в 6 т.). Москва : Педагогика, 1984. Т. 3. С. 5328.
69. Выготский Л. С. Педагогическая психология / Выготский Л. С. Москва : Педагогика, 1991. 479 с.
70. Выготский Л. С. Психология искусства / Выготский Л. С. Москва : Искусство, 1986. 573 с.
71. В'язовський Г. Світ художньої літератури / В'язовський Г. К. : Дніпро, 1987. 252 с.
72. В'язовський Г. Творче мислення письменника / В'язовський Г. К. : Дніпро, 1982. 335 с.
73. Гадамер Х. Г. Істина і метод / Гадамер Х. Г. [пер. з нім.; упоряд., передм. Д. Наливайка] К. : Юніверс, 2000. Т.2. Герменевтика. 478 с.
74. Гаєвська Л. Іван Франко: романтизм, натуралізм, реалізм (типи структур) / Гаєвська Л. // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХпоч. ХХ ст. [за ред. М.Яценка]. К. : Наукова думка, 1991. С. 159170.
75. Гаєвська Л. Морально-етична проблематика українських новел кінця ХІХ поч. ХХ ст. / Гаєвська Л. К. : Наукова думка, 1981. 128 с.
76. Гаєвська Н. М. Борис Грінченко: (1863-1910) / Гаєвська Н. М. // Хрестоматія творів, нововведених до шкільних програм [за ред. П.П.Кононенка]. К. : Освіта, 1989. С. 404408.
77. Ганна Барвінок: збірник до 170-річчя від дня нароження: [ред. Шендеровського В.]. К. : Рада, 2001. 556 с.
78. Гармаш А. До проблеми взаємин літератури і фольклору // Українська філологія. Школи, постаті, проблеми: збірник наукових праць Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. Львів : Світ, 1999. Ч. 2. C. 485 490.
79. Гачев Г. Жизнь художественного сознания. Очерки по истории образа / Гачев Г. Ч.1. Москва : Искусство, 1972. 200 с.
80. Гачев Г. Д. Образ в русской художественной культуре / Гачев Г. Д. Москва : Искусство, 1981. 246 с.
81. Гачев Г. От синкретизма к художественности / Гачев Г. // Вопросы литературы. 1958. № 4. С. 121149.
82. Гачев Г. Д. Содержательность художественных форм. Эпос. Лирика. Театр / Гачев Г. Д. Москва : Просвещение, 1968. 303 с.
83. Гачев Г. Д. Содержательность литературных форм / Гачев Г. Д., Кожинов В. В. // Теория литературы: Основные проблемы в историческом освещении. Роды и жанры литературы: [редкол.: Г.Л.Абрамович и др ]. Москва : Наука, 1964. 486 с.
84. Гегель Г. Ф. В. Эстетика: в 4 т. / Гегель Г. Ф. В. ; [пер. с нем Б.Столпнера.]. Москва : Искусство, 1968. Т. 1. 1968. 399 с.
85. Гегель Г. Ф. В. Эстетика: в 4 т. / Гегель Г. Ф. В. ; [пер. с нем. Б.Столпнера]. Москва : Искусство, 1971. Т. 3. 1971. 322 с.
86. Генералюк Л. Візуальний код Шевченка / Генералюк Л. // Слово і час. 2004. № 3. С.5260.
87. Генон Р. Очерки о традиции и метафизике / Генон Рене ; [пер. с франц. В.Ю. Быстрова]. Санкт-Петербург : Азбука, 2000. 317 с.
88. Гете И.В. Простое подражание природе, манера, стиль/ Гете И.В. ; [пер. с нем. Н. Ман] (Собрание сочинений: в 10 т.). Т. 10. Москва : Художественная литература, 1980. С. 2630.
89. Гете И.В. Об искусстве [сборник] / Гете И.В. ; [пер. с нем. Н. Ман]. Москва : Искусство, 1975. 623 с.
90. Гете И.В. Об эпической и драматической поэзии [1797-1827] / ГетеИ.В. ; [пер. с нем. Н. Ман] (Собрание сочинений: в 10 т.). / ГетеИ.В. Т. 10. Москва : Художественная литература, 1980. С. 274-276.
91. Гинзбург Л. Я. О литературном герое / Гинзбург Л. Я. Ленинград : Сов. писатель, 1979. 222 с.
92. Гиршман М. М. Литературное произведение: теория и практика анализа / Гиршман М. М. Москва : Высшая школа, 1991. 160 с.
93. Гиршман М. Ритм художественной прозы / Гиршман М. Москва : Сов. писатель, 1982. 267 с.
94. Глазычев В. Л. Социально-экологическая интерпретация городской среды [отв. ред. Л. И. Новикова] / Глазычев В. Л. Москва : Изд-во "Наука", 1984. 180 с.
95. Гнідан О. Василь Стефаник. Життя і творчість / Гнідан О. Д. К. : Радянська школа, 1991. 222 с.
96. Голод Р. Поетика імпресіонізму в творчості І.Франка / Голод Р. // Слово і час. 2005. № 11. С.1520.
97. Голод Р. Творчість Івана Франка як дзеркало літературного процесу кінця ХІХ початку ХХ ст. / Голод Р. // Дивослово. 2005. № 12. С.57-59.
98. Гомер. Одіссея / Гомер; [перекл. з давньогрецьк. Б. Тена]. К. : Дніпро, 1968. 462 с.
99. Горяча Н. Синтез мистецтв у романі Марселя Пруста "У пошуках втраченого часу": наступність і новаторство / Горяча Н. // Слово і час. 2003. №11. С.65-72.
100. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К. : Основи, 1997. 604 с.
101. Греймас А. Ж. Семиотика. Объяснительный словарь теории языка / Греймас А. Ж., Курте Ж.; [пер. с франц. Я. П. Мурат] // Семиотика. Москва : Радуга, 1983. С. 483550.
102. Грехнев В. А. Словесный образ и литературное произведение / Грехнев В. А. Нижний Новгород : Нижегородский гуманитарный центр, 1997. 200 с.
103. Грица C. Фольклор у просторі і часі / Грица Cофія. Тернопіль : Астон, 2000. 224c.
104. Грицай М. Панас Мирний: Нарис життя і творчості / Грицай М. К.: Дніпро, 1986. 191 с.
105. Грицюта Н. М. Проза Т.Шевченка в контексті розвитку європейського роману виховання: автореф. дис. канд. філол. наук: спец. 10.01.02 російська література / Грицюта Н. М. К., 1993. 20 с.
106. Грінченко Б. Твори: в 2 т. / Грінченко Б. К. : Наукова думка, 1991. Т.2. Повісті. Драматичні твори. 1991. 608 с.
107. Гуляк А. Б. Олена Пчілка: Нарис життя і творчості / Гуляк А. Б. К.: ТОВ «Міжнародна фінансова агенція», 1996. - 112 с.
108. Гуляк А. Становлення українського історичного роману / Гуляк А. К. : ТОВ «Міжнародна фінансова агенція», 1997. 293с.
109. Гуляк А. Б. Синкретизм стильових модифікацій малої прози Ольги Кобилянської: жанрологічний аспект / Гуляк А. Б. // Літературознавчі студії. К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. Вип. 9. С. 4857.
110. Гуляк А.Б. Синкретизм жанрово-стильових модифікацій прози Михайла Коцюбинського / Гуляк А. Б. // Наукові записки Вінницького педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Серія "Філологія". 2005. № 7. С. 106109.
111. Гуляк А. Б.Деякі аспекти аналізу літературного твору / Гуляк А. Б., Скоробагатько Н. М., Хропко П. П., Цуркан І. М. К. : Науковий світ, 2000. 131с.
112. Гуляк А. Б. Жанрова специфіка літературного твору / Гуляк А. Б., Хропко П. П. . К. : ТОВ «Міжнародна фінансова агенція»,1994. 38 с.
113. Гундорова Т. Проявлення слова: Дискурсія раннього українського модернізму: постмодерна інтерпретація / Гундорова Т. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
114. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии / Гуссерль Э. Москва : Дик, 1999.