ХУДОЖНЯ ПРИРОДА „НЕОКЛАСИЧНОГО” В ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ МИКОЛИ ЗЕРОВА : ХУДОЖЕСТВЕННАЯ ПРИРОДА "неоклассической" В поэтическом творчестве НИКОЛАЯ ЗЕРОВА

Краткое описание

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

УДК 82193.3(093)”19”

БАШМАНІВСЬКИЙ ВАЛЕРІЙ ІВАНОВИЧ

ХУДОЖНЯ ПРИРОДА „НЕОКЛАСИЧНОГО” В ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ МИКОЛИ ЗЕРОВА

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник Білоус Петро Васильович,
доктор філологічних наук, професор

ЖИТОМИР 2004

ЗМІСТ

Вступ ....................................................................................................................

3

Розділ 1. ФОРМУВАННЯ „НЕОКЛАСИЧНОГО” В ЕСТЕТИЧНИХ ПОГЛЯДАХ М.ЗЕРОВА ..........................................................................

9

Розділ 2. СОНЕТАРІЙ М.ЗЕРОВА: РОЗВИТОК КЛАСИЧНИХ ТРАДИЦІЙ І НОВАТОРСТВО ...............................................................

50

2.1. Проникнення сонетописання в Україну .............................................

50

2.2. Наближення до канону .........................................................................

58

2.3. Тематичне розмаїття сонетів ...............................................................

62

2.4. Традиційність та новизна сонетів .......................................................

109

Розділ 3. АНТИЧНІ Й ДАВНЬОУКРАЇНСЬКІ МОТИВИ В ПОЕЗІЇ М.ЗЕРОВА ..............................................................................

123

3.1. Рецепція античної культури ................................................................

123

3.2. Переклади ..............................................................................................

132

3.3. Давньоримські мотиви .........................................................................

138

3.4. Робота над латиномовними текстами Г.Сковороди .........................

143

3.5. Давньоукраїнські мотиви .....................................................................

145

Висновки ..............................................................................................................

159

Список використаних джерел ............................................................................

165

ВСТУП

Для наукового осмислення літературного процесу 20-30-х років ХХ століття важливою та необхідною умовою є дослідження художньої природи явищ, які витворили неповторну палітру естетичних пошуків цього часу. У літературо­знавстві останніх років ХХ століття ішов активний процес „повернення забутих імен”, публікувалися заборонені за радянських часів твори, з’являлися спроби нового осмислення здобутків літератури ХХ століття. Це був етап „чорнової” роботи з ліквідації „білих плям” в літера­ту­рі, коли знімався верхній шар у досліджуваному об’єкті. На порі поглиб­лене вивчення природи художніх явищ, особливостей мистецького процесу.
Актуальність теми дослідження художньої природи „неокласичного” в поетичній творчості М.Зерова зумовлена такими причинами:
по-перше, складністю літературного процесу в Україні в 20-30-х роках. За роки національного відродження були налагоджені зв’язки з європейською культурою. Їх втрата під дією тоталітарного режиму позбавила літературу повноцінного розвитку. Тому маємо нині нагальну потребу поновлення розірваної тяглості традицій та дискурсу багаточинникового впливу мистецьких здобутків світової літератури на українську;
по-друге, необхідністю нових досліджень у галузі мистецтва слова та спробою синтезу набутків літератури в цілості її ідейно-художнього розвою. Це зумовлено особливою увагою до здобутків вітчизняної культури, пошуками підґрунтя, що може дати підстави для подальшого моделювання українського мистецтва слова як невід’ємної частини культури планетарного масштабу;
по-третє, заглибленням в надра літературного процесу, акцентуацією уваги на явищі „неокласики”, що мало в українській літературі самобутні риси з огляду на творчу ситуацію в Україні у перші десятиліття ХХ віку. Художня природа „неокласичного” в її конкретних виявах досі глибоко не вивчалася. У коло небагатьох студій з цього питання уведено лише традиційні імена („гроно п’ятірне”), хоча сам М.Зеров у листі до М.Черемшини зазначав, що „ з симпатичними елементами їх можна нарахувати чоловік 12 [58,с.1051]”;
по-четверте, вивчення художньої природи „неокласичного” сприятиме значному розширенню аспектів цього явища як суттєвого чинника способу творчого мислення цілого ряду письменників, до того ж не тільки 20-х років;
по-п’яте, розглядом складного і суперечливого мистецького процесу, який неможливо здійснити без дослідження та розв’язання багатопланових проблем літературного життя, що найліпше вирішується через з’ясування локальних питань, пов’язаних із творчістю письменників, зокрема з літературною діяльністю Миколи Зерова.
Сутність наукової дослідницької роботи визначена актуальністю зазначеної проблеми. Вважаємо, що назріла потреба дискурсу художньої природи „неокласичного” в творчості М.Зерова з погляду наявних у ній ключових термінів: класика, класицизм, неокласицизм, „неокласичне”. Вважаємо доцільним простежити зацікавленість класичними цінностями українських митців 20-30-х років, поліпшення зв’язків з найновішою французькою та німецькою поезією, визначити роль античних мотивів, сюжетів, образів, конфліктів і ситуацій як в світовій літературі ХХ століття, так і в українській зокрема.
Питання класики широко висвітлені сучасною науковою думкою, проте маємо зазначити, що проблема художньої природи „неокласичного” досі глибоко не вивчалася, і в українському літературознавстві це явище немає спеціальних досліджень.
У той же час до такого літературного напрямку, як неокласицизм, звер­та­лося багато дослідників, зокрема В.Державин [39], С.Гординський [39], О.Ас­таф’єв [5], Ю. Шерех [12], С. Павличко [127] та ін. Запропоновані ними рецепції були залучені до проведеного дисертаційного дослідження. Творчі пошуки М.Зерова цікавили дослідників літератури впродовж всього ХХ сто­літ­тя (особливо за кордоном). Поверненню М.Зерова в українську літературу маємо завдячувати молодшому брату поета Михайлу Оресту [121], М.Риль­ському [137; 138], Григорію Кочуру [8386; 89], В.Брюховецькому [18; 19], С. Білоконю [1315], С. Гречанюку [31; 33; 35], Д. Павличку [123; 125], М.Москаленку [114], М.Су­лимі [153], В. Івашку [65] та ін.
Таким чином, вітчизняне та зарубіжне літературознавство дає підґрунтя для проведення запропонованого дослідження. Однак у названих студіях спеціально не йдеться про естетичну природу „неокласичного”.
Предметом дослідження є естетична природа „неокласичного”.
Об’єкт оригінальна й перекладна творчість М.Зерова.
Метою дослідження є з’ясування художньої природи „неокласичного” в поетичній творчості М.Зерова.
Загальна мета дослідження зумовлює вирішення таких завдань:
1) конкретизація понять: класика, класицизм, неокласицизм, вплив цих явищ на „неокласичні” риси у творчій манері М.Зерова;
2) з’ясування особливостей художньої рецепції класичних традицій у літературно-критичній діяльності М.Зерова;
3) визначення характеру його поетичних інтерпретацій, рис „європеїза­ції” української літератури;
4) з’ясування місця традиціоналізму у понятті „неокласичного”;
5) репрезентація естетичної програми М.Зерова, його ставлення до „народництва” та модернізму;
6) вивчення розвитку класичних традицій і новаторство сонетарію М.Зерова:
шлях письменника до сонета;
особливості формування сонетарію;
тематичне розмаїття сонетів;
естетична природа образів у сонетах (діалектика думки і почуття, феноменологія поетичного вислову, полісемантика слова як джерело образності, парадигма творчого вимислу і домислу, „логіки залізна течія” в образотворенні, „класична пластика” образів);
формальні параметри сонета у М.Зерова „контур строгий”, особливості ритміки, ритмомелодики, ритмотворчості; композиційні чинники, цілісність форми; традиційні і новаторські елементи у змісті і формі;
місце і значення сонетарію М.Зерова в історії українського сонета;
7) З’ясування античних і давньоукраїнських мотивів у поезії М.Зерова:
творча інтерпретація М.Зеровим давньоримської поезії (Вергілій, Горацій, Овідій та ін.);
мотиви та образи у творчій спадщині поета (цикл „Мотиви”, „Одіссей”, із циклу „Образи і віки” та ін.);
мотиви та образи давньоукраїнської доби у поетичних творах М.Зерова (цикл „Київ”, „Брама Заборовського”, „Турчиновський”, „Горленко”, „Святослав на порогах” та ін.);
вибір тексту для перекладу як показник естетичної орієнтації (переклади латиномовних текстів Г.Сковороди та ін.).
Методологічні засади дослідження мають комплексний характер і включають історико-філологічний, герменевтичний, феноменологічний, естетико-рецептив­ний методи. До інтерпретації художніх явищ, які розглядаються у дисертації, застосовується і структурно-семантичний підхід.
Важливою основою дослідження є інтерпретаційний принцип, що дозволяє витлумачити зміст символів, а також історичний принцип, що дає можливість простежити природу „неокласичного” в українській літературі, визначити роль і місце М.Зерова в мистецькому процесі 20-30-х років.
Дисертант при цьому спирався на літературно-критичну спадщину М.Зеро­ва, студії Астаф’єва О. [5], Брюховецького В. [19], Білик Г. [12], БілоконяС. [14], Білоуса П. [16], Гречанюка С. [31; 33], Гундорової Т. [36], Гальчук О. [26], Державина В. [39], Добрянського А. [42], Качуровського І. [70], Кочура Г. [83; 85], Кошелівця І. [89], Кузьми Ю. [94], Квятковського А. [72], Москаленка М. [114], Мороз О. [112], Павличка Д. [125; 126], ПавличкоС. [127], Рильського М. [138], Сулими М. [58], Славутича Я. [149], Таран Л. [155; 156] та ін.
Наукова новизна полягає в тому, що:
поезія М.Зерова вперше досліджується з погляду поетики „неокла­сичного”;
виявлено, що художня природа „неокласичного” в українській літературі пов’язана із запереченням провінціалізму, народницько-етнографічно-фольклорної профанації художнього слова, ідеологіч­них та образотворчих експериментів, що знижували художній рівень літератури;
доведено, що художня природа „неокласичного” репрезентувалася як мистецтво слова, засноване на високій вимогливості до змісту і форми, орієнтації письменника на досягнення вишуканості і досконалості у творчій практиці;
з’ясовано, що в основі „неокласичного” лежить ідея „чистого мистецтва”, котра, в тлумаченні М.Зерова, передбачає розуміння літератури пере­ду­сім як мистецтва необтяженого „класовими”, „партійними”, „ідеологіч­но-виховними” функціями;
виявлено, що поняття „неокласичного” в М.Зерова постає і як довер­шеність стилю (якість, прозорість, філігранність, зваженість, чіткість, розміреність, строгість викладу);
з’ясовано, що традиціоналізм є визначальною рисою „неокласичного”; естетична глибина „неокласики” звернена до кращих у художньому сенсі здобутків світового письменства, зокрема й українського;
доведено, що класичний канон для М.Зерова є основою новатор­ських художніх пошуків, на що вказує присутність у художній сфері „неокласичного” діалектичної взаємодії між традицією і новатор­ством;

доведено, що в „неокласичній” естетиці автору відводиться місце елітарного творця, де ідея елітарності ґрунтується на аристократії духу, розуму, культури, літератури, яка визначається реальними людськими чеснотами та природною обдарованістю.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Актуалізація класичних надбань та класичної естетики в українській літературі 20-х років ХХ ст. явище закономірне в контексті активних художніх пошуків цієї доби. Чільним представником такого естетичного та інтелектуального руху в Україні був М.Зеров. Висока освіченість, знання мов, заглибленість у культурну атмосферу минулого, орієнтація на класичні взірці визначили його творче спрямування. Саме з його ім’ям передусім пов’язують таке явище в українській літературі, як неокласика.
Формування неокласичної естетики М.Зерова зумовлене ґрунтовним вивченням насамперед вітчизняної літературної спадщини, у якій він вбачав витоки оновлення українського мистецтва слова. Його літературознавчі студії то не тільки спроба збагнути історичний поступ літератури, закономірності і парадокси літературного процесу, а й продуктивна нагода і можливість сформулювати своє бачення подальшого магістрального розвит­ку літератури в нових соціально-культурних умовах. У вітчизняній класиці М.Зеров шукав насамперед підтвердження тим естетичним засадам, які вважав перспективними щодо українського письменства, відтак його інтер­пре­таційна стратегія і тактика полягала у виділенні відповідних естетичних категорій та образних моделей. Літературознавця і поета у літературних надбаннях України приваблювало те, що відповідало його уявленням про досконалість, довершеність художніх явищ, поетичного мислення. Розгляд­даю­чи твори українських письменників (І.Котляревський, Є.Гребінка, Г.Квітка-Основ’яненко, Т.Шевченко, М.Вовчок, Л.Глібов, І.Нечуй-Ле­виць­кий, Панас Мирний, І. Карпенко-Карий, М. Коцюбинський, Леся Україн­ка, В. Стефаник, І. Франко, П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, В. Підмо­гиль­ний, Г. Косинка, О. Олесь, М. Хвильовий та ін.), М.Зеров акцентував пе­ре­дусім на їх художності, на взаємозв’язку естетичного і раціонального у художньому образі, на „артистизмі” і вишуканості літературної форми, на естетичних параметрах стилю, художньої деталі, образного змісту. Рух літера­турних форм він виводив з глибин естетичної свідомості українців, вказу­вав на архетипи, що самобутньо розгорталися в оригінальні образи впродовж усього літературного розвитку. Будучи прихильником оновлення літератури, М.Зеров засвідчував свою глибоку переконаність у неодмінному викори­стан­ні класичних надбань, був противником необдуманих і примхли­вих но­ва­цій, не сприймав політизацію мистецтва, його провінційності. Харак­тери­зую­чи літературних персонажів, він звертав увагу на чіткість, строгість, до­вер­шеність моделювання художніх типів, характерів, вловлював гармонію у ви­раженні думок та почуттів ліричного героя в поетичних творах минувшини.
Свої погляди на літературний процес М.Зеров виклав у цілому ряді наукових студій, а також в окремих статтях, написаних у контексті літера­турної дискусії 1925-1928 років. І там, і там учений і письменник відстоював неокласичні принципи літературного творення на вітчизняному ґрунті.
Водночас і в художній практиці М.Зеров виявив себе активним прихильником тих поглядів, які висловлював у літературознавчих студіях. Зокрема, це досить чітко і зримо проявилося у його зверненні до класичної форми сонета, яка знадобилася письменнику у реалізації прагнень продов­жити як світові, так і вітчизняні літературні традиції, а також у намаганні протиставити апробовані класичні канони деструктивним експерименталь­ним тенденціям 20-х років ХХ ст. Окрім того, сонет для М.Зерова був творчою необхідністю, оскільки митець бачив у цій формі вияв найвищої художньої майстерності, філігранний вид вияву авторської думки. Поету вдалося гармонійно поєднати у своєму сонеті інтелектуальну напругу та психологічну чуттєвість, філософське мислення та поліфонічність образного самовираження. Від сонетів баришівського періоду (1920-1921 рр.) до сонетів трагічних для М.Зерова 1934-1935 років склався шлях майстра канонічної форми. У цей час у його полі зору перебувала група тем, що окреслюють шлях розвитку суспільної і художньої свідомості від античності і до сучасності. Увага поета зосереджується на проблемах історичної пам’яті, митця і мистецтва, зв’язку між минулим і сучасним, місця людини в природній циклічності тощо. Художня реалізація тем у М.Зерова неодмінно перегукується із найважливішими проблемами його суперечливої доби, має виразний індивідуальний почерк.
М.Зеров, працюючи над сонетами, дотримувався основних постулатів класики, спирався на вироблені віками традиції. В його сонетах домінує тяжіння до чіткості та ясності думки і вислову, він намагається спрямувати поетичну фантазію у русло логіки та послідовно вибудованої художньої структури. Сонети М.Зерова значною мірою є відображенням його мистець­ких поглядів, відтак вся образна система його творів хоч і перебуває у сфері естетичних, культурницьких надбань минулих епох, а проте поривається і до нових художніх осмислень та одкровень, по суті своїй є новаторською, неокласичною. Естетична природа образів у сонетяра передбачає діалектику думки і почуття; феномен поетичного вислову виражає як загальнолюдські так і особистісні інтенції; резервуаром образності є полісемантика слова, його смисл і звучання; в образотворенні простежується „логіки залізна течія” і „класична пластика” образів.
Неабияке значення для М.Зерова мали формальні параметри сонета „контур строгий”, особлива ритміка, ритмомелодика, римотворчість. Завдяки цьому досягалася цілісність сонета, його композиційна врівноваженість, смислова вагомість і глибина, довершена виражальність. Водночас М.Зеров демонструє творчий підхід до канонічної форми: дотримуючись формальних параметрів сонета, подаючи його як зразок єдності форми та змісту, поет незрідка вдається до „недодержаності і зриву”, що характеризує його як поміркованого новатора, модифікатора сонета. Свіжість та оригінальність авторського мислення спостерігається не лише в нових творчих ідеях, а й у певних трансформаціях ритмічного малюнка сонета, у своєрідному викорис­тан­ні фонетичних, лексичних, синтаксичних засобів української мови, що сприяло утвердженню у вітчизняному сонетописанні нових рис.
Античні і давньоукраїнські мотиви у поезії М.Зерова також вказують на художню природу „неокласичного” в його творчості. Поет художньо перекон­­ли­во інтерпретував, подавав у новому освітленні класичні надбання минуло­го, шукаючи в них і філософський, і художній сенс, важливий для сучасності. Творче осмислення давніх мотивів та образів сприяли М.Зерову в розширен­ні можливостей рідної літератури, популяризації античної та давньоукраїн­ської культури, позитивно впливали на художню творчість сучасників. У процесі творчого засвоєння світового словесного мистецтва пись­мен­ник зумів поєднати кращі зразки античної культури з національною.
Таким чином, розуміння М.Зеровим естетичної природи „неокласич­ного” характеризується такими рисами:
1. Актуалізація класичних літературних надбань та естетичних канонів класицизму в українській літературі пов’язана із запереченням провінціаліз­му, народницько-етнографічно-фольклорної профанації художнього слова, з несприйняттям кардинальних ідеологічних та образотворчих ескпериментів у літературі як таких, що ведуть до деструктивних процесів і зниження художнього рівня літератури. Відтак пропонується мистецтво слова, засноване на високій вимогливості до змісту і форми, на відповідальності митця за створене ним, на мистецькій „надідеї”, яка має орієнтувати письменника на досягнення вишуканості і досконалості у творчій практиці.
2. В основі „неокласичного” лежить ідея „чистого мистецтва”, котра, в тлумаченні М.Зерова, передбачає розуміння літератури передусім як мистецтва слова, як мистецтва самодостатнього, незалежного та необтяжного „класовими”, „партійними”, „ідеологічно-виховними” функціями. Звідси зосередженість митця на естетизмі літератури, тобто на культивуванні одухотвореної краси, витонченої форми, благородного змісту. Естетизм включає в себе не тільки міметичне (в античному сенсі) осягнення прекрасного, а й творчість як гру, що передбачає створення краси, якої, може, і немає у дійсності, але до якої прагне людська душа.
3. Літературний твір у неокласичному світлі уявляється як гармонійне поєднання змісту і форми, причому зміст повинен мати раціональний смисл та асоціюватися з „корисним”, а форма має синтезувати міру, симетрію, пропорцію, ритміку і виражати „красиве” (М.Рильський виклав таке розуміння формулою:
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне [139,с.182] ).
Поняття „красивого” в М.Зерова постає і як досконалість стилю: „кляризм” (якість, прозорість), філігранність, зваженість, чіткість, розміре­ність, строгість викладу.
4. Неокласична естетика антропоцентрична і не має нічого спільного з вигадками прихильників „реалістичного мистецтва” про „захмарні палаци”, „замки із слонової кості”, „рожеві поляни”, тобто про ілюзорні візії неокласиків, відірваних від реального буття. Художній світ неокласичних творів людяний, але по-своєму: він навіває людині „сон золотий”, відвертає від грубої та жорстокої повсякденності, улагіднює душу і скрашує дійсність. У цьому вбачається захисна функція неокласичного мистецтва, яке намагалася прищепити людині, котра потерпала від руйнівних суспільних потрясінь, відчуття „вічних” цінностей: краси, любові, гармонії, милосердя.
5. Традиціоналізм ще одна визначальна риса „неокласичного” в літературі. Естетична думка М.Зерова сягає не лише „взірцевих” традицій античності, а загалом кращих у художньому сенсі здобутків світового письменства, зокрема й українського. Проте класичний канон в неокласичній інтерпретації не перетворюється на догму, а стає основою для новаторських художніх пошуків, які визначаються індивідуальною властивістю митця, а отже, мають потенційну схильність до оновленого самовираження. Традиціо­на­лізм двовимірний: з одного боку йдеться про літературний канон, про суть майстерності (мистецтва) автора, а з другого про неповторність літературної індивідуальності, яка вносить в традицію „свій слід”. Це означає, що і в художній сфері „неокласичного” відбувається процес діалек­тич­ної взаємодії між традицією і новаторством, де традиціоналізм первин­ний, а новаторський пошук вторинний, що доводить творчість як М.Зе­рова, так і інших неокласиків.
6. В неокласичній естетиці автору відводиться місце елітарного творця. Мова не лише про творчу здатність, спроможність, літературний хист, талант, а про своєрідний імпульс „неокласика”, який включає в себе освіче­ність, знання мов, високу культуру, інтелігентність, гармонійність життєвого стилю. Власне, ідея елітарності тут ґрунтується на аристократизмі особистос­ті, що в жодному разі не передбачає соціології, класової, економічної чи фінансової ієрархії. Це аристократія духу, розуму, культури, літератури, яка визначається реальними людськими чеснотами та природною обдарованістю. Творчі біографії українських неокласиків підтверджують цю особливість.
Естетичні погляди та поетична творчість М.Зерова видатне явище в історії новітньої української літератури. Як лідер неокласиків він намагався повернути вітчизняне письменство до класичних витоків, прагнув оновити літературу завдяки осмисленню традицій, спрямувати її розвиток у руслі світового літературного і культурного руху, звільнивши від народницького пафосу та провінційності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аврахов Т. „Там, між пожовклих книг, найкращий мій клейнод” // Укр. мова і літ. в школі. 1990. № 4. С. 3134.
2. Абуашвили А. За строкой лирики: (О художественном переводе) М.: Сов. писатель, 1989. 208 с.
3. Альманах перекладницької майстерні 2000-2001 / Упоряд.: М. Таблевич, Є. Гулевич. Львів Дрогобич: Коло, 2002. 276 с.
4. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зуб­рицької. Львів.: Літопис, 1996. 634 с.
5. Астаф’єв О. Стилі української еміграції: естетика тотожності // Укр. мова та література. 2000. № 7. С. 13.
6. Атом серця. Українська поезія першої половини ХХ ст. К.: Веселка, 1993. С. 144150.
7. Бандура О.М. Теорія літератури. К.: Рад. школа, 1969. 286 с.
8. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. 445 с.
9. Безносик А. Закоханий в Елладу і поетів Риму // Україна молода. 2002. 5 листопада. С. 11.
10. Бехер И. Философия сонета, или малое наставление по сонету // Бехер И. Любовь моя, поэзия. М.,1965. С. 436462.
11. Білик Г. „Камена” Миколи Зерова: спроба наближення до смислів // Слово і час. 1999. № 8. С. 8285.
12. Білик Г. Юрій Шерех. Погляд на український неокласицизм // Слово і час. 1998. № 12. С. 2530.
13. Білокінь С. М.Зеров доля і книги. К., 1990. 45 с.
14. Білокінь С. Закоханий у вроду слів: М.Зеров доля і книги. К.: Час, 1990. 56 с.
15. Білокінь С. Микола Зеров // Письменники Радянської України: 20-30 роки: нариси творчості. К.: Рад. письм., 1989. С. 3564.
16. Білоус П. Основи літературознавства: курс лекцій. Житомир, 1998. 84с.
17. Білоус П. Літературознавчі терміни. Словниковий мінімум філолога-першокурсника. Житомир,1999. С. 40.
18. Брюховецький В. „Б’ють молоти, нові часи кують” // Вітчизна. 1988. № 3. С. 165168.
19. Брюховецький В. Микола Зеров. Літературно-критичний нарис. К.: Радянський письменник, 1990. 308 с.
20. Будний В. Реабілітація класики // Слово і час. 1999. № 9. С. 8992.
21. Вервес Г. Серед неокласиків // Максим Рильський в колі слов’янських поетів. К.: Наукова думка, 1972. С. 79112.
22. Вервес Г. Повторні традиції // Максим Рильський в колі слов’янських поетів. К.: Наукова думка, 1972. С. 170205.
23. Волков И. Творческие методы и художественные системы. М.: Искус­ство, 1989. 250 с.
24. Гадамер Ганс-Георг. Герменевтика і поетика: Вибрані твори / Пер. з нім. К.: Юніверс, 2001. 288 с.
25. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. Київ: Либідь, 2001. 488 с.
26. Гальчук О. Світ античності в рецепції Миколи Зерова // Вісник КіСу, випуск 3. К., 1999. С. 2941.
27. Гальчук О. Поетичне осмислення М.Зеровим світової культурної спад­щи­ни // Дивослово. 1997. № 8. С. 57.
28. Гальчук О. „Енеїда” Вергілія очима Миколи Зерова // Зарубіжна літерату­ра в навчальних закладах. 1996. № 8. С. 1319.
29. Гамзатов Р. Книга сонетов // Гамзатов Расул. Сонеты. Авторизованный перевод с аварского Наума Гребнева. М.,1973. С. 58.
30. Герасимов К. Диалектика канонов сонета // Гармония противополож­нос­тей. Аспекты теории и истории сонета. Тбилиси,1973. С. 1751.
31. Гречанюк С. До джерел / Про Миколу Зерова як літературознавця і кри­ти­ка // Укр. мова і літ в школі. 1987. № 10. С. 816.
32. Гречанюк С. „Колосом стигне слово”. Штрихи до портрета П. Филипо­ви­ча // Укр. мова і літ. в школі. 1988. № 10. С. 310.
33. Гречанюк С. На тлі ХХ століття. Літературно-критичні нариси. К.: Рад. письменник,1990. 310 с.
34. Гречанюк С. Щоб давнє слово на чатах стало // П.П. Филипович. Літера­тур­но-критичні статті. К.: Дніпро, 1991. С. 316.
35. Гречанюк С. У „гроні п’ятірнім” перший // Укр. мова і літ. в школі. 1988. № 8. С. 1017.
36. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискурсія раннього українського модер­ніз­му. Постмодерна інтерпретація. Львів, 1997. 297 с.
37. Данилко П. Традиції і новаторство в українському сонеті // Історико-літературний журнал. 1996. № 2. С. 3538.
38. Денисов Я. Основания метрики у древних греков и римлян. М.,1988. 214 с.
39. Державин В. Поезія Миколи Зерова і український клясицизм // Україн­ське слово: У трьох книгах. К.: Рось, 1994. Книга перша. С.522541.
40. Державин В. Поезія Михайла Ореста і неоклясицизм // Українське слово. У трьох книгах. К.: Рось, 1994. Книга друга. С. 347365.
41. Дмитрів Я. Сонетарій Миколи Зерова // Слово і час. 1994. № 7. С.4753.
42. Добрянський А. Живі, грізні, огромнії сонети // Український сонет. Антологія. К.: Рад. письменник, 1976. С. 320.
43. Домонтович В. Болотяна лукроза // Київські неокласики / Упоряд. Віра Агеєва. К.: Факт, 2003. С. 271301.
44. Драй-Хмара-Ашер О. Переглядаючи батьків архів // Київські неокласики / Упоряд. Віра Агеєва. К.: Факт, 2003. С. 161175.
45. Драй-Хмара М. Щоденник // Слово і час. 1990. №2. С. 1322.
46. Дяченко В. І майстер сонета. Дослідження: портрет жанру // Прапор. 1984. № 1. С. 103115.
47. Єфремов С. Загальні уваги до історії українського письменства // Укр. мова і літ. в школі. 1992. № 78. С. 1114.
48. Єфремов С. Історія українського письменства. К., 1995. 632 с.
49. Жулинський М. Шлях із неволі, з небуття. „Щоденник” Михайла Драй-Хмари // Слово і час. 1990. № 1. С. 3644.
50. Жулинський М. Із забуття в безсмертя (Сторінки незабутньої спадщи­ни). К.: Дніпро, 1990. 447 с.
51. Западноевропейский сонет ХІІІ ХVII веков. Поэтическая антология. Л., 1988. 496 с.
52. Зарубежная эстетика и теория литературы ХIX XX вв.: Трактаты, статьи, эссэ. М.: Изд-во Московского университета, 1987. 511 с.
53. Зеров М. З неопублікованого. „Задовго до неокласики” // Дніпро. 2001. № 910. С. 6272.
54. Зеров М. Лист до Марка Черемшини від 21 березня 1926 р. // Вітчизна. 1988. № 3. С. 159161.
55. Зеров М. Нове українське письменство: Іст. нарис. Мюнхен, 1960. 310 с.
56. Зеров М. Твори: У 2 т. Т. 1: Поезії. Переклади / Упоряд. Г.П. Кочур, Д.В. Павличко. К.: Дніпро, 1990. 843 с.
57. Зеров М. Твори: У 2 т. Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці / Упоряд. Г.П. Кочур, Д.В. Павличко. К.: Дніп­ро,1990. 601 с.
58. Зеров М. Українське письменство / Упоряд. М. Сулима: Післям. М. Мос­ка­ленка. К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2003. 1302 с.
59. Зеров М. У справі віршованого перекладу. Нотатки // Всесвіт. 1988. №8. С. 128136.
60. Зерова С. Жизнь, ограненная в сонет // Радуга. 1988. № 1. С. 102.
61. Зерова С. Спогади про Миколу Зерова // Київські неокласики / Упор. Віра Агеєва. К.: Факт, 2003. С. 83130.
62. З листування М.К. Зерова // Рад. літературознавство. 1988. № 4. С.3945.
63. З порога смерті: Письменники України жертви сталінських репресій / Автор. кол.: Бойко Л.С. та ін. К.: Рад. письменник, 1991. Вип. 1 / Упорядн. О.Г. Мусієнко. 494 с.
64. Зубрицька М. Микола Зеров: проблема діалогу з читачем // Слово і час. 1991. № 9. С. 5458.
65. Івашко В. Микола Зеров і літературна дискусія (1925-1928) // 20-і роки: літературні дискусії, полеміки. К.: Дніпро, 1991. С. 6989.
66. Ільєнко І.О. У жорнах репресій: оповіді про українських письменників / за архівами ДПУ НКВС / К.: Веселка, 1995. С. 126 170.
67. Ільницький М. Від „Молодої Музи” до „Празької школи”. Львів, 1995. 318 с.
68. Історія української літератури ХХ століття. У двох книгах. К.: Либідь, 1994. Книга перша. С. 308320.
69. Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина ХХ ст. Підручник / За ред. В.Г. Дончика. К.: Либідь, 1998. С. 157163.
70. Качуровський І. Строфіка. Київ: Либідь, 1994. 270 с.
71. Качуровський І. Український парнасизм // Визвольний шлях. 1983. Кн. 4. С. 472484.
72. Квятковський А. Поэтический словарь. Москва: Совет. энциклопедия, 1966. С. 275277.
73. Київські неокласики / Упор. Віра Агеєва. К.: Факт, 2003. 352 с.
74. Клен Ю. Спогади про неокласиків // Київські неокласики / Упорядн. Віра Агеєва. К.: Факт, 2003. С. 765.
75. Клен Юрій. Спогади про неокласиків // Україна. 1990. № 22. С. 6365.
76. КлєщиковаВ. М.Зеров: „підводна” архітектоніка літературознавчого дослідження // Слово і час. 1988. № 11. С. 6972.
77. Ковалів Ю. Українська поезія першої половини ХХ ст. // Укр. мова та літ. 2000. число 12. 40 с.
78. Кононенко П. Українська література: Проблеми розвитку. К., 1994. 299 с.
79. Коптілов В. Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження. К.: Дніпро, 1972. 215 с.
80. Корогодський Р. Уроки Зерових: вчора, сьогодні, завтра // Кур’єр Кривбасу, січень 2003. № 158. С. 147148.
81. КостюкГ. М.Зеров, П.Филипович, М.Драй-Хмара // Київські неокласи­ки / Упорядн. Віра Агеєва. К.: Факт, 2003. С. 195237.
82. Костенко Н. Українське віршування ХХ століття. К.: Либідь, 1993. 232 с.
83. Кочур Г.М.Зеров під час навчання в гімназії // Літерат. Україна. 1987. 13 серпня.
84. Кочур Г. Про одне літературне відкриття // Літерат. Україна. 1988. 29 вересня.
85. Кочур Г. Про переклади М.Зерова // Всесвіт. 1963. № 10. С. 103104.
86. Кочур Г. Зеров і Словацький // Всесвіт. 1988. № 8. С. 126128.
87. Кочур Г. Зеров і польська література // Укр. календар. 1966. Варшава, 1965.
88. Кошелівець І. Груповий портрет з Юрієм Кленом // Літературна Україна. 1993. № 10. 11 березня.
89. Кошелівець І. Нариси з теорії літератури: Випуск перший. Вірш. Мюнхен, 1954. 130 с.
90. Краткая литературная энциклопедия / За ред. Суркова А.А. М., 1972. С. 67.
91. Крижанівський С. Чи був у неокласиків літературний маніфест? // Вітчизна. 1988. № 2. С. 163168.
92. Кудряшова М. Образ України в творчості неокласиків // Дивослово. 1998. № 4. С. 68.
93. Кузнецов Б. Идеи и образы Возрождения. М.: Наука, 1979. 280 с.
94. Кузьма Ю. Римські поети епохи Августа в перекладах М.Зерова // Іноземна філологія. Випуск 20. Питання класичної філології. № 8. Львів, 1970. С. 7483.
95. Куцевол О. Шлях до джерел // Укр. мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2001. № 1. С. 6882.
96. Куценко Л. Гуляйполе Миколи Зерова // Укр. мова і літ. в школі. 1991. № 12. С. 6468.
97. Лавріненко Ю. Микола Зеров // Українське слово: У трьох книгах. К.: Рось, 1994. Книга перша. С. 513515.
98. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці: Золоті литаври, 2001. 636 с.
99. Лімборський І. Художнє мислення на зламі літературних епох / Україн­ська література ХVІІІ ст. між пізнім бароко і раннім просвітницьким кла­си­цизмом // Укр. літ. в загальноосвітній школі. 2003. № 5. С. 2733.
100. Літературознавчий словник довідник „NOTA BENE” / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. К.: В Ц „Академія”, 1997. 650 с.
101. Листи Миколи Хвильового до Миколи Зерова // Рад. Літературознав­ство. 1989. № 7. С. 315.
102. Лосев А. Эстетика Возрождения. М.: Мысль, 1982. 633 с.
103. Лучук О. Переклади Миколи Зерова з англійської // Слово і час. 1990. № 10. С. 8991.
104. Макаров А. Світло українського бароко. К.: Мистецтво, 1994. 288 с.
105. Маланюк Є. Книга спостережень. К.: Атіка, 1995. 236 с.
106. Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики ХVІІ першої пол. ХVІІІ ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. К.: Наук. думка, 1983. 320 с.
107. Мельник В. „Дуже вам вдячний щиро і товариськи.” Листи Валер’яна Під­могильного до Миколи Зерова // Слово і час. 1991. № 2. С. 2027.
108. Мисик В. Спогад про Зерова // Літ. Україна. 1987. 7 липня.
109. Мишанич О. Крізь віки: літературно-критичні та історіографічні статті й дослідження. К.: Обереги, 1996. 359 с.
110. Мишанич О. Повернення. 2-е вид. К.: АТ „Обереги”, 1997. 336 с.
111. Мовчан П. Пластика і контури поезії М.Зерова // Літ. Україна. 1967. 7 серпня.
112. Мороз О. Етюди про сонет. К.: Дніпро, 1973. 112 с.
113. Морозов М. Послесловие // Сонеты Шекспира в переводах С. Маршака. М.: Художественная литература, 1964. С. 177200.
114. Москаленко М. Микола Зеров: доля і доробок // Зеров М. Українське письменство, 2002. С. 12351272.
115. 115. Наєнко М. Українське літературознавство: школи, напрями, тенденції. К.: Академія, 1997. 320 с.
116. Наливайко Д. Искусство: направления, течения, стили. К.: Мистецтво, 1981. 288 с.
117. Наливайко Д. Спільність і своєрідність: Українська література в контексті європейського літературного процесу. К.: Дніпро, 1988. 395 с.
118. Неврлий М. З глибин сузірних, із „п’ятірного грона”. Освальд Бургардт Юрій Клен // Україна. 1988. № 16. С. 911.
119. Новиченко Л. Поетичний світ М.Рильського. К., 1980. С. 101106.
120. Оглоблин О. Спогади про Миколу Зерова й Павла Филиповича // Київські неокласики. К., 2003. С. 237252.
121. Орест М. Держава слова: Вірші та переклади / Упорядн. та авт. перед­мо­ва С. Павличко. К.: Основи, 1995. 526 с.
122. Островершенко Ю. Два аспекти у сонетописанні // Історико-літератур­ний журнал. 1996. № 2. С. 3943.
123. Павличко Д. Безсмертний майстер // Зеров М. Твори: У 2-х т. Т. 1. К.: Дніпро, 1990. С. 320.
124. Павличко Д. Остання зустріч з Максимом Рильським // Літературна Україна. &n