ДЕМОНОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС ПРОЗИ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА : Демонологической ДИСКУРС ПРОЗЫ ВАЛЕРИЯ Шевчука

Краткое описание

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

КАРПОВА Ольга Петрівна

УДК 821.161.2-3.091

ДЕМОНОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС ПРОЗИ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.01.01 українська література

Науковий керівник
Крайнікова Тетяна Степанівна,
канд. філол. наук, доцент

Херсон 2008

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................. 3

РОЗДІЛ 1. Бароко як основне джерело творчості В.Шевчука......................... 9
1.1.Риси літератури українського бароко
у художньому стилі В.Шевчука.......................................................................... 9
1.2. Барокові прототексти Шевчукового метатексту...................................... 32
1.3. Демонологія мікрокосму у художньому світі В. Шевчука
(бароковий дискурс творчості).......................................................................... 51
Висновки до розділу 1........................................................................................ 67

РОЗДІЛ 2. Романтичний дискурс прози В.Шевчука:
демонологія художнього макрокосму.............................................................. 70
2.1. Романтичні параметри творчості В.Шевчука........................................... 70
2.2. Образи народної демонології,їхні типи
й особливості інтерпретації............................................................................... 93
2.3. Чорт і його різновиди................................................................................ 129
2.4. Типи та функції демонічної жінки........................................................... 140
Висновки до розділу 2...................................................................................... 152

РОЗДІЛ 3. Постмодерний дискурс химерної прози В.Шевчука:
особливості демонології.................................................................................. 156
3.1. Художньо-естетичні властивості химерної прози................................. 156
3.2. Демонологія химерної прози. Демонізм слова....................................... 177
Висновки до розділу 3...................................................................................... 195

ВИСНОВКИ...................................................................................................... 201
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................ ........208

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасний світ попри величезний за останнє століття науково-технічний поступ і виразне тяжіння до раціоналізму сьогодні знову, як це не парадоксально, звертає свою увагу на ірраціональне, не підвладне людському розуму і ним неосяжне. Вічний потяг до таємниці, до містичного, з одного боку, й актуалізація у сьогоденні надзвичайних і поки що не витлумачених наукою паранормальних явищ, з іншого, спонукає сучасника замислитися про реальність ірреального, визнати, що існують ще не пізнані людиною форми інобуття, які корелюють з буденним, звичним і пояснюваним, і впливають на нього. Відчуття непізнаності світу довкола посилюється усвідомленням непізнаності світу в собі розширюються уявлення про людські можливості та першопричини, принципи, наслідки духовної діяльності, формується поняття духовного простору людського буття. Як і на зорі своєї історії, на зламі II і III тисячоліть людство знову приходить до висновку, що весь світ це арена постійної боротьби сил добра і зла, боротьби, яка триває споконвік і ведеться принаймні у двох площинах світу людей і світу людини (людської душі). Відповідно знову виникає потреба в артикуляції цих інтуїтивних знань у певних образах, символах, тобто потреба у новітній міфології, яка відобразила б усе розмаїття форм вбуттєвлення людського духу в зовнішній світ і перипетій його внутрішнього життя. І сучасна література, основним завданням якої є художнє осмислення духовних проблем, намагається виразити й інтерпретувати всю цю діалектику життя у дивовижних демонічних образах. Народжені в уяві людини дохристиянських часів і модифіковані під впливом християнства та філософсько-художніх пошуків доби бароко, романтизму, ці образи й досі живуть у свідомості нашого сучасника, виступаючи абстрактними окресленнями конкретних станів людського духу.
Саме цим, очевидно, і пояснюється інтерес сучасного письменства і, зокрема, одного із найбільш яскравих і самобутніх його представників Валерія Шевчука, до демонічного як художнього засобу репрезентації та інтерпретації дійсності. Навіть побіжний огляд творчості цього прозаїка дає нам змогу назвати його дослідником багатовікової від дохристиянських часів до новітніх історії душі українця, яку В.Шевчук розкриває у питомих для українського міфологічного мислення категоріях демонічного. Аналіз демонологічного дискурсу прози Валерія Шевчука дозволить не тільки з’ясувати специфіку його художнього стилю, виявити філософське підґрунтя його літературної творчості, а й продемонструє її традиційність (себто глибоку вкоріненість у національну та світову культуру) та її новаторство, виразну пошуковість і культурологічність.
Загалом художній світ Валерія Шевчука вже неодноразово ставав об’єктом прискіпливої уваги літературознавців, які досліджували розмаїті тематично-проблемні, композиційно-сюжетні, жанрово-стильові особливості прози цього письменника (Н. Бєляєва, Т. Блєдних, Н.Городнюк, Р. Мовчан, Г.Насмінчук, Г.Полякова, Л. Тарнашинська та ін.). Натомість функціонування демонічного в художньому універсумі В.Шевчука розглядалося лише частково, побіжно, у межах аналізу інших аспектів творчості прозаїка (Н. Городнюк, Т.Жовновська, М.Жулинський, Р.Корогодський, П.Майдаченко, М.Павлишин та ін.), окремих його творів (здебільшого, роману-балади Дім на горі”) чи типів демонічних образів (В. Даниленко). Необхідністю заповнити цю прогалину комплексним дослідженням демонологічного дискурсу прози В. Шевчука й зумовлена актуальність висвітленої у дисертаційній роботі теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження має безпосередній зв’язок з науковими розробками кафедри кафедри українського літературознавства (за темою „Поетика художнього тексту") Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету.Тема роботи ухвалена на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 130/35 від 19 січня 2006 року).
Метою дисертаційної роботи є з’ясування суті, природи, основних художньо-естетичних, стильових та філософських параметрів і функцій демонологічного дискурсу прози Валерія Шевчука, а також виявлення національно-культурної специфіки його актуалізації.
Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:
· визначити природу й основні художні виміри демонологічного дискурсу прози В.Шевчука, встановити провідну стратегію творення ним художнього універсуму та описати форми її реалізації;
· проаналізувати специфіку репрезентації демонологічного дискурсу в межах актуалізованих у творчості письменника художньо-філософських систем (бароко, романтизму, постмодернізму);
· дослідити ступінь та напрямки адаптації фольклорно-міфологічної демонологічної традиції в прозі В. Шевчука;
· розглянути ідейно-образну архітектоніку демонологічного дискурсу;
· здійснити розгорнуту класифікацію Шевчукової демонології;
· виявити атрибутивні та функціональні домінанти демонічних образів різних типів;
· описати основні принципи інтерпретації проблем буття людського духу засобами демонічного.
Об’єктом дослідження є демонологічний дискурс, генерований художніми текстами Валерія Шевчука.
Предметом дослідження є генеза, структура, типологія та функції демонології у прозі Валерія Шевчука.
Методологічно-теоретичну основу дисертації становлять фундаментальні літературознавчі, історико-філософські та культурологічні праці зарубіжних і вітчизняних науковців минулого й сучасності, присвячені загальнотеоретичним питанням (М. Бахтін, К. Вентос, Г.Гегель, У. Еко, Ю. Лотман, Д.Чижевський та ін.), проблемам літературного бароко (Е. Д’Орс, М. Грабченко, А. Макаров, А. Окара та ін., див. також матеріали тематичного круглого” столу [54]), романтизму (Т. Бовсунівська, Т. Комаринець та ін.), постмодернізму і химерної прози (О. Ковальчук, А. Кравченко, О.Онишко, Д.Фоккема та ін.), а також міфології (Є. Мелетинський, Г.Мінц, О.Потебня) і фольклору як репрезентанта міфологічного мислення народу (В. Давидюк, В.Милорадович, І. Нечуй-Левицький, П.Шпилевський). Джерелами до вивчення української народної демонології стали збірники етнографічних матеріалів, укладені видатними фольклористами минулого В. Гнатюком, Б.Грінченком, П. Кулішем, М.Драгомановим.
Головними методами дослідження є: 1) історично-генетичний та історично-порівняльний, які дозволяють з’ясувати генетично-культурні зв’язки між прозою В. Шевчука як явищем сучасної літератури та усною народною творчістю й національними літературними явищами епох бароко і романтизму; 2) порівняльно-типологічний, який уможливлює аналіз Шевчукової прози в контексті розвитку національного літературного процесу; 3) дискурсивно-аналітичний, структурно-семіотичний і контекстуальний, які дають змогу інтерпретувати символіку художніх творів на різних рівнях від слова, образу до тексту та дискурсу. Застосовувалися також описовий, порівняльно-зіставний (у т. ч. інтертекстуальний), проблемно-тематичний та жанрово-стилістичний методи.
Джерельна база дослідження. Матеріалами дослідження є ті художні тексти Валерія Шевчука, які формують демонологічний дискурс його прози, зокрема роман-балада Дім на горі” з фольклорно-фантастичним циклом Голос трави”, романи Око прірви”, Три листки за вікном”, фантастично-історичні повісті Місячний біль”, Мор”, Птахи з невидимого острова”, Сповідь”, Початок жаху”, фантастичні повісті на сучасну тематику Горбунка Зоя”, Жінка-змія”, Жінка в блакитному на сніговому тлі”, збірка історичної прози У череві апокаліптичного звіра”, збірка оповідань Долина джерел” та ін. усього проаналізовано близько півсотні творів. Ключем до літературно-філософської інтерпретації багатьох з них стали автобіографічна повість письменника На березі часу. Мій Київ. Входини”, його інтерв’ю, а також наукові розвідки В.Шевчука з проблем українського літературного бароко та необароко.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що у вітчизняному літературознавстві це перша спроба комплексного дослідження демонологічного дискурсу прози В. Шевчука, в результаті якого вперше було: а) визначено барокові, романтичні та постмодерні параметри творчості письменника у її демонологічному дискурсі; б) виділено й докладно проаналізовано демонологію художнього макрокосму, мікрокосму та світу слова; в) розроблено класифікацію демонічних образів, з’ясовано їхню генезу та основні типологічні особливості; г) розглянуто художні функції демонічних образів як понадчасових рефлексій духовного життя людини у його суспільному та особистісному вимірах.
Парадигма демонологічного дискурсу у творчості В.Шевчука розглядається як сукупність пізнавальних принципів і прийомів відображення буття людського духу.
Під час аналізу варіативності демонологічного дискурсу прози В.Шевчука до наукового обігу введено значний за обсягом фактичний матеріал, що ілюструє наведені наукові положення.
Теоретичне значення дисертації визначається насамперед тим, що її висновки відкривають нові можливості у вивченні загальнотеоретичних питань сучасного літературознавства та історії української літератури, а також поглиблюють знання про сучасну національну прозу як явище духовної культури.
Практичне значення дисертаційної роботи полягає передовсім у тому, що її результати і зібраний фактичний матеріал можуть бути використані як у фундаментальних загальнотеоретичних дослідженнях з літературознавства, так і в подальшому вивченні творчості В.Шевчука. Отримані результати дисертаційного дослідження також можуть бути залучені для підготовки та викладання у вищій школі курсів з теорії літератури й історії української літератури ХХ ст., спецкурсів з проблем сучасної художньої прози та для створення спеціальної науково-дидактичної літератури посібників, підручників, текстів лекцій.
Апробація роботи. Результати дослідження обговорено й схвалено на засіданні кафедри українського літературознавства Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету. Основні результати проведеного дисертаційного дослідження упродовж 1999-2004рр. пройшли апробацію на Всеукраїнській науковій конференції Національна ментальність і культура” (Одеса, 1999), Міжнародній науковій конференції Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000), Всеукраїнській науковій конференції В.Шевчук у духовному просторі України” (Житомир, 2004), IV Міжнародній науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2004). Основну проблематику дисертації викладено у 5-ти статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації зумовлена основною метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (127 позицій). Обсяг роботи 216 сторінок, основного тексту 207 сторінок.

Список литературы

Висновки

Проведений у дисертаційному дослідженні аналіз демонологічного дискурсу в художній творчості сучасного українського письменника Валерія Шевчука дає змогу зробити такі висновки:
1. Демонологічний дискурс Шевчукової прози має три художні виміри необароковий, неоромантичний і химерний, які синтезовано співіснують у межах одного твору або навіть образу, літературно репрезентуючи та забезпечуючи тяглість культурних традицій.
2. Провідною стратегією творення художнього універсуму В.Шевчука є необароко, що зумовлено, по-перше, екзистенційно-онтологічною суголосністю сучасної епохи та доби українського Бароко, по-друге, особистими науковими зацікавленнями Шевчука як дослідника цієї доби і, по-третє, бароковою парадигмою особистості митця, головним філософським підґрунтям творчості якого виступає вчення Г.Сковороди.
3. Головними реалізаторами необароковості прози В. Шевчука є: 1)моделювання духовного життя барокової людини з її антитетичним світоглядом та метафорично-символічним мисленням; 2) екстраполяція екзистенційно-онтологічних проблем барокової людини на сучасне культурно-історичне тло; 3)творча адаптація принципів національної барокової поетики, яка детермінує специфічні риси поетики сучасного письменника (контрастність, антиномічність, драматичність, метафоричність і символічність сприйняття та відображення дійсності; полісемантизм і динамізм знакової системи; елітарність, фрагментарність, інтертекстуальність наративу і, за умови належної співпраці культурної свідомості” читача, відкритість, поліцентризм, палімпсестність тексту та ін.).
4. В основі демонологічного дискурсу в його необароковому вимірі лежить головний бароковий мотив протистояння людини дияволові та його посланцям демонам. У творах Шевчука це протистояння відбувається й у зовнішньому щодо людини світі (її макрокосмі), й у внутрішньому світі людської душі (мікрокосмі), що, відповідно, дає змогу виокремити демонологію макрокосму та демонологію мікрокосму. Як необароковий письменник, Шевчук розглядає насамперед людський мікрокосм, а макрокосм подає лише через його заломлення, відображення у внутрішньому світі людини.
5. Демонологія мікрокосму репрезентована феноменом персоніфікованого та неперсоніфікованого двійництва. Неперсоніфіковані демони це духовні субстанції (почуття, інтенції, настанови, цінності), які вступають у конфлікт із я-ідеальним” героя; персоніфіковані демони це фізичні істоти, містичні (чорт, перелесник і т. д.) або реальні (в іпостасі іншої людини) за формою презентації, але завжди ірреальні за своєю генезою та сутністю.
6. Демонологія макрокосму представлена істотами як демонічного, так і недемонічного походження. Незалежно від своєї природи (демон-людина чи людина-демон), вони живуть яскравим внутрішнім життям або допомагають у цьому людям. У першому випадку ці демонічні істоти виступають репрезентантом людської психології, у другому каталізатором еволюції чи деградації людської душі.
7. Важливою стратегією творення художнього універсуму В.Шевчука виступає неоромантизм, ознаками чого в його творчості є: 1)антропоцентризм (посилена увага до людської душі, дослідження якої часто провадиться шляхом моделювання романтичного двійництва на підставі містичного відчуження героя від суспільства чи від себе самого); 2) етноцентризм (передбачає дотримання принципів національної детермінації особистості та історизму і зумовлює апеляцію до фольклору як джерела для написання історії народного духу).
8. В основі демонологічного дискурсу в його неоромантичному вимірі лежить актуалізація фольклорно-міфологічної традиції, яка здійснюється у двох напрямках: 1) адаптація традиційних міфологічних образів та фольклорних мотивів, що передбачає їхнє художнє переосмислення з метою творчого використання художніх потенцій задля апробації неперехідних народних цінностей і вічних законів людського буття у контексті сьогодення і майбутнього; 2)формування власної авторської міфології, яка образно корелює з народною.
9. Система адаптованих у творчості В. Шевчука традиційних персонажів народної демонології ґрунтується на трьох язичницьких культах тотемізмі (вовкулака, чаклун(-ка), чарівна зооморфна дружина), анімізмі (лісовик, водяник, перелесник, нічниці, персоніфікації хвороб, злидні, біда, доля) та культі предків (домовик, мрець, упир, потерча, русалка). Більшість з них контаміновані з узагальненим образом нечистої сили” більш пізнього християнського походження.
10. Демонологічні образи тотемічного походження інтерпретовані у контексті давнього обряду ініціації, яка у творах Шевчука набуває філософського звучання і тлумачиться як ініціація” людського в людині (через самореалізацію або через спокутування зла, його осмислення в собі й перемогу над ним). Нове художнє потрактування отримує й оберігальна функція духів предків: зв’язок із минулим, за Шевчуком, це зв’язок із теперішнім і майбутнім, необхідна передумова повноцінного життя людського духу.
11. Принцип дуалізму добра і зла, який у народній демонології репрезентують анімістичні міфологічні персонажі, поширено прозаїком на всю образну систему його творів. Демонологічні образи Шевчука мають двоїсту природу і майже ніколи не бувають уособленням єдиного начала вони неоднозначні, динамічні, здатні трансформуватися і розвивати свою філософську символіку з плином художньої оповіді. Їхня позитивність чи негативність здебільшого умовна і визначається домінуючою роллю у творі конструктивною чи деструктивною. Основна конструктивна роль це вдосконалення світу (за схемою: самопізнання виявлення у собі демона боротьба з ним позитивізація мікрокосму” удосконалення макрокосму”).
12. У демонологічному дискурсі В. Шевчука представники нечистої сили” чоловічої статі виступають у різних іпостасях (антропоморфній, переважно з вираженими властивостями метаморфізму, зооморфній, тератоморфній, рідше предметоморфній або дематеріалізованій) і виконують відмінні функції. Сюжетні функції: 1) демонстрація присутності демонічного у людському світі; 2) втручання у людське буття (спокушання, випробування, руйнування людської душі, боротьба за неї); 3) пізнання свого демонічного я” у світі людей і спроба налагодити гармонійну взаємодію з цим світом). Художні функції: 1) відтворення внутрішнього життя людини; 2) опис зіткнення в людині й у людському світі двох начал доброго і лихого; 3) аналіз законів гармонійного людського співіснування й основних причин їх порушення у суспільстві.
13. Найпопулярнішим персонажем народної демонології у творах В.Шевчука є чорт. Виділено такі його художні різновиди: 1) християнський біс; 2) язичницький демон-чорт; 3) синкретичний (християнський за функціями й атрибутикою та язичницький за зовнішнім описом) образ диявола; 4) демон у людській подобі; 5) людина з демонічним началом у душі, евентуальна домінація якого спричиняє тимчасове візуальне перетворення на чорта; 6) людина з демонічними властивостями чорта, набутими в результаті контакту з нечистою силою”; 7) чорт як самодостатній представник демонічного світу, буття якого не накладається на людське, а лише взаємодіє із ним.
14. У демонологічному дискурсі В. Шевчука представники нечистої сили” жіночої статі виступають здебільшого в антропоморфній іпостасі, часто з вираженою здатністю до зооморфізму, і поділяються на два основні типи: 1) художньо адаптовані (переважно контаміновані) образи української народної демонології (відьма, чарівниця, чаклунка, ворожка, зооморфна чарівна жінка, русалка) або створені за аналогією; 2) оригінальні літературні образи жінок з містичними властивостями. Демонічні жінки першого типу здебільшого є самодостатніми і виконують репрезентуючу функцію (на прикладі їхнього життя репрезентується людське в людині, демонічність якої є лише художнім виразом її непересічності); жіночі демони другого типу є, фактично, художніми двійниками або антиподами головних героїв і символізують активне творче начало, яке каталізує зміни, спонукає до духовного руху, до самопізнання та самореалізації, до вивищення над буденним. Комбінаторним у цьому сенсі є образ жінки-змії, який за своїм походженням належить до першого типу, а за функціями наближений до другого. На відміну від персонажів обох типів, це демон у людській подобі, а не людина жіночої статі з демонічними властивостями.
15. Ще однією стратегією творення художнього універсуму В.Шевчука є химерність його прози, яка стала результатом оригінального синтезу елементів і художніх принципів романтизму та національного бароко. Основними художньо-естетичними властивостями химерної прози цього самобутнього письменника є: 1) художня неонародність, яка забезпечується застосуванням принципів історизму (використання мотивів з національної історії як спосіб створення позачасового тла для філософських роздумів над вічними питаннями) та фольклоризму (розвиток наративу за фольклорними моделями, трансформованими в новітні художні форми, у системі народної символіки та народного образного мовлення); 2) співіснування (аж до синтезу) реального й ірреального, логічного й алогічного, свідомого й несвідомого, типового, буденного й надзвичайного, містичного, де фантастичне виступає чинником розвитку подій, типом або засобом зображення персонажів; 3) художнє осмислення світу через фрагментацію, універсалізацію та театралізацію; 4) намагання максимально використати художні потенції слова і стилю (емоційність, експресивність та образна насиченість письма, динамізм, ускладнений метафоризм, декоративність, тяжіння до гіперболізації, гротеску, контрасності тощо); 5) тенденція до пародіювання, травестування, іронічно-гумористичного осмислення дійсності; 6) композиційно-оповідна свобода та стилістична поліфонія, яка виражається в ускладненні часових площин і розповідної перспективи, в зіставленні, зміщенні та змішуванні паралельних реальностей (дійсності, сну, візій, мрій тощо), а також у несподіваному переплетінні стильових пластів (ліричних, гротескових, патетичних, іронічних і т. д.) та ознак різних літературних напрямів (готика, бароко, романтизм, постмодернізм тощо) і жанрів (фольклорна фантастика, притча, памфлет, щоденник, мемуари та ін.); 7) схильність до літературної містифікації й інтелектуально-художньої гри (словом, думкою, формою).
16. В основі демонологічного дискурсу в його химерному, постмодерному вимірі лежить максимальна філософізація демонічних образів, які, з одного боку, виступають засобом дослідження та показу специфіки людської душі в її національному та загальнолюдському вимірі, а з іншого стають джерельним матеріалом для дослідження феномену демонізму в сучасному світі на предмет його природи та функцій. За В.Шевчуком, походження демонічного не надприродне, а суто людське (тільки людина може викликати його до життя своєю вірою, своїми інтенціями та їх реалізацією).
17. Функції демонічного у химерній прозі В. Шевчука: 1) об’єктивація абсолютного зла в його часткових виявах; 2) каталізація внутрішньої духовної боротьби особистості, її динамічного внутрішнього життя; 3)активація механізмів духовного розвитку, творчості.
18. Демонічні новотвори прозаїка поділяються на два види: 1) метаморфічно-антропоморфні демонічні образи (у людській подобі з евентуально реалізованою здатністю до перевтілення); 2) перманентно-антропоморфні демонічні образи (у виключно людській іпостасі). Для персонажів першого виду характерні: а) неоднозначність і динамічність (і зовнішні, і внутрішні ознаки демонізму показані не статично, а в розвитку, часткова ж втрата зовнішніх ознак свідчить про нівеляцію демонічного начала, олюднення демона); б) атрибутивна демонічність (обмежується рівнем зовнішньої атрибутики, функціональність якої зводиться до репрезентації символу народними засобами, тобто до відтворення специфіки народного образного мислення); в) демонічна двовекторність (наявність двох начал, боротьба між якими часто виражається через художній прийом метаморфізму); г) дворівнева химерність (зовнішня, що виявляється у здатності до зовнішньої трансформації, перевтілення, та внутрішня, що полягає в неоднозначності трактування внутрішніх якостей). Для персонажів другого виду властиві: а) внутрішня (сутнісна) демонічність (інфернальність виключно внутрішніх якостей); б) субстанційна демонічність (духовні субстанції в людській іпостасі); в) демонічна одновекторність (чистий демонізм”).
19. Отже, демонологічний дискурс художнього світу Валерія Шевчука має універсальний характер, оскільки охоплює і людський макрокосм, і мікрокосм людської душі, і світ символів, світ слова, котре, за бароковими уявленнями, виступає посередником у взаємодії світу людей і світу людини і якість котрого визначається спонукою і метою його емітації. Система демонічних персонажів, які формують демонологічний дискурс, є образно багатою й цілісною, оскільки охоплює всі три сфери людської психіки волю, інтелект і емоції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Басилов В. Н. Избранники духов. М., 1984. С. 48.
2. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М., 1975. 480 с.
3. Бєляєва Н. Історична проза Валерія Шевчука у інтертекстуальному аспекті //
Слово і час. 2001. № 4. С. 58.
4. Блєдних Т. Ю. Історичний дискурс Валерія Шевчука повістяра і романіста:
Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2003. 20 с.
5. Бовсунівська Т. В. Феномен українського романтизму: У 2 ч. К., 1997. Ч. 1:
Етногенез і теогенез. 156 с.
6. Бовсунівська Т. В. Феномен українського романтизму: У 2 ч. К., 1998. Ч. 2:
Ейдетика. 110 с.
7. Бовсунівська Т. В. Феномен українського романтизму: основні параметри
каталогізації та ідентифікації: Автореф. дис.д-ра філол. наук. К., 1998. 32 с.
8. Гегель Г. Эстетика. М., 1968. Т. 2. С. 232-234.
9. Геродот. История. Л., 1972. С. 213.
10. Гоголь М. В. Програмні твори. К., 2000. С. 3-206.
11. Городнюк Н. А. Знаки необарокової культури у творчості Валерія Шевчука:
компаративні аспекти. К., 2006. 216 с.
12. Грабченко Н. И. Метафорическая многозначность как характерная
особенность поэтики барокко // Дослідження з російського і українського
мовознавства та літературознавства. Х., 1982. № 237. С.38-44.
13. Гринченко Б. Д. Из уст народа: Малорусские рассказы, сказки и пр.
Чернигов, 1901. С. 10-12.
14. Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и
соседних с ней губерниях. Чернигов, 1897. Т. 2. С.125-126.
15. Даниленко В. У пошуках демонічної жінки (архетип Аніми в пізніх повістях
Валерія Шевчука) // Слово і час. 2000. № 2. C. 21-24.
16. Давидюк В. Ф. Українська міфологічна легенда. Львів, 1992. 176 с.
17. Еко У. Поетика відкритого твору // Слово. Знак. Дискурс. Антологія
світовоїлітературно-критичної думки ХХ ст. Львів, 1996. С.406-420.
18. Жовновська Т. Б. Онірично-міфологічний дискурс прози Валерія Шевчука:
Автореф. дис. канд. філол. наук. Одеса, 2000. 20 с.
19. Жулинський М. До людини і світу з любов’ю // Шевчук В. Вибрані твори:
Роман-балада. Оповідання. К., 1989. С. 5-15.
20. Жулинський М. І сповіщає нам голос трави // Шевчук В. Дім на горі:
Роман-балада. К., 1983. С. 468-486.
21. Записки о Южной Руси / Изд. П. Кулиша: В 2-х т. СПб., 1856. Т.1.
С. 35-36.
22. Знадоби до української демонології / Зібр. Гнатюк Володимир // ЕЗ. Львів,
1912. Т. 2. Вип. 1. № 277, 556.
23. Ільченко О. Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа
Молодиця. К., 1989. 671 с.
24. Ковальчук О. Необарокові тенденції у прозі 70-х років // Слово і час. 1992.
№ 7. С. 56-60.
25. Комаринець Т. Традиції бароко в системі українського романтизму //
Комаринець Т. Твори. Львів, 1999. C. 176-184. Бібліогр. С. 346-353.
26. Корогодський Р. У пошуках внутрішньої людини. К., 2002. 208 с.
27. Кравченко А. Химерний” роман і фольклор // Радянське літературознавство.
1982. № 4. C. 57-62.
28. Лотман Ю. М., Минц Г. Г. Литература и мифология // Труды по знаковым
системам. Тарту, 1981. Вып. 13. С. 35.
29. Майдаченко П. Проза Валерія Шевчука: поетика умовності // Радянське
літературознавство. 1988. № 2. С. 13-22.
30. Макаров А. Ірраціональні мотиви українського Барокко // Слово і час.
1991. № 7. C. 44-55.
31. Макаров А. Світло українського Бароко. К., 1994. 288с. Бібліогр.С. 271-
286.
32. Малорусские народные предания и рассказы / Свод Драгоманова Михаила.
К., 1876. № 20.
33. Мелетинский Е. Поэтика мифа. М., 1995. 407 с. Бібліогр.С.373-390.
34. Милорадович В. П. Українська відьма: Нариси з української демонології /
Упоряд., пер., передм. О. М. Таланчук. К., 1993. 72 с.
35. Михед П. Пізній Гоголь і бароко: українсько-російський контекст. Ніжин,
2002. 208 с.
36. Мовчан Р. Барокові тенденції в романі Валерія Шевчука // Українська мова і
література в школі. 1999. Серпень. С. 7-11.
37. Насминчук Г. И. Нравственно-философские искания современного
украинского романа и проблема фольклоризма (Р. Федорив, В. Шевчук):
Автореф. канд. филол. наук. К., 1989. 23 с.
38. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української
міфології. К., 1993. 88 с.
39. Окара А. М. Бароко після бароко”: Выбранные места” Гоголя та
українська культура ХVIIХVІІІ століть // Молода нація. К., 1997. № 5.
С.105-112.
40. Онишко О. Реальність химерного // Вітчизна. 1982. № 11. С.198.
41. Павлишин М. Мітологічне, релігійне та філософське у прозі Валерія
Шевчука // Павлишин М. Канон та іконостас: Літературно-критичні статті. К.,
1997. C. 143-156.
42. Парахонський Б. Бароко. Поетика і символіка // Філософська і соціологічна
думка. 1993. № 6. С.99-114.
43. Пивоварська А. Дім на горі. Розмова з В. Шевчуком // Сучасність. 1992.
№ 3. С. 57.
44. Покальчук Ю. Традиції Гоголя і магічний реалізм” // Вітчизна. 1984.
№ 4. С. 190-191.
45. Полякова Г. О. Притча та притчевість в історичній прозі Валерія Шевчука:
Автореф. дис. канд. філол. наук. Херсон, 2005. 20 с.
46. Потебня А. А. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий. М.,
1865. С. 281.
47. Прокопенко В., Руденко Д. Г. С. Сковорода: Філософія путі (простір буття,
простір символу) // Другий міжнародний конгрес україністів (Львів, 22-28
серпня 1993): Доп. і повід. (Філософія). Львів, 1994. С. 80-83.
48. Рогов А. И. Проблемы славянского барокко // Славянское барокко:
Историко-культурные проблемы эпохи. М., 1979. С. 3-12.
49. Рябчук М. Поле пристрастей людських // Українська мова і література в
школі. 1984. № 6. С. 27-33.
50. Солецький О. Українське літературне бароко в дослідженнях Валерія
Шевчука // Зарубіжна література в навчальних закладах. 2001. № 6.
C. 50-53.
51. Таран Л. Міфологізація і десакралізація (розмова з письменником Валерієм
Шевчуком) // Дзеркало тижня. 2000. 29липня 4 серпня.
52. Тарнашинська Л. Художня галактика Валерія Шевчука. К., 2001. 224 с.
Бібліогр.С. 203-214.
53. Транквіліон-Ставровецький К. О сотворенню чоловіка // Пам’ятки
братських шкіл на Україні. К., 1988. С. 238.
54. Українське барокко: Круглий” стіл журналу Дніпро” // Дніпро. 1991.
№ 2. C. 90-105.
55. Чернов И. А. Из лекций по теоретическому литературоведению. Барокко.
Тарту, 1976. 186 с.
56. Чижевський Д. Історія української літератури. Тернопіль, 1994.
411 с. Бібліогр.С. 462-472.
57. Шевчук В. Барви осіннього саду // Шевчук В. Серед тижня. К., 1967. 96 с.
58. Шевчук В. Батько // Шевчук В. Долина джерел: Оповідання. К., 1981.
С. 45-53.
59. Шевчук В. Біс плоті // Біс плоті: Історичні повісті. К., 1999. С.213-294.
60. Шевчук В. Вечір святої осені // Вечір святої осені: Оповідання. К., 1969.
118 с.
61. Шевчук В. Відьма // Шевчук В. Дім на горі: Роман-балада. К., 1983.
С. 279-291.
62. Шевчук В. Вогнище // Шевчук В. Вибрані твори: Роман-балада. Оповідання.
К., 1989. С. 446-452.
63. Шевчук В. Голос трави // Шевчук В. Дім на горі: Роман-балада. К., 1983.
С. 428-467.
64. Шевчук В. Горбунка Зоя // Шевчук В. Жінка-змія: Повісті. Львів, 1998.
С.3-103.
65. Шевчук В. Григорій Сковорода: людина, мислитель, митець // ШевчукВ.
Дорога в тисячу років: Роздуми, статті, есе. К., 1990. С. 209-219.
66. Шевчук В. Дерево пам’яті // Шевчук В. У череві апокаліптичного звіра:
Історичні повісті та оповідання. К., 1995. С. 3-19.
67. Шевчук В. Джума // Шевчук В. Дім на горі: Роман-балада. К., 1983.
С. 268-278.
68. Шевчук В. Диявол, який є (Сота відьма) // Шевчук В. У череві
апокаліптичного звіра: Історичні повісті та оповідання. К., 1995. С. 19-44.
69. Шевчук В. Диявол, якого нема // Шевчук В. Вибрані твори: Роман-балада.
Оповідання. К., 1989. С. 452-467.
70. Шевчук В. Дім на горі: Роман-балада. К., 1983. 488 с.
71. Шевчук В. Долина джерел // Шевчук В. Долина джерел: Оповідання.
К., 1981. С. 4-11.
72. Шевчук В. Дорога // Шевчук В. Дім на горі: Роман-балада. К., 1983.
С. 238-250.
73. Шевчук В. Дорога в тисячу років: Роздуми, статті, есе. К., 1990. 408 с.
74. Шевчук В. Єва сестра Адамова // Шевчук В. Долина джерел: Оповідання.
К., 1981. С. 54-64.
75. Шевчук В. Жінка в блакитному на сніговому тлі // Шевчук В. Жінка-змія:
Повісті. Львів, 1998. С. 104-152.
76. Шевчук В. Жінка-змія // Шевчук В. Жінка-змія: Повісті. Львів, 1998. С.
153-174.
77. Шевчук В. Золота трава // Шевчук В. Маленьке вечірнє інтермеццо: Повісті.
К., 1984. С. 65-132.
78. Шевчук В. Казка про козу-дерезу // Шевчук В. Долина джерел: Оповідання.
К., 1981. С. 27-44.
79. Шевчук В. Кілька хвилин із вечора // Шевчук В. Долина джерел:
Оповідання. К., 1981. С. 145-148.
80. Шевчук В. Книга історій. Інтелектуальний детектив // Сучасність. 2002.
№ 5-6.
81. Шевчук В. Кров на снігу // Шевчук В. Дім на горі: Роман-балада. К., 1983.
С. 321-336.
82. Шевчук В. Кросворд // Кур’єр Кривбасу. 2001. № 140-143.
83. Шевчук В. Маленьке вечірнє інтермеццо // Шевчук В. Маленьке вечірнє
інтермеццо: Повісті. К., 1984. С. 133-198.
84. Шевчук В. Мандрівка в гори // Шевчук В. Вибрані твори: Роман-балада.
Оповідання. К., 1989. С. 473-490.
85. Шевчук В. Мій батько надумав садити сад // Шевчук В. Серед тижня.
К., 1967. С. 56-60.
86. Шевчук В. Місія // Шевчук В. У череві апокаліптичного звіра: Історичні
повісті та оповідання. К., 1995. С. 45-64.
87. Шевчук В. Місячний біль // Шевчук В. Маленьке вечірнє інтермеццо:
Повісті. К., 1984. С. 199-279.
88. Шевчук В. Мор: Фантастична повість // Шевчук В. Птахи з невидимого