ПОНЯТТЯ ДОБРА І ЗЛА В ХУДОЖНЬОМУ СВІТІ ВИННИЧЕНКА-ДРАМАТУРГА : Понятия добра и зла В ХУДОЖЕСТВЕННОМ МИРЕ ВИННИЧЕНКО-ДРАМАТУРГА

Краткое описание

Криворізький державний педагогічний університет

На правах рукопису

МАКАРОВА Тетяна Михайлівна

УДК 821.161.2-2.09

ПОНЯТТЯ ДОБРА І ЗЛА В ХУДОЖНЬОМУ СВІТІ
ВИННИЧЕНКА-ДРАМАТУРГА

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
КОЗЛОВ Анатолій Васильович
доктор філологічних наук, професор

Кривий Ріг 2008

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................ 3
РОЗДІЛ1. ВИХІДНІ ПОЗИЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ................................. 10
1.1.Поняття і категорії "добро" та "зло" в гуманітарних науках.......... 10
1.2. Письменники та літературознавці про добро, зло і духовність твору літератури........................................................................... 25
1.3. Винниченко і його сучасники про добро, зло та духовність.......... 32
1.4. Винниченкознавці про добро і зло у драматургічній спадщині автора........................................................................................................ 38
Висновки до розділу 1............................................................................. 42
РОЗДІЛ2. ДОБРО, ЗЛО ТА ДУХОВНІСТЬ У ХУДОЖНЬОМУ СВІТІ
ВИННИЧЕНКА-ДРАМАТУРГА (1906-1916 рр.)................................... 45
2.1.Натуралістично-соціологічне бачення добротворення й злотворення у п’єсахВ.Винниченка 1906-1909 рр.................... 46
2.2. В.Винниченко та дійові особи його драматургії 1910-1913 рр. про найвищі людські цінності...................................................... 79
2.3.Протистояння між особистісними та суспільними цінностями в п’єсах В.Винниченка 1915-1916 рр.......................................... 115
Висновки до розділу 2........................................................................... 128
РОЗДІЛ3.ЕТИКО-ДУХОВНА ЗРІЛІСТЬ АВТОРА ТА ДІЙОВИХ ОСІБ ДРАМАТУРГІЇ В.ВИННИЧЕНКА 1918-1930рр. ................... 134
3.1.Особистісне, соціальне та загальнолюдське трактування добра і зла у п’єсах В.Винниченка 1918-1919 рр................................. 134
3.2.Домінанта загальнолюдських трактувань категорій "добро", "зло" та "духовність" над особистісними й соціальними цінностями у Винниченкових п’єсах1922-1930 рр.................. 148
Висновки до розділу 3........................................................................... 182
ВИСНОВКИ............................................................................................... 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................... 192

ВСТУП

Українська драматургія кінця XIX початку XX ст. зазнавала принципових змін: закінчувалася діяльність класиків нової української літератури й, зокрема, корифеїв українського театру, розпочалися нові інтерпретації реальності, а головне змінювалися критерії та цінності. У такій ситуації В.Винниченко намагався не тільки й не стільки осмислювати й оцінювати дійсність, а ще й прогнозувати хід її розвитку.
Актуальність дослідження. Творчість В.Винниченка явище надзвичайно складне й багатогранне. Вона вивчається з різних позицій. Так, епістолярну спадщину цього автора досліджували Д.Нитченко [154]; [155], Р.Міщук [142], Н.Крутікова [60], В.Кузьменко [119], Т.Заболотна [92], Н.Миронець [143; 144; 145] та ін. Парадоксальність мислення письменника стала предметом глибокого вивчення Л.Мороз [150] і В.Панченка [167]. Зв'язки творів письменника з європейською драматургією виявляли й характеризували передусім В.Панченко [162], Н.Паскевич [168], І.Кошова [115]. Філософсько-соціологічні аспекти творчості В.Винниченка зацікавлювали Н.Гусак [70]; [71], Г.Сиваченко [196], Г.Бежнар [15]; взаємозв’язки філософсько-психологічних концепцій і поглядів В.Винниченка з ученнями А.Шопенгауера, Ф.Ніцше і З.Фройда досліджували П.Христюк [226], Н.Блохіна [20], Л.Домбрович [79]. Поетику п’єс В.Винниченка та еволюцію його творчих шукань вивчали В.Гуменюк [67], Ю.Ганошенко [56], С.Михида [147], "політичну біографію" цього автора Г.Костюк [114], С.Кульчицький і В.Солдатенко [122]; своєрідні погляди на творчість В.Винниченка знаходимо і в есеях О.Балабка [11].
Звичайно, про добро і зло в драматургії В.Винниченка мова вже йшла не раз. Так, цими питаннями переймалися М.Сріблянський [209], П.Христюк [225], С.Єфремов [85], Ю.Барабаш [12], Л.Танюк [212], Т.Свербілова [187], Ю.Смолич [203], Д.Гусар-Струк [72], М.Євшан [84], О.Драган [81], Л.Мороз [151], О.Брайко [24], Н.Гусак [69], В.Панченко [164]; [163], О.Векуа [28], М.Зубрицька [96], В.Хархун [222], С.Барабаш [13], Г.Сиваченко [190], О.Міщенко [141], С.Хороб [224], Я.Поліщук [175], О.Ковальчук [106], М.Жулинський [89], О.Олійник [157]; [158], А.Матющенко [139], В.Атаманчук [10], М.Кудрявцев [118]та ін.
Однак, детально та в системі проблеми й питання добра і зла в драматургії В.Винниченка ще не розв’язувалися.
Та все ж чи не найважливішою причиною необхідності розкриття змісту, форм вираження та функцій категорій "добро" і "зло" в літературі взагалі є те, що епоха нинішнього суспільного розвитку стикається не лише з проблемою сучасного інтерпретування змісту цих категорій, а й з необхідністю осягнення й розмежування їхніх визначальних функцій у художньому світі окремих митців драматургів зокрема.
Більше того, на етапі сучасних суспільно-політичних трансформацій та художніх інтерпретацій самого способу життя людини й суспільства, на зламі головних ціннісних орієнтирів особливої важливості набувають рефлексії і чіткі визначення самих критеріїв сутності добра і добродійності, зла і злочинності взагалі.
Прекрасним підтвердженням цього виступають і праці Ю.Шрейдера [234], М.Бубера [26], П.Рікера [180], Г.Штоня [232], D.Elkinsа [87], І.Дзюби [77], Л.Перевозник [169], Й.Сележана [188] та М.Жулинського [91]. З усіх цих та подібних праць видно, що саме зараз настав час крізь призму творів літератури (зокрема й через драматургію В.Винниченка) визначати і сучасний зміст понять "добро" та "зло", і суспільні функції цих категорій. Без цього провідним ученим літературознавство просто не уявлялося.
Так, М.Бахтін зазначав: при аналізі творів літератури можливе переплетення різних гуманітарно-філософських дисциплін, всього того, "що стосується істини, правди, добра, краси, історії" [4, 319], і саме добро й зло він бачить повноцінними та найважливішими критеріями аналізу твору літера

Список литературы

висновки

Огляд і аналіз праць винниченкознавців показав, що проблема добра і зла в драматургії цього автора в системі й спеціально ще не вирішувалася, хоча й турбувала дослідників уже давно. Спостереження за процесом формування змісту первісних уявлень про добро, зло та духовність, а також аспектний аналіз наукових праць філософів, психологів і літературознавців на цю тему з метою визначення змісту категорій "добро", "зло" та "духовність" показали: людство прийшло до можливості не лише осмислити ці явища взагалі, а й дослідити їхній зміст, форми вияву та функції в житті окремих людей, соціумів чи етносів, суспільств і в творах мистецтва (зокрема у літературі). З’ясовано й те, що духовність людини це її найважливіша ознака як особистості, а постійні уточнення й доповнення до змісту й форм, особливо функцій цих явищ на кожному новому етапі людського буття збагачують суспільство етично і духовно. При цьому ще раз підтверджено, що саме спрямованість людських думок, слів, намірів і планів на добротворення чи на злотворення (як на кінцеву мету мислення, мовлення й діяння людей) вирізняють нас із-поміж усіх живих істот як духовних.
Короткий огляд життєвого й творчого шляху В.К.Винниченка (точніше його листів, щоденників, публіцистики) показав: автор у роки написання творів його драматургії був неоднозначним у тлумаченні цих категорій, але там проглядається досить стійка тенденція до поглиблюючого усвідомлення їх змісту, особливо суспільних функцій.
Так, на початку першого періоду написання п’єс В.Винниченко ще тільки осмислює причини, сутність і шляхи подолання внутрішньої і суспільної дисгармонії. І здійснює він це у формі апробації принципу "чесності з собою" та перевірки своїх бажань віддати власне життя заради інших, вчинками дійових осіб. Причини появи злотворчих намірів у людей автор пов’язує перш за все з наявність двох моралей моралі "застарілої" та моралі "нової", хоча вже під кінець першого періоду приходить до усвідомлення того, що мораль одна і вона вічна, а справа полягає в тому, які кінцеві цілі ставить людина й на які цінності вона спирається і чи здатна вона захиститися ними від злочинності та підступності оточення, тобто справа в етичному поступі та в етичній зрілості митця. У 1924 році драматург не тільки визначив у щоденнику основні етичні тези, а й намагався дотримуватися їх у своєму житті. При цьому запорукою доцільності обраного шляху Винниченко-драматург вважав відсутність потягу до злого, котре повинно всілякими способами нищитися людьми. І саме тому з 1920 по 1930 роки добро та зло стають домінантами його мислення.
Процесові визрівання чіткості розуміння та граничної поляризації добра і зла у свідомості В.Винниченка не завадили навіть надскладні події, внутрішні розщеплення родин, громад, соціумів. Від перших сумнівів і розумінь (1906-1909) до логічного, обґрунтованого й більш ніж переконливого викладу етико-духовної доктрини з багатющім змістом у трактаті "Конкордизм", котрий писався з 1938 по 1948 рр.
Своєрідним образно-діалогізованим підтвердженням етико-духовних позицій Винниченка-драматурга є його драматургія.
Так, у перших п’єсах В.Винниченко за вище добро дійсно вважав здатність бути "чесним із собою" (Грицько і Мартин із "Дизгармонії"; Мирон Антонович із "Щаблів життя"; Зінько й Остап із "Великого Молоху"; Корній із "Memento"). Десь на іншому плані в ролі блага стояла готовність дійової особи пожертвувати власними інтересами й принципами заради добротворення для інших (Зінько "Великий Молох") і вміння запобігти злотворенню взагалі (Лука "Щаблі життя"), а також рішення матері (Антоніни з "Memento") жити заради своєї дитини та босяка (Семена "Чужі люди"), який наперекір суспільним установкам намагався довести, що здатен на добротворення.
У п’єсах 1910-1913 рр. важливу роль у процесі осмислення сутності добра і зла автор відводить представникам молодшого покоління, і вони виявляються спроможними не лише спрямовувати свою діяльність, а й діяти на благо іншим (Оксана із "Співочих товариств"; Ольга з "Дочки жандарма"). Добротворчими представляє автор і прагнення людей врятувати життя дитини (Рита і Ганна Семенівна з "Чорної Пантери і Білого Медведя"); бажання надихати оточення своєю боротьбою за такі справді високі цінності (Маруся із п’єси "Базар" і Наталя Павлівна з "Брехні"); прагнення й можливість відродити перевагу батьківських обов’язків над почуттями коханців (Роман із "Натуся") та боротьбу за соціальну рівність і справедливість (Сидір Маркович із "Молодої крові").
Найгостріша проблема необхідності усвідомлення сутності добра і добротворення автором та дійовими особами як найвищих загальнолюдських цінностей постає у п’єсах 1915-1916 рр. Саме тут дійові особи подаються здатними не лише запобігти небезпеці майбутніх поколінь (Родіон "Пригвождені"), не лише змінити себе заради щойно осмисленого загальнолюдського блага, а й створити та втілити в життя програму одухотворення людини (Бутенко "Мохноноге").
Вищими проявами зла В.Винниченко вважав: відвертий егоїзм (Остап "Великий Молох"); убивство чи використання рідної людини заради чесності із собою (Мирон Антонович "Щаблі життя"), чи в ім’я власних принципів (Кривенко "Memento"), чи задля досягнення інших цілей (Христя "Натусь", Клим "Молода кров") та ін.; партійний фанатизм (Абстракт "Великий Молох"); мстивість (Душа "Чужі люди"); маніпулювання життям людей (Цінність Маркович "Базар"); знецінення сімейних стосунків (Рита, Корній "Чорна Пантера і Білий Медвідь"), продажність митців і критиків (Базиль, Афанасій Павлович "Мохноноге"). І при цьому злотворці його п’єс частіше всього довго приховують їхні злі наміри й діють здебільшого підступно.
Свідомості й характерам панів та селян ("Чужі люди", "Молода кров"), твердить драматург, майже в однаковій мірі притаманна схильність до злотворення. Люди творять зло не лише з причини їхньої приналежності до того чи іншого соціуму, а відповідно до того, на що спрямовують свої думки, слова та дії на добро- чи на злотворення. А тому й тут постає проблема добра і зла: егоїст найкраще реалізується в процесі паразитичного злотворення (Чиркун, Душа "Чужі люди", Ївга "Молода кров").
Процес усвідомлення дійовими особами ролі добра і зла в їхньому житті й у житті суспільства розкривається автором у формі таких монологів, діалогів та полілогів, роздумів, сумнівів, суперечок, дискусій, характеристик й інохарактеристик, у яких проблема визначення сутності добра і зла на різних рівнях (від особистісно-суб’єктивного до загальнолюдського) ставиться прямолінійно (щодо добра і блага) і приховано (щодо зла і злотворення); у яких діяльність людей називається позитивною чи негативною відповідно до добротворчих чи злотворчих цілей. А добро- чи злотворчий характер діяльності та позицій дійових осіб постійно конкретизується автором фактично всіма іншими засобами мовлення, а тому традиційно вживані до В.Винниченка прийоми типізації ("Чужі люди" і "Брехня") та індивідуалізації характерів дійових осіб зустрічаються конче рідко.
Використані В.Винниченком у п’єсах 1906-1916 рр. символи ("брехня", "цінність", "чорна пантера", "білий медвідь", "сніжинка" тощо) також дуже помітно підпорядковані процесові усвідомлення сутності добра (блага) і добротворення, зла і злотворення.
Глибинний самоаналіз дійових осіб та ремарки автора (особливо в п’єсах "Брехня", "Пригвождені", "Мохноноге") не просто звертають увагу читача на процес усвідомлення дійовою особою власної етико-духовної позиції, а й розкривають сам хід контрольованого сприйняття, осмислення, оцінювання (у тому числі й самооцінювання) та відображення дійової особи.
В.Винниченко, апробуючи в багатьох (і для того часу дуже типових) полілогах, у масових сценах чи епізодах, протистояннях груп чи мас людей, у житейських ситуаціях; у формі протиставлення принципів "чесності з самим собою" (Грицько з "Дизгармонії", Мирон Антонович із "Щаблів життя"), тимчасовості інстинктів і вічності законів буття (Остап, Катря "Великий Молох", Семен "Чужі люди", Сніжинка "Чорна Пантера і Білий Медвідь", Родіон "Пригвождені"), "жертовності в ім'я мистецтва" (Кривенко "Memento", Корній "Чорна Пантера і Білий Медвідь") і в ім’я партійного фанатизму (Мартин "Дизгармонія", Катря та Абстракт "Великий Молох", Маруся "Базар", Оля "Дочка жандарма") тощо, досягає такої напруги й відвертої визначеності цілеспрямування людини чи маси людей на добро- чи злотворення, котрі роблять твір вершинно відвертим. Концептуальне бачення і тлумачення В.Винниченком змісту категорій "добро", "зло" та "духовність" як вищих цінностей людини і як втілень сенсу самого її існування утверджувалося не вихвалянням чи засудженням виразників таких цінностей, а реальними й головне дуже реалістичними думками та вчинками дійових осіб.
Пошук В.Винниченком гармонійності людського буття порушується і в особистісному плані й на широкому (загальносуспільному та й загальнолюдському) тлі: гармонійне співіснування особи та людства можливе лише за умови дотримання ними постійно діючих законів природи, суспільства й конкретного людського добротворення ("Дизгармонія", "Щаблі життя", "Великий Молох", "Мохноноге" та ін.).
У п’єсах 1918-1930 рр. В. Винниченко за вище добро вважає: альтруїзм заради родинного ("Гликерія Хведорівна "Між двох сил"), індивідуального та громадського порятунку (Марія "Гріх"), який базується перш за все на домінуванні добра (блага) і добротворення; на жертовності в ім’я "боротьби за людину", на перевазі загальнолюдських чинників над особистісно-соціальними й навіть над деякими національними (Ната "Пісня Ізраїля (Кол-Нідре)"); на здатності людини творити нові цінності та блага й бути цінною для інших (Надія "Над"); на подоланні людиною особистого й світового егоїзму (Амар "Пророк").
При цьому автор не просто засуджує неприродні експерименти жінок із материнством і сімейним щастям, як неумисне злотворення, котре призводить до страшних непередбачуваних наслідків, а й описує їхні конкретні наслідки.
У той же час досить слабкими видаються зусилля героя, спрямовані на його боротьбу за справедливість: то він прагне застерегти людей від жахливих помилок (Марія Андріївна "Закон"), то рятує від шахрайства лжепророків (Ведд "Пророк"), але наслідки таких поривань майже непомітні. Та більшість дійових осіб п’єс цього періоду мають своє розуміння самої сутності добра і зла, добротворення та злотворення, і це розмаїття тлумачень зумовлює й різноплановість (різновекторність) цілеспрямувань їхніх думок, слів та вчинків, тобто багатоплановість їхніх душевних та духовних позицій.
Таким чином, поступовий перехід дійових осіб п’єс і самого В.Винниченка від особистісних та соціальних позицій у розумінні й тлумаченні добра, зла і духовності (1906-1916 рр.) до загальнолюдських, а також випробування й утвердження їх у п’єсах 1918-1930 рр. надзвичайно яскраво й переконливо засвідчив етико-духовний дискурс (еволюцію) більшості позитивних дійових осіб його драматургії, і автора в цілому.
Усього цього В.Винниченко досягнув і завдяки досвіду вітчизняних (корифеї українського театру, Леся Українка, Л.Яновська, О.Олесь і багато інших) та зарубіжних (Г.Ібсен, А.Стріндберг Г.Гауптман, М.Метерлінк, С.Пшибишевський, Л.Андрєєв та ін.) драматургів і завдяки розкутості й оригінальності його морально-етичних позицій, але перш за все завдяки потужному прагненню самостійно визначати для себе самого сутність та художні функції добра і зла в житті людини й дійової особи твору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авеста. К.: Дніпро, 1984. 600с.
2. Аквінський Т. Коментарі до Арістотелевої "Політики". К.: Основи, 2000. 794с.
3. Alienus. Нова драма: З приводу постановки "Брехні", драми В.Винниченка трупою М.К.Садовського // Українська хата. 1911. №1. С.187-193.
4. Антологія світової літературно-критичної думки XXст. / Заред.М. Зубрицької. Львів, 1996. 633 с.
5. Андрущенко В. Духовна сутність освіти // Вища освіта України . 2007. № 1. С.5-10.
6. Антология мировой философии: Древний Восток. Минск.: Харвест; М.: Изд-во АСТ, 2001. 992с.
7. Антология мировой философии: Возрождение. Мн.: Харвест; М.: Изд-во АСТ, 2001. 928с.
8. Антонович М.А. Избранные философские сочинения. М.: ОГИЗ Госуд. изд. полит. лит-ры, 1945. 372с.
9. Аристотель. Сочинения: В 4 т. М.: Мысль, 1976. Т. 4. 830 с.
10.Атаманчук В.Трагедія особистості: П’єса В.Винниченка "Між двох сил" // Українська література в загальноосвітній школі. 2005. №6. С.8-11.
11.Балабко О. З Ніцци до Мужена. Від Башкирцевої до Винниченка: Есеї, п’єса. К.: Факт, 2007. 192 с.
12.Барабаш Ю. Чи варто "гаяти час" на Винниченка? // Київ. 1991. № 8. С.120-126.
13.Барабаш С. Гуманістична основа художнього мислення Володимира Винниченка-драматурга // Наукові записки. Випуск 27. Серія: Філологічні науки (українське літературознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2000. С.68-78.
14.Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445с.
15.Бежнар Г.П.Екзистенційні мотиви в творчій спадщині В.Винниченка. Автореф. дис.... канд. філос. наук: 09.00.05 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2004. 19с.
16.Бердяев Н.А. Диалектика божественного и человеческого. М.: АСТ; Харьков: Фолио, 2005. 620с.
17.Бех І.Д. Духовний розвиток особистості: поступ у незвідане // Педагогіка і психологія. 2007. №1 (45). С. 5-27.
18.Библия. М.: Издательство Московской патриархии, 1992. 1372с.
19.Блаженный Августин Творения. К.: УЦИИМ. Прогресс, 1988. 596с.
20.Блохіна Н. Драматургія ВолодимираВинниченка: Феміністичне прочитання // Слово і час. 2002. № 4. С.33-39.
21.Боэций "Утешение философией" и другие трактаты. М.: Наука, 1996. 336с.
22.Бондарев Г. Триединый человек тела, души, духа: Опыт осмысления методологии науки о духе. М.: АЛЕТЕЙА, 1999. 688с.
23.Бондаренко А. Художнє мовомислення п’єси Володимира Винниченка "Чорна Пантера і Білий Ведмідь": Дар інстинкту й інстинкт дару // Винниченкознавчі студії. Вип. 1. Ніжин.: Вид-во НДНУ ім. Гоголя. 2003. С.119-126.
24.Брайко О. Драма В.Винниченка "Чорна Пантера і Білий Медвідь": Характери героїв твору // Українська мова та література. 1997. №20. С.5-6.
25. БуалоН. Поэтическое искусство. М.: Художественная литература, 1957. 230с.
26.Бубер М. Образы добра и зла // Бубер М. Два образа веры. М., 1995. С.151.
27.Буряк В.Д. Поетика інформаційно-художньої свідомості. Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2001. 390 с.
28.ВекуаО.В. Гуманістична основа художнього та етичного ідеалу Володимира Винниченка (на матеріалі драматичних творів): Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 К., 1998. 163с.
29.Велесова книга. Славянские Веды. М.: Эксмо-Пресс, 2002. 400с.
30.Вернадский В.И. Начало и вечность жизни. М.: Сов. Россия, 1989. 704 с.
31.Винниченко В. Про мораль пануючих і мораль пригноблених (Одвертий лист до моїх читачів і критиків) // Наш голос. 1911. Ч. 9/10. С.451-564.
32.Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917р. грудень 1919 р.]. К.: Відень. Ч. II, 1920. 328с.
33.Винниченко В. Твори. Х.; К.: Рух, 1926. Т. ІХ: Драматичні твори. 194с.
34.Винниченко Володимир Кирилович Твори. К.; Х.: Рух, 1929. Т. X. 202с.
35.Винниченко Володимир Кирилович. Твори. К.: Рух, 1929. Т. XI. 192с.
36.Винниченко Володимир Кирилович Твори К.: Рух, 1930. Т. XIII. 204с.
37.Винниченко Володимир Кирилович Твори К.: Рух, 1929. Т. XV. 262с.
38.Винниченко В. Великий секрет: Комедія на 4 дії. Х.: Рух, 1928. 103с.
39.Винниченко В. Над: П’єса на 4 дії. Х.: Рух, 1929. 108 с.
40.Винниченко В. Пісня Ізраїля (Кол-Нідре): П’єса на 4-и дії. Х.: Рух, 1930. 83с.
41.Винниченко Володимир. Щоденник: У 2-х т. Едмонтон; Нью-Йорк: Канад Ін-т Укр. студ.: Коміс. УВАН, 1980. Т. 1.: 1911-1920 / Ред., вступ, ст. і прим. Г.Костюка. 1980. 500с.
42.Винниченко Володимир. Щоденник: У2-х т. Едмонтон; Нью-Йорк, 1983. Т.2.: 1921-1925 / Ред. Г. Костюк, Упоряд. текст. і прим. О.Мотиля. 1983. 700с.
43.Винниченко В. Вибрані п’єси. К.: Мистецтво, 1991. 605с.
44.Винниченко В. Пророк // Вітчизна. 1992. № 4. С.15-53.
45.Винниченко В. Раб краси: Оповідання, повість, щоденникові записи. К.: Веселка, 1993. 383с.
46.Винниченко В. Мохноногое // Вежа. 1996. № 4-5. С. 3-30.
47.Винниченко В. Мохноногое // Вежа. 1997. № 6-7. С.23-66.
48.Винниченко В. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 2000. Т. 1. 584с. С.514-579.
49.Володимир Винниченко. Публіцистика. Нью-Йорк. Київ, 2002. 392с.
50.Володимир Винниченко: у пошуках естетичної, особистої і суспільної гармонії: Зб. статей. Нью-Йорк.: Українська вільна академія наук. Комісія дослідження життя і творчості Володимира Винниченка, 2005. 280с.
51. Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн. Львів: Світ, 1992. Кн. 1. 696с.
52.Войтович В.М. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 644с.
53.Волошук Л. Духовний потенціал драматургії Л.О.Яновської: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01. Кривий Ріг, 1998. 195с.
54.Вороний М.К. Критика. Публіцистика. Театр. Драма. Мистецтво // ВоронийМ. Твори. К.: Дніпро, 1989. С.412-427.
55.Всемирная философия. XX век. Мн.: Харвест, 2004. 832с.
56.Ганошенко Ю. Функція ремарки в драмах В.Винниченка // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Філолог. науки. Запоріжжя: ЗДУ, 2001. С.25-27.
57.Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Т.3. Философия духа М.: Мысль, 1977. 471с.
58.Головацький Я.Ф. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія. К.: Довіра, 1991. 96с.
59.Горацій К. Твори. К.: Дніпро, 1982. 254с.
60.Горький М., Винниченко В. Листування / Вступ. ст., публ. листів і комент. Н.Крутікової // Слово і час. 1993. № 2. С.46-57.
61.Грабовський П. Зібрання творів: В 3 т. К.: АН УРСР, 1960. Т. 3. 416с.
62.Гром’як Р. Громадянськість і професіоналізм: Соціальна відповідальність критики: Літературно-критичний нарис. К.: Радянський письменник, 1986. 204с.
63.Грот М. Про душу. У зв’язку з сучасним вченням про силу // Хроніка. 2000. Вип. № 39-40. С.488-504.
64.Грушевський М.С. Твори: У 50-т. Львів: Світ, 2002. Т.2. 2005. 704с.
65.Гуманістична психологія: Антологія: В 3-х т.: Навч. посіб. для вищих навч. закл. / Наук. т-во Шевченка у США, Ін-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України; За ред. Р. Трача, Г. Балла. К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2001. Т.2: Психологія і духовність: (Світоглядні аспекти гуманістично зорієнтованих напрямів у сучасній західній психології. 2005. 279с.
66.Гуменний М.Х. Поетика романного жанру Олеся Гончара: проблеми типології. Монографія. / Худож. оформ. обкладинки Д.В. Мазуренка. К.: Акцент. 2005. 240с.
67.Гуменюк В. Сила краси: Проблема поетики драматургії Володимира Винниченка. Монографія. Сімферополь, 2001. 340с.
68.Гуменюк В. Психологічна мелодрама Володимира Винниченка "Чужі люди" // Культура народов Причерноморья. 2001. № 24. С.169-173.
69.Гусак Н.І. Проблема морального вибору у світоглядній орієнтації В.Винниченка. К.: Знання, 1998. 22с.
70.Гусак Н. І. Утверджуючи конкордизм // Слово і час. 1998. №11. С.66-69.
71.Гусак Н.І. Щастя в етичній концепції "Конкордизму" Володимира Винниченка: Автореф. дис. канд. філос. наук: 09.00.07 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. К., 1999. 19с.
72.Гусар-Струк Д. Винниченкова моральна лабораторія // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XXст. К.: Рось, 1994. С.374-384.
73.Гусейнов А. Сослагательное наклонение морали // Вопросы философии. 2001. № 5. С.3-33.
74.Декарт Р. Страсти души // Избранные произведения. М.: Госуд. изд-во полит. литературы, 1950. С.593-700.
75.Деменев А. Духовные основы оптимизма // Философские науки. 2000. № 4. С.89-102.
76.Дем’янівська Л., Семенюк Г. Українська драматургія: тенденції сучасного розвитку. К.: Вища школа, 1981. 159с.
77.Дзюба І. Духовні спустошення і трансформації в українському суспільстві XX ст. // Кур’єр Кривбасу. 2001. № 138. С.198-203.
78.Дидро Д. Сочинения: В 2 т. М.: Мысль, 1991. Т. 2. 604с.
79.Домбрович Л. Текстуальні і паратекстуальні виміри художнього наративу в творчості В.Винниченка періоду "між двох революцій" // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТНПУ, 2004. Вип.XV. С.80-101.
80.Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: В 2т. К.: Наукова думка, 1970. Т. 1. 532с.
81.Драган О. "Чесність з собою" етико-психологічна концепція Володимира Винниченка // Українське літературознавство: Міжвід. наук. зб. Львів, 1996. Вип. 63. С.49-60.
82.Духовность человека: педагогика развития: Учебн. пособие / Н.В. Михалкович и др.; под ред. Н.В. Михалковича. Мн.: Тесей, 2006. 400 с.
83.Душенко К.В. Мысли и изречения древних с указанием источника: Древние греки. Древние римляне. Библия. Учителя Церкви. Мудрецы Талмуда. М.: Изд-во Эксмо, 2003. 800с.
84.Євшан Микола Критика; Літературознавство; Естетика. К.: Основи, 1998. 658с.
85.Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688с.
86.Египетская мифология: Энциклопедия. М: Ексмо, 2002. 592с.
87.Elkins, David N. Spirituality: It is what’s missing in mental health // Psychology Today. 1999. V.32. No.5. P.45-48.
88.Жулинський М. Людина як міра часу: Концепція людини і проблема характеру в сучасній радянській літературі. К.: Дніпро, 1979. 276с.
89.Жулинський М. Його пером водила сама історія: Історичні передумови появи драми "Між двох сил" ВолодимираВинниченка // Вітчизна. 1991. № 2. С.60-63.
90.Жулинський М. Заявити про себе культурою. К.: Ґенеза, 2001. 680 с.
91.Жулинський М. Іван Франко: душа, дух, духовність, або що визначає суспільний поступ // Слово і час. 2007. № 1. С.37-50.
92.Заболотна Т.В. Епістолярна спадщина В.Винниченка: адресування і стиль: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.01.01 / Київський національний університет ім.. Тараса Шевченка. К., 2005. 17с.
93. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. К.: Академвидав, 2003. 392с.
94.Зеров М. Твори: В 2 т. К.: Дніпро. Т.2.: Історико-літературні та літературознавчі праці. 1990. 601с.
95.Зинченко В. Размышление о душе и ее воспитании // Вопросы философии. 2002. № 2. С. 119-136.
96.Зубрицька М. Етичний парадокс дискурсу любові у драматичних творах Володимира Винниченка // Наукові записки. Філологія. К.: Видавн. Дім "КМ Academia", 1998. Т.4. С.69-74.
97.Історія філософії України: Підручник / М.Ф. Тарасенко, М.Ю. Русин, І.В.Бичко та ін. К.: Либідь, 1994. 416 с.
98.Історія української літератури XIX ст.: У 3 кн.: Навчальний посібник. К.: Либідь, 1996. Кн. 2. 384с.
99.Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія: У 3кн. К.: Либідь, 1998. Кн. 2. 352с. С.319-337.
100. Каган М.О духовном // Вопросы философии. 1985. № 9. С.91-102.
101. Кант И. Критика практического разума. СПб.: Наука, 1995. 528с.
102. Кельтская мифология: Энциклопедия. М.: Ексмо, 2002. 640с.
103. Клочек Г. У світлі вічних критеріїв К.: Дніпро, 1989. 219 с.
104. Клочек Г. Анатомія добра і зла: Повість Марка Вовчка "Інститутка" // Українська мова і література. 1998. № 83. С.1-3.
105. Клочек Г.Світ "Велесової книги". Кіровоград.: Степова Еллада, 2001. 160с.
106. Ковальчук О. Анатомія гріха: Драма ВолодимираВинниченка "Гріх" // Дивослово. 2003. № 10. С.49-52.
107. Ковальчук О. Гримаси танатологічного: краса у лабіринті смерті // Дивослово. 2005. №8. С. 45-50.
108. Когда Ану сотворил небо. Литература древней Месопотамии. М.: АЛЕТЕЙА, 2000. 456с.
109. Козлов А. Духовність як літературознавча категорія: Монографія. К.: Акцент, 2005. 272 c.
110. Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. К.: Наукова думка, 1990. Т.1. 496с.
111. Кононенко П. В пошуках суті. К.: Дніпро, 1981. 278с.
112. Коран: В 2 т. М.: Дом Бируни, 1990. Т. 1. С.1-572.
113. Корецька А. Освіта і її духовна зорієнтованість в українському суспільстві // Вища освіта України. 2007. № 1. С.36-41.
114. Костюк Г. Володимир Винниченко та його доба. Дослідження, критика, полеміка Нью-Йорк, 1980. 283 с.
115. Кошова І. Творчий полілог (В.Винниченко і західноєвропейська література початку XX ст.) // Слово і час. 2002. № 2. С.43-48.
116. Крымский С. Контуры духовности: Новые контексты идентификации // Вопросы филос