Проза Івана Сенченка: проблеми міфопоетики й інтертекстуальності : Проза Ивана Сенченко: проблемы мифопоэтики и интертекстуальности

Краткое описание

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

На правах рукопису
УДК 821.161.1-3

Ротова Наталія Володимирівна

Проза Івана Сенченка: проблеми міфопоетики
й інтертекстуальності

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Безхутрий Юрій Миколайович,
доктор філологічних наук, професор

Харків 2005

ЗМІСТ

Вступ ............................................................................................................... 4
Розділ 1. Проблеми й теоретичні засади вивчення прози І.Сенченка .. 9
1.1. Стан дослідження творчості І. Сенченка ................................................ 9
1.2. Основні концепції міфу. Міф і міфопоетика. Проблема кореляції
міфу й художньої літератури ............................................................. 15
1.3 Інтертекстуальність як система міжтекстових стосунків .................... 42
1.4. Висновки ................................................................................................. 46
Розділ 2. Роль міфологем і архетипів у творенні авторської
художньої моделі світу ............................................................................... 48
2.1. Трансформація міфологеми дім сім’я рід народ ....................... 49
2.2. Значення мотиву ініціації в сюжетотворенні ....................................... 57
2.3. Мотив смерті ........................................................................................... 63
2.4. Функції архетипів в авторській картині світу ...................................... 66
2.5. Роль власної назви у характеротворенні, а також у формуванні
імпліцитної оцінки зображуваних подій ..................................................... 68
2.6. Участь кольорової гами у передачі художньої реальності ................ 77
2.7. Сенсоризми як складова частина авторської світомоделі .................. 85
2.8. Передача звукових ефектів як спосіб активізації уваги
реципієнта ...................................................................................................... 87
2.9. Сюжетотворча функція міфологеми сну ............................................. 90
2.10. Особливості залучення казково-фантастичних мотивів і
образів у авторській світомоделі ................................................................. 91
2.11. Висновки ............................................................................................... 94
Розділ 3. Неоміфологічні мотиви у творчості І. Сенченка .................. 99
3.1. Особливості авторського неоміфу ....................................................... 99
3.1.1. Передбачення градації негативних суспільно-політичних
змін у країні (памфлет Із записок” 1927р.) та їхня констатація
(сатира Святий Хасан” 1972р.) ................................................................... 99
3.1.2. Поліваріантність інтерпретації оповідання Інженери” ................. 102
3.1.3. Чорна брама” як гостра сатира на суспільно-політичне
життя в країні 30-х років ХХ століття ....................................................... 106
3.1.4. Оригінальність художньої реальності, креатованої
письменником у Червоноградському циклі” ...................................... 111
3.2. Просторово-часова організація прози І. Сенченка ............................ 116
3.2.1. Особливості просторового аспекту моделювання авторської
художньої реальності .................................................................................. 116
3.2.2. Концепція художнього часу в творчості І. Сенченка ................. 125
3.2.3. Висновки ............................................................................................ 133
Розділ 4. Інтертекстуальність як визначальна риса прози
І. Сенченка .................................................................................................. 135
4.1. Роль біблійних ремінісценцій у побудові авторської світомоделі .. 135
4.2. Особливості застосування античної символіки ................................. 142
4.3 Присутність інших текстів в авторській художній картині світу ..... 149
4.4. Література в літературі” ..................................................................... 154
4.5. Висновки .............................................................................................. 160
Загальні висновки ..................................................................................... 162
Список використаних джерел ................................................................. 168

ВСТУП

В історії української літератури є чимало письменників, творчість яких цілісно стала розглядатися й поціновуватися лише після отримання нашою країною незалежності. Серед них Іван Сенченко. Традиційно його ім’я називалося серед тих, кого прийнято вважати фундаторами” української радянської літератури; творчість письменника перебувала в колі уваги провідних українських критиків і літературознавців: К. Волинського [38], Л.Новиченка [157], І.Дзюби [60], В. Брюховецького [31]. Дослідники, аналізуючи стильову своєрідність творчості І. Сенченка, передусім підкреслювали спокійний плин оповіді, психологізм у творенні образу людини-трудівника, гармонійне поєднання ліричності з гумором і сатирою, проте представники вітчизняної критики не мали можливості говорити про тіаспекти творчості, які не вкладалися вканони соціалістичного реалізму. Отже, доробок митця зазвичай досліджувався під кутом зору, який неторкався глибинної його сутності латентного змісту, підтекстового заперечення зовнішньої” оповіді, широкого діапазону іронії від найтоншої донайгострішої, та сатири, які були задіяні у творенні світомоделі, щопередавала бачення письменником суспільно-політичних подій у країні. Неможливість розглядати творчість письменника в усіх її аспектах, обмежуючись лише дозволеними, стала причиною того, що півсотлітній його спадок ґрунтовно досліджувався небагатьма літературознавцями. Серед авторів найвагоміших праць про І. Сенченка слід назвати В.Брюховецького [31], М.Гнатюк [45, 46] та Л.Пономаренко [169].
Постійно слідкував за шляхом творчого зростання письменника І.Кошелівець, особливо схвально оцінюючи його ранні твори: Добре починали впрозі цього покоління В. Підмогильний, І. Сенченко, В. Кузьмич, могло ббути щось з Г. Епіка. Усі вони були репресовані, і вижив з них лише І.Сенченко”[112: 113]. Особливе місце в дослідженні творчості І. Сенченка посідає написана в 1976 році стаття Поклонник шаленіючого сонця”, у якій І. Кошелівець не просто констатує наявність у І. Сенченка творів різного мистецького рівня, але й дає цьому явищу істинне пояснення: найкращі твори це ті, ... у яких розкривалася душа і не треба було оглядатися настатут соцреалізму” [110: 14]. Проте, зауважує критик, прийшовши влітературу, письменник позбавлявся права не писати: Писав і Сенченко, навіть досить багато: оповідань, повістей, романів, подорожних нарисів; янебуду ні обговорювати їх, ні навіть перераховувати, бо там немає справжнього Сенченка. Зацікавлений знайде їх перелік у кожному довіднику.” В окрему групу І. Кошелівець виділяє робітничі” твори, що є утечею вфікцію”, тобто власне авторська світомодель ...маленький клаптик світу безсоціяльно-політичних потворностей оточення” [110: 14].
Саме систематизація І. Кошелівця допомогла чіткіше окреслити коло творів, що стали об’єктом нашої уваги, це повісті й оповідання, якінеєданиною радянській владі і які де-факто презентують художній світ письменника. Цілком поділяючи точку зору щодо помітного місця творчості І.Сенченка у становленні української радянської літератури, ми вважаємо, щойого письменницький доробок досліджений не повною мірою: майже поза увагою літературознавців залишились такі площини авторської світомоделі якнеоміфологізм, що засновувався на іронічному світосприйнятті, а також такі вияви інтертекстуальності, як цитування пряме й приховане, ремінісценції таалюзії, що розширюють зміст творів, надають йому інтерпретаційного багатства та неоднозначності у потрактуванні, посилюють філософічність іхимерність оповіді. Отже, зазначені лакуни у вивченні творчості І. Сенченка зумовлюють актуальність теми нашої дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковим темами.
Дослідження міфопоетичного та інтертекстуального аспектів прози І.Сенченка здійснювалося в рамках комплексного плану науково-дослідницької роботи кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХІХ ХХ століть”.
Мета роботи полягає в аналізі своєрідності авторської світомоделі, зокрема ролі міфопоетичного та інтертекстуального аспектів у її творенні.
Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні розв’язуються завдання:
простежити особливості залучення міфологем, архетипів та традиційних мотивів, а також казково-фантастичних образів до авторської світомоделі;
окреслити місце засобів суміжних мистецтв (кольорова гама, сенсоризми, звукові ефекти) у художній реальності І. Сенченка;
визначити роль власних назв у створенні латентного плану оповіді;
схарактеризувати власне авторський міф як своєрідну форму художньої реальності;
з’ясувати функцію інтертекстуальності в побудові художньої моделі світу письменника.
Об’єктом наукового дослідження стали прозові твори І. Сенченка, які виходили як за життя письменника (памфлет Із записок”, повісті й оповідання Червоноградського циклу”; оповідання Донецького циклу” йСолом’янського циклу”; повісті Руді вовки”, Чорна брама”; оповідання Діоген”, Кінчався вересень 1941 року”, Іван Чорногорець”, Ой, у полі жито...”), так і після його смерті (повість Любов іХрещатик”, сатира Святий Хасан”) і які у своїй сутності презентують авторську світомодель.
Предметом дослідження є своєрідність побудованої на основі міфопоетичного сприйняття навколишньої дійсності авторської світомоделі тароль у її творенні інтертекстуальності.
Методи дослідження.
У роботі здійснено комплексний підхід до дослідження міфологічного аспекту авторської світомоделі: застосовано здобутки школи міфологічної критики Дж. Фрейзера Е. Тайлора; використано вчення психоаналітичної теорії архетипів К.-Г. Юнга; ми послуговувалися здобутками семантико-символічної критики Є. Кассірера і теорією мономіфу” М. Еліаде, а також вченням його послідовників представників чернівецької школи компаративістики А. Нямцу, В. Антофійчука, І. Зварича; досліджуючи іронічність та сатиричність оповіді, ми зверталися до робіт М. Бахтіна як автора теорії карнавальної культури”; розглядаючи структуру міфу, користувалися дослідженнями представників структуралістської школи Ю. Лотмана, В.Топорова, Б. Успенського; також нами залучалися методи й прийоми міфопоетичного прочитання творів українських письменників Г. Грабовича, О.Забужко, Т.Мейзерської, В. Пахаренка, Ю. Безхутрого.
Теоретико-методологічною основою дослідження інтертекстуальних зв’язків стали роботи А.-Ж. Греймаса, Р. Барта, Ж. Лакана, М. Фуко, Ж.Дерріди, М. Ріффатера, І. Ільїна, І. Смирнова, О. Жолковського, Н. Фатєєвої та Н.Корабльової.
Наукова новизна полягає в тому, що:
уперше зроблено спробу дослідити міфопоетичний та інтертекстуальний аспекти спадщини І. Сенченка;
визначено роль традиційних міфологем у побудові авторської світомоделі;
запропоновано нову інтерпретацію творів письменника, яка засвідчила наявність у значній частині творів підтекстового заперечення зовнішньої оповіді;
продемонстровано, що інтертекстуальність, яка є складовою креатованої автором художньої світомоделі, реалізується в пародіюванні, широкому застосуванні відкритих та прихованих цитат, алюзій та ремінісценцій, що сприяє створенню неоднозначності смислу, посиленню ролі латентного змісту, прихованої сатири та комізму.
Практичне значення отриманих результатів визначатиметься тим, щоматеріали дисертації можуть бути використані у викладанні курсу історії української літератури ХХ ст. у вищих та середніх навчальних закладах, атакож спецкурсів із вивчення міфопоетики та інтертекстуальності, студентами при написанні курсових та дипломних робіт, а також викладачами української літератури в гімназіях, ліцеях та середніх школах; ними можуть послуговуватися аспіранти, дослідники у подальшому вивченні історії української літератури і творчості І. Сенченка зокрема.
Апробація дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна та кафедри українознавства іполітології Української інженерно-педагогічної академії, викладалися на наукових конференціях: ІІ Міжнародна науково-практична конференція Динаміка наукових досліджень 2003” (Дніпропетровськ Дніпродзержинськ Київ) , Міжнародна науково-практична конференція Україна наукова 2003” (Дніпропетровськ Запоріжжя), VII Міжнародна науково-практична конференція Наука і освіта 2004” (Дніпропетровськ), V Міжнародна науково-практична конференція Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” 2004р. (Харків), Науково-практична конференція науково-педагогічних працівників, науковців, аспірантів та співробітників УІПА 2005 р. (Харків).
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Дослідження налічує 167 сторінок (загальний обсяг роботи 188 сторінок). Бібліографія містить 252 позиції.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дає право стверджувати, що творчість І.Сенченка до сьогоднішнього дня достатньою мірою не поцінована: якправило, літературознавці й критики у своїх роботах обмежувалися аналізом окремих загальновизнаних творів, точніше, їхніх зовнішніх” сенсів, через суспільні умови залишаючи поза увагою підтекстове заперечення оповіді. Долявберегла письменника від фізичних катувань, проте не позбавила моральних: він не мав можливості писати те, що хотів, упереджене ставлення до нього, спровоковане чиновниками від літератури після написання памфлету Із записок”, надовго включили його до списку неблагонадійних”. Значна частина його творів податок, який І. Сенченко був змушений сплачувати зазвання українського письменника, проте неупереджений читач не міг непомітити в переважній більшості творів (Савка”, Червоноградський цикл”, Чорна брама”, Інженери” тощо) латентного змісту, іронічного перегравання традиційного зображення революції та осіб, якіуособлювали нову владу.
Представники радянської повоєнної критики (К. Волинський, І. Дзюба, Л.Новиченко, В. Брюховецький) справедливо називали окремі твори письменника (Кінчався вересень 1941 року”, Савка”, Діамантовий берег”)окрасою української літератури.
Увагу літературознавства й критики з діаспори передусім привертали твори, які демонстрували опозицію радянській владі. Жорстку, але таку, з якою не можна не погодитися, оцінку літературної спадщини І. Сенченка дав І.Кошелівець, зазначивши, що в певній частині творів, де письменнику невдалося відмовитися від держзамовлення, немає Сенченка”. Натомість високої оцінки критика дістала повість Савка”, що вирізняється гармонійністю авторської світомоделі, яка представляє високу культуру українського селянства у побуті, почуттях, у ставленні до мистецтва в усіх його виявах від музики до народних переказів про нечисту силу, та навіть у поблажливому ставленні до єдиного у селі носія” марксистських ідей Івана Бардака.
Серед досліджень творчості останнього часу найбільш вагомими є праці В. Брюховецького, М. Гнатюк та Л. Пономаренко, проте майже недослідженими залишалися проблеми міфопоетики й інтертекстуальності, які стали предметом нашої роботи.
Вибір теми зробив необхідним аналіз існуючих наукових концепцій стосовно міфопоетики й інтертекстуальності, а також визначеності щодо головних дефініцій: міф ми розглядали як феномен свідомості; визнали необхідним диференціювати поняття міфологія” як сукупність давніх сказань про богів, героїв, походження світу, людини тощо і міфопоетика” яквикористання в художніх творах міфологічних елементів, або міфологем; міфологемою ми вважали свідоме запозичення міфічного мотиву, сюжету абообразу; розглядали інтертекстуальність як перегук” текстів, щореалізується у співвідношенні цитат, ремінісценцій та алюзій.
Дослідивши міфопоетичну площину авторської світомоделі та виділивши традиційні міфологеми, казково-фантастичні елементи та авторські міфи, доходимо таких висновків:
1) наскрізною в творчості І. Сенченка можна вважати міфологему сім’ї роду народу, яка відбиває духовний стан нації й має широке філософсько-узагальнююче значення. Так, для представників племені Рудих Вовків ізоднойменної повісті найголовнішою умовою існування й запорукою виживання є згуртованість і єдність; спілкування із членами родини йодносільчанами (зокрема в аматорському театрі, хорі чи оркестрі) невід’ємна частина життя шахівчан. Різким протиставленням є світомодель, створена автором у Донецькому та Солом’янському циклах, і особливо вповісті Любов і Хрещатик”, що демонструє руйнування сім’ї, деградацію моральних засад робітничої молоді, втрату культурних традицій нашого народу;
2) розгортання сюжету найчастіше будується автором із залученням мотиву ініціації (Савка”, Любов і Хрещатик”), це дозволяє провести персонажі крізь різного роду випробування, що вкладаються в традиційну схему смерть відродження” і засвідчують перехід з дитинства в зрілість;
3) особливу увагу приділяє автор називанню” власних персонажів, атакож формі імені. Часто ім’я персонажа містить у собі сатиричний підтекст чи конотативне значення (Іван Бардак, Лізой, граф де Вош’є тощо); гра зформами імені додає оповіді елемент химерності;
4) автор широко послуговується засобами суміжних мистецтв: передачею кольорів, звуків та запахів. Такий прийом зображення навколишнього світу, викликаючи певні асоціації, посилює емоційне сприйняття оповіді. Найпродуктивнішими в авторській світомоделі є білий тачервоно-чорний кольори, причому білий зберігає амбівалентне значення: може означати святість і чистоту, але й бути символом небезпеки й смерті; червоно-чорний колір традиційно символізує небезпеку. Проте кольорова гама біднішає і навіть зникає у світомоделі, що зображує життя українського робітника (Донецький і Солом’янський цикли) а також розповідь про наслідки культу Сталіна в повісті Любов і Хрещатик”. Оригінальною рисою, притаманною саме світомоделі І. Сенченка, можна вважати прийом, коли запахи й звуки послуговуються створенню комічного ефекту оповіді (Савка”);
5) практично не зазнали обробки в авторській художній картині світу, зберігши апріорне значення, архетипи Матері, Трикстера і короля-дурня;
6) химерність світомоделі певною мірою забезпечує застосування міфологеми сну (повість Савка”), яка презентує юнгівські архетипи колективного підсвідомого;
7) танатологічна проблема посідає значне місце в авторській художній реальності, що цілком виправдано, адже смерть логічне завершення людського існування і повага до неї є виявом культури народу. Зберігаючи філософські засади українського народу, письменник зображує кончину літніх людей якзакономірність (Савка”, Паровий млин”, Шлях до саду”) і як надзвичайну трагедію загибель молодих людей (Кінчався вересень 1941 року”, Савка”, НаБатиєвій горі”, Ой у полі жито”). Разючим контрастом, щоспричинено втратою сакральності, виглядає зображення смерті Лізоя і його прихильників у повісті Чорна брама”, які добровільно віддають життя заефемерну матеріалістичну” ідею. Ми вбачаємо в згаданому епізоді пародіювання зображення радянською літературою революційних подій;
8) говорити про І. Сенченка як попередника химерної прози нам дозволяє присутність у його світомоделі казково-фантастичних образів (відьми, чорти, чорташ, той, що з прутом у руці”), які створюють ефект мерехтіння” правдоподібності і в такий спосіб знімають автоматизм у сприйнятті оповіді йпосилюють її емоційний вплив;
9) авторський неоміф передусім полягає у деміфологізації традиційних і підтекстовому спростуванні радянських міфів. Так, оповідання Інженери” може розглядатися як сатиричне викриття тези про непересічне значення ролі партії в будівництві об’єктів народного господарства такерівників-комуністів, для яких сенс життя полягає виключно в служінні партії та виконанні її наказів; повість Чорна брама” як розвінчання загальновизнаної думки про месіонерську роль пролетаріату; повість Савка” як заперечення твердження щодо низького культурно-освітнього рівня дореволюційного села. Окреме місце в творчості письменника посідають памфлет Із записок” тасатира Святий Хасан”, широке використання іронії, пародійності й сатири дали автору можливість досить чітко окреслити власну позицію щодо зображуваних суспільних подій;
10) традиційно у рамках міфопоетики розглядається хронотоп, який вавторській художній реальності є індивідуалізованим: письменник, якправило, чітко обмежує локальний континуум, називаючи реальні населені пункти, що сприяє інтимізації оповіді; недотримання хронологічної послідовності, широке використання ретроспекцій, вільне поводження зчасовими площинами, передача внутрішніх монологів, темпоральна акордність” оповіді надають світомоделі філософічності й химерності. Лінійне розгортання сюжетів виробничих оповідань збіднює їхній зміст тапосилює усвідомлення банальності зображуваних подій (Жовта волошка”, Рідний Донецький край”, Біля високої печі”, Коваль при паровому молоті Щербаков”);
11) виняткову роль у творенні художньої реальності відіграють інтертекстуальні зв’язки, що реалізуються в цитатах, алюзіях і конотаційних значеннях, які набувають особливої ваги при творенні підтекстового заперечення зовнішньої оповіді (Святий Хасан”, Чорна брама”, Червоноградський цикл”, Савка”, Із записок”).
Автор досить часто звертається до біблійних образів та сюжетів, у такий спосіб посилюючи сатирично-викривальне звучання оповіді: із Біблією корелюються заповіді, що дає Холуй (Із записок”); мотив зради Христа учнями використовується автором у повісті Чорна брама”; неодноразово письменник цитує Біблію, зображуючи падіння Івана Івановича Кошового персонажа повісті Любов і Хрещатик”; образ Марії Мигдаль корелюється з образом Марії Магдалини.
Іншої мети виразного гумористичного забарвлення оповіді досягає автор, удаючись до використання античних образів, сюжетів, художніх прийомів та переосмислення й іронічного перегравання мотивів. В оповіданні Діоген” автор звертається дореміфологізації загальновідомого сюжету, але твору також притаманна етногенетична забарвленість, що передусім виявляється в поєднанні серйозного й комічного, високого й натуралістично приниженого рис, характерних для українського бурлеску.
Називаючи своїх героїв іменами античних персонажів-символів (Подорож до Червонограда”, Савка”), автор отримує можливість максимально акцентувати увагу читача на певній рисі характеру, висловити захоплення силою читалантом згадуваної особи.
Крім ремінсценцій з Біблії та античної літератури, автор залучає доконструювання власної світомоделі цитати з художніх текстів, чужу” лексику, застосовує контамінацію та автоцитування. Так, моделюючи Україну часів Сталіна Берії (Любов і Хрещатик”, Святий Хасан”), автор вдається довикористання середньовічної лексики, що підкреслює жорстокість суспільних відносин; чужі” слова традиційно створюють ефект комізму; окремі образи: Савка, Гнатко, Іван Бардак, Нестор Степанович тощо ‑ присутні в переважній більшості автобіографічних творів.
Значну роль у моделюванні авторського художнього світу відіграють ремінісценції з творчості Т. Шевченка, які застосовуються як на рівні окремих висловів та мотивів, так і розповіддю про враження від прочитаних творів.
Надзвичайно широке коло імен українських та зарубіжних письменників, представників науки й культури, про яких згадується в творах Червоноградського циклу”, інтегрує авторську світомодель до культурного метатексту. Протилежну картину спостерігаємо в Солом’янському таДонецькому циклах, які вирізняються ізоляцією з семіосфери”.
Усе викладене вище дає нам право говорити про творчість І. Сенченка яквизначне явище в історії української літератури. Він був представником своєї епохи: не все, написане ним, увійде в золотий фонд нашої культури, проте світомодель, створена в найкращих творах (передусім у повісті Савка”), передає його бажання бачити українську громаду такою, що зберігає вічні моральні цінності свого народу й водночас відчуває себе частиною Всесвіту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов С.Р. Интертекстуальность как конституирующий признак иусловие сосуществования семиотических систем // Интертекстуальные связи в художественном тексте. СПб.: Образование, 1993. С. 1220.
2. Аверинцев С.С. София Логос: Словарь. К.: Дух и литера, 2000. 450с.
3. Аверинцев С.С., Эпштейн М.Н. Миф // Литературный энциклопедический словарь / Под общ. ред. В.М. Кожевникова, П.А.Николаева. Редкол.: Л.Г. Андреев, Н.И. Балашов, А.Г. Бочаров и др. М.: Сов. энциклопедия, 1987. С. 222225.
4. Адлер Г. Лекции по аналитической психологии / Пер. с англ. М:Рефл-бук;К: Ваклер, 1996. 282 с.
5. Ананьев Б.Г. Теория ощущений. Л.: Изд-во ЛГУ, 1961. 454 с.
6. Антофійчук В.І. Євангельські образи в українській літературі ХХстоліття. Чернівці: Рута, 2001. 335 с.
7. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХХХст. Чернівці: Рута, 1996. 208 с.
8. Арнольд И.В. Объективность, субъективность и предвзятость винтерпретации художественного текста // Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сб. статей. СПб.: СПбГУ, 1999. С.341350.
9. Арнольд И.В. Читательское восприятие интертекстуальности игерменевтика // Интертекстуальные связи в художественном тексте. СПб.: Образование, 1993. С. 412.
10.Афанасьев А.Н. Древо жизни: Избр. статьи. М.: Современник, 1982. 464 с.
11.Баландин А.И. Мифологическая школа // Академические школы врусском литературоведении. М.: Наука, 1978. С. 15100.
12.Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. За редакцією Марії Зубрицької, 2-е видання, доповнене. Львів: Літопис, 2002. С. 491497.
13.Барт Р. Мифология. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. 314 с.
14.Барт Р. От произведения к тексту // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. С. 413423.
15.Барт Р. Смерть автора //Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. С. 384391.
16.Барт Ролан. Camera Lucida. М.: Ad Marginem, 1997. 223 с.
17.Баткин Л. Ренессансный миф о человеке // Вопросы литературы. 1971. № 7. С. 114141.
18.Бахтин М.М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М., 1975. С. 671.
19.Бахтин М.М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках // Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.:Искусство, 1979. С. 281307.
20.Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. М.: Художественная литература, 1965. 527с.
21.Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе: Очерки по истории поэтики // Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М., 1975. C.234407.
22.Бахтін М.М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Заредакцією Марії Зубрицької, 2-е видання, доповнене. Львів: Літопис, 2002. С. 406416.
23.Безпечний І. Теорія літератури. Торонто, 1984. 304 с.
24.Безхутрий Ю.М. Хвильовий: проблеми інтерпретації. Харків: Фоліо, 2003. 495 с.
25.Бердяев Н.А. Философия творчества, культуры и искусства. В 2-х т. Т.І. М.: Искусство, 1994. 542 с.
26.Біблія, або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту із мови давньоєвр. й грец. на укр. дослівно наново перекладена / Пер.: І. Огієнко. К.: Українське біблійне товариство, 2002. 1159 с.
27.Білецький О.І. Античні літератури / Збірник праць: У 5 т. К.:Наук. думка, 1966. Т. 5. 541 с.
28.Біловус Л.І. Інтертекстуальність як модус новаторства (на матеріалі творчості В. Стуса та І. Світличного). Автореферат на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. Тернопіль. 2003. 18 с.
29.Богораз-Тан В.Г. Материальная культура чукчей / Авториз. перевод сангл. В.Г. Богораз-Тан. М.: Наука, 1991. 222 с.
30.Бойко Ю. Вибране. Мюнхен: Т. І. 1971. 312 с.
31.Брюховецький В.С. Іван Сенченко: Літ.-крит. нарис. К.:Рад.письменник, 1981. 159 с.
32.Буряк В.Д. Поетика інформаційно-художньої свідомості. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2001. 392 с.
33.Буслаев Ф.И. Народный эпос и мифология. М.: Высшая школа. 399 с.
34.Буслаев Ф.И. Преподавание отечественного языка. М., 1992. 511с.
35.Вейман Р. История литературы и мифология. М.: Прогресс, 1975. 343 с.
36.Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.: Ірпінь: ВТФ Перун”, 2004. 1440 с.
37.Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высш. шк., 1989. 404 с.
38.Волинський К.П. Любов’ю зігріте серце // Сенченко І.Ю. Діамантовий берег: Повісті та оповідання. К.: Веселка, 1981. С. 310.
39.Выготский Л.С. Анализ эстетической реакции. Собр. трудов. М.:Лабиринт, 2001. 479 с.
40.Гальчук М. Літературне життя на підсовєтській Україні: 1. Проза 192030-х років. Мюнхен; Париж: Спілка української молоді, 1952. 31c.
41.Ганошенко Ю. Відображення кризи національного міфу в українському інтелектуальному романі 20-х років // Слово і час. 2004. № 5. С. 2429.
42.Гейзинга Й. Homo Ludens: статьи по истории культуры. М.:Прогресс традиция, 1997. 413 с.
43.Гердер Иоганн Готфрид. Извлечение из переписки об Оссиане и о песнях древних народов // Гердер Иоганн Готфрид. Избранные сочинения. М.Л., Гослитиздат, 1959. С. 2360.
44.Гессе Г. Братья Карамазовы, или Закат Европы // Собрание сочинений. В8т. Т. 8: Пер. с нем. / Составители: Н.С.Павлова, В.Д. Сидельник. М.: АО Изд. группа Прогресс” Литература”; Харьков: Фолио, 1995. С.7689.
45.Гнатюк М.М. Творческая история Червоноградского цикла” Ивана Сенченко как выражение идейно-художественной эволюции писателя. Автореферат на соискание ученой степени канд. филол. наук. К., 1985. 18 с.
46.Гнатюк М.М. Над текстами Івана Сенченка. К.: Наукова думка, 1989. 109 с.
47.Голосова Т.М. Темпоральна структура художнього тексту. РВВЧДУ”Черкаси, 2001. 268 с.
48.Голубєва З.С. Двадцяті роки ХХ століття: Літературне життя доби якоб’єкт наукових досліджень. Х.: Вид. група РА Каравела”, 2000.
120 с.
49.Грабович Г. Гоголь і міф України // Сучасність. 1994. № 9. С. 7795.
50.Грабович Г. До історії української літератури (Дослідження, есеї, полеміка). К.: КРИТИКА, 2003. 632 c.
51.Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета / Пер. з англ. С. Павличко. К.: Рад. письменник, 1991. 212 с.
52.Гулыга А.В. Миф как философская проблема // Античная культура исовременная наука. М.: Наука. 1985. С. 271276.
53.Гундорова Т.І. Літературний міф і канон // Слово і час. 2001. № 5. С.1524.
54.Гундорова Т.І. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
55.Гурко Е.Н. Деконструкция: тексты и интерпретация. Деррида Ж. Оставь это имя (Постскриптум), как избежать разговора: денегации. Минск: Экономпресс, 2001. 320 с.
56.Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 295 с .
57.Демокрит. В его фрагментах и свидетельствах древности. / Под ред. искомм. Г. К. Баммеля. М.: ОГИЗ, 1935. 382 с.
58.Деррида Ж. Эссе об имени / Пер. с фр. Н.А. Шматко. М.: Институт экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 1998. 192 с.
59.Дерріда Ж. Структура, знак і гра у дискурсі гуманітарних наук // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Заредакцією Марії Зубрицької, 2-е видання, доповнене. Львів: Літопис, 2002. С. 617632.
60.Дзюба І.М. Задавнені болі, незраджені надії: (Про повість І. Сенченка Любов і Хрещатик”) // Дніпро. 1988. № 2. С. 6162.
61.Дончик В.Г. Зупинені миті: статті, спогади, полеміка. К.:Рад.письменник, 1989. 349 с.
62.Древнегреческая литературная критика / Отв. ред. Л.А. Фрейберг. М.: Наука, 1975. 480 с.
63.Дудкин В.В. Дегуманизация мифа (От Р. Вагнера к Ф. Ницше) // Литература и миф. Л.: Наука, 1975. С. 4155.
64.Дукина Н. Додому, до Слова, або хто, де, коли? // Дукина Н. На добрий спомин... Повість про батька. Х.: Видання часопису Березіль”. С.523567.
65.Дьяконов И.М. Введение // Мифология древнего мира. /Пер. с англ. Предисл.И.М. Дьяконова. М.: Наука, 1997. С. 555.
66.Еко У. Поетика відкритого тексту // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. За редакцією Марії Зубрицької, 2-е видання, доповнене. Львів: Літопис, 2002. С. 525539.
67.Еліот Т. Функція літературної критики // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. За редакцією Марії Зубрицької, 2-е видання, доповнене. Львів: Літопис, 2002. С. 8695.
68.Етимологічний словник української мови у семи томах / Ред. колегія О.С.Мельничук. І.К. Білодід, В.Т. Коломієць, О.Б. Ткаченко. К.: Наук. думка, 1982. Т. І. 631с.
69.Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика / Упорядн., передмова та приміт. Н. Шумило. К.: Основи, 1998. 658 с.
70.Єфремов С. Історія українського письменства / Авт. вступ. ст. М.К.Наєнко. К.: Femina, 1995. 686 с.
71.Єфремов С. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. 349 с.
72.Женетт Ж. Повествовательный дискурс // Женетт Ж. Фигуры: В 2 т. / Пер. с фр. Н. Перцовой. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1998. Т. 2. С.60280.
73.Жолковский А.К. Блуждающие сны: Из истории русского модернизма. Сборник статей. М.: Советский писатель, 1992. 432 с.
74.Жулинський М.Г. Наближення. Літературні діалоги. К.:Рад.письменник, 1986. 278 с.
75.Жулинський М.Г. Слово і доля: Навч. посіб. К.: АСК, 2002. 640 с.
76.Журавлева А.И. Новое мифотворчество и литературоцентристская эпоха русской культуры // Вестник МГУ. Серия 9. Филология. 2001. № 6.
С. 3543.
77.За ідейну чистоту за більшовицьку партійність української радянської літератури // Радянська Україна. 1947. 27 листоп.
78.Забужко О.С. Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 144 с.
79.Загребельний П.А. З покоління сонцелюбів // Сенченко І.Ю. Твори: В 2-х т. Т. 1. К.: Дніпро, 1981. С. 515.
80.Зварич І. Міф і моделювання вічності в мистецтві слова // Питання літературознавства: Науковий збірник. Чернівці: Рута, 2001. Вип.108. С. 2633.
81.Зварич І. Міф у генезі художнього мислення. Чернівці: Золоті литаври, 2002. 236 с.
82.Ильин И. П. Стилистика интертекстуальности: Теоретические аспекты // Проблемы современной стилистики. М.: Интрада, 1989. С. 186207.
83.Ильин И.П. Интертекстуальность // Современное зарубежное литературоведение. Страны западной Европы и США: концепции, школы, термины: Энцикл. справ. / Науч. ред., сост. И. П. Ильин, Е.А.Цурганова. 2-е изд., испр. и доп. М.: Интрада, 1999. С.204205.
84.Ильин И.П. Массовая коммуникация и постмодернизм // Речевое воздействие в сфере массовой коммуникации. М.: Наука, 1990. С. 8096.
85.Ильин И.П. Между структурой и читателем: Теоретические аспекты коммуникативного изучения литературы // Теории, школы, концепции. М.: Наука, 1985. С. 134168.
86.Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М.: Интрада, 1998. 255 с.
87.Ильин И.П. Постструктурализм, деконструктивизм, постмодернизм. М.:Интрада, 1996. 255с.
88.Ильин И.П. Проблемы новой критики”: История эволюции исовременное состояние // Зарубежное литературоведение 70-х годов. Направления, тенденции, проблемы. М.: Наука, 1984. С. 113155.
89.Ильин И.П. Типы и формы интертекстуальности // infolio.asf.ru/philos/postmod/intertext.html
90.Іваненко Л. Паралелі й підсумки // Сучасність. 2002. № 3. С.151157.
91.Ільницький М.М. Від епічності до епічності // Дніпро. 1980. № 12. С. 137148.
92.Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн. І: 19101930-ті роки: Навч. посібник / За ред. В.Г. Дончика. К.: Либідь, 1993. С. 572579.
93.Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн. ІІ: Друга половина ХХ століття. Підручник / За ред. В.Г. Дончика. К.: Либідь, 1998. 454 с.
94.Історія української та зарубіжної культури: Навч. посібн. / Заред.С.М.Клапчука, В.Ф. Остафійчука. 3-тє вид. К.: Т-во Знання”, 2001. 326 с.
95.Кане Ю. Глибини звичайного. Про українського письменника І.Сенченка // Прапор. 1961. № 7. С. 9396.
96.Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. М.: Гардарика, 1998. 784 с.
97.Кассирер Э. Мифологическое мышление // Кассирер Э. Философия символических форм. В 3-х т. Т.2. / Пер с нем. М. СПб.: Университетская книга, 2002. 280 с.
98.Кереньи К., Юнг К.-Г. Введение в сущность мифологии. Пролегомены // Юнг К.-Г. Душа и миф: шесть архетипов. Пер. с англ. Киев: Государственная библиотека Украины для юношества, 1996. С. 11211.
99.Кирилюк В. Крута дорога до Івана Сенченка: До 100річчя від дня народження українського письменника // Літературна Україна. 2001. 22 лют.
100. Ковальчук О. Роман філософського спрямування (лірико-романтична проза 70-х років) // Радянське літературознавство. 1988. № 3. С.1625.
101. Комар Б. Іван Сенченко. (До шістдесятиріччя з дня народження) // Дніпро. 1961. № 2. С. 152153.
102. Копистянська Н.Х. Соціально-історичний час художнього твору // Біблія ікультура: Збірник наук. статей. Чернівці, 2002. Вип. 4. С. 1928.
103. Копистянська Н.Х, Григораш Н.Д. Напрями вивчення часу іпростору в літературознавстві слов’янського світу // Слов’янські літератури: Доповіді. ХІІІ Міжнародний з’їзд славістів (Любляна, 15 21.08.2003 р.). К., 2003. С. 535.
104. Кораблева Н.В. Освоение” и отчуждение”. К проблеме литературных влияний // http://www.philolog.ru/filolog/intertex.htm
105. Кораблева Н.В. Интертекстуальность литературного произведения: Учебн. пособие. Донецк: Кассиопея, 1999. 28с.
106. Корабльова Н.В. Інтертекстуальність літературного твору (на матеріалі літературного твору А.Бітова Пушкінський дім”). Автореферат наздобуття наук. ступеня канд. філол. наук. Донецький державний університет, Донецьк, 1999. 19 c.
107. Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. К.:Україна, 1995. 426 с.
108. Костомаров М.И. Об истор