ПОЕЗІЯ АРКАДІЯ КАЗКИ ТА ЇЇ МІСЦЕ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ ПЕРШИХ ДЕСЯТИЛІТЬ ХХ СТ.

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Прикарпатський університет імені В.Стефаника
Кафедра української літератури

На правах рукопису

Деркачова Ольга Сергіївна

УДК 82.1.161.82’0.477

ПОЕЗІЯ АРКАДІЯ КАЗКИ ТА ЇЇ МІСЦЕ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ ПЕРШИХ ДЕСЯТИЛІТЬ ХХ СТ.

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філол. наук, доцент
Баран Євген Михайлович

Івано-Франківськ - 2003

ЗМІСТ

Вступ3
Розділ І. Конвергенція контексту доби і філософського світосприйняття
у ліриці Аркадія Казки.....11
1. 1. Характер епохи й інтеграція суб’єкта у ній..11
1.2. Трансформація свідомості: від світової пожежі” до Великодня.
Позиція А.Казки30
1.2.1. Буря як руйнація межі між дзеркальним і задзеркальним у
поезії А.Казки31
1.2.2. Відродження душі й омріяний Великдень47
1.3. Аркадій Казка і філософська лірика57
1.3.1. Онтологічні критерії існування поетичного світу А.Казки і
визначення натурфілософських основ світосприйняття.60
1.3.2. Трагізм світовідчуття і відповідна зміна емоціонального
темпоритму..76
Розділ ІІ. Структура світу в ліриці Аркадія Казки й закони існування
у ньому...88
2.1. Сфери реального перебування ліричного героя....88
2.1.1. Просторовочасові категорії89
2.1.2. Взаємодія землі й неба як еротично-танатологічна версія
існування світу..106
2.1.3. Константний компонент світу Аркадія Казки...110
2.2. Взаємодія сфер уявного перебування ліричного героя.....125
2.2.1. Метаморфози сновидінь..125
2.2.2. Розуміння вічності як один із засобів осягнення Всесвіту..141
2.3. Від внутрішньої до зовнішньої гармонії.147
2.3.1. Музичність як засіб взаємодії й народження нового...148
2.3.2. Форма як спроба канонізації усталеного світопорядку...159
Висновки..175
Список використаних джерел....180

ВСТУП

Поряд із визначенням особливостей лірики 20-х років ХХ ст. в українській літературі, акцентуванням на домінуючих ідеях чи гаслах варто також зосереджувати увагу на самих творцях тогочасного літературного процесу, зокрема на тих, чия поетична концепція не вписувалася” в ідею загальноприйнятого світовідчуття й світорозуміння, які творили антагоністичну картину світу, часто керуючись інтуїтивно-емпіричним передчуттям катастрофи внаслідок всезагального захоплення деструкцією. Проте коло цих питань остаточно не вирішене, оскільки творчість значної кількості авторів практично не вивчена до кінця. До таких поетів належить Аркадій Казка, твори якого стоять осторонь від пошуків нових формально-виражальних засобів з метою іншого відтворення обличчя доби.
Поезія А.Казки сприяла витворенню трагедійного дискурсу, яскраво вираженого у 30-х роках, стимулювала розвиток української філософської лірики. Вона активізувала використання канонізованої строфіки, у якій, на думку Е.Андієвської, можна бути найбільш революційним і непередбачуваним”[236; 151], зокрема у сонеті, що вимагає самообмеження й самодисципліни.
До недавнього часу Аркадій Казка згадувався лише в контексті творчості Павла Тичини, більше як його друг, а не поет. Але він у жодному разі не був його адептом чи учнем. Разом вони відвідували суботи” Михайла Коцюбинського, які, ймовірно, вплинули на розвиток ідеї сонцепоклонництва” в обох митців, зробили домінуючими натурфілософські основи світосприйняття. Проте становлення ліричного героя, прихід до розуміння істинного буття відбувалися різними шляхами, хоча іноді й суголосними знову ж таки внаслідок приналежності творчості обох поетів до лірики філософського напряму з медитативно-дієвими суб’єктними відношеннями. Якщо автор Сонячних кларнетів” реалізував себе ще в перших збірках і, на думку В.Моренця, далі щось вивітрилося з лірики Тичини назавжди”[172; 96], то у Казки маємо не реалізований до кінця творчий потенціал. Причиною цього були невихід своєчасно хоча б однієї збірки, а відтак відсутність належної критики, пізніша віра в інтернаціональний Великдень, а також передчасна смерть поета. До цього додається ще й відсутність його архіву, який згорів під час ІІ світової війни, а тому немає повного уявлення про його творчу спадщину.
Саме тому на підставі однієї збірки, що становить зібрання поезій, написаних протягом 19161929 років, важко чітко визначити стильову направленість А.Казки. Отож варто говорити не про приналежність його творів до якоїсь літературної течії, а про тяжіння до певного напрямку. Зокрема в поезії А.Казки маємо елементи символізму, зокрема у засобах вираження шляхів світопізнання, коли суб’єкт, який прагне знань, ототожнюється, наприклад, з маленьким хлопчиком (Сучок”, Вітер уночі”), у використанні динамічних символів на означення життя (Фотоетюд”, Буря”) тощо. Значній частині творів притаманний песимізм, викликаний дисгармонією між баченим і омріяним (низка тріолетів). Відчувається романтичний вплив у кількох пейзажних замальовках із фіксацією розбурханої стихії та показу на її тлі людини (Романтичне”), тяжіння до неокласичної традиції (наприклад, у використанні канонізованих строф), барокові елементи (мотив шукань Море”, Дорога”), відгомін філософії Г.Сковороди. Це одна з причин, чому ми аналізуємо лірику Казки з використанням окремих текстів поетів відповідної епохи як компаративного матеріалу, зокрема, це твори П.Тичини, Я.Савченка, В Кобилянського (риси символізму), В.Еллана-Блакитного, М.Йогансена (зразки імпресіонізму), М.Семенко (елементи футуризму), М.Зерова (риси неокласицизму), В.Поліщук (зразки конструктивізму) тощо.
Немає жодного дослідження, присвяченого вивченню особливостей лірики Аркадія Казки, окрім кількох статей С.Тельнюка, І.Блюдо, С.Крижанівського, О.Губара. Його ім’я також згадане у праці А.Лейтеса і М.Яшека Десять років української літератури (19171927)”. Кілька епізодичних згадок маємо у щоденнику, листах, підготовчих матеріалах до книги Моє дитинство” П.Тичини: про спільне відвідування субот” М.Коцюбинського, проведене разом на Чернігівщині дитинство, про видання Казкою Стежечки”, про арешт і самогубство.
С.Тельнюк у вступній статті до збірки Васильки” зосереджує свою увагу на біографії поета, спробах укладання його поетичної збірки, основних аспектах його лірики. Головною особливістю Казки називається інтимність і негучність громадянина, коли кожне слово, кожен образ точно лягають на своє місце” [95; 16], небажання наслідувати тодішню моду на рубані ритми”, на фоні яких поезія Казки, не призначена для проголошення з трибун, могла здатися нудною. Упорядник Васильків” доречно зауважив, що, якби поезія цього автора була надрукована у 20-х роках, тобто тоді, коли була написана, вона б стала помітним явищем.
Інші дослідники, наприклад С.Крижанівський у розвідці Зажиттєві злигодні і посмертні поневіряння поета Аркадія Казки”, зупиняється на комплексному аналізі життєвого і творчого шляху поета, називаючи його справжнім майстром сонетів і тріолетів [133; 19], а також на історії видання його творів. І.Блюдо [34; 89-93] подає тільки епістолярій поета, епізодично зупиняючись на біографії, покликаючись на спогади його дружини, О.Губар до листів додає більш докладний життєпис, аналіз листів Тичини і Казки, згадку про те, що саме поет твердо установив так: Аркадій Казка”, а не Сказка чи Сказкін [61; 42].
О.Шугай у своєму художньому творі Крапля сонця у морі блакиту” і його скороченій версії Одіссея” Аркадія Казки” [300 і 301] акцентуючи на вчительській діяльності поета, стосунках із Василем Мисиком, практично не згадує про його творчий доробок.
Саме відсутність праць, присвячених особливостям лірики Аркадія Казки, а також можливість розширити комплекс уявлень про тогочасну філософську лірику зумовлює актуальність теми цього дисертаційного дослідження.
Доцільність розв’язання проблеми зумовлена розглядом творчості цього поета у контексті літературного процесу 20-х років, що доводить незаперечну причетність Казки до розвитку тогочасної поезії, а також дає змогу зрозуміти, в чому полягає схожість з іншими поетами й інакшість, оригінальність його текстів.
Обрана тема наукової праці узгоджена з науковими програмами, планами та із загальним напрямом досліджень, які проводяться на кафедрі української літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, де виконано дисертацію протягом 20012003 років. Виробленню відповідного підходу до постановки проблеми і розв’язанню її значною мірою сприяло обговорення і вирішення членами кафедри важливих питань в галузі поетики художнього твору, особливостей лірики як роду літератури, взаємозв’язку письменника й контексту доби, усвідомлення раціонально-чуттєвого й інтуїтивного підґрунтя поетичних творів, з’ясування специфіки творчого процесу.
Мета цього дослідження виявити і дослідити поетичну концепцію Аркадія Казки, проаналізувати й пояснити його твори в руслі актуальних проблем сучасного літературознавства.
З мети випливають такі конкретні завдання наукового дослідження:
— з’ясувати домінантні риси літературного процесу 20-х років і співвіднесеність із ними особливостей лірики А.Казки;
— провести компаративний аналіз його творів і поетичного доробку інших поетів цієї епохи;
— довести приналежність творів досліджуваного поета до філософської лірики;
— визначити натурфілософських основ буття в текстах А.Казки;
— виявити основні сфери перебування ліричного героя і специфіку його світосприйняття.
Об’єктом наукової праці є оригінальні поезії збірки Аркадія Казки Васильки”, упорядкованої С.Тельнюком*. Це єдина збірка поета, що складається з оригінальних і перекладних творів, а також епістолярної спадщини. Ми не зупиняємося на перекладах, зроблених А.Казкою з російської поезії, оскільки з’ясування специфіки перекладу не є темою нашого дослідження.
Предметом дослідження є особливості лірики Аркадія Казки, натурфілософські основи буття в поезії цього автора, які розглядаються крізь призму онтологічних критеріїв філософської лірики, визначених Е.Соловей [233; 116-118], а також із позиції зв’язку з філософією кордоцентризму [292; 73-114], світоглядною концепцією Г.Сковороди, теоріями сновидінь, просторово-часовими особливостями.
Методологічною базою стали уявлення про поетичний текст як про завершену структуру, в якій можливе функціонування світів різного порядку й порушення усталених логічних зв’язків між компонентами:
- особливості розвитку образної свідомості у ліриці (М.Ільницький, В.Смілянська, К.Фролова);
- різні підходи до лірики 20-х років (О.Астаф’єв, О.Білецький, М.Зеров, І.Кондаков, Л.Куценко);
- ідея всезагальної деструкції й співвіднесення її з поетичною ситуацією 20-х років ХХ ст. (М.Кодак, Є.Маланюк, В.Пахаренко, Е.Фромм);
- визначення просторово-часових категорій і функціонування їх у поетичному тексті ( У.Бьорке, В.Гот, А.Гуревич, Ф.Лосєв);
- думки про снотворчість як засіб реалізації потенціалу ліричного героя (З.Фрейд, К.Юнг) і витворення нового світу (С.Лаберж, Д.Нечаєнко, І.Франко);
- ідеї філософії серця” (Г.Сковорода, В.Соловйов, П.Юркевич);
- дослідження про зв’язок поезії і музики (Т.Еліот, Р.Вагнер, Г.Гросс) і ритмічно-формальної організації як його особливості;
- ідея деконструкції як особливої стратегії стосовно тексту (Ж.Дерріда) і полірівневості поетичного тексту (Ю.Лотман)*.
Мета й завдання наукової праці зумовили комплексне використання таких методів дослідження:
- структурне препарування поетичного тексту (визначено головні рівні текстової структури для оптимального вираження поетичної концепції, виокремлено поліваріантність головних образів, образні домінанти);
- зіставлення художніх просторово-часових категорій і категорії сну з філософським і відповідно фізичними й фізіологічними трактуваннями цих категорій (досліджено різницю між науковим і художнім вираженням простору, часу, сну; введено поняття дзеркальності світів як показу дисгармонії і внутрішніх суперечок ліричного героя);
- структуралістське виявлення зв’язку між компонентами цілісності і перенесення цих ідей на функціонування елементів онтологічних сфер усередині тексту (зроблено акцент на особливостях переходу з однієї сфери в іншу, пошуку спільних і відмінних елементів і особливостей їхнього функціонування);
- індуктивне дослідження особливостей гносеологічно-онтологічних аспектів лірики Аркадія Казки (за допомогою переходу від простого до складного з’ясовано шлях пізнання, здійснюваного ліричним суб’єктом, окреслено його мету і ставлення до оточуючого);
- синтез наукових методів і підходів для цілісної оцінки творчого доробку поета в контексті поезії 20-х років ХХ ст.
Наукова новизна одержаних результатів.
Ця праця є практично першою спробою докладного аналізу творчості Аркадія Казки як самобутнього явища тогочасної поезії. Розширюється діапазон поетів буттєвого розмислу” (Е.Соловей), а поезія Казки трактується саме з позицій філософської лірики. Поглиблюється розуміння філософії кордоцентризму (з позиції поета) й поліваріантного трактування її символічних домінант. Робляться висновки стосовно особливостей трагедійного дискурсу й витворення іншого світу як альтернативи існуючому в аналізованих текстах. Також наголошується на особливостях оригінальної авторської філософії сучка” (А.Казка) і засобах її реалізації.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання у літературознавчих дослідженнях, присвячених питанням лірики як особливого роду літератури, специфіці літературного процесу 20-х років ХХ століття, особливостям філософської лірики при складанні навчальних планів на факультетах гуманітарного профілю (наприклад, введення спецкурсів Українська філософська лірика”, Особливості літературного процесу перших десятиліть ХХ ст.”, Поезія 20-х років ХХ століття в іменах”), при розробці програм для курсів історії літератури.
Апробація результатів дисертації здійснювалася через участь у науково-теоретичних конференціях: Науково-теоретична конференція молодих учених” в Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (Київ, червень 2002 року; Київ, червень 2003 року), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література в контексті світової літератури” в Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д.Ушинського (Одеса, травень 2002 року), науковій конференції Класична поетика і естетика постмодерної доби: заперечення чи трансформація?” у Львівському національному університеті імені Івана Франка (Львів, травень 2003 року), а також під час щорічних науково-звітних конференцій викладачів та аспірантів Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.
Дисертаційне дослідження обговорювалося на засіданнях кафедри української літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.
Публікації. Матеріали, що висвітлюють найголовніші положення даної праці, викладені у таких публікаціях: Основні критерії натурфілософського буття й проблема шукань гармонійної особистості в поезії А.Казки// Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 4. Київ: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2003. С. 142-147; Текст і канон: формальний аспект текстів Аркадія Казки// Слово і час. 2003. №8. С. 73-79; Трансформація античних мотивів у вінку сонетів Аркадія Казки Аргонавти”// Література. Фольклор. Проблеми поетики. Збірник наукових праць. Київ Одеса: Твім інтер, 2002. С. 310-318.
Обсяг і структура. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, який нараховує 306 позицій. Загальний обсяг дисертації 200 сторінок. Основний текст складає 177 сторінок.
Перший розділ Конвергенція контексту доби і філософського світосприйняття у ліриці Аркадія Казки” визначає місце досліджуваного поета у тогочасній літературі, онтологічні критерії його поетичного світу, особливості його лірики як філософської, трансформацію свідомості ліричного героя.
Другий розділ Структура світу в ліриці Аркадія Казки й закони існування у ньому” присвячений виокремленню сфер реального й уявного перебування ліричного героя, засобів досягнення гармонії і Вічної Любові”, визначення константного компоненту світу, також звернена увага на форму поезій Казки.

Такою є загальна логіка розкриття теми у запропонованій структурі дисертаційного дослідження.

* Ми не робили в тексті дисертації покликання на журнал Прапор” (Прапор. 1970. - Ч.2. С.92-93) і поетичну антологію День поезії” ( День поезії. - 1965. С.162-164), оскільки твори, представлені в них, є у збірці.

* Говорячи про деконструкцію, маємо на увазі розуміння можливості аналізу тексту шляхом його препарування на певні підструктури з подальшим його реконстурюванням (ліричний герой Казки аналогічно розчленовує світ, виокремлюючи для дослідження його окремі елементи, а потім об’єднує їх для цілісного уявлення про світ), а не деструкцію як провідний мотив досліджуваної нами лірики.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши лірику Аркадія Казки в контексті філософської, використавши поезію 20-х років як компаративний матеріал, можемо зробити такі висновки.
1. Творчість Казки не стояла осторонь тогочасного літературного процесу, оскільки відтворювала популярні тоді деструкцію, розбурханість, роздвоєння, ідею пошуку нового. Виокремлювалася, вирізнялася вона тим, що трактування загальновідомих тогочасних тез було висвітлено в іншому ракурсі.
2. Трагізм доби поет показував крізь призму магічного дзеркала, у якому потворне могло замінюватися антиподним прекрасним, або ж хаос мотивувася як наслідок розбиття дзеркала і відповідного змішування доброго й злого, а відтак неспроможністю людини віднайти між ними межу.
Самі ж зрушення і зміни Казка пояснював двома шляхами:
а) змінюється не світ, а душа людини, при чому ці зміни позитивні, дотичні до великоднього переосмислення гріхів, покаяння, прощення. Така людина, на думку Казки, може називатися богорівною, адже величчю своєї душі вона вища за людину колишню;
б) змінюється не людина, а сам світ і не на краще. Новий світ не має нічого спільного зі світом великоднього оновлення, а сповнений насилля, жаху, розчарувань, руйнування. Його ідеологія прийнятна для натовпу, а не для особистості. Тому особистість, яка опинилася у цьому світі, відчуває себе не здатною існувати у ньому.
Світ показаний завжди у динаміці, розвитку, але результат цього розвитку часто становить собою опозицію від неминучої загибелі до порятунку з подальшим витворенням світу іншого порядку, де новостворена людина повинна знайти своє місце. До розуміння цього як найголовнішого людина приходить через спробу віднайти себе спочатку у світі реальному з подальшим почуттям відчуження і спроби знайти альтернативу тому, що має. Тобто автора цікавить не тільки буття реальне, а й уявне, буття загалом як філософська категорія. Вже на підставі цього можемо віднести поезію А.Казки до філософської лірики, особливостями її є: а) порушення онтологічних питань;
б) витворення власної гносеологічної концепції;
в) натурфілософські основи буття;
г) виведення спостерігача-філософа як ліричного суб’єкта.
Пізнання оточуючого відбувається за принципом індуктивного вивчення світу дитиною, коли вона на основі спостереження окремих речей робить узагальнення про світ, може побачити у буденному казкове. Відтак, за Казкою, шляхи світорозуміння потрібно шукати у новому погляді на давновідоме. У творах така концепція безпосередньо реалізується у порівнянні спостереження за таємницями буття зі спогляданням природи в отворі від сучка”, життя з трамвайним квитком, зірок з натовпом, вічного і швидкоплинного з різними квітами.
Але пізнання реальне тільки у взаємодії з природою, а точніше, саме вона є першою ланкою після зацікавлення у розумінні світу загалом. У новоствореному світі людина і природа злиті, у світі, запрограмованому на самознищення, природи немає існує тільки людина. Відкривається ж природа тільки тоді, коли людина відчуває ідіосинкразію до руйнування. Саме тоді до ліричного суб’єкта приходить ідея про світ видимої натури” і невидимої” (Г.Сковорода). Тепер це філософ, який мандрує закутками своєї душі, шукає можливість проникнення у таємниці шляхом бачення її по-новому. Мета його пошук Вічної Любові” (А.Казка), що у творі на лексичному рівні реалізується через використання відповідних лексем.
3. До опису самого поетичного світу Казки ми підійшли з таких позицій:
- поділ на сфери і їхня взаємодія всередині тексту;
- принцип образної домінанти;
- засоби гармонізації;
- формальний аспект.
4. Світ Казкою чітко поділений на сфери уявного й реального перебування ліричного суб’єкта. Реальне буття, усвідомлюване суб’єктом не тільки як його власне буття, а й буття природи, світу, це також буття можливе. Головна ознака уявного розуміння його як неможливого, існуючого тільки в уяві або ж так далеко, що унеможливлює його категоріальність і чіткість характеристики.
До сфер реального перебування ліричного суб’єкта належать небо і земля у їхній безпосередній взаємодії, яку ми визначили як еротично-танаталогічну версію існування світу. Еротична тому, що взаємодія компонентів світу повинна ґрунтуватися на засадах любові (до іншої людини, до природи, до життя, до прекрасного тощо), яка увічнюється і стає найвищою метою у пізнанні. Танатологічна тому, що трансформація у небесний простір можлива тільки за умови перемоги Танатосу над фізичністю. Тіло сприймається як оболонка, з якої людина може лише спостерігати за небом, чути музику вселенської гармонії, розуміти, що взаємодія неба і землі спрямована на витворення іншої цілісності, але ніколи її не досягти. Згадаймо також, що ліричний герой починає свої мандри, надивившись достатньо на смерть, а для змалювання світу дзеркального поет часто використовує епітети кривавий”, чорний” у їхніх різноманітних модифікаціях.
Окреслення сфер реального перебування, що включає і перебування можливе, найповніше реалізоване у просторових і часових характеристиках. При чому простір і час у тексті не завжди взаємозалежні. Просторові особливості полягають у небажанні автором вдаватися до чіткої локалізації, у створенні кількох просторів у межах одного тексту і можливості вільної подорожі ними; вони можуть бути позитивні і негативні, відповідно бажані, небажані, омріяні тощо. Створення кількох просторів поряд відбувається за принципом монтажу і порушення часової лінійності, оскільки час у таких випадках фіксується лише на окремих відрізках, названих Казкою світлим раніш” і темним тепер”. Майбутнє залежить від проявів теперішнього, тобто якщо воно безперспективне, то майбутнє його просто продублює, якщо ж ліричний ліричний знайде вихід, то він зможе опинитися в іншому майбутньому.
Цікавою є образна трансформація персоніфікованих простору й часу, яка полягає у символічному трактуванні їх як вартових людини. При чому час виступає в образі безжурного, забудькуватого діда, який дарує ліричному суб’єкту забуття, вказує на неважливість того, що було у нього на землі.
Сфери уявного перебування включають у себе сон і вічність. Перше суб’єкт сприймає не як фізіологічний процес, а як окремий світ зі своїми законами. Найчастіше автор вдається до сну-ідилії як одного із засобів творення задзеркального світу, до сну-забуття (забуття-смерть як кінцевий етап наближає ліричного суб’єкта до сфери реального), рідше до віщого сну. Але ліричний герой, попри спроби замінити дійсність сном, усвідомлює, що остання сфера придатна тільки для тимчасової мандрівки в уяві.
Вічність, що у Казки може включати в себе і хаос, і буття, і забуття, а також ототожнюватися зі Всесвітом, сприймається як сфера, у якій ліричний герой не уявляє свого чіткого місця, напротивагу забуттю, не може визначитися з її функціонуванням, особливостями. Він не сприймає себе як її частину, а розмежовує (у контексті Весвіт і я”) на два суб’єктні поля. Вічність, як правило, інтуїтивно світла, а прагнення її пізнати реалізується через згадуваний нами концепт шляху-подорожі душі і подолання вертикальної опозиції земля-небо”.
5. Принцип образної домінанти передбачає існування у текстовій структурі такої ієрархії, згідно з якою функціонування всіх образів потрібне для мотивування головного з можливим поліваріантним трактуванням. В окремих текстах це образи, які ставляться в позачасові рамки (наприклад, васильки, мати, музика), у системі це сонце-серце. Сонце потрібне для загального світопорядку, взаємодії неба і землі, а також для кордоцентричного означення джерела існування внутрішнього світу людини; воно є своєрідною теофанією .
6.Справжній світ, за Казкою, повинен бути гармонійним. Сама ж гармонія передбачає внутрішній і зовнішній аспекти. Внутрішній взаємодія компонентів, вдосконалення душі за допомогою пошуку і віри у подолання земного тяжіння, примат музичного, що у цьому випадку розуміється як зв’язок між різними сферами, відтворений в образі символічних струн між землею і небом, як засіб, що служить для примирення чотирьох стихій. Конкретних музичних образів небагато це кобзар, струни, пісня і похідні від них. Асоціативними парами для них виступають кохання, природа, мати. Такий вибір не випадковий, адже автор бере за основу вагнерівську ідею жіночого начала музики.
Форма повинна стати зовнішнім виявом гармонії, а також засобом канонізації нововиявленого світопорядку. Казки не прагне створити свою власну форму, а вдається до вже апробованих тріолетів, рондо, газелей, сонетів, гекзаметрів, вносячи в них новий зміст, іноді, щоправда, використовуючи пресуппозитивний момент.

Отже, філософське підґрунтя лірики Аркадія Казки, розуміння поезії як єдності слова і музики, об’єднаних формою, визначило відповідне моделювання світу у текстах, функціонування якого зумовлювалося правильною взаємодією компонентів, існуванням природи, музики, світла, людини, що вміє мислити і відчувати, а також детермінувало створення особливого типу ліричного суб’єкта. Поет також визначив шлях до світорозуміння, що полягав у спостереженні, пізнанні, вмінні вловити внутрішніми відчуттями те, що не побачиш і не почуєш, в емпіричному відчутті музики, любові, гармонії, синтезі дослідження зовнішнього і внутрішнього світів.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Автономова Н.С. Философские проблемы структурного анализа в гуманитарных науках. Москва: Наука, 1977. 272 с.
2. Александр Блок: Исследования и материалы/ Отв. ред. Ю.К.Герасимов. Ленинград: Наука, 1987. 296 с.
3. Андрухович Ю.І. Богдан-Ігор Антонич і літератрно-естетична концепція модернізму: Автореф. дисертації канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1996. 24 с.
4. Анисов А.М. Время и компьютер: Негеометрический образ времени. Москва: Наука, 1991. 152 с.
5. Анненков Ю.П. Дневник моих встреч. Цикл трагедий: В 2-х т. Ленинград: Искусство, 1991. Т.1. 343 с.
6. Анохин П.К. Биология и нейрофизиология условного рефлекса. Москва: Медицина, 1986. 548 с.
7. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. 636 с.
8. Антонич Б.-І. Поезії. Київ: Радянський письменник, 1986. С. 102-108.
9. Антонич Б.І. Три перстені. Зелена Євангелія: Поезії. Львів: Каменяр, 1994. 272с.
10. Антонян Ю.М. Миф и вечность. Москва: Логос, 2001. 539 с.
11. Антологія української поезії: В 6-ти т. Т.4/ Упоряд. С.А. Крижанівський. Київ: Дніпро, 1985. 422 с.
12. Аполлоний Родосский. Аргонавтика// Античная литература. Греция. Антология./ Сост. Н.А.Федоров, В.И.Мирошенкова. Ч.2. Москва: Высшая школа, 1989. С. 276 288.
13. Арро С.Е. Вопросы лирической поэзии в советской критике 20 30-х годов// Советская литература. Проблема мастерства. Ленинград, 1968. С. 209-222.
14. Астаф’єв О.Г. Лірика української еміграції: Еволюція стильових систем. Київ: Смолоскип, 1998. 313 с.
15. Атом серця: Українська поезія першої половини ХХ ст./ Упоряд. Ю.І. Ковалів. Київ: Веселка, 1993. 350 с.
16. Бабич С. Діалектика порожнього місця”: рецепція культурної давнини в українському модернізмі// Слово і час. 2002. № 6. С. 8-15.
17. Бабишкін О.К. Коли далеке стає близьким, а чуже рідним// Кримський А. Поезії. Київ: Радянський письменник, 1968. С. 3-32.
18. Багряний І.П. Українська література й мистецтво під комуністично-московським терором// Сучасність. 1994. №11. С. 13-23.
19. Баевский В.С. Событие в мировой поэтической лексикографии// Вопросы литературы. 2002. № 1. С. 354-361.
20. Баран Є.М Літературне покоління 20х років в оцінці П.Филиповича// Перевал. 1998. №4. С. 164-165.
21. Баран Є.М. Українська поезія ХХ століття в іменах. Івано-Франківськ: Плай, 2001. 36 с.
22. Бахматова Г.М. Український орнаменталізм: загальне і своєрідне// Радянське літературознавство. 1989. №2. С. 14-23.
23. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Москва: Художественная литература, 1975. 504 с.
24. Бахтін М.М. Форми часу і хронотопу в романі// Вступ до літературознавства: Хрестоматія. К.: Либідь, 1995. С.78-82.
25. Башляр Г. Психоанализ огня/ Перев. Н.В.Кисловой. Москва: Прогресс, 1993. 176 с.
26. Бёрке У. Пространство время, геометрия, космология/ Пер. с англ. Ю.В.Граца и др. Москва: Мир, 1985. 416 с.
27. Біла А. Образ автора в ліриці Івана Франка. Донецьк: ДонНУ, 2002. 192с.
28. Білецький О.І. Двадцять років нової української лірики. Державне видавництво України, 1924. 40 с.
29. Білецький О.І. Зібрання праць: У 5-ти т. Київ: Дніпро, 1965. Т.2. 672с.
30. Благой Д.Д. От Кантемира до наших дней. Москва: Художественная литература, 1972. 560 с.
31. Блок А.А. Двенадцать// Блок А. Собрание сочинений: В 6-ти т. Ленинград: Художественная литература,1980. Т.2. 470 с.
32. Блок А.А. Собрание сочинений: В 6-ти т. Ленинград: Художественная литература,1982. Т.4. 464 с.
33. Блок А.А. О литературе. Москва: Художественная литература, 1980. 350с.
34. Блюдо І.Д. Дар шани і любові. Листи Аркадія Казки до Павла Тичини// Київ. 1991. № 1. С. 89-93.
35. Бобинський В.П. Поезії. Київ: Радянський письменник, 1989. С. 46-54.
36. Бондар Е. До філософських джерел образу сонячних кларнетів// Слово і час. 1995. №4. С. 71-74.
37. Бондаренко А. Моделі світоставлення: мовно-художні площини оригіналу й перекладу// Всесвіт. 2001. № 9 10. С. 160 163.
38. Боснак Р. В мире сновидений// http://www.mylib.ru
39. Бриско І. Що було до того// Кур’єр ЮНЕСКО. 2001. № 8. С. 16-17.
40. Брюсов В.Я. Избранное. Москва: Правда, 1982. 464 с.
41. Брюсов В.Я. Собрание сочинений: В 7-ми томах. Москва: Художественная литература, 1975. Т.6. 656 с.
42. Брюсов В.Я. Среди стихов: 1894 1924: Манифесты, статьи, рецензии. Москва: Советский писатель, 1990. 720 с.
43. Бураго С.Б. Музыка поэтической речи. Киев: Дніпро, 1986. 182 с.
44. Вагнер Р. Избранные работы/ Пер. с нем. Москва: Искусство, 1978. 696с.
45. Васильева Н.Е. О типологии литературного процесса в периходный период// Проблемы типологии и истории русской литературы. Пермь, 1976. С. 17-30.
46. Вебер М. Избранное. Образ общества/ Пер. с нем. Москва: Юрист, 1994. 704с.
47. Верлен П. Лірика/ Перекл. з фр. Київ: Дніпро, 1968. 176 с.
48. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. Москва: Наука, 1989. 261 с.
49. Весни розспіваної князь. Слово про Антонича: Статті, есе, спогади, листи, поезії/ Упоряд. М.М.Ільницький, Р.М.Лубківський. Львів: Каменяр, 1989. 430с.
50. Волошин М.А. Молюсь за тех и за других: Стихи, поэмы, статьи. Москва: ЭКСМО-Пресс, 2001. С. 217.
51. Воронов В.И. Отвергнутая правда// Литература в школе. 1991. №2. С.25-34.
52. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика. Вибрані твори/ Пер. з нім. Київ: Юніверс, 2001. 288 с.
53. Гайденко П.П. От онтологизма к психологизму: понятие времени и длительности в XVII XVIII веках// Вопросы философии. № 4. 2001. С. 77-79.
54. Гейзинга Й. Homo Ludens. Київ: Основи, 1994. 250 с.
55. Гинзбург Л.Я. О лирике. Москва: Советский писатель, 1964. 384с.
56. Гон М.Я. Послав я в небо свою молитву” (Із спостережень над біблійною образністю збірки П.Тичини Сонячні кларнети”)// Українська література в загальноосвітніх школах. 2001. №2. С.20-25.
57. Горбачов Д. Гра в хаос. Від бароко до авангарду// Всесвіт. 1992. №3-4. С. 183-185.
58. Гот В.С. Философские вопросы современной физики. Москва: Высшая школа, 1988. 343 с.
59. Гофман Ю. Законы, формулы, задачи физики. - Киев: Наукова думка, 1977. 685с.
60. Григорьян К.Н. Верлен и русский символизм// Русская литература. 1971. №1. С. 111-120.
61. Губар О.І. Мій друг Аркадій Казка...”// Слово і час. 1990. №9. С. 42-49.
62. Гундорова Т.І. Деконструкція і гендер// Філософська думка. 2001. №1. С.81-90.
63. Гундорова Т.І. Жінка і дзеркало// Гендерні студії: Незалежний культурологічний часопис. 2000. №17. С. 87-94.
64. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. Москва: Искусство, 1984. 350с.
65. 20-і роки: Літературні дискусії, полеміки/ Упоряд. В.Дончик. Київ: Дніпро, 1991. 366 с.
66. Двадцять австрійських поетів ХХ століття/ Упоряд. О.Жупанський, пер. з нім. Київ: Юніверс, 1998. 224 с.
67. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ - поч. ХХ ст. Київ: вища школа, 1981. 216 с.
68. Деркачова О.С. Основні критерії натурфілософського буття й проблема шукань гармонійної особистості в поезії А.Казки// Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 4. Київ: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2003. С. 142-147.
69. Деркачова О.С. Текст і канон: формальний аспект текстів Аркадія Казки// Слово і час. 2003. №8. С. 73-80.
70. Деркачова О.С. Трансформація античних мотивів у вінку сонетів Аркадія Кази Аргонавти”// Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. Київ: Твім інтер, 2002. С. 310-318.
71. Донцов Д.І. Дві літератури нашої доби. Канада: Гомін України, 1958. 296 с.
72. Дорогий Аркадію. Листування і архіварія літературного середовища України 19221945рр. Львів: Класика, 2001. 280 с.
73. Дорошенко В. Українські письменники 1920-х рр.// Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Т.5. Харків: Око, 1995. С. 107-118.
74. Дорошкевич О.Л. Підручник історії української літератури. Київ, 1927. 346с.
75. Еліаде М. Мефістофель і андрогін/ Пер. з нім., фр., англ. Г.Кьорян, В.Сахно. Київ: Видавництво соломії Павличко «Основи», 2001. 591 с.
76. Еллан (Блакитний) В.М. Твори: У 2 т. Київ: Держ. вид-во худ. літератури, 1958. Т.1. 230 с.
77. Еллан (Блакитний) В.М. Твори: У 2 т. Київ: Держ. вид-во худ. літератури, 1958. Т.2. 320 с
78. Елліс Дж. Від вибуху у вічність// Кур’єр ЮНЕСКО. 2001. №7. С. 12-14.
79. Энциклопедия символов, знаков, эмблем/ Авт.-сост. В.Андреева и др. Москва: Астрель, 2001. 576 с.
80. Еремина Л.И. Старинные розы Александра Блока (К истолкованию финала поэмы Двенадцать”)// Филологические науки. 1982. №4. С. 17-24.
81. Жулинський М. Із забуття в безсмертя. Київ: Дніпро, 1990. 448 с.
82. Зарев П. К вопросу о структуре литературного процесса// Вопросы литературы. 1982. №4. С. 15-28.
83. З архіву М.Плевака// Слово і час. 2000. №1. С. 31-33.
84. Заярна І. Духовне мандрівництво” в російській поезії постмодернізму як модифікація однієї з універсалій культури бароко// Слово і час. 2002. № 6. С.22-26.
85. Зеров М.К. Твори: В 2-х т. Київ: Дніпро, 1990. Т.1. 843 с.
86. Зеров М.К. Твори: В 2-х т. Київ: Дніпро, 1990. Т.2. 601 с.
87. Ильин И.А. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. Москва: Интрада, 1996. 256 с.
88. Ільницький М.М. Барви і тони поетичного слова. Київ: Радянський письменник, 1967. 118 с.
89. Ільницький М.М. Богдан-Ігор Антонич: Нарис життя і творчості. Київ: Радянський письменник, 1991. 207 с.
90. Ільницький М.М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20-30х років. Київ, 1992. 48 с.
91. Ільницький М.М. Ключем метафори відімкнені вустаПоезія Ігоря Калинця. Париж Львів Цвікау: Зерна, 2001. 192 с.
92. Ільницький М.М. Поезія останніх десятиріч: традиції і новаторство// Радянське літературознавство. 1983. №4. С. 13-24.
93. Ільницький М.М. У вимірах часу. Київ: Радянський письменник, 1988. 277 с.
94. История русской советской литературы. 19171940/ Под ред. А.И.Метченко. Москва: Просвещение, 1983. 512 с.
95. Казка А.В. Васильки. Київ: Радянський письменник, 1989. 264 с.
96. Казка А. З невідомих поезій// День поезії. Київ: Радянський письменник. 1965.С. 162-164.
97. Калмиков С. У пошуках зеленої палички”// Зарубіжна література. 1999. №17. С. 2-7.
98. Кантор В.В. Антихрист, или Ожидавшийся конец европейской истории (Соловьев contra Ницше)// Вопросы философии. 2002. № 2. С. 14-27.
99. Кантор В.В. Проблема антихриста как проблема тоталитарного слома европеизма// Вопросы философии. №4. 2001. С. 16-24.
100. Карасев Л.В. Живой текст// Вопросы философии. 2001. №9. С. 54-70.
101. Карпов А.С. Стих и время. Проблемы стихотворного развития в русской советской поэзии 20-х годов. Москва: Наука, 1966. 404 с.
102. Касаткин В.Н. Теория сновидений. Ленинград: Медицина, 1972. 328с.
103. Качуровський І.В. Містична функція літератури та українська релігійна поезія// Слово і час. 1992. №10. С. 33-45.
104. Качуровський І.В. Строфіка: Підручник. Київ: Либідь, 1994. 272 с.
105. Кацнельсон А.І. Про поезію. Київ: Дніпро, 1977. 248 с.
106. Квіт С. До питання нової інтерпретації терміну Розстріляне Відродження”// КвітС. Свобода стилю. Київ: Смолоскип, 1996. С. 64-65.
107. Классовский В. Поэзия в самой себе и в музыкальных своих построениях. Москва Санкт-Петербург: Издание книгопродавца-типографа М.О. Вольфа, 1872. 168 с.
108. Клен Ю. Вибране/ Упор. Ю.Ковалів. Київ: Дніпро, 1991. 461 с.
109. Клинг О.В. Серебряный век через сто лет// Вопросы литературы. 2000. №6. С. 83-113.
110. Клочек Г.Д. Душа моя сонця намріяла...”: Поетика Сонячних кларнетів” Павла Тичини. Київ: Дніпро, 1986. 367 с.
111. Клочек Г.Д. Поетика і психологія. Київ, 1990. 48 с.
112. Клочек Г.Д. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінки літературного твору). Київ: Дніпро, 1989. 221 с.
113. Клюев Н.А., Клычков С.А., Орешин П.В. Избранное/ Сост. В.П. Журавлёв. Москва: Просвещение, 1990. 352с.
114. Кобилянський В.О. Поезії. Київ: Радянський письменник, 1959. 350с.
115. Ковалевський В.В. Ритмічні засоби українського літературного вірша. Київ: Радянський письменник, 1960. 236 с.
116. Ковалів Ю.І. Кларнетизм Павла Тичини нереалізована естетична концепція// Слово і час. 2003. №1. С. 3-8.
117. Ковалів Ю.І. На шляху до романтики буднів”// Вітчизна. 1987. №4. С.166-171.
118. Ковалів Ю.І. Романтична стильова течія в українській радянській поезії 20 - 30-х років. Київ: Наукова думка, 1988. 128 с.
119. Коган Л.Н. Закон сохранения Бытия// Вопросы философии. №4. 2001. С. 56-69.
120. Кодак М.П. Поетика як система. Київ: Дніпро, 1988. 159 с.
121. Кодак М.П. Траєкторія баладного трагізму. Львів: Престиж Інформ, 1999. 44с.
122. Кондаков И.В. Адова пасть (Русская литература ХХ века как единый текст)// Вопросы литературы. 2002. № 1. С. 3-70.
123. Коломієць Л.І. Український ренесанс// Слово і час. - 1992. - №10. С.64-70.
124. Кораблёв А.А. Мотив Дома” в творчестве М.Булгакова и традиции русской классической литературы// Классика и современность. Москва: Изд-во МГУ, 1991. С. 239-247.
125. Кораблёв А.А. О целостном мировоззрении// Литературоведческий сборник. Донецк: Донецкий национальный университет, 2000. Вып.4. С. 13-17.
126. Костенко Н.В. Поетика Миколи Бажана. Київ: Видавництво Київського університету, 1971. 172 с.
127. Костенко Н.В. Поетика Павла Тичини: Особливості віршування Київ: Вища школа, 1982. &nd