МІФ У ХУДОЖНЬОМУ СВІТІ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА

Краткое описание

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ імені ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

На правах рукопису

КУХАР ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 821.161.2Маланюк

МІФ У ХУДОЖНЬОМУ СВІТІ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент
КУЦЕНКО Л.В.

Кіровоград 2002

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................3
Розділ І. Теоретичні засади дослідження......................................................9
1.1. Міфомислення митця і поетика творів:
проблема взаємозв’язку.............9
1.2. Діалектика символу і міфу..................................................................20
Розділ ІІ. Містицизм світовідчуття Є.Маланюка........................................29
Розділ ІІІ. Художня трансформація міфологеми творення світу
та світоустрою в поезії Є.Маланюка..........................................58
Розділ ІV. Апокаліптичний мотив і сюжет у ліриці Є.Маланюка.............86
Розділ V. Тема есхатологічного відновлення Космосу.............................127
5.1. Сюжетно-образні реалізації мотиву оновлення дійсності..................127
5.2. Концепція митця-Месії..........................................................................153
Висновки........................................................................................................180
Список використаних джерел......................................................................190

ВСТУП

Постать Є.Маланюка поета, публіциста, літературознавця, есеїста, автора праць з проблем естетики є знаковою для літературного процесу ХХ століття в цілому та однією з центральних для мистецького діаспорного руху 20-60-х років ХХ століття. Його ім’я в літературознавчих та критичних студіях зазвичай пов’язується з явищем українського націоналізму в мистецтві. Поета номінують речником особливого напрямку у формуванні національної свідомості” (Ю.Войчишин) [42: 10], а фундаментальність впливу його творчого доробку на становлення й розвиток української поезії в еміграції визначають поняттям школа Маланюка” в націоналістичній поезії на Заході” (Р.Олійник-Рахманний) [195: 103], що концептуально збігається із умовно визначеним явищем Празької школи”, до якої належали Юрій Дараган, Олег Ольжич, Олена Теліга, Оксана Лятуринська, Юрій Клен, Галя Мазуренко, Олекса Стефанович.
Досліджуючи ідейно-естетичні тенденції мистецької творчості пражан” вчені (Е.Касперський, М.Савка, Н.Анісімова, О.Кривченкова) все частіше звертаються до понять міф” та міфологізування”. Їх вважають домінантними для художньої творчості митців. З одного боку, йдеться про концептуальний рівень поетичних просторів, що відзначався творенням міфу України державної як альтернативи міфу федеративності М.Драгоманова, на якому, як зазначав Є.Маланюк, було виховане й політично сформоване старше покоління” [151: 336]. Причини такої ідеологічної спрямованості поетів Празької школи” були цілком експліцитними. Включені у процес осмислення трагічних уроків національної катастрофи 1917-1920 рр., вони приходили до висновку щодо необхідності формування нової української літератури, котра б творила повносилу месіаністичну ідею України”, певний тип національної релігії” [195: 101]. Формою втілення такого завдання міг бути лише міф з його здатністю навіювати, переводити враження в переконання. Ідеологічним наповненням міфу, створеного представниками Празької школи”, стали державницькі концепти.
Поетична практика поетів-пражан” орієнтувалася на культивування ідеалу сильної, незалежної і войовничої особистості, на ретроспективне звернення до минувшини. Звернення до міфології, трансформація її мотивів і образів давали змогу поетам-емігрантам відтворювати національно-культурні моделі, перейняті ідеєю державності.
Історіософія Є.Маланюка була формою міфологічної реінтерпретації минувшини, події котрої сприймалися як легенда або як міф. В основі поетової концепції історії України лежав архаїчний мотив повернення, що зумовлювало міфологізацію історичного часу та підпорядкування його мінливостей тотожності або аналогії. Окрім того, митець звертався до конкретного міфологічного матеріалу (переважно біблійного походження), використовуючи сюжети, образи та мотиви в ролі символічних моделей буття з метою проникнення в сутність подій сучасності та їх художнього відтворення.
Проте актуалізація міфологічних моделей у художньому світі Є.Маланюка детермінована не лише причинами ідеологічного характеру, адже звернення до них відбувається в різних жанрах лірики й у зв’язку з іншими об’єктами творчого осягнення. Тому варто говорити про специфіку світогляду та світовідчуття поета, що зумовлюють певну тенденцію в трактуванні подій та явищ дійсності. Для Є.Маланюка такою тенденцією є містицизм, завдяки якому усі реалії осмислюються як такі, що вже мали місце в сакральному часі й представлені в міфологічних мотивах, сюжетах. Митець створює ситуацію зіставлення реального, профанного й міфологічного, сакрального, з метою проникнення й пояснення смислів подій і явищ дійсності. У художньому просторі ця властивість виявляється на рівні специфічної властивості творчої манери міфологізуванні”. Це прийом моделювання та передачі індивідуального бачення дійсності в її онтологічних та екзистенційних аспектах за допомогою явних чи латентних паралелей з міфології, використовуючи міф як мову-код або послуговуючись міфологемами, які узагальнено відтворюють систему життєвих ситуацій, зв’язків та відношень, і репрезентовані системою власне авторських образів-символів. В останньому випадку міфологізування є не просто мистецьким прийомом, а тенденцією світовідчуття та світогляду митця, що визначає специфіку авторської моделі світу.
Таким чином, міфологічний матеріал став доволі вагомим чинником конструювання та реалізації світоглядних уявлень Є.Маланюка, відіграє важливу роль на концептуальному рівні та на рівні поетичного мовлення, що і зумовлює актуальність дослідження.
Об’єктом дослідження є лірика Є.Маланюка. Предметом дослідження є міфопоетичний аспект реалізації авторської моделі буття.
Проблема взаємодії художнього світу Є.Маланюка із різними міфологічними системами (християнською, слов’янською, давньогрецькою, скандинавською міфологіями) уже досліджувалася. Використані автором міфологічні образи, символи, мотиви розглядалися переважно в аспекті ідейно-смислового навантаження та функціонального призначення. Так, використання міфологічних образів як своєрідної символічної мови-коду було відзначено Ю.Войчишин у монографічному дослідженні Ярий крик і біль тужавий”, осмислювалося Т.Салигою, М.Ільницьким, Р.Білецьким як специфічна властивість поетичного мовлення. Проблемі концептуальності міфологічних образів та мотивів слов’янської міфології у художньому світі пражан”, зокрема Є.Маланюка, була присвячена робота О.Нахлік Задля збереження в собі чистої душі прапредків”. Дослідниця акцентувала увагу на психологічних чинниках звернення поетів Празької школи” до слов’янського міфологічного простору та його ролі в художній реалізації націософських рефлексій. Однак використання Є.Маланюком праукраїнських міфологічних образів трактувалося як спосіб художнього увиразнення думки та елемент стилю митця. Окрема робота О.Нахлік присвячена вивченню функціонального та смислового навантаження міфолого-легендарного матеріалу Книги Книг, використаного Є.Маланюком у поезії й прозі (Біблійні образи та мотиви в поезії та есеїстиці Євгена Маланюка”). Важливим здобутком дослідження стало визначення вагомості й концептуальності біблійного дискурсу для світогляду та світовідчуття поета.
Деяких аспектів взаємодії християнської міфологічної моделі і світогляду поета торкнулася О.Прохоренко у дисертаційному дослідженні Творчість Євгена Маланюка і Празька школа” українських поетів”. Аналізуючи проблемно-тематичні аспекти релігійно-філософської лірики Є.Маланюка, літературознавець звернула увагу на інтерпретацію автором біблійного наративу для вирішення проблем екзистенційного характеру.
Проблема використання Є.Маланюком християнського міфолого-легендарного матеріалу глибше й послідовно осмислена Л.Куценком у монографічному дослідженні Dominus Маланюк: Тло і постать”. Вчений звернув увагу не лише на символізаційну функцію біблійного матеріалу, але й використання художником концептів християнської міфологічної моделі для осмислення, пояснення подій минулого й сучасного України, для ретрансляції авторської концепції майбутнього.
Незважаючи на приділену науковцями увагу питанню входження міфології в поетичний світ Є.Маланюка, послідовного й цілісного осмислення цієї проблеми в літературознавстві на сьогодні не має. Тому мета дисертаційного дослідження осягнення художнього світу Є.Маланюка як авторської картини світу, втіленої за допомогою міфологічних структур.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:
· з’ясувати особливості підходів до вивченні взаємодії літературного твору і міфу;
· конкретизувати зміст поняття міфологізм і міфологізування у відповідності до предмета дослідження;
· осмислити діалектику символу й міфу;
· з’ясувати особливості світогляду та світовідчуття Є.Маланюка;
· визначити концепти авторської моделі дійсності й простежити їх втілення в поетичній тканині;
· з’ясувати характер художнього переосмислення й авторської трансформації міфологічних мотивів, сюжетів, образів.
Теоретико-методологічну основу дисертації складають фундаментальні праці дослідників міфу Я.Голосовкера, М.Еліаде, Е.Кассірера, Є.Мелетинського, О.Лосєва, В.Топорова, Н.Фрая, О.Фрейденберг; культурологічні дослідження Р.Барта, М.Бахтіна, Е.Кессиді; філософські концепції М.Бердяєва, Г.В.Ф.Гегеля, І.Канта; праці з психоаналізу З.Фройда, К.Г.Юнга. У роботі використані студії з питань теорії поетики міфу та міфопоетичних структур О.Антофійчука, Г.Грабовича, М.Кодака, А.Макарова, Т.Мейзерської, А.Нямцу, Я.Поліщука, Е.Соловей, а також спеціальні розвідки про творчу особистість Є.Маланюка О.Астаф’єва, Ю.Войчишин, Ю.Коваліва, Л.Куценка, М.Неврлого.
Інтегруючи досягнення дослідників міфу та міфопоетики художнього твору, до методологічного активу роботи зараховуємо лише ті міфоконцепції, які пов’язані з предметом дослідження. Теоретико-методологічною основою обрано міфологізаційну критику, зокрема той її аспект, що полягає в дослідженні художньої реалізації міфологем міфологічного втілення архетипів. Міфологеми образи або колізії із закріпленим смислом, що піддається варіації та трансформації, завдяки чому ці образи можуть мати індивідуальні авторські символічні репрезентації. Для вивчення особливостей і міри художньої трансформації міфологічних структур використовується порівняльно-типологічний метод. Для осягнення смислів сюжетно-образних втілень міфологем та міфем застосовуємо структуралістські та герменевтичні підходи.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній здійснюється цілісне осягнення художнього світу Є.Маланюка на засадах міфологізаційної методології. Осмислюються містичний компонент світогляду та світовідчуття митця на основі щоденникових записів, епістолярію, поетичних творів. Досліджуються дія принципу міфологізування в побудові й реалізації авторської моделі буття. Проведено спостереження щодо ролі, функціонування міфологічних структур на ідейному й естетичному рівнях. Аналізується характер і спосіб авторської трансформації міфологічних мотивів, сюжетів і образів. У дисертації вперше осмислено та введено до наукового вжитку ряд поетичних творів і щоденникових записів, що зберігаються в Українській Вільній Академії Наук у США.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при написанні історії української літератури ХХ століття, при розробці спецкурсів і спецсемінарів, при уточненні літературного портрета Є.Маланюка, при підготовці навчальних посібників і підручників, при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт.
Апробація роботи здійснювалася під час виступів автора на вузівських наукових конференціях у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка (1999-2002), міжнародній науково-теоретичній конференції Українська культура: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2002). Робота обговорювалася на засіданні кафедри української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Окремі положення дисертації відображенні в чотирьох публікаціях у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи адекватні меті та поставленим завданням. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 207 сторінок. Текстова частина викладена на 189 сторінках. Список використаної літератури становить 273 позиції.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Поезія Є.Маланюка є художнім втіленням авторської картини світу, тобто суми його уявлень щодо реальності, відтворених за допомогою художньої образності. Дійсність у ліриці митця це насамперед колізії буття соціуму й людини, які в художньому світі осмислюються в процесі розгортання теми Батьківщини й людської цивілізації, теми людини в складних суспільних і соціальних умовах. Зміст світоглядних переконань або концептів авторської моделі буття випливає з оцінок і пояснень подій та явищ реальності, які (оцінки) в свою чергу створюють уявлення про індивідуальний підхід митця до інтерпретації тих чи інших ситуацій перебігу життя.
Модель буття, створена і художньо реалізована Є.Маланюком у ліриці, має релігійно-містичну домінанту. Формування такої світоглядної особливості пов’язане передусім зі специфікою світовідчуття і світобачення митця, вироблення і становлення яких відбувалося під впливом сімейних традицій, вірувань, звичаїв, дідових оповідок, що відбивали демонологічні уявлення українців, духовних орієнтирів і переконань російських символістів представників срібного віку” (О.Блока, А.Бєлого, М.Гумільова, В.Іванова, В.Брюсова). Особливу роль у формуванні містицизму світобачення відіграли трагічні обставини життя: перша і друга еміграції, чужина, відірваність від Батьківщини й родини.
Світогляд митця це духовна домінанта творчості, яка визначає ідейно-смисловий комплекс його творів і тісно пов’язана з їхніми поетикальними особливостями. Тому релігійно-містична домінанта світовідчуття і світобачення Є.Маланюка зумовила формування й втілення у поетичній тканині специфічної тенденції художнього мислення поета. З одного боку, вона полягала в містифікації подій та явищ дійсності, тобто наданні їм сакрального значення або віднайдення їм аналогій у світі міфологічних і релігійних уявлень, а з іншого, позначилася на художній манері зображення реалій буття, що виявилося в особливостях поетики: використання міфологічних мотивів, сюжетів й образів.
Характер і зміст авторських інтерпретацій реалій і перипетій буття, частотність використання того чи іншого міфологічного матеріалу для вираження ідеї дало можливість визначити, що в художньому світі Є.Маланюка знаходять своєрідне переосмислення й втілення два міфологічні мотиви космогонічний та есхатологічний. Саме з ними пов’язані світоглядні концепти картини світу митця.
Уявлення поета про творення світу та світоустрій були продиктовані християнською міфологічною концепцією й тому об’єктивувалися через відповідну символічну модель. Є.Маланюк творчо переосмислює тему першовитоків сущого, ідею законів та принципів організації ідеального світу (космосу), що була представлена старозавітніми міфами. Внаслідок цього постає альтернативна авторська теорія творення світу. Змальовуючи картину Першого Дня, Є.Маланюк використовує порівняльні й алюзійні форми. Об’єктами поетових аналогій процесу переходу хаосу в космос стають море / ріка й ніч, яким надається особливого значення, що зумовлює їх міфопоетичність. Темі моря лона” світу присвячені твори мариністичної тематики (Два сонети”, Балтійська сюїта”, Свічадо моря”, Фавстівська ніч”, Рондо”, Ноктюрн ІІ”, Безсоння”, Місячна соната”), у яких втілюються космогонічні уявлення Є.Маланюка завдяки асоціаціям і алюзіям до оповідей подібної тематики Книги Буття.
З образом-символом ночі” пов’язана авторська ідея небуття моменту неоформленості й несталості всіх реалій, а також ідея жіночого начала світу (Рондо”, Фавстівська ніч”, Місячна соната”, Ноктюрн”). Для їх художнього втілення поет використовує поняття й образи (Ереб, Елізій, Іштар, Астарта, Селена), мотиви й сюжети давньогрецької (народження ніччю раю, любові) та християнсько-іудаїстичної (ніч як втілення дихання” творчої сили Бога-Яхве) міфосистем. Характер використання матеріалу, зазначених міфологій, демонструє притаманний поетичному мисленню Є.Маланюка конфлікт думки й емоції. Так, сюжетно-образним матеріалом давньогрецької міфології довільно обирається й трактується автором, відзначається еротизацією, експресивністю, тоді як мотиви й образи християнської традиції зберігають конвенційність ідейно-смислового наповнення, закріпленого в біблійних текстах.
Утім концепти християнської моделі космогенезу творчо переосмислюються поетом. Ідейно-смислова трансформація пов’язана із сюжетом про творення світу, а точніше, з конкретизацією відповідно до авторського світовідчуття категорії християнського міфомислення логосність”. У світоглядно-поетичному дискурсі Є.Маланюка вона перетворилася на категорію музичність”, яка сформувалася під впливом естетики символістів, що до них Маланюк, безумовно, належав” [247: 38]. У теоретико-естетичній праці Думки про мистецтво” поет визначив музику як одиницю виміру прекрасного, як фактор одухотворення матеріального. Перенісши міркування зі сфери філософського осягнення природи мистецтва на сферу творення світу, Є.Маланюк ототожнив космологічний процес із мистецькою творчістю, а дійсність із музичною композицією. Такі вихідні світоглядні положення детермінували розширення ідейно-смислового навантаження образу Бога, котрий трактувався автором як носій та генератор божественної краси, що створює світ за законами мистецтва. У художньому світі Є.Маланюка концепти альтернативної філософії” (Е.Соловей) реалізувалися в образах Всесвіту космічного оркестру та Бога диригента. Окрім того, музичність” як категорія мислення та світовідчуття Є.Маланюка стала лакмусовим папірцем”, за допомогою якого відбувалося визначення рівня відповідності або ступеня наближення дійсності до ідеального гармонії. У поетичному просторі митця існують дві групи звукових символів, семантичними центрами яких є ідея космосу” і хаосу”: такі, що відтворюють ефект милозвучності, радості, лагідності (хорал”, співає сонце”, бринить бджолиний спів”, співали квіти”, зеніт мелодії”), й ті, в яких домінантною експресемою є різкість, рвучкість, тужливість, сум (регоче сатана”, очі кричали”, грози музик”, сласно й гидко гугнявить”). Окрім того, виділяється група звукових образів-символів, що репрезентують ідею боротьби за космос або шляху до нього. Вони відзначаються особливою патетичністю, піднесеністю і стають матеріалом для побудови та реалізації авторської концепції відродження, символічним втіленням якої стала Патетична Соната” Бетховена, потрактована поетом як модель майбутнього відновлення світової гармонії (Марії Башкирцевій”).
Художня модель ідеальної дійсності Є.Маланюка мала гіпотетичний характер, втілюючись не просто на рівні світоглядного уявлення про ймовірність, але і як авторське бажання й жадання саме такої реальності. Натомість життєвий простір, що представляв історичний (не міфологічний час) осмислювався як трагічний, танатичний” і асоціювався з міфологічним мотивом кінця світу. У художньому світі Є.Маланюка він трансформувався в ідею деформації й спотворення ідеального світоустрою. Її концептуальним втіленням у поезії митця став мотив духовної деградації нації й людства, що був авторською модифікацією християнського мотиву гріха духовного рабства. Він знайшов втілення у творах, присвячених темі України й темі буття цивілізації.
Використовуючи старозавітню традицію, Є.Маланюк відтворює трагедію долі Батьківщини як наслідок національного гріха зради ідеї держави. Поет звертається до образу блудниці й створює оригінальне” трактування першоджерела (всупереч версій щодо запозичення в О.Блока). Він проводить паралелі між колізіями історичного буття ізраїльського й українського народів, віднаходячи чимало тотожностей. Подібними виявляються, зокрема, шляхи до державності національної незалежності. А найвагомішим для митця у цьому аспекті виявляється осмислення й пояснення причин поразки державотворчих прагнень. І Є.Маланюк пояснює їх насамперед не просто несформованістю національної свідомості, а ширше відсутністю духовних орієнтирів. Він ототожнює поняття Бог і держава, зводячи їх в одній смисловій площині. Тому біблійна блудниця стає своєрідним прототипом України-повії, репрезентованої низкою образних варіантів із виразною історіософською конотацією.
Окрім того, автор поглиблює смислове навантаження такого образу-символу бездержавної України, наголошуючи на її танатичній сутності. Основним принципом реалізації цієї ідеї була установка на творення антипода Божій Матері, із якою в українській культурній традиції асоціювалася Україна. Для художнього втілення такого бачення Батьківщини, поет звертається й до інших міфологічних систем, у результаті чого в основу авторського поетичного образу Вітчизни було покладене еклектичне поєднання образності та сюжетики античної, християнської міфології та народної демонології (русалка”, відьма”, повія”) та близьких за ідейно-смисловим наповненням авторських образів-символів (божевільна”, жаба”, горбата”, мавпа”). При цьому критерієм відбору міфологічного матеріалу стала ідея бездуховності й потворності, що для містичного світовідчуття Є.Маланюка була тотожною демонічній сутності явища.
Трагізм світовідчуття та світосприйняття митця, що мав виразне релігійне забарвлення, реалізувався й у розгортанні теми буття цивілізації. У поетичних роздумах поет не стільки наслідує сюжетно-образну традицію Святого Письма, скільки послуговується його концептами в оцінці й характеристиці подій. Посилений суб’єктивний аспект трактування християнських принципів призвів до формування власне авторських символів, завдяки яким реалізовувався мотив гріха рабства духовного. Він осмислювався через опозиції духу й розуму, Бога й диявола. З другої половини 20-х років початку 30-х, коли в поетичному світі Є.Маланюка викристалізувався конфлікт епохи, що полягав у превалюванні раціоналізму над емоційністю й духовністю (Кінець початку”, Технократія”, Епічні будні в привидах утопій”, По кожній страті”), відбулося становлення ідеї гри як основи людського буття. Варто зазначити, що для Є.Маланюка лицедійство” як форма поведінки людини, розумілася як наслідок впливів вічного плагіатора” диявола. Ідея гри стала концептуальною для творення образу сучасника. Його психологічний портрет” створювався за принципом спадної градації, що відбивав процес духовної деградації вихолощення Божого начала. Герой нового часу” постає в гротескових образах актора-плебея”. безслізної душі”, слизької людської площини”. Відповідно і світ, створений такою особистістю” це передапокаліптична реальність. Її образ конструюється за допомогою предметних деталей, що виражають ідею антиестетичності, брутальності. Для моделювання образу буття цивілізації автор осучаснює” апокаліптичний мотив і образ Вавилону. Силою, яка набуває вагомості в такій дійсності, є метафізичне Зло, що уособлюється в художньому світі Є.Маланюка в образах Сатани, Антихриста, Азраїла, Адоная, представлене ідеєю держави зла”. У поетичному доробкові митець не вдається до осмислення природи й властивостей цього явища, оскільки здійснює це в нотатках та творах-есе. У поезії він вимальовує цей образ через біблійні алюзії, вплетення в контекст символічних ознак і характеристик, закріплених у християнській міфології (Батьківщина”, За олов’яними важкими небесами”, З літопису”, Мартівські іди”, Горобина ніч”).
Поряд із поетичними візіями катастрофи руйнування основ буття, закладених Творцем постають картини Божого Суду, що символізують покару як шлях до оновлення та картини ренесансу світової гармонії. Перебування в межових” ситуаціях (еміграція), драматичні обставини життя (поразка визвольних змагань 1917-1920-х рр., події другої світової війни, холодна війна”) зумовили необхідність створення ілюзії есхатологічного оновлення й народження нової гармонійної дійсності. Поштовхом до творення концепції відродження був притаманний Є.Маланюкові особливий тип світогляду, який Д.Донцов визначив як трагічний оптимізм”. Його впливами позначена поетика митця, для якої характерне використання пуанта, що знімає емоційну напругу, навіяну трагічним змістом твору. Окрім того, художньо трансформуючи міфологему Божої кари, представлену біблійним мотивом Божого Суду, Є.Маланюк акцентує увагу не на катастрофах, а на ідеї оновлення дійсності через покуту-покару. Він залучає низку міфем (вогонь, вітер, вода), які одночасно втілюють ідею руйнації й виступають у ролі ритуалем оновлення. Вони мають ряд символічних втілень. Міфопоетичний образ вогню як очищальної й оновлюючої, життєдайної сили, реалізується в образах і мотивах християнської (сюжет про Самсона і Далілу; ідея блискавки-меча Яхве), слов’янської (Дажбог), давньогрецької (Геліос) міфосистем. Завдяки їм поет моделює конфлікт життя і смерті, добра і зла, війни й миру, покори й боротьби. Своєрідним аломорфом міфеми вогню є ритуалема вогняна купіль”, яка трактується як шлях до відродження й передбачає виконання певних дій, що приведуть до бажаного результату. Такого значення набувають і художні трансформації міфеми вітру і води, представлені образами Стрибога”, вітру”, шторму”, сніжно-водяного омивання. Втім ритуалізація не набула такого вагомого значення, як, наприклад, для О.Лятуринської, однак засвідчила потужність драматичного начала художнього мислення лірика, реалізованого на рівні нарації.
Художньо трансформуючи есхатологічний мотив, Є.Маланюк зосереджує увагу на способах і шляхах відновлення Космосу. Їхнє осмислення й реалізація в поетичній тканині було пов’язане з ідеєю жіночності, символічними втіленнями були міфологічні образи Юдити, Діви-Обиди, Матері-Землі, Мадонни Диких Піль, Марії, біблійної Єви. Динаміка їх появи у художньому світі й варіювання ідейно-змістового наповнення демонструвала зміни світоглядних та ціннісних орієнтацій Є.Маланюка.
З образом Юдити була пов’язана ідея відродження нації через помсту. Героїня зберігає портретні риси та характерологічні особливості України-повії, однак при цьому поет акцентує увагу на удаваному зрадництві, підступності як запоруці визволення народу. Концептуальною антитезою образові Антимарії став образ Діви-Обиди, з яким пов’язувалася ідея оновлення через гнів, помсту і активну боротьбу. Є.Маланюк суттєво трансформує смислове ядро цього персонажа слов’янської міфологічної системи, вкладаючи власні смисли в образ Діви-Обиди, наголошує на її чистоті, невинності та мілітарній спрямованості. Такі якості зближують її з давньогрецькою Афіною-Паладою. Митець метафорично переносить властивості та ознаки богині-войовниці на персонаж слов’янської міфології, внаслідок чого Діва-Обида набуває рис авторського символу-міфу.
Поряд із шляхом відродження завдяки чину в ліриці Є.Маланюка постає ідея любові як першопороджуючого начала та закону організації гармонійної дійсності. Вона набуває розвитку в ліриці Є.Маланюка в художній реалізації архетипу Землі-Матері жіночого світового начала та пов’язаних із ним мотивів орання та засіву, художнє втілення яких обумовило появу еротичної символіки: лоно-грунт, жінка-земля, чоловік-сіяч, засів-запліднення, вагітність. Концептуальним стрижнем розгортання таких картин була тема народження нового покоління досконалих людей зерна” та тема готичного зростання. В основі художньої реалізації першої теми знаходяться алюзії до біблійної притчі про зерно, символіка якої наслідується Є.Маланюком.
У процесі вироблення уявлень про шляхи відновлення світової гармонії Є.Маланюк звертається до феномена духовність” і створює концепцію готики”. Стрижнем символічних значень цього образу стала ідея формотворчого духу, що організовує матерію у перспективі наближення до ідеального, уособленням якого був Бог. Готика” мислиться автором як процес духовного вдосконалення, що є шляхом до гармонійного.
Авторська модель відродження асоціювалася і з біблійним образом Богородиці, з яким пов’язувалася надія на прихід Месії. Поет створив трагічний образ Мадонни Диких піль, символічно втіливши ідею багатостраждальності Батьківщини. З цим образом пов’язано і переосмислення автором міфологічного мотиву приходу Спасителя, який з’явиться на Україні не через духовне осяяння і одкровення, як це сталося за біблійними оповідями, не через любов, як уявляв Т.Шевченко, а через пізнання героїнею зла і страждань.
В іншому випадку образ Марії в поезії Є.Маланюка зближується своїми смисловими константами з образом Єви. Пов’язано це насамперед із переосмисленням і сюжетно-образної трансформацією митцем міфологічного мотиву встановлення раю. У процесі художньої реалізації цього мотиву відбулася гуманізація авторської моделі досягнення гармонії, внаслідок переорієнтації рефлексій Є.Маланюка зі світу в цілому на буття окремого індивідуума. Майбутнє уявляється поетові новітнім Едемським садом, шлях до якого один через любов, що мислиться як вітаїстичний та життєтворчий фактор. Поет, що зазвичай дотримується християнської міфологічної моделі, у розробці названого мотиву, модернізує її, відтворюючи ситуацію духовного та фізичного єднання чоловіка й жінки як моделі світової гармонії раю (Березіль”, Твоє осіннє тіло має чар”).
Осібне місце у відтворенні моделі есхатологічного відродження в поетичному просторі Є.Маланюка належить концепції митця-Месії. У процесі художньої трансформації міфологічного мотиву спасительства поетом розмежовуються іпостасі Ісуса Христа та Месії. Образ Сина Божого для Є.Маланюка став уособленням оновлення світу і духовного очищення людини, символом майбутнього ренесансу Батьківщини. Митець переосмислює смислове ядро образу Боголюдини Агнця (втілення любові і смиренності) і формує нове значення образу: Христос це тип героя-борця, зброєю котрого є чинний меч”. Християнський концепт Месії став організуючим центром розгортання авторського неоміфологічного тексту” про сучасного Спасителя, який асоціювався з митцем. Основні засади цієї концепції були викладені Є.Маланюком у працях загальнотеоретичного та літературознавчого характеру, а художній простір став сферою реалізації уявлень і переконань поета. Це свідчило про концептуальність названої ідеї для світогляду Є.Маланюка.
Зміст і колізії розгортання міфологеми митця-Месії були позначені проекцією на історичну долю українства, у зв’язку з чим провідною темою неоміфологічного тексту” стала тема появи національного будителя, натхненника та провідника народу. З його розробкою пов’язане осмислення поетом християнських міфологічних мотивів предтечества” й апостольства”, використання Є.Маланюком концептів, алюзій, сюжетів і образів біблійного дискурсу. Так, предтеча” був уособленням ореальненості сподівань на прихід Месії, а апостол” той, хто готував маси до з’яви Спасителя (так, зокрема, номінував себе автор). З іпостассю предтечі” пов’язаний мотив засіву, що має алюзії віднесеності до біблійної притчі про сіяча і втілює ідею містичної сили слова-зерна.
Ідея митця-Месії, зрештою, почала асоціюватися з постаттю самого автора, котрий, втомившись чекати Спасителя та шукати предтечу, змушений звернутися до проблеми свого суспільного покликання. Художній світ демонструє процес самоусвідомлення та визначення митцем власного поетичного кредо” завдяки традиційному міфологічному матеріалові. Автор ідентифікує себе з шестикрилом” борцем зі світовим злом (Вітри історії”), Христом (Демон мистецтва”) трагічною постаттю, апостолом”, притчовим жниварем” слугою Месії (Творчість”), котрий будить і збирає синів людських”.
Спостереження над художнім світом митця дають право говорити про прояви міфологізму художнього мислення Є.Маланюка, що реалізувалися у прийомі міфологізування, завдяки якому осмислювалися й інтерпретувалися, відтворювалися явища та події дійсності. Дія такої тенденції поетичного мислення виявлялися на поетикальному й концептуальному рівнях. Поезія митця репрезентувала авторську модель буття, втілену завдяки трансформації міфологічних мотивів. У світогляді превалювала Є.Маланюка християнська міфологічна модель. Завдяки її міфологічним мотивам, сюжетам, образам і концептам поет пояснював і описував реалії буття, осмислював й інтерпретував явища, події дійсності. Інші міфологічні системи (слов’янська, давньогрецька) були для митця джерелом символів і емблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Dauglas W.W. The Meaning of Mith” in Modern Criticism // Modern Philologie. 1952-1953. V. 50. Р. 232.
2. Ex professo: Збірник наукових праць вчених Придніпров’я. Дніпропетровськ: Арт-Прес, 1999. 220 с.
3. Андрусів С. Модус національної ідентичності: львівський текст 30-х років ХХ ст. Тернопіль:Джура, Львів: Львівський національний університет імені І.Франка, 2000. 340 с.
4. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХ-ХХ ст. Чернівці: Рута, 1996. 206 с.
5. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів в літературі. Чернівці: Рута, 1997. 200 с.
6. Архитектура и эмоциональный мир человека /Г.В. Забельштанский, Г.Б. Минервин, А.Г. Раппопорт, Г.Ю. Сомов/. М.: Стройиздат, 1985. 340 с.
7. Архів Є.Маланюка в УВАН у США Фонд ХХХVІІІ. Од. зб. 209.
8. Архів Є.Маланюка в УВАН у США. Од. зб. 639.
9. Архів Є.Маланюка в УВАН у США. Ф. ХХХVІІІ. Од.зб. 140/10.
10. Архів Є.Маланюка в УВАН у США. Фонд ХХХVІІІ. Од.зб. 256.
11. Архів Є.Маланюка в УВАН у США. Фонд ХХХVІІІ. Од.зб. 655.
12. Астаф’єв О. Апокаліпсис Євгена Маланюка. Ніжин: Просвіта, 1997. 30с.
13. Астаф’єв О. Лірика української еміграції: еволюція стильових течій. К.: Смолоскип, 1998. 313 с.
14. Аунер М. Магическое и мистическое влияние музыки // АУМ. Синтез мистических учений Запада и Востока. 1990. № 2. С. 275-292.
15. Баган О. Рим відісторичне, невичерпальне джерело” (Кілька слів у передмову до Посланія Євгена Маланюка) // Українські проблеми. 1994. № 4-5. С. 24-27.
16. Баган Олег, Гузар Зенон, Червак Богдан. Лицарі духу. (Українські письменники-націоналісти вісниківці” 2-е вид., доп.. Дрогобич: Відродження”. 1996. 288 с.
17. Базилевський В. Римлянин з Архангорода. (Є.Маланюк: фізіотерапія батогом і металом) // Сучасність. 1997. № 1. С. 120-148.
18. Барабаш Ю. Великий льох” Т.Шевченка // Дивослово. 2001. № 4. С.7-10.
19. Барабаш Ю. Великий льох” Т.Шевченка // Дивослово. 2001. № 5. С.3-7.
20. Барабаш Ю. Під знаком кривавого лихоліття” (Є.Маланюк і М.Гумільов: схоже у несхожому) // Сучасність. 1997. № 5. С. 106-123.
21. Барабаш Ю. Український Єремія. Євген Маланюк: парадигма антималоросійства // Слово і час. 1997. № 1. С. 15-25.
22. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989 615с.
23. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. Введение (постановка проблемы) // Бахтин М.М. . Лиетратурно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. С. 291-353.
24. Белый А. Критика. Эстетика. Теория символизма: в 2-х томах М.: Искусство”, 1994. Т. 1. 413 с.
25. Белый А. Критика. Эстетика. Теория символизма: в 2-х томах М.: Искусство”, 1994. Т. 2. 387 с.
26. Белый А. Стихотворения и поэмы. Москва Ленинград, 1966. 656 с.
27. Бер В. Засади поетики. Від Ars poetice” Є.Маланюка до Ars poetice” доби розкладеного атому // МУР. 1946. Зб. 1. С. 7-13.
28. Бердяев Н. Судьба России. Опыт по психологии войны и национальности. М.: Мысль, 1990. 282 с.
29. Бетко І.Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ початку ХХ століття. Zielona Gora Kijow, 1999. 160 с.
30. Бирлайн Дж.Ф. Паралельная мифология. М.: Крон-Пресс, 1997. 336 с.
31. Білецький Р. Образи світової культури в поезії Євгена Маланюка // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 1996. №8. С. 15-25.
32. Богацький П. Сучасний стан світового мистецтва // Нова Україна. Прага, 1923. С. 197-213.
33. Бодлер Ш. Цветы зла. Ростов-на-Дону., 1991. 605 с.
34. Бойченко О., Пендерецька О. Традиційні образи в глибинній психології. Чернівці: Рута”, 1999. 56 с.
35. Бойчук Б. Два штрихи // Сучасність. 1980. Ч. 1. С. 61-66.
36. Бойчук Б. Євген Маланюк та його доба. (До 70-річчя поета) // Слово. Збірник 3. Нью-Йорк: Об’єднання українських письменників в екзилі, 1968. С. 368-375.
37. Бойчук Б., Рубчак Б. Євген Маланюк // Координати: Антологія української поезії на Заході. Мюнхен, 1969. С. 35-40.
38. Вейман Р. История литературы и мифология: Очерки по методологии и истории литературы. М.: Прогресс, 1975. 344 с.
39. Вервес Г. Українці на рандеву з Європою. К.: Інститут історії України, 1996. 120 с.
40. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л.: ГИХЛ, 1940. 607 с.
41. Войчишин Ю. Євген Маланюк у літературознавстві української діаспори // Розбудова держави. 1997. № 7-8. С. 121-125.
42. Войчишин Ю. Ярий крик і біль тужавий. К: Дніпро, 1993. 160 с.
43. Галіченко Т. Слов’янська міфологія та антична культура. К.: Наукова думка, 1994. 92 с.
44. Гачев Г. Жизнь художественного образа. М.: Искусство”, 1972. 331 с.
45. Гегель Г.В.Ф. Философия религии в 2-х т. М: Мысль”, 1976. Т.1. 532с.
46. Гегель Г.В.Ф. Эстетика: в 4-х томах. М.: Искусство”, 1968. Т.1. 312с.
47. Гече Г. Библейские истории. М.: Политиздат, 1988. 366 с.
48. Гоголь Н.В. Избранное. М.: Художественная литература”, 1984. 575 c.
49. Голан А. Миф и символ. М.: Русслит; Иерусалим: ТАРБУТ, 1994. 375с.
50. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М.: Высшая школа, 1987. 312 с.
51. Гординський С. Євген Маланюк (30-річчя збірки Стилет і стилос”) // Київ. Ч. 1. Філадельфія, 1955. С. 9.
52. Гординський С. Євген Маланюк. З нагоди появи Поезій” (1954) // Терем. 1990. Ч. 10. С. 80-84.
53. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К.: Основа, 1997. 604 с.
54. Грабович.Г. Шевченко як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка К.: Часопис Критика”, 1998. 208 с.
55. Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру // Сучасність. 1998. № 5. С. 58-81.
56. Грейвс Роберт. Мифы Древней Греции. в 2-х кн. Кн. 1. М.: Прогресс-Традиция, 1999. 432 с.
57. Гречанюк Ю.А., Нямцу А.Є. Проблема історизму і традиції в літературі ХІХ-ХХ ст. Чернівці: Рута, 1997. 124 с.
58. Гумилев Л. География этноса в исторический период. Л.: Наука, 1990. 279 с.
59. Даниленко В.Г. Архетип, монотип, стереотип як формотворчі структури художнього тексту (на матеріалі прози Г.Тютюнника): Дисканд. філол. наук: 10.01.08. К., 1994. 208 с.
60. Дем’янівська Л. Євген Маланюк про Ірлявського, Гай-Головка, Влизька, Кравціва, Осьмачку, Чирського, Мосендза та інших // Слово і час. 1995. № 2. С. 61-66.
61. Державин В. Ольжич поет національного героїзму. // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття Т. 2. C. 534-543.
62. Державин В. Поет своєї епохи // Українська літературна газета. 1957. Лютий. С. 3.
63. Дзюба І. З орлиною печаттю на чолі” // Сучасність. 1995. Ч. 9. С. 83-84.
64. Дзюба І. Поезія вигнання // Прапор. 1990. № 1. С. 131-136.
65. Дивнич Ю. 60-ліття Євгена Маланюка // Українська літературна газета. 1957. Лютий. С. 5.
66. Доленга С. Донцовщина. Варшава: Варяг, 1938. 78 с.
67. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Торонто, 1958. 296 с.
68. Донцов Д. Замість відповіді // Студентський вісник. 1926. № 3. С. 16-22.
69. Донцов Д. Правда прадідів великих. Філадельфія: Видавництво Головної Управи Організації Оборони, 1952. 95 с.
70. Евангельский текст в русской литературе ХVІІІ-ХХ веков: цитата, реминисценция, мотив, сюжет, жанр: Сборник научных трудов / Под ред В.Захарова. Петрозаводск: Принт, 1998. 551 с.
71. Енциклопедія українознавства: У 6 т. Т. 1. Львів, 1993. 400с.
72. Є.Маланюк Чорні вірші // Вежа Кіровоград, 1997. № 5. С. 8-33.
73. Євген Маланюк: Література, історіософія, культурологія. Матеріали міжнародної наукової конф., присвяченої