ЖУРНАЛ „МОЛОДА УКРАЇНА”: МІСЦЕ І РОЛЬ У РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Краткое описание

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

А Н Т И П Ч У К
Н а д і я В а с и л і в н а

УДК 821.161.2:087.5+82-94

ЖУРНАЛ „МОЛОДА УКРАЇНА”:
МІСЦЕ І РОЛЬ У РОЗВИТКУ
УКРАЇНСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

10.01.01 українська література

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор
Поліщук Ярослав Олексійович

Рівне 2006

З М І С Т

ВСТУП....................................................................................................................... 3

Розділ I. ОЛЕНА ПЧІЛКА І ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА
1.1. Література для дітей як об’єкт наукового аналізу.............................21
1.2. Проблеми виховання в поглядах
і творчій діяльності Олени Пчілки.............................................................34
1.3. Дитяча література в колі творчих інтересів письменниці................52

Розділ II. ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНА ТА ВИХОВНА ЦІННІСТЬ
ЖУРНАЛУ „МОЛОДА УКРАЇНА”
2.1. Редакторська концепція часопису........................................................67
2.2. Тема природи в художній прозі............................................................87
2.3. Дидактична белетристика....................................................................120
2.4. Огляд поезії та драматургії „Молодої України”..............................139

ВИСНОВКИ .........................................................................................................159

БІБЛІОГРАФІЯ ................................................................................................. 166

ДОДАТКИ ............................................................................................................ 197
А. Кореспонденція у справі видання „Молодої України”.....................197
Б. Бібліографічний покажчик публікацій
журналу „Молода Україна”........................................................................201
В. Іменний покажчик автури журналу „Молода Україна”....................224

ВСТУП

В українській художній культурі період кінця ХІХ та початку ХХ століть був надзвичайно багатим та плідним. Це був справжній розквіт літературної творчості та ряду національно орієнтованих мистецтв театру, живопису, графіки, архітектури, музики. За відносно короткий проміжок часу від межі століть до періоду Першої світової війни українська культура пройшла стрімкий шлях розвитку, водночас розвиваючи риси національної самосвідомості і осягаючи етапи західноєвропейського художнього процесу.
Літературознавча наука досить довго ігнорувала справжні досягнення цього періоду та спрощувала й фальсифікувала картину художнього розвитку. Художня спадщина цілком відмінних, а нерідко й протилежних за творчою манерою, естетичними сподобаннями та стилістичною спрямованістю художників маркувалася як "реалізм", а все, що не вкладалося в цю формулу, отримувало зневажливі ярлики "буржуазно-націоналістичних тенденцій", "ідейно шкідливих творів" чи "формалістичних збочень". Таким чином, багатство вітчизняної культури штучно обмежувалося, зводилося до чинників, що відповідали накинутим ідеологічним нормам.
Українська література, так само, як літератури інших народів, була і є невід’ємною часткою світового художнього процесу та, згідно з історичною закономірністю, пройшла загальні стильові етапи, виробила власні форми та жанри, створила власний національний варіант мистецтва слова. Усвідомлення цього факту дозволяє сучасному дослідникові під новим кутом зору розглянути творчість епохи кінця ХІХ та початку ХХ століття, зрозуміти певну закономірність у цілому ряді характерних явищ, заповнити низку "білих плям" у вивченні процесів, що відбувалися тоді на Україні. Ця проблематика потребує переакцентування з сучасних позицій, глибокого та уважного дослідження в новій історії української літератури, в якій знайдеться місце для різних постатей, жанрів, форм, а також для характеристики соціологічних та рецептивних аспектів художньої літератури.
З одного боку, нині відкриваються широкі можливості поповнення, примноження культурно-мистецьких цінностей і, отже, верифікації пізнання нашої національної літератури в різних її аспектах та виявах. Можемо точніше, коректніше й переконливіше говорити про багато літературних постатей та творів, визначне місце яких уже давно є безсумнівним для національної та європейської культури. З іншого боку, потребою дня стало переосмислення літературного канону, дослідження імен, які раніше з ідеологічних чи інших причин були вилучені з історії літератури, несправедливо забуті. Сучасний погляд на творчість таких призабутих письменників засвідчує, що вона може бути перечитана та суттєво доповнити, а нерідко й внести корективи в наше уявлення про літературне життя епохи, його естетичні особливості, жанростильову динаміку. Нині виробляється нова концепція розвитку української літератури, в якій творча діяльність призабутих майстрів слова посідає певне місце та дозволяє відреєструвати подекуди важко ідентифіковану духовну спадщину нашої літератури.
Раніше роль непровідних письменників у історії літератури переважно зводилася до тла для класичних авторів, хоча насправді це уявлення не тільки спрощене, але й відверто хибне. Справа у тому, що класики оприявнюють лише найбільш характерні тенденції епохи, проте їх творчість нерідко відображає картини літературного розвитку однобічно, спрощено і навіть тенденційно. Отже, творчості чільних майстрів слова для об’єктивного уявлення, яке ставить собі за завдання літературознавча наука, явно замало.
Досліджувана епоха цікава тим, що вона породила блискучу плеяду різноманітних майстрів, які утверджували цінності національної культури. Нас досі дивує європейський рівень майстерності багатьох літераторів, їхні широкі творчі зацікавлення, а також свідомість національно зорієнтованого мистецтва [213: 499-510; 105: 7]. Можливо, саме завдяки високому рівню культур, широті світогляду більшість письменників цього покоління знали і високо цінували національні художні традиції, розуміли їх як частку загальнолюдської спадщини і вміли використовувати, оргaнiчно вплітаючи в мистецьку мову свого часу.
Особливий інтерес становить для нас розвиток відносно нових галузей художньої творчості, що на початку ХХ століття засвідчив становлення повноцінної національної культури. Такими галузями є журналістика та дитяча творчість, що переживають безумовне піднесення в межах цього періоду, відповідаючи на дедалі зростаючі культурні затребування тогочасного українства. Комплексне вивчення спільності художніх структур, їхнього взаємовпливу, з урахуванням загальних принципів та закономірностей, повинне відтворити справжній характер епохи. Перед українськими фахівцями з історії літератури стоїть завдання системного вивчення художньої культури як певного суспільного явища, що потребує різних аспектів аналітичної характеристики.
При цьому особливої уваги потребує дослідження періодичних видань, що відобразили швидкий і нестримний поступ української культури, її прагнення до внутрішньої та функціональної повноти і універсальних цінностей. Українська культурна періодика увійшла в ХХ століття із незборимим прагненням до національно-політичного та духовного утвердження, скеровуючи свою енергію розвитку на подолання імперських амбіцій та україноборчої тиранії, згуртування національних сил у єдиний дійовий організм, відродження своєї Вітчизни. Гаслами цього руху стали слова І. Франка: „Ми повинні навчитися чути себе українцями” та М. Грушевського: „Українці мусять чути себе нацією” [302].
Протягом короткого часу в Україні постають ластівки національної преси : „Хлібороб”, „Рідний край”, „Громадська думка”. Що характерно, періодичні видання розвиваються в багатьох культурних центрах у Києві, Катеринославі, Полтаві, Харкові, Одесі, Москві, Петербурзі. Упродовж 19051914 років підтвердили своє існування 45 україномовних газет і журналів, ще 80 проектів лишилося нездійсненими [78].
Більшість із видань молодої журналістики, проте, не проіснували довго. Серед основних причин адміністративні репресії. Великий відсоток припинив своє існування на першому („Порада”, „Народна справа”, „Запорожжє”, „Слобожанщина”) чи третьому п’ятому числах („Вільна Україна”, „Наша Дума”, „Добра порада”, „Боротьба”, „Хлібороб”, „Хата”, „Зоря”, „Вісти”). Але й видання, які вціліли протягом місяців чи років, постійно наштовхувалися на заборону продажу, грошові кари, судові процеси, переслідування співробітників преси й читачів. Сувора дійсність, за словами С.Єфремова, „обривала листки народних надій, лишаючи самі колючки, які тим дужче дошкуляли, що густіший морок вкривав громадське життя” [76: 284].
Пожвавлення українського літературного життя на межі століть відбилося в багатьох видах і формах. В особливий різновид творчості виділяється дитяча література, котра шукає і знаходить свого читача. З’являється спеціальна періодика для українських дітей та молоді, що ставить своїм завданням виховання у національно-патріотичному дусі, на гуманістичних та християнських цінностях. Це виразний знак нової доби, коли українські національні сили спромагаються вже на більшу, системну роботу в галузі виховання, дбають про перспективу, про майбутній розвиток національної ідеї в наступних поколіннях.
Першим таким виданням стає часопис Дзвінок” (1890-1914), який виходив у Львові, проте потрапляв і до російської України. Він значною мірою стимулював розвиток української літератури для дітей [59: 287], об’єднуючи навколо видання різні літературні сили, потенційно здатні працювати у галузі літератури для наймолодших. До речі, на сторінках цього журналу, а також пізнішого східноукраїнського видання подібного профілю заснованого та редагованого Оленою Пчілкою часопису Молода Україна” (19081914) [4] друкувала свої дитячі твори переважна більшість літераторів того часу, зокрема Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Олена Пчілка, Леонід Глібов, Костянтина Малицька, Борис Грінченко, Надія Кибальчич, Христя Алчевська, Богдан Лепкий, Катря Гриневичева, Людмила Старицька-Черняхівська, Гнат Хоткевич та багато інших [59: 214-218].
Слід підкреслити, що національно-патріотична спрямованість була одним з основних орієнтирів української дитячої періодики. Всупереч ідеології імперії Романових, українські письменники прагнуть культивувати в молодих українцях почуття гордості та гідності за своє походження, свідомість приналежності до давньої і славної нації. Важливо також усвідомлювати, що з розвитком дитячої літератури утверджується у своїх правах українська мова, що тривалий час була дискримінована в царській Росії.
Реалізація національно-культурної програми була тоді одним з надзавдань української літератури як передового фронту національного відродження українців [213: 500-501]. ”Українська національно-патріотич на журналістика другої половини ХІХ першої чверті ХХ ст., як вказує І. Крупський, завжди була вірна народним ідеалам. Виникла вона не з метою отримання видавцями прибутків і не на урядові кошти, а завдяки старанням української еліти, яка стала на службу своїй нації” [140: 4].
Кращі сини українського народу прикладали найбільших зусиль до творення національно-патріотичної журналістики. Серед них були Є. Чикаленко, С. Єфремов, Б. Грінченко, І. Франко, М. Грушевський. Видатне місце в розвитку національної періодики по праву належить також Олені Пчілці (Ользі Петрівні Драгомановій-Косач, 1849-1930).
Провідна культурна діячка своєї доби, людина різнобічних обдарувань та активної творчої вдачі, Олена Пчілка зуміла винятково прислужитися рідній культурі, зокрема в галузі дитячої літератури та періодики. Її заслуги сучасні історики літератури оцінюють дуже високо. Хоча тривалий час про цю видатну діячку писали несправедливо, в лайливому дусі, нині час по-справжньому оцінити її велич. „Вилучена тоталітарним режимом, художня спадщина Олени Пчілки повертається знову до читача. Завдання істориків літератури, всієї української громадськості зібрати, систематизувати, видати і вивчити багатогранну спадщину письменниці і віддати їй належне місце в пантеоні кращих синів і дочок України” [101: 285].
Публікації української національно-патріотичної періодики, зокрема Олени Пчілки, відзначалися правдивістю, розробкою актуальних тем, проникненням в усі сфери життя [2: 54-56]. Постійно шукалися нові форми подачі матеріалів, вдосконалювалась майстерність, максимально використовувались усі технічні засоби оформлення, щоб дати науково обґрунтовану і доступну широким читацьким колам відповідь на злободенні проблеми. У кращих публікаціях автори переконливо агітували фактами, широко використовували логічні й емоційні засоби впливу. Водночас виступи в періодиці допомагали правильно зрозуміти те чи інше питання суспільно-культурного життя того часу.
Безумовно, в економічному смислі ці проекти переважно не можна назвати вдалими, що й не дивно для тієї драматичної і переломної доби. З одного боку, давався взнаки імперський тиск, царсько-чиновницькі репресії. З іншого, національно свідомих українців було тоді обмаль, а рeшта суспільства лише пробуджувалася й набувала національну ідентичність. Ясна річ, у цих умовах не могло бути мови про якісь прибутки від видання національно-культурних часописів. Усі вони були збитковими та трималися виключно на меценатських пожертвах, що їх нерідко вносили самі ж редактори та автори, як-от Олена Пчілка, В. Леонтович, Є. Чикаленко, В. Симиренко та ін. Прикро, що на той час більшість українського громадянства виявилася байдужою до появи національної преси. З-поміж причин „брак національної самосвідомості, беспросвітня селянська темнота”, „довговічна неволя українського народу, яка і приголомшила всяку віру й надію у друковане слово”[19].
На першому, початковому етапі національного відродження, друковані органи розгорнули діяльність щодо вивчення історичного минулого народу, його фольклору, традицій, звичаїв та побуту, пропагували ідею народності, самобутності українства і його культури. Усе це сприяло формуванню національної свідомості народу [105]. Безперечно, такі мотиви дуже характерні також для творів тогочасної дитячої літератури.
Завданням нашої національно-патріотичної періодики початку ХХ століття було залучення українського загалу до національно-визвольних змагань за здобуття державної незалежності на своїй території як цілком природного стану, притаманного кожній нації, народності зі своїми традиціями, мовою, побутом, іншими чинниками. Українська журналістика наповнювала ідею створення незалежної української держави пропагандою багатих історичних традицій боротьби українського народу за незалежність.
Нині, коли настав час об’єктивно дослідити національну періодику ХХ століття, все ж таки залишається чимало перешкод для цього процесу. Відкинувши напівфальшиві писання, маємо дуже мізерну кількість по-справжньому реалістичних наукових праць з тих чи інших галузей історичної науки. Недоступними для більшості залишаються численні українські періодичні та неперіодичні видання, що свого часу підносили рівень духовного життя народу, консолідували націю перед загрозою її асиміляції. Повільно вводяться в обіг багатющі матеріали періодики й архівів [106: 6].
У пропонованій праці мова йде про унікальне періодичне видання того періоду, яким був журнал „Молода Україна” (1906-1914), що виходив у світ за редакцією Олени Пчілки. Це був перший на Наддніпрянській Україні дитячий часопис, про який майже не зустрічаємо згадок (матеріалів) у фаховій літературі радянського періоду [203]. Треба сказати, що в країні будівництва комунізму всяке минуле належало до сфери напівзасекреченої. Воно було або поміщицьким, або буржуазним, або ще гірше „буржуазно-націоналістичним”. Пресу ж розглядали як складову частину партійної роботи, інструмент для підтвердження єдино правильного курсу її державної політики. Оскільки часопис „Молода Україна” не відповідав запитам державної політики комуністів, то його автоматично було занесено до числа таких видань, які не заслуговують на детальне вивчення і, більше того, навіть на приязну згадку.
Подібний підхід до періодичних видань створив в історії українського джерелознавства безліч „білих” і „чорних” плям. Адже, як слушно зауважує дослідник української преси професор М.Ф. Нечиталюк, „замовчування або побіжна згадка з негативною характеристикою діяльності редакторів, видавців, публіцистів.., виключення з історичного процесу тих періодичних або неперіодичних видань, якими керували люди з „національним душком”, оминання „невигідних” фактів (суперечливих статей, висловлювань, оцінок), опускання навіть цілих підрозділів української преси ось деякі риси „наукових” підходів до вивчення журналістської спадщини в минулому”[184: 64].
Національно заангажована преса відіграла величезну роль у національно-культурному й державотворчому процесі. Висвітлюючи проблеми відродження української національно-патріотичної періодики, з’ясовуючи її роль у житті українського народу, необхідно передусім з’ясувати, що втрачено і що потрібно відроджувати. Адже преса є важливим історичним джерелом. З іншого боку, поточна художня література безпосередньо була пов’язана з можливостями публікуватися, тобто з ситуацією періодичних видань на Україні.
Досліджуючи і узагальнюючи навіть окремі ланки української періодики на тлі історичного і політичного життя, простежуємо водночас розвиток історії українського народу та його національно-визвольних змагань, бачимо взаємопроникнення і взаємовпливи світових культур, відновлюємо належне місце України в європейській сім’ї народів. Тому закономірно, що в Україні дедалі більше зростає інтерес до історії національної преси, розпочинається реальний процес відродження національних традицій української культури, науки, освіти, журналістики.
Усе це вимагає якісно по-новому осмислити феномен української преси в історичному аспекті, вивчити її роль у зростанні інтелектуального потенціалу нації, з’ясувати значення у державотворчих процесах [204]. Тому такого актуального значення набувають дослідження, в яких історія української преси розглядається з широких соціокультурних позицій і в яких дається цілісне уявлення про особливості функціонування преси в різних регіонах держави у той чи інший період історії нації.
Існує й нагальна потреба переосмислити соціальну роль преси, залучити до наукового обігу десятки періодичних видань, що були незаконно забуті, вивчити їх досвід у важливих напрямах державницького будівництва. Тому вивчення впливу часопису Молода Україна” на розвиток української дитячої літератури належить до завдань, що служать дослідженню національної культурної традиції.
Ми досі в боргу перед першопрохідцями національної періодики, які воістину були мучениками на цій виснажливій ниві. В історію української журналістики досі не вписані імена багатьох видавців, редакторів та співробітників дореволюційної періодики, працею яких вона трималася, освітлюючи життя з погляду національних інтересів та потреб. Не так багато існує досліджень про Олену Пчілку, Б. Грінченка, Д. Донцова, Є. Чикаленка, С. Єфремова, В. Винниченка. О. Олеся, Л. Старицьку-Черняхівську як працівників української преси. Аби зрозуміти своє місце в культурному розвитку української нації, варто повернутися обличчям до минулого, досконало вияскравити свої національно-духовні корені, створити історію преси, гідну нашого майбутнього.
Українські видання початку ХХ століття заклали фундамент, з якого згодом утворюється цілісна система національно-патріотичної преси. Це радикальним чином збагачує художню літературу, сприяє її небувалій активізації. Таку активізацію видно хоча б із кола автури „Молодої України”. Навколо часопису згуртувалися талановиті літературні сили кількох поколінь. А відсутність високих гонорарів зовсім не розчаровувала та не відстрашувала їх від участі в цікавому проекті українського журналу для дитячого читання.
У зв’язку з потребою рідномовного виховання активізується перекладацька діяльність українських письменників для дітей. Якщо раніше, у XIX столітті, вважали, що достатньо російських перекладів світової класики, то тепер, завдяки позиції діячів-патріотів, утверджується думка про першочергову важливість українських перекладів дитячої літератури. На сторінках дитячих та інших видань з’являються казки братів Грімм, Ш. Перро, В. Гауфа, Андерсена, „Казки 1001 ночі” тощо. Перекладаються пригодницькі та пізнавальні оповідання Р. Кіплінга, М. Твена, Амічіса та інших. Зокрема, завзято й послідовно займалася перекладацтвом Олена Пчілка. Переважно її переклади побачили світ на сторінках журналу „Молода Україна”. Ці твори складають цілу програму захопливого дитячого читання.
Специфіці дитячих періодичних видань до цього часу приділяється в фаховій літературі мало уваги. Навіть у найбільш повному зібранні „Історії української літератури у восьми томах” (1967) про дитячі періодичні видання майже не згадується. У новому двотомному виданні „Історії української літератури ХХ століття” за редакцією академіка НАН України В.Г. Дончика (1994, 1998) цей матеріал також висвітлюється поверхово та фрагментарно [102]. Бракує також монографічних праць, присвячених розвиткові української дитячої літератури, де подібні проблеми знайшли б своє місце. Якщо говорити про дитячу періодику, то можна назвати лише окремі епізодичні статті і рецензії. В дореволюційний період це відгуки Івана Франка ”Молода Україна” (1910) та Бориса Грінченка (Б. Вільхівського) „Періодичні видання для дітей” (ж. „Учитель”,1908) [47]. Зрозуміло, що окремі статті не можуть заповнити прогалини y вивченні дитячої періодики. А вона відіграє дуже велику роль у розвитку дитячої літератури. Саме література, мистецтво та періодика допомагають прищепити дітям почуття любові до своєї країни.
Вивчення перших дитячих періодичних видань, як-от „ Дзвінок” чи „Молода Україна”, переконує в тому, що в класичній літературі є багато цінного пізнавального та виховного матеріалу. Напрацьований нею досвід значною мірою забутий, причому несправедливо. Бо й сьогодні кращі твори дитячої літератури кінця ХІХ та початку ХХ століття можуть успішно служити справі виховання національно свідомого громадянина Української Держави.
Актуальність дослідження. Проблема ролі періодичних видань у громадсько-політичному та культурно-мистецькому житті народу є складна й багатоаспектна. Особливої ваги вона набуває з погляду українських реалій минулого, коли взяти до уваги, що українці протягом віків не мали власної державності, а мрії про неї та моделі національного устрою втілювали у сфері культури, зокрема в літературі. У процесі національно-культурного розвитку літературно-громадська періодика не тільки репрезентувала художню творчість, а й виконувала дуже важливу функцію суспільної пропаганди, служила носієм нових філософських ідей, досягнень гуманітарних наук, системи національно-демократичного виховання молоді.
На початку XX століття відбувається знаменний процес відродження національної преси на Східній Україні. Якщо раніше національно-культурне життя було зосереджене головним чином в Галичині, де виходили провідні українські часописи, то після 1905 року швидко й ефективно розвивається журналістика на Наддніпрянщині. З’являються як загальні видання, розраховані на масового читача („Рада ”, „Українська хата”, „ Рідний край ”), так і спеціальні, призначені для дітей та молоді („Молода Україна”), педагогів („Світло ”) тощо. Вони поступово утверджуються і здобувають авторитет у загальнонаціональному масштабі. Неоціненний вплив справила демократична українська журналістика на розвиток національної свідомості на початку XX ст., готуючи тим самим грунт для майбутньої Української Держави.
На жаль, відродження національної преси на початку XX століття, її вагомий вплив на духовне життя українства впродовж тривалого часу замовчувалися або трактувалися у викривленому світлі боротьби „двох культур”, вульгарно-соціологічних стереотипів. Чесні імена багатьох подвижників національної ідеї редакторів, письменників, журналістів та вчених у радянський період нашої історії або було викреслено із суспільної пам’яті, або затавровано як "ворогів народу", "буржуазних націоналістів", "ліберально-буржуазних діячів". Через те актуальним є дослідження розвитку та функціонування українських періодичних літературно-художніх видань, вивчення їхньої ролі у розвитку письменства та публіцистики.
Одним із найцінніших здобутків української літературної періодики дореволюційного періоду вважаємо дитячий журнал „Молода Україна”, що виходив протягом 1908-1912 та в 1914 роках з ініціативи і за редакцією відомої літературно-культурної діячки Олени Пчілки (О. Драгоманової-Косач). У журналі відбилися характерні події буття народу, зростання його визвольних, націорозбудовчих змагань, демократичні засади виховання молоді, розвитку національної культури. Сторінки журналу віддзеркалювали характер тогочасного літературного процесу, акцентували на актуальних проблемах дня, але робили це таким чином, щоб наблизити дійсність до сприйняття дитячого читача. Що важливіше, часопис сприяв витворенню специфічної дитячої субкультури, на той час слабо представленої через колоніальне становище української нації.
У діяльності журналу та його стратегічних завданнях поєднувалося кілька функцій: пізнавальна, естетична, дидактичн

Список литературы

ВИСНОВКИ

Протягом останніх років немало робиться, аби пізнати українську культурну традицію у всьому її багатстві та повноті. Невід’ємною часткою національно-культурної спадщини є дитяча література, кращі зразки якої стали національною класикою. Проаналізована в нашій роботі діяльність дитячого журналу "Молода Україна" належить до цінних здобутків української дитячої літератури. Віддати належне цьому дитячому часопису та його незмінній редакторці й натхненниці Олені Пчілки зобов’язує нас також і факт тривалого замовчування цієї яскравої сторінки національно-культурного розвитку ХХ століття.
Оцінюючи внесок часопису „Молода Україна” (1908-1914), маємо пам’ятати, що це був перший на Наддніпрянській Україні літературний проект такого типу. Журнал, націлений на дитяче читання, виробляв засади національної дитячої літератури, шукав тісного контакту та розуміння читача, і в цьому його неоціненне значення для історії літератури. Це своєрідне періодичне видання апробувало дуже цінний на свій час досвід становлення дитячого письменства, його властивих форм, жанрів, стилістичного наповнення.
Провідну роль у формуванні творчої концепції журналу відігравала відома письменниця та громадська діячка Олена Пчілка (Ольга Петрівна Драгоманова-Косач). Олена Пчілка стала редактором „Молодої України”, маючи за плечима чималий досвід національно-патріотичного виховання в родині (так звана материнська школа), а також і досвід писання художніх творів для дитячого читання. Це й визначило програмні цілі та засади журналу. По суті, дитячий часопис Олени Пчілки був невід’ємною частиною її великого просвітницького проекту, адже письменниця вбачала обов’язок кожного українського інтелігента-патріота у підвищенні культурно-освітнього рівня свого народу, в неустанній турботі про патріотичне виховання молодого покоління, що в умовах Російської імперії піддавалося національно-мовній асиміляції.
Проведений нами в дисертаційній роботі аналіз діяльності і творчості Олени Пчілки засвідчує, що вони цілком відповідали потребам української дитячої літератури, втілюючи ідеї народності, орієнтації на духовне багатство народу, рідну мову та самобутню культуру українців. Дитячі тексти письменниці написані з урахуванням специфіки дитячого сприйняття дійсності та психології дитинства.
Творча діяльність О.П. Косач у річищі дитячої літератури, зокрема пов’язана з виданням „Молодої України”, є винятково багатогранною та глибокою. Адже про письменницю маємо говорити і як про талановитого автора творів для дитячого читання (прози, поезії, драми, науково-популярних нарисів та ін.), і як про чуйного та далекоглядного редактора, і як про перекладача та організатора літератури для дітей.
Новаторство дитячої творчості Олени Пчілки полягає в концептуалізації образу дитини. З одного боку, її герої нерідко стають учасниками конфлікту між особою і суспільством, волею та суспільною мораллю, нужденним становищем людини праці та байдужістю заможних верств тощо. З іншого боку, письменниця з великою проникливістю зображувала особливості дитячої психології, вносила риси романтики та казковості, що завжди імпонують дітям-читачам.
Підхід Олени Пчілки до дитячої літератури, реалізований у журналі „Молода Україна”, ґрунтується на гуманістичному сприйнятті дитини. Звідси її підтримка творчості, що несе в собі любов та повагу до маленького читача. Письменниця була досконалим знавцем внутрішнього світу дитини. Дитина, на її погляд, це людина зі своїми особливими оцінками довкілля, зі своїми правами. Щире і доброзичливе зображення дитинства є привабливою рисою багатьох творів Олени Пчілки та її редакторського "почерку" в журналі.
„Молода Україна” згуртувала чималу кількість прихильників дитячої творчості з числа тогочасних українських літераторів. Це були провідні сили національного письменства, старші й молодші автори, добре знані читачеві й дебютанти, але їх об’єднували спільні риси таланту, а також прагнення писати для юного українського читача.
Треба підкреслити, що в залученні кращих літературних сил України до участі в часописі дуже важливу роль відігравала редактор Ольга Косач, що була великою ентузіасткою своєї справи. Вона вела листування з різними особами, заохочувала до співпраці, зокрема творчу молодь. Через те, незважаючи на низькі гонорари, чимало видатних українських письменників виступило на сторінках „Молодої України”, засвідчивши тим самим велику вагу, яку вони надають україномовним творам для дитячого читання. Окремі числа журналу прикрашували художні твори Лесі Українки, Бориса Грінченка, Михайла Старицького, Олександра Олеся, Степана Руданського. Особливим культом у „Молодій Україні” було оточено ім’я та творчість Тараса Шевченка.
Основною автурою „Молодої України” були менш заслужені, але також цікаві літератори, переважно з молодого покоління. Це зокрема Грицько Григоренко, Людмила Старицька-Черняхівська, Спиридон Черкасенко, Надія Кибальчич, Сергій Мартос, Степан Васильченко, Андріан Кащенко, Надія Сонцева, Одарка Романова, Клим Поліщук, Валерія О’Коннор-Вілінська, Петро Гай, Людмила Волошка, Федір Петруненко, Григорій Коваленко, Микола фон Рендель, Федір Новицький та інші.
Проте журнал не обмежувався лише творами української літератури, не замикався в колі національної проблематики. Стратегічно важливу рубрику літературних перекладів заповнювали твори М. Гоголя, О. Пушкіна, Г.Х. Андерсена, Л. Толстого, О. Уайльда, С. Латерлеф, Дж. Свіфта, Ч. Діккенса, А. Доде, Р. Кіплінга, В. Гюго та багатьох інших. Як бачимо, це були вершини світової літератури для дітей, старанно відібрані для перекладу та вміло передані засобами української літературної мови, що є переважно заслугою самої Олени Пчілки, яка виконувала такі переклади.
Кращі публікації часопису свідчать про те, що його автори зуміли увійти в образний світ дитинства, знайти ті специфічні художні коди, які характеризують успіх літератури для дітей, та розбудувати дитячу субкультуру, що мало надзвичайне значення для майбутніх поколінь, для утвердження свідомого українського виховання.
Сьогодні, даючи оцінку творам дитячої літератури, писаним майже століття тому, маємо підходити до них з історичних позицій, тобто передусім зауважувати те, що було досягнуто, а не те, чого бракувало й що волею історичних обставин вдалося зробити наступним поколінням дитячих авторів. Звичайно, видаваний Оленою Пчілкою журнал для дітей не мав широкої читацької аудиторії, сфера його літературної комунікації була досить обмежена. Цензурний тиск та нужденні фінансово-економічні умови періодичного видання постійно ставили його в дуже скрутних умовах. Так само бракувало й кваліфікованої автури. Усе це не сприяло розвиткові запрезентованих у дитячому часописі ідей та намірів.
Однак не слід і применшувати заслуг першого дитячого часопису на Україні. Він виконав свою історичну місію, заповнивши в національній художній літературі виразну нішу, якою була творчість для дітей. Це було дуже важливе завдання, передусім з огляду на перспективи розвитку української культури, її успадкування наступними поколіннями. Адже дитяча література має величезний вплив на культуру в цілому й дитячу субкультуру зокрема. Дитяче письменство, ідеальне й віртуальне за своєю природою, виступає специфічним механізмом формування культурно-обумовлених сценаріїв поведінки людини та формою їх засвоєння. Не випадково практика й політика репрезентації дитинства в суспільстві органічно пов’язана зі станом розвитку та якістю дитячої літератури.
Редактор і натхненник журналу Олена Пчілка знайшла цілком вдалий і новаторський підхід, який реалізувала у виданні „Молодої України”. Вона витворила оригінальну концепцію дитинства, що зумовлювала довірливе спілкування дорослих і дітей в рамках одного великого культурного проекту. Він, безперечно, опирався на універсальних уявленнях про природу істини, добра, користі, порядності, краси. Але важливого значення надавалося також специфічним національним цінностям, виховання яких мало забезпечити служіння національній ідеї та становлення Української Держави в майбутньому.
В епоху суспільно-культурних трансформацій, якою був передреволюційний період на Україні, „Молода Україна” забезпечувала національно-патріотичний вектор виховання, вміло поєднуючи неповторно-національне з загальнолюдськими цінностями. Таким чином, дитяча творчість, публікована на сторінках „Молодої України”, виступала чинником соціокультурної взаємодії, характерним способом нарації, в ході якої вибудувані форми ідентичності, суб’єктності стають способом споглядання реальності та відіграють важливу роль у процесах соціалізації та інкультурації.
У досліджуваний період українська дитяча субкультура була слабко розвинена, але переживала динамічне становлення. Цей процес значною мірою каталізувало видання часопису „Молода Україна”. Воно дало корпус текстів для дитячого читання, що був покладений в основу національно орієнтованої субкультури дитинства, поряд із дитячим фольклором, ідіолектами, заняттями і розвагами. Такі тексти забезпечували діалог української дитини з навколишнім світом, специфічну емоційну його оболонку й енергію, особливе бачення та сприйняття світу, здатність до всебічного й оптимістичного осмислення дійсності.
Творчість „Молодої України” репрезентує дуже симпатичний, теплий і морально цільний образ дитинства, що відповідає основам української народної педагогіки та традиціям національного виховання.
Очевидним є прагнення Олени Пчілки як редактора й автора часопису донести маленьким читачам художні послання з підкреслено гуманістичним зарядом. Ця її творча настанова відображається і в композиційній структурі оповідань та казок, і в художньо-дидактичній ідеї. На відміну від фольклорної поетики, в авторських творах „Молодої України” до кінця не збережені принципи гіперболізації та кумулятивності. З іншого боку, змінюється і традиційний фінал, його трансформують таким чином, щоб не розчарувати маленького читача, лишити йому надію на щасливе закінчення оповідженої історії.
Як і багато їхніх попередників у дитячій літературі, автори „Молодої України” зверталися у творчості до вічних людських цінностей любові і щастя, дружби і вірності, краси й добра, чесності і зла. Водночас у їхніх творах нерідко зауважуємо нотки розчарування людським практицизмом, егоїзмом, байдужістю, браком благородства, лицемірством та показним добродійством.
Зміст журналу, що став об’єктом аналізу в нашій роботі, переконливо свідчить, що задум редакторки видання Олени Пчілки (О.П. Косач) був успішно втілений у життя. Перший на Україні дитячий часопис запрезентував загалом солідний рівень, чим виявив великі потенційні можливості дитячої літератури українською мовою, причому в ті часи, коли ця мова офіційно була усунена з педагогічного процесу.
Досліджуючи художню прозу журналу „Молода Україна”, ми переконалися, що вона являє собою дуже вдалий підбір творів різного жанру, стилю та характеру. Такий різнобічний, а разом з тим успішний репертуар часопис запропонував українським дітям, з огляду на різний віковий склад читачів та їхні психологічні особливості.
Рубрики поезії та драматургії також наповнювалися якісною літературною продукцією, причому переважно оригінальними творами українських авторів. Поетичні твори, опубліковані в журналі, справляли глибокий естетичний та виховний вплив на малих читачів.
Звичайно, у цій роботі ми не висвітлили абсолютно всі аспекти, пов’язані з діяльністю журналу „Молода Україна”. Залишаються нерозкритими авторство окремих творів та деякі деталі історії часопису, які важко встановити за браком документів. У нашому дисертаційному дослідженні ішлося передусім про концептуальні моменти „Молодої України”, що дозволяють говорити про часопис як явище в контексті української літератури ХХ століття, зокрема на тлі розвитку дитячої літератури. Такий погляд допоміг нам відповісти на питання, винесене в заголовок цієї праці про роль і місце редагованого Оленою Пчілкою дитячого журналу в ширшому національно-культурному контексті.
Можна стверджувати, що журнал „Молода Україна” виправдав ті великі надії, які на нього покладалися в нелегкій суспільно-політичній та культурній ситуації поневоленої України. Він прищеплював молодому поколінню любов до рідної мови, давав знання про свою батьківщину, про народ та його багатющу культуру. У цьому відношенні кращі літературні публікації журналу досі не втратили актуальності, а його традиція була важливою для пореволюційного відродження 1920-х років.
„Молода Україна” залучила досить широке коло автури, переконуючи українських письменників писати для дітей. Автори часопису пізніше продовжували цю діяльність, а іноді й ставали класиками дитячої літератури, як-от Олена Пчілка, Максим Рильський, Степан Васильченко.

БІБЛІОГРАФІЯ
1. Аврахов Г. Олена Пчілка: барви особистості і феномен духу // Дзвін. 1993. № 10-12. С. 140-144.
2. Аврахов Г. Олена Пчілка людина, що мала виняткове відчуття потреб нації // Дивослово. 1999. № 12. С. 54-56.
3. Агєєва Віра. Поетеса модерної доби // Українська література. Усе для школи. 2001. № 2 (лютий). С. 3-10.
4. Антипчук Надія. Олена Пчілка організатор і видавець журналу „Молода Україна” // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Зб. наукових праць. Вип. ХІІІ / Ред. кол.: Поліщук Я.О. та ін. Рівне: Перспектива, 2004. С. 214 - 218.
5. Антология мировой детской литературы: B 8 т. / Глав. ред. В.А. Володин. М.: Аванта+, 2001.
6. Антологія української поезії: У 6 т. / Упор. М.Грицай, Н.Жук, П.Сіренко. К.: Дніпро, 1984.
7. Арзамасцева И.Н., Николаева С.А. Детская литература: Учебник. М.: Академия, 2000. 472 с.
8. Аристотель. Поэтика. Риторика. Санкт-Петербург: Азбука, 2000. 348 с.
9. Астаф’єв О.Г. Здобутки й прорахунки прози для дітей // Радянське літературознавство. 1984. № 1. С. 19-24.
10. Бабишкін О., Курашова В. Леся Українка. Життя і творчість. К.: Держвидав, 1955. 478 с.
11. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445 с.
12. Беленькая Л.И. Соціально-психологическая типология читателей-детей (тип читателя, переходный от детского к подростковому) // Социология и психология чтения. М.: Наука, 1979. С. 102 - 121.
13. Белецкий А.И. В мастерской художника слова. М.: Высшая школа, 1989. 160 с.
14. Беньковская Т.Е. Детская литература и воспитание читателя: Учебно-методическое пособие для студентов педагогических вузов и средних педагогических учебных заведений. Оренбург: Изд-во ОГПУ, 1999. 171 с.
15. Білецький Д., Гурвич Ф., Проценко І., Савченко В., Сафонова А., Ступак Ю. Дитяча література. К.: Радянська школа, 1967. 368 с.
16. Білецький О. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. 254 с.
17. Богачевська-Хом’як М. Білим по білому. Жінки в громадському житті України. 1884 - 1939. К.: Наукова думка, 1980. 155 с.
18. Бойцун І.С. Твори Є. Гуцала для дітей: Проблеми художньої майстерності. Автореф. дис. к. філол. н. за спеціальністю 10.01.04. Запоріжжя, 2000. 20 с.
19. Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту в Україні в 60 90 роках ХІХ століття. К.: Наукова думка, 1980. 155 с.
20. Борисюк Г., Денисюк І. Жінка з роду Драгоманових: (Про О. Пчілку) // Літературна Україна. 1989. 16 листопада. С. 8.
21. Борисюк Т.О. Пам’ять і безпам’яття // Початкова школа . 1991. № 2. С. 2 - 4.
22. Борисюк Т.О. Талант і мужність, або Спроба нового погляду на життя і творчість Лесі Українки // Початкова школа . 1990. № 2. С. 71-75.
23. Борисюк Т. О. Трагедія великого роду // Літературна Україна . 1991. 1 серпня.
24. Брицина О. Структура та семантика казки: Можливості методики дослідження // Народна творчість. 1991. № 2. С. 89-90.
25. Брюховецький В. На те вона й правда! (Проблеми сучасної літератури для підлітків та юнацтва) // Дніпро. 1984. № 3. С. 125-130.
26. Булаховська Ю.Л. Образи дітей в художній творчості Генрика Сенкевича, Е. Ожешко і М. Конопніцької // Початкова школа. 1994. № 7. С. 48-52.
27. Василенко З. І. Фольклористична діяльність М.В. Лисенка. К. : Наукова думка, 1972. 186 с.
28. Величко О.Б. Казка як феномен культури: Автореф. дис. к. філол. н. К., 1995. 18 с.
29. Веселовский А. И. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
30. Вишневська Н.О. Лірика Лесі Українки: Текстологічне дослідження. К.: Наукова думка, 1976. 296 с.
31. Від редакції. В справі „Рідного краю” // Рідний край. 1910. № 1. С. 1 - 4.
32. Вічні Берегині України: Наукові праці й розвідки... Новоград-Волинський: НОВОград, 2001. 160 с.
33. Вороний М. Лист до Косач О.П. з Катеринодара 16.08.1902 р. // ІЛ. Ф. 28. Од. зб. 564.
34. Вороний М. Твори. К.: Наукова думка, 1996. 689с.
35. Выговский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психологический очерк. М.: Просвещение, 1991. 93 с.
36. Гиршман М.М. Художественная целостность. Ритм. Стиль. Диалогическое мышление: Избр. ст. Донецк: ПП Лебедь”, 1996. 160 с.
37. Гоголь М. Одруження. Пригода зовсім несамовита у двох діях / Пер. з рос. О. Пчілка. К., 1909. 72 с.
38. Гнатюк М. Олена Пчілка: (До 120-річчя з дня народження української пись­менниці) // Укр. мова і література в школі. 1969. № 7. С. 91-92.
39. Гуць М. Маловідомі сторінки з життєпису Олени Пчілки // Слово і час. 2005. № 10. С. 58-66.
40. Городецька Є. Франко і дитяча література // Радянське літературознавство. 1941. Кн. 2. С. 167-182.
41. Гошовський Б. Українська дитяча література: Спроба огляду і проблематика. Торонто Нью-Йорк: ОПДЛ, 1966. 115 с.
42. Грабович Григорій. До історії української літератури: Дослідження, есеї, полеміка. К.: Критика, 2003. 632 с.
43. Грищенко Є.А. Лист до Олени Пчілки редактора Рідного краю” ІЛ. Ф. 28. № 2346.
44. Грінченко Б. Періодичні видання для дітей // Ми і наші діти. Дитяча література. Мистецтво. Виховання . Торонто Нью-Йорк: ОПДЛ ім. Глібова, 1965. С. 245-263.
45. Грушевський М. Голос науки у справі українських кафедр // Рідний край. 1907. № 8. С. 3-5.
46. Грушевський М. З біжучої хвилі життя. К., 1906. 265 с.
47. Грушевський М. Казка // Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. К.: Либідь, 1993. Т. 1. С. 330-368.
48. Грушевський Ол. Сучасне українське письменство в його типових представниках // ЛНВ. 1908. Т. 4; ХІІІ. С. 46-66.
49. Гуменний М., Гуменна В. До проблеми авторської особистості в дитячих оповіданнях І.Франка // Українська мова і література в школі. 2000. № 3. С. 62-64.
50. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму: Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 300 с.
51. Гуменюк Н. Олена Пчілка. Феномен світла в чорноті доби // Літ. Україна. 1909. 9 вересня.
52. Гуць М. Немов коштовності у скрині. (Власноручний життєпис Олени Пчілки) // Культура і життя. 1990. № 10. С. 6.
53. Гуць М. „Ні, не вмирай моя мріє!” // Жива вода. 1995. № 5. С. 5.
54. Гуць М. Скорботна мати української культури: (Олена Пчілка) // Жива вода 2002. № 5. С. 1, 2, 8.
55. Денисюк І.О. Проза "малих форм" Олени Пчілки //Українське літературо­знавство. 1970. Випуск 10. С. 101-108.
56. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. Львів: Академічний експрес, 1999. 278 с.
57. Детская литература с основами литературоведения: Программы педагогических институтов / Сост. Н.Н. Светловская, О.В. Джежелей. М.: Издательский центр Академия”, 2000. 52 с.
58. Детское чтение: феномен и традиция в конце ХХ ст.: Материалы международной конференции (доклады, сообщения), Санкт-Петербург, 12-14 мая 1999 года. Ч. 1. СПб.: Изд-во СпбГУ, 1999. 160 с.
59. Дзвінок з минулого: Вірші, оповідання, казки, байки, загадки, приповідки: Для мол. та серед. шк. в. / Упоряд. В. Лучука. К.: Веселка, 1991. 303 с.
60. Дзюбишина-Мельник Н.Я. „Розкажу тобі я ще й про те” (Мова дитячої літератури) // Культура слова: Республіканський міжвідомчий збірник. Вип. 41. К.: Наукова думка, 1991. С. 62-68.
61. Дзюбишина-Мельник Н.Я. Художній стиль і мова творів для дітей // Культура слова: Республіканський міжвідомчий збірник. Вип. 42. К.: Наукова думка, 1992. С. 85-89.
62. Диба А. Гірка дорога повернення (спроба осмислити проблеми) // Про­світа. Ч. 4 (173). 1996. 17 лютого. С. 4.
63. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів, 1991. 156 с. (Репринтне відтворення вид.: Дві літератури нашої доби. Торонто, 1958). С. 154-175.
64. Драгоманов М. Чудацькі пісні про українську національну справу. К., 1915. 13 с.
65. Дражевська Л. Олена Пчілка зірка українського відродження // Наше життя. 1991. Ч. 6. С. 3 6; Ч. 7. С. 5 7; Ч. 8. С. 7- 9.
66. Драй-Хмара М. Леся Українка: Життя і творчість. К.: Держвидав України, 1926. 156 с.
67. Дрофань Л.А. І правду й боротьбу благословити (До 150-річчя від дня народження О. Пчілки) // Дивослово. 1999. - № 6. С. 49-54.
68. Дрофань Л. Михайло Драгоманов і Олена Пчілка // Тези доповідей і по­відомлень Республіканської наукової конференції молодих вчених, присвя­ченої 150-річчю з дня народження М.П. Драгоманова. К., 1991. С. 99-101.
69. Дрофань Л. Олена Пчілка: Спроба осмислення творчого доробку письменниці // Укр. мова і література в школі. 1990. № 10. С. 83-87.
70. Дрофань Л.А. Світло добра і любові: (До 140-річчя з дня народження О. Пчілки). // Укр. мова і літ-ра в школі. 1989. № 7. С. 74-76.
71. Дрофань Л.А. Т. Шевченко у творчому житті О. Пчілки. // Укр. мова і літ-ра в школі. 1992. № 7-8. С. 61-62.
72. Дрофань Л. "Лебедина пісня" Олени Пчілки (з історії написання і уривок поеми "Орлове гніздо". // Соц. культура. 1990. № 10. С. 12-13.
73. Дрофань Л. Творчість Олени Пчілки в контексті української літератури другої половини ХІХ початку ХХ століття: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.03. К., 1992, 177 с.
74. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. К.: Вища школа, 1987. 127 с.
75. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика / Упор., передмова та примітки Н. Шумило. К.: Основи, 1998. 658 с.
76. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
77. Єфремов С.О. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. 351 с.
78. Животко А. Історія української преси // Наша культура і наука. Київ, 1999. С. 191- 194.
79. Жулинський М. Заявити про себе культурою. К.: Генеза, 2004. 645 с.
80. Жулинський М. Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини). К.: Дніпро, 1990. 447 с.
81. Жулинський М. І проблемність, і художність: Роздуми про сучасну дитячу літературу // Київ. 1984. № 11. С. 140-144.
82. Жулинський М. Наближення. Літературні діалоги. К.: Дніпро, 1986. 278 с.
83. Замітки про 25-річний ювілей літературної діяльності Олени Пчілки // Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка. Ф.28. Од. зб. 2168.
84. Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе. Москва: Изд-во МГУ, 1987. 512 с.
85. Зеров М.К. Твори: У 2 т. Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці / Упоряд. Г.П. Кочура, Д.В. Павличка. К.: Дніпро, 1990. 601 с.
86. Зеров М. Українське письменство. Упор. М. Сулима. К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2003. 1301 с.
87. Иванюк С. Ещё раз о героях: Проблемы украинской детской литературы // Детская литература. 1989. № 5. С. 7-10.
88. Иванюк С. История прекрасной заложницы // Детская литература. 1990. № 7. С. 36-40.
89. Иванюк С. Какое наследство мы оставляем детям // Детская литература. 1990. № 2. С. 42-44, 55.
90. Іваненко В.Г. Олена Пчілка як дослідниця народного мистецтва // Нар. творчість та етнографія. 1989. № 6. С. 69-77.
91. Іваненко В.Г., Степовик В.Д. Олена Пчілка мистецький критик публіцист (кін. ХІХ поч. ХХ ст.) // Журналістика. Преса. Телебачення. Радіо: Респ. міжвід. наук. зб. К.: Вища школа, 1982. Вип. 13. 77- 94.
92. Іваненко В. Нелегка доля перших // Радянська жінка. 1989. № 7, С. 28.
93. Іванюк С. Адресат майбутнє. Герой і концепція адресата української радянської прози для дітей (1917-1941). К.: Наукова думка, 1990. 128 с.
94. Іванюк С. Випробування дитинством // Сучасність. 1992. № 6. С. 176-183.
95. Іванюк С. З погляду адресата // Література. Діти. Час. 1986: Вип. 11. К.: Веселка, 1986. С. 84-90.
96. Іванюк С. Література для дітей. 1900-1980-ті роки // Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн. / За ред. В.Дончика. К.: Либідь, 1995. Кн. 2. Част. 2. С. 444-462.
97. Іскорко-Ігнатенко В. Народознавчі праці члена-кореспондента АН України Олени Пчілки // Народна творчість та етнографія. 1999. № 4. С. 67-68.
98. Іскорко-Ігнатенко В. Олена Пчілка та її „Молода Україна” // Література. Діти. Час. К.: Веселка, 1990. Вип. 15. С. 132-138.
99. Іскорко-Ігнатенко. Віднайдено загублену сторінку ранньої біографії О.Пчілки: з історії одного перекладу // Літ. Україна. 2002. 5 грудня . С. 7.
100. Історія української літератури XIX століття: У трьох кн.: Навч. посіб. для студ. Вузів / За ред. М.Г. Яценка. К.: Либідь, 1995. 405 с.
101. Історія української літератури ХІХ століття. 70 90-ті роки. За ред. О. Гнідан: У 2 кн. К.: Вища школа, 2002. Кн. 1. С.453-454.
102. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Книга друга: Друга половина ХХ століття / За ред. чл.-кор. НАН України В.Г. Дончика. К.: Либідь, 1998. 456 с.
103. Камінчук О. Образний світ лірики Пчілки // Українська мова і література в школі. 1993. № 10. С. 50-58.
104. Камінчук О. Олена Пчілка: аспекти творчої діяльності // Слово і час. 1999. № 6. С. 12-19.
105. Касьянов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ ХХ століть: Соціально-політичний портрет. К.