РОМАННИЙ ТРИПТИХ “ВОГНЕННІ СТОВПИ” У ЖАНРОВІЙ СИСТЕМІ ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ РОМАНА ІВАНИЧУКА

Краткое описание

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

На правах рукопису

ПІДОПРИГОРА Світлана Володимирівна

УДК 821.161.2 - 311.6 Іваничук Р.

РОМАННИЙ ТРИПТИХ ВОГНЕННІ СТОВПИ” У ЖАНРОВІЙ СИСТЕМІ ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ РОМАНА ІВАНИЧУКА

Спеціальність 10.01.01 українська література

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор ГУЛЯК А.Б.

Миколаїв
2008

ЗМІСТ

ВСТУП..3

РОЗДІЛ 1. Історична романістика Р.Іваничука в типологічних паралелях прози ІІ половини ХХ століття............................................................................12

РОЗДІЛ 2. Романний триптих Вогненні стовпи” крізь виміри жанру..........86

РОЗДІЛ 3. Образна система романного триптиха Вогненні стовпи” та способи її художнього втілення ........................................................................156

ВИСНОВКИ ........................................................................................................194

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ ............................204

ВСТУП

Історична література вже давно й по праву завоювала визнання та любов читачів. Це й не дивно, адже саме в ній відтворюється історія народу, в художній формі відбиваються основні закономірності історичного поступування нації. Ідейно й художньо довершені історичні твори апелюють до самосвідомості народу, допомагають йому усвідомити власне місце в русі світової історії. Справді, вони не відволікають від сучасності, а, навпаки, сприяють глибшому, серйознішому осмисленню минувшини, екстрапольованої на проблеми сьогочасні, значною мірою допомагають розв’язанню виховних завдань, що стоять перед літературою та мистецтвом.
Із-поміж мистецької спадщини письменників творців вітчизняної історичної прози помітно вирізняється доробок Романа Іваничука. Белетристика романіста посутньо сприяла оновленню поетикальної сфери української літератури, зокрема, модифікації жанру історичного роману. У циклі історичних творів Р.Іваничука Меч і мисль”, скажімо, минуле часто розкривається крізь філософські притчі або легенди, що спричинилося до появи в його творчості таких різновидів історичного роману, як роман-притча, роман-легенда, інтелектуальний, ідеологічний роман і под. Серед авторських жанрових визначень роман-балада (Мальви”, 1968), легенда (Рев оленів нарозвидні”, 1999), притча (Вогненні стовпи”, 2002), реквієм (Космацький ґердан”, 2002), роман-псалом (Орда”, 1991), триптих повістей (Смерть Юди”, 1997), куди входять апокриф (у журнальному варіанті, за письменником, апокрифічний роман) Євангеліє від Томи”, повість-студія Ренегат”, повість-візія Смерть Юди”, романний триптих (Вогненні стовпи”, 2002), химерний роман (Через перевал”, 2004), романтична повість (Злодії та Апостоли”, 2005). Щоправда, літературознавці виокремлюють романи ідеологічний (Манускрипт з вулиці Руської”, 1979), монологічний (Четвертий вимір”, 1982), роман-диспут, роман-сповідь (Четвертий вимір”, 1984; Шрами на скалі”, 1986), філософський (Журавлиний крик”, 1968, виданий 1988), міфологічний (Вода з каменю”, 1982 та Саксаул у пісках”, 2000, що складають дилогію Сполохи над пустирем”).
Кожен новий твір прозаїка прикметний не лише оригінальністю проблематики, але й помітною самобутністю форми. Неповторність і унікальність романістики Іваничука ніби унаочнює думку Т.С.Еліота про те, що письменник у кожному з нових творів просто зобов’язаний перейти вже зроблене, досягнуте [194, с. 172].
Митець почав творити в радянські часи період компартійної заангажованості художнього мислення, ідеологічного тиску на літературу (1958-1989). Наступним періодом його творчості слід вважати добу послаблення партлітноменклатурного пресингу на мистецтво (так звана перебудова) та незалежності України (починаючи з 1989 року).
Ще за радянської доби Р.Іваничук активно працював у жанрах малої прози (збірки новел Прут несе кригу”, 1958, Не рубайте ясенів”, 1961, Тополина заметіль”, 1965, Дім на горі”, 1969, Сиві ночі”, 1975, На перевалі”, 1981). Тимчасом паралельно йшла робота над великим епічним полотном трилогією Край битого шляху”. Остання її частина повість Спрага”, 1964 свідчила про неабиякий інтерес Р.Іваничука до реалій тогочасної дійсності, зосібна, драматизму людської долі, виявила гостропроблемне світовідчуття молодого прозаїка. Окремим виданням цей твір (уже під назвою Зупинись, подорожній!”) побачив світ 1991 р. У повістевому жанрі письменник працює і в 70-80-х роках, будучи вже знаним історичним романістом (Місто”, 1977; Сьоме небо”, 1985).
Белетрист творчо еволюціонував від малої прози до великих епічних полотен. Дебютувавши замальовками з життя галичан, де помічаємо майстерні описи психічного стану й душевних переживань персонажів та мальовничі пейзажі, прозаїк захоплюється згодом історичною проблематикою, звертається до художнього моделювання органічних взаємоперехрещень минулого із сучасним та майбутнім. 1968 року, на хвилі помітного зацікавлення темою історичної минувшини, виходить друком перший історичний роман Р.Іваничука Мальви”. Твір схвально зустріла літературна критика (наприклад, [195]), та вже скоро з’явилися абсолютно протилежні оцінки, це й не дивно, адже в часи жорсткого компартійного тиску на мистецтво письменник насмілився звернутися до національної проблематики, заговорив про народну пам’ять як підґрунтя життєстійкості етносу. Наступні історичні романи виявилися все ж близькими до дебютного. Маємо на увазі, зокрема, наявність публіцистичних елементів, послугування традиціями пригодницького, політичного, химерного, авантюрного романів і под. Окрім того, Р.Іваничук творчо використовує здобутки новелістичних шкіл В.Стефаника та М.Коцюбинського, прагне слідувати в річищі тогочасних літературних віянь (умовні прийоми, фантастика, гротеск, філософічність) Черлене вино” (1977), Манускрипт з вулиці Руської” (1979), Вода з каменю” (1982), Четвертий вимір” (1984), Шрами на скалі” (1987), Журавлиний крик” (1988).
Наступний період творчості Р.Іваничука (орієнтовно з 1989 р. донині) характеризується помітним загостренням проблематики творів, розкутістю автора в доборі художніх прийомів, поглибленою увагою до розкриття онтологічної сутності людського буття (Бо війна війною”, 1989; Орда”, 1991; Саксаул у пісках”, 2000; Через перевал”, 2004; Злодії та Апостоли”, 2005). Митець, що прикметно, тяжіє до моделювання подій всесвітньої історії, вміщуючи в цей контекст сторінки історії України (триптих повістей Смерть Юди”).
На рубежі ХХ-ХХІ століть Р.Іваничук повертається до жанрів повісті та новели. Так, 2006 року побачила світ книга І земля, і зело, і пісня” [71], в якій вміщено короткі повісті написані в різні роки, деякі з них (з огляду на алегоричну структуру) можна назвати притчами. У збірці малої прози Одна хлібина на двох” (2004) [75] поряд із новелами, написаними в середині минулого віку, вміщуються твори, датовані 2000 роком. Дослідницька робота щодо власного родоводу оприлюднюється письменником в есе-пошуку Сліди на піску” (2002) [70].
Життєвий досвід, світоглядно-естетичні позиції Р.Іваничука відтворюються у публіцистичних статтях, спогадах: Чистий метал людського слова” (1991) [83], Благослови, душе моя, Господа!” (1993) [63], Дороги вольні і невольні”, 1996 (доповнене видання 1999) [66], Нещоденний щоденник” (2005) [73], третя частина якого опублікована в журнальному варіанті [74].
Як бачимо, прозовий доробок письменника закумульовує малі жанри (новели, оповідання), повісті, романи, а також публіцистику, нариси, есе, спогади. Романний триптих Вогненні стовпи”, що вийшов друком у 2002 році, є органічною складовою історичної романістики Романа Іваничука та всієї його літературної спадщини, логічно продовжує творчу настанову прозаїка осмислювати головні колізії української історії, починаючи з XV століття. Триптих це наступний крок письменника на шляху розширення художнього діапазону жанру історичного роману в аспекті відбору матеріалу і сфері художнього втілення задуму. Поява твору була певним чином зумовлена як зрілістю національної позиції автора, його досвідом, так і потребою часу. Це перший у незалежній державі твір про героїчну історію Української Повстанської Армії, де викриваються, переоцінюються міфологеми радянської доби, до яких належить і сформований тоталітарним режимом стереотип воїна ОУН-УПА. Три частини твору (Рев оленів нарозвидні”, Вогненні стовпи”, Космацький ґердан”) можуть розглядатися як самодостатні, поєднані спільним ідейним змістом та мотивами. Використовуючи своєрідні жанрові модифікації романів легенда, притча, реквієм, автор звертається до витоків національної свідомості, коренів нації. 2005 року побачила світ повість Передлуння” [76] сюжетно самостійний твір. Проте за змістом це перша, хоч і написана в останню чергу, книжка трилогії Вогненні стовпи”. Тут образно осмислено історичні події, що передували створенню Української Повстанської Армії, художньо відтворено трагічний життєпис забутого” письменника Франца Косовського одного із персонажів твору. Повість Передлуння” ввійшла до другого видання Вогненних стовпів” (2006) як книга перша прелюд”.
Прозовий доробок Р.Іваничука не раз опинявся у фокусі наукових спостережень науковців; жоден його твір не виходив у світ непоміченим. У цьому дослідженні беремо до уваги аналіз спадщини письменника, що міститься в працях про розвиток сучасної романістики (зосібна, історичного роману) під кутом зору традицій і новаторства (М.Ільницький [91], М.Сиротюк [155; 156], М.Слабошпицький [161], В.Чумак [185]). Твори Р.Іваничука, що з’явилися в останнє десятиріччя, стали об’єктом уваги сучасної дослідниці історичної прози О.Проценко [148]. Розглядові художніх концепцій історії в творах письменника присвячена дисертаційна робота С.Андрусів Історична романістика Романа Іваничука та її місце в розвитку жанру” (1987) [5]. Ряд наукових розвідок було опубліковано з нагоди ювілеїв прозаїка [162] [62] [35].
Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед тим, що фахове осмислення романного триптиха Вогненні стовпи” та його частин обмежене нині окремими рецензіями у періодичних виданнях (І.Андрусяк [10], З.Гаєцький [32], М.Дубина [51], С.Жила [53], М.Ільницький [92], І.Роздольська [150], А.Сковронек [158], І.Яремчук [197]). Одначе зрозуміло, що жанр статті, відгуку, рецензії не передбачає системного з’ясування жанротворчих домінант твору, як і визначення його місця в жанровій системі історичної прози Р.Іваничука.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з комплексною темою кафедри української літератури Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського Актуальні проблеми сучасного літературного процесу”. Тема дослідження затверджена на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України від 25 травня 2004 р. (протокол №2).
Мета роботи здійснити комплексний аналіз історичної романістики Р.Іваничука в типологічних паралелях вітчизняної прози другої половини ХХ століття, визначити головні риси поетики жанрово-композиційної специфіки романного триптиха Вогненні стовпи”, способів організації образної системи твору; встановити його місце в стилетворчій структурі історичної белетристики Романа Іваничука.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:
· висвітлити основні етапи художньої еволюції письменника від жанру новели до історичного роману в контексті розвитку основних тенденцій української прози другої половини ХХ століття;
· визначити типологічні ознаки романного триптиха як історичного твору, дослідити його джерельну базу;
· здійснити прочитання романного триптиха Вогненні стовпи” в аспекті жанру;
· простежити співвіднесеність автобіографічного й історичного дискурсів у структурі текстового масиву;
· окреслити зв’язок авторських жанрових визначень (триптих, легенда, притча, реквієм) зі смисловим навантаженням твору;
· показати специфіку створення антитетичних моделей художніх світів для розкриття значення історичного руху Української Повстанської Армії;
· виявити розмаїття художніх засобів і прийомів творення характерів романного триптиха Вогненні стовпи”.
Об'єктом дослідження є романний триптих Вогненні стовпи” Романа Іваничука.
Предмет дослідження жанрові особливості романного триптиха в системі історичної белетристики письменника.
Методи дослідження. Аналіз літературних явищ у дисертації здійснюється в контексті конкретних суспільно-політичних обставин, що, поза сумнівом, справляли помітний вплив на формування сфери духовності того чи іншого письменника. Тому використовується методологічний принцип історизму. У роботі застосовуються порівняльно-історичний, історико-генетичний, а також типологічний, описовий наукові методи.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали літературно-критичні праці українських і зарубіжних дослідників, присвячені проблемам жанрової специфіки прози, зосібна історичного роману (Л.Александрова, С.Андрусів, Б.Бакула, М.Бахтін, Н.Бернадська, О.Білецький, Н.Бойко, І.Варфоломєєв, А.Гуляк, М.Жулинський, М.Ільницький, Ф.Кейда, О.Колодій, Н.Копистянська, М.Сиротюк, М.Слабошпицький, Г.Ленобль, І.Франко тощо); дослідження, що висвітлюють загальні художні особливості літературних творів (І.Акіншина, В.Антофійчук, О.Боронь, А.Бублейник, Ю.Ковалів, Л.Козакова, Г.Семенюк, Р.Семків).
Дисертант спирається на історико-філософські та культурологічні праці Г.Бідермана, М.Бютора, О.Гомілко, В.Горського, І.Грабовської, І.Дзюби, В.Климчука, Х.Є.Керлота, А.Коваль, О.Лишенко, Д.Поспєлова, Н.Пуряєвої, І.Фізера, Д.Чижевського, В.Шевченка.
У праці використано й інтерпретовано спеціальні наукові розвідки, присвячені діяльності УПА (В.Лапайдух, П.Мірчук, Л.Шанковський). Беремо до уваги як історичний документ і Літопис Української Повстанської Армії”.
Наукова новизна одержаних результатів. Пропонована дисертація перша в українському літературознавстві спроба комплексного дослідження романного триптиха Вогненні стовпи” в контексті жанрової структури історичної романістики Романа Іваничука, що передбачає визначення суттєвих ознак поетики твору з огляду на художні особливості всієї прози письменника про минувшину, способів художнього моделювання історичної дійсності та специфіки творення образної системи таких різновидів історичного роману, як легенда, притча, реквієм.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в можливості їхнього застосування в розробці нових підходів до розв’язання теоретичних проблем, пов’язаних з історизмом у літературі та теорією еволюції літературних жанрів.
Практичне значення одержаних результатів. Положення, що висунуто в роботі, знайдуть застосування при написанні вузівських лекційних курсів з історії української літератури ХХ століття, програм спецкурсів та спецсемінарів. Запропонований напрям дослідження також може виявити продуктивність під час викладання української літератури в середній школі.
Апробація результатів дисертації. Окремі розділи й дисертація в цілому обговорені на засіданні кафедри української літератури Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського, її результати та висновки апробовані на науковій конференції Меч і мисль: творчість Романа Іваничука у національних вимірах української культури” (Львів, 2004), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2004, 2005), Всеукраїнській науковій конференції Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2005), Міжвузівській науковій конференції Філологічні читання 2005” (Миколаїв, 2005), VII Всеукраїнській науково-практичній конференції Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2006), Всеукраїнській науковій конференції Контактна зона як феномен культури” (Миколаїв, 2006), Всеукраїнській науковій конференції Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2007).
За темою дослідження опубліковано 9 статей, з яких 7 у фахових наукових виданнях, рекомендованих ВАК України, тез доповідей 1.

Структуру дисертації визначили її мета та завдання. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що включає 198 позицій. Загальний обсяг роботи 218 сторінок, з них 203 основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Історична проза Романа Іваничука, неодноразово стаючи об’єктом літературознавчих студій, літературно-критичних статей та оглядів, є знаковим внеском у розвиток української літератури ІІ половини ХХ століття. Митець демонструє значний творчий потенціал, кожним новим романом поповнюючи скарбницю національної прози непересічними зразками художніх творів високого рівня, розширюючи проблемно-тематичні межі національного письменства, повсякчас модифікуючи жанри історичної прози, способи творення історичної дійсності. Водночас белетрист прагне акумулювати життєствердний потенціал нації, доторкнутися до історичної пам’яті, нетлінних загальнолюдських цінностей добра, мудрості й духовності, виховати любов, повагу до України, її історичних прорахунків і перемог, втілити їх у художньому тексті.
Романний триптих Вогненні стовпи”, у фокусі художнього зображення якого перебуває Галичина, Українська Повстанська Армія, логічно продовжує цикл історичних романів письменника Меч і мисль”, втілює творчу настанову автора осмислювати головні колізії української минувшини, починаючи з XV століття. Поява триптиха, на нашу думку, певним чином зумовлена як потребою часу, коли відбувається своєрідна переоцінка цінностей, декодуються міфологеми тоталітарної доби, до яких належить і сформований радянським режимом негативний стереотип воїна ОУН-УПА, так і зрілістю національної позиції письменника, його життєвим досвідом. Безперечно, що знакову роль у авторській інтерпретації теми національно-визвольних змагань 1940-50-х років ХХ віку і розстановці ідейних акцентів упродовж всієї його творчості відіграв той факт, що Р.Іваничук був очевидцем історичного руху УПА і реакції комуністичної системи на нього. Поступування митця до художнього осягнення вказаної теми відчутне вже в першому зрілому кроці у літературній праці” (Р.Іваничук) четвертій частині трилогії Край битого шляху”, яка стала самостійним твором, повісті Спрага”, 1961 (Зупинись, подорожній!”, 1991), де художні реалії подаються крізь виміри життєправдивості, і автор сміливо торкається питання УПА, вивезення українських родин до Сибіру, внутрішньої сутності радянської влади. Епізодично образи воїнів повстанської армії виводяться в значно пізнішому творі, химерному романі Через перевал” (2004). Варто зазначити, що в публіцистичних спогадах Нещоденний щоденник” (2005) подибуємо посилання митця на існування, написаного майбутнім прозаїком ще в підлітковому віці, роману Кривавий тан” про тогочасний опір мешканців Галичини радянським військам. Цей твір, відібраний радянським лейтенантом Шкрупилою, очевидно, ще й донині зберігається в архівах МВС. Р.Іваничук уміщує уривки роману Кривавий тан” у текстову структуру триптиха Вогненні стовпи”, надаючи одному з головних героїв твору Миронові Шинкаруку, прототипом якого виступає сам письменним, право наратора.
Творення художнього світу романного триптиха, як і в цілому всієї історичної белетристики митця, заґрунтоване на домінантних рисах прозописьма Р.Іваничука, які почали виформовуватись ще в ранній творчості прозаїка, коли автор випробовував свій талант як новеліст наприкінці 50-х років минулого віку: лірико-романтична тональність; психологізація оповіді; висвітлення явища, вчинку людини зсередини”; напруженість, динамізм розповіді, уміння бачити сенс події з дистанції часу. Еволюція авторської манери Р.Іваничука спричинила традиційну гостросюжетну оповідку з несподіваним фіналом, вона набуває рис філософічності із багатоплановим і складним внутрішнім сюжетом. Новели контамінуються у вінок-цикл, де якась особлива деталь із попереднього твору стає в наступному окремою історією, а згодом розгалужується в циклі історичних романів автора.
Пейзажні замальовки, майстерно вплетені в подієвий ряд новел і сповнені щирими почуттями, новели-сповіді, твори, де йдеться про незвичайний або ж, на перший погляд, незначний випадок у житті простих людей, залучені до їх структури легенди, що створюють атмосферу казковості, мрійливості, також засвідчують генетичну спорідненість з історичними полотнами в аспекті ідейних принципів утвердження найвищих моральних чеснот. Шкіцово проступають у новелах сюжети, образи, що знайшли своє продовження в романах письменника, особливо періоду від здобуття Україною незалежності, коли митець уже не мусив редагувати” написане відповідно до цензурних вимог. У романному триптиху Вогненні стовпи” авторське персоніфіковане сприйняття навколишнього світу, гуцульські легенди про Чорногора, упирів, перевертнів-вовкулак витворюють неповторну, навіть загадкову художню реальність. У триптиху простежуємо й поступування новелістичних образів блаженного Курилка (Сповідь”), у постаті якого прочитується прообраз юродивого Юзя, Семена (Бузьки на Семеновій хаті”) його історія життя нагадує долю пасічника діда Федора.
Історична романістика Р.Іваничука завжди є чутливою до нових літературних віянь, синкретично поєднуючи традиційні підходи до відтворення художньої реальності з новаторськими. Мистецькі шукання прозаїка зчаста нагадують творчі набутки знаних письменників ІІ половини ХХ століття (П.Загребельний, В.Шевчук, Р.Андріяшик, Р.Федорів), які тяжіли до компонування конкретно-реалістичних засобів образного моделювання буття з умовними, реалізовуючи повністю або частково в структурі тексту елементи химерного” роману. Наявність прийомів умовності посилювала філософські, притчеві первні прози. Жанрова система історичної романістики Р.Іваничука вже з перших творів про минуле (Мальви, Черлене вино”) закумульовувала стилетворчі виміри притчі, але з різною мірою виявлення. Тож белетристику автора Вогненних стовпів” доцільно ідентифікувати як параболічну” (за М.Наєнком), параболічно-притчеву” (за Г.Поляковою) або ж алегоричну-параболічну”, притчеву”, філософську”.
Філігранні поетикальні засоби Р.Іваничука, художню техніку створення химерного роману”, який у творчості письменника трансформується у філософський, притчевої настроєвості твір, демонструє й оригінальна самобутність романного триптиха Вогненні стовпи”: поєднання конкретно-історичних обставин, за яких розгортається дія, з ірреальними постатями та подіями; частотність уведення своєрідної символіки; модифікація образно переосмисленого історичного часу і простору; лірична, романтично забарвлена тональність.
Отже, авторське художнє змалювання обраної епохи в романному триптиху Вогненні стовпи”, зосібна періоду національно-визвольних змагань 1940-50-х років ХХ століття, відбиває основні надбання жанру історичного роману другої половини минулого віку. Поруч з історичним сюжетом, поєднанням історичної правди з художньою, історичних осіб із вигаданими персонажами роману про минуле другої половини ХХ віку притаманні: осягнення минулого завдяки зв’язку із сучасністю та проектованим майбуттям, що виявляється в переплетенні часових площин, можливості існування поруч з історичним зрізом дійсності міфологічної та біблійної; вираження морально-дидактичного імперативу через притчевість; співіснування умовних та конкретно-реалістичних засобів художнього відображення реалій; філософська заглибленість.
Поетика жанрово-композиційної специфіки романного триптиха, базуючись на мистецькому досвіді письменника, є посутньою складовою жанрової системи історичної прози романіста в плані вдосконалення традиційних для Р.Іваничука стилетворчих домінант твору, продуманій стрункості архітектоніки триптиха, яка, справді, ілюструє інтегральний взаємозв’язок основних його частин (легенда, притча, реквієм). Розширення жанрових меж твору вбачається в змістово вмотивованих скороченні часової дистанції (подібне спостерігається у повісті-візії Смерть Юди”) та використанні автобіографічних елементів, до яких автор звертається ще на початку своєї літературної діяльності (повість Спрага”) і продовжує послуговуватися в прозі останніх десятиліть (Бо війна-війною”, Через перевал”, Злодії та Апостоли”). Такі відхилення” не є причиною вилучення романного триптиха із числа історичних. Визначальність ознаки дистанції в часі заперечує принцип підходу до життєвого матеріалу, який не може збігатися в письменників історичних романів і письменників інших жанрів. Історизм літературної творчості передбачає право письменника на автобіографічний елемент у творі, до того ж риси автобіографічності не применшують художньо-естетичної вартості згаданих творів та романного триптиха Вогненні стовпи”, а, навпаки, посилюють його емотивне звучання, надають оповіді неповторного колориту.
Джерельна база романного триптиха Вогненні стовпи” ґрунтується на кількох різновидах історичної інформації. Архівні документальні матеріали слугують для відтворення точного структурування партизанської армії, детального опису основних бойових дій на території військового округу УПА Говерла”. Історичний фактаж твору заякорений у спогади очевидців, власні спогади автора. Окремо постає послугування письменника споминами про УПА голландського генерала Едварда фон Готеґема. Трансформація історичної правди в художню, домисел і вигадка слугують чіткому віддзеркаленню авторської позиції.
Солідна джерельна база роману, часом вкраплення конкретних історичних довідок у структурі тексту, уведення знакових постатей минулого до образної системи твору демонструє вміння Р.Іваничука детально віддзеркалювати саму історичну епоху, створювати враження достовірності описуваних подій, що притаманне всім романам письменника. Історизм художнього мислення прозаїка виявляється й у всеохопному аналізові, розумінні та визначенні основних моментів відображуваної доби, крізь які особисті трагедії героїв подаються в соціально-історичному часопросторі. Підкреслена правдивість і природність місця розвитку колізій триптиха, що розгортаються в Галичині, активізується автором особливим художнім мовленням твору.
Логічно продовжують ряд авторських жанрових визначень (роман-балада Мальви”, роман-псалом Орда”, триптих повістей Смерть Юди”, апокрифічний роман Євангеліє від Томи”, химерний роман Через перевал”, повість-візія Ренегат”, повість-студія Смерть Юди”) художні означення романний триптих, легенда (Рев оленів нарозвидні”), притча (Вогненні стовпи”), реквієм (Космацький ґердан”), виступаючи своєрідним ключем, кодом до розуміння авторських змістових компонентів твору, і водночас налаштовуючи сприйняття реципієнта на лірико-романтичне світобачення поряд з конкретно-реалістичним. Традиційно споріднена із церковно-обрядовою лексикою дефініція триптих” націлює на розуміння читачем сюжетно-подієвих паралелей між учинками святих мучеників і людей, які борються за свободу власного народу, потлумачуючи історичну діяльність УПА як одну з найпомітніших, центральних в українській історії. Прозова форма твору, вказівка на широке охоплення життєвих подій, глибоке розкриття поетапного формування характерів багатьох персонажів виражається через визначення романний”, що передбачає також єдність трьох романів. Притча Вогненні стовпи” за обсягом та кількістю сюжетних ліній має ознаки повісті, але наявність героя, що еволюціонує, масштабний аналіз психологічних, соціальних проблем надає творові романних вимірів.
Настанова на легенду в романі Рев оленів нарозвидні” дає змогу авторові моделювати явища, не зафіксовані документально, доповнювати їх на ґрунті уяви, поєднувати із відомими легендарними мотивами, що подекуди спричиняється до зникнення реальної основи, яка набуває ознаки незвичайного. Роман-легенда Рев оленів нарозвидні” поєднує елементи міфологічних, апокрифічних, історичних легенд, що позначається на зовнішньому та внутрішньому структуруванні. Християнські й історичні легенди (перекази) умовно становлять основний план оповіді; міфологічні слугують своєрідним тлом, що подекуди виступає на головні позиції. Звернення до християнського світовідчуття помітне в потрактуванні категорії гріха, жертовності, апокаліптичних візіях. Історичні легенди ХХ століття, поважний масив яких присвячені УПА (наповнення криниць тілами убитих повстанців, депортація родин, сіл за участь у національно-визвольному русі), є окремими ключовими моментами, на яких акцентовано в триптиху Р.Іваничука. Загалом же вся історія УПА визнається автором легендарною.
Ірреальний художній світ триптиха формується на основі міфологічних легенд, що також певним чином проектує авторську оцінку поразок героїв, підкреслює непересічний моральний імператив чину УПА, що його жодною мірою не применшують ніякі невдачі. Окрім уведення у твір легенди про Чорнобога та Білобога, антропоморфних образів (перевертень, олень), демонічних сил (упириця баба Лісна, антихрист), залишків давніх вірувань (здатність людини перемінюватися після смерті й продовжувати своє життя у вигляді тварини) елементи художньої реконструкції язичницького слов’янського та праслов’янського міфу виявляються в дібраних автором художніх засобах у межах всього триптиха. Міфологізм мислення письменника унаочнює пейзаж, який окреслює настрій і переживання персонажів (у плані як зіставлення, так і протиставлення). Одне слово, міфи, легенди, описи чудес, видінь та чарівних перетворень слугують тлом для розгортання історичних подій, зображення вчинків дійових осіб.
Означення другої частини як притчі” робить її ідейним ядром твору. У притчі Вогненні стовпи” моральні імперативи національної честі, справедливості окреслюються на основі принципу художньої параболи. Осмислення ідеї нації однією особистістю або колективом людей (УПА) відбувається в історичному та метафізичному вимірах, наочно ілюструючи вимогу двоплановості притчі (життєподібний і алегоричний план). Філософська проблематика притчі Вогненні стовпи” закумульована в біблійній символіці, драматичності, у декількох різних версіях розгортання сюжету, які складають цілісну панораму національного буття, що охоплює історико-філософський, моральний і психологічний аспекти. Вибір і вагання однієї людини трансформується з особистої сфери до сфери загальнонаціональної і залишається відкритим.
Дефініція реквієм” (Космацький ґердан”) визначає скорботно-патетичний характер твору, уміщує смисловий наліт” смутку, поминання померлого, пісенності та ліричності у романі йдеться про перезахоронення людей, знайдених у криниці.
Специфічні жанрові визначення романного триптиха, як і інших прозових полотен письменника, при комплексному дослідженні стилетворчих особливостей твору відіграють знакову роль, дають уявлення про змістове наповнення та частково обумовлюють внутрішню будову текстового масиву.
Сюжетно-композиційна структура триптиха залучає релігійний метанаратив, який рельєфно інтегрує авторське створення моделей антитетичних світів: українського та способу життя запроваджуваного чужинською”, антихристовою” владою. Подібні мистецькі рішення простежуються в художньому універсумі майже кожного твору письменника. Об’ємна антитеза романного триптиха споріднена з подієво-образною текстурою роману-псалму Орда”: саме протиставленням буття поневоленого народу і поневолювачів за принципом сакральність демонічність”. Неоднозначно прочитуються ідейні настанови триптиха Вогненні стовпи” певна ідеалізація постатей українського світу та часткова демонізація совітів” спрямовуються на неодноразове наголошення високодуховних якостей національно-визвольного руху та на жорсткій негації радянських постулатів життя, заакцентування моральної переваги українського характеру над чужинськими елементами, і, насамперед, на утвердження визначної ролі Української Повстанської Армії в здобутті Україною незалежності.
Художнє втілення образної системи Вогненних стовпів” базується на мистецьких здобутках автора, які виявляються в межах усього історичного циклу Меч і мисль”. Подаючи зовнішність персонажів, письменник уміло послуговується рисами-деталями, які постійно повторюються, сполучаючи візуальне враження з метафоричним наповненням, що може варіюватися відповідно до позитивного чи негативного тлумачення образу. Розкриття психологічних порухів дійових осіб окрім традиційних елементів (портрет, мова, вчинки, діалоги, внутрішні монологи) доповнюється міфологічною інтерпретацією (антропоморфізм, перетворення), автобіографічною заглибленістю. У триптиху синтезуються існування статичних образів, та тих, які подаються в динаміці становлення. Створюючи повний спектр типажів обраного історичного періоду, автор свідомо моделює кожен образ твору як носія певного ідеологічного концепту, який зримо проступає в діалогах та внутрішніх монологах, посилює притчеве значення твору, виявляється у вчинках персонажів та відавторському доборі оцінної лексики при описові конкретного образа чи події. Прикметним є те, що в образному світі романів письменника і, зосібна триптиху, персонажі, які керуються негативною програмою дій мають право на каяття, але відповідно до загальнолюдських принципів моралі позбавляються духовної сили жити. Позитивні персонажі завжди керуються у своїх діях високими ідеалами, що зумовлює романтичну забарвленість та героїчну піднесеність образів. Суголосні паралелі з іншими творами митця особливо виразно виявляються у творенні жіночих персонажів, саме жінка стає духовною опорою чоловіка, втілює життєствердний потенціал української нації.
Романний триптих Вогненні стовпи” Р.Іваничука синтезував творчі набутки письменника в царині української історичної романістики, неодноразово засвідчив жанрово-стильові взаємопереплетення прозових полотен белетриста, ознаменував неперервне становлення, розширення жанрової системи притчево-наповненої, філософської історичної прози митця.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агранович С.З., Саморукова И.В. Двойничество. Самара: Изд-во Самарский ун-т”, 2001. 132 с.
2. Акіншина І.М. Жанрово-стильові особливості художньо-біографічної прози 80-90-х років ХХ століття. Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Дніпропетр. нац. ун-т. Д., 2005. 19 с.
3. Александрова Л. Советский исторический роман: Типология и поэтика. К.: Вища шк., изд-во при Киев. ун-те, 1987. - 160 с.
4. Андреев Ю.А. Русский советский исторический роман. М.: Изд-во акад. наук СССР, 1962. 168 с.
5. Андрусив С. Историческая романистика Р.Иванычука и ее место в развитии жанра: Дис. ... канд. филол. наук: 10.01.02. К., 1987. 175 с.
6. Андрусів С. Мости між часами (Про типологію історичної прози) // Укр. мова і л-ра. в шк. 1987. №8. С. 1420.
7. Андрусів С. Пізнати свій народ, а в народі пізнати себе (у світі історичних творів Р.Іваничука) // Українське літературознавство. Вип.53. Л.: Вища шк. 1989. С. 141149 с.
8. Андрусів С. Український історичний роман: онтологія та типологія жанру // Artline. 1997. №4. С. 3637.
9. Андрусів С. Уміти розмовляти з читачем // Київ. 1987. №5. С.124128.
10. Андрусяк І. Есеї // Кур’єр Кривбасу. 2001. №141. С. 167176.
11. Антофійчук В. Євангелійські образи в українській літературі ХХ століття. Чернівці: Рута, 2001. 335 с.
12. Баканов А.Г. Современный зарубежный исторический роман. К.: Вища шк., 1989. 184 с.
13. Бакула Б. Постмодернізм і польський історичний роман // Слово і час. 1997. №9. С. 1222.
14. Батурин С. Охоронець. Роман. Л.: Кальварія, 2002. 159 с.
15. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. 445 с.
16. Бернадська Н.І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: Монографія. К.: Академвидав, 2004. 368 с.
17. Библейская энциклопедия. М.: Локид-Пресс, 2002. 768 с.
18. Бидерманн Г. Энциклопедия символов. Пер. с нем. М.: Республика, 1996. 335с.
19. Білецький О. Зібрання в 5 т. К.: Наук. думка, 1966. Т.3.: Українська радянська література. Теорія літератури. 607 с.
20. Білий О.В. Літературний герой у контексті історії. К.: Наук. думка, 1980. 120 с.
21. Бічуя Н. Розімкнуте коло слова або ж свято визнання // Дзвін. 1995. №5. С. 125130.
22. Бовсунівська Т. Двійництво в українському романтизмі // Укр. мова і л-ра. 1997. №36 (52). С. 6.
23. Бойків І., Ізюмов О., Калишевський Р., Трохименко М. Словник чужоземних слів: Репринт з 2-о перероб. вид. 1955 р. К.: Музей Івана Гончара: вид-ча фірма Родовід, 1996. 535 с.
24. Бойко Н.Т. Українська історична проза ІІ пол. ХІХ ст. (історичні джерела та художній дискурс): Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01. К., 2002. 186 c.
25. Боронь О. Поетика простору в творчості Т.Шевченка. К.: Україна, 2005. 152 с.
26. Бочаров А. Бесконечность поиска. Художественные поиски современной советской прозы. М.: Сов. писатель, 1982. 424 с.
27. Брюховецький В. Не садами Семіраміди // Дніпро. 1981. №4. С.141147.
28. Бублейник Л.В. Особливості художнього мовлення. Луцьк: Вежа, 2000. 177 с.
29. Бютор М. Роман как исследование. М.: Из-во МГУ, 2000. 201 с.
30. Варфоломеев И. Типологические основы жанров исторической романистики: классификация видов. Ташкент: Фан, 1972. 163 с.
31. Войтюк А.Ю. Літературознавчі концепції Івана Франка. Л.: Вища шк., 1981. 184 с.
32. Гаєцький З. Переконати, обнадіяти, запалити // Дзвін. 2004. №56. С. 142145.
33. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
34. Гитович И. Что” и как” ? // Литературное обозрение. 1987. №11. С. 5355.
35. Голубка Т.Я., Голубка С.М. Провісник національного відродження: Про українського письменника Іваничука Романа. Л.: Світ, 1991. 91с.
36. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі. К.: Наук. думка, 2001. 340 с.
37. Горинь В. Ще про одного з Руської трійці” // Дзвін. 2001. №1112. С.139148.
38. Горський В.С. Святі Київської Русі. К.: Абрис, 1994. 176с.
39. Грабовська І. Українська ментальність крізь призму ХХ століття // Пам’ять століть. 2000. № 1. С. 313.
40. Гуляк А.Б. Становлення українського історичного роману. К.: ТОВ Міжнародна фінансова агенція”, 1997. 293 с.
41. Гуменний М.Х. Поетика романного жанру Олеся Гончара: проблеми типології . Монографія. К.: Акцент, 2005. 240 с.
42. Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. Л.: Світ, 1992. 176с.
43. Денисюк І. Мислячий історичний роман // Іваничук Р. Яничари. Л.: Каменяр, 1992. 188 с.
44. Джусойты Н. Уходя от фольклора // Вопросы л-ры. 1977. №1. С.105125.
45. Дзюба І. Метод це насамперед розуміння // З криниці літ. Українська модерна література: У 3 т. К.: Обереги; Гелікон, 2001. Т.2: Літературознавство, культурологія, естетика. С. 656666.
46. Дзюрман С.С. Поетика історичної прози Юліана Опільського . Дис. ... канд. філол. наук.: 10.01.01. Т., 2002. 202 с.
47. Дмитриев В.А. Реализм и художественная условность. М.: Сов. писатель, 1974. 279 с.
48. Дончик В. Національна історія як духовне опертя української літератури // Слово і час. 1997. №9. С. 69.
49. Дончик В. Неосвоєне багатство // Дніпро. 1981. №13. С. 117130.
50. Дончик В.Г. Поступ і суперечності // Діалектика художнього пошуку (Літературний процес 60-80-х років). К.: Наук. думка, 1989. С. 321.
51. Дубина М. Осмислюючи правду минулої війни ... Про новий роман-легенду Романа Іваничука // Літ. Україна. 2000. 16 листопада. С. 2.
52. Єшкілєв В., Гуцуляк О. Адепт // Сучасність. 1995. №2. С. 633.
53. Жила С. Вивчення роману-притчі Вогненні стовпи” Романа Іваничука в школі // Укр. л-ра в загальноосвітній шк. 2006. №7. С. 1518.
54. Жулинський М. Українська література на межі тисячоліть // Слово і доля. Навч. посіб. К.: АСК, 2002. С. 625139.
55. Жулинський М. Які ж виміри людської пам’яті? // Наближення. Літературні діалоги К.: Дніпро, 1986. С. 197225.
56. Загребельний П. Тисячолітній Миколай. К.: Довіра, 1994. 636 с.
57. Загребельний П. Я, Богдан. (Сповідь у славі): Роман. К.: Дніпро, 1986. 492 с.
58. Задорожна С., Бернадська Н. Українська література (Запитання і відповіді). К.: Феміна, 1996. 382 с.
59. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посіб. К.: Академвидав, 2003. 392 с.
60. Звонок Н.С. Релігійний аспект духовних пошуків. К.: Вид-во Нац. пед. ун-ту ім. М.П.Драгоманова, 1999. 21 с.
61. Ильницкий М.М. Схожесть несхожего // Вопросы л-ры. 1980. №11. С. 3667.
62. Іваничук Р. Бібліографічний покажчик / Укл. Л.І.Ільницька. Передм. Р.Федоріва. Л.: Львівська наук. бібліотека ім. В.Стефаника, 1989. 86с.
63. Іваничук Р. Благослови, душе моя, Господа. Щоденникові записи, спогади і роздуми. Л.: Просвіта, 1993. 270 с.
64. Іваничук Р. Бо війна-війною ... Роман, повість. Л.: Каменяр, 1991. 312 с.
65. Іваничук Р. Вогненні стовпи. Романний триптих. Л.: Літопис, 2002. 432 с.
66. Іваничук Р. Дороги вольні і невольні. Л.: Просвіта, 1999. 576 с.
67. Іваничук Р. Журавлиний крик: Роман. Х.: Світовид, 2001. 384с.
68. Іваничук Р. З моїх маргіналій. Над старими листами // Кур’єр Кривбасу. 1999. №113. С. 74100.
69. Іваничук Р. Загублена знахідка Діогена. Передмова // Керницький І. Святоіванські вогні. Л.: Каменяр. 1991. С. 36.
70. Іваничук Р. Злодії та Апостоли: Романтична повість; Сліди на піску: Есе-пошук. Л.: Срібне слово, 2005. 176 с.
71. Іваничук Р. І земля, і зело, і пісня. Короткі повісті. Л.: Срібне слово, 2006. 160 с.
72. Іваничук Р. Мальви (Яничари). Орда: Романи. Х.: Євроекспрес, 2000. 416 с.
73. Іваничук Р. Нещоденний щоденник. Л.: Літопис, 2005. 216 с.
74. Іваничук Р. Нещоденний щоденник. Третя частина // Дзвін. 2006. №1. С. 3164.
75. Іваничук Р. Одна хлібина на двох: новели про любов. Л.: Срібне слово, 2004. 160 с.
76. Іваничук Р. Передлуння. Повість // Дзвін. 2005. №10. С. 2629.
77. Іваничук Р. Смерть Юди. Триптих повістей. Л.: Червона калина, 1997. 292 с.
78. Іваничук Р. Сполохи над пустирем: Дилогія. Т.: Підручники і посібники, 2002. 352 с.
79. Іваничук Р. Твори: В 3 т. К.: Дніпро, 1988. Т.1: Черлене вино; Манускрипт з вулиці Руської; Мальви. 616 с.
80. Іваничук Р. Твори: В 3 т. К.: Дніпро, 1988. Т.2: Вода з каменю; Четвертий вимір; Шрами на скалі: Романи. 694 с.
81. Іваничук Р. Твори: В 3 т. К.: Дніпро, 1988. Т.3: Місто; Повісті; Новели. 461 с.
82. Іваничук Р. Через перевал: Химерний роман. Л.: Літопис, 2004. 190с.
83. Іваничук Р. Чистий метал людського слова. К.: Рад. письм., 1991. 260 с.
84. Іваничук Р., Чудей І. Сучасна проза в світлі традиції. Інтерв’ю // Літературна панорама. К.: Дніпро, 1988. С. 8591.
85. Іванків Є. У світлі Великодня (Сучасне осмислення основної суті святкування) // Нар. тв-ть та етнографія. 1999. №23. С. 6171.
86. Ільницький М. Коли умер кривавий Торквемада” // Дзвін. 2002. №7. С. 127141.
87. Ільницький М. В передчутті очищення // Дзвін. 2003. №4. С. 126135.
88. Ільницький М. Від епічності ... до епічності // Дніпро. 1980. №12. С. 137148.
89. Ільницький М. Драма без катарсису: Сторінки літературного Львова другої половини ХХ століття. Л.: Ін-т українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України, 2003. Кн. 2. 256 с.
90. Ільницький М. Іван Франко й Адам Міцкевич: до проблеми валленродизму // Дивослово. 1999. №6. С. 25.
91. Ільницький М. Людина в історії (Сучасний історичний роман). К.: Дніпро, 1989. 357 с.
92. Ільницький М. Містерія Йорданської ночі // Дзвін. 2004. №5-6. С.136141.
93. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн.: 1960-1990-ті роки: Навч. посіб. / За ред. В.Г.Дончика. К.: Либідь, 1995. Кн.2. Ч.2. 512 с.
94. Карвацький В. Роман Іваничук долає перевал // Кур’єр Кривбасу. 2004. №179-181. С. 242248.