ПОЕТИКА ВАСИЛЯ ГОЛОБОРОДЬКА

Краткое описание

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

КУЗЬМЕНКО ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 821.161.2 1.09(043.3)

ПОЕТИКА ВАСИЛЯ ГОЛОБОРОДЬКА

10.01.01 українська література

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник -
ПУСТОВА Ф. Д.,
доцент, кандидат філологічних наук

Донецьк - 2003

З М І С Т

Перелік умовних скорочень.............................................................. 3

В С Т У П............................................................................................... 4

Р о з д і л 1. ЕСТЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ МОДЕЛЮВАННЯ
ХУДОЖНЬОГО СВІТУ

1.1. Сюжетно-композиційна структура творів.............................. 22
1.2. Особливості суб’єктної організації творів
В.Голобородька.................................................................................... 53

1.3. Фольклорні коди поезій В.Голобородька.............................. 79
Р о з д і л 2. ЕСТЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ТВОРЕННЯ
КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ОБРАЗІВ

2.1. Україна в поетичному світі В. Голобородька......................... 97
2.2. Полісемантичність образу хати у творчості
В.Голобородька.................................................................................... 108
2.3. Образне втілення філософії людського буття......................... 124
2.4. Образ слова у поезіях В.Голобородька..................................... 142

ВИ С Н О В К И... 163

Л І Т Е Р А Т У Р А.. 170

В С Т У П

Робота є спробою розкриття принципів моделювання художнього світу та особливостей асоціативного мислення одного з найвидатніших українських поетів сучасності Василя Голобородька.
Титульним поняттям дисертації є індивідуальна авторська поетика. Сам термін поетика” одним із сучасних дослідників був схарактеризований як відкритий”, тобто такий, що не має загальновизнаних дефініцій [1, 12].
За визначеням, поданим у Краткой литературной энциклопедии”, поетика - наука про побудову літературних творів і систему естетичних засобів, які в них використовуються... У ширшому розумінні поетика збігається з теорією літератури, у вужчому з дослідженням поетичної мови або ж художнього мовлення” [2, Ст. 936]. Часом поетику розглядають у контексті естетики, а проблематику поетики характеризують як загальноестетичну” [3, 478], хоча такий підхід викликає й заперечення [4, 9].
І.Франко залучав у методику аналізу художніх творів, окрім досягнень естетики, також дані психології, витворивши самобутню концепцію, співвідносну в деяких моментах із психоаналізом, а в інших - з рецептивною естетикою. У нього, за спостереженням сучасного дослідника, засади поетики випливають із закономірностей естетичної діяльності, художньої творчості, що функціонують між двома полюсами: творець - адресат. Сама поетика як сукупність, інтенціонально зорганізована система прийомів художнього вираження є ланкою, що концентрує в собі функціональну природу естетичної комунікації, художньої сугестії” [5, 21].
В. Боднар розрізняє поетику іманентну” (як властивість творів) та сформульовану” і знаходить точки дотику концепції І. Франка з теоріями рецептивної естетики, читацького відгуку, неориторики, поетики виражальності” [6, 31] . Ці теорії, що виникли незалежно, ферментували ідеї, які постійно заявляли про себе: діалоговості культури, комунікації як модусу людського існування, знаковості і символічності результатів людської діяльності, єдності і відмінності мислення - мовлення - мови” [6, 31-32].
Спостереження над історією терміна поетика” занотував свого часу О.Білецький. Він засвідчив, що у передвоєнні (перед Першою світовою війною) роки дослідники вагалися між термінами п о е т и к а і с т и л ь”. О.М.Веселовський, - пише далі О. Білецький, - маючи на увазі сукупність художніх прийомів” Жуковського, назвав відповідний розділ своєї відомої книги про цього поета Поетика романтиків і поетика Жуковського”. В.М.Фішер свою характеристику лермонтовського стилю назвав Поетика Лермонтова” (Вінок Лермонтову”, 1914), а, здається, першу декларацію нового слововживання зробив у 1922 р. В. М. Жирмунський (Задачі поетики”), який рекомендував вживати цей термін у розширеному значенні, за прикладом західноєвропейської науки” [7, 495].
Мабуть, приклад західноєвропейської науки” щоразу відроджував термін поетика” в цьому значенні [8; 9], незважаючи на нібито цілковиту перемогу стилю”. У 1984 р. П. Ніколаєв нарікав: Відбувається витіснення поняття стилю настільки ж популярним, наскільки й неясним словом поетика”...” На думку вченого, різноманітними словосполученнями поетика романтизму”, поетика реалізму”, поетика Достоєвського”, поетика Л. Толстого” і т.п. - не виражається ніщо інше, крім стилю” [10, 19-20]. Для В. Ковальова поняття стиль письменника” і поетика письменника” є синонімічними [11, 4].
Впливовим є погляд, за яким сукупність зображально-виражальних засобів у літературі поетика, а їх індивідуальна інтерпретація стиль [12; 13]. З українських дослідників так вважає, зокрема, А.Ткаченко: і н д и в і д у а л ь н и й с т и л ь - це естетично значуще відкидання чи дотримання законів м а к р о п о е -т и к и” [14,6].
В.Халізєв вважає, що слово поетика” фіксує певну грань літературного процесу, а саме - втілювані у творах настанови і принципи окремих письменників, а також художніх напрямів і цілих епох” [15, 179]. Підручник за редакцією О.Галича подає, окрім інших, і таке тлумачення: поетикою називають коло проблем, пов’язаних з художніми особливостями творчості окремого письменника, наприклад, поетика Т. Шевченка, поетика М.Рильського” [16, 10].
В українському літературознавстві монографії про індивідуальні поетики створили Н.Костенко (вивчала творчість М.Бажана, П.Тичини) та Г.Клочек (об’єктом дослідження стали для нього поезії П.Тичини та Б.Олійника). Н.Костенко пропонує для вивчення поетики, тобто творчих принципів письменника” [17,4] переважно аналіз художньої форми, зокрема віршування [18]. Г.Клочек [19;20] вважає, що поетика включає х у д о ж н і с т ь у всій повноті цього надскладного поняття”[19,6]. Г.Клочек дотримується принципу монографічного (від першого слова до останнього) аналізу поезій або принаймні засвідчує доцільність застосування саме такого аналізу в аспекті функціонально-рецептивному”: у плані того, як діє той чи інший художній засіб на читача. Таке дослідження, на нашу думку, дасть змогу окреслити творчу індивідуальність” (І. Франко) митця, питання про яку ставили вже перші рецензенти В. Голобородька.
Наукове завдання роботи - прочитати творчість В.Голобородька як єдину систему із залученням художнього контексту, що забезпечить розкриття сутності цього таланту. Все це входить, на нашу думку, у поняття поетики автора.
Актуальність теми зумовлена необхідніcтю осмислення доробку В.Голобородька, визначення його новаторства та місця у літературному процесі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тему дисертації затверджено на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” 30 вересня 1999 р.
Мета роботи здійснити різноаспектний аналіз поетики В. Голобородька як системи з визначенням функціональності зображально-виражальних засобів та виявленням їх своєрідності.
Для цього доцільно виконати такі з а в д а н н я:
- здійснити аналіз наявних літературно-критичних та теоретичних праць, у яких висвітлюється творчість В.Голобородька;
- осмислити своєрідність поезій на композиційному рівні;
- розглянути різновиди суб’єктних форм у поезіях;
- з’ясувати своєрідність фольклоризму;
- розкрити принципи творення концептуальних образів.
Об’єкт дослідження: твори зі збірок Летюче віконце”, Зелен день”, Ікар на метеликових крилах”, Калина об Різдві”, Слова у вишиваних сорочках” та ін.
Предмет дослідження: індивідуальна поетика В.Голобородька.
Джерельна база: вірші, публіцистичні виступи та розвідки В.Голобородька, художні твори інших авторів та фольклорні, близькі до Голобородькових за певними формозмістовими прикметами, критичні та літературознавчі праці.
Методологічна основа дисертації - із загальнотеоретичних джерел - праці І.Франка, передусім його трактат Із секретів поетичної творчості”, де був розроблений оригінальний підхід до аналізу літературного твору - функціонально-рецептивний”, за визначенням Р.Гром’яка [5, 21]. Використані деякі положення з праць Ю. Лотмана, а також інших дослідників, що працювали в галузі естетики, поетики, літературної стилістики філософії, психології: М.Бахтіна, Ю.Борєва, Р.Гром’яка, В.Жирмунського, В.Іванова, Г.Клочека, Н.Костенко, М.Ласло-Куцюк, О.Лосєва, В.Смілянської, Б.Успенського, В.Холшевнікова, В.Ізера, Г.Гадамера, К.-Г.Юнга.
У роботі реалізовані загальнонаукові методи: історичний, порівняльний, системний підхід. Проведений традиційний філологічний аналіз віршів з елементами рецептивної поетики, майже в усіх випадках монографічний (від першого слова твору до останнього).
Наукова новизна роботи. Це перша в українському літературознавстві спроба системного дослідження творів В.Голобородька.
Практичне значення дисертації. Матеріал дисертації може бути використаний у навчальному процесі (адже творчість В.Голобородька розглядають у контексті новітньої української літератури і у вищих, і в середніх навчальних закладах), як частина спецкурсу з поезії ХХ століття, а також як одне з допоміжних джерел для досліджень з історії або теорії літератури.
Апробація включених у дисертацію матеріалів проходила на Стусівських наукових конференціях у Донецьку (1998, 1999, 2001 рр.).
Публікації: сім розвідок загальним обсягом понад 6 друк. арк. у донецьких і луганських наукових збірниках та 1 публікація в журналі Сучасність” (Київ).
Структура роботи

Дисертація складається із вступу, основної частини, що містить два розділи, поділені на підрозділи, висновків і списку літератури. Загальний обсяг роботи - 182 сторінки.

Список литературы

В И С Н О В К И

Аналіз висвітлення індивідуальної поетики В.Голобородька у науковій літературі засвідчує, що тема ця вивчена недостатньо: там, де розглянуті певні її аспекти (у розвідках Т.Пастуха, Ю.Дмитренко, Л.Дударенко), часом не враховується системність поетики, і це призводить до помилок.
У дисертації відзначені спільні риси побудови багатьох творів В.Голобородька. Заданий у заголовку тематичний образ розвивається у строфах з неоднаковою кількістю рядків (В.Жирмунський називав такі строфи уривками”), і етапів чи варіантів розвитку образу звичайно буває три. Вони можуть мати підваріанти (теж по три). У поезіях В.Голобородька часто наводиться три картини-аргументи, зображені три часопростори, три предмети або три якості предмета, три герої, три дії тощо. Вірш завершується емоційним або логічним підсумком, у якому може висловлюватися оціночне судження щодо теми, винесеної в заголовок або зачин. Розробка теми в строфах - уривках” дає змогу художньо переконливо оцінювати відповідні реалії, причому визначальними є критерії, розроблені традиційною культурою. Потрійність у поезіях поєднується з градацією, звичайно висхідною, з емоційною кульмінацією в кінці. Кінцівка вірша може розпочинатися як антитеза, з та”, але”, у той же час вона містить елементи синтезу, бо всі варіанти розвитку тематичного образу поєднуються тут у певну цілісність.
Значну роль у поезіях відіграє анафора. На початку строф або рядків може повторюватися слово чи словосполучення, якими заданий тематичний образ, апострофа, сполучник. Однотипні заголовки можуть знаменувати суголосність змісту, тенденцію до циклізації.
У побудові багатьох віршів значну роль відіграють драматизовані елементи - репліки, діалоги. Три запитання й три відповіді сприймаються як вичерпний розгляд теми (Дитячий футбол 55-го року”, За мостом ділять хліб”). Близькі за змістом, ізосинтаксичні репліки сприймаються не як простий повтор, а як художні аргументи наростаючої сили. Це домінування потрійності у композиційній структурі творів - органічно втілювана В.Голобородьком фольклорна риса. Для фольклорної свідомості три - це справді вичерпно, бо число включає в себе значення - тричленна вертикальна модель світу, а значить, весь світ”, динамічний цикл змін”; збільшення, поширення, виражена магічність, священність” [129, 281].
Найхарактернішим суб’єктом мовлення, морфологічно вираженим займенником я”, є ліричний герой - хлопчик. З віршів постає його образ, який має індивідуальний емоційно-психологічний склад і побутово-біографічну конкретність” [147, 113]. Він мешкає в українському селі з матір’ю, братом, сестрою. Згадки про батька поодинокі, у поезії Золоті глечики груш” повідомляється, що його батько загинув на війні. Тут не автобіографізм. Батько В.Голобородька з війни повернувся. Поет витворює біографію ліричного я” відповідно до власного бачення долі свого покоління і національної історії загалом.
Поезії, в яких хлопчик зображений у ставленні до матері, мають більш або менш відчутний алегоричний план, у якому матір’ю є Україна. Ліричне я” може бути присутнє в історії роду й народу до свого народження (Із хроніки роду”, Народитися одночасно з матір’ю”). У ситуаціях невласне прямого мовлення я” ліричного героя або власне автора може зливатися з материнським.
Глибокий алегоричний зміст захований у поезіях, де ліричний герой набуває рис Котигорошка або є ремінісценції з Телесика”, бо обидва герої - змієборці, а змій ворог світла і У к р а ї н и” [Ікар, 5] (підкреслення наше. - О.К.).
Від я” написані алегоричні вірші про буттєвий вибір (Реля”, Стріла” та деякі інші).
Характерною для громадянської лірики В.Голобородька є також форма особового власне автора у першій особі множини (ми), яка може чергуватися з я” власне автора чи ліричного героя.
Значної ваги може набувати двоголосе слово”.
Пейзажна лірика переважно належить до сфери неозначеного власне автора або неозначених мовців.
Суб’єктні форми у В.Голобородька досить різноманітні, як різноманітні й поєднання побутових картин і алегорій, різних часових планів. Але постійною залишається зосередженість ліричного переживання на болючих питаннях національної історії та культури, самоідентифікація суб’єкта мовлення з традиційним життєвим устроєм, принципами народної моралі.
В.Голобородько апелює до кодів різних фольклорних жанрів. Фантастика й трагізм народної балади допомагають йому глибше розкрити непоправність втрат, завданих народові війною (Війна у пам’яті матері”), гіркоту вдівства та сирітства (Посіяла мати на дорозі жито” - вірш, який сприймається і як алегоричне зображення української історії).
Спроектувавши на 1933-й рік код казки Телесик”, поет досяг разючого ефекту. Межова ситуація, у якій перебуває зображена у вірші родина, виразніше висвітлюється від накладання мотивів казки: материнської й синівської любові, змієборства, порятунку від смерті.
У багатьох творах поет заголовком (Замовляння від печалі”), специфічною апострофою чи повторенням епітетів дає зрозуміти, що звертається до народної магії. У поезіях - замовляннях” паралелізми й порівняння стають особливо вагомими, омонімія, повтори, пошуки автора у царині своєрідної поетичної етимології дають змогу витворити художній світ, у якому слова співвідносні з сутністю речей. Люди й речі, природа зображені в одухотвореній взаємодії, у діалозі”.
Репліки неповного діалогу, звернені до померлих, сприймаються як елементи коду голосінь.
Ще один фольклорний жанр, до якого часто звертається В.Голобородько, - загадка. Як і замовляння, загадки відігравали особливу роль у фольклорній свідомості. Той, хто вмів їх створювати і розгадувати, вважався причетним до глибин буття. Адже загадки актуалізують зв’язки між словами (загадки, базовані на омонімії, так зацікавили поета, що він присвятив їм розвідку), речами. Чимало творів В.Голобородька містять метафори з народних загадок. З’єднуючи подібні метафори у ланцюжки, поет будував загадкові, езотеричні вірші (цикл Синя радість”).
Концептуальні образи В.Голобородька проходять через усю його творчість ще від 1960-х. Здебільшого це ті образи, що постійно відтворювалися в українському фольклорі та професійному мистецтві. У дисертації розглянуті чотири такі образи: України, хати, людської спільноти, слова.
Тема України, осмислення того, чим вона була, є і повинна стати для кожного громадянина, лягли в основу ранньої поеми В.Голобородька Катерина”. Зміст поеми зводиться до пізнання героєм своєї Батьківщини, алегорично зображеного як історія взаємин з жінкою на ім’я Катерина. У поемі виразно відчутні шевченківський (починаючи вже від назви) і фольклорний струмені. Від шістдесятництва у ній - лицарське ставлення до України як до коханої (в одній із своїх іпостасей у Голобородьковій поемі вона є нареченою героя). Від Катерини герой чекає відповіді на запитання про сенс життя (Навіщо я?..”), заради неї готовий жити, боротися й загинути.
Фантастика й езопівська мова, образи, які часом нелегко буває зрозуміти, поєднуються у поемі з рідкісною щирістю і великою емоційною наснагою.
Дві алегоричні поезії з образом Катерини - Україна на сцені” та Пісня Катерини” - є спробами художнього осмислення місця України у світі та її історичної долі (написані вони в 1960-70-х роках).
У роки здобуття Незалежності В.Голобородько створив кілька мажорних віршів, у яких відбилися його надії на пробудження нації.
Х а т а у творах В.Голобородька зображена багаторазово і багатогранно. Від самого початку творчого шляху хата у нього - мікрокосм (за І.Дзюбою - дивосвіт”), досконала модель світу. Але цей космос почав руйнуватися, коли українці змушені були масово покидати чи й розбирати старі хати. В.Голобородько вбачає в цьому вияв незворотних змін у житті нації й прагне бодай у поезії зберегти образ традиційної білої хати й налагодженого побуту в ній, сакральність хатніх речей, доброзичливість і високу духовність людей - мешканців хат” [КОР, 51].
Образ людської спільноти мозаїчний, складається з образів її представників. Критерій, за яким оцінює їх В.Голобородько, - чи є певна особа свідомим громадянином України, наскільки активна її життєва позиція. Цим визначається пафос творів, змістове та емоційне наповнення образів, добір та інтерпретація залучених культурних кодів.
Ранні твори В.Голобородька на теми суспільного буття близькі до передв’язничної творчості В.Стуса цієї ж тематики. Зокрема близьким є стан їхніх героїв, суб’єктів мовлення - тривога, безпорадність, навіть розпач, породжені суспільною ситуацією.
Спільним для творів В.Голобородька і В.Стуса є мотив утрати часток людського єства. Враховуючи, що культурна традиція віддавна трактувала людькі спільноти як тіла”, розпад, четвертування тощо можуть позначати кризовий стан суспільства (і зумовлені ним особисті драми). В.Стус вважав, що суспільні причини викликали тілесні деформації героїв В.Кордуна [71, 364]. В.Голобородько зображує розпад чи нівеляцію особистості під тиском обставин як розчленування (Почленований як на пласі”, Хотів бути людиною...”).
Іншими суголосними образами, що зустрічаються у поезіях В.Голобородька і В.Стуса 1960-70-х рр., є образ земляних собак” (чи то земляних звірят”) і кротів. Це алегоричне втілення частини спільноти, позбавленої світла” громадянських чеснот, високого сенсу життя.
Звернення митців до схожих образів було зумовлене приналежністю до спільного духовного часопростору”, у розбудові якого брали участь не лише оригінальні, а й перекладні тексти, не лише цитація, а й інші форми міжлітературної та інтертекстуальної взаємодії” [14, 24]. У межах цього часопростору знаходилися, зокрема, твори Г.Сковороди (байка 19-та) та Ф.Кафки (Нора”), образи з яких могли послужити відправною точкою для творчої фантазії В.Стуса та В.Голобородька.
В.Голобородько розкриває у творах безглуздість служіння фальшивій, антигуманній ідеї (Загиблий за ідею”), трагедію денаціоналізації (Самовбивці”).
Єдино правильний буттєвий вибір у потрактуванні обох поетів - боротьба за кращу долю України (Ярій, душе! Ярій, а не ридай” В.Стуса, Калина об Різдві” В.Голобородька).
Образ с л о в а - м о в и - і м е н і п і с н і як носіїв національної духовності посідає дуже важливе місце у творчості В.Голобородька. Дві збірки з аналізованих (КОР та СУВС) відкриваються віршами про мову, у яких поет стверджує необхідність звучання української мови на рідній землі. Чарівне слово” діда організує сільську громаду (Творення вулія”). Митець добровільно обирає для себе роль сопілки в руках Діда Мороза (Бога), щоб через нього актуалізувалися празвуки праслів”, правда” (Невідоме призначення”). Квіти і птахи зникають, коли нема кому назвати їхні народні імена”, відтворивши таким чином комплекс уявлень, пов’язаних із ними (Катерина Білокур: піжмурки квітів”, Село у маю”). Ім’я людини - вираження її родинної, соціальної та національної сутності (Без імені”, Світ без луни”). Без народної пісні сівач не здатен виростити хліба, бо всі намагання людські мають початок і завершення в пісні” [Ікар, 9].
У системі образів поета є чимало наскрізних. Часом це персонажі (мати). Вічні” символи, які віднаходимо в Біблії, фольклорі, літературі (передусім у Т.Шевченка), органічно вплітаються у художню канву, набуваючи все нових емоційно-смислових відтінків. Це сонце, дорога, вода, криниця, глечик, яблуко, зозуля, чайка, жайворонок та інші; кольори: білий, жовтий, блакитний.
Дуже рідко вдаючись до риторичних фігур, поет досягає підвищеної тональності емоційними паузами, які створюються таким часто повторюваним засобом, як перенесення. При цьому строфоїд чи увесь вірш може завершуватися рядком з одного ключового слова. Наростанню емоційності сприяють також повторювані сполучники ( і, а), двокрапки, апосіопези.
У поезіях В.Голобородька незвичайні, можна сказати, прозаїчні заголовки, часом із своїми розділовими знаками. Це можуть бути: розповідне речення (Село змінює обличчя”), судження, олюднені чи уречевлені поняття (Рішуче рішення”, Пильність”, Рівність” тощо).
У розробці інтимної тематики поет вражає образною самобутністю, його твори за змістом і формою мають національне забарвлення.
Індивідуальна поетика Василя Голобородька різними своїми компонентами спрямована на те, щоб зобразити буття людини і народу як певну історичну і культурну тяглість, уводячи фольклорні елементи у сучасний контекст. Сам поет осмислює це таким чином, що то він ставить сучасні події у контекст Вічності: Ситуація, вихоплена з невпинного плину життя, набуває сенсу лише тоді, коли вона проектується на щось таке, що не підлягає часові, що існує поза часом і вище часу, - це фольклор, це історичні події, які є, які були, але не такі, що характеризують лише певний відтинок історичної лінії” [108, 77]. Поет розкриває неосяжність духовного потенціалу народу, одвічного прагнення до гармонії, і водночас трагізм світовідчування представника української нації, зумовлений складністю історичної долі. Усі компоненти Голобородькової поетики спрацьовують на донесення цього змісту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Клочек Г.Д. Так що ж таке поетика? // Поетика / За ред. Брюховецького В. - К.: Наук.думка, 1992. - С. 5-12.
2. Иванов В.В. Поэтика // Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. - М.: Сов. энциклопедия, 1968. Т. 5. - Ст. 936-943.
3. Борев Ю. Б. Эстетика: В 2 т. - Смоленск: Русич, 1997. - Т. 1. 576с.
4. Лосев А.Ф. История античной эстетики: В 8 т. - М. - Харьков: Фолио, 2000. - Т. 4. - 880 с.
5. Гром’як Р.Т. Про визначення поетики в світлі естетичної концепції І.Я.Франка // Поетика. - К.: Наук. думка, 1992. - С. 16-21.
6. Боднар В. Проблеми рецептивної естетики і поетики у творчій спадщині І.Я.Франка. - Тернопіль, 2000. - 168 с.
7. Белецкий А.И. К построению теории литературных стилей // Білецький О.І. Зібр. тв.: У 5 т. - К.: Наук. думка, 1966. - Т. 3. - С 495-504.
8. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. - М.: Сов. Россия, 1979. - 320 с.
9. Гончаров Б.П. Поэтика Маяковского. Лирич. герой послеоктябрьской поэзии и пути его худ. утверждения. - М.: Наука, 1983. - 351 с.
10. Николаев П.А. Снова о творческом методе и стиле (Устойчивы ли эти категории в науке) // Вестн. Моск. ун-та. - Сер. 9. Филология, 1984. - № 5. - С. 18-30.
11. Ковалев В.А. Поэтика Льва Толстого. Истоки. Традиции. - М.: Изд-во МГУ, 1983. - 176 с.
12. Лосев А.Ф. Философия имени. - М.: Изд-во МГУ, 1990. 269 с.
13. Минералов Ю.И. Теория художественной словесности. Поэтика и индивидуальность. - М.: Владос, 1999. 357 с.
14. Ткаченко А.О. Індивідуальний стиль: феноменологія/ типологія; динаміка/ статика (на матеріалі творчості українських поетів 60-90-х років ХХ ст.): Автореферат дис. докт. філол. наук:10.01.06, 10.01.01/ Київський ун-т ім.Т.Шевченка.- К., 1998. - 38 с.
15. Хализев В. Е. Теория литературы. Учебник для вузов.- М.: Высшая школа, 2002. - 463 с.
16. Теорія літератури: Підручник для філолог. спец.вищ.закл.освіти / Галич О., Назарець В., Васильєв Є. / За ред. Галича О.А. - К.: Либідь, 2001. - 488 с.
17. Костенко Н.В. Поетика Миколи Бажана (1941 - 1977). - К.: Вища школа, 1978. - 216 с.
18. Костенко Н.В. Поетика Павла Тичини: Особливості віршування. - К.: Вища школа, 1983. - 255 с.
19. Клочек Г.Д. Душа моя сонця намріяла...” : Поетика Сонячних кларнетів” Павла Тичини. - К.: Дніпро, 1986. - 367 с.
20. Клочек Г.Д. Поетика Бориса Олійника. - К.: Рад. письменник, 1989. - 332 с.
21. Малиновська М. По-весняному // Літ. Україна. 1964. 17 квітня.
22. Павличко Д. Пісні про золоту птицю // Літ. Україна. 1964. 1 травня.
23. Дзюба І. У дивосвіті рідної хати (Кілька слів про поета, який щойно починається) // Дніпро. 1965. - № 4. С. 145-152.
24. Дзеверин И. В удивительном мире критических импульсов: Полемические заметки // Лит. газета. 1965. 15 мая.
25. Сєдих Д. З дивосвіту тісної хати у світ широкий // Літ. Україна. 1965. 18 червня.
26. Русначенко А.М. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х - початок 1990-х років. - К.: Вид-во ім О.Теліги, 1998. - С. 466 - 467.
27. Кошелівець І. Літературні журнали в першому кварталі 1966 //Сучасність. 1966. - № 5. С. 110-114.
28. Кравців Б. Свобода в... обрубуванні крил // Сучасність. 1966. - № 5. С. 3-10.
29. Ільницький М.М. Барви і тони поетичного слова. К.: Рад. письменник, 1967. 117 с.
30. Макаров А. М. Розмаїття тенденцій. К.: Рад. письменник, 1969. 207 с.
31. Новиченко Л.М. Сучасність, література, критика // Література і сучасність. К.: Рад. письменник, 1969. С.3-46.
32. Голубенко П. Поезія Василя Голобородька // Летюче віконце. Париж- Балтімор, 1970. С. 5-11.
33. Бойчук Б. Летюче віконце” Василя Голобородька // Сучасність. 1971. - № 6. С. 32-37.
34. Антонович М. Національні мотиви в поезії В.Голобородька // Філософські, правничі й соціально-економічні студії УВУ. - Мюнхен, 1984. - Т. 10. - С. 135-146.
35. Хрестоматія з української літератури ХХ сторіччя / Упор. Федоренко Є., Маляр П. - Нью-Йорк, 1978. - 432 с.
36. Світличний І.О. Серце для куль і для рим. К.: Рад. письменник, 1990 581 с.
37. Не відлюбив свою тривогу ранню...” Василь Стус - поет і людина: спогади, статті, листи, поезії / Упор. Орач О.Ю. (Комар). К.: Укр. письменник, 1993. 399 с.
38 Штонь Г. [Переднє слово до добірки поезій] //Київ. 1987. - № 2. С. 17-18.
39. Пелех У. Василь Голобородько - поет, що бачить багато в малому, безмірне в обмеженому, фантастичне у звичному” // Пелех У. Від розстріляного до замученого відродження. - Торонто-Вінніпег, 1988. - С. 172-180.
40. Вінграновський М.Вільний вірш поета // Поезія. 1987. Вип. 2. С. 44-45.
41. Голобородько В. Зелен день. К.: Рад. письменник, 1988. 174 с.
42. Дзюба І.М. Течія перегачена, але не зупинена // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття: У 4 кн. / Упор. Яременко В. К.: Аконіт, 2000. Кн. 4. С. 287-289.
43. Погрібний А. Вартість дебютної позиції // Київ. - 1990. - № 6. С. 123-126.
44. Рябчук М.Ще раз про соціальну функцію” поезії // Жовтень. 1989. - № 8. С. 115-125.
45. Гитович И. Вольный стих поэта // Лит. обозрение. 1989. - № 10. С. 54-57.
46. Киселев С., Шевченко П. Возвращение домой // Лит. газета. 1990. 7 февраля.
47. Малахута М. Поетичний дивосвіт Василя Голобородька // Прапор перемоги. 1988. 16 жовтня.
48. Шевченко П. Аванси і борги, або яблуня полетіла // Молодогвардієць. 1988. 29 вересня.
49. Неживый А. Признание таланта // Ворошиловградская правда. 1988. 13 ноября.
50. Музика В. Запізніле повернення // Молода Україна. - 1989. 7 травня.
51. Шевченко П. Живий пломінець //Донбас. 1989. - № 2. С. 92-93.
52. Кононов І. Аргонавт поетичного всесвіту // Прапор перемоги. 1990. 6 червня.
53. Лучук І. До Василя Голобородька // Молода Галичина. 1990. 12 червня.
54. Оліфіренко В. Повернення Василя Голобородька // Комсомолец Донбасса. 1990. 24 июня.
55. Краща книжка року: Анкета критиків // Слово і час. 1991. - № 4. С. 7-19.
56. Голобородько В. Посівальником через усе життя // Поезія. 1988. Вип. 2. С. 54-59.
57. Василь Голобородько: Хто бере воду в криниці залишається в ній” // Україна. 1991. - № 9. С. 34-36.
58. Голобородько В. Він став моєю совістю: [Про поета В.Стуса] // Вітчизна. 1990. - № 10. С. 161-163.
59. Щуров Г. Впервые на русском // Донбас. 1993. - № 1-2. С. 92-93.
60. Василь Голобородько: Я жар-птицу принес...” // Донбасс. 1993. 30 июля.
61. Щуров Г. И тогда я узнаю: меня в этом городе нет” // Тюрьма и воля. 1997. 16 июля.
62. Dia werde. Rio de Janeiro. 1991. 64 p.
63. Забужко О. Трагедія нереалізованості // Україна. 1993. № 1. - С. 18-20.
64. Забужко О.С. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х. К.: Факт, 1999. 340 с.
65. Holoborod’ko W. // Ikar na motylich skrzydlach - Warszawa, 1995. - 151 p.
66. Kornijenko A. Tytani i tulacze, czyli poetyckie drogi ku wolnos’ci w wymiarze zbiorowym і indywidualnym // Краківські українознавчі зошити / Ягеллонський ун-т; фундація св. Володимира. Краків: Швайпольт Фіоль, 1993. Т.І-ІІ.- С. 217-224.
67. Никанорова О. Свято буття // Поезія. 1989. Вип. 1. С. 202-210.
68. Гайворонська Г. Найсхідніший поет України // Літ. Україна. 1991. 26 листопада.
69. Неживий О.І. Луганщина літературна. - Луганськ: Лугань, 1993. - С. 27-32.
70. Таран Л.В. Тиха слава, тиха влада...” // Слово і час. 1992. - № 2. С. 85-89.
71. Стус В. Твори: У 4 т., 6 кн. Львів: Просвіта, 1994. Т. 4. 536 с.
72. Стус В. [Виступ у Спілці письменників] // Київ. 1991. - № 10. С. 122-123.
73. Рябчук М. Похвала плюралізмові // Київ. 1989. - № 7. С. 104-109.
74. Рубан В. Київська школа // Молодь України. 1990. 2 грудня.
75. В.Ілля: Крім рядка у творі, нічого не дається легко...” (Розмову веде Р.Рафалько) // Україна. 1993. - № 12. С. 20-21.
76. Кордун В. Київська школа поезії що це таке? // Світо-вид. 1997. - № 1-2. С. 7-20.
77. Москаленко М. До феномену Михайла Григоріва // Світо-вид. 1995. - №3. С. 115-119.
78. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн.: Навч. посібник для студентів філол. факультетів /Агеєва В.П., Бойко Л.С., Ковалів Ю.І., Дончик В.Г. та ін. / За ред. Дончика В.Г. К.: Либідь, 1995. Кн. 2.- Ч.2. 510 с.
79. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн.: Підручник для студентів гуманітарних спец. вищих закладів освіти // Агеєва В.П., Бойко Л.С., Ковалів Ю.І., Дончик В.Г. та ін. / За ред. Дончика В.Г. К.: Либідь, 1998. Кн. 2. 456 с.
80. Ковалів Ю.І. Чорний плуг білого птаха” // Літ. Україна. 1994. 17 лютого.
81. Українська література, 11 клас: Підручник для серед. загальноосвіт. школи / Мовчан Р.В., Ковалів Ю.І., Погребенник В.Ф., Панченко В.Є. / За ред. Мовчан Р.В. К.: Ірпінь, 2000. 496 с.
82. Рубчак Б. Бо в нас немає часу: Роздуми над сучасною молодою українською поезією // Київ. 1990. - № 8. С. 101-108.
83. Колесник В. Київська школа” та Віктор Кордун: поезія зворотності // Світо-вид. 1999. - № 4. С. 47-80.
84. Bakuła B. Skrzydlo Dedała. Szkice, rozmowy o poezji i kulturze ukraińskiej lat 50.90. XX wieku - Poznań. 1999. 385 p.
85. Голобородько В. Калина об Різдві. К.: Укр. письменник, 1992. 200 с.
86. Антонишин С. Чарунок кольорового олівця // Українська культура. 1994. 12 лютого.
87. Кавуненко О. Опала й тріумф поета, або Життя по цей бік дроту // Київ. 1994. - № 8. С. 149-151.
88. Оліфіренко В. В.І.Голобородько // Донбас-95: Спецвип.: Оліфіренко В. Уроки правди і добра: Джерела літератури рідного краю. Донецьк, 1995. 168 с.
89. Василь Голобородько: Політика й поезія поняття несумісні” // Взгляд. 1994. 18 марта.
90. Винниченко О. Пробудник // Донеччина. 1996. 22 серпня.
91. Косяченко В. Василю Голобородьку 50! // Литературные чтения. 1995. 24 мая.
92. Сулима М. Видобування незвичайного // Світо-вид. 1997. № 1 - 2. С. 26-28.
93. Карпенко З. Теоретичні та художні пласти апології Я”: Психологічний ескіз, навіяний творчістю Василя Голобородька // Літ. Україна. 1996. 15 лютого.
94. Щербаченко Т.В. Апокрифічний герой оповідних поезій Василя Голобородька // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту. 1999. - № 7. С. 73-74.
95. Дударенко Л.В. Міфопоетичні мотиви лірики Василя Голобородька// Міжнародний інститут лінгвістики і права. Вісник. К., 2001. Вип. 3. С. 204-213.
96. Дударенко Л. В. Циклічно-ритуальна міфологема в поезії Василя Голобородька // Наука і суспільство: Зб. наук. праць / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К., 2001. - Т. 27. Педагогіка. Філологія. - С. 208-214.
97. Дударенко Л.В. Василь Голобородько (Збірка Летюче віконце”): Художньо-етична рецепція проблеми вибору // Літературознавчі обрії: Пр. молодих учених України / Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. - К., 2001. - Вип. 2. - С. 67-70.
98. Соловей Е.С. Українська філософська лірика: Навч. посібник із спецкурсу. К.: Юніверс, 1998. 368 с.
99. Ільницький М.М. Ключем метафори відімкнені вуста...”: Поезія Ігоря Калинця. - Париж, Львів, Цвікау: Зерна, 2001. - 146 с.
100. Ільницький М. Бароковий код поезії Ігоря Калинця // Дзвін. - 2001. - № 9. - С. 130-136; № 10. - С. 137-145.
101. Пастух Т. Ключ у світ метафор Ігоря Калинця, або Одна поетична сторінка українського постшістдесятництва // Слово і час. - 2002. - № 7. - С. 66-69.
102. Голобородько В. Слова у вишиваних сорочках. К.: Укр. письменник, 1999. 110 с.
103. Осадчий В. Слова у вишиваних сорочках // Слово Просвіти. 1999. вересень.
104. Шаган О. Від страху до фобії? // Література плюс. 2001. квітень.
105. Абліцов В. Поет Василь Голобородько дохристиянський українець? // Голос України. 1998. 7 серпня.
106. Логвиненко О. Слова у вишиваних сорочках дарує поет кожному, хто розгорне його книжку // Літ. Україна. 2000. 23 листопада.
107. Про що мовчання Василя Голобородька? Розмова з поетом, якому ніби на роду написано постійно бути в ізоляції / Записала О. Логвиненко // Літ. Україна. 1999. 28 жовтня.
108. Голобородько В. Посівальник. - Луганськ: Альма матер, 2002. - 80с.
109. Неживий О. Поетичний храм Василя Голобородька // Літ. Україна. - 2002. - 13 червня.
110. Голобородько В. Українські птахи в українському краєвиді. - Харків: Акта, 2002. - 172 с.
111. Андрусяк І. Пташина антропологія // Голобородько В. Українські птахи в українському краєвиді. - Харків: Акта, 2002. - С.3-5.
112. Голобородько В. І. Омофони в українських народних загадках // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. 1999. - № 7. С. 81-84.
113. Голобородько В.І. Ой вінку, мій вінку!”. Алчевськ, 1999. 36 с.
114. Голобородько В.І. Соловейку, сватку, сватку...”- Луганськ, 2002. - 84 с.
115. Пастух Т. Творення поетичного світу Василя Голобородька (на матеріалі збірки Зелен день”) // З його духа печаттю...” Зб. наук. праць на пошану проф. І.Денисюка. Львів, 2001. Т. 1. С. 209-219.
116. Пастух Т. Гра як форма поетичного буття: На матеріалі поезії В.Голобородька Дзвінкі конвалії” // Дивослово. - 2002. - № 6. - С. 11-12.
117. Пастух Т. Поезія як свято мови. Етимологія Українських птахів” Василя Голобородька // Дзвін. - 2003. - № 3. С.148-152.
118. Дмитренко Ю. Орнітоморфні символи в поезії Василя Голобородька // Слово і час. - 2002. - № 7. - С. 71-74.
119. Дударенко Л. В. Міфологемний концепт лірики Василя Голобородька // Дивослово. - 2002. - № 7, № 9.
120. Лотман Ю. Структура художественного текста. - М.: Искусство, 1970. - 384с.
121. Лотман Ю. М. А. С. Пушкин [Анализ стихотворений] // Лотман Ю.М. О поэтах и поэзии. - СПб.: Искусство, 1999. - С. 800-846.
122. Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста. Структура стиха: Пособие для студентов. - Л.: Просвещение, 1972. - 271 с.
123. Смілянська В.Л., Чамата Н.П. Структура і смисл: Спроба наукової інтерпретації поетичних творів Тараса Шевченка. - К.: Вища школа, 2000. - 207 с.
124. Холшевников В. Стиховедение и поэзия. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1991. 254 с.
125. Жирмунский В.М. Композиция лирических стихотворений // Жирмунский В.М. Теория стиха. Л.: Наука, 1975. C. 433-536.
126. Полежаєва Т.В. Особливості сюжету і фабули в структурі ліричного твору (На матеріалі української та російської поезії ХІХ - ХХ ст.) Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.06 / Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка НАН України. - К., 2000. - 16 с.
127. Гаспаров М.Л. Три типа русской романтической элегии (Индивидуальный стиль в жанровом стиле) // Контекст-88. - М.: Наука, 1989. - С.39-63.
128. Сильман Т. И. Заметки о лирике. - Л.: Сов. писатель, 1977. - 224 с.
129. Українські замовляння / Упоряд. Москаленко М., авт. передмови Новикова М. - К.: Дніпро, 1992. - 309 с.
130. Нагай В. Шлях до визнання // Катерина Білокур: Альбом. - К., 1975. - С. Х-ХІХ.
131. Казки про тварин / Упоряд., передм., приміт. І.Березовського. - К.: Дніпро, 1986. - 237 с.
132. Шевельов Ю. Над купкою попелу, що була Оксаною Лятуринською // Лятуринська О. Зібрані твори. Торонто, 1983. 813 с.
133. Дзюба І.М. У дивосвіті рідної хати // Панорама найновішої літератури в УРСР / Упор. Кошелівець І. Мюнхен, 1974. С. 642-661.
134. Савич І. На шляхах буття: Вірші. - Донецьк, 1971. - 96 с.
135. Білецький О. І. Максим Рильський // Рильський М. Твори: У 3 т. - К.: Держлітвидав УРСР, 1956. - Т. 1. - С. V - XXXVI.
136. Українські приказки, прислів’я і таке інше. Уклав М. Номис / Упоряд., примітки та вступна ст. Пазяка М. - К.: Либідь, 1993. - 768 с.
137. Васильченко С. Ось та Ась: Дума казка // Дума і пісня / Автор-упорядник Оліфіренко В. Донецьк, 1993. С. 157-171.
138. Стус В. Твори: У 4 т., 6 кн. Львів: Просвіта, 1994. Т. 1, кн. 1. 413 с.
139. Загадки. - К., 1962. - 511 с.
140. Франко І.Я. Зібр. тв.: У 50 т. К.: Наук. думка, 1976. Т. 2. 544с.
141. Франко І.Я. Із секретів поетичної